Ян Лей припав до тіла Фан Ю, вгамовуючи прискорене серцебиття і дихання. Коли він, нарешті, прийшов до тями після оргазму, Фан Ю зіштовхнув його з колін і піднявся з ліжка, щоб піти до ванної кімнати.

Оговтавшись, Ян Лей знайшов серветку і недбало повтирав нижню частину тіла. Наляканий і дещо спантеличений, він сів на край ліжка.

Коли збудження вщухло, він зрозумів наскільки далеко зайшов.

Повернувшись до спальні, перш ніж Ян Лей встиг побачити його обличчя, Фан Ю вимкнув телевізор, і кімната раптово поринула в темряву. Мовчки, він улігся в ліжко і накрився ковдрою.

Ян Лей дивися на нього, не знаючи, що сказати. В кімнаті запанувала зніяковіла тиша.

-…Фан Ю… - через довгий час стиха обізвався Ян Лей.

Фан Ю не відповів.

- …ти злишся?

Відчай охопив його серце, коли він споглядав спину Фан Ю.

Через деякий час Фан Ю зронив:

- Спи.

В його голосі не було ні емоцій, ні гніву, ні роздратування. Але Ян Лей знав, що відсутність емоцій у Фан Ю – і є емоції. Коли він дійсно засмучений, він нічим це не демонструє, він абсолютно байдужий.

Немов чорна хмара насунула на Ян Лея. Він шкодував про свою імпульсивність, переймався, що Фан Ю почне ігнорувати його, як Плямиста Кітка.

-… Я просто…занадто збудився… - сплутано виправдовувався Ян Лей, - я справді не мав на увазі нічого іншого…

Тепер його завжди гострий язик не мав жодної користі.

-…мені здалось, що так буде цікавіше…отримати трохи більше задоволення…

Нарешті Фан Ю не втримався і гримнув:

- Вважаєш, що можеш так дуріти?

Він був вкрай розлюченим.

Ян Лей знав, що Фан Ю неодмінно буде гніватись, тож він почувався неймовірно гидко.

- Тобі не здається це збоченим? – сиплим голосом спитав Фан Ю.

Ян Лей відчув такий біль, ніби в його тіло встромили товстезну голку.

- Якщо тобі огидно, просто вдар мене, - похмуро відповів він. - Бий, поки тебе не відпустить.

Раптом Фан Ю повернувся і витріщився на Ян Лея. Все ще сидячи на ліжку, під цим важким поглядом, Ян Лей відчув напруження і своє безсилля. Несподівано Фан Ю стуснув його ногою так сильно, що аж іскри з очей поскакали.

- Як би це був хтось інший, я вже викинув би його звідси нахрін, - сказав Фан Ю.

Ян Лей не знав, чи радіти йому, чи плакати від цих слів.

- Не забавляйся так більше!... – врешті тихо промовив Фан Ю.

Після того Ян Лей все ще навідувався до Фан Ю, але тепер зрідка залишався ночувати. Ніхто з них не згадував ту ніч, але, очевидно, що деякі речі не минають лише тому, що про них не говорять. Фан Ю не ігнорував і не уникав Ян Лея, як він того боявся. Хлопець ставився до нього, як і раніше, але Ян Лей відчував, що щось змінилось. Залишаючись удвох, особливо ввечері в спальні, між ними завжди панувала якась незрозуміла напруга. Врешті-решт, Ян Лей збирався додому, а Фан Ю його не затримував.

Ян Лей іноді з гіркотою думав: «Якщо говорити відверто, хіба це не просто солодійство двох чоловіків, нехай вони дещо і перетнули межу? Розважаючись, чоловіки часто втрачають ґлузд, через що стають геть некерованими».

Він не знав, що Фан Ю насправді думав про ту ніч. Ян Лей намагався запитати кілька разів, але не вистачало духу.

Лежачи в своєму ліжку, Ян Лей незліченну кількість разів згадував, про те, що між ними відбулось. В такі моменти дихання його ставало важчим, і він не втримувався від того, щоб не торкнутись себе… Згадуючи обличчя Фан Ю в мить вищої насолоди, Ян Лей вибухав…

 

***

 

Працюючи генеральним директором ресторану, Фан Ю став вкрай завантаженим. Набагато більше, ніж коли опікувався більярдною. Адже «Величне століття» - це серйозний бізнес, а не бандитські колотнечі. Цій справі потрібно приділяти багато уваги і часу. Призначивши його очільником, Луо Цзю повністю довірився і надав Фан Ю право самостійно вирішувати всі питання.

Ресторан «Величне століття» розташовувався в гарному районі міста, частував вишуканими стравами і задовольняв найвибагливіших гостей. Бандити Цзянху, місцева верхівка і звичайні мешканці міста вишиковувались в чергу, щоб повечеряти там, то чому б бізнесу не процвітати? Кожен вечір перед рестораном тіснились люди, очікуючи своєї черги зайняти столик. Таку картину зрідка можна було побачити в ті часи.

Зайшовши якось ввечері до ресторану, Ян Лей побачив Фан Ю, що стояв за стійкою менеджера і про щось розмовляв. Він все ще носив білу сорочку, звично заправляючи її в класичні штани, демонструючи струнку міцну фігуру і довгі, сильні ноги. Ян Лей підійшов привітатись, а потім піднявся сходами на другий поверх, почекати Фан Ю в його кабінеті. Через деякий час з’явився виснажений Фан Ю і впав на диван.

- Ти настільки забігався, що навіть схуд.

Ян Лей помічав найменші зміни в його тілі.

- Я дуже зайнятий, занадто багато клопотів. Але справи йдуть дуже добре.

Незважаючи на втому, очі Фан Ю світились: йому дуже подобалось керувати рестораном.

- Звісно добре! Хіба ти не знаєш, хто тут генеральний директор? – пожартував Ян Лей. Помітивши, як Фан Ю розминає плечі, і вдивившись в його стомлене обличчя, він підійшов до нього.

- Давай зроблю масаж.

Фан Ю підставив спину.

- Фірма Янь Цзиї взялась за проєкт, тож я буду зайнятий і не зможу навідувати тебе деякий час, - сказав Ян Лей.

- Як довго?

- Не знаю, місяць чи два.

Ян Лей навмисно збільшив строки.

- Поїду до столиці провінції. Старший брат сказав, що якщо все піде добре, то я мушу залишитись там майже на півроку.

Янь Цзиї дійсно казав це, але Ян Лей не хотів залишати Фан Ю. Врешті-решт, Янь Цзиї ще не був певен, чи варто відпускати праву руку, тож це питання залишалось невизначеним.

- Ти довго не зможеш мене побачити, тому частіше зустрічайся зі мною, - сказав Ян Лей, бажаючи побачити реакцію Фан Ю.

Фан Ю дійсно серйозно сприйняв його слова.

- То коли ти їдеш?

- Наступного тижня.

- Так скоро?

- Ти все одно зайнятий, тож побачимось через півроку.

Вираз обличчя Фан Ю після цих слів зробив Ян Лея трішки щасливішим.

- Ви хочете сказати, що не бажаєте відпускати мене, пане Фан?

Лице Фан Ю було сповнене втрати.

- Не хвилюйся, я буду приїжджати час від часу, - щасливо белькотів Ян Лей.

- Ну й забирайся! – насупився Фан Ю. – Приходь до мене в суботу. Посидимо.

В ту суботу до дому Фан Ю Ян Лей поїхав на його мотоциклі. Раніше він позичив мотоцикл для своїх справ. Впоравшись, як стемніло, він помчав до Фан Ю.

Тепер Фан Ю дзвонив Ян Лею щоразу, коли був час, відколи він дізнався про його відрядження.

- Невже ти не зайнятий? – Ян Лей подивися на годинник. – Зараз як раз обід.

- Там нічого особливого, без надзвичайних замовлень. Тож, я вільний. А що? Я не можу з тобою поговорити?

- Гаразд, гаразд. Як скажеш, - посміхався Ян Лей.

Він знав, що Фан Ю не хотів його відпускати.

Ян Лей їхав на мотоциклі до будинку Фан Ю так швидко, як тільки міг, смакуючи наперед його реакцію, коли той зізнається, що Ян Лей нікуди не їде. Напевно, Фан Ю знову його поб’є, але йому дуже кортіло побачити щасливе лице брата. Ян Лей нарешті зрозумів, чого він хоче і як треба діяти.

Мотоцикл повернув за ріг і помчав дорогою вперед. В цей момент велика вантажівка, несподівано втративши керування, полетіла прямо на Ян Лея. Він навіть не встиг усвідомити, але його тіло зреагувало. Він інстинктивно зістрибнув з мотоцикла вправо і повалився на землю. Мотоцикл впав. Вантажівка переїхала його колесами. Коли пролунав звук гальм, а натовп шоковано заверещав, Ян Лей вже встиг відскочити у бік. Він отямився, коли з вантажівки вийшов водій. Той, побачивши закривавленого Ян Лея, побілів від страху.

Помітивши на собі кров, Ян Лей здивувався, тому що в нього нічого не боліло. Роздивившись навколо, він зрозумів, що влетів просто в придорожній намет і перевернув декілька великих горщиків з курячою кров’ю, яка розлилась по всій дорозі. Він самостійно підвівся, перевірив, що не мав значних ушкоджень чи травм. Лише трохи здер шкіру на руці.

Але для очевидців ця сцена здалась моторошною. З голови до ніг закривавлена людина стояла на ногах. Кров стікала на землю прямо з її тіла. Вщент розбитий мотоцикл валявся на дорозі. Бідний водій майже знепритомнів з переляку.

- Я в нормі! Все в порядку! – заспокоював Ян Лей водія.

Дорожні патрульні, що проїжджали повз, кинулись розбиратись. Побачивши Ян Лея, вони були нажахані настільки, що, незважаючи на слова Ян Лея, що з ним все нормально, наказали водієві вантажівки доставити Ян Лея до лікарні, а потім перекрили місце аварії.

Ян Лея затягли до поліцейської автівки і відправили в лікарню. Дорогою він думав про мотоцикл Фан Ю, який, схоже, можна здавати на металобрухт.

- Я в нормі, але вам доведеться заплатити за мотоцикл, - сказав він водієві. – Я можу постраждати, а мотоцикл - ні!

- Синку, доки з тобою все гаразд, я заплачу за все.

Якби водій все так збив його, то залишився б за ґратами до кінця свого життя.

У лікарні підтвердили, що кров - куряча, і окрім цієї подряпини на руці, більше жодних поранень Ян Лей не отримав

- Такий спритний юнак! – вигукнув лікар. - В тебе відмінні рефлекси!

- То я можу йти? В мене справді ще є важливі справи.

Фан Ю все ще чекав на нього.

- Куди ти так поспішаєш? Треба продезінфікувати і перев’язати рану. Якщо туди потрапить інфекція, то заживатиме вдвічі довше!

Лікар вперше бачив такого байдужого потерпілого після величезної аварії. Він не знав, що володар вулиць Ян Лей в бійках з ножами і пістолетами бачив і не таке, і навіть, якби це була його кров, він би зберігав спокій.

Ян Лею довелось зачекати в черзі, поки ним займеться медсестра. Він стояв в кінці черги, коли до лікарні увірвався чоловік. Навіть свій велосипед він кинув просто перед дверима. Він побіг до медсестринського посту і налякав чергову медсестру:

- До вас привозили з автокатастрофи чоловіка на ім’я Ян Лей?

Медсестра побачила перед собою молодого красивого хлопця з нажаханим обличчям.

- Я зараз подивлюсь, не хвилюйтесь, - сказала вона. Дівчина мило посміхнулась йому і стала гортати книгу записів.

Коли Ян Лей обернувся і побачив його, Фан Ю був весь змоклий і блідий.

- Привозили чи ні? – майже ревів Фан Ю.

Медсестра з переляку підстрибнула на стільці.

- …Ще не знайшла…. Ось! Щойно привезли з автокатастрофи, одразу в операційну, здається він помирає…

- Фан Ю! – поспішно покликав Ян Лей, але Фан Ю не почув. Він стрімголов понісся до операційної.

Над дверима оперблоку світився червоний індикатор, а в коридорі плакали члени сім’ї.

Фан Ю скам’янів.

Він дізнався про аварію, коли вийшов купити поїсти. Аварія сталась майже біля його будинку, на перехресті вулиць фермерського ринку. В натовпі він почув, що тут сталася автокатастрофа. Спочатку він навіть не хотів дивитись на це видовище, але магазин був як раз з того боку. Прийшовши до магазину, він почув бурмотіння продавця: «Яке жахіття! Скрізь кров! Він, напевно, когось збив!». Фан Ю подивився у натовп і крізь прогалину побачив на землі мотоцикл.

Його серце на мить зупинилось. Фан Ю розштовхав людей, підійшов до мотоцикла, перетвореного на купу залізяччя, і побачив знайомі сині сидіння та номерний знак.

- Де він? Що з ним сталось? – кричав Фан Ю, схопивши патрульного за одяг.

- Відвезли в третю лікарню!

Цей патрульний приїхав по вантажівку, і взагалі не бачив Ян Лея.

- Боже мій! Ця вантажівка така величезна! Вона пронеслася повз, і  - «БАХ» - збила того юнака… Господи… кров усюди… вона текла… просто з нього… жах… така трагедія… кошмар…

Завжди були такі люди, які взагалі нічого не бачили, але це не заважало їм розповідати іншим прикрашені події.

Кров дійсно була скрізь на землі. Її бачили всі, і Фан Ю також.

- Він мабуть, помирав, коли його понесли в машину… який гріх…такий молодий…

- Гей, гей, гей! Що ви робите?!

Хтось здійняв галас, коли Фан Ю вихопив у найближчого перехожого велосипед, скочив на нього і понісся звідти.

Тож тепер Фан Ю заціпеніло стояв перед дверима операційної. Жах відбивався в його очах, руки і ноги скував крижаний холод.

Він настільки швидко біг, що Ян Лей не зміг його наздогнати. Діставшись четвертого поверху, Ян Лей завернув за ріг і майже врізався в Фан Ю. Побачивши його, завмерлого посеред коридору, Ян Лей хотів покликати його, але слова застрягли в горлі, коли він помітив його обличчя. І все зрозумів. Він повільно підійшов до Фан Ю ззаду і простягнув руки, затуляючи очі.

- …Вгадай, хто?  - тихим схвильованим голосом запитав Ян Лей.

Фан Ю круто розвернувся.

Ян Лей опустив руки і посміхнувся йому особливо щасливою, світлою посмішкою.

- Зі мною все гаразд! Я в нормі!

Він показав пошкоджену руку.

- Це лише подряпина. Хіба я міг розбитися? Це куряча кров з придорожньої кафешки… ти так швидко бігаєш, я не зміг наздогнати тебе! Я кричав тобі внизу.

Збуджений Ян Лей не міг закрити рота. Фан Ю не вимовив жодного слова і дивився на нього так, ніби ніколи не бачив.

- Я правда в порядку! Фан Ю…

Ян Лей обійняв його. Серце переповнювали хвилювання і втіха.

- Я так… Ай! – гучно скрикнув Ян Лей.

В його плече зі всією силою врізався кулак Фан Ю.

- Ти клятий…!

Фан Ю залишився з Ян Леєм в лікарні, щоб закінчити дезінфекцію і перев’язку, а потім на велосипеді відвіз його додому. Сидячі на багажнику, Ян Лей однією рукою тримався за талію Фан Ю, а іншою – міцно обіймав його.

Чоловік, що його пограбував Фан Ю, все ще тинявся коло ринку, і, побачивши злодія, збирався вилаяти його. Фан Ю повернув йому велосипед і ввічливо все пояснив. Власник велосипеда подобрів: «Оце так! Я радий, що все гаразд! Ти в сорочці народився, хлопче!».

Зайшовши до квартири, Ян Лей був голодний, як собака. Фан Ю вказав йому на стілець, сказав: «Сиди тут і не рухайся!» і пішов готувати вечерю.

- Я допоможу!

- Сядь!

Лише одне слово Фан Ю перетворило Ян Лея на слухняного песика. Він чемно сидів за обіднім столом і спостерігав, як Фан Ю виносив страву за стравою, наче фокусник. Курка Гун Бао, «мурахи на дереві[1]», кисло-солодці реберця, томатно-яєчний суп, засолена качка – всі улюблені страви Ян Лея. Він сидів на стільці і ковтав слину.

- Ти власноруч це готував? – вразився Ян Лей.

- Ще чого! Купив, звісно!

Фан Ю збирався налити вина, але поставив його назад.

- Тобі не можна. Краще більше їж. Це корисно для кровотворення.

- Та це не моя кров, - знову повторив Ян Лей.

- Без різниці!

Ян Лей замовк всього лише від погляду Фан Ю. Він трохи розгубився, немов дійсно зробив щось не так, і почувався винним.

Фан Ю теж їв, але небагато. Він більше дивився не те, як Ян Лей напихувався великими шматками їжі, немов з голодного краю, час від часу підкладаючи йому в тарілку того чи сього.

- Вже досить! – попросив Ян Лей. З тарілки вже майже вивалювалось. – А ти чого не їси?

- Вже наївся. Ти їж більше, - сказав Фан Ю. Він відклав палички і мовчки дивився, як наминав Ян Лей.

Той ще їв деякий час, а Фан Ю сидів збоку і палив цигарку. Ян Лей помітив його задумливий настрій.

- Щось сталось?

- Нічого, - Фан Ю посміхнувся йому, - їж.

Ян Лей подумав, що сьогоднішній день був дуже стресовим, але, водночас, ця аварія стала для нього своєрідним подарунком. Він побачив, що Фан Ю щиро переживав через нього. Серце Ян Лея тріпотало.

В лікарні він так хотів пригорнути Фан Ю до себе, сказати йому багато ніжних слів, запевнити, що з ним все гаразд. Коли він побачив бліде обличчя Фан Ю, його серце стиснулось навіть сильніше, ніж якби він дійсно влетів в вантажівку.

Ян Лей зрозумів, що повністю втратив голову.

Він не годен розлучитись з Фан Ю.

- Все ще думаєш про цей день? Все добре, справді.

Ян Лей відчував, що сьогоднішні події досі обтяжували думки Фан Ю.

- Мотоциклу - хамбець. Водій мусить компенсувати збитки, йому це так просто з рук не зійде, - продовжував він.

- Невже тебе хвилює той сраний мотоцикл? – огризнувся Фан Ю.

Ян Лей на мить завмер.

- Не ганяй так більше. Сьогодні тобі пощастило, а завтра? - спитав Фан Ю з цигаркою в роті.

Ян Лей подумав, що це не було схоже на Фан Ю - людину, яка злизувала кров з вістря ножа.

- Головоріз боїться смерті? – жорстоко вжалив Ян Лей. – Коли мені проштрикнули руку, я і то більше крові втратив, ніж зараз. Я вже побував в пеклі, чого ще мені боятись?

- Не заливай, - зненацька роздратувався Фан Ю і викинув сигарету.