Імплантація

На вулицях вирувало життя, яке різко контрастувало зі скорботним плачем молодої дівчини. Перехожі швидко розбіглися, бо смерть ‒ це те, що вони бачили в пустелі надто часто. Всі вони поспішали розбагатіти, тож кому могло бути до цього діло? Кілька бандитів навіть поклали око на мішечок з монетами, що лежав перед дівчиною.

 

Вони також поклали око на неї. Незважаючи на те, що вона була дуже молода, її заплакане обличчя світилося красою. Напевно, було б багато людей, які хотіли б мати таку, як вона. Продати її торговцям дітьми було б вигідно.

 

"Цікаво… Як все буде розвиватися далі?" - Лейлін дивився на це, схрестивши руки на грудях, апатичний, як бог згори. Його не зворушило б життя цих людей.

 

Його погляд раптом змістився в інший бік, на ченця, який повільно наближався до нього.

 

У нього була аура монаха, коротке каштанове волосся, густі брови, а в очах, здавалося, було слабке світло. На ньому був лише грубий мішковидний одяг з латками, що надавали йому пошарпаного вигляду. Взутий він був лише в один черевик.

 

Від його тіла ледь відчутно тхнуло прогірклим запахом, через що люди, які його оточували, одразу ж оминали його.

 

"Аскет!?" - в очах Лейліна з'явився страх. Ця людина була могутньою, вже в легендарному царстві.

 

Аскети були людьми, з якими диявол зовсім не хотів зустрічатися. Вони відкидали життєві радощі, їхні стійкі душі нічим не були роз'їдені. Зустріти легендарного Аскета було все одно, що зірвати джекпот.

 

"У цей час тут є Аскет… Це якось пов'язано з плавучим містом?" - Лейлін насупився.

 

Та команда шукачів пригод з майже легендарною силою не була гідна його уваги, але йому доведеться зосередитися на діях цього Аскета. Якби їхні цілі були однаковими, до його плану додалася б ще одна змінна.

 

«Дозвольте мені спробувати…» - чоловік підійшов до заплаканої дівчини й заговорив хрипким голосом, ніби давно не пив води.

 

«Буху… Це не допоможе. Найманець щойно сказав, що якщо ви не жрець високого рангу…» - Вівіан заплакала, але все ж простягнула йому мішечок з міддю, очевидно, вважаючи його жебраком.

 

«Дякую, добросерда панянко, але я не можу прийняти ні подарунків, ні грошей…» - він лагідно посміхнувся, а потім підійшов ближче до непритомного шукача пригод ‒ «Це Квітка Пекла, звичайна і дуже отруйна квітка, яку можна побачити на краях пустелі. Але вона вже кілька разів мутувала… Це буде важко»

 

З Аскета вийшов пучок теплого світла, який просочився в тіло шукача пригод, що лежав на землі. Цілюще світло змусило шукача пригод помітно покращитися.

 

Заклинання, природно, привернуло увагу перехожих, і хтось із них, що мав добрий зір, незабаром вигукнув ‒ «Просунуте Виведення Отрути? Ні, це Істинне Відновлення!»

 

«Божественне заклинання 9-го рангу, щоб накласти його, треба бути 19-го рангу…» - всі завмерли, їхні очі з благоговінням дивилися на ченця. Це була повага до сили. Побачивши, що ситуація змінюється, бандити зникли в кутах вулиць, не встигнувши й оком моргнути.

 

«Ух…» - синець на губах авантюриста розвіявся, і він моргнув, перш ніж повністю розплющити очі. Він подивився на маленьку дівчину перед собою ‒ «Що сталося, Вівіан? Де я зараз?»

 

«Дядьку! Дядьку, ти прокинувся!» - на обличчі Вівіан заблищали сльози, коли вона кинулася в його обійми.

 

«Дядьку, ти знепритомнів у дорозі. Я так злякалася! Цей дідусь врятував вас» - сказала Вівіан, показуючи на ченця.

 

«Дуже дякую, гросмейстере!» - шукач пригод знав свої пригоди набагато краще, ніж дівчинка, а тому розумів силу і здібності людини, яка його зцілила. Почувши це, він одразу ж підвівся, щоб подякувати ченцеві, а потім потягнувся до свого гаманця з монетами.

 

Жерці вимагали плату за те, щоб накладати заклинання на своїх вірян. Божественне заклинання високого рангу коштувало дуже дорого.

 

«У цьому немає потреби… Ми, священнослужителі, зобов'язані допомагати пораненим і мертвим…» - чоловік похитав головою і продовжив шкандибати до ринку.

 

Однак цього разу ніхто не наважився його недооцінити.

 

Коли він йшов, темні очі ченця просканували місце, де був Лейлін. Не побачивши нікого, він виглядав спантеличеним.

 

Лише після того, як постать ченця зникла з вулиць, шукач пригод пішов з дівчиною. Саме тоді Лейлін вийшов з тіні.

 

«Тц-тц… як і годиться Легенді. Чуття у нього краще, ніж у того мечника…» - Лейлін зітхнув, на серці було важко.

 

Якби цей чоловік теж був тут, щоб поборотися за плавуче місто, йому довелося б дуже несолодко. І його інстинкти підказували йому, що це майже напевно так і є.

 

"Угх… Схоже, не одна організація знає про появу плавучого міста…" - Лейлін похмуро подумав ‒ "Схоже, мені потрібно діяти якнайшвидше…"

 

……

 

Незабаром настала ніч.

 

Всюди на ринку спалахували вогні, освітлюючи темну територію.

 

Ринок кипів активністю навіть вночі. Однак, як тільки місяць проповз половину неба, крамниці, які до цього галасували, повністю затихли. Торговці та решта людей поринули у сон після довгого дня.

 

"Бачення Сновидінь" - Лейлін стояв на вершині вежі, його очі мерехтіли дивними червоними вогнями, а на лобі з'явилася червона тріщина. В його уяві з'явилися розкидані плями по всьому місту, що мерехтіли, наче зірки на небі.

 

Ці різноманітні зоряні плями насправді були снами різних людей. Ті, що були білуватого кольору, належали найслабшим простолюдинам. Професіонали були набагато сліпучіші, а високорангові ‒ яскраві, як смолоскипи. Легени були схожі на стовпи світла, що сягали до небес, їх було видно в одну мить.

 

"Сни звичайних людей надто слабкі. Якщо я не буду обережним, то можу вбити цілу купу…"

 

Ці сни показали Лейліну те, що не було відкрито вдень.

 

"По-перше, Джафар… Хм, ту звірячу шкуру ти підібрав випадково. Не дивно, що ти не знав її справжньої цінності…" - перевівши погляд з тьмяної плями, Лейлін подивився на захід, зробивши серйозний вигляд.

 

"Як і належить Легендарному Аскету. Я не можу бачити його наскрізь, як і його сни… Та я й не збираюся мати з ним справу. Пожирач Снів ‒ це козир, і я був би дурнем, якби кинув його ще до того, як побачив плавуче місто…"

 

Лейлін непомітно знайшов свою головну ціль.

 

У заїжджому дворі, наче стовпи світла, стояли сліпучі сни. В одному з них Лейлін побачив юнака, який змалку старанно тренувався володіти клинком.

 

"Ось ти де…" - Лейлін злегка посміхнувся, запускаючи темно-червону силу сновидінь, яка сформувала крилате очне яблуко.

 

«Вперед!» - за командою Лейліна очне яблуко змахнуло крилами й полетіло в один зі снів.

 

З Тілом Поглинача Кошмарів Лейлін досягнув великих висот у володінні силою сновидінь. Завдяки іншій системі сили, що застосовувалася до нього, ціль навіть не помічала очного яблука.

 

……

 

Багато торговців прагнули скористатися ранковою прохолодною погодою, йдучи шляхом надій і мрій. Високорангові Професіонали також розпочали свою подорож.

 

«Що сталося, Аллері?» - спантеличено запитав мечник у білій мантії у Чарівниці, що їхала з ними.

 

«Нічого особливого. Я просто згадала свій сон минулої ночі, і він був трохи огидний…» - на обличчі Чарівниці з'явився жахливий вираз, і її знудило. Під її очима з'явилися темні кола, ніби вона не спала цілу ніч.

 

«Сон? Огидний?» - мечник злякався, але не став розпитувати далі.

 

«Так, це був лише сон!» - повторила вона, ніби намагаючись підбадьорити себе. Однак на думку про яскравий сон Чарівниця не могла не затремтіти, навіть будучи високорангоаою заклинателькою.

 

Вона справді проковтнула уві сні крилате очне яблуко цілим! Це було надзвичайно яскраво, аж до того, що її горло досі пам'ятало це огидне і маслянисте відчуття.

 

«Може, це якесь особливе прокляття… Ні, ні, я вже перевірила як слід. Нічого дивного. Це був просто нічний кошмар. Але… чому мені це наснилося…» - вона виглядала збентеженою і торкнулася свого чола ‒ «Схоже, мені потрібно випити щось, щоб заспокоїти свої нерви сьогодні ввечері…»

 

В межах міста Лейлін подивився на карту, яку тримав у руках, заглиблений у роздуми. Ситуація з маленькою групою з'явилася в кришталевій кулі поруч з ним, з точки зору Чарівниці.

 

«Імплантація пройшла успішно. Тепер, коли я знаю їхнє місцезнаходження, вони не зможуть втекти…» - Лейлін був цілком задоволений своєю роботою. Ці провідники зроблять його власну подорож зручнішою.

 

Маючи їх, він міг би слідувати їхнім шляхом на відстані. Ніякої небезпеки чи неприємностей не було. Спостерігаючи за ними з такої великої відстані, його неможливо було виявити.

---

|Щоб болотяні частіше бачили жахи з "чимось, що літає і несеться на них", донатьте на збори на дрони для ЗСУ, або на те, що допоможе жахам русні стати реальністю|