Оповідання: Вбивця Драконів Меґумін

У кар'єрі неподалік від міста.

— Гаразд, юна пані, це тепер у твоїх руках.

— Хех, залиште це мені. Милуйтеся, бо я продемонструю вам свою справжню силу прямо тут! Я серйозно, весь цей кар'єр...! Ви не могли б відійти трохи далі? Так, так добре.

Головний інженер-будівельник і Меґумін обговорювали, як виконати вибух.

Однак...

— Чому я маю тебе супроводжувати?

— У мене немає вибору. Я не зможу рухатися після використання магії, тому мені потрібно, щоб ти потім відніс мене додому.

Мене чомусь теж потягли до кар'єру.

— Мені не обов’язково бути тут для цього. Ти можеш просто дозволити дядькові-будівельнику віднести тебе назад. Він, мабуть, сильніший за мене.

— Що за дурниці ти верзеш? Поглянь на цього здоровенного, схожого на звіра чоловіка. Якщо я залишуся з ним наодинці, не маючи змоги рухатися, хто знає, що він зробить з такою тендітною дівчиною, як я?

— Цього не станеться!

— Агов! Чого ви так кричите? Чому б вам детально не пояснити це мені!?

Меґумін підняла свій посох, її очі заблищали червоним кольором. Побачивши це, інженер-будівельник швидко сказав:

— Н-ну, облишмо це, наша мета — той гігантський валун. Ми не можемо працювати, поки він нам заважає. Я обговорив це питання з гільдією, і вони порекомендували мені тебе. Ну, що скажеш? Впораєшся?

— Звісно! Мене звати Меґумін! Я та, хто врешті-решт уб'є Короля Демонів! Така каменюка просто ніщо в порівнянні…

— Пі~! Пі~!

....?

Несподівано пролунав пташиний крик, змусивши нас обмінятися розгубленими поглядами.

Придивившись уважніше до каменя, я побачив на його вершині предмет, схожий на пташине гніздо.

— О, це виверна*! Дитинча виверни! Боже мій, подумати тільки, що щось подібне може гніздитися так близько до міста... Але добре, що ти тут, юна пані. Підірви його разом з тим каменем. Це, може, й дитинча, але виверни дуже агресивні хижаки. Якщо ми його залишимо, то в майбутньому воно наробить купу шкоди. Його батьків тут немає, тож це чудовий шанс позбутися дитинчати.

— Ах!

Почувши слова інженера, Меґумін пискнула.

Вона подивилася на маленьку виверну, яка безперервно цвірінькала.

Напевно, їй важко покінчити з такою беззахисною істотою, але як шукачі пригод, ми не можемо дозволити небезпечним монстрам розгулювати на волі.

До того ж наша мішень — виверна. Коли вона виросте, то точно стане серйозною загрозою для людства.

Але Меґумін...

— У...ууу.

На її обличчі був невпевнений вираз, і вона не рухалася.

Зрештою, дівчина вирішила не застосовувати своє закляття, і понуро повісила голову перед нами.

Побачивши її, інженер почухав потилицю і посміхнувся.

— Хах, ну, думаю, нічого не вдієш! Це, мабуть, занадто жорстока робота для юної пані. Я покличу тебе, щоб ти зруйнувала цей камінь, коли пташеня покине гніздо!

Він щиро засміявся.

Почувши його слова, Меґумін, здавалося, посвітлішала.

— Завалімо його в справжній битві, коли воно підросте, — сказав я з посмішкою.

— Однак, ти втратила чудовий шанс, юна пані. Може, воно і мале, але вбивши його, ти все одно стала б Вбивцею Виверн. А виверни — це ще й різновид драконів. Після цього можна називати себе Вбивцею Драконів.

Інженер пожартував.

Я приєднався до його сміху.

— Можна називати себе Вбивцею Драконів, навіть якщо вбити пташеня? Класно, чи не так? Це точно звучить як титул героя, який переможе Короля Демонів...

— Вибух!

Меґумін перебила мене своїм заклинанням.

Водночас по всьому кар'єру пролунав гучний вибух, а після нього була сильна ударна хвиля.

Раптове заклинання не дало нам часу підготуватися, і нас обох, інженера і мене, в кінцевому підсумку, відкинуло вбік.

Лежачи на землі, я злегка зрушив з місця, щоб роздивитися довкола.

Інженер, мабуть, вдарився головою, у нього було видно білки очей, і схоже, що він був зовсім не при тямі.

З іншого боку лежала Меґумін, яка, вичерпавши свою магію, звалилася на землю. Не піднімаючи голови, вона гордо сказала:

— Мене звати Меґумін! Володарка магії вибуху і та, що перемогла дракона! Кадзумо, будь ласка, відтепер називай мене "Вбивця Драконів Меґумін".

— Ти, мала за... Не можеш хоч раз дати всьому закінчитися щасливо!?