Розділ 55

- Бля…Це кайф! Очманіти!... – нерозбірливо бельмекав Ян Лей. Він вперше відчув такий абсолютно інший оргазм. Це разюче вразило його. Ще ніколи до цього задоволення не було таким гострим і потужним.

 - …Ян Лей! – тихо гукнув його Фан Ю.

 Ян Лей подумав, що Фан Ю збирається щось сказати, але той просто покликав його і міцно обійняв…

Після цього Фан Ю більше не брав Ян Лея; він хвилювався, що тіло хлопця не витримає. Пізніше вони пішли митися в душ, де знову задовольняли один одного, пестячи руками і губами. Хлопці в цьому віці схожі на кроликів. Вони кохалися доти, доки не втомились настільки, що не мали сили навіть руки підняти.

- …Котра година? – спитав Ян Лей. У всіх цих оргазмах він втратив лік часу.

Фан Ю подивився на годинник.

- Майже четверта. Спи.

Парубок обійняв Ян Лея за плечі. Фан Ю також був виснажений ще й через те, що без упину бігав околицями останні кілька днів.

Ян Лей уп’явся в стелю, ніби про щось задумався.

- Фан Ю, я дійсно втелепався по самі вуха.

Фан Ю поглянув на хлопця. Ян Лей повернувся і подивився на Фан Ю глибоким, важким поглядом. Безоднім…

- Я теж.

 

***

 

Коли Фан Ю повернувся з Лу до Цзянхая, Луо Цзю зрозумів, що той їздив по Ян Лея. Це не можливо було приховати, оскільки повернулись вони разом.

- То це і є твоя «термінова справа»? Ви що, приклеїлись один до одного?

Луо Цзю хвилювався даремно. Він переймався, що ж відбувається з Фан Ю, якщо цей хлопець навіть його доручення не виконує.

- Ні, брате… - пік раків Фан Ю.

- Я попросив Фан Ю приїхати! Мав проблеми! Цзю Ге… - Ян Лей посміхнувся і підпалив для Луо Цзю цигарку.

- Еге, еге… - зітхнув Луо Цзю. – Молодці. Тільки не бийтесь цеглою, як того разу! – щиро посміхнувся він.

Фан Ю і Ян Лей перезирнулись, згадавши події, за яких зустрілись вперше. Насправді, якщо порахувати, пройшло не так вже й багато часу, але тепер їм здавалось, ніби то було в минулому столітті. Обидва посміхнулись.

Коли Фан Ю цілив цеглиною Ян Лею в голову, чи думали вони, що прийдуть туди, де вони є сьогодні? Коли Фан Ю згадав, як тоді власноруч відправив Ян Лея на лікарняне ліжко, а тепер не міг стерпіти і подряпини на його тілі, він подумав: «Неймовірно! Який непередбачуваний світ!».

Тепер, як і після їхнього знайомства, Ян Лей не здогадувався, що трапиться пізніше. Якби він тільки знав, то не відійшов би від Фан Ю ні на крок.

 

***

 

Ще ніколи Ян Лей не був таким щасливим, як після повернення з Лу. Він не питав Фан Ю, яке рішення той прийняв, бо Фан Ю вже дав йому відповідь.

До цього Ян Лей закохувався багато разів, але так вже влаштовані люди, що коли вони закохуються по-справжньому, то розуміють, що ті, колишні, почуття взагалі не були коханням.

Що є коханням? Якби Ян Лей був поетом, то декламував би вірші. Щодня.

Вони з Фан Ю так само займались своїми справами, ззовні були такими ж, що й раніше, поводились так, ніби нічого не змінилось. Але в маєтку Ян Лея чи в квартирі Фан Ю для них існував інший світ. Світ, що належав лише їм. В цьому світі вони мали спільну таємницю, солодку і табуйовану, яка не могла бути розкрита у сонячному світлі.

Фан Ю подарував Ян Лею машину, найкрутішу іномарку того року. І коли він пошпурив ключі Ян Лею, той вибалушив очі:

- Твій ресторан розбагатів?

- Приятель Цзю Ге віддав її йому, а той віддав її мені, бо в старшого брата повно інших машин. А я віддаю її тобі.

Фан Ю знав, що Ян Лею подобались машини.

- Нащо? А ти як?

- В мене є службовий фургон. Я можу і на ньому їздити. Чи тобі до вподоби службове «барахло» вашої будівельної фірми? Бери і катайся! – сміявся Фан Ю.

- Бляха… Вона ж коштує кілька сотень тисяч!

В той час будинок за десять тисяч вважався розкішшю, що вже казати про машину за сотню.

- Ну ж бо, сідай! Спробуй!

Фан Ю подобалось бачити щастя на обличчі Ян Лея.  

Ян Лей схвильовано, з любов’ю торкнувся боку машини, підняв голову, подивився на Фан Ю, що посміхався у відповідь, і, несамовито кинувшись вперед, з розгону стрибнув на нього…

Фан Ю впіймав його і притиснув до себе. Ян Лею було байдуже, що за ними здивовано спостерігали перехожі. Він просто продовжував обіймати Фан Ю…

 

***

Вони вдвох повели своїх братів розважитись до нічного клубу «Чженда» в «Солдатському Клубі», зняли люксову кімнату в караоке поверхом вище і співали там всю ніч.

Ян Лей взяв мікрофон. Він насправді непогано співав. Виконуючи одну пісню про кохання за другою, навіть ідіот здогадався б, що він закохався. Коли парубок закінчив пісню, йому вдалось вмовити заспівати Фан Ю.

Фан Ю мав хороший голос, і якщо Ян Лей співав задля власного задоволення, то Фан Ю міг би претендувати на місце співака в ресторані. Але зазвичай, коли приводив своїх молодших братів погуляти, співав рідко. Він залишав їх веселитись, а сам йшов. Тепер, коли Ян Лей очолив молодших у спробах змусити Фан Ю заспівати, а ті ще й галас здійняли, у Фан Ю не залишилось іншого вибору. Він підвівся, і, подивившись на Ян Лея, взяв мікрофон.

Фан Ю заспівав.

Пісню, що постійно лунала в квартирі на восьмому поверсі…

 

І з кожним днем я п’янію від кохання,

Люблю тебе все більше і більше, це почуття переповнює мене.

Я зрозумів, що люблю бути з тобою, роблячи наші ночі безкінечними.

І з кожним днем я п’янію від кохання,

Люблю тебе все більше і більше, це почуття переповнює мене.

Я хочу залишись з тобою до кінця свого життя,

Не боячись бурі завтрашнього дня…

 

Коли вони вийшли з клубу і на парковці сіли в машину, зачинивши двері Ян Лей, хитро посміхаючись і навмисне дражнячись, запитав Фан Ю:

- Пане Фан! Для кого це ви щойно співали «Кохаю тебе все більше»?

- Як це, для кого? Для хлопців звісно.

- Якщо співав для них, то чого ж очима роздягав мене?

- Я роздягав?... – розгублено спитав Фан Ю.

- Гей! Поводься пристойно! «Роздягав, роздягав»! Він ще й повторює! Тут не можна таким займатись! Поліція заарештує тебе за сексуальне домагання!

- От курва! – вилаявся Фан Ю.

Він засміявся і копнув Ян Лея ногою. Той простягнув руки і міцно схопив Фан Ю за шию, немов збирався душити.

- Ну ж бо! Зізнайся! Кому співав?

- Не будь йолопом!

Невже Фан Ю міг сприймати цю погрозу серйозно? Невже вона змусить його зізнатись?

- То ти кажеш, що я йолоп?

Продовжуючи пустувати, Ян Лей утримував Фан Ю і знущався над ним. Але Фан Ю – майстер у боротьбі. Чи Ян Лей вважав, що зможе його перемогти? Вибити з нього зізнання?

Вони возилися і сміялись, змагались у красномовстві і силі, стискали один одного в тісному салоні авто, влаштовуючи безлад…

 

***

 

Якось Ян Лей і Фан Ю, йдучи вулицею, зустріли Дін Веня.

Того дня вони вдвох повернулись до квартири на восьмому поверсі. Фан Ю вже давно пропонував переїхати назад до нього, оскільки він вже оговтався від допиту і більше не хотів турбувати тітоньку Чжан. Але щойно він згадав про це, не кажучи вже, що з ним з маєтку піде і Ян Лей, тітка Чжан збунтувалась. Знаючи, що у Фан Ю нема сім’ї і що він сам-один у цьому світі, вона була особливо проти того, щоб він десь від них йшов. Усі люди з маєтку сильно полюбили Фан Ю. Вони не могли змиритись з тим, що він піде від них. Вони навіть шантажувати хлопця, щоб той залишився, мовляв, якщо підеш, то ми посваримось. Тож Ян Лей міг взагалі не докладати зусиль, щоб затримати Фан Ю в маєтку. Він знав, що хлопець залишиться.

Фан Ю не міг відмовити старшим людям, які так відчайдушно намагались втримати його. Насправді ж він також не міг відпустити їх. Ці чудові люди були так привітні до нього. І Фан Ю, і Ян Лей ставились до них, як до рідних, тому, звісно, Фан Ю залишився. Іноді він все ж повертався до власного будинку, щоб прибратись, іноді залишався на день-два, коли в гості приходили брати.

Того дня брати хотіли прийшли до нього пограти в карти. Ян Лей поїхав з Фан Ю, щоб допомогти з прибиранням, а потім вони вийшли купити їжі і випивки на ринку поруч. Крокуючи назад з повними пакетами у руках, вони сміялись і жартували, аж раптом хтось позаду них вигукнув:

- Лей Ге!

Обернувшись, Ян Лей завмер.

- Дін Вень?

Він давно не бачився з Дін Венем.

Відтоді, як він забрав його з дільниці, Ян Лей хвилювався, що з Дін Венем може трапитись біда. Він кілька разів телефонував приятелю. Пересвідчившись, що його стан покращився, Ян Лей відчув полегшення і більше з ним бачився.

Дін Вень саме повертався додому цією вулицею, коли помітив Фан Ю і Ян Лея. Він довго дивився їм в спину, перш ніж покликати.

- Який збіг! На закупах, хлопці? – запитав Дін Вень з посмішкою, вишуканий, як і завжди. Фан Ю посміхнувся йому у відповідь:

- Так, а ти? Прямуєш додому?

Дін Вень жив тут недалеко, про що Ян Лей, звісно, пам’ятав.

Дін Вень кивнув. Його очі блукали між Ян Леєм і Фан Ю, відтак він ввічливо сказав: "Ну, я пішов. Бувайте", розвернувся і пішов.

Ян Лей поглянув на його фігуру, що віддалялась, відчуваючи у ній самотність. Не зміг не затримати свій погляд довше.

Фан Ю повернувся до нього.

- На що дивишся?

- Ні на що.

Ян Лей пригадав, як тоді Дін Вень істерично плакав, і слова, що він їх сказав. Туман огорнув його серце.

- Наздожени його, якщо хочеш поговорити. Я піду додому. – Фан Ю збирався взяти торбину Ян Лея.

- Хто сказав, що я хочу поговорити?

- Якщо не хочеш, чого ж тоді очей з нього не зводиш?

Ян Лей зрозумів, що Фан Ю ревнує. Настрій хлопця враз покращився. Він обійняв Фан Ю за плече, наблизився до його вуха і прошепотів:

- Відпив гіркого оцту?

- Якусь маячню верзеш! - Фан Ю відпихнув Ян Лея ліктем, і той розсміявся.

Ян Леєве серце солодко защемило…

Вони знову занурились в свою інтимну атмосферу і попрямували додому.

Дін Вень зупинився і озирнувся на них…