Спочатку я був безтурботним безсмертним без офіційної посади при Небесному Дворі, який смиренно отримав умовний титул "Ґваньсю Юаньдзюнь"[1]. Оскільки моє звання було досить незвичним, всі безсмертні на небесах називали мене Сон Яо Юаньдзюнь.

Сон Яо було моїм ім'ям до того, як я став безсмертним.

***

Ще будучи приналежним смертному світу, я давно зарекомендував себе безтурботною людиною, яка жила у дозвіллі. Я провів розквіт своєї молодості, розгулюючи по місту вільним духом.

Концепція "Дао", була для мене тоді світом, вельми далеким, аж поки одного дня Тайшань Лаодзюнь[2], відчиняючи свою піч, не втримав і впустив одну з пігулок золотого еліксиру у смертний світ. Ця золота еліксирна пілюля якраз впала у каструлю з супом на ринковому прилавку локшини. Власник, думаючи, що це просто пташиний послід, який впав з неба, помішав каструлю великим ополоником і зачерпнув порцію супу з локшини в миску для відвідувача.

Цим нещасливим відвідувачем, який з'їв суп з локшиною…

Був саме я.

Навіть зараз я дивуюся тому ненажерливому голоду, що засліпив мене тоді. Не задумуючись, я проковтнув разом із супом пілюлю золотого еліксиру розміром зі щуряче лайно.

І ось, тієї самої ночі, коли на заході сонця з'явився золотий ворон, а на його місці зійшов місячний палац, моя сутність, енергія і дух злилися в одне ціле. Сприятливі хмари пронеслися під моїми ногами, і я вознісся вгору.

Відтоді я став безсмертним.

***

Коли небесний посланець привів мене до палацу Лінсяо, щоб віддати шану Нефритовому Імператору, Нефритовий Імператор сказав:

— У кожного безсмертного є своє безсмертне коріння. Хтось його культивує, хтось народжується з ним, а хтось натрапляє на нього випадково.

Оскільки не існувало жодного титулу, який би підходив безсмертним, що здобули безсмертя випадково, різні вельможі Небесного Двору зверталися до мене, називаючи мене просто "Безсмертний Сон Яо". Минуло багато років, за цей час суша встигла перетворитися на море і навпаки, і нарешті Нефритовий Імператор, виявивши до мене прихильність, дарувавши титул "Ґваньсю Юаньдзюнь".

Мої безсмертні побратими вже давно звикли називати мене Безсмертним Сон Яо, і коли вони бачили моє обличчя, то не могли змусити себе вимовити "Ґваньсю". Тому вони й далі називали мене "Сон Яо Юаньдзюнь". З часом навіть я сам майже забув про свій титул.

Одного разу Донхва Дідзюнь[3] влаштував чайний бенкет і ввічливо запросив на нього Ґваньсю Юаньдзюня. Тримаючи запрошення в руці, я запитав блакитного птаха, який приніс послання:

— Хто такий Ґваньсю Юаньдзюнь і чому ти помилково доставив це запрошення в мою резиденцію?

***

У смертному світі існувала приказка: "Жити безтурботно, як безсмертний". А в Небесному Дворі, де безсмертних друзів було вдосталь, час минав так само ефемерно, як хмари, що пливли по небу.

Дні спливали один за одним, аж поки одного разу Тайбай Сіндзюнь[4] не прийшов до резиденції цього безсмертного правителя і не сказав, що він тут за наказом Нефритового Імператора, щоб передати мені таємний указ.

На задньому дворі моєї резиденції, де пливли хмари, Тайбай Сіндзюнь розповів мені, що Тяньшу Сіндзюнь[5] і Наньмін Дідзюнь[6] були визнані винними у незаконних інтимних стосунках. Нефритовий Імператор вже обірвав їхнє безсмертне коріння на Терасі Страти Безсмертних і вигнав у світ смертних.

Така нечувана подія не траплялася протягом тисячоліть, тому безсмертний правитель двічі перепитав, перш ніж поставити найважливіше запитання.

 — Йдеться про незаконний зв'язок між Тяньшу Сіндзюнєм і Наньмін Дідзюнєм... чи, можливо, про те, що вони спокушають небесних дів...?

Дзіньсін нічого не сказав.

Цей безсмертний правитель ніяково посміхнувся.

— Тож вони ті, кого у смертному світі називають "обрізаними рукавами"...

Це було звичайним явищем, і в цьому не було нічого рідкісного. Незвичайним було те, що це виявилися Тяньшу Сіндзюнь і Наньмін Дідзюнь.

Тск, тск.

Наньмін Дідзюнь завжди тримався осторонь натовпу, а Тяньшу Сіндзюня можна було б назвати витонченим і незаплямованим мирськими справами. Обидва пани були величними правителями, які ніколи не звертали уваги на такого безсмертного, як я, що піднявся до небес завдяки чистій випадковості.

Як же таке могло статися?

Однак, разом вони були ідеальною парою.

— Однак ми не можемо закрити очі на гріхи цих двох правителів, - сказав Дзіньсін. — Нефритовий Імператор милосердний, і він дав їм шанс спокутувати провину, відправивши їх у світ смертних, щоб вони пройшли випробування коханням протягом усього життя. Якщо їм вдасться подолати своїх внутрішніх демонів і усвідомити помилки свого шляху, вони зможуть знову здобути безсмертя і повернутися до Небесного Двору. Саме з цієї причини Нефритовий Імператор видав указ, в якому просить тебе, Ґваньсю Юаньдзюня, також здійснити подорож до світу смертних.

Я був вражений.

— Чому?

Дзіньсін погладив бороду й усміхнувся.

— Нефритовий Імператор, добре обдумавши ситуацію, вирішив, що найкраще доручити саме тобі створити випробування для їхнього покарання у смертному світі.

Тепер я зрозумів. Цей безсмертний правитель мав певні давні образи на Наньмін Дідзюня і Тяньшу Сіндзюня, і, ймовірно, саме тому старий Нефритовий Імператор ставився до мене з прихильністю.

Я насупився і зітхнув.

— Я знайомий з цими двома правителями вже тисячу років. Як у мене може вистачити духу влаштувати їм випробування в якості покарання?

Дзіньсін відповів:

— Нефритовий Імператор поділився зі мною, що коли ти повернешся до Небесного Двору після свого сходження, щоб просвітити своїх безсмертних побратимів у смертному світі, він особисто складе указ і дарує тобі титул "Ґваньсю Тяньдзюнь" на знак визнання твого внеску.

Потім він знову погладив свою бороду і усміхнувся.

— Коли Тяньшу і Наньмін повернуться до Небесного Двору, то стануть безсмертними, але без офіційної посади. Їм знадобиться Тяньдзюнь, щоб направляти й просвітлювати їх.

Умови Нефритового Імператора були досить вигідними. Один раз спуститися у смертний світ, і цей безсмертний правитель  міг отримати титул і звання високоповажного правителя. Як кажуть, бути безсмертним означало відкинути всі бажання і турботи з розуму і дозволити природі йти своїм шляхом. Тож час від часу підійматися з поверхневого рангу до більш значущого можна було вважати приводом для радості.

Я знову зітхнув.

— Гаразд. Бути підданим стражданням всього життя через кохання, але просвітлитися в мистецтві вищого культивування. Як їхній безсмертний побратим, я не маю вибору, крім як витерпіти свій смуток і неохоче підкоритися.

***

Минуло шість чи сім днів, і Нефритовий Імператор послав Мінґе Сіндзюня[7], щоб той проінструктував мене, що я маю робити після сходження на землю.

Коли Нефритовий Імператор вигнав обох правителів у світ смертних, він вже приготував там для мене тіло. Моя роль полягала в тому, щоб стати нездоланною горою на шляху кохання Наньміна і Тяньшу, найголовнішим жезлом, який руйнував стосунки закоханих.

У цьому житті Наньмін Дідзюнь був людиною великої доблесті, а Тяньшу Сіндзюнь - ніжним, витонченим юним паном. Юе Лао, божество шлюбу і кохання, протягнув між їхніми іменами нитку долі завтовшки з палець і закріпив її величезним, бездоганно тугим вузлом. Глибоко закохані змолоду, вони склали урочисту присягу вічного кохання до кінця часів.

І саме я, цей безсмертний правитель, був відповідальним за те, щоб стати на їхньому шляху. Коли вони обмінювалися посланнями, я їх перехоплював, а коли вони зустрічалися, я їх розлучав. Їм не судилося побачити одне одного ні за життя, ні після смерті.

Я обмірковував цей паршивий сценарій у своєму серці, і яким би боком на нього не дивився, здавалося, що на Терасі Страти Безсмертних місце зайняти мав саме я.

***

Минуло ще кілька днів, і настав час мого спуску. Мої безсмертні побратими провели мене до Південних Небесних Воріт.

За воротами я взяв за руку Хенвень Ціндзюня.

— Я повернуся за кілька днів. Збережи для мене трохи вишуканого вина з палацу.

Очі Хенвень Ціндзюня заплющилися в усмішці.

— Не хвилюйся. Я обов'язково залишу трохи для свята на честь твого повернення, - він поплескав мене по плечу і нахилився ближче. — Завжди залишайся вірним самій своїй суті й тримайся притаманної тобі як безсмертному чесності. Ти ніколи не повинен відмовлятися від свого безсмертного коріння, коли щоночі будеш спати на одному ліжку з Тяньшу Сіндзюнєм.

— Що? - ошелешено вигукнув я.

Посмішка на витончених рисах обличчя Хенвень Ціндзюня видавала гнилу натуру, що ховалася під ними.

— Все ще прикидаєшся дурником. Всі на небесах знають, що синові васального князя, яким ти ось-ось станеш, доведеться вдавати, що закоханий у Тяньшу Сіндзюня. Щоб покарати його так, щоб він не мав часу навіть сумувати за своїм коханням. Нефритовий Імператор наказав тобі замкнути його у своїй резиденції, щодня перебуваючи поруч з ним і щоночі розділяючи з ним ложе.

Нефритовий Імператор обдурив мене!

Мінґе Сіндзюнь нічого такого мені не казав!

Я зібрався було піти, але Хенвень перехопив мене здійнявши руку переді мною.

— Що ти робиш?

Я обійшов його.

— Йду до Нефритового Імператора. Я цього не робитиму!

Цей старигань Нефритовий Імператор обдурив мене, змушуючи ночувати в одній кімнаті з Тяньшу!

Хенвень з радістю відреагував на моє нещастя.

— На цьому етапі вже запізно відмовлятися. Рішення вже не у твоїх руках.

Потужний порив вітру навалився на мене, і цей безсмертний правитель втратив рівновагу, впавши вниз головою з Небесних Воріт.