- Ти теж граєш на гітарі? – здивувався Ян Лей.

- Іноді.

Фан Ю засунув сигарету до рота, дістав ще одну і простягнув її Ян Лею.

Ян Лей справді не очікував, що найвідомішому бандиту Цзянху в Цзянхаї теж подобається музика. Йому було важко уявити, що Фан Ю ніжно перебирає струни, після того як щойно розбив рота Гуну попільницею.

- Добре граєш? – поцікавився він.

- Трохи бавлюсь, - Фан Ю зробив затяжку і посміхнувся.

Ян Лей згадав про свою гітару.

- Трясця! Моя гітара вщент розбита! – ця думка розгнівала його.

Після цих слів Фан Ю, струсивши попіл з цигарки, зняв гітару з шафи і простягнув її Ян Лею.

- Зіграй на цій.

Ян Лею імпонувала щедрість Фан Ю. Він прийняв гітару і щипнув кілька струн. Ян Лей зрозумів, що це хороша гітара, коли вона зазвучала. Звук був чистим, добре резонуючим, і на дотик ця гітара була інша. Вона була краща за гітару сусіда.

В Ян Лея аж руки свербіли, так він хотів на ній зіграти. Тож, після невеличкого розігріву, він заграв «Дитинство». Він хотів трохи похизуватись перед Фан Ю, тому грав з особливою зосередженістю і серйозністю. Останнім часом він багато займався, тому зараз зіграв майже ідеально.

Один-єдиний слухач сперся на бильцю ліжка, спостерігаючи за Ян Леєм, і курив сигарету.

Вони не розмовляли. Один стояв, а другий грав. Чудова музика лунала кімнатою. У прочинений балкон залітав нічний вітерець, легенько ворушивши їхнє волосся і переплітаючись з плавною мелодією.

Лише коли поранена рука втомилась, Ян Лей зупинився і підняв голову, щоб подивитись на хлопця.

- Оціни, тільки чесно, - йому була цікава реакція Фан Ю.

- Непогано. Певно, ти багато займався, - в примружених очах Фан Ю танцювали веселі вогники. Він посміхнувся.

Ян Лею здалось, що за цією посмішкою щось приховано. Вона була дивною.

- Щось не так звучить, дай покажу.

Фан Ю жестом попросив Ян Лея віддати йому гітару. Тримаючи гітару, він взяв акорд і провів рукою по струнах.

- Це паверкорд, а не простий тризвук.

Коли Ян Лей вчив цю частину, він чув, що цей акорд не зовсім правильний, але не розумів, що з ним не так. Тепер, коли Фан Ю пояснив, все постало на свої місця.

- То ти дещо вмієш! – здивувався Ян Лей. Побачивши постановку рук Фан Ю, він зрозумів, що той применшив свої навички, коли сказав, що «бавиться».

- Тепер ти зіграй пісню для мене!

- Яку?

- «Пісню про кохання 1990», знаєш її?

Ян Лей подумав, що погарячкував, назвавши саме її, бо вона була складною для виконання. Фан Ю нічого не відповів, лише міцніше перехопив гітару.

Тоді Фан Ю не співав слова, а тільки зіграв інструментальну партію. Але згадуючи той момент, Ян Лей завжди чув його голос.

 

«Темні очі і усмішка на обличчі -

Неможливо забути твій образ.

Ті щасливі часи давно минули.

Лише через багато років я озирнувся назад.

Ти блукала безмежною дорогою на край світу.

А я йшов, щоб знайти тебе і залишитись поряд.

Ніжність – все, що залишилось вночі на твої подушці.

Туга – все, чим був сповнений мій ранок.»

 

Закінчивши пісню, Фан Ю підвів очі і побачив задумливий погляд Ян Лея.

- Ти приходив вночі на стадіон біля експериментальної школи? – спитав він раптово.

- Так.

- То це ти… ти, - Ян Лей був шокований.

Той гітарист – Фан Ю?! Це було занадто. Чи бувають такі збіги в житті? Але гра Фан Ю звучала так само, як і в того гітариста, тому Ян Лей одразу його згадав. Відчуття дежавю не полишало його, поки Фан Ю грав.

- Що я? – запитав Фан Ю, криво закусивши сигарету. Вираз його обличчя був усміхнено загрозливим.

Раптово Ян Лей згадав, що зустрів його в крамничці того дня, але він був без гітари. Точно не Фан Ю. Ян Лей подумав: «Невже лише він добре грає? В Цзянхаї багато гітаристів, може вони всі грають так само!». Можна лише сказати, що він нафантазував собі бозна чого. Зрештою, він дуже багато думав про незнайомця. Ні, це точно не Фан Ю.

- Нічого! Просто я знаю людину, яка грає дуже добре грає на гітарі. Твоя гра трохи схожа на його.

Ян Лей вирішив, що не буває таких збігів.

- Це він навчив мене грати «Дитинство». Сьогодні я знову був на стадіоні, чекав його, але він не прийшов. Наступного разу підемо вдвох, щоб він і тебе навчив, - загорівся Ян Лей.

Фан Ю зареготав.

- Як скажеш!

Тієї ночі Ян Лей залишився в домі Фан Ю. Янь Цзиї, якому доповіли про напад, наказав Ян Лею залишатись у Фан Ю кілька днів, щоб той не наробив дурниць, а він, як старший брат, подбає про решту.

- Фан Ю, наглядай за ним, - старший брат особисто попрохав хлопця.

Янь Цзиї почувався впевненим у всьому, чим опікувався Фан Ю.

- Не хвилюйтесь, Янь Ге.

Тож, Ян Лей залишився з Фан Ю. Старший брат не залишив жодних вказівок, тому він почувався, як у відпустці. І щоб не сконати з нудьги, він пішов разом з Фан Ю до тієї самої більярдної «Сяйво». Спочатку вони трохи пограли в відеоігри, а потім повернулись до більярдного залу. Ян Лей спостерігав за партіями за участі Фан Ю.

Фан Ю був місцевим асом більярду. Він віртуозно володів києм, заганяючи найскладніші шари до луз. У 14 років він вже майстерно грав в більярд. Саме тоді Луо Цзю і звернув на нього увагу. А коли з’ясувалось, що він ще й бився пристойно, Луо Цзю взяв його під своє крило.

В більярдній не було де й голці впасти.

Тепер Фан Ю грав нечасто. Він вийшов би, лише якщо б профі запросив його позмагатись. Ян Лей вважав себе хорошим гравцем. Він знав, як робити «постіл в душу» - один з прийомів в більярді - який часто-густо показували в аніме. Фан Ю був дещо здивованим: «Треба ж такому статись, він ще й прийоми використовує!». Ян Лей дуже цим гонорував. Нарешті, щось вразило Фан Ю!

Вони зайняли один зі столів і розпочали змагання. Навколо зібрались глядачі. Зрештою, Фан Ю з його блискучою технікою вони бачили рідко, а щоб ще й хтось так азартно йому протистояв - і того менше.

Побачивши Ян Лея поряд з  Фан Ю, з яким він невимушено спілкувався і посміхався, в Сяо Ву ледь не відпала щелепа.

- І ти тут, Пухтій! – привітався Ян Лей. Він і пізніше став називати його «Пухтієм».

- Брате, ти привів його сюди, щоб побити? – про всяк випадок уточнив Сяо Ву.

- Вибач за те, що сталось минулого разу, не тримай зла, - Ян Лей дійсно хотів замиритись, відкинувши чвари в минуле.

- От лайно!

Сяо Ву знав, що хлопець мав славу месника, не забував образ і вимагав поєдинку. А виходить, навіть те, що його кузен вибив всю душу з Ян Лея, не стало на заваді їх приятелюванню. Що тут ще скажеш?

Лі Сан, Чуань Цзи та інші брати не могли знайти Ян Лея. Дізнавшись, що він цілий день був разом з Фан Ю в більярдній, вони були спантеличені не менше Пухтія.

- Лей Ге, ходімо фільм дивитись! Вийшло нове захоплююче кіно! – таємниче сказав Лі Сан.

«Захоплюючим кіном» він називав порно. Тоді вони не наважувались називати речі своїми іменами і розмовляли натяками.

- Не піду! - Ян Лея був повністю захоплений більярдом, граючи з Фан Ю. – Не хочу!

Лі Сан і Чуань Цзи очманіли від такої заяви.

- Іди! Посидиш тут ще, станеш зеленим мухомором! – Фан Ю запропонував йому змінити оточення. Він не хотів, щоб Ян Лей зіпсував стосунки з друзями.

- А ти підеш? – спитав того Ян Лей.

- Ні, маю тут давати ладу.

- Тоді і я не піду.

Ян Лей махнув рукою своїм друзям, щоб йшли без нього.

- Не шукайте мене, як нічого важливого, - він поцілив в шар. – Я зайнятий!

Лі Сан і Чуань Цзи переглянулись між собою і одноголосно видали:

- Щоб я всрався!