Стосунки між Ян Леєм і Фан Ю ставали все далі ближчими. Зухвалий і злобний до інших Ян Лей рідко визнавав когось гідним себе, проте, якщо хтось припадав йому до душі, з тим він дійсно був щиросердечним. Ось чому його брати з завзятістю тупцювали під його проводом. Він ставився до них тепліше, ніж гріло весняне сонце, поки вважав їх «своїми».

А тепер він ні з того ні з сього вважав «своїм» і Фан Ю. Для нього це стало несподіванкою. Вони були знайомі недовго, і ще вчора ворогували. Як це можливо, що, лише після кількох днів близького спілкування, цих двох тепер і водою не розлити? Раніше, коли Фан Ю викликав в нього почуття відрази, Ян Лей розумів, що це через те, що піжон втер йому носа. Але чому Ян Лей поступився йому, було загадкою.

Нехай там як, перш ніж він отямився, Фан Ю в його очах став «славним хлопцем». І чим більше Ян Лей його бачив, тим кращим той йому ввижався. Цьому було лише одне пояснення – бо Фан Ю врятував його від тої столичної наволочі.

Людські почуття - дивовижні! Деякі люди могли знати один одного все життя, але  до кінця не пізнати ніколи, а деякі – бути знайомими кілька днів, але відчувати, ніби знайомі все життя. «Дах новий, машина стара»[1].

Тоді Ян Лей не розглядав ці почуття, як потяг до Фан Ю. Він вважав себе скоріш шанувальником, серце якого розхитується від визнання до бажання зблизитись і навіть до легкого обожнювання. «Чоловіки природньо симпатизують сильнішим».

Відтоді, як він дізнався, що Фан Ю орендує ту квартиру і живе сам, Ян Лей приходив до нього майже щодня і часто залишався на ніч, замість того, щоб йти додому.

Часто-густо квартира Фан Ю була притулком для його братів. Їм подобалось це затишне помешкання. Вони нерідко збирались там пограти в карти чи у відеоігри, подивитись фільм. А як напивались до нестями, то вкладались спати прямо там, де сиділи: ліжок і диванів вистачало всім. Але вони, переважно, розходились по домівках. Всі, окрім Ян Лея. Йому набридло, що вдома в його справи встромляли носа і читали нотації. А тут, в домі Фан Ю, він почувався вільним.

Брати Фан Ю вже сміялись: «Фан Ю відростив хвоста!». Вони були старші за Ян Лея, тому ставились до нього як до молодшого.

Навіть Фан Ю вже набридло, що Ян Лей причепився до нього, немов реп’ях.

- Може ти вже нарешті підеш додому?

- Мені знову доведеться слухати матінчине ниття. А в тебе спокійно!

- Чи тобі тут готель?

- Я буду наче мишка – ти мене й не помітиш!

- Завтра ж забирайся геть!

Фан Ю жбурнув ковдру, яку Ян Лей зловив посміхаючись.

Ян Лей вже зрозумів, що безжальний на перший погляд Фан Ю насправді мав добре серце. Скільки разів він казав забиратись геть, і все одно щоразу давав ковдру і подушку!

Тієї ночі сон йому не йшов. Ян Лей розглядав кімнату. В очі впала фотографія.

На світлині троє молодих хлопців стояли, обійнявши один одного за плечі, з яскравими посмішками на обличчях. Фан Ю стояв посередині, ліворуч - добре одягнений хлопець в окулярах, праворуч – міцний хлопець з милим обличчям. Їм було десь 16-17 років.

- Твої друзі? - спитав він Фан Ю.

- Так, однокласники. В дитинстві грали разом.

- Ти майже не змінився! – усміхнувся Ян Лей.

Фан Ю на фото був молодим і дуже красивим, ще без люті в очах.

Він мовчав. Ян Лей помітив, що він зробився похмурим.

- Де вони зараз? Ви спілкуєтесь?

- Той, що ліворуч – старанний учень. Він вступив до університету, а зараз збирається за кордон, - Фан Ю подивився на нього на фотографії і посміхнувся. – Хлопчисько… має великі амбіції, раз біжить до американського імперіалізму…

- А той, що праворуч?

Фан Ю довго не відповідав. Ян Лей повернувся, щоб подивитись в чому справа.

- Розстріляний, - беземоційним тоном сказав Фан Ю.

Ян Лей не знав, що сказати.

- Мені шкода.

Він не хотів засмучувати Фан Ю.

- Нічого. Вже три роки минуло.

Ян Лей на мить замислився.

- …Це Даху?

Фан Ю раптом здивовано подивився на нього.

- Звідки ти знаєш?

Ян Лей розповів йому про свою засідку та як побачив Фан Ю з тією старою, що продавала гарбузове насіння.

- Я випадково почув.

- Ходімо вип’ємо, - сказав Фан Ю після недовгої тиші.

Ян Лей повів його до тераси на другому поверсі. Вони вдвох з пляшками пива в руках сиділи на краю.