Маги були терплячою породою.
Оскільки зараз він не міг мати справу з Лейліном безпосередньо, Спотворена Тінь натомість чекатиме збоку, відновлюючись на повну потужність. Якщо Лейлін до того часу сам не стане сильнішим, у нього з'явиться шанс помститися!
…
Прості люди виміру смертних ставилися до могутніх істот, таких як Боги та Маги, як до казкових персонажів. Незалежно від того, що робили такі могутні істоти, все, про що вони дбали ‒ це заробити ще кілька монет на наступний день. Вони просто хотіли їсти хліб і пити пиво.
Дорон був одним з таких простолюдинів. Він походив з роду теслярів, який був змушений працювати через своє походження. Однак його спадщина була мізерною. Фактично, він повинен був кілька разів на рік безкоштовно обслуговувати меблі регіонального лорда, а також доглядати за коморою. Йому навіть не давали їжі.
Очевидно, що справи, пов'язані з богами та дияволами, були для нього чимось на кшталт байок, які оспівували барди. Такі події не мали до нього жодного стосунку, і слухати їх він сприймав лише як розвагу.
Однак одного дня все змінилося.
Побачивши, як багряний місяць вибухнув, утворивши пристріт, він відчув, що його спокійному життю прийшов кінець.
Втрата місячного світла була дрібницею ‒ зрештою, більшість нормальних сімей лягали спати рано, бо не могли дозволити собі олії для ламп. На небі також було багато зірок, тож це не надто вплинуло на ніч. Виняток становили лише панянки, які любили милуватися місяцем, випиваючи опівночі.
Ні, важливим питанням було одкровення, яке принесло з собою знищення місяця. Чи то місяць, що перетворився на те око, чи то жахливо величезне Плетіння, що розлетілося разом з місяцем ‒ все це було надто схоже на роботу демонів і дияволів…
«Кінець наближається. Могутня істота ось-ось знищить світ…» - кілька божевільних менестрелів у місті змінили свою звичну вальсову музику, замінивши її страшним пророцтвом, від якого Доронові стало важче на серці.
«Боги вгорі… мабуть, я забагато думаю. Треба частіше ходити до церкви та просити священника Рокфеллера про допомогу…» - Дорон подивився на кількість грошей у своїй кишені. Там було кілька мідних монет, які блищали від того, наскільки вони були зношені. Краї монет також були сильно пошкоджені…
"Клята Леді де Ліз, вона, мабуть, змусила свою жирну свиню обрізати мідяки по краях…" - не міг не поскаржитися собі Дорон, дивлячись на мізерну платню, яку він отримав за цілий день роботи. Звичайно, він не наважився б прямо заперечити своєму роботодавцю.
Ставши свідком дивного явища кілька днів тому, неспокійний Дорон подумував про те, щоб піти до місцевої церкви, зробити пожертву чи щось подібне, щоб попросити захисту у Господа.
У Світі Богів панувала система церкви та держави. Коли одна контролювала віру людей, а інша розпоряджалася їхніми життями, найбідніші з простолюдинів все одно віддавали одній з них усе, що могли. Тільки для перших, можливо, це було добровільним, але все одно вони експлуатували простолюдинів.
«Дорон!» - на вулиці пролунав веселий свист ‒ «Ти закінчив з Леді де Ліз?»
Дорон був знайомий з власником цього голосу.
Обернувшись, він побачив молодого чоловіка, одягненого в надзвичайно вільний одяг. Веснянкуватого юнака звали Мітч, і його очі, здавалося, сяяли блиском.
«Мітче! Хіба ти не працював у Церкві Магії? Чому ти повернувся?» - здивовано запитав Дорон.
Місто, в якому жив Дорон, перебувало під владою феодала, і цей чоловік побудував у ньому церкву Ільматер. Королі дуже любили цього бога, бажаючи зробити всіх своїх підданих його шанувальниками.
З іншого боку, церква, присвячена Містрі, була доступна лише в далекому місті, до якого потрібно було їхати півтора дня на кареті. Для Дорона це була відстань між кінцями світу ‒ він був там лише раз і був глибоко приголомшений метушнею небесного міста.
Він надзвичайно заздрив роботі Мітча. Навіть якщо він був лише скромним служителем, цей чоловік працював у церкві. Одного дня він міг розбудити в собі силу магії та стати Чарівником, якого поважатимуть інші.
Почувши це, Мітч аж настовбурчився, замахав руками ‒ «Хаа… Навіть не згадуй про це. Я повернувся, бо церкву закрили»
«Церкву… закрили?» - у Дорона відкрився рот.
Він явно не міг зрозуміти, як ці слова можуть бути в одному реченні.
За церквами наглядали відповідні боги. Священники володіли химерними заклинаннями, а збори навіть з найнижчих церков все одно могли приносити їм чималі статки. Як таке місце могло закритися?
«Здається, ти не знаєш… Більшість священників церкви раптово померли в День Чорного Місяця. Решта з них плакали цілий день…»
Повернувшись з міста, Мітч був сповнений розмов. Він шкандибав ближче до Дорона, прикриваючи рот руками, і шепотів ‒ «Я чув, що Богиня Плетіння померла…»
«Богиня Плетіння померла?» - Дорон не мав що сказати про цей інцидент. Це було далеко від нього, і оскільки Містра не була богинею, якій він поклонявся, він не міг збагнути, наскільки серйозною була ситуація. Почувши про падіння істинного бога, він відчув лише легку зловтіху, як після смерті короля.
«Мм, не пощастило Чарівникам…» - на обличчі Мітча з'явилася посмішка. Здавалося, що знущання, з якими він стикався з боку священників і Чарівників, були не випадковими ‒ «Багато Чарівників вже були побиті до смерті натовпом людей…»
«А при чому тут Чарівники? Хіба вони не можуть використовувати магію, щоб не бути побитими до смерті простолюдинами?» - Дорон явно підозріло поставився до Мітчевої "таємниці". Чарівники для нього були вищими особами, людьми, з якими навіть лорди мусили бути шанобливими та ввічливими.
Навіть владна Леді де Ліз не наважувалася образити Чарівника Холдмана, який зупинився біля їхнього міста.
«Хе-хе… Чарівники втратили здатність чаклувати після смерті Богині Плетіння… Скажи, чи відпустили б їх лорди та простолюдини, яких вони переслідували раніше?»
Мітч показав гостру, зубасту посмішку ‒ «Ось чому я повернувся. У мене все одно не було особливого шансу стати корисним, тому я тут, щоб сховатися… Хай там як, годі про це про це! Ходімо до таверни Бака, відсвяткуємо наше возз'єднання!»
«Але…» - Дорон доторкнувся до свого гаманця ‒ «Я все ще хочу один раз відвідати церкву!»
«Церкву? О, точно! Деякі інші церкви, здається, зайняті цілими днями, готуються до евакуації абощо. Навіть купці та дворяни не можуть зараз мати священників, які б читали їм заклинання… Тутешня церква має бути такою ж…» - Мітч поплескав Дорона по плечу, його погляд говорив теслі, що не варто гаяти часу.
«Ні!» - віра Дорона була більш-менш твердою.
«Гаразд» - розчаровано знизав плечима Мітч ‒ «Я піду за тобою»
Міська церква була не такою вже й великою, розміром з кілька будинків. Перед нею височів невеликий фонтан, але, на жаль, з нього не била джерельна вода.
Святиня виглядала порожньою, в ній бракувало багатьох речей. Навіть слуги, що залишилися, випромінювали мляве повітря, і мало хто приходив сюди молитися. Дорон явно помітив цю зміну, але все ж звернувся до одного зі слуг ‒ «Добридень! Я хотів би бачити священника Рокфеллера!»
У Дорона все ще зберігалося гарне враження про доброго і доброзичливого Рокфеллера. Хоча чоловік міг накладати лише кілька низькорангових заклинань, він умів лікувати звичайні травми та врятував чимало життів у місті. Дорон вирішив зробити йому пожертву на той випадок, якщо в майбутньому йому доведеться просити його про щось.
«Священник Рокфеллер…» - старий, що стояв за дверима, довго не реагував. Він витер пісок з очей ‒ «Він уже пішов. Він забрав усе, залишивши лише кілька купок картоплі для цього жалюгідного старого пекаря…»
«Га? І ніхто не взяв на себе відповідальність?» - здивувався Дорон. У містечку, незважаючи на його невеликі розміри, була чимала кількість вірян, і жодна церква не залишила б базу, де вже був закладений фундамент. Навіть якщо людей переводили, мав приїхати інший священник.
Ситуації, подібні до цієї, були абсолютно ненормальними, і це викликало погане передчуття в серці Дорона.
«Чому? Ти хочеш помолитися і висповідатися? Можливо, я зможу тобі допомогти!» - очі старого Бейкера Таннера вже були спрямовані на гаманець Дорона.
«Ні! Не треба!» - як міг Дорон не зрозуміти його намірів? Він одразу ж схопив свій гаманець і побіг геть, а Мітч ‒ за ним.
Тільки після того, як вони покинули те місце, Мітч обернувся, сміючись над своїм другом ‒ «Ха-ха…» - промовив він між уривчастим диханням ‒ «Я правий, чи не так?»
Telegram
