Пропозиція допомоги привиду молодої дівчини!

Частина 1

Я взяв з собою Акву в одне місце.

Даркнес я залишив у гільдії, щоб отримати хороший квест, якщо такий буде.

Меґумін пішла кудись рано вранці.

Вона іноді так зникала. Цікаво, куди вона ходить?

Баланс у нашій групі був кепський.

Хороші сторони були очевидні.

Аква — чудова Архіжриця, а Даркнес, танк нашої команди, — витривала і не потребувала магії зцілення.

Миттєва шкода від атаки Меґумін була вищою, ніж у більшості інших магів, і вона часто вирішувала питання одним заклинанням.

Але нагальною проблемою була потреба в надійному нанесенні шкоди.

А отже, мені довелося вивчати навички і йти в бій. Однак у мене була найслабша професія — Авантюрист, тому я не міг стати сильним, як би старанно не працював.

Мені потрібні були атакувальні вміння.

І ось, після того, як кілька днів тому підняв рівень у підземеллі, я прийшов до цієї крамниці.

— Гаразд, ми на місці. Слухай, Акво, я скажу прямо: не влаштовуй безладу і не поводься агресивно. І не використовуй жодної магії, зрозуміло?

Це була маленька крамничка, в якій продавалися магічні предмети.

Аква подивилася на вивіску магазину і розгублено нахилила голову.

— Ей, чому ти мені забороняєш? Я вже давно хотіла запитати, ти вважаєш, що я злочинниця, бандитка чи хтось на кшталт того? Я богиня, розумієш? Свята істота.

Я потягнув Акву, яка безперервно скаржилася, і відчинив двері крамниці.

Дзвіночок на дверях чітко задзвенів, сповіщаючи власника про наш прихід.

— Ласкаво прошу... А-а-а!?

— А-а-а!? Ти нарешті з'явилася, клята нежить! Як ти посміла тут влаштуватися!? Така богиня, як я, мусить спати в стайні, а ти можеш відкрити крамницю? Ти стаєш занадто самовпевненою, ліч! В ім’я богів я спалю цей магазин дотла!

Я стукнув руків'ям меча по голові Акви, яка, попри моє нагадування, продовжувала шаленіти.

Не звертаючи уваги на дівчину, яка насупилася й стала в кутку, обхопивши голову руками, я привітався з переляканою господинею.

— Йоу, Віз, давно не бачилися. Я прийшов у гості.

Частина 2

— ...Агов, а в цій крамничці що, не вміють подавати чай?

— О, вибачте!!! Зараз принесу!

— Не подавай їй чаю! Я ніколи не чув, щоб у крамниці чарівних предметів подавали покупцям чай!

Я не дозволив Віз виконувати накази Акви, яка чіплялася до неї.

Я вперше був у крамниці з чарівним приладдям, тому оглядав її, бавлячись з товарами.

Я взяв маленьку пляшечку.

— О, вона вибухне від сильного удару, тому будьте обережні.

— Що? Серйозно?

Я в паніці поставив пляшку на місце.

Я потягнувся до іншої, що стояла поруч...

— О, ця вибухне, якщо відкрити кришку, тож...

Я обережно поклав ту пляшку на місце і взяв ту, що стояла поруч.

— А як щодо цієї?

— Вона вибухне, якщо торкнеться води.

— ...А ця?

— Вибухне, якщо нагріється...

......

— У твоєму магазині одна вибухівка?!

— Ні, ні, ні! Просто всі види вибухових пляшок стоять на цьому стелажі!

А, точно, зараз не час для цього.

Я прийшов сюди не для того, щоб купувати чарівні предмети.

Я проігнорував Акву, яка пила чай, який сама й наливала, і перейшов до справи.

— Віз, ти вже згадувала про це раніше, так? Ти казала, що можеш навчити мене деяким вмінням ліча. У мене вже є кілька очок навичок, тож чи не могла б ти навчити мене чогось?

— Пхуу!

— Йой!

Почувши мої слова, Аква виплюнула чай, що був у неї в роті, прямо на Віз.

— Гей, про що ти собі думаєш, Кадзумо!? Навички ліча? Ти кажеш, що хочеш навчитися навичок ліча!? А я все думала, що ти сказав їй після того, як узяв візитку цієї жінки! Уміння ліча — зло! Буде лихо, якщо навчишся таких навичок! Послухай, лічі — це, по суті, родичі слимаків, які люблять темні та вологі місця.

— Як, як жорстоко!

Почувши Акву, Віз розплакалася.

— Ні, мені байдуже, що лічі є родичами, братами чи сестрами слимаків. Зазвичай неможливо навчитися в них якихось навичок, правильно? Я вважаю, що якщо вивчу ці вміння, то зможу підвищити бойовий потенціал нашої групи. Ти ж розумієш, що з нашими нинішніми спроможностями ми не зможемо впоратися з сильними ворогами або з великою кількістю супротивників, адже так?

— Але... Як богиня, я не можу допустити, щоб мій слуга навчався навичок ліча...

Вислухавши мої слова, Аква все ще скаржилася, але зрештою змирилася.

Почувши її бурчання, Віз нерішуче запитала:

— "Як богиня"...? Мене мало не знищили, коли ви застосували Перетворення Нежиті... Невже ви справжня богиня?

От бляха.

Якби ви захотіли запитати, ким насправді була Аква, то такий монстр, як ліч, знав би про це краще за всіх.

Щодо мене, то я все ще сумнівався, чи була та дівчина справжньою богинею.

— Можна й так сказати. Ти, напевно, не будеш про це розповідати, тому я скажу тобі. Я — Аква. Саме так, богиня, яку шанує Культ Аксіс, Аква. Слідкуй за манерами, ліч!

— А!

Віз скорчила гримасу жаху, якої я ніколи раніше не бачив, і сховалася за моєю спиною.

Для лічів істота, подібна до бога, була заклятим ворогом.

— Гей, Віз, я знаю, що нежить і богині схожі, як олія і вода, але тобі не потрібно її так сильно боятися.

Я заспокоював її, але Віз відповіла:

— Ні, я не це мала на увазі... Я чула, що прибічники культу Аксіс мають проблеми з психікою, тому краще з ними не зв'язуватися — це світове неписане правило. А вона каже, що є їхньою богинею, тож я...

— Що ти сказала!?

— Пробачте!

— ...Ех, тема зовсім не просувається...

Я відтіснив Акву вбік, дозволивши їй роздивитися товари в крамниці.

Вона слухняно ходила по приміщенню, навмання хапаючи якісь зілля і принюхуючись до них.

Я не зводив з неї очей, продовжуючи розмову з Віз.

— До речі, нещодавно я чула, що група Кадзуми-сана перемогла Белдію-сана. Знаєте, він був найсильнішим мечником серед Генералів Короля Демонів. Ви просто дивовижні.

Вона сказала це з ніжною посмішкою...

Хм?

— 'Белдія-сан'? Звучить так, ніби ви були знайомі. Ви знали одне одного, тому що обидва мерці?

На моє запитання Віз недбало відповіла.

— Ой, я не пояснила, що я також Генерал армії Короля Демонів.

Сказала вона, хихикнувши.

......

— Лови її!

Аква, яка переглядала товари, раптово накинулася на Віз!

— Зачекайте! Акво-сама, будь ласка, дозвольте мені пояснити!

Віз, яку притиснули зверху, застогнала.

Аква витерла піт зі щік і оголосила про свою перемогу.

— Це чудово, Кадзумо! Тепер ми зможемо сплатити борги! Мало того, станемо багатими! Не треба буде винаймати житло, ми навіть зможемо купити особняк! — радісно вигукнула дівчина.

Я присів навпочіпки і подивився на Віз, підкорену Аквою.

— Гей, Акво, вислухаймо її... Ем, а що означає бути Генералом? Якщо ти шпигун Короля Демонів, то ми, як шукачі пригод, не можемо тебе відпустити...

Почувши це, Віз зі сльозами пояснила:

— Це не так! Король Демонів попросив мене підтримувати бар'єр навколо його замку! Я ніколи нікому не завдавала шкоди. Ви не отримаєте нагороди за перемогу наді мною!

Від слів Віз ми з Аквою перезирнулися.

— ...Не знаю, що ти там торочиш, але ми повинні перестрахуватися і знищити тебе.

— Зачекайте, Акво-сама! — знову закричала Віз.

Я поспіхом зупинив Акву, яка почала читати закляття.

— Що ти маєш на увазі? Це як кліше у відеоіграх, де головний герой відкриває шлях до замку Короля Демонів, здолавши всіх Генералів? І саме Віз відповідає за збереження цього бар'єру?

— Я не знаю, що таке відеоігри, але це воно! Це Король Демонів попросив мене. Оскільки я хотіла й надалі займатися магазином на території людей, єдине, про що він попросив мене як Генерала, — це підтримувати бар'єр! Він сказав, що ніхто не запідозрить, що Генерал Короля Демонів відкрив крамницю в людському місті, тож бар'єр буде в безпеці!

— А це означає, що люди не зможуть напасти на замок Короля Демонів, поки ти жива. Це завдасть нам багато клопоту. Кадзумо, покінчімо з нею.

Почувши слова Акви, Віз застогнала.

— Зачекайте, будь ласка, зачекайте! З силою Акви-сама ви могли б легко прорватися крізь бар'єр, створений двома чи трьома Генералами! Але в армії Короля Демонів їх 8, тож навіть якщо ви переможете мене, все одно залишиться ще 6 Генералів. Навіть Аква-сама не зможе прорватися через їхній бар'єр! Якщо хочете напасти на замок Короля Демонів, то доведеться перемогти решту Генералів. Благаю вас, будь ласка, не вбивайте мене до того, як знищите інших...! У мене є кілька справ, про які мені потрібно подбати...

Побачивши, що Віз плаче під нею, Акві стало незручно.

Вона час від часу поглядала на мене, спостерігаючи... Це вона хотіла, щоб я прийняв рішення?

— Хм, гадаю, все буде добре. Навіть якщо ми переможемо Віз зараз, бар'єр все одно залишиться, а розвіяти його можна лише після того, як переможемо всіх Генералів. Але якщо з нами буде Аква, то ми зможемо прорватися через бар'єр, не вбиваючи кожного Генерала, правильно? Тоді нам просто потрібно буде почекати, поки хтось не вб'є решту Генералів, окрім Віз.

Чесно кажучи, я не думав, що така незріла група, як наша, може щось зробити з Генералами Короля Демонів. Та й не планував я робити щось настільки небезпечне.

Навіть якби ми сиділи без діла, хтось на кшталт Майстра Меча Міцуруґі та його чарівного меча — людини, яка потрапила сюди й отримала благословення, — убив би решту Генералів армії Короля Демонів.

Але, поки Віз тут, бар'єр буде неушкодженим, і вони не зможуть дістатися до Короля Демонів.

Тож, перш ніж ми станемо достатньо сильними, щоб перемогти головного боса, краще зберегти статус-кво*.

*«Зберегти статус-кво» означає залишити все так, як є.

Віз, яка не знала моїх підступних планів, усміхнулася, почувши мої слова.

— Але чи справді це буде нормально? Генерали Короля Демонів — знайомі Віз, так? Чи не сердиться вона на нас за те, що ми перемогли Белдію?

Вона на мить задумалася і сказала:

— ...Ми з Белдією-саном були не в найкращих стосунках... Він котив свою голову мені під спідницю, щоб підглядати на прогулянках. Серед Генералів лише один був зі мною в хороших стосунках, та й той, мабуть, так легко не помре... А ще...

Поки Віз говорила, вона...

— Я вирішила жити як людина.

…самотньо посміхнулася.

Частина 3

— Ем, ну що ж, тоді я ще раз покажу тобі всі свої вміння, занотуй все, чого захочеш навчитися. Ви і минулого разу мене відпустили, тож вважай це знаком моєї вдячності...

Після того, як Віз закінчила, вона, здавалося, про щось задумалася, і з панічним виглядом озиралася то на мене, то на Акву.

— Що таке?

Віз подивилася на Акву з острахом.

— Я не можу використовувати свої вміння без цілі. А це означає... Якщо ніхто не може бути моєю мішенню...

Я зрозумів, ось чому.

— Гей, Акво, зроби це.

— Що? Проста нежить хоче використати свої вміння на мені?

Зіткнувшись із залякуванням, Віз зі страхом відступила на кілька кроків.

— Ем... Як щодо вміння Дотик Осушення? О, я просто заберу трохи здоров'я! Щоб Кадзума-сан вивчив це вміння, мені потрібно забрати лише трохи здоров'я, щоб показати ефект, і, напевно, він його вивчить! — панічно пояснила Віз.

Аква показала хитру посмішку.

Одна з них була сильним лічем, інша — богинею. Обидві були могутніми.

Але дивлячись на них, я не міг сказати, хто богиня, а хто — ліч.

— Все гаразд, нема проблем. Бери, скільки хочеш, підходь! — Аква простягнула руку.

Віз несміливо взяла її...

— Ем, перепрошую... Хм? Що відбувається?

Я не розумів, що сталося, і для Віз це теж було несподіванкою.

— Ой, леле, все гаразд? Хіба ти не хотіла забрати в мене здоров'я та ману? Та ти ж першокласна нежить, а навіть не можеш використати Дотик Осушення?

На відміну від зарозумілої Акви, Віз виглядала так, ніби ось-ось заплаче.

— Що? Що відбувається?!

Схоже, Аква чинила опір, не даючи Віз викачати енергію.

…Я мовчки ляснув її по потилиці.

— Ой! Гей, не перебивай мене, Кадзумо! Це битва між лиходійкою і богинею! Я еліта серед богинь, як я можу дозволити їй так легко мене перемогти?!

— Годі, я не зможу так вивчити вміння, просто дай їй трохи... Вибач, Віз, ця дівчина постійно шукає проблем з лічами через свою професію.

Я перепросив у Віз від імені Акви. Але та сильно похитала головою.

— Все, все гаразд! Це, це тому, що я ліч...

Я попросив її знову продемонструвати своє вміння.

— Ну, тоді перепрошую...

Віз взяла Акву за руку і ще раз використала Дотик Осушення.

Схоже, що Дотик Осушення — унікальне для нежиті вміння, здатне виснажувати здоров'я та ману супротивника.

Водночас воно дозволяло ділитися своїм здоров'ям і маною з іншими.

Вдало використовуючи це вміння, ми могли б компенсувати нестачу наступальної сили в нашій групі.

Подивившись на вміння Віз, я перевірив свою картку шукача пригод.

На ній з'явилося вміння під назвою Дотик Осушення.

Я без вагань використав очки навичок, щоб вивчити його.

— Ем, Акво-сама? Все гаразд, не могли б ви відпустити руку... Від вашого хвату вона німіє, будь ласка, відпустіть!

— ......

Я уважно спостерігав за ними. Після того, як Аква почула, що сказала ліч, вона міцно вхопилася за її праву руку, а іншою вільною рукою схопила саму Віз.

— А-Акво-сама? Моїй руці гаряче... А ще мені боляче, боляче! Акво-сама, моє тіло поступово... очищується і випаровується! Я зникаю, Акво-сама! Якщо так триватиме, то я зникну!

— Що це ти витворяєш?

— Ой!

Я вдарив Акву, яка відмовлялася відпустити Віз, кулаком по голові.

Можливо, це була лише моя уява, але Віз наче виглядала більш прозорою.

І тоді…

— Вибачте за вторгнення, Віз-сан тут?

Чоловік середнього віку відчинив двері й увійшов до магазину.

Частина 4

— Злі духи?

Підсумуємо.

Відвідувач був агентом з нерухомості.

Схоже, що в незаселених будинках з'являються всілякі духи.

Відвідувач навіть звернувся до гільдії шукачів пригод. Всі казали, що вперше стикаються з подібним і не знають, що з цим робити.

Навіть після оголошення квесту на підкорення духів, одразу після його завершення в будинку з'являлися нові.

— Як би ми їх не виганяли, злі духи продовжують приходити один за одним. Не кажучи вже про те, щоб продати будинок, просто очистити його від духів — це справжній біль.

Чоловік середнього віку зітхнув зі стомленим виразом обличчя.

Чому ж він обговорював це з Віз?

Можливо, мене видав сумнів на обличчі, але чоловік одразу ж пояснив мені.

— До того, як Віз-сан відкрила тут крамницю, вона була могутньою чаклункою. Щоразу, коли мешканці міста опинялися у скруті, вони зверталися до Віз-сан по допомогу. А вона, схоже, була експертом у боротьбі з неживими монстрами. Ось чому я прийшов сюди просити її про поміч.

Ясно, лічі все ж таки відомі як повелителі смерті.

Цей чоловік, мабуть, не знав, хто така Віз, але вона справді підходила для чогось подібного.

Але відвідувач виглядав стурбованим, дивлячись на неї.

— Але... Віз-сан, схоже, сьогодні нездужає. Ваше обличчя завжди було блідим, але сьогодні воно стало ще блідішим. Як би це сказати, таке відчуття, що ви можете зникнути будь-якої миті..?

— ......

Я мовчки дивився на Акву, яка планувала очистити Віз. Вона одразу ж ніяково відвела погляд.

Віз незграбно посміхнулася і погладила себе по грудях.

— Жодних проблем, довіртесь мені. Потрібно просто заспокоїти злих духів у місті, правильно?

— О, ні! Я не збирався турбувати Віз-сан, щоб вона вигнала усіх злих духів у місті... Достатньо буде лише того будинку.

— А, той особняк. Зрозуміло...

Віз кивнула, підтверджуючи, що зрозуміла, про що казав чоловік... Той особняк?

— Залиште це мені. Мені лише потрібно вигнати духів, що блукають у тому особняку, так?

Почувши це, Віз одразу ж підвелася, але через брак сил знову сіла.

— Ой-ой! Віз-сан! Забудьте, якщо вам погано, будь ласка, не перенапружуйтесь!

Чоловік поквапився допомогти Віз встати. Аква, яка не могла більше дивитися, відвела погляд геть в іншому напрямку; їй ставало все більш соромно.

Я підійшов до неї, мовчки втупившись їй в обличчя.

— ...Цей, цей квест, будь ласка, дозвольте нам взяти його... — тихо промовила Аква, не в змозі ігнорувати докори сумління.

Частина 5

— Тож, це той особняк.

Це був маєток у передмісті.

За словами того чоловіка, кількість кімнат була замалою для особняка, але виглядало навпаки.

Він був у кілька разів більший за звичайний маєток в Японії, і колись був віллою знатної родини.

Але та аристократична сім'я покинула її.

Коли віллу збиралися продавати, в ній з'явилися злі духи.

— Непогано! Чудове місце! Саме тут повинна жити хтось на кшталт мене! — вигукнула Аква, обіймаючи маленьку сумку. Меґумін теж мала з собою сумку і, здавалося, аж почервоніла від хвилювання.

Жити в цій віллі.

І Аква не марила.

Оскільки особняк був величезним, у ньому було багато злих духів. Як наслідок, його вважали маєтком з привидами.

А винагородою за вигнання нечистої сили був дозвіл на безкоштовне проживання в особняку, щоб позбутися поганої репутації.

Це означало, що після завершення цього квесту нам не потрібно буде відкладати гроші, щоб пережити зиму.

Нам дуже пощастило, що ми натрапили на таку чудову можливість.

— Але чи справді ми зможемо вигнати злих духів? Я чула, що нові привиди приходять, скільки їх не виганяй, — сказала Даркнес, яка несла великий згорток.

І справді. Керуючись здоровим глуздом, знайти причину, чому духи продовжували приходити, і вирішити цю проблему, було найкращою стратегією.

Але квест, який ми взяли, обмежувався вигнанням духів.

Чесно кажучи, якщо думати про це в довгостроковій перспективі, то чим більше ми затягували з квестом, тим довше могли б залишатися на цій віллі.

— Але таке відчуття, що не живуть тут дуже довго. Духи ж почали поводитись неспокійно зовсім недавно. Може, в цьому особняку були проблеми ще до того, як духи розійшлися по всьому місту...? — неспокійно сказала Меґумін.

— Так, але навіть якщо з цим маєтком були проблеми, з нами все буде гаразд. З нами Аква, правильно? Не хвилюйся, вона експерт у боротьбі з нежиттю.

Хоча мені було трохи неспокійно, коли це говорив, я все ще думав, що її здібності Архіжриці справді вражали.

...Напевно.

— Залиште це мені! ...Хе-хе, я бачу, бачу! Своїми духовними очима бачу вельможу, який забавлявся зі служницею, і дитя, яке народила служниця, і яке тримали тут як позашлюбну дитину вельможного роду! Шляхтич помер від хвороби, а служниця пропала безвісти. Дівчинка, яку тут залишили, захворіла на ту ж хворобу, що й її батько, і померла, так і не побачивши облич своїх батьків! Її звали Анна Філанте Астероїд. Вона дуже любила своїх ляльок та історії про пригоди! Але, будь ласка, не хвилюйтеся, цей дух не буде з нас кепкувати. Вона не заподіє нам шкоди! Йой, вона хоч і дитина, але любить дорослі речі, наприклад, пити хороше вино. Тож, приготуйте трохи вина для підношення!

Аква продовжувала верещати, як ті хитрі екстрасенси, що постійно з'являються по телевізору. Я поглянув на неї очима, якими дивилися на підозрілих шахраїв, і запитав Даркнес та Меґумін.

— ...Агов, що скажете? Я хочу запитати, звідки ця дівчина знає такі непотрібні подробиці та імена... У неї з головою все гаразд? Чи, може, я занадто поспішаю з судженнями?

— ......

Не знаю, чи відчували вони таку ж тривогу, як і я, але дівчата не відповіли на моє запитання.

Частина 6

Пізня ніч.

Ми зняли спорядження і розташувалися в особняку.

Ми домовилися про розподіл кімнат і занесли туди свій багаж.

Від сьогодні Аква житиме в цьому особняку, тому я плекав слабку надію, що це вижене злих духів.

З іншого боку, я хвилювався, що через її божественну природу їх стане ще більше.

Але вона все ж таки була Архіжрицею, а за справжньою суттю — богинею Аквою.

Ця дівчина була не з тих, хто дозволяє духам робити все, що їм заманеться, в місці, де вона живе.

Я зайняв найбільшу кімнату на другому поверсі особняка і спав досить міцно.

— Аааа!? А-а-а-а-а!!!

У цей момент я почув волання, що доносилося з кімнати Акви, на яку я покладав так багато надій.

— Що сталося?! Гей, Акво, що таке!? З тобою все гаразд!?

Я кинувся до її кімнати і постукав у двері.

Ніхто не відповів. Здогадавшись, що щось не так, я виламав двері.

Переді мною...

— Буу... Вууу... Ка-Кадзумоооо!

Посеред кімнати Аква притискала до себе порожню пляшку з-під вина і плакала.

…Ей.

— Ну, що з тобою сталося? Скажи щось, чому ти обіймаєш пляшку? Якщо ти так ревеш, бо п'яна, то я приведу тебе до тями Створенням Води.

— Ні, це не так! Я не пила вина! Це було моє вишукане і дороге вино. Я з нетерпінням чекала моменту, щоб насолодитися ним після купання! Але коли повернулася до кімнати, пляшка була порожня, аааа!!!

Після ванни я вирішив лягти спати.

— Зрозуміло, на добраніч, до завтра.

— А-а-а!? Зачекай, Кадзумо! Дух! Це, мабуть, справа рук злого духа! Диких духів, що зібралися тут, або позашлюбної дитини, що прив'язана до цього будинку! Має бути одне з двох! Я обійду навколо маєтку і знищу всіх духів, яких побачу!

Я не знав, чи існують у цьому світі дикі духи, але оскільки Аква сказала, що вижене їх, у мене не було причин зупиняти її.

— ...Що сталося, що за шум?

— Щось не так? Вже пізно, тож, будь ласка, поводьтеся пристойно.

Даркнес і Меґумін теж прийшли, мабуть, через плач Акви.

— Ця дівчина сказала, що її вино випили злі духи, і вона хоче їх вигнати. Я думав сказати: "Навіщо духам пити вино?". Але треба було розібратись з купою всього, тож не питав. Гадаю, я піду спати, а решту залишу тобі.

Коли повертався до своєї кімнати, Аква все ще читала мені лекцію ззаду, але я її ігнорував.

Якщо дух шкодить тим, що просто п’є чиєсь вино, то можна не звертати на таке уваги.

Частина 7

Я прокинувся серед ночі. Цікаво, як довго я спав?

В особняку було тихо, отже, мала бути вже пізня ніч.

Мені захотілося в туалет.

Я спробував встати з ліжка...

...але моє тіло не могло поворухнутися.

Що таке..? Сонний параліч?

Я спробував закричати, але теж не вдалося, лише бурмотіння вирвалося з моїх уст. Я не міг покликати Акву на допомогу.

Я зрозумів, наскільки відчайдушною була ситуація.

Поправка: моя потреба попісяти зіткнулася з небаченою раніше кризою.

Ні, я повинен перетерпіти, я вже дорослий!

Існувало лише дві ситуації, коли дорослий чоловік міг мочитися, як йому заманеться:

1) У спеціальному магазині, або 2) Якщо ти був старим дідом.

Не в змозі поворухнути тілом, я зціпив зуби, щоб утримати все в собі. Тоді я почув звук, що доносився з кутка кімнати.

Бух.

У тихій кімнаті це звучало дуже голосно.

Почувши той звук, я перевів погляд у кут кімнати.

Там стояла маленька лялька у вигляді дівчинки в сукні. Чому вона тут з'явилася?

— ...!

Я несвідомо ковтнув повітря.

Холодний піт продовжував виступати назовні.

Що відбувається, чому ця штука тут з'явилася?

Я взагалі не пригадую, щоб ця річ була в кімнаті. Це Аква поклала її сюди, щоб налякати мене?

Так, мабуть. Це мала бути вона.

Ця нікчемна богиня; завтра я з нею розберуся.

Я переклав провину на Акву і заплющив очі, щоб втекти від реальності.

Бах.

Звук пролунав по всій кімнаті, а я через це рясно вкрився холодним потом.

Так, саме так. Було надто жалюгідно звинувачувати в усьому Акву.

Так, саме так, ця дівчина теж часом багато працювала, тож я повинен бути з нею час від часу ніжним.

Бум!

Зрештою, вона ж була богинею-сама, так!

Правильно, у цьому особняку жила богиня.

Злі духи? Аква б миттєво вбила цих істот, якби зустріла. Наша Аква була богинею, яка могла легко очистити ліча!

Дзень.

Дзень.

Дзень!

Вранці я попрошу в Акви пробачення за те, що сталося. Я був занадто нешанобливий до богині. Так, я над цим подумаю. Я над цим подумаю.

Дзень, дзень, дзень, дзень, дзень, дзень, дзень, дзень, дзень, дзень, дзень, дзень, дзень!

А-а-а, я обов'язково перепрошу і почну все з чистого аркуша!

Я перепрошу, тому, Акво-сама, будь ласка, допоможіть мені!

...Я не був певен, що моє зізнання і молитви подіяли, але звук з кутка кімнати припинився.

Чудово, духів все-таки не було.

Я трохи розслабився.

Водночас всередині мене прокинулася якась цікавість.

Може, розплющити очі?

Я хотів відкрити їх і перевірити, як там та лялька.

Але якийсь інстинкт чи щось на кшталт шостого чуття стримувало мене.

Що ж мені робити? Мене це так турбувало. Страшно розплющити очі, але не розплющити також страшно!

Поміркувавши трохи, я згадав, що не зможу сходити в туалет, якщо так і далі триватиме.

Тож, я вирішив привідкрити очі...

Я зустрівся поглядом з лялькою, яка дивилася мені в обличчя.

— А-а-а!!!

Я закричав так, ніби насухо вичавлював свою психіку, і відмахнувся від ляльки, щойно зміг поворухнути тілом.

Частина 8

— Акво! Акво-сама!

Я босоніж побіг коридором до кімнати Акви.

Я чув, як щось переслідує мене ззаду.

Як страшно, страшно, дуже страшно! Що це було, чому це сталося?

Дзень! Тріск, тріск, тріск, бах, бах, бах!

Прислухаючись до неприємного шуму за спиною, я навіть не постукав і влетів прямо в кімнату Акви.

Я панічно зачинив двері й замкнув їх на ключ.

Через секунду я почув, як у них щось врізалося.

Я відчув удар крізь двері й поспіхом озирнувся по кімнаті.

Акви тут не було.

Замість неї посеред кімнати в темряві сиділа чорнява дівчина з криваво-червоними очима.

— А-а-а!

— А-а-а!

Я не міг не закричати, і брюнетка переді мною теж чомусь закричала.

Її голос здався мені знайомим, і придивившись ближче, я зрозумів, що це була Меґумін у піжамі.

Після того, як накричалися, ми трохи заспокоїлися.

Стукіт у двері продовжував лунати.

Це було надто страшно, тому я не наважувався думати про те, що саме там стукає.

— Не, не лякай мене, Меґумін, я мало не обісцявся!

— Це, це мої слова! Навіщо Кадзума сюди прийшов! Я думала, що це Аква повернулася...!

Почувши слова Меґумін, я заспокоївся.

— А чому ти в кімнаті Акви? І куди вона пішла?

Меґумін почала затинатися:

— Ух... Ем, там, там лялька, ем, ходила по моїй кімнаті...

А, значить, Меґумін зіткнулася з тим же, що і я.

— І... Ну... Я хотіла попросити Акву, щоб вона мене захистила... Хотіла попросити, щоб вона мене відвела в туалет...

— ...То ти теж...?

Почувши мої слова, Меґумін, схоже, зрозуміла, що ми з нею в одному човні.

— Кадзуму теж переслідували ляльки? Думаю, Аква і Даркнес пішли виганяти духів.

— ...Не кажучи вже про Акву, навіть Даркнес... А, ця дівчина ж Хрестоносець.

Хоча Даркнес і поводилася невідповідно, але її професія все ж була Хрестоносець. Вони були святими лицарями, які виконували волю богів.

Може, вони і не були на рівні священників, але у них мала бути можливість викликати святі сили.

Я не думав, що м'язиста Даркнес навчилася магічних навичок, але щось на кшталт підносити молитви богам вона повинна була вміти.

Але це означало, що наше з Меґумін становище погіршилося.

Оскільки це сталося надто несподівано, я залишив зброю і тому подібне у себе в кімнаті.

У Меґумін теж не було її посоху.

Використання магії вибуху в приміщенні без посоха принесло б жахливі руйнації.

Поки я ламав голову над тим, що робити, Меґумін, схоже, щось зрозуміла і сказала:

— Кадзумо, здається, що шум за дверима припинився. Може, ляльок там уже немає?

О, тепер, коли вона про це згадала, так, звук припинився.

Проте я не наважувався відчинити двері.

Аква могла легко очистити ліча, тож лялька її не здолала б.

У такому разі ми могли б тримати оборону в цій кімнаті доти, доки Аква та Даркнес не виженуть усіх духів з особняка.

Але була ще одна проблема.

— Гей, Меґумін, будь ласка, стань обличчям до дверей і затули вуха. Вибач, але я піду справляти нужду на балкон...

Я повільно розстібнув ремінь на штанах. Щоб задовольнити свої біологічні потреби, я попрямував до балкона...

І тоді…

Меґумін схопила мене ззаду за ремінь штанів і не відпускала.

— Ей, що ти робиш? Відпусти, а то зіпсуєш мені штани і цей килим на додачу!

— Я тебе не відпущу! Як я можу дати тобі справляти нужду! Хіба ми не товариші?! Хоч у туалет, хоч куди ще, ми підемо разом...!

Меґумін сказала з безтурботною посмішкою...

— Та годі тобі! Чого це ти в таку хвилину заговорила про товаришів? Хіба ти не казала, що Багряним Демонам не потрібна вбиральня?! Як щодо... Дивись, там порожня пляшка з-під вина, скористайся нею!

— Ти сказав неймовірну річ! Як, по-твоєму, мені скористатися порожньою пляшкою!? Я не дозволю тобі робити по-своєму! Я можу принаймні прикривати спину Кадзуми, поки ти пісяєш... Тому використаймо пляшку разом...

Я відчув, що щось не так, коли голос Меґумін став м'якшим, і подивився на неї.

Вона зосереджено дивилася у вікно балкона.

...Я поглянув туди з недобрим передчуттям.

Не знаю, чи було це несподівано, чи навпаки очікувано, але купа ляльок притиснулися до вікна і дивилися в наш бік.

— А-а-а-а! — одночасно закричали ми з Меґумін і вибігли з кімнати.

Частина 9

— Шморг... Кадзумо, ти там? Не залишай мене, добре?

— Я тут, звичайно, я тут, я не залишу тебе, навіть якщо лялька з'явиться, тож поквапся.

Шалено пробігшись коридором, ми сховалися в туалеті, що знаходився неподалік.

Наші тіла були на межі.

Після того, як закінчив сам, я чекав біля дверей на Меґумін.

Вона якийсь час розмовляла, можливо, тому, що хвилювалася, що я залишив її.

— ...Ем, Кадзумо, трохи незручно отак сидіти в туалеті, ти не міг би голосно заспівати пісню чи щось таке?

— Чому я маю робити щось настільки сороміцьке, як співати пісню перед туалетом? А якщо ми розкладемо табір на природі або підемо в підземелля, що ти тоді робитимеш?!

Хоча я і сказав це Меґумін, мені теж було досить ніяково, тож я заспівав пісню, щоб збавити напругу.

До речі, про пісні, я знав лише японські, тож навмання наспівував акапельно.

— ...Ем, можеш зупинитися, Кадзумо. Це була дивна пісня, ніколи раніше не чула цієї мелодії. Я завжди хотіла спитати... Звідки ти родом, Кадзумо?

— Я з чудової країни під назвою Японія, де є звичай співати перед туалетом посеред ночі. Якщо ти закінчила, то ходімо приєднаємось до Акви і Даркнес.

Меґумін тихо пішла за мною після моєї недбалої відповіді.

Так чи інакше, зараз ми з нею були безпорадні перед злими духами.

Тож, ми повинні були якомога швидше з'єднатися з групою Акви.

А тоді…

Коли ми з Меґумін виходили з туалету в коридор...

Дзень-дзень-дзень-дзень.

Коли почув цей звук, я зіщулився.

Меґумін, яка була поруч, схопила мене за рукав і, затремтівши, підійшла ближче.

Як страшно. Ляльки були страшними.

Лялька, напевно, не вбила б нас, але якщо подумати, було жахливо, коли тебе посеред ночі переслідують людиноподібні ляльки, які були одягнені в сукні західного стилю.

Продовжуючи тремтіти, Меґумін прибрала руки з мого рукава, виставила їх перед собою і почала щось бурмотіти...!

— Ей, що ти збираєшся чаклувати!? Ти що, збираєшся рознести весь будинок?!

Я зі страху закрив рот Меґумін, яка зачитувала заклинання вибухової магії. Я навалився на неї всім тілом, щоб вона не могла поворухнутися.

Перш ніж ми це зрозуміли, брязкіт перед дверима припинився.

Тремтячими руками Меґумін схопила мене за руку і підняла на мене очі.

Чорт забирай, я повинен виступити твердо!

— Меґумін, тікай, коли двері відчиняться. Я нещодавно вивчив Дотик Осушення, тому можу поглинути трохи мани з ляльок! Навіть якщо вони на мене нападуть, я від цього не помру!

Меґумін, чий рот я прикрив, кивнула, почувши мій заклик.

— Вперед, нападайте! Якщо у вас є сміливість, то зробіть це, злі духи! Моя скажена богиня-собака дасть вам потім урок, а-а-а!

Я закричав і різко відкрив двері. Бах! Щось зіткнулося з відчиненими дверима.

Чудово! Ляльки, які могли переслідувати нас, відлетіли від удару!

Я смикнув Меґумін за руку і вискочив за двері, плануючи прорватися одним махом...!

— Акво! Гей, Акво, з тобою все гаразд!

Плануючи бігти, я заціпенів. Перед дверима була Аква, яка сиділа навпочіпки, потираючи обличчя, і Даркнес, яка її кликала.

 

 

Частина 10

— Так, більше жодних проблем. Тут було багато злих духів. Я працювала до світанку, — сказала Аква після того, як очистила останнього духа, що вселився в ляльку, і дивилася у вікно, що світлішало.

Навіть такому експерту в боротьбі з нежиттю, як вона, знадобилася ціла ніч, щоб позбутися всіх духів у цьому особняку.

— Хм, думаю, ми повинні повідомити про це гільдію. Хоч ми і не брали у них цього квесту, але все одно це робота для шукачів пригод. Ми можемо отримати неочікувану винагороду за вигнання всіх духів з цього особняка. А ще я хочу знати, чому в місті раптом з'явилося стільки привидів.

Всі погодилися з Даркнес.

Я попросив її та Меґумін залишитися в особняку, щоб навести там лад, а сам разом з Аквою попрямував до гільдії, щоб про все повідомити.

Дорогою ми говорили про вигнання нежиті з будинку.

— До речі, про це, а де ж позашлюбна дитина, про яку ти згадувала? Хіба ти не казала, що духи нам не зашкодять?

Аква вдарила кулаком по долоні, наче щось пригадала.

— А-а-а! Та дитина теж була там! Не хвилюйся, цей інцидент спричинили дикі духи з інших місць. Я вважаю, що саме та позашлюбна дитина вельможі випила моє висококласне вино! Слухай, Кадзумо, а чи не могли б ми подати те вино як необхідні витрати...

Я проігнорував Акву і простягнув руку, щоб відчинити двері до гільдії.

— Доброго ранку. Трохи рано, але я маю дещо повідомити, вам зручно?

Було рано, але реєстраторка за прилавком вже працювала.

— Без проблем, можу я запитати, в чому справа?

Ми з Аквою пояснили їй, як взяли доручення від агента з нерухомості й пішли підкорювати злих духів в особняку. Реєстраторка подивилася на картку шукача пригод Акви і кивнула.

До речі, на цій картці, здається, записувалася інформація та кількість переможених монстрів.

— Є багато тих, хто шукає допомоги через поширення нечисті. Оскільки ви успішно позбулися монстрів, ми повинні дати вам певну винагороду. Дякую вам за вашу важку працю.

Вислухавши її, ми з Аквою тихенько стали в переможну позу.

Реєстраторка продовжила:

— Вибачте, що забираємо ваш час, але ми з'ясували, чому злі духи блукали навколо; ось звіт. У місті Аксель є громадське кладовище. Я не знаю, хто так пожартував, створивши гігантський священний бар'єр на цьому кладовищі. Духам на цвинтарі не було куди подітися, тож їм довелося піти до міста і оселитися в будинках, де ніхто не жив...

…Тіло Акви на мить здригнулося і заклякло.

......

— Вибачте, я на хвилинку.

Я перервав реєстраторку і потягнув Акву в куток гільдії.

— Гей, ти ж щось знаєш, так? Скажи мені!

— ...Так. Хіба Віз не просила мене періодично відвідувати кладовище, щоб відправити заблукалих духів на той світ? Але ходити туди час від часу — справжня морока, правда? Тому я подумала, що якщо вижену всіх духів з кладовища і дозволю їм блукати довкола, то з часом вони розвіються природним шляхом...

Схоже, що Аква перестала боротися, чесно відкривши правду.

А це означало, що через лінощі цієї дівчини духам нікуди було подітися і вони прийшли до міста.

...Який абсурд. Це не має сенсу, як не крути.

— Ми не будемо вимагати винагороду від гільдії, зрозуміло?

— Так.

Аква винувато кивнула.

— Після цього підемо до агентства нерухомості й перепросимо, адже те, що ми зробили, схоже на шахрайство.

— ...Так. Мені дуже шкода.

Вийшовши з гільдії, ми вирішили попрямувати в агентство нерухомості...

Але я подумав, що спочатку треба повідомити Даркнес і Меґумін, тому ми повернулися до особняка і розповіли про все агенту з нерухомості, який теж туди прийшов.

— Боже, я непокоївся і прийшов подивитися. Я не очікував, що всіх злих духів повиганяють!

Побачивши усміхнене обличчя цього чоловіка і знаючи, як він хвилювався за нас, я не міг більше цього терпіти.

Ми з Аквою почали пояснювати, що сталося, і планували повернути будинок тому чоловікові після завершення екзорцизму.

...Але.

— Розумію... Але якщо це можливо, чи не могли б ви відтепер облаштуватися тут? Цей будинок занадто великий, і тут більше злих духів, ніж у інших місцях, тому він має погану репутацію...

— Нам дуже шкода!

— Нам дуже шкода!

Ми з Аквою впали на коліна і припали лобами до землі. Запанікувавши, чоловік сказав:

— Все гаразд, все гаразд! Будь ласка, підніміть голови. Що ж, тоді вирішено: ви всі поки що залишитеся тут. Впоравшись з такою кількістю духів, ви довели, що є сильними шукачами пригод. Надавати підтримку авантюристам — обов'язок мешканців цього міста. І якщо ви продовжуватимете тут жити, погана репутація маєтку поступово зійде нанівець...

Перед обличчям щедрої пропозиції цього чоловіка ми з Аквою знову вклонилися.

— Ой, годі, припиніть!

 

 

Частина 11

Було дві умови проживання в цьому особняку.

Обидві були трохи дивні...

— Після завершення пригод або під час вечері треба розповідати про них своїм компаньйонам... Це дивна умова, але не дуже складна, — пробурмотів я, сидячи навпочіпки на подвір'ї особняка.

Той чоловік зробив якесь дивне прохання.

Іншою умовою було...

— Кадзумо-сан, доброго ранку! Прибираєш могилу?

Коли я сидів навпочіпки біля могили, розчищаючи траву, я почув, як хтось заговорив до мене ззаду.

Я обернувся і побачив Віз, яка виглядала набагато краще, ніж учора.

— З тобою все гаразд? Вибач, що та ідіотка завдала тобі стільки клопоту вчора.

— Не хвилюйся, точніше, добре, що все так склалося. Тепер вона точно не буде самотньою.

Усміхнувшись мені, Віз сказала щось, чого я не зрозумів.

Іншою умовою проживання тут було прибирання маленької могили в кутку двору.

І тому я негайно почав прополювати подвір'я.

Чомусь Віз виглядала дуже щасливою, дивлячись, як я старанно прополюю бур'яни.

Коли я вже хотів запросити її присісти, Віз сказала, що їй потрібно попрацювати в крамниці, і, попрощавшись зі мною, пішла.

Навіщо Віз приходила сюди?

Вона хвилювалася за нас і прийшла подивитися?

Я полив надгробок водою і почистив його.

Поки це робив, я розгледів на ньому якісь невиразні слова.

Це мало бути ім'я людини, яка тут спочиває.

Воно було нечітким, але я розібрав слово "Анна".

Анна... Анна?

Хто це був? Здається, я десь чув це ім'я нещодавно...

Поки я думав про це перед надгробком, з особняка почувся крик.

— Кадзумо! Обід готовий, ходи швидше! Якщо зараз же не прийдеш, їжа охолоне!

Це кричала Аква, яка висунула голову з вікна особняка й махала мені рукою.

— Знаю, зачекай хвилинку, я зараз буду!

Відповівши їй, я протер ганчіркою надгробний камінь, щоб почистити його.

На надгробку тепер чітко виднілося ім'я "Анна Філанте Астероїд".

Я впевнений, що десь чув його...

— Кадзумо! Меґумін каже, що за кожну хвилину запізнення в тебе буде на один шматок смаженого м'яса менше! Не поспішай, тобі нікуди квапитись, так наш обід буде більш розкішним.

— Зачекайте на мене, як ви могли так вчинити, зрадниці?!

Я закінчив чистити надгробок і побіг до особняка.