Мародерство

Відблиски сонця повільно розсіювалися на поверхні моря, роблячи його схожим на хвилясту золоту луску. До заходу сонця битва вже добігала кінця.

 

Еліта Піратів Мерфолка, а також дорослі загинули в попередній морській битві, і залишилися лише старі, не зрілі або жінки. Навіть без великої кількості піратів під його командуванням рейд Лейліна був успішним.

 

Коли сонце повністю зайшло, Лейлін стояв на балконі двоповерхового будинку, що належав капітану піратів. Він спостерігав за крихітними плямами полум'я, що мерехтіли в порту. Масштабний підпал повністю знищив би це місце, тому Лейлін заборонив його, поки вони повністю не розграбують усе.

 

Обличчя Робіна Гуда палало від хвилювання. Він стояв у кімнаті разом з Ізабель, яка не брала участі в грабунках, повідомляючи Лейліну про результати битви. Лейлін міг сказати, що здобич була досить пристойною, лише глянувши на його обличчя. Однак, коли він насправді почув це, він не міг не посміхнутися.

 

«Босе, ми знайшли золото!» - Робін Гуд вже все більше нагадував пірата, або, можливо, він просто перестав придушувати свою справжню натуру ‒ «Тільки здобиччю зі складу можна було б заповнити половину корабля; тут величезна кількість цукру, шовку, і навіть гончарні вироби та вироби з дерева!»

 

«Ми також знайшли це всередині вілли» - додала Ізабель, відкриваючи ногою чорну скриню, що стояла біля ніг Лейліна.

 

Дерев'яна кришка була вкрита квітковими візерунками, а коли скриню відкрили, з неї полилося золоте сяйво. Очі Робін Гуда наповнилися жадібністю, але він швидко придушив її.

 

«Той хлопець дуже добре сховав свої скарби, треба було докласти чимало зусиль, щоб знайти це» - очі Ізабель також виблискували, як маленькі зірочки, так, ніби вона теж повністю закохалася в піратство.

 

Це було точнісінько як те, що Лейлін прочитав в одному зі стародавніх фоліантів цього світу ‒ "Золото! Яка прекрасна і чарівна маленька річ. Воно може перетворити боягуза на воїна, а зло на добро. Воно може змусити ріки текти проти течії, і така крихітна річ може відправити прокляту душу на небеса!"

 

Навіть церкви потребували багатства, і їхня потреба була величезною. Вони потребували його, щоб впливати на своїх віруючих і розширювати сферу своєї влади.

 

Особливо це стосувалося церкви Леді Ваукін. Їх жадібність перевершувала навіть жадібність дракона, і були сліди того, що вони не гребували жодними способами заробити багатство.

 

У дерев'яній скрині лежали золоті монети, а також кілька дорогоцінних каменів, які ледь не засліпили Робіна Гуда.

 

Ізабель була більш стійкою до спокуси, можливо, тому, що вона була шляхетною жінкою. Вона все ще залишалася раціональною перед обличчям багатства.

 

«Загалом тут 782 крони, і кожна важить 18 грамів, і якщо перерахувати на дамбратське золото, то це коштує щонайменше 1500 штук! Якщо додати дорогоцінні камені, то вся ця скриня коштує понад 2000 золотих…»

 

Лейлін взяв до рук одну золоту крону, яка була важчою за звичні йому золоті монети. Декоративні візерунки на них, а також портрет були зовсім іншими, ніж на монетах королівства Дамбрат ‒ «Мм. Не треба обмінювати крони, їх ще можна використати на континенті»

 

У Світі Богів будь-яка влада, вища за рівень герцогства, мала право карбувати монети. Таким чином, було створено безліч монет з різних металів.

 

Проте церква Богині Багатства завжди прагнула унормувати свою власну золоту монету ‒ крону. Вони хотіли, щоб вона замінила всі інші монети, ставши офіційним стандартом. Проте, через таємний опір багатьох богів, вони ніколи не досягали успіху. Боги вірили, що така річ принесе Ваукін багато послідовників, тож було б дивно, якби вони підтримали це.

 

Хоча ситуація була саме такою, саме Богиня Багатства випускала ці монети. Всі церкви, що служили їй, могли за них поручитися, тож це все ще була найсильніша валюта, що циркулювала в усьому Світі Богів.

 

"Схоже, більша частина багатства піратів знаходиться в їхньому лігві" - Лейлін подумав про свого попереднього бранця, Стіва.

 

Якби він пробив собі шлях до його лігва і розкопав печери зі скарбами, про які той розповів, його здобич точно була б не меншою, ніж цього разу. Шкода, що він не встиг цього зробити.

 

«Якщо не брати до уваги скарби, як щодо людей і рабів?» - з цим фінансуванням Лейлін мав упевненість побудувати прибуткову індустрію з центром на острові Фолен. Найважливішим зараз було знайти достатню кількість людських ресурсів.

 

«Наші сили були занадто малі, щоб негайно заблокувати порт. Багатьом остров'янам вдалося втекти…»» - вираз обличчя Робін Гуда став потворним, коли він згадав про цей момент ‒ «До цього часу нам вдалося захопити 90 осіб, більшість з них ‒ люди похилого віку, жінки та діти. Було також кілька відставних піратських покидьків»

 

Робін Гуд сплюнув, і було очевидно, що він постраждав під час захоплення тих жорстоких старих піратів. Ставши або фізично неповноцінними, або старіючи з віком, ці пірати були змушені піти у відставку. Однак їхня жорстока і кривава натура не залишила їх ні на йоту.

 

«Я повісив їх» - Робін Гуд не наважувався нічого приховувати перед Лейліном.

 

«Мм… Навіть якщо вони полонені, є багато способів відрізнити їх. Скільки серед полонених представників морських рас, скільки звичайних людей? Скільки з них спочатку були рабами?» - Лейлін явно не збирався обговорювати ці проблеми, і натомість прямо запитав про те, що його найбільше турбує.

 

«Мерфолки чинили найжорстокіший опір, і багато хто з них втік. Поки що нам вдалося схопити лише 19, решта 71 ‒ звичайні люди та аборигени. Всі вони, здається, були рабами» - хоча Робін Гуд не мав точних даних про кількість полонених, того, що він знав, було достатньо, щоб задовольнити Лейліна.

 

«Дуже добре. Навіть серед рабів є різні класи та ранги. Мерфолки спочатку були тут найвищим класом, а тепер, коли ми вбили їхні сім'ї й позбавили їхнього багатства, ми накликали на себе їхню ворожнечу. Вони не довірятимуть нам, тож просто вб'ємо їх усіх»

 

«Що ж до інших людей та аборигенів, заберіть їх усіх і повільно просіюйте» - з власного людського життя Лейліна глибоко розумів почуття, які відчували інші ‒ "Якщо вони не люди, вони не будуть думати й діяти, як ми"

 

З іншого боку, Робін Гуд теж не вважав цих піратів-мерфолків такими ж, як і він сам. Він одразу погодився піти й вбити їх.

 

«Зачекай, чому б тобі не віддати мені всіх цих полонених мерфолків?» - у цей момент вийшла Ізабель, її очі наповнилися кровожерливим блиском.

 

«Я не проти» - одразу ж кивнув Лейлін.

 

Всі демони любили хаос і різанину, і її піратські дії, швидше за все, принесли Ізабель багато користі.

 

Настала ніч, і весь порт плакав після того, як його спустошили загарбники. Наступного дня з нього все ще здіймався дим.

 

«Усі товари перевезено на "Багряного Тигра", босе!» - шанобливо доповів Робін Гуд.

 

«Дуже добре, сурми в ріг!» - Лейлін стояв на палубі щойно названого "Багряного тигра", його вираз обличчя був спокійний, коли він віддавав наказ.

 

Насправді, цей "Багряний Тигр" був "Чорним Тигром". Проте Лейлін вже вирішив повністю переробити його і навіть змінити назву.

 

Він уявляв, як у майбутньому ім'я цього корабля пошириться по всьому Дамбратському морю разом з бойовою славою його кузини.

 

Пролунав глибокий звук сурми, і після ночі руйнувань ціла купа матросів з темними мішками під очима вибігла з будинків остров'ян по двоє і по троє, збираючись на палубі.

 

«Слухайте всі!» - Лейлін відкрив перед піратами скриню, наповнену золотими кронами, і золоте сяйво змусило їхні очі загорітися жадібністю.

 

Однак, побачивши власника чобота, який наступав на золоті монети, вони одразу ж відвели свої погляди. У цих кількох плаваннях і морських битвах Лейлін використав життя незліченної кількості людей, щоб довести, що він ще більш безжалісний, ніж пірати.

 

Обвівши поглядом усіх піратів, Лейлін задовольнився похиленими головами, які не наважувалися глянути йому в очі. Лише тоді він продовжив ‒ «Поки ви стоїте тут, кожен отримає по три золоті монети. Якщо ви вб'єте ворога, то отримаєте ще одну. Вбивства Професіоналів будуть рахуватися окремо»

 

Багато піратів одразу ж зраділи цій новині.

 

Лейлін був дуже задоволений такою атмосферою. Недостатньо було просто залякати піратів силою. Потрібно було продемонструвати, що з ним вони зможуть викрасти більше речей і отримати більше вигоди. Тільки тоді вони підуть за ним навіть у пекло.

 

Відтепер ці пірати, напевно, проявлятимуть більше ініціативи в боях.

 

Роздавши все, Лейлін одразу ж віддав новий наказ ‒ «Підпалити все це місце! Після цього відпливаємо!»

 

Густий чорний дим швидко піднявся з порту, коли його охопило бурхливе полум'я. Вогонь швидко поширювався. Два піратські лінкори, навантажені багатствами й рабами, повільно покидали порт, а на обличчях деяких піратів все ще читався вираз жалю.

 

"Місцевість і стан цього місця були дуже хороші, і фундамент теж був акуратний. Дуже шкода, це була чудова база…" - Лейлін дивився на те, як вогонь осяяв небо над доком, але його вираз обличчя не змінився.

 

Він завжди планував спалити острів Напівлюдей. І не лише острів, а й базу Чорних Тигрів. Ці місця не належали йому, а пірати підпорядковувалися маркізу Луї. Навіть якби він зайняв це місце, Лейлін, можливо, незабаром привернув би увагу Чорних Скелетів і Тигрових Акул.