Втеча

«Зважаючи на те, наскільки могутніми є Маги, які осягають закони, хоча б уламок повинен містити частку його свідомості та спогадів. Можливо, навіть є шанс отримати якусь спадщину…» - пробурмотів Лейлін ‒ «Я повинен отримати спадок цього Кошмарного Чарівника!»

 

Сила Сновидінь завжди цікавила Лейліна.

 

Чип зберігав інформацію про хід його роботи, дані його безперервних експериментів. Він ніколи не припиняв вивчати його.

 

Магам 7-го рангу потрібно було осягнути могутні закони, тоді як 8-му рангу потрібно було знайти власний шлях, щоб об'єднати ці закони, використовуючи певну силу як основу.

 

Метою Лейліна було безсмертя, і він, безумовно, добре продумав майбутнє. Якщо це можливо, він безумовно хотів використати сили походження зі Світу Магів і Світу Богів, щоб поєднати свої власні закони. Шкода, що це було неможливо. Він міг би потривожити обидві Світові Волі, а крім того, існували й інші істоти, які не дозволили б йому цього зробити.

 

Наступною за величиною силою був Край Снів. Він перевершував такі великі світи, як Чистилище та Крижаний Світ, і якби не його фаза ослаблення, до двох найсильніших світів у давнину приєднався б третій.

 

На своєму піку Сила Сновидінь була найпотужнішою першопочатковою силою, окрім Світу Магів та Світу Богів. Лише шлях, який поєднав би закони з силою сновидінь, міг би протистояти амбіціям Лейліна!

 

Однак повністю проаналізувати силу сновидінь і знайти способи уникнути фази ослаблення все ще залишалося для нього величезним і важким завданням. Навіть з допомогою чипа, за його підрахунками, на це знадобилося б понад десять тисяч років.

 

Натомість перед ним було світле майбутнє. Якщо він отримає спадщину Кошмарного Мага, то питання з силою сновидінь можна буде одразу ж вирішити! З такою величезною спокусою, допитливі кроки Лейліна були безперешкодними, попри великі небезпеки, що чатували на нього в лісі.

 

«Капітане! Ми допитали полонених. Пані Ізабель силоміць привели до цього лісу. Кожного повного місяця ліс буде наповнений великою небезпекою, і ніхто ще не виживав!» - Вираз обличчя Робін Гуда був дуже непривабливим, а ніж біля стегна Рональда був заплямований кров'ю. Вираз його обличчя був настільки похмурим, що здавалося, ніби з нього може капати вода.

 

«Я йду всередину» - раптом заговорив Лейлін.

 

«Капітане!»

«Мілорде, відпустіть мене!»

 

Робін Гуд і Рональд негайно почали вмовляти його не робити цього. На їхню думку, вони вже втратили Ізабель у пастці, і якщо Лейлін теж зникне в ній, все, що на них чекає ‒ це гнів родини Фоленів.

 

«Не хвилюйтеся, я впевнений у собі. Скажи піратам, щоб не наближалися до лісу і темно-червоного туману. Краще їм відступити ближче до берегової лінії…» - Лейлін махнув рукою і говорив рішуче. Він вселяв більше страху, ніж навіть Ізабель у старших Багряних Тигрів, і його накази виконувалися рішуче.

 

«Це забруднення від поєднання мутованої сили сновидінь і законів Світу Богів?» - Лейлін одягнув мантію Чарівника і надів обладунки з драконячої шкіри. Посох Червоного Дракона в його руці заревів, а з кристала, схопленого драконячим кігтем, ледь чутно долинали крики драконячої душі всередині.

 

Відкинувши благання Робін Гуда та інших, він залишився сам. Це означало, що він може використовувати свою силу, як йому заманеться. Пірати були б лише тягарем на територіях, заражених силою сновидінь.

 

«Чип, починай трансформацію!» - стоячи на узліссі, Лейлін негайно скомандував.

 

[Біп! Перенесення моделей заклинань Краю Снів, злиття з інформацією про таємні заклинання. Починаю створення моделей таємних заклинань сили сновидінь!] - чип лояльно виконав наказ Лейліна.

 

«Таємне Заклинання Сновидінь ‒ Вічне Світло!» - Лейлін направив вказівний палець правої руки вперед, і з кінчика його пальця вилетіло молочно-біле полум'я. Воно росло за вітром, в одну мить досягнувши розміру гарбуза.

 

Темно-червоний туман розвіявся під чистим білим полум'ям, відкриваючи первісний вигляд лісу.

 

«Чип, проскануй енергетичні хвилі!» - Лейлін перевернув долоню, і на ній знову з'явилася розбита руна тривоги. Сканування дало йому загальний напрямок, і він зник у густому тумані.

 

Як тільки темно-червоний туман потрапляв у його оточення, його поглинало заклинання Вічного Світла. Він утворював навколо нього дивну ізольовану область.

 

Лейлін вирішив дослідити цю місцевість, тому що був упевнений у собі. Він міг покластися на Таємні Заклинання Сновидінь!

 

Завдяки своїм дослідженням у Світі Магів, він володів багатьма моделями заклинань для сили сновидінь. Використовуючи свою спадщину Арканіста, він міг легко перетворити їх для використання у Світі Богів. Це не становило жодної проблеми, враховуючи потужні аналітичні та обчислювальні здібності чипа.

 

«Заклинання Сили Сновидінь ‒ найкращий спосіб боротися з істотами, зараженими силою сновидінь» - зітхнув Лейлін.

 

Темно-червона вогняна куля миттєво спалила дивну істоту попереду. На відміну від Ізабель, його атаки не залишали монстрам жодного шансу на відродження.

 

"Я близько… Он там!" - раптом брова Лейліна сіпнулася.

 

З його спини миттєво виросла велика пара крил, що дозволила йому злетіти в небо/

 

…

 

Тим часом Ізабель, яка перебувала з іншого боку, опинилася в найнебезпечнішій ситуації.

 

«Забирайся!» - розлючені крики та страхітливе полум'я змусили велику стоногу зробити кілька кроків назад.

 

«Ке-ке… занадто слабка… занадто слабка…» - із зовнішньої оболонки цього монстра стирчали дивні людські обличчя. Серед них були й ті, що належали піратам, які раніше були під її командуванням, їхні очі випромінювали червоний блиск, коли вони починали хихикати.

 

Її драконівське полум'я не залишило жодного сліду на панцирі монстра, наче він мав захисну силу, яку важко було знищити.

 

«Стань частиною мене!» - одне з облич відкрило пащу, і їдка зелена рідина бризнула, наче дощова вода.

 

* Тсс *

 

Навіть драконячий захист розсипався при зіткненні, здійнявши пару. Величезний біль від корозії змусив Ізабель сильно нахмуритися.

 

«Швидше, ходімо!» - Карен з'явилася збоку, смикнула Ізабель за руку і побігла.

 

«Я ніколи не думала, що нас залишиться тільки двоє. Я не повинна була приходити» - Ізабель виглядала розкаяною.

 

«Зараз не час про це турбуватися. Сестро Ізабель, я озирнулася навколо. Темно-червона стіна туману, здається, починає розсіюватися. Якщо ми протримаємося ще трохи, то зможемо вибратися звідси!» - підбадьорила її Карен.

 

«Вибратися… ха-ха…» - зараз Ізабель виглядала вкрай жалюгідно, але найбільше постраждав її розум. Вона ніколи не думала, що побачить такі дивні речі, як цього дня. Це було більше, ніж вона пережила за все своє життя.

 

Після того, як вона привела своїх підлеглих і відступила в ліс, з настанням ночі почали з'являтися всілякі дивні речі. Спочатку вона подумала, що це якийсь хворий жарт, але незабаром виявилося, що за це їй доведеться заплатити кров'ю.

 

Дерева, які могли ходити, квіти та трава, які могли співати, каміння, яке мало Бойовий Дух, мертві, які могли воскресати, численні клоуни… Всілякі речі, які вона навіть не могла назвати, нападали на них по черзі. Вони були гротескними й строкатими, майже змушуючи її думати, що вона з'їхала з глузду.

 

Підлеглі гинули один за одним, поглинуті чи то реальними, чи то уявними істотами. Залишилися тільки вона і Карен.

 

«Цей монстр-стонога дуже сильний, принаймні, це легенда. Чи означає це, що ми можемо лише ухилятися… Гм? Що з тобою, Карен? Ти поранена?»

 

Ізабель подивилася на Карен поруч з собою. Напівтемна ельфійка стояла спиною до Ізабель, її плечі злегка тремтіли.

 

Її долоня торкнулася плеча Карен, і вираз обличчя Ізабель різко змінився ‒ «Холодна… Ти не Карен!»

 

«Хе-хе… чарівна маленька капітанко, якщо я не Карен, то ким же ще я можу бути?» - Карен обернулася, світло осяяло половину її обличчя. Однак зіниці Ізабель зменшились. Гарне обличчя Карен розкололося посередині, відкриваючи жахливі білі гострі як бритва зуби, наче обличчя перетворилося на велику пащу.

 

«Чорт забирай, що ти в біса таке?» - закричала Ізабель.

 

Страхітливі язики полум'я утворили вогняні кільця довжиною в кілька метрів, змусивши "Карен" відступити.

 

«Хі-хі… Ким я можу бути?»

 

* Гуркіт! *

 

Земля розкололася, і стонога з людським обличчям з'явилася знову. Карен хихикнула, зануривши руки в стоногу і злившись з нею. Врешті-решт, монстр, схожий на Карен, повністю зник, а на тілі стоноги з'явилося бліде обличчя.

 

* Чі! Чі! *

 

Величезна стонога випустила землетрусні крики, холодне повітря виривалося з її рота. Навколишні дерева і земля вкрилися шаром льоду.

 

«У неї є двійники, льодові здібності, і вона не може померти. Боги… Може, це якийсь особливий варіант бога?» - це був єдиний висновок, до якого могла прийти Ізабель. Жахливий холод почав заморожувати її тіло, змушуючи навіть драконячу кров в її тілі завмерти.

 

«Ні, я не можу тут померти!» - Ізабель виглядала рішуче, коли червона луска на її тілі вибухнула.

 

«Вибух Крові!» - криваво-червоний туман заблокував лід, нарешті давши Ізабель шлях до втечі.