Му Жвоянь і Шань Шенлінь зустрілися вдень, коли вітер і хвилі вирували, а дощ лив потоками.

Наступного дня я привів лиса і гірського кота, щоб вони оселилися в заїжджого двору.

Ми з Хенвенєм сиділи в залі внизу і обідали, коли хтось сильно грюкнув у щільно зачинені двері заїжджого двору. Офіціант прочинив двері, і дощова вода влетіла в будинок, розбризкуючи краплі на страву зі смажених овочів переді мною.

Мокра постать у бамбуковому капелюсі переступила поріг, коли в небі раптово прогримів грім.

Цей хлопець зняв бамбуковий капелюх, піднявши лиса за шорстку.

Цей гостроокий безсмертний правитель швидко рушив, щоб схопити лиса.

Шань Шенлінь стояв струнко і гордо у залі, оглядаючи все навколо своїми яскравими очима. Його погляд упав на цей стіл і зупинився на Хенвеню.

Враз його очі звузилися, а брови майже непомітно сіпнулися. Однак його вираз обличчя анітрохи не змінився, ані на мить не виказавши його емоцій.

Хенвень ввічливо блиснув йому напівусмішкою. Наньмін Дідзюнь дійсно був чимось особливим. Після того, як він відповів на усмішку Хенвеня, його електричний погляд одразу ж перекинувся на обличчя цього безсмертного правителя.

Спочатку цей безсмертний правитель мав намір підняти долоню на знак привітання, але обидві мої руки були зайняті лисом, що борсався, тому я міг тільки кивнути. Погляд Шань Шенліня незворушно пройшовся по лису.

І тут до нас підбіг господар, низько уклонившись.

— Пане Чень, ви нарешті повернулися. Ми зараз же приготуємо вам гарячу воду і змінний одяг. Чи не бажаєте спочатку випити глечик вина, щоб зігрітися?

Цей господар справді такий нетямущий, що випрошує прихильність водою для ванни та зігріваючим вином. Чи є в його серці зараз місце для чогось іншого, окрім того слабкого вченого, його коханця в кімнаті нагорі? Але з усіх речей, про які можна було б згадати, ви й словом не обмовились  про того чоловіка.

Як і очікувалося, Шань Шенлінь заговорив:

— Як почувається молодий пан Янь нагорі за останні кілька днів?

І тут господар раптом прозрів. Відповівши:

— Добре, добре, - він наказав офіціантові показати дорогу. Він вибачився за незадовільне обслуговування, сказавши, що вони були поганими господарями для іншого молодого господаря, тож хай пан Чен пробачить їм.

Шань Шенлінь широкими кроками підіймався сходами. Він тільки-но дійшов до середини, як зупинився і подивився прямо перед собою.

Му Жвоянь стояв на кінці тих сходів, міцно тримаючись однією рукою за поруччя. Дві пари очей зійшлися, дивлячись одне на одного.

***

Таке видовище було незмірно зворушливим.

І неймовірно солодкувате.

Настільки солодкувате, що навіть лис не витримав. Він смикнувся під моїми руками і завмер.

Після мовчазної миті обміну поглядами, Шань Шенлінь запитав Му Жвояня:

— Ти почуваєшся краще останнім часом?

— Набагато краще, - відповів Му Жвоянь.

Шань Шенлінь вимовив "Ох", піднявся сходами і повернувся до кімнати з Му Жвояном. Решту їхньої розмови було не чути.

***

Ми повернулися до кімнати після трапези, і щойно замкнувши двері, маленький гірський кіт кинувся до нас.

— Великий Царю, великий Царю! Я бачив чоловіка, якого ви замкнули у печері... Той чоловік, він...

Лис перевтілився у свою людську подобу, його голос став крижаним.

— Я вже бачив його.

Його кулаки були міцно стиснуті, а в очах з'явився вбивчий блиск. Ворожнеча, спричинена захопленням демонів і духів з його печери, була глибокою, як море. Йому, мабуть, не терпиться вдертися до сусідньої кімнати і здерти з Шань Шенліня шкіру живцем.

Цьому безсмертному правителю нічого не залишалося, як порадити Пухнастику зберігати спокій. Шань Шенлінь повернувся у заїжджий двір один, і ми досі не знали, хто саме захопив живцем цілу печеру демонів. Наньмін мав чимало добрих друзів при Небесному Дворі. Чи могли вони наважитися порушити указ Нефритового Імператора, щоб допомогти Наньміну тут, у смертному світі?  Тож я сказав:

— Ми досі не знаємо, де замкнули твоїх демонів. Якщо ти й далі будеш діяти безрозсудно і зашкодиш Наньміну, твої маленькі демони можуть втратити життя. Наразі не будемо діяти бездумно.

Пухнастик стиснув кулаки так сильно, що вони затріщали. Він нерухомо стояв біля столу.

Я відчинив двері і гукнув офіціанта, щоб подали тарілку смажених карасів - обід для гірського кота. Офіціант прицмокнув язиком і здивувався:

— Даоджан, у вас хороший апетит. Ви щойно пообідали, а тепер хочете перекусити.

Я розсміявся.

— Просто дещо для полегшення травлення.

 ***

У другій половині дня Шань Шенлінь постукав у двері цього безсмертного правителя. Він уже встиг прийняти ванну і переодягнутися в сухий, свіжий одяг. Його щоки були трохи запалі, що не дивно, враховуючи дні, проведені в полоні у лисячій печері. Проте він був сповнений духу та енергії.

Увійшовши до кімнати, він склав долоні й сказав:

— Даоджан, я вже чув про те, як ви чудесним чином врятували Янь Дзиму від смерті. Янь Дзиму - побратим цього смиренного, і тому я прийшов, щоб подякувати вам.

Його погляд, гострий наче лезо, холодно зміряв цього безсмертного правителя. Обома руками він простягнув червоного паперового конверта.

— Це лише скромний знак вдячності. Будь ласка, не відмовляйтесь від нього, Даоджан.

Я підняв долоню і сказав:

— Доброчинцю, ви занадто ввічливі. Це був просто трав'яний рецепт. Як даос, цей смиренний не повинен приймати гроші з матеріального світу. Але оскільки ви щирі, цей смиренний даос вважатиме це вашою пожертвою на мистецтво даосизму і прийму, як дар.

Я без жодних церемоній прийняв конверт і стиснув у руці. Він був важкий, мабуть, золотий злиток.

— Мені здається, що Даоджан і той молодий пан по сусідству - попутники? - запитав Шань Шенлінь.

Я плавно вигадував брехню.

— Саме так. Молодий пан дуже любить мистецтво даосизму. Він хоче знайти тихе місце для практики, тому подорожує з цим скромним даосом. Ми часто разом вивчаємо мистецтво еліксирів.

— Отже, Даоджан майстерно володіє мистецтвом приготування еліксирів, - сказав Шань Шенлінь.

— Не зовсім так, - відповів я. — Насправді цей скромний даос більше вправний у пророкуванні майбутнього і читанні фен-шуй. Середина вашого чола повна, а структура кісток витончена. Це обличчя заможного та шляхетного становища, і людина з таким обличчям благословенна предками й мирним, безтурботним життям. Доброчинцю, чи бажаєте ви, щоб цей скромний даос поворожив вам на долю і прочитав вашу удачу за останні дні?

Шань Шенлінь відвів погляд.

— Цей скромний сьогодні трохи втомився. Можливо, іншим разом, - він розвернувся, щоб піти.

Я зробив великий, драматичний крок вперед.

— Доброчинцю, ви дійсно не хочете, щоб я розповів вам про вашу долю? Цьому скромному даосу мистецтво ворожіння особисто передав уві сні сам Тайшань Лаодзюнь. Одне ворожіння коштує лише десять монет. Оскільки цей скромний даос знайомий з вашим побратимом, то вистачить і восьми монет. Я можу додатково прочитати ієрогліф вашого імені, щоб дізнатися вашу долю. Що скажете?

Шань Шенлінь відповів, що неодмінно дасть розгадати свою долю в інший день, і пішов геть.

Я важко зітхнув і зачинив двері.

Позаду мене пролунав голос:

— Я дам вам двадцять монет. Чи можу я попросити Даоджана поворожити мені на долю?

***
Я обернувся. Хенвень усміхався, сидячи за столом. Я підтягнув стілець, щоб сісти поруч, і взяв чайник, щоб наповнити його чашу до країв.

— Ви хочете ворожіння короля Вень на мідних монетах чи ворожіння Ґвейґудзи на восьми ієрогліфах?

— Хіба це не ворожіння Сон Яо Юаньдзюня? - запитав Хенвень.

Нарешті, я не втримався від сміху.

— Ти справді безтурботний. Замість того, щоб наглядати за Пухнастиком у кімнаті, ти прийшов сюди подивитися на виставу.

— Ці кілька твоїх слів справили на нього неабиякий вплив. Не думаю, що він буде діяти необачно, - сказав Хенвень. — Усе лігво демонів потрапило в полон. Обидва вони виглядали такими жалюгідними, що я залишив їх в іншій кімнаті, щоб вони заспокоїлися. Шань Шенлінь саме постукав у двері, і я не зміг встояти перед бажанням зайти і подивитися, - він випив ковток чаю. — Твій образ даоського священика дуже переконливий. Ти все більше і більше схожий на мандрівного практика.

— Звичайно, - самовдоволено відповів я. — Коли я жив у смертному світі, мені цілими днями ворожили в різних будиночках, так що я знаю більше, ніж ті, хто тільки-но приєднався до цього ремесла. Якби я колись порушив правила Небес і був вигнаний назад у смертний світ, я б справді пішов і став ворожбитом. Бізнес гарантовано процвітатиме.

Тримаючи свою чашку, Хенвень похитав головою.

— Більше схоже на те, що ти захопився грою в даоського священика. Я чув, що всі смертні люблять ворожіння. Як і ти раніше безперестанку ворожив. Про що ти питав?

— Хіба я не казав тобі раніше? - сказав я. — Коли мені було сім років, мій батько запросив якогось майстра з гори, щоб той розгадав мою долю. Той майстер сказав, що в мене велика удача і я матиму нагоду скуштувати дуже рідкісного благословення, але що я приречений на долю вічної самотності. Я відмовлявся вірити в це, тому ходив по всіх усюдах, щоб дізнатися свою долю. І все ж, коли мова заходила про мій шлюб, не було нічого, що можна було б сказати.

Згадавши про це, я знову зітхнув. Цьому безсмертному правителю було сім років, а він уже багато чого знав. Я все ще пам'ятав дочку управителя Сю, Фан-нян[1], маленьку дівчину років дванадцяти-тринадцяти. Вона мені дуже подобалася. Я вже збирався сказати батькові, що збираюся взяти її за дружину, коли виросту, коли старий даоський священик завдав мені такого сильного удару, що я побачив зірки.

Але ворожіння того даоського священика справді збулися, і Фан-нян у чотирнадцять років вийшла заміж за сина купця. Обурений, я побіг запитати її, чому вона забула всі ті ласки, якими я її обдаровував - тістечка з османтусу, листкові тістечка та горіхове печиво. Фанг-нян погладила мене по маківці і сказала: "Молодий пане, ви все ще не знаєте, як влаштований світ. І взагалі, як я могла й мріяти піднятися суспільними сходами, пов'язавшись з вами?". Я безпорадно дивився, як Фан-нян сіла в червоний паланкін і під гучні фанфари її понесли геть.

Мій батько також влаштував для мене заручини. Вона була дорогоцінною донькою міністра. Сваха сказала, що вона надзвичайна красуня, а її вісім ієрогліфів та астрологічні розрахунки були надзвичайно сумісні з моїми, ми з нею були парою, створеною на небесах. Зрештою, вона закохалася в спадкоємця Третього Князя, і однієї безмісячної вітряної ночі вони обоє нахабно втекли.

Я знову заручився, цього разу з донькою імператорського зятя. Вона втекла зі своїм старшим двоюрідним братом.

Ще одні заручини з донькою намісника і імператор захопився нею й придбав її для свого гарему.

Щоб загладити свою провину, імператор подарував мені руку своєї молодшої сестри, Восьмої принцеси. Вона мала незаконний зв'язок з молодим віце-міністром і навіть завагітніла від нього.

Я вештався кварталами розваг і закохався з першого погляду в найкращу куртизанку. Я вклав у неї всю свою любов і щирість, але що з того вийшло? Вона все одно стала коханкою бідного вченого.

Зовсім випадково я став безсмертним і отримав благословення, яке ніколи не випаде на долю звичайних людей.

Кожне пророцтво старого даоса справдилося. Тож не можна було не вірити в те, що називається долею.
***

Хенвень позіхнув.

— Гаразд, гаразд. Я все зрозумів. Я зрозумів, який ти нещасний і знедолений. Я слухаю тебе вже стільки тисяч років, що мої вуха вкрилися мозолями. Ти не можеш змінити формулювання? Ти весь час торочиш про те, що ти приречений на долю вічної самотності. Хіба ти не щасливий бути безсмертним на Небесах?

— Щасливий, - відповів я. — Але ти народився безсмертним, тому не знаєш сили того, що називається коханням. Якщо ти хоч раз відчуєш її смак, то вже ніколи не забудеш. Інакше чому б Тяньшу і Наньмін, що живуть по сусідству, зараз були в такому становищі, замість того, щоб бути Безсмертними на Небесах?

— О, це має сенс, - сказав Хенвень, обертаючи чашку. — Цікаво, як цікаво. Якби Нефритовий Імператор почув тебе, він напевно вирішив би, що ти досі не позбувся свого смертного коріння, і вигнав би тебе назад у смертний світ.

Але я дуже шкодував, що так багато проговорився. Я схопив Хенвеня за рукав і сказав:

— Почує мене Нефритовий Імператор чи ні - це вже вторинно. Я просто плів нісенітниці. Навіть не думай про те, щоб знайти когось, з ким можна було б спробувати, просто тому, що тобі це цікаво.

Хенвень поплескав мене по плечу і з усмішкою заспокоїв.

— Не хвилюйся. Я не шукатиму нікого іншого, щоб це спробувати.

 ***

Ставало темно. Коли ми спустилися вниз, щоб повечеряти, я випадково запитав про Му Жвояня і Шань Шенліня. Офіціант відповів, що вони вже поїли і повернулися до своїх кімнат.

Лис і гірський кіт все ще оплакували своїх побратимів-демонів, тому ми просто залишили їх у кімнаті Хенвеня сумувати, а ми з Хенвенєм перейшли до моєї кімнати. Я обмірковував все в голові, але так і не зміг зрозуміти, хто врятував Наньміна. Тоді мене осінило - Наньмін, звісно, розповість Тяньшу всю історію, тепер, коли він повернувся. Ймовірно, він не залишить Тяньшу в невіданні щодо цих справ.

Я порадився з Хенвенєм про шпигунство в кімнаті Наньміна.

Кімната Шань Шенліня була в кінці коридору. Кімната Тяньшу була поруч, а кімната цього безсмертного правителя була прямо біля кімнати Тяньшу. Хенвень звільнив мою справжню форму.

Приховані в повітрі, ми попрямували до місця призначення, але ми ніколи не очікували, що пройдемо довгий шлях навколо кімнати Наньміна, щоб виявити, що вона порожня. Він, мабуть, у кімнаті Тяньшу.

Тож ми з Хенвенєм увійшли до кімнати Тяньшу.

І яке ж видовище розгорнулося перед нашим очам.

Му Жвоянь і Шань Шенлінь були сплетені разом, ось-ось, кхм, розбурхають шторм під простирадлами.

***

Спина Му Жвояня була притиснута до узголів'я ліжка. Все, що залишилося на його тілі, - це тонкий халат, частково розпаханий на грудях. Його очі були прижмурені, і він млосно дихав. Тим часом Шань Шенлінь впився в шию Му Жвояня, і одна його рука повільно знімала халат, а інша спускалася донизу...

Амітабха[2]. Цей безсмертний правитель дійсно був безсмертним занадто довго. Подумати тільки, я забув про найневідповідніший час для візиту.

— Ох, вони так захоплені своїм подвійним культивуванням, чи не так? - зауважив Хенвень.

Я поспішно відтягнув Хенвень Ціндзюня геть і ввалився назад до нашої кімнати.

— Який гріх, який гріх. Смертні, які побачать це, точно отримають колючки в очі.

— Цей пан безсмертний, - сказав Хенвень. — До того ж, ми з тобою потрапили сюди абсолютно випадково і лише одним оком зиркнули.

Хенвень обмахувався своїм потертим складним віялом.

— Тут немає нічого такого. Тільки не кажи мені, що ти ніколи не робив цього, будучи смертним.

Я випустив сухий кашель.

— Робив, але все це було з жінками... що дещо відрізняється від цього, кхм, культивування...

— Мм, так, - погодився Хенвень. — Я бачив ілюстрації в книжках. Вони справді трохи відрізняються.

Шокований, я підскочив на ноги.

— У книжках? В яких книжках?! Навіщо ти на них дивився?!

О Господи. Якби Нефритовий Імператор дізнався, що Хенвень Ціндзюнь повернувся з розумом, забитим непристойними речами, після цієї єдиної подорожі до смертного світу, він би напевно послав блискавку прямо мені в голову і стер мене на порох.

— Чого ти так злякався? - запитав Хенвень. — Оскільки я відповідаю за повчання літературної етики у світі, мені, звісно, доводиться переглядати всілякі книжки. Тоді, коли я був у маєтку Дондзюнь, мені не було чого робити, тож я пішов на ринок і купив кілька книг з ілюстраціями та їх погортав, хотів побачити, як відбувається парне культивування.

Він пошарив по рукавах і дістав з долоні крихітний предмет. За мить той предмет розтягнувся до стосу книг з чорнильно-синіми палітурками. Він підняв їх і погладив кожну, перш ніж покласти на стіл.

Я потягнувся до однієї з книг, щоб її погортати, і в мене потемніло в очах - це була еротика.

Більше того, це була гомоеротика про чоловіків, які займаються сексом.

Коли я був смертним, я надивився еротики вдосталь. Ми з моїми найближчими друзями часто коментували книжки та оцінювали їх. Ми навіть обмінювалися рідкісними виданнями.

Однак спонукати Хенвень Ціндзюня переглядати еротику було злочином, з яким Небесний Двір не жартував. Я почувався цілком комфортно у своїй ролі безсмертного і не бажав, щоб мене вивели на Терасу Страти Безсмертних для покарання блискавкою.

Я вкрився холодним потом, дивлячись на книги.

— Тільки після перегляду я зрозумів, що парне культивування - це справді мистецтво, яке вимагає ретельного вивчення, - особливо спокійно зауважив Хенвень. — Шкода, що ілюстрації були погано намальовані і трохи бридкі.

— Це тому, що ти купив звичайні ілюстрації на ринку, - не втримався я. — Вони всі грубо намальовані. У них немає нічого нового. Справжні, рідкісні видання не можна купити в книжкових крамницях на ринку. Щоб їх дістати, треба йти по спеціальних каналах. Ілюстрації в них, я б назвав, захоплюючі.

— О? - з великим запалом сказав Хенвень.

Мені захотілося вдарити себе по цьому проклятому роті.

***

Наньмін і Тяньшу, які давно не бачилися, були в муках пристрасті, і коли ми з Хенвенєм загасили лампи, щоб лягти спати, звук активності в сусідній кімнаті долинав до нас уривчастими хвилями.

Скрипіння ліжка.

Переривчасті стогони Му Жвояня.

Ці звуки змушували безсмертного правителя відчувати неспокій в душі і тривогу в серці. На щастя, тіло Ґванюньдзи лежало прямо на підлозі, гальмуючи безліч гріховних бажань.

Дивлячись на Ґванюньдзи, я заспокоював свої нерви і дихання. Поруч зі мною Хенвень запитав:

— Що ти робиш, витягнувши шию і висунувши голову з ліжка?

— Хтивість витає в повітрі, - відповів я, — А поруч зі мною лежить Хенвень Ціндзюнь. Я боюся, що моє безсмертне коріння похитнеться, і я вчиню великий гріх. Тому я дивлюся на Ґванюньдзи, щоб заспокоїти свій розум.

Хенвень хихикнув.

— Видовище старого, що лежить на підлозі, справді має заспокійливий ефект. Тоді продовжуй дивитися.

Я почув, як він перевернувся на інший бік і більше не ворушився. Мабуть, заснув.

Споглядання на Ґванюньдзи поступово виснажило мене, і я теж заснув.

А потім мені приснився сон.

***

Після того, як я став безсмертним, мені рідко снилися сни, а цей сон був незвичайно особливим.

У заціпенінні я стояв серед гаю квітучих персикових дерев. Яскравість персикового цвіту перевершувала яскравість рожевих небесних хмар. У глибині туману стояла невиразна постать, і коли я наблизився, постать обернулась, ошелешивши мене.

Те, що снилося безсмертному, було його справжнім бажанням. Я розумів, що зараз перебуваю уві сні, а коли побачив його, то зрозумів, що цей сон був моїм єдиним справжнім бажанням.

Я міг придушити це бажання, але не міг обдурити себе. Чого я не знав, так це коли у мене взагалі почало з'являтися таке бажання.

Можливо, все почалося кілька тисяч років тому, коли я побачив його здалеку в небесному палаці. Витончений і шляхетний, він був так близько перед моїми очима, і водночас так далеко поза межами досяжності.

Проте я не міг втриматися від бажання наблизитися.

Протягом кількох тисяч років я жив безтурботним життям, сповненим вдячності Небесам. Від самого початку я був приречений на долю вічної самотності, неспроможний знайти те, до чого так наполегливо прагнув. Але я часто бачився з Ним, і цього мені вистачало.

Як би там не було, я був безсмертним, який став ним завдяки щасливому випадку, і мав виправдання, навіть якщо не зміг відірватися від свого смертного коріння. Це було так само, як перед моїм вознесінням, коли я чітко знав, що не можу тримати місяць у своїх руках, і все ж були моменти, коли мені дуже хотілося зірвати його з неба. 

А цей сон був відображенням моєї брудної душі.

Оскільки це був сон про моє справжнє бажання, я міг дозволити собі розслабитися досхочу.

Я обійняв людину переді мною й поцілував її.

Для чого ж існують сни? Вони для того, щоб цілувати вуста, які б не наважився цілувати, роздягати тіла, яких б не наважився роздягати.

Робити те, чого ти ніколи не зможеш зробити як безсмертний.

Воно того варте, подумав я тієї самої миті, коли підняв його за талію. Навіть якщо Нефритовий Імператор перетворить мене на попіл ударом блискавки, це було того варте.

Хоча це був лише сон, я ні про що не шкодував.

Перш ніж прокинутися, я пам'ятав відчуття цілковитого задоволення. Обіймаючи його під рожевими, наче персиковий цвіт, хмарами, я сказав йому, що насправді кохав його кілька тисяч років.

Що думав про нього кілька тисяч років.

Схиливши голову мені на плече, він м'яко мовив: "Я теж думав про тебе кілька тисяч років".

І тоді я прокинувся.

Щойно розплющивши очі, я побачив балдахін ліжка. Повернувши голову ліворуч, я побачив порожню ковдру і подушку, потім повернув голову праворуч і побачив Ґванюньдзи, що лежав на підлозі.

Хенвень, свіжий і відпочилий, чекав у своїй кімнаті, щоб поснідати зі мною.

Пухнастик похмуро сидів на стільці, а гірський кіт сумний лежав біля ліжка.

— Який солодкий сон тобі наснився минулої ночі? - запитав Хенвень. — Коли я пішов, ти усміхався, як дурник, і в тебе був розпусний вираз обличчя.

Я випустив два сухих смішки.

— Мені наснилося, що Нефритовий Імператор підвищив мене.