[5]

Том 28. Розділ 6 - [6]

[6] Десятого липня, рано вранці середи. Тацуя, вперше за деякий час, відвідав храм Якумо. – ...Коротко кажучи, навчити тебе як подолати «Примарний крок», вірно? – Саме так. І не для тренування тайджіцу. Щоб вирватись з тупикової ситуації, він пішов просити настанов у Якумо, експерта в древній магії. – Ти ж розумієш, що не маєш права просити про це. Але Якумо відповів холодною відмовою. – Я розумію це. Прошу відступіть від цього принципу. Тацуя очікував, що отримає відмову. Він не міг легко відступити. – Хм... Для чого це? Тацуя не зрозумів змісту запитання Якумо. – Для того, щоб повернути Мінамі, яку викрав Кудо Мінору. Не зрозумів, тому зміг відповісти лише так. – Я не розумію… Якумо не дражнив Тацую. Він справді не розумів. Тацуя якось це відчув. – Чому тобі потрібно заходити так далеко, заради пані Сакурай Мінамі? Ти ж знаєш, що ціна цього буде великою. – Бо Мінамі сім’я. – Ні. Вона просто прислуга. Від цих дивних слів, Тацуя чомусь розгубився. Та він не розгнівався від заяви Якумо. – Міюкі-кун повинна бути єдиним членом твоєї сім’ї. Ти повинен мати можливість захистити лише Міюкі-кун. – Це... Зараз він міг придумати три причини повернути Мінамі. По-перше, навіть якщо вона не є родиною, вона була членом сім’ї останні два роки. По-друге, Мінамі потрапила в нинішню ситуацію, бо захистила Тацую та Міюкі. По-третє, Міюкі хоче повернути Мінамі. Однак Тацуя не міг би одразу відповісти чи зможе він знехтувати безпекою Міюкі й навіть стати боржником Якумо. – Пані Мінамі — не панна Хонамі. Тацуя зачаїв дихання. – ...Звісно. Зрозуміло…. Звісно ж це так. Однак ці короткі слова викликали велике потрясіння в серці Тацуї. – Справді? – ...Однозначно. Навіть коли його перепитали, він не зміг відповісти одразу. – Хм... Я все ж не можу на це погодитись. Якщо все ж хочеш, поголи голову. Якщо поголися в монахи та станеш моїм учнем, я розповім тобі що захочеш. Якщо він стане учнем Якумо, йому буде заборонено спілкуватись з зовнішнім світом. Це зовсім не допоможе Мінамі, але також обмежить його свободу в захисті Міюкі. Тацуя не міг на це погодитись. ◇ ◇ ◇ Авіаносець USNA «Індепенденс», що прямував японським морем, зупинився біля узбережжя Ямагати о шостій ранку, десятого липня. Це була позиція для стримування з флангу флоту Нового Радянського Союзу. Бортова авіація перебувала в режимі очікування, у будь-який момент готова до вильоту. Сьома ранку. Авіаносці в останньому ряду флоту вторгнення Нового Радянського Союзу і їх кораблі супроводу, почали відступати. Дев’ята ранку. Уряд провів пресконференцію та оголосив про повний відступ кораблів Нового Радянського Союзу. Настороженість тривала. Флот Нового Радянського Союзу прийшов, бо японський уряд відмовився видати шукачів притулку з Великого Азійського Союзу, і ситуація не змінилася. Але воєнний стан призупинили. Було неминуче, що напруга та пильність були дещо послабленні, це було необхідно для нормальної діяльності суспільства. О дев’ятій тридцять уряд оголосив про нормалізацію повітряних і морських маршрутів. Тимчасово посилений міграційний контроль був повернутий до попереднього стану. Через годину прибули літаки з сусідніх азійських країн, а в порти, зі сторони японського моря, почали входити й виходити риболовецькі та вантажні судна. Ні відділ розвідки Сил Самооборони, ні відділ громадської безпеки поліції не знизили пильність. Однак, в момент переходу від періоду високої пильності воєнного часу до періоду квазівоєнного, коли обмеження контролю не повинні перешкоджати економічній діяльності, плутанина не минуча. І саме цього часу вони й чекали. О десятій годині ранку невелика група підрозділу секретних операцій, на чолі з Люй Ґанху, проникнула у порт Мацуе. Об одинадцятій годині ранку пасажирський літак, що вилетів з аеропорту Тайбей (міжнародного аеропорту Тайваню в Таоюань) приземлився в аеропорту Ханеда. Серед пасажирів, що пройшли митний контроль, були десять членів загону «Хорсехеад», що належить до нелегального підрозділу бойових магів USNA «Іллігал MAP». Таким чином, вони перехитрили керівництво Сил Самооборони та офіцерів контррозвідки, втому числі генерал-майора Саекі з бригади один-нуль-один, які вважали авіаносець «Індепенденс учасником операції з проникнення». ◇ ◇ ◇ Повернемося трохи назад в часі. Відразу після нормалізації авіаліній, невеликий пасажирський літак вилетів з аеропорту Ханеда в напрямку півострова Ідзу. Точніше, пунктом призначення був острів Міякі. Пасажиром була посадова особа Міністерства оборони, завданням якої була оцінка збитків завданих вторгненням суден невідомої армії, та вживання заходів щодо підготовки до повторного вторгнення. Відповідального звали Шібата Кацушіґе. Він був наступним главою родини Шібата, гілки родини Йотсуба, магом, що міг похвалитися найбільшою бойовою силою серед гілок родини. – Шановний Кацушіґе. Ласкаво просимо, ми вас чекали. – Сакума. Дякую, що зустріли. В аеропорту для невеликих літаків, Кацушіґе зустрів давній слуга родини Шібата. У їх будинку не було «дворецького», як в головній родині, але цей літній чоловік, на ім’я Сакума, відігравав, в домі Шібата, ту ж роль, що і дворецький Хаяма, в головному домі. Офіційний статус Кацушіґе — співробітник Міністерства оборони, він перебуватиме деякий час на Міякі, у відрядженні, як державний службовець. Від початку він не мав би отримувати таку особисту гостинність, але тут його за це не звинуватять. І ніхто не приховував би критики. І це було цілком очікувано. В цьому аеропорту його зустрічали лише люди причетні до родини Шібата. Острів Міякі, по суті, був власністю родини Йотсуба. Офіційним власником була компанія з торгівлі нерухомістю з головним офісом в Токіо, що знаходиться під повним контролем родини Йотсуба. До вчорашнього дня, цим островом управляла родина Машиба, ще одна гілка родини Йотсуба. Однак через вторгнення Зірок, в родині Машиба було багато поранених, і родина Шібата взяла керівництво на себе. Родина Машиба спеціалізувалась на спостереженні та стеженні за допомогою магії психічного втручання, а родина Шібата, це гілка вправна в бою, вбивствах та руйнуванні. Передачу від родини Машиба родині Шібата запланували, коли роль острова змінилась з в’язниці магів-злочинців на таємну дослідницьку базу родини Йотсуба. У супроводі колишнього Стража і його нинішньої нареченої, Цуцумі Котони, та її молодшого брата Цуцумі Осаму, який досі є його стражем, він сів у машину, що прямувала в управління острова. Коли їй повідомили про його прибуття, Кацушіґе, Ліна закінчила збирати речі у своїй кімнаті. – Готова вирушати будь-коли. Сказала Ліна не властивим їй тоном, Ханабіші Хійоґо, що став помічником Тацуї. Сьогодні йому доручили відвести її до Токіо. – Гаразд, йдемо. Хійоґо взяв валізу і відчинивши двері, запросив слідувати за ним. Біля вхідних дверей Ліна озирнулась на своє тимчасове місце проживання, на менше ніж місяць і щось промовивши, вийшла з кімнати. ◇ ◇ ◇ Коли Ліна прибула до токійської штаб-квартири родини Йотсуба в Тьофу, був полудень. Вона довірила свій багаж Хійоґо і спочатку відвідала квартиру Тацуї та Міюкі. – Так для чого мене викликали до Токіо? І зараз вона сиділа за одним столом з Тацуєю та його сестрою. На момент коли її зустріли, їжа для неї вже була готова. – Я хочу попросити тебе охороняти Міюкі. Відповідь Тацуї була однозначною, але, схоже, її було мало щоб зрозуміти суть, навіть якщо це була б не Ліна. – ...Поділись обставинами. Природно, Ліна попросила пояснень. Звичайно Тацуя охоче все розповів. Що побоюється, що серед засобів масової інформації, які поспішають отримати коментар про нову магію Стратегічного класу, переховуватимуться вбивці з антимагічного руху, іноземні агенти, що планують викрасти Міюкі, та антиурядові терористи. І щоб не відбиватися, а уникнути цього, потрібен «Костюмований парад». Не все, але скільки Ліні було достатньо, щоб зрозуміти ситуацію, Тацуя чесно розповів чому хоче попросити її супроводжувати. – ...Зрозуміло. Але це нормально, чи не буде у вас неприємностей, якщо мене покажуть на публіці? Ліна, також відома як «Анджі Сіріус», теж є магом Стратегічного класу і наданий момент дезертир армії USNA. Хоча уряд USNA приховує факт дезертирства, і все ж вимагав у Японії передати «майора Анджі Сиріус». Якщо стане зрозуміло, що він переховує Ліну (наданий момент це вже відомий факт) Тацуя може стати ворогом як уряду Штатів, так і власної держави. Тацуя також не міг бачити в цьому якогось оптимістичного прогнозу. – Не хвилює. Проте він не вагався з відповіддю.. – І військовим, і уряду відомо, що ми тебе переховуємо. Однак Штати вимагають передати «майора Анджі Сиріус». Якщо Ліна не визнає: «Я Анджі Сіріус», ні уряд Штатів, ні Японії нічого, офіційно зробити не зможуть. – Я такого не робитиму. ...Але як що до іншого боку? – Про закулісні справи можеш не боятися. Не вагаючись запевнив Тацуя, а у Ліни, що почула це, обличчя трохи напружилось. – Т-так?.. Якщо Тацуя каже що все добре, я не проти. – Дякую. – Ліна також не боїться уряду. Я можу на тебе розраховувати. Міюкі, що досі мовчки слухала розмову між Тацуєю та Ліною, раптово з посмішкою звернулась до Ліни. Це було трохи різко, але Ліна не поцікавилась у Міюкі, що це означає. – До того ж мене могли побачити на острові Міякі. Якщо місце знаходження було з’ясовано, туди будуть націлена як японська, так і влада Штатів. Це зрозуміло і без нагадування. – Гадаю, подальше перебування там привело б лише до появи нових вбивць. У такому разі, серед великого міста не можна діяти так відкрито. Але її голос був трохи наповнений відчаєм. – Тож що саме я повинна робити, змінювати її зовнішність кожного разу, коли Міюкі виходить на вулицю? Звернувшись до Тацуї, Ліна повернулась до основної теми. – Саме так. Кивнув Тацуя, на її запитання. Звичайно простим кивком і одним словом все не обмежилось. – Ліна, я б хотів, щоб ти знову ходила до Першої старшої. – Е-е? Хочеш, щоб я була старшокласницею?! – ...Чого ти така здивована? Мимоволі запитала Міюкі. Слова Тацуї були несподіваними, але навіть попри це, Міюкі здалося, що Ліна надто здивована. – Тому що, мені зараз піти до школи... – ?.. Не розуміючи причину нерішучості Ліни, Міюкі схилила голову на бік. – Ліна, ти ж зі мною одного віку? Не думаю, що для нас дивно бути старшокласницями... Ти збрехала про свій вік? І насправді набагато старша за мене? – Нічого подібного! Мені ще сімнадцять! Зараз був липень. Ліна, народжена в січні, ще досягла вісімнадцятого дня народження, як і Міюкі, народження в березні. – Тоді, що не так? – Для місії ще гаразд, та ходити для школи зараз... – ...Ти не хочеш ходити до школи, бо вже працюєш, чи щось подібне? – Працю... Ну щось близьке. – Але я чула, що в Штатах солдати у відставці часто вступають до університетів та бізнес-школи. – Це ж університети! – Іншими словами, тебе турбує що це старша школа. – Е, так... Від погляду Міюкі, в серці Ліна відчула холодок. Відчуття «заціпеніння» Ліни можливо було не лише в її уяві. – Ліна, повторне зарахування до Першої старшої — це частина роботи охоронця. Приєднався до переконання Ліни Тацуя, ймовірно, тому що подумав, що в розмові не буде прогресу. – Це не місія, але якщо вважатимеш це засобом виконання дорученої тобі роботи, не доведеться турбуватися як це виглядає. – Робота.... Вірно. Я взялася за роботу охоронця, тому неправильно соромитись того, що мені потрібно робити. Може Ліна і говорила що не переконана, але її вираз обличчя випромінював щастя. Тацуя і Міюкі подумали, що Ліна хотіла знову ходити до Першої старшої. Але не стали говорити зайвих речей. – Ти згодна? Тоді їдемо до Першої старшої. – Е-е, прямо зараз? З округленими очима, запитала Тацую Ліна. – Так. Я вже отримав згоду на переведення, але було б не погано звернутись з проханням особисто. – Хм, погоджуюсь.. Напевно, подумавши, що це розумно. Ліна не стала опиратися. – Міюкі піде з нами. Ліно, вибач за миттєве прохання. Звернувся до неї Тацуя. – Змінити зовнішність Міюкі за допомогою «Костюмованого параду». Залиште це мені. З ентузіазмом відповіла Ліна. Тацуя, Міюкі та Ліна поїхали на захід, по автомагістралі Тьофу на самохідному автомобілі типу седан, яким керував Тацуя. Пунктом призначення була Перша старша школа при Національному магічному університеті. Ця машина була не аеромобілем, а звичайним самохідним автомобілем. На жаль, аеромобіль був двомісним. Точніше там було заднє сидіння, але якщо там сяде третя людина стане тіснувато. Наразі, швидкими темпами на дослідницькому об’єкті на Міякі збирають повноцінний «чотиримісний» повітряний автомобіль, але очікується, що це займе близько десяти днів. Тому сьогодні вони скористались звичайним електроседаном. Але «звичайним» він був лише в тому, що міг їздити лише по дорогах на землі, а потужність двигуна була найвищого класу, і не бракувало засобів захисту, таких як куле-ударостійкість та газовий фільтр. Міюкі, яка зазвичай незмінно сиділа на передньому сидінні поряд з Тацуєю, сьогодні сиділа на задньому сидінні з Ліною. Сидячи поряд, вони виглядали як близнята з різним кольором волосся. Дівчина зі світло карими очима і яскраво бордовим волоссям заплетеним у кінський хвостик, багато в чому була схожа на Ліну. Такою була зовнішність Міюкі, змінена «Костюмованим парадом» Ліни. Колір очей, зачіска та колір волосся відрізнялися, але крім цього, без перебільшення можна було сказати, що вони абсолютно однакові. – Якщо на вас подивитися, можна подумати, що ви близькі родичі. Висловив своє враження Тацуя, споглядаючи Ліну та змінену зовнішність Міюкі, у дзеркалі заднього виду. Зовнішність Тацуї теж кардинально змінилась. Зараз він був красивим юнаком з екзотичною зовнішністю. Враження настільки різнилося, що можна було сказати, що вона була прямо протилежна звичайній. Хіба ми не привертатимемо увагу, якщо настільки схожі? Запитала у Тацуї, що повернув погляд на дорогу, Міюкі, що досі залишалася красивою дівчиною, хоч змінила зовнішність, від тихої до жвавої особистості. Ні, думаю, що людина, котра певною мірою виділяється, може створити у глядача враження, що це якась інша людина. Людина, що уникає сторонніх поглядів, також може привернути увагу, тим, що створює враження ніби непомітно крадеться. – Невже?.. Міюкі це переконало, тому вона не сперечалася, хоча і не повністю. – Однак я не розумію, чому Ліна взяла за зразок свою зовнішність. – ...Якщо не подобається, я поміняю. Надувшись відповіла на слова Тацуї Ліна і відвернулась до вікна. – Немає потреби. Невимушено відповів Тацуя, не зважаючи на настрій Ліни. І не сказав нічого в продовження. – ...Важко відтворити образ абсолютно вигаданого персонажа. Не в змозі терпіти паузу, Ліна сама почала виправдовуватись. – Легше моделювати свій образ, який бачиш щодня у дзеркалі. – Ми з Міюкі однієї комплекції. Як і сказала Ліна, різниця між ними, у зрості, була менше сантиметру. Три розміри теж, майже однакові. Груди Міюкі трохи більші, але в діапазоні, який під одягом не помітити. Безумовно для Ліни було швидше і простіше покрити Міюкі ілюзією на основі власної зовнішності. – Образ старшого брата ти взяла з близького знайомого? В питанні Міюкі звучало невдоволення зовнішністю Тацуї, що була не в її смаку.... Перед Ліною, Міюкі використовувала «Старший брат», а не «шановний Тацуя». Оскільки вони з Ліною житимуть разом. В результаті обговорення з Тацуєю, було вирішено, що краще зберігати старі звички, ніж продовжувати їх виправляти.. – Обличчя Тацуї належить молодому музиканту з Нью-Мексико. Про викриття не варто хвилюватись, тому що він спеціалізувався на живих виступах і не з’являвся на телебаченні чи в інтернеті, і навіть якщо є люди які його знають, колір волосся фізичні дані відрізнялись, тому він виглядає як інша людина. – ...Тобто ти спростила задачу? – Нічого не поробиш. Я ніколи не створювала людських образів. Виправдалась Ліна, у відповідь на звинувачення враженої Міюкі. ◇ ◇ ◇ Безпосередньо перед тим, як Тацуя та його компанія вийшли з дому, Перша старша прислала повідомлення, що заняття відновляться завтра. Однак, з іншого боку, це означало, що сьогодні школа все ще закрита. До школи не приходили не лише учні, а й вчителі та адміністрація. У школі була лише охорона, викладачі та співробітники, що мали певну роботу. Попри це, електроседан, з Тацуєю та дівчатами, без проблем проїхав через ворота. Лице на посвідченні, представленому охоронцю та обличчя Тацуї за кермом, були різними, але йому вдалося пройти перевірку за допомогою біоаутентифікації, ймовірно, через те, що він заздалегідь попередив, що приїде під маскуванням. Припаркувавши електроседан на стоянці, трійка увійшла до будівлі школи з центрального входу для викладачів та персоналу. Перед секретарем в приймальні, Міюкі зняла ризикну винного кольору і розпустила волосся. Яскраве, пряме, каштанове волосся розтікалося по спині. Відразу після цього, довге волосся перефарбувалось у чорний шовк. Світло-карі очі мали колір чорного обсидіану. Риси обличчя стали абсолютно іншими, та все ж зберегли ознаки красивої дівчини. Перед співробітницями стояла нинішній президент студентської ради Першої старшої школи, яку вони добре знали. Усі три діловоди випали з реальності від цієї переміни. Співробітники, з думкою: «коли він тут з’явився?», перевели очі на Тацую, котрий з’явився поруч з Міюкі. Тацуя був задоволений підозрілими поглядами, спрямованими на нього. Схоже, що маскування працювало. Тацуя звернувся до співробітниці за стійкою, сказавши: «Ми хочемо зустрітися з директором». – Вас чекають. Співробітники не стали поводитись безтурботно, через те, що співрозмовник був учнем. Секретарка, до якої звернувся Тацуя, підвелася і вийшла в коридор і показала жестом, що готова провести Тацую та інших. Тацуя довірив їй супровід. Кабінет директора знаходився на першому поверсі, неподалік від центрального входу. Можливо про прибуття Тацуї та компанії повідомили по внутрішній лінії з офісу. Відповідь пролунала відразу, як секретарка постукала у двері. – Мої вибачення. Залишивши секретарку в коридорі, Тацуя, Ліна та Міюкі почергово увійшли до кабінету. До речі, Тацуя та Міюкі були у ліній формі, а ось Ліна була у формальній блузці з тонким шарфом у вигляді краватки та плісированій спідниці довжиною нижче колін. В кімнаті чекали директор Момояма за письмовим столом, і заступник директора Яосака, біля столу. – Проходьте. Не встаючи, зверхнім тоном сказав Момояма. Слідуючи сказаному, Тацуя підійшов і став перед столом. Ліна стала за ним праворуч, а Міюкі — ліворуч. – Дякую, що знайшли час, попри зайнятість. Вклонився Тацуя, зігнувшись в поясі, Міюкі та Ліна теж ввічливо вклонилась з ним. – ...Я чув про твою справу від твоєї матері. Відповів Момояма, не витрачаючи час на формальності. – Я повторю ще раз. Чи не могли б ви прийняти пані Ангеліну Кудоу Шіелдс, яка прийшла з нами сьогодні, на навчання до нашої школи. – Я в курсі ситуації. Відповів Момояма і з різким світлом перевів погляд з Тацуї на Ліну. Ліна мимоволі підтягнулась Момояма заговорив з Ліною важким голосом і суворим виразом на обличчі. Перша старша школа — навчальний заклад, а я педагог. Я не відмовлятиму тим, хто прагне навчатися. Якщо ти дійсно хочеш вчитися в старшій школі, я прийму тебе в учениці Першої старшої школи. – Дуже хочу! Миттєво висловила Ліна. Цей порив був несподіваний для неї самої. Хоча на його обличчі не було посмішки, Момояма задоволено кивнув Ліні, що стояла з округленими очима. – Поправді кажучи, Міністерство оборони чинило на нас тиск, щоб ми не зараховували Шіелдс-кун. – Тоді… Прошу вибачення за незручності. Тацуя не зміг приховати свого здивування. Він і подумати не міг, що армія діятиме так відкрито. – Шіба-кун, тобі не має за що вибачатись. Звісно, я не збираюся підкорятися цим нерозумним упертюхам. На обличчі Момояма все ще не було посмішки, але водночас не було ні страху, ні блефу. – Непотрібно позбавляти права здобути освіту, лише тому, що це маг. Шіелдс-кун, так вважав твій дід, Кудо Кен. – ...Ви знали мого діда? – Ми з твоїм дідом були однодумцями в питані того що молоді люди, народжені магами, також мають мати освіту, він був для мене старшим другом і братом, яким я захоплювався. В очах Момоями, з’явилося м’яке світло ностальгії. Ліна була приголомшена такою несподіванкою. – Старший брат твого діда, Кудо Кена, Кудо Рецу, боровся за захист прав магів, а сам Кудо Кен наполягав на тому, що маги також повинні здобувати людську освіту. І в результаті, Кудо Рецу мав посісти посаду генерал-майора, та ще до цього Кудо Кен був відправлений до Америки, фактично у вигнання з Японії. Однак його дії не були марними. Нинішня політика діяльності старших шкіл магії при Національному магічному університеті, є результатом того, що заяви Кудо Кена мали певний результат. – Я цього не знала. – Тому що це заборонено розголошувати публічно. На ці чесні слова Тацуї, Момояма вперше посміхнувся. Хоч це і була посмішка під назвою «гірка усмішка». – Я також підтримую переконання Кудо Кена. Тому Шіелдс-кун. Я не порушуватиму твоє право на освіту. Якої б країни ця армія не була. – … Дуже вам дякуємо. З покірним виразом, вклонилася Ліна. – Однак. На цьому Момояма не закінчив. – Не чекай захисту, якщо виявиться що твоя мета інша, ніж навчання. – Я дійсно хочу навчатися. Я справді хочу ходити до цієї школи. – Я, Момояма Хігасі, виконаю ці бажання. Звісно, за умови якщо ти складеш перевідні екзамени. – Тоді дозвольте скласти вступні іспити. Тацуя був здивований не показному ентузіазму Ліни, але він приховав це за спокійним тоном, яким звернувся, вже не до директора Момоями, а його замісника Яосаки. Якщо пані Шіелдс не проти, я попрошу вже завтра скласти іспити на переведення. – Завтра... Повернула голову і пробурмотіла, здивованим голосом, Ліна. Це було не питання, а озвучення думки, але Яосака посміхнувся, не турбуючись про тон або формулювання Ліни. – Іспити будуть по теорії магії та практичних навичках. Якщо пані Шіелдс зберегла свої знання, з часів навчання на першому році, ви однозначно зможете скласти іспит. Рішення про результат буде оголошено на місці, тож ви зможете ходити до школи не пізніше ніж післязавтра. – ...Постараюсь. Трохи напружено відповіла Ліна. Вийшовши з кабінету директора, Ліна видихнула. Схоже, вона нервувала. Ні Тацуя, ні Міюкі не торкались цієї теми, пояснивши це тим, що військові порядки відрізняються. – Все добре Ліна. Я допоможу з підготовкою. – У... На мить Ліна виглядала так, наче збирається втекти. – ...Угу, будь ласка. Зрештою кивнула, з виразом зречення на обличчі. – Тоді як найшвидше повертаємось додому і за навчання. Міюкі була з ними, щоб протестувати «Костюмований парад», але якщо можна буде потрапити в кімнату студентської ради, вона мала намір взяти зразок минулих тестів, щоб готуватися до іспиту. Однак, на жаль, навіть Міюкі, президент студентської ради, не могла використати закриті приміщення без дозволу. А якщо так, то не було підстав залишатися в школі. – Ліна, прошу. – OK Одночасно з тим як Ліна кивнула на прохання Тацуї, Міюкі зняла з зап’ястя темно-синю гумку і зав’язала волосся у хвіст. І під поглядом Ліни кивнула. Зміна сталася миттєво. Чорне волосся Міюкі стало яскраво-бордовим. Гумка що тримала волосся стала винного кольору. Колір очей змінився на світло-коричневий. Там стояла зовсім інша людина, зовсім несхожа на Міюкі, і дуже схожа на Ліну. Скільки б разів я це не бачив, це чудово. Сказав Тацуя, що перетворився на красивого юнака з екзотичною зовнішністю. Навіть його голос змінився, ставши більш підходящим до зовнішності. – Так мені більше личить? Запитала Міюкі, із зовнішністю та голосом іншої людини. – Ні, Міюкі зі справжньою зовнішністю має кращий вигляд. – … Дуже вам дякуємо. Однак її сором’язливий вираз та жести були такі ж, як зазвичай. Ліна також спостерігала за ними, як завжди з втомленим виразом. ◇ ◇ ◇ Як тільки вони повернулись до кондомініуму, Міюкі відразу ж потягнула Ліну до своєї кімнати. Як і обіцяла в Першій старшій, вона хотіла допомогти Ліні з підготовкою. Іспит для переведення вже завтра. У них не було і пів дня. Тацуя подумав, що зараз вже не має сенсу впихати знання, але не зупинив їх. Міюкі запропонувала, а Ліна погодилась. Він не мав їм заважати. Зараз Тацуя був один в «кімнаті для медитації», в тренувальному залі. Як зрозуміло з назви, це була кімната де проводили медитацію в рамках тренування магії. Однак в цьому світі не було системи, що підвищує рівень магії, як у відео іграх. Медитація — це лише один зі способів підготувати силу розуму контролювати магію. Зовнішнє світло, звуки та вібрації, що призводили до відволікання, відрізалися, а в приміщенні підтримувалася постійна температура та тиша, нижче певного рівня. Це було зручне середовище для використання магії, що вимагала високого рівня концентрації. Зайве говорити, що Тацуя прийшов в цю кімнату, щоб визначити поточне місце перебування Мінамі. Проте сьогодні він не планував силоміць прориватися крізь магію маскування, як учора. Вчора, коли Парад був знятий, він нарешті отримав інформацію про місце знаходження Мінамі, але після пошуку схованки Мінору на тому місці, він нічого не знайшов. Якщо не знайти спосіб нейтралізувати магію приховування положення, ймовірно, розроблену Чжоу Гонґцзінєм, не має сенсу прориватися через сам «Костюмований парад». Тацуя усвідомив це під час пошуку напередодні. Але вчора були значні результати. Він не мав повної інформації про координати Мінамі, але у нього було достатньо іншої інформації про її поточний стан. Мінамі все ще була людиною. Вона не стала Паразитом. Він не знав способу запобігти перетворенню на Паразита через інформаційний вимір. Навіть не зрозуміло, чи таке можливо. Однак для нього було важливо підтвердити безпеку цілі порятунку. Якщо знаєш, що ще не пізно, готовність діяти й сила волі не ослабнуть від вагань і нерішучості. Тацуя сів прямо на підлогу. Він був один у кімнаті у вісім татамі. Оскільки Міюкі не було в межах його досяжності, він не міг направити усю силу «Погляду духів» для пошуку Мінамі. Але вчорашній досвід показав, що навіть без ресурсів сприйняття, спрямованих на спостереження за Міюкі, він все одно матиме доступ до Ейдосу Мінамі. Тацуя повністю мобілізував вільні ресурси «Погляду духів» і спрямував «погляд» на Мінамі. «Фізичні данні залишаються людськими.» «У хвилі мисленнєвих часток не має нічого характерного для Паразита.» В першу чергу, він переконався, що Мінамі ще не стала Паразитом. «Інформація про координати не змінилася. Все ще ліс Аокігахару, помилка близько в радіусі ста метрів. » «.... Чи змінились координати? Мінору помітив мій погляд?» Він помітив, що Мінору втрутився в спостереження «Костюмованим парадом». На відміну від вчорашнього дня, він зміг розпізнати приховану зону до того, як її замаскували, ймовірно тому, що він її вже «бачив». «Можна прочитати фізичну інформацію Мінамі, навіть якщо її закриває «Костюмований парад».» Вчора він зосередив свою свідомість лише на тому, щоб дізнатися, де Мінамі, і не зміг розпізнати інші деталі. Тацуя пошкодував про те, що, схоже, вчора він не був спокійним. Віддавши частину свідомості на підтримку самоконтролю, Тацуя продовжив спостереження. Він припустив, що магія Мінору злегка нестабільна, тому що він розгубився, через те, що його не атакують. Можливо, через незначну нестабільність, він відчув, що структурна інформація «Костюмованого параду» «видна» чіткіше, ніж учора. «Зовсім відрізняється від техніки Ліни?..» Ефект маскування інформаційного тіла був такий самий. Але в детальних кроках досягненню цієї мети є ряд відмінностей. Ось що міг «бачити» Тацуя. «Якщо так... Чи можна його розкласти? Ні, цього все одно недостатньо.» Тацуя отримав відповідь, яка пояснила магічну послідовність Мінору більш детально, ніж учора. Але не настільки, щоб розібрати магічну послідовність. Потрібна більш детальна інформація про структуру інформації. Тацуя зосередив «погляд». Однак до цього моменту магія Мінору була нестабільною. Його «Костюмований парад» відновив стабільність. «Розрив», що демонстрував структуру інформації закрився. Тацуя спробував опосередковано активувати «Переривання техніки». Розкладаючи інформаційне тіло, що викликає зміну події, базуючись на тому, «що була здійснена модифікація події». Розкладання інформаційного тіла на основі його впливу, це техніка, яку Тацуя створив в бою з Арктуром. Крім розвитку цієї техніки, в нього є магія, що розкладає інформаційне тіло під назвою «дух». «...Не вдалося?» Зараз Тацуя не може розібрати магічну послідовність, місцезнаходження якої приховано, не кажучи вже про духовне інформаційне тіло. Однак маючи попередній досвід, Тацуя не поспішав. Він вирішив припинити пошуки на сьогодні. «Якщо спостереження не дає детальнішої інформації, чи можна отримати дані про структуру магії іншими способами?» Мінору користується технікою родини Кудо. В цьому помилки бути не може. Різниця між «Костюмованим парадом» Ліни та технікою Мінору повинна полягати в тому, що родина Кудо покращила послідовність після того, як дід Ліни, молодший брат Кудо Рецу, Кудо Кен, поїхав до Сполучених Штатів. Навіть якщо Мінору додав власне бачення, це не має особливого значення. Навіть якщо Мінору має чудовий інтелект, перевершити давню винахідливість сім’ї Кудо буде не легко. Якщо вдасться отримати магічну послідовність «Костюмованого параду» від родини Кудо, шанс здолати маскування Мінору зросте. ...Тацуя вийшов з медитації, підвівся і почав обмірковувати можливість переговорів. ◇ ◇ ◇ Атака Тацуї, що тривала більше години, припинилася і Мінору видихнув, розслабивши плечі. Йому здавалося, що він зручно сидів, опустивши спинку крісла, але він, несвідомо, перенапружився. Знову ослаблений, він опустився на спинку крісла. Сьогоднішня атака не мала такого тиску, як учора. Мінору відчув справжній тиск лише раз, перед самим кінцем. Мінору від цього стало моторошно. Він подумав, що це було просте спостереження, а не напад. Це не додало Мінору оптимізму. Навіть якщо це просте спостереження, у нього має бути конкретна мета. Можливо, він шукав слабкі сторони «Костюмованого параду», про які Мінору не знав. Погляд Тацуї міг зникнути, тому що він знайшов те, що шукав. Однак, Мінору впевнений у «Костюмованому параді», яким користувався. Його дідусь, Кудо Рецу, вдосконалив магію, розроблену Дев’ятою лабораторією, щоб підвищити рівень досконалості, це і є техніка «Костюмований парад, якою користується Мінору.» Колись говорили, що молодший брат його діда був кращим у «Костюмованому параді», ніж його дід, але Мінору сказав би, що причиною того, що він продовжував вдосконалювати магічну послідовність, може бути в бажанні, заперечити цю оцінку. Настільки висока гордість була у «дідуся», якого він знав. Це магія, в доведення до досконалості якої, його дідусь, якого називають найкращим магом світу, вклав своє серце і душу. Мінору вважав, що скільки б Тацуя не намагався, сама магічна послідовність не має недоліків. Однак щось має статися. Це місце поки не знайшли, але і Тацуї, і Десяти головним кланам відомо, що вони втекли до лісу. Потрібно, на всяк випадок, переміститися. Цього разу уникнувши відстеження. ...Так думав Мінору. Допомога з проникненням Люй Ґанху в країну була зумовлена тим, що увага Сил Самооборони й, якщо пощастить, Десяти головних кланів буде зосереджена на ньому. Щоб завершити цю справу, Мінору відкинувся в кріслі та запустив спеціальну програму для анонімного спілкування. ◇ ◇ ◇ Десятого липня о сімнадцятій годині. У гуртожитку піхотного взводу Першої дивізії Сил Самооборони, загально відомого, як «загін мечників», розташованому на базі, що прилягала до полігону східного району Фудзі, повисло почуття марності. Вони залишалися на цій базі, щоб захопити Кудо Мінору, Паразита, який вбив Кудо Рецу, колишнього генерала Сил Самооборони. Вони прибули сюди третього липня. Протягом шести днів, включно з днем прибуття, вони просто морилися на базі без будь-яких уявлень, але вчора вони отримали інформацію від родини Дзюмондзі з Десяти головних кланів, про те що ціль переховується в лісі Аокігахару, після чого відразу з ентузіазмом відправились на пошуки. Однак в результаті були в прольоті. Попри ретельний пошук, вони не змогли знайти навіть колію від коліс, не кажучи вже про схованку. Не було жодного солдата, який підозрював би, що родини Дзюмондзі поширює дезінформацію, але було багато тих хто насміхався з того, що навіть Десять головних кланів обманули. У висновку, керівництво взводу підсумувало, що Кудо Мінору не ховається в області цього лісу. Місія з захоплення Кудо Мінору повернулась до початку. Сьогодні всім наказали залишатися в гуртожитку. Вільно вийти не дозволялося, але фактично це відпочинок. Ніхто не вживав алкоголю, можливо тому, що втомилися напередодні, але загалом були ситі. У вечері їм повідомили новину, що змусила напружити як тіло, так і розум. На обличчях членів, що поспішно зібралися на брифінгу, не було помітно ознак втоми. Здається, всі чудово скористалися вихідним днем. У них могло скластися враження, що раптове скликання зумовлене поганою ситуацією. Командир взводу вийшов на сцену і наказав сісти. Після короткого вступу він перейшов до основної теми. – Приблизно годину тому, на адресу нашої бази отримано телеграму від невідомого адресата. «Приблизно годину тому, відправник не відомий», майже третина присутніх переглянулася зі своїми колегами. Командир взводу продовжив роз’яснення ще до того, як піднявся гул. – Згідно з аналізом відділу інформації, адресат залишається невідомим, але шкідливих програм не виявлено. Проте набагато важливіший є зміст... Командир взводу зробив паузу і поглянув на сидячих. Кімнату для брифінгів заповнила напружена атмосфера. – Сьогодні до Японії таємно проникнули оперативники Великого Азійського Союзу. Їх мета знищити мага стратегічного класу, Лю Лі Лей, що перебуває в Японії. Оперативну групу очолює Люй Ґанху. Цього разу піднявся шум. Всі присутні, як і Чіба Наоцуґу та Ватанабе Марі, промовили одне і теж ім’я, «Люй Ґанху...». Наказ командуючого в тому, щоб допомогти з перехопленням оперативного підрозділу Великого Азійського Союзу. Мета — перш за все, захистити базу Комацу, яка захищає Лю Лі Лей, а по-друге, захопити або вбити Люй Ґанху. Тому половина «Загону мечників» буде відправлено до Коматсу і діятиме окремо. Відправлення завтра. В групу на відправлення також увійшли Наоцуґу та Марі. ◇ ◇ ◇ У двері кімнати Наоцуґу, котрий збирався до завтрашнього від’їзду, постукали. Це невелика кімната, половина якої займають ліжко і шафа. Наоцуґу підійшов до дверей за три кроки та з фразою «так, будь ласка» відчинив двері. Збільшуючись, щілина відкритих дверей, показала представника жіночої статі, що стояла в коридорі. – Нао, можна увійти? – Звичайно. До Наоцуґу прийшла його кохана Марі. – Перепрошую... Тон Марі, як завжди був невпевнений, тому що вона знала, що він має бути зайнятий пізно ввечері, готуючись до завтра. – Марі, ти вже зібрала речі? – Звичайно, вже закінчила. – Набила сумку випадковим змінним одягом? Запитав Наоцуґу, оскільки знав наскільки вона погана в прибиранні. – Як грубо. Я ж жінка. – Вибач, вибач. Але я не думаю, що є правило, згідно з яким ти маєш тримати все в порядку, просто тому, що ти жінка. Посміхаючись, вибачився Наоцуґу. Марі не розгнівалася не тому, що була закохана в нього, а, тому що його зауваження не було абсолютно помилковим. Марі усвідомлювала, що вона «жінка, яка не дбала в прибиранні. Але це військовий гуртожиток. Не можна занедбати, як свою квартиру. Тому вона щодня прала одяг, і клала до сумки висушену зубну щітку та гребінець. Марі, так би мовити, щодня готувалася до подорожі. Тому до завтрашньої поїздки вона приготувалася за короткий час. – У тебе якесь питання? Прибравши посмішку, запитав Наоцуґу Марі. Він би хотів бачити свою кохану, навіть якби нічого було робити й був би радий, якби вона прийшла до нього без жодного доручення. Але його кохана була серйозною. Вона б не прийшла пізно ввечері лише для розваги, коли вони готувалися до передислокації. – Я б хотіла почути твою думку, Нао... Сівши на ліжко, на яке жестом запропонував Наоцуґу, дала не дуже несподівану відповідь Марі. – Це щодо завтрашньої передислокації... Хіба не має можливості, що це маневр для нашого відволікання? Але тема перевершила його очікування. – ...Вторгнення Люй Ґанху є обманом? – Це може бути правдою. Але чому цю інформацію надіслали сюди? – Мені теж це цікаво. Це шахрайський електронний лист, джерело якого приховане. Не знаю, наскільки можна довіряти самому вмісту. Марі, ти думаєш, електронний лист був надісланий, щоб вплинути на пошуки Кудо Мінору, чи не так? У відповідь на питання Наоцуґу, Марі нерішуче кивнула – Я думаю... Кудо Мінору все ще ховається в лісі Аокігахару. – Чому? Після таких пошуків? Нао, не думаю, що Дзюмондзі може надавати ненадійну інформацію. Марі опустила погляд. Здається, вона була не достатньо впевнена, щоб зустрітися поглядом з Наоцуґу. Але тон був менш нерішучий, ніж до цього. – ...Нинішній голова родини Дзюмондзі був однокласником Марі. Ти його добре знаєш? – Я мало знаю про його особисте життя. Які у нього захоплення, яку їжу він любить, а яку ні Але я добре знаю, що він не робитиме безвідповідальних заяв. Якщо він чогось не знає, то скаже, що не знає, якщо чогось не вміє — скаже що не вміє. Кудо Мінору знаходиться в лісі, тому що Дзюмондзі сказав: «Кудо Мінору втік до Аокіхари». Мабуть, він переховується за допомогою магії, яку ми не знаємо. Марі підняла обличчя і зустріла погляд Наоцуґу. – …Нао. Я не можу думати інакше. – Зрозуміло. Зустрівши погляд Марі, легенько кивнув Наоцуґу. – Я нічого не знаю про главу родини Дзюмондзі. Якщо Марі так стверджує, то інформація, надана паном Дзюмондзі Катсуто, була достовірною. Цілком можливо, що як ти й думаєш, Кудо Мінору переховується за допомогою не невідомої магії. – Нао... Наоцуґу не відводив погляду від очей Марі, які переповнювали емоції. – Але Кудо Мінору маг «Дев’ятки», який переміг Патріарха. Він може бути власником сили, що дозволяє вільно користуватися таємними техніками «Дев’ятки». – Але... – Але? – Навіть якщо це маневр. Наоцуґу витримав невелику паузу і продовжив. – Ми не можемо відмовитися від завтрашнього переведення. – ...Тому що це наказ? – Звичайно, це також. Але що важливіше, якщо є ймовірність, що проникнув Люй Ґанху, я не можу залишити це в спокої. Можливо ми пов’язані долею. Два роки тому, безпосередньо перед інцидентом в Йокогамі, Наоцуґу зіштовхнувся з Люй Ґанху. Результат був болісним, але якби його тоді перемогли, багато японських магів не були принесені в жертву в наступній атаці на відділення Магічної асоціації Канто, і Марі не довелося б відчути небезпеку в той час. Думав Наоцуґу і шкодував про це. Якщо він дійсно незаконно проникнув, час його вбити. – ...Вірно. Якщо це доля, то моя теж. Марі теж мала зіткнення з Люй Ґанху. Двічі, до інциденту в Йокогамі та під час нього. Все закінчилося перемогою її та соратників, але Марі не вважала це своїми здобутками. Першого разу Наоцуґу скористався прогалиною, створеною розкриттям рани, а вдруге Маюмі вдарила в притул. Марі шкодувала, що в неї двічі забрали шанс завдавати удару. Хоч не таке сильне як у Наоцуґу, але у Марі було бажання матчу реваншу. – Якщо подумати, у мене немає особистих причин захоплювати Кудо Мінору. Якби не військове командування, він не брав активної участі з самого початку. У цьому сенсі, нові розпорядження також мають пріоритет. – Вірно. До того ж нам двом не впоратися. Якщо розставити пріоритети, Люй Ґанху на першому місці. Марі кивнула, на висновок, що зробив Наоцуґу. ◇ ◇ ◇ Приблизно у той час, коли у маленькій кімнаті, відбулася розмова Марі та Наоцуґу, Тацуя отримав дзвінок з протестом від Казами. – ...Тацуя скажу ще раз. Я хочу, щоб ти припинив робити дурниці, такі як відправляти її до школи та викривати її публічно. – Я вже неодноразово казав, наша родина опікується Ангеліною Кудоу Шіелдс, а не майором Анджі Сиріус. – Ти дійсно вважаєш, що таке виправдання слушне? – Ви ж не думали що я жартую? Безтурботно відповів Тацуя, на питання, суворим тоном, Казами. – Майор Анджі Сиріус має зріст трохи менше ста сімдесяти сантиметрів, темно-руде волосся та золоті очі. Я чув, що поєднання білого волосся і блакитних очей Ліни є рідкістю і навіть кажуть, що це етнічна особливість, але вони не відповідають зовнішності майора Анджі Сіріуса. Окрім кольору волосся та очей, існує також відмінність в статурі. – Анджі Сиріус є оператором «Костюмованого параду»! Вона може прийняти будь-який образ. – Чи визнав це уряд USNA? Що Ангеліна Кудо Шіелдс це Анджі Сіріус. – ...Вони не можуть цього визнати. – Тоді чи подало посольство запит на захист громадянина їх країни? Або ж видати злочинця? – ...Нічого подібного не було. Отже, пані Шіелдс не майор Сиріус, і не має потреби передавати її Штатам. – Тацуя... Ти серйозно збираєшся ворогувати з військовими? Анджі Сіріус для тебе настільки цінна? – Підполковник, не зрозумійте мне неправильно. Я не збираюся ворогувати з армією. Негайно заперечив Тацуя, після чого додав, – принаймні з мого боку ворожості не має. ◇ ◇ ◇ Незабаром на зміну десятому липню мало прийти одинадцяте. Кімната надана Ліні, знаходилась на тому ж поверсі, де мешкав Тацуя з сестрою, але це була інша квартира. З окремим входом, що зачинявся, і, звичайно, окрема ванна, туалет, кухня, вітальня та спальня Але Ліна досі залишалась в кімнаті Міюкі. І не тому, що її ліжко це не приїхало. А щоб підготуватися до завтрашнього іспиту для переведення. Ліна сиділа перед столом, яким зазвичай користувалась Міюкі. Поруч з ним, на табуреті, наче справжній репетитор, сиділа Міюкі. – Мабуть, на цьому закінчимо. Після цих слів Міюкі, Ліна впала на стіл. – ...Втомилася. Почувся стогін Ліни з-під голови, що лежала на складених, на столі, руках. – Ти перебільшуєш. Почувши її слова, посміхнулась Міюкі. – Це не перебільшення! У всіх сенсах! Енергійно підвелася Ліна і заперечила слова Міюкі. Міюкі, не розуміючи, схилила голову на войовничість Ліни. Думаю, перед іспитом це нормально... Обличчя Ліни зблідло настільки, що це було добре помітно. – Це нормально?.. Правда? Це тому, що Міюкі особлива? – Особлива... Ми ж навчалися максимум п’ять годин? – Можливо, з огляду лише на час, тут нічого особливого. Звичайні люди не можуть зберігати таку зосередженість! – Старший брат ще дивовижніший? – Тацуя далеко не звичайний! Інших прикладів не має?! –– Хтось, з ким я навчалась? – Вірно! – Звісно є. Хонока, Шізуку та Мінамі-чан... Міюкі раптово замовкла. Обличчям Ліни показала вираз «Ах...» і прикрила половину обличчя рукою. Деталей вона не чула, але вона зрозуміла, що сталося щось несподіване. Їй було цікаво, але вона досі про це не згадувала, тому що вважала, що це те, в що вона не повинна втручатися. Однак, схоже, вона вивела Міюкі на мінне поле. Так подумала Ліна – Слухай... що трапилося позавчора? Вона мала можливість повернутися до своєї кімнати, удавши), що нічого не знає. Можливо було розумніше обрати цей варіант. Але Ліна наважилась запитати Міюкі. – Я ніколи не бачила у Тацуї такого обличчя. Позавчора, коли Міюкі, ти з ним зв’язалась. Невже з тобою трапилось щось шокуюче. Очі Міюкі зрадницьки ворухнулись. Після короткого вагання, вона все ж кивнула. – Позавчора я була шокованою, але... Тепер все нормально. Завдяки підтримці старшого брата. Ліна відчула, що відповідь була не на сто відсотків правдива. Навіть якщо це був просто шок, те, що вона перервала слова, означало що він залишив великий слід. Але це була і не брехня. Оскільки біль, здавалося, зменшилась, настільки, щоб про це говорити з посмішкою. – Вірно.... Послухаєш? Бажання Міюкі розповісти про позавчорашні події Ліні, яка не мала до цього ніякого відношення, мабуть, було доказом того, що вона намагається це подолати. Міюкі докладно розповіла про те, як Мінору викрав Мінамі. Після того вона додала рядки, що сказав Тацуя, щоб її втішити – ...Я думаю, так само як сказав Тацуя. Вислухавши розповідь Міюкі, висловилась Ліна. – Те, що старший брат сказав про почуття Мінамі-чан?.. – Так. Я не знаю що за людина Мінамі, але... Слова Тацуї про те, що він не хоче, щоб Міюкі вбивала свого знайомого, я можу зрозуміти. Якщо Тацуя каже, що Мінамі має той же мотив, я впевнена, що це так. В Зірках на Ліну було покладено обов’язок ліквідувати бойових магів, які вчинили серйозні злочини. До їх мішеней входили й члени Зірок. Ліна з власного досвіду знає як це направити ствол на знайомого і натиснути на курок. «Не хочу вбивати свого знайомого», таким був істинний намір Ліни. – ...Дуже дякую. – Не потрібно дякувати мені за це. Ліна поспішно відвернулась від направленого прямо на неї погляду Міюкі. Її обличчя біля щік злегка почервоніло.