- Хто тут Ян Лей? – запитав похмурий чолов’яга. За ним стояли ще кількадесят хлопів. Судячи з виразу їхніх обличь, вони точно не святкувати прийшли.

Люди Ян Лея обернулись. Вони нікого не впізнавали.

- Що тобі треба? – спитав Ян Лей.

- То це ти Ян Лей?

Здоровань оглянув Ян Лея з голови до ніг, тримаючи руки в кишенях.

- Мене звуть Ма Ту, я зі столиці провінції. Ти побив мого брата, і я прийшов розібратись що до чого.

- Хто твій брат?

- Силач Чжао.

Ян Лей зрозумів, що на допомогу Силачу Чжану прибуло підкріплення.

- І що з того?

- Він отримав тяжкі травми. Хто сплачуватиме його лікування?

- Яке лікування? – Ян Лей вважав цих столичних хлопців розумнішими.  -  Ван Лаоху скалічив мого брата, чи він сплатив лікування?

- Мене це не обходить. Я тут лише через Силача Чжао.

Інші гості ресторану бачили, що ситуація набирає обертів. Всі мовчали. Ці розлючені хлопці стояли біля дверей, тож ніхто не наважувався вийти. Люди похилили голови і тихо їли.

- Гаразд, скажи суму, - Ян Лею стало цікаво, на що ж вони наважаться.

- Двісті тисяч, і справа закрита.

- Поцілуй собаку в сраку!

За тодішніх розцінок в Цзянху навіть за старшого брата просили 150 тисяч юанів компенсації, якщо того паралізувало. Якщо цей Ма Ту наважився озвучити 200 тисяч, то, зрозуміло, що він тут не для того, аби про лікування говорити, а «зрубити бабла».

Якщо б цей Ма Ту прийшов і ввічливо попросив адекватну суму, Ян Лей дійсно подумав би про компенсацію. Це не вважалось нижче його почуття гідності. Та чи схожі ці похмурі громили з центру на тих, хто буде ввічливо просити?

- Як не хочеш платити, то не плати. Але тоді підеш, тричі вклонишся моєму братові і вибачишся.

Люди Ян Лей підскочили зі своїх місць, закипаючи гнівом.

- Свинячі рила! Ви сюди лише за бійкою вдерлися! - лаявся Чуань Цзи.

- І що ти зробиш, якщо я не платитиму і не вклонятимусь? - запитав Ян Лей.

- Тоді я вб’ю тебе, сучий син!

Люди Ян Лей і Ма Ту повитягали зброю. Офіціант крадькома потягнувся до телефону, щоб викликати поліцію, але похмурий чоловік закричав:

- Курва, тільки спробуйте викликати «фараонів»!

Поспіхом вийшов менеджер готелю. Він приймав тут, в готелі, багатьох гостей із угруповань Цзянху, тому впізнав членів банди Лао Ву.

- Ту Ге, це якесь непорозуміння! Тут всі свої люди! - він підійшов владнати назріваючий конфлікт. – Цей Сяо Ян служить Янь Ге. Янь Ге і Ву Ге друзі. Не зважай на ченців, подумай про Будду[1]. Подумай…

Він улесливо посміхався і підійшов пригостити Ма Ту цигаркою.

- Стули пельку! – один з громил поруч з Ма Ту штурхонув менеджера на підлогу, а потім відкрив рота: – Янь Цзиї - чорт драний! Його срака б по шву розійшлась, коли б до столиці заявився.

Громило зневажливо обвів поглядом людей Ян Лея і продовжив:

– Ви думаєте, що ви за вашими старшими братами як у бога за пазухою? Ідіть і дізнайтесь, які вони величні! Хай вони приїдуть до столиці і спробують показати, чого вони варті! Вони і мізинця на нозі Ву Ге не вартують! Будуть гріті і у хвіст і в гриву так, що й мати рідна не впізнає. Ваш Цзянхай - паскудний! Думаєте, такі круті, лише тому що ви з Цзянхая? Купа мерзенних тарганів…

Він би, бризкаючи слиною,  виміщав своє невдоволення і далі, аж раптом отримав в лице «снаряд». Здоровань настільки захопився своєю промовою, що не встиг ухились.

Гострий пекучий суп розтікся по всьому його обличчю, а шматок товстої локшини звисав з вусів. Він скинув миску з голови і заволав:

- Хто?! Який виродок це зробив?!

- Твій татко, - відповів Фан Ю.

Ян Лей здивовано повернувся. Він не очікував, що хтось почне діяти раніше за нього. Той, хто розпинався про «нашу столицю», мав прізвисько Пацюк. Миска супу обпалила лице Пацюка, через що його охопила жахна несамовитість. Він подивився на мовця – стрункого, елегантного юнака в білій сорочці, - і осатанів. Фан Ю, навпаки, випромінював спокій.

- Тобі життя набридло?!

Пацюк потягнувся, щоб вхопити Фан Ю за комір. Ще до того, як його рука навіть торкнулась Фан Ю, Пацюк вже лежав на спині, перекинувши сусідній стіл. Супи, юшки, риба, м’ясо, напої – весь посуд разом з їжею з гуркотом посипався на підлогу.

- Ха-ха-ха! – бандити Цзянхаю дружно реготали.

Сміялись навіть деякі сміливі гості. Зневажливі слова Пацюка обурили всіх містян.

- Малий, ти!... Чорт…Дідько!

Пацюк насилу підвівся. Вкритий жиром, він дійсно був схожий на тушковану свинину з локшиною.

- Саме так, це я, – Фан Ю не підводячись з місця, копнув Пацюка ногою в спину, і той, тільки підвівшись, знову впав.

- Столична братва приїхала в Цзянхай похизуватись? – запитав Фан Ю. - Чи ви думаєте, що можете бикувати, і вам за це нічого не буде? – він ляснув долонею по столу. Його люди, почервонілі від злості, підхопились зі стільців і брязнули зброєю. Їх вигляд змусив «столичних фертів[2]» замовкнути.

- Друже, ми прийшли до Ян Лея, - пролепетав Ма Ту набагато ввічливішим тоном.

- Мені начхати, що ви тут забули. Ви в Цзянхаї. Оцініть ситуацію, перш ніж патякати. Цзянхай має доста людей. Якщо хочете випендрюватись, повертайтесь в своє муравлиння.

Дивлячись на цих бійців, Ма Ту зрозумів, що зганьбився. І за брата не помстився, і  в дурні пошився.

- Що робитимемо, Силач Чжао?

Чжао, виявляється, весь цей час стояв позаду натовпу і не показувався, але тепер в нього не було іншого вибору, як розв’язувати цю кашу, яку до того ж заварив він сам. Він благав цих хлопців зі столиці провінції приїхати і вступитись за нього, сподіваючись налякати Ян Лея. Але все пішло шкереберть. Хто ж знав, що вони здибають Фан Ю? Кожна собака на селі знає, ким був Фан Ю. Звинувачувати можна лише безмозкого Пацюка за те, що язиком ляпав. Він наставив рушницю на всіх головорізів Цзянхая. Це був конфлікт лише між Чжао та Ян Лєем, а Пацюк для чогось облаяв увесь Цзянхай. «Може б Фан Ю заплющив очі один разок? Він же хороша людина?» - подумки благав Чжао. Конфлікт раптово набрав обертів і перетворився в війну між бандитами столиці і Цзянхая.

«Цей Пацюк - майстер роздмухувати із мухи слона!».

- Забудь про це, Ма Ту. Це люди Цзю Ге, а з Ян Леєм покінчимо наступного разу.

Як кажуть, п’ятниця вдруге не трапиться, тож Ма Ту поквапився вивести своїх людей з готелю. Силач Чжао вхопився слідом за ними.

- Чжао Лаосан! – погукав Фан Ю.

В минулому Луо Цзю і Ван Лаоху неодноразово конфронтували. Бійки між ними найчастіше завершувались тим, що Фан Ю толочив Силача Чжао. Тож тепер, кожного разу як Силач Чжао бачив Фан Ю, він робився чемним і люб’язним.

- Ю Ге, - сором’язливо привітався він.

- Все вийшло, як ти хотів? – спитав Фан Ю.

- Ні, я не думав, що ти тут…

Силач Чжао дуже боявся Фан Ю. Передусім, він боявся, що Фан Ю помилково подумає, ніби він зумисно привів людей похизуватись.

- Щезни.