[6]

Том 23. Розділ 7 - [7]

[7] В середу, ввечері, Тацуя отримав повідомлення від Катсуто. Електронний лист з проханням зустрітися. Той факт, що він прийшов через головний дім родини Йотсуба, означає, що цей візит базується не на стосунках між старшим та молодшим учнем Першої старшої, а був пропозицією родини Дзюмондзі з Десяти головних кланів родині Йотсуба з Десяти головних кланів. – Пан брат Тацуя, що терміново? Запитав Тацую, що повернувся на диван, Куроба Фумія, який щойно приїхав на цю віллу. В цей момент, Піксі принесла каву на дві персони. Не звертаючи на неї увагу, Тацуя відповів йому. – Ні. Глава родини Дзюмондзі, повідомив, що хоче приїхати сюди в неділю. Цей електронний лист прийшов через головний дім. Фумія, ти щось чув? – Ні, нічого... Тацуя потягнувся до чашки з кавою і запропонував Фумії, «пий доки не охололо». Фумія протягнув пальці, з манікюром, до столу, відхилив над щокою напівдовге волосся другою рукою і приклав губи, в помаді, до чашки. – Зрозуміло. Однак, Фумія, для вас з Аяко, рідкість діяти окремо. – Старша сестра також хотіла побачити пана брата Тацую, але таким був наказ. Фумія повернув чашку кави на стіл. Несвідомим рухом поправив край спідниці, що зам’явся від того, що він нахилився до столу. – Тоді скажи, який наказ привів тебе до мене. Те що ти прийшов в такому вигляді, також частина наказу? Після слів Тацуї «в такому вигляді», щоки Фумії почервоніли. Він виглядав симпатичнішим, більшості старшокласниць. – Це тому, що багато хто знає мене в обличчя... – О, зрозуміло. Певно, буде погано, якщо вступиш в контакт у справжньому образі. Можна сказати, це раціональна причина. Після минуло річного Турніру дев’яти шкіл, обличчя Фумії стало широковідомим. Той факт, що він є членом клану Йотсуба, вже є відкритою таємницею, але, схоже, головна сім’я ще публічно не визнавала існування Фумії. Фумію, який не мав захоплення переодягатися жінкою, можна було лише пожаліти. – І що? Повернувши до нього голову, перепитав Тацуя. Фумія виправився. Ймовірність, що цю віллу атакують зросла. Сили Самооборони? Уточнив Тацуя, і бровою не повівши. – Вірно. Про Фумію, цього не можна було сказати. Його гарненьке, прикрашене косметикою, обличчя було напружене. – Фумія, ти приїхав повідомити лише це. Тацуя неявно говорив йому «не бійся» і «не треба боятися», тож Фумія вирішив зібратися. – І ще повідомити... Йотсуба не можуть забезпечити підтримку. Фумія обома руками стиснув поділ спідниці.. Він був готовий вислухати докори Тацуї. – Це цілком природно. – А? Тож він не міг зрозуміти значення слів Тацуї. – Це вже не внутрішній конфлікт Десяти головних кланів. Зараз, зв’язуватися з Силами Самооборони, не дуже добра ідея. Очевидно, що змушувати всю родину жити в підпіллі, заради мене одного, це не правильний хід. – Пане брат Тацуя, і ви з цим погоджуєтесь?! Втратив спокій, від холодної логіки Тацуї, Фумія. – Чому мені бути проти? Тацуя не запитав Фумію: «чому ти такий схвильований». Після цих слів, Фумія усвідомив, що його руки тремтять і не від сильного хвилювання. Він зрозумів, що його охопив страх. – Мені потрібно лише впоратися самостійно. Сказав Тацуя, наче пояснював елементарний математичний вираз. Фумія широко розкрив очі й трохи привідкрив вуста. Несвідомо його білі зуби та рожевий язичок, що проглядався в щілини між губами, виглядали звабливо для чоловічого ока. Тацуї на мить стало шкода, свого троюрідного брата, що випромінював дівочу чарівність. Але незабаром повернувся до свого звичайного виразу. – На щастя тут є костюм і мотоцикл. Це був не звичайний костюм. А Літаючий броньований костюм, оригінальної розробки родини Йотсуба, що працював у комплекті з броньованим мотоциклом. Фумія знав, що ці речі доставили на віллу. – Торус5, Трайдент і Лансе Херд, також принесли. Поле бою — безлюдне місце в гірському лісі. Якщо з’явиться противник рівня «сучасний Кашінкодзі6» і «Великого Тенґу» інша справа, але, в іншому випадку, я не збираюся програвати. «Торус» про який згадав Тацуя — це CAD «Сілвер Торус» з повністю мисленнєвим контролем, у формі браслета. «Трайдент» - це його улюблений CAD «Сілвер Хорн, модифікованої моделі Трайдент», у формі пістолета. «Лансе Херд» - це спеціальне доповнення CAD для використання «Баріон ленс». Звичайно, Тацуя, з таким обладнанням, неодмінно переможе, якщо не зв’яжеться з ворогом рівня «сучасного Кашінкодзі» Коконоє Якумо, та Великого Тенґу — Казами Харунобу. Фумія був у цьому впевнений. Скільки б десятків ворогів не було. Скільки б сотень їх не було. Фумія зрозумів, що його тремтіння зупинилося. Біля вілли стояло таксі. Це був автомобіль, яким користувався Фумія (в дівчачому образі). Нормально думати, що якщо воно довго чекатиме, ціна повинна бути значною, але Тацуя так не вважав. Він навіть не припускав, що воно зарезервоване. Тому що він впізнав у водієві, в чорному костюмі, співробітника родини Куроба. Тацуя підійшов до виходу з вілли, щоб провести Фумію, що зараз був у капелюсі з широкими полями. – Я підробив дані з камер спостереження, будь обережний на шляху до дому. – Вибачте за незручності. Вибачаючись, вклонився Фумія. В його поведінці зовсім не було дискомфорту, від того в що він був одягнений. Коли Тацуя сказав, що підробив дані з камер спостереження, це означало, що дані з прихованих камер стеження, що були розставлені навколо (ймовірно військовою розміткою), були стерті «Розпадом». Якщо провести аналіз тілобудови з зображення, можна дізнатися ким була людина, як би він не переодягався жінкою. Зміна образу Фумії була призначена для обману неозброєного ока. Капелюх з широкими полями він теж носив, щоб уникати камер розвідувальних супутників і стратосферних платформ. – Що стосується електронного листа, про який я згадував раніше, думаю, мати в курсі про його зміст, оскільки він прийшов через головний дім. Я надішлю копію відповіді в головний дім, але чи не міг би ти передати на словах, що я збираюся зустрітися з головою родини Дзюмондзі. – Зрозумів. Пан брат Тацуя, до зустрічі. – Так. Вибач за клопоти, дякую за старання. На подяку Тацуї, Фумія посміхнувся. Сцени обіймів Тацуї та Фумії з поцілунками в щічку не було. ◇ ◇ ◇ В той самий час, коли Тацуя розмовляв з Фумією, Міюкі приймала в гостях Аяко. У квартирі в Тьофу, в яку щойно всилилася. – Я чула, що ви тут з понеділка, але ви вже повністю освоїлись. Сидячи на дивані у вітальні, Аяко заговорила до Міюкі, що сиділа на проти. Ця квартира була більшою за попередній окремий будинок і усі кімнати, а не лише вітальня, мали багато вишуканих затишних речей. – Багажу було не багато і Мінамі-чан дуже допомогла. Відповіла Міюкі на комплімент Аяко, поглянувши на Мінамі, котра принесла чай з солодощами. Вона одного віку зі мною, але досить вміла, чи не так. На похвалу Аяко, Мінамі вклонилася, прошепотівши «Дякую». Звичайно, навіть вона розуміла, слова Аяко були лише формальними лестощами. Закінчивши сервірування, Мінамі зникла, за зачиненими дверима. Міюкі та Аяко одночасно поглянули одна на одну. – Аяко-чан, у якій справі ти прийшла сьогодні. – Сьогодні я просто посланець, пані старша сестра Міюкі. Двоє обмінялися посмішками з тонким відчуттям напруги. Не було ні Тацуї, ні Фумії, котрі стримали б їх. Здавалося, що атмосфера суперництва буде зростати нескінченно, але Міюкі відвела погляд. Вона звернула погляд на стіл, елегантним рухом підняла чашку з чаєм і відсьорбнула не надто гарячий чай. З невеликим відставанням, Аяко елегантним рухом порізала желе з червоною квасолею на маленькі шматочки й поклала один до рота. – Тітонька просила щось передати? Спитала Міюкі, чекаючи, поки Аяко проковтне, те що було в роті. – Так, вірно. Відповіла Аяко, беззвучно повернувши виделку на тарілку. – Розказуй. – Зросла ймовірність, що найближчим часом Сили Самооборони спробують захопити пана Тацую. – Ось як. Міюкі легко відреагувала на слова Аяко, що наважилася вжити різкі слова, як «захоплення». – Ви не здивовані? Запитала й сама не дуже здивована Аяко. – Це було цілком передбачувано. На відміну від шановного Тацуї, я не довіряю Силам Самооборони. – Не думаю, що пан Тацуя приєднався до Окремого магічного батальйону, бо довіряє їм. – Вірно. Але якщо люди знаходяться близько один до одного, почуття трохи змінюються, чи не так? Шановний Тацуя втратив не усі емоції. Не очікуючи, що Міюкі буде говорити про втрату емоційності Тацуї, Аяко розгубилася зі словами у відповідь. І все-таки вона швидко прийшла до тями й повернулась до головної теми сьогоднішньої зустрічі. Дата та час будуть повідомлені, як тільки ми помітимо рух Сил Самооборони. Але це все, що я можу зробити. – ...Я хотіла б, щоб ти говорила зрозуміліше. – Іншими словами, ні головний дім, ні гілки родини, не можуть надати більше підтримки, ніж інформацію. – Це рішення тітоньки? – Так – Тож... Одночасно з бурчанням, температура в кімнаті різко впала. Чай на столі замерз, а желе покрилося кригою. Охолодження на цьому не припинилося і лід почав покривати волосся та одяг Аяко. – Аяко-чан, якщо ти не будеш серйозно чинити опір, то замерзнеш, чи не так. Тихо, ніжно і м’яко, наче падаючий сніг, сказала Міюкі. – Продовжуйте, доки не будете задоволені. Відповіла Аяко вольовим тоном, тремтячими скривленими вустами. – Справді. Знову пробурмотіла Міюкі. Температура в кімнаті швидко відновилася. – ...Шановна Міюкі, що сталося?! Шановна Міюкі?! З бурхливими ударами у двері, почувся відчайдушний голос Мінамі. – Мінамі-чан, заходь. – Пробачте за вторгнення! Як тільки Мінамі увійшла в кімнату, відразу втратила дар мови від представленої картини. Усе в приміщенні було покрито водним конденсатом. Лише невелика зона навколо Міюкі була в нормі. Волосся та одяг Аяко, що сиділа навпроти неї, було мокре, а обличчя зовсім бліде. – Мінамі-чан проведи Аяко-чан до ванної. Я висушу кімнату. – З-зрозуміла. Шановна Аяко, будь ласка, пройдіть зі мною. – Дякую. На запрошення Мінамі Аяко встала. Вона спокійно прослідувала за Мінамі, але перед дверима зупинилась, ніби так було заплановано. – Пані старша сестра Міюкі. – Що? Холодно відповіла на звернення Аяко Міюкі, без жодної тіні провини. – Старша сестра, зараз, нагадувала шановну голову. – Вважатиму за честь. – ...Як я вже говорила, Йотсуба не надаватимуть підтримку пану Тацуї. Єдиний хто може допомогти пану Тацуї, пані старша сестро Міюкі, це лише ви. Аяко повернулась спиною до Міюкі. – Я знаю. Відповіла Міюкі, після того, як Аяко зникла за дверима. – Шановна Аяко, вам справді не потрібна допомога? Біля входу у ванну запитала Мінамі, тому що Аяко ледве стояла на ногах і здавалося, що вона зараз втратить свідомість. Якщо видно, що одяг буде важко зняти самостійно, слід було запропонувати допомогу, навіть якщо не Мінамі, в якій закарбований професіоналізм покоївки. – Все гаразд. – Дякую за турботу. – ...Я приготую змінний одяг, тож якщо вам, щось знадобиться, будь ласка, не соромтесь звертатися. – Так. Буду вдячною, якщо буде в що переодягнутися. Сказала Аяко, зняла увесь одяг увійшла до ванної та зачинила двері. Двері цієї ванної не було звичним матовим склом, вони повністю відокремлювали внутрішню частину від роздягальні. З роздягальні не було видно навіть силуету і не чути жодного звуку з середини. Тож Аяко, пустивши гарячу воду, спокійно спустилася на підлогу під душем. «Це була сила пані старшої сестри Міюкі... До того ж насправді це не було не серйозно...» Раніше вона зберігала свій звичайний вираз обличчя, але зараз, можливо, через реакцію, з очей текли сльози. Холодне повітря що виникло раніше, було несвідомою активацією магії. Магічна сила просто вийшла з-під контролю. Однак, низька температура, згенерована Міюкі безпосередньо не вплинула на тіло Аяко. Аяко, звичайно, захистила своє тіло Зміцненням інформації. Однак, попри це, магія Міюкі, вирвавшись, оточила тіло Аяко на відстані товщини шкіри. Лід, що налипнув на волосся, це не конденсація вологи з волосся, а з повітря, що огортала волосся і замерзало. З одягом було теж саме. Її магічний захист був безсилим проти цього. «Це не просто модифікація події...» «Це ніби світ за власною волею підкорився волі пані старшої сестри Міюкі» «Наче сама магія зачарувала волю світу, захопила його і поставила під безпосередній контроль...» Порівняно з тією магією, яку знала Аяко, це було щось надприродним. Така маячня відвідала її розум. Облите гарячою водою тіло Аяко, тремтіло. ◇ ◇ ◇ Четвер, наприкінці травня. Підполковник Казама з Окремого магічного батальйону, працюючи з паперами за столом, отримав дзвінок від Тацуї. – Вибачте, що відірвав вас від справ, підполковник Казама. Це Шіба Тацуя. – ...Дякую за співпрацю на Окінаві. Казама правильно зрозумів значення того, що співрозмовник по той бік телефонної лінії представився, як Шіба Тацуя. Він знав, що той назвався магом родини Йотсуба, а не Окремого магічного батальйону, спеціальним лейтенантом О’Ґурорі. – То у якій справі ви телефонуєте? Тож він поставив пряме питання. – Я чув, що Сили Самооборони планують атакувати мене. Це правда. Це не дружнє запитання, було задане канцелярським тоном, наче говорив штучний інтелект. – Не зовсім. Казама не хотів чесно відповідати на питання Тацуї й не мав такого наміру, але чомусь не зміг зробити вигляду, що нічого не знає. – Тож наскільки це далеко від істини. – На тебе націлився Департамент розвідки Сил Самооборони. Це свавілля відділу розвідки, а не рішення армії. Відповідаючи, Казама запідозрив, що потрапив під магію психологічного втручання, але миттєво відхилив цю можливість. Не тому, що Тацуя не може використовувати магію психологічного втручання. А тому, що він розумів, що краще, до певної міри, говорити чесно, щоб уникнути сорому від бездіяльності, коли Тацуя потрапив у скрутну ситуацію, і щоб стримати того. – Іншими словами, це заколот відділу розвідки На жорстке висловлювання Тацуї, Казама не знайшов що відповісти. – ...Можна сказати й так.! Але сказане Тацуєю не було помилкою. Казама мусив це визнати. Безумовно, Тацуя напав на секретний об’єкт військових. У цьому сенсі, він злочинець, враховуючи що він особливий офіцер, це він заколотник. Однак використання військової сили, яку держава довірила військовим, без дозволу, заради контролю цивільної особи є більшим злочином. Якщо Тацуя повинен бути покараний як повстанець, злочин повинен бути розглянутий у військовому суді. Як і зазначив Тацуя, Департамент розвідки переміщував свої сили на власний розсуд, не проходячи офіційні процедури — це однозначно бунт. – Тоді, навіть якщо я захищатимусь, у бригади не виникне проблем, так? Цього разу Казама зіштовхнувся з проблемою, що відповісти. Плани розвідки, безумовно, суперечить закону та військовим порядкам. Якщо це просочиться у ЗМІ, військові будуть розкритиковані, а кабінет міністрів повинен буде у повному складі подати у відставку. Якщо Тацуя таємно з ними розбереться, це можна лише вітати. Однак не добре, якщо виглядатиме так, ніби бригада один-нуль-один дала добро на знищення оперативної групи відділу розвідки. «Якщо зібрати трьох людей, можна створити фракцію», тож немає організації без фракційних конфліктів. Сили Самооборони не виняток. Бригада один-нуль-один відбивала втручання бюрократів та політиків, завдяки неймовірній майстерності керівника бригади генерал-майора Саекі, але у сенсі фракцій, їх опора слабка. Надійної підтримки точно не було, частково через протидію патріархального суспільства, що Саекі — жінка, але занадто різка. Враховуючи позицію Саекі у внутрішній структурі Сил Самооборони, потрібно якомога більше уникати можливості, що її усунуть. – Окремий магічний батальйон, не матиме проблем. Зрештою, Казама міг дати відповідь лише в межах своєї відповідальності, у разі критичної ситуації. – ...Як ви розумієте, ми не можемо підтримати вас силою батальйону. Ми хотіли б, щоб ви впоралися власними силами. – Звичайно, розумію. На якусь мить, виникло відчуття, що Тацуя мав страшну і жорстоку посмішку. – Достатньо, що підполковник розуміє ситуацію. Вибачте, що потурбував. – Так. Гарного бою... Ні, бажаю удачі. Не було потреби в хорошому бою. Перемога Тацуї була вирішена. Але потрібна удача, щоб перемога не погіршила ситуацію. Відеофон вимкнувся, не давши Тацуї відповісти Казамі. Казама вирішив забути посмішку Тацуї, що викликала його занепокоєння. Відеофон, на його столі, автоматично записував розмови. Якщо зараз відтворити поточний дзвінок, відразу можна буде побачити чи була ця жорстока посмішка, що зводить співрозмовника до чергового незнайомця, ілюзією. Однак Казама не спробував це перевірити й натиснув кнопку стерти відеозапис. ◇ ◇ ◇ В четвер, під час обіду. Катсуто, який, на самоті, пив каву на терасі кафе Магічного університету, окликнула Маюмі. – Можна підсісти? – Я не проти. Будь ласка, сідай. Відповівши, Катсуто помітив, що таці Маюмі була лише чашка чаю. – Саєгуса, ти вже пообідала? Сам Катсуто вже розібрався з обідом, але він знав, що швидко їсть. За обіднім столом, під час розмови, він підлаштовувався під темп співрозмовника, але коли він був один, швидко закінчував їжу. Так було і сьогодні. Лише пару хвилин тому, перемістився з їдальні до кафетерію. Навіть якщо жінки зазвичай їдять менше, він розумів, що це занадто швидко – Третю пару скасували, тож я поїла раніше, щоб уникнути тісняви в їдальні, під час обіду. – Зрозуміло. Студенти Магічного Університету старанні у навчанні, їм багато чому потрібно навчитися. Як і сам Катсуто, зранку в нього майже немає вільного часу. У нього було трохи вільного часу в другій половині дня, але це стосувалося студентів, що працювали дома. – Дзюмондзі-кун, як що до тієї справи. Тільки-но сівши, Маюмі перейшла до основної теми. Це могло здатися поспішним, як для неї, але, схоже, вона не хотіла на довго залишатися, аби не привертати увагу. – Вчора прийшла відповідь. Все за планом. Хоча вона уникала конкретних назв, не було потреби пояснювати, що «справа» пов’язана з умовлянням Тацуї. – Це чудово. Нормально буде виїхати о десятій ранку? – Усе гаразд. Зустріч в день. Кивнувши на запитання Катсуто, Маюмі відповіла «трохи здивованим тоном». – Він ще старшокласник.. Він не буде брати участь у розпиванні алкоголю. Тож приїжджати увечері, це лише зайві клопоти. Озвучена Катсуто причина була розумною, але Маюмі дивувалася не цьому. – Але, може знадобиться продемонструвати здібності? Чи не краще, щоб це трапилося в темряві? Катсуто не зупинив, Маюмі що озвучила небезпечні слова. Студенти навколо них знали, що Катсуто є главою з Десяти головних кланів, а Маюмі прямий нащадок з цих Десяти головних кланів. Нерідкі випадки, коли Десять головних кланів «демонструють свої здібності». А оскільки розгорнуто звукоізоляційне поле, їх не чули навіть з сусідніх місць. – В темряві існує ризик непередбаченої помилки. Відповідь Катсуто, переконала і налякала Маюмі. – Дзюмондзі-кун… Ти дійсно, серйозно до цього ставишся? Звичайно, для Тацуї ймовірність перемоги буде більшою, якщо буде темно, або за наявності більшої кількості перешкод, ніж коли поле зору буде відкритим. Для Катсуто природно уникати цього. Однак Маюмі відчувала, що Катсуто має намір розтрощити Тацую усієї сили. – Це противник до якого доводиться ставитися серйозно. Рішучим тоном відповів на слова Маюмі Катсуто. «Ох, він на сто відсотків серйозно. Одна, я можливо не впораюсь...» Подумала Маюмі, обливаючись потом у своїй уяві. ◇ ◇ ◇ У п’ятницю, Міюкі увесь час, навіть під час уроків, думала про електронний лист, який отримала від Аяко. «Після завтра...» Зміст електронного листа стосувався дати та часу нападу Сил Самооборони на Тацую. І на додачу була ще одна річ. «Якщо це будуть лише Сили Самооборони, старший брат, шановний Тацуя не програє». Але якщо до них приєднається Дзюмондзі-семпай. В електронному листі від Аяко, йшлося про те, що Сили Самооборони нападуть, під час візиту Катсуто. «Якщо вони будуть сам на сам, я впевнена, що він переможе навіть Дзюмондзі-семпая». Міюкі мала протилежну оцінку від Маюмі, відносно співвідношення сили Тацуї та Катсуто. Вона не сумнівалася, що Тацуя переможе, що він найсильніший. Однак Міюкі розуміла, що Тацуя не непереможний. Якщо Катсуто та Силах Самооборони об’єднаються, не можна ігнорувати можливість того, що Тацуя програє через перевантаження Області магічних операцій. Навіть якщо вони не об’єднаються, якщо він спочатку боротиметься з Катсуто і нього нападуть, коли він виснажиться після бою, це може призвести до несподіваної атаки. «...Все-таки, я теж піду» Таке рішення Міюкі прийняла, під час прибирання, після роботи в студентській раді. Мая не наказувала Міюкі не відвідувати Тацую. Однак допомога Тацуї має бути вчинком проти волі Маї, яка наказала їм жити окремо. Аяко сказала Міюкі: «єдиний хто може допомогти пану Тацуї, пані старша сестро Міюкі, це лише ви», але це особиста думка Аяко. Швидше, ці слова слід було тлумачити що Мая не хоче, щоб хтось допомагав Тацуї. Однак, Міюкі не могла не допомогти Тацуї. «...Вірно. Мені не потрібно було хвилюватися про це з самого початку». Немає значення, що думають чи хочуть Мая, родина Йотсуба, Сили Самооборони, нація, світ. Заради Тацуї. Це сенс її існування. В черговий раз, нагадала собі Міюкі. Міюкі, яка прямувала до станції в компанії Хоноки та інших членів студентської ради, Шізуку та Касумі, з дисциплінарного комітету, та Сабуро, який чекав Шіїну зупинилася та обернулася, на голос, що кликнув позаду. – О, Еріка, та інші також лише зараз йдуть до дому? Сьогодні ми пізно, тому я думала, що всі вже пішли додому. Як і сказала Міюкі, сьогодні студентська рада працювала до закриття школи. Все ще було світло, бо день був довгим, а от взимку вже було б темно. Більшість студентів, включаючи тих хто займається в клубах, вже залишили школу. – Нас вигнала охорона. – Готуючись до іспитів на терасі кафе ми не помітили, що пройшло стільки часу... – сором’язливо відповіла, після байдужих слів Еріки, Мідзукі на запитання Міюкі. – Скоро ж чергові екзамени. Кивнула на відповідь Мідзукі Міюкі. Регулярні іспити в старшій школі магії проводили по теорії магії та практичним навичкам. Загальні предмети оцінювалися щоденно, без письмового тесту. В цьому плані, нічого не змінилося навіть на третьому році. навчання. Оскільки Мідзукі навчалась в класі магічної інженерії, зміст завдань трохи відрізнявся, але оскільки перший і другий потік складали однакові екзамени, не дивно, що Мікіхіко, Еріка та Лео навчалися разом. – Я ще ні разу не навчалася в групі. Жарт Шізуку був неточним. Вірніше, в ньому не вистачало слів. Точніше, треба було сказати «я ніколи не залишалась у школі після занять, і не займалася в групі». – Нещодавно мої оцінки покращились, і я думаю націлитися на Магічний Університет. Трохи сором’язливо, сказав Лео не турбуючись про те, що у фразі Шізуку не вистачає слів. – Я не хотіла йти до Магічного Університету, але якщо такий ідіот піде, а я ні, мені буде ніяково. Це трохи розпалює в мені ентузіазм. Як завжди, вставила свій жарт Еріка. – Хто тут ідіот! – Хочеш стати розумним? Нахаба. – Так, так, Еріка, Лео, припиняйте вашу сварку закоханих. Влізла в жартівливу перепалку Еріки та Лео Мідзукі Мікіхіко, своєю чергою, вирішив «триматися подалі від небезпеки». – Це не сварка закоханих! – Еріка-чан, ти розумна, тож якщо почнеш вчитися раніше, в тебе усе вийде. Повністю пропустила, вірніше проігнорувала, крик Еріки Мідзукі. – Шібата-семпай, це було... Захоплено промовила Касумі, а Ідзумі біля неї інтенсивно закивала. – ...Я вже говорила. Я не збираюся йти кудись після школи. Можливо Еріка подумала що якщо продовжити, то їй буде більш ніяково, тож вона відповіла цілком серйозно. Оскільки це була вимога батька, я не мала іншого вибору, крім як піти до старшої школи. Ну, в результаті, це було правильне рішення, і я навіть трохи вдячна за це. Мідзукі поглянула на Еріку поглядом, в якому читалось «тобі немає чого соромитись». Еріка, звичайно удала, що нічого не помітила. – Після закінчення школи, я планую відправитись у тренувальну подорож воїна. – А? – Тренування воїна? Перепитала, після вигуку ошелешеної Мідзукі, Хонока. – Угу. Я хотіла б спробувати справжнє древнє кендзюцу, а не магічне. Заробляючи на підробітках, я хотіла б спочатку відвідати усіх мечників Японії, а потім і усього світу, якось так. Зрештою Еріка засміялась, намагаючись приховати своє відчуття сорому. Крім Еріки, ніхто більше не сміявся. – ...Хіба не можна зробити це вже після закінчення Магічного Університету. – Е-е? Ні, не вийде. Закінчивши університет, я буду вже зовсім дорослою? На слова Міюкі, Еріка панічно замахала руками перед собою. – Думаю це чудова мрія, незалежно від віку. Якщо шановний Тацуя схвалить, ми надамо тобі підтримку, щоб не довелося працювати на підробітку. – Ні-ні-ні-ні. Еріка, здається, ще більше рознервувалася. Бажаючи залишити це місце. – Я теж думаю, що це чудова мрія. – Я також. Залиште спонсорство на мене. – Ні-ні-ні-ні... До речі, Міюкі. Щоб утримати Хоноку та Шізуку від подальшого підбадьорювання, Еріка змінила тему. Чи можу я поїхати до Тацуї-куна наступної неділі? Не лише я, ми усі. Слова Еріки були від відчаю, але Мідзукі, наче пригадавши, продовжила. – Ми говорили про це, навчаючись деякий час тому. – Не у якійсь справі. – Просто захотілося побачитись. Слідом за Мідзукі, пояснили ситуацію Мікіхіко та Лео. Міюкі відчула тепло на внутрішніх куточках очей. Родина Йотсуба досі широко використовувала Тацую. Не лише в незаконній діяльності, але й «Таурус Сілвер» приносив їм значний прибуток. Він значно допоміг Силам Самооборони. Без перебільшення, можна сказати, що саме завдяки Тацуї вони могли дати відсіч силам Великого Азійського Союзу, у жовтні минулого року. Тацуя значно підняв репутацію Першої старшої. Торішню перемогу на Турнірі дев’яти шкіл ніхто б не назвав можливою без Тацуї, а перемога на турнірі два роки тому, була повноцінно його внеском. Конкурс дисертацій не приніс жодних результатів, але минуло річний експеримент із Зоряним реактором з лишком компенсував це. Навіть якщо Міюкі не вважає це забобонами, це ніяк не могло бути її фаворитизмом. Повинні існувати заперечення щодо ступеня внеску. Однак що ці до стягнення базуються на ньому, є незаперечним фактом. Попри це. І родина Йотсуба. І Сили Самооборони. І школа. Не спробували захистити Тацую. Що стосується школи, вона ініціативно відбивалась від нападок. І все ж, ці друзі. – ...Вибачте. Схоже, що наступної неділі в нього вже буде один гість. Ось чому вона не повинна втягувати їх, так розсудила Міюкі Вона стримувала сльози, не показувала бажання заплакати та з таємничим обличчям відмовила їм. Почувши відповідь, Еріка різко примружила очі. – Чи є цей «гість» з розряду непрошених? Міюкі посміхнулась і похитала головою. – Можливо, я не повинна це говорити... Гість — Дзюмондзі-семпай. Виглядаючи трохи ніяково, можливо через відчуття провини, що змусила ту говорити про те, про що вона не хотіла говорити, Еріка пробурмотіла «О, Дзюмондзі-семпай... – Тож, Еріка. Не думай зробити щось дивне. Еріка слухняно кивнула на попередження Міюкі. ◇ ◇ ◇ Реймонд С. Кларк. Хлопчина, що полюбляв використовувати титул «Сім Мудреців», в ці дні перебував у поганому настрої. Тому що він більше не міг гратися зі своїм улюбленим Глідск’яльв. Не тому, що Глідск’яльв більше недоступний. Принаймні, його термінал все ще працював. Але інші шість більше не працювали. Системний адміністратор їх відключив. Як результат, він більше не міг отримати радість підглядаючи, яку інформацію збирають інші користувачі. І це ще не все. Той факт, що лише він міг використовувати систему, еквівалентну ясновидцю, псував гострі відчуття від гри. Щоб він не робив, він не буде покараний. Підглядай та підслуховуй розмови скільки завгодно. По суті, це наче гра маленької дитини у своїй уяві. Це не цікаво. Тож Реймонд попросив розробника та адміністратора Глідск’яльва, свого батька, Едварда Кларка, відновити доступ інших користувачів. Однак, Едвард не погодився. – Зачекай трохи, — відповів батько. Реймонд не допитувався. Він був достатньо кмітливим, щоб відразу ж здатися. Натомість він шукав іншого способу грати у свою гру. Зробивши її більш захоплюючою. Більш хвилюючою. Найбільш захоплюючою частиною гри з Глідск’яльвом є роль «радника», яку він зіграв під час «Інциденту з вампірами». Він грав роль «викривача» та «рятувальника», але ніколи не мав почуття власної участі або причетності до глобальної події. Він хотів пережити таке хвилювання знову, ні ще більше хвилювання. І ще. Якщо ризик використання Глідск’яльву зменшився, і він більше не може насолоджуватися гострими відчуттями, він вирішив ризикнути собою. На сьогодні, Реймонд ніколи не викривав себе, крім одного винятку. Окрім того разу, він повністю уникав можливості розкрити свою особистість. Але він порушить це своє правило. Так дума Реймонд. Звичайно, він не збирався по дурному показати своє справжнє обличчя. Він хотів побачити, наскільки він зможе приховати свою особу, змінивши зовнішність і голос за допомогою комп’ютерної системи. Анджі Сіріус, «Апостол» цієї країни, змінює свій образ за допомогою магії. Наскільки він зможе стати іншою людиною, використовуючи цю систему? Реймонд не міг позбутися цієї, по-дитячому пустотливої, ідеї.