[5]

[5]

Шосте листопада дві тисячі дев›ятсот вісімдесят дев’ятого року, вітальня резиденції родини Йотсуба.

– Хехе.

Тацуя, який дивився у вікно здригнувся від хіхікання Міюкі, що прозвучало в кімнаті.

На противагу японському стилю архітектури будівлі, кімната була в західному. На світлих стінах висіли пейзажі, не репродукції, справжні картини маслом, полотна відомого сучасного художника. Стіл з важкого натурального дерева був розміром, що міг розмістити більше десяти людей.

Все-таки, ця кімната викликала враження порожньої. Можливо, це тому, що в кімнаті занадто багато місця, оскільки в ній не було меблів, окрім стола, а замість десяти стільців стояв диван на чотирьох ніжках. Мабуть, це цілеспрямований ефект, що викликав психологічний тиск, кімната була зроблена надмірно простора, ніж потрібно.

Однак, такі речі вже давно не заслуговували уваги Тацуї. Його погляд спрямувався на сестру.

У відповідь на гідний погляд Тацуї, Міюкі, що сиділа на дивані зігнувши ніжки, стиснулася й опустила плечі.

– ...Вибачте, старший брате. Дещо згадала в минулому.

– Щось веселе?

Міюкі що відповіла усмішкою, Тацуя також усміхнувся.

– Ні... Я раніше була такою дурною, що це смішно.

Посмішка Тацуї зникла, хоча це були мимоволі сказані, самопринизливі слова, всупереч їх змісту, не було жодних негативних ознак в тоні чи міміці.

– Говорячи про це, старший брат вже давно були добрі до пані Аяко та Фумії-куна... Я була цим дуже шокована?

Після цих слів, у Тацуї зірвалася гірка посмішка, коли він зрозумів, що саме згадала Міюкі.

– Ну... Пробач, що я був дитиною.

– Ви не зробили нічого дурного... Це я була дурною дитиною.

З погляду громадськості, вони все ще були у віці, коли їх досі називали дітьми. Брат і сестра самі не вважали себе дорослими.

Однак, вони не відчули невпевненості чи незручності, називаючи себе, три роки тому, дітьми.

– Хоча я була сестрою старшого брата, я нічого не знала про вас. Ні... Я не намагалася дізнатися.

Тацуя намагався чимось заперечити, але нічого не зміг сказати сестрі, яка похитала головою з лагідною посмішкою.

Навіть якби він міг це спростувати, це не те, що слід було спростовувати.

Наскільки це не було погано, вони не несуть за це відповідальності, Тацуя та Міюкі це розуміли.

Якщо сестра не хоче продовжувати цю історію, Тацуя не збирався до неї повертатися.

Він повернув погляд у вікно.

Хоча було, схоже, що він дивиться у вікно, його п’ять почуттів працювали на повну, щоб помітити будь-яку ознаку не природньої активності. Його надчуття, поза п’ятьма чуттями перебуває в стані переходу до доступу в інформаційний вимір, у будь-який момент.

Все для захисту Міюкі.

Якщо є щось, що хоче завдати шкоди Міюкі, він випередить і усуне це.

Це незмінне ні зараз, ні в минулому.

Просто вона не помічала цього в минулому.

Просто він не говорив їй цього раніше.