[6]

[6]

П’яте серпня дві тисячі дев’яносто другого року, Окінава, вілла на узбережжі Онна.

Минулої ночі усе завершилось досить пізно. Це була вечірка в перший же день приїзду на Окінаву, я лягла спати близько півночі, це був дуже важкий день.

І все ж, я прокинулася, коли сонце ще не зійшло, це можна пояснити лише звичкою.

Мені дуже хочеться поспати більше, але я не хочу бути лінивою жінкою. Крім того, заснути в друге абсурд. Я збираюся вкласти свою енергію в кінцівки, встати з ліжка, відкрити штори, потім відкрити вікно і пустити свіже повітря. Ця кімната знаходилася на другому поверсі, виходячи вікнами на заднє подвір’я, тому можна не переживати, що вас побачать зовні, навіть у піжамі. ...Насправді, все ж буде краще, якщо дама спочатку одягнеться.

Я втягнула повітря з запахом припливу, наповнилася ним і сильно потягнулася.

І коли поглянула в низ, мій брат тренувався.

Зігнувши коліна, він виставив праву ногу, витягнув праву і ліву руки.

І як я і думала, протягнувши ліву руку, він виставив у перед ліву ногу, опускаючи талію, швидко виставивши руки навхрест, виставивши праву руку.

Повернувши тіло, підняв праву ногу до лівої ноги, відводячи праву руку з середини на зовні, ліву руку із зовні до внутрішньої сторони, праву руку вгору, а ліву опустив і низ.

Може, це карате чи бойове мистецтво, якого я не знаю.

В кожній руці він тримав невеликий вантаж близько одного кілограма, з вагою, він ретельно виконував кожний рух. Це виглядало так само яскраво, як рішуча поза головного актора або висококласного танцюриста.

Пройшовши пів кола по краю двору, брат припинив рухатись, і глибоко дихаючи розслабляв тіло.

...Е, він закінчив?..

Я з жалем дивилась в спину брата, що робив глибокі вдихи. Цікаво, чи він знову покаже мені той прекрасний танець.

Покажи мені більше.

Одного разу буде достатньо.

Твою красиву форму, своїй сестрі...

...Е!

Тут я прийшла до тями.

...Неможливо, я була зачарована?

Я поспіхом закрила штори й відійшла від вікна.

Карниз штор видав гучний шум, але їх не можна почути з саду... Думаю я.

Притиснувшись спиною до стіни, я зіслизнула на підлогу.

Моє обличчя палало.

Серце, що билося все сильніше і сильніше, не повертаючись до спокою, навіть коли я притиснула руку до грудей.

Він цього не помітив, правда?

Брат ні разу не підняв обличчя.

Він не мав бачити, як я стою у вікні.

Однак, я відчула, що брат помітив мене.

◇ ◇ ◇

Як завжди, сніданок приготувала пані Сакурай. Наразі, цією віллою також управляє HAR, тай вона обладнана автоматичною машиною для приготування їжі, але пані Сакурай сама наполягала, сказавши, «їжа приготовлена автоматичними машинами, не є добром», тож якщо не було особливих обставин, моя їжа завжди була домашнього приготування.

Я допомагала і сьогодні, але, чесно кажучи, думаю, що мої навички «на початковому рівні».

– У вас є плани на сьогодні?

Запитала мене пані Сакурай, коли я попивала чай після їжі. Хоча це прозвучало у формі запитання до матінки, але не потрібно було уточнювати, що це стосується і моїх планів.

– Якщо тепло помірне, ми могли б пройти вздовж берега на човні.

Трохи подумавши, відповіла матінка.

– Тоді круїзне судно?

– Так... Не надто велика вітрильна яхта, буде добре.

– Зрозуміла. О четвертій годині дня, буде нормально?

– Так, тому, будь ласка.

Пані Сакурай була знайома зі значенням слів матінки, в яких не вистачало конкретики, і сформувала розпорядження.

Тепер у мене теж є плани після четвертої години. Матінка, мабуть, збиралася провести час до цього на віллі, але що мені робити?

– Пані Міюкі, як що до виходу на пляж якщо у вас не має планів? Думаю, ви зможете освіжитись, просто полежавши.

Порадила мені пані Сакурай, поки я розмірковувала про це.

– ...Так, правильно. Я вирішила відпочити в ранці на пляжі.

– Давайте допоможу вам підготуватися. Уфуфу, якщо ви збираєтесь одягти купальник, вам доведеться нанести сонцезахисний крем на кожен куточок.

...Е? – «Уфуфу»...

– ...Ні, все добре. Я можу зробити усе сама.

– Ні, не соромтесь.

...Пані Сакурай чомусь виглядала веселою.

– Тропічне сонце інтенсивне. Це серйозно, якщо ви пропустите плямку.

…Пані Сакурай, чому у вас якийсь підозрілий погляд?

– Я не зроблю жодного руху за краї купальника. Уфуфуфуфу ...

– Е, пані Сакурай?

Я чомусь боюся пані Сакурай!

– Нумо готуватися.

Я намагалася мовчки втекти, але пані Сакурай схопила моє зап›ястя, перш ніж я зробила хоч крок. Хоча вона зробила це, не настільки міцно, щоб я відчула біль, навіть так, я не могла вирватися.

Ідучи так на другий поверх, я поглянула на брата і мені здалося, що він відвернувся і сміється.

...Я не думаю, що ця людина повинна мати таку людську реакцію.

◇ ◇ ◇

Руки пані Сакурай дійсно нанесли сонцезахисний крем на кожен куточок мого тіла, з розм’яклим тілом було важкувато дійти до пляжу біля вілли.

...Чому я втомилася від цього? Безглуздо, я пожалілася собі.

У всякому разі, мені хотілося опинитися в розслабленому та зручному положенні, і я зняла туніку, відкривши передню частину тілу, лягла спиною на ковдру, розстелену братом під парасолькою, що він підготував.

Купальник, який я одягла - не бікіні, хоча він був розділений, у нього не так багато відкритих місць. Його обрала не я, мене змусила одягти його пані Сакурай.

Я могла б це сказати, та брат навіть бровою не повів, коли побачив мою неприкриту фігуру. Одягнений в толстовку та шорти до колін, він сидів поряд і дивився на обрій.

Злегка зігнувши коліна він був безучасним.

Не було ознак, ніби він помітив, що я дивлюся на нього краєм ока, він дивився кудись далеко.

Йому нудно?

Здоровий хлопець, віку середньої школи просто сидить перед морем.

Це нормально? Керована цим питанням, я підперла тіло ліктями й таємно спостерігала за тінню під іншими парасольками.

Вони... Сім’я, припускаю я. Цікаво, це певно, тато, мама і дівчинка першого чи другого року молодшої школи.

З пляжу підбіг хлопчик трохи старший за дівчинку.

Хлопчик потягнув батька за руку і повів його до моря.

Під парасолькою, поряд з ним, було порожньо. Залишені речі для двох людей. ...Дві толстовки, значить для двох людей, вірно?

Напевно, вони двоє в морі.

Поза цим... ух-ух!

Я поспіхом опустила голову в низ.

Я швидко поглянула і знову похапцем опустила голову в низ.

Там учень старших класів, не думаю що він студент коледжу, хлопець наносив масло на тіло дівчини.

У досить не безпечних місцях. Ей-ей, невже він збирається намастити її повністю?

Хіба не соромно робити таке без прикриття від сторонніх очей?

Принаймні, хлопець, здавалося, не переймався тим, що його бачать. Погладжуючи її тіло, він радісно посміхався і сміявся. На цю посмішку було неприємно дивитися.

Невже хлопцям таке подобається?

Можливо більш досвідчена молода жінка розсміялася б, думаю пані Сакурай обов’язково розсміється, але я читала в журналі, що чоловіки хочуть торкатися до тіла дівчини. Я також чула від шкільних подруг, що «просунуті» семпаї, мають проблеми через прагнення своїх хлопців їх тіла, кожного разу коли ідуть на побачення. Мені було цікаво, що ж в такий час вони думають про нас, дівчат. Поганий звичай «вільного сексу» був пів століття тому! Перш за все, ти робиш це з ученицею середньої школи!

...Ні, не треба. Мені потрібно заспокоїтись. Я не повинна створити мороз на пляжі Окінави.

Але не схоже, що дівчина була проти.

Вона лежала так само як я, і її обличчя не було видно, та оскільки хлопець продовжував, вона не була проти.

... Так само як я?

Я лежу на животі, поряд зі мною сидить ця людина.

Чи думає ця людина про це? Цікаво, чи відчуває вона те саме?

Я повернула лише шию і знову поглянула на обличчя брата.

Брат дивився на мене.

Погляди зустрілися.

На відміну від мене, що напружилася і затримала погляд, брат затримав погляд на кілька секунд і знову повернувся до обрію.

Я якось повернула самовладання і не могла щось сказати братові і прикрила своє гаряче обличчя руками.

Я думала, щоб використати заплетене волосся як штору, але було очевидно, що це буде клопітно.

Мені довелося чекати доки жар на моїх щоках стихне.

Закритим лицем, я прийшла до тями й почала думати про речі, про які не повинна була думати.

Відколи ця людина дивилася на мене?

На яку мою частину він дивився?

Спину? Ноги? Або...

Чи також зацікавлена ця людина у цьому? Чи думав він, щоб торкнутися до мого тіла?..

Я знаю, що це не думка про кровного брата.

Але я і мій брат.

Навіть якщо ми проживаємо в одному будинку, ми зазвичай рідко зустрічаємося в ньому.

Ми з братом разом, лише за його межами, у тому числі до школи та зі школи. Ми залишаємося разом цілий день, як і під час цієї поїздки.

З самого раннього віку, я не пам’ятаю, щоб ми приймали ванну разом чи гралися разом.

Мій брат більше схожий на знайомого, старшого на рік хлопця, ніж на мою родину. Так я відчувала.

Напевно, так само і в мого брата.

Я впевнена, для брата, я молодша дівчина, такого ж першого класу середньої школи...

Несподівано донісся звук кроків по піску.

Я якось зрозуміла, що брат встав.

Я не могла підняти обличчя.

Сильніше втиснувши обличчя в руки, що використовувала як подушку.

Я хотіла направити силу в руки, ноги та спину, і зрозуміла, що тіло заклякло.

Тільки серце стукало в середині закляклого тіла.

Я відчула, що брат стоїть над моїм тілом.

Я не могла дихнути.

Моя голова отупіла.

«Ще занадто рано для нестачі кисню», розсудлива і спокійна думка пройшла в моєму розумі.

На моє тіло, що не давало значних команд кінцівкам.

Впала тонка тканина.

Е?

Від плеча до стегон я відчула себе вкритою тонкою тканиною.

Це була туніка, що я зняла.

Досі акуратно складена туніка розстелилася на моєму тілі.

Раптом я відчула почуття безпеки.

Безглузда напруга, зникла, можливо, ця реакція змусила мене розслабитись.

У той час, я не могла дозволити собі такого самоаналізу, мене поглинули затишок й сонливість.

Як результат, я повинна подякувати пані Сакурай. Попри парасольку, я довго спала під настільки палаючим сонцем. Оголені ноги, мабуть, були б страшні за цей час, якщо тільки вони не були добре захищені сонцезахисним кремом, до самих пальців.

– Спекотно...

Коли я перервала свій недосип через занадто сильну спеку, брат все ще дивився на горизонт поруч зі мною.

– ...Як довго я спала?

– Близько двох годин.

Моє запитання пролунало без застереження,

З усім тим, відповідь мого брата прийшла без затримки.

Ніби, щоб я більше нічого не запитала.

Я відчувала, що він поспішив відповісти, щоб не дати мені часу на роздуми.

– Ось як.

Я відчула щось, що мене зачепило, але моя голова, яка щойно прокинулась, не могла глибоко задуматись над розпливчастими, неповноцінними почуттями.

Коли я піднялася, туніка сповзла на покривало.

Попри те, що я спала на покривалі, морський вітерець задув пісок, під рукою і ногами відчувалась шорсткість.

– Зайду у воду.

Коротко сказала я і взула босоніжки, не чекаючи відповіді.

Навколо покривала, на піщаному пляжі була нескінченна кількість слідів. Їх не було стільки, до того як я заснула. В деяких місцях були рівні узори, схоже, падала людська спина.

Може, хтось грав в м›яч на пляжі?...

Всі парасольки навколо були складені.

Безтурботно подумавши, що багато чого відбулося поки я спала, я пішла на пляж.

◇ ◇ ◇

Після пізнього обіду, я провела деякий час читаючи в кімнаті. Але через дві години мені стало нудно. Не те що не люблю читати книги, але я не в настрої для цього сьогодні.

Спробую показати матінці свою магічну підготовку.

Тож я попрямувала до кімнати матінки.

Моя кімната знаходилася по середині другого поверху.

Кімната матінки знаходилася по той бік другого поверху, через сходи.

Біля сходів знаходилася кімната брата, через одну порожню від моєї.

Коли я проходила перед нею, почула голос з середини.

Мої ноги несподівано зупинилися.

Оскільки ця вілла була на звичайному курорті, вона не повністю звукоізольована, як наш будинок, але не настільки погано, щоб можна було почути звичайний тон розмови з коридору. Якщо він не надто гучний, він не повинен проходити крізь двері.

І щойно, це був голос пані Сакурай?

Я інстинктивно, приклала вухо до дверей.

– Залишити такий без лікування!

Пані Сакурай, певно, лаяла брата.

...синець?

– Нічого серйозного.

Кістка не ушкоджена.

– Я б не сказала, лише якщо кістка не зламана! Хіба не болить?!

– Болить. Але це розплата за мої дії.

Біль?

Розплата?

Про що вони говорять?

– Ах... Як завжди... Тацуя, я вже здалася, виправити хід твоїх думок... Знімай одяг, принаймні зцілю цілющою магією.

Завжди?

– Це не обов’язково. Якщо це не викличе проблему в бою, загоїться.

– ...Тацуя-кун, страж, також має повсякденне життя. Ми не бойові машини. Взагалі, ти мав би просто розбудити пані. Не було потреби вступати в бій, бо вони сказали, що ми максимально поважаємо бажання і свободу підопічного.

...Що? Мене?

– Мені шкода.

– Ти справді подумаєш про це? Втеча - це також чудова стратегія. Тацуя-кун, не забувай бути трохи гнучкішим.

Я не могла почути зітхання, але відчуваю, що пані Сакурай, видихаючи, опустила плечі й приготувалась йти.

Я поквапилась, але все ж якомога тихіше і повернулась до своєї кімнати.

◇ ◇ ◇

Круїзне судно, організоване пані Сакурай, було шестимісним вітрильним судном з електродвигуном.

Ми четверо, капітан і його помічник зайняли усі місця.

Сівши на лавці, що розташовувалась лицем до лиця, я чекала відправки. Навпроти мене сиділа матінка, а поруч сидів брат.

Прикидаючись, що слідкую як розгортається вітрило, я поглянула на профіль брата.

Брат був зосереджений на їх роботі й не помітив мого погляду.

Мене не довго хвилювало те, що я підслухала.

Брат - моя охорона.

Зрозуміло, що він може постраждати, щоб захистити мене.

Але я не пригадувала, щоб, хоч раз, досі бачила брата пораненим.

Прямі зіткнення, як учора, траплялися рідко.

Що до травм брата, то вони були лише від тренувань.

Ось чому я подумала, що навіть якщо це кандидат в спадкоємці Йотсуби, було мало підступних людей, які б почали так діяти.

Таке може трапитися в романах, в реальності ситуації зовсім інша.

Для Фумії-куна, важливіше аспекти роботи дядечка, а не Йотсуби.

Прикріплений до мене «Страж» - це символічний символ, що супроводжує статус кандидата в правонаступники голови Йотсуби.

Ось чому частина мене вважала, що роль стража поклали на дитину, що є старшим братом, щоб забезпечити йому, слабкому в магії, місце серед Йотсуба. А друга відчувала вину за це.

Однак, у розмові між ними двома я відчула, що травми згадувалися як щоденна подія.

– Пані Міюкі, щось хвилює?

– Е, ні, нічого.

Мене раптово окликнули з іншого боку, і я поспіхом повернула обличчя назад.

Не добре, не добре.

Я змусила матінку хвилюватися.

– Давно ми не були на вітрильнику...

– О, вірно.

Схоже, пощастило, що я удала, ніби спостерігаю за розгортанням вітрила.

Але я не думаю, що це буде вводити в оману тривалий час, тому відкинемо роздуми.

Як раз вчасно з›явились ознаки, що ми відправляємось.

Попри те, що ми не скористалися мотором, ми віддалялися від причалу, значно швидше, ніж я очікувала.

Я зосередила свою увагу на пропливаючому пейзажі.

У відповідь на західний вітер, крейсерське судно взяло курс у напрямку Острова Іє, північ-північний захід.

Я думала, що в улітку на Окінаві віє південно-східний вітер, коли я поцікавилась у капітана, мані сказали, що зі східного моря прийшла зона низького тиску.

Сказали, що він не має сили перерости в тайфун, тому це безпечно.

Я хвилювалася, бо не знала про це... Мабуть, я переживаю, бо не плаваю по морю цілими днями.

Напрямок на острів Іє, та оскільки, ціль саме плавання на човні, вони повернуться назад на півдорозі. При такій швидкості вітру, сонце зайде на половину.

Плавання було набагато комфортнішим, ніж я очікувала.

Я відчувала, що мої туманні відчуття віднеслися вітром.

Якби я знала, що це так добре, то вирушила б раніше і пливла б далі.

Я заплющила очі та на деякий час вслухалась у вітер на вітрилах.

Якби можна було так закінчити день, сьогодні я б мала комфортний сон.

«Якби можна», тому що стало зрозуміло, що це закінчиться так.

На напругу, що понизила мою шкіру, я розплющила очі.

Пані Сакурай з суровим виразом дивилася у перед, ні, це була лють.

Якесь слово сказав помічник, говорячи по радіо, з відчайдушним виразом... Підводний човен? Це не Сили Самооборони Оборони. Може, іноземні? Хоча це територіальні води Японії. Ні, неможливо... вторгнення?!

Я була не єдиною, хто хвилювався. Сам корабель, ніби, заквапився, двигун запустився і вітрило з писком згорнулося.

Крейсерське судно з великим розворотом нахилилося і я вчепилася в лавицю.

– Молода пані, ідіть в перед.

Розуміючи що зараз не час, я все ж була шокована тим, що брат назвав мене «молода пані».

Це була звична справа, та те, що до мене звернулись ніби до чужої людини, засмутило мене.

І з цієї причини, моє відношення стало жорстоким.

– Я знаю!

З цим високим і абсолютно не обґрунтованим тиском тону, брат пропустив мене в перед.

І я спостерігала за бурхливою морською поверхнею.

Я не бачила обличчя брата, він був у мене за спиною, але я знала який у нього погляд, навіть якби я взяла його за руку.

Жодного блиску, як і завжди, в ньому не було.

В ньому не видно жодних почуттів, це порожні очі.

Пані Сакурай стояла на кормі, захищаючи матінку.

Матінка дуже потужний маг, але останнім часом її тіло обмежувало вихід магії. Взаємодія між магією і тілом поки що не вивчена, але емпірично було встановлено, що використання потужної магії знижує фізичну силу, відповідно до її сили.

Матінці не дозволялося використовувати магію.

Подумавши про це, я поспіхом дістала CAD з сумочки.

CAD пані Сакурай уже був на готові.

А брат - просто стояв з порожніми руками.

Я могла побачити дві чорні спини, що піднімалися зі спінених бульбашок.

Дельфіни? Таке не можливо!

Інтуїтивно розсудила я.

Торпеди?! Без жодного попередження?!

Переді мною, що заклякла, брат зробив загадковий жест. Він простягнув руку до чорної тіні, що наближалася з моря.

Що ти намагаєшся зробити без CAD?

Навіть так-сяк, ти все ще маг?

Подумки проклинала я. До роздратування собою, бо нічого не могла зробити, додамося роздратування діями брата.

І я задумливо поглянула на профіль пані Сакурай. Пані Сакурай, страж матінки, обов’язково зробить щось для марного брата і мене, і розбереться з його втечею від реальності - розсудила я.

Проте мої очікування не виправдались.

Перш ніж пані Сакурай активувала магію.

Брат випустив потужну магію, як блискавка, що спалахує у хмарах.

Це було настільки миттєво, що не відразу було очевидно, що це ознака магії.

Обидві торпеди опустилися на дно моря.

Причина, по якій чорні тіні розтікалися під час занурення, полягала в тому, що торпеди були розбиті.

Він той хто це зробив?..

Без жодного допоміжного обладнання?..

Незалежно від того, скільки слів сумнівів лунало в моїй свідомості, як маг, я розуміла, це явище результат надзвичайно розвиненої техніки зміни події, застосованої братом, що зруйнувала структуру, втрутившись в структуру інформації.

Ця людина, що не повинна мати видатних магічних навичок, крім відключення магії супротивника?..

Може я нічого не знаю про цього брата?

Насправді я зовсім не знаю брата?

Поки пані Сакурай вражала магією під водою, я сиділа на лавці, глядячись на спину брата.