Десятого липня, рано вранці середи.
Тацуя, вперше за деякий час, відвідав храм Якумо.
– ...Коротко кажучи, навчити тебе як подолати «Примарний крок», вірно?
– Саме так.
І не для тренування тайджіцу. Щоб вирватись з тупикової ситуації, він пішов просити настанов у Якумо, експерта в древній магії.
– Ти ж розумієш, що не маєш права просити про це.
Але Якумо відповів холодною відмовою.
– Я розумію це. Прошу відступіть від цього принципу.
Тацуя очікував, що отримає відмову.
Він не міг легко відступити.
– Хм... Для чого це?
Тацуя не зрозумів змісту запитання Якумо.
– Для того, щоб повернути Мінамі, яку викрав Кудо Мінору.
Не зрозумів, тому зміг відповісти лише так.
– Я не розумію…
Якумо не дражнив Тацую. Він справді не розумів. Тацуя якось це відчув.
– Чому тобі потрібно заходити так далеко, заради пані Сакурай Мінамі? Ти ж знаєш, що ціна цього буде великою.
– Бо Мінамі сім’я.
– Ні. Вона просто прислуга.
Від цих дивних слів, Тацуя чомусь розгубився.
Та він не розгнівався від заяви Якумо.
– Міюкі-кун повинна бути єдиним членом твоєї сім’ї. Ти повинен мати можливість захистити лише Міюкі-кун.
– Це...
Зараз він міг придумати три причини повернути Мінамі.
По-перше, навіть якщо вона не є родиною, вона була членом сім’ї останні два роки.
По-друге, Мінамі потрапила в нинішню ситуацію, бо захистила Тацую та Міюкі.
По-третє, Міюкі хоче повернути Мінамі.
Однак Тацуя не міг би одразу відповісти чи зможе він знехтувати безпекою Міюкі й навіть стати боржником Якумо.
– Пані Мінамі — не панна Хонамі.
Тацуя зачаїв дихання.
– ...Звісно.
Зрозуміло…. Звісно ж це так.
Однак ці короткі слова викликали велике потрясіння в серці Тацуї.
– Справді?
– ...Однозначно.
Навіть коли його перепитали, він не зміг відповісти одразу.
– Хм... Я все ж не можу на це погодитись. Якщо все ж хочеш, поголи голову. Якщо поголися в монахи та станеш моїм учнем, я розповім тобі що захочеш.
Якщо він стане учнем Якумо, йому буде заборонено спілкуватись з зовнішнім світом. Це зовсім не допоможе Мінамі, але також обмежить його свободу в захисті Міюкі.
Тацуя не міг на це погодитись.
◇ ◇ ◇
Авіаносець USNA «Індепенденс», що прямував японським морем, зупинився біля узбережжя Ямагати о шостій ранку, десятого липня. Це була позиція для стримування з флангу флоту Нового Радянського Союзу. Бортова авіація перебувала в режимі очікування, у будь-який момент готова до вильоту.
Сьома ранку. Авіаносці в останньому ряду флоту вторгнення Нового Радянського Союзу і їх кораблі супроводу, почали відступати.
Дев’ята ранку. Уряд провів пресконференцію та оголосив про повний відступ кораблів Нового Радянського Союзу.
Настороженість тривала. Флот Нового Радянського Союзу прийшов, бо японський уряд відмовився видати шукачів притулку з Великого Азійського Союзу, і ситуація не змінилася. Але воєнний стан призупинили. Було неминуче, що напруга та пильність були дещо послабленні, це було необхідно для нормальної діяльності суспільства.
О дев’ятій тридцять уряд оголосив про нормалізацію повітряних і морських маршрутів. Тимчасово посилений міграційний контроль був повернутий до попереднього стану. Через годину прибули літаки з сусідніх азійських країн, а в порти, зі сторони японського моря, почали входити й виходити риболовецькі та вантажні судна.
Ні відділ розвідки Сил Самооборони, ні відділ громадської безпеки поліції не знизили пильність. Однак, в момент переходу від періоду високої пильності воєнного часу до періоду квазівоєнного, коли обмеження контролю не повинні перешкоджати економічній діяльності, плутанина не минуча.
І саме цього часу вони й чекали.
О десятій годині ранку невелика група підрозділу секретних операцій, на чолі з Люй Ґанху, проникнула у порт Мацуе.
Об одинадцятій годині ранку пасажирський літак, що вилетів з аеропорту Тайбей (міжнародного аеропорту Тайваню в Таоюань) приземлився в аеропорту Ханеда. Серед пасажирів, що пройшли митний контроль, були десять членів загону «Хорсехеад», що належить до нелегального підрозділу бойових магів USNA «Іллігал MAP».
Таким чином, вони перехитрили керівництво Сил Самооборони та офіцерів контррозвідки, втому числі генерал-майора Саекі з бригади один-нуль-один, які вважали авіаносець «Індепенденс учасником операції з проникнення».
◇ ◇ ◇
Повернемося трохи назад в часі.
Відразу після нормалізації авіаліній, невеликий пасажирський літак вилетів з аеропорту Ханеда в напрямку півострова Ідзу. Точніше, пунктом призначення був острів Міякі. Пасажиром була посадова особа Міністерства оборони, завданням якої була оцінка збитків завданих вторгненням суден невідомої армії, та вживання заходів щодо підготовки до повторного вторгнення.
Відповідального звали Шібата Кацушіґе. Він був наступним главою родини Шібата, гілки родини Йотсуба, магом, що міг похвалитися найбільшою бойовою силою серед гілок родини.
– Шановний Кацушіґе. Ласкаво просимо, ми вас чекали.
– Сакума. Дякую, що зустріли.
В аеропорту для невеликих літаків, Кацушіґе зустрів давній слуга родини Шібата. У їх будинку не було «дворецького», як в головній родині, але цей літній чоловік, на ім’я Сакума, відігравав, в домі Шібата, ту ж роль, що і дворецький Хаяма, в головному домі.
Офіційний статус Кацушіґе — співробітник Міністерства оборони, він перебуватиме деякий час на Міякі, у відрядженні, як державний службовець. Від початку він не мав би отримувати таку особисту гостинність, але тут його за це не звинуватять. І ніхто не приховував би критики.
І це було цілком очікувано. В цьому аеропорту його зустрічали лише люди причетні до родини Шібата.
Острів Міякі, по суті, був власністю родини Йотсуба. Офіційним власником була компанія з торгівлі нерухомістю з головним офісом в Токіо, що знаходиться під повним контролем родини Йотсуба.
До вчорашнього дня, цим островом управляла родина Машиба, ще одна гілка родини Йотсуба. Однак через вторгнення Зірок, в родині Машиба було багато поранених, і родина Шібата взяла керівництво на себе. Родина Машиба спеціалізувалась на спостереженні та стеженні за допомогою магії психічного втручання, а родина Шібата, це гілка вправна в бою, вбивствах та руйнуванні. Передачу від родини Машиба родині Шібата запланували, коли роль острова змінилась з в’язниці магів-злочинців на таємну дослідницьку базу родини Йотсуба.
У супроводі колишнього Стража і його нинішньої нареченої, Цуцумі Котони, та її молодшого брата Цуцумі Осаму, який досі є його стражем, він сів у машину, що прямувала в управління острова.
Коли їй повідомили про його прибуття, Кацушіґе, Ліна закінчила збирати речі у своїй кімнаті.
– Готова вирушати будь-коли.
Сказала Ліна не властивим їй тоном, Ханабіші Хійоґо, що став помічником Тацуї. Сьогодні йому доручили відвести її до Токіо.
– Гаразд, йдемо.
Хійоґо взяв валізу і відчинивши двері, запросив слідувати за ним.
Біля вхідних дверей Ліна озирнулась на своє тимчасове місце проживання, на менше ніж місяць і щось промовивши, вийшла з кімнати.
◇ ◇ ◇
Коли Ліна прибула до токійської штаб-квартири родини Йотсуба в Тьофу, був полудень. Вона довірила свій багаж Хійоґо і спочатку відвідала квартиру Тацуї та Міюкі.
– Так для чого мене викликали до Токіо?
І зараз вона сиділа за одним столом з Тацуєю та його сестрою. На момент коли її зустріли, їжа для неї вже була готова.
– Я хочу попросити тебе охороняти Міюкі.
Відповідь Тацуї була однозначною, але, схоже, її було мало щоб зрозуміти суть, навіть якщо це була б не Ліна.
– ...Поділись обставинами.
Природно, Ліна попросила пояснень.
Звичайно Тацуя охоче все розповів.
Що побоюється, що серед засобів масової інформації, які поспішають отримати коментар про нову магію Стратегічного класу, переховуватимуться вбивці з антимагічного руху, іноземні агенти, що планують викрасти Міюкі, та антиурядові терористи. І щоб не відбиватися, а уникнути цього, потрібен «Костюмований парад».
Не все, але скільки Ліні було достатньо, щоб зрозуміти ситуацію, Тацуя чесно розповів чому хоче попросити її супроводжувати.
– ...Зрозуміло. Але це нормально, чи не буде у вас неприємностей, якщо мене покажуть на публіці?
Ліна, також відома як «Анджі Сіріус», теж є магом Стратегічного класу і наданий момент дезертир армії USNA. Хоча уряд USNA приховує факт дезертирства, і все ж вимагав у Японії передати «майора Анджі Сиріус». Якщо стане зрозуміло, що він переховує Ліну (наданий момент це вже відомий факт) Тацуя може стати ворогом як уряду Штатів, так і власної держави.
Тацуя також не міг бачити в цьому якогось оптимістичного прогнозу.
– Не хвилює.
Проте він не вагався з відповіддю..
– І військовим, і уряду відомо, що ми тебе переховуємо. Однак Штати вимагають передати «майора Анджі Сиріус». Якщо Ліна не визнає: «Я Анджі Сіріус», ні уряд Штатів, ні Японії нічого, офіційно зробити не зможуть.
– Я такого не робитиму. ...Але як що до іншого боку?
– Про закулісні справи можеш не боятися.
Не вагаючись запевнив Тацуя, а у Ліни, що почула це, обличчя трохи напружилось.
– Т-так?.. Якщо Тацуя каже що все добре, я не проти.
– Дякую.
– Ліна також не боїться уряду. Я можу на тебе розраховувати.
Міюкі, що досі мовчки слухала розмову між Тацуєю та Ліною, раптово з посмішкою звернулась до Ліни. Це було трохи різко, але Ліна не поцікавилась у Міюкі, що це означає.
– До того ж мене могли побачити на острові Міякі.
Якщо місце знаходження було з’ясовано, туди будуть націлена як японська, так і влада Штатів. Це зрозуміло і без нагадування.
– Гадаю, подальше перебування там привело б лише до появи нових вбивць. У такому разі, серед великого міста не можна діяти так відкрито.
Але її голос був трохи наповнений відчаєм.
– Тож що саме я повинна робити, змінювати її зовнішність кожного разу, коли Міюкі виходить на вулицю?
Звернувшись до Тацуї, Ліна повернулась до основної теми.
– Саме так.
Кивнув Тацуя, на її запитання. Звичайно простим кивком і одним словом все не обмежилось.
– Ліна, я б хотів, щоб ти знову ходила до Першої старшої.
– Е-е? Хочеш, щоб я була старшокласницею?!
– ...Чого ти така здивована?
Мимоволі запитала Міюкі.
Слова Тацуї були несподіваними, але навіть попри це, Міюкі здалося, що Ліна надто здивована.
– Тому що, мені зараз піти до школи...
– ?..
Не розуміючи причину нерішучості Ліни, Міюкі схилила голову на бік.
– Ліна, ти ж зі мною одного віку? Не думаю, що для нас дивно бути старшокласницями... Ти збрехала про свій вік? І насправді набагато старша за мене?
– Нічого подібного! Мені ще сімнадцять!
Зараз був липень. Ліна, народжена в січні, ще досягла вісімнадцятого дня народження, як і Міюкі, народження в березні.
– Тоді, що не так?
– Для місії ще гаразд, та ходити для школи зараз...
– ...Ти не хочеш ходити до школи, бо вже працюєш, чи щось подібне?
– Працю... Ну щось близьке.
– Але я чула, що в Штатах солдати у відставці часто вступають до університетів та бізнес-школи.
– Це ж університети!
– Іншими словами, тебе турбує що це старша школа.
– Е, так...
Від погляду Міюкі, в серці Ліна відчула холодок. Відчуття «заціпеніння» Ліни можливо було не лише в її уяві.
– Ліна, повторне зарахування до Першої старшої — це частина роботи охоронця.
Приєднався до переконання Ліни Тацуя, ймовірно, тому що подумав, що в розмові не буде прогресу.
– Це не місія, але якщо вважатимеш це засобом виконання дорученої тобі роботи, не доведеться турбуватися як це виглядає.
– Робота.... Вірно. Я взялася за роботу охоронця, тому неправильно соромитись того, що мені потрібно робити.
Може Ліна і говорила що не переконана, але її вираз обличчя випромінював щастя. Тацуя і Міюкі подумали, що Ліна хотіла знову ходити до Першої старшої. Але не стали говорити зайвих речей.
– Ти згодна? Тоді їдемо до Першої старшої.
– Е-е, прямо зараз?
З округленими очима, запитала Тацую Ліна.
– Так. Я вже отримав згоду на переведення, але було б не погано звернутись з проханням особисто.
– Хм, погоджуюсь..
Напевно, подумавши, що це розумно. Ліна не стала опиратися.
– Міюкі піде з нами. Ліно, вибач за миттєве прохання.
Звернувся до неї Тацуя.
– Змінити зовнішність Міюкі за допомогою «Костюмованого параду». Залиште це мені.
З ентузіазмом відповіла Ліна.
Тацуя, Міюкі та Ліна поїхали на захід, по автомагістралі Тьофу на самохідному автомобілі типу седан, яким керував Тацуя. Пунктом призначення була Перша старша школа при Національному магічному університеті.
Ця машина була не аеромобілем, а звичайним самохідним автомобілем. На жаль, аеромобіль був двомісним. Точніше там було заднє сидіння, але якщо там сяде третя людина стане тіснувато. Наразі, швидкими темпами на дослідницькому об’єкті на Міякі збирають повноцінний «чотиримісний» повітряний автомобіль, але очікується, що це займе близько десяти днів.
Тому сьогодні вони скористались звичайним електроседаном. Але «звичайним» він був лише в тому, що міг їздити лише по дорогах на землі, а потужність двигуна була найвищого класу, і не бракувало засобів захисту, таких як куле-ударостійкість та газовий фільтр.
Міюкі, яка зазвичай незмінно сиділа на передньому сидінні поряд з Тацуєю, сьогодні сиділа на задньому сидінні з Ліною. Сидячи поряд, вони виглядали як близнята з різним кольором волосся.
Дівчина зі світло карими очима і яскраво бордовим волоссям заплетеним у кінський хвостик, багато в чому була схожа на Ліну. Такою була зовнішність Міюкі, змінена «Костюмованим парадом» Ліни. Колір очей, зачіска та колір волосся відрізнялися, але крім цього, без перебільшення можна було сказати, що вони абсолютно однакові.
– Якщо на вас подивитися, можна подумати, що ви близькі родичі.
Висловив своє враження Тацуя, споглядаючи Ліну та змінену зовнішність Міюкі, у дзеркалі заднього виду. Зовнішність Тацуї теж кардинально змінилась. Зараз він був красивим юнаком з екзотичною зовнішністю. Враження настільки різнилося, що можна було сказати, що вона була прямо протилежна звичайній.
Хіба ми не привертатимемо увагу, якщо настільки схожі?
Запитала у Тацуї, що повернув погляд на дорогу, Міюкі, що досі залишалася красивою дівчиною, хоч змінила зовнішність, від тихої до жвавої особистості.
Ні, думаю, що людина, котра певною мірою виділяється, може створити у глядача враження, що це якась інша людина. Людина, що уникає сторонніх поглядів, також може привернути увагу, тим, що створює враження ніби непомітно крадеться.
– Невже?..
Міюкі це переконало, тому вона не сперечалася, хоча і не повністю.
– Однак я не розумію, чому Ліна взяла за зразок свою зовнішність.
– ...Якщо не подобається, я поміняю.
Надувшись відповіла на слова Тацуї Ліна і відвернулась до вікна.
– Немає потреби.
Невимушено відповів Тацуя, не зважаючи на настрій Ліни. І не сказав нічого в продовження.
– ...Важко відтворити образ абсолютно вигаданого персонажа.
Не в змозі терпіти паузу, Ліна сама почала виправдовуватись.
– Легше моделювати свій образ, який бачиш щодня у дзеркалі.
– Ми з Міюкі однієї комплекції.
Як і сказала Ліна, різниця між ними, у зрості, була менше сантиметру. Три розміри теж, майже однакові. Груди Міюкі трохи більші, але в діапазоні, який під одягом не помітити. Безумовно для Ліни було швидше і простіше покрити Міюкі ілюзією на основі власної зовнішності.
– Образ старшого брата ти взяла з близького знайомого?
В питанні Міюкі звучало невдоволення зовнішністю Тацуї, що була не в її смаку....
Перед Ліною, Міюкі використовувала «Старший брат», а не «шановний Тацуя». Оскільки вони з Ліною житимуть разом. В результаті обговорення з Тацуєю, було вирішено, що краще зберігати старі звички, ніж продовжувати їх виправляти..
– Обличчя Тацуї належить молодому музиканту з Нью-Мексико. Про викриття не варто хвилюватись, тому що він спеціалізувався на живих виступах і не з’являвся на телебаченні чи в інтернеті, і навіть якщо є люди які його знають, колір волосся фізичні дані відрізнялись, тому він виглядає як інша людина.
– ...Тобто ти спростила задачу?
– Нічого не поробиш. Я ніколи не створювала людських образів.
Виправдалась Ліна, у відповідь на звинувачення враженої Міюкі.
◇ ◇ ◇
Безпосередньо перед тим, як Тацуя та його компанія вийшли з дому, Перша старша прислала повідомлення, що заняття відновляться завтра. Однак, з іншого боку, це означало, що сьогодні школа все ще закрита. До школи не приходили не лише учні, а й вчителі та адміністрація. У школі була лише охорона, викладачі та співробітники, що мали певну роботу.
Попри це, електроседан, з Тацуєю та дівчатами, без проблем проїхав через ворота. Лице на посвідченні, представленому охоронцю та обличчя Тацуї за кермом, були різними, але йому вдалося пройти перевірку за допомогою біоаутентифікації, ймовірно, через те, що він заздалегідь попередив, що приїде під маскуванням.
Припаркувавши електроседан на стоянці, трійка увійшла до будівлі школи з центрального входу для викладачів та персоналу. Перед секретарем в приймальні, Міюкі зняла ризикну винного кольору і розпустила волосся.
Яскраве, пряме, каштанове волосся розтікалося по спині. Відразу після цього, довге волосся перефарбувалось у чорний шовк. Світло-карі очі мали колір чорного обсидіану. Риси обличчя стали абсолютно іншими, та все ж зберегли ознаки красивої дівчини.
Перед співробітницями стояла нинішній президент студентської ради Першої старшої школи, яку вони добре знали.
Усі три діловоди випали з реальності від цієї переміни. Співробітники, з думкою: «коли він тут з’явився?», перевели очі на Тацую, котрий з’явився поруч з Міюкі.
Тацуя був задоволений підозрілими поглядами, спрямованими на нього. Схоже, що маскування працювало. Тацуя звернувся до співробітниці за стійкою, сказавши: «Ми хочемо зустрітися з директором».
– Вас чекають.
Співробітники не стали поводитись безтурботно, через те, що співрозмовник був учнем. Секретарка, до якої звернувся Тацуя, підвелася і вийшла в коридор і показала жестом, що готова провести Тацую та інших.
Тацуя довірив їй супровід.
Кабінет директора знаходився на першому поверсі, неподалік від центрального входу. Можливо про прибуття Тацуї та компанії повідомили по внутрішній лінії з офісу. Відповідь пролунала відразу, як секретарка постукала у двері.
– Мої вибачення.
Залишивши секретарку в коридорі, Тацуя, Ліна та Міюкі почергово увійшли до кабінету. До речі, Тацуя та Міюкі були у ліній формі, а ось Ліна була у формальній блузці з тонким шарфом у вигляді краватки та плісированій спідниці довжиною нижче колін.
В кімнаті чекали директор Момояма за письмовим столом, і заступник директора Яосака, біля столу.
– Проходьте.
Не встаючи, зверхнім тоном сказав Момояма.
Слідуючи сказаному, Тацуя підійшов і став перед столом. Ліна стала за ним праворуч, а Міюкі — ліворуч.
– Дякую, що знайшли час, попри зайнятість.
Вклонився Тацуя, зігнувшись в поясі, Міюкі та Ліна теж ввічливо вклонилась з ним.
– ...Я чув про твою справу від твоєї матері.
Відповів Момояма, не витрачаючи час на формальності.
– Я повторю ще раз. Чи не могли б ви прийняти пані Ангеліну Кудоу Шіелдс, яка прийшла з нами сьогодні, на навчання до нашої школи.
– Я в курсі ситуації.
Відповів Момояма і з різким світлом перевів погляд з Тацуї на Ліну.
Ліна мимоволі підтягнулась
Момояма заговорив з Ліною важким голосом і суворим виразом на обличчі.
Перша старша школа — навчальний заклад, а я педагог. Я не відмовлятиму тим, хто прагне навчатися. Якщо ти дійсно хочеш вчитися в старшій школі, я прийму тебе в учениці Першої старшої школи.
– Дуже хочу!
Миттєво висловила Ліна. Цей порив був несподіваний для неї самої.
Хоча на його обличчі не було посмішки, Момояма задоволено кивнув Ліні, що стояла з округленими очима.
– Поправді кажучи, Міністерство оборони чинило на нас тиск, щоб ми не зараховували Шіелдс-кун.
– Тоді… Прошу вибачення за незручності.
Тацуя не зміг приховати свого здивування. Він і подумати не міг, що армія діятиме так відкрито.
– Шіба-кун, тобі не має за що вибачатись. Звісно, я не збираюся підкорятися цим нерозумним упертюхам.
На обличчі Момояма все ще не було посмішки, але водночас не було ні страху, ні блефу.
– Непотрібно позбавляти права здобути освіту, лише тому, що це маг. Шіелдс-кун, так вважав твій дід, Кудо Кен.
– ...Ви знали мого діда?
– Ми з твоїм дідом були однодумцями в питані того що молоді люди, народжені магами, також мають мати освіту, він був для мене старшим другом і братом, яким я захоплювався.
В очах Момоями, з’явилося м’яке світло ностальгії.
Ліна була приголомшена такою несподіванкою.
– Старший брат твого діда, Кудо Кена, Кудо Рецу, боровся за захист прав магів, а сам Кудо Кен наполягав на тому, що маги також повинні здобувати людську освіту. І в результаті, Кудо Рецу мав посісти посаду генерал-майора, та ще до цього Кудо Кен був відправлений до Америки, фактично у вигнання з Японії. Однак його дії не були марними. Нинішня політика діяльності старших шкіл магії при Національному магічному університеті, є результатом того, що заяви Кудо Кена мали певний результат.
– Я цього не знала.
– Тому що це заборонено розголошувати публічно.
На ці чесні слова Тацуї, Момояма вперше посміхнувся.
Хоч це і була посмішка під назвою «гірка усмішка».
– Я також підтримую переконання Кудо Кена. Тому Шіелдс-кун. Я не порушуватиму твоє право на освіту. Якої б країни ця армія не була.
– … Дуже вам дякуємо.
З покірним виразом, вклонилася Ліна.
– Однак.
На цьому Момояма не закінчив.
– Не чекай захисту, якщо виявиться що твоя мета інша, ніж навчання.
– Я дійсно хочу навчатися. Я справді хочу ходити до цієї школи.
– Я, Момояма Хігасі, виконаю ці бажання. Звісно, за умови якщо ти складеш перевідні екзамени.
– Тоді дозвольте скласти вступні іспити.
Тацуя був здивований не показному ентузіазму Ліни, але він приховав це за спокійним тоном, яким звернувся, вже не до директора Момоями, а його замісника Яосаки.
Якщо пані Шіелдс не проти, я попрошу вже завтра скласти іспити на переведення.
– Завтра...
Повернула голову і пробурмотіла, здивованим голосом, Ліна. Це було не питання, а озвучення думки, але Яосака посміхнувся, не турбуючись про тон або формулювання Ліни.
– Іспити будуть по теорії магії та практичних навичках. Якщо пані Шіелдс зберегла свої знання, з часів навчання на першому році, ви однозначно зможете скласти іспит. Рішення про результат буде оголошено на місці, тож ви зможете ходити до школи не пізніше ніж післязавтра.
– ...Постараюсь.
Трохи напружено відповіла Ліна.
Вийшовши з кабінету директора, Ліна видихнула. Схоже, вона нервувала. Ні Тацуя, ні Міюкі не торкались цієї теми, пояснивши це тим, що військові порядки відрізняються.
– Все добре Ліна. Я допоможу з підготовкою.
– У...
На мить Ліна виглядала так, наче збирається втекти.
– ...Угу, будь ласка.
Зрештою кивнула, з виразом зречення на обличчі.
– Тоді як найшвидше повертаємось додому і за навчання.
Міюкі була з ними, щоб протестувати «Костюмований парад», але якщо можна буде потрапити в кімнату студентської ради, вона мала намір взяти зразок минулих тестів, щоб готуватися до іспиту. Однак, на жаль, навіть Міюкі, президент студентської ради, не могла використати закриті приміщення без дозволу. А якщо так, то не було підстав залишатися в школі.
– Ліна, прошу.
– OK
Одночасно з тим як Ліна кивнула на прохання Тацуї, Міюкі зняла з зап’ястя темно-синю гумку і зав’язала волосся у хвіст.
І під поглядом Ліни кивнула.
Зміна сталася миттєво.
Чорне волосся Міюкі стало яскраво-бордовим.
Гумка що тримала волосся стала винного кольору.
Колір очей змінився на світло-коричневий.
Там стояла зовсім інша людина, зовсім несхожа на Міюкі, і дуже схожа на Ліну.
Скільки б разів я це не бачив, це чудово.
Сказав Тацуя, що перетворився на красивого юнака з екзотичною зовнішністю. Навіть його голос змінився, ставши більш підходящим до зовнішності.
– Так мені більше личить?
Запитала Міюкі, із зовнішністю та голосом іншої людини.
– Ні, Міюкі зі справжньою зовнішністю має кращий вигляд.
– … Дуже вам дякуємо.
Однак її сором’язливий вираз та жести були такі ж, як зазвичай.
Ліна також спостерігала за ними, як завжди з втомленим виразом.
◇ ◇ ◇
Як тільки вони повернулись до кондомініуму, Міюкі відразу ж потягнула Ліну до своєї кімнати. Як і обіцяла в Першій старшій, вона хотіла допомогти Ліні з підготовкою.
Іспит для переведення вже завтра. У них не було і пів дня. Тацуя подумав, що зараз вже не має сенсу впихати знання, але не зупинив їх. Міюкі запропонувала, а Ліна погодилась. Він не мав їм заважати.
Зараз Тацуя був один в «кімнаті для медитації», в тренувальному залі. Як зрозуміло з назви, це була кімната де проводили медитацію в рамках тренування магії. Однак в цьому світі не було системи, що підвищує рівень магії, як у відео іграх. Медитація — це лише один зі способів підготувати силу розуму контролювати магію.
Зовнішнє світло, звуки та вібрації, що призводили до відволікання, відрізалися, а в приміщенні підтримувалася постійна температура та тиша, нижче певного рівня. Це було зручне середовище для використання магії, що вимагала високого рівня концентрації.
Зайве говорити, що Тацуя прийшов в цю кімнату, щоб визначити поточне місце перебування Мінамі. Проте сьогодні він не планував силоміць прориватися крізь магію маскування, як учора.
Вчора, коли Парад був знятий, він нарешті отримав інформацію про місце знаходження Мінамі, але після пошуку схованки Мінору на тому місці, він нічого не знайшов. Якщо не знайти спосіб нейтралізувати магію приховування положення, ймовірно, розроблену Чжоу Гонґцзінєм, не має сенсу прориватися через сам «Костюмований парад». Тацуя усвідомив це під час пошуку напередодні.
Але вчора були значні результати. Він не мав повної інформації про координати Мінамі, але у нього було достатньо іншої інформації про її поточний стан.
Мінамі все ще була людиною.
Вона не стала Паразитом.
Він не знав способу запобігти перетворенню на Паразита через інформаційний вимір. Навіть не зрозуміло, чи таке можливо. Однак для нього було важливо підтвердити безпеку цілі порятунку. Якщо знаєш, що ще не пізно, готовність діяти й сила волі не ослабнуть від вагань і нерішучості.
Тацуя сів прямо на підлогу. Він був один у кімнаті у вісім татамі.
Оскільки Міюкі не було в межах його досяжності, він не міг направити усю силу «Погляду духів» для пошуку Мінамі. Але вчорашній досвід показав, що навіть без ресурсів сприйняття, спрямованих на спостереження за Міюкі, він все одно матиме доступ до Ейдосу Мінамі.
Тацуя повністю мобілізував вільні ресурси «Погляду духів» і спрямував «погляд» на Мінамі.
«Фізичні данні залишаються людськими.»
«У хвилі мисленнєвих часток не має нічого характерного для Паразита.»
В першу чергу, він переконався, що Мінамі ще не стала Паразитом.
«Інформація про координати не змінилася. Все ще ліс Аокігахару, помилка близько в радіусі ста метрів. »
«.... Чи змінились координати? Мінору помітив мій погляд?»
Він помітив, що Мінору втрутився в спостереження «Костюмованим парадом». На відміну від вчорашнього дня, він зміг розпізнати приховану зону до того, як її замаскували, ймовірно тому, що він її вже «бачив».
«Можна прочитати фізичну інформацію Мінамі, навіть якщо її закриває «Костюмований парад».»
Вчора він зосередив свою свідомість лише на тому, щоб дізнатися, де Мінамі, і не зміг розпізнати інші деталі. Тацуя пошкодував про те, що, схоже, вчора він не був спокійним.
Віддавши частину свідомості на підтримку самоконтролю, Тацуя продовжив спостереження.
Він припустив, що магія Мінору злегка нестабільна, тому що він розгубився, через те, що його не атакують. Можливо, через незначну нестабільність, він відчув, що структурна інформація «Костюмованого параду» «видна» чіткіше, ніж учора.
«Зовсім відрізняється від техніки Ліни?..»
Ефект маскування інформаційного тіла був такий самий. Але в детальних кроках досягненню цієї мети є ряд відмінностей. Ось що міг «бачити» Тацуя.
«Якщо так... Чи можна його розкласти? Ні, цього все одно недостатньо.»
Тацуя отримав відповідь, яка пояснила магічну послідовність Мінору більш детально, ніж учора. Але не настільки, щоб розібрати магічну послідовність. Потрібна більш детальна інформація про структуру інформації.
Тацуя зосередив «погляд».
Однак до цього моменту магія Мінору була нестабільною.
Його «Костюмований парад» відновив стабільність.
«Розрив», що демонстрував структуру інформації закрився.
Тацуя спробував опосередковано активувати «Переривання техніки».
Розкладаючи інформаційне тіло, що викликає зміну події, базуючись на тому, «що була здійснена модифікація події». Розкладання інформаційного тіла на основі його впливу, це техніка, яку Тацуя створив в бою з Арктуром. Крім розвитку цієї техніки, в нього є магія, що розкладає інформаційне тіло під назвою «дух».
«...Не вдалося?»
Зараз Тацуя не може розібрати магічну послідовність, місцезнаходження якої приховано, не кажучи вже про духовне інформаційне тіло.
Однак маючи попередній досвід, Тацуя не поспішав.
Він вирішив припинити пошуки на сьогодні.
«Якщо спостереження не дає детальнішої інформації, чи можна отримати дані про структуру магії іншими способами?»
Мінору користується технікою родини Кудо. В цьому помилки бути не може. Різниця між «Костюмованим парадом» Ліни та технікою Мінору повинна полягати в тому, що родина Кудо покращила послідовність після того, як дід Ліни, молодший брат Кудо Рецу, Кудо Кен, поїхав до Сполучених Штатів.
Навіть якщо Мінору додав власне бачення, це не має особливого значення. Навіть якщо Мінору має чудовий інтелект, перевершити давню винахідливість сім’ї Кудо буде не легко.
Якщо вдасться отримати магічну послідовність «Костюмованого параду» від родини Кудо, шанс здолати маскування Мінору зросте. ...Тацуя вийшов з медитації, підвівся і почав обмірковувати можливість переговорів.
◇ ◇ ◇
Атака Тацуї, що тривала більше години, припинилася і Мінору видихнув, розслабивши плечі. Йому здавалося, що він зручно сидів, опустивши спинку крісла, але він, несвідомо, перенапружився. Знову ослаблений, він опустився на спинку крісла.
Сьогоднішня атака не мала такого тиску, як учора. Мінору відчув справжній тиск лише раз, перед самим кінцем. Мінору від цього стало моторошно. Він подумав, що це було просте спостереження, а не напад.
Це не додало Мінору оптимізму. Навіть якщо це просте спостереження, у нього має бути конкретна мета. Можливо, він шукав слабкі сторони «Костюмованого параду», про які Мінору не знав. Погляд Тацуї міг зникнути, тому що він знайшов те, що шукав.
Однак, Мінору впевнений у «Костюмованому параді», яким користувався. Його дідусь, Кудо Рецу, вдосконалив магію, розроблену Дев’ятою лабораторією, щоб підвищити рівень досконалості, це і є техніка «Костюмований парад, якою користується Мінору.»
Колись говорили, що молодший брат його діда був кращим у «Костюмованому параді», ніж його дід, але Мінору сказав би, що причиною того, що він продовжував вдосконалювати магічну послідовність, може бути в бажанні, заперечити цю оцінку. Настільки висока гордість була у «дідуся», якого він знав.
Це магія, в доведення до досконалості якої, його дідусь, якого називають найкращим магом світу, вклав своє серце і душу. Мінору вважав, що скільки б Тацуя не намагався, сама магічна послідовність не має недоліків.
Однак щось має статися. Це місце поки не знайшли, але і Тацуї, і Десяти головним кланам відомо, що вони втекли до лісу. Потрібно, на всяк випадок, переміститися. Цього разу уникнувши відстеження. ...Так думав Мінору.
Допомога з проникненням Люй Ґанху в країну була зумовлена тим, що увага Сил Самооборони й, якщо пощастить, Десяти головних кланів буде зосереджена на ньому. Щоб завершити цю справу, Мінору відкинувся в кріслі та запустив спеціальну програму для анонімного спілкування.
◇ ◇ ◇
Десятого липня о сімнадцятій годині.
У гуртожитку піхотного взводу Першої дивізії Сил Самооборони, загально відомого, як «загін мечників», розташованому на базі, що прилягала до полігону східного району Фудзі, повисло почуття марності.
Вони залишалися на цій базі, щоб захопити Кудо Мінору, Паразита, який вбив Кудо Рецу, колишнього генерала Сил Самооборони.
Вони прибули сюди третього липня. Протягом шести днів, включно з днем прибуття, вони просто морилися на базі без будь-яких уявлень, але вчора вони отримали інформацію від родини Дзюмондзі з Десяти головних кланів, про те що ціль переховується в лісі Аокігахару, після чого відразу з ентузіазмом відправились на пошуки.
Однак в результаті були в прольоті.
Попри ретельний пошук, вони не змогли знайти навіть колію від коліс, не кажучи вже про схованку.
Не було жодного солдата, який підозрював би, що родини Дзюмондзі поширює дезінформацію, але було багато тих хто насміхався з того, що навіть Десять головних кланів обманули.
У висновку, керівництво взводу підсумувало, що Кудо Мінору не ховається в області цього лісу. Місія з захоплення Кудо Мінору повернулась до початку.
Сьогодні всім наказали залишатися в гуртожитку. Вільно вийти не дозволялося, але фактично це відпочинок.
Ніхто не вживав алкоголю, можливо тому, що втомилися напередодні, але загалом були ситі.
У вечері їм повідомили новину, що змусила напружити як тіло, так і розум.
На обличчях членів, що поспішно зібралися на брифінгу, не було помітно ознак втоми. Здається, всі чудово скористалися вихідним днем. У них могло скластися враження, що раптове скликання зумовлене поганою ситуацією.
Командир взводу вийшов на сцену і наказав сісти. Після короткого вступу він перейшов до основної теми.
– Приблизно годину тому, на адресу нашої бази отримано телеграму від невідомого адресата.
«Приблизно годину тому, відправник не відомий», майже третина присутніх переглянулася зі своїми колегами. Командир взводу продовжив роз’яснення ще до того, як піднявся гул.
– Згідно з аналізом відділу інформації, адресат залишається невідомим, але шкідливих програм не виявлено. Проте набагато важливіший є зміст...
Командир взводу зробив паузу і поглянув на сидячих. Кімнату для брифінгів заповнила напружена атмосфера.
– Сьогодні до Японії таємно проникнули оперативники Великого Азійського Союзу. Їх мета знищити мага стратегічного класу, Лю Лі Лей, що перебуває в Японії. Оперативну групу очолює Люй Ґанху.
Цього разу піднявся шум. Всі присутні, як і Чіба Наоцуґу та Ватанабе Марі, промовили одне і теж ім’я, «Люй Ґанху...».
Наказ командуючого в тому, щоб допомогти з перехопленням оперативного підрозділу Великого Азійського Союзу. Мета — перш за все, захистити базу Комацу, яка захищає Лю Лі Лей, а по-друге, захопити або вбити Люй Ґанху.
Тому половина «Загону мечників» буде відправлено до Коматсу і діятиме окремо. Відправлення завтра. В групу на відправлення також увійшли Наоцуґу та Марі.
◇ ◇ ◇
У двері кімнати Наоцуґу, котрий збирався до завтрашнього від’їзду, постукали.
Це невелика кімната, половина якої займають ліжко і шафа. Наоцуґу підійшов до дверей за три кроки та з фразою «так, будь ласка» відчинив двері.
Збільшуючись, щілина відкритих дверей, показала представника жіночої статі, що стояла в коридорі.
– Нао, можна увійти?
– Звичайно.
До Наоцуґу прийшла його кохана Марі.
– Перепрошую...
Тон Марі, як завжди був невпевнений, тому що вона знала, що він має бути зайнятий пізно ввечері, готуючись до завтра.
– Марі, ти вже зібрала речі?
– Звичайно, вже закінчила.
– Набила сумку випадковим змінним одягом?
Запитав Наоцуґу, оскільки знав наскільки вона погана в прибиранні.
– Як грубо. Я ж жінка.
– Вибач, вибач. Але я не думаю, що є правило, згідно з яким ти маєш тримати все в порядку, просто тому, що ти жінка.
Посміхаючись, вибачився Наоцуґу. Марі не розгнівалася не тому, що була закохана в нього, а, тому що його зауваження не було абсолютно помилковим.
Марі усвідомлювала, що вона «жінка, яка не дбала в прибиранні. Але це військовий гуртожиток. Не можна занедбати, як свою квартиру. Тому вона щодня прала одяг, і клала до сумки висушену зубну щітку та гребінець.
Марі, так би мовити, щодня готувалася до подорожі. Тому до завтрашньої поїздки вона приготувалася за короткий час.
– У тебе якесь питання?
Прибравши посмішку, запитав Наоцуґу Марі. Він би хотів бачити свою кохану, навіть якби нічого було робити й був би радий, якби вона прийшла до нього без жодного доручення.
Але його кохана була серйозною. Вона б не прийшла пізно ввечері лише для розваги, коли вони готувалися до передислокації.
– Я б хотіла почути твою думку, Нао...
Сівши на ліжко, на яке жестом запропонував Наоцуґу, дала не дуже несподівану відповідь Марі.
– Це щодо завтрашньої передислокації... Хіба не має можливості, що це маневр для нашого відволікання?
Але тема перевершила його очікування.
– ...Вторгнення Люй Ґанху є обманом?
– Це може бути правдою. Але чому цю інформацію надіслали сюди?
– Мені теж це цікаво. Це шахрайський електронний лист, джерело якого приховане. Не знаю, наскільки можна довіряти самому вмісту. Марі, ти думаєш, електронний лист був надісланий, щоб вплинути на пошуки Кудо Мінору, чи не так?
У відповідь на питання Наоцуґу, Марі нерішуче кивнула
– Я думаю... Кудо Мінору все ще ховається в лісі Аокігахару.
– Чому? Після таких пошуків?
Нао, не думаю, що Дзюмондзі може надавати ненадійну інформацію.
Марі опустила погляд. Здається, вона була не достатньо впевнена, щоб зустрітися поглядом з Наоцуґу. Але тон був менш нерішучий, ніж до цього.
– ...Нинішній голова родини Дзюмондзі був однокласником Марі. Ти його добре знаєш?
– Я мало знаю про його особисте життя. Які у нього захоплення, яку їжу він любить, а яку ні Але я добре знаю, що він не робитиме безвідповідальних заяв. Якщо він чогось не знає, то скаже, що не знає, якщо чогось не вміє — скаже що не вміє. Кудо Мінору знаходиться в лісі, тому що Дзюмондзі сказав: «Кудо Мінору втік до Аокіхари». Мабуть, він переховується за допомогою магії, яку ми не знаємо.
Марі підняла обличчя і зустріла погляд Наоцуґу.
– …Нао. Я не можу думати інакше.
– Зрозуміло.
Зустрівши погляд Марі, легенько кивнув Наоцуґу.
– Я нічого не знаю про главу родини Дзюмондзі. Якщо Марі так стверджує, то інформація, надана паном Дзюмондзі Катсуто, була достовірною. Цілком можливо, що як ти й думаєш, Кудо Мінору переховується за допомогою не невідомої магії.
– Нао...
Наоцуґу не відводив погляду від очей Марі, які переповнювали емоції.
– Але Кудо Мінору маг «Дев’ятки», який переміг Патріарха. Він може бути власником сили, що дозволяє вільно користуватися таємними техніками «Дев’ятки». – Але...
– Але?
– Навіть якщо це маневр.
Наоцуґу витримав невелику паузу і продовжив.
– Ми не можемо відмовитися від завтрашнього переведення.
– ...Тому що це наказ?
– Звичайно, це також. Але що важливіше, якщо є ймовірність, що проникнув Люй Ґанху, я не можу залишити це в спокої. Можливо ми пов’язані долею.
Два роки тому, безпосередньо перед інцидентом в Йокогамі, Наоцуґу зіштовхнувся з Люй Ґанху. Результат був болісним, але якби його тоді перемогли, багато японських магів не були принесені в жертву в наступній атаці на відділення Магічної асоціації Канто, і Марі не довелося б відчути небезпеку в той час. Думав Наоцуґу і шкодував про це. Якщо він дійсно незаконно проникнув, час його вбити.
– ...Вірно. Якщо це доля, то моя теж.
Марі теж мала зіткнення з Люй Ґанху. Двічі, до інциденту в Йокогамі та під час нього.
Все закінчилося перемогою її та соратників, але Марі не вважала це своїми здобутками. Першого разу Наоцуґу скористався прогалиною, створеною розкриттям рани, а вдруге Маюмі вдарила в притул. Марі шкодувала, що в неї двічі забрали шанс завдавати удару.
Хоч не таке сильне як у Наоцуґу, але у Марі було бажання матчу реваншу.
– Якщо подумати, у мене немає особистих причин захоплювати Кудо Мінору. Якби не військове командування, він не брав активної участі з самого початку. У цьому сенсі, нові розпорядження також мають пріоритет.
– Вірно. До того ж нам двом не впоратися. Якщо розставити пріоритети, Люй Ґанху на першому місці.
Марі кивнула, на висновок, що зробив Наоцуґу.
◇ ◇ ◇
Приблизно у той час, коли у маленькій кімнаті, відбулася розмова Марі та Наоцуґу, Тацуя отримав дзвінок з протестом від Казами.
– ...Тацуя скажу ще раз. Я хочу, щоб ти припинив робити дурниці, такі як відправляти її до школи та викривати її публічно.
– Я вже неодноразово казав, наша родина опікується Ангеліною Кудоу Шіелдс, а не майором Анджі Сиріус.
– Ти дійсно вважаєш, що таке виправдання слушне?
– Ви ж не думали що я жартую?
Безтурботно відповів Тацуя, на питання, суворим тоном, Казами.
– Майор Анджі Сиріус має зріст трохи менше ста сімдесяти сантиметрів, темно-руде волосся та золоті очі. Я чув, що поєднання білого волосся і блакитних очей Ліни є рідкістю і навіть кажуть, що це етнічна особливість, але вони не відповідають зовнішності майора Анджі Сіріуса. Окрім кольору волосся та очей, існує також відмінність в статурі.
– Анджі Сиріус є оператором «Костюмованого параду»! Вона може прийняти будь-який образ.
– Чи визнав це уряд USNA? Що Ангеліна Кудо Шіелдс це Анджі Сіріус.
– ...Вони не можуть цього визнати.
– Тоді чи подало посольство запит на захист громадянина їх країни? Або ж видати злочинця?
– ...Нічого подібного не було.
Отже, пані Шіелдс не майор Сиріус, і не має потреби передавати її Штатам.
– Тацуя... Ти серйозно збираєшся ворогувати з військовими? Анджі Сіріус для тебе настільки цінна?
– Підполковник, не зрозумійте мне неправильно. Я не збираюся ворогувати з армією.
Негайно заперечив Тацуя, після чого додав, – принаймні з мого боку ворожості не має.
◇ ◇ ◇
Незабаром на зміну десятому липню мало прийти одинадцяте.
Кімната надана Ліні, знаходилась на тому ж поверсі, де мешкав Тацуя з сестрою, але це була інша квартира.
З окремим входом, що зачинявся, і, звичайно, окрема ванна, туалет, кухня, вітальня та спальня
Але Ліна досі залишалась в кімнаті Міюкі.
І не тому, що її ліжко це не приїхало.
А щоб підготуватися до завтрашнього іспиту для переведення.
Ліна сиділа перед столом, яким зазвичай користувалась Міюкі. Поруч з ним, на табуреті, наче справжній репетитор, сиділа Міюкі.
– Мабуть, на цьому закінчимо.
Після цих слів Міюкі, Ліна впала на стіл.
– ...Втомилася.
Почувся стогін Ліни з-під голови, що лежала на складених, на столі, руках.
– Ти перебільшуєш.
Почувши її слова, посміхнулась Міюкі.
– Це не перебільшення! У всіх сенсах!
Енергійно підвелася Ліна і заперечила слова Міюкі.
Міюкі, не розуміючи, схилила голову на войовничість Ліни.
Думаю, перед іспитом це нормально...
Обличчя Ліни зблідло настільки, що це було добре помітно.
– Це нормально?.. Правда? Це тому, що Міюкі особлива?
– Особлива... Ми ж навчалися максимум п’ять годин?
– Можливо, з огляду лише на час, тут нічого особливого. Звичайні люди не можуть зберігати таку зосередженість!
– Старший брат ще дивовижніший?
– Тацуя далеко не звичайний! Інших прикладів не має?!
–– Хтось, з ким я навчалась?
– Вірно!
– Звісно є. Хонока, Шізуку та Мінамі-чан...
Міюкі раптово замовкла.
Обличчям Ліни показала вираз «Ах...» і прикрила половину обличчя рукою.
Деталей вона не чула, але вона зрозуміла, що сталося щось несподіване. Їй було цікаво, але вона досі про це не згадувала, тому що вважала, що це те, в що вона не повинна втручатися. Однак, схоже, вона вивела Міюкі на мінне поле. Так подумала Ліна
– Слухай... що трапилося позавчора?
Вона мала можливість повернутися до своєї кімнати, удавши), що нічого не знає. Можливо було розумніше обрати цей варіант. Але Ліна наважилась запитати Міюкі.
– Я ніколи не бачила у Тацуї такого обличчя. Позавчора, коли Міюкі, ти з ним зв’язалась. Невже з тобою трапилось щось шокуюче.
Очі Міюкі зрадницьки ворухнулись. Після короткого вагання, вона все ж кивнула.
– Позавчора я була шокованою, але... Тепер все нормально. Завдяки підтримці старшого брата.
Ліна відчула, що відповідь була не на сто відсотків правдива.
Навіть якщо це був просто шок, те, що вона перервала слова, означало що він залишив великий слід.
Але це була і не брехня. Оскільки біль, здавалося, зменшилась, настільки, щоб про це говорити з посмішкою.
– Вірно.... Послухаєш?
Бажання Міюкі розповісти про позавчорашні події Ліні, яка не мала до цього ніякого відношення, мабуть, було доказом того, що вона намагається це подолати.
Міюкі докладно розповіла про те, як Мінору викрав Мінамі. Після того вона додала рядки, що сказав Тацуя, щоб її втішити
– ...Я думаю, так само як сказав Тацуя.
Вислухавши розповідь Міюкі, висловилась Ліна.
– Те, що старший брат сказав про почуття Мінамі-чан?..
– Так. Я не знаю що за людина Мінамі, але... Слова Тацуї про те, що він не хоче, щоб Міюкі вбивала свого знайомого, я можу зрозуміти. Якщо Тацуя каже, що Мінамі має той же мотив, я впевнена, що це так.
В Зірках на Ліну було покладено обов’язок ліквідувати бойових магів, які вчинили серйозні злочини. До їх мішеней входили й члени Зірок.
Ліна з власного досвіду знає як це направити ствол на знайомого і натиснути на курок. «Не хочу вбивати свого знайомого», таким був істинний намір Ліни.
– ...Дуже дякую.
– Не потрібно дякувати мені за це.
Ліна поспішно відвернулась від направленого прямо на неї погляду Міюкі. Її обличчя біля щік злегка почервоніло.
Далі
Том 28. Розділ 7 - [7]
[7] Четвер, одинадцятого липня. Це перший день навчання з цього тижня, після триденного закриття. Серед учнів, що прямували від найближчої станції до шкільної будівлі Першої старшої, піднявся шум, на тему скасування літніх канікул, що наближались. Серед багатьох учнів, першого та другого року навчання, лунало питання: «Хто ця білява учениця». А серед учнів третього року звучало одне і теж питання: «чому пані Шіелдс/Ліна(чан) тут?». А в учинків уже всіх років навчання було одне питання «хто ця учениця з хвостиками? Переведена учениця?». В принципі, старші школи, що діють при Національному магічному університеті, не приймають переведених учнів. Виключені учні залишались без заміни. Однак існує система передачі. І ця система вже застосовувалася в минулому, хоча і в кількох випадках. Учні ставилися до цього скептично, але оскільки вони знали про цю систему — не виключали можливість. Темою їх обговорення були дівчина з блакитними очима і світлим волоссям у двох хвостиках, та дівчина зі світло-карими очима і яскравого бордовим волоссям у хвостику. Обличчя цих двох людей були дуже схожими. І учні третього року, які знали Ліну, і молодші студенти, які її не знали, вважали, що вони родичі. За ними спостерігали не лише учні. Скрізь, по дорозі до школи, можна було побачити журналістів. Метою засобів масової інформації було висвітлити інформацію про нову магію стратегічного класу «Оушін Бурст». Їх основною метою був коментар Тацуї, співрозробника «Оушін Бурст», але можна взяти інтерв’ю і в Міюкі, що повинна бути його двоюрідною сестрою. ЗМІ спочатку кинулися до FLT, але там сказали, що Тацуя не прийшов на роботу, і ті кинулися до будинку в Футю, але зараз цей будинок був порожнім. Звичайно, на цьому ЗМІ здатися не могли. З метою отримання інформації, вони розділились на три групи: одна зависла біля FLT, друга трималась біля будинку в Футю, а третя підстерігала Тацую та Міюкі по дорозі до школи. Те, що заняття в старшій школі магії відновлюються заняття, ні для кого не секрет. Ця інформація була розміщена на інформаційному вебсайті. Репортери, що хотіли отримати коментар Тацуї та Міюкі, рано вранці поспішили до школи. На жаль, вони не змогли знайти шуканих учнів. ЗМІ також помітили блондинку та шатенку, що виділялися серед великої кількості учнів, але досі не знали коли з’явиться ціль. Вони не встигли присвятити свою увагу дівчатам, цінність для випуску новин яких не відома. Тому увага преси швидко відвернулась від Ліни і її компанії. Однак не можна було сказати, що тепер Ліна та супутниця привертали увагу лише учнів. З вікна другого поверху кав’ярні, що представляла мережу, поширену по всій країні, за Ліною, що йшла до школи, спостерігали двоє чоловіків близько сорока років, через їх незграбне вбрання, вони зовсім не були схожі на репортерів. – ...Хоч це околиця Токіо, важко уявити, що вона гуляє тут так відкрито. Роздратованим голосом, пробурмотів один з них. Інший сприйняв його слова як монолог і натомість запитав його. – Це справді Анджі? Двоє розмовляли англійською. Зовнішність у них була східно-азійською, але не чисто японською. Однак ні персонал, ні рідкісних відвідувачів, це не турбувало. – У неї примітна зовнішність. Не думаю, що є настільки схожі люди, щоб я помилився. – Дівчина поруч з нею виглядає саме так, чи не так? Якщо змінити колір волосся та очей, і вона буде точною копією. – Анджі добре володіє маскувальною магією. Інша повинна бути під маскуванням. Не зрозуміло, чому вона зробила її схожою на себе. – Може, це наречена того хлопця? – Можливо. Дуже можливо. Красиві дівчата зі світлим і каштановим волоссям увійшли. Пара чоловіків відвели погляд від вікна і сіли прямо, поглянувши один на одного. – Навіть якщо це Анджі. Обережно повернувся до розмови чоловік, що заговорив першим. – Наша робота не в усуненні дезертирів. Кивнув на його слова, чоловік, який дійшов висновку, що Ліна — це Анджі. – Вірно. Але разом з тим, нам слід повідомити країну. – Згоден. Але якщо шатенка — його наречена, це важливіше. – Так. Ми повинні переглянути нашу стратегію, включивши можливість втручання Анджі. Двоє чоловіків з загону «Хорсехеад», з підрозділу групи незаконних операцій USNA Іллігал MAP, залпом випили вміст своїх чашок і відразу встали з-за столу. ◇ ◇ ◇ Міюкі, що прийшла до школи разом з Ліною, не пішла відразу до класу, а попрямувала до студентської ради. Також з Ліною. Коли Міюкі відчинила двері посвідченням особи та зайшла в середину, там вже стояла Ідзумі, хоча до початку роботи ще рано. Оскільки термінал на столі був запущений, інформація ідентифікатора особи, зчитана системою замка, вивела інформацію, що прийшла Міюкі, і схоже, вона встала, щоб привітати її. – Доброго ранку, Міюкі-сем...пай? Однак вона привітала молоду дівчину з обличчям іншої людини. – Доброго ранку, Ідзумі-чан. Дівчина з яскраво бордовим волоссям привітала її іншим голосом, та інтонацією Міюкі. А потім, щойно двері зачинилися, вона зняла резинку для волосся винного кольору і розпустила зав’язане у хвіст волосся. Зміна була миттєвою. Яскраве темно-бордове волосся перекинулося на колір мокрого вороного пера. Світло-карі очі стали чорними. В момент коли вона моргнула, риси обличчя змінилися і з’явилася люба для Ідзумі «сестра Міюкі». – Міюкі-семпай, що це за образ щойно... – Це через набридливих людей. Ідзумі, що питала з округлими очима, після короткої відповіді Міюкі, з переконаним обличчям сказала: – О, зрозуміло. – Думаю, що Ідзумі-чан розуміє, що про це не варто розповідати. – Так, нікому не розповідатиму. – Дякую. З вдячністю усміхнулась кохаю, що дала очікувану відповідь, Міюкі Жестом руки, вона спрямувала погляд, літаючої в хмарах Ідзумі, на Ліну. – Це пані Ангеліна Кудоу Шіелдс. Ми називаємо її Ліна. Коли я навчалася на першому році, вона була ученицею по обміну, і з завтрашнього дня знову планує вступити до третього класу. Ліна, ця дівчинка — пані Саєгуса Ідзумі. Другорічка, я зву її Ідзумі-чан. Після представлення Міюкі, Ідзумі прийшла до тями. – Я Саєгуса Ідзумі. Рада знайомству Шіелдс-семпай. – Ангеліна Кудоу Шіелдс. Приємно познайомитись. Зви мене Ліна. Ліна намагалася поводитися як старшокласниця. Міюкі це здалося веселим, але вона не показала цього на обличчі, бо розсудила, що Ліна образиться, якщо вона тут розсміється. – Гаразд, Ліна. Ходімо до заступника директора. Ідзумі-чан, побачимось. – Так! До зустрічі Міюкі-семпай, Ліна-семпай. Під супроводом погляду Ідзумі, яка вклонилась, Міюкі, що повернулась до свого звичайного вигляду, повела Ліну до вчительської. ◇ ◇ ◇ Провівши Міюкі та Ліну, Тацуя знаходився в підвалі багатоквартирного будинку. У підвалі кондомініуму, в Тьофу, був поверх перетворений в науково-дослідну лабораторію, що мала набагато вищу продуктивність, ніж в будинку в Футю. По суті, ця лабораторія була лише для Тацуї. Незалежно від того, які почуття до Тацуї мали в родині Йотсуба, родинні гілки не могли ігнорувати його роль, як Тауруса Сілвера, у фінансовому достатку Йотсуби. Тут Тацуя спробував упорядкувати результати дводенного спостереження «Костюмованого параду», в рамках основи для створення магії. Замість того щоб розпізнати її сприйняттям, він сподівався, що теоретично зрозумівши її, він зможе отримати підказку щодо протидії Параду, яку досі не помітив. Приблизно через годину біля консолі, він був змушений перервати роботу, о дев’ятій ранку отримавши повідомлення про несподіваного гостя. З дослідницької лабораторії, на третьому підвальному поверсі, він піднявся до вітальні, на другому наземному поверсі. Там на нього чекала Фудзібаяші Кійоко. – Доброго ранку! Сьогодні ви не у військовій формі? – Доброго ранку, Тацуя-кун. Сьогодні у мене вихідний. Дружнім тоном відповіла, на відкрите привітання Тацуї, Фудзібаяші. – Будь ласка, сідайте. ...Тоді я можу звертатися до вас пані Фудзібаяші? – Так, було б чудово, якби ти міг мене так називати. Сідаючи на диван, кивнула Фудзібаяші, підтвердивши факт, що прийшла в особистій справі, а не як солдат. Вона від початку називала Тацую, його справжнім ім’ям, а не «спеціальним лейтенантом О’Ґурорі». В цей момент, у двері кімнати постукали. Розпізнавши голос Тацуї, що сказав «увійдіть», двері автоматично відчинилися. Штовхаючи візок перед собою, увійшла молода жінка, у сукні з довгою спідницею та білим фартухом. Вона відрізнялась від Хонамі та Мінамі, але мала дещо схожу атмосферу. Вона замінила чай перед Фудзібаяші на новий і поставила перед Тацуєю чашку кави. Пані Фудзібаяші, якщо хочете інший напій, вам змінять. – Ні, цей підійде. Дякую. Останнє слово було адресоване служниці. Молода жінка у фартуху посміхнулась і вклонилась, потім знову штовхнула візок і вийшла з кімнати. – Вона дуже вміла. Заздрю, у вас така велика кількість талановитих людських ресурсів. Пробурмотіла Фудзібаяші, після того, як за дверима зникла спідниця жінки, навколо якої панувала атмосфера офіціантки, а не покоївки. – Ця жінка не бойовий персонал. Отже, яка у вас сьогодні справа? Якщо ви тут не як лейтенант Фудзібаяші, ви не прийшли продовжити тему дзвінка вчорашнього вечора, щоб опротестувати питання щодо Ліни? Після запитання Тацуї Фудзібаяші виправилась. – Сьогодні я прийшла попросити вибачення від імені глави родини Фудзібаяші, Фудзібаяші Наґамаси. Фудзібаяші змінила манеру мови та глибоко вклонилась. – Вибачення? За що, не розумію? – Він хотів би попросити вибачення за безчинство проти родини Шіба, яку вчинив один з клану Фудзібаяші, Кудо Мінору. – Хоч ви й кажете член клану, кровного зв’язку існувати не повинно, та все ж... Збентежено відповів Тацуя Фудзібаяші. Голова родини Фудзібаяші, Фудзібаяші Наґамаса, був батьком Фудзібаяші Кійоко. Дружина Наґамаси молодша сестра Кудо Макото, батька Мінору. Генетично, Мінору — племінник Наґамаси, але син його швагри. На перший погляд, кровного зв’язку з Наґамасою не було. Навіть якщо говорити про таємні справи, Мінору був народжений в результаті штучного запліднення яйцеклітини дружини Наґамаси, молодшої сестри Кудо Макото, сперматозоїдами самого Макото. Родина Фудзібаяші не повинна відчувати відповідальність за вчинки Мінору, на відміну від родини Кудо. – Навіть якщо кровного зв’язку немає, якщо він син його дружини, він член родини Фудзібаяші. Так вважає глава. В голові пролетіло здивування «він знав?», але якщо про це подумати, це логічно. Кудо Макото і дружина Фудзібаяші Наґамаси не чинили інцест. Вони просто надали генетичний матеріал. Тацуя подумав, що природніше було вважати, що Наґамаса також це знав. – ...Зрозумів. Але хіба пані Фудзібаяші прийшла лише передати слова вибачення? У вас є ще якась справа? – Не те що справа, скоріше дещо матеріальне, щоб вибачення були не лише на словах. – ...Продовжуйте. Тацуя злегка підняв брови, демонструючи здивування, а потім попросив у Фудзібаяші пояснити. – Ось. Фудзібаяші дістала з сумочки твердотільний накопичувач великої єдності, кубічної форми, і поклала його на низький столик, між нею і Тацуєю. – Це знак вибачення родини Фудзібаяші. Будь ласка, прийміть. Там документи, які описують послідовності активації та методи роботи «Костюмованого параду», а також деталі древньої континентальної магії «Масив слідів восьми солдатів». Тацуя не зміг не здивуватися цьому. – Ви впевнені? «Костюмований парад» це ж таємна техніка родини Кудо. Фудзібаяші нахмурилась, споглядаючи його обличчя і легко зітхнула. – ...Спочатку це повинна була запропонувати родина Кудо, отримати дозвіл на передачу відомостей було важко. Гордість не дозволяла родині Кудо передати секретну техніку родині Йотсуба, того ж соціального рангу, що і вони. Тому, схоже, і було вирішено, зробити це у формі вибачення від родини Фудзібаяші родині Шіба. Звучить безглуздо, але їх можна зрозуміти. – З вашого дозволу. Якими не були б припущення, деталі «Костюмованого параду» - це саме те знання, яке він хотів отримати від родини Кудо. Виникало відчуття несподіваної вдачі, але Тацуя подумав, що повинен бути вдячним, що йому дозволили цим скористатись. Фудзібаяші легко вклонилася у відповідь на уклін Тацуї. – «Масив слідів восьми солдатів», це техніка побудови масштабного бар’єра, що застосовує «Примарний крок». Коротко прокоментувала вона, відносно іншої частини інформації. – Хочете сказати, що схованка Мінору покрита цією технікою? – Ми так вважаємо? – Цього цілком достатньо. Якщо Фудзібаяші не бреше, то Тацуя отримав відразу усю інформацію, яку хотів. Напевно, хтось інший подумав би, що це занадто зручно. – Тацуя, ми не очікуємо, що ти спіймаєш Мінору. Фудзібаяші, відчувши підозри Тацуї, зняла маску представника глави родини Фудзібаяші. Батько і дядько Макото мають намір схопити Мінору власними руками. Тацуя-кун, я не кажу відступити, але якщо можливо, залиш це нам. Це справжній намір батька. – Хіба ми не можемо об’єднати зусилля? – ...Я передам це батькові. Було очевидно, що Тацуя не збирався відступати. Сказавши, що поспішає додому, щоб обговорити це з батьком, Фудзібаяші підвелася. ◇ ◇ ◇ Перед іспитами для переведення, Ліна демонструвала тривогу і побоювання, але після ранкового іспиту, у неї було ясне обличчя. Як пройшло? Хоча навіть не має потреби питати. – З моїми здібностями це природний результат. Вона настільки виставила вперед груди, що здавалося, що, якщо вона ще трохи вигнеться назад, то впаде, в очах Міюкі це викликало контраст, з Ліною, котра готуючись до іспиту, кілька разів знесилено падала на стіл, і зумовило лише посмішку. Залишилося скласти практичний іспит, але якщо це ти, Ліна, не варто про це хвилюватися. – ...Звучить так, наче мені треба було хвилюватися про знання. Ліна примружила очі й кинула, так званий, «докірливий погляд» на Міюкі. Її реакція викликала у присутніх за столом сміх. Зараз була обідня перерва, і вони знаходились в їдальні Першої старшої. Ліна була в шкільній формі, вона позичила запасну форму Міюкі, тому не порушувала правила. Як можна було очікувати, вона привертала увагу. За столом сиділи знайомі обличчя одного року. Єдина кого не знала Ліна, це Шізуку. Природно, першим ділом їх представили одну одній. – Звісно, Ліна буде ученицею першого потоку. Але якого класу. – Я думаю, нашого. У нас найменша кількість учнів. Задумавшись, не сумніваючись, відповіла Хонока на питання, що випадково спало на думку Еріки. Найменша кількість, означала найбільшу кількість відрахованих. Під час переходу на другий рік, кількість учнів змінилася у зв’язку зі створенням кафедри магічної інженерії, тому порівняно з іншими класами, в третьому «A» було найбільше відрахованих учнів, лише за цей рік. Клас «A», де перші три місця, серед найкращих в класі займали Міюкі Хонока та Шізуку, мав найбільше відрахованих, іронія це чи відновлення балансу. Можливо, навіть директор Момояма цього не знав. – Але я не знала, що Ліна в Японії. Коли ти приїхала? На запитання Мідзукі, Ліна злегка напружила обличчя і не знайшла, що сказати. – Пані Шібата, це трохи... – Мідзукі-і. Тобі ж відомі обставини Ліни? Мікіхіко зі схвильованим обличчям та Еріка, зі стривоженим, зупинили Мідзукі, бо знали, що Ліна - «Анджі Сіріус». І не тільки вони.. Усі присутні за цим столом, знали про це з інциденту з Паразитами з минулої зими та ролі, яку зіграла Ліна, включаючи навіть Шізуку, якої тоді з ними не було. – Ох... Вибач!. Поспіхом поклонилась Мідзукі, зрозумівши, що її випадкове запитання зачіпає дуже чутливу тему. – Не хвилюйся.…… Але було б чудово, якби ти більше мене про це не запитувала. – Звичайно! Коли Мідзукі енергійно кивнула, Ліна, Мікіхіко та Еріка видихнули, кожен зі своїм виразом обличчя. – Ліна перевелась сюди через мене. Слова Міюкі не мали на увазі, ні зміну атмосфери, ні відвернення уваги. Це було заплановане зауваження, незалежно від напрямку розмови. – Що ти маєш на увазі? Шізуку першою відреагувала на зауваження Міюкі. – Це через існування набридливих людей. – А-а, ЗМІ. – Зауваження Кічідзьодзі-куна про спільну роботу знову розпалило інтерес. – Так, – кивнула на слова Еріки та Хоноки Міюкі. – Оскільки Тацую вони не спіймали, то вирішили насідати на Міюкі. Силу до них застосувати не можливо, тому від них повністю не позбутися. Це також стосується таємниці національної оборони, тому було б нормально, якби втрутився уряд. – Так, дійсно. Зітхнула Міюкі, погодившись зі словами Лео. – Який тут зв’язок з переведенням Ліни? Шізуку досить швидко назвала Ліну її коротким ім’ям. Досить швидке зближення, як для першої зустрічі. – Ліна добре володіє магією маскування. Вона може повністю змінити зовнішність людини. Відповіла на запитання Шізуку Хонока. – Краще ніж Хонока? Хонока також могла магією змінити свій зовнішній вигляд, проєктуючи стереоскопічне зображення. – Набагато краще за мене. – Це ж чудово. – Ох, ти можеш змінити не лише себе. Зауваження Еріки було спрямоване Ліні, і не переривало розмову між Хонокою та Шізуку. – Якщо що, накладати образ на інших, навіть легше. Звичайно якщо ціль не чинить опору. – Хм... – Коли я змінюю свою, я можу перевірити результат лише дзеркалом. – Зрозуміло. Ти не можеш бачити себе за спини, якщо дзеркало одне. – Саме так. Здається, Еріці було найлегше спілкуватися з Ліною. Навіть і не подумаєш, що вони намагались вбити одна одну. Але якщо про це говорити, у самих Міюкі і Ліни був двобій, з використанням вищої магії «Муспельгейм» та «Ніфльгейм». «Ніфльгейм» можна використовувати для знешкодження переохолодженням, але «Муспельгейм», для звичайного противника, зазвичай, є миттєвою смертю, і навіть якщо пощастить, травми будуть серйозними. – Ми, деякий час не зможемо ходити додому разом з тобою? Запитала Хонока у Міюкі. Та відповіла з трохи винуватим виразом. – Так… Поки цікавість ЗМІ не зменшиться, я ходитиму зі школи з Ліною. – Ми також триматимемось від вас подалі. Якщо поряд будуть звичні обличчя, вас можуть спіймати. – Дякую, Еріко. Подякувала, за турботу Еріки, Міюкі. На що Еріка відповіла підморгуванням. ◇ ◇ ◇ Сьогодні не лише Перша старша, але й решта з дев’яти шкіл повернулись до занять, одномоментно. Звісно, і Третя старша школа не виняток. Однак Ічідзьо Масакі та Кічідзьодзі Шінкуро в школу не прийшли. Для того, щоб уникнути журналістів. Одержимість новинними ЗМІ національно визнаним Стратегічним магом та головним розробником нової магії Стратегічного класу не порівняти з інтересом до Тацуї та Міюкі. Якщо прийти в школу в такій ситуації, це принесе незручності однокласникам та молодшим учням. Зважаючи на це, Масакі та Кічідзьодзі вирішили добровільно піти на літні канікули трохи раніше. Хоч у них були літні канікули, Кічідзьодзі працював в науково-дослідному інституті, а Масакі стежив за Лю Лі Лей на базі Комацу. Обидва мали роботу, тож цього разу директор Третьої старшої Маеда схвалила їх вихідні. Приватна середня школа, де навчалась молодша сестра Масакі, Ічідзьо Акане, сьогодні насправді оголосила початок літніх канікул, оскільки напружена міжнародна ситуація ще не вирішена. Якщо бути точним, до літніх канікул було вирішено додати десять днів. Таким чином, брат і сестра з родини Ічідзьо проводили літні дні на базі Коматсу. Акане і Лю Лі Лей поступово поглиблювали свою дружбу. З іншого боку, емоційний розрив між Масакі та командувачем ескорту Лю Лі Лей поглиблювалась. І зараз за столом, в центрі кімнати, Акане і Лю Лі Лей сиділи поряд. Перед Лю Лі Лей лежав підручник, який Акане використовувала в середній школі. Звичайно, це була не паперова книга, а планшетний пристрій. Схоже, Акане розповідала Лю Лі Лей загальні відомості про Японію. Масакі і капітан Рін спостерігали за ними з діаметрально протилежних сторін стола. Масакі сам розумів, що поводиться по дитячому, але коли він намагався обговорити майбутні дії з капітаном Рін, все раптово переростало в запеклу сварку. Але вони не могли ігнорувати один одного, тож Акане та Лю Лі Лей були затиснені між ними, і це виглядало, ніби вони дивляться один на одного з різних кутів кімнати. Хоча вони дивились один на одного, вони не стежили один за одним. Звичайно вони не нехтували пильністю, але окрім підлеглих Рін, у цій кімнаті були солдати з бази Коматсу. Якщо будуть підозрілі рухи, вони відреагують першими. Масакі вважав, що потрібно діяти подібним чином і він теж самонавчався з підручником, який він сьогодні отримав для уроків, з тих, що дозволені для виносу, деякі навчальні матеріали виносити заборонено. Масакі було незручно, але він не міг залишити кімнату. Батько довірив йому Акане. Крім того, якщо Лю Лі Лей або її супровід продемонструють ворожу поведінку, він повинен буде співпрацювати з солдатами бази, і придушити це. Єдиним варіантом Масакі було «терпіти». Після обіду, о тринадцятій годині, Масакі відчув біль в животі. У фоє житлового будинку для сторонніх, яким користувалась Лю Лі Лей, з’явився відвідувач з іншої бази. Це була база військово повітряних сил. А відвідувачем був офіцер наземних військ. Лейтенант Чіба Наоцуґу, з піхотного взводу першої дивізії Сил Самооборони. Приналежність до взводу, схоже, була тимчасовою, але для Масакі це не мало значення. Важливішою була надана ним інформація. Хоча Чіба Наоцуґу є студентом Національної академії оборони, йому дали звання молодшого лейтенанта, як особливий випадок. Це пояснювалося його досягненнями та міжнародною славою, що «якщо бій буде близьким, на відстані до трьох метрів, він стане один із десяти найкращих у світі». Йому присвоїли статус офіцера, бо він часто брав участь у спільних операціях з охороною важливих осіб. До речі, командувач «Загону мечників», взводу піхоти, до якого тимчасово належав Наоцуґу, був у звані старшого лейтенанта. Усі чотири командувачі підрозділів загону були лейтенантами. Іншими словами, Наоцуґу та керівник загону були в одному звані. Оскільки командир загону був старшим, керівник загону був вищім у системі командування. І насправді сюди направили двох командирів загону, але вони були зайняті координацією зі штабом бази та управлінням бази. В результаті, Наоцуґу, який мав найвищий ранг серед решти членів загону, доручили пояснення Лю Лі Лей та їх супроводу. – Нападе Люй Ґанху?! – У нас немає підтверджень, що таємне повідомлення правдиве. Однак було вирішено, що така можливість є і нас відправили сюди. Відповів Наоцуґу, жестом заспокоюючи командувача Рін, що скочила зі свого місця. Він не міг сказати нічого недбалого, незважаючи, песимістичне це чи оптимістичне. Однак, схоже, Рін не сподобалася його не конкретні оформлювання. – Ви виїхали з Токіо, не отримавши жодного підтвердження. Це правда, що Перша дивізія, до якої належав Загін мечників базувалася в Токіо, але причина чому Загін мечників було відправлено на базу Комацу, швидше за все, а тому, що повідомлення електронною поштою надійшло саме їм. Крім того, боротьба з диверсантами Великого Азійського Союзу для армії мало вищий пріоритет, ніж захоплення Кудо Мінору. Однак пояснювати такі деталі обставин біженцям не слід. – Підтвердження не має. Але треба бути на готові. Це все, що я можу вам сказати. Рін не переконала відповідь Наоцуґу, що він повторив досить сильним голосом, але вона не могла більше насідати. – Будь ласка, не залишайте цю будівлю, поки безпека не буде підтверджена. – Як довго? Запитала Наоцуґу сама Лю Лі Лей. Наразі ми шукаємо Люй Ґанху, при підтримці поліції. За день-два, ми знайдемо його чи інших, що проникнули з ним нелегально. В той момент, коли Наоцуґу це сказав, в очах капітана Рін з’явилося щось схоже на знервованість. Це помітила лише Марі, що випадково спостерігала за біженцями поруч з Наоцуґу. ◇ ◇ ◇ Це був перший день триденних вихідних, і десятий день до початку літніх канікул у поєднані з небажаною умовою, скасуванням Турніру дев’яти шкіл, на літніх канікулах, не буде, але уроки в Першій старшій продовжувались до трьох тридцяти, як зазвичай. Однак, оскільки Турнір дев’яти шкіл скасували, студентська рада не мала роботи, яку потрібно було виконувати допізна. Зараз світлові дні були довгими, і члени студентської ради та учасники клубних заходів, залишили школу ще засвітла. Міюкі та Ліна, яка вдало склала іспити для переведення, вирушили на станцію трохи раніше. Звичайно, вона була з каштановим волоссям. А інші звичайні учасники їх групи зустрілись в кафе, а потім пішли до дому. Спочатку група формувалась навколо Тацуї та Міюкі, але зараз вони могли спілкуватися і без них. Приблизно на середині між школою та станцією, Еріка раптово підняла погляд у вікно на другому поверсі кав’ярні, що виходило на дорогу. – Еріка-чан, щось сталося? Запитала Мідзукі, що йшла разом з Мікіхіко за Ерікою, швидко помітивши її реакцію. Еріка повернулась, сповільнила крок і порівнялась з Мідзукі. – Я відчула дивний погляд. – Дивний погляд? З підозрілим і серйозним поглядом, запитав Мікіхіко. – Я не змогла відчути чітко, але можна сказати, що це було на кшталт, наче хтось дивився мені в потилицю або відчувався погляд за спиною. Мабуть, найближче назвати це злом. – Злий погляд? – Що це. Налякати хочеш? Озвалися Шізуку та Хонока, з ознаками огиди в голосі. – Еріка, хочеш сказати, що навіть ти не змогла зрозуміти. Здавалося, що Мікіхіко це цікавило більше, ніж слова про «зло». – Можливо, я трохи розслабилась. Я не була насторожі, тому коли збільшила сприйняття, воно зникло. Є також можливість, що це лише моя уява. – Розслабилась і випустила ворога з поля зору? Злий погляд, може ти наштовхнулась на дзеркало. – Замовкни, дурня шматок. Тупнувши, Еріка вдарила Лео по нозі. У неї не повинно було бути навичок бою ногами, та Лео схопився за ногу і застрибав на іншій. – ~~У-у! Твою ж, ти щось поклала у взуття! – Хто знає~~ – А щоб тебе, жінка! – Ще хочеш?! Лео ось-ось збирався кинутись на Еріку, а вона була готова прийняти його виклик. – Гей, ви обоє?! Поспішно встав між ними Мікіхіко. – Лео заспокойся. – Ти щойно сказав зайвого. – Еріка-чан, насильство не для дівчат! До того ж так раптово копнути. Мікіхіко заспокоював Лео, а Мідзукі докорила Еріці. Таким чином, ситуація, включаючи «злий погляд» залишилася не вирішеною. Однак Хонока, з неприхованою тривогою на обличчі, поглянула на вікно, на яке дивилась Еріка. ◇ ◇ ◇ На другому поверсі кав’ярні, що стала темою розмови, пара з чоловіка і жінки відвернулись від вікна. – ...Нас помітили? Ні, здається, що облич не бачили. Зазвичай, на такій відстані, не можливо щось розгледіти неозброєним оком, а жодних ознак використання магії не було. – Але нас помітили. – Так. Ми їх не дооцінили. Чоловік і жінка були членами магічного підрозділу таємних операцій USNA «Хорсехеад». Це була інша пара, не та, що працювала вранці. Значить звіт Анджі не був перебільшенням. – Навіть маленька дівчинка змогла стати Сіріусом. Вони розмовляли пошепки. Навіть якби деякі люди намагалися їх підслухати, напевно, нічого не змогли б зрозуміти з діалекту тайванської мови, яким спілкувались ці двоє. – Що будемо робити? – Врешті-решт, це рішення за керівником загону, але я вважаю, що краще уникати дівчину-мечницю з Чіба. – Так. Я теж так думаю. Як що до Мітсуї. – Цю дівчину не потрібно видаляти зі списку. Не схоже, що вона нас помітила. – Вірно. Двоє, розмовляючи між собою, не стежили, а спинами Еріки та інших. ◇ ◇ ◇ Лейтенант Рін з Великого Азійського Союзу, що стала біженцем разом з Лю Лі Лей, як капітан підрозділу супроводу, була агентом Нового Радянського Союзу. Не рідкісні випадки, коли ворожі шпигуни проникають у ключові частини організації. Особливо в країнах, що безпосередньо межують та мають довгі кордони. Не рідкість, тому кожна країна обережно ставилася до проникнення шпигунів. Сили Великого Азійського Союзу також на найвищому рівні пильності. Обираючи супровід національно визнаного мага Стратегічного класу Лю Лі Лей, вони використовували препарати для промивання мозку і ретельно перевірили багатьох перспективних жінок-солдатів, що знищувало їх особистість. Однак ті хто посилав шпигунів враховували навіть це. Розвідка та контррозвідка — це завжди гра «кішки-мишки». І в цьому випадку, Новий Радянський Союз просто виявився кращим. Зокрема, особливі здібності лейтенанта Рін були сильнішими, ніж антишпигунські заходи Великого Азійського Союзу. Її здатність — гіпноз. Це не магія маніпулювання свідомістю, а звичайний гіпноз. Порівняно з подібною магією, ця техніка визначалась, як особлива здібність, оскільки її рівень майстерності був надзвичайно високим. Гіпноз Рін проникав у розум об’єкта на глибину, порівняну з можливістю магії маніпуляції свідомістю. Вона навіть перевершувала силу сироватки правди й вона могла впливати навіть на себе. Вона пройшла перевірку свідомості Великого Азійського Союзу завдяки самогіпнозу. Якби її техніка була магічною, то сили Великого Азійського Союзу, напевно, помітили б її. Що до проникнення ворожих магів, не лише держава, але й усі збройні угрупування проявляли максимальну обережність. Навіть попри те, що Рін була магом низького рівня, сили Великого Азійського Союзу не помітили інших засобів не магічного маскування. У не магічного гіпнозу існувала ще одна перевага. На нього ні як не впливав опір до магії. Гуртожиток, в якому проживали Лю Лі Лей та її група, охоронявся магами. Вони були наглядачами національно визнаного мага Стратегічного класу та його супроводу. Їх обрали, надавши пріоритет антимагічному захисту та стійкості до магії психічного втручання, а не силі магічних атак. Отже, якби техніка Рін була магічною, вона б не спрацювала, а якщо і спрацювала б, то її швидко виявили. – Є деякі речі, які я не можу дістати на базі... Це займе всього близько години. Чи не дозволити мені вийти? Таке прохання капітан Рін озвучила солдату, що відповідав за охорону будівлі, поки Лю Лі Лей приймала ранкову ванну з Ічідзьо Акане. Два солдати збентежено подивились один на одного. На запитання що вона хоче купити, Рін відповіла що це важливо для жінок Великого Азійського Союзу. Коли один з солдатів запропонував купити це замість неї, вона відмовилась, «бо це соромно». І чомусь подальші питання на цю тему викликали лише зніяковіння. Коли інший солдат запитав «чому саме зараз?», вона відповіла, що поки лейтенант Лю Лі Лей у ванній, вона не боїться, що Ічідзьо Масакі її забере. Ця відповідь чомусь переконала обох солдат. З рештою, охоронці дозволили Рін покинути базу, за умови, що вони супроводжуватимуть її до магазину. Без отримання дозволу від командування бази. Чергові біля воріт бази, зарази захисту Лю Лі Лей, посилили пильність до правомірних вчинків зовні, очікуючи атаки Люй Ґанху. Тому не звернули уваги на Рін, що у супроводі солдат з охорони залишила базу. Правда в тому, що для солдатів та персоналу бази, додаток до Стратегічного мага Лю Лі Лей, це не те про що варто турбуватися. Марі з підозрою поглянула на військовий автомобіль з відкритим верхом, тому що була схвильована відчуттям розчарування, що на мить промайнуло в очах Рін, в той час, як Наоцуґу розповідав про ситуацію. – Нао. Вона покликала Наоцуґу, з яким разом оглядала місто. – Ти щось помітила? Наоцуґу, що непомітно стежив за підозрілим рухом поруч з нею, обернувся до Марі. – Щойно повз нас проїхав автомобіль з лейтенантом Рін. Почувши слова Марі, Наоцуґу нахмурився. Капітан супроводу прапорщика Лю? Я ж сказав їм, щоб вони не виходили... Наоцуґу не запитав чи вона не помилилась. В цьому він довіряв Марі, можливо це було наївно з його боку. – Вона була з солдатами з охорони. – Тоді не дивно що вона вийшла з бази... – Ні, це все ж дивно. Підозріло, що біженцям дозволили вийти в такій ситуації. – …Так, вірно. З обережністю, визнав аргумент Марі Наоцуґу. – Може командувач Рін надала важливу підказку про агентів, що проникнули, чи... Може солдатами-охоронцями якимось чином маніпулюють. – Магія маніпулювання свідомістю? Зблідши запитала Марі, на здогадку Наоцуґу. Те, що маг, здатний маніпулювати свідомістю, проникнув у ваш табір, це дуже жахливий кошмар. Ворог без зайвих зусиль і затрат зможе масово генерувати зрадників. – Ні, якби це була магія, там є контрзаходи, і якщо на базі використають магію, про це негайно дізнається. – ...Ось як. Вірно. – Марі, ти занадто швидко розслабилась. На відміну від Марі, що з полегшенням видихнула, вираз Наоцуґу став серйозним. – Можна маніпулювати іншими, не використовуючи магію маніпулювання свідомістю. Ти ж теж так можеш? Марі здивовано розширила очі. Як і сказав Наоцуґу, Марі володіла технікою змішування легальних ароматів, які вважаються нешкідливими, шляхом маніпуляції повітряними потоками, і позбавляти вільної волі, за допомогою цих апаратів. – Лейтенант Рін може маніпулювати солдатами з охорони іншими засобами, окрім магії. – Наприклад, наркотики? Ні, провести наркотики на базу було б важко. Лейтенант Рін — жінка. Якщо це щось, що про що б не підозрювали.... Наприклад гіпноз з використанням дорогоцінного каміння. – Чи справді можна гіпнозом контролювати волю інших? Запитала Марі, взявши як приклад власну техніку. Її техніка «змішування» може зменшити опір волі, але вона не могла повністю контролювати суперника. – Я не знайомий з гіпнозом, тому моя відповідь може бути не зовсім правильною, але... Гадаю, що неможливо повністю захопити свідомість інших, але можна злегка підкоректувати їх волю в потрібному вам напрямку. – Направити волю? Маєш на увазі маніпулювання думками? – Маніпулювання думками? Наоцуґу, подумавши, лише кивнув «саме так», на перефразовані слова Марі.. – Думаю що таке формулювання більш відповідне. Окрім гіпнозу, розглянемо випадок спроби переконати когось, з ким є розбіжності. У такому випадку, щоб досягти мети, ми ж словами пояснимо міркування, на які інша людина, швидше за все погодиться? Дозволяючи їй висловити згоду, ми направляємо свідомість людини в потрібному напрямку. – Іншими словами... Щось подібне? Навіть гіпноз не може змусити людину зробити щось зовсім неприйнятне для неї. Але якщо є якась можливість, можна змусити людину вірити вам сильніше, ніж переконанням на словах. Тоді опонент буде думати та діяти як потрібно. – Я так думаю. І зважаючи на це, вона могла обдурити охоронців і покинути базу. – ...Я зрозуміла теорію. Марі швидко зібралася з думками й підняла погляд на обличчя Наоцуґу. – Якщо охороною маніпулюють, то справа серйозна, Нао. – Так. Це не той випадок, коли можна вести неквапливу розмову. Наоцуґу все ще не поспішав і дістав з нагрудної кишені мобільний військовий термінал. – Нао, що? – Спостереження за біженцями — це категорія відмінна від звичайних. Під час написання команд на мобільному терміналі пальцем(військові термінали використовували оптичне розпізнання рукописного тексту, а не датчики тиску чи ємкості), Наоцуґу відповів на питання Марі. – Враховуючи характер завдань, їх транспортний засіб має бути легко знайти. ...Чудово, знайшов. Марі, пошук Люй Ґанху призупинено. Йдемо за лейтенантом Рін. – Зрозуміла. Наоцуґу і Марі побігли з магією прискорення бігу. ◇ ◇ ◇ Супровід Рін (фактично її наглядачі) відвезли її до аптеки гонконгської мережі, що знаходилась за декілька хвилин від бази. Після останньої війни, між Японією та Великим Азійським Союзом не було офіційних дипломатичних відносин. Однак в приватному секторі відбувався економічний обмін, і компанії займалися спільними бізнесами. Рін сказала двом охоронцям: «Будь ласка, зачекайте тут» і увійшла до закладу. Скляна вітрина аптеки виходила на вулицю, тому з дороги було видно внутрішнє приміщення. Солдати з охорони дозволили Рін піти одній, за умови, що вона не піде далі прилавка, який вони могли бачити ззовні. Коли Рін стала перед прилавком, у відповідь з’явилася продавчиня, якій, на вигляд, було за тридцять. Чорне волосся та очі, у відвідувачів японців не виникало б жодного дискомфорту. По ній не можна було сказати що вона агент Великого Азійського Союзу чи Нового Радянського Союзу. – Мене турбує жовтий пісок. Заговорила Рін з продавчинею континентальною. Це був шифр. Зміст означав: «існує ризик атаки Великого Азійського Союзу». – Ось як? Я думала найбільш насичений сезон вже минув. Звісно продавчиня відповіла на це таким же шифром. Що означав «Масштабних військових дій не спостерігалося». – Таке відчуття, що дрібний пісок намило (ймовірно наближається невеликий загін). – Дати вам тестовий препарат? (Хочете, щоб надіслали групу розшуку для пошуку?) Як зрозуміло з цієї розмови, продавчиня була зв’язковим Нового Радянського Союзу. – Ні, я б хотіла, щоб ви приписали мазь до появи симптомів. У відповідь на запит Рін: «Я хочу, щоб ви відправили загін перехоплення, а не розшуку, продавчиня твердим голосом відповіла, – Зрозуміла. – ...Яке дозування? До речі, ситуація була трохи дивною, з моменту, коли вона увійшла і стала біля прилавка, з думкою про це, Рін вклала в питання смисл «все як зазвичай?». – Лейтенант Рін. Пролунало у відповідь позаду. Рін розгублено обернулась на голос що пролунав над нею заду. – Капітан Люй! Прокричала Рін. Більше вона нічого не могла сказати. Велика рука Люй Ґанху схопила Рін за шию і не дала їй більше видати звук. – Дякую за роботу. Цього достатньо. З цими словами Люй Ґанху звернувся до продавчині, що була зв’язковим Нового Радянського Союзу. Зв’язкова на заплітаючих ногах, відступила від прилавка в глиб магазину. Бачачи це, Рін все усвідомила.. Ця агентка вже підкорилась Люй Ґанху. Схоже, її катували. Завдяки своїй техніці, Люй Ґанху міг скільки завгодно спричиняти біль від якого хочеться померти, не залишаючи жодної травми. Біль стає кошмаром і назавжди позбавляє волі до опору. Люй Ґанху усміхнувся. Рін охопив відчай. Нещасна участь, що спіткала агента, могла стати її майбутнім, однак одними тортурами не обійдеться. У її випадку, її зрештою вб’ють. Рін поглянула на солдатів на зовні, що були її останньою надією. Вона не думала, що вони можуть бути опонентами Люй Ґанху. Однак вона сподівалась, що вони зможуть дати їй шанс для втечі. Двоє японських солдатів сиділи на сидіннях автомобіля з відкритим верхом. Виглядаючи так, наче вони сплять, вони вже були мертвими. Рін інтуїтивно це зрозуміла. – Зрадниця Рін Її Люй Ґанху назвав лейтенанта Рін повним іменем, без звання. У їх старій культурі, називати людину повним ім’ям, замість прізвища чи псевдоніму, було свідченням неповаги чи ворожості до іншої людини. – По клич Лю Лі Лей на допомогу. Сказав Люй Ґанху і послабив хватку руки, що тримала шию Рін. Рін розкашлялась і думала, до чого прагне Люй Ґанху. Вона не думала, що це проста спроба виманити Лю Лі Лей і вбити. Перш за все, японські військові не можуть дозволити Лю Лі Лей вийти з бази. Роль Рін, як шпигуна Нового Радянського Союзу, полягала в тому щоб Лю Лі Лей втекла до Японії і створити привід для початку війни. І ця роль вже виконана. У кращому випадку, Рін вже відпрацьований матеріал для Нового Радянського Союзу і не варта порятунку. Теж саме стосувалося японської армії, оскільки вона не мала жодної цінності. Можливо вони будуть осоромлені, що допустили смерть шукача притулку, але для японського уряду вона лише додаток до Лю Лі Лей. І Рін це усвідомлювала. Навіть якщо попросити про допомогу, японські військові не наражатимуть Лю Лі Лей ризику. Люй Ґанху повинен був це розуміти. Помітивши її вагання чи ні, Люй Ґанху без жодних вагань полазив по її тілу вільною рукою, діставши з її кишені мобільний термінал і простягнув його Рін. – Вибору у вас не має. Люй Ґанху сказав їй те, що вона і так знала. Як і було сказано, Рін встановила зв’язок з підлеглими, що залишились на базі. ◇ ◇ ◇ База Коматсу була в сум’ятті. – Чому лейтенант Рін залишила базу. Лунали гнівні слова. – Люй Ґанху стоїть в закладі посеред міста? – Якщо він буянитиме, шкода громадянам неминуча! Це повтор Йокогами! І такі крики лунали де-не-де. – Чому Люй Ґанху показався в такому місці?! Навіть якщо він «Тигр людожер», він опинився в пасці?! Серед них лунали й такі найбільші сумніви. Лейтенант Рін захоплена в заручники Люй Ґанху. Частина командування бази Комацу також говорила, що не варто говорити про це Лю Лі Лей. Однак якщо Люй Ґанху вб’є заручницю, лейтенанта Рін, про це стане відомо вже сьогодні. І це швидше за все станеться. Тоді неважко уявити, що приховування інформації призведе до погіршення відносин Лю Лі Лей з японськими військовими. В результаті, за рішенням командувача бази, Лю Лі Лей також повідомили, що лейтенанта Рін схопили. – Відпустіть! Вимагала у солдат-охоронців (наглядачів) Лю Лі Лей. Це була очікувана реакція. – Не можемо. Ви знаходитесь під захистом нашої армії. Також, цілком природно, відповів офіцер охорони. – Але якщо я не піду, тоді Рін-цзе! Те що Лю Лі Лей втратила самовладання можна було зрозуміти з того, що вона використала в розмові з японськими солдатами «Рін-цзе», яку розумно використовувати лише в особистому спілкуванні. Насправді деякі солдати бузи крутили головами, питаючи «хто така Рін-цзе». – Лейтенант Лю, навіть якщо ви підете, то навряд чи лейтенанта Рін відпустять. Швидше, якщо ви вийдете, її вб’ють раніше, оскільки в ній не буде потреби. Однак Лю Лі Лей не втратила здатність логічно думати, настільки, щоб не зрозуміти ці аргументи. – Тоді, що мені робити!.. Вона озирнулась навколо, просячи порятунку. Однак, на її погляд, ніхто не відповів. Не було відповіді ні від солдатів, ні від магів. – ...Брат, ми щось можемо зробити? Поглянувши на Лю Лі Лей, яка опустила вниз обличчя, що виглядало так, наче вона в будь-який момент розплачеться, запитала Масакі Акане, голосом що свідчив, що вона зараз заплаче. Голос Акане і вираз обличчя Лю Лі Лей, не означали, що Масакі не був схвильований. – Вибач, Акане. Проте він не міг нічого гарантувати. – Я поняття не маю, чому він з’явився в міській аптеці, а не на цій базі, чи з якою метою взяв в заручники командувача Рін. Але я знаю. Що кінцевою метою Люй Ґанху є лейтенант Лю. Тоді, проте, щоб випустити лейтенанта Лю з бази, не може бути й мови, а я не можу відійти від неї. – ... Акане не знайшла що сказати, дивлячись на Масакі. Він стиснув зуби та відвів очі від її погляду. Повисла дилема. Як і зазначив Масакі, очевидно, що кінцевою цілю Люй Ґанху є ліквідація Лю Лі Лей. Однак це не означає, що японська армія може допустити вбивство лейтенанта Рін. Вони досі не знали, що лейтенант Рін є шпигуном Нового Радянського Союзу. Для Японії, лейтенант Рін також була біженкою, яку потрібно захищати. Крім того, з моніторингу життєвих показників, відомо, що охорона і наглядачі прикріплені до лейтенанта Рін вже мертві. З ситуації було зрозуміло, що це була справа рук Люй Ґанху або його підлеглих. З погляду цивільної безпеки та з збереження обличчя, Люй Ґанху — супротивник, якого не можна залишати без уваги. Питання в тому, скільки людей буде відправлено. Чи вдасться схопити Люй Ґанху, якщо відправитись зараз? Одна з можливостей полягала в тому, що Люй Ґанху намагається, використовуючи себе як приманку, виманити їх і зменшити силу базу для сили що проникне зовні. Якщо побоюватись цього, треба уникнути відправлення великої кількості людей за Люй Ґанху. Проте супротивник — бойовий маг, якого називають одним з найсильніших у світі, в рукопашному бою. Мало того, у нього є магічна техніка під назвою «Сталевий ціґун», що відбиває постріли. Він не та людина, яку можна вбити невеликою кількістю людей. Відправляти невелику кількість людей не можна, а мобілізація великої кількості викликала занепокоєння. ◇ ◇ ◇ Виходом з цієї глухої ситуації, що не давала можливості рухатись, стали випадкові учасники. Наоцуґу і Марі прибули до аптеки приблизно через п’ять хвилин після того, як Люй Ґанху захопив Рін. Інцидент приховали від громадськості. Скориставшись правдоподібною причиною, поліція лише обмежила доступ до цієї зони. Вона не зупинила Наоцуґу і Марі у військовій формі. Вони двоє використовували магію швидкого бігу і не побачили повідомлення про інцидент із заручником. Прибувши на цільове місце перед аптекою і шукаючи Рін, Марі побачила в закладі Люй Ґанху. Люй Ґанху також помітив Марі перед аптекою. З середини будівлі прозвучало ревіння. Це був крик Люй Ґанху. Вона бачила що Люй Ґанху викинув тіло Рін через вітрину, але Марі не могла дозволити собі турбуватися про неї. Через вітрину вистрибнув і сам Люй Ґанху. Удар на випередження виглядав не обдуманим, але здавалося, що Марі буде збита цим різким ударом, раніше, ніж прийме захисну стійку. – Нао?! Однак незадовго до того, як кулак Люй Ґанху дістав тіло Марі, клинок Наоцуґу зупинив атаку. «Хешікірі» Наоцуґу і «Сталевий ціґун» Люй Ґанху зіштовхнулись, розсипаючи іскри, невидимі неозброєним оком. – Ми знову зустрілися, демон фантомного меча... Чіба Наоцуґу! – Тигр людожер... Люй Ґанху! Сьогодні все вирішиться! – Дуже на це сподіваюсь! Чіба Наоцуґу і Люй Ґанху, обох називали найсильнішими магами контактного бою у світі. Бій між демоном меча і шаленим тигром миттєво зав’язався. В мить шаленої атаки Марі вже була готова померти. Потім на мить зачарувалася фігурою коханого, який врятував її від небезпеки. Твердий кулак Люй Ґанху, здатний наче вихор знести велике дерево та зруйнувати гору. І гостре лезо Наоцуґу що наче намагалось прорізати його, а не відбити. Наоцуґу протистояв «твердості» Люй Ґанху не «м’якістю», а «різкістю». Очі Марі були приковані до блискавичної техніки меча коханого. Однак коли обоє обмінялися десятками атак і блокувань, вона раптом оговталась і спробувала поспіхом зрозуміти ситуацію. Спочатку вона кинулась до автомобіля з відкритим дахом, на якому перевозили Рін. – Ух... Вони мертві. І підтвердила, що конвоїри та охоронці мертві. Марі зайшла в аптеку, звідки вискочив Люй Ґанху. Люй Ґанху не міг дозволити собі завадити їй. Битва між Наоцуґу і Люй Ґанху йшла на рівних, але на жаль Марі не могла втрутитись, оскільки мала недостатній рівень. Водночас як Марі увійшла до аптеки, пролунав постріл, заглушений глушником. Мішенню була не вона.. Це була Лейтенант Рін, що лежала на підлозі. Пістолет тримала незнайома жінка. Жінка, агент Нового Радянського Союзу, що була під прикриттям продавчині у цьому закладі, направила пістолет на Марі. Але раніше, ніж спрацював спусковий гачок, трисекційний меч Марі прорізав тильну сторону долоні, що тримала пістолет. Пістолет випав з руки жінки. На той момент Марі вже зблизилась з агентом. Трисекційний меч був в правій руці Марі. До жінки-агента вона простягнула ліву руку, з трьома металевими циліндричними контейнерами між пальцями. Магією маніпуляції повітряним потоком Марі направила аромати, випущені з контейнерів в носову порожнину жінки. Відразу в очах жінки згасло світло волі. Марі допомогла тілу агента, яке ось-ось впало б, сісти на підлогу. Підтвердивши, що «аромат» діє, Марі встала на коліно біля Рін. Та вже була мертва. Куля заділа життєво важливі органи, тож, мабуть, смерть була миттєвою. Її також хвилювала битва між Наоцуґу та Люй Ґанху, що тривала біля будівлі, але Марі вирішила спершу допитати жінку, що застрелила Рін. Битва між Люй Ґанху і Наоцуґу досі йшла на рівних. Люй Ґанху використовував звичайний для нього стиль придушення супротивника своїми твердими кулаками. З іншого боку, бойовий стиль Чіби Наоцуґу, який використовував гострий спалах меча, щоб розрубати кулаки Люй Ґанху, був не тим стилем, який часто користувався Наоцуґу, на прізвисько «Демон фантомного меча» або «Лезо ілюзій». Використовуючи магію керування інерцією, від повної зупинки до максимального прискорення без зупинки та повної зупинки й уповільнення. Особлива тактика Наоцуґу — повторювати ці рухи вичікуючи підходящого моменту. Проте сьогоднішній стиль бою Наоцуґу — використовувати міць меча, переривати атаки супротивника, але використовуючи не силу, а гостроту. Жвавий «геній меча» спритно приховував свій попередній крок, не даючи помітити рух не лише супротивнику, але й тому хто спостерігає. Проте, схоже, він не наважувався використовувати «фантомний меч», який, уповільненням і прискоренням, вводить в оману іншу сторону і підводить його до самознищення. В цьому бою від нього віяло прихованою нетерплячістю, будь-що розрізати Люй Ґанху. Проте, хто насправді був нетерплячим, то це Люй Ґанху. Наоцуґу прийшов сюди, переслідуючи Рін, що проявила підозрілу поведінку. Однак початково він ходив по вулицях Комацу з завданням знайти Люй Ґанху. Під час пошуку Люй Ґанху він наштовхнувся на Люй Ґанху. Ця битва є, так би мовити, продовженням місії. І з того часу, коли він отримав наказ відправитися в Комацу, Наоцуґу сподівався розрахуватися з Люй Ґанху. З іншого боку, Люй Ґанху не розраховував на бій з Наоцуґу. Його завдання запобігти потраплянню мага стратегічного класу Лю Лі Лей в руки Японії. Ліквідувати її, щоб «Громова вежа» не стала зброєю японської армії. Люй Ґанху напав на Марі не заради помсти за Йокогаму. Це було лише для того, щоб позбутися свідків. Не можна сказати, що у нього не було бажання розібратися з «Ілюзорним лезом», що був з ним на одному рівні майстерності. Але місія мала чіткіший пріоритет. Бойові здібності Наоцуґу і Люй Ґанху були абсолютно рівними. Це стало зрозуміло ще з бою перед інцидентом в Йокогамі. З того часу, Наоцуґу ще більше вдосконалив свої навички, але і Люй Ґанху був настільки ж сильним. Тому, від перемоги чи поразки в цій битві, їх відділяла межа товщиною в один аркуш паперу. Незалежно від того, чи був цей бій їхньою метою, чи ні. Схоже, різниця була лише у ставленні. Горизонтальний змах меча Наоцуґу, відсік вертикальний кулак Люй Ґанху. Руку Люй Ґанху не порізало, а його кулак не досягнув Наоцуґу. І в результаті, ноги Наоцуґу твердо вп’ялися в землю. Ноги Наоцугу застрягли в неї. Люй Ґанху, який оцінив це як можливість, застосував одну зі своїх потужних технік. Нищівний удар обома руками. Кулаки у формі тигрової лапи, огорнуті «Сталевим ціґуном», здатні пробити навіть передню броню танку. Якби його вдарив цей удар, тулуб Наоцуґу вдарило б наче вибухом динаміту з нульової відстані. Він, мабуть, вибухнув. Однак удару не вистачило невеличкої відстані, щоб дістати Наоцуґу. Люй Ґанху не помилився з оцінкою дистанції. Наоцуґу активував контроль інерції, за пів кроку до удару. Він не відмовився від Фантомного меча. Ця техніка була прихована від свідомості опонента. Техніка «Фантомний меч» це ілюзія, наче його немає. Це була справжня техніка «фантомного» меча Удар Наоцуґу націлився в груди Люй Ґанху. Люй Ґанху затиснув лезо між двох рук. На пів шляху, лезо повернулось на четверть оберту і порізало праву руку Люй Ґанху. Однак його Ліва рука міцно вчепилася в лезо з тильного боку, і зупинила вістря за мить до того, як воно дістало його грудину. Люй Ґанху усміхнувся. Права рука була поранена, Ліва блокувала меч, але ноги все ще дієздатні. Наоцуґу, який все ще тримав меч в руках, не міг ухилитися від удару ногою Люй Ґанху. Однак скільки б часу не минуло, Люй Ґанху так і не завдав удару. Наоцуґу видихнув і відпустив меч. Тіло Люй Ґанху, який все ще тримаючи меч руками, повільно повалилося. Впало на спину і відпустило меч. Побачивши це Наоцуґу розслабився. – ...Техніка прихованого меча, прокол тіні. Вирвалося у Наоцуґу бурмотіння, ніби підтвердивши досягнення техніки. Укол загостреним сайоновим клинком. Техніка, що створює ілюзію, що «серце було пробито» і не свідомості, а у «душі» - сайонового інформаційного тіла, що зв’язане з фізичним. Таємничий меч, створений позасистемною магією, що зупиняє серце ілюзією. По скроні Наоцуґу пробігла цівка поту і він, наче виснажений, впав на одне коліно. ◇ ◇ ◇ Звістку про поразку Люй Ґанху, Масакі та решта почули від Марі, котра повернулась на базу. Але вони, принаймні Лю Лі Лей, не могли зрадіти цій новині. – Рін-цзе... мертва? Пробурмотіла Лю Лі Лей тремтячими вустами. – Вона була в таємній змові з Новим Радянським Союзом... Вбита дружнім агентом Нового Радянського Союзу. – Так. – Це брехня! Спалахнула злістю Лю Лі Лей, на кивок Марі. – Це... Ви вирішили лише зі слів агента Нового Радянського Союзу! Лю Лі Лей, обличчя якої вже розчервонілось, Марі відповіла спокійним обличчям, зі стертими емоціями. – Місія, лейтенанта Рін, під кодовим ім’ям «Тайга», у тій війні, перевезти лейтенанта Лю до Японії та створити привід для початку війни з Японією. У цьому зізналась Саша Фу, агент, якого я допитала. – Це маячня! – Лейтенант Лю, вам не здається це дивним? Коли ви втекли з Воздвиженки, реакція Нового Радянського Союзу була надто повільною. У той час, Далекосхідна армія була розташована на північ від Владивостока, але погоня почалася лише після того, як ви пролетіли над їх головами. Як правило, таке неможливе. Хоча перемога вже була вирішена, Великий Азійський Союз ще не здався і не склав зброю. Якби невеликий реактивний літак, який ви використали для втечі, виявився бомбардувальником, далекосхідна армія Нового Радянського Союзу зазнала великої шкоди. – Це... Далекосхідна армія не могла знехтувати зенітним спостереженням Лю Лі Лей припинила заперечувати, тому що подумала, що це «дивно». – Я не сумніваюсь в невинності молодшого лейтенанта. Молодшого лейтенанта просто використали. Саша Фу так і сказала. – Рін-цзе мене використала... Поглянувши на Лю Лі Лей, що бормотіла, шокованим голосом, Марі нахмурилась. Вона відчула злість на Рін і на Новий Радянський Союз, що використали цю дитину у військовій справі, на Великий Азійський Союз, який зробив її Стратегічним магом. – Ми допитаємо підлеглих лейтенанта Рін. Ви не повинні контактувати з ними, поки не з’ясуємо, що серед них не переховуються нові шпигуни Нового Радянського Союзу. – Будь ласка, зачекайте! Замість Лю Лі Лей заговорив Масакі. – Лейтенант Лю чотирнадцятилітня дівчина. Відділяти її від співгромадян у чужій країні у вигнані, це якось... Ви ж дізналися хто шпигун, допитавши агента, що назвалась Саша Фу, тоді не потрібно тримати усіх ізольовано. – Пане Масакі?.. Лю Лі Лей була вражена його словами й назвала Масакі на ім’я. Протест Масакі був для неї несподіванкою. Це ж він хотів забрати її до свого дому. Здавалося, він хотів відокремити її від Рін-цзе. Такі питання крутились в голові Лю Лі Лей. – Єдиним шпигуном якого знала Саша Фу була Лейтенант Рін. – Якщо так! На піднесений тон Масакі, Марі злегка зітхнула. – Ічідзьо-кун. Я розумію твої міркування. Але це необхідний крок. Ти ж сам повинен це розуміти – !.. Масакі і Марі не були особливо знайомими. Однак, хоча школи були різні, в системі старших шкіл магії вони були кохаєм і семпаєм. І слова Марі, сказані як семпаєм, а не солдатом, були достатньо ефективними, щоб охолодити голову Масакі. – Лейтенант Лю, на щастя вільно володіє японською. Я хочу, щоб ви склали їй компанію. Тож лейтенант Лю, на цьому я вас залишу. Марі відсалютувала Лю Лі Лей і вийшла. – Рей-чан... Акане звернулась до закам’янілої Лю Лі Лей. – У будь-якому випадку, сядьмо. Лю Лі Лей не стала вириватися з руки Акане. Однак Акане не знала, що сказати далі. Чотирнадцятирічні дівчата сіли на тримісному дивані. Дорослі теж не знали, як її втішити. Тим хто заговорив з Лю Лі Лей був Масакі. – Лейтенант Лю, я не думаю що лейтенант Рін тебе зрадила. – Пан Масакі? – Брате? Лю Лі Лей і Акане одночасно підняли обличчя. Масакі не міг не злякатися їх порожніх очей. Але він зібрався і продовжив підготовлені слова. Минуло менше тижня, від нашого знайомства, але я багаторазово сварився з лейтенантом Рін. Ми з нею до самого кінця не дійшли якоїсь згоди. Я не зміг її зрозуміти. Масакі перевів подих і підібрав слова. – Проте, я думаю, що зрозумів, що лейтенант Рін серйозно переживає за лейтенанта Лю. Не тільки Лю Лі Лей, але й Акане широко розплющила очі. – Можливо, лейтенант Рін і була шпигуном Нового Радянського Союзу. Можливо, втеча лейтенанта Лю відповідала стратегії армії Нового Радянського Союзу. Але. Масакі витримав збентеження і поглянув прямо в очі Лю Лі Лей. – Завдяки втечі до Японії, лейтенант Лю була захищена як від Нового Радянського Союзу, так і від Великого Азійського Союзу. Це безпомилковий факт. – Ох... Слабке зітхання вирвалося з вуст Лю Лі Лей. – Крім того, внаслідок втечі лейтенанта Рін з бази, диверсія Люй Ґанху не увінчалась успіхом. – ...Я не знаю, що насправді вона планувала. Але якщо дивитися лише на результат, лейтенант Рін захищала тебе, Лю, навіть ціною власного життя. – У... Видала Лю Лі Лей звук, який свідчив, що вона зараз розплачеться. Масакі поспішно підтягнув підготовлені слова. – Це може бути лише теорією побудованою на результаті, але думаю, краще думати саме так, вірно? – Так... так... Лю Лі Лей закрила обличчя руками й заплакала. Акане підтримала її за плечі й звинувачуючи поглянула на Масакі. Масакі поглядом відповів їй «залишаю це на тебе» і втік з вестибюля. В очах Акане, що проводжали його спину, не читалося «даремний». Її погляд був теплий: «ну що з тобою поробиш». ◇ ◇ ◇ – Який ще Тигр людожер! Він марний! Лаявся на всі сторони Мінору. Він навіть забув, що Мінамі зараз була з ним під одним дахом. Якби звукоізоляція кабінету-спальні не була ідеальною, він, мабуть, викликав би у Мінамі підозру. – Він не зміг виграти часу! Голосно вигукнувши це, Мінору відновив самовладання. Він допоміг Люй Ґанху не законно проникнути в країну, щоб скористатися переполохом викликаним саботажем для вбивства Лю Лі Лей, для переїзду з цього вже розкритого особняка до іншої схованки. Аби не втратити можливість для переміщення, Люй Ґанху відслідковувався, майже, в реальному часі, через мережу підготовлену Чжоу Гонґцзінем для Оперативного підрозділу Великого Азійського Союзу. Люй Ґанху та оперативна група, під його командуванням, безпечно проникнула до міста Кацу з Мацуе в районі Саньїн, куди вони проникнули не легально. Однак на другий день після проникнення в країну, в той же день як потрапив в Комацу. Він не зміг виграти навіть і дня часу. Люй Ґанху був вбитий Чібою Наоцуґу, членом взводу піхоти, яка була туди відправлена. Інформацію про проникнення Люй Ґанху в країну, до взводу піхоти, надіслав саме Мінору, оскільки він турбувався, що вбивство Лю Лі Лей пройде гладко і це не призведе до переполоху. Можна сказати, що саме Мінору спричинив таке швидке протікання ситуації. Тому він так сильно був роздратований таким швидким кінцем. Він знав, що це його провина, тому ще більше злився на відсутність достатньої сили у Люй Ґанху. – Треба заспокоїтись. Сказав собі Мінору, який роздратовано ходив по кімнаті, сів у крісло з високою спинкою. – Немає сенсу злитись. Замість цього, потрібно подумати що робити далі? Цю схованку треба було негайно залишити. Мінору вже прийшов до такого рішення. «Можливо я переоцінив пана Тацую.» Уже не в слух запитав себе Мінору. «Пан Тацуя незабаром знайде цю схованку.» «Можливо вже завтра.» «В принципі, варто переїхати» «Навіть якщо не точно, але в цілому це місце вже відоме.» «Не лише пану Тацуї. Десять головних кланів також знають. І Сили Самооборони теж будуть знати.» «Треба вважати, що ця територія під постійним контролем.» «Зараз ми під захистом «примарного кроку».... Точніше Масиву слідів восьми солдатів». «Якщо вийти за бар’єр, нас спіймають, навіть якщо «Костюмований парад» розгорнути на повну.» «Можливо це занадто песимістично» «Краще думати, що пан Тацуя вже має підказку, щоб розвіяти «Костюмований парад». Мінору перервав свій внутрішній монолог і глибоко зітхнув. «...І все ж одному мені буде важко. Мені потрібна допомога зі сторони.» «Тоді може я/ми допоможемо?» Ця думка була не Мінору. Вона прийшла зі спільної свідомості Паразитів. «Реймонд?» «Мінору ти сам на себе не схожий. Навіть бар’єр думок відключив.» «Ой», подумав Мінору і миттєво приховав цю та інші емоції за бар’єром свого Его. «Якщо ти почув, вже нічого не поробиш.» Відповів він Реймонду через область частково відкритої свідомості. «Я в курсі ситуації. О, про всяк випадок, я не читав твоїх думок. У мене є особливий спосіб збору інформації.» «Глідск’яльв?» - подумав Мінору в захищеній зоні свідомості. Про Глідск’яльв, він знав в загальних рисах, від Чжоу Гонґцзіня. «Зараз ми стоїмо на якорі в Саґамській затоці.» «Використовуєте Індепенденс для прикриття?» «Вірно.» Авіаносець USNA «Індепенденс» приєднався до ситуації у незвичний час. Мабуть, однією з цілей була підтримка Реймонда і решти у повторному проникненні в прибережні води Японії. «Ми не єдині хто проникнув. Американський загін магів Іллігал MAP, вже проникнув до Токіо.» «Іллігал MAP... Взвод магічних незаконних вбивць армії USNA?» «Ти добре обізнаний? Офіційно вони не належать до армії.» «Офіційно, ні, але фактично так, вірно?» «Можна сказати й так.» Реймонд хихикнув у свідомості Мінору. «І так, загін «Хорсехеад» що входить до складу Іллігал MAP, виконує місію з ліквідації Тацуї.» «Ліквідації пана Тацуї? Не думаю, що їм вдасться.» Це твердження Мінору сказав з щирого серця. Він не думав, що тільки він міг вбити Тацую. Думка про те, що Тацую вбити не можливо, прийшла в його голову без жодних сумнівів. «Ну. Я/ми теж так думаємо.» Реймонд все ще сміявся. «Але Іллігал MAP не такі вже і невмілі. Принаймні, вони повинні викликати кращий переполох, ніж Люй Ґанху.» Поки що Мінору розумів наміри Реймонда. «Ти хочеш, щоб я скористався цим переполохом і втік звідси?» «Саме так. Якщо доберешся до Йокосуки, ми допоможемо тобі втекти з Японії. Звичайно, з твоєю дівчиною.» Мінору не зміг відразу відповісти, коли згадали про Мінамі. Вивести Мінамі з Японії. Мінору не думав так далеко. «То, як?» Але коли його запитали знову. «Реймонд дякую тобі за допомогу.» Мінору вже відповів. ◇ ◇ ◇ Тацуя і Міюкі сиділи за обіднім столом не удвох, а у трьох з Ліною. Вчора вони теж були утрьох. Міюкі запрошувала Ліну, що почала жити сама, під приводом «поки не влаштується». Домашня кухня Міюкі й сьогодні була дуже смачною. І Ліна, здавалося, була трохи шокована цим. Незрозуміло, чи хотіла вона це приховати, чи ні, але було зрозуміло про що вона думає, оскільки кожного разу підносячи виделку до рота, вона бурмотіла щось на зразок «Ох... як смачно». «Якщо хочеш навчитися готувати, ніхто не проти. Тільки не кажи, що завтрашню вечерю готуватимеш ти, щоб позмагатися з Міюкі...» Потайки розмірковував Тацуя. Відеофон задзвонив невдовзі після того, як Тацуя успішно закінчив трапезу, не давши Ліні помітити його грубі думки. Тацуя зупинив Міюкі, яка ще не доїла, пішов до вітальні й там взяв трубку. Він ніколи не розмовляв з людиною, що з’явилась на екрані, особисто, та він знав її ім’я та обличчя з особистої справи. – Шановний Тацуя, вибачте, що турбую в такий час. – Приємно познайомитись. Глава родини Фудзібаяші, гадаю? – Точно. Для мене честь, що ви мене знаєте. На тому боці телефонної лінії був Фудзібаяші Наґамаса, глава родини Фудзібаяші, престижної родини древньої магії. – Я у вічному боргу перед вашою дочкою. – Ні. Здається, Кійоко завжди ставить перед вами важкі завдання і це мені шкода. Якщо данні Тацуї правильні, Фудзібаяші Наґамаса на середині п’ятого десятка. Він був старший за його батька. Йому важко було бути ввічливим, та не можна було сказати що він не був чемним. – Мені дуже прикро за незручності, спричинені членом нашої родини. – Ні, я не думаю, що родина Фудзібаяші несе за це відповідальність. – Дякую, що ви так кажете, але навіть якщо у нас не має кровного зв’язку, ця людина — мій племінник. Племінники глави є частиною родини. Ми не можемо закрити на це очі. Як глава родини Фудзібаяші, я хотів би розібратися з цією людиною всередині родини й отримав дозвіл від родини Кудо. – Родина Кудо знає про це? Ця новина здивувала Тацую. Кудо Мінору — син глави родини та вбивця попереднього глави. Родина Кудо вже довірила Мінору Раді кланів, але Тацуя вважав, що вони не дуже хотіли, щоб втручалися інші. – Проте, я чув, що шановний Шіба, хоче взяти участь у підкорені цієї людини. – Ця ситуація почалась з мого конфлікту з Мінору. Тож, думаю, що я повинен завершити це власноруч. Чітко відповів Тацуя, щоб не вести в оману та не бути неправильно зрозумілим. Він не думав, що у цьому випадку, може залишатися осторонь. – Я поважаю вашу думку, як причетної особи. Тому хочу скорегувати наш графік підкорення Кудо Мінору. Після завтра, тринадцятого липня, я хотів би відправитись в ліс Аокігахару, щоб перемогти Кудо Мінору. Шановний Шіба, вам буде зручно? – Після завтра? Тацуя відповів не відразу, бо йому дуже хотілося більше часу для аналізу «Костюмованого параду» і «Масиву слідів восьми солдатів». Але, попри те, що стан Мінамі можна дізнатися, те що її слід врятувати якомога швидше, це факт. – Зрозумів. Я піду з вами. – Я вдячний. Тоді місце і час зустрічі залишаю на вас, шановний Шіба. – Зрозумів. Повідомлю пізніше вашій дочці. – Я не проти. З нетерпінням чекаю нашої співпраці. Фудзібаяші Наґамаса глибоко вклонився на екрані та поклав слухавку. Тацуя знову напружився від такого швидкого розвитку подій, що перевершувала його очікування. ◇ ◇ ◇ – Шановний Макото, так правильно? Закінчивши розмову, Фудзібаяші Наґамаса звернувся до глави родини Кудо, Кудо Макото, батька Кудо Мінору, який тихо сидів по за областю охоплення камери. – Так, усе добре. Наґамаса, не турбуйся. – Як я сказав шановному Шібі, Мінору є моїм племінником і частиною родини, навіть якщо у нас і не має кровного зв’язку. Я не можу це ігнорувати. Кудо Макото мовчки кивнув на слова Фудзібаяші Наґамаси. В темряві затемненої кімнати, запанувала темна тиша. (Далі буде в арці «Погоня» <частина друга>)
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!