Ян Лей, не поспішаючи, спакував гітару і пішов зі школи до маленької придорожньої крамнички, яка все ще працювала.
- Мені пляшку… - перш ніж він договорив, він побачив хлопця біля прилавка.
«Фан Ю?». Ян Лей округлив очі. Це дійсно був він.
Фан Ю також купував воду. Ян Лей визирнув надвір. З ним більше нікого не було, лише його мотоцикл стояв в темряві на тому боці дороги з чимось, прив’язаним до нього.
Менше за все Ян Лей очікував побачити тут Фан Ю. Він був таким же охайним і чисто поголеним, одягненим в чорну майку, заправлену в джинси, яка демонструвала його міцний торс і тверді м’язи. В такому вигляді його бачили зрідка.
Де б вони ще зустрілись?
- А ти крутий, чи не так? Чому втік тоді? – підхопився Ян Лей, згадавши їх останню зустріч.
Фан Ю, здавалось, був у доброму гуморі. Він поглянув на гітару в руках Ян Лея, і, не звертаючи уваги на його слова, сперся на стійку і попросив у продавця пляшку газованої води.
- Пригощаю, – піжон штовхнув пляшку до Ян Лея.
Ян Лей витріщився на нього, але без вагань взяв воду і відпив.
- Два ескімо!
Він одним ковтком допив з пляшки і жбурнув гроші на прилавок. Продавець дав йому два найпопулярніших на той час морозива, де на обгортці були зображенні смішні личка. Ян Лей взяв одне, а інше штовхнув Фан Ю.
- Віддячив.
- Ха-ха-ха! – голосно розсміявся Фан Ю.
Вперше Ян Лей бачив його посмішку. Усміхнений Фан Ю був геть іншою людиною. Ян Лей не міг уявити, що саме цей юнак вибивав попільницею зуби людям на вулиці.
Фан Ю ж цей хлопець здавався цікавим.
- Ходиш сам увечері? Люди Ван Лаоху тебе скрізь шукають, - сказав Фан Ю.
- Дідько б їх взяв! – Ян Лей висловив всю свою зневагу.
Постріл Ян Лея просто роз’ярив Ван Лаоху, але, водночас, підняв репутацію хлопця. Усі в Цзяхну знали, що цей постріл повністю зруйнував стосунки між Янь Цзиї і Ван Лаоху. Цзянхай знову перетворився на криваву баню.
- Одного з людей Ван Лаоху звуть Силачем Чжао. Він зараз в місті Лу, але незабаром повернеться. Вій дивовижно володіє ногами. Якщо зустрінетесь, бий в голову, – сказавши це, Фан Ю вийшов з магазину.
Ян Лей на мить застиг. Він не очікував, що Фан Ю даватиме йому поради.
- Ми не закінчили того разу.
Ян Лей не хотів заборгувати ще більше. Не забулась ще минула ворожнеча.
- Я знаю, що ти хочеш помститись за братів. Дослухатись чи ні – вирішуй сам, – сказав Фан Ю, після чого сів на мотоцикл, завів двигун і зник в ночі.
***
Силач Чжао давно долучився до угруповання Ван Лаоху, а тепер був його генералом[1]. Під час конфлікту з Янь Цзиї він був занятий справами в місті Лу, неподалік від Цзянхаю. Він разом з Пекельним Баняком і Шрамом були трьома генералами Ван Лаоху. І коли двох з них ліквідував Ян Лей, Чжао повернувся в місто за розплатою.
Невдовзі Чжао розшукав Ян Лея. Дві банди зійшлись просто неба. Це зіткнення стривожило Бюро громадської безпеки, адже стосунки між Янь Цзиї і Ван Лаоху перейшли із ворожнечі в стан війни. Свідки повідомили про стрілянину під час сутички. Керівництво Бюро знало, що вони не зупиняться, доки не переб’ють один одного.
Янь Цзиї посилив Ян Лея і підвищив його авторитет, перепризначивши йому своїх особистих охоронців. Очоливши ватагу досвідчених бійців, Ян Лей виступив проти банди Силача Чжао в нічному клубі «Чженда».
Бійка розгорнулась на парковці біля чорного входу в клуб. З першого удару Силача Чжао Ян Лей зрозумів, що мав на увазі Фан Ю під «дивовижно володіє ногами». Здавалось, ноги цього бійця зроблені зі сталі. Одним ударом він відправив в політ одного з хлопців Ян Лея. Удар був настільки потужним, що той не зміг підвестись. Силач Чжао цілив по колінах і щиколотках, люди валились з ніг від пари його ударів. Його енергія була неперевершеною. Він захищав нижню частину тіла за допомогою мачете в лівиці, відбиваючи ножі і кинджали, поцілені в ноги, а в правиці тримав тесак, як головну збою.
Порівнюючи з бойовими здібностями Пекельного Баняка і Шрама, Чжао був набагато сильнішим за них. Ян Лей також використовував ноги для ударів, перекидів, поштовхів. Та якби він застосував свої звичайні методи проти Чжао, його нога, ймовірно, була б вже зламана, тому що нижня частина тіла Ян Лея була не такою міцною і кремезною, як в цього здоровезного кіборга.
Ян Лей був вельми вдячний Фан Ю за попередження. У розпал бійки йому спав на думку прийом, яким Фан Ю пришиб Гуна посеред вулиці, - точний і потужний удар по потилиці. «Бий в голову», - пригадав Ян Лей. Тож, помітивши в натовпі постать Чжао, він наблизився ззаду і щосили завдав удару по потилиці кіборга. Не зважаючи на ножі, що рубали його ноги, він продовжував дубасити Чжао по голові, доки не розбив її до крові. Руки і ноги кіборга паралізувало через пошкодження центральної нервової системи в шиї, що дозволило людям Ян Лея кинутись всім разом і повалити його.
Ця м’ясорубка зупинила роботу нічного клубу на півмісяця. Янь Цзиї використав свої зв’язки з керівництвом Бюро, щоб зам’яти цю справу. «Швидше вирішуйте ваш конфлікт з Ван Лаоху, бо нам теж перепаде!» - вимагав офіцер. В будь якому разі, на Бюро також здійснювався тиск. Дозволивши Янь Цзиї уникнути покарання, поліція остаточно б зганьбилась.
Після цього побоїща, Ван Лаоху зазнав повної поразки. Його репутація стрімко падала. Навіть спеціально викликаний генерал Чжао був розгромлений.
Ось таким був кримінальний світ початку 90-років: іноді достатньо лише однієї бійки, щоб отримати владу або втратити авторитет.
Після краху банди Силача Чжао, Янь Цзиї скористався нагодою і вирвав ринок м’яса з рук Ван Лаоху. Хоч він і опирався, та вибору в нього не було.
Це був світ, де виживає найсильніший.
Однак пізніші факти довели, що Ван Лаоху не здався і тримав камінь за пазухою.
Травми на ногах Ян Лея виявились не тяжкими і майже повністю загоїлись через три тижні. Він розправився з Ван Лаоху, помстився за Лі Сана і був цілком задоволений.
Янь Цзиї відправив своїх найвідданіших бійців до готелю «Гранд Оріентал» на бенкет. Зайшовши до ресторану готелю, вони побачили за сусідніми столиками Фан Ю з його людьми.
Зайнявши своє місце, Ян Лей глянув через стіл на піжона. Багато людей поруч з ним були тоді, в більярдній, билися з його бандою, поранили кількох бійців. Не дивно, що атмосфера за столами була напруженою. Чоловіки вороже сканували поглядом один одного, але їхні лідери дали їм зрозуміти, що питання вирішено. Тож, бандити стримались і зробили вигляд, що іншої сторони не існує.
- Лей Ге, хіба це не той Фан Ю, якого ти шукав?
Хоч Лі Сан і кульгав на ногу, та його язик залишався невгамовним.
- Ага.
Ян Лей замовив випивку і відкрив її.
- Не хочеш привітатись?
Того дня Лі Сан пішов знайомитись з «квіткою» з дев’ятої школи і не був в більярдній, тому до Фан Ю він не мав жодних претензій.
- Він мені не подобається.
«Якщо він тобі не подобається, чого ж ти досі тут, а не нагорі товчеш йому пику?» - пробубонів Лі Сан собі під ніс.
З того боку був і повновидий - двоюрідний брат Фан Ю на ім’я Сяо Ву. Побачивши Ян Лея, його очі миттєво спалахнули.
- От стерво! Це ж той вишкребок! – Сяо Ву ще не простив йому за той раз. – Ю Ге, він стає ще більше навіженим!
Сяо Ву теж знав про успіхи Ян Лея в битвах проти Ван Лаоху.
- Ти диви на нього! Розпушив півень чуба! Може вгатити йому, га?
Дехто, розпалений випивкою, почав вставати.
- Сіли всі! – гаркнув Фан Ю.
Після цього більше ніхто не базікав. Дві банди мовчки їли вечерю.
В середині трапези до ресторану увірвалась група людей.
- Хто тут Ян Лей?
Далі
Розділ 6
- Хто тут Ян Лей? – запитав похмурий чолов’яга. За ним стояли ще кількадесят хлопів. Судячи з виразу їхніх обличь, вони точно не святкувати прийшли. Люди Ян Лея обернулись. Вони нікого не впізнавали. - Що тобі треба? – спитав Ян Лей. - То це ти Ян Лей? Здоровань оглянув Ян Лея з голови до ніг, тримаючи руки в кишенях. - Мене звуть Ма Ту, я зі столиці провінції. Ти побив мого брата, і я прийшов розібратись що до чого. - Хто твій брат? - Силач Чжао. Ян Лей зрозумів, що на допомогу Силачу Чжану прибуло підкріплення. - І що з того? - Він отримав тяжкі травми. Хто сплачуватиме його лікування? - Яке лікування? – Ян Лей вважав цих столичних хлопців розумнішими. - Ван Лаоху скалічив мого брата, чи він сплатив лікування? - Мене це не обходить. Я тут лише через Силача Чжао. Інші гості ресторану бачили, що ситуація набирає обертів. Всі мовчали. Ці розлючені хлопці стояли біля дверей, тож ніхто не наважувався вийти. Люди похилили голови і тихо їли. - Гаразд, скажи суму, - Ян Лею стало цікаво, на що ж вони наважаться. - Двісті тисяч, і справа закрита. - Поцілуй собаку в сраку! За тодішніх розцінок в Цзянху навіть за старшого брата просили 150 тисяч юанів компенсації, якщо того паралізувало. Якщо цей Ма Ту наважився озвучити 200 тисяч, то, зрозуміло, що він тут не для того, аби про лікування говорити, а «зрубити бабла». Якщо б цей Ма Ту прийшов і ввічливо попросив адекватну суму, Ян Лей дійсно подумав би про компенсацію. Це не вважалось нижче його почуття гідності. Та чи схожі ці похмурі громили з центру на тих, хто буде ввічливо просити? - Як не хочеш платити, то не плати. Але тоді підеш, тричі вклонишся моєму братові і вибачишся. Люди Ян Лей підскочили зі своїх місць, закипаючи гнівом. - Свинячі рила! Ви сюди лише за бійкою вдерлися! - лаявся Чуань Цзи. - І що ти зробиш, якщо я не платитиму і не вклонятимусь? - запитав Ян Лей. - Тоді я вб’ю тебе, сучий син! Люди Ян Лей і Ма Ту повитягали зброю. Офіціант крадькома потягнувся до телефону, щоб викликати поліцію, але похмурий чоловік закричав: - Курва, тільки спробуйте викликати «фараонів»! Поспіхом вийшов менеджер готелю. Він приймав тут, в готелі, багатьох гостей із угруповань Цзянху, тому впізнав членів банди Лао Ву. - Ту Ге, це якесь непорозуміння! Тут всі свої люди! - він підійшов владнати назріваючий конфлікт. – Цей Сяо Ян служить Янь Ге. Янь Ге і Ву Ге друзі. Не зважай на ченців, подумай про Будду[1]. Подумай… Він улесливо посміхався і підійшов пригостити Ма Ту цигаркою. - Стули пельку! – один з громил поруч з Ма Ту штурхонув менеджера на підлогу, а потім відкрив рота: – Янь Цзиї - чорт драний! Його срака б по шву розійшлась, коли б до столиці заявився. Громило зневажливо обвів поглядом людей Ян Лея і продовжив: – Ви думаєте, що ви за вашими старшими братами як у бога за пазухою? Ідіть і дізнайтесь, які вони величні! Хай вони приїдуть до столиці і спробують показати, чого вони варті! Вони і мізинця на нозі Ву Ге не вартують! Будуть гріті і у хвіст і в гриву так, що й мати рідна не впізнає. Ваш Цзянхай - паскудний! Думаєте, такі круті, лише тому що ви з Цзянхая? Купа мерзенних тарганів… Він би, бризкаючи слиною, виміщав своє невдоволення і далі, аж раптом отримав в лице «снаряд». Здоровань настільки захопився своєю промовою, що не встиг ухились. Гострий пекучий суп розтікся по всьому його обличчю, а шматок товстої локшини звисав з вусів. Він скинув миску з голови і заволав: - Хто?! Який виродок це зробив?! - Твій татко, - відповів Фан Ю. Ян Лей здивовано повернувся. Він не очікував, що хтось почне діяти раніше за нього. Той, хто розпинався про «нашу столицю», мав прізвисько Пацюк. Миска супу обпалила лице Пацюка, через що його охопила жахна несамовитість. Він подивився на мовця – стрункого, елегантного юнака в білій сорочці, - і осатанів. Фан Ю, навпаки, випромінював спокій. - Тобі життя набридло?! Пацюк потягнувся, щоб вхопити Фан Ю за комір. Ще до того, як його рука навіть торкнулась Фан Ю, Пацюк вже лежав на спині, перекинувши сусідній стіл. Супи, юшки, риба, м’ясо, напої – весь посуд разом з їжею з гуркотом посипався на підлогу. - Ха-ха-ха! – бандити Цзянхаю дружно реготали. Сміялись навіть деякі сміливі гості. Зневажливі слова Пацюка обурили всіх містян. - Малий, ти!... Чорт…Дідько! Пацюк насилу підвівся. Вкритий жиром, він дійсно був схожий на тушковану свинину з локшиною. - Саме так, це я, – Фан Ю не підводячись з місця, копнув Пацюка ногою в спину, і той, тільки підвівшись, знову впав. - Столична братва приїхала в Цзянхай похизуватись? – запитав Фан Ю. - Чи ви думаєте, що можете бикувати, і вам за це нічого не буде? – він ляснув долонею по столу. Його люди, почервонілі від злості, підхопились зі стільців і брязнули зброєю. Їх вигляд змусив «столичних фертів[2]» замовкнути. - Друже, ми прийшли до Ян Лея, - пролепетав Ма Ту набагато ввічливішим тоном. - Мені начхати, що ви тут забули. Ви в Цзянхаї. Оцініть ситуацію, перш ніж патякати. Цзянхай має доста людей. Якщо хочете випендрюватись, повертайтесь в своє муравлиння. Дивлячись на цих бійців, Ма Ту зрозумів, що зганьбився. І за брата не помстився, і в дурні пошився. - Що робитимемо, Силач Чжао? Чжао, виявляється, весь цей час стояв позаду натовпу і не показувався, але тепер в нього не було іншого вибору, як розв’язувати цю кашу, яку до того ж заварив він сам. Він благав цих хлопців зі столиці провінції приїхати і вступитись за нього, сподіваючись налякати Ян Лея. Але все пішло шкереберть. Хто ж знав, що вони здибають Фан Ю? Кожна собака на селі знає, ким був Фан Ю. Звинувачувати можна лише безмозкого Пацюка за те, що язиком ляпав. Він наставив рушницю на всіх головорізів Цзянхая. Це був конфлікт лише між Чжао та Ян Лєем, а Пацюк для чогось облаяв увесь Цзянхай. «Може б Фан Ю заплющив очі один разок? Він же хороша людина?» - подумки благав Чжао. Конфлікт раптово набрав обертів і перетворився в війну між бандитами столиці і Цзянхая. «Цей Пацюк - майстер роздмухувати із мухи слона!». - Забудь про це, Ма Ту. Це люди Цзю Ге, а з Ян Леєм покінчимо наступного разу. Як кажуть, п’ятниця вдруге не трапиться, тож Ма Ту поквапився вивести своїх людей з готелю. Силач Чжао вхопився слідом за ними. - Чжао Лаосан! – погукав Фан Ю. В минулому Луо Цзю і Ван Лаоху неодноразово конфронтували. Бійки між ними найчастіше завершувались тим, що Фан Ю толочив Силача Чжао. Тож тепер, кожного разу як Силач Чжао бачив Фан Ю, він робився чемним і люб’язним. - Ю Ге, - сором’язливо привітався він. - Все вийшло, як ти хотів? – спитав Фан Ю. - Ні, я не думав, що ти тут… Силач Чжао дуже боявся Фан Ю. Передусім, він боявся, що Фан Ю помилково подумає, ніби він зумисно привів людей похизуватись. - Щезни. [1] В оригіналі ідіома звучить так: «Не дивіться на обличчя ченця, дивіться на обличчя Будди», що означає прийняття до уваги почуттів третьої особи. [2] Самовдоволена людина, що любить похизуватись.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!