Вітаю, шановні читачі!

Перш ніж занурити вас в цю мафіозну історію, маю дещо сказати.

Це мій перший переклад. До цього я не мала досвіду ані в написанні власних творів, ані в перекладанні будь-чого. Роблю я це виключно із власного інтересу до роману і з метою поширення україномовного контенту в українському веб-просторі, лише для ознайомлення. Тому, якщо у вас виникнуть зауваження до тексту, побажання чи пропозиції, прошу відписувати в коментарях.

Стосовно перекладу, хочу зауважити:

- з метою уникнення вживання нецензурної лексики, ви зустрінете в тексті українські автентичні лайки, прокльони, тощо;

- деякі китайські ідіоми, для кращого розуміння, я адаптувала чи замінила українським відповідником, деякі - залишила, як є, та додала пояснення.

На мою думку, це лише додає різнобарв'я перекладу.

Перекладені розділи публікуватиму у міру власних сил і часу.

Дякую за розуміння!

Кінець 80-х – початок 90-х років минулого століття. Бурхливі часи, сповнені щирими і чистими почуттями.

У суворому місті Цзянхай майже щомісяця траплялись інциденти серйозних поранень і вуличних бійок. Місто заполонили великі і малі угруповання бандитів. Вони розділили його на сфери свого впливу і панували там.

Вісімнадцяти-дев'ятнадцятирічні підлітки, що шукали слави, цілими днями вештались нетрями з захованими на тілі і в одязі металевими шпичаками, забигачами(1), мачете і різаками(2), у спробах наскочити на авторитетного головоріза чи старшого брата Цзянху, зарізати його, миттєво здобути повагу і стати ватажком, за яким підуть інші.

 -  (прим. пер. - надалі курсивом) кримінальних авторитетів їхні підлеглі називають Да Ге (старший брат), а тих в свою чергу називають Сяо Ді (молодший брат). Називати когось Ге або старший брат є висловленням поваги - 

- Цзянху - братерство людей, які в давнині володіли бойовими мистецтвами і вершили справедливість -

Тому на вулицях Цзянхаю тоді часто можна було побачити збіговисько хуліганів, які скрізь влаштовували погроми, билися будь-де і будь з ким, затівали мордобій без розбору. Вони поводились пихато і жорстоко.

Тим не менш, ці хулігани здебільшого просто вештались навкруги, ба більше, вони навіть не були дотичні до кримінального світу. Вони були всього лише зграєю надміру захоплених безграмотних молодиків з киплячою кров'ю в жилах, що в бійці покладались не на вправність, а на кількість. Якщо вони стикались з кимось слабшим, то забивали його до смерті, але коли вони натрапляли на серйозні проблеми, їх ноги підкошувались, і вони здавались або тікали хто куди. Небагато було тих, хто дійсно зробив собі ім'я у бійках, а ще менше тих, хто ставав впливовою фігурою. Тому справжні бандити Цзянху бридились бруднили свої руки цими покидьками.

Звісно, були й винятки.

Ян Лей був саме таким винятком.

Вперше Янь Цзиї побачив Ян Лея в нічному клубі «Чженда», який розташовувався на території «Солдатського Клубу». «Солдатський Клуб» в ті часи був головним розважальним комплексом в північному місті Цзянхай з ковзанкою, залом ігрових автоматів, більярдним клубом, басейном та кінотеатром. Нічний клуб «Чженда» був першим нічним клубом у Цзянхаї. Бізнес розкручувався, власники мали великі прибутки - це було популярне місце. Майже кожної ночі там відбувався дебош. За півроку існування «Чженда» в результаті жорстоких бійок багато хто отримав важкі поранення, ба більше, було вбито людину.

Янь Цзиї на той час був найвпливовішим бандитом Цзянху у місті. Йому було за тридцять, зовнішність він мав невиразну. Ще на початку 1980-х років він вже був визначним авторитетом, закріпивши свій статус в Цзянху після незліченних запеклих битв з іншими бандами. Згодом відсидів чотири роки у в'язниці за своїх побратимів, а після виходу на волю влада його тільки зросла.

Цей Янь Цзиї зараз сидів на другому поверсі нічного клубу «Чженда» і дивився униз. Поки він крокував від входу до другого поверху, люди, що зустрічались на його шляху, шанобливо називали його «Янь Ге»(3). Вік кивав, час від часу посміхався у відповідь, і тоді люди почувались улещеними. Янь Цзиї прийшов сьогодні розважитись, тож він тримався в тіні; ті, хто не помітив його появи, навіть не здогадувався, що наймогутніший бандит всього міста знаходиться на другому поверсі клубу.

Поки внизу тривали танці, хтось здійняв галас. Товстун, схожий на кавун, тягнув за собою молоду вродливу дівчину.

- Що ти робиш?! – дівчина нервувала, намагаючись вирватись.

- Сестричко, Ге хоче пригостити тебе! – по мерзотному обличчі товстуна розповзлась хтива усмішка.

- Що з тобою не так? Я тебе навіть не знаю! - верещала дівчина.

- Вважай за честь, що я звернув на тебе увагу! – товстуну почав уриватись терпець.

Товстун мав відповідне своїй зовнішності прізвисько – Білий Гарбуз. Він входив до банди Лю Лого, який контролював західну частину міста. Хоча й виглядав Гарбуз огидно, проте мав славу горлоріза, а також дос'є в Бюро громадської безпеки(4).

- Смердючий кабан! – голосила дівчина.

- Це ти до мене? - Білий Гарбуз не міг оконфузитися на очах своїх дружків, тому пригрозив: – Якщо не підеш зі мною, я здеру з тебе спідницю просто тут. Хочеш перевірити?

Він яро зиркав на неї своїми вузькими очима, потім смикнув її:

– Ворушись!

Білий Гарбуз потягнув її далі до виходу, проте зупинився через кілька кроків. Якийсь молодик затулив йому шлях і не пропускав.

- Забирайся геть!

- Відпусти дівчину, вона не хоче йти.

Товстун збентежився. Він не очікував, що хтось наважиться перегородити йому дорогу. Він двічі оглянув свого візаві з голови до ніг.

- Ти, в біса, не знаєш, хто я? Як ти насмілився зупинити мене? – Білий Гарбуз розпалився не на жарт.

- Ти залишаєшся тут, як щодо цього? – незнайомець зверхньо дивився на Товстуна і навіть не думав рухатись.

- Шмаркачу, вважаєш себе збіса крутим?

- Я і є крутий, цього не відняти.

Ці слова стали спусковим гачком для Білого Гарбуза. Він накинувся на нахабу.

Білий Гарбуз не був одним із тих вуличних хуліганів. Він був найскаженішим головорізом з банди Лю Лого. Він зазнав сім чи вісім важких поранень, його тіло було скрізь у шрамах, то чи боявся він отримати ще декілька? Білий Гарбуз поцілив зухвальцю прямо в обличчя.

Хоч він і був товстуном, проте рухався швидко і точно, що також стало причиною його репутації. Зазвичай він починав бій з перевіреного прийому – точного удару в ніс. Поки противник стискав розбитий ніс, Білий Гарбуз хапав його за голову і бив коліном в живіт. Якщо опонент все ще тримався на ногах, в бій вступав ніж. Зрідка хтось ухилявся від першого удару, проте на цей раз Білий Гарбуз схибив. Незнайомець миттєво ухилився, вхопив кулак товстуна і потягнув його вперед. Гарбуз втратив рівновагу. Тим часом юнак вже кілька разів жорстоко ударив його в живіт, різко і влучно. Гарбуз витримав нестерпний біль і потягнувся за ножем в пазусі. Та не встиг він його витягти, як отримав потужний удар чимось твердим в щелепу. Потім почувся звук битого скла, і гостра половина пивної пляшки встромилась йому в обличчя.

Лице Білого Гарбуза було повністю закривавлене, щелепа вибита з суглоба. Його дружки були ошелешені: вони ніколи не бачили, щоб Білий Гарбуз зазнавав поразки. Тоді вони кинулись вперед. На стороні зухвальця було близько десяти посіпак. Почалась чубанина.

Янь Цзиї дивився цю виставу згори. Дружки Білого Гарбуза були з банди Лю Лого, однак ті недомірки, що було помітно одразу, не мали керманича. Вони були вуличними хуліганами, проте Янь Цзиї вперше бачив таких сміливих хуліганів.

У руках прибічників Білого Гарбуза з'явилась зброя. В багатьох з них булистрахітливі великі різаки. Зазвичай такі різаки використовували люди Цзянху для залякування і облав. Ця зброя не була смертельною, але від її удару залишались глибокі криваві рани, з якими було складно продовжувати битися.

Тож дружки Білого Гарбуза збирались просто налякати вуличних хуліганів. З досвіду, їхня лють була показною - варто було завдати пари ударів, як вони тікали.

Несподівано сьогодні банда Білого Гарбуза зустрілась з «винятком». Побачивши здоровезні різаки, вуличні хулігани не тільки не злякались, але й ринули назустріч. І попереду той хлопець, що переміг Гарбуза. Відчайдух встромив в стегно найближчого головоріза його ж різак. Чоловік заволав. Ніхто не міг наблизитись до юнака з ножем. Він відгамселив двох здорованів з мачете і заколов різаком ще одного, який бився з його побратимом.

Між «заколоти» і «підрізати» є суттєва різниця. Від другого зрідка хтось помирає, а от перше часто буває фатальним.

Побачивши і відчувши оскаженілий дух цього хлопця, дружки Гарбуза наклали в штани, бо вбивства не входили до їхніх планів.

З цього моменту все змінилось. Банда Білого Гарбуза пустилась навтіки. Шалений молодик, перестрибуючи через столи і розмахуючи різаком, погнався за ними. Білий Гарбуз крадькома драпцював із клубу.

Янь Цзиї зацікавлено вивчав хлопця, що стрибав столами.

- Хто це? – запитав він у своїх людей.

- Його звуть Ян Лей.

- Той самий Ян Лей? – навіть Янь Цзиї чув про нього.

Ян Лея вважали одним з найкращих молодих бандитів. Він не боявся битися, не боявся ризикувати. Більш того, на силу відповідав силою. Чим нещадніший був ворог, тим витривалішим він ставав. Ян Лею було 18 років, він нікому не корився, не шукав підтримки, покладався тільки на себе і чинив по совісті. Він був ватажком невеликої вуличної банди, що діяла в районі Армійської вулиці. Завдяки декільком важким боям з людьми Цзянху зробив собі ім'я. З дитинства він полюбляв читати пригодницькі твори про шляхетних розбійників з описами зіткнень і подвигів, що значно вплинуло на його самосвідомість. Кодекс його банди містив три правила: не кривдити жінок, слабших і невинних. Попри його гарячкуватість в бою, Ян Лей все ж був поміркованим. Всі бійки закінчувались його перемогою.

Поважні авторитети Цзянху дбали про свої репутацію і імідж. Якщо їхні підлеглі були некомпетентні, то, звісно, їх швидко усували конкуренти. Це було одне з правил Цзянху, тому Ян Лей залишався неушкодженим. Славнозвісність Ян Лея дедалі ширилась, і серед молодших хуліганів не було нікого, хто б не знав його.

В той час, на початку 90-х, серед новачків було небагато перспективних бійців. Ян Лей був одним з найкращих. Не дивно, що Янь Цзиї чув про нього.

- А він нівроку, цей хлопець, - Ян Цзиї похвалив Ян Лея.

Довести здорованя Гарбуза до такого жалюгідного стану було ще тією задачкою.

- Спритний.

Янь Цзиї також вподобав лицарську натуру Ян Лея.

Згодом з'явилось кілька версій подій, як Ян Лей приєднався до банди Янь Цзиї. Незалежно від того, яка з них була достеменною, головне, незабаром після інциденту у нічному клубі «Чженда» Ян Лей пішов за Янь Цзиї – найавторитетнішим старшим братом Цзянхаю.

Пізніше конфлікт з Білим Гарбузом владнався, і кажуть, що Білий Гарбуз, зазнавши значної поразки, не наважився помститися, бо Лю Лого, яким би сильним він не був, не міг зрівнятись з могуттю Янь Цзиї.  

***

- Лей Ге, я чув, що в дев'ятій середній школі навчається одна «квіточка»(5), не хочеш піти подивитись? - сказав Лі Сан, друг Ян Лея.

 - у Китаї обов'язкова освіта включає в себе 6 років початкової школи (вік учнів становить з 6 до 12 років), 3 роки неповної середньої школи (з 12 до 15 років) і 3 роки повної середньої школи (з 15 до 18 років). Після завершення кожної школи учні здають іспити для вступу в наступну- 

Лі Сан мав вузеньке обличчя, маленькі лукаві очі, маленький ніс, і, в цілому, виглядав як бабак, але зрадником він не був.

- Справді «квіточка»?

- Так, довгі ніжки, світла шкіра!

- Ласун! - Ян Лей стуснув його ногою.

Лі Сан ще не зустрів дівчину, яка б задовольнила його високі стандарти, а посередності його не приваблювали.

- Не маю часу, треба тренуватись.

- Знову?

Якби Лі Сану вистачило духу, він би ще додав: "Це не тренування, а збивання бавовни!".

- збивання бавовни – стародавнє китайське ремесло. Майстрів називали «гравцями на бавовні» через те, що використовуване ними знаряддя було схоже на великий смичок. Для того щоб розпушити грудки, товсту «струну» цього «смичка» занурювали в шар бавовни, і били по ній калаталом. Від коливання струни грудки розбивались на вату -

Ян Лей загадковим чином став одержимий гітарою. Тоді гітара була чи не найпопулярнішим вподобанням молоді. Всі вони любили прибратися меланхоліками і грати сумних пісень, що б зараз назвали "розпускати нюні".

Ян Лею подобалась музика. Він позичив в сусіда древню акустичну гітару і бриньчав на ній цілими днями. Тільки один його вид з гітарою в руках змушував плакати. Не так добре він грав, як майстерно входив в образ.

Тоді Ян Лея вже називали «Панич Ян». Мало хто знав, чому саме так, та пізніше причина з'ясувалась. А в той час вважалось, що це прізвисько з'явилось через його зовнішність.

Ян Лей був високим, майже 180 сантиметрів зросту, та вродливим. Пізніше, у 2000-х роках кумирами стали чоловіки тонкої, жіночної статури, з вузькими плечима, м'якими рисами обличчя. Але в 90-х красенями вважались чоловіки міцні, в гарній фізичній формі, хоробрі. Натомість «пестуни» викликали відразу. Ян Лей був привабливим: з пронизливим поглядом, гострими бровами, чіткими рисами, жилавою фігурою без зайвого жиру. Це тіло було результатом боїв. За словами Янь Цзиї, з першого погляду можна було сказати, що він хороший боєць. Тож красень Ян Лей з гітарою в руках був кумиром дівчат.

Одна дівчина з дев'ятої школи шаленіла за Ян Леєм. Вона не давала йому спокою. Ян Лей ніколи ні від кого не ховався, та ця дівчина змушувала його тікати, і це його дуже виснажувало.

Тому, коли Ян Лей почув про дев'яту школу, він геть засмутився. Він відпустив Лі Сана та інших хлопців зустрітись з красунею, а сам знайшов тихе місце для «збивання бавовни».

Через деякий час у двір, задихаючись, влетів хлопець.

- Лей Ге! Мене побили!

Ян Лей розлютився, щойно його побачив.

- Хто це був?

Побитим був Чуань Цзи. Вони з Ян Леєм були знайомі з пелюшок. Побачивши велику рану на голові Цуань Цзи, з якої капала кров, його обличчя, всіяне попелом і брудом, і його надзвичайно жалюгідний вигляд, Ян Лей сповнився гнівом.

- Люди з більярдної «Сяйво».

- Ходімо!

Більярдна зала «Сяйво» розташовувалась в центрі міста. Більшість більярдних, розважальних центрів і ігрових залів у той час були під контролем банд і мали відносно великі масштаби, і більярдна «Сяйво» була найбільшою та найпопулярнішою в місті.

Ян Лей зробив телефонний дзвінок, наказавши своїм людям йти до більярдної, і поквапився.

Всередині було багато людей. Побачивши агресивно налаштованих новоприбулих, люди замовкли. Ян Лей стояв біля дверей.

- Чуань Цзи, хто саме тебе бив? – запитав він.

- Цей! – Чуань Цзи вказав на чоловіка за більярдним столом.

Це був повновидий, пухкий, приємного виду юнак. Він напружився, продовжуючи міцно тримати кий, і нервово дивився на Ян Лея.

По дорозі сюди Чуань Цзи вже розповів, що трапилось. Він пішов грати в більярд сам, в залі знайшов собі партнера, щоб пограти удвох. Під час гри сталась сварка. Обидва не мали наміру програвати. Почалась перепалка, підсумком якої стала бійка. Чуань Цзи напав першим, але він був не такий ловкий, як його опонент. Той заліпив більярдним шаром Чуань Цзи в лице, а києм ударив по маківці. Насправді, поранення було не важким, але через кров здавалось страшним. Чуань Цзи знав, що Ян Лей мав принципи, тому не сказав, що напав першим. Натомість він підлив масла у вогонь, прикрасивши своє побиття. Ян Лей не допускав, щоб з його братами поводились нестерпно. Він підійшов до повновидого і запитав:

- Ти побив мого брата?

Той злякався, тільки-но побачивши очі хлопця. Але він усе ще мав мужність і не піддався.

- То й що? – повновидий задрав голову.

- Вибачся.

- Хто ти в біса такий, висерок?

Якби більярдист розказав, що Чуань Цзи напав першим, Ян Лей би замислився, але, схоже, цей юнак мав протекторат, тому навмисно спровокував заступника. Перш ніж він встиг договорити, Ян Лей зрушив. Неважливо, куди хлопець бив, важливо, що провокатор через пару секунд вже тримався за голову, скрутившись на підлозі. Залишалось тільки добити його. Інші стояли осторонь і не втручались, поки Ян Лей гамселив того ногами. Почувши жалюгідне виття, у людей волосся ставало дибом. Вони намагались триматися подалі від цього звірства.

- Пішов ти до бісової матері! Ти знаєш, хто мій брата́нич? – повновидого били, але він не міг заткатись.

- Стули пельку! Мені начхати! – Ян Лей тільки розпалився. Найбільше його дратували сцикуни, які казали: «Ти знаєш, хто мій ...?».

Працівники більярдної, що залишились в залі, кинулись на допомогу повновидому, але їх було надто мало, щоб щось зробити. Їх усунули люди Ян Лея, розгромивши більярдну вщент. Побачивши, що все скінчено, Ян Лей вже майже зупинився, коли почув як лайливець, чиє обличчя було залите кров'ю, крикнув комусь в дверях: «Брате!». Ян Лей обернувся. В цей момент йому в голову прилетіла цеглина. Він навіть не помітив, як до нього наблизились. Кров заливала лице.

У кривавій пелені Ян Лей побачив людину. Високий, худий, бездоганно вдягнутий молодик флегматично вдарив його другою цеглиною.

Пізніше, Ян Лей згадував, що найглибше враження на нього справила біла сорочка. Вона була сліпучою, білою як сніг і бездоганно чистою. Мало хто з бандитів так одягався. Вони були або з голим торсом, або в безрукавках та в шортах чи у вільних штанах.

Біла сорочка швидко заляпалась кров'ю, кров'ю Ян Лея. Він пошкодував, що прийшов неозброєним.

Його опонент також не мав зброї, тому вони бились голіруч. Ян Лейвпевнено тримався в ближньому бою, і, безсумнівно, добре бився наодинці. Удардвома цеглинами сколихнув його кров, і він простягнув руку, щоб схопити противника за голову, потім підняти ногу, маючи намір вдарити піжона в коліно. В незлічених сутичках одиниці витримували цей удар. Люди валились з ніг, не в змозі підвестися. Але цього разу Ян Лей не був певен, чи то засліплені кров'ю очі, чи надто швидкий суперник стали причиною його промаху. Він не встиг вхопити противника. Натомість піжон вхопив його за руки та жорстоко вдарив коліном у живіт. Від цього удару Ян Лею запаморочилось в голові, і він рухнув на коліна. Ще пара влучних ударів обрушились на нього.

Удар коліном був одним із прийомів. З якою б силою дилетант не бив, тіло побитого лише болітиме, тоді як удар професіонала влучає чітко по внутрішніх органах. Якщо він погано контролюватиме силу, такий удар здатний проколоти нутрощі, спричини кровотечу або смерть.

Ян Лей був професіоналом, і розумів, що його суперник цілив прямо по нутрощах безпомилково і не вагаючись. Як то кажуть, ніколи не дізнаєшся на що зданий, поки не спробуєш. Щойно його поставили на коліна, він упевнився, що перед ним не простий хуліган.

До цього часу більярдна знову заповнилась людьми. Працівники повернулись до зали разом з людьми чепуруна. Тепер положення сил кардинально змінилось: банда Ян Лея опинилась в програшній ситуації. Піжон відштовхнув Ян Лея, і кілька інших чоловіків наблизились до нього, виймаючи ножі. Поки вони кремсали тіло Ян Лея, він жодного разу не благав пощади. Він лише проклинав їх: «Сучі сини!».

Поплічники Ян Лея ніколи не бачили, щоб з Ян Леєм робили те, що він робив з іншими. Всі вони були йому вірні, ніхто не втік звідти. Вони були оточені в більярдній зі всіх боків.

- Не чіпайте моїх братів! Твого брата бив лише я! - кричав Ян Лей.

- Досить! – гримнув чепурун банді.

- Маєш яйця, - сказав він Ян Лею.

На спині Ян Лея було кілька страшних кривавих ран, з голови і обличчя стікала кров. Виглядав він моторошно. Він підвівся, і незважаючи на кров, погляд його був все ще непохитним. Він мовчазно дивився на чоловіка в білій сорочці.

- Забирайтесь, - сказав піжон.

- Брата́нич! Невже він просто так піде? – повновидий не вважав, що цього покарання було удосталь.

- Нехай йдуть!

Люди розійшлись, відкривши дорогу братам Ян Лея.

Це була найгірша поразка Ян Лея з тих пір, як він увійшов до банди Янь Цзиї. Він бився з багатьма бійцями Цзянху, витримав безліч важких зіткнень, але він ніколи не зазнавав такої серйозної поразки.

Чи здатен Ян Лей придушити свій гнів після такого розгрому?

Звісно що ні! Він помститься!

***

Янь Цзиї відчитав Ян Лея, поки той був в лікарні.

- Це не серйозно! – старший брат був занепокоєний через необачність Ян Лея. – Ти знаєш, хто тримає той більярд? Навіщо ти туди сунувся? Навіть я не хочу з ними зв'язуватись.

Щоправда, Ян Лей знав. Усі бандити знали це.

Власником більярдної зали «Сяйво» був Луо Цзю – старший брат Цзянху, настільки ж впливовий як і Янь Цзиї.

Старший брат Луо Цзю, відомий як Цзю Ге, в 80-х скоїв вбивство, через що втік на південь до Фуцзяню і Гуадуну(6). Згодом він повернувся та був ув'язнений. У тюрмі він згрупував навколо себе в'язнів, які стали його відданими братами. Кожен з них не розмірковуючи пожертвував би своїм життям за ватажка. Після звільнення до Луо Цзю ставились з повагою та побоюванням. Він не був таким благодушним як Янь Цзиї. Він був безпощадною людиною, але мав свої принципи, і не робив легковажних вчинків.

Луо Цзю та Янь Цзиї були лідерами найбільших банд в місті в 1980-х роках. Не було нікого, хто б не знав їх, нікого, хто б наважився їх провокувати. Луо Цзю не мав таких статків як Янь Цзиї, проте його репутація була на рівні. Вони завжди були прихильні один до одного і підтримували хороші стосунки.

Бійка, вчинена Ян Леєм, була ледве не першою з моменту відкриття більярдної, що її влаштував лотр нижчого рангу. Цією навмисною витівкою Ян Лей хотів справити враження.

- Він підійшов ззаду, і з ним були люди, інакше в нього не було б шансів! – продовжував бундючитись Ян Лей. Він згадав цеглу і білу сорочку, та й ще більше роздратувався.

- Та він втер би тобі маку(7) й сам! – Янь Цзиї розсердила гоноровість Ян Лея. – Гадаєш, ти один такий мастак? Ти взагалі знаєш, хто це?

- Хто?

- Це Фан Ю!

Ян Лей затихнув.

Усі головорізи Цзянхаю знали, що Фан Ю був козирем Луо Цзю, бійцем вищого класу. А ті, хто не чув, були глухими, принаймні на одне вухо. Новачки ніколи не стикались з Фан Ю, тому що тепер він зрідка бився. Досвідченим бандитам є про що згадати, говорячи про нього: криваве побоїще на заводі пластмаси, двобій з дикуном Наном, пекельний погром в ресторані морепродуктів. Це були гучні справи в Цзянхаї, тому всі бандити досконало знали подробиці. Того, хто був там, спостерігав, менші бандити шанували, благоговійно іменуючи «Да Ге». А Фан Ю, звісно, знають усі.

Авжеж Ян Лей знав Фан Ю, але думав, що йому вже десь за тридцять, і навіть не здогадувався, що той піжон і був Фан Ю. І тепер Ян Лей був шокований, бо Фан Ю виглядав всього на кілька років старше за нього.

Проте чи визнав Ян Лей свою поразку? Звісно, що ні.

Коли інші зазнавали фіаско в бою з Фан Ю, це не вважалось програшем, вони не втрачали обличчя. Та не Ян Лей. Йому було байдуже, хто його противник. Програш був програшем, а він дбав лише про результат. Декількох його братів поранено. Він помститься не за себе, а за них. Тому, коли його виписали з лікарні, він став розшукувати Фан Ю, не сказавши про це Янь Цзиї та банді, бо знав, що ті завадили б йому.

***

Ян Лей вдягнув одяг з довгими рукавами, в одному з них сховав заточку, а в кишеню поклав забигач. Він дізнався, де живе Фан Ю, і влаштував засаду на початку провулка.

Ян Лей був терпеливим. В більярдній «Сяйво» було занадто багато людей, там було складно наблизитись до Фан Ю. Його метою був справжній двобій.

Він чекав до дев'ятої години вечора, коли побачив Фан Ю, що повертався додому один на мотоциклі. Ян Лей пильно дивився. Фан Ю все ще носив свою білу сорочку, мов власний фірмовий знак. Ян Лей стиснув в руці багнет, його очі були холодними і спокійними. Янь Цзиї якось сказав, що у нього вовчий погляд, і що він був народжений стати бандитом.

Однак Фан Ю зупинився за кількадесят метрів до засідки, щоб купити в жіночки на базарі гарбузове насіння.

- Скільки коштує насіння?

- 50 мао(8) за півкіло, - сказала сива сухотіла бабця, що сиділа, скарлючившись, на землі під холодним осіннім вітром.

- Загорніть усе, що маєте.

Фан Ю оплатив кілька пакунків з насінням, які зібрала стара, і підняв їх.

- Йдіть додому, - сказав він їй.

- Ось твоя решта.

Стара протягувала монети.

- Не треба.

Коли Фан Ю збирався їхати, вона спитала:

- Це ти Ю-цзи? Ю-цзи, коли додому повернеться мій Даху? Він хороша дитина. Він навіть зателефонував, перш ніж піти у відділок. Сказав, що прийде за кілька днів, що повернеться, щоб разом відсвяткувати новий рік, – обличчя старої було сповнене туги. – Люди кажуть, що він не повернеться, але чому? Даху дуже хороший хлопчик. Вже три роки минуло, чому від нього немає жодних новин? Ю-цзи, передай йому, що мама сумує за ним.

 - одне із значень: звернення літніх людей до молодших -

Фан Ю мовчки слухав її.

Ян Лей пішов. Того вечора він відпустив Фан Ю. Побачивши, що піжон мав краплю людяності, він не став починати бійку на очах старої.

Та Ян Лей не забув про помсту, і через кілька днів він зіткнувся з Фан Ю на вулиці в нетрях. Проте крім нього навколо була ще купа людей, але ніхто не підходив близько. Фан Ю когось бив. Все відбулось дуже швидко, Ян Лей все бачив. Той, кого бив піжон, був відомим бандитом з міста Січенг на ім'я Гун. Гун зі своїми друзями, обійнявшись, крокували вулицею. Ян Лей побачив, як Фан Ю мовчки йшов назустріч Гуну. Проходячи повз продуктовий магазин, Фан Ю взяв попільничку, яку власник магазину залишив на прилавку.

- Хазяїн, я позичу, - ввічливо попросив Фан Ю.

Перш ніж власник оговтався, Фан Ю вже відійшов.

Гун інтуїтивно відчув наближення небезпеки, підняв голову і побачив лице Фан Ю. Зі слів Гуна, він не знав, навіщо Фан Ю його шукає. Побачивши його обличчя, інстинкт підказав Гуну, що треба тікати. Тож він розвернувся і побіг. Однак, через два кроки його спіймали за комір. Попільничкою Фан Ю вгатив йому по потилиці, потім ногою ударив в щиколотку, від чого Гун впав. Підійшовши ближче, Фін Ю наступив тому на плече, нахилився, і, «клацнувши» двічі, вивихнув суглоби на руках Гуна. В такому стані він вже точно не втече!

Глядачі були приголомшені. Друзі Гуна були настільки ошелешені, що не наважувались підійти.

- Знаєш, хто я? – запитав Фан Ю в Гуна.

- Фа... Фан Ю, - він був не здатний чітко говорити.

- Здогадуєшся, за що?

- Ні.

- Пам'ятаєш, кого ти вчора побив?

Гун пригадав стару бабцю, яка продавала гарбузове насіння. Вчора він випив, а ця стара переслідувала його, благаючи купити хоч трохи, і йому увірвався терпець. Він копнув її так, що вона впала на узбіччя. Але цього було замало, і він ще кілька разів ударив її ногою. Вдовольнився він лише тоді, коли розбив старій рота та вибив пару зубів. Протверезівши, Гун пошкодував про це, але він не думав, що в старої був захисник. Надто, ще й Фан Ю!

Фан Ю присів перед ним навпочіпки, підняв за підборіддя і зважив в руці попільницю.

- Віддаси свої зуби. Ще раз до неї підійдеш - віддаси життя.

Після цього Фан Ю вибив попільницею Гунові зуби, один за другим. Ті, хто бачив цю сцену, були нажахані. Рот Гуна був увесь в крові, щелепа, зламана попільничкою, вільно звисала в повітрі. В лікарні сказали, що в Гуна вибито шість зубів, зламані кістки носа і щелепи.

Фан Ю підвівся, витер рукою кров з попільниці, і, залишивши позаду роззяв, спокійно пішов назад до магазину.

- Дякую, хазяїне, - він повернув попільницю на прилавок і посміхнувся чоловікові. Нажаханий власник магазину не зміг нічого відповісти.

Фан Ю пішов. Натовп розступався, щоб пропустити його.

- Це обурливо! – налякані люди сповнилися гнівом. – Це взагалі нормально? Нехай він відповість за це!

- Такий гарний юнак, але поводить себе як нелюд!

- Бузувір! Таких треба розстрілювати!

Потроху натовп вгамувався і розійшовся. Ян Лей все ще стояв на місці. Бандити Цзянху були спантеличені вчинком Фан Ю. Вони ніколи не чули, щоб ці двоє ворогували. Хоча Гун був ще тим шкуродером, йому б духу не вистачило зв'язатись з Фан Ю. І навіть, якщо б він наважився образити Фан Ю, в того було достатньо поплічників, щоб впоратись з Гуном. Не було потреби діяти особисто, ще й так люто. Деякі люди казали, що Фан Ю вчинив нерозумно і безпричинно. Тоді Ян Лей теж не розумів цього. Він був лише шокований безжальністю і вражений здібностями Фан Ю. Пізніше, почувши цю історію від свого друга, він збагнув вчинок піжона. Але промовчав. Можливо, він був єдиним, хто розумів мотив. Він згадав стару, холодний осінній вітер і мовчазну постать Фан Ю.

---

1 - Складаний ніж.

2 - В оригіналі цей ніж називається «для кавуна».

3 - Звернення до чоловіка, вище за статусом, віком. Означає «старший брат», проте не обов'язково це кровний родич.

4 - Поліція.

5 - Красива дівчина.

6 - Провінції на півдні Китаю.

7 - Побити, суворо покарати.

8 - Копійок.