[10]

[10]

Національний Магічний Університет розташовувався на місці колишньої бази Національних Сил Самооборони «Неріма». Хоча, на перший погляд, земля була звільнена в результаті розширення бази Асаки, поглинанням бази Неріма, але злиття двох баз пришвидшило рішення про побудову магічного університету.

Таким чином, відносини між військовими та університетом досить тісні. Також вірно, що сорок відсотків випускників йшли до війська, або у споріднені організації, попри незначну упередженість, враховуючи соціальну потребу в магах це не протиприродно. Це не означає, що на території кампусу була дисциплінована чи жорстка атмосфера, як у військовому навчальному закладі. Наприклад, студенти могли самі обирати вбрання, крім того, будь це досить кричущим чи грубим, вам не заборонять доки це презентабельно. У більшості випадків, навіть якщо їм зроблять зауваження, все обмежувалося порадами викладачів. У інших відношеннях було більше свободи, ніж в старшій школі магії. Саме це відчула Маюмі, за останніх півмісяця.

До речі, сьогодні Маюмі була одягнена у сукню з відкритими плечима та А-лінією8, пастельного кольору та кардиган з рукавом в три четверті. Кардиган з тонкої в’язаної тканини з грубим швом, а плаття мало довгу спідницю, але поділ - близько п’ятнадцяти сантиметрів, витканий мереживом, і було видно ніжки, вбрані в тонкі панчохи. У старшій школі мода була спрямована більше на уніформу, але тут ні студенти, ні персонал не докоряли їй.

Наразі, вона отримала запрошення і прямувала до їдальні. Запрошення від хлопця, такого ж студента першого року магічного університету, як і вона. І все ж, вона не хвилювалася і не відчувала напруження. Тому що Маюмі покликав той, кого вона дуже добре знала

Увійшовши у кафетерій, Маюмі на мить відчула запаморочення. У неї не було фізичних порушень. Вона зазнала психічного впливу, від занадто багатьох направлених на неї поглядів. Вона знала, що більшість з них були серйозними, а не грайливими, але розуміння цього не було дуже комфортним для одинокої Маюмі. Звичайно у неї також є романтичні бажання. Коли вона дивилася на дружні парочки, почуття «заздрості» і думка «зникніть» заполоняли свідомість. Звичайно, вона нічим не відрізнялася від багатьох людей, тим що ніколи не визнає, що відчуває себе так і не усвідомлювала цього.

Той факт, що людина з якою вона зустрічається не пов’язана з романтичними стосунками, можливо, посилював це відчуття. Насправді це зовсім не означало, що взагалі не має зв’язку, але в певному сенсі, Маюмі була занадто близько до неї, тому вона викинула цю можливість зі своїх думок.

– Дзюмондзі-кун, вибачте, що змусила чекати.

Як тільки Маюмі це сказала, навколишні погляди зосередилися на їх столику. В магічному університеті не було нікого, хто б не знав прізвище Дзюмондзі. Однак, схоже, було багато тих, хто не знав його в обличчя. На їх обличчях, повернутих в їх напрямку, був вираз «той самий».

– Ні, я щойно прийшов, хвилин п’ять тому.

Якби він прийшов щойно, то не сидів би тут п’ять хвилин. На заперечення, що було дуже, схоже на Катсуто, Маюмі злегка посміхнулася.

– Вибач що потурбував, Саєгуса.

Доповнення Катсуто, привернуло ще більше поглядів. – Навіть розважливі студенти, що не повернули голову, на прізвище Дзюмондзі, не змогли не відреагувати на Саєгусу. Мало хто зі студентів не знає, що Маюмі в цьому році вступила до магічного університету. Якщо це не відлюдник, не залежно від статі, ніхто не міг ігнорувати інформацію про вступ Саєгуси Маюмі. Крім того, як і слід було очікувати, студенти чоловічої статі були більш зацікавлені.

Маюмі, природно, проігнорувала десятки, спрямованих на неї, погляди та сіла навпроти Катсуто.

– Не хвилюйся. Дзюмондзі-кун же не викликав би мене через дрібницю?

Маюмі дивилася в очі Катсуто, при цьому ніжно посміхнувшись.

– Мало того, туди де стільки очей.

Маюмі знала, що, за чутками, вона є кандидатом у наречені Катсуто. Якщо поглянути на їх відносини поверхнево, це важко уявити, швидше так думали ті, хто знайомий з обставинами світу магів. Насправді між сім’ями Саєгуса і Дзюмондзі були такі розмови. Наразі, родина Іцува, що мала двадцятирічного сина, більше бажала одруження з Маюмі, ніж Дзюмондзі, що не робили конкретних кроків, щодо поєднання Катсуто та Маюмі, але у плані «кандидата» чутки були правильними.

Маюмі пустотливо сказала «туди де стільки очей», що означало, що це, можливо, підкормка таких чуток. Звичайно, Маюмі жартувала, але якщо її запитають, чи вона про це не думала, вона не зможе заперечувати. Окрім поганих і добрих відносин з Катсуто, якщо ви стаєте кандидатом в наречені, навіть якщо він другий у списку, про нього важко думати як про друга.

– Я подумав, що це краще ніж підозріло зустрічатися в малолюдному місці.

На перший погляд, таке ставлення нагадувало «джентльмена» та насправді, він був «нелюдимою мовчазною людиною» і Маюмі зрозуміла, що, схоже, це турбувало лише її. Катсуто був одягнений у звичайний повсякденний костюм без краватки, від чого ставало ще очевидніше, що він про це і не думав. Але вона була захоплена такими мирськими думками, доки не помітила статтю під рукою Катсуто.

– ...Огидна історія

На електронному папері, що лежав на столі, були перелічені заголовки, такі як «Реальність військових магів», «Сили Самооборони набирають молодь, як зброю», «В Силах Самооборони переважають маги» і «Пільги офіцерам магам». Було дві крайності, в одній звинувачували Сили Самооборони у використанні магів, а в іншій, звинувачували магів у вигідній прихильності, спільним було те, що в них замішанні маги та Сили Самооборони.

– Кожна обрамлена так, ніби виступає за права магів, а справжній намір відділити магів від суспільства. Такі лицемірні статі, найгірші. Тобі так не здається?

Катсуто не відповів на скарги Маюмі, зняв з тримача на поясі CAD у формі мобільного терміналу та активував звичними рухами.

Такої заборони носити CAD на території, як у старшій школі, в магічному університеті не було. Обмеження щодо використання магії слабше, ніж у місті. В Лабораторіях та кабінетах з практики, заборонялося використовувати особливо небезпечні заклинання з чорного списку, а в загальних галузях, що не знаходилися в рамках досліджень, чи навчання з системи білого списку дозволялося використовувати багато видів заклинань. Нинішнє звукоізоляційне поле, побудоване Катсуто - це магія, що дозволена на території.

– Настільки важлива тема?

Зайве говорити, що використання звукоізоляційного поля передбачало секретність теми, але у стосунках Маюмі та Катсуто немає нічого таємничого. Вираз Катсуто чітко показував, що справу не розв’язати жартом і короткою розмовою.

– Кількість антимагічного матеріалу в ЗМІ швидко зросла з початку цього тижня.

Сказав Катсуто і відфільтрував список статей на терміналі електронного паперу.

– Я теж це помітила.

Катсуто пильно поглянув в обличчя Маюмі, що стало серйозним.

– Ну і що?

Запросила роз›яснення Маюмі, бачачи його серйозний погляд, що можна описати як похмурий.

– Причина чому ЗМІ розділилися на два настрої, полягає в тому, що у них два джерела.

За ними стоять дві сили.

– Як відомо, сім’я Дзюмондзі не дуже добра у зборі інформації.

Не відповідаючи прямо на питання Маюмі, Катсуто натякнув, що те про що він говорить, було результатом розслідування родини Дзюмондзі.

– У мене не має доказів того, що я скажу. Але воно й не зовсім не обґрунтоване. Можеш вислухати не гніваючись.

– Добре. Давай вислухаю.

Зрозумівши, що це буде непроста розмова для неї, Маюмі несвідомо виправила поставу.

– З двох настроїв, той, хто підживлює опозицію до Сил Самооборони, швидше за все, це Саєгуса.

– Що..?!

Однак те, що він сказав, перевершило її очікування.

– Можуть бути й інші змовники. Однак Саєгуса відіграє основну роль.

– Це не можливо!

Вдаривши по столу, вскочила Маюмі. Навіть якщо голос не чути поле звукоізоляції не блокувало світло, тому картина Маюмі, що енергійно піднялася привернула увагу в кафе. Під підозрілими поглядами, з усіх сторін, Маюмі сором’язливо сіла. Однак очі Маюмі, що сіла на стілець і підняла обличчя, дивилася прямо на Катсуто.

– Безумовно, батько нашого дому - інтриган, що полюбляє діяти за лаштунками, а як його дочка, я не завжди знаю про що він думає.

В її очах було полум’я, що могло відбити тиск погляду Катсуто.

– Але яка б не була причина, він не та людина, що забуде про свою роль в Десяти головних кланах. Він не може зробити щось, що нашкодить спільноті японських магів.

На гарячу відповідь Маюмі, Катсуто тихо відповів.

– Тож, можна сказати, шановний пан Саєгуса подумав, що це принесе користь спільноті японських магів.

Глибоко у свідомості, відлунням пронісся звук удару чогось важкого.

– Не говори дурниць. Те, що вони обговорюють зрештою.

З урахуванням сказаного, Маюмі вказала на одну зі статей, що відображалася на планшеті.

– Краще щоб магів не існувало. Хтось повірить, що батька нашого дому обдурить така поверхнева проблема, як захист людських прав магів? Навіть якщо це ти, Дзюмондзі-кун, це образа яку я не можу пропустити.

– Я не збирався тебе якось образити.

Відповів Катсуто, без жодних виправдань перед Маюмі. Від його сильних слів, голова Маюмі трохи охолола.

– Хочеш сказати, що розуміючи намір позбутися магів, це робиться з іншою метою.

– Мети я не знаю. Що ми знаємо, це що шановний пан Саєгуса, схоже, пов’язаний з діяльністю засобів масової інформації проти Десяти головних кланів.

Маюмі кинула особливо сильний погляд на Катсуто.

Погляд Катсуто не здригнув.

– ...Гаразд, Дзюмондзі-кун, у тебе є справи на сьогоднішній вечір?

– Ні.

– Тоді приходь до нас до дому. Я запитаю у батька прямо чи правий Дзюмондзі-кун, я хочу, щоб ти був присутній.

– Зрозумів. Це і мені допоможе.

◇ ◇ ◇

Навіть попри те, що Десять головних кланів представляли магів Японії, вони не були багатовіковими сім’ями з відомими родоводами. Для зустрічі друзів з університету не було потреби в домовленості між сім’ями. Однак сьогоднішній візит Катсуто мав на меті зустріч з самою Маюмі та головою сім’ї Саєгуса, Саєгуса Коуічі. Від імені сім’ї, Дзюмондзі Катсуто попросив про зустріч з Коуічі, і отримав дозвіл на відвідування о восьмій вечора.

Середа, вісімнадцятого квітня, дев’ятнадцять п›ятдесят дев’ять. Чорний легковий автомобіль зупинився біля входу дому Саєгуса. Величезний молодий чоловік в чорному костюмі, з краваткою, встав з заднього сидіння, самостійно відкривши двері. Якщо говорити про розміри об’єктивно, то у нього не особливо велике тіло, це лише нормально велика статура. Те, що робило молодого чоловіка величезним - це надзвичайна особистість, невластива молодим людям. Як заступник глави дому Дзюмондзі, Дзюмондзі Катсуто, навіть після закінчення старшої школи та виходу зі статусу старшокласника, все ще був надзвичайним.

Зустрічала його Саєгуса Маюмі, старша дочка сім’ї Саєгуса. Маюмі, одягнена у формальне плаття спокійних кольорів довжиною до щиколоток, вклонилась та провела Катсуто. Рівно о восьмій вечора. Катсуто переступив поріг дому Саєгуса.

– Ви добре постарались.

Саєгуса Коуічі, поспілкувавшись з Катсуто у вітальні, легко прийняв здогадку про те, що він один з тих хто підбурює антимагічні статті.

– Батьку! Що ви наробили!

Маюмі в шаленстві поглянула на батька, котрий спокійно кивнув.

– Заспокойся, Маюмі. Чого ти так схвильована.

Щиро схиливши голову на бурхливу реакцію своєї дочки, Коуічі спокійно докорив Маюмі.

– Як можна заспокоїтись! Те що ви зробили, батьку, це проти Десяти головних кланів, ні, це зрада японського магічного суспільства!

Коуічі мовчки сприйняв суворий погляд своєї дочки, що встала з дивана і вражено дивилася на нього.

– Не зрада.. Маюмі, ти помиляєшся.

– Що...

– Саєгуса.

Маюмі все ж намагалася надавити на батька. Однак, коли Катсуто, що сидів поруч, зупинив її, вона згадала, що зараз вони з батьком не єдині тут присутні, спокійно закрила рот і сіла.

– Пане Саєгуса.

Помітивши, що Маюмі почала заспокоюватись, Катсуто поглянув на Коуічі.

– Я не розумію ваших думок. Тому хотів би попросити ваших пояснень.

Коуічі трохи нахилився у перед і направив погляд на Катсуто.

– Це запит родини Дзюмондзі?

– Запитую від імені сім’ї Дзюмондзі.

Коуічі зберіг нахилену в перед позу і легко та довго видихнув.

– Якщо у родини Дзюмондзі, що як і ми, з Десяти головних кланів є запитання до родини Саєгуса ми дамо чесну відповідь.

Слідкуючи за Катсуто, який не проявив жодних незначних збуджень, Коуічі виправив поставу.

– Перш за все, щоб було зрозуміло, цю компанію ініціювали іноземні антимагічні сили. Вони не лише надають інформацію для ЗМІ, а й фінансову підтримку.

– Фінансова підтримка ЗМІ?

– Ви можете зробити пожертву, замовити рекламу чи що завгодно, і робити все, що вам захочеться.

Спокійно і впевнено, Коуічі відповів на запитання Катсуто. Коуічі був кращим за Катсуто у цій кулуарній боротьбі. Катсуто це знав, тому більше не ставив питань.

– Чи означає це, що вручення пана Саєгуса є засобом протидії цьому.

– Катсуто-кун, ти знаєш ефективний спосіб протидії громадській думці?

Катсуто не виявив бажання відповідати на запитання, яке Коуічі, неочікувано поставив вчительським тоном. Катсуто знав, що Коуічі питав риторично.

– Перш за все, «суспільна думка» це думка і судження. Це те, що хтось сказав і хтось прийняв. Думки належать тим хто їх висловив і вони повинні нести за них відповідальність.

Чи навмисно, чи несвідомо, але тон Коуічі змінився. Між Коуічі, як глави родини з Десяти головних кланів і Катсуто, сином та заступника глави сім’ї з тих же Десяти головних кланів, різниця була лише у віці. Зважаючи на поверхневі відмінності, цими словами Коуічі не звинувачував, швидше вони були природніми.

– Якщо ми дізнаємося хто «джерело», буде легше протидіяти. Ви зможете направити свої питання цим людям, вивчити прогалини в логіці та попросити їх визнати помилку. Можливо, вказавши на недоліки приховані у претензіях один одного, можна знайти компроміс.

Тому Катсуто не відчув відштовхування від погляду Коуічі.

– Однак спростувати «громадську думку» важко. Оскільки не має з ким протистояти в громадській думці.

Навіть якщо це було справедливо, для Катсуто сказане Коуічі здалося нудним.

– Навіть якщо це громадська думка, це все ж думка, це те що хтось сказав і вона відображає чийсь інтерес. Однак, ініціатор ховається за громадянами та людьми й не з’являється в дискусіях. Засоби масової інформації кажуть, що вони лише озвучують думку громадян, активісти представляють вимоги народу, а політики лише підкоряюся думці народу. Навіть якщо зрозуміло, хто це сказав, або які інтереси, тих, хто займає цю позицію, вони не зобов’язані виступати представником громадської думки та нести основний тягар цих думок.

Але Катсуто не міг не сумніватися, чому Коуічі розповідає таку віддалену історію.

– Громадська думка корисна тому, хто починає діяти першим.

Можливо, суровий погляд Коуічі відбився на обличчі Катсуто. Коуічі тихо посміхнувся, а його формальний тон став ввічливішим і м’якшим.

– Громадська думка, що швидко набирала кількість прибічників, стає тиском на опозицію доки не стане істиною. Навіть якщо опоненти мають здоровий глузд, або громадська думка має дитячі недоліки, їй не можна протистояти логікою. Оскільки «громадську думу» не має з ким обговорювати, вона від початку не обговорювалась.

– Ви хочете сказати, що антимаги вдарили «раніше», батьку?

Розчаровано висловилася Маюмі, що тихо і невдоволено слухала.

– Зерна антимагічні настроїв засівають вже більше року. Очікуючи, що ми не зможемо протистояти на цьому полі.

Акуратно придушивши істерику дочки, на межі вибуху, Коуічі негайно повернув погляд на Катсуто.

Спростування громадської думки дасть мало толку. Тощо на твій погляд, слід зробити, Катсуто-кун, щоб протистояти громадській думці?

– Можливо, розосередити її.

Без жодних турбот і проблем відповів Катсуто. Навіть якби це був не він, це була одна з відповідей, до якої міг прийти, той хто отримав виховання, як той, хто повинен прийняти один з десяти кланів. Це відповідь, що могла бути правильною, а не унікальною чи абсолютною.

– Вірно.

Усі розуміли що це не єдина правильна відповідь, тож Коуічі продовжив довге пояснення.

– Якщо значною мірою погодитися з попередньою громадською думкою, можна буде уникнути «полювання на відьом». І через слабку різницю, лише в кінці аркуші, легко розмити громадську думку. Роздроблена громадська думка втрачає силу і з часом забувається. Звісно, до тих пір, доки хтось не буде її підживлювати.

– Чи не суперечить це визначенню суспільної думки, яке дав пан Саєгуса?

На зауваження Катсуто, Коуічі кивнув із задоволеною посмішкою.

– Вірно, пане Катсуто. Поки вони приховують свою особистість, то не в змозі підтримувати згасаючу громадську думку. Якщо вони продовжують ховатися і спробує знову підняти цю громадську думку, що втратила інтерес це відштовхне людей. Народ досить дурний, щоб ним можна маніпулювати один раз і досить розумний, щоб не піддатися повторній маніпуляції тим же хитрощами.

Отже, ви навмисно маніпулюєте антимагічною компанією з іншими настроями?

– Це лише пшик, Катсуто-кун. Заздрість тих, хто чогось не має, неминуча. Це ж справедливо і стосовно магічної сили. Після того, як ревнощі зародилися, їх не знищити, ні батогом не пряником. Іншого виходу, як розійтися, немає. Швидше загасити пожежу, розділивши її на кілька невеликих пожеж, перш ніж вона об’єднається у величезне полум’я.

Нарешті закінчив Коуічі. Маюмі виглядала так, що не могла з цим погодитися, алей не могла сперечатися. Тоді, як Катсуто.

– Невеличкі іскри краще, ніж полум’я. Я розумію це саме так.

Сказавши це низьким голосом, Катсуто підняв свій палаючий погляд на Коуічі.

– Однак, життя згорають, навіть у невеликих пожежах. Якщо, при розпалюванні вогню, не вчасно стримати іскри, невеличке полум’я може перетворитися на нестримну пожежу, яка може забрати життя.

– Це в теорії.

– Тут це одне і теж.

Поглянувши в очі Коуічі, Катсуто встав, подумавши, що опонент, здається, не продовжуватиме розмову.

– Вельми шановний Саєгуса.

Катсуто звернувся до Коуічі за титулом рівності, який використовують на конференції кланів.

– Сім’я Дзюмондзі висловлює жаль з приводу роботи сім’ї Саєгуса зі ЗМІ та вимагає негайно перестати брати участь у компанії проти магів.

– Сім’я Саєгуса просить сім’ю Дзюмондзі по письмовий протест. Я хочу відповісти, орієнтуючись на офіційний лист протесту.

Коуічі також встав, і злегка піднявши голову на Катсуто, дав відповідь.

– Зрозумів. Відправлю, як тільки повернуся додому.

– Мені дуже шкода, що вам довилося потурбуватися, щоб прибути сюди. Маюмі, вельми шановний Дзюмондзі йде додому. Будь ласка, проведи його до дверей.

Катсуто мовчки вклонився Коуічі, той мовчки повернув уклін. Маюмі, посміхнувшись, пішла попереду Катсуто, що розвернувся на підборах, ведучи його до порогу.

Коли Маюмі, провівши Катсуто, повернулася, Коуічі все ще знаходився у вітальні. Перед батьком, що розслабився на дивані, Маюмі стала з напруженим виразом на обличчі.

– Що сталося, Маюмі? Присядь. Не соромся.

Маюмі нічого не сказавши сіла з протилежного боку від батька, що розвалився на спинці дивану і закинув ногу за ногу.

– Я здогадуюся, що ти хочеш сказати, але... кажи.

– Гадаю, що це саме те, про що думаєте ви, батьку, але я думаю, що думка Дзюмондзі-куна має сенс.

На самоконтроль дочки, яка стримувала помірність глядячи з емоціями, що бурхливо кружляли в сильному погляді, Коуічі з посмішкою кивнув.

– Звісно, що ти так думаєш. І я і Катсуто, говорили лише про вершину.

На хоробрі слова свого батька, Маюмі ще сильніше стиснула кулаки обох рук.

– За цим ще щось є?

– Ти не помітила? Катсуто-кун, здається, помітив.

Маюмі злегка відвернулася, приховуючи від погляду Коуічі, своє обличчя, люто стискаючи зуби.

– Зрештою, Катсуто кращий за Хірофумі-куна.

Хірофумі - старший син родини Іцува, Іцува Хірофумі. Іцува бажали, щоб Маюмі стала нареченою Хірофумі. Порівнюючи Хірофумі та Катсуто, Коуічі робив це навмисно, але, на щастя, ці слова не досягли вух Маюмі.

– Маюмі, Кудо-семпай знає про це. Вчитель не був проти моєї ідеї.

Замість того щоб демонструвати не задоволення, Коуічі кинув бомбу у вуха дочки.

– Патріарх?..

Як Коуічі і сподівався, Маюмі була збентежена і розгублена, але вона не збиралася опускати списа.

– Я не розумію, про що думає патріарх. Що я розумію, це те, що не правильно гратися з життям таких же магів, своєї ж країни.

Продемонстрована завзятість дочки, для Коуічі виявилася несподіванкою.

– Це, найбільше, триватиме з місяць. Я не збираюся доводити до тої міри, що це вплине на повсякденне життя.

– Не важливо, місяць, або лиш тиждень, безсердечний наклеп, може призвести до невиліковних сердечних ран. Зловмисним розчерком пера, можна залишити більш серйозні рани, ніж мечем... Я думаю, що перо сильніше меча, не лише як засіб добра.

Зазвичай, Міюкі б вже вклонилася. Коуічі раптом засумнівався у непередбачуваному і жорсткому ставлені.

– Маюмі, через кого ти злишся?

– Що?...

Це допитливе питання, завдало Маюмі несподіваного удару.

– Це через Катсуто-куна?.. Або через одного з молодшокласників Першої старшої школи?

– Я не...

Маюмі, яка не поступилася б навіть перед іменем Кудо Рецу, заклякла від жаху.