В середу, ввечері, Тацуя отримав повідомлення від Катсуто.
Електронний лист з проханням зустрітися. Той факт, що він прийшов через головний дім родини Йотсуба, означає, що цей візит базується не на стосунках між старшим та молодшим учнем Першої старшої, а був пропозицією родини Дзюмондзі з Десяти головних кланів родині Йотсуба з Десяти головних кланів.
– Пан брат Тацуя, що терміново?
Запитав Тацую, що повернувся на диван, Куроба Фумія, який щойно приїхав на цю віллу.
В цей момент, Піксі принесла каву на дві персони.
Не звертаючи на неї увагу, Тацуя відповів йому.
– Ні. Глава родини Дзюмондзі, повідомив, що хоче приїхати сюди в неділю. Цей електронний лист прийшов через головний дім. Фумія, ти щось чув?
– Ні, нічого...
Тацуя потягнувся до чашки з кавою і запропонував Фумії, «пий доки не охололо».
Фумія протягнув пальці, з манікюром, до столу, відхилив над щокою напівдовге волосся другою рукою і приклав губи, в помаді, до чашки.
– Зрозуміло. Однак, Фумія, для вас з Аяко, рідкість діяти окремо.
– Старша сестра також хотіла побачити пана брата Тацую, але таким був наказ.
Фумія повернув чашку кави на стіл. Несвідомим рухом поправив край спідниці, що зам’явся від того, що він нахилився до столу.
– Тоді скажи, який наказ привів тебе до мене. Те що ти прийшов в такому вигляді, також частина наказу?
Після слів Тацуї «в такому вигляді», щоки Фумії почервоніли.
Він виглядав симпатичнішим, більшості старшокласниць.
– Це тому, що багато хто знає мене в обличчя...
– О, зрозуміло. Певно, буде погано, якщо вступиш в контакт у справжньому образі.
Можна сказати, це раціональна причина. Після минуло річного Турніру дев’яти шкіл, обличчя Фумії стало широковідомим.
Той факт, що він є членом клану Йотсуба, вже є відкритою таємницею, але, схоже, головна сім’я ще публічно не визнавала існування Фумії. Фумію, який не мав захоплення переодягатися жінкою, можна було лише пожаліти.
– І що?
Повернувши до нього голову, перепитав Тацуя.
Фумія виправився.
Ймовірність, що цю віллу атакують зросла.
Сили Самооборони?
Уточнив Тацуя, і бровою не повівши.
– Вірно.
Про Фумію, цього не можна було сказати. Його гарненьке, прикрашене косметикою, обличчя було напружене.
– Фумія, ти приїхав повідомити лише це.
Тацуя неявно говорив йому «не бійся» і «не треба боятися», тож Фумія вирішив зібратися.
– І ще повідомити... Йотсуба не можуть забезпечити підтримку.
Фумія обома руками стиснув поділ спідниці..
Він був готовий вислухати докори Тацуї.
– Це цілком природно.
– А?
Тож він не міг зрозуміти значення слів Тацуї.
– Це вже не внутрішній конфлікт Десяти головних кланів. Зараз, зв’язуватися з Силами Самооборони, не дуже добра ідея. Очевидно, що змушувати всю родину жити в підпіллі, заради мене одного, це не правильний хід.
– Пане брат Тацуя, і ви з цим погоджуєтесь?!
Втратив спокій, від холодної логіки Тацуї, Фумія.
– Чому мені бути проти?
Тацуя не запитав Фумію: «чому ти такий схвильований».
Після цих слів, Фумія усвідомив, що його руки тремтять і не від сильного хвилювання.
Він зрозумів, що його охопив страх.
– Мені потрібно лише впоратися самостійно.
Сказав Тацуя, наче пояснював елементарний математичний вираз.
Фумія широко розкрив очі й трохи привідкрив вуста. Несвідомо його білі зуби та рожевий язичок, що проглядався в щілини між губами, виглядали звабливо для чоловічого ока.
Тацуї на мить стало шкода, свого троюрідного брата, що випромінював дівочу чарівність. Але незабаром повернувся до свого звичайного виразу.
– На щастя тут є костюм і мотоцикл.
Це був не звичайний костюм. А Літаючий броньований костюм, оригінальної розробки родини Йотсуба, що працював у комплекті з броньованим мотоциклом. Фумія знав, що ці речі доставили на віллу.
– Торус5, Трайдент і Лансе Херд, також принесли. Поле бою — безлюдне місце в гірському лісі. Якщо з’явиться противник рівня «сучасний Кашінкодзі6» і «Великого Тенґу» інша справа, але, в іншому випадку, я не збираюся програвати.
«Торус» про який згадав Тацуя — це CAD «Сілвер Торус» з повністю мисленнєвим контролем, у формі браслета. «Трайдент» - це його улюблений CAD «Сілвер Хорн, модифікованої моделі Трайдент», у формі пістолета. «Лансе Херд» - це спеціальне доповнення CAD для використання «Баріон ленс».
Звичайно, Тацуя, з таким обладнанням, неодмінно переможе, якщо не зв’яжеться з ворогом рівня «сучасного Кашінкодзі» Коконоє Якумо, та Великого Тенґу — Казами Харунобу. Фумія був у цьому впевнений.
Скільки б десятків ворогів не було.
Скільки б сотень їх не було.
Фумія зрозумів, що його тремтіння зупинилося.
Біля вілли стояло таксі. Це був автомобіль, яким користувався Фумія (в дівчачому образі).
Нормально думати, що якщо воно довго чекатиме, ціна повинна бути значною, але Тацуя так не вважав. Він навіть не припускав, що воно зарезервоване. Тому що він впізнав у водієві, в чорному костюмі, співробітника родини Куроба.
Тацуя підійшов до виходу з вілли, щоб провести Фумію, що зараз був у капелюсі з широкими полями.
– Я підробив дані з камер спостереження, будь обережний на шляху до дому.
– Вибачте за незручності.
Вибачаючись, вклонився Фумія. В його поведінці зовсім не було дискомфорту, від того в що він був одягнений.
Коли Тацуя сказав, що підробив дані з камер спостереження, це означало, що дані з прихованих камер стеження, що були розставлені навколо (ймовірно військовою розміткою), були стерті «Розпадом». Якщо провести аналіз тілобудови з зображення, можна дізнатися ким була людина, як би він не переодягався жінкою. Зміна образу Фумії була призначена для обману неозброєного ока. Капелюх з широкими полями він теж носив, щоб уникати камер розвідувальних супутників і стратосферних платформ.
– Що стосується електронного листа, про який я згадував раніше, думаю, мати в курсі про його зміст, оскільки він прийшов через головний дім. Я надішлю копію відповіді в головний дім, але чи не міг би ти передати на словах, що я збираюся зустрітися з головою родини Дзюмондзі.
– Зрозумів. Пан брат Тацуя, до зустрічі.
– Так. Вибач за клопоти, дякую за старання.
На подяку Тацуї, Фумія посміхнувся.
Сцени обіймів Тацуї та Фумії з поцілунками в щічку не було.
◇ ◇ ◇
В той самий час, коли Тацуя розмовляв з Фумією, Міюкі приймала в гостях Аяко.
У квартирі в Тьофу, в яку щойно всилилася.
– Я чула, що ви тут з понеділка, але ви вже повністю освоїлись.
Сидячи на дивані у вітальні, Аяко заговорила до Міюкі, що сиділа на проти.
Ця квартира була більшою за попередній окремий будинок і усі кімнати, а не лише вітальня, мали багато вишуканих затишних речей.
– Багажу було не багато і Мінамі-чан дуже допомогла.
Відповіла Міюкі на комплімент Аяко, поглянувши на Мінамі, котра принесла чай з солодощами.
Вона одного віку зі мною, але досить вміла, чи не так.
На похвалу Аяко, Мінамі вклонилася, прошепотівши «Дякую». Звичайно, навіть вона розуміла, слова Аяко були лише формальними лестощами.
Закінчивши сервірування, Мінамі зникла, за зачиненими дверима.
Міюкі та Аяко одночасно поглянули одна на одну.
– Аяко-чан, у якій справі ти прийшла сьогодні.
– Сьогодні я просто посланець, пані старша сестра Міюкі.
Двоє обмінялися посмішками з тонким відчуттям напруги.
Не було ні Тацуї, ні Фумії, котрі стримали б їх. Здавалося, що атмосфера суперництва буде зростати нескінченно, але Міюкі відвела погляд.
Вона звернула погляд на стіл, елегантним рухом підняла чашку з чаєм і відсьорбнула не надто гарячий чай.
З невеликим відставанням, Аяко елегантним рухом порізала желе з червоною квасолею на маленькі шматочки й поклала один до рота.
– Тітонька просила щось передати?
Спитала Міюкі, чекаючи, поки Аяко проковтне, те що було в роті.
– Так, вірно.
Відповіла Аяко, беззвучно повернувши виделку на тарілку.
– Розказуй.
– Зросла ймовірність, що найближчим часом Сили Самооборони спробують захопити пана Тацую.
– Ось як.
Міюкі легко відреагувала на слова Аяко, що наважилася вжити різкі слова, як «захоплення».
– Ви не здивовані?
Запитала й сама не дуже здивована Аяко.
– Це було цілком передбачувано. На відміну від шановного Тацуї, я не довіряю Силам Самооборони.
– Не думаю, що пан Тацуя приєднався до Окремого магічного батальйону, бо довіряє їм.
– Вірно. Але якщо люди знаходяться близько один до одного, почуття трохи змінюються, чи не так? Шановний Тацуя втратив не усі емоції.
Не очікуючи, що Міюкі буде говорити про втрату емоційності Тацуї, Аяко розгубилася зі словами у відповідь.
І все-таки вона швидко прийшла до тями й повернулась до головної теми сьогоднішньої зустрічі.
Дата та час будуть повідомлені, як тільки ми помітимо рух Сил Самооборони. Але це все, що я можу зробити.
– ...Я хотіла б, щоб ти говорила зрозуміліше.
– Іншими словами, ні головний дім, ні гілки родини, не можуть надати більше підтримки, ніж інформацію.
– Це рішення тітоньки?
– Так
– Тож...
Одночасно з бурчанням, температура в кімнаті різко впала.
Чай на столі замерз, а желе покрилося кригою.
Охолодження на цьому не припинилося і лід почав покривати волосся та одяг Аяко.
– Аяко-чан, якщо ти не будеш серйозно чинити опір, то замерзнеш, чи не так.
Тихо, ніжно і м’яко, наче падаючий сніг, сказала Міюкі.
– Продовжуйте, доки не будете задоволені.
Відповіла Аяко вольовим тоном, тремтячими скривленими вустами.
– Справді.
Знову пробурмотіла Міюкі.
Температура в кімнаті швидко відновилася.
– ...Шановна Міюкі, що сталося?! Шановна Міюкі?!
З бурхливими ударами у двері, почувся відчайдушний голос Мінамі.
– Мінамі-чан, заходь.
– Пробачте за вторгнення!
Як тільки Мінамі увійшла в кімнату, відразу втратила дар мови від представленої картини.
Усе в приміщенні було покрито водним конденсатом.
Лише невелика зона навколо Міюкі була в нормі.
Волосся та одяг Аяко, що сиділа навпроти неї, було мокре, а обличчя зовсім бліде.
– Мінамі-чан проведи Аяко-чан до ванної. Я висушу кімнату.
– З-зрозуміла. Шановна Аяко, будь ласка, пройдіть зі мною.
– Дякую.
На запрошення Мінамі Аяко встала.
Вона спокійно прослідувала за Мінамі, але перед дверима зупинилась, ніби так було заплановано.
– Пані старша сестра Міюкі.
– Що?
Холодно відповіла на звернення Аяко Міюкі, без жодної тіні провини.
– Старша сестра, зараз, нагадувала шановну голову.
– Вважатиму за честь.
– ...Як я вже говорила, Йотсуба не надаватимуть підтримку пану Тацуї. Єдиний хто може допомогти пану Тацуї, пані старша сестро Міюкі, це лише ви.
Аяко повернулась спиною до Міюкі.
– Я знаю.
Відповіла Міюкі, після того, як Аяко зникла за дверима.
– Шановна Аяко, вам справді не потрібна допомога?
Біля входу у ванну запитала Мінамі, тому що Аяко ледве стояла на ногах і здавалося, що вона зараз втратить свідомість.
Якщо видно, що одяг буде важко зняти самостійно, слід було запропонувати допомогу, навіть якщо не Мінамі, в якій закарбований професіоналізм покоївки.
– Все гаразд. – Дякую за турботу.
– ...Я приготую змінний одяг, тож якщо вам, щось знадобиться, будь ласка, не соромтесь звертатися.
– Так. Буду вдячною, якщо буде в що переодягнутися.
Сказала Аяко, зняла увесь одяг увійшла до ванної та зачинила двері.
Двері цієї ванної не було звичним матовим склом, вони повністю відокремлювали внутрішню частину від роздягальні. З роздягальні не було видно навіть силуету і не чути жодного звуку з середини.
Тож Аяко, пустивши гарячу воду, спокійно спустилася на підлогу під душем.
«Це була сила пані старшої сестри Міюкі... До того ж насправді це не було не серйозно...»
Раніше вона зберігала свій звичайний вираз обличчя, але зараз, можливо, через реакцію, з очей текли сльози.
Холодне повітря що виникло раніше, було несвідомою активацією магії. Магічна сила просто вийшла з-під контролю.
Однак, низька температура, згенерована Міюкі безпосередньо не вплинула на тіло Аяко.
Аяко, звичайно, захистила своє тіло Зміцненням інформації.
Однак, попри це, магія Міюкі, вирвавшись, оточила тіло Аяко на відстані товщини шкіри.
Лід, що налипнув на волосся, це не конденсація вологи з волосся, а з повітря, що огортала волосся і замерзало. З одягом було теж саме.
Її магічний захист був безсилим проти цього.
«Це не просто модифікація події...»
«Це ніби світ за власною волею підкорився волі пані старшої сестри Міюкі»
«Наче сама магія зачарувала волю світу, захопила його і поставила під безпосередній контроль...»
Порівняно з тією магією, яку знала Аяко, це було щось надприродним.
Така маячня відвідала її розум.
Облите гарячою водою тіло Аяко, тремтіло.
◇ ◇ ◇
Четвер, наприкінці травня.
Підполковник Казама з Окремого магічного батальйону, працюючи з паперами за столом, отримав дзвінок від Тацуї.
– Вибачте, що відірвав вас від справ, підполковник Казама. Це Шіба Тацуя.
– ...Дякую за співпрацю на Окінаві.
Казама правильно зрозумів значення того, що співрозмовник по той бік телефонної лінії представився, як Шіба Тацуя. Він знав, що той назвався магом родини Йотсуба, а не Окремого магічного батальйону, спеціальним лейтенантом О’Ґурорі.
– То у якій справі ви телефонуєте?
Тож він поставив пряме питання.
– Я чув, що Сили Самооборони планують атакувати мене. Це правда.
Це не дружнє запитання, було задане канцелярським тоном, наче говорив штучний інтелект.
– Не зовсім.
Казама не хотів чесно відповідати на питання Тацуї й не мав такого наміру, але чомусь не зміг зробити вигляду, що нічого не знає.
– Тож наскільки це далеко від істини.
– На тебе націлився Департамент розвідки Сил Самооборони. Це свавілля відділу розвідки, а не рішення армії.
Відповідаючи, Казама запідозрив, що потрапив під магію психологічного втручання, але миттєво відхилив цю можливість.
Не тому, що Тацуя не може використовувати магію психологічного втручання.
А тому, що він розумів, що краще, до певної міри, говорити чесно, щоб уникнути сорому від бездіяльності, коли Тацуя потрапив у скрутну ситуацію, і щоб стримати того.
– Іншими словами, це заколот відділу розвідки
На жорстке висловлювання Тацуї, Казама не знайшов що відповісти.
– ...Можна сказати й так.!
Але сказане Тацуєю не було помилкою. Казама мусив це визнати.
Безумовно, Тацуя напав на секретний об’єкт військових. У цьому сенсі, він злочинець, враховуючи що він особливий офіцер, це він заколотник.
Однак використання військової сили, яку держава довірила військовим, без дозволу, заради контролю цивільної особи є більшим злочином. Якщо Тацуя повинен бути покараний як повстанець, злочин повинен бути розглянутий у військовому суді. Як і зазначив Тацуя, Департамент розвідки переміщував свої сили на власний розсуд, не проходячи офіційні процедури — це однозначно бунт.
– Тоді, навіть якщо я захищатимусь, у бригади не виникне проблем, так?
Цього разу Казама зіштовхнувся з проблемою, що відповісти.
Плани розвідки, безумовно, суперечить закону та військовим порядкам. Якщо це просочиться у ЗМІ, військові будуть розкритиковані, а кабінет міністрів повинен буде у повному складі подати у відставку. Якщо Тацуя таємно з ними розбереться, це можна лише вітати.
Однак не добре, якщо виглядатиме так, ніби бригада один-нуль-один дала добро на знищення оперативної групи відділу розвідки. «Якщо зібрати трьох людей, можна створити фракцію», тож немає організації без фракційних конфліктів. Сили Самооборони не виняток.
Бригада один-нуль-один відбивала втручання бюрократів та політиків, завдяки неймовірній майстерності керівника бригади генерал-майора Саекі, але у сенсі фракцій, їх опора слабка. Надійної підтримки точно не було, частково через протидію патріархального суспільства, що Саекі — жінка, але занадто різка.
Враховуючи позицію Саекі у внутрішній структурі Сил Самооборони, потрібно якомога більше уникати можливості, що її усунуть.
– Окремий магічний батальйон, не матиме проблем.
Зрештою, Казама міг дати відповідь лише в межах своєї відповідальності, у разі критичної ситуації.
– ...Як ви розумієте, ми не можемо підтримати вас силою батальйону. Ми хотіли б, щоб ви впоралися власними силами.
– Звичайно, розумію.
На якусь мить, виникло відчуття, що Тацуя мав страшну і жорстоку посмішку.
– Достатньо, що підполковник розуміє ситуацію. Вибачте, що потурбував.
– Так. Гарного бою... Ні, бажаю удачі.
Не було потреби в хорошому бою. Перемога Тацуї була вирішена. Але потрібна удача, щоб перемога не погіршила ситуацію.
Відеофон вимкнувся, не давши Тацуї відповісти Казамі.
Казама вирішив забути посмішку Тацуї, що викликала його занепокоєння.
Відеофон, на його столі, автоматично записував розмови. Якщо зараз відтворити поточний дзвінок, відразу можна буде побачити чи була ця жорстока посмішка, що зводить співрозмовника до чергового незнайомця, ілюзією.
Однак Казама не спробував це перевірити й натиснув кнопку стерти відеозапис.
◇ ◇ ◇
В четвер, під час обіду. Катсуто, який, на самоті, пив каву на терасі кафе Магічного університету, окликнула Маюмі.
– Можна підсісти?
– Я не проти. Будь ласка, сідай.
Відповівши, Катсуто помітив, що таці Маюмі була лише чашка чаю.
– Саєгуса, ти вже пообідала?
Сам Катсуто вже розібрався з обідом, але він знав, що швидко їсть. За обіднім столом, під час розмови, він підлаштовувався під темп співрозмовника, але коли він був один, швидко закінчував їжу.
Так було і сьогодні. Лише пару хвилин тому, перемістився з їдальні до кафетерію. Навіть якщо жінки зазвичай їдять менше, він розумів, що це занадто швидко
– Третю пару скасували, тож я поїла раніше, щоб уникнути тісняви в їдальні, під час обіду.
– Зрозуміло.
Студенти Магічного Університету старанні у навчанні, їм багато чому потрібно навчитися. Як і сам Катсуто, зранку в нього майже немає вільного часу. У нього було трохи вільного часу в другій половині дня, але це стосувалося студентів, що працювали дома.
– Дзюмондзі-кун, як що до тієї справи.
Тільки-но сівши, Маюмі перейшла до основної теми.
Це могло здатися поспішним, як для неї, але, схоже, вона не хотіла на довго залишатися, аби не привертати увагу.
– Вчора прийшла відповідь. Все за планом.
Хоча вона уникала конкретних назв, не було потреби пояснювати, що «справа» пов’язана з умовлянням Тацуї.
– Це чудово. Нормально буде виїхати о десятій ранку?
– Усе гаразд. Зустріч в день.
Кивнувши на запитання Катсуто, Маюмі відповіла «трохи здивованим тоном».
– Він ще старшокласник.. Він не буде брати участь у розпиванні алкоголю. Тож приїжджати увечері, це лише зайві клопоти.
Озвучена Катсуто причина була розумною, але Маюмі дивувалася не цьому.
– Але, може знадобиться продемонструвати здібності? Чи не краще, щоб це трапилося в темряві?
Катсуто не зупинив, Маюмі що озвучила небезпечні слова.
Студенти навколо них знали, що Катсуто є главою з Десяти головних кланів, а Маюмі прямий нащадок з цих Десяти головних кланів. Нерідкі випадки, коли Десять головних кланів «демонструють свої здібності».
А оскільки розгорнуто звукоізоляційне поле, їх не чули навіть з сусідніх місць.
– В темряві існує ризик непередбаченої помилки.
Відповідь Катсуто, переконала і налякала Маюмі.
– Дзюмондзі-кун… Ти дійсно, серйозно до цього ставишся?
Звичайно, для Тацуї ймовірність перемоги буде більшою, якщо буде темно, або за наявності більшої кількості перешкод, ніж коли поле зору буде відкритим. Для Катсуто природно уникати цього. Однак Маюмі відчувала, що Катсуто має намір розтрощити Тацую усієї сили.
– Це противник до якого доводиться ставитися серйозно.
Рішучим тоном відповів на слова Маюмі Катсуто.
«Ох, він на сто відсотків серйозно. Одна, я можливо не впораюсь...»
Подумала Маюмі, обливаючись потом у своїй уяві.
◇ ◇ ◇
У п’ятницю, Міюкі увесь час, навіть під час уроків, думала про електронний лист, який отримала від Аяко.
«Після завтра...»
Зміст електронного листа стосувався дати та часу нападу Сил Самооборони на Тацую.
І на додачу була ще одна річ.
«Якщо це будуть лише Сили Самооборони, старший брат, шановний Тацуя не програє».
Але якщо до них приєднається Дзюмондзі-семпай.
В електронному листі від Аяко, йшлося про те, що Сили Самооборони нападуть, під час візиту Катсуто.
«Якщо вони будуть сам на сам, я впевнена, що він переможе навіть Дзюмондзі-семпая».
Міюкі мала протилежну оцінку від Маюмі, відносно співвідношення сили Тацуї та Катсуто.
Вона не сумнівалася, що Тацуя переможе, що він найсильніший.
Однак Міюкі розуміла, що Тацуя не непереможний.
Якщо Катсуто та Силах Самооборони об’єднаються, не можна ігнорувати можливість того, що Тацуя програє через перевантаження Області магічних операцій.
Навіть якщо вони не об’єднаються, якщо він спочатку боротиметься з Катсуто і нього нападуть, коли він виснажиться після бою, це може призвести до несподіваної атаки.
«...Все-таки, я теж піду»
Таке рішення Міюкі прийняла, під час прибирання, після роботи в студентській раді.
Мая не наказувала Міюкі не відвідувати Тацую.
Однак допомога Тацуї має бути вчинком проти волі Маї, яка наказала їм жити окремо.
Аяко сказала Міюкі: «єдиний хто може допомогти пану Тацуї, пані старша сестро Міюкі, це лише ви», але це особиста думка Аяко. Швидше, ці слова слід було тлумачити що Мая не хоче, щоб хтось допомагав Тацуї.
Однак, Міюкі не могла не допомогти Тацуї.
«...Вірно. Мені не потрібно було хвилюватися про це з самого початку».
Немає значення, що думають чи хочуть Мая, родина Йотсуба, Сили Самооборони, нація, світ.
Заради Тацуї.
Це сенс її існування.
В черговий раз, нагадала собі Міюкі.
Міюкі, яка прямувала до станції в компанії Хоноки та інших членів студентської ради, Шізуку та Касумі, з дисциплінарного комітету, та Сабуро, який чекав Шіїну зупинилася та обернулася, на голос, що кликнув позаду.
– О, Еріка, та інші також лише зараз йдуть до дому? Сьогодні ми пізно, тому я думала, що всі вже пішли додому.
Як і сказала Міюкі, сьогодні студентська рада працювала до закриття школи. Все ще було світло, бо день був довгим, а от взимку вже було б темно. Більшість студентів, включаючи тих хто займається в клубах, вже залишили школу.
– Нас вигнала охорона.
– Готуючись до іспитів на терасі кафе ми не помітили, що пройшло стільки часу... – сором’язливо відповіла, після байдужих слів Еріки, Мідзукі на запитання Міюкі.
– Скоро ж чергові екзамени.
Кивнула на відповідь Мідзукі Міюкі.
Регулярні іспити в старшій школі магії проводили по теорії магії та практичним навичкам. Загальні предмети оцінювалися щоденно, без письмового тесту. В цьому плані, нічого не змінилося навіть на третьому році. навчання. Оскільки Мідзукі навчалась в класі магічної інженерії, зміст завдань трохи відрізнявся, але оскільки перший і другий потік складали однакові екзамени, не дивно, що Мікіхіко, Еріка та Лео навчалися разом.
– Я ще ні разу не навчалася в групі.
Жарт Шізуку був неточним. Вірніше, в ньому не вистачало слів. Точніше, треба було сказати «я ніколи не залишалась у школі після занять, і не займалася в групі».
– Нещодавно мої оцінки покращились, і я думаю націлитися на Магічний Університет.
Трохи сором’язливо, сказав Лео не турбуючись про те, що у фразі Шізуку не вистачає слів.
– Я не хотіла йти до Магічного Університету, але якщо такий ідіот піде, а я ні, мені буде ніяково. Це трохи розпалює в мені ентузіазм.
Як завжди, вставила свій жарт Еріка.
– Хто тут ідіот!
– Хочеш стати розумним? Нахаба.
– Так, так, Еріка, Лео, припиняйте вашу сварку закоханих.
Влізла в жартівливу перепалку Еріки та Лео Мідзукі
Мікіхіко, своєю чергою, вирішив «триматися подалі від небезпеки».
– Це не сварка закоханих!
– Еріка-чан, ти розумна, тож якщо почнеш вчитися раніше, в тебе усе вийде.
Повністю пропустила, вірніше проігнорувала, крик Еріки Мідзукі.
– Шібата-семпай, це було...
Захоплено промовила Касумі, а Ідзумі біля неї інтенсивно закивала.
– ...Я вже говорила. Я не збираюся йти кудись після школи.
Можливо Еріка подумала що якщо продовжити, то їй буде більш ніяково, тож вона відповіла цілком серйозно.
Оскільки це була вимога батька, я не мала іншого вибору, крім як піти до старшої школи. Ну, в результаті, це було правильне рішення, і я навіть трохи вдячна за це.
Мідзукі поглянула на Еріку поглядом, в якому читалось «тобі немає чого соромитись».
Еріка, звичайно удала, що нічого не помітила.
– Після закінчення школи, я планую відправитись у тренувальну подорож воїна.
– А?
– Тренування воїна?
Перепитала, після вигуку ошелешеної Мідзукі, Хонока.
– Угу. Я хотіла б спробувати справжнє древнє кендзюцу, а не магічне. Заробляючи на підробітках, я хотіла б спочатку відвідати усіх мечників Японії, а потім і усього світу, якось так.
Зрештою Еріка засміялась, намагаючись приховати своє відчуття сорому.
Крім Еріки, ніхто більше не сміявся.
– ...Хіба не можна зробити це вже після закінчення Магічного Університету.
– Е-е? Ні, не вийде. Закінчивши університет, я буду вже зовсім дорослою?
На слова Міюкі, Еріка панічно замахала руками перед собою.
– Думаю це чудова мрія, незалежно від віку. Якщо шановний Тацуя схвалить, ми надамо тобі підтримку, щоб не довелося працювати на підробітку.
– Ні-ні-ні-ні.
Еріка, здається, ще більше рознервувалася. Бажаючи залишити це місце.
– Я теж думаю, що це чудова мрія.
– Я також. Залиште спонсорство на мене.
– Ні-ні-ні-ні... До речі, Міюкі.
Щоб утримати Хоноку та Шізуку від подальшого підбадьорювання, Еріка змінила тему.
Чи можу я поїхати до Тацуї-куна наступної неділі? Не лише я, ми усі.
Слова Еріки були від відчаю, але Мідзукі, наче пригадавши, продовжила.
– Ми говорили про це, навчаючись деякий час тому.
– Не у якійсь справі.
– Просто захотілося побачитись.
Слідом за Мідзукі, пояснили ситуацію Мікіхіко та Лео.
Міюкі відчула тепло на внутрішніх куточках очей.
Родина Йотсуба досі широко використовувала Тацую. Не лише в незаконній діяльності, але й «Таурус Сілвер» приносив їм значний прибуток.
Він значно допоміг Силам Самооборони. Без перебільшення, можна сказати, що саме завдяки Тацуї вони могли дати відсіч силам Великого Азійського Союзу, у жовтні минулого року.
Тацуя значно підняв репутацію Першої старшої. Торішню перемогу на Турнірі дев’яти шкіл ніхто б не назвав можливою без Тацуї, а перемога на турнірі два роки тому, була повноцінно його внеском. Конкурс дисертацій не приніс жодних результатів, але минуло річний експеримент із Зоряним реактором з лишком компенсував це.
Навіть якщо Міюкі не вважає це забобонами, це ніяк не могло бути її фаворитизмом.
Повинні існувати заперечення щодо ступеня внеску.
Однак що ці до стягнення базуються на ньому, є незаперечним фактом.
Попри це.
І родина Йотсуба.
І Сили Самооборони.
І школа.
Не спробували захистити Тацую.
Що стосується школи, вона ініціативно відбивалась від нападок.
І все ж, ці друзі.
– ...Вибачте. Схоже, що наступної неділі в нього вже буде один гість.
Ось чому вона не повинна втягувати їх, так розсудила Міюкі
Вона стримувала сльози, не показувала бажання заплакати та з таємничим обличчям відмовила їм.
Почувши відповідь, Еріка різко примружила очі.
– Чи є цей «гість» з розряду непрошених?
Міюкі посміхнулась і похитала головою.
– Можливо, я не повинна це говорити... Гість — Дзюмондзі-семпай.
Виглядаючи трохи ніяково, можливо через відчуття провини, що змусила ту говорити про те, про що вона не хотіла говорити, Еріка пробурмотіла «О, Дзюмондзі-семпай...
– Тож, Еріка. Не думай зробити щось дивне.
Еріка слухняно кивнула на попередження Міюкі.
◇ ◇ ◇
Реймонд С. Кларк. Хлопчина, що полюбляв використовувати титул «Сім Мудреців», в ці дні перебував у поганому настрої. Тому що він більше не міг гратися зі своїм улюбленим Глідск’яльв.
Не тому, що Глідск’яльв більше недоступний. Принаймні, його термінал все ще працював.
Але інші шість більше не працювали. Системний адміністратор їх відключив. Як результат, він більше не міг отримати радість підглядаючи, яку інформацію збирають інші користувачі.
І це ще не все. Той факт, що лише він міг використовувати систему, еквівалентну ясновидцю, псував гострі відчуття від гри. Щоб він не робив, він не буде покараний. Підглядай та підслуховуй розмови скільки завгодно. По суті, це наче гра маленької дитини у своїй уяві.
Це не цікаво.
Тож Реймонд попросив розробника та адміністратора Глідск’яльва, свого батька, Едварда Кларка, відновити доступ інших користувачів.
Однак, Едвард не погодився.
– Зачекай трохи, — відповів батько.
Реймонд не допитувався. Він був достатньо кмітливим, щоб відразу ж здатися.
Натомість він шукав іншого способу грати у свою гру.
Зробивши її більш захоплюючою.
Більш хвилюючою.
Найбільш захоплюючою частиною гри з Глідск’яльвом є роль «радника», яку він зіграв під час «Інциденту з вампірами». Він грав роль «викривача» та «рятувальника», але ніколи не мав почуття власної участі або причетності до глобальної події.
Він хотів пережити таке хвилювання знову, ні ще більше хвилювання.
І ще.
Якщо ризик використання Глідск’яльву зменшився, і він більше не може насолоджуватися гострими відчуттями, він вирішив ризикнути собою.
На сьогодні, Реймонд ніколи не викривав себе, крім одного винятку.
Окрім того разу, він повністю уникав можливості розкрити свою особистість.
Але він порушить це своє правило.
Так дума Реймонд.
Звичайно, він не збирався по дурному показати своє справжнє обличчя.
Він хотів побачити, наскільки він зможе приховати свою особу, змінивши зовнішність і голос за допомогою комп’ютерної системи.
Анджі Сіріус, «Апостол» цієї країни, змінює свій образ за допомогою магії.
Наскільки він зможе стати іншою людиною, використовуючи цю систему?
Реймонд не міг позбутися цієї, по-дитячому пустотливої, ідеї.
Далі
Том 23. Розділ 8 - [8]
[8] В суботу, ввечері. Віллу Тацуї відвідав неочікуваний гість. Помітивши наближення «інформації», яку він не міг ні з чим сплутати, Тацуя встав із-за робочої станції та пішов до стоянки перед будинком. Великий седан, із затонованим позаду склом, плавно зупинився. З водійського місця вийшов молодий чоловік, а з лівого заднього сидіння, майже одночасно з ним, з’явилась дівчина. Молодим чоловіком був Ханабіші Хійоґо. А дівчиною — Сакурай Мінамі. Мінамі, ставши в правильну позу, тримала дверці. З виразом наче знизує плечима, Хійоґо посміхнувся. Відразу після цього, взявши Мінамі за руку, із задніх дверцят з’явилася красива, наче не з цього світу, дівчина Міюкі підняла голову і її чорне шовковисте волосся хитнулося. Погляди Міюкі й Тацуї зустрілися. – Старший брат!.. З емоційним голосом, Міюкі кинулася на груди Тацуї. – Ти все ж приїхала. Тацуя ніжно піймавши м’яке тіло Міюкі, прошепотів їй на вухо і м’яко обняв, – Я хотіла вас побачити, старший брат... – Я також. ...Але Міюкі, ти помилилась. У відповідь на слова Тацуї, Міюкі здригнулася і з жалем відступила. – … Шановний Тацуя, давно не бачилися. Міюкі знову забула, що Хіого тут. Навіть якби його тут не було, у нинішній ситуації не відомо де ховаються вуха та очі. Вона ввічливо вклонилась Тацуї. – Вірно. Не минуло й тижня, але відчуття наче ми давно не бачились. Незвично для нього, реакція Тацуї була досить емоційною. Відправивши Хіого, назад, сказавши, щоб він повернувся завтра у вечері, щоб забрати їх, Тацуя з Міюкі та Мінамі повернувся на віллу. У кожної дівчини була невелика сумка. Насправді на цій віллі були особисті речі не лише для Тацуї, але й одяг для Міюкі та Мінамі. Збираючись у цю поїздку, Мінамі почувши про це з вуст Міюкі, показала вираз огиди. Наявність для неї одягу, до якого вона не мала доступу, ще й там де живе людина протилежної статі, близька до неї за віком. Насправді вона не думала, що він чіпатиме її спідню білизну, але не могла позбутися туманного дискомфорту. Міюкі ж, здавалося зовсім про це не хвилювалася. Ось чому, жодна з них, рішуче не передала Тацуї свій багаж, який не був дуже важким, але як тільки вони увійшли до вілли, його підхопила Піксі. Точніше, він був акуратно відібраний не гуманоїдним роботом носієм, під керівництвом Піксі. Двоє, яким більше не потрібно було йти до спальні, оскільки сумок вже не було, під керівництвом Тацуї, сіли на диван у вітальні. – Ще не їли? Зараз щось приготуємо. Однак коли ці слова вийшли з вуст Тацуї, Мінамі енергійно підскочила з дивану, на якому сиділа. – Пане Тацуя, я приготую. Голос її звучав спокійно, але очі були наповнені надзвичайним ентузіазмом. Помітивши це, Тацуя відмовився від спроби її вмовити. – ...Зрозумів. Піксі, перемкни обладнання на кухні в ручний режим. – Відмовляюсь ・ виконувати. Але відповідь Піксі була напрочуд несподіваною. Якщо це не можливо, це можна зрозуміти. Відомо, що вона має функцію переходу на ручний режим, тому зрозуміло що це брехня, але у певному сенсі, це все одно якось належить до категорії несправності. Однак це повинна бути машина, вона не може суперечити волі господаря за власною волею. Усвідомивши, що Піксі не є чистою машиною, Тацуя знову повторив наказ. – Відмова не допускається. Піксі, перемкни кухонне обладнання в ручний режим. Це наказ. – Господар ・ віддає перевагу ・ стравам ・ приготовленим・ цією людиною? Тацуя відчув головний біль. Здається, з приїзду на цю віллу, самосвідомість Піксі зросла. Вона вперше висловила свою думку, всупереч волі Тацуї, але в минулому вже були ситуації коли вона починала діяти самостійно, ще до вказівок Тацуї. Але тому не можна давати їй великої свободи дій. – Справа не у вподобаннях. Піксі, це наказ – ...Як накажете. Це мала бути уява Тацуї, бо вона не мала такої функції, але Піксі відповіла невдоволеним голосом і перевела системи кухні в ручний режим. – Дякую. Піксі перейди в режим очікування. – Як накажете. Це стовідсотково також було уявою його розуму, але Піксі незадоволено сіла на стілець в кімнаті й завмерла, наче лялька. На противагу цьому, Мінамі радісно пішла на кухню. Тацуя і Міюкі, вирішили удати, що не чули її шепіт, «Я перемогла...». Приготувавши їжу, подавши її Тацуї та Міюкі, прибравши, підготувавши ванну та заправивши ліжка, Мінамі нарешті здавалася задоволеною. Пам’ятаючи її вираз обличчя в якому було бажання служити господарю, Тацуя вивів Піксі з режиму очікування і довірив їй решту роботи по дому. Залишилося не так багато домашніх справ і основна увага приділялася безпеці, але Піксі не скаржилася. Це нормально. Тацуя подумки докорив себе: «відволікся» і повернувся до Міюкі, яка відпочивала по інший бік столу. Сиділи вони ні у вітальні, ні їдальні. Вони сиділи віч-на-віч, за столом на балконі (Стіл виніс не гуманоїдний робот того ж типу, що і носій. На цій віллі використовувалося багато роботів, але єдиним гуманоїдним типом була Піксі. Вже було більше дев’яти вечора, але на вулиці було не холодно, навіть у легкому одязі. Хоча вони були в горах, це був півострів Ідзу, і кінець травня. Було ні жарко, ні холодно, температура була як раз. На відміну від міста, часом продував освіжаючий вітерець. Міюкі примружилася і притримувала волосся, яке розвивав вітер. До цього часу, вона здавалася стурбованою протистоянням Мінамі та Піксі, але зміна обстановки, схоже, змінила її настрій. – Шановний Тацуя, це досить приємне місце. – Вірно. Можливо, пора підходяща. У темряві ночі світло, що виливалося з приміщення, виводило білу шкіру Міюкі. Чорне, шовкове волосся, розвиваючись коли дув вітер, виблискувало наче мерехтливі зорі, а очі чорних перлин, наче випромінювали світло. Коли дивишся на Міюкі, почуття реальності зникає. Не можна повірити що вона знаходиться в тому ж світі що й ти. Навіть у Тацуї виникло таке відчуття. Це небесна або демонічна, надзвичайна краса. – ...Шановний Тацуя, коли на мене так дивляться... Це бентежить... Почувши голос Міюкі, Тацуя отямився. Щоки Міюкі, по той бік столу, зашарілися, а вона нервово перебирала пальцями на колінах. Тацуя нарешті усвідомив, що несвідомо дивився на неї. – Вибач. Я задивився. – Це... Щоб ви задивилися, таке... Міюкі, нарешті, яскраво почервоніла і завмерла. Тацуя зрозумів, що він втратив самовладання. Мабуть, не Міюкі, а він більше хотів побачитись. Тацуя подумав, що те, що він не може стримати емоції, насправді дратує. Водночас він ревнував до людей всього світу, від того що не лише він один може насолоджуватися цією красою. – Мені справді шкода. Я вибачився, тож можеш показати мені своє обличчя? – ...Так Міюкі повільно підняла червоне обличчя. Вона підняла погляд на Тацую й одразу сором’язливо відвернулась. – ...Ми можемо поговорити серйозно. Правду кажучи, Тацуя також відчував зніяковіння, але, на щастя, його було недостатньо щоб захопити його свідомість. – ...Так. Щось прозвучало в цьому голосі. Міюкі пильно поглянула на Тацую очима, навколо яких залишалося почервоніння. – Ти приїхала сьогодні, бо знаєш про завтра? – Вірно. Міюкі зробила паузу і запитала у відповідь. – Пан Тацуя, ви знаєте? Що Дзюмондзі-семпай, не єдиний хто відвідає вас завтра. – Так. Зі мною зв’язався Фумія. – Ось як... Повисла коротка тиша. – … Міюкі. Я не хочу, щоб ти робила щось серйозне. – Я знаю. Знову повисла коротка тиша. – Я не втручатимусь в бій шановного Тацуї та Дзюмондзі-семпая. – Дзюмондзі-семпай приїде для переговорів. – Шановний Тацуя, ви ж розумієте, що цим усе не закінчиться. – О... так. Зітхнув Тацуя. В ньому читалося не очікування неприємностей, а жаль через неминуче зіткнення. Тацуя визнав Катсуто сильним ворогом, з яким не хотілося битися, за можливості. – Шановний Тацуя. – Що? – Дзюмондзі-семпай використовуватиме ту техніку. – Вона зменшує життя мага. Козир родини Дзюмондзі. Ось про що вони дізналися зовсім нещодавно. Секрет родини Дзюмондзі, який вони дізналися в головному домі, після того, як Катсуто став на шляху Тацуї, захищаючи Тоояму Цукасу і стало зрозуміло, що зіткнення з Катсуто було неминучим. За це вони були в боргу перед Маєю. – Якщо він нею скористається, думаю, шановному Тацуї буде важко. – Міюкі. Ти отримала дозвіл від тітки? Тацуя точно знав, що намагалася сказати Міюкі. – Ні це моє рішення. – Досить. Це моя особиста битва. Важко буде переконати тітку. – Не має потреби переконувати. Цього хочу я. Я роблю це на свій страх і ризик. – Міюкі, заспокойся. – Я спокійна, шановний Тацуя. – Ні, Старший брат... Погляд Міюкі, сповнений болю, мав достатньо сили, щоб зімкнути губи Тацуї. – Зрештою, здається, що я лише сестра старшого брата. Ставши наступною главою родини Йотсуба і прийнявши сина нинішньої голови за чоловіка. Я розумію, що не зможу більше мати такого ж зв’язку як зараз... Міюкі перервала свої слова, бо стримала ридання. – Навіть якщо я викличу гнів тітоньки, я не хочу, щоб старший брат опинився в проблемній ситуації. Лише в цю мить Міюкі розплакалась. Вона повернула на Тацую рішучий погляд. – Старший брате. Я видалю вашу печать. – Міюкі, ти про що?.. Не «зніму», а «видалю». – Це означає саме те, що я сказала. Я зроблю так, щоб старшого брата більше ніколи не обмежувала печать, накладена іншими. – Ні, зачекай! Це звичайно не можливо, але... Підскочив Тацуя демонструючи свою нестриманість. Вона сильно навантажує оператора. І не лише того хто запечатує, але й того кого запечатують. – Вірно, старший брат? Однак під рішучим виразом Міюкі, Тацуя повернувся на своє місце. Матеріал бурст Тацуї був запечатаний екстрасенсорикою магією психологічного втручання «Клятва», голови родини Йотсуба, сімей Цукуба, Цукуби Токи. Вона не лише блокує найпотужнішу зброю Тацуї, але й обмежує його магічну силу приблизно на половину. «Клятва» - це магія, що забороняє певні активні рішення, а обмеження магічної сили — це вторинний ефект. А особливості цієї магії в тому, що для підтримки ефекту психічного втручання. вона використовує магічні сили не лише заклинателя. Якщо намагаєшся щось заборонити, не буде сенсу, якщо ефект діятиме, лише коли об’єкт в полі зору. Навіть охорона в’язниці не може стежити за в’язнями. Перш за все, занадто неефективно, якщо один маг може контролювати лише одну людину. Тому «Клятва», як правило, підтримується за допомогою магічної сили людини на яку накладається, або третьої сторони, що зв’язана з об’єктом. Якщо обмеження прийняття рішення є непостійним, це може робити сам об’єкт. Якщо обмеження потрібно тимчасово зняти, третя сторона, близька до об’єкта, надає свою силу. В останньому випадку, «ключ» для тимчасового зняття обмеження надається третій стороні, яка забезпечує магічну силу. Ключ використовувався, щоб «заборона», у свідомості оператора, переписати на «тимчасово дозволено». Щоб знову повернутися до стану «заборонено», початковий оператор, або власник «ключа», повинен провести церемонію, для запуску реактивації. У випадку із запечатуванням Тацуї, «ключ» має Міюкі. Тому, якщо Міюкі не проводитиме ритуал реактивації, печать Тацуї залишиться не відновленою, але скасування «Клятви» визначається як тимчасове. Отже, якщо передача магічної сили від Міюкі не буде зупинена, печать поступово буде нарощувати свою силу і залишити його без нагляду може бути небезпечно для Тацуї. Матеріал бурст Тацуї не можна придушити магічною силою лише Цукуби Токи. Тож «Клятва», накладена на Тацую, має умову «використання магічної сили під контролем Міюкі, щоб обмежити Область магічних операцій Тацуї». Це була, так би мовити, «клятва» між ними двома. А «клятва», накладена на саму Міюкі, підтримується її ж магічною силою і може бути тимчасово знята за допомогою «ключа» в її розпорядженні. «Клятва» влаштована так, що якщо припинити подавати магічну силу від Міюкі, магічний ефект зникне сам по собі за короткий час. Однак у такому випадку, її обмежуватиме закарбоване в глибинах свідомості Міюкі правило «передавати силу Клятві» без її волі. Власне кажучи, твердження Міюкі про те, що «вона створює навантаження для оператора», є невірним. Оператором була Тока. Усе навантаження лежить на тому хто змушений підтримувати печать, у цьому випадку, ця людина — Міюкі, що змушена надавати магічну силу «Клятві». – ...Я радий, що ти хочеш, щоб я був в ідеальному стані. Але навіть так, тимчасового зняття цілком достатньою. Не потрібно ризикувати руйнуючи саму «Клятву». – Ні, старший брате. Міюкі вже не може терпіти. Того факту, що, я служу путами старшого брата. Те що я викликаю незручності старшому братові. Те саме Міюкі говорила на передодні новорічної ночі. Тоді вона також сказала, що більше не може це терпіти. Як легко родина Йотсуба може відмовитися від Тацуї, у разі надзвичайної ситуації, хоч і каже що прийняла його в головну родину. Звичайно, вони надають інформацію. Але що це дасть? Інформація має значення лише тоді, коли є можливість реагувати на перепони, що постають перед вами. Те, що зараз робить родина Йотсуба, це все одно що повідомити що на місто летить ракета, але ми не можемо забезпечити засоби перехоплення. Безумовно, Тацуя не був безпорадним цивільним. Він мав засоби протидії. Його здібності. Але навіть попри це, існує межа сили, яку може мати одна людина. Родина Йотсуба повинна була мати силу допомогти Тацуї. Їх називали «Недоторканими» не задля годиться. Вона повинна мати силу протистояти державі. І все-таки він був вимушений битися наодинці, з обмеженими можливостями, Міюкі до глибини душі злило таке неймовірно обурливе ставлення. «Все, достатньо». Це були щирі думки Міюкі. – Якщо тітка просить старшого брата захищатися самому і власними силами... В чорно-чорних очах Міюкі, глибших за ясне нічне небо, якими вона дивилась на Тацую, спалахнув безбарвний вогонь. – Старший брат завжди зможе використовувати свою справжню силу. Міюкі підвелася зі стільця. Вона підійшла до Тацуї, щоб зняти печать. – ...Я зрозумів. Сказавши це, Тацуя також встав. Але він не встав на коліно перед Міюкі. – Тоді я теж прийму твоє рішення. Йди за мною. Сказав Тацуя, повернувся до Міюкі спиною і попрямував у глиб вілли. – Т-так Міюкі усвідомила, що відволіклась від власного ентузіазму. Опустивши плечі від розчарування, вона прослідувала за Тацуєю. У вітальні їх чекала Мінамі, і Піксі, що вийшла з режиму очікування. – Мінамі. Прийми ванну з Міюкі. Від несподіваної інструкції та попереднього напруження, втративши мову, Міюкі мовчки заклякла з широко розкритими очима. – Разом… Буквально? Зі збентеженим обличчям запитала Мінамі, невпевнена, як розуміти його справжні наміри. – Саме так. Ванна кімната досить велика, щоб вмістити двох людей. Ретельно вимий Міюкі. Проте не використовуйте сьогодні ввечері ароматичних засобів. – Хм... – Нехай Піксі приготує Міюкі змінний одяг. – ...Іншими словами, мені допомогти шановній Міюкі переодягнутися у підготовлений одяг. – Саме так. – Зрозуміла, шановний Тацуя. Шановна Міюкі, прошу за мною. Мінамі не мала уявлення чому Тацуя віддав такий наказ. Але наказ є наказ. Крім того, турбота про Міюкі була тим, що хотіла сама Мінамі. Зазвичай, Міюкі від такого відмовлялась, але сьогодні, використовуючи наказ Тацуї, як аргумент, вона спокійно «обслужить» її... Нещастя, Мінамі вдалося відвести Міюкі до ванної, до того як до неї дійшла суть розмови. Поспілкувавшись про душевний спокій Міюкі, Мінамі швидко відправила її у ванну і швидко вимила її й помилася сама. Коли вони разом вийшли з ванної, Міюкі була трохи стомленою, а от Мінамі з відчуттям виконаного обов’язку.. Підготовлений одяг став несподіванкою, як для Міюкі, так і для Мінамі. – Мінамі-чан, це ж, білий шовк?.. – Це білий шовк... Міюкі підняла і розправила біле кімоно, яке носили жриці біля святині. – ...Це схоже на червону хакаму. – ...Схоже на те. Поруч лежала складена яскрава червона хакама, яку можна назвати символом костюма жриці. – Здається немає спідньої сорочки та настегнової пов’язки... Тобто треба одягти одразу кімоно. – Якщо розуміти слова шановного Тацуї буквально, схоже, так і є. – Вірно. З виразом на обличчі «тут нічого не поробиш» Міюкі всунула руку в білі короткі рукави. Відчуття тканини було несподівано м’яким і приємним. Потім одягла червону хакаму. Відчуття було як від спідниці, довжиною по щиколотки, і носити її без білизни було якось незручно. Коли вони вийшли з роздягальні, прийшла черга Тацуї прийняти ванну. Поки Тацуя відійшов, вони висушили волосся. Сушка довгого волосся Міюкі потребувала часу. Цього разу було виконано прохання Тацуї «не використовувати ароматичних речовин». За час необхідний на догляд за волоссям, Тацуя розібрався з ванними процедурами. – Міюкі, можна? – Так, будь ласка. Міюкі встала із-за дзеркала і повернулась до дверей. Тацуя, що відчинив двері й увійшов до кімнати, був одягнутий у білий одяг з короткими рукавами. Без жодного узору. Він був цілковито в білому. – Міюкі, ходи за мною. Мінамі, ти можеш відпочити. Тацуя, знову нічого не пояснюючи, розвернувся і пішов. Міюкі поглянула на Мінамі й попрямувала за Тацуєю. Кімната, в яку Тацуя привів Міюкі, була в японському стилі. На татамі був розстелений червоний квадратний килим з гірками солі по чотирьох кутах. У центрі червоного килима стояв простий дерев’яний Міката7. На якому стояли білий глечик та дві білі порцелянові чашки. Тацуя сів на коліна з одного боку Мікати. – Міюкі, сідай. Запрошена Тацуєю, Міюкі також сіла за Мікатою, навпроти нього. – Поясню природу «Клятви». Раптово хребет Міюкі витягнувся. – З погляду механізму, а не ефекту, «Клятва» родини Цукуба — це техніка, що дозволяє іншій стороні використовувати магію, яку він або вона бажає. Щоб інша людина використовувала магію, для контролю свого розуму. Можна сказати, що це магія яка втручається в магічний процес. Тому ефект слабкий, якщо цілю є не маг. Міюкі кивнула в знак розуміння. – Через характер втручання в магічний процес Клятва встановлюється в глибинах свідомості біля «воріт». Можна сказати, що ця система близька до Ґейткіпера. – Ґейткіпер, розроблений старшим братом? – Саме так. Клятва — це техніка, що змушує використовувати магію, а Ґейткіпер — техніка, що блокує використання магії. Природно, їх система подібна. Міюкі знову кивнула. Тому Клятву слід стерти, застосувавши Ґейткіпер. Тацуя узяв чашку з Мікати й одну подав Міюкі. Міюкі розгублено взяла її. Вільною рукою, Тацуя зняв кришку з глечика і піднявши його, спрямував носик до Міюкі. – А, ем?.. Це не спиртне, тож можеш не хвилюватися. Міюкі розгубилася не тому, що помилково подумала, що їй пропонують алкоголь. А, тому що подумала, що це церемонія Сан-сан-ку-до8. Хоча для Сан-сан-ку-до готують три чашки, велику, середню та маленьку, але атмосфера була точно така ж. Міюкі без остраху протягнула чашку. Тацуя налив в неї прозору рідину. Вона наблизила чашку до свого обличчя. Запаху зовсім не було. Зібравши рішучість, вона випила вміст одним залпом... Обличчя відразу розслабилась. Жодного смаку також не було. – Старший брат... Що це? – Чиста вода. Через контакт з контейнером та повітрям, не можливо досягти абсолютної чистоти, але решта домішок була видалена до максимуму. Тацуя передав глечик Міюкі. Узявши глечик, Міюкі налила воду в чашку Тацуї. – Ем... Це що, прощальна чашка води? Прощальна чашка води означала розставання. Голос Міюкі трохи тремтів. Не лише він, але й дві її руки, що тримали пляшку. – Ні, це не так. Якби було так, чи не буде використання настільки очищеної води зайвими клопотами. Відповів Тацуя, випивши чашку чистої води. – Так, вірно... Тремтіння Міюкі зупинилась. Тацуя повернув чашку на Мікату. Міюкі, слідом за ним, поставила спочатку глечик, а потім чашку. – Цей ритуал для очищення тіла. Звичайно, в символьному сенсі. Споживаючи чисті страви ми підвищуємо чистоту тіла та духу. Найчистішими їжею та напоєм, що не шкодять організму є вода. Тацуя відставив Мікату в бік. Тепер між ним та Міюкі не було жодних перепон. – Щоб втрутитися в Клятву, розгорнутій на найглибшому рівні свідомості, ми також повинні увійти в контакт на глибокому рівні. – Старший брат?.. «Це жарт?..» Хотіла вона запитати. – Що? – ...Е! Тацуя кинув на неї серйозний погляд, і свідомість Міюкі спорожніла, а очі і щоки залилися червоним. – А-а, я... Це перший раз, якщо можливо, то на футоні... Писклявим голоском, відвернувши обличчя і тремтячі усім тілом, висловила протест Міюкі. Вираз на обличчі Тацуї застиг. Він випромінював абсолютне здивування. – ...Вибач. З ляском, низько вклонився Тацуя. – …… Ем, старший брат? Повернувши обличчя назад, збентежено звернулася до Тацуї Міюкі. – Я вів тебе в оману, двозначними словами. Тацуя підняв обличчя і поглянув на Міюкі. В його очах також було відчуття сорому, що для нього надзвичайно рідко. – Глибокий контакт, в духовному сенсі... У цьому випадку, фізичний контакт... Буде збуджувати розум і відволікатиме. Знадобилася секунда, щоб слова Тацуї досягли свідомості Міюкі. Як тільки минула секунда, вона прикрила обличчя обома руками, піднялась на колінах і спробувала втекти з поля зору Тацуї. Рука Тацуї, швидко витягнувшись, схопила Міюкі за плече і стримала її. – Будь ласка, відпустіть. Старший брате, благаю! – Це моя провина! Тож заспокойся! Якщо він її відпустить, то ця ситуація затягнеться... Керований таким передчуттям, Тацуя відчайдушно заспокоював Міюкі. Завдяки його вмовлянням, Міюкі заспокоїлась, за десять хвилин. – Вибачте. Я не гарно повелася... – ...Ні, це я повинен вибачатися. Погляди Тацуї та Міюкі зустрілися. Спочатку їх погляди були сором’язливими. Зрештою, погляд став серйозним. – Нумо починати, Старший брате. Першою заговорила Міюкі. – О, почнімо. Тацуя наблизився до Міюкі. Коли їх коліна торкнулися, вони знову поглянули один одному в очі. – Зараз поясню техніку. – Так Знявши Печать, Міюкі, ти перестанеш передавати магічну силу «Клятві». – Так Техніка «Клятва», збільшить активність вимагаючи виконання клятви. Тоді стане помітною структура магії, схована в глибинах свідомості. – Так – Я атакую її своїм Ґейткіпер. Не здібний до магії психічного втручання, я не зможу її дістати, поки вона розчинена у свідомості, але коли розгорнеться Магічна послідовність, її можна розібрати. – Так. Покладаюсь на вас, старший брате. Кивнувши, Міюкі трохи припіднялася, глядячи Тацуї в очі. Поклавши руки на плечі Тацуї, щоб тримати рівновагу, вона приклала вуста до його чола. Спалахнуло сайонове світло. Вихор мисленнєвих часток вийшов з рук Міюкі. Тацуя міцно обійняв її тіло. Він відчув м’якість і тепло тіла, відгородженого лише тонкою тканиною білого Косоде. Але навіть відчувши це, він не ворухнувся. Тримаючи в руках тіло Міюкі, що важко дихала. Він націлив «погляд» в неї. Зосередив свою свідомість. Розум, по суті, не та область, до якої могли досягти його «очі». Терплячи біль, що наче випалювала його розум, від надмірної концентрації уваги, він спрямував свій погляд на те, що не повинен мати змоги «бачити». Розум не можливо «побачити». Однак він міг побачити Інформаційне сайонове тіло, магію. Тацуя шукав магію, що ховалася в Міюкі та не належала їй, і нарешті знайшов. Його Елементальний зір прицілився на магічну послідовність «Клятви», що набирала силу. Тацуя активував Ґейткіпер. Це Переривання техніки Тацуї, націлене на «Ворота» мага — прохід, через який з області несвідомого виходить магічна послідовність. Переривання техніки — це магія, що розкладає саме сайонове інформаційне тіло, тож її можна назвати природнім ворогом магії. Навіть якщо магія діяла на психіку, її структура це не інформаційне тіло з духовних часток, а інформаційне тіло з мисленнєвих часток. Тому вона не зможе протистояти впливу Переривання техніки. «Клятва», що проявилася, щоб виконати зобов’язання, продемонструвавши свою структуру, була стерта магією Тацуї. Таким чином, Тацуя отримав свободу.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!