[12]

[12]

Формальності, що до інциденту, Катсуто узяв на себе.

Дії Тацуї та компанії, в найкращому випадку, перевищена самооборона, у найгіршому, замах на вбивство, до того ж не санкціоноване використання магії, та рука закону до них не дотяглась.

Влада десяти головних кланів перевищувала судову.

Як тільки стало зрозуміло, що для таланту в сучасній магії має значення генетична схильність, як логічний наслідок, Звісно передбачалося підсилення крові.

Якщо це країна де вивчення магії державна політика, то в таких країнах, по всьому світу, магія і надприродні здібності були диференційовані.

Звісно, це ж сталося і в цій країні.

У результаті, виникла група, яка контролювала магію в ній.

Тобто десять головних кланів.

Їх історія ще не перевищила і сторіччя, тож, їх ієрархічне положення ще не стійке.

Проте історія, так званих, десяти головних кланів вже створила бар’єр між ними й іншими людьми.

Як клани, що постійно споріднювалися з іншими кланами на ряду зі спорідненими з ними ста сім’ями, десять головних кланів досягли того рівня, що не досягти тим хто не контролював свою кров.

Десять головних кланів ніколи не виходили на політичну сцену.

У них не було жодної формальної влади.

Вони виступали як солдати, поліція, чиновники адміністрацій, використовували свою магію підтримуючи цю країну в авангарді.

В обмін на відмову від реальної влади, вони отримали інвазивну рівнозначну владу в тіні політиків.

Саме такий шлях обрали сучасні маги, цієї країни.

На даний час, найпотужнішими серед десяти головних кланів були Йотсуба і Саєгуса.

Третіми були Дзюмондзі.

У справи пов’язані зі старшим сином сім’ї Дзюмондзі не могла бути залучена звичайна поліція.

Після інциденту, Харука відправилась в довгострокову робочу поїздку.

Відштовхуючись від фактів, її усунення це лише привід.

Лео ще досі не отримав від неї відповідь на своє питання.

З огляду на те, що радника їй на заміну досі не призначено, схоже вона має намір повернутися, через деякий час.

В рамках очистки, у руйнуванні дверей до спеціалізованого читацького залу, які Тацуя розрізав за допомогою свого «розкладання», був звинувачений агент Бланш.

Це пояснювалося тим, що школа не намагалася взяти контроль над ключовими питаннями в розслідуванні. Однак, оскільки сам Тацуя не стверджував, що це він розламав двері з композитної броні, більше ніж половина школи вважали, що так і є.

Школа приховала той факт, що учень викрав ключ.

По-перше, факт того, що там взагалі були студенти першої старшої школи ніхто не підтвердив.

Через обставини, дорослі з самого початку вирішили не перейматися спробою промислового шпигунства Саяки.

Вона деякий час провела в лікарні.

Тріщини в правій руці було не достатньо для госпіталізації, але оскільки з’явилась інформація, що лідер Бланш є користувачем магічної системи коливань, світлових хвиль «пристріт», було вирішено перевірити чи зберігся контроль розуму.

За час перебування в лікарні, Тацуя відвідував її лише раз, але Еріка часто провідувала її й здається вони стали ближче.

Лідер чоловічого клубу кендо, Тсукаса Кіное, також не був звинувачений у скоєнні злочину. Оскільки перебував під серйозним контролем розуму.

Протягом тривалого часу він лікувався в лікарні, хоча його не відсторонили, він знаходився в академічній відпустці, та зрештою, добровільно залишив першу старшу школу.

Він з самого початку не бажав бути магом, а гіперчутливість до духовних часток не була великою перешкодою у повсякденному житті.

Також було встановлено, що Тсукаса Хаджіме загострив увагу на його силу сприйняття і відправив його до старшої школи магії, щоб дізнатися про магію, що могла бути корисною для організації. Після того як контроль розуму був усунений, він присвятив себе тому, чим дійсно хотів займатися - кендо.

Особливий магічний талан поки нікому не відомий, окрім тих хто супроводжував його, тоді, на заводі з переробки відходів.

Маюмі та Марі про нього не відали.

Навіть його друзі Мідзукі, Хонока та Шізуку нічого не знали.

Якщо бути точним, ні Лео, ні Еріка не знали про його повну силу.

Тацуя не знав, що думав про це Катсуто і чому мовчав Кіріхара, та для нього це було благословенням.

Він не міг оприлюднювати цю магію.

Проте, Маюмі та Марі, здається про щось здогадуються.

Міюкі була пригнічена протягом цілого тижня після інциденту.

На поверхні вона досі була тією ж прекрасною дівчиною, але іноді можна було побачити як вона закриває обличчя долонями.

Дома вона поводила себе так само.

Як і очікувалося, вона розмірковувала про те, що використовувати «Ніфльгейм» було занадто.

На щастя оскільки, члени Бланш, випадково, були моментально занурені в кріосон (через природу магії, клітини були в мить рівномірно заморожені зовні й з середини та руйнування клітинних мембран не сталося) і тих хто зазнав невиправної шкоди для здоров’я, схоже, не було.

Тацуя зробив усе, щоб втішити Міюкі, до тих пір поки вона не почала виходити з депресії й хоча б почала посміхатися.

В школі, Тацуя все ще розривався між різними справами для дисциплінарного комітету і студентської ради, але нарешті його шкільне життя стало спокійним, як він і уявляв собі під час вступу.

◇ ◇ ◇

І от, настав травень.

Сьогодні був день виписки Саяки.

Щоб відсвяткувати це, Тацуя і Міюкі відвідали лікарню. Вони пропустили ранкову лекцію. Найбільшою перевагою дистанційного навчання була відсутність вчителів, що давало велику свободу у відвідуванні занять.

Там...

– Хіба це не Кіріхара-семпай?

Міюкі могла й не казати цього, Тацуя і так його помітив.

Саяка вже змінила лікарняний одяг на повсякденний і знаходилась в оточені членів сім’ї та медсестер у передпокої.

У цьому колі, біля Саяки, було помічено обличчя Кіріхари, що нервував і схоже трохи соромився.

– Вони, здається, дуже дружні?

Міюкі, очевидно, знала чим закінчилася серія заворушень, так званого «спірного інциденту кендо».

Знаючи про це, було дивно бачити Саяку і Кіріхару у такій дружній атмосфері.

– Кіріхара-семпай, приходив до неї щодня.

– Хе-е, це.

Озирнувшись на голос, що прилетів не звідки, Еріка стояла з нудним обличчям.

– Тцс, адже тебе не можливо здивувати.

– Ні, я був здивований

Кіріхара-семпай настільки дбайлива людина.

– Не в тому справа!

Звісно, Тацуя розумів, що це лише зміна теми, тож просто посміхнувся Еріці, що надулася.

– Хм. Ти завжди такий вредний, то ж, звісно, Сая до тебе охолола.

Тацую не хвилювала дана ситуація.

Це не привід для гордості, але число жінок якими він цікавився дорівнювало нулю.

Мало того...

– Еріка... «Сая», чи можливо що ти маєш на увазі Мібу-семпай?

Міюкі озвучила це питання швидше.

– Хм? Правильно.

– ...Ви познайомилися значно ближче.

– Залиште це мені.

«Що?» Це слово вже досягло горла, але оскільки плутанина лише поглиблювалася він вирішив стриматися і не озвучувати його.

Щобільше, сьогодні вони тут відвідувачі.

– Мібу-семпай.

У супроводі Міюкі та Еріки, яка, чи то нервувала, чи то просто їй було не зручно, тому вона стихла, Тацуя підійшов до групи й привітався.

– Шіба-кун! Ви прийшли?

Здивована неочікуваним окликом, натовп розступився, Саяка побачила Тацую і широко посміхнулась.

У Кіріхари що стояв поряд з нею, на мить промайнуло незадоволення, та цього було недостатньо щоб зіпсувати цей радісний день.

– Вітаємо з випискою з лікарні

Міюкі вручила букет, що тримала в руках.

Спочатку Тацуя збирався слідувати сучасним традиціям і відправити його кур’єром, але, «є сенс доставляти подібні речі власними руками!» Наполегливо заявила Міюкі, що рідко настільки незворушна, тож було вирішено принести особисто.

Міюкі, з букетом в руках, виділялася на фоні буденного міста, але побачивши чудову посмішку Саяки, коли вона отримала букет, Тацуя подумав, що вчинив правильно, послухавшись сестри.

– Ти Шіба-кун?

Пролунав голос чоловіка середніх років, коли Тацуя відступив на крок, від розмови учениць, старшої школи, звівши себе до рівня декорації

Навіть якщо до нього зверталися лише на прізвище, завдяки лінії зору, не порозумінь не виникало.

Судячи з його підготовленого тіла і невразливої стійки, чоловік обізнаний в бойових мистецтвах.

Риси його обличчя видавали його кровний зв’язок з Саякою.

– Я Мібу Юзо, батько Саяки.

– Приємно познайомитись, я Шіба Тацуя.

– Я його сестра, Шіба Міюкі. Приємно познайомитись.

Помітивши, що Тацуя з кимось вітається, Міюкі підійшла і ввічливо вклонилось, за його спиною.

Хоча співрозмовник на мить був спантеличений її елегантними манерами, але обличчя відразу набуло виразу того, кого можна назвати послідовником бойових мистецтв.

Ймовірно, меч Саяки був вихований її батьком.

– Міюкі, будь ласка, приглянь за Ерікою.

Коли Тацуя сказав це, озирнувшись назад, Кіріхара був загнаний у кут в розмові з Ерікою.

– Так. Прошу вибачити шановний дядечко.

Той кого Міюкі назвала «шановний дядечко», схоже не зміг приховати своє роздратування, та йому вдалося повернути незворушний вираз обличчя.

Звичайно, ні Тацуя, ні Міюкі не подали ознак, що помітили це.

Тацуя знову повернувся до батька Саяки.

Той розумів, що Тацуя навмисно відправив Міюкі й не став витрачати час на непотрібні проблеми.

– Шіба-кун, я вдячний тобі. Я зобов’язаний тобі видужанням моєї доньки.

– Я нічого не зробив.

Моя сестра і Чіба були тими, хто переконав Мібу-семпай.

Саме Чіба і Кіріхара-семпай, були тими хто давав їй сили під час госпіталізації.

Просто кинувши кілька холодних невдоволених слів, я не заслуговую на вдячності.

– Навіть якщо і так, ти це зробив коли я відвернувся від неї.

Я знав що моя донька стурбована відсутністю прогресу в магії, але я не зважив на це, як нащось не важливе. Я знаходився в полоні свого переконання, що магічна майстерність і істині бойові здібності - це зовсім різні речі, насправді я не розумів наскільки сильно страждає моя донька.

Навпаки, сховався за своєю зайнятістю і не допоміг дівчинці, коли вона зв’язалася з дивною компанією, як батько я нікчема.

Я чув від доньки, про все, що сталося.

Вона сказала, що почувши твої слова, згадала проте, що вже давно загубила.

Це стало шансом прокинутися від кошмару.

Моя донька вдячна тобі.

Вона сказала, що те що врятувало її не було марним.

Я не знаю, що це означає, але я знаю що моя донька по-справжньому вдячна.

Тому, я хочу сказати тобі.

Дякую.

– ...Справді, тут не має за що дякувати.

Похитав головою спантеличений Тацуя, а батько Саяки злегка засміявся.

– ...Ти такий, як і розповідав Казама.

Цих слів було достатньо, щоб пробити прохолоду Тацуї.

– ...Ви знаєте майора Казаму?

– Я вже у відставці, але ми бойові товариші, що жили в одній казармі. Ми одного віку. І все ще дружимо.

Він розумів, що «дружимо» не розкриває всі їх відносини.

Добре розумів.

Навіть якщо це просто друг чи навіть близький друг, це не той кому Казама міг розповісти про Тацую.

– Думаю те, що Саяка познайомилась з тобою - це небесне провидіння. Напевно, не зможу висловити достатню подяку.

Якщо можливо, я б хотів, щоб така людина, як ти підтримувала Саяку і в майбутньому...

– ...Я не та людина, що може підтримати хоча б когось.

– ...Залишмо усе як є.

Це просто безглузде бажання одного батька, просто забудь про це.

Також я нікому не розповідав почуте від Казами, звичайно, дочці теж нічого не скажу, так що будь спокійним.

Я просто знаю, що ти людина, яка може врятувати мою доньку і насправді врятував її, просто хотів сказати тобі.

Справді, дуже дякую.

Не чекаючи відповіді, не дозволяючи Тацуї продовжувати принижувати свої заслуги, батько Саяки повернувся до дружини.

Злегка потрусивши головою і викинувши зі свідомості незначне засмучення, Тацуя також повернувся до своєї сестри.

– О, Шіба-кун. Про що ти говорив з батьком.

Негайно, заговорила з ним Саяка, бачачи в ньому людину, що вчасно пропонує рятувальну соломинку.

Схоже, що Міюкі самотужки не могла впоратися з Ерікою.

– Ми говорили про людину, що колись дбала про мене і виявилась близьким другом вашого батька.

– О, це так.

– Так світ тісний.

– Тацуя-кун і Сая мають глибокий зв’язок.

Миттєво приєдналась до розмови Еріка.

Схоже сьогодні вона гарно почувається.

– Ей, Сая. Чому ти перемкнулася з Тацуї-куна на Кіріхару-семпая?

Тобі ж сподобався Тацуя, вірно?

– Е-ей, Ері-чан?

Дивлячись на панічну Саяку, Тацуя розмірковував трохи про інше

«Ері-чан, це..»

Він розмірковував про те, що ці двоє непогано здружились. Так ніби те, що відбувалося його зовсім не стосується.

– Еріка, ти сьогодні трохи перегинаєш.

Хоч Міюкі й зробила зауваження, та не звернула на нього увагу.

Подібним її, в такому стані, не зупинити.

– Якщо судити лише з зовнішності, думаю Тацуя-кун краще.

– ...Ти, неймовірно груба жінка.

– Не зважай. Кіріхара-семпай, не має такого личка.

– ...Ти серйозно змушуєш мене плакати.

– Так собі.

Отже, Сая, зрештою, вирішальним фактором стала старанність?

– Доброта незграбного хлопця перемогла, чи не так?

Обличчя Саяки почервоніло аж до вух.

Та щоразу намагалася відвести погляд, Еріка щоразу намагалась опинятися перед нею, можливо, з використанням магії, так та зрештою розплакалась.

– Еріка, заспокойся...

«Певно, зараз час».

Розсудив Тацуя, коли спробував втрутитись і справді це зупинити.

– Та... Можливо, як ти й сказала, Ері-чан.

Почала зізнаватися Саяка, стримуючи грізний голос.

Її засмучення досягло межі, схоже її психологічні бар’єри рухнули.

– Думаю, я була закохана у Шібу-куна.

– Оу?

На зізнання Саяки, чомусь, першою почала кліпати Еріка.

– У нього є незрівнянна сила, якої я прагнула.

Але, прагнучи її, думаю я боялася її.

На пильний погляд Міюкі, Тацуя відповів гіркою посмішкою.

Молодша сестра, схоже, вважала його чуттєвою людиною.

– Незважаючи від того, наскільки швидко я бігтиму, я не зможу наздогнати Шібу-куна.

Для того, щоб бути схожою на нього, я повинна безперервно працювати й незалежно від того скільки я промчу в перед, я не зможу стати такою ж сильною...

Гадаю, що стосовно Шикуна, який здобув велику силу, це не ввічливо, але це мої думки.

– ...Думаю, я тебе розумію. Дійсно іноді Тацуя-кун змушує мене думати теж саме.

Кіріхара-кун... Ми серйозно поговорили коли він в перше прийшов провідати мене, думаю, якщо це він, в бою ми будемо просуватися з однією швидкістю.

Тож...

– ...Дякуємо за пригощання17.

Хоча він не міг погодитися з її грубим висловлюванням, в душі Тацуя погоджувався з Ерікою.

Разом з тим, перед Тацуєю, Саяка виглядала не награно «симпатичною дівчиною», а по-справжньому «красунею».

– Ей, Кіріхара-семпай?

Відколи вам подобається Сая?

– ...Галаслива жінка. Це особисте.

Вас ніяк не стосується.

– Вірно, Еріка. Відколи, немає жодного значення.

На Тацую, який не змовк і раптом продемонстрував, чого люди вважають його жахливою людиною, Еріка поглянула з питальним виразом.

– Важливо те, що Кіріхара-семпай серйозно закоханий в Мібу-семпай.

– Що! Ей?

– Ха...

– Я не можу повідомити подробиці, оскільки це стосується конфіденційної інформації...

Зі сміливістю, яку Кіріхара-семпай, показав перед лідером Бланш, гадаю він нікому не програє.

– Зрозуміло...

Ей, Тацуя.

– Що?

– Розкажеш мені пізніше по секрету.

– Чіба, зараза!

Шіба, якщо ти їй розповіси, я не ручаюсь!

– Не говоритиму.

– Е, це щось не хороше.

– Ця жінка!

Еріка з награними криками бігала від Кіріхари, батько Саяки, медсестри й сама Саяка, спостерігали за цим з теплими очима.

Коли ці двоє почали ганятися навсправжки, біля Тацуї, що спостерігав за цим, з більше ніж теплим поглядом, тихо стала Міюкі.

– Старший брат.

– Так?

Коротко відповів Тацуя, спостерігаючи за Ерікою та іншими.

– Міюкі, завжди буде слідувати за старшим братом.

Навіть якщо мій брат побіжить зі швидкістю звуку.

Навіть якщо крокуватимете небом і підніметеся до високих зір.

– ...Думаю, що швидше за все, я залишусь там де є.

Тацуя посміхнувся трохи жалісною посмішкою.

– Але поки що будемо стояти твердо на землі, ніж прагнути у небо.

Міюкі відповіла йому пустотливою посмішкою.

– Можемо повертатися до школи?

– О-о. Якщо я пропущу практику в день, доведеться залишитися на вихідні.

Міюкі розуміла, що її старший брат жартує. Саме тому вона, могла посміятися разом з ним.

Однак, зараз Міюкі не могла про дещо не запитати.

– Старший брат... Вам не важко в школі? Зі здібностями брата, не має потреби ходити до школи...

З усім тим, ви відвідуєте школу і терпите приниження, заради мене.

– Міюкі.

Її питання перервав голос Тацуї.

– Я не ходжу до школи неохоче. Я розумію, що можу жити подібним повсякденним життям лише раз в житті.

Бути звичайним учнем, разом з тобою, дуже весело.

– Старший брат...

– Ось чому від сьогодні, ми повинні повернутися до свого «повсякденного життя».

Тацуя сором’язливо простягнув свою руку Міюкі.

Вона з задоволенням узялась за неї.

Однак, зрештою, Еріка плакалась, що не встигла на практичне заняття в день і Тацуї все ж довилося провести в школі вихідні.

Кінець першої сюжетної арки.