[9]

[9]

В ніч на суботу, чотирнадцятого квітня дві тисячі дев’яносто шостого року. В будинку з табличкою Шіба Тацуро, а по факту, будинку Тацуї та сестри, зустрічали незвичних гостей.

– Це будинок брата Тацуї?

Промовила Аяко, посміхаючись своєму молодшому братові, стоячі перед воротами з запитанням у погляді «він настільки посередній?».

– Я розумію чому ти хочеш це запитати, але це безумовно тут.

У розумінні цих брата і сестри, Тацуя та його сестра найвіддаленіше знаходяться від слова посередні. Старовинний західний будинок у безлюдному місці або огороджений від людей високим парканом, або житло в секретній лабораторії і тому подібне, є більш підходящим і швидше так і мало бути, ось такими були судження брата і сестри.

Однак навігаційну карту, Аяко отримала безпосередньо від Хаями. Це не могла бути підробка. Стримуючи своє невдоволення, Фумія натиснув кнопку дзвінка біля воріт.

– Так, хто ви є?

Прозвучав голос, якого ні брат, ні сестра ніколи не чули. Востаннє коли брат і сестра Куроба чули голос своїх брата і сестри, було третього січня, цього року, коли вони відвідували головний дім на Новий рік. Минуло три місяці і брат, і сестра були впевнені, що вони не пропустять голосу Тацуї чи Міюкі.

– Я Куроба Фумія. Пан Шіба Тацуя вдома?

Все ж, змушуючи свій голос не звучати неприродно, Фумія представився та озвучив свою справу. Наступна відповідь пролунала через деякий час, ймовірно він знадобився, щоб підтвердити намір Тацуї. Вони прийшли несподівано і без попередження, добре що він вдома, тож Фумія з полегшенням зітхнув.

– Будь ласка, заходьте.

Прозвучав легкий звук моторчика, що відкривав ворота. Фумія штовхнув ворота зі стісненим арабським різьбленням Раніше ніж він ступив у двір, вхідні двері відчинилися. На поріг у чорній сукні, білому фартуху вийшла дівчина і глибоко вклонилась.

У вітальні, куди їх провела Мінамі, брата і сестру чекав лише Тацуя.

– Фумія, Аяко-чан, давно не бачились.

Не виявляючи жодної образи на те, що Тацуя привітав їх сидячи на дивані, Аяко сіла перед ним. Не чекаючи, коли їй запропонують місце.

– Старша сестро!

Ввічливо стоячи на самоті, Фумія докорив сестрі за погану поведінку, але Аяко пропустила це повз вуха.

Ні вона його повністю не ігнорувала. Як тільки Аяко сіла, то сіла прямо, поклала руки на спідницю і легко вклонилась.

– Пан Тацуя, давно не бачилися. Пробачте, будь ласка, за візит без попередження, у такий пізній час.

– Не треба про це хвилюватися. Хоч і троюрідні, але ми все ж родичі, до того ж старшокласники. Не потрібно бути такими ввічливими, відвідуючи родичів, такого ж учня, як і ви.

– Дякую за вашу доброту. ...Пан Фумія, що ти робиш? Привітайся з паном Тацуєю.

Зауваження було дещо зухвалим. Але занадто серйозний Фумія не міг проігнорувати власний проступок.

– Фумія теж. В такій позиції важко розмовляти.

Посміхнувся Тацуя Фумії, що досі стояв з не зрозумілими йому емоціями. Після пропозиції Тацуї сісти, заспокоївшись, Фумія сів поруч з Аяко.

– Старший брат Тацуя, давно не бачилися.

Легко вклонився Фумія. Але не через те, що ставився до Тацуї зверхньо чи легковажно. Атому, що нервував перед поважним, неповторним кузеном, якого не бачив останні три місяці.

У цей момент до кімнати увійшли Міюкі та Мінамі. Міюкі з порожніми руками, а Мінамі з тацею з чотирма чашками.

– Пані Аяко, пан Фумія, ласкаво просимо.

Міюкі сіла поруч з Тацуєю в дорослій розкльошованній спідниці, довжиною нижче колін. Як завжди вільно одягнена в домашній одяг Міюкі, переодягнулася у вихідний одяг, щоб зустріти неочікуваних гостей.

– Старша сестро Міюкі, вибачте що потурбували.

Аяко енергійно встала і ввічливо вклонилась Міюкі. Класичне плаття з пишною спідницею широко розвивалося, коли вона рухалася. У відповідь на протистояння сестер, Фумія (до речі сьогодні у чоловічому одязі без перуки) похитав головою з обличчям, що говорило «головний біль». Тацуя дивився на них усміхненими очима.

Коли Аяко знову сіла, Мінамі поставила на стіл чай.

– Вибачте, за пізній візит... Але завтра ми повинні повертатися до Хамамацу.

Вступив Фумія і ця промова, здавалося, заспокоїла атмосферу.

– Ще не так пізно, щоб назвати його пізнім.

Насправді пізній час наставав відразу після вечері. Але ще не час, щоб візит цих двох спричинив клопоти. Фумія та Аяко були найближчими за віком Тацуї родичі принаймні одні з не багатьох, хто не ставився до них вороже.

– До речі, цього я ще не говорив. Вітаю зі вступом до Четвертої старшої

– Це природно, з навичками вас двох. Вітаю, пані Аяко та пан Фумія.

Вітаючи, посміхнулась Міюкі на слова Тацуї. Минув уже тиждень від вступної церемонії, не кажучи вже про оголошення результатів, але від розмови віч-на-віч минуло три місяці.

– Дякую, пан Тацуя, старша сестра Міюкі.

– Насправді я думав, щоб піти до Першої старшої школи, але.

Аяко висловила подяку, а Фумія гірко посміхнувся, хоч, було, схоже, що він змушує себе посміхатися.

– Нам сказали, що негоже збиратися разом в одному місці.

– Вам це сказала тітка?

Кивнула на запитання Міюкі, Аяко.

– Ми це почули не прямо від неї.

Вона передала повідомлення батькові через пана Хаяму, «відмовтеся від вступу до Першої старшої».

У будь-якому випадку, щоб Аяко про це не думала, на обличчі нічого не відобразилося, а от Фумія явно засмутився.

– Ну, якщо заборонила тітка.

Тацуя втішив Фумію сумним голосом і недбало змінив тему.

– До речі, чому ви в Токіо сьогодні? Хіба ви не мали виконувати роботу в Канто, Фумія.

Коли Тацуя сказав «робота», Фумія ніби щось пригадавши, звично випрямився.

– Власне, я мушу сказати пану брату Тацуї та пані Міюкі.

Зважаючи на це, Фумія поглянув на Мінамі, що стояла обабіч Міюкі.

– Не хвилюйся про Мінамі.

Відповів на безмовне питання Тацуя.

– Ця дівчина - Сакурай Мінамі. «Страж» Міюкі.

Фумія та Аяко були переконані додатковим поясненням.

– Ну, але пані Міюкі.

– Пан Тацуя, ви вже не страж Міюкі?

У відповідь на питання Аяко, що раптом підскочила, Тацуя посміхнувся і похитав головою,

– Ні, нічого подібного. Напевно, тітка обдумала різні речі.

– Ось як.

Аяко багато значно подивилася на Мінамі, але та особливо не реагувала, лише опустила погляд.

– Я зрозуміла. Тоді не проблема, якщо вона залишиться.

Перед виникненням неприємної атмосфери, Фумія продовжив, – насправді...

– Зараз, закордоні антимагічні сили проводять якісь маніпуляції над засобами масової інформації.

Почувши це, Міюкі злегка зойкнула «О!»

– Звідки?

Тацуя ж зовсім не здивувався. Принаймні зовні нічого не проявилося.

– «Гуманісти» з USNA.

Гуманісти визнавали магію як не природню для людини силу, цей релігійний антимагічний рух, стверджує що люди мають жити лише з природними силами наданими небом (Богом).

– Так звані Гуманісти, атакували країну вже досить довго, або це вже інша група?

Гуманізм поширилася зі східного узбережжя північноамериканського континенту, і зараз в Японії присутня значна кількість симпатиків.

– Ні, я думаю це ті самі. Напевно, вони перейшли в нову фазу.

Тацуя довідався про «основу» Гуманізму, з деякого джерела інформації. Він не доповідав про це, але сім’я Йотсуба має розуміти принципи функціонування Гуманістів.

– Це антимагічна компанія з використанням засобів масової інформації?

Звісно, він не міг запитати про це. Оскільки б визнав, що приховує інформацію. Тацуя переключив свою свідомість на проблему перед ним.

– Не лише ЗМІ. Опозиційні парламентарі також в її руках.

Стимульований питанням Тацуї, доповнив Фумія.

– Беручи за причину порушення прав магів для початку вони засуджуватимуть військове використання магії. Потім, виходячи з того, що сорок відсотків людей з Магічного Університету належать до військових, вони створять міф про те, що магічний навчальний заклад пов’язаний з військовими, наразі відомо, що їх сценарій в першу чергу націлений на Першу старшу школу, яка направляє найбільшу кількість випускників до Магічного Університету, «визволення дітей, яких готують для військової служби», як третій крок.

Закінчивши своє довге пояснення, Фумія змочив горло чаєм і знову перевів погляд на Тацую.

Сім’я Куроба - це гілка родини Йотсуба, що відповідає за збір інформації. Не лише магічними способами, а й безліччю засобів для збору інформації - від прослуховувань, злому та традиційних індивідуальних розслідувань. Однак, незалежно від того, скільки обладнання та людських ресурсів ви маєте, не вміючи ними керувати, неможливо розкрити сценарії, приховані за окремими явищами. Не тільки дізнався, що зараз відбувається, алей проаналізував наступні кроки, це було доказом, що Фумія скористався силою організації сім’ї Куроба.

– Гарна робота, Фумія, я вражений. Це велика праця.

– О, ні... Дякую, старший брате.

Фумія, який до цього говорив без зупину, наче на одному вдиху, почав говорити нерозбірливим тоном. Якщо придивитися, можна побачити що він розчервонівся. Як що дивитися лиш на це, то може здатися, що Фумія має якісь дивні схильності, але це непорозуміння. Він лише був щасливим.

– Фумії дуже подобається Тацуя.

Але навіть знаю чи це, у декого поряд з Фумією був настрій подражнити його.

– Старша сестро! Не говори нічого багатозначного!

– О, я помилилася? Пан Тацуя тобі не подобається.

– Подобається, але не так, як ти кажеш!

– Хм? Цікаво, як я «кажу».

– Це...

Троє людей, котрі спостерігали за грайливою баталією, Тацуя, Міюкі, та Мінамі, з відмінними емоціями в міміці, подумали, «брат і сестра добре ладнають», Тацуя гірко посміхався, Міюкі була здивованою, Мінамі апатично.

Ще трохи поговоривши про інформаційну компанію проти Першої старшої школи, Фумія та Аяко поїхали до готелю в центрі. Вони не розкрили джерела та способи збору інформації, це завжди зберігалося в секреті. Тацуя не збирався звинувачувати їх у «таємничості». Він навіть не сказав їм: «вже пізно, залишайтеся у нас».

І навіть якщо джерела і засоби залишилися не відомі. З «детальних пояснень» Фумії стало зрозуміло, що Саєгуса Коуічі та Кудо Рецу, щось затівають.

«Здібності до збору інформації Фумії, а точніше Аяко і сила організації Куроби, мабуть, найпотужніші в клані Йотсуба. Однак глава Саєгуса не з тих хто так легко залишає сліди. Як би супротивником була Маюмі, Аяко, мабуть, зможе щось зробити, але коли справа доходить до Саєгуса Коуічі, Фумія і Аяко ні на що не здатні. Напевно, інформація надана таємничими інформаторами нашої тітки». ...Міркував Тацуя лежачи на ліжку в своїй кімнаті, заклавши руки за голову.

Йому не подобалося думати, що танцює під дудку Йотсуби Маї, але не міг залишити це в спокої. Це, безумовно, корисна інформація, враховуючи, що вже в найближчому майбутньому, протягом кількох тижнів, до місяця, Перша старша школа зазнає безпосередньої атаки збоку ЗМІ та політиків. Сповнений невблаганними думками, Тацуя розмірковував над тим, як на це реагувати.