Піратська Бухта

Єдине, що міг зараз зробити Лейлін ‒ це сховатися десь у таємному місці, де вороги ніколи не зможуть його знайти. Тільки дурень буде стрибати й кричати, коли він слабкий.

 

«Ізабель, Робін Гуд!» - раптом вигукнув він.

 

«Ви шукали мене, босе?» - Робін Гуд шанобливо з'явився перед Лейліном. Після битви цей перший помічник капітана, здавалося, кардинально змінився.

 

Лейлін вказав на морську карту ‒ «Мм, ви двоє візьмете торгове судно і відвезете рабів до сімей піратів»

 

Острів Фолен чи батьківщина маркіза Луї, Балтійський архіпелаг ‒ всі вони були новими відкриттями у водах, що оточували Королівство Дамбрат, і це також було єдиною спільною характеристикою, яку вони мали. Нові незаселені острови, здавалося, з'являлися нескінченно, один за одним, сповнені як багатств, так і небезпек. Знайти тимчасову базу для його екіпажу було надто просто.

 

Звісно, обов'язковою умовою було те, щоб підлеглі Лейліна могли впоратися з небезпечними істотами, що мешкають поблизу території, а також з мерзенним кліматом та умовами навколишнього середовища.

 

Враховуючи відданість Робін Гуда та інших моряків, Лейлін спеціально відправив з ними свою кузину Ізабель. З нею поруч, навіть якщо він не зможе контролювати весь корабель, залякати нелояльних піратів не буде проблемою.

 

Насправді, Лейлін планував виховувати свою кузину. Зрештою, він не міг завжди командувати піратами тут, тож Ізабель могла б служити його дублером. Хоча Робін Гуд більше підходив на цю роль, але він був занадто диким. Лейлін не міг дати цьому хлопцеві занадто багато простору для прийняття рішень на такому ранньому етапі своєї авантюри. Не тому, що він боявся, що Робін його зрадить, а тому, що Робін не мав інстинктів керівника.

 

З іншого боку, Ізабель не володіла великою владою, але того, що вона мала, було достатньо, щоб примусити піратів підкоритися.

 

Дивлячись, як відпливає торгове судно, Лейлін махнув рукою ‒ «Вперед, ми пливемо до Піратської Бухти!»

 

Піратська бухта була портом, який надавав послуги піратам. Її можна було б назвати місцем збору тіньових фігур морів.

 

У порту продавали розвіддані, товари чи навіть першокласних ельфійських рабів. Звісно, треба було мати сміливість, щоб ризикнути й щось купити; оскільки порт був місцем, де пірати позбувалися краденого, речі, які вони продавали, були, безумовно, нечистого походження. Навіть маркіз Луї, який контролював Балтійський архіпелаг, не дозволяв пропускати через свою територію занадто багато вкрадених скарбів, з жалем відмовляючись від прибутків, що надходили до Піратської Бухти.

 

Щодо розташування порту, то багато хто зі старих піратів при Лейліні знав про нього. Маршрут не становив би жодних проблем, але існувало кілька небезпечних ділянок, через які вони мали пройти.

 

«Ти впевнений, що маршрут не матиме жодних проблем, Циклопе?» - Лейлін відкрив карту, підкликаючи одноокого пірата. Моряк мав хоробрість, виплекану роками вбивств, і хоча у нього було лише одне око, його блиск змушував інших тремтіти від страху.

 

Лише в цю мить на зарослому щетиною обличчі Циклопа розквітла усмішка, схожа на квітку. Він показав кілька жовтуватих зубів ‒ «Не хвилюйся, босе. Я кілька разів плавав зі Стівом до Піратської Бухти, і тоді я навіть був помічником штурмана. Я можу дістатися туди з заплющеним оком!»

 

«Дуже добре, тепер ти будеш штурманом. Якщо будеш добре справлятися, то станеш першим помічником капітана "Багряного Тигра", коли ми прибудемо в порт» - таку обіцянку Лейлін дав пірату.

 

«Так, босе!» - перший помічник капітана отримував більшу частку здобичі, ніж інші пірати, а також мав владу над іншими. Останнє око Циклопа заблищало від хвилювання.

 

«Дуже добре, можеш йти. Поклич Велетня!» - Лейлін махнув рукою і дивився в спину Циклопу, коли той відходив. По його очах було видно, що він поринув у глибокі роздуми.

 

Хоча він поставив цих піратів на важливу посаду, він не міг не остерігатися їх. Наприклад, він не міг бути впевненим, що Циклоп не поведе флот у небезпечні води. Координати Піратської Бухти він уже отримав іншими шляхами ‒ від купців і піратів.

 

«Він вказав мені правильне місце, а також запропонував найефективніший маршрут. Схоже, він справді присягнув мені на вірність» - Циклоп і гадки не мав, що щойно уникнув смерті. Навпаки, він був у доброму гуморі від обіцянки Лейліна і швидко виконував завдання, які Лейлін просив його виконати.

 

«Бос, шукаєте мене?» - глибокий, грубий голос пролунав, коли увійшов огрядний чоловік. Його зріст був майже 2,5 метри, і йому довелося опустити голову, щоб увійти до капітанської каюти. М'язи на його тілі випирали, роблячи його схожим на маленького велетня.

 

«Так, Велетню, я хочу, щоб ти очолив бойовий загін Багряного Тигра. Вибери поки що десятьох, почекай, поки ми дійдемо до Піратської Бухти, і набери більше» - Лейлін виклав йому план, схрестивши руки.

 

Командир бойового загону часто був правою рукою капітана. Бойовий загін також знаходився на передовій кожної битви, тому до посади його командирів висувалися досить жорсткі вимоги щодо міцності.

 

Лейлін особисто випробував міць цього пірата на прізвисько Велетень. Він не тільки мав безмежну силу, але й неперевершений талант у тренуваннях як боєць. Він вже міг вивільняти свій Бойовий Дух і використовувати бойові прийоми. Крім самого Лейліна, лише Ізабель могла зрівнятися з ним у ближньому бою.

 

Крім того, цей Велетень мав прямолінійний характер; після численних поразок у двобоях з Лейліном, він став більш слухняним, і Лейліну було легко ним керувати.

 

«Просто вибрати будь-кого, га?» - запитав Велетень, явно думаючи про те, щоб взяти до своєї команди своїх людей. Втім, це було нормально, інакше, навіть якби він був сильним як особистість, його б обдурили інші пірати.

 

«Так, моряки на "Багряному Тигрі", чи то мої моряки, чи то захоплені пірати, всі на твій вибір» - на це Лейлін заплющив очі.

 

«Так, я піду і розбуджу їх. Я виберу після двобоїв!» - Велетень виглядав надзвичайно схвильованим.

 

«Як хочеш» - Лейлін не мав що сказати про метод вербування Велетня, і просто махнув рукою.

 

Як лідер бойового загону, якби на полі бою не було кількох надійних помічників, які прикривали його, то, можливо, він не зміг би пережити жодної битви. Необхідно було дозволити йому вибирати собі помічників.

 

Крім того, Лейлін також вірив, що Велетень не наважиться його зрадити. Він був упевнений, що ціна повстання настільки неймовірно висока, що відкине всі думки про зраду…

 

Нескінченна подорож, битви та вбивства в морі. Лейлін був упевнений, що ця подорож до Піратської Бухти загартує його екіпаж.

 

"В принципі, якщо це піратська команда з певним престижем у відкритому морі, сотня піратів ‒ це найголовніша вимога" - Лейлін недбало провів пальцем по карті ‒ "Взяти лише Чорних Тигрів, або навіть Піратів Мерфолка, яких ми щойно знищили; звичайні піратські команди налічують більше сотні людей, а їхні капітани є навіть професіоналами 10-го рангу з надзвичайно хорошим спорядженням"

 

"По-справжньому масштабні піратські команди потребують щонайменше 300 піратів, а також кілька кораблів. Якщо мені потрібен головний лінкор, його доведеться магічно переобладнати або отримати благословення клірика"

 

Такий екіпаж був сконфігурований як невеликий прибережний флот невеликого прибережного герцогства. З такою силою вони могли б зайняти хорошу позицію в глибині країни або навіть у флотах різних країн. Хто б тоді воював з ним без вагомих причин?

 

Як наслідок, у морях Дамбрату було лише три справді великі піратські команди: "Чорні Скелети", "Тигрові Акули" та "Варвари".

 

Дві з цих піратських команд перебували під контролем маркіза Луї. Крім того, не можна недооцінювати й інші флотилії, якими володів маркіз. Одним з них був флот професійних работорговців.

 

Цей флот завжди був на передовій зіткнень з аборигенами, і маркіз Луї витратив багато золотих монет на його озброєння. Він був навіть потужнішим за елітний флот королівства!

 

Ліквідація Лейліном Чорних Тигрів і Піратів Мерфолка у кращому випадку означала б, що він просто виніс би мотлох маркіза. Не можна вважати, що він зіткнувся з головною силою маркіза.

 

Лише знищивши Чорних Скелетів, Тигрових Акул та флот работоргівців одним махом, він зміг би завдати смертельного удару по торгівлі на Балтійському архіпелазі. Однак це було майже неможливо. Лейлін міг лише продовжувати атакувати з тіні та підрізати маркізу крила.

 

Для Лейліна було дуже нереально боротися проти маркіза королівства зараз.

 

Однак Лейлін не був звичайною людиною. Він використовував будь-які засоби, необхідні для досягнення своїх цілей, не боячись наслідків.

 

Він був людиною, яку можна було б назвати розсудливим божевільним, або, можливо, він був найбільш шалено розсудливою людиною.

 

«Мені знадобиться багато людей, щоб досягти цієї мети… Або союзники» - Лейлін, звісно, не був би настільки дурним, щоб діяти проти маркіза самотужки.

 

Крім того, боротьба з маркізом Луї ‒ це одне, а з віконт Тімом ‒ зовсім інше. Хоча Лейлін увесь цей час націлювався на маркіза Луї, основний удар все одно прийшовся б на віконта, який жадав земель Фоленів.

 

Лейлін плив до Піратської Бухти не просто так. Крім того, що він вербував потрібних йому людей, він готувався шукати нових прибічників. Маркіз Луї образив чимало людей своїм владним характером, навіть якби зробив це ненавмисно, і Лейлін хотів зібрати цих людей і скористатися їхньою силою.

 

Лейлін сильно натиснув пальцями на позначку Піратської Бухти на карті, і його очі знову набули колишнього спокою.