Дозвольте мені розкрити свою темну історію

З яких пір мене почали вважати простушкою?

— До Хі, мені зараз потрібно сто тися вон. Моя тітка раптово померла. Вона піклувалася про мене з дитинства. Мені дуже сумно.

— Що я повинна зробити?

До того як я померла, мені завжди було шкода Хан Джуна, родичі якого щотижня помирали.

Мені було важко ігнорувати його, знову потрапляючи на цю відверту брехню.

— Мені дуже шкода. До Хі. Я поверну їх тобі, щойно зароблю достатньо грошей.

Щоб підбадьорити його, я навіть сказала Кім Хан Джуну, що йому не потрібно повертати мені борг так швидко.

Щоразу, коли він говорив, що я йому подобаюся, мій банківський рахунок ставав порожнім. Мені доводилось заощаджувати на їжі та каві, а згодом брати декілька підробіток.

Після нескінченних роздумів я підняла сумку з важким ноутбуком і пішла в бібліотеку біля інженерного центру.

— Ох, я хочу спати.

Я втомилась ще до того, як почала виконувати нагромаджені завдання.

Раптом мені захотілось випити солодке латте, щоб підбадьорити себе, але в мене закінчилися гроші.

Якщо підрахувати, хоч від цього й заболить голова, здається, що гроші, позичені Хан Джуном, становили майже п'ятсот тисяч вон.

Чи можу я попросити його повернути їх мені трохи раніше?

Однак мені було шкода просити Хан Джуна, який був у розпачі через нещодавні трагедії, що з ним трапились, повернути борг раніше.

Гризучи нігті, я ввімкнула ноутбук.

[Всі, будь ласка, надішліть мені впорядковані дані до кінця цього дня.]

Я залишила повідомлення в груповому чаті, оскільки цього тижня у мене була проміжна перевірка мого основного групового проекту. Кількість людей, які побачили повідомлення, зростала, але відповіді не було.

[Вибач, До Хі. Я застудився.]

[У мене сьогодні тренування. Чи можу я надіслати його завтра?]

Хоча деякі з моїх одногрупників, які побачили повідомлення, проігнорували його, я отримала принаймні дві відповіді. Якби я не написала, то не отримала б цього.

Можливо, через те, що я багато пережила останнім часом, я не змогла придумати нічого, що змусило б їх співпрацювати.

Я знову надіслала повідомлення: «Освіта дорога, тому вам слід більше зосередитися на навчанні».

Закінчивши з усіма своїми завдання аж пізньої ночі в бібліотеці, я відчула себе дуже голодною і втомленою. Коли я тягнула своє тіло до магазину, то зупинилась, почувши знайомий голос і запах цигарки неподалік.

— От курва, вони ж нові, навіть не думай наступити на них.

Кім Хан Джун, який повинен був бути на похоронах, лаявся і палив.

Той, з ким він розмовляв, був хлопцем, який сказав в груповому чаті, що сьогодні в нього тренування.

— Це лімітована серія взуття бренду N? Як ти зміг його отримати? Його ж розкупили за секунду.

— Мені все ж вдалося отримати одну пару після того, як все було розпродано, тому не наступай на них.

— Це було б збіса недешево, якщо ти зміг урвати їх після того, як все розпродали, але де ти взяв гроші?

— У мене є свої шляхи.

Від тріумфальної відповіді Кім Хан Джуна в мене закрутилася голова.

Дурна, дурна, дурна. Два склади безперервно лунали в моїй голові.

— Хто був би таким дурним, щоб дати тобі стільки грошей?

— Юн До Хі.

— А, Юн До Хі.

Студент, який був в одній групі зі мною, розуміюче кивнув на знак згоди.

Вау, ти справді повірив йому одразу після того, як почув моє ім’я?

— Я в тій же группі, що й вона. Якщо я попрошу грошей, як думаєш, вона мені дасть?

— Я попросив, збрехавши, що їду на похорон, але я не думав, що це знову спрацює.

— Ого, Кім Хан Джун. Ти повний мудак.

— Я не мудак. Це просто Юн До Хі, яка стає справжнею недотепою, кожен раз, як хтось проявляє до неї доброту, дурна.

Мені було важко продовжувати його слухати. З дурості я побігла до цього виродка, але дозволила йому втекти, не висказавши йому жодної думки. Мені слід було наступити на його новенькі кросівки.

— До Хі, ти мені подобаєшся, тому що ти мила.

Слова Кім Хан Джуна продовжували звучати в моїй голові.

Дивно, але замість того, щоб плакати, я відчула гнів.

— До Хі, ти якраз вчасно, помий посуд.

Як тільки я прийшла додому на тремтячих ногах, мама показала пальцем на раковину, повну тарілок.

Тим, хто вечеряв, був мій молодший брат, тоді чому миття посуду було моїм обов'язком?

«Я теж хочу їсти...»

Безсило перебираючи порожній холодильник, я почула розмову між братом і мамою.

— Мамо, найми мені репетитора. Зараз усі мої друзі завчасно готуються до вступу, тож у них є групові заняття або приватні репетитори, які допомагають їм підготуватися.
Ти знаєш, що я єдиний, у кого немає додаткових занять?

— Зрозуміло. Я спробую знайти його тобі одного.

Нерішуча відповідь моєї матері змусила мене сильно струснути молоко в руці.

Все бісить.

Хіба мої батьки не були категорично проти онлайн-лекцій, оскільки вони дорогі, не кажучи вже про приватних репетиторів?

Через це я думала, що фінансова ситуація в моїй родині дуже погана.

Мій батько — досить вправний спеціаліст, який багато років працював менеджером. У нього троє дітей, але серед нас усіх, лише я не отримала нічого, тому що він не збирався в мене вкладати.

— Юн До Хі! Куди ти йдеш? Ти помила посуд?

Мені стало ще більш прикро, але я пішла, знаючи, що покинути будинок без будь-яких пояснень — це найкращий спосіб показати невігластво.

Коли повернусь, то точно буду зустріта криками.

Чому ви мене не схвалюєте? Невже я виглядаю таким непотрібом у ваших очах?

Нескінченна скорбота пронизала мене, тому я стояла на узбіччі дороги, всхлипуючи носом.

— Дівчино, мені потрібно повертатися додому, але я загубила транспортну картку. Будь ласка, позичте мені три тисячі вон. Будь ласка.

Я протерла вологі очі й глухо зітхнула.

Я не можу повірити, що мене знову намагаються надурити.

Мені здається, що ця літня пані мене обманювала кілька разів, і я вже тричі платила за її транспорт.

«Я була люб’язна відвезти вас на автобусну станцію…»

Кім Хан Джун щотижня бере в мене гроші під приводом похорону, тоді як ця стара жінка обчищає мене на транспорт.

До біса. Ви, мабуть, думаєте, що я невдаха.

«Ну, неймовірно просто, скільки разів я потрапляла на їхні трюки».

І тільки зараз не можу не помітити, що ця бездомна бреше.

Як і казав Кім Хан Джун: «Я мила простушка».

— Наша До Хі така мила.

— Мені подобається До Хі, тому що вона мила.

Я повинна була інтерпретувати це так: «Мені подобається До Хі, тому що вона невдаха». Я не знаю, чому таке важливе усвідомлення прийшло тільки зараз.

— Дівчино. Ви повинні дати мені три тисячі вон!

Старенька люто схопила мене за руку.

Я не вважала правильним те, що вона постійно виманювала в мене гроші, але коли я побачила купюри в її кишені, мій гнів вибухнув.

— Не маю ні копійки, відпустіть мене!

— Тоді тільки дві тисячі вон. Навіть тисячі вон достатньо!

Поки бійка тривала, ми поступово наближалися до проїжджої частини дороги, через що, власне, я й загинула. На мене наїхав мотоцикл, який мчав на жахливій швидкості.

Я померла марно, але я переродилась.

В тіло лиходійки у романі зі зворотнім гаремом, дія якого розгортається у дев'ятнадцятому столітті.