Мої грубі, засмаглі босі ноги потонули в білому піску.
Я інтуїтивно знала, що це дурний сон.
Тому що моє тіло рухалося незалежно від моєї волі.
— Спершу тобі треба виправити свій норов!
Я задихалась, але як тільки побачила рудоволосого чоловіка, який сів у безлюдній пустелі, мій рот сам заворушився.
Чоловік підскочив з розлюченим обличчям. Проте я не могла розчути, що саме він каже, оскільки навколо гула луна від його слів.
«Що він каже?»
— ... Що це?! ...рхг!
У той момент, коли я ледве вловлювала хоча б одне слово, здійнялась сильна піщана буря, від якої все розпливлося, і задушлива спека швидко охопила мене.
«Це засмучує».
Здавалося, мої груди стиснулись від жаху, хоча це був сон.
Коли мене охопив задушливий страх через піщинки, що потрапляли в мій рот, прохолодне відчуття повільно опустилось на моє чоло.
Коли дружній дотик досяг мене, моє серце, яке шалено калатало через кошмар, поступово заспокоїлося.
«Це відчувається добре».
Ніби прочитавши мої думки, хтось легенько погладив мене по лобі.
Швидко відновивши стабільність, я знову сповзла у свою глибоку темну підсвідомість.
— !
Через деякий час я відчула, як моє тіло піднімається над поверхнею, і я відкрила очі.
— З вами все гаразд?
Знайомий низький голос.
Ошелешено кліпаючи очима, я поглянула на Ісідора, який дивився на мене згори.
— Що, що сталось?!
Мої зорові нерви скаржилися на сильніший удар, ніж коли я зіткнулась зі спалахом фотоапарата.
— ... Це так дивно? — збентежено буркнув Ісідор.
«Але що це за поза?»
Спираючись на точку зору, з якої я дивилась на нього, я швидко зрозуміла, що місце, на якому я зараз лежала, було стегном Ісідора, й різко підхопилась.
— У вас запаморочиться голова, якщо ви так раптово встанете, — стурбовано мовив Ісідор.
— Угх...
Як він і сказав, у мене пішла обертом голова, ніби я три дні працювала на нічних змінах.
У той же час, як тільки я побачила блакитну воду, що оточувала нас, я відчула жахливу паніку і головний біль.
«Що це? Я все ще марю?»
Ісідор обережно потягнув мене на себе, коли я захиталась.
— Поки що приляжте. Але тут нема на що прихилити голову, тому...
Він трохи повагався і постукав себе по стегнах.
Довгий піджак Ісідора вже використовувався як ковдра, щоб укрити мене.
Згодом я знову використала його стегна як подушку.
Крім страху, в цій ситуації я також відчувала себе дещо ніяково, тому міцно заплющила очі. Він накрив моє чоло вологою хусткою.
— Встанете, коли відчуєте себе краще. Ви все ще відчуваєте біль через те, що вас зачепило хвилею мани.
— ... Хвиля мани?
— Я припускаю, що реліквію родини Монтес було знищено і та вибухнула, і нас затягнуло в підпростір, пов'язаний із нею.
Пілаф, цей сучин син!
Сказавши, що він покаже мені справжню силу Монтесів, він просто збирався затягнути мене в цей дивний простір.
— Пілаф, це сміття...
Мене наповнювала злість через брак енергії.
— Навіть якщо він спадкоємець сім'ї Монтес, я не дозволю цьому забутись, — мовив Ісідор різким голосом. — Я не дозволю йому уникнути відповідальності за це.
Він був винний у багатьох речах, в тому числі у нападі на мій ескорт і залучення прямих нащадків Сеймурів і Вісконті у його лайно.
Питання полягало в тому, як вибратися з цього дивного простору, оточеного з усіх боків водою.
— ... Чи є вихід звідси?
— Я зроблю один, якщо інших немає.
— ...
— Не хвилюйтесь і спочатку видужуйте.
Його голос був таким солодким, що кінчик мого носа пощипував.
Він знову сунув носа в мої справи. І його допитливість знову виявилась вчасною.
— Я знову у боргу перед вами... Дякую.
— ... Не знаю. Якби я прийшов раніше, не було б жодної причини, щоб ми застрягли в цьому нудотному просторі. Я не очікував, що Пілаф зробить щось подібне...
Почувши його голос, який, здавалося, щось притлумлював, я, не усвідомлюючи цього, розплющила очі.
Коли наші погляди зустрілися, Ісідор, на обличчі якого був холодний вираз, від якого кожен, хто б його побачив, замерз би, закрив мені очі руками.
— Я сказав вам відпочити.
Коли я відчула його чіткі емоції, ніби його застали зненацька, моє серце забилося швидше. Коли я побачила його співчуття до мене, область навколо моїх очей, до якої він торкався, стала гарячою.
— ... Не гнівайтесь. Від допитливості можна тріснути по швах*.
Мені було ніяково, тому що атмосфера ставала все важчою, тому з моїх губ несвідомо злетів каламбур. Я пожартувала, бо насправді мала на увазі його одяг, але це було дуже банально.
*гра слів, яку використала Дебора, стосувалася виразу 오지랖, що може означати як «допитливий», так і «передню частину/розріз одягу».
«Я не повинна була цього говорити».
— Я не допитливий. Я б не почувався так лише з цієї причини.
Мій настрій став ще дивнішим, бо він не відповів взаємністю на мій жарт.
«Мені здавалось, він скаже, що його допитливість міцніша за шкіру».
— Я не допитливий, — сказав він ще раз, при цьому піднявши руку й перевернувши хустку. Потім він повільно торкнувся мого чола.
«Тоді що це?»
Питання піднялося до горла, але водночас мені спало на думку інше. Я закусила губи.
«Якої відповіді я хочу почути від Ісідора?»
Час минав у розгубленості.
— Вам краще?
Його стегно, мабуть, боліло від ваги моєї голови, але Ісідор ласкаво запитав без натяку на незручність.
— Я думаю, що мій головний біль трохи вщух.
— Вставайте повільно.
З його допомогою я неспішно підняла тулуб.
Я озирнулась навколо, коли нудота пройшла, а загальний стан покращився.
«Який простий простір».
Вода і платформа, де ми з Ісідором сиділи. Були тільки ці дві речі.
Я подивилась на блакитний майданчик, що плавав, як острів посеред океану, і схилила голову.
Він мав квадратну форму.
— Куб, який тримав Пілаф. На перший погляд, кольори на кожній стороні здаються різними.
Ісідор уважно мене вислухав.
— В мене виникла думка, що ця платформа може бути пов'язана з синьою стороною куба, — продовжувала я, дивлячись на гладку дошку. — І якщо моє припущення вірне, чи може щось трапитися з дошкою з того боку, яку сер Ісідор зламав мечем?
— Стародавній артефакт може бути не воротами, а об'єктом, який зменшує до підпростору.
— Так. Немає жодних причин, щоб платформа мала таку форму, якщо це просто ворота.
Він кивнув.
— Крім того, ми єдині, кого затягнуло в цей дивний простір. Пілаф стояв навпроти нас, і його тут немає.
Я швидко говорила.
— Якщо кожна сторона відіграє важливу роль, як у грального кубика, то проблема може бути з місцем, де ми стояли.
— Це чудова гіпотеза. Я думав, що це проста помилка воріт, але ваші міркування набагато переконливіші.
— І оскільки це куб, є великий шанс, що кожен простір пов'язаний з іншим, як різні сторони однієї фігури.
Я зітхнула, дивлячись на відкрите море.
— Проте ми не можемо відплисти і піти кудись ще...
— Магія левітації. Я можу її використати.
— Ви справді... маг-мечник?
Здається, я бачила це на власні очі, коли він використав магію телепортації, але я не могла у це повірити.
Маги-мечники були настільки рідкісними, що за сотні років з'являвся лише один.
Мана та аура. Було майже неможливо впоратися з двома водночас.
— Чому ви приховуєте щось таке важливе?
— Це дратує.
Гм. Грубо.
«Чому цей шахрайський манчкін взагалі не з'явився в романі?»
І Майстер також не знав, що він маг-мечник.
«Яка таємнича особа».
Коли я примружила очі й подивилась на нього, Ісідор розсміявся.
— Бачите? Було б неприємно, якби всі вважали мене зарозумілим.
— З якихось причин я думаю, що ваша особистість є більшою проблемою.
— Ви знаєте, що я добрий до вас. А тепер лізьте на мою спину.
Він опустився на коліна й підставив спину, посміхаючись.
Подивившись на його круглу й гарну потилицю, я опустила очі на його широку спину й поворушила руками.
Я була в розгубленості, бо він хотів нести мене на спині.
За все моє життя мене ніхто не носив на спині, хіба що коли я була дуже маленькою.
Не було жодних шансів, щоб такий негідник, як Кім Хан Джун, зробив це для мене. Цей мерзотник радше благав би мене нести його, коли він напився...
Ах, не варто думати про це. Це мало чим відрізняється від ситуації з Пілафом, тому мене це злить.
— З моєю спиною щось не так?
— Мене ще ніхто ніколи на спині не носив...
Я ніяково пробурмотіла, і він звузив очі.
— Насправді я теж нікого не носив. Це вперше для нас обох, але ніхто не дізнається, навіть якщо ми опинимося в дивному становищі.
— Добре. Тоді...
Я незграбно обійняла його за шию, і Ісідор на мить замовк.
— Я важка?
— Н-ні.
— Як щодо використання магії для полегшення ваги?
Я зробила дивну пропозицію, тому що відчувала докори сумління без причини. Ісідор на мить замахав руками, перш ніж підняти мене.
Його рухи теж були незграбними, тому я трохи розслабилась.
Незабаром тіло Ісідора повільно зависло в повітрі.
Наші тіла були настільки близько одне до одного, що його золоте волосся, що розвівалося, мало не торкалось моїх щік.
«Угх».
Невдовзі блакитні хвилі в моєму полі зору поширилися.
Мені було так страшно, що я міцніше обійняла його за шию, сама цього не помітивши, і в цю мить тіло Ісідора злегка здригнулося.
— Що сталось?
Насправді я була дуже сонною, але мій голос був холодним.
— ... Все нормально.
Його голос звучав набагато глибше, ніж зазвичай.
Я із запізненням помітила, що в Ісідора почервоніла потилиця.
Його шия була червона, як стигла хурма, і, здавалося, може луснути будь-якої секунди, тож я поспішно й неусвідомлено кинула погляд угору.
Чомусь я почувалась дивно через те, що стала свідком видовища, якого мені не слід було бачити.
