[7]

[7]

Четвер, одинадцятого липня. Це перший день навчання з цього тижня, після триденного закриття.

Серед учнів, що прямували від найближчої станції до шкільної будівлі Першої старшої, піднявся шум, на тему скасування літніх канікул, що наближались.

Серед багатьох учнів, першого та другого року навчання, лунало питання: «Хто ця білява учениця».

А серед учнів третього року звучало одне і теж питання: «чому пані Шіелдс/Ліна(чан) тут?».

А в учинків уже всіх років навчання було одне питання «хто ця учениця з хвостиками? Переведена учениця?».

В принципі, старші школи, що діють при Національному магічному університеті, не приймають переведених учнів. Виключені учні залишались без заміни.

Однак існує система передачі. І ця система вже застосовувалася в минулому, хоча і в кількох випадках. Учні ставилися до цього скептично, але оскільки вони знали про цю систему — не виключали можливість.

Темою їх обговорення були дівчина з блакитними очима і світлим волоссям у двох хвостиках, та дівчина зі світло-карими очима і яскравого бордовим волоссям у хвостику. Обличчя цих двох людей були дуже схожими. І учні третього року, які знали Ліну, і молодші студенти, які її не знали, вважали, що вони родичі.

За ними спостерігали не лише учні. Скрізь, по дорозі до школи, можна було побачити журналістів.

Метою засобів масової інформації було висвітлити інформацію про нову магію стратегічного класу «Оушін Бурст».

Їх основною метою був коментар Тацуї, співрозробника «Оушін Бурст», але можна взяти інтерв’ю і в Міюкі, що повинна бути його двоюрідною сестрою. ЗМІ спочатку кинулися до FLT, але там сказали, що Тацуя не прийшов на роботу, і ті кинулися до будинку в Футю, але зараз цей будинок був порожнім.

Звичайно, на цьому ЗМІ здатися не могли. З метою отримання інформації, вони розділились на три групи: одна зависла біля FLT, друга трималась біля будинку в Футю, а третя підстерігала Тацую та Міюкі по дорозі до школи.

Те, що заняття в старшій школі магії відновлюються заняття, ні для кого не секрет. Ця інформація була розміщена на інформаційному вебсайті. Репортери, що хотіли отримати коментар Тацуї та Міюкі, рано вранці поспішили до школи.

На жаль, вони не змогли знайти шуканих учнів. ЗМІ також помітили блондинку та шатенку, що виділялися серед великої кількості учнів, але досі не знали коли з’явиться ціль. Вони не встигли присвятити свою увагу дівчатам, цінність для випуску новин яких не відома.

Тому увага преси швидко відвернулась від Ліни і її компанії. Однак не можна було сказати, що тепер Ліна та супутниця привертали увагу лише учнів.

З вікна другого поверху кав’ярні, що представляла мережу, поширену по всій країні, за Ліною, що йшла до школи, спостерігали двоє чоловіків близько сорока років, через їх незграбне вбрання, вони зовсім не були схожі на репортерів.

– ...Хоч це околиця Токіо, важко уявити, що вона гуляє тут так відкрито.

Роздратованим голосом, пробурмотів один з них. Інший сприйняв його слова як монолог і натомість запитав його.

– Це справді Анджі?

Двоє розмовляли англійською. Зовнішність у них була східно-азійською, але не чисто японською. Однак ні персонал, ні рідкісних відвідувачів, це не турбувало.

– У неї примітна зовнішність. Не думаю, що є настільки схожі люди, щоб я помилився.

– Дівчина поруч з нею виглядає саме так, чи не так? Якщо змінити колір волосся та очей, і вона буде точною копією.

– Анджі добре володіє маскувальною магією. Інша повинна бути під маскуванням. Не зрозуміло, чому вона зробила її схожою на себе.

– Може, це наречена того хлопця?

– Можливо. Дуже можливо.

Красиві дівчата зі світлим і каштановим волоссям увійшли. Пара чоловіків відвели погляд від вікна і сіли прямо, поглянувши один на одного.

– Навіть якщо це Анджі.

Обережно повернувся до розмови чоловік, що заговорив першим.

– Наша робота не в усуненні дезертирів.

Кивнув на його слова, чоловік, який дійшов висновку, що Ліна — це Анджі.

– Вірно. Але разом з тим, нам слід повідомити країну.

– Згоден. Але якщо шатенка — його наречена, це важливіше.

– Так. Ми повинні переглянути нашу стратегію, включивши можливість втручання Анджі.

Двоє чоловіків з загону «Хорсехеад», з підрозділу групи незаконних операцій USNA Іллігал MAP, залпом випили вміст своїх чашок і відразу встали з-за столу.

◇ ◇ ◇

Міюкі, що прийшла до школи разом з Ліною, не пішла відразу до класу, а попрямувала до студентської ради. Також з Ліною.

Коли Міюкі відчинила двері посвідченням особи та зайшла в середину, там вже стояла Ідзумі, хоча до початку роботи ще рано. Оскільки термінал на столі був запущений, інформація ідентифікатора особи, зчитана системою замка, вивела інформацію, що прийшла Міюкі, і схоже, вона встала, щоб привітати її.

– Доброго ранку, Міюкі-сем...пай?

Однак вона привітала молоду дівчину з обличчям іншої людини.

– Доброго ранку, Ідзумі-чан.

Дівчина з яскраво бордовим волоссям привітала її іншим голосом, та інтонацією Міюкі.

А потім, щойно двері зачинилися, вона зняла резинку для волосся винного кольору і розпустила зав’язане у хвіст волосся.

Зміна була миттєвою.

Яскраве темно-бордове волосся перекинулося на колір мокрого вороного пера.

Світло-карі очі стали чорними.

В момент коли вона моргнула, риси обличчя змінилися і з’явилася люба для Ідзумі «сестра Міюкі».

– Міюкі-семпай, що це за образ щойно...

– Це через набридливих людей.

Ідзумі, що питала з округлими очима, після короткої відповіді Міюкі, з переконаним обличчям сказала: – О, зрозуміло.

– Думаю, що Ідзумі-чан розуміє, що про це не варто розповідати.

– Так, нікому не розповідатиму.

– Дякую.

З вдячністю усміхнулась кохаю, що дала очікувану відповідь, Міюкі

Жестом руки, вона спрямувала погляд, літаючої в хмарах Ідзумі, на Ліну.

– Це пані Ангеліна Кудоу Шіелдс. Ми називаємо її Ліна. Коли я навчалася на першому році, вона була ученицею по обміну, і з завтрашнього дня знову планує вступити до третього класу. Ліна, ця дівчинка — пані Саєгуса Ідзумі. Другорічка, я зву її Ідзумі-чан.

Після представлення Міюкі, Ідзумі прийшла до тями.

– Я Саєгуса Ідзумі. Рада знайомству Шіелдс-семпай.

– Ангеліна Кудоу Шіелдс. Приємно познайомитись. Зви мене Ліна.

Ліна намагалася поводитися як старшокласниця. Міюкі це здалося веселим, але вона не показала цього на обличчі, бо розсудила, що Ліна образиться, якщо вона тут розсміється.

– Гаразд, Ліна. Ходімо до заступника директора. Ідзумі-чан, побачимось.

– Так! До зустрічі Міюкі-семпай, Ліна-семпай.

Під супроводом погляду Ідзумі, яка вклонилась, Міюкі, що повернулась до свого звичайного вигляду, повела Ліну до вчительської.

◇ ◇ ◇

Провівши Міюкі та Ліну, Тацуя знаходився в підвалі багатоквартирного будинку.

У підвалі кондомініуму, в Тьофу, був поверх перетворений в науково-дослідну лабораторію, що мала набагато вищу продуктивність, ніж в будинку в Футю. По суті, ця лабораторія була лише для Тацуї. Незалежно від того, які почуття до Тацуї мали в родині Йотсуба, родинні гілки не могли ігнорувати його роль, як Тауруса Сілвера, у фінансовому достатку Йотсуби.

Тут Тацуя спробував упорядкувати результати дводенного спостереження «Костюмованого параду», в рамках основи для створення магії. Замість того щоб розпізнати її сприйняттям, він сподівався, що теоретично зрозумівши її, він зможе отримати підказку щодо протидії Параду, яку досі не помітив.

Приблизно через годину біля консолі, він був змушений перервати роботу, о дев’ятій ранку отримавши повідомлення про несподіваного гостя.

З дослідницької лабораторії, на третьому підвальному поверсі, він піднявся до вітальні, на другому наземному поверсі. Там на нього чекала Фудзібаяші Кійоко.

– Доброго ранку! Сьогодні ви не у військовій формі?

– Доброго ранку, Тацуя-кун. Сьогодні у мене вихідний.

Дружнім тоном відповіла, на відкрите привітання Тацуї, Фудзібаяші.

– Будь ласка, сідайте. ...Тоді я можу звертатися до вас пані Фудзібаяші?

– Так, було б чудово, якби ти міг мене так називати.

Сідаючи на диван, кивнула Фудзібаяші, підтвердивши факт, що прийшла в особистій справі, а не як солдат. Вона від початку називала Тацую, його справжнім ім’ям, а не «спеціальним лейтенантом О’Ґурорі».

В цей момент, у двері кімнати постукали. Розпізнавши голос Тацуї, що сказав «увійдіть», двері автоматично відчинилися. Штовхаючи візок перед собою, увійшла молода жінка, у сукні з довгою спідницею та білим фартухом. Вона відрізнялась від Хонамі та Мінамі, але мала дещо схожу атмосферу.

Вона замінила чай перед Фудзібаяші на новий і поставила перед Тацуєю чашку кави.

Пані Фудзібаяші, якщо хочете інший напій, вам змінять.

– Ні, цей підійде. Дякую.

Останнє слово було адресоване служниці.

Молода жінка у фартуху посміхнулась і вклонилась, потім знову штовхнула візок і вийшла з кімнати.

– Вона дуже вміла. Заздрю, у вас така велика кількість талановитих людських ресурсів.

Пробурмотіла Фудзібаяші, після того, як за дверима зникла спідниця жінки, навколо якої панувала атмосфера офіціантки, а не покоївки.

– Ця жінка не бойовий персонал. Отже, яка у вас сьогодні справа? Якщо ви тут не як лейтенант Фудзібаяші, ви не прийшли продовжити тему дзвінка вчорашнього вечора, щоб опротестувати питання щодо Ліни?

Після запитання Тацуї Фудзібаяші виправилась.

– Сьогодні я прийшла попросити вибачення від імені глави родини Фудзібаяші, Фудзібаяші Наґамаси.

Фудзібаяші змінила манеру мови та глибоко вклонилась.

– Вибачення? За що, не розумію?

– Він хотів би попросити вибачення за безчинство проти родини Шіба, яку вчинив один з клану Фудзібаяші, Кудо Мінору.

– Хоч ви й кажете член клану, кровного зв’язку існувати не повинно, та все ж...

Збентежено відповів Тацуя Фудзібаяші.

Голова родини Фудзібаяші, Фудзібаяші Наґамаса, був батьком Фудзібаяші Кійоко. Дружина Наґамаси молодша сестра Кудо Макото, батька Мінору. Генетично, Мінору — племінник Наґамаси, але син його швагри. На перший погляд, кровного зв’язку з Наґамасою не було.

Навіть якщо говорити про таємні справи, Мінору був народжений в результаті штучного запліднення яйцеклітини дружини Наґамаси, молодшої сестри Кудо Макото, сперматозоїдами самого Макото.

Родина Фудзібаяші не повинна відчувати відповідальність за вчинки Мінору, на відміну від родини Кудо.

– Навіть якщо кровного зв’язку немає, якщо він син його дружини, він член родини Фудзібаяші. Так вважає глава.

В голові пролетіло здивування «він знав?», але якщо про це подумати, це логічно. Кудо Макото і дружина Фудзібаяші Наґамаси не чинили інцест. Вони просто надали генетичний матеріал. Тацуя подумав, що природніше було вважати, що Наґамаса також це знав.

– ...Зрозумів. Але хіба пані Фудзібаяші прийшла лише передати слова вибачення? У вас є ще якась справа?

– Не те що справа, скоріше дещо матеріальне, щоб вибачення були не лише на словах.

– ...Продовжуйте.

Тацуя злегка підняв брови, демонструючи здивування, а потім попросив у Фудзібаяші пояснити.

– Ось.

Фудзібаяші дістала з сумочки твердотільний накопичувач великої єдності, кубічної форми, і поклала його на низький столик, між нею і Тацуєю.

– Це знак вибачення родини Фудзібаяші. Будь ласка, прийміть. Там документи, які описують послідовності активації та методи роботи «Костюмованого параду», а також деталі древньої континентальної магії «Масив слідів восьми солдатів».

Тацуя не зміг не здивуватися цьому.

– Ви впевнені? «Костюмований парад» це ж таємна техніка родини Кудо.

Фудзібаяші нахмурилась, споглядаючи його обличчя і легко зітхнула.

– ...Спочатку це повинна була запропонувати родина Кудо, отримати дозвіл на передачу відомостей було важко.

Гордість не дозволяла родині Кудо передати секретну техніку родині Йотсуба, того ж соціального рангу, що і вони. Тому, схоже, і було вирішено, зробити це у формі вибачення від родини Фудзібаяші родині Шіба. Звучить безглуздо, але їх можна зрозуміти.

– З вашого дозволу.

Якими не були б припущення, деталі «Костюмованого параду» - це саме те знання, яке він хотів отримати від родини Кудо. Виникало відчуття несподіваної вдачі, але Тацуя подумав, що повинен бути вдячним, що йому дозволили цим скористатись.

Фудзібаяші легко вклонилася у відповідь на уклін Тацуї.

– «Масив слідів восьми солдатів», це техніка побудови масштабного бар’єра, що застосовує «Примарний крок».

Коротко прокоментувала вона, відносно іншої частини інформації.

– Хочете сказати, що схованка Мінору покрита цією технікою?

– Ми так вважаємо?

– Цього цілком достатньо.

Якщо Фудзібаяші не бреше, то Тацуя отримав відразу усю інформацію, яку хотів.

Напевно, хтось інший подумав би, що це занадто зручно.

– Тацуя, ми не очікуємо, що ти спіймаєш Мінору.

Фудзібаяші, відчувши підозри Тацуї, зняла маску представника глави родини Фудзібаяші.

Батько і дядько Макото мають намір схопити Мінору власними руками. Тацуя-кун, я не кажу відступити, але якщо можливо, залиш це нам. Це справжній намір батька.

– Хіба ми не можемо об’єднати зусилля?

– ...Я передам це батькові.

Було очевидно, що Тацуя не збирався відступати. Сказавши, що поспішає додому, щоб обговорити це з батьком, Фудзібаяші підвелася.

◇ ◇ ◇

Перед іспитами для переведення, Ліна демонструвала тривогу і побоювання, але після ранкового іспиту, у неї було ясне обличчя.

Як пройшло? Хоча навіть не має потреби питати.

– З моїми здібностями це природний результат.

Вона настільки виставила вперед груди, що здавалося, що, якщо вона ще трохи вигнеться назад, то впаде, в очах Міюкі це викликало контраст, з Ліною, котра готуючись до іспиту, кілька разів знесилено падала на стіл, і зумовило лише посмішку.

Залишилося скласти практичний іспит, але якщо це ти, Ліна, не варто про це хвилюватися.

– ...Звучить так, наче мені треба було хвилюватися про знання.

Ліна примружила очі й кинула, так званий, «докірливий погляд» на Міюкі. Її реакція викликала у присутніх за столом сміх.

Зараз була обідня перерва, і вони знаходились в їдальні Першої старшої. Ліна була в шкільній формі, вона позичила запасну форму Міюкі, тому не порушувала правила. Як можна було очікувати, вона привертала увагу.

За столом сиділи знайомі обличчя одного року. Єдина кого не знала Ліна, це Шізуку. Природно, першим ділом їх представили одну одній.

– Звісно, Ліна буде ученицею першого потоку. Але якого класу.

– Я думаю, нашого. У нас найменша кількість учнів.

Задумавшись, не сумніваючись, відповіла Хонока на питання, що випадково спало на думку Еріки.

Найменша кількість, означала найбільшу кількість відрахованих. Під час переходу на другий рік, кількість учнів змінилася у зв’язку зі створенням кафедри магічної інженерії, тому порівняно з іншими класами, в третьому «A» було найбільше відрахованих учнів, лише за цей рік.

Клас «A», де перші три місця, серед найкращих в класі займали Міюкі Хонока та Шізуку, мав найбільше відрахованих, іронія це чи відновлення балансу. Можливо, навіть директор Момояма цього не знав.

– Але я не знала, що Ліна в Японії. Коли ти приїхала?

На запитання Мідзукі, Ліна злегка напружила обличчя і не знайшла, що сказати.

– Пані Шібата, це трохи...

– Мідзукі-і. Тобі ж відомі обставини Ліни?

Мікіхіко зі схвильованим обличчям та Еріка, зі стривоженим, зупинили Мідзукі, бо знали, що Ліна - «Анджі Сіріус».

І не тільки вони.. Усі присутні за цим столом, знали про це з інциденту з Паразитами з минулої зими та ролі, яку зіграла Ліна, включаючи навіть Шізуку, якої тоді з ними не було.

– Ох... Вибач!.

Поспіхом поклонилась Мідзукі, зрозумівши, що її випадкове запитання зачіпає дуже чутливу тему.

– Не хвилюйся.…… Але було б чудово, якби ти більше мене про це не запитувала.

– Звичайно!

Коли Мідзукі енергійно кивнула, Ліна, Мікіхіко та Еріка видихнули, кожен зі своїм виразом обличчя.

– Ліна перевелась сюди через мене.

Слова Міюкі не мали на увазі, ні зміну атмосфери, ні відвернення уваги. Це було заплановане зауваження, незалежно від напрямку розмови.

– Що ти маєш на увазі?

Шізуку першою відреагувала на зауваження Міюкі.

– Це через існування набридливих людей.

– А-а, ЗМІ.

– Зауваження Кічідзьодзі-куна про спільну роботу знову розпалило інтерес.

– Так, – кивнула на слова Еріки та Хоноки Міюкі.

– Оскільки Тацую вони не спіймали, то вирішили насідати на Міюкі. Силу до них застосувати не можливо, тому від них повністю не позбутися. Це також стосується таємниці національної оборони, тому було б нормально, якби втрутився уряд.

– Так, дійсно.

Зітхнула Міюкі, погодившись зі словами Лео.

– Який тут зв’язок з переведенням Ліни?

Шізуку досить швидко назвала Ліну її коротким ім’ям. Досить швидке зближення, як для першої зустрічі.

– Ліна добре володіє магією маскування. Вона може повністю змінити зовнішність людини.

Відповіла на запитання Шізуку Хонока.

– Краще ніж Хонока?

Хонока також могла магією змінити свій зовнішній вигляд, проєктуючи стереоскопічне зображення.

– Набагато краще за мене.

– Це ж чудово.

– Ох, ти можеш змінити не лише себе.

Зауваження Еріки було спрямоване Ліні, і не переривало розмову між Хонокою та Шізуку.

– Якщо що, накладати образ на інших, навіть легше. Звичайно якщо ціль не чинить опору.

– Хм...

– Коли я змінюю свою, я можу перевірити результат лише дзеркалом.

– Зрозуміло. Ти не можеш бачити себе за спини, якщо дзеркало одне.

– Саме так.

Здається, Еріці було найлегше спілкуватися з Ліною. Навіть і не подумаєш, що вони намагались вбити одна одну. Але якщо про це говорити, у самих Міюкі і Ліни був двобій, з використанням вищої магії «Муспельгейм» та «Ніфльгейм». «Ніфльгейм» можна використовувати для знешкодження переохолодженням, але «Муспельгейм», для звичайного противника, зазвичай, є миттєвою смертю, і навіть якщо пощастить, травми будуть серйозними.

– Ми, деякий час не зможемо ходити додому разом з тобою?

Запитала Хонока у Міюкі. Та відповіла з трохи винуватим виразом.

– Так… Поки цікавість ЗМІ не зменшиться, я ходитиму зі школи з Ліною.

– Ми також триматимемось від вас подалі. Якщо поряд будуть звичні обличчя, вас можуть спіймати.

– Дякую, Еріко.

Подякувала, за турботу Еріки, Міюкі.

На що Еріка відповіла підморгуванням.

◇ ◇ ◇

Сьогодні не лише Перша старша, але й решта з дев’яти шкіл повернулись до занять, одномоментно. Звісно, і Третя старша школа не виняток.

Однак Ічідзьо Масакі та Кічідзьодзі Шінкуро в школу не прийшли. Для того, щоб уникнути журналістів.

Одержимість новинними ЗМІ національно визнаним Стратегічним магом та головним розробником нової магії Стратегічного класу не порівняти з інтересом до Тацуї та Міюкі.

Якщо прийти в школу в такій ситуації, це принесе незручності однокласникам та молодшим учням. Зважаючи на це, Масакі та Кічідзьодзі вирішили добровільно піти на літні канікули трохи раніше.

Хоч у них були літні канікули, Кічідзьодзі працював в науково-дослідному інституті, а Масакі стежив за Лю Лі Лей на базі Комацу. Обидва мали роботу, тож цього разу директор Третьої старшої Маеда схвалила їх вихідні.

Приватна середня школа, де навчалась молодша сестра Масакі, Ічідзьо Акане, сьогодні насправді оголосила початок літніх канікул, оскільки напружена міжнародна ситуація ще не вирішена. Якщо бути точним, до літніх канікул було вирішено додати десять днів.

Таким чином, брат і сестра з родини Ічідзьо проводили літні дні на базі Коматсу.

Акане і Лю Лі Лей поступово поглиблювали свою дружбу. З іншого боку, емоційний розрив між Масакі та командувачем ескорту Лю Лі Лей поглиблювалась.

І зараз за столом, в центрі кімнати, Акане і Лю Лі Лей сиділи поряд. Перед Лю Лі Лей лежав підручник, який Акане використовувала в середній школі. Звичайно, це була не паперова книга, а планшетний пристрій. Схоже, Акане розповідала Лю Лі Лей загальні відомості про Японію.

Масакі і капітан Рін спостерігали за ними з діаметрально протилежних сторін стола. Масакі сам розумів, що поводиться по дитячому, але коли він намагався обговорити майбутні дії з капітаном Рін, все раптово переростало в запеклу сварку. Але вони не могли ігнорувати один одного, тож Акане та Лю Лі Лей були затиснені між ними, і це виглядало, ніби вони дивляться один на одного з різних кутів кімнати.

Хоча вони дивились один на одного, вони не стежили один за одним. Звичайно вони не нехтували пильністю, але окрім підлеглих Рін, у цій кімнаті були солдати з бази Коматсу. Якщо будуть підозрілі рухи, вони відреагують першими. Масакі вважав, що потрібно діяти подібним чином і він теж самонавчався з підручником, який він сьогодні отримав для уроків, з тих, що дозволені для виносу, деякі навчальні матеріали виносити заборонено.

Масакі було незручно, але він не міг залишити кімнату. Батько довірив йому Акане. Крім того, якщо Лю Лі Лей або її супровід продемонструють ворожу поведінку, він повинен буде співпрацювати з солдатами бази, і придушити це. Єдиним варіантом Масакі було «терпіти».

Після обіду, о тринадцятій годині, Масакі відчув біль в животі.

У фоє житлового будинку для сторонніх, яким користувалась Лю Лі Лей, з’явився відвідувач з іншої бази.

Це була база військово повітряних сил. А відвідувачем був офіцер наземних військ. Лейтенант Чіба Наоцуґу, з піхотного взводу першої дивізії Сил Самооборони. Приналежність до взводу, схоже, була тимчасовою, але для Масакі це не мало значення. Важливішою була надана ним інформація.

Хоча Чіба Наоцуґу є студентом Національної академії оборони, йому дали звання молодшого лейтенанта, як особливий випадок. Це пояснювалося його досягненнями та міжнародною славою, що «якщо бій буде близьким, на відстані до трьох метрів, він стане один із десяти найкращих у світі». Йому присвоїли статус офіцера, бо він часто брав участь у спільних операціях з охороною важливих осіб.

До речі, командувач «Загону мечників», взводу піхоти, до якого тимчасово належав Наоцуґу, був у звані старшого лейтенанта. Усі чотири командувачі підрозділів загону були лейтенантами.

Іншими словами, Наоцуґу та керівник загону були в одному звані.

Оскільки командир загону був старшим, керівник загону був вищім у системі командування. І насправді сюди направили двох командирів загону, але вони були зайняті координацією зі штабом бази та управлінням бази.

В результаті, Наоцуґу, який мав найвищий ранг серед решти членів загону, доручили пояснення Лю Лі Лей та їх супроводу.

– Нападе Люй Ґанху?!

– У нас немає підтверджень, що таємне повідомлення правдиве. Однак було вирішено, що така можливість є і нас відправили сюди.

Відповів Наоцуґу, жестом заспокоюючи командувача Рін, що скочила зі свого місця. Він не міг сказати нічого недбалого, незважаючи, песимістичне це чи оптимістичне.

Однак, схоже, Рін не сподобалася його не конкретні оформлювання.

– Ви виїхали з Токіо, не отримавши жодного підтвердження.

Це правда, що Перша дивізія, до якої належав Загін мечників базувалася в Токіо, але причина чому Загін мечників було відправлено на базу Комацу, швидше за все, а тому, що повідомлення електронною поштою надійшло саме їм. Крім того, боротьба з диверсантами Великого Азійського Союзу для армії мало вищий пріоритет, ніж захоплення Кудо Мінору.

Однак пояснювати такі деталі обставин біженцям не слід.

– Підтвердження не має. Але треба бути на готові. Це все, що я можу вам сказати.

Рін не переконала відповідь Наоцуґу, що він повторив досить сильним голосом, але вона не могла більше насідати.

– Будь ласка, не залишайте цю будівлю, поки безпека не буде підтверджена.

– Як довго?

Запитала Наоцуґу сама Лю Лі Лей.

Наразі ми шукаємо Люй Ґанху, при підтримці поліції. За день-два, ми знайдемо його чи інших, що проникнули з ним нелегально.

В той момент, коли Наоцуґу це сказав, в очах капітана Рін з’явилося щось схоже на знервованість.

Це помітила лише Марі, що випадково спостерігала за біженцями поруч з Наоцуґу.

◇ ◇ ◇

Це був перший день триденних вихідних, і десятий день до початку літніх канікул у поєднані з небажаною умовою, скасуванням Турніру дев’яти шкіл, на літніх канікулах, не буде, але уроки в Першій старшій продовжувались до трьох тридцяти, як зазвичай.

Однак, оскільки Турнір дев’яти шкіл скасували, студентська рада не мала роботи, яку потрібно було виконувати допізна. Зараз світлові дні були довгими, і члени студентської ради та учасники клубних заходів, залишили школу ще засвітла.

Міюкі та Ліна, яка вдало склала іспити для переведення, вирушили на станцію трохи раніше. Звичайно, вона була з каштановим волоссям.

А інші звичайні учасники їх групи зустрілись в кафе, а потім пішли до дому. Спочатку група формувалась навколо Тацуї та Міюкі, але зараз вони могли спілкуватися і без них.

Приблизно на середині між школою та станцією, Еріка раптово підняла погляд у вікно на другому поверсі кав’ярні, що виходило на дорогу.

– Еріка-чан, щось сталося?

Запитала Мідзукі, що йшла разом з Мікіхіко за Ерікою, швидко помітивши її реакцію.

Еріка повернулась, сповільнила крок і порівнялась з Мідзукі.

– Я відчула дивний погляд.

– Дивний погляд?

З підозрілим і серйозним поглядом, запитав Мікіхіко.

– Я не змогла відчути чітко, але можна сказати, що це було на кшталт, наче хтось дивився мені в потилицю або відчувався погляд за спиною. Мабуть, найближче назвати це злом.

– Злий погляд?

– Що це. Налякати хочеш?

Озвалися Шізуку та Хонока, з ознаками огиди в голосі.

– Еріка, хочеш сказати, що навіть ти не змогла зрозуміти.

Здавалося, що Мікіхіко це цікавило більше, ніж слова про «зло».

– Можливо, я трохи розслабилась. Я не була насторожі, тому коли збільшила сприйняття, воно зникло. Є також можливість, що це лише моя уява.

– Розслабилась і випустила ворога з поля зору? Злий погляд, може ти наштовхнулась на дзеркало.

– Замовкни, дурня шматок.

Тупнувши, Еріка вдарила Лео по нозі.

У неї не повинно було бути навичок бою ногами, та Лео схопився за ногу і застрибав на іншій.

– ~~У-у! Твою ж, ти щось поклала у взуття!

– Хто знає~~

– А щоб тебе, жінка!

– Ще хочеш?!

Лео ось-ось збирався кинутись на Еріку, а вона була готова прийняти його виклик.

– Гей, ви обоє?!

Поспішно встав між ними Мікіхіко.

– Лео заспокойся. – Ти щойно сказав зайвого.

– Еріка-чан, насильство не для дівчат! До того ж так раптово копнути.

Мікіхіко заспокоював Лео, а Мідзукі докорила Еріці.

Таким чином, ситуація, включаючи «злий погляд» залишилася не вирішеною.

Однак Хонока, з неприхованою тривогою на обличчі, поглянула на вікно, на яке дивилась Еріка.

◇ ◇ ◇

На другому поверсі кав’ярні, що стала темою розмови, пара з чоловіка і жінки відвернулись від вікна.

– ...Нас помітили?

Ні, здається, що облич не бачили. Зазвичай, на такій відстані, не можливо щось розгледіти неозброєним оком, а жодних ознак використання магії не було.

– Але нас помітили.

– Так. Ми їх не дооцінили.

Чоловік і жінка були членами магічного підрозділу таємних операцій USNA «Хорсехеад». Це була інша пара, не та, що працювала вранці.

Значить звіт Анджі не був перебільшенням.

– Навіть маленька дівчинка змогла стати Сіріусом.

Вони розмовляли пошепки. Навіть якби деякі люди намагалися їх підслухати, напевно, нічого не змогли б зрозуміти з діалекту тайванської мови, яким спілкувались ці двоє.

– Що будемо робити?

– Врешті-решт, це рішення за керівником загону, але я вважаю, що краще уникати дівчину-мечницю з Чіба.

– Так. Я теж так думаю. Як що до Мітсуї.

– Цю дівчину не потрібно видаляти зі списку. Не схоже, що вона нас помітила.

– Вірно.

Двоє, розмовляючи між собою, не стежили, а спинами Еріки та інших.

◇ ◇ ◇

Лейтенант Рін з Великого Азійського Союзу, що стала біженцем разом з Лю Лі Лей, як капітан підрозділу супроводу, була агентом Нового Радянського Союзу. Не рідкісні випадки, коли ворожі шпигуни проникають у ключові частини організації. Особливо в країнах, що безпосередньо межують та мають довгі кордони.

Не рідкість, тому кожна країна обережно ставилася до проникнення шпигунів. Сили Великого Азійського Союзу також на найвищому рівні пильності. Обираючи супровід національно визнаного мага Стратегічного класу Лю Лі Лей, вони використовували препарати для промивання мозку і ретельно перевірили багатьох перспективних жінок-солдатів, що знищувало їх особистість.

Однак ті хто посилав шпигунів враховували навіть це. Розвідка та контррозвідка — це завжди гра «кішки-мишки».

І в цьому випадку, Новий Радянський Союз просто виявився кращим. Зокрема, особливі здібності лейтенанта Рін були сильнішими, ніж антишпигунські заходи Великого Азійського Союзу.

Її здатність — гіпноз. Це не магія маніпулювання свідомістю, а звичайний гіпноз. Порівняно з подібною магією, ця техніка визначалась, як особлива здібність, оскільки її рівень майстерності був надзвичайно високим.

Гіпноз Рін проникав у розум об’єкта на глибину, порівняну з можливістю магії маніпуляції свідомістю. Вона навіть перевершувала силу сироватки правди й вона могла впливати навіть на себе. Вона пройшла перевірку свідомості Великого Азійського Союзу завдяки самогіпнозу.

Якби її техніка була магічною, то сили Великого Азійського Союзу, напевно, помітили б її. Що до проникнення ворожих магів, не лише держава, але й усі збройні угрупування проявляли максимальну обережність. Навіть попри те, що Рін була магом низького рівня, сили Великого Азійського Союзу не помітили інших засобів не магічного маскування.

У не магічного гіпнозу існувала ще одна перевага. На нього ні як не впливав опір до магії.

Гуртожиток, в якому проживали Лю Лі Лей та її група, охоронявся магами. Вони були наглядачами національно визнаного мага Стратегічного класу та його супроводу. Їх обрали, надавши пріоритет антимагічному захисту та стійкості до магії психічного втручання, а не силі магічних атак.

Отже, якби техніка Рін була магічною, вона б не спрацювала, а якщо і спрацювала б, то її швидко виявили.

– Є деякі речі, які я не можу дістати на базі... Це займе всього близько години. Чи не дозволити мені вийти?

Таке прохання капітан Рін озвучила солдату, що відповідав за охорону будівлі, поки Лю Лі Лей приймала ранкову ванну з Ічідзьо Акане.

Два солдати збентежено подивились один на одного. На запитання що вона хоче купити, Рін відповіла що це важливо для жінок Великого Азійського Союзу.

Коли один з солдатів запропонував купити це замість неї, вона відмовилась, «бо це соромно». І чомусь подальші питання на цю тему викликали лише зніяковіння.

Коли інший солдат запитав «чому саме зараз?», вона відповіла, що поки лейтенант Лю Лі Лей у ванній, вона не боїться, що Ічідзьо Масакі її забере. Ця відповідь чомусь переконала обох солдат.

З рештою, охоронці дозволили Рін покинути базу, за умови, що вони супроводжуватимуть її до магазину. Без отримання дозволу від командування бази.

Чергові біля воріт бази, зарази захисту Лю Лі Лей, посилили пильність до правомірних вчинків зовні, очікуючи атаки Люй Ґанху. Тому не звернули уваги на Рін, що у супроводі солдат з охорони залишила базу.

Правда в тому, що для солдатів та персоналу бази, додаток до Стратегічного мага Лю Лі Лей, це не те про що варто турбуватися.

Марі з підозрою поглянула на військовий автомобіль з відкритим верхом, тому що була схвильована відчуттям розчарування, що на мить промайнуло в очах Рін, в той час, як Наоцуґу розповідав про ситуацію.

– Нао.

Вона покликала Наоцуґу, з яким разом оглядала місто.

– Ти щось помітила?

Наоцуґу, що непомітно стежив за підозрілим рухом поруч з нею, обернувся до Марі.

– Щойно повз нас проїхав автомобіль з лейтенантом Рін.

Почувши слова Марі, Наоцуґу нахмурився.

Капітан супроводу прапорщика Лю? Я ж сказав їм, щоб вони не виходили...

Наоцуґу не запитав чи вона не помилилась. В цьому він довіряв Марі, можливо це було наївно з його боку.

– Вона була з солдатами з охорони.

– Тоді не дивно що вона вийшла з бази...

– Ні, це все ж дивно. Підозріло, що біженцям дозволили вийти в такій ситуації.

– …Так, вірно.

З обережністю, визнав аргумент Марі Наоцуґу.

– Може командувач Рін надала важливу підказку про агентів, що проникнули, чи... Може солдатами-охоронцями якимось чином маніпулюють.

– Магія маніпулювання свідомістю?

Зблідши запитала Марі, на здогадку Наоцуґу. Те, що маг, здатний маніпулювати свідомістю, проникнув у ваш табір, це дуже жахливий кошмар. Ворог без зайвих зусиль і затрат зможе масово генерувати зрадників.

– Ні, якби це була магія, там є контрзаходи, і якщо на базі використають магію, про це негайно дізнається.

– ...Ось як. Вірно.

– Марі, ти занадто швидко розслабилась.

На відміну від Марі, що з полегшенням видихнула, вираз Наоцуґу став серйозним.

– Можна маніпулювати іншими, не використовуючи магію маніпулювання свідомістю. Ти ж теж так можеш?

Марі здивовано розширила очі. Як і сказав Наоцуґу, Марі володіла технікою змішування легальних ароматів, які вважаються нешкідливими, шляхом маніпуляції повітряними потоками, і позбавляти вільної волі, за допомогою цих апаратів.

– Лейтенант Рін може маніпулювати солдатами з охорони іншими засобами, окрім магії.

– Наприклад, наркотики?

Ні, провести наркотики на базу було б важко. Лейтенант Рін — жінка. Якщо це щось, що про що б не підозрювали.... Наприклад гіпноз з використанням дорогоцінного каміння.

– Чи справді можна гіпнозом контролювати волю інших?

Запитала Марі, взявши як приклад власну техніку. Її техніка «змішування» може зменшити опір волі, але вона не могла повністю контролювати суперника.

– Я не знайомий з гіпнозом, тому моя відповідь може бути не зовсім правильною, але... Гадаю, що неможливо повністю захопити свідомість інших, але можна злегка підкоректувати їх волю в потрібному вам напрямку.

– Направити волю? Маєш на увазі маніпулювання думками?

– Маніпулювання думками?

Наоцуґу, подумавши, лише кивнув «саме так», на перефразовані слова Марі..

– Думаю що таке формулювання більш відповідне. Окрім гіпнозу, розглянемо випадок спроби переконати когось, з ким є розбіжності. У такому випадку, щоб досягти мети, ми ж словами пояснимо міркування, на які інша людина, швидше за все погодиться? Дозволяючи їй висловити згоду, ми направляємо свідомість людини в потрібному напрямку.

– Іншими словами... Щось подібне? Навіть гіпноз не може змусити людину зробити щось зовсім неприйнятне для неї. Але якщо є якась можливість, можна змусити людину вірити вам сильніше, ніж переконанням на словах. Тоді опонент буде думати та діяти як потрібно.

– Я так думаю. І зважаючи на це, вона могла обдурити охоронців і покинути базу. – ...Я зрозуміла теорію.

Марі швидко зібралася з думками й підняла погляд на обличчя Наоцуґу.

– Якщо охороною маніпулюють, то справа серйозна, Нао.

– Так. Це не той випадок, коли можна вести неквапливу розмову.

Наоцуґу все ще не поспішав і дістав з нагрудної кишені мобільний військовий термінал.

– Нао, що?

– Спостереження за біженцями — це категорія відмінна від звичайних.

Під час написання команд на мобільному терміналі пальцем(військові термінали використовували оптичне розпізнання рукописного тексту, а не датчики тиску чи ємкості), Наоцуґу відповів на питання Марі.

– Враховуючи характер завдань, їх транспортний засіб має бути легко знайти. ...Чудово, знайшов. Марі, пошук Люй Ґанху призупинено. Йдемо за лейтенантом Рін.

– Зрозуміла.

Наоцуґу і Марі побігли з магією прискорення бігу.

◇ ◇ ◇

Супровід Рін (фактично її наглядачі) відвезли її до аптеки гонконгської мережі, що знаходилась за декілька хвилин від бази.

Після останньої війни, між Японією та Великим Азійським Союзом не було офіційних дипломатичних відносин. Однак в приватному секторі відбувався економічний обмін, і компанії займалися спільними бізнесами.

Рін сказала двом охоронцям: «Будь ласка, зачекайте тут» і увійшла до закладу. Скляна вітрина аптеки виходила на вулицю, тому з дороги було видно внутрішнє приміщення. Солдати з охорони дозволили Рін піти одній, за умови, що вона не піде далі прилавка, який вони могли бачити ззовні.

Коли Рін стала перед прилавком, у відповідь з’явилася продавчиня, якій, на вигляд, було за тридцять. Чорне волосся та очі, у відвідувачів японців не виникало б жодного дискомфорту. По ній не можна було сказати що вона агент Великого Азійського Союзу чи Нового Радянського Союзу.

– Мене турбує жовтий пісок.

Заговорила Рін з продавчинею континентальною. Це був шифр. Зміст означав: «існує ризик атаки Великого Азійського Союзу».

– Ось як? Я думала найбільш насичений сезон вже минув.

Звісно продавчиня відповіла на це таким же шифром. Що означав «Масштабних військових дій не спостерігалося».

– Таке відчуття, що дрібний пісок намило (ймовірно наближається невеликий загін).

– Дати вам тестовий препарат? (Хочете, щоб надіслали групу розшуку для пошуку?)

Як зрозуміло з цієї розмови, продавчиня була зв’язковим Нового Радянського Союзу.

– Ні, я б хотіла, щоб ви приписали мазь до появи симптомів.

У відповідь на запит Рін: «Я хочу, щоб ви відправили загін перехоплення, а не розшуку, продавчиня твердим голосом відповіла, – Зрозуміла.

– ...Яке дозування?

До речі, ситуація була трохи дивною, з моменту, коли вона увійшла і стала біля прилавка, з думкою про це, Рін вклала в питання смисл «все як зазвичай?».

– Лейтенант Рін.

Пролунало у відповідь позаду.

Рін розгублено обернулась на голос що пролунав над нею заду.

– Капітан Люй!

Прокричала Рін. Більше вона нічого не могла сказати.

Велика рука Люй Ґанху схопила Рін за шию і не дала їй більше видати звук.

– Дякую за роботу. Цього достатньо.

З цими словами Люй Ґанху звернувся до продавчині, що була зв’язковим Нового Радянського Союзу.

Зв’язкова на заплітаючих ногах, відступила від прилавка в глиб магазину.

Бачачи це, Рін все усвідомила.. Ця агентка вже підкорилась Люй Ґанху. Схоже, її катували. Завдяки своїй техніці, Люй Ґанху міг скільки завгодно спричиняти біль від якого хочеться померти, не залишаючи жодної травми. Біль стає кошмаром і назавжди позбавляє волі до опору.

Люй Ґанху усміхнувся.

Рін охопив відчай. Нещасна участь, що спіткала агента, могла стати її майбутнім, однак одними тортурами не обійдеться. У її випадку, її зрештою вб’ють.

Рін поглянула на солдатів на зовні, що були її останньою надією. Вона не думала, що вони можуть бути опонентами Люй Ґанху. Однак вона сподівалась, що вони зможуть дати їй шанс для втечі.

Двоє японських солдатів сиділи на сидіннях автомобіля з відкритим верхом. Виглядаючи так, наче вони сплять, вони вже були мертвими. Рін інтуїтивно це зрозуміла.

– Зрадниця Рін Її

Люй Ґанху назвав лейтенанта Рін повним іменем, без звання. У їх старій культурі, називати людину повним ім’ям, замість прізвища чи псевдоніму, було свідченням неповаги чи ворожості до іншої людини.

– По клич Лю Лі Лей на допомогу.

Сказав Люй Ґанху і послабив хватку руки, що тримала шию Рін.

Рін розкашлялась і думала, до чого прагне Люй Ґанху.

Вона не думала, що це проста спроба виманити Лю Лі Лей і вбити. Перш за все, японські військові не можуть дозволити Лю Лі Лей вийти з бази.

Роль Рін, як шпигуна Нового Радянського Союзу, полягала в тому щоб Лю Лі Лей втекла до Японії і створити привід для початку війни. І ця роль вже виконана. У кращому випадку, Рін вже відпрацьований матеріал для Нового Радянського Союзу і не варта порятунку.

Теж саме стосувалося японської армії, оскільки вона не мала жодної цінності. Можливо вони будуть осоромлені, що допустили смерть шукача притулку, але для японського уряду вона лише додаток до Лю Лі Лей. І Рін це усвідомлювала.

Навіть якщо попросити про допомогу, японські військові не наражатимуть Лю Лі Лей ризику.

Люй Ґанху повинен був це розуміти.

Помітивши її вагання чи ні, Люй Ґанху без жодних вагань полазив по її тілу вільною рукою, діставши з її кишені мобільний термінал і простягнув його Рін.

– Вибору у вас не має.

Люй Ґанху сказав їй те, що вона і так знала.

Як і було сказано, Рін встановила зв’язок з підлеглими, що залишились на базі.

◇ ◇ ◇

База Коматсу була в сум’ятті.

– Чому лейтенант Рін залишила базу.

Лунали гнівні слова.

– Люй Ґанху стоїть в закладі посеред міста?

– Якщо він буянитиме, шкода громадянам неминуча! Це повтор Йокогами!

І такі крики лунали де-не-де.

– Чому Люй Ґанху показався в такому місці?! Навіть якщо він «Тигр людожер», він опинився в пасці?!

Серед них лунали й такі найбільші сумніви.

Лейтенант Рін захоплена в заручники Люй Ґанху. Частина командування бази Комацу також говорила, що не варто говорити про це Лю Лі Лей. Однак якщо Люй Ґанху вб’є заручницю, лейтенанта Рін, про це стане відомо вже сьогодні.

І це швидше за все станеться. Тоді неважко уявити, що приховування інформації призведе до погіршення відносин Лю Лі Лей з японськими військовими. В результаті, за рішенням командувача бази, Лю Лі Лей також повідомили, що лейтенанта Рін схопили.

– Відпустіть!

Вимагала у солдат-охоронців (наглядачів) Лю Лі Лей. Це була очікувана реакція.

– Не можемо. Ви знаходитесь під захистом нашої армії.

Також, цілком природно, відповів офіцер охорони.

– Але якщо я не піду, тоді Рін-цзе!

Те що Лю Лі Лей втратила самовладання можна було зрозуміти з того, що вона використала в розмові з японськими солдатами «Рін-цзе», яку розумно використовувати лише в особистому спілкуванні. Насправді деякі солдати бузи крутили головами, питаючи «хто така Рін-цзе».

– Лейтенант Лю, навіть якщо ви підете, то навряд чи лейтенанта Рін відпустять. Швидше, якщо ви вийдете, її вб’ють раніше, оскільки в ній не буде потреби.

Однак Лю Лі Лей не втратила здатність логічно думати, настільки, щоб не зрозуміти ці аргументи.

– Тоді, що мені робити!..

Вона озирнулась навколо, просячи порятунку.

Однак, на її погляд, ніхто не відповів. Не було відповіді ні від солдатів, ні від магів.

– ...Брат, ми щось можемо зробити?

Поглянувши на Лю Лі Лей, яка опустила вниз обличчя, що виглядало так, наче вона в будь-який момент розплачеться, запитала Масакі Акане, голосом що свідчив, що вона зараз заплаче.

Голос Акане і вираз обличчя Лю Лі Лей, не означали, що Масакі не був схвильований.

– Вибач, Акане.

Проте він не міг нічого гарантувати.

– Я поняття не маю, чому він з’явився в міській аптеці, а не на цій базі, чи з якою метою взяв в заручники командувача Рін. Але я знаю. Що кінцевою метою Люй Ґанху є лейтенант Лю. Тоді, проте, щоб випустити лейтенанта Лю з бази, не може бути й мови, а я не можу відійти від неї.

– ...

Акане не знайшла що сказати, дивлячись на Масакі.

Він стиснув зуби та відвів очі від її погляду.

Повисла дилема.

Як і зазначив Масакі, очевидно, що кінцевою цілю Люй Ґанху є ліквідація Лю Лі Лей.

Однак це не означає, що японська армія може допустити вбивство лейтенанта Рін. Вони досі не знали, що лейтенант Рін є шпигуном Нового Радянського Союзу. Для Японії, лейтенант Рін також була біженкою, яку потрібно захищати.

Крім того, з моніторингу життєвих показників, відомо, що охорона і наглядачі прикріплені до лейтенанта Рін вже мертві. З ситуації було зрозуміло, що це була справа рук Люй Ґанху або його підлеглих. З погляду цивільної безпеки та з збереження обличчя, Люй Ґанху — супротивник, якого не можна залишати без уваги.

Питання в тому, скільки людей буде відправлено.

Чи вдасться схопити Люй Ґанху, якщо відправитись зараз?

Одна з можливостей полягала в тому, що Люй Ґанху намагається, використовуючи себе як приманку, виманити їх і зменшити силу базу для сили що проникне зовні. Якщо побоюватись цього, треба уникнути відправлення великої кількості людей за Люй Ґанху. Проте супротивник — бойовий маг, якого називають одним з найсильніших у світі, в рукопашному бою. Мало того, у нього є магічна техніка під назвою «Сталевий ціґун», що відбиває постріли. Він не та людина, яку можна вбити невеликою кількістю людей.

Відправляти невелику кількість людей не можна, а мобілізація великої кількості викликала занепокоєння.

◇ ◇ ◇

Виходом з цієї глухої ситуації, що не давала можливості рухатись, стали випадкові учасники.

Наоцуґу і Марі прибули до аптеки приблизно через п’ять хвилин після того, як Люй Ґанху захопив Рін.

Інцидент приховали від громадськості. Скориставшись правдоподібною причиною, поліція лише обмежила доступ до цієї зони.

Вона не зупинила Наоцуґу і Марі у військовій формі.

Вони двоє використовували магію швидкого бігу і не побачили повідомлення про інцидент із заручником.

Прибувши на цільове місце перед аптекою і шукаючи Рін, Марі побачила в закладі Люй Ґанху.

Люй Ґанху також помітив Марі перед аптекою.

З середини будівлі прозвучало ревіння. Це був крик Люй Ґанху.

Вона бачила що Люй Ґанху викинув тіло Рін через вітрину, але Марі не могла дозволити собі турбуватися про неї.

Через вітрину вистрибнув і сам Люй Ґанху.

Удар на випередження виглядав не обдуманим, але здавалося, що Марі буде збита цим різким ударом, раніше, ніж прийме захисну стійку.

– Нао?!

Однак незадовго до того, як кулак Люй Ґанху дістав тіло Марі, клинок Наоцуґу зупинив атаку.

«Хешікірі» Наоцуґу і «Сталевий ціґун» Люй Ґанху зіштовхнулись, розсипаючи іскри, невидимі неозброєним оком.

– Ми знову зустрілися, демон фантомного меча... Чіба Наоцуґу!

– Тигр людожер... Люй Ґанху! Сьогодні все вирішиться!

– Дуже на це сподіваюсь!

Чіба Наоцуґу і Люй Ґанху, обох називали найсильнішими магами контактного бою у світі.

Бій між демоном меча і шаленим тигром миттєво зав’язався.

В мить шаленої атаки Марі вже була готова померти.

Потім на мить зачарувалася фігурою коханого, який врятував її від небезпеки.

Твердий кулак Люй Ґанху, здатний наче вихор знести велике дерево та зруйнувати гору.

І гостре лезо Наоцуґу що наче намагалось прорізати його, а не відбити.

Наоцуґу протистояв «твердості» Люй Ґанху не «м’якістю», а «різкістю».

Очі Марі були приковані до блискавичної техніки меча коханого.

Однак коли обоє обмінялися десятками атак і блокувань, вона раптом оговталась і спробувала поспіхом зрозуміти ситуацію.

Спочатку вона кинулась до автомобіля з відкритим дахом, на якому перевозили Рін.

– Ух... Вони мертві.

І підтвердила, що конвоїри та охоронці мертві.

Марі зайшла в аптеку, звідки вискочив Люй Ґанху.

Люй Ґанху не міг дозволити собі завадити їй.

Битва між Наоцуґу і Люй Ґанху йшла на рівних, але на жаль Марі не могла втрутитись, оскільки мала недостатній рівень.

Водночас як Марі увійшла до аптеки, пролунав постріл, заглушений глушником.

Мішенню була не вона.. Це була Лейтенант Рін, що лежала на підлозі. Пістолет тримала незнайома жінка.

Жінка, агент Нового Радянського Союзу, що була під прикриттям продавчині у цьому закладі, направила пістолет на Марі.

Але раніше, ніж спрацював спусковий гачок, трисекційний меч Марі прорізав тильну сторону долоні, що тримала пістолет.

Пістолет випав з руки жінки.

На той момент Марі вже зблизилась з агентом.

Трисекційний меч був в правій руці Марі. До жінки-агента вона простягнула ліву руку, з трьома металевими циліндричними контейнерами між пальцями.

Магією маніпуляції повітряним потоком Марі направила аромати, випущені з контейнерів в носову порожнину жінки.

Відразу в очах жінки згасло світло волі.

Марі допомогла тілу агента, яке ось-ось впало б, сісти на підлогу.

Підтвердивши, що «аромат» діє, Марі встала на коліно біля Рін.

Та вже була мертва. Куля заділа життєво важливі органи, тож, мабуть, смерть була миттєвою.

Її також хвилювала битва між Наоцуґу та Люй Ґанху, що тривала біля будівлі, але Марі вирішила спершу допитати жінку, що застрелила Рін.

Битва між Люй Ґанху і Наоцуґу досі йшла на рівних.

Люй Ґанху використовував звичайний для нього стиль придушення супротивника своїми твердими кулаками.

З іншого боку, бойовий стиль Чіби Наоцуґу, який використовував гострий спалах меча, щоб розрубати кулаки Люй Ґанху, був не тим стилем, який часто користувався Наоцуґу, на прізвисько «Демон фантомного меча» або «Лезо ілюзій».

Використовуючи магію керування інерцією, від повної зупинки до максимального прискорення без зупинки та повної зупинки й уповільнення. Особлива тактика Наоцуґу — повторювати ці рухи вичікуючи підходящого моменту.

Проте сьогоднішній стиль бою Наоцуґу — використовувати міць меча, переривати атаки супротивника, але використовуючи не силу, а гостроту.

Жвавий «геній меча» спритно приховував свій попередній крок, не даючи помітити рух не лише супротивнику, але й тому хто спостерігає. Проте, схоже, він не наважувався використовувати «фантомний меч», який, уповільненням і прискоренням, вводить в оману іншу сторону і підводить його до самознищення. В цьому бою від нього віяло прихованою нетерплячістю, будь-що розрізати Люй Ґанху.

Проте, хто насправді був нетерплячим, то це Люй Ґанху.

Наоцуґу прийшов сюди, переслідуючи Рін, що проявила підозрілу поведінку.

Однак початково він ходив по вулицях Комацу з завданням знайти Люй Ґанху.

Під час пошуку Люй Ґанху він наштовхнувся на Люй Ґанху. Ця битва є, так би мовити, продовженням місії. І з того часу, коли він отримав наказ відправитися в Комацу, Наоцуґу сподівався розрахуватися з Люй Ґанху.

З іншого боку, Люй Ґанху не розраховував на бій з Наоцуґу. Його завдання запобігти потраплянню мага стратегічного класу Лю Лі Лей в руки Японії. Ліквідувати її, щоб «Громова вежа» не стала зброєю японської армії.

Люй Ґанху напав на Марі не заради помсти за Йокогаму. Це було лише для того, щоб позбутися свідків. Не можна сказати, що у нього не було бажання розібратися з «Ілюзорним лезом», що був з ним на одному рівні майстерності. Але місія мала чіткіший пріоритет.

Бойові здібності Наоцуґу і Люй Ґанху були абсолютно рівними. Це стало зрозуміло ще з бою перед інцидентом в Йокогамі. З того часу, Наоцуґу ще більше вдосконалив свої навички, але і Люй Ґанху був настільки ж сильним.

Тому, від перемоги чи поразки в цій битві, їх відділяла межа товщиною в один аркуш паперу. Незалежно від того, чи був цей бій їхньою метою, чи ні. Схоже, різниця була лише у ставленні.

Горизонтальний змах меча Наоцуґу, відсік вертикальний кулак Люй Ґанху.

Руку Люй Ґанху не порізало, а його кулак не досягнув Наоцуґу.

І в результаті, ноги Наоцуґу твердо вп’ялися в землю.

Ноги Наоцугу застрягли в неї.

Люй Ґанху, який оцінив це як можливість, застосував одну зі своїх потужних технік.

Нищівний удар обома руками. Кулаки у формі тигрової лапи, огорнуті «Сталевим ціґуном», здатні пробити навіть передню броню танку.

Якби його вдарив цей удар, тулуб Наоцуґу вдарило б наче вибухом динаміту з нульової відстані.

Він, мабуть, вибухнув.

Однак удару не вистачило невеличкої відстані, щоб дістати Наоцуґу.

Люй Ґанху не помилився з оцінкою дистанції.

Наоцуґу активував контроль інерції, за пів кроку до удару.

Він не відмовився від Фантомного меча. Ця техніка була прихована від свідомості опонента.

Техніка «Фантомний меч» це ілюзія, наче його немає. Це була справжня техніка «фантомного» меча

Удар Наоцуґу націлився в груди Люй Ґанху.

Люй Ґанху затиснув лезо між двох рук.

На пів шляху, лезо повернулось на четверть оберту і порізало праву руку Люй Ґанху.

Однак його Ліва рука міцно вчепилася в лезо з тильного боку, і зупинила вістря за мить до того, як воно дістало його грудину.

Люй Ґанху усміхнувся. Права рука була поранена, Ліва блокувала меч, але ноги все ще дієздатні. Наоцуґу, який все ще тримав меч в руках, не міг ухилитися від удару ногою Люй Ґанху.

Однак скільки б часу не минуло, Люй Ґанху так і не завдав удару.

Наоцуґу видихнув і відпустив меч.

Тіло Люй Ґанху, який все ще тримаючи меч руками, повільно повалилося.

Впало на спину і відпустило меч.

Побачивши це Наоцуґу розслабився.

– ...Техніка прихованого меча, прокол тіні.

Вирвалося у Наоцуґу бурмотіння, ніби підтвердивши досягнення техніки.

Укол загостреним сайоновим клинком. Техніка, що створює ілюзію, що «серце було пробито» і не свідомості, а у «душі» - сайонового інформаційного тіла, що зв’язане з фізичним.

Таємничий меч, створений позасистемною магією, що зупиняє серце ілюзією.

По скроні Наоцуґу пробігла цівка поту і він, наче виснажений, впав на одне коліно.

◇ ◇ ◇

Звістку про поразку Люй Ґанху, Масакі та решта почули від Марі, котра повернулась на базу.

Але вони, принаймні Лю Лі Лей, не могли зрадіти цій новині.

– Рін-цзе... мертва?

Пробурмотіла Лю Лі Лей тремтячими вустами.

– Вона була в таємній змові з Новим Радянським Союзом... Вбита дружнім агентом Нового Радянського Союзу.

– Так.

– Це брехня!

Спалахнула злістю Лю Лі Лей, на кивок Марі.

– Це... Ви вирішили лише зі слів агента Нового Радянського Союзу!

Лю Лі Лей, обличчя якої вже розчервонілось, Марі відповіла спокійним обличчям, зі стертими емоціями.

– Місія, лейтенанта Рін, під кодовим ім’ям «Тайга», у тій війні, перевезти лейтенанта Лю до Японії та створити привід для початку війни з Японією. У цьому зізналась Саша Фу, агент, якого я допитала.

– Це маячня!

– Лейтенант Лю, вам не здається це дивним? Коли ви втекли з Воздвиженки, реакція Нового Радянського Союзу була надто повільною. У той час, Далекосхідна армія була розташована на північ від Владивостока, але погоня почалася лише після того, як ви пролетіли над їх головами. Як правило, таке неможливе. Хоча перемога вже була вирішена, Великий Азійський Союз ще не здався і не склав зброю. Якби невеликий реактивний літак, який ви використали для втечі, виявився бомбардувальником, далекосхідна армія Нового Радянського Союзу зазнала великої шкоди.

– Це...

Далекосхідна армія не могла знехтувати зенітним спостереженням

Лю Лі Лей припинила заперечувати, тому що подумала, що це «дивно».

– Я не сумніваюсь в невинності молодшого лейтенанта. Молодшого лейтенанта просто використали. Саша Фу так і сказала.

– Рін-цзе мене використала...

Поглянувши на Лю Лі Лей, що бормотіла, шокованим голосом, Марі нахмурилась. Вона відчула злість на Рін і на Новий Радянський Союз, що використали цю дитину у військовій справі, на Великий Азійський Союз, який зробив її Стратегічним магом.

– Ми допитаємо підлеглих лейтенанта Рін. Ви не повинні контактувати з ними, поки не з’ясуємо, що серед них не переховуються нові шпигуни Нового Радянського Союзу.

– Будь ласка, зачекайте!

Замість Лю Лі Лей заговорив Масакі.

– Лейтенант Лю чотирнадцятилітня дівчина. Відділяти її від співгромадян у чужій країні у вигнані, це якось... Ви ж дізналися хто шпигун, допитавши агента, що назвалась Саша Фу, тоді не потрібно тримати усіх ізольовано.

– Пане Масакі?..

Лю Лі Лей була вражена його словами й назвала Масакі на ім’я.

Протест Масакі був для неї несподіванкою.

Це ж він хотів забрати її до свого дому. Здавалося, він хотів відокремити її від Рін-цзе. Такі питання крутились в голові Лю Лі Лей.

– Єдиним шпигуном якого знала Саша Фу була Лейтенант Рін.

– Якщо так!

На піднесений тон Масакі, Марі злегка зітхнула.

– Ічідзьо-кун. Я розумію твої міркування. Але це необхідний крок. Ти ж сам повинен це розуміти

– !..

Масакі і Марі не були особливо знайомими. Однак, хоча школи були різні, в системі старших шкіл магії вони були кохаєм і семпаєм.

І слова Марі, сказані як семпаєм, а не солдатом, були достатньо ефективними, щоб охолодити голову Масакі.

– Лейтенант Лю, на щастя вільно володіє японською. Я хочу, щоб ви склали їй компанію. Тож лейтенант Лю, на цьому я вас залишу.

Марі відсалютувала Лю Лі Лей і вийшла.

– Рей-чан...

Акане звернулась до закам’янілої Лю Лі Лей.

– У будь-якому випадку, сядьмо.

Лю Лі Лей не стала вириватися з руки Акане.

Однак Акане не знала, що сказати далі.

Чотирнадцятирічні дівчата сіли на тримісному дивані.

Дорослі теж не знали, як її втішити.

Тим хто заговорив з Лю Лі Лей був Масакі.

– Лейтенант Лю, я не думаю що лейтенант Рін тебе зрадила.

– Пан Масакі?

– Брате?

Лю Лі Лей і Акане одночасно підняли обличчя.

Масакі не міг не злякатися їх порожніх очей. Але він зібрався і продовжив підготовлені слова.

Минуло менше тижня, від нашого знайомства, але я багаторазово сварився з лейтенантом Рін. Ми з нею до самого кінця не дійшли якоїсь згоди. Я не зміг її зрозуміти.

Масакі перевів подих і підібрав слова.

– Проте, я думаю, що зрозумів, що лейтенант Рін серйозно переживає за лейтенанта Лю.

Не тільки Лю Лі Лей, але й Акане широко розплющила очі.

– Можливо, лейтенант Рін і була шпигуном Нового Радянського Союзу. Можливо, втеча лейтенанта Лю відповідала стратегії армії Нового Радянського Союзу. Але.

Масакі витримав збентеження і поглянув прямо в очі Лю Лі Лей.

– Завдяки втечі до Японії, лейтенант Лю була захищена як від Нового Радянського Союзу, так і від Великого Азійського Союзу. Це безпомилковий факт.

– Ох...

Слабке зітхання вирвалося з вуст Лю Лі Лей.

– Крім того, внаслідок втечі лейтенанта Рін з бази, диверсія Люй Ґанху не увінчалась успіхом. – ...Я не знаю, що насправді вона планувала. Але якщо дивитися лише на результат, лейтенант Рін захищала тебе, Лю, навіть ціною власного життя.

– У...

Видала Лю Лі Лей звук, який свідчив, що вона зараз розплачеться.

Масакі поспішно підтягнув підготовлені слова.

– Це може бути лише теорією побудованою на результаті, але думаю, краще думати саме так, вірно?

– Так... так...

Лю Лі Лей закрила обличчя руками й заплакала.

Акане підтримала її за плечі й звинувачуючи поглянула на Масакі.

Масакі поглядом відповів їй «залишаю це на тебе» і втік з вестибюля.

В очах Акане, що проводжали його спину, не читалося «даремний».

Її погляд був теплий: «ну що з тобою поробиш».

◇ ◇ ◇

– Який ще Тигр людожер! Він марний!

Лаявся на всі сторони Мінору. Він навіть забув, що Мінамі зараз була з ним під одним дахом. Якби звукоізоляція кабінету-спальні не була ідеальною, він, мабуть, викликав би у Мінамі підозру. – Він не зміг виграти часу!

Голосно вигукнувши це, Мінору відновив самовладання.

Він допоміг Люй Ґанху не законно проникнути в країну, щоб скористатися переполохом викликаним саботажем для вбивства Лю Лі Лей, для переїзду з цього вже розкритого особняка до іншої схованки. Аби не втратити можливість для переміщення, Люй Ґанху відслідковувався, майже, в реальному часі, через мережу підготовлену Чжоу Гонґцзінем для Оперативного підрозділу Великого Азійського Союзу.

Люй Ґанху та оперативна група, під його командуванням, безпечно проникнула до міста Кацу з Мацуе в районі Саньїн, куди вони проникнули не легально. Однак на другий день після проникнення в країну, в той же день як потрапив в Комацу. Він не зміг виграти навіть і дня часу.

Люй Ґанху був вбитий Чібою Наоцуґу, членом взводу піхоти, яка була туди відправлена. Інформацію про проникнення Люй Ґанху в країну, до взводу піхоти, надіслав саме Мінору, оскільки він турбувався, що вбивство Лю Лі Лей пройде гладко і це не призведе до переполоху.

Можна сказати, що саме Мінору спричинив таке швидке протікання ситуації. Тому він так сильно був роздратований таким швидким кінцем. Він знав, що це його провина, тому ще більше злився на відсутність достатньої сили у Люй Ґанху.

– Треба заспокоїтись.

Сказав собі Мінору, який роздратовано ходив по кімнаті, сів у крісло з високою спинкою.

– Немає сенсу злитись. Замість цього, потрібно подумати що робити далі?

Цю схованку треба було негайно залишити. Мінору вже прийшов до такого рішення.

«Можливо я переоцінив пана Тацую.»

Уже не в слух запитав себе Мінору.

«Пан Тацуя незабаром знайде цю схованку.»

«Можливо вже завтра.»

«В принципі, варто переїхати»

«Навіть якщо не точно, але в цілому це місце вже відоме.»

«Не лише пану Тацуї. Десять головних кланів також знають. І Сили Самооборони теж будуть знати.»

«Треба вважати, що ця територія під постійним контролем.»

«Зараз ми під захистом «примарного кроку».... Точніше Масиву слідів восьми солдатів».

«Якщо вийти за бар’єр, нас спіймають, навіть якщо «Костюмований парад» розгорнути на повну.»

«Можливо це занадто песимістично»

«Краще думати, що пан Тацуя вже має підказку, щоб розвіяти «Костюмований парад».

Мінору перервав свій внутрішній монолог і глибоко зітхнув.

«...І все ж одному мені буде важко. Мені потрібна допомога зі сторони.»

«Тоді може я/ми допоможемо?»

Ця думка була не Мінору.

Вона прийшла зі спільної свідомості Паразитів.

«Реймонд?»

«Мінору ти сам на себе не схожий. Навіть бар’єр думок відключив.»

«Ой», подумав Мінору і миттєво приховав цю та інші емоції за бар’єром свого Его.

«Якщо ти почув, вже нічого не поробиш.»

Відповів він Реймонду через область частково відкритої свідомості.

«Я в курсі ситуації. О, про всяк випадок, я не читав твоїх думок. У мене є особливий спосіб збору інформації.»

«Глідск’яльв?» - подумав Мінору в захищеній зоні свідомості. Про Глідск’яльв, він знав в загальних рисах, від Чжоу Гонґцзіня.

«Зараз ми стоїмо на якорі в Саґамській затоці.»

«Використовуєте Індепенденс для прикриття?»

«Вірно.»

Авіаносець USNA «Індепенденс» приєднався до ситуації у незвичний час. Мабуть, однією з цілей була підтримка Реймонда і решти у повторному проникненні в прибережні води Японії.

«Ми не єдині хто проникнув. Американський загін магів Іллігал MAP, вже проникнув до Токіо.»

«Іллігал MAP... Взвод магічних незаконних вбивць армії USNA?»

«Ти добре обізнаний? Офіційно вони не належать до армії.»

«Офіційно, ні, але фактично так, вірно?»

«Можна сказати й так.»

Реймонд хихикнув у свідомості Мінору.

«І так, загін «Хорсехеад» що входить до складу Іллігал MAP, виконує місію з ліквідації Тацуї.»

«Ліквідації пана Тацуї? Не думаю, що їм вдасться.»

Це твердження Мінору сказав з щирого серця. Він не думав, що тільки він міг вбити Тацую. Думка про те, що Тацую вбити не можливо, прийшла в його голову без жодних сумнівів.

«Ну. Я/ми теж так думаємо.»

Реймонд все ще сміявся.

«Але Іллігал MAP не такі вже і невмілі. Принаймні, вони повинні викликати кращий переполох, ніж Люй Ґанху.»

Поки що Мінору розумів наміри Реймонда.

«Ти хочеш, щоб я скористався цим переполохом і втік звідси?»

«Саме так. Якщо доберешся до Йокосуки, ми допоможемо тобі втекти з Японії. Звичайно, з твоєю дівчиною.»

Мінору не зміг відразу відповісти, коли згадали про Мінамі.

Вивести Мінамі з Японії. Мінору не думав так далеко.

«То, як?»

Але коли його запитали знову.

«Реймонд дякую тобі за допомогу.»

Мінору вже відповів.

◇ ◇ ◇

Тацуя і Міюкі сиділи за обіднім столом не удвох, а у трьох з Ліною.

Вчора вони теж були утрьох. Міюкі запрошувала Ліну, що почала жити сама, під приводом «поки не влаштується».

Домашня кухня Міюкі й сьогодні була дуже смачною.

І Ліна, здавалося, була трохи шокована цим. Незрозуміло, чи хотіла вона це приховати, чи ні, але було зрозуміло про що вона думає, оскільки кожного разу підносячи виделку до рота, вона бурмотіла щось на зразок «Ох... як смачно».

«Якщо хочеш навчитися готувати, ніхто не проти. Тільки не кажи, що завтрашню вечерю готуватимеш ти, щоб позмагатися з Міюкі...» Потайки розмірковував Тацуя.

Відеофон задзвонив невдовзі після того, як Тацуя успішно закінчив трапезу, не давши Ліні помітити його грубі думки.

Тацуя зупинив Міюкі, яка ще не доїла, пішов до вітальні й там взяв трубку.

Він ніколи не розмовляв з людиною, що з’явилась на екрані, особисто, та він знав її ім’я та обличчя з особистої справи.

– Шановний Тацуя, вибачте, що турбую в такий час.

– Приємно познайомитись. Глава родини Фудзібаяші, гадаю?

– Точно. Для мене честь, що ви мене знаєте.

На тому боці телефонної лінії був Фудзібаяші Наґамаса, глава родини Фудзібаяші, престижної родини древньої магії.

– Я у вічному боргу перед вашою дочкою.

– Ні. Здається, Кійоко завжди ставить перед вами важкі завдання і це мені шкода.

Якщо данні Тацуї правильні, Фудзібаяші Наґамаса на середині п’ятого десятка. Він був старший за його батька. Йому важко було бути ввічливим, та не можна було сказати що він не був чемним.

– Мені дуже прикро за незручності, спричинені членом нашої родини.

– Ні, я не думаю, що родина Фудзібаяші несе за це відповідальність.

– Дякую, що ви так кажете, але навіть якщо у нас не має кровного зв’язку, ця людина — мій племінник. Племінники глави є частиною родини. Ми не можемо закрити на це очі. Як глава родини Фудзібаяші, я хотів би розібратися з цією людиною всередині родини й отримав дозвіл від родини Кудо.

– Родина Кудо знає про це?

Ця новина здивувала Тацую. Кудо Мінору — син глави родини та вбивця попереднього глави. Родина Кудо вже довірила Мінору Раді кланів, але Тацуя вважав, що вони не дуже хотіли, щоб втручалися інші.

– Проте, я чув, що шановний Шіба, хоче взяти участь у підкорені цієї людини.

– Ця ситуація почалась з мого конфлікту з Мінору. Тож, думаю, що я повинен завершити це власноруч.

Чітко відповів Тацуя, щоб не вести в оману та не бути неправильно зрозумілим.

Він не думав, що у цьому випадку, може залишатися осторонь.

– Я поважаю вашу думку, як причетної особи. Тому хочу скорегувати наш графік підкорення Кудо Мінору. Після завтра, тринадцятого липня, я хотів би відправитись в ліс Аокігахару, щоб перемогти Кудо Мінору. Шановний Шіба, вам буде зручно?

– Після завтра?

Тацуя відповів не відразу, бо йому дуже хотілося більше часу для аналізу «Костюмованого параду» і «Масиву слідів восьми солдатів». Але, попри те, що стан Мінамі можна дізнатися, те що її слід врятувати якомога швидше, це факт.

– Зрозумів. Я піду з вами.

– Я вдячний. Тоді місце і час зустрічі залишаю на вас, шановний Шіба.

– Зрозумів. Повідомлю пізніше вашій дочці.

– Я не проти. З нетерпінням чекаю нашої співпраці.

Фудзібаяші Наґамаса глибоко вклонився на екрані та поклав слухавку.

Тацуя знову напружився від такого швидкого розвитку подій, що перевершувала його очікування.

◇ ◇ ◇

– Шановний Макото, так правильно?

Закінчивши розмову, Фудзібаяші Наґамаса звернувся до глави родини Кудо, Кудо Макото, батька Кудо Мінору, який тихо сидів по за областю охоплення камери.

– Так, усе добре. Наґамаса, не турбуйся.

– Як я сказав шановному Шібі, Мінору є моїм племінником і частиною родини, навіть якщо у нас і не має кровного зв’язку. Я не можу це ігнорувати.

Кудо Макото мовчки кивнув на слова Фудзібаяші Наґамаси.

В темряві затемненої кімнати, запанувала темна тиша.

(Далі буде в арці «Погоня» <частина друга>)