Пролог

Дебора Сеймур.

Вона є дочкою герцога Сеймура, могутнього правителя континенту, і відома своїми звірствами.

Коли на вечірці з'явилася Дебора, прозвана злою жінкою, в залі, колись наповненому жвавою атмосферою, запанувала тиша.

«Що в біса з її макіяжем?»

«Вона навіть гірше, ніж її було описано в чутках».

Принцеса Дебора була справжнім втіленням відьми, яка з'являлася лише в романах і лише смутно уявлялася серед громадян.

Гострий погляд, пухнастий макіяж очей, соковиті червоні губи, бліда шкіра та вічно темно-фіолетове волосся без аксесуарів, що його б прикрашали.

Якби відьми існували, вони б виглядали точно так, як вона.

Інші леді, які були присутні на вечірці, були одягнені в сукні пастельних тонів поверх тугих корсетів, що відповідало поточному сезону — весні.

Однак Дебора з'явилася в сукні нестандартного дизайну.

Не знаючи, з чого почати обговорення безладного вигляду принцеси, деякі дами закривали свої заціпенілі обличчя віялами і коротко зітхали.

Але вбрання, в яке була вбрана принцеса, дуже їй пасувало.

Подібно до жінок із вражаючою красою, вона мала погляд, який міг заволодіти людьми, що робило її ще більше схожою на відьму.

Вона якраз випросталась перед бароном Марко, витягуючи своє віяло.

Хмм!

Потім вона ляснула його по правій щоці з величезною силою.

Незабаром у залі пролунав жахливий звук удару по обличчю. Її сили було достатньо, щоб барон упав на підлогу.

— Хах...

— Боже мій!

Слабодухі дами похитнулися на місці, побачивши це шокуюче видовище.

Обличчя барона Марко, якого несподівано побили віялом, застигло в здивуванні.

Незабаром він зіткнувся з приниженням.

— П-принцесо Деборо. Чому ви раптом так вчинили?

— Моя рука зісковзнула.

Вона відповіла з безвиразним обличчям, а невдовзі знову підняла руку й ляснула чоловіка по лівій щоці, ніби він був звичайною мухою.

—Цього разу я вивихнула зап’ястя.

Від її байдужого тону навіть козлячі вуса барона сколихнулись.

— Ч-чому ви це робите, принцесо Деборо?

Вона вигнула губи в посмішці на слова чоловіка.

— Я ж сказала тобі, що моя рука зісковзнула сама. І, до речі, твоє обличчя в маслі. Витри його гарненько.

Дебора витягла свою хустку й кинула її баронові в обличчя, а потім без жалю розвернулася й пішла геть.

Після цього тиша, що перхоплювала подих, опустилась в залі.

«О, Боже мій».

«Хто в біса запросив цю страшну жінку на вечірку?»

Усі в залі були спантеличені вчинком принцеси, але не знайшлося жодного аристократа, який би встав і дорікнув їй. Замість цього вони просто перешіптувались у неї за спиною, ніби боялися наслідків, які можуть бути.

Вона — донька герцога Сеймура, такого ж нещадного аристократа, як і вона. Можливі наслідки надто болючі, щоб хтось наважився образити принцесу.

Не дивлячись на те, чи був це невдалий момент, звуки вальсу почали звучати в жорсткій атмосфері.

Не отримавши жодного запрошення на танець, Дебора Сеймур підійшла до столу, заставленого шампанським. Потім вона ковтнула вина, як людина, яка живе в глухому провулку.

Вмить випивши три келихи шампанського, вона склала руки з гордовитим виразом обличчя.

Це був жест, через який вона здавалась людиною, яку жоден дворянин не мав права чіпати.

Зрештою щиросердна місіс Ріплі Феліс, не витримала її поведінки.

Місіс Ріплі рухалася повільно, ретельно обмірковуючи правильну пораду, яку вона має сказати принцесі Деборі.

— Леді Деборо, я маю вам дещо сказати.

Місіс Ріплі покликала принцесу Дебору, яка химерно обмахувалась віялом.

Принцеса поворухнула червоним віялом із холодним обличчям.

Уважно подивившись на неї, місіс Ріплі побачила малюнок змії з двома головами, вишитий на аксесуарі принцеси.

«Фу, огидно...!»

Місіс Ріплі зуміла проковтнути крик, що підступив до її горла. 

Більшість дам вишивають на віялах зображення квітів і птахів, але вона носить віяло зі змією.

Якщо подумати, на печатці дому Сеймур була змія з двома головами. Невже це попередження про те, що ніхто не повинен наважуватися дурити членів родини Сеймур, інакше вони зустрінуть свій кінець?

— Говори.

Тон принцеси Дебори був настільки холодним, що місіс здригнулася від страху.

— Я...

Дивлячись прямо їй у криваво-червоні очі, місіс Ріплі Феліс була нажахана до такої міри, що, усвідомивши це, проковтнула сухоту.

— Пр-принцесо. Я знаю, що надмірне споживання алкоголю шкідливе для здоров’я.

— ...

— Я хвилююся за ваше здоров'я. Ви розумієте мене, чи не так? Ц-це все. Будь ласка, насолоджуйтесь вечіркою.

Місіс Ріплі дуже швидко припинила їхню розмову, відступила назад і швидко пішла геть.

«...Що? Я перехвилювалась через вас».

Дебора зітхнула, щойно місіс Ріплі зникла. Рука, якою вона обмахувалася, була холодна від поту.

«Добре налякалась».

Дебора випила ще келих шампанського, щоб притлумити напругу в шиї.

Насправді Дебора Сеймур була боязкою, незважаючи на свою погану славу.

Точніше, боязкою була Юн До Хі, яка опинилася в тілі Дебори Сеймур.

«Я не повинна дозволити всім моїм зусиллям пропасти даремно. Я не буду жити так спокійно, як зараз, якщо моя таємниця буде розкрита».

Дебора міцно прикусила червоні губи.

«Ти не повинна почуватись винною. Барон — непотріб, який необхідно частіше бити».

Барон Марко, якого вона ляснула віялом, був не тільки зрадником, але й поганою людиною, бо зламав ногу своїй вагітній дружині, зіштовхнувши її зі сходів.

Однак нікого не хвилювала ця ситуація, оскільки натовп відволікся на різкі погляди та дії принцеси.

«Добре, все йде за планом».

Якщо поглянути на вирази обличчя людей навколо, здавалося, що сувора репутація Дебори добре збереглася і сьогодні.

«Я збираюся продовжувати жити своїм розкішним і спокійним життям злої жінки. На мене не можна дивитися як на слабачку».

Вона міцно стиснула кулаки.