Додавання свіжого соку богині в це озеро!

Частина 1

— Ви чули? Ходять чутки, що Генерал армії Короля Демонів захопив старий замок на тому пагорбі, що неподалік від міста.

У кутку бару, яким керувала гільдія.

Я слухав чоловіка, який сидів за моїм столиком і пив цілий день.

Щоправда, я пив не пиво, а "Нероїд Свіш*".

Що таке "Нероїд"?

Що таке "Свіш"?

Я спробував його лише з цікавості, бо мені сказали, що це популярний серед відвідувачів безалкогольний напій...

Якби ви запитали мене, чи він смачний, я б відповів тільки так: «...Хм, не знаю».

Але я знав, що таке свіш.

Це була текстура, яку відчуваєш, коли п'єш.

Це не був газований напій. Я не дуже розумів, що таке свіш-текстура, але це відчуття можна було описати лише як свіш.

Я допив "Нероїд" і поставив чашку на стіл...

— Генерал Короля Демонів. Звучить кепсько, але нас це не стосується.

— Правильно.

Чоловік переді мною погодився з моїми негативними та безвідповідальними словами.

У гільдії був несподівано величезний натовп, а розмови були на різні цікаві теми і я міг їх послухати.

Наприклад, про те, в які місця краще не ходити, бо там помітили небезпечних монстрів.

Мені було важко просто виживати після приходу в цей світ, і я ніколи раніше не збирав розвіддані таким чином.

Збір інформації був найважливішим кроком для того, щоб не підіймати прапорів*.

Від спілкування про такі речі в барі віяло духом пригод, тому це робило мене щасливим.

Чоловік, що сидів навпроти мене, сказав:

— Хай там як, краще не наближатися до покинутого замку на півночі міста. Це не столиця королівства, тож хтозна, що тут робить Генерал Короля Демонів. Але якщо це Генерал, то, ймовірно, це повелитель людожерів, вампір, архідемон або дракон. Але байдуже, що це, бо це буде монстр, який може вбити нас миттєво. Краще поки що не брати ніяких квестів у тому місці.

Подякувавши чоловікові, я встав і повернувся до столу, за яким сиділа моя група...

— ...Що? Чому ви всі так на мене дивитесь?

Дивлячись на мене, Аква, Даркнес і Меґумін, набивали роти овочевими паличками, що були в чашці в центрі столу.

— Нічого, я не хвилювалася через те, що Кадзума приєднався до іншої групи абощо, — сказала Аква, дивлячись на мене неспокійними очима.

— ...? Ех, я просто збирав інформацію. Так роблять шукачі пригод.

Я сів за їхній стіл і потягнувся за овочевою паличкою.

Ухилилася.

Паличка ухилилася від моєї простягнутої руки.

...Агов!

— Що ти робиш, Кадзумо?

Аква грюкнула по столу, від чого овочеві палички підстрибнули від несподіванки.

Поки вони на мить опинилися в повітрі, вона схопила одну з них і запхала до рота.

— ...Хм. Ти виглядав таким щасливим. Тобі справді було весело спілкуватися, Кадзумо. Невже ти так само близький з членами інших груп?

Меґумін грюкнула кулаком по столу, взяла овочеву паличку, яка боялася поворухнутися, і запхала її до рота.

— ...Що це за освіжаюче відчуття? Спостерігаючи за Кадзумою, який в добрих стосунках з іншими авантюристами, почуття меланхолії змішується з чимось приємним. Невже це легендарний НТР*...?

Божевільна збоченка, яка несла якусь нісенітницю, клацнула пальцем по краю чашки і спритно схопила овочеву паличку.

— Та що з вами усіма? Хіба шукачі пригод не збирають розвіддані в такому місці...?

Я вдарив по столу, коли говорив, і потягнувся до овочевої палички...

Ухилилась.

— ...Що це за ухиляння?!

— С-стоп! Що ти робиш з моїми овочевими паличками!? Ні, не псуй їжу!

Я схопив чашку з овочевими паличками і приготувався жбурнути її в стіну, але Аква, яка ледь не плакала, стримала мою руку.

— Як сміє звичайний овоч дивитися на мене зверхньо! Трохи запізно говорити про це, але... Але як овочі можуть бігати!? Можна подавати їжу, яка вже мертва!?

— Про що це ти? Риба та овочі смакують краще, коли свіжі, чи не так? Хіба ти не чув про те, що її треба вбити і подавати на стіл?

Тоді так і робіть!

Я відмовився від овочевих паличок.

— Гаразд... Забудьмо про це, давайте поки що проігноруємо овочі, я хочу запитати вас дещо важливе. Я думав про те, які нові навички вивчити після підвищення рівня. Чесно кажучи, склад цієї групи занадто незбалансований. Тому я міркую, як компенсувати наш недолік, адже у мене найбільш гнучка професія. До речі, які навички вивчили ви?

Дійсно, для того, щоб братися за складніші квести, важливо було подумати про командну роботу в групі, перш ніж вивчати нові навички.

Так я вважав, коли прийшов обговорити це з ними, але...

— Мої навички зосереджені навколо Фізичного Захисту, Магічного Опору та Опору Аномальному Статусу. Також у мене є вміння "Приманка", яке використовується, щоб дражнити ворога.

— ...А не плануєш вивчити щось на кшталт Дворучного Меча, щоб підвищити точність атаки?

— Ні, не планую. Можливо, це прозвучить, ніби я хвалюся, але у мене високі витривалість і сила. Якщо мої атаки будуть влучними, я зможу легко перемагати монстрів, не отримуючи при цьому шкоди. А навмисно стримуватися недобре. Ось як все має відбуватися: атакувати з усієї сили, але не влучити в ворога і потрапити в полон, коли мої сили вичерпаються. Краще й не придумаєш.

— Досить, замовкни.

— ...Ха ха ха...! Ти ж сам просив, але так зі мною поводишся...

Я вирішив ігнорувати Даркнес, коли вона почала задихатися, а її обличчя почервоніло.

Я подивився на Меґумін, яка нахилила голову і сказала:

— Певна річ, я вивчила навички, пов'язані з вибухом... Вибух, Збільшення Шкоди від Вибуху, Швидкий Спів і так далі. Всі ці вміння необхідні для створення ідеального заклинання вибуху. Як було раніше, так буде і в майбутньому.

— ...А не маєш наміру вивчати щось на кшталт магії середнього рівня?

— Ні, не маю.

Ця теж не буде...

— Щодо мене...

— Нема потреби.

— Кхем?

Аква хотіла пояснити свої вміння, але я одразу ж закрив їй рота.

Все одно це були лише фокуси для вечірок, фокуси для вечірок і фокуси для вечірок.

Тож...

— Ну чому ця група ніяк не може взаємодіяти...? Може, мені варто подумати про зміну колективу...

— !

Моє тихе бурмотіння здивувало усю трійцю.

 

Частина 2

Через кілька днів після екстреного полювання на капусту.

Усю спійману тоді капусту продали.

А шукачі пригод отримали свою винагороду.

— Кадзумо, дивись! Я багато заробила, тож модернізувала броню, яку віддала на ремонт. Як тобі?

Всередині гільдії шукачів пригод, вщерть заповненої людьми, які забирали свою винагороду, Даркнес радісно показувала мені обладунки, які вона отримала з ремонтної майстерні.

Якщо казати простіше...

— Ці обладунки схожі на те, що носив би дворянин-вискочка.

— ...Кадзума нещадний незалежно від ситуації. Навіть мені час від часу хочеться почути чесний комплімент, — з пригніченим виразом обличчя промовила Даркнес.

Звідки мені було знати?

Та й взагалі...

— Є дехто ще гірший, тому я не маю часу гратися з тобою. Чи не могла б ти, будь ласка, подбати про цю збоченку, поки вона не впала нижче за тебе?

— Хаф... Хаф... Я не можу, не можу цього витримати! Магія цього манатитового посоха, його колір і блиск... Хаф... Хаф... Хаф...

Меґумін обіймала свій прикрашений посох і терлася об нього обличчям.

Манатит був рідкісним металом, що мав особливі властивості. Якщо використати його для створення посоха, то сила його заклинань збільшиться.

Меґумін поводилася так відколи удосконалила свій на зароблені гроші.

Я чув, що сила заклинання вибуху збільшиться на десять відсотків.

Навіщо ти збільшуєш силу магії вибуху, яка і так надмірно сильна?

Чи не краще було б тобі вивчити зручнішу магію? У мене на язиці крутилося багато подібних запитань, але мені не хотілося турбувати Меґумін у такому стані, тому я вирішив їх проігнорувати.

Я вже був задоволений, забравши свою винагороду.

Даркнес, яка привернула до себе монстрів.

Меґумін, яка знищила тих монстрів одним заклинанням.

І Аква, яка ганялася за капустою сама, не звертаючи уваги на цих двох.

Ми вирішили не ділитися здобиччю від полювання на капусту, а забирати лише власну.

Першою це запропонувала Аква, чий врожай поступався лише моєму.

І вона вже чекала своєї черги, щоб забрати винагороду, але...

— Що ти сказала? Зачекай, що це?

Голос Акви пролунав гільдією.

— Агов...! Як таке може бути...!

Як і очікувалося, вона сперечалася з працівницею, що стояла за прилавком.

Вона схопила її за комір і чогось протестувала.

— Чому тут тільки 50 000 еріс!? Ви знаєте, скільки капусти я зловила? Понад 20!

— Ем, прикро це казати...

— Що?!

— ...Те, що принесла Аква-сан, було в основному листям салату.

— ...Чому там був салат?!

— Навіть якщо ви мене питаєте, я не знаю!

З їхньої розмови стало зрозуміло, що з винагородою виникла проблема.

Аква, мабуть, зрозуміла, що сперечатися з жінкою за прилавком марно. Вона заклала руки за спину і з посмішкою підійшла до мене.

— Кадзумо-сан! Скільки ви отримали за цей квест?

— Трохи більше мільйона.

— Мільйона!?

Аква, Даркнес і Меґумін були приголомшені, що аж замовкли.

Дійсно, я заробив невеликий статок на цьому раптовому квесті.

Капуста, яку я спіймав, була здебільшого високоякісною і давала багато очок досвіду.

У цьому й полягала різниця в нашому везінні.

— Кадзумо-сама! Як би це сказати, я завжди вважала, що ви така чудова людина!

— Не напружуйся, якщо не можеш придумати, як зробити мені комплімент. Дозволь спершу сказати: я вже вирішив, як використати гроші, тому я не дам тобі нічого.

Почувши, що я її перебиваю, посмішка Акви застигла.

— Кадзумо-сан! Я думала, що багато зароблю на квесті, тому витратила всі гроші на себе за останні кілька днів! Я думала, що багато зароблю, тож заборгувала в цьому барі майже 100 000 еріс! Я не зможу виплатити їх самою винагородою!

Я відтягнув від себе Акву, яка плакала, тримаючись за мене. Масажуючи скроні, я дивувався, чому ця дівчина не може все добре обдумати.

— Мені байдуже, ти ж сама хотіла, щоб "кожен заробляв на себе". Так чи інакше, мені треба знайти собі житло. У стайні незручно, правда ж?

Зазвичай авантюристи не купували будинків.

Бо не шукали стабільності і багато подорожували.

Причина, чому було так мало успішних авантюристів, полягала в тому, що більшість з них заробляли лише на прожиття.

Чесно кажучи, з такою командою неможливо було перемогти Короля Демонів. Я майже здався.

Боротьбу з армією Короля Демонів варто було б залишити людям, яких відправили сюди до мене і які отримали потужні здібності та спорядження.

Зрештою, у мене була базова і найслабша професія, яку міг взяти будь-хто, — Авантюрист.

І на відміну від тих, хто тренувався бути шукачем пригод від самого початку, всі мої показники були низькими; я був справжнім простолюдином, якого можна було знайти будь-де.

Після пригод у безпечному місці, щоб задовольнити свою цікавість, я був би радий провести решту днів не кваплячись.

Тому і планував знайти невеличкий будиночок, щоб винаймати його, а потім купити, якщо він буде досить дешевим.

Здавалося, що Аква ось-ось заплаче, бо вона міцно притиснулася до мене.

— Чому так сталося? Аааа! Будь ласка, Кадзумо, позич мені грошей! Лише щоб сплатити борги! Я знаю, що Кадзума хлопець й іноді робив ганебні речі в стайні, тож я розумію, чому ти хочеш окрему кімнату! 50 000! Достатньо лише 50 000! Будь ласка!

— Я зрозумів, 50 000 — це копійки! Я справді зрозумів, тож замовкни!

 

Частина 3

— Кадзумо, давай швидше знайдемо квест! З великою кількістю слабких монстрів! Я хочу перевірити силу мого нового посоха! — раптом сказала Меґумін.

Ага.

— Ти маєш рацію, коли ми полювали на творця зомбі, у мене не було часу випробувати свої нові вміння. Давай знайдемо безпечний і простий квест.

— Ні, давай знайдемо квест, на якому можна заробити багато грошей! У мене порожньо в кишенях, тож немає грошей навіть сьогодні на їжу!

— Ні, давай знайдемо квест із сильними ворогами! З монстрами, які мають сильні атаки і міцні, як цвяхи...!

Гей, має ж бути межа тому, наскільки роз'єднаною може бути група.

— Хай там як, давайте вирішимо після того, як подивимося на дошку оголошень.

Всі пристали на мою пропозицію і підійшли до дошки оголошень.

І...

— ...Дивно. Чому так мало запитів?

Дійсно, дошка зазвичай була заповнена завданнями.

Але сьогодні їх було лише кілька.

А ще...

— Кадзумо! Вибери цю, цю! У горах з'явився велетенський ведмідь, його звуть Чорне Ікло...

— Відхилено! Ну що це таке? Чому залишилися тільки квести високої складності!?

Саме так, всі квести, що залишилися на дошці, були за межами наших можливостей.

Поки ми сумнівалися, до нас підійшов співробітник гільдії.

— Вибачте... Схоже, Генерал Короля Демонів оселився в маленькому замку неподалік від міста... Можливо, це був вплив Генерала, бо всі слабкі монстри в регіоні залягли на дно, що призвело до різкого падіння кількості квестів. Наступного місяця сюди прибуде загін лицарів зі столиці, щоб знищити Генерала. Але поки залишилися тільки завдання високої складності...

Почувши його слова, Аква, яка залишилася без копійки, закричала:

— Чому?!

...Навіть я відчув співчуття до неї.

— Дійсно... Чому він переїхав сюди саме зараз!? Я не знаю, що це за Генерал, але йому краще бути обережним, якщо це нежить! — зі сльозами на очах скаржилася Аква, переглядаючи журнал працевлаштування.

Інші шукачі пригод почувалися так само і виглядали пригніченими. Все більше людей напивалися серед білого дня.

Я не знав, чому Генерал вирішив переїхати сюди.

Чесно кажучи, більшість авантюристів у цьому місті були приблизно нашого рівня.

Було багато груп, сильніших за нас, але їхні можливості все одно були обмежені.

Це було місто, де збиралися початківці, місце, де вони могли навчитися основ.

З ігрової точки зору, Генерал Короля Демонів повинен бути персонажем, який з'являється в кінці.

Нам було важко боротися з жабами, тому ми ніяк не могли взяти на себе Генерала, скільки б нас не було.

 

Частина 4

— Виходить, що поки наступного місяця сюди не прибудуть могутні шукачі пригод і лицарі зі столиці, ми не зможемо працювати як зазвичай.

— Саме так... У цей період, коли ми не можемо виконувати квести, мені потрібно, щоб ти супроводжував мене...

Ми з Меґумін вийшли на околицю міста.

Зараз навколо Акселя не було небезпечних монстрів.

Після прибуття Генерала Короля Демонів всі слабкі монстри поховалися від страху.

Ми з Меґумін, яка не могла використовувати Вибух, бо ми не могли брати участь у квестах, пішли на прогулянку.

У цієї дівчини було обов’язкове щоденне заняття, а саме — чаклування Вибуху.

Невже мені доведеться супроводжувати її щодня протягом цілого місяця?

Я думав проігнорувати Меґумін і попросити її піти саму, але вона заперечила, бо нікому буде нести її на зворотному шляху.

— Тут має бути досить далеко, так? Поквапся і накладай своє закляття, щоб ми могли повернутися назад.

Недалеко від міста я підганяв Меґумін, щоб вона наклала заклинання.

Але вона похитала головою і сказала:

— Ні, вартові знову будуть читати мені нотації, якщо ми зробимо це занадто близько до міста.

— Ти щойно сказала "знову", так? Тому що було занадто голосно?

Меґумін кивнула, підтвердивши мої слова.

Нічого не вдієш. Без зброї мені було трохи страшнувато, але монстрів навколо все одно не було.

Тож я вирішив пройти трохи далі.

Тепер, коли я подумав про це, у мене було не так вже й багато шансів прогулятися на свіжому повітрі ось так, не поспішаючи.

Мої виходи на вулицю зазвичай були пов'язані з полюванням на монстрів або квестами.

А не для звичайної прогулянки, як зараз...

— ...? Це що, покинутий замок?

На пагорбах, трохи далі.

Там був зведений старовинний, напівзруйнований замок.

Він був схожий на будинок з привидами...

— Моторошно... Ніби там живуть привиди... — пробурмотів я собі під ніс...

— Давай виберемо це місце! Ніхто не скаржитиметься, навіть якщо я зруйную таку руїну.

Закінчивши, Меґумін з радістю приготувала заклинання.

З пагорбів подув вітерець, і я відчув свіжість.

Спів заклинання вибуху, яке не вписувалося в комфортну атмосферу, віднесло вітром...!

...І ось ми з Меґумін започаткували наш новий розпорядок дня.

Злиденна Аква щодня тяжко працювала.

Даркнес сказала, що повернеться додому тренуватися.

А Меґумін, що залишилася без діла, ходила до покинутого замку, щоб щодня безвідмовно накладати своє вибухове закляття.

Чи то холодний вечір з крижаним дощем...

...Чи лінивий день після обіду.

...Або освіжаючий ранок, коли вона виходила на прогулянку.

Але незалежно від часу, Меґумін щодня накладала свої чари на цей замок...

А я щодня спостерігав за її заклинанням і навіть міг судити його за критеріями — добре вийшло чи погано.

— Вибух!

— О, цей наче досить хороший. Вплив вибуху можна було відчути крізь кістки, за ним одразу слідували тремтіння повітря. Дивно, що покинутий замок залишився неушкодженим, але... Який же вибух!

— Чудовий вибух! Хехе, Кадзума тепер більше розуміє їх природу. Твій сьогоднішній коментар влучив у ціль і був поетичним, тож... Що скажеш? Я не просто так це говорю, Кадзумо. Не хочеш серйозно подумати про вивчення магії вибуху?

— Ага, шлях вибухів цікавий... Але, судячи зі складу нашої нинішньої групи, у двох магах немає потреби. Але коли я відійду від пригод і у мене залишаться очки навичок, було б цікаво використати їх для вивчення магії вибуху.

Посміхаючись, Меґумін обговорювала подібне зі мною.

Ось так ми розмовляли про вибухи. Ми оцінювали їх на основі звуку (не тільки гучність, але й інші фактори, такі як висота), і просто розмовляли про шлях вибухів загалом.

 

Частина 5

~ Через тиждень після того, як ми почали наші вибухові прогулянки, ранок.

"Екстрене повідомлення! Екстрене повідомлення! Увага всім шукачам пригод, прохання приготуватися до бою і з'явитися до головних воріт міста!"

Знайоме екстрене повідомлення було чутно по всьому місту.

Почувши трансляцію, ми одягли спорядження і поспішили на місце події.

Біля головних воріт зібралося багато авантюристів. Коли ми дісталися туди, то побачили страхітливого монстра, що стояв перед нами, і ми могли лише тупо дивитися на нього.

Дуллахан.

Чудовисько, яке приносило людям відчай і передчуття смерті.

Після перетворення на нежить його фізична сила зросла, порівняно з прижиттєвою, а також він отримав унікальні здібності.

Лицар у чорних обладунках, що стояв біля вхідних воріт, тримав голову зліва від себе. Перед очима усіх присутніх шукачів пригод він показав свою голову, повністю закриту шоломом.

Голова сказала спотвореним голосом:

— ...Я Генерал Короля Демонів, і нещодавно переїхав до замку неподалік...

Поки він говорив, голова почала тремтіти...!

— Кожного дня, кожного дня, кожного дня! Де цей божевільний ідіот, який щодня приходить до мого замку, щоб начаклувати Вибух!?

Цей Генерал армії Короля Демонів був серйозно розлючений.

Схоже, що крикливий Дуллахан придушував свій гнів до тих пір, поки не зміг більше стримуватися, змушуючи авантюристів навколо мене перемовлятися.

...Точніше, всі присутні, схоже, не розуміли, що відбувається.

У всякому разі, причиною екстреного зібрання, мабуть, стало те, що Дуллахан перед нами збожеволів від люті.

— Вибух?

— Та, хто знає магію вибуху...

— Якщо мова про Вибух, то це буде...

Погляди людей навколо нас, очевидно, впали на Меґумін, яка стояла біля мене.

...Вона, перебуваючи в центрі уваги, різко повернула голову на дівчину-мага, що стояла поруч з нею.

Під впливом її вчинку я подивився на цю дівчину. На усіх інших це також подіяло і вони подивилися на ту чаклунку...

— А? Я? Чому ви всі на мене дивитеся? Я не можу використовувати магію вибуху!

Дівчинка-маг, яку підставили, квапливо відхрестилася від звинувачень.

...Стривайте, а може це...? Покинутий замок, де ми щодня чаклували магією вибуху!

Невже...?

Я подивився на Меґумін і побачив, що вона спітніла.

Той тип теж помітив.

Нарешті Меґумін зітхнула і з роздратованим обличчям вийшла вперед.

Шукачі пригод відреагували на її рух і відкрили шлях до Дуллахана.

Меґумін стояла приблизно за 10 метрів від монстра і повернулася до нього обличчям.

Зі мною на чолі, Даркнес і Аква також пішли за Меґумін.

Аква, яка агресивно атакувала щоразу, коли бачила нежить, напевно, вважала вигляд розлюченого Дуллахана хорошим знаком і вичікувально спостерігала за тим, що станеться.

— То це ти...! Це ти та ідіотка, яка щодня накладає Вибух на мій замок? Якщо ти знаєш, що я Генерал армії демонів і хочеш викликати мене на бій, то заходь до замку! Якщо ні, то просто ховайся в місті та тремти! Нащо ти турбуєш мене у такий злий спосіб? Я ж знав, що в місті тільки авантюристи з низькими рівнями! Хотів залишити таких другорядних персонажів у спокої, але ти не можеш цього доперти і щодня приходиш бум, бум, бум зі своїми заклинаннями...! У тебе проблеми з головою?

Напевно, роздратований щоденною магією вибуху, шолом Дуллахана затремтів від люті.

Меґумін була налякана, але все одно змахнула своєю накидкою...

— Я Меґумін. Як Архімаг, я володію заклинаннями вибуху...!

— ...Що це за ім'я таке «Меґумін»? Ти що, знущаєшся з мене?

— Ні, це не так!

Попри репліки Дуллахана, Меґумін опанувала себе і продовжила:

— Я — Багряний Демон, елітна чаклунка цього міста. Я безперервно використовувала магію вибуху, щоб виманити тебе, Генерала Короля Демонів, сюди...! Як я і планувала, ти прийшов до міста один після того, як тобі накапостили; твій кінець близько!

Побачивши, як Меґумін схвильовано вказує своїм посохом на Дуллахана, я прошепотів Даркнес та Акві, що стояли позаду неї:

— ...Агов, ця дівчина справді так сказала? Вона дуркувала, казала, що помре, якщо не використовуватиме магію вибуху щодня, тож я привів її до околиць того замку. Коли це перетворилося на її план?

— ...Так, і вона скористалася хаосом, щоб оголосити себе елітним магом цього міста.

— Ш-ш-ш! Не говори цього вголос! Вона ще не використала заклинання вибуху, а позаду неї купа авантюристів, тому і зайняла позицію сили. Вона все ще говорить, тож давайте подивимося, що з цього вийде!

Меґумін, напевно, почула наші слова; хоча вона і зберегла позу, її обличчя почервоніло.

Якимось чином Дуллахан прийняв те, що вона сказала.

— …О, Багряний Демон. Ясно, це дивне ім'я не було брехнею.

— Ей, якщо у тебе є якісь зауваження щодо імені, яке мені дали батьки, то кажи!

Меґумін розлютилася, почувши його слова, але він не звернув на неї уваги.

...Точніше, йому було байдуже, навіть коли побачив, що тут зібралися шукачі пригод з усього міста.

Як і годиться Генералу Короля Демонів, про нас, новачків, він, мабуть, і не думав.

— ...Хм, забудьте про це. Я прийшов сюди не для того, щоб зв'язуватися з такими селюками, як ви. Я тут, щоб дещо розслідувати. Я поки що залишуся в цьому замку, тож більше не чаклуйте на нього Вибух. Зрозуміло?

— Це все одно, що просити мене померти. Маги з клану Багряних Демонів повинні використовувати заклинання Вибуху раз на день, інакше помруть.

— Гей, я ніколи про це не чув! Годі мене дурити!

Що мені робити? Я хотів ще трохи поспостерігати за розмовою Меґумін та цього монстра.

Я подивився на Акву; вона радісно спостерігала за тим, як Меґумін жартує з Дуллахана.

Той переклав голову у праву руку і знизав плечима.

— Не плануєш відмовитися від магії вибуху, хай там що? Хоч я і став на бік темряви, але колись я був лицарем і вбивства слабких мене не цікавлять. Але якщо не даси мені спокій, у свою чергу я скористаюся власним способом вирішення проблем.

Дуллахан випромінював небезпечну ауру, змушуючи Меґумін зробити кілька кроків назад.

Але вона нахабно посміхнулася...!

— Це нам не дають спокою, ясно? Через те, що ти оселився в тому замку, ми навіть не можемо нормально виконувати свою роботу! Хм... Тепер ти тільки і можеш, що вдавати із себе великого та могутнього. У нас тут є експерт у справах із нежиттю! Майстре, залишаю це вам!

Викинувши гучні слова, Меґумін передала все в руки Акви.

...Агов.

— Гадаю, нічого не поробиш! Я не знаю, Генерал Короля Демонів чи ні, але тобі не пощастило прийти сюди, коли я поруч. Нежить з'явилася серед білого дня, коли її сил найменше; ти буквально просиш, щоб тебе очистили! Це все твоя провина, що я не змогла виконати жодного завдання! Гаразд, ти готовий відповісти за це?

Після того, як Меґумін звернулася до неї як до вчителя, Аква бадьоро стала перед Дуллаханом.

Шукачі пригод нервово ковтали повітря, гадаючи, як розвиватимуться події. Під поглядами натовпу Аква простягнула руку до Дуллахана.

Побачивши це, він захоплено простягнув до Акви свою голову.

Ймовірно, Дуллахан мав на увазі, що "серйозно спостерігає".

— О, вражає. Ти не звичайна жриця... а Архіжриця, так? Але хай там що, я все ще Генерал Короля Демонів. Я не впав так низько, щоб мене очищав якийсь священнослужитель в такому місці, як це. У мене є свої способи розправитися і з Архіжрицями... Але почну я з катування цієї дівчини з Багряних Демонів!

Коли Аква готувалася вимовляти свої заклинання, Дуллахан ворухнувся і вказав пальцем на Меґумін.

Тоді він закричав:

— Я передбачу твою смерть! Ти помреш через тиждень!

Коли Дуллахан вимовив своє заклинання, Даркнес схопила Меґумін за комір і сховала за собою.

— А? Д-Даркнес!

Коли Меґумін закричала, тіло її рятівниці засвітилося слабким темним світлом.

Чорт, в неї влучили! Це було проголошення смерті?

— Даркнес, з тобою все гаразд? У тебе нічого не болить? — швидко запитав я, але дівчина кілька разів позгинала руки, щоб переконатись.

— ...Ні, я нічого не відчула, — сказала вона недбало.

Але ж Дуллахан кричав, що вона помре через тиждень.

Поки Аква повсюди торкалася проклятої Даркнес, він захоплено оголосив:

— Тепер це прокляття тобі не зашкодить. Мої плани трохи порушили, але оскільки товариство серед шукачів пригод таке глибоке, це повинно бути болючіше... Слухай уважно, дівчинко з Багряних Демонів... Якщо нічого не зміниться, ця Хрестоносець помре через тиждень. Хм, важлива для тебе супутниця тим часом буде мучитися жахом смерті... Правильно, це все твоя провина! Наступного тижня ти побачиш біль подруги і пошкодуєш про свої вчинки! Хм... Ха-ха-ха, а треба було просто послухатись мене!

Поки обличчя Меґумін блідло від слів Дуллахана, Даркнес закричала, затремтівши від страху:

— С... Справді!? Це означає, що ти наклав на мене смертельне прокляття, і я повинна виконувати все, що ти скажеш, щоб ти зняв його! Це ти мав на увазі, так!?

— Га?

Дуллахан, здавалося, не зрозумів, про що говорила Даркнес, і чесно відреагував.

Я теж не розумів, що вона говорить... Та й не хотів розуміти.

— Ух...! Це просто прокляття, не думай, що зможеш змусити мене коритися...! Я не здамся! Але що мені робити, Кадзумо!? Подивись на цього Дуллахана, подивись у його злі хтиві очі під шоломом! Як не глянь, він хоче забрати мене до свого замку і робити зі мною, що заманеться, в обмін на те, щоб зняти з мене прокляття. Збоченець, який хоче зіграти зі мною в жорстку збочену гру!

Жалюгідний Дуллахан, якого публічно звинуватили в сексуальному збоченні, сказав:

— ...Га?

Як жалюгідно.

— Навіть якщо можеш робити з моїм тілом все, що завгодно, ти ніколи не отримаєш моє серце! Я стану жінкою-лицарем, ув'язненою в замку, і дозволю поплічнику Короля Демонів робити зі мною божевільні речі! Що ж мені робити...? Що мені робити, Кадзумо!? Ситуація ще більш захоплива, ніж я очікувала! Я не хочу йти, але у мене немає вибору! Я буду чинити опір до останнього, не зупиняй мене! Ну що ж, я скоро повернуся!

— Га...? Що?

— Стій на місці, ти не можеш піти! Поглянь, як занепокоївся Дуллахан!

Даркнес поспішала піти з ворогом. Коли я схопив її за комір ззаду, то побачив, як монстр полегшено зітхнув.

— Н-ну що ж! Якщо ти засвоїла урок, припини чаклувати Вибух на мій замок! І ще, дівчино з Багряних Демонів! Якщо хочеш, щоб я зняв прокляття з того Хрестоносця, то приходь до мого замку! Якщо зможеш дістатися до моєї кімнати на самому вершечку, я зніму з неї прокляття! Але... У замку скрізь мої прислужники, і він повний лицарів-мерців. Чи зможете ви, шукачі пригод, дістатися до мене? Хм? Хм? Хмм? Ха-ха-ха!

Сказавши своє слово, Дуллахан голосно засміявся, сів на свого безголового коня і поїхав у напрямку замку...

 

Частина 6

Від цього жорстокого розвитку подій присутні шукачі пригод застигнули з порожніми обличчями.

І я теж.

Поруч зі мною Меґумін міцно стискала посох і тремтіла, її обличчя позеленіло.

Вона планувала піти з міста сама.

— Гей, куди ти йдеш? Що ти збираєшся робити?

Я смикнув її за плащ.

Меґумін відповіла, не повертаючи голови:

— Я відповідальна за цей інцидент. Я піду до замку і накладу Вибух прямо на цього Дуллахана, щоб розвіяти прокляття Даркнес.

Вона ніяк не могла зробити таке самотужки.

...Ось чому.

— Я піду з тобою. Якщо зіткнешся з якимись поплічниками і застосуєш своє закляття, то на цьому все і закінчиться. Я теж не знав, що це замок Генерала Короля Демонів, хоча був з тобою весь цей час.

Почувши мене, Меґумін зробила важкий вираз обличчя. Зрештою, вона опустила плечі й відмовилася від свого початкового плану.

— ...Ну, тоді підемо разом. Але він сказав, що там буде купа лицарів-мерців. Якщо це так, то зброя буде марною. Моя магія буде більш практичною... Отже, ти повинен покластися на мене, коли прийде час, — сказала Меґумін з посмішкою.

Судячи з назви, лицарі-мерці повинні бути ворогами в повному озброєнні.

Проти таких моя дешева зброя була б марною.

Але в мене були й інші ідеї.

— Я можу використати своє вміння Виявлення Ворога, щоб шукати монстрів у замку, а потім Зачаїтися і прокрастися всередину. Або ми можемо відвідувати замок щодня і перемагати ворога на кожному рівні, по одному за день, перш ніж повертатися. Будемо поступово зменшувати їх кількість... А оскільки часовий ліміт у нас один тиждень, то цей план повинен спрацювати.

Вислухавши мою пропозицію, Меґумін, мабуть, відчула, що з'явилася надія, і збадьорилася. Ми з нею обернулися і подивилися на Даркнес.

— Агов, Даркнес! Ми зруйнуємо твоє прокляття! Так що не хвилюйся...

— Священне Закляття Розриву!

Саме тоді, коли я підбадьорював лицарку.

Заклинання Акви перервало мене, і тіло Даркнес слабо засвітилося.

Вона виглядала так, ніби втратила шанс на щось і була пригнічена; на відміну від неї, Аква була щаслива й сказала:

— Поки я тут, зняти прокляття Дуллахана легко! Що думаєш? Іноді я схожа на жрицю, чи не так?

— ...Га?

...І подумати тільки, що ми з Меґумін так палко сперечалися; поверніть мені мою мотивацію.

 

Частина 7

~ Через тиждень після того, як мирно вирішився інцидент з Генералом Короля Демонів.

— Я хочу пройти квест! Я згодна, навіть якщо буде трохи важко, давай пройдемо квест!

— Ха...

Ми з Меґумін висловили своє невдоволення, коли почули слова Акви.

Окрім неї, наші гаманці були дуже повні.

І залишилися тільки квести високої складності, а я не хотів зі шкіри лізти, щоб виконувати ці завдання.

— Я не проти... Але мені одній не вистачить бойової сили, а Меґумін...

Кажучи це, Даркнес поглянула на нас з Меґумін.

Навіть якщо ти так дивишся, у нас двох немає причин змушувати себе йти в небезпечний похід.

Споглядаючи на нашу незацікавленість, Аква голосно закричала:

— Будь ласка, благаю вас! Я не хочу більше працювати! Власник магазину розсердиться, якщо я не продам усі крокети*! Я буду старатися! Цього разу я зроблю все, що зможу!

Ми з Меґумін подивилися одне на одного.

— Гаразд... Тоді подивись, чи є якісь нормальні на вигляд квести. Ми підемо з тобою, якщо завдання не дуже погане.

Почувши наші слова, Аква кинулася до дошки оголошень.

— ...Кадзумо, може, ти теж подивишся? Якщо довіриш це Акві, вона, напевно, вибере нереальний квест...

— ...Твоя правда, але я не буду проти, навіть якщо завдання буде трохи складним...

Вислухавши коментарі Меґумін та Даркнес, у мене з'явилося зловісне передчуття.

Я підійшов до дошки оголошень і став за спиною в Акви, поки вона обмірковувала, який квест обрати.

Дівчина, здавалося, не помітила, що я там стою, і серйозно переглядала запити.

Нарешті вона відірвала папірець від дошки.

— ...Добре.

— Голові твоїй добре! Який квест ти взяла?

Я вихопив з рук Акви заявку клієнта.

«Полювання на Мантикору та Грифона: Мантикора та Грифон воюють за територію. Залишати їх поодинці небезпечно, будь ласка, вполюйте обох. Нагорода — 500 000 еріс.»

— Дурепа! — вигукнув я, повертаючи його на дошку оголошень.

Я правильно зробив, що пішов за нею. Мене мало не втягнули в неймовірно небезпечну пригоду.

— Що нам потрібно, так це дозволити Меґумін вдарити по них Вибухом, коли вони будуть разом, щоб покінчити одним пострілом. Чого ти так боїшся...?

Ця дівчина планувала відправити мене на завдання, де треба зібрати цих двох небезпечних монстрів в одному місці.

Може, взяти цей квест і відправити тебе саму? Поки я роздумував над цим, Аква схвильовано смикнула мене за рукав.

— Цей! Поглянь на цей!

Прислухаючись до її слів, я подивився на квест, на який вона показувала.

«Очищення озера: Озеро, яке було одним із джерел води для міста, забруднилося; в ньому оселилися Жорстокі Алігатори. Ми просимо, щоб хтось очистив озеро. Монстри покинуть його після очищення, тому немає потреби битися з ними. *Вимога: Священник, що володіє магією очищення. Винагорода — 300 000 еріс.»

— ...Ти зможеш очистити озеро?

Аква пирхнула і сказала:

— Дурню, за кого ти мене маєш? З мого імені та зовнішнього вигляду ти повинен був зрозуміти, що я за богиня, чи не так?

— Хіба ти не богиня бенкетів?

— Якби ж то, хікініте! Я богиня води, ясно? Хіба не бачив мої прекрасні блакитні очі та волосся?

Зрозуміло.

Заробити 300 000, просто очищаючи воду, було б дуже добре.

Відсутність необхідності битися означало, що воно того варте.

— Давай візьмемо його. Чекай, хіба тебе одної не вистачить? Будеш просто очищати воду. Ти ж можеш забрати собі всю винагороду, так?

Але Аква зі мною не погодилася.

— Ну... монстри будуть переслідувати мене, поки я очищатиму воду, розумієш? Перш ніж я закінчу очищення, сподіваюся, що ви всі зможете захищати мене від них.

То он як було задумано.

Але судячи з назви, хіба Жорстокий Алігатор це не монстр типу алігатора?

Звучало небезпечно...

— До речі, скільки часу займе очищення? П'ять хвилин, приблизно так?

Якби це було зовсім недовго, ми могли б відправити їх у повітря вибуховою магією Меґумін.

Аква нахилила голову і сказала:

— ...Близько половини дня?

— Це занадто довго!

Боротися з монстрами з таким небезпечним ім'ям... Хто б захотів цим займатися?

Коли я вже збирався повісити завдання на місце...

— Аааа! Будь ласка, благаю тебе! Немає кращого квесту! Будь ласка, допоможи мені, Кадзумо-сан!

Я збирався приклеїти папір назад на дошку оголошень, але Аква схопила мене за праву руку і почала благати про допомогу. Дивлячись на неї, мені спала на думку ідея.

— ...Слухай, а як відбувається процес очищення?

— ...Хм? Щоб очистити воду, мені потрібно лише доторкнутися до неї рукою і безперервно промовляти очисну магію...

Зрозуміло, тобто їй потрібно торкнутися води.

У мене була ідея, але трохи...

...Ні, зачекай.

— Гей, Акво, я думаю, що є спосіб безпечно очистити воду. Хочеш спробувати?

 

Частина 8

Неподалік від міста було велике озеро.

Воно було одним із джерел води для Акселя. Потік, що витікав з озера, вів прямо до міста.

Озеро знаходилось біля гори, і вода безперервно стікала з вершин у нього.

Тепер я зрозумів.

Як і було зазначено в запиті, вода в озері виявилася трохи каламутною і мала ознаки застою.

Я думав, що монстри віддають перевагу чистій воді, але, схоже, це не так.

Оглядаючи озеро, я почув за спиною боязкий голос.

— ...Гей... Ми дійсно збираємося зробити це отак?

Аква звучала неспокійно.

Мій план був бездоганним, тож про що було хвилюватися?

Аква заговорила:

— ...Я почуваюсь рідкісним монстром, якого спіймали і збираються продати...

...Рідкісного монстра замкнули у сталевій клітці, де він, обіймаючи коліна в її центрі, говорив до мене.

Я планував викинути Акву разом з кліткою в озеро.

Спочатку я мав намір дозволити їй залишитися в клітці на деякій відстані від озера. Але оскільки очищення вимагало контакту з водою, план перетворився на це.

Як богиня води, Аква могла залишатися на дні озера цілий день, не дихаючи і не відчуваючи дискомфорту.

Вона стверджувала, що навіть без магії очищення, просто зануривши її в озеро, можна було досягти бажаного ефекту.

Такою була її божа природа. Якою б паршивою богинею вона не була, це все одно вражало.

Ми з Даркнес вже віднесли клітку Акви до берега озера.

Це була сталева клітка, яку нам позичила гільдія.

Оскільки деякі квести передбачали захоплення монстрів, ці предмети призначалися саме для таких випадків.

Ми прийшли сюди не для того, щоб викинути нікому не потрібну богиню в озеро, тож нам не потрібно було нести її далеко.

Нам треба було просто поставити її біля озера, щоб Аква могла торкнутися води.

Таким чином, з нею все буде гаразд, навіть якщо Жорстокі Алігатори нападуть на неї, поки вона очищатиме воду.

Це була клітка, призначена для транспортування спійманих монстрів, тож вона повинна була убезпечити Акву.

Я чув від працівників гільдії, що монстри покинуть озеро після завершення очищення. Але про всяк випадок, якщо вони не захочуть облишити Акву після цього, ми прикріпили до клітки міцний ланцюг.

Оскільки клітка була важкою, ми притягли її сюди за допомогою коня, якого позичили в місті.

У разі надзвичайної ситуації я маю намір використати коня, щоб перетягнути клітку в безпечне місце.

Ми опустили її на край озера, зануривши ступні та сідниці Акви у воду.

Залишилося тільки чекати і спостерігати здалеку. Аква обняла свої коліна і тихо промовила:

— ...Я почуваюсь чайним пакетиком, з якого висмоктують аромат...

 

Частина 9

Пристрій для очищення...

...Поправка.

Акву помістили в озеро на дві години.

Не було жодних ознак нападу монстрів.

Даркнес, Меґумін і я залишилися на суші приблизно у 20 метрах від Акви, щоб наглядати за нею.

Я гукнув дівчину, яка вже наскрізь промокла:

— Гей, Акво! Як проходить очищення? Тобі не холодно в озері? Кричи, якщо захочеш в туалет! Я випущу тебе з клітки!

Я крикнув здалеку, і Аква закричала у відповідь:

— Очищення проходить гладко! І мені не треба в туалет! Архіжриці не ходять до вбиральні!

Старі-добрі айдоли говорили щось подібне.

Я хвилювався за неї, оскільки вона вже досить довго перебувала у воді, але, схоже, з нею все було гаразд.

— Схоже, жодних проблем. До речі, Багряним Демонам теж не потрібно користуватися вбиральнею, — сказала Меґумін, хоч я її не питав.

Мені хотілося сказати: «Ви з Аквою завжди так багато їсте, куди ж усе це дівається...?»

— Як Хрестоносець, я теж не... Мені теж не треба... Ух...

— Даркнес, не змагайся з цими двома. А щодо вас з Аквою, то я візьму квест, який неможливо виконати за день, щоб перевірити, чи справді вам не потрібно в туалет.

— Не треба... Не роби цього, чуєш? Багряні Демони справді не ходять до вбиральні! Але я перепрошую, тож не роби цього... До речі, Жорстокі Алігатори не з'являються. Було б чудово, якби все закінчилося мирно.

Меґумін сказала щось таке, що могло б підняти прапор.

І як по команді, на озері з'явилися брижі.

За розмірами воно було приблизно таким же, як алігатори на Землі.

Але це було чудовисько, тож із земними алігаторами була певна різниця.

— Ка-Кадзумо! Щось наближається! Ні, їх багато і вони прямують сюди!

Здавалося, що алігатори цього світу рухалися групою.

~ Чотири години від початку очищення.

Спочатку Аква просто занурилася у воду і використовувала пасивне вміння богині, щоб очистити озеро. Але вона, напевно, хотіла швидше закінчити очищення і повернутися назад, тому почала безперервно повторювати заклинання очищення.

— Очищення! Очищення, Очищення!

Велика група алігаторів оточила клітку Акви і гризла її.

— Очищення! Очищення! Клітка скрипить! Вона скрипить! Клітка, клітка видає дивні звуки!

Аква кричала всередині клітки, але ми не мали змоги відкинути їх магією вибуху, тож нічого не могли вдіяти.

— Акво! Скажи нам, якщо захочеш здатися! Ми потягнемо тебе разом з кліткою на ланцюгу!

Я вже якийсь час кричав ці слова в бік клітки, але Аква відмовлялася припинити квест, незважаючи на те, що була налякана.

— Я не хочу! Якщо зараз здамся, мені не заплатять за проведений тут час! Очищення! Очищення! ... Вахахаха! Я почула тріск! Клітка видала звук, якого не повинна була видавати!

Аква кричала в сльозах, поки Жорстокі Алігатори, що оточили її, навіть не дивилися на нас.

Даркнес пробурмотіла собі під ніс, дивлячись на ситуацію, що склалася там:

— ...Сидіти в тій клітці здається досить добре...

— Навіть не думай про це.

 ~ Через сім годин після початку очищення.

Понівечена клітка була одна в озері.

По ній усій були сліди від укусів після нападу Жорстоких Алігаторів.

Очищення, ймовірно, було завершено, тому вони облишили клітку і рушили вгору за течією.

Звук заклинання очищення, що його наспівувала Аква, більше не було чути.

...Точніше, ми не чули від неї жодного звуку вже близько години.

— ...Гей, Акво, з тобою все гаразд? Жорстокі Алігатори пішли в інше місце.

Ми підійшли до клітки, щоб перевірити, як там Аква.

— ...[Шморг]... Ух... [Хник]...

Вона плакала, обнявши коліна. Якщо ти так злякалася, то треба було відмовитися від квесту раніше...

Але сварити її за таких обставин було важко.

— Хороша дівчинка, очищення закінчено... Нумо повертатися. Я порадився з Даркнес і Меґумін, і цього разу ми не будемо брати винагороду. Триста тисяч твої.

Вона сховала обличчя в коліна, тож ми бачили лише її тремтячі плечі.

Але дівчина не хотіла виходити з клітки.

— ...Гей, пора вилазити з клітки, всі Жорстокі Алігатори пішли.

Почувши мене, Аква щось тихо промовила:

— ...ось так...

...?

— Що вона сказала?

— ...Вона сказала, що світ за межами клітки страшний, тож поверніть її назад до міста ось так.

...Схоже, цей квест залишив глибокий шрам і в серці Акви.

— До-На-До-На-До-На-До-На...

— Ех... Гей, Акво, ми вже повернулися до міста, можеш припинити співати цю пісню? Ми привертаємо до себе багато уваги лише тим, що тягнемо понівечену клітку з жінкою, яка обіймає коліна. А в місті безпечно, тож саме час тобі вийти.

— Не хочу. Це моє свята земля. Світ ззовні страшний, тому я думаю, що не вийду ще якийсь час.

Кінь тягнув клітку з Аквою, яка рішуче відмовлялася виходити.

Ми успішно завершили квест і повернулися до міста. Під пильними поглядами містян ми попрямували до гільдії.

Через Акву ми йшли повільно, попри те, що кінь допомагав тягнути клітку.

Але крім психологічної травми, не було жодних пошкоджень, про які варто було б згадати.

Хоча мені хотілося випробувати своє спорядження і заклинання, все ж було приємно закінчити квест без поспіху.

Завершувати завдання без жодних проблем було чудово...

Можливо, це через те, що я підняв прапор своїми думками, але...

— Богине-сама! Хіба це не богиня-сама? Що ви робите в такому місці?

Чоловік раптом закричав, кинувся до клітки і схопився за ґрати.

І на диво, прути, які витримували укуси Жорстоких Алігаторів, легко зігнулися під силою хлопця, який простягнув руку Акві.

Не звертаючи уваги на остовпілих нас з Меґумін, невідомий потягнувся до безмовної Акви...

— ...Ей, не вдавай, що знайомий з моєю супутницею. Хто ти такий? Якщо вона тебе знає, то чому ніяк не реагує?

Коли чоловік хотів взяти Акву за руку, його зупинила Даркнес.

На відміну від сповненої заздрості дівчини, яка споглядала за Аквою в оточенні Жорстоких Алігаторів, зараз Даркнес була щитом, що захищав товаришів — гордим Хрестоносцем.

...Було б чудово, якби вона завжди так поводилася...

Чоловік подивився на неї, зітхнув і похитав головою.

Його поведінка говорила про те, що він не хотів створювати проблеми, але у нього не було вибору.

Таке ставлення чоловіка явно розлютило Даркнес, яка зазвичай не показувала своїх емоцій відкрито.

Поки напруга зростала, я підійшов до Акви, яка все ще відмовлялася виходити з клітки, попри ситуацію, і прошепотів:

— ...Гей, це хтось із твоїх знайомих, так? Він щойно назвав тебе богинею-сама. Іди і розберися з цим хлопцем.

Почувши мої слова, Аква зробила вираз обличчя "про що це ти говориш?" і...

— ...О! Богиня! Так, я богиня. І що? Які проблеми ви хочете, щоб ця богиня вирішила? Ви, народ, справді безпорадні!

Аква нарешті вийшла з клітки.

Невже ця дівчина забула про те, що вона богиня?

Вийшовши з клітки, Аква нахилила голову до чоловіка.

— ...Хто ти?

Вона не знала його.

...Хоча ні, напевно, знала.

Бо чоловік широко розплющив очі від подиву.

Аква, мабуть, просто забула про нього.

— Чому ви таке кажете, богине-сама! Це ж я, Міцуруґі Кьоя! Я отримав від вас магічний меч Ґрем!

— ...?

Аква все ще нахиляла голову, але я нарешті зрозумів.

Його ім'я могло звучати як у головного героя аніме чи манґи... Але оскільки воно було японське, він, мабуть, один із тих, хто отримав потужну зброю від Акви і потрапив сюди раніше за мене.

Цей шатен здавався крутим хлопцем із сильним почуттям справедливості.

Він був одягнений у дорогі обладунки з яскраво-синім блиском. На поясі у нього висів меч у чорних піхвах.

Позаду нього стояли красуня з довгим списом, схожа на воїна, і гарненька дівчина в шкіряних обладунках з кинджалом на поясі.

Хлопець, який назвався Міцуруґі, був приблизно мого віку.

Якщо описати його одним реченням...

Він був схожий на головного героя манґи.

— А! Так, була така людина! Вибач, я зовсім про тебе забула. Я послала сюди багато людей, тому нічого не поробиш, що мені вилетіло з голови!

Після наших з Міцуруґі пояснень Аква нарешті згадала.

Його обличчя було трохи збентеженим, але юнак все одно посміхнувся до Акви і сказав:

— Ех, давно не бачились, Акво-сама. Як ваш обраний герой, я наполегливо працював кожного дня. Моя професія — Майстер Меча. У мене вже 37-ий рівень... О, так, а що Аква-сама тут робить? А точніше, чому вас замкнули в клітці? — спитав Міцуруґі, крадькома поглядаючи на мене.

Коли Аква відправила його в цей світ, вона вигадала щось безвідповідальне про те, що він герой, обраний богами.

Вона не пам'ятала про його існування, що свідчить про те, наскільки безвідповідальними були її слова, сказані Міцуруґі.

Тож, в очах юнака, це я замкнув Акву в клітці?

...Ну, нормальні люди так би й подумали.

Навіть якби я сказав йому, що це вона сама не хотіла виходити, він би мені не повірив.

Навіть я, хто бачив це на власні очі, не повірив би, що існує така дивна богиня.

Я розповів Міцуруґі, що сталося зі мною та Аквою після перенесення в цей світ...

— ...Абсурд, це занадто нелогічно! Про що ти думав, коли брав богиню-сама в цей світ? А потім зачинив її в клітці та кинув у озеро заради квесту?

Міцуруґі в праведному гніві схопив мене за комір.

Аква поспіхом стримала його.

— Ти, що це ти робиш? Нічого ж такого не сталося. Я живу кожен день щасливо, і не злюся на те, що мене забрали в цей світ! І я можу повернутися назад, коли переможу Короля Демонів! Сьогоднішній квест був трохи страшним, але все закінчилося добре. Ніхто не постраждав, а нагорода — 300 000. 300 000! І всі сказали, що дозволять мені забрати все собі!

Почувши її слова, Міцуруґі подивився на Акву очима повними жалю.

— ...Акво-сама... Я не знаю, як цей чоловік вмовив вас на це, але з вами поводяться надто нелогічно. Після такої жертви ви заробили лише 300 000...? Ви ж богиня! Щоб з богинею так поводилися... До речі, де ви ночуєте?

Мені хотілося сказати Міцуруґі, щоб він припинив говорити "богиня" на узбіччі дороги, але хлопець, здавалося, був на межі зриву, тож я вирішив не робити цього.

Цей юнак був дуже грубим.

Він взагалі не розумів Акву.

Почувши слова Міцуруґі, вона трохи злякалася і несміливо відповіла:

— З усіма, у стайні...

— Га?

Міцуруґі ще сильніше схопив мене за комір.

Гей, боляче ж!

У цю мить Даркнес схопила його за руку.

— Гей, обережніше. Ти і до цього був нерозсудливим. Мабуть, вперше бачиш Кадзуму, тож має бути межа твоїй грубості.

Даркнес, яка зазвичай була тихою, коли не говорила дурниць, розлютилася.

Придивившись уважніше, я помітив, що Меґумін підняла свій оновлений посох і, здавалося, виспівувала магію вибуху... Стій, зупинись!

Міцуруґі відпустив мене і схвильовано спостерігав за Даркнес і Меґумін.

— ...Хрестоносець і Архімаг? І... Вони ще й непогано виглядають. Схоже, тобі пощастило з компаньйонами, але байдуже. Тобі не соромно дозволяти Акві та цим двом чудовим товаришам спати в стайні? Ти наче казав, що твоя професія найслабша з усіх — Авантюрист, так?

Судячи з того, як цей хлопець описав моє становище, воно здавалося чудовим.

З точки зору людей, які нас не знали, мені дуже пощастило.

Я прошепотів Акві:

— Гей, а хіба перебування в стайні не є нормою для шукачів пригод у цьому світі? Чому цей хлопець такий злий?

— Ну, я думаю, отримавши потужного меча, коли потрапив у цей світ, він із самого початку виконав купу квестів високої складності. Ймовірно, він не турбувався про гроші... Але це звичайний випадок для людей з особливими здібностями чи спорядженням.

Після того, як я вислухав її відповідь, в моєму серці спалахнуло полум'я гніву.

Хлопець, який не зазнав жодних труднощів завдяки подарованому йому могутньому мечу... Чому він поводився так зверхньо зі мною, кому від самого початку довелося тяжко працювати?

Юнак не зрозумів мого кипучого гніву і зі співчутливою посмішкою промовив до Акви, Даркнес і Меґумін:

— Напевно, вам було нелегко. Будь ласка, приєднуйтесь до моєї групи. Певна річ, я не дозволю вам спати в стайні, і куплю для вас повний комплект преміум-спорядження. Баланс команди чудовий. Я як Майстер Меча, моя напарниця Воїн і ви як Хрестоносець, разом з моєю напарницею Злодійкою, Архімагом і Аквою-сама. Яке ідеальне поєднання, самі небеса приклали до цього руку.

Йой, мене там не було.

Ну, я все одно не хотів приєднуватися до групи цього хлопця.

Почувши пропозицію Міцуруґі, троє моїх супутниць почали перемовлятись між собою.

Можливо, той юнак і був егоцентричним героєм, але умови, які він пропонував, були непоганими.

І порівняно з тим, щоб співпрацювати зі мною, йти з Міцуруґі було легшим шляхом для Акви, щоб перемогти Короля Демонів.

А це єдина умова, виконавши яку вона зможе повернутися на небеса.

Хоча я думав про неї лише як про приємний подарунок за перехід у цей світ, небеса, ймовірно, дозволили б їй повернутися, якби вона перемогла Короля Демонів з іншим героєм.

Я гадав, що Аква та решта будуть зворушені такими чудовими умовами, тож нашорошив вуха позаду них, щоб почути відповідь. Зрештою...

— Це неправильно. Від самовпевненості, з якою він розмовляє, мене просто трясе. А його самозакоханість лякає.

— Що ж нам робити? Мене чомусь фізично відштовхує від нього. Я надаю перевагу активним людям, а не пасивним, але якимось чином цей хлопець викликає у мене бажання його побити.

— Можна я начаклую магію? Можна мені кинути заклинання вибуху в обличчя цього обраного, який розмовляє з нами зверхньо, не зазнавши жодного дня труднощів?

Схоже, вони не дуже високої думки про вас, Міцуруґі-сан.

Після цього Аква смикнула мене за рукав і сказала:

— Гей, Кадзумо, давай поквапмось до гільдії, гаразд? Я може і дала йому потужний меч, але думаю, що з такими людьми краще не зв’язуватися.

Чесно кажучи, його вчинок бісить... Але було б краще піти, як запропонувала Аква.

— Що ж... Схоже, мої супутниці не горять бажанням приєднатися до твоєї групи. Нам ще потрібно відзвітувати про завершення квесту, тож ми собі підемо...

Сказавши це, я підійшов до коня, що тягнув клітку, і приготувався до від'їзду.

......

— ...Будь ласка, дай дорогу, — роздратованим тоном сказав я Міцуруґі, який перегородив мені шлях.

Що мені робити? Він з тих, хто не слухає інших.

— Вибачте, але саме Аква-сама подарувала мені цей меч. І побачивши, як моя благодійниця, що дала мені силу, впала до такого стану, я не можу просто проігнорувати це. Ти не можеш врятувати світ, я сам переможу Короля Демонів. Буде краще, якщо Аква-сама піде зі мною... Ти сказав, що вибрав її як предмет, щоб взяти із собою в цей світ, так?

— ...Так.

Знаючи клішований розвиток подій манґи, я міг передбачити, що станеться далі.

Цей хлопець неодмінно...!

— Якщо це так, то як щодо змагання? Ти ж вибрав Акву-саму як "річ" для подорожі в інший світ, так? Якщо я виграю, ти віддаси її мені; якщо виграєш ти, я обіцяю виконати одну примху, що завгодно.

— Гаразд, я згоден! Отримуй!

Як я і передбачав.

Я був майже на межі й атакував, не кажучи більше нічого.

Я прибрав ліву руку, а правою одразу ж замахнувся на нього своїм мечем у піхвах.

Фортуна прихильна до сміливих, в цьому не було нічого нечесного!

Якщо вже на те пішло, то недобросовісним був Майстер високого рівня з потужним мечем, який кинув виклик авантюристу-початківцю зі слабким спорядженням!

Міцуруґі не очікував, що я нападу одразу після того, як відповім.

— Е? Зачекай! Зачекай...!

Схоже, він запанікував, але, як і годиться шукачеві пригод високого рівня...

...Хлопець витягнув свій меч і виставив його горизонтально, щоб відбити мій.

Коли меч у моїй правій руці був готовий вдарити по мечу Міцуруґі, я простягнув ліву руку...!

— Крадіжка!

Як тільки закричав, я відчув вагу меча в лівій руці.

О, я зірвав джекпот!

Меч, яким Міцуруґі планував заблокувати мій удар, зник з його рук.

— Га?

Цікаво, хто це там вимовив такі безглузді звуки?

Напевно, всі присутні, крім мене.

З моєю майстерністю в тандемі з моєю атакою Міцуруґі нічого не міг зробити, окрім як отримати від мене сильний удар по голові.

— Покидьок! Покидьок! Покидьок! Покидьок!

— Який брудний прийом! Ти найгірший, покидьок! Ти що, не можеш битися з честю?

Дві супутниці Міцуруґі читали мені нотації.

То була музика для моїх вух.

Хоча меч був у піхвах, Міцуруґі все одно отримав досить важкий удар по голові і впав на землю, а зіниці його очей сховались за повіками, лиш білки було видно. Комедія.

Я оголосив двом послідовницям, які протестували:

— Хай там як, я переміг. Цей хлопець обіцяв мені все, що завгодно, якщо він програє, так? Тоді я візьму цього меча.

Почувши мої слова, одна з них розхвилювалась.

— Що?! Що за дурниці ти верзеш!? Тільки Кьоя може користуватися цим магічним мечем. Цей меч сам обирає собі господаря, і він обрав своїм господарем Кьою! Благословення меча на тебе не подіє!

Вислухавши впевнені слова дівчини, я звернувся до Акви:

— ...Це правда? Я не можу використовувати військові трофеї? А я думав, що нарешті отримав сильне спорядження.

— Правда. На жаль, меч Ґрем — ексклюзивна зброя цього неприємного хлопця. Він наділяє руки власника силою, що виходить за межі людських можливостей, а сам настільки гострий, що здатен розрізати сталь, наче овочі. Але в руках Кадзуми це буде звичайний меч.

Отже, такі от справи...

Але оскільки я отримав щось чудове, то повинен взяти це з собою.

— Тоді я піду. Коли прокинеться, скажіть тому хлопцеві, що це він хотів дуелі, тому жодних претензій... Гаразд, пішли в гільдію за нагородою, Акво.

Закінчивши, я обернувся, щоб піти. Супутниці Міцуруґі підняли на мене зброю.

— Ти, стій на місці!

— Віддай меч Кьої! Ми не визнаємо твоєї перемоги!

І тоді я підняв руку і поперебирав пальцями перед ними.

— Це нормально, що ви хочете завдати удару... Але я прихильник гендерної рівності, чоловік, який посміє застосувати удар ногою проти дівчини. Не думайте, що я буду стримуватися проти вас двох! Мушу сказати, що оскільки ви дівчата, я можу принизити вас публічно за допомогою Крадіжки.

Дві дівчини подивилися на мою руку і відступили з неспокійними обличчями.

— Угх...

Мої супутниці глянули на мене презирливими очима, які пронизали мене до глибини душі.

Тягнучи за собою позичену клітку, ми нарешті повернулися до гільдії.

Оскільки ми вирішили, що вся винагорода дістанеться Акві, я довірив їй та решті повідомити про завершення квесту, а сам повернув позиченого коня. Свою здобич — чарівний меч — я відніс у певне місце і прибув до гільдії шукачів пригод трохи пізніше за інших.

Але...

— Ч-чому?! — гучний голос Акви почувся зсередини приміщення.

Невже ця дівчина не може заспокоїтись, поки не створить галасу всюди, куди не піде?

Я увійшов до гільдії і побачив, як Аква зі сльозами на очах хапає співробітника гільдії.

— Хіба я не казала тобі, що клітку, яку я позичила у вас, пошкодила не я! Це Міцуруґі погнув ґрати! Чому я маю за це платити!?

Зрозуміло, той хлопець справді погнув прути, намагаючись врятувати Акву, не з'ясувавши всіх обставин.

А вона мусила компенсувати вартість зламаної клітки.

Аква ще якусь мить наполягала, але врешті-решт здалася, взяла винагороду і важкими кроками попрямувала до наших столиків.

— ...Цього разу винагорода, після вирахування компенсації за зламану клітку, склала всього 100 000 еріс... Працівники гільдії сказали, що вона була зроблена за особливою технологією і з особливого матеріалу, тому коштувала 200 000...

Дивлячись на пригнічену Акву, навіть мені стало її трохи шкода.

Зустріч з Міцуруґі стала для неї несподіваною катастрофою.

— Наступного разу, коли я зустріну того хлопця, я обов'язково дам йому божого прочухана! І змушу його заплатити компенсацію за клітку! — процідила крізь зуби Аква, міцно тримаючи меню, коли сідала за стіл.

Щодо мене, то я хотів більше ніколи його не бачити.

Аква невдоволено буркнула.

— Так ось де ти! Я ледве тебе знайшов, Сато Кадзумо!

Про вовка промовка. Міцуруґі з'явився з двома своїми підлеглими панянками біля входу в гільдію.

Вигукнувши моє повне ім'я, якого я йому ніколи не казав, Міцуруґі кинувся до нашого столика і гримнув долонями по ньому.

— Сато Кадзумо! Я розпитав одну Злодійку про тебе, і вона мені одразу все розповіла. Вона сказала, що ти любиш знімати з жінок трусики. Крім того, ти любиш вимазувати дівчат у слизі. Багато людей говорять про тебе, диявольський Кадзумо.

— Притримай коней, хто це розповсюджує? Скажи мені чітко і ясно.

Я знав, хто Злодійка, але проблема була в іншому.

Звідкись поширювати такі чутки та ще й додавати до мого імені титул "диявольський"...!?

Коли Міцуруґі з серйозним обличчям наблизився до мене, Аква ступила крок перед ним.

— ...Акво-сама. Присягаюся вам, після того, як я заберу в цього хлопця свій меч, я переможу Короля Демонів. Тому, будь ласка, приєднуйтесь до мене і сформуємо групу пуах...!

— А! Кьоя!

Після удару Акви, Міцуруґі відлетів.

Дві його супутниці кинулися до поваленого хлопця.

Міцуруґі скорчив спантеличене обличчя, не розуміючи, чому його вдарили. Аква підійшла до нього великими кроками, схопила за комір і сказала:

— Відшкодуй мені збитки за клітку, яку ти зламав! Це все твоя провина, що мені довелося платити за неї! Бо ця клітка була зроблена за спеціальною технологією та з особливого матеріалу, вона коштувала мені 300 000, ясно?! 300 000! Ти мене чуєш? Плати!

Хіба ти щойно не казала, що клітка коштує 200 000?

Міцуруґі, який навіть не підвівся після того, як його відправив у політ удар Акви, тупо віддав гроші.

Отримавши те, що хотіла, задоволена Аква знову взялася за меню.

Міцуруґі опанував себе, дивлячись, як дівчина радісно кличе офіціантку з меню в руці, і з заздрістю сказав мені:

— ...Навіть якщо я зазнав такої поразки, це все одно була поразка. Хоч це безсоромно й егоїстично з мого боку говорити таке після того, як обіцяв зробити все, що забажаєш... Благаю! Можеш повернути мені меча? Він не принесе тобі великої користі, для тебе він просто буде гострішим за звичайні мечі. Це все, що ти можеш отримати від нього... Як щодо цього? Якщо тобі потрібен меч, я можу купити найкращий у будь-якій крамниці і подарувати тобі... Будь ласка, поверни його мені.

Він сам сказав, що це було егоїстичне прохання.

Якою б марною вона не була, Аква все одно була даром, яким мене наділили, коли я прийшов у цей світ... Щось, що я повинен був отримати, коли вирішив потрапити сюди.

Іншими словами, моя ставка була рівноцінна мечу Міцуруґі.

Але якби ви запитали мене, чи еквівалентні цінність Акви та магічного меча, я міг би лише відмовитися відповідати.

— Використовувати мене як приз без мого дозволу, а потім вимагати свій меч назад, пропонуючи купити натомість один хороший... Так не піде! Чи ти думаєш, що я рівна найдорожчому мечу в крамниці? Зухвалий дурень! Я богиня! Богиня! Використовувати мене, як фішку в казино, про що ти, в біса, думав? Я не хочу більше бачити твою пику, киш! Швидше, забирайся!

Аква тримала меню в одній руці, а іншою махала, щоб Міцуруґі пішов геть. Той зблід від її слів.

Що ж, ніхто не просив його накликати на себе неприємності, тож насправді винен лише він сам. Після всіх його вчинків, Аква, звісно ж, розсердиться.

— Будь ласка! Будь ласка, зачекайте, Акво-сама! Я не зневажаю вашу цінність...

Коли Міцуруґі почав пояснювати, Меґумін смикнула його за рукав.

— ...? Що таке, маленька дівчинко? Хм?

Привернувши увагу Міцуруґі, Меґумін вказала на мене.

Якщо точніше, вона вказувала на мою талію.

— ...Просто зауважу, меч більше не у цієї людини.

— !

Міцуруґі помітив це, почувши її слова.

— Сато Кадзумо! Де мій меч? Ти, куди ти подів мого меча?

У нього виступив холодний піт, коли почав вимагати від мене відповіді.

Я відповів трьома словами.

— Я продав його.

— Хай тобі грець!

Міцуруґі в сльозах вибіг з гільдії.

— ...Що це з ним... До речі, він весь цей час звертався до Акви як до богині, чого це?

Після того, як Міцуруґі покинув гільдію.

Ця метушня привернула допитливі погляди багатьох шукачів пригод. За цих обставин Даркнес і запитала.

...Це правда, слово "богиня" згадувалося так багато разів. Для неї було нормально запитати.

Ні, чи варто мені скористатися цим шансом, щоб розповісти і Меґумін, і Даркнес?

Я подивився на Акву, вираз обличчя якої говорив про те, що вона знає, що я хочу сказати, і дівчина кивнула.

Потім Аква подивилася на Даркнес і Меґумін з рідкісним серйозним обличчям.

Дівчата також помітили, що вона не така, як завжди, і уважно слухали її...

— Я ніколи не говорила вам цього раніше, але нехай... Я — Аква, богиня-покровителька культу Аксіс, богиня води... Саме так, я та сама богиня Аква...!

— ...То це і є твоя вигадана передісторія?

— Це не так! І чому ви обидві сказали одне і те ж!?

...Так воно і вийшло...

У цей момент.

«Екстрене повідомлення! Екстрене повідомлення! Увага всім шукачам пригод, будь ласка, підготуйте все своє спорядження і прямуйте до головних воріт міста, готуйтесь до битви!»

Знайоме екстрене оголошення пролунало по всій гільдії.

— Знову...? Останнім часом так багато цих "термінових викликів".

Чи можу я не піти?

Я знав, що, напевно, не можу, але після того випадку з Міцуруґі мені стало так ліньки...

Я ліниво поклав обличчя на стіл.

«Екстрене повідомлення! Екстрене повідомлення! Увага всім шукачам пригод, будь ласка, підготуйте все своє спорядження та йдіть до головних воріт міста, готуйтесь до битви! Особливо Сато Кадзума-сан і його товариші, будь ласка, прямуйте до місця подій якнайшвидше!»

— Га?

Що вона сказала?