[7]

[7]

Ранок п’ятниці, двадцять третього серпня.

Коли Міюкі одягнена у форму, вийшла з кімнати, Мінамі, в незвичному стані, сиділа схилившись на стільці за обіднім столом.

– Мінамі-чан?

– О, шановна Міюкі, я. Доброго ранку.

Мінамі квапливо спробувала підвестися.

Але на середині дії, вона безсило повернулася на крісло, ніби її ноги були в’ялими.

– Мінамі-чан?! Що сталося?!

Вигукнула і підбігла Міюкі

– Ем, нічого страшного... Просто голова запаморочилась.

Міюкі, руками під пахвами, обхопила тіло Мінамі, що знову збиралася встати.

– Не перенапружуйся. Поки сядь суди.

В такій позі, Міюкі змусила Мінамі сісти на диван у вітальні.

– Викликати лікаря!

Підтримуючи тіло Мінамі, вона звернулась до системи домашньої автоматизації.

– Це медпункт. Шановна Міюкі, з вами щось трапилось?

У відповідь на її слова, з динаміків на стіні, пролунав голос медичного працівника, що проживав в будинку.

– Не зі мною. У Сакурай Мінамі аномальний стан здоров’я. Будь ласка, негайно прибудьте до квартири.

– Я зараз же прибуду.

Медичний працівник негайно виконав наказ Міюкі.

◊ ◊ ◊

– Що з Мінамі?

– У неї була легка анемія. Лікар вважає, що це через літню спеку.

– Зрозуміло...

Почувши це, Тацуя, який отримав дзвінок від Міюкі, в лабораторії на острові Міякі, з полегшенням зітхнув.

– Лягати в лікарню не потрібно. Зараз вона відпочиває в ліжку.

– Так. Я впевнений, це не лише фізична втома, але й накопичена тривога. Мінамі потрібно відпочити.

Від коли повернулася, Мінамі постійно працювала. До цього, вона два тижні була в бігах. Все з моменту викрадення Мінору, було для неї великим стресом.

В такій ситуації, було недивно захворіти. Враховуючи, що вона носила в собі бомбу під назвою перегрів Області магічних операцій, можливо слід було змусити її відпочити раніше.

– Сьогодні я не піду до школи й нагляну за Мінамі-чан.

– Я скоро повернуся.

– А? Ви впевнені, у вас же багато роботи?

– Загалом, інструктаж закінчений. Після цього, будуть проводитися нерегулярні зустрічі.

Тацуя не збрехав. Інформування групи інженерів, яку надіслали з USNA, завершилося вчора. Все що залишалося, це давати роз’яснення, якщо виникатимуть питання.

– Ось як.

Міюкі, на дисплеї, показала полегшення. Зрештою, хоча Ліна була поруч, без Тацуї їй було самотньо.

– Ми чекатимемо на вас, старший брате.

Ввічливо вклонилася, на екрані, Міюкі.

◊ ◊ ◊

Інформація про погіршення здоров’я Мінамі передалася Мінору в Кобе, через Паразита в ній.

– ...Мінору ти в порядку?

В час коли, сонце хилилося на захід, Мінору був повністю виснажений. Настільки, що Реймонд схвильовано звернувся до нього.

З замороженим Паразитом було не можливо спілкуватися. Через його техніку запечатування передавалась лише активність мисленнєвих часток, посудини в якій він запечатаний, тобто Мінамі.

Він не знав детальних симптомів.

З цієї причини, Мінору був змушений з самого ранку боротися зі своєю нетерплячістю.

Йому не терпілося дізнатися детальний стан Мінамі, навіть ризикуючи розкрити своє місце положення.

Мінору не планував вічно тікати від Тацуї. Однак, якщо його вб’ють або схоплять і запечатають, у поверненні до Японії не буде сенсу. Якщо його вб’ють, він повинен бути поряд з Мінамі.

– …Я вирішив, Реймонд.

Піднявши обличчя, посміхнувся Реймонду Мінору.

– Висуваємось сьогодні в ночі.

Почувши ці слова, Реймонд округлив очі.

Значить, настав час?

– Угу. Завтра, я надішлю Тацуї виклик.

Відповів Мінору, голосом, що випромінював його тверду рішучість.

◊ ◊ ◊

Тацуя прибув до будівлі в Тьофу до обіду. Коли він посадив повітряний автомобіль на вертодромі, на даху й увійшов до квартири, Мінамі спала в студії на верхньому поверсі, що виступала її житлом.

Прокинулась вона після п’ятої вечора.

– Мінамі, тобі вже можна вставати?

Першою з нею заговорила Ліна, що з обіду знаходилася у вітальні будинку Тацуї та Міюкі, бо хвилювалася за Мінамі. Хоча, як і у Мінамі, у неї була своя кімната на тому ж поверсі, в тій же будівлі.

– Так, все добре. Вибачте за хвилювання.

Відповівши Ліні, Мінамі по разу вклонилась їй, Міюкі та Тацуї.

– Мінамі-чан, не перенапружуйся. Якщо хоч трохи почуваєшся недобре, скажи чесно.

– Слухаюсь.

Мінамі знову вклонилася на слова Міюкі.

– У всякому разі, я радий, що не сталося більше нічого серйозного.

– Пан Тацуя. Мені дуже шкода, що завадила вашій роботі.

– Тобі не варто про це хвилюватися. Я не робив нічого, що не можна відкласти на день, два.

Тацуя не наважився дати Мінамі, що показала винне обличчя, надто самовпевнену відповідь.

– Ого. Як же дратує, що це не прозвучало зарозуміло.

Вклинилась в розмову Ліна, з награною відразою в голосі.

Першою засміялась Міюкі, а потім сміх поширився на Ліну і Мінамі.

◊ ◊ ◊

Тацуя повернувся з острова до Тьофу, в першу чергу, тому що хвилювався за Мінамі, але це була не єдина причина.

Ситуація, яку він очікував в день, коли він повернувся додому, не сталася.

Його прогноз виправдався наступного вечора.

– Пан Тацуя. Прийшов електронний лист.

– Мені?

У запитанні Тацуї до Мінамі, що повідомила про отримання електронного листа, не було здивування. Швидше, воно викликало таке відчуття, ніби він очікував, що з ним зв’яжуться.

– Так.

– Відкривай.

Електронний лист був надісланий на домашню, а не на особисту адресу Тацуї.

Він наказав вивести його на стіну у вітальні, а не став читати його у своїй кімнаті.

Зашифрований вміст автоматично розшифрувався і відобразився на екрані.

Це був короткий текст і картинка.

Тацуя, Міюкі та Мінамі, що зібралися у вітальні, побачили їх одночасно. Ліна, що ділила з ними стіл вранці та в обід, все ще була в своїй кімнаті.

– Мінору-кун?

Здивовано промовила Міюкі.

Відправником був Мінору.

Мінамі округлила очі й прикрила рот обома руками.

Лише Тацуя був спокійним. Він наче знав, що з ним зв’яжеться Мінору.

Ні, жодних «наче». Тацуя чекав, що Мінору з ним зв’яжеться.

– Завтра о двадцять другій?

Лист був досить коротким, щоб його можна було прочитати з першого погляду.

Там було написано: «Двадцять п’ятого серпня, чекатиму на тебе на тренувальному полігоні на сході Фудзі, о двадцять другій. Кудо Мінору», на картинці була конкретна точка на полігоні.

◊ ◊ ◊

Суботня ніч, двадцять четвертого.

Мінору і Реймонд сміливо засилилися в номер з двома односпальними ліжками готелю на тренувальному полігоні на сході Фудзі. Вони не прокралися. Мінору, магією, видав їх за інших людей і належним чином заселив їх. Це був готель, де зупинялися офіцери Сил Самооборони, і заходи проти магії маскування були на високому рівні, але попри це, камуфляж Мінору, що успадкував навички сучасної та древньої магії Дев’ятого науково-дослідного інституту та знання древньої східної континентальної магії від Чжоу Гонґцзіня, виявити не вдалося.

– Мінору, чому ми чинимо настільки небезпечно?

Запитав у Мінору Реймонд, після того, як насолоджувався гострими відчуттями, поки його не провели до кімнати, зачинив двері, перевірив, що не має камер спостереження та пристроїв прослуховування і видихнув.

– Під час Турніру дев’яти шкіл, цей готель пропонує номери для розміщення учасників.

– Хм...

Реймонд знав, що таке Турнір дев’яти шкіл. Мінору не зміг взяти участь в Турнірі дев’яти шкіл через стан здоров’я.

– Я хотів, хоча б разок тут зупинитися. У мене ніколи більше не буде такої можливості.

– ...Вірно. Мабуть, це добре.

Реймонд також був в курсі, що Мінору збирається робити завтра. І яка рішучість ховається за словами «ніколи більше».

З огляду на це, йому не хотілося жалітися на незручності.

– Нас ніхто не запідозрив. Тацуя не подумає, що ми тут ховаємося.

На легковажні слова Реймонда, Мінору показав лише швидку посмішку і не сказав жодного слова.

◊ ◊ ◊

Тацуя не тримав «лист-виклик» надісланий Мінору в таємниці.

– ...То ти підеш сам?

Запитала Мая Тацую, який повідомив про повідомлення Мінору і сказав не втручатися.

– Ні, я збираюся взяти Міюкі та Мінамі. Крім того, Ліну, для супроводу Міюкі.

– Однієї пані Ліни вистачить?

Без жодної ознаки тривоги, запитала Мая.

– Проблем бути не повинно. У Мінору більше не має підтримки.

Об’єктивних підстав не було, але Тацуя говорив категорично.

– Хм, погоджусь.

Мая не стала заперечувати.

– Зрозуміла. Розібратися з Кудо Мінору доручаю тобі, пан Тацуя. Однак, цього разу переконайся, що це буде кінець.

Натомість наполегливим тоном нагадала Мая.

– Вас зрозумів.

Тацуя прийняв наказ без жодних претензій.

Після розмови з Маєю, Тацуя зробив наступний дзвінок.

Цього разу дзвінок був лише голосовим, а не відео.

– Алло.

Класична фраза відповіді, що пролунала з динаміка, після гудків, повторилася тричі.

– Це Тацуя. Це ви, майстер?

– Так, ти щось хотів.

На іншій стороні телефонної лінії був Якумо.

– Паразити Кудо Мінору та Реймонд Кларк проникнули в країну.

– Ще в понеділок, вірно?»

– Ви знали?

Тацуя не здивувався. Він скористався Піксі, щоб знайти реакцію на Мінору та його супутника, не дивно, що Якумо мав магічні засоби для виявлення вторгнення Паразитів. Швидше було б дивно думати, що Якумо не може цього зробити.

– Зараз, схоже, він приховав свої ознаки. Ти хочеш, щоб я його знайшов?

– Ви вже його знайшли?

– Ні. На цей момент він зник.

– Навіть якщо зараз ви не знаєте, ви можете знайти його, якщо подумати. Як і очікувалося від майстра.

Це був не комплімент, а захоплення Тацуї.

Однак він відразу відновив свій беземоційний вираз.

– Але цього разу вам не потрібно повідомляти мені, де Мінору.

Сказавши це як передмову, Тацуя поділився Якумо змістом листа від Мінору.

– Ти збираєшся прийняти його виклик? Це означає, що тобі не потрібно його шукати, тому що він з’явився сам?

– Вірно.

– А Мінамі-кун. Ти візьмеш її з собою?

Він бачив все наскрізь.

Так відчув це Тацуя, але не став заперечувати. Цього разу була ситуація, коли не було потреби насторожуватись, навіть якщо його думки бачили наскрізь.

– Візьму і з усім покінчу.

– Тобто вб’єш Кудо Мінору?

– … Майстере. Ви не могли б залишити питання Мінору мені?

Тацуя ухилився від прямої відповіді на запитання Якумо.

– Хм...

Це був лише голосовий дзвінок, тому він не бачив обличчя Якумо. Проте навіть лише по голосу було зрозуміло що його обличчя випромінювало розуміння справжнього наміру Тацуї. – Обіцяю, що результат задовольнить як майстра, так і його ясновельможність Тодоу.

– Тож ти кажеш, цього разу не втручатися?

– Вірно.

– Звісно.

Всупереч очікуванням, Якумо відповів негайно.

Навпаки, саме Тацуя забарився з реакцією.

– …Дуже вам дякуємо.

– Але тих панів буде важко переконати. Гадаю, його ясновельможність Тодоу зрозуміє.

– «Ті пани», люди, яких Тацуя не знав, певно, були «таємною владою країни», про них Тацуї повідав Якумо, який був змушений стати перешкодою і серйозно битися, коли той переслідував Мінору і Мінамі, які збиралися покинути Йокосуку.

Можливо «таємна влада» і «спонсори родини Йотсуба», це одні і ті ж люди. Так вважав Тацуя. Навіть якщо Якумо сказав, що «вони другі за владою в країні», вони точно були людьми, волю яких краще було не ігнорувати.

Однак, Тацуя не мав наміру змінювати фінал, який передбачав.

– Все гаразд... Будь ласка, залиште це мені.

Він, не вагаючись, промовив такі гучні слова.

◊ ◊ ◊

– Значить завтра ввечері? Не можу заперечити відчуття раптовості того що відбувається.

Мая підняла голову на голос, що прозвучав згори, по діагоналі.

Можливо, не правильно зрозумівши її погляд, Хаяма вилив вміст чашки, що стояла перед Маєю, і налив заново.

– Та я й не проти.

– Що пан Тацуя збирається зійтися в бою з Кудо Мінору наодинці?

– Пані Міюкі та пані Ліна, схоже, теж приєднаються.

Пан Тацуя не дозволить шановній Міюкі допомогти. Мадам, ви ж теж так думаєте?

У відповідь на іронію Хаями, Мая просто кивнула: «Так».

– Пан Тацуя не поступиться Кудо Мінору, але чи не вдасться тому знову втекти?

Чесно погодившись, Мая поділилась з Хаямою своїм занепокоєнням, у формі питання.

– Думаю пан Тацуя також буде уважний до цього питання. Шановну Міюкі він бере можливо як контрзахід проти цього.

– ...Пане Хаяма.

Мая зробила коротку паузу, перш ніж промовити наступні слова.

– Так, що таке?

– Якщо Паразит все ж втече палата старійшин буде незадоволена.

– Доведеться витратити багато часу і зусиль, щоб повернути їм гарний настрій.

«Палата старійшин» про яку згадала Мая, це не законодавчий орган, що існував до імперського сейму на початку періоду Мейдзі. Звісно, ця організація не правонаступниця, вона не має жодного відношення до «Ґенро3», що був неконституційним органом.

Не офіційна, таємна організація, що є спонсором родини Йотсуба, і їх руками захоплює або знищує магів, що вчинили, або планують, важкий злочин. Це і є «Палата старійшин», а Тодоу Аоба є її членом.

Родина Йотсуба насправді не брала до уваги Раду кланів. Щоб не говорила Магічна асоціація, не мало значення. Навпаки, уряд побоювався мати справу з родиною Йотсуба.

Єдине на що зважала родина Йотсуба, і що мало на них вплив, це Палата старійшин.

– Наша роль це мати справу з людьми, що потонули в демонічній темряві, а не людські монстри поза нашими повноваженнями.

Паразит є мутантом людини та монстра, тому не входить в зону відповідальності родини Йотсуба.

– Куратор Хаяма, це ваша думка, як агента Палати старійшин?

Мая пильно поглянула на Хаяму.

Перед іншими слугами вона ніколи не дивилась таким гострим поглядом на Хаяму.

Той факт, що Хаяма був агентом відправленим Палатою старійшин, для нагляду за родиною Йотсуба, був секретом, який міг знати лише глава родини Йотсуба.

– В жодному разі. Це слова вашого дворецького, мадам.

Однак після багатьох років своєї служби, зараз Хаяма приділяв більше уваги обов’язкам дворецького Маї, ніж агента Сенату. Незмінне благоговійне ставлення Хаями, з яким він відповів Маї, було його справжніми відчуттями.

– Он як...

Погляд Маї пом’якшив.

– Тепер давайте свою думку, як головного дворецького родини Йотсуба. Завтра ми повинні діяти чи сидіти на місці?

– Так звісно. Думаю можна оточити територію, щоб пану Тацуї не заважали.

– Облога із засідкою?... Добре, давайте так і зробимо. Пане Хаяма, можете цим зайнятися.

– Як що до дочірніх родин?

– Будь ласка, поговоріть лише з пані Юкою.

Мая не вагаючись наказала не залучати нікого, окрім родини Цукуба.

– Зрозумів.

Хаяма вклонився Маї та вийшов з кабінету, щоб виконати розпорядження господині.