— Молодий господарю.

Командир Ван спостерігав за мною. На його обличчі, смаглявому від сонця, було дві, може навіть три, ґулі, а на кінці його бороди тремтіли намистинки поту, готові ось-ось впасти.

Хоча зараз і початок осені, полуденне сонце все одно не менш пекуче, ніж у найспекотніші літні дні. Осінні цикади співали на всю горлянку, а земля могла обпекти ноги.

— Молодий господарю, за вашим наказом ми, смиренні, цілий ранок пролежали тут у засідці. Яке саме наше завдання? Прошу, дайте нам вказівки.

Я розчавив комара, який ласував моєю щокою, витер жменю липкого поту і хитро всміхнувся.

— Ваш молодий господар викрадає людину, яка сьогодні проїжджатиме цією дорогою. Як тільки з'явиться карета, затуліть обличчя масками й нападайте. Обов'язково схопіть цю людину живою.