Наступного разу, коли Аня побачила Барбару, свята зцілювала старого слугу.
Вони перебували у прихованій фортеці на півночі, що належала родині Бейнів. Тут було кілька сил, які надавали слуг і рабів своєму господареві, Фагусу Бейну, і цей старий, очевидно, був одним з таких слуг. Його спина була згорблена від усієї тієї роботи, яку він виконував, а одяг подертий.
Від нього йшов огидний сморід, який ледь не змусив Аню насупити брови й втекти. Вона могла заприсягтися, що навіть нечистоти пахнуть краще, ніж він, а на додачу до цього старий мав кілька огидних рваних ран на гнійних руках, які мало не викликали у неї блювоту.
Світ Богів не був дуже розвинений у медичному плані, і більшість жерців накладали божественні заклинання лише на вельмож або високорангових професіоналів. Простолюдини змушені були отримувати силу через хворобу, а заможні шукали зіллєварів. Але навіть зіллєвари могли варити лише якісь нікчемні знеболювальні, або ж просто використовували якесь кажаняче лайно, змішане з попелом полотна, щоб обдурити інших.
Зважаючи на низький статус цього старого, зцілення для нього було б неможливим. Він дивився на Барбару благаючими очима.
«Це було півмісяця тому. Я випадково порізався кам'яним ножем під час роботи, і вийшло ось так…»
«Не хвилюйтеся, Господь любить нас, смертних… Він не дасть вам вічно терпіти ці муки…» - Барбара зберігала доброзичливу посмішку навіть перед такою людиною, і, здавалося, її анітрохи не бентежив сморід. Яскраве божественне світло виходило з її рук, як цілюще заклинання пестило рану. Набряк швидко зник, і більша частина гною була вичищена, перш ніж почала проступати яскраво-червона плоть.
«Все готово! Але руку все одно треба тримати в чистоті. Не робіть нічого надто енергійного протягом наступних кількох днів» - застерегла його Барбара.
«Ох… Ви такі добрі… Дякую вам, добросерда жрице. Чи можу я дізнатися, якому богу ви служите?» - дещо незв'язно запитав старий.
«Господь ‒ Володар Різанини та Зцілення. Він ‒ Бог Різанини, що стоїть і в житті, і в смерті, Кукулькан!» - Барбара відповіла серйозно, стаючи урочистою при самій згадці про Лейліна.
«Бог різанини, Кукулькан?» - старий трохи розгубився, очевидно, не чуючи цього імені раніше. Однак незабаром він прийшов до тями ‒ «Тільки дуже доброзичливий бог міг би мати таку жрицю, як ви. Будь ласка, дозвольте мені пожертвувати йому…»
Старий тремтячими руками дістав з кишені кілька монет. Однак монети впали на землю, як тільки він краєм ока помітив Аню, і він злегка здригнувся.
«Вельмишановна пані Аню!» - старий не звернув уваги на монети котрі котилися по землі, одразу ж опустившись на коліна.
«Мм» - стримано відповіла Аня. Коли мова йшла про слугу, який міг провести все життя в цій фортеці й служити її родині, навіть незначна відповідь була великою послугою. Однак вона швидко опанувала себе і подивилася на Барбару.
«Прошу вибачення, Свята…»
«Ставлення вельмож до слуг ‒ це просто…» - Барбара похитала головою, нахиляючись, щоб зібрати мідяки, що впали.
«Господь бачить ваші пожертви» - сказала вона, складаючи незначне багатство подалі. Вона взяла старого за руки ‒ «Віра, що йде з глибини наших сердець ‒ це те, чого бажає Господь. Багатство нічого не значить, всі люди рівні перед Богом…»
«Я подбаю про те, щоб йому дали легшу і безпечнішу роботу, преподобна…» - сказала Аня відразу після того, як старець пішов. Водночас її думки почали розбігатися ‒ "Добра і доброзичлива свята? Добре, краще мати справу з такими, як вона, ніж з орками чи дикунами…"
«Я буду вдячна, але це буде не дуже ефективно…» - Барбара похитала головою, в очах блиснула мудрість. Аня відчула, що ця свята перед нею не така проста, як здається.
«Ми можемо зробити тільки те, що в наших силах, щоб врятувати людину, яка стоїть перед нами сьогодні. Але таких людей, яких не бачать наші очі, багато, занадто багато. Як окремі люди, ми не можемо допомогти їм усім…»
Очі Барбари заблищали ‒ «Звичайно, це чудово, що він може отримати таке добре ставлення від вас. Наш Господь часто говорить нам, що успіх приходить з накопичення малих справ…»
Барбара дивилася на Аню з напівпосмішкою, її мудрі очі, здавалося, бачили все наскрізь ‒ «Шеф Фагус повідомив мене, що ви будете моєю зв'язковою тут. Відтепер я буду вас турбувати…»
«Ні, ні… Для мене велика честь служити Святій!»
«Добре!» - Барбара пальцем підняла підборіддя Ані. Однак вона насправді здавалася трохи схвильованою!
«Я не хочу ще гуляти, і я трохи втомилася. Як щодо ванни?» - запропонувала Барбара.
Хоча це було дивно ‒ приймати ванну вдень, Аня не заперечувала. Хоча їй було трохи не по собі, вона привела Барбару до величезної купальні.
Тут стояла мармурова статуя слуги, який шанобливо схилився з вазою в руці. З вази струменіла вода, велика кількість пари вкривала величезний, бездоганно білий, як нефрит, басейн.
Тіло Барбари, сповнене молодості та бадьорості, зникло в басейні, перш ніж вона махнула рукою Ані.
«Іди сюди…»
«Хм? Я?» - у Ані запаморочилося в голові, але тіло все одно мимоволі рушило вперед…
……
Закінчивши купання, Аня була одягнена в довгу вільну сукню з кількома краплинами води на шовковистому волоссі. Вона виглядала красивою, як ніколи, але на її обличчі був вираз розгубленості.
На противагу їй, Барбара була сповнена життя, коли тягнула Аню в іншу частину площі.
«Сестро Барбара!»
«Сестро Барбара!»
Кілька хлопчиків, які саме тренувалися, одразу ж підбігли до неї. У цей момент аура Барбари знову змінилася, і тепер вона була схожа на ніжну старшу сестру, яка живе поруч, і привітно привіталася з ними.
Величезна різниця змусила Аню відчути, що вона все ще перебуває уві сні, і вона трохи розгубилася.
«Це…» - роботоподібно запитала вона.
«Загублені ягнята, яких Господні воїни знайшли на своєму шляху…» - Барбара погладила по голівці маленького хлопчика, дивлячись на Мисливця на Диявола, який вів їх ‒ «Як їхнє навчання?»
«Вони справляються досить добре. Ці діти вміють долати труднощі. Веджета, зокрема, найбільш видатний у розумінні бойових прийомів і вмінні читати…» - почувши це, на обличчі хлопчика, якого пестила Барбара, з'явився відблиск гордості.
«Ти молодець!» - посмішка Барбари стала ще ніжнішою.
«Але…» - інструктор, здавалося, не наважувався говорити.
«Що таке? Продовжуй» - Барбара насупилася, але це, здавалося, не затьмарювало її краси. Навпаки, це, здавалося, робило їй комплімент, роблячи її більш делікатною. Однак інструктор затремтів, ніби чогось злякався.
«Є дитина… яка зовсім не розуміє уроків… і має погану фізичну підготовку…»
Аня розуміла ситуацію збоку.
Церква Велетенського Змія брала до себе сиріт, виховувала з них робочу силу в різних сферах. Дитина, яка не має жодного справжнього таланту, напевно, була б нікому не потрібна в майбутньому.
«Як його звати?» - Барбара простежила за поглядом інструктора і побачила маленьку фігурку, що присіла в кутку. Здавалося, він сподівався зникнути в тіні.
«Лонсе… здається? Так, мабуть, його звати…» - невпевнено відповів інструктор.
«Як ви можете так поводитися з тим, ким так незадоволені?» - Барбара подивилася на інструктора ‒ «Нехай Амік підійде, ваша позиція змінюється»
Інструктор не наважився протистояти розлюченій Святій. Він вклонився і пішов, не сказавши більше ні слова.
«Лонсе! Це ж твоє ім'я, так?» - запитала Барбара, підходячи до хлопчика.
«Т-так, моя пані!» - коли Лонсе подивився вгору, він ніби побачив світлу істоту. Святі промені, що виходили від неї, робили її елегантною і теплою.
«Я вірю, що ти маєш винятковий талант! Не сумуй за кожною хвилиною невдачі…» - Барбара ласкаво поплескала Лонса по щоках, від чого рум'янець на його обличчі поширився аж до шиї.
«Але…» - Лонсе, здавалося, був готовий заплакати.
«Якщо ти все ще не можеш впоратися з цим, тоді молися. Господь дасть тобі мужність…»
Лонсе сильно зціпив зуби. Тільки так він міг зупинити сльози сорому, які ось-ось мали вихлюпнутися з його очей.
Ані та іншим здавалося, що Барбара була ідеальною святою. Вона простягнула до Лонса сяючу руку спокути, витягнувши його з тіні. Самопринижений хлопчик, здавалося, став яскравішим, з відвагою взяти на себе цілий світ.
"Так дивно… Чому я раптом так подумала?" - Аня витерла щоки, раптом осягаючи ‒ "Ця сила впливу… Ти дав мені надзвичайно страшне і складне завдання, батьку…"
|Вчергове закликаю вас донатити на збори для Сил Оборони, цим ви можете зберегти життя нашим воїнам та збільшити вірогідність смерті чергового "ванькі"|
