Пісня, що лине крізь космос

Co(s)mic song

Вона падає з нічного неба. Що це таке? Що вона задумала? Вона світиться. Яскраво.

Падаюча зірка? Ні. Падаючі зірки не світяться так. Це світлодіод, або щось таке. Різнокольорові світлодіоди. І вона падає вертикально, прямо вниз. Прикрашена вогниками кругла штука. Навіщо потрібно було робити щось подібне? Це ж безглуздя.

Я вже знав, що це таке.

Це маска.

Ведмідь.

Ні, ведмідь — це занадто урочисто, чи що, якось реально звучить. Не підходить це слово для опису цієї форми.

Тобто, це вона.

Ведмедик.

Уявіть собі карикатурний малюнок ведмедя, м'якого і милого. А тепер уявіть, що його голову зробили об'ємною, щоб можна було її надіти. Як це назвати? Ну, мабуть, маска ведмедика.

Вона прикрашена різнокольоровими світлодіодами і яскраво сяє. Звісно, не може просто так маска сама собою впасти з неба. Хоча, можливо, існують такі загадкові явища, яких неможливо виключити, але це не той випадок. Маску ведмедика хтось надіває. І той, хто це зробив, навмисне, з якоїсь причини, надіває цю маску ведмедика і падає з неба.

Тіло, що в масці ведмедика, маленьке, як у дівчинки. Тендітне тіло одягнене в сукню, схожу на ту, яку вдягають маленькі дівчатка на весілля родичів, або щось таке.

Дівчинка в масці ведмедика падає, витягнувши руки прямо в сторони, а ноги зімкнувши разом. Вона не схожа на Ісуса Христа, розп'ятого на хресті за гріхи людей. Але поза месіанська. Чи це крилаті? Можливо, це інша група, ніж ті крилаті, яких ми, сімдесят шостий загін очищення, одного разу відбили. Як би там не було, крилаті принесли дівчинку в масці ведмедика до труни. І скинули її?

Ароу відстрибує назад.

Дівчинка в масці ведмедика падає саме туди, де стояв Ароу. Якщо не відійти, то зіткнешся з нею.

Дівчинка в масці ведмедика приземляється чітко, як гімнастка, що з легкістю виконує складні трюки, навіть не категорії G, а H. Від падіння пролунав досить гучний звук, тож удар мав бути сильним. Але її ноги навіть не здригнулись, вона навіть не зігнула коліна. Нема за що знімати бали. Ідеальне приземлення. Дівчинка в масці ведмедика завмерла, ніби час зупинився.

L a a a ahhh

Мозок вібрує.

R y y y yh h h

L a a a a a ahhhh

R a ahh

Що це, голос?

LaaRUULaaRyy

R a a L y yR a a a ahhh

L a aR y yR a aL u u R a aL UR yL a aR u uhhh

Невиразний, ніби з носом, високий голос.

L a aR UL yR a aL UR y R a aL UR yL aR UL yR a

L aL aR UR yL aR UL aR yL aR UL aR yL a R aL aR a

Ні, це не просто голос.

Звичайно. Якби це був просто голос, він би не звучав як відлуння, і не змушував би мозок так вібрувати. Я знаю.

Я знаю.

Я це вже чув раніше.

До того ж, ця мелодія. Це відома композиція. Бах. Фуга соль мінор Йоганна Себастьяна Баха. BwV.

Каталог творів Баха номер 578. Той самий соль мінор, тв. 542 «Фантазія і фуга», називають «Великою фугою», а тв. 578 називають «Малою фугою». Це органна п'єса, і тема цього твору, що виконується на трубному органі, запам'ятовується з першого разу. Голос, ніби переслідуючи цю тему, на октаву нижче знову співає ту саму тему.

L aaaaR y y y yL aaaaaaRaa L a aR u UL a aR y yR a aL y yR a a a a

Низький голос накладається на високий. Удвічі, тричі.

Причому, хоча одна і та ж тема з'являється знову і знову, кожен голос співає її не в той же час. Окремо. Звісно, «Мала фуга» і є такою. Точніше, це і є форма фуги.

Але це дивно, правда ж?

Дуже дивно.

Навіть грати «Малу фугу» на фортепіано важко. Я взагалі не можу її зіграти. Адже Бах написав цей твір для виконання на трубному органі, де крім правої та лівої руки є ще й педаль, тому потрібно задіяти ще й обидві ноги.

Неможливо заспівати. Ніяк. Це нереально. Чи, можливо, у тієї дівчини-ведмедика є рот, голосові зв'язки, їх кілька? Може, під тим капелюхом ховається кілька голів? І кожна голова співає

LaaaaR y y y yL a a a aa aR aaL a aR u uL a aR y yR a aL y yR a aaa?

Зрештою, це ж не концертний зал. Це просто неба, чому так чути? Дівчинка-ведмедик — не оркестр. Яким би монстром вона не була, вона ж одна. Або ж у капелюх вбудовано щось електронне? І це воно звучить як

LaaaaR y y y yL aaaaaaRaaLaaRUULaaRy yR a aLyyR aaaa?

І цей хор перехресних відлунь створює таке дивне багатоголосся?

Що я взагалі роблю, блін? Чому я співаю L aaa aR y y yyL a a a a a a? Ні, я не співаю. Я не співаю LaaRUULaaRy yR a aL y yR a a a a. Співає, так, той голос. Дівчинка-ведмедик.

Так, правда?

Звісно.

Тоді чому я наспівую L aL aR UR yL aR UL aR yL aR UL aR yL aR aL aR a, в унісон з дівчинкою-ведмедиком? Чому я йду вперед? Природно, нестримно, до дівчини-ведмедика.

«…Джюнтендо!»

Кричить Ароу.

Я здригаюся і перестаю співати. Але я хочу співати. Дуже хочу співати.

Джюнтендо L a a a aR y y y yL a a a a a aR a a дівчинка-ведмедик  

Джюнтендо до Монака я хочу піти

L a aR y yR a aL u UR a aL UR yL a aR u u ці почуття неправильні L a aR UL yR a aL UR yR a aL UR yL aR UL yR a це природно L aL aR UR yL aR UL aR y L a не може бути правильним, але чомусь я не можу це відкинутиR UL aR yL aR aL aR a

«Кинь це!»

Ароу вмить складає парасольку і кидається на Джюнтендо. Для мене, звичайної людини, видно лише, що Ароу кинувся на Джюнтендо. Бо у мене немає зору, як у відомого бейсболіста, що потрапив у Зал слави, я не все бачив чітко.

Наступної миті Ароу вже відлетів убік.

Джюнтендо стоїть, витягнувши руки вперед, немов Месія. Чи рухала вона зараз хоча б чимось? Не знаю. Принаймні я не бачив. І все ж, Джюнтендо щось зробила. Інакше б це була самодіяльність Ароу. Ароу теж ненормальний, але ж не настільки.

Ароу приземлився, махаючи руками і ногами, наче випущений з рук Неко.

«Дідько!»

Тієї пісні більше не було.

Малої фуги Баха.

Стало навдивовижу тихо.

Тиша охопила нічний рибальський порт. Чути лише плесНеко хвиль. І я відчуваю жаль через це. Про що я взагалі жалкую?

Чи хотілося мені ще слухати? Малу фугу. Хотілося слухати ще. І хотілося співати? Із Джюнтендо Монакою, Малу фугу.

«Раааааа рааааа рааааааааа рааааа»

Хтось почав співати.

Голосно і виразно.

Справді чудовий тенор.

«Раааа раааа раааа раааа раааа рааааааа» — тема маленької фуги.

Тоґамі Юґомі.

Я подивився і побачив, як Тоґамі Юґомі прикладає руку до грудей і співає маленьку фугу.

«Раааа раааа раааа раааа раааа рааааааа рааа раааа рааааа ра ра рааа рааа раа ра ра ра ра ра ра ра ра ра ра ра ра ра ра ра ра ра ра ра ра»

LaaaaR y y y yL a a a a a aR a aL a aR u u L a aR y yR a aL y yR a a a aL a aR y yR a aL u UR a aL UR yL a aR u UL a aR UL yR a aL u R yR a aL UR yL aR UL yR aL aL aR UR yL a R UL aR yL aR UL aR yL aR aL aR a — перекрила Джюнтендо.

Хор.

Тоґамі Юґомі та Джюнтендо Монака співають маленьку фугу удвох. Ні, ні, не просто хор. Одразу ж приєдналися звуки малого і великого барабанів. Ударні. Але ніде не видно ударних інструментів. Невже це бітбокс? Джюнтендо. Їй недостатньо просто співати, вона додала ще й бітбокс.

І ще, звідки не візьмись, з'явилася басова лінія, від якої вібрує живіт.

У мене аж мурашки побігли шкірою.

Запаморочилося в голові.

Що це, в біса?

Це вже не класика. Це ж рок!