[6]

[6]

З понеділка Тацуя перестав з’являтися в школі.

Формально він ще залишався учнем Першої старшої, але цей факт викликав різноманітні брижі.

Десь у Токіо. Члени департаменту розвідки Сил Самооборони, що відповідали за темні операції, зібралися у залі нарад, розташування якої не розголошувалося.

– Здається старшокласник почав жити сам.

– Це шанс? На відміну від міста, не проблема, якщо ми задіємо велику групу людей.

– Будь ласка, зачекайте!

Пролунав голос, з видавлюванням повітря, оскільки людина нахилилася вперед, залишаючись в сидячому положенні.

– Шеф Інукаі, що таке?

Людиною, що виділилася з атмосфери, був керівник Інукаі, безпосередній начальник Тооями Цукаси, тієї, хто найбільше усвідомлював небезпеку Тацуї.

– Той факт, що ми можемо застосувати достатньо сил, означає, що це середовище яке не можна контролювати. Непідготовлений напад може бути небезпечним.

– Це пастка?

– Ні, я це не стверджую, але опонент — клан Йотсуба, яких називають «Недоторканими». Не думаю, що вони нічого не підготували.

– Згоден.

Погодився з цим Онда, керівник відділу особливих операцій.

– Хоча табір Нансо мав достатньо сили для оборони, результат ви знаєте. Хоча атакуючі та захисники помінялися місцями, гадаю нам слід уникати розв’язання цього питання самостійно.

– Шеф Онда, ви маєте на прикметі того хто нам допоможе?

– Я б не назвав це допомогою, але гадаю, що є дещо, що ми в результаті зможемо використати.

– Якісь обставини?

Заінтриговано запитав Ондо в Інукаі.

– Схоже, глава сім’ї Дзюмондзі незабаром поїде до Шіби Тацуї в Ідзуму, як представник Магічної асоціації.

Онда повернувся до Інукая, розкривши інформацію, яку роздобув особисто, не вважаючи це перемогою.

– Деталей я не знаю, але можливо це пов’язано з тим проєктом.

Змінивши формулювання, він розкрив інформацію у вигляді здогадки. Тут Ондо збрехав. Він навіть знав, що Тацуя це Таурус Сілвер і Катсуто їде переконати його взяти участь в проєкті. Він не розкрив це людям з того ж відділу розвідки в якому служив сам.

– Магічна асоціація, схоже, зацікавлена в проєкті USNA. Вони хочуть переконати родину Йотсуба взяти участь в проєкті?

Замість Онди, свою думку висловив старший за нього начальник відділу. За винятком Онди, жоден з присутніх тут мужів не пов’язували Тацую з Таурусом Сілвером.

Вони високо оцінювали бойову силу Тацуї. Тому що знали її не з чуток. Вони не знали рівень інтелекту та технологічних навичок Тацуї. Тому не могли пов’язати старшокласника і провідного магічного інженера.

– ...Зрозуміло. Це шанс.

Слабко і рішуче кивнув заступник директора, що був найстаршим з присутніх.

– Відмова Йотсуби співпрацювати, стала очевидною ще з попередньої зустрічі.

Попередньою зустріччю була молодіжна рада Десяти кланів, що сталася у квітні. Це немає нічого спільного з нинішньою ситуацією. Зауваження заступника директора було більше випадковою здогадкою, ніж дедуктивним висновком, але поверхневі факти були правильними.

– Переговори між Шібою Тацуєю та головою родини Дзюмондзі, ймовірно проваляться. І якщо ці двоє битимуться, Дзюмондзі Катсуто переможе. Чи не так, шеф Інукаі.

– Так

З впевненістю кивнув на запитання заступника директора Інукаі.

– Старший сержант Тоояма... Родина Тояма теж дійшли цього висновку.

Входячи до Двадцяти восьми сімей, родина Тояма, ніколи не вступала до Десяти головних кланів.

Їх навіть не висували.

Однак, як військові маги, не бойові, вони на рівні з Йотсубою та Дзюмондзі.

Департамент розвідки Сил Самооборони був у цьому впевнений.

Військові маги здатні не лише воювати. Одного цього недостатньо. Потрібний також аналіз сили та тактичне судження. І родина Тояма — єдина серед двадцяти восьми сімей, члени якої проходили військову підготовку в Силах Самооборони з самого народження.

– Глава родини Дзюмондзі не вб’є Шіба Тацую. Однак Шіба Тацуя, будучи розгромлений Дзюмондзі Катсуто, повинен втратити опір.

А родини Дзюмондзі не має наміру протистояти Силам Самооборони.

– Так.

Кивнув на слова заступника директора Інукаі

– Тоді почнемо діяти, коли родина Дзюмондзі зробить свій хід. Про всяк випадок, також буде відправлена старший сержант Тоояма. Але цього разу не як суперник Шіби Тацуї. А щоб розібратися з охороною, яку відправила родина Йотсуба.

– Зрозумів.

У відповіді Інукаі були домішки невеликого вагання.

– Не хвилюйтесь, Інукаі. Родина Йотсуба, схоже, впевнена в бойовій силі Шіби Тацуї. Значить, в охорону не залучать людей з вагомою силою. Найвправніші будуть зосереджені на нареченій.

Заступник директора звернув погляд на Онду.

– Гадаю, ви маєте рацію.

Шанобливо кивнув на слова заступника директора Онда.

◇ ◇ ◇

– Мої вибачення. – ...Що?

Здивованим голосом промовила Шіїна, зайшовши до кімнати студентської ради, після уроків.

– Щось не так, Шіїна-чан?

Розвернувши стілець, і обернувшись назад, запитала Шіїну, Ідзумі, що прийшла раніше.

– О ні, що з Піксі...

Як і сказала Шіїна, Піксі, що завжди чекала в кутку кімнати студентської ради, не було.

– Вона належить шановному Тацуї.

Відповіла Мінамі, дістаючи ганчірку з ящика для прибирання (коробки з засобами чищення закріпленої на мобільному пилососі.)

Шіїна не стала пропонувати «Я це зроблю», поки Мінамі витерла стіл. За місяць, вона зрозуміла, що Мінамі не довірить цю роботу молодшим.

– Піксі з шановним Тацуєю, щоб подбати про його повсякденні потреби.

Схоже, почувши слова Мінамі з коридору. Пояснила Міюкі, що з’явилася у вже відкритих дверей, замість привітання.

– Міюкі-семпай, постараємося сьогодні!

– Постараємось, президент. Хм, це...

На відміну від Ідзумі, яка як завжди говорила досить збудженою, Шіїна зі здивуванням схилила голову на бік.

– Ах!

Перш ніж Міюкі встигла відповісти, Шіїні заду на плече поклали руку і вона, підскочивши, скрикнула.

– Кі, Кітаяма-семпай...

Поспіхом озирнувшись назад, Шіїна побачила Шізуку, що хитала головою з докором в погляді.

– Шіїна-чан, мова йде про пана Тацую.

Прошепотіла Шіїні Хонока, поруч з Шізуку.

Таким чином Шіїна якось зрозуміла ситуацію.

Сьогодні був день після неділі, коли її розлучили з Тацуєю. Міюкі, відбула уроки й виконувала роботу в студентській раді, як завжди.

Для учнів першого потоку, які зазвичай не взаємодіють з Тацуєю, Міюкі, мабуть, виглядала як зазвичай. На відміну від її друзів, які вперше за довгий час, залишили школу разом з ними, вони не могли помітити конкретної різниці.

– Міюкі, ем... Ти в порядку?

Однак якщо хтось міг відчути щось «незвичне», то це друзі. Наприклад, Еріка навчалася в іншій аудиторії і не займалась справами студентської ради. Вони проводили набагато менше часу разом. І все-таки вона помітила що щось не так, і не лише завдяки своїй спостережливості.

– Так, усе добре. Дякую, Еріко.

Оскільки вона розуміла, що подруга проявляє турботу, Міюкі не стала повністю все заперечувати.

І їй не було соромно зізнатися, що сумує за Тацуєю, бо його не має поряд.

Для неї це природно.

Оскільки вона існує для Тацуї, присутність Тацуї для неї є абсолютною необхідністю.

Міюкі думала, що друзі це вже зрозуміли й більше не має потреби це приховувати.

– А де зараз пан Тацуя? Якщо не секрет...

«Я не проти», відповіла Міюкі, на сором’язливе питання Хоноки.

– Він відпочиває на віллі в Ідзу. Цікаво, чи зможе він хоча б там нормально відпочити.

– Ідзу... Якби не ці клопітні обставини, можна було б позаздрити.

– Саме через ці клопітні обставини, Тацуя був змушений переїхати на віллу.

– Заткнись. Без тебе знаю. Ти не популярний, бо не вмієш не говорити зайвого.

Пожартував на слова Еріки, що були ані серйозними, а ні жартівливими, Лео, а вона відповіла своєю насмішкою.

– Що!.. Це зайва турбота. Хоч не так сильно, як Тацуя, я не дратую дівчат. Вірно, Сакурай?

Сьогодні в кав’ярні зібралися не лише учні третього року. Тріо, Касумі, Ідзумі та Мінамі, другого року, й Шіїна та Сабуро, пара першого року, також входили до цієї великої компанії.

Лео розмовляв з Мінамі, бо вона належала до того ж альпіністського клубу, що і він. Оскільки вона входила до студентської ради, навряд чи вона мала багато можливостей там з’являтися, але іноді вона виконувала роботу менеджера, приносячи рисові кульки, приготовлені в кулінарному клубі.

– ...Так, це вірно.

Ухильно відповіла Мінамі, на питання Лео, що явно вимагав підтвердження.

– О~, ні- ні. Користуватися своєю владою в такій ситуації. – Я не знала, що ти такий~.

– Га?!

Ігноруючи обурення Лео, Еріка звернулася до Мінамі.

– Мінамі, тобі не потрібно його захищати, через те що він глава твого клубу.

– Хм...

Мінамі розгубилася і почергово переводила погляд то на Еріку, то на Лео.

– Еріка. Сайдзьо-кун, ти теж не турбуй Мінамі-чан.

Еріка та Лео на мить переглянулися одна з одним і одночасно кивнули Міюкі.

Таким чином, завдяки Міюкі, Мінамі змогла уникнути зніяковіння.

– Пан Тацуя не прийде сюди навіть в неділю.

Питання Мідзукі змінило атмосферу в групі.

Коли почала виникати незручна атмосфера, Міюкі з самотньою посмішкою похитала головою.

– Думаю, що він деякий час не зможе повернутися до Токіо. Бо зараз тут багато різних надокучливих людей.

– М-ми можемо його провідати?

Отримавши імпульс від слів Мідзукі, запитала Хонока

– Я не можу сказати, поки не порошу про зустріч.

Трохи продемонструвавши задумливість, відповіла Міюкі.

– О... Вірно.

Можуть прийти неприємні гості.

На ці слова, відреагували Касумі та Ідзумі.

– Семпай, це...

– Це цілком ймовірно.

Доброзичливо посміхнулась близнючкам-кохаям Міюкі

– Ідзумі-чан, Касумі-чан, якщо так станеться, і «неприємними гостями» стане ваша родина, не заважайте своєму батькові чи братові.

– Міюкі-семпай! Я завжди буду на боці семпая!

Захоплено заперечила Ідзумі.

Але Касумі поряд з нею зніяковіла.

– Ідзумі-чан, ти бентежиш Касумі-чан, такими словами.

– Касумі-чан! Касумі-чан, на моєму боці, чи не так?

– Ні, ну я то на боці Ідзумі ..

Касумі ще більш зніяковіла.

– Ідзумі-чан?

Міюкі гірко посміхнулась і стала між напористою Ідзумі і розгубленою Касумі.

– Принаймні нічого не робіть, гаразд? Ні я, ні шановний Тацуя насправді не збираємося ворогувати з батьком Ідзумі-чан.

– ...Я зрозуміла.

Це була її слабкість перед чарівністю. Якщо Міюкі просила її словами, які не можливо зрозуміти неправильно, Ідзумі не могла встояти.

– Міюкі, марно нас стримувати.

Коли Міюкі повернулась, Еріка насправді пустотливо посміхалась.

– Я не хочу, щоб ви вчинили щось божевільне...

– А хіба ти сама не збираєшся вткнути щось божевільне.

Прошепотіла Еріка.

Її вираз обличчя був настільки очевидним, що Міюкі могла лише неясно посміхнутися.

◇ ◇ ◇

В Магічному Університеті не було клубів за інтересами.

Однак були клубні заняття. В основному, атлетичні клуби виступали засобом тренувань. Багато кар’єрних шляхів магів вимагають фізичної сили та спортивних навичок, при відсутності фізичної підготовки у навчальному плані, додаткові заняття мали вагоме значення.

Однак не всі студенти входили до клубів. Клубна діяльність, природно, не обов’язкова. Катсуто, який був головою Клубного комітету в старшій школі, також не був членом клубу в магічному університеті.

Маючи справи й в родині Дзюмондзі, він вирішив якнайшвидше повернутися додому. Він рідко проходив через ворота навчального закладу у такий час. Так трапилося, що він довго затримався через підготовку звіту з практики. Через не заплановане, Катсуто, хвилюючись за свою роботу, швидкою ходою прямував до станції.

– Дзюмондзі-кун!

Позаду Катсуто почувся голос, що кликав його.

Знайомий голос, власницю якого він міг пізнати, не озираючись. Якщо говорити відверто, це була людина, що найчастіше заважає його планам, але чомусь, незважаючи на сімейні справи, він завжди просто зупинявся.

Катсуто черговий раз зупинився й озирнувся.

– Дзюмондзі-кун!

– Саєгуса. Я тебе чую, тож не кричи так сильно.

Маюмі, що бігла наздоганяючи, загальмувала перед Катсуто і сором’язливо посміхнулась.

Закрила одне око і висунула язик, насправді такої грубої поведінки не було, але виникло саме таке враження.

– Вибач, що затримую.

– Нічого, то що ти хотіла?

Без передмов, запитав він.

Така непривітна реакція свідчила не про те, що він не бачить в ній жінку, просто з нею він почувався невимушено.

– Я хотіла про дещо запитати. Чи можу я поїхати з тобою в одній кабінці?

– Ти ж зробиш крюк?

– Це ж близько двадцяти хвилин? Я не проти.

Сучасний громадський транспорт на короткі відстані, Індивідуальні кабінки, це система в основі якій лежали прямі маршрути між станціями посадки висадки. В ній не неможливо висадити пасажира до пункту призначення.

Однак це не означає, що спільне використання неможливе. Тут є певний елемент везіння, але якщо на станції прибуття немає пасажира, що чекають на посадку, можна прямувати до іншої станції зазначивши її під час поїздки. Навіть якщо є інший пасажир, треба буде просто почекати в черзі.

В середині транспортних кабінок, приватність під ретельним захистом. Практично неможливо, щоб розмова в машині вийшла на зовні. Бізнесмени та просто парочки, використовували цю особливість індивідуальних кабінок електропоїзда, для конфіденційних переговорів.

Маюмі теж запропонувала спільну поїздку з метою конфіденційної розмови. Однак першим пунктом призначення була найближча до родини Саєгуса станція.

– Дзюмондзі-кун, ти такий джентльмен.

– Це природно.

З кислим виразом відповів на хіхікання Маюмі Катсуто.

– І про що ти хотіла запитати

Разом із запитанням Катсуто, посмішка зникла з обличчя Маюмі.

– Дзюмондзі-кун, я чула, що ти ідеш до Тацуї-куна.

– Ти почула від свого батька?

– Він не сказав з якою метою ти туди їдеш.

Катсуто ліг на спинку сидіння, опустив повіки та схрестив руки.

– Я не можу цього сказати.

– Дякую. Тепер я зрозуміла.

Катсуто відкрив очі.

Маюмі підморгнула йому і пояснила.

– Здається, мені вдалося зрозуміти усе лише з натяків про японського старшокласника. І ось такі спроби тримати це в таємниці.

Висловила свої висновки Маюмі, не називаючи жодних імен.

Катсуто продовжував мовчати.

– Слухай, Дзюмондзі-кун.

– ...Що?

Неохоче відреагував на тон явного прохання Катсуто.

– Візьмеш мене з собою?

– ...Для чого?

Катсуто поглянув на Маюмі широко відкритими очима, і запитавши, відразу повернувся до звичайного погляду.

– Не думаю, що Тацуя-кун покірно погодиться.

– ...Ну, напевно, так і є.

– Однак я не думаю, що Дзюмондзі-кун піде з порожніми руками.

– ...

– Не думаю, що Дзюмондзі-кун програє Тацуї-куну. Тацуя-кун також сильний, але я впевнена, що він не настільки вмілий, як Дзюмондзі-кун.

– І що?

– Але я не думаю, що з Тацуєю вдасться впоратися так легко. Тацуя володіє цією цілющою магією, тому він може не зупинитися поки не помре.

– Цілюща магія Шіби... Вона настільки потужна?

Катсуто розслабив схрещені руки та звернувся до Маюмі.

– Так. Власне кажучи, це не зцілення.

Маюмі вловила на собі погляд Катсуто і також поглянула йому прямо в очі.

– Тож я з тобою, щоб не сталося непоправного.

– Хочеш сказати, що Саєгуса долучаться до умовлянь Шіби.

– Я не заважатиму тобі.

Відвівши погляд від Маюмі, Катсуто зітхнув.

– Це мають бути переговори... Ну, якщо буде присутня Саєгуса, можливо, вдасть вирішити усе мирно. Ти була ближчою до Шіби, ніж я.

– Це звучить трохи дивно, коли ти говориш про близькість, але... Коли ти їдеш до Тацуї?

– Якщо Шіба буде вільним, я думаю зробити це наступної неділі. Я збираюся скористатися машиною, тож давай я заберу тебе з дому.

– О, дякую.

Маюмі посміхнулась і повернулась в перед. Далі вони ні про що не говорили, але незручної атмосфери в кабінці не виникло.

◇ ◇ ◇

На наступний день, після повернення з місії супроводу на авіаносці «Ентерпрайз», Ліна на тренуваннях була в’ялою.

– Головнокомандувач. Здається, ви маєте поганий вигляд, ви добре почуваєтесь?..

– Ні, нічого такого. Вибач, що показала себе такою незібраною, Бен.

На шляху до гуртожитку, після тренування, до неї звернувся номер Два Канопус.

– Ні, оскільки ми люди, природно, що бувають хвилини злетів і падінь, але... Справді нічого?

– Так. Це не схоже на мене, та здається я нервувала перед двома «Апостолами» Безобразовим та Маклаудом.

– Це не поле бою, а місце зустрічі. Недивно що ви втомилися, намагаючись не продемонструвати грубість перед іноземними гостями.

– ...Бен? Хочеш сказати, що я хамка.

– О, ні, я не хотів подібного.

Відвів погляд Канопус

Ліна відчула, що її скроні смикаються.

– Як найкраще відпочиньте командувач. Ну добре..

Канопус підбадьорливо посміхнувся і пішов.

Ліна дивилася йому в спину, але, мабуть, подумала, що не може робити це вічно. Вона опустила плечі й повернулася до своєї кімнати.

Завдяки діям Канопуса, їй стало краще, але все ще не могла позбутися грудочок, що утворилися в її серці.. Вона не відчула бадьорості, навіть прийнявши душ.

Вона знала в чому причина. В тому, що вона бачила на Ентерпрайзі, якщо бути точним, то в ситуації з магами.

До цього часу, Ліна не почувалася так некомфортно чи огидно від того, що магів сприймають як зброю. Найсильніше, вона вдаватися в подібні питання, коли була в Японії, коли зв’язалась з Тацуєю, Міюкі, та їх компанією... ні коли зіштовхнулась з Тацуєю.

Ліна сиділа перед дзеркалом, замотана в банний рушник. Вона майже не усвідомлювала, що робить. Будучи поглинута своїми думками.

“Тацуя не заперечував, що маги воюють.”

“Тацуя не заперечував, що маг стає солдатом.”

“Тацуя не говорив, що заперечує, що маги стають зброєю.”

“Тацуя був проти, щоб я продовжувала бути солдатом.”

Трохи занурившись у це, вона пригадала, що якось чула. У свідомості Ліни спливла одна думка.

Те, на що націлений Тацуя. Світ, де маги не повинні бути зброєю.

Можливо, помилка її пам’яті. Можливо, Тацуя цього не казав. Однак вона відчувала, що це правильно. Тацуя намагався створити суспільство, де маги не будуть змушені ставати зброєю.

Після повернення з Японії, в далечині від Тацуї, вона не розмірковувала над цим. Це змусило її знову думати, що для мага, який служить в армії, природно використовувати магію в бою. Тож вона думала, що світ, де магів не змішують бути магами — це щось недосяжне.

Вона стала солдатом за власним бажанням.

Маг виконує роль зброї за власним бажанням.

Якби це не виглядало зовні, маг мав свободу волі.

“Так я думала”

“Я була в цьому переконана.”

«Але це»

«Та система Ентерпрайзу»

«Як і сказав Тацуя...»

– Саме так. Попередити Тацую...

Потягнувшись до телефону, Ліна завмерла.

«Що ти збираєшся зробити?»

«Попередити Тацую?»

«Про що?»

«Те, що на нього націлились Безобразов і Маклауд?»

Хоч вона щойно прийняла душ, на її лобі проступило трохи поту.

По хребті пробіг дивний озноб.

– Ха, ха-ха, ха-ха-ха-ха ...

Сміх, що просочився з вуст Ліни, був несвідомим.

– Що, чорт забирай, я збираюся зробити?

Якби вона не сміялась, то впала б в паніку.

Добре, що вона згадала Тацую.

Однак, вона намагалася попередити Тацую, що призвело б до витоку військової інформації.

І скориставшись телефоном у своїй кімнаті, який обов’язково прослуховується.

«Я була настільки шокованою»

«Дізнавшись, що маги використовуються як деталі та як паливо.»

«Я думала, що розумію обмеження волі військовослужбовців.»

«Я думала, що згідна з цим.»

«Тацуя...»

– Тому ти це сказав?

Пам’ять Ліни оживила ті прощальні слова, тієї ночі.

«Ліна, якщо хочеш піти з Зірок...»

«Якщо хочеш перестати бути солдатом.»

«Тацуя. Ти знав, що я не підходжу для військової служби?..»

Ліна не усвідомлювала про що думає.

Вставши, вона знову пішла в душ, щоб змити піт і зігрітися.

Скинувши рушник, знову змочила шкіру гарячою водою.

На той момент, вона вже не пам’ятала про що думала перед дзеркалом.