Той аромат, що не пахне солодко

smells like splooge

 

Поліцейська Куджіока Райті потягла мене до парковки. Хоча я йшов на своїх двох, Куджіока не відпускала мене, тримаючи за комір.

У цієї жінки-поліцейської є такі речі. Вона людина, в якій є щось незрозуміле. Можна навіть сказати, що в ній немає нічого, окрім незрозумілого.

Куджіока розблокувала седан, припаркований на парковці, за допомогою смарт-ключа, і нарешті відпустила мене. На трохи віддаленому паркувальному місці стоїть командний пункт. Не думаю, що Шізука-сан на задньому сидінні бачить мене, але Уеда-сан на водійському сидінні, можливо, спостерігав за моїми муками. Раптово пролунав сигнал, і я був вражений. Куджіока вже сидить на водійському сидінні седана. Схоже, це вона просигналила. Мабуть, це означає: 「Сідай, швидше」. Я, зітхнувши, відчинив двері пасажирського сидіння й сів. Я хотів застебнути ремінь безпеки, але Куджіока різко рушила з місця.

「Стій! Ще не пристебнув ремінь!」

Я поспішно застебнув ремінь безпеки, протестуючи. Куджіока кинула на мене побіжний погляд і цокнула язиком. Жахливе ставлення.

「…Ви ж поліцейський. Взагалі-то. Ні, не те, щоб 「взагалі-то」, а як не крути, ви ж таки справжній поліцейський, чи не так? Це ж не екстрений виклик, так що краще дбати про безпечне водіння…」

「Заткнись」.

「…Ви сказали 「заткнись」? Щойно?」

「Не казала」.

「Казали ж. Я чув」.

「Може, у тебе проблеми зі слухом」.

「У мене нормальний слух」.

「Тоді проблема в голові」.

「Як ви можете таке казати…」

「Заткнись, малий покидьок. Ще й незайманий」.

「…Я поки що незайманий, але…」

「Ого?」

Куджіока, швидко ведучи машину, дивиться на мене не боковим зором, не мимохідь, а втупившись мені просто в обличчя.

「Ого-го-го?」

「…Що таке? Дивіться вперед. Ви ж за кермом」.

「Ого-го-го-го-го?」

「Так-так, тому, дивіться…」

「Дівчина з'явилася?」

「Це-це-це, не ваша справа, Куджіока-сан…」

「Вау, з'явилася дівчина」.

Куджіока нарешті подивилася вперед.

「А-а. Хочу курити」.

「…Ви курите? У такий час?」

「А що?」

「Га?」

「Я просто сказала, що хочу курити. Я не казала, що буду курити」.

「Що це означає?」

「Я не курю」.

「Ось як」.

「З'явилася дівчина, а」.

Куджіока почала стукати пальцями по керму.

「Що таке? Я теж хочу дівчину. Зрештою, можна й хлопця. А, ні, не треба. Дівчина чи хлопець. Занадто клопітно」.

「…Куджіока-сан, ви ж вступили до поліцейської академії, чи не так?」

「Звісно」.

「І як вам вдалося закінчити її?」

「Я була відмінницею. Відмінницею」.

「Ого…」

「Я можу одягнути костюм кота, собаки, ведмедя чи лева. Якщо потрібно」.

Я б хотів, щоб вона обмежилася котом, але чомусь я легко можу уявити Куджіоку в шкурі собаки, ведмедя чи лева.

До речі, Рюґасако терпіти не може поліцейську Куджіоку Райті, і, ймовірно, вона відвіз мене до Центрального управління, щоб здихатися її. Я теж не люблю Куджіоку Райті, точніше, відверто кажучи, ненавиджу її.

Чимось дивно пахне.

…Я подумав, що це так, і побачив, що Куджіока щось гризе, щось довгасте.

「Гм?」

Куджіока помітила мій погляд і сказала:

「Хочеш теж? Сушений кальмар」.

Я похитав головою і був більше вражений тим, що вона почала їсти сушеного кальмара під час водіння без жодного попередження, ніж її дивною поведінкою. Немає меж безладу. Чи в порядку поліція Японії, наймаючи таких людей? Ну, той факт, що вони призначили такий неадекватний персонал до Відділу зв'язків із громадськістю Відділу безпеки, свідчить про наміри організації під назвою поліція. Начальник Куджіоки, помічник інспектора Іцукушіма Рьоджі, теж пройшов шлях у сфері громадської безпеки і, здавалося, був досить перспективним, але після того, як з'ясувалося, що він вчинив незаконні дії, його відсторонили від посади, а потім перевели до Відділу зв'язків із громадськістю.

Кажуть, що у відділку зв'язків із громадськістю називають смітником, але, оскільки їх там лише двоє, «смітник» — це занадто, і можна просто сказати «сміття», чи не так?

「Куди ми їдемо?」

 「До Ґендзьо」.

「До парку Мотоджіма?」

「Угу」.

「Поліція встановила кордон і шукає злочинця і викрадену жінку, чи не так?」

「Шукають, напевно」.

「…У вас же акцент, Куджіока-сан. Ви родом з Тотігі?」

「Це гра слів, незайманий」.

Я вирішив більше не говорити.

Коли я сиджу тихо, запах сушеного кальмара стає нестерпним.

Нічна поїздка тільки з дивною жінкою-поліцейською.

І ще й смердить кальмарами.

Що це таке?

Що це за катування?

Але я терплю. Мені нічого не залишається, окрім як терпіти.

Оскільки ми їхали досить швидко, машина досить швидко прибула до парку Мотоджіма.

Куджіока припаркувала машину на вулиці, що виходить до парку Мотоджіма. Я вийшов з машини.

Я ходив до середньої школи Мотоджіма, яка знаходиться біля парку Мотоджіма. У той час парк Мотоджіма, який був чимось на зразок саду, був закритий поліцією.

Коли Куджіока показала своє поліцейське посвідчення, нас пропустили. Час від часу ходять поліцейські з ліхтариками, але не схоже, щоб у парку проводився масштабний пошук.

На трьох жінок напали, схоже, на стежці, що тягнеться вздовж річки, яка протікає через парк. Натягнута жовта бар'єрна стрічка, стоїть поліцейський.

На цій стежці малолюдно вночі, оскільки тут майже немає вуличних ліхтарів, особливо вдень. Однак місцеві жителі часто використовують цю стежку як скорочення.

Куджіока поговорила з поліцейським. Ми переступили бар'єрну стрічку і пішли далі.

「Ну як?」 — Проґулюючись, Куджіока запитала мене.

「Як? Що саме?」

「Яке відчуття?」

「Тому що, що саме…?」

「Тут」.

Куджіока іноді зупиняється, хитається і дивиться на землю.

「Тут відчувається щось нелюдське?」

「…Нелюдське, відчуття?」

Я ніколи не чув такого слова.

Ну, я приблизно розумію, що Куджіока намагається сказати, хоча й не зовсім. Хоча й не хочу розуміти.

「Як гадаєш?」

Я озирнувся навколо. Вздовж дороги є дерева та кущі, тож тут легко сховатися.

「Навіть якщо тут немає нічого нелюдського, тут досить легко влаштувати засідку, чи щось таке」.

「Ну, так」.

Куджіока цокнула язиком і вдарила п'ятою по землі.

「Це правда. Сталкери та таке інше. Якщо знати, що ціль використовує це місце на шляху додому, то можна влаштувати засідку, легко можна, легко」.

「Ви дійсно вважаєте, що до цієї справи причетне щось нелюдське?」

「Рьоджі не надто зацікавлений, але..」.

「Він же ваш начальник…」

「Його тут немає」.

「Його тут і немає」.

「Цього покидька тут немає」.

「Він покидьок?」

「Він без розуму від кінних перегонів, перегонів на човнах, маджонгу та пачинко, любить ходити в борделі, але ще більше любить заморочити голови дівчатам у клубах, він справжній мерзенний покидьок」.

「Я не розумію деякі терміни」.

「Він не гідний бути не тільки поліцейським, а й людиною」.

「А, ось як」.

Я також не розумію, чому до такої жахливої людини звертаються на 「кун」. Чому б просто не називати його на ім'я?

「…Напад на групу з трьох жінок – це дивно. Якщо б ціллю була одна з трьох,і нападали тільки на неї, це ще можна було б зрозуміти」.

「Три жертви домовилися в той же день, і, схоже, одна з них живе в квартирі далі по дорозі, і вони йшли туди після того, як випили в Цукушіно. Не схоже на спланований злочин」.

「Виходить, вони шукали випадкову здобич у цьому парку?」

「Не будуть нападати на трьох людей втрьох. Якщо нападати на трьох жінок, то треба зібрати більше людей. Несподівано на мінівені чи щось таке. Хоча навіть тоді не нападуть на трьох. Я ніколи не бачив і не чув про таке」.

「Я не знаю, але якщо вони думають, що їм достатньо зловити хоча б одну з трьох, то це можливо」.

「Навіщо?」

「…З метою нападу, чи щось таке. Щоб забрати речі чи гроші」.

「Як з нелюдським відчуттям?」

「Я займаюся такою роботою, але у мене немає жодного особливого відчуття」.

「Непридатний」. — Куджіока знову цокнула язиком. — 「Повністю непридатний, незайманий. Даремний」.

「Повертаємось?」

「Далі поїдемо」.

Знову схопила мене за комір.

Куджіока знову почала тягнути мене.

「Га? Стривайте! Що далі? Е-е-е…?」