Розділ п’ятий «Я просто хочу сказати тобі»

1

Коли Акацукі прокинувся, у медичному закладі Форестніума більше нікого не було.

Тому Оусава Акацукі був трохи розчарований.

Він очікував, що якась дівчина, хвилюючись, що він помре обійме його, щойно він прокинеться, думав щосили стисне її груди чи сідниці.

– Де ж ці дівчачі цицьки та сідниці... Мої руки сумуватимуть за ними.

І тут відчинилися вхідні двері.

– Ти прокинувся і раптово... Маєш кращий вигляд, ніж я думав, Аккі.

З тоном, в якому звучала крива посмішка, до кімнати увійшов Кайдо.

– Цього разу можеш мені подякувати. Зрештою це я тягнув Аккі, який непритомний звалився на землю, аж сюди. Як щодо «Дякую, шановний Кайдо»?

Акацукі посміхнувся на безтурботне зауваження Кайдо і сказав:

– Я вдячний, але це в кращому випадку «Дякую». Ти, мабуть, поспішав, думаючи, що якщо я помру, ти, можливо, не зможеш повернутися у наш світ походження, шановний Кайдо.

– Ой, мені це не подобається, ти не чесний... Не сумнівайся в доброті людей.

– Вибач. Я не цундере.

Кайдо сумно зітхнув, глядячи на Акацукі, який не образився.

– Ну, нічого... Я дізнався багато цікавого.

Він сміявся розповідаючи почуте.

– Я чув, що лицар у золотих обладунках був добрим другом Аккі, якого ти колись вбив. Не дивно, що під час бою ти поводився дивно. Сентиментальність затуплює лезо.

– Лю, ця дівчина... Така балакуча.

Гірко посміхнувся Акацукі.

– ...Тож, скільки ти чув?

– Ну, я трохи чув про правду трагедії п’ятирічної давнини. Це змусило мене плакати... Заради мого божевільного найкращого друга, своєї дорогоцінної жінки та її країни що занепадала, ти єдиний, хто опинився у невигідному становищі. Аккі ти насправді мазохіст, чи не так?

Ну, але:

– Здається, дівчата сприйняли це добре. Бо всі знову полюбили Аккі. Не знаю, чи це через це, але одна з них випередила нас і зараз у нас невеликі проблеми.

– Не дивно, що тут нікого не має... Ситуація зрушила з мертвої точки?

Запитав Акацукі Кайдо. У Форестніумі був бар’єр концептуальної магії, яку нещодавно активував Уруму. Він думав, що навіть якщо він програє, це буде тупиковою ситуацією.

– Ага, – кивнув Кайдо і сказав:

Сестра Аккі... Якби там не було, вона побігла в перед і, схоже, була схоплена діасдійцями. Молодь села, яку досі переконували не воювати, починає голосувати про необхідність піти їй на порятунок. Ось чому Ідзумі, Доумото, і віцепрезидент зараз відчайдушно намагаються їх переконати. Не робити неправильних кроків.

– Зрозуміло...

Акацукі певною мірою зрозумів ситуацію. Кайдо так і сказав, але незалежно від того, скільки вона дізнається правди про його минуле, він не думав, що Міу без зайвих роздумів наразила б себе на небезпеку. Він був впевнений, що після випадку з Філом Барнеттом, вона все добре розуміла. Якщо так, то, ймовірно, це була пастка або якась загроза збоку Діасдії. Це було те що змусило б її діяти.

– ...То коли, кажеш, її схопили?

Зовсім нещодавно. Розумієш, там був хлопець, на ім’я Курт... Онук вбитого діда Уруму. Мабуть, він був з нею, тільки він повернувся з запамороченням і кровотечею зі шлунку. Тоді ми й дізналися, що сталося. Зараз його лікує вища ельфійка Шелфіду. Ну, судячи з його вигляду, я не думаю, що він зможе рухатися деякий час...

– ...Ні, зі мною вже все гаразд.

Голос, який пролунав від входу, несподівано перебив слова Кайдо. Вони побачили Курта, перев’язаного від грудей до живота, який стояв притулившись до вхідних дверей.

Важко тягнучи своє тіло, він сунув до них.

–– Ей, ей, йе, з тобою все гаразд?

– Я ж казав. Жодних проблем.

Все ж стверджував Курт. Він дивився на Кайдо холодним поглядом.

– Вибачте, але не могли б ви вийти, якщо не проти?

– Навіть якщо тобі так погано, ти кажеш мені забиратися геть...

Кайдо знизив плечима і додав:

– Ну, добре, я просто прийшов поглянути на Аккі. І ми вже закінчили.

Він повільно йшов з кімнати. І в спину:

– Перш ніж підеш, скажи мені, що думаєш, Кайдо...

Засміявся Акацукі. Кайдо мав гірке обличчя.

Кайдо прийшов до нього. Дізнавшись, що лицар в обладунках - це Леон, він був серйозно поранений, а коли прокинувся, то почув, що Міу потрапила у полон Діасдії. Яке обличчя матиме Акацукі.

– То як... Ти побачив те що хотів побачити?

– Я сказав тобі. Ти маєш кращий вигляд, ніж я думав.

Кайдо обернувся і посміхнувся.

– І я побачу те, що хочу побачити. Я з нетерпінням чекаю цього, Аккі, будь ласка, не набридай мені.

Інакше...

– Я назавжди зупиню війну, добре?

Сказавши це, Кайдо вийшов з кімнати. Акацукі, навпаки, проводжав його з тихою посмішкою.

Сказавши.

– Не хвилюйся, у цій битві тобі нічого не залишиться.

2

Впевнившись, що Кайдо повністю вийшов.

Курт схилив голову перед Акацукі.

– Вибачте, вельмишановний Акацукі, я не зміг захистити шановну М'ю.

– Тобі не потрібно перепрошувати. Не думаю, що ти зробив би щось, щоб втягнути її... Вона, мабуть, вирішила піти.

Тому, сказав Акацукі.

– Розкажи мені... Що сталося?

У відповідь на слова Акацукі, Курт з жалем почав розповідати. Що Діасдія погрожувала спалити Мандрівний ліс. І про те, що вони виманили Міу з Форестніуму, прикриваючись ім’ям Рісті. І що саме Леон викрав Міу.

– Так от воно як.

Пробурмотівши це, Акацукі хмикнув. Він збирався це зробити. Просто повернути Леона до життя - це нечиста техніка. Гаразд. Якщо це їх вибір, він не буде милосердним. Він розчавить їх. До тієї міри, що вони більше ніколи не зможуть зробити нічого смішного.

– Навіть так...

Сказав Акацукі.

– Та дурепа... Знову намагається пожертвувати собою.

Сказав він, зітхаючи.

– Ці слова... Я не можу ігнорувати, вельмишановний Акацукі.

Сказавши низьким голосом, Курт погляну на Акацукі інакше, ніж раніше.

– Дякую, вам, за те, що ви досі захищали й підтримували шановну М'ю. Але ви не знаєте її справжню. Не лише цього разу, але й протягом усіх цих років шановна М'ю завжди думала про те, що найкраще вона може зробити для людей, які її оточують, навіть до такої міри, що витісняє своє справжнє я на другий план. Ви коли-небудь замислювалися, чому вона така, яка вона є? Чому вона так говорить?

Тоном докору Акацукі.

– Ви той, хто назвав її дурною, ніколи не зрозумієте, але це...

Курт намагався пояснити.

– Вона вже давно чула як люди навколо неї говорили за спиною.

Акацукі відповів першим.

Це була безумовно правда про Оусаву Міу.

– У будь-якому разі, вона хотіла народитися чоловіком...

Курт виглядав приголомшеним словами Акацукі .

Ніби не вірячі:

– Ви ж не хочете сказати, що ви вже чули про це, від шановної М'ю.

– Ні, я ніколи про це не чув... Я просто подумав, що вона, мабуть, така.

...Ґаліус, колишня людина, яка стала королем демонів через свою надзвичайну бойову силу та харизму.

Міу була його спадкоємицею. Під час війни люди, які її оточували, природно, віддавали перевагу чоловікові, а не жінці. Вони хотіли, щоб вона успадкувала силу Ґаліуса і стала новим королем, який поведе їх за собою.

Але народилася жінка. Оскільки стать дитини обрати було не можливо, ніхто б не був незадоволений цим, але, напевно, були й ті, хто був розчарований. Крім того, Міу також мала великий талант до магії. Люди, які її оточували, мабуть, бажали, щоб вона народилася чоловіком.

І... Міу, мабуть, зрозуміла наміри тих, хто її оточував.

Ось чому вона почала поводитися так, принаймні з точки зору мови. Попри це, вона не могла назвати себе «я» жіночої форми хоча й була жінкою. «Я» нейтральної особи, мабуть, було найкращим, що вона могла зробити. Проте, коли вона дорослішала, зовнішність Міу ставала все більш схожою на людину. Це, мабуть, посилило страждання Міу. А потім.

– ...Якщо ви знали, чому ви їй не сказали?!

Кинувся на Акацукі Курт.

– Після того, як вона покинула своє становище дочки короля демонів і почала нове життя, в іншому світі, більше не було потреби бути зв’язаною минулим. Принаймні перед вами шановна М'ю могла залишатися дівчиною.

Може й так... Але це не означає, що я міг змусити її говорити як жінка.

Сказав Акацукі.

– Вона поводиться як чоловік, щоб виправдати очікування, а тепер я вкажу їй на це, тож вона має поводитися як жінка? Як ти можеш таке казати? Це ж просто нагромадження брехні на брехню, а справжньої жінки не існує. Що станеться, якщо дозволити їй і надалі поводитися відповідно до фальшивого «Его».

Ось чому Акацукі вирішив. Зачекати, поки Міу заговорить з ним про це.

Він не хотів поспішати. Нічого страшного, якщо все зміниться повільно і природно.

І важлива не лише правда. Брехня також є частиною Міу.

Ось чому Оусава Акацукі приймав і вбирав усе що давала йому Міу.

Щастя і біль, брехню і правду, все.

Акацукі посміхнувся. Курту.

– Не хвилюйся. Бо я все розумію...

Думки Міу, а також думки Ґаліуса. Отже, Оусава Акацукі пообіцяв.

– Я обов’язково поверну її живою і неушкодженою, і тоді ми досягнемо миру.

3

Після приватної розмови з Акацукі, Курт покинув клініку.

Для того, щоб переконати молодих людей села, які збиралися врятувати Міу самотужки.

Акацукі подумав. Що ймовірно, Курт не повністю йому довіряв лише з тієї розмови, яка у них щойно була.

Але, навіть якщо так, він все одно буде співпрацювати. Тож Акацукі залишив решту Курту і почав готуватися до повернення на поле бою. Лівою рукою він обхопив зап'ястя правої руки й вклав силу в стиснутий правий кулак.

Сила хвату, яку він відчував через долоню, вдвічі менша, ніж була б за звичайних обставин.

– На половину... Цього достатньо.

Акацукі посміхнувся. Це не матч з фіксованим розкладом. Ситуація змінювалася щомиті. Якщо завжди бажати бути в ідеальному стані, не вдасться битися постійно.

Ось чому цього разу він піде з цим. Тепер він переможе.

І саме коли Акацукі підвівся з ліжка. Двері в лазарет відчинилися, і всередину влетіла група людей. Це були Чікаґе, Кудзуха, Харука і Лютіє.

Вони, мабуть, бігли. Акацукі посміхнувся чотирьом, які важко дихали, і сказав.

– Йоу. Що сталося, ви так поспішали?

Але його слова були перервані. Тому, що маленьке тіло Кудзухи обійняло тіло Акацукі.

– Я хвилювалася... Я дуже хвилювалася.

Акацукі з кривою посмішкою обійняв Кудзуху за плечі, що тремтіли.

– Зрозумів... Вибач за це.

Потім інші троє одна за одною підійшли до Акацукі.

– Кайдо сказав мені, що Акацукі прийшов до тями. Ми всі разом повернулися.

Сказавши це, Чікаґе з посмішкою зітхнула і сказала.

– Але я рада чути... Що у тебе все добре.

– Ну, тут тепер все гаразд.

Сказав Акацукі.

– Як там справи? Люди в селі все ще галасують?

– Так... Але це зрозуміло. У нас таке ж бажання, піти на допомогу.

Сказала Харука з сумним виразом обличчя:

– Ми щойно отримали сповіщення від Діасдії. Вони взяли пані Міу в заручники. Тому якщо ми швидко не складемо зброю і не здамося... Вони стратять її на сході сонця.

– Це кліше... Вони думають, що вже перемогли.

Хмикнув Акацукі й посміхнувся.

– Тоді мушу їм сказати, що вони помиляються.

– Тож... Ти йдеш, Акацукі.

Я рада, що встигла вчасно, сказала Лютіє.

– Якби я відпустила тебе самого, сталося б те саме що й з М'ю.

– Вибач, але немає сенсу мене зупиняти... Я впевнений, що вона зараз плаче на самоті.

Сказав Акацукі. А потім.

– Ми знаємо... Що ми не можемо тебе зупинити.

Кудзуха, яка обійняла Акацукі за талію, підняла очі й сказала:

– Я знаю, але, будь ласка, ми з тобою.

Однак, сказавши це, Кудзуха навалилася на Акацукі.

Її збили з ніг. Ніжна рука на потилиці приспала Кудзуху, і вона мирно заснула.

– Вибач, староста, я не можу дозволити тобі продовжувати...

Денний бій у долині Великого Ґордоно вже виснажив фізичні та психічні сили Кудзухи до межі.

Він не міг взяти її з собою, у такому стані.

І.. Теж саме з іншими трьома.

– З, зачекай, Акацукі, чому...

Підійшовши до розгубленої Чікаґе, Акацукі натиснув їй на лоб кінчиком вказівного пальця.

І в ту ж мить, сила Чікаґе покинула її тіло, і очі повільно заплющилися. Вона втратила свідомість.

– Що б ви не говорили... Я розумію, що ви відчуваєте.

Тихо зітхнув Акацукі.

Я не можу взяти з собою того, хто навіть не може уникнути такого раптового нападу.

Потім Кудзуха та Чікаґе лягли на підлозі, ніби притискаючись одна до одної, а Акацукі повернувся обличчям до двох, що залишилися.

Нанаси Харуки та Лютіє Торуму. А потім.

– Я обов’язково піду з тобою...

Сказала Харука.

– Я можу ухилитися від такої несподіванки, і це те, що ти сказав. Ти сказав мені дізнатися про тебе і твоїх людей. Щоб не сталося, я піду до кінця.

– Саме так... Добре, ти можеш супроводжувати мене до кінця. Але.

Сказав Акацукі. Він повільно підійшов до Харуки й сказав.

– Якщо я зроблю щось на кшталт того, що візьму з собою жінку, яка не в змозі битися, я вже не буду чоловіком. Ти повинна дізнатися не результат цієї битви. Вона пішла сама, бо не хотіла наражати вас на небезпеку, а я присиплю вас тут і зараз.

Тоді швидким рухом він схопив її руку. Міцно тримаючи її за руку.

– Що ти робиш?!

Посміхаючись, Акацукі прошепотів на вухо зляканій Харуці.

– Останнім часом серед жінок навколо мене був таємний бум кінчати через свої вуха... Не пропусти це.

Після цих слів, він солодко вкусив вухо Харуки.

– У?! Хух... аххх

Тіло Харуки підстрибнуло в його руках, коли вона скрикнула надривним голосом. Але Акацукі не виявив милосердя.

Ци вливалося в тіло Харуки, доки вона не втратила свідомість і не впала. Обережно і щедро.

Потім, коли переконався, що тіло Харуки повністю вичерпало енергію. Він сказав.

– Коли повернуся, дай мені почути, як... Ти нас оцінила.

Сказавши це, він поклав її поруч з Чікаґе та іншими.

– Ей, Лю...

Сказав Акацукі. Глядячи на трьох непритомних людей зі спокійним виразом обличчя, він запитав через спину.

– Леонові.. Ніяк не можна допомогти, так?

А потім.

– Так... на жаль.

Засмучено відповіла Лютіє.

– Леон мертвий п’ять років. Зараз він лише тимчасово ожив завдяки забороненому заклинанню. Якщо ми якось і можемо допомогти, то лише для того, щоб цього разу дати його душі справжній спокій.

– Що ж... розумію. Вибач, але мені потрібно, щоб ти подбала про цих дівчат замість мене.

Коли після цих слів Акацукі підвівся, вона сказала:

– Акацукі... твої рани загоїлися, але лише до тієї міри. що затягнулися.

Вона розуміла, що не може зупинити його, але Лютіє все одно дала пораду.

– Твої сили все ще не відновилися.. І якщо ти зробиш щось нерозважливе в такому стані...

– ...В такому стані? Гей, гей, про що ти говориш, Лю?

Він озирнувся на Лютіє і сказав:

– Ти зцілила мої рани, ці дівчата хвилювалися за мене, а її тримають в заручниках.

Оусава Акацукі криво посміхнувся. Все його тіло випромінювало ауру впевненості.

– Скажу прямо, я зараз найсильніша людина на світі.

Потім, через тридцять хвилин.

Фігуру Акацукі помітили у долині Великого Ґордоно.

Той факт, що Акацукі, який вважався переможеним, все ще був живим, змусив солдатів Діасдії, які стежили за активністю Ґеійрупейна, заполошитися. Однак ніхто не намагався атакувати.

Бо це було моторошно. Локація була дещо іншою, але постать Акацукі, яка неквапливо стояла, нагадувала відтворення вирішальної битви при денному світлі. Тому ніхто не міге рухатися. В цей час, Акацукі повністю застав Діасдію зненацька. Це викликало підозру, що і цього разу щось відбувається. Вони вже мали знати, що Міу в заручниках, але було неприродно, що вони навіть не намагалися поворухнутися.

Тому солдати Діаздії ставали все більше і більше пильними.

Однак, одне можна сказати точно.

Цього разу, це точно був сам Акацукі. Це не могла бути глиняна лялька.

Це було видно навіть здалеку. Від усього тіла Акацукі піднялася бліда аура Ци.

Тому вони спостерігали за ним лише здалеку. Акацукі, стояв так, ніби насміхався над цими солдатами Діасдії.

4

Ельдія, королівська столиця королівства Шелфід.

У замковому місті був ресторан, який продовжував обслуговувати клієнтів з незмінним смаком.

Власниця ресторану, яка сама керувала закладом, називала його «Павільйон диких котів».

– Так, дякую за все. Щасливо повернутися до дому.

Власниця проводжала останнього клієнта цього закладу, який в ночі перетворювався на таверну.

Денний бізнес нарешті закінчився. Початкові години роботи вже давно минули.

З певним відчуттям задоволення від своєї важкої роботи, вона, Серена Есперіо, сильно потягнулася.

– ....Ну, гаразд.

Настав час повернутися на задню кухню й загасити вогонь під великою каструлею.

Двері відчинилися і зайшов гість. Серена подивилася на нього і сказала:

– О... Дуже рідкісний гість.

Здивовано сказала вона і показала глибоку посмішку на обличчі.

Той хто увійшов був кремезним чоловіком. Велике обличчя. Великий тулуб. Навіть руки і ноги були великі.

Цей чоловік був одягнений у жіночу червону сукню. З першого погляду, це був рівень смертельної зброї.

Тоді чоловік подивився на Серену гострим, як голка, поглядом і сказав:

– Я тут... Дай мені поїсти.

– Ти, як і Акацукі, не можеш прийти... В робочий час, чи не так?

Зітхнула Серена.

– Я ніяк не можу залишити бордель, коли є інші клієнти.

Здивовано сказав Мелісса, голова гільдії борделів.

– Ви не можете змушувати клієнта чекати, ви будете неуважним закладом.

– О, ми дозволяємо нашим клієнтам сідати там, де вони хочуть. Це не якийсь шикарний бордель, де вам повинні все показати.

Сказала Серена.

– Але якщо ти прийдеш сюди після закриття ресторану, то тобі не зможуть приготувати нічого, окрім простих... Недоїдків, чи не так?

– Я не проти Мені все одно, просто приготуй, що хочеш, принеси мені.

Сказав Мелісса, сідаючи на вільне місце, в кінці зали.

– Однак.

– Так, так... Ти хочеш сказати, що це має бути велика порція.

Посміхнулася Серена і пішла на кухню, позаду. Єдині доступні інгредієнти - це залишки. Крім того, замовлення було на велику кількість, навіть якщо було терміновим. До того ж інша сторона була не достатньо ввічливою, прийшовши після закриття.

Зазвичай вона задовольнилася б чимось швидким і простим.

«...Але було б нудно, чи не так»

Посміхнулася Серена. Це була гарна нагода для старого друга прийти. Вона не могла подати щось погане. Тоді це було саме те місце, де можна було б продемонструвати свої навички. І, Серена повністю задовольнила прохання клієнта.

Ще до того, як Мелісса допив свій перший келих ячмінного пива, вона закінчила свої п’ять страв і поставила їх у великих тарілках, розставлених вряд на столі. А потім, впевнено.

– Як тобі?

– Ну... Не погано.

Відвертість Мелісси викликала у Серени почуття задоволення.

Вона вже давно знала, що це найвищий комплімент, який Мелісса міг зробити. Вона сіла перед Меліссою, який швидко почав їсти.

– І що? Для чого ти сьогодні прийшов?

Запитавши про ціль його першого, за довгий час, візиту. А потім.

– Нічого особливого... Я просто подумав побачити тебе час від часу

З цими словами, Мелісса продовжив мовчки їсти. Тож Серена була вдячна за такого друга. Схоже, Мелісса піклувався про неї.

– Вона знала, що Акацукі був серйозно поранений на полі бою і що Міу перебуває в заручниках.

Бо цілий день розмови відвідувачів які заходили до закладу були присвячені вирішальній битві у долині Великого Ґордоно.

А Діасдія, ймовірно, активно поширювала вигідну їй інформацію.

Тож Серена Есперіо замислилася про турботливого друга. Днями Акацукі, ймовірно, зупинявся в борделі «Мелісса» на кілька днів, між своїм візитом до цього закладу і поєдинком з Рісті та іншими. Наскільки вона пам’ятала, вони казали, що щось шукали, а Мелісса багато про це знав.

І можливо він чув про це від них у той час.

Він розповів Серені, що контактував з Акацукі, Міу та іншими.

«...Коли настане світанок, війна швидко наблизиться до кінця..»

Подумала Серена. Можливо, сьогодні у неї буде безсонна ніч. Але у неї більше не було власної родини. У неї не було такої людини, яка могла б пригорнути до себе і заспокоїти її страхи.

Мабуть, тому він і прийшов. Цей прямий, старий друг.

– З ними все гаразд... Тими дітьми.

Серена запитала щось, що не вимагало відповіді. Тоді Мелісса припинив їсти й сказав:

– Поділюся останньою інформацією яку маю. Акацукі в порядку, кілька хвилин тому він з’явився в долині великого Ґордоно.

– Це правда?..

На її схвильоване питання, їй відповіли ствердним кивком.

– Так. Тож Серена повірила. В кінець, якого вона хотіла.. Як і дівчата, які все ще вірили в Акацукі.

Мелісса додав. Голосом який звучав, як переконання.

– Принаймні Акацукі ще не відмовився від цієї битви.

5

Існував пристрій, який дозволяв людям миттєво подорожувати туди й назад між різними частинами Арейдзарду, за допомогою просторового перенесення.

Це були «Ворота переходу». Спадщина старої епохи, що зберігалися у Святій Церкві Рішаль.

Рісті, яка скористалася ними опівночі, зараз перебувала в імперському палаці Діасдії.

Її метою була надсекретна зустріч з імператором Діасдії Валаамом, зустріч про яку попросила вона сама.

Імперський лицар вів її довгим коридором, і поки вони йшли, Рісті думала.

«...Це момент істини...»

Зупинити розлад, що вийшов з-під контролю. З цією метою Рісті діяла самотужки.

... Спочатку, в цій ситуації, коли війна наближалася до кінця, Валаам не мав потреби приймати прохання Рісті про зустріч. Військовий альянс, що пов’язував Шелфід і Діасдію вже повністю спотворився. Вони неодноразово діяли за власною ініціативою, яка схоже вийшла з під контролю. Тепер Діасдія не матиме що сказати Шелфіду.

Але, використовуючи справу Леона, Рісті вдалося змусити Валаама погодитися на таємну зустріч.

Ймовірно, за оцінкою Валаама, він вважав, що шансів на те, що Рісті згадає про справу Леона, мало. Валаам, безумовно, знав правду про різанину, яку вчинив Леон, і правду про події п’ятирічної давнини. Тому, якби Шелфід викрив той факт, що він оживив Леона за допомогою забороненого заклинання, Валаам, не вагаючись оприлюднив би її. Ця жорстока правда досить потужна, щоб зруйнувати Шелфід зсередини. У випадку з Діасдією, шкода, ймовірно, буде меншою. Леон зараз відроджений за допомогою забороненого закляття. Якщо це закляття скасувати, докази можуть бути стерті разом з Леоном. Якщо це станеться, її скарга буде розцінена як безпідставний наклеп, і. навпаки, це може дати Діасдії привід напасти на Шелфід. Тому вона нічого не могла вдіяти... До цього часу.

...Але нещодавно ситуація змінилася на краще. Акацукі, про смерть якого навіть ходили чутки, з’явився в долині Великого Ґордоно. Як і передбачала Рісті, Акацукі був цілим.

І єдиний, хто, серед пішаків у руках Діасдії, міг протистояти Акацукі був Леон. Це не давало можливості Діасдії розірвати заборонене заклинання на Леоні. І поки чисті докази стерти не можна, справі Леона не має жодного виправдання.

Звісно, навіть попри це, Шелфід та Діасдія все ще перебували в ситуації п'ятдесят на п'ятдесят. Якщо вони опублікують правду один одного, то впадуть разом.

«...Але саме тому це добре.»

Саме тому, що вони опинилися в цій ситуації, яка могла знищити їх обох, вони могли сказати один одному, що налаштовані серйозно.

Що готові, навіть до руйнування. І.

– ...Сюди.

Імперський лицар, що йшов попереду, зупинився перед дверима в кінці коридору. Він озирнувся до неї:

– Будь ласка, заходьте... Шановний Валаам чекає на вас всередині.

– Дякую…

Подякувавши супроводу і зробивши глибокий вдих, Рісті відчинила двері та зайшла в середину.

Рісті зустріла тиша, що наповнювала простір. Це був перший раз, коли вона увійшла до кабінету імператора Діасдії. Він виявився простішим, ніж вона уявляла. Рісті мимоволі злегка здивувалася.

Однак вона швидко перемкнула свої думки. У глибині кімнати. Вона побачила Валаама, який сидів на стільці, за робочим столом, біля стіни й дивився на неї суворим поглядом.

– Дякую, що приділили мені свій дорогоцінний час, цього пізнього вечора, ваша величність Валаам.

– Якщо ви так вважаєте, то не має потреби витрачати цей дорогоцінний час на таке банальне привітання.

Сказав Валаам.

– Послухаємо, що ви скажете... Думаю, що я маю певне уявлення.

– Що ж, давайте перейдемо до справи...

З цими словами, Рісті пройшла вперед від входу. Навпроти його робочого столу, обличчям до Валаама, вона сказала.

– Я прийшла попросити припинення вогню з Ґеійрупейном і укладання миру. З вашого дозволу, Шелфід візьме на себе роль посередника.

– Хм... Перемога нашої Діасдії майже гарантована. Яка нам користь від цього перемир’я, чи миру?

– Що ж, я впевнена, що Ваша величність вже знає, яка в цьому користь...

Очі Рісті звузилися і немов видихаючи, вона прошепотіла.

– Якщо ви приймете ці перемир’я і мир, Шелфід буде мовчати про серію змов з використанням Леон Есперіо, якого оживили забороненим заклинанням.

– ...

Рісті нахмурилася до мовчазного Валаама.

– Якою б логікою ви не користувалися, вам не вдасться приховати той факт, що ваша країна проігнорувала процес мирних переговорів і вдерлася до Ґеійрупейну. Вторгнення в Мандрівний ліс ще не відбулося, але хіба серед генералів не підніметься хвилювання, коли вони дізнаються про захоплення дочки колишнього повелителя демонів в боягузливу пастку? Навіть якщо ви виграєте цю війну, після того, що ви зробили до цього часу, хіба неминуче ви не потрапите під критику, як дома, так і за кордоном?...

І. Це правда, що війна вступала в завершальну фазу, але ситуація не така сприятлива для Діасдії, як каже Валаам. Тому, що Акацукі все ще живий і здоровий.

–У такій ситуації, якщо правда буде оприлюднена тут і зараз, генерали на полі бою... Повністю втратять волю до боротьби. Те, що зробили з Леоном, безумовно, є непрощенним актом проти людяності та етики. Якими б хорошими не були солдати, вони будуть не більше, ніж зграєю ворон, якщо більше не зможуть вірити у власну правоту.

А тепер, ваша величність, будь ласка, подумайте про це.

– Ще не пізно, будь ласка, прийміть це перемир’я.

6

У деяких середовищах важко зрозуміти плин часу.

Це замкнутий простір, ізольований від зовнішнього світу, до того ж огорнутий тишею.

Міу опинилася в місці, яке відповідало цим умовам.

«...Який зараз час?..»

Було таке відчуття, що минуло багато часу, відтоді, як Міранда вийшла з камери. Публічна страта Міу мала відбутися на світанку. Враховуючи, що коли вона покинула Форестніум, вже почала сутеніти ніч, у Міу, ймовірно залишилося не так вже й багато часу.

Однак Оусава Міу ні про що не шкодувала. Вмирати, звичайно, страшно, але було дещо важливіше, чим вона не могла поступитися. Вона вважала, що варто було ризикнути життям, тому що вона безумовно так вважала.

...Нещодавно Філ Барнетт намагався знищити плем’я демонів, використавши Міу як заручницю.

На той час, якби це сталося, це було б найгірше, що могло статися. Бо дочка короля демонів була гідною заручницею. Але зараз все інакше. У Ґеійрупейна вже був новий король демонів - Акацукі. І Міу вже розповіла молоді села про його справжні наміри. Навіть якщо вона сама втратить життя, вони битимуться разом з Акацукі.

Саме тому Міу змогла піти туди, попри ризик стати заручницею.

Але навіть так, Міу думала. Що це не означає, що вона поставила хрест на своєму житті.

Єдина причина, чому вона стала заручницею, полягала в тому, що у неї не було іншого способу виграти час.

Оусава Міу знала, що є важливим. Це те, що вона була живим доказом існування свого батька Ґаліуса. Тому, щоб не змарнувати сенс життя свого батька, вона не могла просто померти.

«... Не забула, я. Чого ти мене навчив...»

Думала Міу. Про молоду людину, яка точно була в її серці. Акацукі, який сказав їй, що він місце Міу. Він навчив її. Показав їй, що означає не здаватися до кінця і що є найкращим для Міу. Ось чому Оусава Міу Більше не здасться.

Вона врятує людей, яких хоче врятувати разом з Акацукі, не помираючи.

Так Міу ще раз підтвердила ситуацію, в якій опинилася.

«Проблема - це антимагічний бар’єр....»

Це в'язниця, де тримали під замком заручників і злочинців. Звісно з ними поводилися так, щоб вони не могли користуватися магією, щоб не могли зробити нічого дивного. Крім того, в полі зору двоє охоронців, і, напевно, ще кілька ззовні. А вона в кайданах. На жаль, їй майже не можливо втекти самостійно.

«...Але все ж таки є шанс...»

Тому, що страта Міу мала бути публічною. Коли прийде час, вони витягнуть її з цієї камери. Звісно, ворог повинен знати, що якщо їй вдасться втекти, то це буде її останній шанс. Супровід до місця страти буде здійснений під посиленою охороною.

Але оскільки це був єдиний шанс, Міу не мала іншого вибору, окрім як ним скористатися.

«Намагатимусь втекти з усіх сил, навіть ціною власного життя.»

Коли Міу твердо присягнулася у своєму серці. Двері камери відчинилися ззовні.

І увійшов Леон, лицар у золотих обладунках,

– Чим ми можемо вам допомогти? До світанку ще є трохи часу...

Спантеличеним охоронцям Леон посміхнувся і сказав:

– Я розумію. Я просто прийшов, щоб дати маленьке нагадування... Вибачте, але не могли б ви не надовго вийти.

У спокійних словах відчувався певний тиск.

Солдати, що стояли на варті, переглянулися і не мали іншого вибору, окрім, як вийти з в’язниці.

Він провів їх поглядом і переконавшись, що двері повністю зачинені:

– Публічна страта на світанку... Твою голову відрубаю я.

Сказавши це, Леон увійшов до камери.

Коли Міу мовчки поглянула на нього, Леон тихо посміхнувся і сказав.

– Твій погляд говорить, що ти не збираєшся так померти...

Але стоячи перед очима Міу, він сказав:

– Відтепер я не відходитиму від тебе до призначеного часу, коли тебе виведуть на платформу для страти. Не думай, що тобі вдасться вислизнути.

– ...

Вона думала, що її думки прочитають, але ніколи не думала, що це буде так детально.

Коли Міу розчаровано прикусила губу, Леон був глибоко зворушений.

– Незабаром. Скоро закінчиться довготривала війна в Арейдзарді. Шкода, що Ґаліуса більше немає... Але є новий король демонів. Залишилося тільки вбити тебе і перемогти Акацукі, і моя війна нарешті закінчиться.

Почувши такі слова Леона, Міу була переконана. Як і сказав Кайдо, врешті-решт, Леоном не маніпулювали. Він за власною волею намагався вбити Акацукі і її, а також знищити плем’я демонів. Так само як і тоді, п’ять років тому, з розумом божевільного.

Саме тому Міу не відмовилася від своєї волі.

– Ще ні... Ми ще не програли.

Вони не єдині, хто опинився в подібній ситуації:

– Ти віриш в Акацукі... Але даремно. Я скажу тобі, де ми знаходимося. У підвалах імперського палацу імперії Діасдія. А Акацукі зараз... У Долині Великого Ґордоно.

Почувши ці слова, Міу здивовано розширила очі. Тому що слова, які промовив Леон, означали настання моменту, на який Міу так довго чекала. Міу від усього серця відчула полегшення.

– Слава Богу... Він прийшов до тями.

– Я здивований, що він все ще живий з такою раною, але... Навіть якщо він прийшов до тями зараз, буде вже запізно.

Леон засміявся і сказав:

– Бо не можливо знайти це місце до світанку, розгромити гарнізон прикордонників, і всю імперську гвардію, а потім пробитися сюди, до імперського палацу.

До того ж.

– Навіть якщо Акацукі зараз відчинить вхідні двері... Я вб’ю тебе швидше.

Леон казав їй здатися, але очі Міу не здригнулися. А потім.

– Ці очі... Десь раніше..

Леон, який дивився на Міу, заговорив так, ніби раптом усвідомив.

Ось чому, Оусава Міу сказала йому. Нагадуючи правду минулого.

– Ти забув? Ми зустрічалися колись дуже давно, ти і я.

Саме так.

П’ять років тому... В день твоєї смерті, на тому місці.

На цих словах очі Леона здивовано розширилися. Сьогодення і минуле з’єдналися у свідомості.

– Ти... Впевнена, що ти та сама мала з того випадку?

Міу просто мовчки підтвердила це. Вірно. Перед ним стояла дитина, темна ельфійка, яку Леон колись взяв у заручники, щоб убити її батька Ґаліуса.

Не дивно, що він не зрозумів. Її зовнішність сильно змінилася за останні п’ять років. Насправді, навіть Акацукі досі не знав про цей факт.

І хоча батько їй не розповідав, Міу переконалася, коли почула розповідь Лютіє.

Безумовно, це і була причина, чому батько не розповів їй правду про той день. Вбивши Леона, Акацукі врятував не лише життя маленької дитини. Це було життя його дорогоцінної доньки. Ось чому Ґаліус не розкрив правду про Леона і не дав Шелфіду повністю розвалитися. Щоб віддати борг Акацукі, який, зрештою, врятував життя Ґаліуса і Міу.

І це, мабуть, справжня причина, чому Ґаліус довірив Міу Акацукі.

В той час Міу знепритомніла, десь на середині. Ось чому вона досі думала, що це її батько переміг Леона. Але тепер, коли Лютіє розповіла їй правду, вона зрозуміла.

Значення слів, які сказав їй батько, Ґаліус, після повернення з Шелфіду.

«...Якщо з’явиться людина, яка мене переможе, ти повинна жити разом з нею, якщо буде дозволено.»

Він говорив про Акацукі від самого початку. Все було вирішено ще до того, як Акацукі став героєм-вигнанцем. І, коли Леон дізнався про цей факт.

– Зрозуміло... Історія повторюється.

Поволі його обличчя змінилося зі здивування на посмішку.

– Дійсно, ситуація дуже схожа. Ти в заручниках, а я збираюся вбити короля демонів.

І.

– ...Аж до тієї міри, що смерть Рісті неминуча.

– Що.. Це означає?

Міу, яка запитала зі злістю, здавалося, що Леон насолоджувався:

– Зараз Рісті тут, в цьому імперському палаці. Вона намагається вмовити імператора Валаама погодитися на припинення вогню. Як і тут, то закрита кімната, де більше нікого немає Якщо щось трапиться, він може знайти будь-яке виправдання, яке забажає.

Потім він сказав їй. Ось чому я тут.

– Я чув про Акацукі після своєї смерті. Це правда, що він, можливо, зможе змінити ситуацію зараз, зробивши можливість, яка є однією на мільйон, реальністю.

Але.

– Минулого разу, вбивши мене, він зміг врятувати тебе і Рісті одночасно, але... цього разу все буде інакше. Цього разу я вб’ю тебе, а Рісті вб’є імператор Валаам. Двох ворогів на відстані перемогти одночасно неможливо. Якщо Акацукі прийде до палацу, йому доведеться обирати. Кого він врятує тебе чи Рісті?

– Ти прийшов сюди, щоб створити цю ситуацію...

На обличчі Міу з’явився гнів.

– Що з тобою? Ти ж віриш в Акацукі, чи не так?

Сміявся Леон.

– Вірно. Звісно, більш ймовірно, що він прийде, щоб врятувати тебе. Акацукі ніяк не може знати, що Рісті зараз тут і... Вона помре першою.

– ... З Рісті все буде в порядку. Вона набагато сильніша за мене.

Вірячи сказала Міу про дівчину, з якою розділяла одні й ті ж думки.

Сила, яку вона продемонструвала у поєдинку з Акацукі була справжньою. Тож не було жодних сумнівів.

– Якщо вона прийшла одна, у неї точно є шанс... Вона точно не програє.

7

Коли Рісті тиснула на нього, щоб він прийняв рішення, Валаам мовчав. Проте, Рісті продовжувала чекати.

Вона вже поставила питання. Залишилося лише дочекатися відповіді іншої сторони. І.

– У відповідь на пропозицію вашої країни я передам наміри Діасдії.

Повільно відкрив рота і тихо промовив Валаам.

– Війна триває... Ні перемир’я, ні мир не прийнятні.

Рісті, з іншого боку, підтверджуючи запитала:

– ...Ви не заперечуєте, якщо правда... Буде оприлюднена?

– Якщо ми відступимо, таємниця Леона Есперіо залишиться. Якщо ми укладемо мир, то станемо вразливими перед Ґеійрупейном. Ми не можемо прийняти невигідні умови, які залишать насіння майбутнього руйнування. Іншими словами, ваші умови обміну - це загроза, яка в будь-якому випадку спрацює проти нас.

Крім того, сказав Валаам.

– Якщо правда стане публічною... Нас остаточно відріжуть. У нас не буде іншого вибору, окрім як продовжувати боротися до кінця, вірячи у свою правоту. І якщо це станеться, не може бути ні перемир’я, ні миру. Звичайно, Діасдія може бути знищена, але водночас Шелфід розвалиться, а Ґеійрупейн буде знищений.

Але.

– Якщо всі закриють очі й триматимуть язик за зубами, то загине тільки Ґеійрупейн. Тоді тут не має про що думати.

– Ви думаєте, я буду мовчати, коли мені відмовили у припиненні війни.

– Саме так. Справа Леона Есперіо стане незручною правдою для Шелфіда. Якщо вона стане надбанням громадськості, це може вплинути на саме виживання країни. Незабаром ваша країна скасує монархію і відродиться як нова держава з національними виборами. Це було вашим найзаповітнішим бажанням.

Зітхнувши:

Я не думаю що ви готові зруйнувати цю надію і знищити країну власними руками.

– ...

На слова Валаама, що нагадували загрозу, Рісті мовчки схилила голову. Зрештою:

– Звичайно... Ми не можемо пожертвувати Шелфідом.

Пробурмотіла вона, але все ж таки Рісті запитала.

– Дозвольте мені запитати вас востаннє. Припинення вогню і мир...

– Не можливі... Є лише один абсолютний шлях.

– ...Розумію.

Наступної миті, після цих слів, Рісті дістала магічну паличку, яку ховала за спиною.

Вона націлила її на Валаама.

– ...Що ви робите?

Підняв брови Валаам.

– Як бачите. Якщо з вами не допоможуть слова, доведеться вдатися до сили.

Сказала Рісті, щойно зробивши перший крок. Оскільки.

– Оскільки, якби я спробувала вийти з цієї кімнати, сказавши, що збираюся опублікувати правду, ваша величність мав намір негайно мене вбити.

– Хм... Вб’єте мене?

– Ні, я не збираюся забирати ваше життя. Все, що мені потрібно, щоб ви зникли з того вікна на деякий час. Таким чином, за відсутності імператора, Діасдією тимчасово правитиме єдиний спадкоємець.

І, через агента під прикриттям, я зв'язалася з Альфонсом, який перебуває під домашнім арештом, і отримала його згоду.

– Вельмишановний Альфонс погодився на запропоновані мною припинення вогню і мир... Щоб Діасдія більше не йшла шляхом руйнування.

– Тож ви від самого початку передбачили такий розвиток подій і прийшли сюди?

Фиркнув Валаам:

– Але навіть якщо це таємна зустріч, не мало людей знають, що ви тут, включаючи солдата що привів вас сюди. Королева однієї країни в'їжджає в іншу країну і вчиняє наругу над її імператором... Добре подумайте про серйозність ситуації. Мало того, що ви помрете. Чи усвідомлюєте ви, що за ваше егоїстичне правосуддя відповідатиме саме королівство Шелфід?

Тоді Рісті розсміялася. Це був щирий сміх.

– Не хвилюйтесь про це. Відповідальність не пошириться на королівство Шелфід.

Пояснила вона.

– Поза як такої країни вже не має.

Перед тим, як приїхати сюди, Рісті провела екстрене засідання кабінету міністрів.

На порядку денному було пояснення операції... І резолюція про позбавлення Рісті престолу.

Все для того, щоб викрасти Валаама і змусити Альфонса помиритися з Ґеійрупейном.

Звісно, міністри виступили проти. Деякі з них цікавилися, чи не може Рісті залишитися королевою і передати цю операцію для рішення Шелфіду. Але Рісті все одно відмовилася від такої бажаної пропозиції. Вона сказала, що не може залучати до цього Шелфід.

...Саме тому Рісті стояла тут як дівчина, а не як королева.

– Щоб досягти припинення вогню і миру, я була готова розкрити правду і пожертвувати Шелфідом... Коли я звернулася зі запитом про це, парламент вирішив, що це було перевищення королівської влади. Вам відомо. Наш парламент, який вже рухається до демократії, має право усунути короля з посади.

– Дурепа... Думаєш, що тобі це зійде з рук!

Розлютився Валаам.

– Навіть якщо ти колишня королева, відповідальність за твої дії лежить на Шелфіді. Новий глава держави повинен це розуміти...

– Мені дуже шкода. Рішення про моє звільнення щойно прийнято, а Шелфід зараз перебуває в стані розгубленості без глави держави. Вам доведеться почекати ще трохи... Так, до національних виборів, які відбудуться через кілька місяців.

Неквапливо розсміялася Рісті:

– А я сама не трон не повернусь. Як зрадницю держави, мене позбавили посади королеви. Незабаром Шелфід попросить про співпрацю для мого затримання, як тільки побачать. Якщо зроблю щось погане в Діасдії, мене судитимуть за діасдійськми законами.

Це була офіційна позиція. Але поки це розумно, це все, що має значення.

За допомогою розуму істина зводилася нанівець - це хід, який Валаам використав першим.

– Ви розумієте? Я більше не маю нічого спільного з Шелфідом. Відповідальність Шелфіда в цій справі буде дуже маленькою. Зрештою, я прийшла сюди в напівмаренні, після того, як мене вигнали з моєї країни, щоб хоча б втілити свої ідеали. Інакше мені б не спало на думку божевільна ідея викрасти вашу величність.

Ваша величність?

– Звичайно, я не готова втягувати в це країну Шелфід, але..

Вираз обличчя Рісті змінилося з чудової посмішки на серйозний. Вона говорила гостро і чітко.

– Не недооцінюйте мене... Я готова ризикнути життям і троном щонайменше.

8

У відповідь на слова Міу, яка сказала, що вірить в Рісті, Леон мовчки заплющив очі:

І сказавши «Зрозуміло», як передмову:

– Якщо ти так наполягаєш на тому, що Рісті не помре, мені точно потрібно, щоб померла ти.

Коли він це сказав, на кінчику правої руки Леона почала клубочитися чорна речовина, що нагадувала дим.

Жахлива аура темного кольору. Демонструючи її Міу.

– Це смерть, яку я здатен контролювати тепер, коли відродився за допомогою забороненого закляття. Якщо я використаю її на мертвих, то зможу створити мертвих воїнів, як ті в обладунках, що разом зі мною атакували Форестніум або як ті солдати Шелфіду, які щойно напали на тебе в лісі.

– Це... мертві солдати... тому.

Міу усвідомила, що саме тому нещодавній напад на Форестніум став можливим.

Концептуальний бар’єр розгорнутий навколо села, запобігав вторгненню ворога. Однак він націлений лише на живих ворогів. Саме тому Леон, якого оживили забороненим заклинанням, і мертві воїни, змогли пройти крізь бар’єр. А бар’єр, який розгорнув Уруму, ціною свого життя, мав захищати від зловмисних сутностей. Саме тому Леон і його люди не змогли після цього напасти на Форестніум.

Можливо, мертві солдати, які на пали на Міу і її супровід у лісі раніше, були солдатами Шелфіду зі знищеного підрозділу спостереження. Леон засміявся і сказав:

– А якщо використати її на живій людині... Можна перетворити її на ожилий труп. Він виглядатиме так само як за життя, і перебуватиме у своїй свідомості, але його можна легко зупинити за бажанням.

– Ти б так і зробив, якби міг. Як тільки дізнаються, що заручник мертвий, вони зможуть спокійно воювати.

– Ні, не зможуть. Я ж сказав. Виглядаєш так само як і до народження, і ти при тямі. Акацукі не сумніватиметься, що ти жива. Але перемир’я і миру більше не має. Немає потреби в тому, щоб заручники були в безпеці. Коли тобі відрубають голову під час публічної страти, тобі потрібно лише виглядати так, ніби ти все ще жива. Немає потреби насправді бути живою.

Він посміхався.

– Вбити тут і зараз, і відрубати голову на столі ката... Це означає, що я зможу вбити дочку короля демонів двічі. Стільки ж життів, як у мого батька і сестри, які забрав у мене король демонів Ґаліус. І я з нетерпінням чекаю цього. Якщо Акацукі прийде врятувати тебе перед стратою і дізнається, що ти вже мертва, коли повинна була бути живою... Як він буде виглядати?

– Це очевидно... Він помститься за мене, я обіцяю.

– Я не впевнений. Якщо мене переможуть, мертві солдати та живі трупи, яких я створив, неминуче перетворяться на звичайні трупи. Чи зможе твій Акацукі зробити щось подібне для того, щоб убити тебе власними руками?

Міу не знайшла слів, щоб відповісти на запитання Леона. З точки зору розуму, вона не хотіла програвати чоловікові перед собою. Але, чесно кажучи, вона хотіла, щоб він вагався. Принаймні, хотілося вірити, що Акацукі думає про неї. Але вона не могла сказати цього Леону.

Міу розчаровано закусила губу. А потім.

– Навіть ти розгубилася, а твій дорогий Акацукі розгубиться ще більше. Так само як він завагався з мечем, коли бився зі мною в долині Ґордоно. І цього разу це вагання вб’є Акацукі.

Леон насмішливо подивився на Міу:

– Не сумнівайся, болю не буде... І смерть буде мирною.

Кажучи це, він простягнув свою праву руку вкриту аурою смерті, до шиї Міу.

– К...у... у.

Міу відчайдушно звивалася, намагаючись якось вирватися. Але позаду неї була стіна, а її руки були скуті ланцюгами. Тож бігти було нікуди. І нарешті:

– До речі, про це. Кілька миттєвостей тому, ти, здається, вірила, що Рісті переможе, але чи справді ти... Думаєш, що з нею все буде добре?

–– ...Що ви маєте на увазі під?..

– Якщо у Рісті є шанс на перемогу, хіба ти не думала, що в імператора Валаама буде такий же?

Сказав Леон Міу, яка недовірливо перепитала його.

– Шкода... Там теж імператор Валаам зараз піклується про Рісті.

9

Рісті Ель да Шелфід бачила.

Валаам все ще зберігав спокійне ставлення до неї, коли вона викликала його на відвертість. І.

– Це чудовий сюжет... Але це тільки якщо ви схопите мене.

Значить майбутнє ще не визначено.

– Не думаю, що ваші магічні заклинання завершаться раніше, ніж дістану мій меч...

Валаам послався на меч на своєму поясі.

Він говорив, що нинішня ситуація була не на боці Рісті... Він мав перевагу. Але. – Якщо вас це турбує, то не варто.

Сказала Рісті. Оскільки.

– Що до магії, то її я вже наклала. Скасувавши магічне коло, ще до того, як прийшла до цього замку.

Рісті не була захоплена зненацька. Вона прочитала ситуацію до цього моменту і весь цей час тримала магію напоготові Якби вона хотіла, то могла б активувати магію, не встигнеш і оком змигнути.

– Я чула про майстерність володіння мечем вашої величності Валаама, імператора військової держави Діасдія... Але чи не хотіли б ви спробувати? Що дійсно швидше, моя магія чи ваш меч.

Після слів Рісті, в кімнаті запанувала тиша.

... І наступної миті.

Рука Валаама потягнулася до меча, і в той самий час активувалася магія Рісті.

Рісті використала на Валаамі магію удару блискавки з системи вітру. Вона вразила в нього і позбавила його фізичної свободи. Так мало статися.

– У?! Аааа!

У той самий час, коли магія була активована, сама Рісті закричала і впала на підлогу.

Перекочуючись по підлозі, Рісті була шокована.

«...Неможливо... Антимагічний бар’єр...у!»

Це був кабінет імператора. Навіть Рісті розглядала можливість прийняття оборонних заходів. Існувала також можливість раптового несподіваного нападу. Саме тому вона розгорнула навколо себе невидимий захисний бар’єр. Звичайно, вона також припускала можливість існування антимагічного бар’єра. Але якби він існував, то захисний бар’єр і магія блискавки в режимі очікування, були б скасовані, як тільки Рісті увійшла до кімнати. А оскільки цього не сталося, вона безтурботно використала свою магію.

– Ви втратили пильність...

Сказав Валаам, тримаючи в руці оголений меч.

– Антимагічний бар’єр в цій кімнаті реагує лише на активацію наступної магії та повертає її магу. Так легше ловити дурнів, які зазіхають на життя імператора.

– Кх...

Заклинання розвіялося. Коли Рісті спробувала підвестися, удар Валаама прийшов збоку.

Удар по тулубу. Але болю не було. Це від того, що органи чуття тіла тимчасово заціпеніли.

Потім нога Валаама наступила на груди Рісті коли її кинуло на спину.

– Ти все ще наївна. Якби ти використала широкий спектр магії, готова до самознищення, ти могла б вбити мене... Ти ризикнула власним життям, але зрештою, не була готова померти разом зі мною.

– ...Е-е, к, ва...у.

Навіть якщо параліч не викликав болю, якщо легені стиснуті, дихати не вдасться.

Валаам говорив глядячи в низ, на Рісті, чиє обличчя було перекошене від болю.

З безжальним виразом на обличчі, він переклав меч в іншу руку.

– Тепер... Якщо ти просто зрадниця, а не королева, я без проблем вб’ю тебе на місці.

10

Це були безвихідні ситуації, які виникли одночасно.

Отже, на самому ранньому етапі, смерть Міу та Рісті стала неминучою.

Зіткнувшись зі власною смертю, було неминуче, що вони думали про одне й те саме.

Це був молодий чоловік, до якого вони обидві мали глибокі почуття.

Дівчата продовжували вірити в нього до самого кінця.

І наступної миті... Міу та Рісті були обійняті міцними руками.

У той самий час, коли вони це відчули, пролунало дві серії ударів.

– ...Що?

Обидві дівчини мимоволі розплющили очі. І були приголомшені.

Вони мали бути в різних місцях, але тепер стояли обличчям до обличчя.

Насправді вони стояли зовні не там, де були мить тому.

Щось міцно тримало їх за талії.

Це була сильна рука. Міу і Рісті знали, чия це була рука.

Тому вони повільно підняли очі.

І побачили. Молодий чоловік стояв з безстрашною посмішкою на обличчі, обіймаючи їх з обох боків.

Оусава Акацукі.

– Ха.. Це найкращий з моментів, коли безнадійна ситуація перевертається з ніг на голову.

А потім, після невимушених слів Акацукі.

– Дурня...

– ... Що.... сталося?

З переду долинули два приголомшені голоси. Валаама та Леона. Невелика відстань між ними, ймовірно, була пов’язана зі звуками попередніх ударів. Можливо, Акацукі вдарив їх ногою чи ще чимось, що створило дистанцію між ними та ним. Вони дивилися на нього з виразом повного нерозуміння ситуації.

Однак така ж розгубленість була й у Міу та Рісті, на руках.

І Акацукі пояснив, такій четвірці, механізм такого повороту.

– Після перших мирних переговорів, я дещо купив в замковому місті Ельдія.

І що ж то було.

– Магічний інструмент, який раніше продавався як своєрідний амулет для дітей.

11

– Одноразові печаті для перенесення?

За одним зі столиків у Павільйоні «Диких котів.».

Жінка перепитала про предмет, який Акацукі попросив Меліссу знайти для нього.

Серена Есперіо запитала Меліссу, котрий сидів навпроти неї.

– Для чого Акацукі збирається використати ці предмети:

– Я не знаю... Він сказав, що це страховка.

Відповів Мелісса.

– Це оберіг на випадок, якщо дитина загубиться, пропаде або буде викрадена. Коли суб’єкт, до якого він прикріплений, чітко усвідомлює, що його життю загрожує небезпека, він перенесе його до особи, яка його прикріпила. Печать - це магічне коло, і коли його одягають, воно зливається з тілом суб’єкта і робиться не видимим, тож не доводилося турбуватися про те, як це виглядає.

– О, я пам’ятаю, колись було щось подібне...

Несподівано, наче щось пригадавши, сказала Серена.

– Я не бачу, щоб вони продавалися в наші дні. Якщо вона така гарна, то на неї має бути попит.

– Нічого не вдієш. Як амулет для самозахисту, він був фактично не досконалим.

Сказав Мелісса.

– У будь-якому випадку, коли він переносить, то переносить з собою людину, яка торкається суб’єкта. Тож викрадачів переносило до батьків і це стало великою проблемою, тож після цього їх перестали робити. І залежно від того, як їх використовувати, ними можна зловживати.

Ось чому:

Такі речі сьогодні можна знайти лише у... У найбагатших антикварних крамницях.

12

І водночас, у Долині Великого Ґордоно.

Оусава Акацукі закінчив пояснення так само, як і Мелісса.

– Така печать... коли?

Акацукі зі сміхом пояснив Міу, яка все ще виглядала дещо недовірливою.

– Коли ти сходила з розуму, від того що я смоктав твої родимки й цілував тебе, а ти кричала...

– Т-ти зробив це в той момент.

Обличчя Рісті, у його руках, почервоніло, коли вона згадала. І в той самий момент:

– Дурниця, ти вже передбачив цю ситуацію, під час мирних переговорів?!

Не бажаючи визнавати ситуацію, кричав Валаам, наче в гніві.

– Ей-ей, я не ворожбит.. я не можу прочитати, що станеться заздалегідь.

Знизив плечима Акацукі.

– Але я можу принаймні очікувати найгіршого. Принаймні, був шанс, що ці дівчата були мішенню там, де мене не буде. І я подумав, що якщо я зможу знищити ідіотів, які це спричинять, то війна закінчиться. Ось чому я пішов на те, щоб придбати дефективний антикваріат, щоб роздавити їх власноруч. Я вже здебільшого розповідав вам...

Вони пригадали. Найпершу заяву, яку він зробив на мирних переговорах.

– Ви, хлопці, вирішуйте, що думаєте, але... я відповідаю за все.

І ось сцена вже повністю готова.

Тож, нарешті, все може бути вирішено. Ось-ось почнеться найвища кульмінація.

Тримаючи двох дівчат на руках, він широко посміхнувся.

Тут і зараз, Оусава Акацукі заявив.

– Ну ж бо, закінчімо... Цю війну.

І ось... Битва, яка вирішить хід цієї війни, розпочалася.

Носії долі - новий король демонів і колишній герой. Акацукі та Леон.

Оусава Акацукі подумав.

Це битва за майбутнє між ним, який несе сьогодення, і Леоном, який несе минуле.

– ...

І саме Леон рушив першим.

Він рвонув, наче його підштовхнули, і миттєво витягнув меч, скоротивши відстань між ним і Акацукі.

Акацукі, з іншого боку, розтиснув руки на таліях Міу та Рісті.

– Тримайтесь подалі, я зроблю це сам... Ви, дівчата, не лізьте.

Прошепотів він їм на вухо, а потім рушив вперед.

AD на правій руці випустив частинки темного кольору. Матеріалізувався чорний, демонічний меч. І наступної миті:

«Дзинь!»

Пролунав лютий удар мечем.

13

Ситуація змінювалася п’ять хвилин поспіль, але в середині Леона хвилювання не було.

Розмахуючи своїм мечем на великій швидкості, Леон слухав відлуння металевих звуків навколо себе.

Безперервні звуки сталі - це все удари меча.

Швидкість настільки висока, що розмивала швидкість глядача, а Леон думав, перемикаючись між атакою та захистом.

«...Це меч того, хто п’ять років тому не мав сили?»

Таке здивування він відчував навіть під час денного бою.

Спокійно розмірковуючи, Акацукі зараз безумовно перевершував свою силу, за його життя.

Але це не проблема. Якщо Ренкан Кейкіку Акацукі давав користувачеві силу, що виходила за межі звичайних людей. Відродившись як мертва людина, він теж перевищував межі людських можливостей. По суті, якщо людина використовує всю свою силу, якою володіє, тіло не витримує навантаження. Якщо це людська межа, то тепер він є істотою за межами цієї межі. Натомість він не міг користуватися стихійною магією, якою міг користуватися досі. Тому, що мертві не можуть запозичувати силу духів. Однак те ж саме стосувалося й Акацукі, він не міг використовувати магію. Якщо Акацукі той, хто перевершує людську межу, і він, який відхилився від людських рамок.

«Я той, хто переможе Акацукі.»

На відміну від життя, яке є недосконалим станом, смерть абсолютна. Коли настає смерть, життя вже не може повернутися назад. Але смерть може знищити життя. І оскільки він вже мертвий, для нього не існувало такого поняття, як втома.

Існувала лише сила, що вийшла за людські межі. На противагу цьому, Акацукі повинен був боротися з навантаженням і втомою. Це доля, якої не може уникнути жодна жива істота.

Ось чому Леон думав. Що, зрештою, безсумнівно, переможе саме він. Проте.

«...Ти збираєшся перемогти мене, перш ніж досягнеш кінця...»

Леон думав, б’ючись на мечах з Акацукі.

Він швидкий. І ці важкі удари меча. Безперервні удари Акацукі змушували його приймати рішення за долі секунди.

Це були випадкові атаки меча, створені круговим рухом Ренкан Кейкіку.

Однак, порівняно з лінійним рухом, безперервні атаки в круговому русі мали слабкі місця. Постійний шквал атак, а також атаки, що плавно розгорталися, і взаємодія між ними, містила багато даремних рухів.

Це були прогалини. Ось чому Леон використовував їх. Замість того, щоб перемикатися між атакою і захистом, він переривав свої власні атаки між шквалом атак Акацукі. Намагаючись порушити потік і ритм атак Акацукі:

– Наївний, не думай, що тобі зійде з рук така проста ідея.

В атаки Акацукі, які до цього були лише ударами меча, тепер додалися обидві ноги, обидва коліна й обидва лікті.

Крім того, до колишніх рухів тіла по площині, таких як вперед-назад, вліво-вправо, додалося вертикальне обертання.

Вона справді не вичерпна. Варіативність атак Акацукі збільшилася при ривку.

Демонічний меч рубав по тій же траєкторії, що й подвійний обертовий удар ногою вліво-вправо.

Після нахилу вниз по діагоналі, удар мечем використовуючи обертання тіла.

Одним за одним, вони налітали на Леона. Якщо заблокувати меч, отримаєш кінцівкою, а блокуєш кінцівкою, отримаєш мечем, і так далі.

Сильний. Подумки охарактеризував Акацукі Леон, але він реагував на такі тривимірні атаки Акацукі. Все, на що потрібно було звертати увагу... Це порізи демонічного меча. Оскільки він вже мертвий, не було ніякого Ци, яке могло бути порушене Ренкан Кейкіку. Потім удари кінцівками - це просто удари. Маючи фізичні здібності, які перевершують людські межі, можна витримати удар, якщо його усвідомити й тебе не виб’ють з позиції.

Тому атаки Акацукі не могли бути дієвими проти нього. І він був впевнений, що Акацукі теж це розумів.

«...Цей вираз обличчя просто мозолить око...»

Леон бачив. Бачив, що на обличчі Акацукі виразно посміхався, коли вони зіштовхувалися.

І хоча розумів, що вони не можуть пройти, він продовжував проводити динамічні атаки одну за одною.

– Будь-які сумніви, які були протягом дня повністю зникли...

– Так, завдяки тобі.

Фиркнув на його слова Акацукі.

Проте вже наступної миті, він вимовив слова, які Леон не зрозумів.

– Я ж казав тобі... Я буду тим, хто зможе тебе перемогти.

– ...Що?

Не міг не перепитати Леон. Він не забув, що сказав йому Акацукі.

Це були слова, які Акацукі кинув йому в денному бою, перш ніж завдати останнього удару. Тоді Акацукі застосував Ренкан Кейкіку, який вийшов за межі його тіла. Він використав свій козир, залишивши вагання позаду.

Акацукі став здатним перемогти Леона.. Отож, мабуть, все.

Однак те як Акацукі сказав це щойно, суперечило його розумінню. Акацукі казав, що нинішній він - це той, хто став здатним перемогти Леона.

Що це означає, схвилювався Леон Есперіо, обдумуючи відповідь.

– Акацукі, ти!..

Закричав він.

– Ти навмисно дав проколоти тобі груди.. Ти відтворив той день п’ять років тому, в прямо протилежному положенні?!

14

Акацукі розсміявся над Леоном, на обличчі якого був серйозний вираз. Спокійно сказавши.

– Звичайно... Хіба була ще якась причина?

Саме так. Це було щось на кшталт ритуалу аби стерти вагання Акацукі.

– По-перше, якби ми не розрахувалися з боргами, які були у нас на той момент, ми не змогли б битися з усіх сил.

Тепер, коли він знав, що ворогом був Леон, якщо він збирався розв’язати питання, не було сенсу, якби він не почав з цього.

Ось чому Акацукі використав Ренкан Кейкіку при цій нагоді. Ци, яка активувалася до критичного рівня в організмі, до межі збільшила силу загоєння зовнішніх ран, створюючи при цьому внутрішнє навантаження. Водночас Акацукі вийшов за свої межі не для атаки. А зробив для захисту. А потім... Коли його ліву грудну клітину проткнули, серце Акацукі зупинилося. Це миттєва смерть.

Але навіть у цьому випадку, його сила самозцілення, доведена до межі, ледве мінімізувала пошкодження серця і йому вдалося вижити.

Єдине... Чого він не розрахував, це те що Рісті побачить цю сцену.

– Вибач, якщо я ввів тебе в оману... Але тепер ти можеш бути спокійним.

Сказав Акацукі.

– Бо я зараз тут...Безперечно, я той, хто може тебе перемогти.

Сказавши це, він підняв свою ліву долоню до Леона. Водночас, незліченна кількість світлових кульок була випущена в бік Леона. Це була черга куль Ци. Тоді Леон сказав:

– Чимось на зразок цього...

Він або розсік їх мечем у своїй правій, або розкидав їх лівою рукою.

Пролунала серія нешкідливих вибухів. А потім.

– ...Ггг?

Одна з куль Ци, від якої намагався відмахнутися Леон рукою, відлетіла назад, не розвіявшись. Це виглядало так, ніби в бомбі була лише одна залізна кулька, додана до кулі Ци.

– Не думай, що ти можеш розібратися з усіма кулями... Ци також можна стиснути.

Сказав Акацукі з розслабленим обличчям і рушив вперед, щоб скоротити дистанцію Леоном.

Вперед. Потім він замахнувся своїм демонічним мечем на Леона, який направив на нього меч.

Він витримав. Але це не мало значення. Акацукі продовжував атакувати не опускаючи рук.

Від деяких ударів він ухилявся, деякі отримував, а з деякими справлявся. Однак Акацукі вважав, що це нормально. Він вкладав власні почуття в кожну атаку.

Він хотів, щоб йому сказали, наскільки він виріс.

«...Як тобі, мій найкращий друже!»

П’ять років тому це було не так добре. Кожна атака не досягала цілі. Але тепер все інакше.

Цей удар меча буде не таким, як раніше. Ти не знаєш цих ударів кулаками й ногами.

Цей шквал ударів... Буде чимось таким, чого я ніколи раніше не мав.

Розумієш? Це вся сила, яку я отримав втративши тебе. Це сила, яку я, який міг зупинити тебе лише вбивши, отримав в кінці свого відчаю. Тож пізнай мене.. Я хочу, щоб ти знав мене.

Пізнав, який я тепер сильний.

– Ооооо!

Заявив Акацукі. Він завдав удару. Той збожеволів від ненависті до демонів і йому не залишалося нічого іншого, як убити його.

Навіть зараз вони билися як вороги, навіть якщо це так.

Вони досі дуже близькі друзі. Ось чому він зупинить його. Він переможе його.

Цього разу з фронту. Він мав силу це зробити... Сподівався, що вона дістане його.

...І Акацукі змінив свій стиль бою. Він відмовився від атак колінами та ногами, які використовував раніше.

Замість цього він використовував нижню частину тіла лише для роботи ногами та переміщення.

Швидкість переміщення зросла на два-три рівні, від попередньої.

– Це...у.

Акацукі почув голос Леона, переривчастий і спантеличений.

Початок і кінець слів долинули з різних місць. На такій високій швидкості, Акацукі раптом зупинився. Від цієї зупинки утворився залишковий образ Акацукі, від чого атаки Леона виглядали так, ніби вони ні в що не влучали. Це повне об’єднання атаки й ухилення, що кардинально відрізнялося від засліплення швидкістю, показаного в бою з Філом Барнеттом. Це позбавляло противника концепції атаки.

– Кх!...

Леон, який був в обороні, швидко скористався фізичними можливостями свого мертвого тіла, щоб ухилитися в повітрі.

Це було правильне рішення. Високошвидкісні переміщення Акацукі та раптові зупинки можливі лише за наявності точки опори.

Втеча в повітря, де не було точки опори, могла відтягнути ситуацію на п’ять миттєвостей. Але.

– Я тобі не дозволю.

Зі швидкістю, що перевищувала його, Акацукі випередив Леона. Вперся йому на спину, щоб замахнутися ногою зверху. Зі звуком «бух» Леон упав на землю.

– У..?

Леон негайно скочив на ноги й подивився на небо, але Акацукі ніде не було видно.

– Куди ти дивишся, я тут?

Сказавши це, Акацукі окликнув Леона ззаду. Він більше ніколи не буде нападати на Леона ззаду, як це було п’ять років тому. Тож Леон розвернувся до нього:

– Готуйся, Леоне... Наступного разу я закінчу.

Відверто сказав він йому. Це був би кінець.

Проте Леон не намагався повернутися. І.

– Вірно…

Раптово. Спокійним голосом:

– Звичайно наступного разу кінець... твій.

Коли Леон це сказав.

– ...У?

Від раптового нападу запаморочення, Акацукі опустився одним коліном на землю.

– Щ-що це, таке?..

Було відчуття наче сили покидали його тіло. Дихання повністю збилося, не можливо було поворухнутися.

«… дідько, що відбувається?..»

З тілом Акацукі сталося щось дивне. Це не була задишка. Частота серцевих скорочень знижувалася.

Точніше, було відчуття, що його серце б’ється слабше, як думав Акацукі.

– Ха-ха-ха-ха!

Божевільно засміявся Леон.

– Не варто було, Акацукі... Мене оживили за допомогою забороненого заклинання, а ти не одноразово торкався мене безпосередньо.

А потім почав підніматися темний дим від Леона, який розсміявся й сказав.

– Моє існування, відроджене забороненим заклинанням, є сама «смерть». Здавалося, ти не помітив, але кожного разу, коли ти нападав на мене безпосередньо, смерть поступово роз’їдала твоє тіло.

– ...У, ось що це означало... У.

Сказавши це, Акацукі подумки клацнув язиком.

Якби це була отрута, він міг би очистити її у своєму тілі за допомогою Ренкан Кейкіку. Однак «смерть» - це поняття.

Воно безпосередньо підривало тіло і життя Акацукі. Можливо, справа не в тривалості життя, а просто в тому, що нинішній Акацукі перебуває в стані, коли його життєва сила нескінченно зменшувалася.

Але Оусава Акацукі не боявся власної небезпеки. У будь-якому випадку, він збирався вирішити все наступним кроком.

Тоді, якщо вдасться здійснити останню атаку, це буде кінець.

Тому Акацукі рішуче подивився на ворога - Леона, що стояв перед ним.

Він дивився на ціль, якої збирався досягти. Леон Есперіо. Ось його мета.

Він досягне її. Думаючи про це, він відчайдушно спробував встати, збільшивши всю свою силу в обох ногах.

...Біль був такий сильний, що в спині відчувалося пекуче тепло, і цього разу Акацукі опустився на обидва коліна.

– О-о...у?

Демонічний меч випав з його руки та зник, як тільки торкнувся землі.

Оусава Акацукі озирнувся назад. Позаду, відчуваючи, як усе його тіло вичерпує останні сили.

У полі зору, що зникало, він побачив там одну фігуру. Він не збирався ослабляти пильність. Однак свідомість Акацукі, який втрачав життєву силу, була трохи розсіяна.

Тож він не міг з цим нічого зробити. І.

– ...Хто сказав, що кінець цієї війни буде дуеллю сам на сам?

Сказавши це, Валаам Дай Арон Діасдія поглянув на Акацукі.

Меч у його руці виблискував у місячному світлі. Мене вб’ють... Саме в цей момент, як Акацукі про це подумав.

– Гах?!.

Коротко стогнучи, Валаам напружився, наче здивувавшись.

Відразу після цього, через торс Валаама від плеча до талії пройшла червона лінія, і витекла велика кількість крові.

– Ду-рень... Чому...

Сказавши це, вичавлюючи з себе, ніби не міг повірити в те, що з ним сталося

Валаам повільно пав на землю.

А потім перестав рухатися. Тому, що він був мертвий.

Це був раптовий кінець імператора, який панував над могутньою військовою імперією.

15

Акацукі почув голос, від якого здригнувся.

– Чому ти мене перебив?..

Це був голос, який, здавалося, придушував емоції, що ось-ось мали переповнитися.

І побачив. Перед ним стояв Леон, замахнувшись мечем.

– Король демонів... Той, хто вбив моїх батьків і сестру, і мені довелося перемогти його самому.

– ...Леон...

Оусава Акацукі це знав. Клятву, яку Леон завжди давав на могилах батька і сестри.

Я неодмінно переможу Ґаліуса, будь-яким способом.

І Акацукі вкрав це щире бажання прямо в нього на очах. Тому, цього разу Леон, мабуть, зробив ставку на те, щоб своїми руками вбити Акацукі - нового володаря демонів.

Здавалося, що об’єкт його ненависті ось-ось заберуть, і він миттєво зреагував.

Однак - смерть Валаама зумовила руйнування існування Леона.

Це відбулося тому, що істота, створена забороненим заклинанням приречена повернутися в ніщо після смерті того хто його покликав.

Аура смерті, корінь буття, витікала з усього тіла Леона.

Але це не зупинило сумного героя. Наче божевільний:

– Я сам вб’ю короля демонів... І я не дозволю стати на моєму шляху... нікому...

Повторюючи це, наче маячню, він крок за кроком наближався до Акацукі.

– Кх...

Вираз обличчя... Акацукі став мимоволі суворим.

У цей момент... Дві дівчини стали пліч-о-пліч, захищаючи Акацукі. Міу та Рісті.

– Не дозволю тобі вбити цю людину... однозначно.

– Будь ласка, Леон... Спи вже.

Але їхні голоси не досягли Леона, якого охопила ненависть.

А дві людини були досить ласкаві, щоб стояти зараз перед Леоном.

У них були лише слова переконання, і тому вони не могли його зупинити.

– Неееее...Втручайтесь!

З криком Леон здалеку підняв свій меч.

«... О, ні!»

Коли він побачив це, вираз Акацукі за мить став суворим.

Це була відчайдушна атака Леона, який ставив на карту все своє існування.

Акацукі розумів. Те саме щойно сталося з ним, коли він збирався напасти на Леона.

Останній удар, що несе в собі всю образу, яку Леон носив у собі. Ні Міу, ні Рісті не могли цьому запобігти. Якби вони його прийняли, це був би кінець для всіх трьох.

Однак.

«...Якщо так... Я не дозволю цьому статися!»

Він не міг дозволити собі, Міу та Рісті померти в такому місці. Тож Акацукі застосував всю свою силу, яка в нього залишилася. Щоб захистити двох незамінних дівчат.

Щоб випустити все на волю.

Водночас, знову відреагував AD. Матеріалізувавши найбільш підхожу зброю для носія.

Найбільш відповідна зброя для нинішнього Акацукі... Друга форма демонічного меча - Лайватейн.

Акацукі рушив в перед, пройшовши між Міу та Рісті. Леон, однак, бува далеко від зони досяжності демонічного меча. Не було часу, щоб скоротити цю відстань.

Тож Акацукі замахнувся демонічним мечем зі свого місця.

Лайватейн розсік небо і врізався в землю.

Найсильніша ударна хвиля, що проповзла по землі кинулася до Леона.

16

Це був величезний удар.

Леона віднесло з одного кінця в інший, північного шляху долини Великого Ґордоно, і він вигукнув:

– Уууууу!

Але навіть попри це, наполегливий замах меча Леона відбив ударну хвилю, викинуту Акацукі.

Коли він мало не впав:

– Ще ні, це не кінець, я ще не закінчив.

Тоді Леон підняв голову.

І побачив. Побачив фігуру Акацукі, прямо перед його очима.

17

Акацукі побіг відразу після того, як викинув ударну хвилю.

Він вирішив так від самого початку. Коли він переможе Леона то зробить це з фронту, а не тилу.

І не мечем, а власними кулаками.

Саме тому Оусава Акацукі міцно стиснув правий кулак. Вдарив по землі правою ногою, що була його опорною.

Скрутив суглоби у порядку: пальці ніг, щиколотка, коліно, стегно, плече, лікоть та зап'ястя, потім обертова енергія додалася до м’язів між пальцями ніг і кулаком.

І, нарешті, тим же шляхом пройшла Ци, замішена Ренкан Кейкіку.

– Ооооаааа!!!

Правий кулак Акацукі з усієї сили вдарив Леона в ліву частину грудної клітини, з громовим звуком.

18

Удар пройшов від грудей Леона до спини.

Акацукі, який викинув кулак, і Леон, який його прийняв, залишилися нерухомими в тому ж положенні.

А через деякий час, саме Леон ворухнувся першим.

Він впав. Ніби втративши всі сили, повільно в перед.

Руки Акацукі підтримали тіло Леона.

– Ти став набагато важчим... Мій кулак теж.

З тихою посмішкою сказав Акацукі.

– За останні п’ять років я багато чого переніс.

П’ять років тому, коли він запитав Леона про джерело його сили й отримав відповідь. У нього ще не було сили, і він не міг спростувати чи пояснити, чому вважає себе сильним.

Але тепер він міг сказати. Він знав, що сила, створена ненавистю, дійсно велика. І все ж:

Намагатися щось захистити - це досить велика справа, чи не так?

– То ось чому ти боровся, щоб захистити цей світ, цього разу....

Відкашлявшись, сказав Леон зі слабкою посмішкою. Проте.

Я ніколи не думав захищати щось настільки велике.

Сказав Акацукі опустивши погляд.

– Єдине, що я захищав, це жінку переді мною, і мою естетику, небажання бачити, як вона плаче.

– Що ж, ось у чому справа.

Розсміявся Леон, на його обличчі з’явилася щира весела посмішка:

– Тоді йди, я буду спостерігати за тобою, Акацукі... Як ти обернеш проти себе весь світ, щоб зупинити жіночі сльози.

Подивлюся, як довго ти зможеш продовжувати таку прекрасну справу.

А потім, щойно він закінчив це говорити. Тіло Леона розсипалося в пісок.

А потім, розвіяне вітром, зникло.

Тож Акацукі, залишившись, міцно стиснув свою праву руку.

У кулаку він, безумовно, відчував залишки свого найкращого друга, які танцювали на вітру.

– Ага. Я завжди показуватиму тобі, доки буду собою, до самого кінця.

Промовивши це буркотінням, він розвернувся й озирнувся назад.

Потім, впевненим кроком, він повільно рушив в перед.

На зустріч двом дівчатам, Міу та Рісті, які бігли здалеку.