Розділ 20

Відтоді, як Фан Ю очолив ресторан «Величне століття», він став менше займатись справами банди. На початку 90-х років минулого століття ринкова економіка охопила всю країну, «займатись бізнесом» стало модним терміном, і разом з цим змінювався і уклад Цзянху. І Янь Цзиї, і Луо Цзю розуміли, що часи змінились. Кулаки, ножі, пістолети, бандитські розбірки та авторитет більше не були джерелами влади злочинних угруповань. Стало очевидно, що справжня сила - в грошах і в бізнесі. Тому старші брати Цзянху почали займатися підприємницькою діяльністю, заробляти гроші з метою їх накопичення та використання, так би мовити, в якості фінансової сили. А ті банди, що продовжили вирішувати справи у вуличних бійках, скоювати злочини, вбивати, рахувались бандитами нижчого рівня і більше не мали жодного відношення до справжнього Цзянху. Тож Фан Ю і Ян Лей більше не нагадували бандитів, а, скоріш, були схожі на напівпристойних бізнесменів, «білих комірців», еліту, як казали у 2000-х роках. У той період всіма справами банди заправляли Старий Лян, Ер Хей і Плямиста Кітка, які перебували під керівництвом Фан Ю. Ці троє були найсильнішими бійцями і найвідданішими поплічниками Фан Ю і Луо Цзю. Ян Лей вже давно відійшов від справ банди. Останнім часом його розум ніби був поділений навпіл: одна половина займалась фірмою Янь Цзиї, а друга – лише Фан Ю. На ньому ще залишались такі речі, як «поділ асфальту[1]», але він більше не займався цим. Відколи Чуань Цзи одужав, вони з Лі Саном наглядали за територіями банди і зводили нанівець спроби їхнього загарбання. Крім того, з часу падіння Ван Лаоху, більше ніхто не наважувався зв’язуватись з Янь Цзиї і Ян Леєм, тож у них з’явилось багато вільного часу. Отже, того дня Фан Ю і Ян Лей, умивши руки від бандитської колотнечі, їли вонтони в маленькому ресторанчику на вулиці Матай. Звичайна трапеза обернулась новим досвідом, що його ці двоє досі ще не мали. За сусіднім столом зібралась група молодиків, щоб поїсти, випити та й потеревеніти. Один з них, хлопець з жовтим волоссям, схожий на курча, голосив гучніше за інших, розповідав побрехеньки із свого бандитського життя (як вчора поцупив гроші з якоїсь школи, як бився пару днів тому) із таким хвалькуватим видом, ніби він був найвидатнішим злочинцем в Цзянхаї. Однак, чи то грабунок школярів вважався ганебним ділом, чи то бійки не були якоюсь особливою подією, товариші хвалька не дуже й слухали його і гомоніли між собою. Водночас, Фан Ю і Ян Лей, справжні бандити, тихцем їли свої вонтони, і, доївши, збиралися йти. «Курча», помітивши, що авдиторія не дуже захоплена, раптом додав гучності голосу і сказав: - Народ, от ви кажете, що ви бандити, а ви взагалі бачили їх? Зустрічали якихось шишок? Курва, а я їх не тільки бачив. Ви всеретесь, коли дізнаєтесь, як я їх нагнув! Фан Ю знаєте? - Як можна його не знати? – відповіли слухачі.  «Курча» прибрався гордовитого вигляду. - Хто такий цей Фан Ю? Боєць вищого класу! Номер один! В рейтингу бандитів Цзяхная, якби такий існував, Фан Ю був би не тільки першим, а й другим! Справжній титан вуличних бійок, має репутацію одного з найкращих, брав участь у гучних справах Цзянхая. Хто може з ним зрівнятись? «Курча» співав дифірамби Фан Ю, ніби збирався вручати йому нагороду. Фан Ю і Ян Лей обмінялись поглядами. Ян Лей зустрічав багато бандитів, які вклонялись Фан Ю і вважав, що вони мали рацію. - Усяка собака знає Фан Ю! Кажи вже! – втрачали терпіння товариші. «Курча» заговорив про інше: - Вгадайте, де зараз Фан Ю? - Де? - В лікарні! - Га? - І знаєте, хто його туди поклав? - Хто? - Я! - розпушив пір’я «Курча». Фан Ю мало не вдавився вонтонами. - Ти-и? – підозріло протягнули слухачі. - Ну, а хто? Одного дня ми зустрілись з ним на такій-то вулиці і побилися. І він такий…., а я такий…., а потім я такий…. Він розмахував руками, озвучував всі рухи, детально описуючи події. - А потім він звалився і вже не піднявся! Ян Лей подивився на отетеріле обличчя Фан Ю і зареготав. - Шо ти заливаєш? – ніхто не повірив в цю байку. - Я ж не ідіот, щоб брехати! Коли Фан Ю здався, прийшов ще один хлопець, знаєте хто? - І хто ж? - Ян Лей! Фан Ю підняв очі на Ян Лея. Тепер була його черга реготати. - Ну, а як інакше! Вони ж друзяки-нерозлийвода! Він тобі надере дупу! - Так, Ян Лей наваляє так, що не згадаєш хто ти і як тебе звуть! Такий же славетний хлопчина, як і Фан Ю. Але для мене він - дірка від бублика! І шо, знаєте, де зараз Ян Лей? - І де ж? - В лікарні! Теж моя робота! Вони там разом валяються!  «Курча» трохи захмелів від своїх «подвигів». - Ха-ха-ха! Фан Ю і Ян Лей не могли більше стримуватись, впали на стіл і помирали зо сміху. «Курча» розлючено озирнувся на двох чистюків за сусіднім столом, що сміялись так, що аж за животи хапались. - Над чим ви, нахрін, іржете? – він ляснув по столу і підвівся. - Хазяїне, порахуйте нам! Фан Ю і Ян Лей, не звернувши уваги на провокацію хвалька, поклали гроші на стіл, і продовжили реготати. «Курча» зірвався і з загрозливим видом підійшов до Фан Ю, збираючись вхопити його за комір. Перш ніж він встиг протягнути руку, Ян Лей замахнувся і вгатив ногою по коліну «Курчати», від чого той підкосився і впав. Це він ще пожалів хвалька, не сильно вдарив, а так валявся б той на землі півдня! Коли хвалько падав, Фан Ю відсунувся з табуретом вбік, звільняючи для нього місце. - Засранці…! «Курча» незграбно підвівся на ноги. Його товариші повскакували зі своїх місць. Він вхопив найближчий табурет, цілячись в Ян Лея, який все ще сидів за столом. Фан Ю зловив його за куртину і відтяг назад с такою силою, що хвалько впустив стілець і, не втримавшись на ногах, знову впав. Побачивши, що їхній брат програє, молодики кинулись в бійку. Ян Лей плеснув  гарячими залишками їжі з миски їм в обличчя, від чого ті заверещали не своїм голосом. До цього часу Фан Ю і Ян Лей досі не вставали з-за столу. «Курча», розтягшись на підлозі, засурмив своїй банді. Із залу ігрових автоматів по сусідству вибігло з десяток босяків. Схоже, вони з «Курчам» були місцевими пробийголовами. Вони нагадували хуліганів з пізніших гонконгських фільмів: в безрукавках, всі розмальовані татуюваннями, з бітами в руках, що вони ними стукали по плечах. Дехто розминав шию, крутячи нею на всі сторони. Босяки вирячились на Фан Ю і Ян Лея. - Що це за «писанки»? – Ян Лей здивувався виду цих шийних жонглерів. - Це тепер модно? - Це все одно тимчасові тату. До першого ж миття, – розкритикував Фан Ю. - Якісь наклейки! По 2 мао за штуку. Он там, внизу, продаються, - висміяв їх Ян Лей. - Гей, дристуни, ви там вже закінчили? Виходьте! – скажено горлав «Курча». Фан Ю і Ян Лей, пристойно вдягнені, без жодних відміток на тілі, не граючи мускулами, без зброї, вийшли. «Курча» махнув рукою і його посіпаки кинулись вперед. Розказували, що в той день на вулиці Матай зібралось ледь не пів міста. Натовп у захваті плескав в долоні. Зазвичай, ці босяки скрізь пхали своїх носів, вплутувались в бійки і завдавали збитків по всьому району, тож люди були задоволені, що хулігани, нарешті, отримали на горіхи. За словами очевидців, двоє перемогли десятьох і при цьому виглядали так, немов знімались у фільмі. Деякі люди так і вважали, а хлопці в бітами - це масовка, інакше як можна було голіруч вкласти озброєних, так що ті навіть не годні підвестись? Насправді, вся бійка тривала лише півхвилини. Глядачі встигли побачити тільки удари ногами одного і кулаки іншого. Хулігани, що їх гамселили ногами, розлітались навколо або падали на коліна і більше не вставали. Той, хто би кулаками, з першого удару розбивав ніс, так що юшка хвиськала на одежу, а з другого – око. Кров текла рікою. Один з бійців був в камуфляжних штанах, і з розповідей свідків, постійно тримав в роті сигарету. Він навіть зупинив свого друга, бо той надто сильно бив. «Курча» валявся на землі, обличчя його було повністю закривавлене. Поруч з ним валялась його біта, яку він не міг підняти, бо хлопець в камуфляжних штанах розбив йому руки.  - Братчику, ти нас знаєш? – спитав тип в камуфляжних штанах, присівши навпочіпки поруч з «Курчам». - …н-ні, - тремтячим голосом відповів «Курча». Він був дуже наляканий: ще ніколи його так не били. - Як же так? Ти ж щойно називав наші імена! – посміхнувся хлопець в чорній футболці поряд. З його кулаків стікала чужа кров. «Курча» вилупив беньки. - Ти казав, що я в лікарні, - знущався «ногастий» боєць. Потім вказав на Ян Лея: - А він зі мною лікується. - Матері моїй ковінька!.... Лице «Курча» пожовтіло до пари з волоссям. Як би поряд була стіна, він би ще й головою побився. В першій спільній бійці Фан Ю і Ян Лей надерли дупи малолітній шушвалі, від чого пізніше горіли віл сорому. Але тоді вони повеселились, чого не робили дуже давно. Відійшовши подалі від того місяці, двоє хлопців все ще гигикали один з одного і не могли зупинитись. Фан Ю досі тримав в роті цигарку, а в Ян Лея цяпала кров з рук. Кілька дівчат в натовпі бачили це шоу від початку до кінця. Одна з них ще довго дивилась хлопцям услід. Тоді Фан Ю і Ян Лей не здогадувались, скільки проблем принесе їм ця сутичка в майбутньому. Того вечора Ян Лей був особливо розпаленим. Він завжди був бездумним і імпульсивним на противагу Фан Ю, хоча останнім часом став стриманішим. Кожна бійка пробуджувала в ньому войовничий запал. Після сутички розслаблений Ян Лей покликав друзів, що з ними вони з Фан Ю тусувались, до «Величного століття» на бенкет, а потім вони подались до караоке-бару «Прожектор». Знявши кімнату, вони горлали пісні. Ян Лей заспівав «Любовні спалахи». Піддаті глядачі вибухнули оплесками. Наступною піснею він обрав «Сп’янілий захід сонця» Джекі Чуна: - Сп’янілий захід, сп’янілий захід, від нього нічого не приховати, бо моє серце, моє захмеліле серце… захмеліле серце, захмеліле серце палає, я лиш бажаю, щоб мрія мого серця здійснилась, закарбую в собі твій поцілунок, моє кохання… Ян Лей співав її з усією пристрастю. Його красивий голос зворушував. Коли пісня скінчилась, хтось крикнув: - Ян Лей точно в когось закохався! - Хто тут ще закоханий? – фиркнув Ян Лей. - Якась любка закрутила йому голову! Приведи її сюди, нехай вона послухає! Вони не дозволили Ян Лею відбрехатись. - Ян Лей ні з ким не зустрічається, - сказав Фан Ю, допомагаючи йому викрутитись. Ян Лей ледь не прохопився: «Ти - єдиний, з ким я хочу зустрічатись». Перед тим вони обидва були дуже зайняті, тому якийсь час Ян Лей не залишався у Фан Ю вдома. Того вечора, вперше за довгий час повернувшись туди, п’яний Ян Лей зовсім не бажав йти додому. Двоє одурілих хлопців валялись в ліжку, згадували «Курча» і реготали. Світло було вимкнене, з відчиненого балкона дмухав досі спекотний нічний вітерець, крізь тюль на ліжко лилось місячне сяйво. Спека не відступала. Поки вони жартували, веселились і хихотіли, тіло Ян Лея поступово розпалювалось, а в серці щось здіймалось. Ян Лей дивився на захмелілого від вина Фан Ю, спітнілого від нестерпної спеки. Краплинки поту виступили на його шиї і грудях, яскраво виблискуючи у місячному світлі. Фан Ю про щось його спитав, але Ян Лей раптово замовкнув. Проковтнувши слину, він присунувся ближче до Фан Ю, підвівся трохи і прошепотів: - …Фан Ю, давай розважимось? [1] Війна за території.