Лі Сан був найліпшим другом Ян Лея. Він помітив, що Ян Лей останніми днями мав пригнічений настрій.

- Лей Ге, все ще згадуєш більярдну?

- Не сип мені сіль на рану.

- Забудь про це. Старший брат втрутився особисто. Якщо не облишиш це, рахуй, що наплюєш йому в обличчя.

- Я не буду мстити. Я просто хочу двобій з Фан Ю.

- Багато з ким можна побитись, не тільки з Фан Ю!

- Ні, я хочу з ним.

- Ой, леле... - Лі Сан був тут безсилим.

Він відчував, що Ян Лей потроху божеволів. Насправді, він гадав, що Ян Лей був закоханий в дівчину і засмучений через те, що та його відшила. Звісно, Лі Сан би не наважився сказати це йому. Він ще хотів пожити.

- Лей Ге, ти більше не збиваєш... е-е, граєш на гітарі?

Ян Лей згадав про гітару, взяв її і пішов до школи.

Це була експериментальна середня школа. При ній був збудований великий стадіон, який нічим не відрізнявся від інших: з високими трибунами і сходами. Ян Лей нерідко приходив сюди вночі, сідав на сходи і грав на гітарі. Насправді, він грав не так погано, як казав Лі Сан. Він міг досить пристойно зіграти кілька простих акордів.

 - школи, в яких проводяться освітні і навчальні експерименти. Такі школи, як правило, є найуспішнішими в місті. Там працюють найкращі вчителі, рівень знань учнів вищий ніж в учнів звичайних середніх шкіл - 

Ян Лей не був тут вже пару днів. Цього вечора, тільки він зайняв своє звичне місце на сходах, як почув звуки гітари, що долинали з трибун з іншого боку. Хтось його випередив. Це його здивувало, тому що він спеціально прийшов сюди в десятій годині, щоб точно нікого зустріти. Посередині стадіону було широке футбольне поле. Того, хто грав, було не видно, але музика долинала з того боку. Ян Лей розпізнав пісню Луо Даю «Дитинство».

«В листях баньяну(1) стрекотіли цикади, кличучи літо.

Одні лиш метелики відпочивали на гойдалці.

Вчительська крейда невпинно стучить по дошці.

Я чекав кінця уроку, кінця навчального дня, я чекав розваг.

Чому та дівчина з сусіднього класу ще не пройшла повз моє вікно?

Розмови на вустах, маньхва в руках, перше кохання в серці...

Стільки спогадів про ті дні, коли були на самоті й дивились у небо.

Таке питливе, таке замріяне, таке самотнє дитинство...»

Ян Лей був зачарований. Людина з того боку ще й тихо співала. Вечірній вітерець приніс легку чарівну мелодію, глибокий ніжний спів заколисував.

Ця пісня була відомою. Люди в парках і на вулицях співали її, вчились грати її на гітарі. Ще однією улюбленою піснею була «Пісня про кохання 1990» Луо Даю.

Ян Лей чув різні виконання пісні «Дитинство», він і сам її грав, але зрідка чув таке мистецьке виконання. Воно було найкращим з тих, які він чув. Він був зачарованим і глибоко зворушеним, і не втримався, щоб також тихенько не підспівувати. Потім взяв гітару, старанно намагаючись встигати за ритмом людини з іншого боку. Він робив це тихо, щоб не заважати професіоналу своїм брязкотінням. Та все ж, заплутавшись в пальцях, видав пару невірних нот, і мелодія з того боку стихла.

- Вибач, друже! - крикнув він в протилежний бік трибун.

1 - Розлоге дерево індійського походження, часто його називають «дерево-ліс» через особливості його вигляду.