Розділ четвертий «Вірю в тебе більше, ніж будь-хто інший»

1

На поверхні землі точилася битва за те, щоб змусити Міу повернути свою особистість.

Троє проти одного, але Ідзумі Чікаґе було байдуже.

Зрештою, нинішня Міу прорвалася крізь бар’єри Кайдо, з якими ті самі не впоралися.

Тому, якщо вони не атакуватимуть всі разом, то будуть розбиті в мить.

Ні, можливо, навіть маючи справу в трьох, важко впоратися.

«...Я не відступлю.»

Чікаґе подумала. Що це і їхня битва теж.

Це мета Акацукі - перемогти Кійою, Кокон.

Звичайно, ті з них, хто вирішив слідувати за Акацукі, не пошкодують зусиль для співпраці.

Однак це лише особиста битва Акацукі.

....Але це інше.

Ідзумі Чікаґе дивилася вперед. Те що було в її очах, це найкраща подруга, яку вони вирішили повернути.

Вона поверне друга, з яким присяглася жити відтепер.

Це єдине, в чому вона не піде на компроміс. Незважаючи ні на що.

– А тепер ходімо, повернемо її назад.

Побачивши, як Рісті та Кудзуха кивнули у відповідь, почувши її слова.

Чікаґе знову сказала собі.

Це битва між Міу, яка страждає від того, що не може довіряти Акацукі, і ними, які вірять в нього.

«...Ні.»

Це битва між Міу, яка страждає від того, що не може довіряти Акацукі, і ними, які все ще вірять в Міу.

Мета не перемогти її, а повернути.

Повернути їхню найкращу подругу та її посмішку.

– Я йду, Міу!

Ідзумі Чікаґе, читаючи заклинання, пішла вперед, цілячись у Міу.

2

Побачивши, що Чікаґе рухається в перед, вона теж побігла.

Кудзуха теж почала рухатися.

«...Ходімо.»

Рісті не дозволяла своїм думкам блукати.

Найкоротші стосунки вона мала з Чікаґе та Кудзухою.

Коли вони прийшли в Арейдзард, разом з Акацукі та Міу, вона не мала можливості з ними поспілкуватися.

Лише після того, як вони потрапили до цього світу, вона змогла нормально поговорити з ними.

Звісно. Після такої ночі, схожої на нічну зустріч, їхні серця об’єдналися.

Навіть якщо вона була для них перешкодою, вони все одно прийняли її.

Думаючи про Акацукі, вони дійсно змогли об’єднати їхні почуття.

Але, навіть попри те, що їх почуття об’єднані, вони це не пробували діяти разом у бою.

Насправді у них ще не було належної зустрічі.

Командна робота в бою ще не налагоджена.

Але Рісті не вагалася.

Бо була ще одна річ, яка могла компенсувати недосвідченість ланок.

А саме:

«...Довіра.»

Так думала Рісті. Солідарність від того, що вони думають про друзів і вірять в них.

Це найважливіше в командній роботі.

Вона розуміє, бо вірить, ні, вона вірить, бо вірить.

Рісті Шелфід переконана у тому, як діятимуть Чікаґе та Кудзуха, і як повинна діяти вона сама.

І.

– Я почну першою.

Саме Кудзуха зробила перший крок. Своєю маленькою лівою рукою, на землі, вона розгорнула магічне коло.

У той же час ноги Міу почали занурюватися в землю.

Це були земляні кайдани, які блокували її рухи. Міу втратила безпечну точку опори:

– Чимось на кшталт цього...

Пробурмотіла вона і підстрибнула в гору. Вона відступила в небо за допомогою магії вітру.

Раптом все тіло Міу вкрила величезна маса води.

Це була Чікаґе.

Сферична бульбашка води, створена в повітрі, стала водною в’язницею, що захопила Міу.

Проте:

– ...

Рісті побачила, як вуста Міу, у воді, злегка ворухнулися.

Рух її губ вимовив слова:

...Наївно.

Потім вона горизонтально змахнула жезлом з розгорнутим магічним колом на кінчику.

От і все Це все

Диш!

З тихим тріском, водна В’язниця Чікаґе відкрилася.

Побачивши це, Чікаґе підвищила голос. Але це було не засмучення:

– Рісті!

Це був голос що кликав.

Тож.

– ...Я розберуся з цим!

Рісті випустила магію, яку закінчила читати.

Це був удар блискавки, який блискавично впав з неба.

Однак цілилися не в Міу.

Простір навколо неї.

Там парили залишки водної в’язниці Чікаґе, що розлетілася.

Створюючи шлях проходження електричного струму, і Міу знаходилася в його центрі.

Сама Міу також була покрита водою.

Тож Рісті бачила результат їхнього зв’язку.

Зі спалахом блискавки, весь простір навколо Міу в повітрі перетворився на електричний струм.

3

Спалах світла та удар іскристого електричного струму вдарив по всьому тілу Міу.

Болю не було.

Натомість вона втратила відчуття власного тіла:

«… Зрозуміло...»

Схоже, це і було метою Рісті та інших.

Схоже, що ці троє намагалися обмежити її рух.

Земляні кайдани Кудзухи та магічна водяна в’язниця Чікаґе.

А з блискавкою Рісті в цьому не могло бути жодних сумнівів.

І вони, мабуть, планують спробувати переконати її, знерухомлену.

Повторюватимуть ті ж слова, пропонуючи їй довіряти Акацукі.

«...Ні.»

Міу зараз не зупинять атаки, які намагаються зупинити її, і не намагаються завдати їй шкоди.

Тож Міу сконцентрувала свою свідомість. Але це не було новим магічним заклинанням.

– ...

Вона втрутилася в електричний струм, що пронизав її тіло та простір навколо неї.

Незліченні краплі води, що танцювали навколо, були залишками магії, створеними чарами Чікаґе.

Тому різниця потенціалів там не створювалася, і струм, що протікав у просторах відмінних від Міу, був паралельним.

...Тоді. Міу вирішила, що повинна мати можливість контролювати все, зосередившись на собі.

Застосувавши техніку, яку вона використала на Заххаку, щоб надати блискавці певної форми.

Міу зібрала всю електрику у жезлі. Потім додала свою власну магію, щоб посилити її.

– Я поверну її вам, пані Рісті.

Вона змахнула жезлом в бік Рісті, на землі.

З іскристим звуком, блискавка в мить полетіла в ту.

– ...У!

Тим не менш, вона побачила, як Рісті, з суворим виразом обличчя. Швидко вжила заходів.

Вона встромила свою, злегка наелектризовану, паличку в землю і відскочив назад.

Це був імпровізований громовідвід. У дар блискавки вдарив не в Рісті, а в її паличку.

Гарне рішення. Однак:

– Ще ні.

Міу не дала Рісті шансу зайняти позицію.

Вона випустила лезо вітру і спробувала відразу загнати ту у глухий кут.

Побачивши вираз обличчя, яким Рісті, поглянула на неї, Міу на мить засумнівалася.

Тому, що на обличчі супротивниці, яка мала бути загнана в глухий кут, була посмішка.

І в той момент.

На мить, Міу здалося, що небо позаду неї, нічне небо, трохи потемніло.

«...Місяць сховався за хмари?»

Ні. Сьогодні в ночі не було хмар, достатньо густих, щоб закрити місячне світло.

Тоді Міу озирнулася. І там, була фігура дівчини.

– ...

В тій самій позі, коли вона першою атакувала Міу. Її ліва рука все ще торкалася землі.

Однак, все що оточувало дівчину, було підняте в небо, служачи точкою опори.

І Дівчина вже закінчила матеріалізувати власну зброю в правій руці.

Величезну сталеву брилу. Її улюблений величезний молот.

– Кудзуха...

Міу, яка здивовано промовила ім’я дівчини.

Не називайте мене на ім’я, пані Оусава.

Сказала дівчина холодним тоном.

– Вибачте, але єдина, хто може називати мене на ім’я - це Міу, яка мені подобається.

Але це не ти.

– Тож прокинься швидше.

Кудзуха широко замахнулася молотом:

– Ти цицьката сука!!!

З усієї сили замахнувшись на Міу.

4

– У..!

Міу збило на землю.

Вона швидко схрестила руки, щоб захиститися, але удар Кудзухи мав величезні вагу і силу.

Руки, які отримали удар, заніміли, і удар пронизав все тіло Міу.

– ..Ух.

Не зважаючи на це, вона якимось чином зуміла активувати магію вітру на спині і сповільнити падіння.

Вона ледве уникнула падіння на землю і приземлилося на одне коліно.

Потім, коли Кудзуха спустилася, слідом за нею, на землю, Рісті та Чікаґе також стали навколо неї.

Оточивши рівностороннім трикутником, створеним рівними відстанями, з Міу в центрі.

Однак, незважаючи на це, Оусава Міу не злякалася. Навпаки, на її обличчі з’явився сумний вираз.

– Ви ніяк не відступите...

Тихо пробурмотіла вона. Вона думала, що єдина, хто постраждає від сумної правди.

Для неї, яка обожнювала його, було надто жорстоко думати, що Акацукі її зрадив.

Тому, хоча вона думала, що достатньо, якщо вона одна буде нести це.

Якщо вони наполягають на тому, що не відступлять, то у неї не має вибору. Вона повинна їм сказати.

Тож.

– Я скажу вам, чому не можу пробачити цій людині.

Зізналася Оусава Міу.

– Ця людина, досягнувши своєї мети, планує залишити нас і померти на самоті.

– ...

Рісті та інші, почувши слова Міу, втратили дар мови й замовкли.

Коли вона дізналася правду, більше нікого не було.

Вона була одна. Тому на Міу навалився розпач навіть більший, ніж на нинішніх Рісті та інших.

А коли вона прийшла до тями, то вже не могла пробачити Акацукі.

Проте:

– ...Як, чому?..

Більше здивувалася Міу, яка сказала правду.

На обличчях Рісті та інших, які стояли перед нею, не було жодного засмучення.

– Чому?..

Приголомшено запитала Міу:

– ...Бо ми віримо в нього.

Сказала Рісті, впевненим тоном.

– Ми віримо в Акацукі й вирішили слідувати за ним. За хлопцем, який зробив би все, щоб зупинити жіночі сльози. Акацукі ні за що не зробить те, про що каже Міу-чан і не змусить нас плакати.

При цих словах, очі, якими Рісті дивилася на неї, залишалися непохитними.

Побачивши те саме в очах Чікаґе та Кудзухи, Міу запитала.

– ...Чому ви так сильно в нього вірите?

– Оскільки вирішили вірити в нього, незважаючи ні на що.

– Тією, що вирішила це зробити раніше нас, була Міу... А не ти.

Пояснили Чікаґе та Кудзуха переконливим тоном.

Ніби нагадуючи їй, яка забула щось важливе.

І Рісті.

– Я скажу тобі ті слова, які сказала мені Міу-чан, коли я хвилювалася.

Сказавши це зі спокійним виразом обличчя.

– Все буде добре. І з Міу-чан і зі мною теж. Чікаґе, Кудзухою, Харукою, і Акацукі теж. Так як Акацукі тут і ми разом.

Чи не так?

– Тому, що відтепер ми будемо разом.

Слова, які вона колись сама казала. Міу почула думки, які вона тримала в глибині свого серця.

– ...У.

Вона стиснула зуби та рушила наче її підштовхнули.

До Рісті, яка промовляла її власні слова.

Потім вона враз скоротила відстань і замахнулася вниз жезлом з великим розмахом.

– Ех...

Рісті з іншого боку, швидко перехопила її жезл, своєю чарівною паличкою.

Пролунав сухий стук, і сили обох сторін розійшлися в різні боки.

– Про що ти, бляха, говориш!

Прямуючи до Рісті перед собою, кинула вона словесний ляпас.

– У..?

Вираз здивування та роздратування Рісті, викликав у Міу глибокий біль в серці.

Як вона не розуміє.

Навіть вона... Вірила в Акацукі.

Вірила. Вірила. Вірила більше, ніж будь-хто інший, вірила до кінця.

І все ж.

– Але ж мене зрадили, чи не так!

Крикнула вона і з силою змахнула жезлом.

– ...У.

Рісті нестримно відкинуло назад.

Однак, вона не впала на землю, як мала.

Прямо перед тим, хтось підхопив спину Рісті..

Ось чому вона з подивом озирнулася назад:

–...Акацукі.

Вона промовила це ім’я.

– ...

Акацукі підтримав Рісті й подивився на Міу.

З дещо сумним виразом обличчя.

– ...Це не справедливо, таке обличчя...

З болісним виразом, Міу все ще підняла жезл.

– ...Ні, Міу! – Не роби дурниць...

Руки Чікаґе та Кудзухи схопили Міу ззаду.

Тож.

Не маючи снаги зупинити свої переповнені думки, Міу напружила голос.

Вона закричала.

– ...Відпустіть мене!

І наступної миті.

З буркотливим спалахом, пронісся поштовх, в центрі якого був Міу.

5

Після того, як світ покрив чистий білий гуркіт, місцевість на деякий час затихла.

Повна тиша. Але світ поступово згадав поняття звуку.

І коли світ поступово повернувся до свого первісного стану.

Оусава Міу стояла там одна.

– ...

Раптом вона побачила на деякій відстані Чікаґе та Кудзуху, які ще кілька хвилин тому тримали її руки.

Вони впали, але не були мертві.

Міу вивільнила свою волю в ударі.

Можливо, вони обидві були вражені цим ударом.

Фізичних ушкоджень не було, але їхня ментальна сила значно зменшилася.

Вони більше не можуть їй заважати.

«...Ці дві людини?..»

Міу підняла голову, щоб побачити, що сталося з рештою, Акацукі та Рісті, і подивилася в перед.

Тоді перед собою вона побачила Рісті, що стояла трохи далі.

– ...

Міу відчула легке здивування. Рісті мала бути в радіусі ударної хвилі її волі.

«...Він захистив її.»

Міу спробувала знайти фігуру Акацукі.

– А...

Раптом її праву руку силоміць потягли заду.

Це було миттєво.

Перш ніж вона встигла зрозуміти, хто стоїть позаду неї, її тіло розвернулося.

Перш ніж зрозуміла, Міу вже була в обіймах, які вона так добре знала.

В обіймах Оусави Акацукі.

– ...!

Так Міу зрозуміла, хто її обіймає:

– В-відпусти мене!..

Закричала вона і відчайдушно пручалася.

Але скільки б вона не пручалася, Акацукі навіть не здригнувся.

– ...

Він нічого не говорив. Єдине, що він зробив, це мовчки продовжував обіймати Міу.

Сильні обійми.

Але вони з теплотою передавали почуття Акацукі.

Він ніколи не відпустить. Бо її місце тут.

Притискаючи її до себе, говорив він Міу.

Це так боляче.

– Ууууу!..

Попри це, Міу не перестала чинити опір.

Бо не могла пробачити.

Акацукі довго обманював її.

Бо насправді

«...Він планував, померти, коли досягне своєї мети...»

Вона думала, що вони будуть разом завжди.

Якщо він переможе тих, хто панує в цьому світі, він загине і тим, хто його вб’є буде Міу, він намагається забезпечити їй місце в цьому світі.

Такого вона не могла йому пробачити.

– Уууу!

Міу підвищила голос, ніби кричала, і вчепилася в руки Акацукі, який обіймав її зі заплющеними очима.

– У..

Тіло Акацукі, який її обіймав, злегка затремтіло.

А потім рот Міу почав наповнюватися смаком заліза.

Смаком крові Акацукі.

Смак відомий Оусаві Міу. Ні, вона ніяк не могла забути.

Тоді:

― Пам’ятаєш?

Нарешті озвався Акацукі, все ще обіймаючи Міу, що чинила опір.

– Так я тебе тоді обіймав...

– ...У!

Міу раптом перестала кусати.

Вона зрозуміла про що говорить Акацукі.

Бо це був найважливіший спогад для Оусави Міу.

...Це була ніч першої ночі рейтингового змагання.

Коли Філ сказав їй, що для неї більше не має місця, Міу, від щирого серця, впала у відчай.

Тому вона не хотіла, щоб Акацукі та інші були втягнуті в її ситуацію.

І щоб врятувати демонів, яких вона залишила в Арейдзарді.

Міу вирішила накласти на себе руки.

Саме тому вона кинулася з велетенського водоспаду на очах Акацукі.

Вона все ще думала. Що мала б померти тоді, на тому місці.

Але цього не сталося.

Міу врятувалася. Ні, її врятували.

Руки Акацукі.

– У.

Оусава Міу пригадала.

Слова, які Акацукі сказав їй того дня.

Він сказав їй. Що Міу є доказом існування Ґаліуса.

Тільки те, що вона жива, може це довести.

А потім, їй, яка все ще не могла прийняти слів Акацукі, він сказав.

Що місце Міу нікуди не зникло. Сказав, що він був місцем, якому наражала Міу.

Сказавши це, Акацукі притиснувся до її губ своїми.

І це був перший поцілунок у житті Міу.

У той же час прийнявши губи та язик Акацукі, Оусава Міу визначила своє майбутнє.

Вона вирішила, що буде жити з Акацукі.

Тож підняла обличчя, щоб подивитися на Акацукі.

– Знаєш, як я дорожила тими словами, які ти мені тоді сказав, і поцілунками, які ти мені... Ти знаєш, як я дорожила ними!..

Коли Міу говорила це, в її голосі відчувалося тремтіння.

Від того що вона плакала.

– Я думала, що ми завжди будемо разом... І я довіряла тобі!..

Міу трясла головою і кричала.

– Не має сенсу в тому місці, якому я належатиму після того, як тебе вб’ю!

Її вразила власна лють, яку вона висловила словами.

Тож вона не могла більше терпіти.

– У, а-а-а-а-а...у!

Міу плакала. Неодноразово вдаряючи Акацукі по грудях стисненими кулаками.

Вона не могла йому цього пробачити.

Вона вважала це занадто жорстоким.

У такому випадку, принаймні, вона хотіла, щоб він сказав їй померти з ним.

Оусава Акацукі - останнє місце, яке залишилося для Оусави Міу.

Тоді:

– Я тут, перед тобою, живий і... Не вбивай мене в майбутньому сама.

Міу почула, як Акацукі сказав це тоном, який можна було сприйняти як криву посмішку.

– Я повинен був тобі сказати. Навіть якщо ти мені не віриш, я зроблю все, що буде для тебе краще.

«Ти забула», запитував Акацукі.

– Дозволити тобі вбити мене, загрозу для цього світу, щоб забезпечити для тебе місце в цьому світі, звичайно, це найгірше, що як коли-небудь чув.

Але він продовжив говорити.

– ...Чому ти подумала, що я можу зробити таку жахливу річ?

Від слів Акацукі, Міу заплакала.

– Чому... Подумала... це?..

Сказавши це, вона раптом помітила щось дивне.

6

– У..?

Так воно спало Міу на думку.

Це було питання, якого вона зовсім не помічала.

...Чому вона зараз так підозріло ставиться до Акацукі?

Чоловіка, до якого у неї були такі почуття, чоловіка, якому вона вирішила вірити.

Чоловіка, якому присягнулася в серці, що розділила б з ним свою долю.

«Ні, в першу чергу», думала Міу.

Вона завжди була поруч з Акацукі. У межах досяжності руки Акацукі було постійне місце Міу. Оусава Акацукі має бути єдиним місцем для Оусави Міу.

Хоча Міу не могла придумати жодної причини, щоб залишити його.

Чому її розлучили з Акацукі до цього моменту?

Крім того, вона напала на Акацукі та Кайдо, і навіть побилася з Рісті та іншими, всім було боляче.

– Я...чому...

Вона була спантеличеною. Це було дивно. Її думки, її дії, все.

Намагаючись згадати чому.

«...Я... не пам’ятаю... чому?»

Тоді Міу зрозуміла, що її пам’ять плуталася.

Вона не могла згадати, чому вона робила це тут і зараз.

Вона пам’ятала, як вони з Харукою прийшли до JPN Вавилон і зайшли до кімнати студентської ради.

Однак, вона не пам'ятала, що було далі.

«… Але.»

Вона раптом усвідомила, що її охопила шалена тривога за Акацукі.

Поступово вона переросла в гнів. Як тільки вона подумала, що її обдурили, вона більше не могла цього пробачити.

Вона відчувала себе зрадженою, бо вірила в нього більше, ніж будь-хто інший.

– А-але я нічого не могла вдіяти. Тому що після того, як ти зупиниш своїх брата та батька, якщо ти станеш новою загрозою для світу, тебе б чекала смерть.

Сказала Міу.

– Оскільки твій брат - Кокон, а батько - Багряні сутінки... Щоб ти не став джерелом конфлікту, як тоді, коли переміг мого батька в Арейдзарді...

І коли вона це сказала.

– Хто тобі розповів цю історію?

Запитав її Акацукі.

Я ще не розповідав тобі, мала. Що мій брат - Кокон, а батько - Багряні сутінки. ... Ти не єдина, я ще нікому не розповідав.

Зітхнувши.

– Цю історію, коли, де ти її чула і від кого?

На це питання.

– Коли... Де, від кого...

Переривчасто прошепотіла Міу. Це правда.

Вона хотіла запитати, але Акацукі ще не розповів її про свою родину.

Коли він був у самболійному стані, він сказав, ніби його сестра померла.

Звичайно, Міу також розуміла, що між ним та його відсутньою родинною була якась ворожнеча.

З надмірної реакції на Кокон і розмови в торговому центрі, днями, можна зробити висновок, що існує причинно-наслідковий зв’язок.

«… Але.»

Вона все ще не знала більше деталей, ніж це.

І все ж, звідки вона дізналася, що брат Акацукі був членом Кокона, контролера світу, а його батько засновник Багряних сутінків, найпотужнішого терористичного угруповання у світі?

Більш того, зазвичай вона була б здивована, почувши таку історію.

Чому ж вона прийняла цей факт, як щось само собою зрозуміле?

І.

«...Я, чому...»

Вона була поруч з ним весь час. Вона дуже добре знала, який в Акацукі характер.

Тому не мислимо, щоб Акацукі намагався померти сам.

Тоді, як вона прийшла до такої думки.

Розмірковувала Оусава Міу. Але скільки б вона не думала про це, відповіді так і не отримала.

– Що ж... Я знаю, хто тобі дещо наговорив.

Сказав Акацукі.

Але зараз нам треба щось зробити з твоїми сльозами.

– Е?..

Коли вона перепитала в заціпенінні, Акацукі підняв її підборіддя.

Поглянувши на неї.

Якою б не була причина, я змусив тебе хвилюватися і плакати... Я зроблю це знову, заради тебе, те, у що ти можеш вірити, незважаючи ні на що.

І наступної миті, так само, як він зробив для неї того дня.

Вуста Акацукі спустилися на вуста Міу.

– Хм?! Н... ху... н!

Несподіваний поцілунок змусив Міу несамовито борсатися в обіймах Акацукі.

Вона намагалася якось зберегти дистанцію, б’ючи Акацукі в груди обома стиснутими кулаками.

Але це було марно. Він міцно тримав її за талію.

Вона не могла вирватися.

Губи Акацукі не відпускали губ Міу.

Навпаки, він намагався просунути свій язик їй до рота.

– У!

Вона зціпила зуби. Показуючи, що не дозволить йому зайти далі.

– Відкрий.

Наступної миті, рука Акацукі прослизнула збоку в її бюстгальтер, під її бойове вбрання.

Вона не встигла зупинитися, як її груди почали масувати.

– У, хааа?! Нммм...

Відчувши це, вона мимоволі видала солодкий чарівний голос, а, в проміжку між цим, він легко встромив їй до рота язика.

«...Неможливо, так легко....»

Міу міцно заплющила очі.

Яке чесне тіло. Вона знову згадала..

Тіло Оусави Міу більше не може, воно не здатне опиратися Оусаві Акацукі.

– Хмаа...а... Чі-у...н, ва...у.

Поки масували груди, язик звивався, це так приємно, що майже танеш.

Коли він облизував її чутливу верхню щелепу, вона відчувала, що сходить з розуму.

Коли її язик смоктали, глибини її грудей, яким не вистачало кисню, німіли від задоволення.

Не зважаючи на те, що вони лише на трохи розлучилися, серце і тіло Міу відчайдушно хотіли Акацукі:

«...Н-не дозволю...»

Хоча вона відчайдушно намагалася чинити опір:

– Я...н-у, чі-йупу..ну, хм ачу йу...

Внутрішню частину її рота ґвалтували язиком з такою силою, що вона не могла опиратися, навіть більш жорстко, ніж це.

Все більше і більше, Акацукі входив в рот Міу.

Це була повна протилежність першому, ніжному поцілунку, який вона отримала під час рейтингового змагання.

Він дуже обережно вливав в неї Ци й змушував її відчувати його до кінця.

Він не допускав жодного опору.

«Такий поцілунок... Це було?...»

Свідомість Міу згасала.

А потім, Міу відчула, як її власне тіло, час від часу, здригалося, коли її губи викрадали.

«...Брехня, чи можу я...»

Смутно розуміючи, що це таке.

Кожен з поштовхів був легкою кульмінацією. Вони були насолодою на вершині насолоди.

Але навіть відчуваючи безлад, Міу, як не дивно, не відчувала тривоги.

Оскільки розум і тіло Міу вже добряче скуштували насолоди від Акацукі за ту ніч, проведену в борделі Арейдзарду.

І все ж, коли вони з Рісті були разом на монорейковій дорозі, задоволення, яке дарував їй Акацукі, з думкою про неї, вона думала що це нормально, навіть якщо їй було соромно. Однак:

«...Це не так....»

Міу розуміла. Вона докорінно помилялася.

Вона не мала права відмовлятися від тепла і задоволення, які дарував їй Акацукі.

– Чій-йору...реро, ваа...нчі йо.

Солодке приниження тривало, ніби для того, щоб із задоволенням дисциплінувати її.

Ніби для того, щоб ґрунтовно показати їй, що Оусава Міу - жінка.

А Міу продовжувала втрачати себе в нескінченних поцілунках Акацукі.

Огидний звук їхніх язиків, що спліталися, чітко про це свідчив.

Відчуття язика і слизової оболонки, відмінних від її власних. Це був язик і слизова оболонка Акацукі.

Відчуваючи жар, вона відчувала, що зараз втратить свідомість від цього.

Стегна вже давно не працювали. Коліна теж ослабли. Зараз Міу якось могла стояти завдяки тому, що Акацукі, перш ніж вона це зрозуміла, схопив її сідниці.

«...Я не можу навіть стояти, якщо ця людина не триматиме моїх грудей і сідниць...»

Коли вона про це подумала.

– Ан...чі-йо, ва...чі-йопу, хмаа, на.

Тіло Міу стало таким м’яким, що навіть вона сама здивувалася.

Її груди, сідниці і все інше, танули від тепла.

Це м’якість жіночого тіла, що позбулося будь-якого опору і поринуло в насолоду.

І.

«...А, це...»

Міу відчула в поцілунках Акацукі щось інше, ніж задоволення.

Те, що протікало крізь її губи, було почуттями Акацукі до неї.

Там не було слів, але передавалося певне почуття.

Незалежно від того, наскільки сильним є поцілунок, його можна зрозуміти.

Люди можуть брехати. Але губи ні.

Її плекали... плекав Акацукі.

Якось вона думала, що Акацукі її зрадив і не знала, чому вірити.

Але Міу пам’ятала слова, які щойно сказав їй Акацукі.

«...Те, у що можна повірити, незважаючи ні на що...»

Поцілунок Акацукі нічого не говорив.

Проте поцілунок Акацукі і його тепло, яке вона відчувала зараз, безумовно були правдою.

– Н, чі-йо.. А , хм а...

У якийсь момент, Міу обійняла Акацукі за спину.

Вона була поглинута і хотіла лише Акацукі.

Місце Оусави Міу було в обіймах Оусави Акацукі.

Тоді:

– Ах... ммм...

Нарешті, щедра кількість слини Акацукі влилася в її рот.

Порожнина її рота наповнилася густою рідиною.

І тоді, він, мабуть, зрозумів, що реакція Міу повністю змінилася.

Акацукі повільно відірвав свої губи від Міу. Тоді:

«...А...»

Підборіддя Міу було піднято в гору і їй сказали.

При цьому, пильно дивилися на неї очима, які здавалося, засмоктували в Акацукі перед нею.

Переконливим тоном.

– Випий все.

На ці слова:

– Так.... уг.

Міу без жодних вагань підкорилася.

Ковтком, вона проковтнула слину, що накопичилася в горлі.

Відчуття густої рідини, що проходила по задній стінці горла і лоскотливо стікала вниз, по стравоходу.

Солодке відчуття змусило все тіло затремтіти.

Міу ковтнула ще два-три рази й повністю заковтнувши слину Акацукі:

– Ха, хм... ваа..а.

Вона випустила гарячий, солодкий подих, залишаючи залишки своєї кульмінації глибоко в середині свого тіла.

А потім вона подивилася на Акацукі своїми примруженими очима:

– … Зрозуміла?

Обіймаючи її за талію, Акацукі сказав зі своєю звичайною, безстрашною, посмішкою.

Тож.

– ...

Міу мовчки притулилася щокою до грудей Акацукі.

Коли вона обійняла його, він точно був поруч.

«...Повірити йому правильно, правда?»

З міцно заплющеними очима, Міу намагалася повністю прийняти Акацукі.

І в той момент.

Хтось прошепотів у її голові. Голосом холодним, як лід.

Безумовно, зі сміхом.

– Я чекав цієї миті.

7

І в наступну мить, тепло Міу зникло з обіймів Акацукі.

Коли він розплющив очі, Міу, яка мала бути поруч, ніде не було видно.

Ніби все було ілюзією, руки Акацукі тримали порожнечу.

– У..Міу-чан?!

На краю ока, Рісті схвильовано підняла голос.

Раптовість ситуації ймовірно, означала, що вона не могла зрозуміти, що сталося.

Те саме сталося з Чікаґе та Кудзухою:

– …Як так.

– Що, чорт забирай?..

Вони злякано дивилися на нього, піднімаючи свої, все ще побиті, тіла.

Це і не дивно. Вони думали, що нарешті врятували Міу.

Однак серед усього цього була лише одна людина, яка мала уявлення про те, що сталося.

Акацукі.

Глядячи на свої порожні руки.

– Ти можеш це зробити.

Тихим голосом пробурмотів Акацукі.

Причина, через яку Кійоя викрав Міу, ймовірно, полягала в тому, щоб використати силу вищої форми життя, яка дрімає в ній.

Якщо так, то він нізащо не піде на ризик того, що Міу, яку він отримав за дарма, відберуть назад.

Якщо це так.

– ...Так от воно як.

Акацукі нарешті зрозумів план Кійої й проявив свій гнів.

Поглянувши на Вавилонську вежу, яка зникла з поля зору.

– Так ось що все ще було, Хікамі Кійоя!..

8

– Усе як ти уявляєш собі, Оусава-кун, але ти трохи запізнився з усвідомленням цього.

У внутрішньому храмі JPN Вавилон.

Хікамі Кійоя, який спостерігав за всім через Міу, яка спала на вівтарі, глибоко, холодно й задоволено посміхнувся.

– До речі, те, з чим ти грався, було її ментальним тілом.

Кійоя озирнувся назад. На вівтарі знаходилася Міу, яка все ще спала.

Саме так, як і уявляв собі Акацукі.

Кійоя не намагався змусити Міу, яку він утримував, зустрітися з Акацукі.

– Не потрібно відпускати речі, які важливі для тебе, до самого кінця.

І раптом Міу на вівтарі змінилася.

Сяйво, що вона випромінювала, змінилося з білого на золоте.

Підтвердивши зміну:

– Здається, мені вдалося повністю підкорити її дух.

Глибоко зворушено сказав Кійоя.

Сила Міу, як найвищої форми життя була скріплена її Его як живої істоти.

На половину людина, на половину темна ельфійка, її зовнішність майже ідентична людській. Однак, коли в «посудині» все ще міститься Его, сила найвищої форми життя не може бути продемонстрована.

Так само як Філ Барнетт, у минулому, не зміг продемонструвати навіть половину своєї сили, як найвища форма життя Заххак.

Перш за все, ментальне тіло Міу не знало, що вона є найвищою формою життя. Можливо, саме тому вона, як і раніше, використала магію вітру. Причиною того, що абсолютний бар’єр, який мають вищі форми життя, не був розгорнутий, було те, що вона знала про власне існування та силу.

Тому її сила, найвищої форми життя, не була стабільною.

Однак це не означало, що Его можна було зруйнувати силоміць.

З неспокійною душею, контроль стане неможливим, якщо не контролюєте себе.

Це було б безглуздо. Тільки тоді, коли він зможе контролювати силу Міу, як найвищої форми життя, Кійоя зможе стояти на вершині цього світу. З цієї причини, йому потрібно було повністю контролювати розум Міу.

Тож як контролювати розум людини?

«...Це легко...»

Перш за все, потрібно довести розум до краю відчаю.

Ослабити розум до самого краю, а потім, розвернути цей розум і дати йому полегшення.

Надія, яка пропонується як полегшення для духу, що був натягнутий до краю.

Це те, що створює найбільшу беззахисність у серці. Отвір, який можна було відкрити, лише проникнувши в глибини її психіки.

Саме тому, Кійоя передав Міу інформацію та думки про Акацукі.

Через її несвідомий стан, насаджування спогадів, було простою справою.

Крім того:

– Вона продовжувала повторювати іншим дівчатам: «Все добре». Поки ми віримо в Оусаву-куна, у нас все буде добре. Це саме те що вона повторювала, знову і знову, як заклинання...

Їй також вдалося заспокоїти Рісті, Харуку, Чікаґе, Кудзуху та інших, а також поглибити їхній зв’язок одна з одною.

– ...Але це було не лише через доброту та довіру. Це було тому, що вона сама хотіла в це вірити.

І Міу теж була стурбована. Кійоя скористався прогалиною в серці Міу.

І, йому вдалося змусити її повірити в те, що коханий Акацукі зрадив її в найгірший спосіб. Міу, перебуваючи в стані несвідомості, вже зламала печать своєї сили, як найвищої форми життя. Звісно.

Вона створила власне ментальне тіло і вирушила до Акацукі, щоб викрити його.

Чим сильніші почуття, тим більший шок від зради.

Акацукі якого вона любила і в якого вірила більше, ніж в будь-кого іншому, Міу суворо назвала «брехуном».

Мабуть, це був крик душі для Оусави Міу.

Як і планував Кійоя, Міу впала у відчай.

Однак.

– ...Я думав, що ти все ще можеш врятувати її божевільне серце.

Хікамі Кійоя цінував вплив Оусави Акацукі.

Його батько - засновник Багряних сутінок, а брат - голова нинішніх членів Кокона.

У ньому тече одна кров з цими двома.

Не було сумнівів, що сам Акацукі має неабияку харизму.

Насправді, навколо нього зібралося багато людей.

Деякі з них навіть розділяють його долю і готові нажити собі ворогів, в обличчі всього світу.

Саме завдяки цьому, Акацукі зміг стати героєм в іншому світі Арейдзард.

Більш того, він виріс і став людиною настільки, що король демонів, якого він переміг, довірив йому доньку. Тепер навіть Міу, чий батько був переможений, всім серцем довіряла Акацукі.

І, як і сподівався Кійоя, Акацукі врятував зневірене серце Міу.

Це змусило Міу знову відкрити своє серце Акацукі.

Він навіть не знав, що це буде прогалиною, через яку повністю заволодіють її розумом.

– Дякую, Оусава-кун... За те, що зробив саме так, як я розраховував.

Так. Все було за сценарієм Кійої.

Він також був тим, хто викликав відчай у серці Міу. І те, що Акацукі допоміг серцю Міу.

Все це було заздалегідь розробленими планами.

Всі вони для того, щоб контролювати серце Міу.

Щоб змусити її повністю вивільнити свою силу, як найвищої форми життя і мати можливість керувати нею.

– Ну що ж... Давайте нарешті перейдемо до фінальної стадії.

Одночасно з тим, як Кійоя це пробурмотів.

Зі стін і стелі з’явилася низка червоних шнурків, які тягнулися до Міу, що спала на вівтарі в центрі кімнати.

Вони обвили її руки та тіло і повільно підняли в повітря.

Потім, золоте світло, яке випромінювало тіло Міу, поширилося, по стінах, на всю кімнату.

«Вуууууун.»

З тихим рухом, шар за шаром, почало розгортатися тривимірне магічне коло, з геометричним візерунком.

Почав розгортатися зв’язок з найвищою формою життя

Побачивши це:

– ...Що ж. У нас ще є деякий час, перш ніж ми зможемо встановити ідеальний зв’язок. То чи не варто нам спершу подбати про тих хто стоїть на нашому шляху?

Хікамі Кійоя повільно почав ходу. До виходу з кімнати.

З холодною посмішкою абсолютного нуля.

– Перш ніж я стану богом цього світу... всіх до одного.

9

У широкому просторі найнижчого рівня була рухлива тінь.

У темряві, з поганою видимістю. Червоне світло направленого ліхтаря, слабко освітлювало її, це був Онідзука, який закінчив свою битву з Філом.

– Ось вам і...

Зігнутий Онідзука зробив крок від Філа, який був без свідомості.

Перше, що зробив Онідзука, це зв’язав Філа, щоб той не міг рухатися.

За допомогою сталевого дроту, який знайшов на місці, він спочатку зв’язав зап’ястя за спиною. Потім зв’язав обидві щиколотки й, нарешті, обидва коліна, щоб він не міг більше рухатися.

Кайданки були зроблені з декількох шарів дроту, щоб гарантувати, що їх ні коли не вдасться розв’язати.

«...Не зможу перемогти, якщо повторити це знову.»

Онідзука Кенья це розумів. Причина з якої він зміг перемогти, полягала в тому, що він зміг здивувати свого опонента. Однак він не зможе повторити той самий трюк знову.

Наступного разу Філ буде на сторожі й з самого початку накинеться на нього з усієї сили. Тим більше, що його супротивник майже не вразливий. Скільки б життів у нього не було, цього не вистачить.

І найголовніше:

– Я більше ніколи не вплутаюся в таке божевілля...

Сплюнув Онідзука, ніби не жартуючи. А потім спробував підвестися:

– Ух!..

Біль пронизала його тіло, і він мимоволі впав на коліна.

Можливо завершення зв’язування Філа послабило накопичене напруження.

Біль, якого його тіло не помічало, мабуть, враз вийшов на поверхню.

– Чорт забирай... Я щойно виписався з лікарні, я не збираюся знову повертатися до тих хлопців.

Онідзука все ж зміг підвестися, не зважаючи на крики, якими кричали різні частини його тіла.

Він мав декуди йти. До Тіани, з якою вони розділилися під час бою.

«... Не думаю, що ця дурепа програє, але...»

Напевно, бойові здібності Тіани кращі, ніж у Танаки та Філа. Якщо це не буде щось надмірне, її не застануть зненацька.

Але в бою не має «абсолютів».

Насправді Онідзука сам зумів перемогти Філа. Він не хотів про це думати, але шанс є завжди. Як мінімум, Тіана і Танака, вони все ще не прийшли сюди.

Бій може тривати десь там.

Тоді Онідзука, можливо, зміг би щось зробити, прийшовши туди.

– ...Тч, ти з’їхав з глузду...

Роздратовано цокнув язиком Онідзука. Раніше він би й не припустив такої думки.

Хвилюватися за інших і намагатися втягнути себе в неприємності.

Це божевілля... Ризикувати своїм життям.

Проте. Він не міг втриматися від цікавості.

Тоді, схоже, у нього не має вибору.

«...Що ж тепер робити?»

Замислився Онідзука.

Чесно кажучи, йому б хотілося негайно піти до Тіани.

Але залишити Філа ось так було б надто небезпечно.

Враховуючи, що удушення руками Онідзуки спрацювало, він не думав, що виникнуть проблеми, якщо його міцно зв’язати до цього моменту. Але якщо той втече, коли він відведе від нього очі, ні, якщо він втече, але якщо він нападе на нього знову.

Це буде більше, ніж клопітно.

Якщо так, то краще, що можна зробити в такому випадку, це:

– ...Гадаю, мені просто доведеться нести на своїй спині.

Онідзука пробурмотів тоном схожим на прийняття.

Він не знав, як далеко зможе зайти, але він зайде так далеко, як зможе.

Він не бачив дна ями, яку пробила Тіана. Стрибнути в низ занадто ризиковано.

Однак той факт, що вони впали в низ, означає, що можна приєднатися до них, спустившись по дорозі.

– Проблема в тому, що я насправді не знаю, де я...

Ну нічого страшного... Подумав Онідзука. Не було сенсу тут розмірковувати про те, що і як.

Треба просто рухатися далі.

І коли він вже збирався рушати з Філом на спині.

– Ти з цим закінчив?

По праву руку від Онідзуки, з бокового входу в коридор, з'явилася Тіана.

Одна з її рук тримала за комір Танаку, який, схоже, був непритомний. Однак вона тягнула його за собою так, ніби її не турбувала його вага. Онідзука це добре розумів.

– Я хвилювалася, тому прибігла сюди досить швидко... Я зробила це, Кен-чан.

Посміхнулась Тіана. На противагу побитому і в синцях йому, який боровся за своє життя і, врешті-решт, виграв битву. Тіана була абсолютно неушкодженою.

Посмішка на її обличчі була надто невинною.

– Ну, звісно ж, так...

Таке трапляється не часто, тож це непередбачуваний випадок. Онідзука посміхнувся та опустив Філа на підлогу, щоб притулити до стіни. Зрештою, йому не потрібно було допомагати Тіані.

«...Так.»

Онідзука посміхнувся посмішкою, що нагадувала самоіронію.

Зрештою він не дотягував, щоб допомогти Тіані.

– Хм? Що Сталося Кен-чан?

Мабуть, помітивши його погляд.

Тіана стала перед ним і подивилася на Онідзуку.

Тож.

– Н-ні…… нічого...

Похитав головою Онідзука.

– Але прикро. Твоєю метою було щось, що називається Клітини Фенікса, які зробили цих хлопців безсмертними, чи не так?

Клітини Фенікса, ймовірно, були асимільовані з Філом і Танакою.

Тіана не зможе їх отримати.

Проте:

– Аа, ...Тоді все гаразд!

Розсміялася, зі слів Онідзуки, Тіана. Вона підійшла до Філа і присіла.

Потім на очах Онідзуки.

Права рука Тіани, беж жодного звуку, пронизала ліву грудь Філа.

10

– ..!

Онідзука не міг збагнути, що сталося перед його очима.

Тому, що не було відчуття реальності.

Він стояв, приголомшеним. Однак ігноруючи приголомшеного Онідзуку:

– А, ось...Вдалося.

Тіана різко висмикнула щось з лівої грудини Філа.

Вона висмикнула це з силою, якщо, можна було це так описати.

Онідзука Кенья, безумовно, почув звук ламання і скрипу кісток, розриву м’язових волокон і кровоносних судин, які не були присутні в момент проникнення. Це був грубий звук, від якого йому хотілося закрити вуха.

– Ти...

Стогоном вирвалося з вуст Онідзуки. Але цей голос не дійшов до дівчини, що стояла перед ним.

Тіана енергійно струсила рукою, і тим, що лежало в руці, і струснула з неї свіжу кров:

– Хе, то це клітини Фенікса...

Вона пильно вдивлялася в те, що світилося в її руці. Це було червоне кристалічне тіло, діаметром близько п’яти сантиметрів.

– Воно менше, ніж я думала. Що ж, якщо така річ може зробити тебе безсмертним, я можу зрозуміти, чому японський уряд, хотів таємно мати це, у всіх за спиною...

Тіана дістала з кишені циліндричний футляр і сказала:

– Однак я не хочу, щоб чимось подібним заволоділи Кокон і подібні до нього, заберу їх тут сама.

Відкрила кришку і помістила кристалічне тіло в середину. Водночас, з тілом Філа відбулося, щось не звичне.

Подібно до швидкого процесу старіння, поверхня його шкіри почала псуватися.

– Що це?

– ....Можливо він від самого початку був мертвий.

Повідомила факт, здивованому Онідзуці, Тіана.

– Люди від початку мають життєву силу і стійкість, як здатність до самовідновлення. Якщо спробувати дати їм необмежену силу клітин Фенікса, поки вони ще живі, їхні тіла, ймовірно, відторгнуть їх. Це теж саме, що і складність адаптації при пересадці органів...У людському організмі є функція, яка намагається вивести чужорідні речовини. Тому зручніше було б пересадити клітини Фенікса мертвому.

Зітхнувши.

– Ну я не знаю, чи він був мертвий з самого початку, чи його вбили перед трансплантацією. З такою стійкістю можна було б відновити оригінальне тіло, навіть зі фрагментів клітин. Ефект, схожий на муміфікацію, ймовірно, пов’язаний зі швидкою загибеллю клітин, спричиненою втратою клітин Фенікса.

Сказавши, це Тіана повернулася спиною і пішла.

Інший молодий чоловік, який спробував напасти на Онідзуку та супутницю, лежав на землі перед ними.

Це був Танака, якого притягнула сюди Тіана.

Тож.

– ...Гей, зачекай хвилинку!

Запанікував Онідзука і схопив Тіану за плече, щоб зупинити.

– Га?… – Що не так, Кен-чан?

– Що не так... ти..

Онідзука несвідомо підвищив голос на Тіану, яка порожньо дивилася на нього.

– Що з тобою не так, ти вбила людину.

Тоді очі Тіани спалахнули:

– Ні, ні, про що ти говориш? Хіба тобі не шкода його, бо ти відчуваєш провину за те, що знущався над ним раніше? Вони - вороги, які намагалися вбити мене і Кен-чана. Це називається кармінною відплатою, чи не так? До того ж у них є Клітини Фенікса, а саме за ними я полюю. Що поганого в тому, щоб перемогти й отримати їх?

Сказала вона, з виразом обличчя, схожим на криву посмішку. Як дорослий ставився до дитини, яка не слухає:

– Дай мені перерву.. Я пройшла весь цей шлях не заради розваги.

– Я чув, що ти шукала клітини Фенікса. Я не просто так пішов за тобою сюди, але якщо ти забереш клітини Фенікса, він може померти!

Онідзука подивився на Танаку, який лежав на підлозі в непритомному стані. Якщо з тіла Танаки видавлять клітини Фенікса, результат буде таким же, як і у Філа.

Після того інциденту, з виходом з-під контролю тренувальної програми.

Онідзука не знав, чи був Танака живий, чи мертвий.

Але трансплантація клітин Фенікса не було б тим, чого хотів би Танака.

Він вже був мертвий для цього, а потім його оживили та використали.

А тепер його збиралися вбити знову. Чи не занадто це.

Проте:

– Тож... Знову ж таки, нічого страшного, вони давно мертві.

Боже, зітхнула Тіана. З тривогою в голосі:

– Якщо говорити й рухатися означає, що ти живий, то навіть роботи живі. Ци люди - просто мерці, які працюють на клітинах Фенікса. То що ти робитимеш, якщо відчуваєш себе рухомим манекеном?..

Після цих слів, Онідзука мимоволі замовк. Схопивши Тіану за плечі та сильно потрусивши.

Вона закричала.

– І все ж таки - він така ж людина, як і ми!

Голос Онідзуки луною розійшовся по всій території. Вибух люті відбився у широкому просторі.

Зрештою він зник, і довкола запанувала тиша:

– Ох, ох.

Низький, крижаний голос пролунав від Тіани, що стояла перед ним.

– ...У.

Коли він мимоволі застиг, рука на плечі Тіани відлетіла в бік.

І.

Я знала, що не варто було тебе сюди приводити....

Тіана подивилася на нього холодним поглядом, наче була іншою людиною

– Ти сам прийшов за мною сюди... І настільки самовдоволений, що нав'язуєш мені свої почуття. Пройшовши сюди такий шлях, ти збираєшся йти додому, зупинившись перед здобиччю?

– ...

На мить Онідзука відчув в собі силу ситуації:

– У нас є один...цього має бути достатньо. Не треба більше вбивати людей.

– Людей, ти справді хочеш думати, що вони люди, вірно, Кен-чан?

Ну добре, сказала Тіана.

– Тоді... Навіть якщо я залишу це тут, що ти збираєшся робити з цією людиною? Тільки не кажи мені, що залишиш його тут ось так? Забувши, що він намагався вбити мене з Кен-чаном.

А що, як наступного разу він вб’є ще когось?

– ...Як що до звернення до служби безпеки...

– Служби безпеки? Як ти думаєш, де ти зараз знаходишся? Це найнижчий рівень JPN Вавилон.

Не зважаючи на те, що ми дісталися так далеко, ми пробралися через дірку в охороні. Силовикам нізащо не дозволять проникнути в подібне місце, навіть для проведення розслідування.

Ха-ха, розсміялася Тіана.

Навіть якби силовики змогли дістатися сюди, щоб вони з ним зробили? Заарештували б і віддали під суд? Він не зручний для Вавилону, тому його стратять за державну зраду, або його видадуть з якоїсь поважної причини, а потім від нього відмахнуться , і на цьому все закінчиться.

– Це...

Онідзука скривив гірке обличчя.

Ніщо з того, що говорила Тіана, не було реалістичним.

Ідея Онідзуки, викликати службу безпеки, щоб заарештувати його, є ще більш нереалістичною. А потім, ніби не залишаючи Онідзуці можливості заперечити, Тіана підштовхнула його далі.

– Хіба це правильно, Кен-чан? Подумай про сенс їхньої присутності тут, у найнижчій частині JPN Вавилон. Хто б міг імплантувати їм клітини Фенікса і помістити їх у це місце JPN Вавилон?

– ...

Онідзука замовк від слів Тіани.

На подібне була здатна лише одна людина.

Лише, той хто керує цим JPN Вавилоном, Хікамі Кійоя.

І.

Якщо це справа рук Кійої, то навіть якщо вони передадуть його силовикам або спробують помістити в лікарню на лікування, як каже Тіана, все буде марно.

Хікамі Кійоя має повну владу над цим особливим автономним районом.

Він буде використовувати будь-які засоби, щоб приховати будь-яку незручну правду.

Насамперед Танака - терорист, який планував зруйнувати Вавилон. Не потрібно завдавати собі клопоту, передаючи Танаку силам безпеки.

– До того ж...

Сказала Тіана.

– Здебільшого, якщо ми залишимо його тут, його, швидше за все, утилізують після провалу операції. Вони вилучать клітини Фенікса і передадуть їх у кращий «матеріал». Незалежно від того, як вони це зроблять, він не виживе.

– ...Однак.

Онідзуці, який все ще намагався заперечити у відповідь.

– Це не дуже правильно. Ти просто викличеш службу безпеки, і решту покладете на інших? Ти просто хочеш виправдатися тим, що виконав свій мінімальний обов’язок? Що ж, якщо ти зупинишся на цьому, то будеш гарною людиною за формою. Але навіть якщо ти так відвернешся від реальності перед собою, його все одно потім вб’ють.

Різким і зневажливим тоном сказала Тіана.

– Або що? Кен-чан хочеш сказати, що захистиш цю людину, якщо її піймають? Ти завжди захищатимеш його від Вавилона, Кокона і силовиків... Ти готовий зайти так далеко? Ти продовжуватимеш захищати його, який став безсмертний завдяки клітинам Фенікса, протягом наступних поколінь... Чи готовий ти піти на таку жертву не лише заради Кен-чана, а й заради когось іншого, крім себе?

– Це...

– Ти не можеш цього зробити, чи не так? У тебе не має рішучості, у тебе немає відповідальності та ти говориш про повагу до людського життя, прав людини... Ти знаєш, про що це говорить, чи не так, Кен-чан?

Зітхнувши.

– Це називається лицемірством.

І.

– …

Тіана глянула на Онідзуку, який нарешті замовк:

– ...Якщо ти зрозумів, будь ласка, не турбуй мене більше.

Сказавши це, вона підійшла до Танаки.

Ця маленька спина:

– ...

Онідзука міг лише мовчки спостерігати.

Це було так, ніби він спостерігав за сценою зі зали для глядачів.

Тіана була далеко.

Тож з Танаки витягнуть клітини Фенікса і він зникне як і Філ.

Так мало статися.

Але цього не сталося.

Бо Тіана раптово зупинилася.

І подивився на нього.

– Що ти робиш, Кен-чан...

Прослідкувавши руку, що тримала її плече, до обличчя власника цієї руки

– Я ж сказала тобі не турбувати мене.

– О, я чув...

Онідзука дивився вниз. Але потім підняв очі.

І сказав їй.

– Навіть якщо так, я все одно не дозволю тобі вбити його.

Смерть Танаки може бути неминучою.

Танака вже зробив так багато.

Але, навіть якщо так, не має жодної причини, чому Тіана повинна зупиняти це.

«...О, так.»

Це правда, що Танака і Філ вже не такі люди, як Онідзука.

Але якщо він дозволить Тіані, вчинити з Танакою як і з Філом.

Він відчував, що навіть Тіана стане іншою людиною, ніж Онідзука.

Він хотів не допустити цього.

Він не знав, що Тіана зробила в минулому.

Але принаймні Тіана, яку знав Онідзука, точно була такою ж людиною, як і Онідзука.

Навіть якщо це була тимчасова сентиментальність і лицемірство.

Онідзука Кенья не хотів, щоб Тіана і надалі бруднила руки у нього на очах.

Тоді Тіана промовила:

– ...Кен-чан.

В ту мить, коли вона, зітхнувши, назвала його ім’я:

– Гух?!

Тулуб Онідзуки, був пошкоджений так, ніби його протаранила машина.

Спина Онідзуки врізалася об стіну з тією ж силою, з якою його здуло:

– Ху... х...а!

Він впав на підлогу, наче зламана лялька. Поки він збирався безконтрольно відпустити свою свідомість:

– Якщо ти втручатимешся й далі, Кен-чан вважатиметься ворогом.

Безжальним голосом сказала Тіана.

Будь ласка, грайся в душевних героїв з хитким почуттям справедливості лише у своїх мріях.

– У ..Кх... У.

Онідзука розчаровано скреготів зубами, терплячи сильний біль.

Зрештою він не був здатен зупинити Тіану.

Це було очевидно.

Онідзука слабкий. Безсилий.

Навіть в іншому світі, куди його викликали, він не міг багато чого зробити.

Тому він багато разів здавався. Як заради себе, так і заради інших.

І він продовжував відвертатися від власної слабкості, завдаючи болю іншим, слабшим за себе.

...Вірно.

Тіана мала рацію. Він не мав сили. Йому не вистачало рішучості.

Але, все ж таки:

– ...У. ...Ху, о...у!

Онідзука Кенья мав лише одну волю.

Волю невдахи.

І він щойно дізнався, що навіть він може досягти чогось подібного.

Ця сила робить не можливе можливим.

Тож він відчайдушно підвівся і:

– Зачекай... Тіана Ландхаудзен!

Закричав Онідзука. Закричав до маленької спини, яка віддалялася від нього.

Тоді:

– ...

Тіана повільно повернулася до нього.

На її обличчі більше не було жодних емоцій. На нього дивилися очі ворога.

Безжальні очі. Але Онідзуку Кенью це не хвилювало.

Бо тепер він став перешкодою для Тіани.

«...Чудово....»

Добре ходімо. Час просто спостерігати з трибун закінчився.

Тут почалася дешева героїка.

Його зброю, крихке почуття справедливості, здує найлегший вітерець.

Але за непохитною рішучістю.

Онідзука Кенья не здасться і буде протистояти Тіані Ландхаудзен.

– Давай... Я буду зупиняти тебе так довго, як зможу!

11

Тіана спокійними очима спостерігала за тим, як Онідзука крикнув і підійшов до неї.

Жодних емоцій.

Тож вона повернулася і просто сказала:

– Я дала тобі пораду.

Це все, що вона пробурмотіла тихим голосом.

12

У глухому нічному лісі, де віяв холодний весняний нічний вітерець.

Якийсь час, Оусава Акацукі дивився на Вавилонську вежу, де повинні були знаходитися Міу та Кійоя.

І.

– Що ж. Для початку....

Він почав повільно рухатися.

Акацукі вперше створив біле сяйво у своїх руках.

Це була цілюща техніка Ренкан Кейкіку «Внутрішній цигун».

Він застосовував її на двох людях, які найбільше потребували одужання.. Ідзумі Чікаґе та Доумото Кудзусі.

Доторкнувшись до їхніх спин, поки вони сиділи на землі, він послав цілющу Ци в їх тіла.

– Як я і думав.... Потік Ци вийшов з-під контролю.

Акацукі перевірив стан Чікаґе та Кудзухи.

Судячи з причини, через яку Кійоя викрав Міу, вона ймовірно була ментальним тілом чи чимось подібним.

Однак, якщо магію можна використати, просто сконцентрувавши розум, то з фізичними атаками справа йде інакше.

Мисленнєві тіла, як випливає з їхньої назви, є лише ментальною істотою. Звичайно до них не можна доторкнутися.

Однак зараз це також здійснювало фізичні атаки.

Матеріалізоване мисленнєве тіло - це, мабуть, була не звичайна маса духу.

Некеровані емоційні хвилі такого потужного духу, врізалися в лоб в лоб. Природно, що удари завдавали сильної шкоди психіці тіла.

Ймовірно саме тому. Ци в тілах Чікаґе та Кудзухи було сильно порушено.

Тому Акацукі продовжував посилати в їхні тіла цілющу Ци.

Першим, що сталося, це сповільнення їх серцебиття, а потім їх дихання стало спокійнішим:

– Дякую, Акацукі, я почуваюся набагато краще...

– Я теж... Почуваюся добре.

Сказавши це, Чікаґе і Кудзуха спробували встати, але:

– А...

– ...

Вони спіткнулися і впали на коліна. Пошкодження, ще не повністю зникли.

– Ні, не перенапружуйтесь...

Кинулася до них і підтримала Рісті.

– Ви ще не можете нормально рухати тілом. Пошкодження психіки потребує часу, щоб загоїтися, ви ж розумієте.

Сказав Акацукі.

Зараз ви все ще перебуваєте під впливом її психічних хвиль... І вам, дівчата, слід відпочити тут деякий час, поки не одужаєте.

– ...Це жарт. Ми з Кудзухою ще можемо битися.

– Так... Не можу повірити, що ми пройшли весь цей шлях і нас залишать тут.

Розуміючи, що Акацукі зараз піде вперед, Чікаґе та Кудзуха намагалися якось підвестися.

– Ви обидві..

Рісті бачила це і не могла нічого сказати, щоб зупинити їх. Напевно, тому, що вона так болісно розуміла їх почуття. Саме тому Акацукі сів перед ними.

Поклавши руки їм на плече, він подивився їм в очі й сказав.

– Я знаю, що ви відчуваєте. Я і Рісті, мабуть, теж.

– ...

– ...

При цих словах Акацукі, Чікаґе і Кудзуха мовчали... Але кусали губи.

А плечі, на які Акацукі поклав руки, почали тремтіти.

Здавленим голосом:

– ...Ми найкращі друзі.

Ми склали обітницю... Ми.

Незламні почуття і водночас текли сльози.

Тож.

– О, я розумію…….

Оусава Акацукі щиро прийняв сльози та почуття Ідзумі Чікаґе та Доумото Кудзухи.

Він спустив руки з плечей на спини й обійняв їх двох одночасно.

Ніжно, але все ж з певною силою пориву.

Прошепотів їм на вухо.

– Завдяки вам, дівчата, я зміг привести її до тями, хоч вона і мислеформа, дякую.

– Це Акацукі врятував Міу...ми тут ні до чого.

На заперечення Чікаґе:

– Це не так. Я зробив лише останній поштовх. Я впевнений, що ваші почуття дійшли до неї задовго до моїх... Тому вона так розхвилювалася.

– ...Ми дуже хотіли її повернути.

Висловила жаль Кудзуха.

– Міу... Було так боляче...

– Я ж вже казав. Це не лише я. Причина по якій я зміг повернути її назад, полягає в тому, що ви, дівчата, були поруч. Ваші слова і думки були добре передані, тому, мої слова і думки також дійшли до неї.

Крім того, Акацукі додав. Віддаляючи своє тіло від них двох:

– Я не залишу вас, дівчата... Я залишаю це місце вам.

– ...На нас.

Тут?..

Кивнувши «Так» двом приголомшеним дівчатам, Акацукі сказав:

– Ви, дівчата, залишитеся тут і забезпечите шлях втечі, про всяк випадок. Після цього, цей JPN Вавилон стане полем битви, між мною та Хікамі. Якщо щось станеться, ви, дівчата, зможете втекти з нею першими.

– ...

Чікаґе й Кудзуха одночасно затамували подих.

Вони, мабуть, помітили темні емоції в його очах.

Він зрадив Харуку, поранив Рісті, Чікаґе та Кудзуху в сумній битві.

А головне, грався з почуттями, які Міу цінувала найбільше за все, ранив і мучив їх.

Він не пробачить його.

Оусава Акацукі ніколи не пробачить йому за те, що змусив їх проливати сумні сльози.

Саме так. Ця битва більше не закінчиться лише поверненням Міу.

Доки він не розчавить Хікамі Кійою, тримаючись єдиної естетики Оусави Акацукі.

І вираз обличчя Акацукі пом’якшився від посмішки.

Він посміхнувся своєю звичайною, безстрашною посмішкою, ніби заспокоюючи Чікаґе та Кудзуху.

Оусава Акацукі запевнив їх.

– Решту залишите мені, я обов’язково поверну її назад.

13

Після умовлянь Акацукі, Чікаґе та Кудзуха погодилися залишитися тут.

– О, вірно.

Ніби раптом згадавши, сказав Акацукі й звернувся до Кудзухи.

Вислухавши його інструкції, Кудзуха сказала:

– ...Я зрозуміла, залиш це мені.

Відповіла вона твердим кивком. Я залишу це тобі, сказав Акацукі.

– Ну, тоді, Рісті, далі ти.

– Я йду з тобою.

Звісно, Рісті вийшла в перед.

І Акацукі побачив непохитну волю в її очах:

– Я розумію... Не дивись на мене так.

Знизав він плечима, з гіркою посмішкою.

Якби вони були з Чікаґе та Кудзухою, їхня присутність стала б для Рісті перепоною:

«...Що ж нічого не вдієш.»

Рісті уникнула ментальної хвилі Міу, яка змусила Чікаґе та Кудзуху відступити.

Якщо він хоче переконати Рісті залишається тут, доведеться попросити її захищати Чікаґе та Кудзуху.

Але якщо він скаже їй це, Чікаґе й Кудзуха, подумають що вони їх обтяжують.

Якщо це станеться, вони неминуче захочуть бути більш корисними.

Якщо він не буде обережним, Рісті та ті троє можуть піти з ним.

– ...Пам’ятаєш, що я сказав тобі перед тим, як ми вийшли з дому?

– Так, я не робитиму нічого егоїстичного. Обіцяю.

Схоже, вона не забула.

– Тоді добре, але після...

І тоді... Акацукі озирнувся назад.

– Що ти збираєшся робити тепер, Кайдо.

– Хм? Я?

Кайдо, який до цього сидів, схрестивши ноги на землі, показав розгублений вираз обличчя.

– Нас обірвали на середині, але що ти збираєшся робити з цим?.. Хочеш продовжити з місця, де ми зупинилися?

Коли він з усмішкою сказав йому це, Кайдо помахав руками.

– Насправді, цього досить. Здається у вас якісь неприємності.

Ніби несподіваного удару, отриманого від ментального тіла Міу, не було, він поводився так, ніби не відчув жодних ушкоджень:

– Замість того, щоб намагатися зупинити тут Аккі, мені потрібно щоб якомога швидше щось зробили з Хікамі Кійоєю.

– Ти говориш це так, ніби це справа когось іншого, ей... В багряних сутінках не можуть же не звертати увагу на шаленство Кокона:

– Подивись на мене, Аккі, я схожий на гарячкуватий тип?

– Як ти можеш.... Ти сміявся, перетворивши мене на людину-ядро.

– Аккі теж намагався перетворити чиєсь обличчя на кашу. Це відплата.

Двоє хлопців обмінялися кількома уїдливими зауваженнями, а потім трохи страшним голосом:

– То... Ти збираєшся зупиняти мене після цього?

– Ні, тож ти можеш робити все, що завгодно, не хвилюйся. Мій бар’єр уже зник.

Сказав Кайдо.

Я хотів би піти звідси, поки тут не почався безлад, дозвольте зникнути.

Раптом вираз його обличчя став серйозним:

– У мене є кілька речей на думці. Я не хочу втручатися в справи Аккі, але у цій справі я буду робити те, що вважаю з потрібне. Я ще навіть нічого не чув від наших людей.

– Що... тут є ще хтось?

Він не думав, що, крім Кайдо, тут будуть інші учасники «Багряних сутінків».

Акацукі раптом згадав, як днями зустрів Кайдо в місті:

– Невже це та непривітна дівчинка, з якою ми зустрілися вчора?

– Ні, це інша дівчинка. Вона досить товариська, але звикла губитися. Ну принаймні, вона зможе подбати про себе...

Кайдо повернувся до нього спиною, чухаючи потилицю:

– Тож, я маю йти, Аккі. Удачі в боротьбі з Хікамі Кійоєю.

Він збирався йти. І у слід:

– Гей, Кайдо. Я хочу запитати у тебе пізніше... Не тікай, добре? Якщо втечеш, я тебе вб’ю.

Міцно прибив цвяхом Акацукі.

Тепер, коли його справжня особистість розкрита, не буде жодних проблем розпитати його про батька.

Тоді:

– На жаль, це не можливо...

Знизив плечима Кайдо.

– Що. Ти впевнений у перемозі, чи не так?

– Ні, я впевнений у своїй здатності втекти.

Як тільки він це сказав. Фігура Кайдо раптом зникла.

І в той самий момент. Присутність Кайдо також зникла з оточення.

– Це добре?

Запитала Рісті, піднявши на нього очі:

– О... Я ж казав. У мене немає часу на нього зараз.

Кивнув у відповідь Акацукі.

Саме так. На жаль, у нього зараз не має часу турбуватися про Кайдо.

Є й інші справи.

Тож.

– Ходімо, повернемо її назад.

Оусава Акацукі рушив у перед.

Міцно стиснувши кулаки.

Дивлячи на Вавилонську вежу, що височіла високо в небо.

14

До найнижчої частини JPN Вавилону повернулася тиша.

Інтенсивні звуки бою, та крики людей, що лунали раніше, стихали.

Навіть повернувся низький, важкий басовий звук «Бум-бум», який був присутній від самого початку.

І.

– …

Тіана Ландхаудзен мовчки дивилася на підлогу під ногами.

Перед її очима, на підлозі, лежав молодий чоловік.

Юнак, якого Тіана побила і била до втрати свідомості, поки він не перестав рухатися, Онідзука Кенья.

– ...Про це ж я тобі й казала, хіба ні?

Пробурмотіла Тіана. Трохи сумно:

– Якщо ти будеш занадто добрим, то довго не проживеш...

Але Онідзука не відповів.

Вона його не вбила. Але він ніяк не міг прийти до тями.

Скільки ж разів вона била його власними кулаками.

Міцно стиснуті кулаки, вдаряли по плоті Онідзуки й залишали по собі нищівні сліди:

– Я ж казала тобі, що не хочу тебе в це втягувати... але ти продовжував ходити за мною.

Здавленим голосом сказала Тіана.

– Кен-чан...

Глядячи на непритомного Онідзуку, Тіана думала. Що в її серці є почуття, якого вона не розуміла.

Почуття, яке чимось схоже на порожнечу. Тіані Ландхаудзен було знайоме це почуття.

«...Це жаль... Чи не так?..»

Так. Вона не знала чому, але Тіана була дещо розчарована цією ситуацією.

Ціль - забрати клітини Фенікса.

А потім з’явився Онідзука. Була велика ймовірність, що так і станеться.

Але по дорозі до JPN Вавилон вона могла б залишити Онідзуку, якби захотіла.

Але вона цього не зробила. Вона дозволила йому слідувати за нею сюди.

Тіана думала, що це якось дивно. Вона дивувалася, чого вона, член найпотужнішого у світі терористичного угрупування «Багряні сутінки», могла очікувати від Онідзуки, звичайної людини.

Тіана прибула сюди в Особливий автономний регіон Японії, за наказом лідера угрупування, Сесіль. Та хотіла, щоб вона допомогла їй з чимось, щось хотіла отримати.

Тому вона проникнула до квартири Онідзуки, коли його не було вдома, напіввипадково, через вікно. Вона залишилася там з відчуттям, що вбиває час перед місією, або що забезпечує собі місце для сну, яке захистить її від нічної роси.

Це відчуття не змінилося, коли до кімнати повернувся Онідзука.

Проте.

Онідзука, який реагував на все і робив, що вона говорила, був чарівний.

Їй було дуже весело, вона впевнена, що їй було дуже весело.

«...До того ж.»

Думала Тіана.

Тепла їжа, приготовлена для неї Онідзукою. Тепле ліжко, яке він їй подарував.

Що вона могла отримати деяку втіху від тепла, яке він їй подарував, таким чином.

Але не можливо сподіватися на щось більше. У цьому світі, під правлінням і контролем Кокона, Тіана терорист.

А Онідзука - цивільна особа.

Як що він залишатиметься поруч, то буде втягнутий в ситуацію Тіани... І буде не щасливий. Вона мала б це чудово розуміти, але навіщось втягнула Онідзуку в це.

Зрештою, вона навіть поставила його в цю ситуацію і зробила йому боляче.

Це ніби вона очікувала, що Онідзука прийме її до кінця.

– ... Це не може бути можливим.

Тіана гірко посміхнулася і відвела погляд від Онідзуки.

І.

– Ну що ж закінчимо роботу з тобою, гаразд?

Вона повернулася до Танаки, який все ще лежав на підлозі на невеликій відстані від неї.

– Добре, тепер...

Вона схопила його за комір і силою підняла в гору однією лівою рукою.

Потім, так само як і тоді, коли витягувала «клітини Фенікса» з Філа, привела в рух праву руку, що завдала рубаючий удар долонею.

– Навіть так, він все ще людина, така ж, як ми!

Тіана, з глибокою кривою посмішкою на обличчі, раптом почула в голові крик Онідзуки.

– Ні, Кен-чан. Ця людина і я, ми різні істоти, не те що Кен-чан.

Одночасно з цими словами, вона встромила свою праву руку, колючим ударом в ліву грудь Танаки.

З глухим стуком, рука Тіани пройшла від грудей Танаки до його спини.

Далі все було так само як і з Філом.

Витягнувши її, вона розтиснула руку, в якій тримала це, і побачила, що воно світилося тим же блідо червоним світлом, що й раніше.

І поклала це до футляру, який дістала з кишені:

– ...Завдання виконано.

Глядячи в порожнечу, вона полегшено зітхнула. Тіана перемикала свої думки.

...Ходімо. Наразі мета досягнута.

Принаймні, таким чином вона мала отримати все, що було в тому місці, про яке згадувала Сесіль.

Можливо, були й інші «клітини Фенікса», але вона не думала, що зможе знайти щось таке, що навіть сама Сесіль не змогла б відчути.

До того ж пройшло вже чимало часу, від коли вона проникнула сюди.

Думалося, вона повинна покинути JPN Вавилон якнайшвидше.

– До того ж, я залишила диверсії на Мото-чана...

Було б досить погано, змушувати Кайдо брати на себе складну роль. Треба було зв’язатися з ним якнайшвидше.

Тож Тіана збиралася повернутися тим шляхом, яким прийшла.

– ...

Але, зрештою, вона озирнулася назад. Бо Онідзука лежав на підлозі.

Однак вона не могла більше зв’язуватися з ним.

Так ніби тихо шепочучи:

– Бай-бай, Кен-чан.

Вона попрощалася і вже збиралася йти геть, коли дещо сталося.

– Ну що ж, думаю, тепер все скінчено...

Промовив голос з холодною посмішкою на обличчі.

15

Тіана різко примружила очі.

Потім, з темного проходу, що вів до заднього двору.

З’явився молодий чоловік.

Це був красивий молодий чоловік зі сріблястим волоссям і блакитними очима.

Його тіло, одягнене у форму Вавилону, на перший погляд, здавалося струнким.

Однак Тіана знала, що це добре треноване тіло.

Він випромінював спокійну атмосферу, але мова його тіла була бездоганною.

Яскрава аура, яку можна відчути, просто зіткнувшись з ним.

Тіана Ландхаудзен знала його ім’я цього молодого чоловіка.

– Хікамі Кійоя…

Тіані, яка назвала ім’я Кокона, відповідального за JPN Вавилон:

– Це тривало не так довго, як я думав...

Сказав Кійоя, з кривою посмішкою.

– Хоча це й іграшка, я думав, що вона дасть мені трохи більше часу.

– Зі мною не впоратися лише за допомогою імплантації «клітин Фенікса».

Несмішливо сказала Тіана.

У цьому світі єдиний, хто може вбити вас, Кокон, ваш супротивник «Багряні сутінки»...

Тоді:

– А, ні, звичайно, я не очікував, що вони будуть такими хорошими, як ви. Вони були лише пішаками, щоб виграти час.

Сказав Кійоя.

– Ну, було ж несподіваним, що вони програють навіть Онідзуці-куну з класу «B»?

Радісно поглянувши на лежачого на підлозі Онідзуку:

– Можливо, він був би кращим матеріалом для іграшки, ніж ці двоє. Я думав, що він просто гордий малий відщепенець.

– Іграшка?..

Очі Тіани звузилися від зауваження Кійої.

– Що сталося? Тільки не кажи, що образилася?

Засміявся Кійоя.

– Навіть тобі, мабуть, сподобалося гратися з ним

Зітхнувши.

– Як іграшкою для терориста, щоб відчути себе звичайною людиною.

На ці слова:

– ...

Тіана відповіла лише мовчанням.

Але це не тому, що вона сприйняла слова Кійої як факт. Якраз навпаки.

Отже, емоції повільно зникли з обличчя Тіани.

А натомість залишився вираз, безмежно холодний і похмурий.

Це було обличчя найпотужнішого у світі терористичного угрупування «Багряні сутінки».

Сесіль сказала їй не прогадати з моментом, коли можна вийти з бою.

Якщо вона зробить все, що її силах, щоб втекти, навіть якщо її супротивник Хікамі Кійоя, вона зможе втекти.

Але зараз це вже не можливо було зробити. Вона більше не могла.

Навіть якщо це була швидкоплинна ілюзія, яка тривала лише мить.

Навіть якщо це ніколи не повернеться.

Час, який вона провела з Онідзукою, і тепло, яке він їй дарував, були справжніми.

Тіана Ландхаудзен ніколи не пробачить того, хто заперечив цей факт.

А це означало, що зіткнення між ними тепер неминуче.

Тіана Ландхаудзен, член найпотужнішого у світі терористичного угруповання «Багряні сутінки».

Хікамі Кійоя, член «Кокона», контролера і правителя світу.

Почалася битва між сильнішими з найсильніших, які повернулися з інших світів.