[5]

Том 22. Розділ 6 - [6]

[6] Після уроків, в суботу, двадцятого квітня. У кімнаті студентської ради Першої старшої, президента і головного секретаря не було. Два дні тому Міюкі сказала іншим членам, що вони з Тацуєю будуть відсутні сьогодні в кімнаті студентської ради. Оскільки в середу увечері, Маюмі запросила її зустрітися, щоб поговорити. Однак вона не сказала Хоноці та Ідзумі причину. Ідзумі — молодша сестра Маюмі, також могла знати її, але Міюкі й сама не знала про що піде мова, тому вона сказала, що це проста справа, оскільки це могла бути розмова, яку слід тримати в таємниці. Хонока також сьогодні не прийшла. В кімнаті студентської ради були тільки Ідзумі, Шіїна та Касумі, представник дисциплінарного комітету (тобто стороння). Міюкі запропонувала: «давайте сьогодні зробимо перерву», але Ідзумі відповіла: «Не хвилюйтесь, залиште це на мене», тож тут було так мало людей. Зайве згадувати, Мінамі супроводжувала Міюкі, тож теж була відсутня. Касумі, Ідзумі та Шіїна дружили з дитинства. В кімнаті студентської ради була повністю розслаблена атмосфера, можна сказати «атмосфера відпочинку». Попри це, Ідзумі обробляла звіти активності клубів на тижні набору новачків. Шіїна допомагала їй. І... Касумі неквапливо попивала чай. – Чуєш, Ідзумі. Касумі, сидячи на центральному стільці, опершись одним ліктем, заговорила до спини Ідзумі. – Що таке Касумі-чан. Не оглядаючись і не зупиняючись, жваво відповіла Ідзумі. – Справа президента Шіби, це те саме? – Що те саме? Хоч вони й були близнюками, здається, що їх спілкування не таке, щоб зрозуміти, про що мова, просто сказавши «те» або «воно». – Здається, сестра також казала, що сьогодні теж кудись йде. Це старша сестра запросила президента та Шібу-семпая ? Ідзумі припинила роботу і встала зі стільця. Здається, взяла перерву. – І що з того? Піксі, будь ласка, приготуй чаю. Ідзумі пересіла поруч з Касумі. Натомість Піксі встала в кутку кімнати, зі словами: «Слухаюсь». – Звичайно, це може бути повний збіг, але... Дякую. Останнє слово було адресовано Піксі, яка подала чай. В чашці був зелений чай. Ідзумі полюбляла страви як в японському, так і західному стилі, вона віддавала перевагу західним солодощам та японським напоям. – Сестра виглядає товариською, та існує лише обмежена кількість людей, з якими вона може зблизитися. – Ех, наша сестра дійсно схожа на кицьку. Сказала Касумі, відпивши чорної кави. У неї трохи хлоп’ячий смак, бо не дуже любить солодке. – Звичайно, «А Касумі схожа на цуценя». Ідзумі не сказала другої половини слів, але притримала їх у своїх грудях. Жартувати з Касумі було весело (хоча веселощі були якісь однобокі), але оскільки тут була і Шіїна, вона подумала про репутацію сестри. До того ж у президента, здається, також вузьке коло друзів. – Старша сестра Міюкі є втіленням богині, тому природно буде самотньою. Касумі, впершись на спинку, пробурмотіла «Вав-вав..». Однак Ідзумі не турбувало таке явне ставлення. Навпаки вона жаліла Касумі, за те, що вона цього не розуміє. А Шіїна розгублено спостерігала за ними двома – ...Що, Шіїна теж вирішила відпочити? – Точно. Давайте разом відпочинемо. – Ах, так. Тоді гаразд. Шіїна сіла навпроти близнюків. У її руці був молочний чай з великою кількістю меду, заварений нею самостійно. На відміну від Касумі, Шіїна надзвичайна ласунка. Однак дивно, що з таким захопленням її солодощі ручної роботи ніколи не були надто солодкими й не вдалими. – То які справи у сестри кицьки та президента-богині? – Здається це буде в ресторані в Акасуці... – Е, та ну. Ідзумі говорила так, наче це була цілком відома інформація, але для Касумі це було новиною. – Так. Касумі-чан не пам’ятає, бо вона пропускає, те, що її не цікавить. – Не цікавить мене! Ідзумі, я справді теж це чула? Касумі використала займенник першої особи «боку», певно, тому що тут була така компанія. – Хто знає? – «Х-хто знає». – Я прямо запитала старшу сестру, Касумі-чан, ти цього не чула? Касумі точно почула в її словах питання, якщо тебе це цікавить, чому не запитала. Тут вона лише могла безпомічно простогнати «Угу». – То що пані Маюмі, хоче обговорити з президентом та Шібою-семпаєм. Можна сказати, що хоч і випадково, але Шіїна кинула їй рятувальний круг. – Цікаво, чи це щодо тієї зустрічі. Здається, Ідзумі перестала гратися зі своєю сестрою-близнючкою, можливо в знак поваги до Шіїни. – Та зустріч — це та, в останню неділю? – Здається, пан Катсуто також буде присутнім, гадаю, він має намір надавити на провину Шіби-симпая, що зірвав зустріч, щоб помиритися. – Зірвав, Ідзумі... – Точно. Незалежно від того, так це чи ні, було грубо так говорити. – ...Ідзумі, ти маєш щось проти Шіби-семпая. – Я не очікувала, що Касумі-чан, яка завжди вороже дивиться на семпая, скаже таке. – Я не дивлюсь на нього вороже! Він мені просто не подобається! «Можна сказати це і називається «ворожий погляд»...» – Ти щось сказала? Кажу ж це не так! Зараз Ідзумі нічого не сказала. Попри це, Касумі відповіла наче відбулася звичайна розмова. Ідзумі відчула комфорт на таку реакцію, що не випадково. Певно, таке відчуття єдності, властиве лише близнюкам? Причина, розуміння без жодних слів, це абсолютне порозуміння, протилежність самотності. – Ну я також маю багато невдоволень до Шіби-семпая. І Ідзумі думала, що вона єдина хто про них знає. Касумі, мабуть, просто відчувала подібне. З таким легким почуттям переваги над своєю близнючкою, Ідзумі ухилилася від нападу Касумі. – Я ціную, що він цінить сестру Міюкі понад усе, але коли у нього є час, він не приходить на допомогу іншим, він має здатність розуміти, що в інших на думці, але йому все одно... Одним словом, Шіба-семпай нещадний. – ...Угу, так, думаю це так. Хоч об’єкта критики тут не було, вона не вагаючись критикувала старшого учня, Касумі вчергове лягла на спинку дивану закотивши очі – Як я розумію, Шіба-семпай має багато сили?.. Шіїна навпаки, спонукала Ідзумі продовжити. Хоч Тацуя не цікавив її, як протилежна стать, та, схоже, була зацікавлена старшим, з тієї ж студентської ради. – Він ніби проникливий. Та, здається, співчуття у нього не має. – Іншими словами, навіть якщо він не знає, що відчуває інша людина, він може зрозуміти про що вона думає?.. – У такому випадку він би так не злив. Зітхаючи пробурмотіла Ідзумі. – Здається, Шіба-семпай також може аналізувати зміну наших емоцій. – Аналізує?.. Не відчуває? – Так саме аналізує. І якщо вирішить, що зараз в цьому не має потреби, він просто ігнорує емоції іншої людини. – Ідзумі це вже більше ніж перебільшення... – Ні, Шіба-семпай саме така людина. На вигляд він здається крутим, але якщо сестра Міюкі не причетна, він справді холодний чоловік. Від рішучості слів своєї близнючки, у Касумі, здавалося почало сіпатися обличчя. Однак Шіїна, чомусь, поклала руки на щоки, а її обличчя почервоніло. – ...Шіїна, Шіїна, чому ти так розчервонілася. – Але хіба це не чудово? Інтригує... – А? Касумі подумала, що щось неправильно почула. Де в цій розмові була частина, що могла захопити молоду дівчину. – Зрештою, серце Шіби-семпая б’ється лише для президента Шіби. Хіба не заздрісно, як дівчині, що чоловік присвячує своє серце одній єдиній. – П-правда?.. Для мене таке трохи складне... – Ось. Касумі занадто холодна. «Я холодна?» Подумки буркнула Касумі. «Касумі-чан холодна?» Подумки пробурмотіла Ідзумі – ...Звичайно, те що спадає на думку, це може бути дівоча душа. У будь-якому разі, повернемось до теми. – О, вірно Ідзумі акуратно змінила тему, і Касумі її підтримала. Мабуть, не тільки Касумі, а й Ідзумі не бачили в Шіїні не вину дівчину. – Можливо, перебільшення, про звинувачення чи покладання відповідальності, але я думаю ваша сестра обговорить з Шібою-семпаєм, що робити в майбутньому. – Зі старшою сестрою зрозуміло, пан Катсуто здається серйозно здивований. Тож чи не буде сестра їм заважати? Так цілком ймовірно. – Але яку пропозицію має намір зробити старша сестра. Оскільки це Шіба-семпай, не думаю що вона буде сварливою, гарно все не обдумавши... – Маєш на увазі, вона готова до ворожнечі? Тоді щоб не говорили, Шіба-семпай не має наміру це слухати? Незалежно від того, що говоритиме старша сестра, гадаю, пана Катсуто він буде готовий вислухати. Зрештою, він є головою родини Дзюмондзі. – Незалежно від того, глава він чи щось інше, якщо це пан Катсуто, думаю його вислухають. Але не думаю, що присутність родини Дзюмондзі може бути надто корисною. Якщо сила родини Йотсуба відповідає чуткам, вона зможе діяти навіть якщо вийде з Десяти головних кланів. Якщо протидія семпая була наміром родини Йотсуба, не думаю, що може існувати якийсь компроміс. – Точно. Я особисто хотіла б, щоб старша сестра Міюкі дебютувала на телебаченні... Та якщо обдумати усе спокійно, я вважаю, що це смішно — використовувати наступну главу родини Йотсуба в рекламних цілях. Старший брат Томокадзу, повинен розуміти силу родини Йотсуба. – Старший брат просто не знає Шібу-семпая. Тому він вважав, що виступ по телевізору не велика справа, і гадаю, він думав, що тут не має про що хвилюватися. Якби Катсуто зупинив його... Ні, чи можливо це? – Це ж пан Катсуто. На обличчі Шіїни, що спостерігала гіркі посмішки близнюків, було здивування, мабуть, тому, що не мала можливості близько познайомитися з Катсуто, як Касумі з її сестрою. – ...Мене дещо турбує. Чи не наступлять сестра та інші на міну? Висловила своє раптове занепокоєння Касумі. – Касумі-чан, не кажи нічого дивного. Що за міна? Коли Ідзумі так говорила, її обличчя також трохи зблідло. – Ей, Ідзумі, ти ж знаєш, де у старшої сестри зустріч? – Хочеш піти подивитися? – Якщо ми туди потрапимо, що нам там робити... Ідзумі похитала головою, продемонструвавши відмову, але й не лише Касумі, а й Шіїна відчули її невпевненість. – Можливо, ми нічого не зможемо зробити. – ...Все-таки, не думаєш, що краще піти? – Хм... Касумі та Ідзумі схвильовано дивилися одна на одну, а Шіїна, яка нічого не могла сказати, дивилася на них збоку. А повислу тишу порушили нові відвідувачі. – Ідзумі-чан, Шіїна-чан, дякую за старання. – Касумі... Що ти тут робиш? Що з’явилися не з головних дверей, а з чорного ходу. Сходами що вели до штабу дисциплінарного комітету прийшли Хонока і Шізуку. Хонока з щедрою посмішкою, висловила подяку своїм кохаям. Однак Шізуку, здавалося, злегка нахмурилась. – Кітаяма-семпай! У Касумі таке враження було найсильніше. Вона раптом підвелася і зайняла майже вертикальну і нерухому позу. – Це не те, у мене вільний час!.. – Так. На відміну від пориву Касумі, байдуже ставлення Шізуку, змусило присутніх напружитись. – Касумі, я знаю, що ти не на службі. Я просто здивувалась, чим ви з сестрою займалися. Напруга, що плавала в кімнаті, розвіялася. Напружене тіло Касумі також втратило силу. – То, що ти робиш? Зачарувалася обличчям, так схожим на своє? – Не було такого! Однак Касумі незабаром пожвавилася. – Кітаяма-семпай! Ми не «нарциси»! Касумі була не єдиною, хто відчув необхідність позбутися клейма. Ідзумі також встала і висловила протест. – Нарциси? Як лілія? Сказала Шізуку, тоном, що не давав зрозуміти жартує вона чи серйозно. – Зовсім ні! – «Нарцис»- це нарцис! Не лілія! Прокричала Ідзумі услід Касумі. – Хіба нарцис не з родини лілійних? Запитала Шізуку у Піксі, відвівши погляд від схвильованих сестер Саєгуса. – Нарцис ・ був ・ віднесений ・ до ・ сімейства ・ лілійних, за ・ старою ・ класифікацією, ・ системи ・ Кронквіста13. Нині ・ він ・ класифікується ・ як ・ амарилісові. Піксі негайно видала відповідь на питання Шізуку, з бази даних. – Точно. Це було моє непорозуміння. Піксі, можеш приготувати мені чаю? – Як накажете. Шізуку сіла за стіл, ніби нічого не сталося. Касумі та Ідзумі сіли, вичерпавши свою енергію. План проникнути на зустріч Маюмі вмить розсипався. Касумі та Ідзумі були стомлені, і поки інші троє розслаблено пили хто чорний, хто зелений чай, а хто каву, Піксі раптом підійшла до Шіїни. – Шановна Шіїна. У приймальні ・ вас ・ чекає ・ гість. – Гість? Шіїна поспішно повернулася до свого термінала і перевірила повідомлення зі школи. Звичайно, там було повідомлення про відвідувача. – Дякую, Піксі. Мітсуя-семпай, панні Ідзумі, чи можу я залишити своє місце, з причини з якої ви чули. – Так можна. Відповіла на питання Шіїни Хонока. Ідзумі теж не заперечувала. – Дякую. Піксі, будь ласка, приберись. – Як накажете. Перед дверми Шіїна обернулась. – Я піду, зустріну гостя. Глибоко уклонившись, Шіїна вийшла з кімнати студентської ради. Сумка з її особистими речами залишилася в кімнаті. ◇ ◇ ◇ Позаду Першої старшої школи був великий тренувальний ліс. Це було місце, де можна було займатися магією, не турбуючи навколишні приватні будинки, тому в його великих розмірах був сенс. Там були пагорби і ямковий рельєф, а також басейн просто неба і довгий водний шлях. Зараз, по лісовій стежці з поганою видимістю біг учень. Він не просто біг. Іноді на ходу він озирався назад і петляв, ховаючись в деревах на краю стежки. Цей учень — першокласник Яґурума Сабуро. Він втік від переслідування. Однак терористи та злочинці черговий раз не вторгалися до Першої старшої. На прохання Еріки, з тренуванням Сабуро допомагав клуб альпінізму. Втікача Сабуро переслідувало десять чоловік, включаючи Лео. Загалом Сабуро повинен був пробігти п’ять кілометрів, не попавшись переслідувачам. Він міг обирати будь-який напрямок. Можна було зійти зі шляху і пройти лісом. У переслідувачів були іграшкові ножі, і якщо вони торкнуться його, усе почнеться з початку. Таку умову поставила Еріка. Сабуро був повен оптимізму, коли йому озвучили умови. Уся річ у тому, що йому потрібно, щоб його не торкнув іграшковий ніж. Навіть якщо його наздоженуть, не проблема, якщо він уникатиме ножа і втече, побачивши можливість. Але незабаром він зрозумів, як він помилявся. У переслідувачів був не один ніж. І було не просто продовжувати ухилятися від атак, з обмеженням абсолютного уникнення контакту, навіть якщо противники були аматорами. Якщо не знайти момент для втечі, переслідувачі його оточать. Перш за все, коли з’являвся Лео, було важко впоратися з його атаками. Він чув, що Лео навчився поводитися з мечем лише менше ніж за місяць до інциденту в Йокогамі. Однак він був генієм рукопашного бою, з яким Сабуро вже пару разів зіштовхувався в тренувальному бою. Багато активних військових приїжджали і відвідували Третю науково-досвідну лабораторію. Сабуро, що був членом родини Міцуя, з дитинства тренувався з ними. Хоча його магічні навички не покращувалися, він був впевнений, що його навички рукопашного бою зараз на рівні Сил Самооборони, і з похвали військових, що були його партнерами, мав впевненість, що став сильнішим. Але вступивши до Першої старшої, Сабуро зрозумів, що йому ще є куди рости. Проти Еріки, він взагалі нічого не міг зробити, і з керівником клубу кендзюцу Айдзу, все було майже так само. І навіть заступник керівника Сайто Яйой, він отримав потужний удар, який не очікуєш від дівчини, настільки, що, без перебільшення, полетів в повітря. Здається, спеціалізація Яйой - «Натиск тигра», але в той момент, коли він його отримав, він навіть подумав, чи не помре прямо тут, хоча і був в тренувальному бою. І ще був Сайдзьо Леонхарт. Коли вони билися на шінаях в додзьо, він думав проте, що він сильний, про те не геній. Тоді складалося враження, що він був з тих, що тиснули супротивника силою і витривалістю та дикою інтуїцією, а не технікою. І це враження про силу, витривалість, і дику інтуїцію залишалося незмінним. Однак у першій битві Сабуро зрозумів, що той по справжньому відкривається на відкритому повітрі, а не на рівній підлозі. Його фізично змусили зрозуміти, що битва кінцівками, а не на бамбукових мечах, була — рингом Лео. Не попастись. У будь-якому разі, йому потрібно тікати. Сабуро, це зрозумів на старті третьої спроби. А зараз йшов вже шостий перезапуск. Відстань, яку він пробіг, наближалася до десяти кілометрів. Противники, крім Лео, вже кілька разів змінилися. Якщо не втече цього разу, наступного разу звалиться з ніг. Так оцінив свій стан Сабуро. Розчувши чіткі кроки, що наближалися позаду, Сабуро кинувся зі стежки в ліс. Нинішні кроки належали Лео. Він повинен був пробігти стільки ж стільки й Сабуро, але його кроки зовсім не порушилася. Злякавшись його не вичерпної фізичної сили, Сабуро безшумно заглибився в ліс. – Знайшовся! Наздогнав голос Лео позаду. З думкою «погано», Сабуро прискорив біг. Даний крик, повинен був спричинити збентеження Сабуро. Він сумнівався, що його справді знайшли. І все ж голос заплутав його і він забувши про розсудливість зробив, нерозумний крок. Ззаду прозвучали звуки продирання через пролісок. Виявилося, цього разу його справді знайшли. Сабуро відкинув усю прихованість і рвонув в перед. На галявині серед лісу, виділеній клубу альпінізму, розпластавшись лежав Сабуро. Зрештою він не зміг завершити дистанцію і був повністю виснажений. – Сабуро, ти в порядку? Без тривоги в голосі запитав Лео, що сидів поряд. – ...Так. Сабуро довелося зібрати усі сили, щоб видати це одне слово крізь своє важке дихання. – Ти не виконав задачі, але це було не так погано. Гадаю, ти добре впорався проти фізичної сили дурнів з клубу альпінізму. Шпилька Еріки не викликала протесту серед представників клубу альпінізму. Лео теж посміхнувся. Можливо, вони усвідомлювали, що є «сильними дурнями». Не лише члени Клубу альпінізму пропустили зауваження Еріки повз вуха. – Пані Шібата, небезпечно, підходити ближче. – Не думаю, що ти постраждаєш, бо там вода, але буде складно, якщо малюнок намокне, так? Мідзукі, що відкрила альбом і накидала ескіз, кивнула на слова членів клубу «вірно», і відійшла від краю ями, у яку заглядала. Ця велика яма п’ять метрів глибиною, до води, була новим снарядом виготовленим студентською радою, на замовлення нового (можна сказати призначеного) керівника, Лео. Він використовувався для вільного сходження по стіні. Відповідно до політики Лео, на відміну від минулого року, Клуб альпінізму збільшить активність в напрямках, що відповідають його назві, відходячи від «клубу фізичної підготовки», «клубу виживання». Цей снаряд його частина. Навіть зараз, учасники, що не грали в квача, із задоволенням лізли по нависаючій стіні скелі. Страховки не було, але в низу був басейн глибиною три метри з підігрітою водою, до тридцяти градусів, тому навіть якщо впадуть, то лише намокнуть. Після цього одяг стає мокрим і тягне в низ, взуття ковзає і ви потрапляєте в безкінечну петлю підйомів і падінь. Ну, насправді там була драбинка, тому врятуватися насправді не проблема. Тема, над якою зараз працював клуб мистецтв, це «динаміка м’язів», що було захопленням деяких учениць, а Мідзукі обрала темою вільне сходження і пішла робити етюд. Спочатку Мідзукі мило скрикувала, що разу коли черговий «альпініст» зривався вниз, але, можливо, звикнувши й через годину щасливо замальовувала спітнілого спортсмена, що чіплявся за скелю. – Лео. Лео, що збирався кинути виклик стіні, окликнули з лісу. – Мікіхіко. Ти рідко тут буваєш. З лісу з’явився Мікіхіко. Хоч він був у формі, низ штанів і манжети куртки були майже чисті. Серед учнів, які це помітили, були тони похвали, такі як, «як і слід було очікувати від друга глави» та «врешті-решт, голова дисциплінарного комітету ламає здоровий глузд», але, певно, забули про присутність Лео та Еріки. – Я отримав доповідь, що тут впав виснажений учень, тому прийшов подивитися. Сказавши це, Мікіхіко кинув погляд на розпластаного Сабуро. – Але, схоже, він в порядку. Після цього, ні в кого не виникло бажання пожартувати. Глядячи на Сабуро, у членів клубу виникала думка, «в якому місці він в порядку», але якщо сказати, що він не в порядку, це стане проблемою під час клубної діяльності. Вони мовчали заради мовчання. До того ж сам Сабуро не заперечував. – Сабуро, можеш встати? – ...Так. Підвівся і відповів на питання Еріки Сабуро. Він все ще трохи похитувався, але впевнено підтримував своє тіло. – Оскільки випала така ж чудова можливість, попроси голову дисциплінарного комітету потренуватися. Мікі, можеш, будь ласка? – Е-е? Ти точно в порядку? Здивовано округлив очі, на прохання Еріки, Мікіхіко. – Будь ласка. Еріка відповіла на це не відповіддю на запитання, а повторним проханням. – Якщо без магії я не проти... – От і добре. Це означало, що голова дисциплінарного комітету не може проявити ініціативу в порушені шкільних правил із забороною використання магій без дозволу. Ну, звісно. Здається, Еріка, від самого початку, не збиралася нав’язувати таку не обґрунтовану річ. – Сабуро. Голова Йошіда — один з найсильніших людей у цій школі, навіть без магії. Не думай, що зможеш виграти, дій з наміром перейняти досвід у найсильнішого. – Зрозумів! – Йошіда-семпай, будьте ласкаві! Сабуро спрямував зусилля в ноги й прийняв стійку. Мікіхіко трохи завагався, але з виразом, тут нічим не допоможеш, не кажучи вже про те, що він не бачив можливості опиратися Еріці, торкнувся ґудзиків на своєму піджаку. Перш ніж це зрозумів, він вже передав піджак Мідзукі, що стояла зразу за ним. Наступної миті Мікіхіко наблизився до Сабуро. Схопивши зап’ястя Сабуро, який рефлекторно зробив випад, і вивернув витягнуту руку на зовні. Тіло Сабуро легко піддалось і впало на землю. Суглоб Сабуро не постраждав, бо Мікіхіко відпустив руку одразу після кидка. Сабуро, що встав, це розумів, тому цього разу він уважно стежив за рухами Мікіхіко. – Чому ти атакував, коли я знімав куртку? Зацікавлено запитав Мікіхіко. Коли вказали на його надмірну оптимістичність, Сабуро занурився в спогади про минуле. Тільки це була незначна помилка. У момент відключення свідомості, Мікіхіко знову скоротив дистанцію. Зайшовши в правий бік Сабуро, він досить повільно замахнувся лівою рукою. Отримавши удар в підборіддя від Мікіхіко, Сабуро знову впав. Негайно надавивши коліном на груди Сабуро, він, лівою рукою, заблокував його праву руку і приклав пальці правої руки на його повіки. Сабуро поплескав вільною лівою рукою по коліну Мікіхіко, сигналізуючи про здачу. Мікіхіко встав і повернувся до Сабуро спиною. Сабуро спробував схопити Мікіхіко заду. Однак той розвернувся й ухилився від його рук. Потім він потягнув Сабуро і придавив його спину, коли той впав, скрутивши його руки. – Ого, неймовірно! Радісно плескала в долоні Мідзукі, спостерігаючи чудовий маневр Мікіхіко, що було рідкісним видовищем. – Ух... жалюгідно. Лео поруч з нею стояв з виразом наче залпом випив суміш з зеленого чаю, з капусти та молодої ячмінної трави, Сверціі японської та соку гіркої гарбузи. Через розчарування Сабуро та розумний стиль бою Мікіхіко, в Еріки також був гіркий вираз обличчя. – Все ще хочеш продовжити? Запитав Сабуро Мікіхіко, звільняючи із захвату. – Буду вдячний! Без жодної затримки відповів Сабуро. Через тридцять хвилин Сабуро вже зовсім не міг стояти на ногах. ◇ ◇ ◇ – Шіїна-чан, щось довго. Пробурмотіла Ідзумі, піднявши обличчя, закінчивши обробку звітів кожного клубу, голосом, який здавався трохи тривожним. – Вірно. Здається, це занадто затягнулося для простого відвідування. Підняла голову і погодилася з нею Касумі, що принесла роботу з Дисциплінарного комітету в кімнату студентської ради (хоч Шізуку визнала її вільний час). – Хто до неї прийшов? Піксі, ти знаєш? Запитала Касумі, ніби мала справу з живою служницею. – Я не можу розголошувати ・ особисту інформацію. Але відповідь Піксі була машинним кліше. Такі типи запрограмованих кліше, менше навантажували ШІ й могли бути вимовлені більш гладко. – Яка машина відповідь... З легкою посмішкою запротестувала Касумі. І вона й Ідзумі, знали що таке Піксі. – Господар ・ наказав ・ мені ・ діяти ・ як ・ машина. Протест Касумі був зрубаний під корінь. – Запитувати про зміст електронних повідомлень, це в першу чергу, порушення етикету. – ...Так, вибачте. Крім того, Касумі підняла білий прапор на докір Шізуку. Здавалося, між цими двома людьми встановився зв’язок, що перевершував зв’язок семпая та кохая. – Шіїна ще на зустрічі? Однак, схоже, Шізуку теж була стурбованою. – Ні. Пані ・ Міцуя ・ залишила ・ школу. Шізуку була не єдиною, у кого був вираз «що?», на відповідь Піксі. – Коли?! – Шістнадцять хвилин п’ятдесят секунд тому. Негайно відповіла Піксі на питання Хоноки. Спочатку вона мала (повинна була мати) лише функції передачі команд кімнати студентської ради, тому Піксі не повинна володіти цією інформацією, але з присутніх тут цього ніхто не помітив. – Дивно. – Що дивно? Запитала Хонока, зі зловісним передчуттям від бурмотіння Шізуку. – Сумка залишилася. З виразом «Ах», Касумі поспішно встала. – Семпай, я піду дізнаюся про гостя більше. – Касумі-чан, куди ти підеш?! Запитала Ідзумі, а не старші Шізуку і Хонока. Якщо піти до управи за інформацією, їй відмовлять через захист персональних даних. Те саме стосується вчительської та кімнати персоналу. – Пошукаю Сабуро. Я впевнена, він говорив, що сьогодні буде десь на території Клубу альпінізму. Пояснивши свої наміри сестрі-близнючці, Касумі вийшла з кімнати студентської ради. ◇ ◇ ◇ Просовуючи руки в піджак, в руках Мідзукі, Мікіхіко схвильовано дивився в низ на Сабуро, що важко дихав, опершись колінами та руками на землю. Касумі взагалі не хвилювалася що це за сцена і як на неї реагувати. Вона не мала часу звертати на це увагу. – Семпаї, перепрошую! Сабуро! Касумі підійшла до Сабуро, незважаючи, що форма забрудниться, встала на коліна, вирівнявши лінію зору з Сабуро. – Куди раптово пішла Шіїна?! Почувши ці слова Сабуро, забув вдихнути. Обличчя зблідло, та не від браку повітря. – Шіїна... Зникла? – Сабуро, ти не в курсі? Еріка, Лео та Мікіхіко, які з якоїсь причини зібралися навколо них, нахмурили брови. Сабуро бурхливо закашлявся. – Ей?! Ти в порядку? – Все добре. Відмовившись, Сабуро, під турботливим поглядом Касумі, що схилилася вперед, стійко піднявся. Не впевнено крокуючи з усіх сил, він кинувся до своєї сумки. Дістав гарнітуру мобільного інформаційного термінала і вставив її у вухо. Забувши про манери, як тільки зв’язок встановився, він закричав в мікрофон. – Батьку! Шіїна зникла! Ви щось чули?! На другому кінці зв’язку був його батько, Яґурума Машіро. – Панна Шіїна? Зачекай хвилинку, я передзвоню. Відповів Машіро і в односторонньому порядку повісив слухавку. Приблизно через хвилину на екрані в який втупився Сабуро, з’явилося ім’я його батька. – Сабуро! Батьку, щось дізнався?! – Схоже, від сім’ї Міцуя, не було жодних вказівок. Що, саме сталося? Машіро не лаяв Сабуро словами «як ти відвів погляд від Шіїни». Не звинувачував його як охорону Шіїни. Цього більше ніж достатньо, щоб розворушити душевні рани Сабуро. – Я і сам щойно почув... – ...Шановний Мотохару, отримує інформацію у школи. Це була надто швидка реакція, наче старший брат Шіїни віддавав вказівки, стоячи поряд. – Зараз тобі не треба щось робити. Якщо поспіхом почати діяти, не знаючи обставин, можна погіршити ситуацію. – ...Зрозумів. Повідом, якщо щось дізнаєшся. – Добре. Можливість повернення шановної Шіїни до школи, все ще залишається. Почекай трохи. Добре? – Зрозумів. Сабуро натиснув кнопку, перервавши дзвінок. Він явно був страшенно розгублений. – Касумі, що саме сталося? У такому стані він не зможе нормально говорити. Виходячи з цього, Еріка звернулася до Касумі, що схвильовано стояла перед ним. – Так, це.. Насправді Касумі сама нічого не розуміла. І все-таки по черзі розповіла усе, що знала. – Її покликали в приймальню, хм... – Якщо подумати, той відвідувач забрав її з собою, вірно? Після бурмотіння Еріки, висловив здогадку Лео. – Ні, її неоднозначно забрали. Можливо, вона його супроводжує, або пішла додому самостійно. Відкинув квапливі міркування Лео Мікіхіко. Однак Касумі заперечила усі оптимістичні міркування. Особисті речі Шіїни залишилися в кімнаті студентської ради. – У всякому разі, ходімо до кімнати Студентської ради. На пропозицію нахмуреної Еріки, Лео висловив сумнів. І що ми зробимо прийшовши до кімнати студентської ради? Чи не краще наполегливо розпитати адміністрацію, хто приходив? – Ми не Тацуя-кун і не Дзюмондзі-семпай. В адміністрації не поступляться. – Але для чого нам студентська рада? – Там же є Піксі, вірно. Лео був переконаний, «о так вірна», але Касумі заперечила. – Але Піксі не може відповісти, бо це приватна інформація... – Якщо пояснити, що це надзвичайна ситуація, Піксі відповість. Машини більш гнучкі у такому місці. – Вірно. Ходімо до кімнати студентської ради. – Ух. Можливо я вперше побуваю в кімнаті студентської ради. Лео просто сказав, що думав, і спробував розрядити обстановку жартом. – Дивно, що тебе досі туди не викликали. О, а до дисциплінарного комітету тебе точно викликали. – Ей, туди мене теж не викликали! Однак комічна суперечка Еріки та Лео, все ж трохи розслабила напружену атмосферу, що зумовлювала напруження в шлунку. ◇ ◇ ◇ – Піксі, це надзвичайна ситуація. Можеш сказати мені, хто саме прийшов до Шіїни-чан? – Без ・ схвалення ・ господаря, я ・ не можу ・ відповісти. Піксі не погоджувалася навіть після прохання Хоноки. Піксі отримала хвилю думок Хоноки й прокинулася всередині машини. Для психічного інформаційного тіла в Піксі, Хонока - мовби мати, що дала своє «Я». Але це не означало, що вона повинна виконувати її накази. Повелитель Піксі, людина якій вона хоче присвятити всю себе, Тацуя. – Піксі. Замість Хоноки, що замовчала не вмовивши Піксі, заговорила Шізуку. – Твій господар відсутній у студентській раді через важливу справу. – Саме ・ так. – Якщо зараз зв’язатися з ним, можна перешкодити цій справі. – Це розумне ・ судження. – Якщо ти не визнаєш це надзвичайною ситуацією, я це зроблю. – Заважати ・ господарю ・ неприпустимо. – Тоді, скажи, будь ласка. Я хочу знати, що сталося з Шіїною, навіть якщо заважатиму Тацуї-куну. Піксі замовкла. – Поведінкові принципи, згідно з якими «не можна розкривати конфіденційні дані, без дозволу Тацуї» і «не дозволено заважати Тацуї», викликали конфлікт. Якби таке трапилося зі звичайною машиною, вона, можливо, зависла в суперечливості, де не можна визначити пріоритетність. Однак саме психічне інформаційне тіло, так званий «Паразит», контролював електронний мозок Піксі. «Вона» визначала пріоритет за власною волею.. – Як накажете. Це викликало здивування і радість присутніх. Але незабаром усі зосередилися на її відповіді. – Відвідувач ・назвався ・посланцем ・родини ・Міцуї. – Але, родина Міцуя, сказала, що нічого не знає. У відповідь на контраргумент Еріки, Піксі механічно повернула обличчя і спрямувала погляд з жестом руки на великий дисплей. – Будь ласка, ・ погляньте на екран. На дисплеї відображалося зображення камери спостереження школи. Це був вагомий доказ вчинення злочину, але це нікого не турбувало. Можливо тому, що ніхто не міг собі це дозволити, тому не бачили в цьому великої розмови. – Ця жінка ・ назвалась ・ посланцем ・ родини ・ Міцуя. На відео було двоє людей. Жінка років за двадцять, і чоловік тридцяти років, на вигляд. І на противагу віку, чоловік, здавалося, з пошаною ставився до жінки. – Ця людина... Здається десь я її бачила. Задумливо пробурмотіла Ідзумі. Обидва — військові. Через кілька секунд спостереження сказала Еріка. – Якщо не помиляюся, Третю лабораторію часто відвідують військові на службі, чи не так? Запитав Мікіхіко, поглянувши на Касумі. – Так, але... – Не думаю, що хтось з членів родини Міцуя служить в Силах Самооборони. У відповідь на приглушені слова Касумі, Ідзумі заперечила сказане Мікіхіко. – Військові обманули та забрали Міцую? – Дійсно... Теорія про викрадення Лео стала реальністю. – Мікі! Не кажи про викрадення, чи щось подібне! Різким тоном дорікнула Еріка. Мікіхіко помітив, що обличчя Сабуро вже аж посиніло, і вибачився, «вибач», – Але. Не звично щоб військові забирали ученицю старшої школи. Знову заважив Лео, і Еріка та Мікіхіко стиснули зуби. – ...Якщо ці двоє знайомі по Третій лабораторії, наші турботи, швидше за все виявляться марними. – Але нам сказали, що родина Міцуя нічого не знає? Слова Мікіхіко, що були для заспокоювання, цього разу відсікла Еріка. – ...Думаю, перше, що потрібно зрозуміти, чи справді Шіїна-чан не повернулася додому. – Вірно. Підтримала думку Хоноки Шізуку. – Звісно. Сабуро. Покликаний Ерікою, Сабуро розправив плечі, підняв опущене обличчя. – Тобі треба йти додому. Сабуро не кивнув на вказівку Еріки. – Але... Батько сказав залишатися тут. – О, вірно... Тоді тобі нічого не залишається, як чекати дзвінка. Прикусила губу Еріка. – У всякому разі, якщо в Першій старшій викрали ученицю, для нас це не може бути чужою справою. Ми не можемо залишити це таким чином. – Так. Кивнув на слова Мікіхіко Лео. Насправді на відміну від Мікіхіко, голови Дисциплінарного комітету, Лео не мав змоги турбуватися про інших учнів, але ніхто цього не сказав. – Шізуку. Чи не повинна я зв’язатися з паном Тацуєю? Шіїна-чан зникла посеред роботи в студентській раді... – Думаю краще зв’язатися з Міюкі. Кивнула Шізуку, тонко відредагувавши питання Хоноки. – Ви не завадите президенту? Висловила занепокоєння Ідзумі. Можливо, врахувавши атмосферу, вона не назвала її «сестрою Міюкі». – Нормально ж відправити повідомлення електронним листом? – Я відправлю Міюкі емейл. У відповідь на слова Шізуку, Хонока направилася до термінала. ◇ ◇ ◇ Коли надійшов електронний лист Хоноки, Міюкі знаходилась у популярному салоні краси. З Маюмі вони домовилися на п’яту годину. У неї було достатньо часу, тому вона прийшла, щоб укласти волосся до зустрічі. – Це був заклад без вивіски, з принципом обслуговування «тільки по запису», заклад високого рівня для важливих людей, які потребують охорони. Ціна була високою, що відповідало рівню майстра, але клієнтів було мало, тому вона без проблем записалася, навіть зробивши раптове замовлення. Також вони попросили подбати про волосся Мінамі. Через специфіку закладу було місце для очікування охорони. Тацуя читав книгу позаду Міюкі. Книга була не паперовою, а електронною. Ні документи пов’язане зі справами в FLT, ні матеріали пов’язані з роботою родини Йотсуба, а чтиво, щоб вбити час. Іншими словами, зараз Тацуя не був зайнятий. На терміналі Міюкі пролунав рингтон отримання електронного листа. Сигнал трохи відрізнявся — це був терміновий сигнал, що повідомляв про повідомлення від групи близьких друзів. – Шановний Тацуя, прошу пробачення. Міюкі, що не могла перевірити повідомлення, попросила Тацую про допомогу. – Що? Перервав читання і відповів Тацуя. – Будь ласка, погляньте на мій термінал. – Емейл? – Так. Здається, це нагальна справа. Тацуя не такий не чуттєвий, щоб читати особисте спілкування Міюкі, але він не мав бажання відмовляти сестрі, коли вона просила перевірити. Він дістав мобільний термінал з сумочки Міюкі та відкрив електронний лист. – Це від Хоноки. Каже, що хтось забрав Шіїну зі школи. – Шіїну-чан? Міюкі, що здригнулася від здивування, перукар попередив: «не рухайте головою». Присутнім був лише власник закладу і він добре удавав, що нічого не чує. Тацуя прочитав вміст електронного листа, не турбуючись, бо вірив у надійність цього візажиста. – Схоже, Шіїна зникла, коли до неї прийшли відвідувачі, пара жінки та чоловіка, що вважаються військовими. Цілком ймовірно, що вона прослідувала за цією парою. – Її ж не викрали, вірно? Стримано запитала Міюкі, щоб не рухати головою. – Можливо, її змусили слідувати за ними, але принаймні це не було викрадення людини. Якби таке сталося, система безпеки школи не мовчала б. Міюкі знала, що рівень системи безпеки високий, ще й підсилений завдяки уроку в результаті вторгнення терористів два роки тому. Через систему рівня центрального уряду, викрасти учня, майже неможливо. – …Чи варто нам повернутися до школи? – Повернувшись, ми нічого не зможемо зробити. Навіть якщо її викрали розбиратися з цим — це робота поліції. Якби викрили Міюкі, шанс чого рівний одному відсотку, Тацуя, ніколи б такого не сказав. – Поліція приїде? На цю мить неможливо зробити висновок, що це викрадення, тому, як правило, це важко. Однак Шіїна — прямий нащадок родини Міцуї. Сім’я Міцуя, ймовірно зв’яжеться з поліцією, і Еріка, схоже, вмотивована. – Еріка? – Ага. Не знаю чому, та, здається, що Лео та Мікіхіко також беруть участь у цій справі. – Невже нормально залишити це їм? Міюкі хвилювалася, що їй нічого не доведеться робити, але Тацуя, здається, не мав з цим проблеми. – Нам є чим зайнятися. – ...Так, правильно. Те що сказав Тацуя, мало сенс. Міюкі погодилася б, навіть якби це сказав не він. Однак вона не могла не хвилюватися про те, що їх друзі думають про Тацую. ◇ ◇ ◇ В сім’ї Міцуя між головою родини Ґеном та первістком Мотохару, відбулася приватна розмова. – Тату, Шіїну забрали. – ...Он як Почувши про повідомлення від Сабуро про те, що Шіїна зникла, Ґен та Мотохару відразу зрозуміли, про яку «співпрацю» говорила Цукаса. Зовнішність відвідувача Першої старшої відповідала Цукасі Тооямі. – Здається, Сабуро-кун не впізнав пані Цукасу. – Тому що він ніколи не зустрічався з панною Цукаса. – Невже? Відповідь Ґена, здається, здивувала Мотохару. Неймовірно, що Шіїна і Цукаса настільки близькі, але Сабуро, який завжди поряд з Шіїною, ніколи не зустрічав Цукасу. – Пані Цукаса ретельно відбирає людей перед якими показатися. Через характер ролі, яку відіграє родина Тояма, здається, вони вважають, що краще коли мало хто знає їх справжню особу. – Однак, вона стільки разів зустрічалася з Шіїною, а Сабуро ніколи не бачив її обличчя... – Вона людина, що має тонкі навички роботи, ходіння по канату. Ні, не лише пані Цукаса. Родина Тояма добре справляється з такими таємними операціями. – ...Хіба магія Десятої лабораторії не антифізичний/антимагічний бар’єр? На запитання сина, Ґен похитав головою. – В оригіналі. Однак, завдяки особливості форми активації, родині Тояма була відведена роль бути більше, ніж щитом. Сім’я Тояма була включена до Департаменту розвідки Сил Самооборони як підрозділу контррозвідки. – Хіба не кожен клан співпрацює з військовими в їх операціях? Я вважаю, що ми, сім’я Міцуя, також робимо свій внесок для військових, збором інформації у східноазійському регіоні. Ґен знову похитав головою. – Це не співпраця. Родина Тояма повноцінно є частиною Департаменту розвідки та має на нього таємний вплив. Ґен замовк. Мотохару також перевів дух і чекав продовження слів батька. – ...Родина Тояма не має безмежної сили родини Йотсуба. Якщо говорити про магічну силу, родина Дзюмондзі з тієї ж колишньої Десятої лабораторії, сильніша. Не мають такої політичної сили, як у родини Саєгуса. Замість того, щоб здобути славу, вони не мають ганьби. Вони залишаються в тіні та будь-якими засобами реалізують інтереси фракції до якої належать. Ґен голосно зітхнув. Якщо вони діють заради інтересів країни, магів, Двадцяти восьми сімей — це досить гідне захоплення. Але заради вигоди своєї родини, вони можуть навіть спланувати ворожнечу між Двадцятьма вісьмома сім’ями. Це складніше, оскільки цю загрозу не так легко зрозуміти, як від родини Йотсуба. – ...Якщо це так, то це шанс? – Що ти маєш на увазі? Слова Мотохару здивували Ґена. – Основна передумова в тому, що Шіїна не постраждає, але... Якщо приціл пані Цукаси на вельмишановного Тацую спричинить ворожнечу родини Тояма з родиною Йотсуба, потенційну загрозу від родини Тояма можна усунути. – Не скажу, що такої можливості не має, але... Ми нічого не можемо зробити. Навіть якщо між родинами Тояма та Йотсуба існує конфлікт, не залишається іншого вибору, окрім як залишатися осторонь. – Якщо ми залишимося осторонь і виникнуть бажані результати, хіба це не найкраще. – Це втішання... Але це краще, ніж без цього. У будь-якому разі, доки це якось не врегулюється, Шіїна не повернеться. Самопринизливою посмішкою посміхнувся Ґен, від того як легко він поступився. ◇ ◇ ◇ Великий седан, що віз Шіїну був не лише просторим, але й комфортним для подорожі. Це не лімузин, але комфорт був не такий вже й гірший. Великий седан, що виїхав зі стоянки Першої старшої, мчав до Куруїдзави, не використовуючи автопоїзду (дорожна версія автомобільного порома), що досить незвично, в нинішній час, для подорожі на далекі відстані. В місці, куди він приїхав, був старий будинок у західному стилі, що викликав бажання сказати «невже в цей час такі будівлі існують». Навколо була атмосфера, що нагадувала сцену з фільмів жахів. Насправді вийшовши з машини Шіїна, несвідомо здригнулася. – Шіїна-чан, на дворі холодно? Не соромся, заходь в середину. Вже була середина квітня. Навіть в Каруїдзаві, було не настільки холодно, щоб так думати. Та не було сенсу стояти на дворі, тому Шіїна скористалась запрошенням Цукаси та увійшла у вестибюль. – Вау!.. Захоплено вилетіло з вуст Шіїни. Старомодна, зовні, будівля у західному стилі, середині мала незмінений класичний вигляд, від чого в ньому панувала атмосфера розкоші. – Кімната Шіїна-чан, тут. Не соромся користуватися, як завгодно. Кімната, в яку привела її Цукаса, була так само розкішною, з чудовим аристократичним смаком. В око Шіїни впало велике ліжко з балдахіном. Туалетний столик також антикварного дизайну із золотим оздобленням, і навіть Шіїна, яка звикла до розкоші, не могла уявити скільки це коштує. – У шафі є змінний одяг. Розмір повинен підійти. Я планую залишитися тут на одну ніч, але вона ж знадобиться? – Ах, так. Дякую. Відірвавши увагу від ліжка та комоду, Шіїна подякувала Цукасі. – Не варто дякувати. Це я попросила про співпрацю, тому це цілком природно. – Ем... Шіїна роздумувала чи варто запитувати, але вирішила все ж запитати. – З сім’єю зв’язуватися не можна, так? – Вибач. Можеш вважати, що це також робота за сумісництвом? – Я зрозуміла. Сказала Шіїна, подумки прошепотівши «так і знала». – Я покличу, коли їжа буде готова. Сказала Цукаса, вийшовши з кімнати. Вона не чула звуку замка, але Шіїна не хотіла перевіряти. Сумка з особистими речами залишилася в кімнаті студентської ради, але мобільний інформаційний термінал знаходився у внутрішній кишені її куртки. Діставши його, вона перевірила рівень сигналу. Як і можна було очікувати, значка антени не було. «Я сама за це взялася. Навіть якщо я боюся, це нормально». Шіїна відкрила шафу і зняла форму. Вона переодягнулася в простий кімнатний одяг та пірнула на простирадло, щоб перевірити, як відчувається ліжко з балдахіном. Вона не знала, що Цукаса говорила з батьком та братом. Вона відчувала провину перед семпаями зі студентської ради та Сабуро, що пішла зі школи нічого не сказавши, але вона припускала, що сім’я пояснить обставини. Шіїна і не уявляла, що її вважають зниклою. безвісті. ◇ ◇ ◇ Емоції на обличчі Хоноки, що прочитала листа-відповідь, були сумішшю збентеження та розчарування. – Що там від Міюкі? – Це від пана Тацуї. У відповідь на запитання Еріки, Хонока відповіла з неприхованим шоком в голосі. – Краще залишити це поліції. Подібне розчарування з’явилося і на обличчі Еріки. – Якого біса... – Дай подивитися. Шізуку заглянула в екран, де відображалося повідомлення. І, незвично для неї, явно нахмурилась. – ...Написано, що краще залишити це поліції. – О, вірно. Звинувачуючи себе «потрібно було пояснити це належним чином», Хонока вивела відповідь від Тацуї на великий екран, на стіні. – Що... Тацуя також вважає, що цілком можливо, що Міцую увели обманом... – Але не відомо чи діятиме поліція, доказів же не має... Хіба ні. Лео і Мікіхіко, з поганим передчуттям, переглянулися. – Навіть якщо це справді станеться, родина Міцуя повідомить поліцію, тому краще залишити це поліції... Це нормально! – ...Але це може бути розумним. Якщо щось станеться за межами школи, то ми обмежені у своїх можливостях. Заспокоїла обурення Касумі Ідзумі. – Що якщо ми залишимо це поліції й буде пізно?! Огризнулася у відповідь Касумі. – Тоді, Касумі-чан, скажи, що ми можемо зробити? Спокійно відреагувала Ідзумі, на свою сестру близнючку, що виливала емоції. Касумі стала емоційною, тому Ідзумі, можливо, і змогла зберігати спокій. – …Ми можемо скористатися пошуковою системою нашої родини! – Але тато зараз в Кіото. – Касумі-чан, ти знаєш кому і що говорити? – Просто звернемося до старшої сестри! – Старша сестра на зустрічі із Шібою-семпаєм. – Як раз! Якраз поскаржуся! Касумі вискочила з кімнати студентської ради. – Гей, Касумі-чан! Ти хоч знаєш куди пішла старша сестра?! ...От, вже! Вибачте, Мітсуї-семпай. Вибачте за сьогодні! Ідзумі кинулася за Касумі й також вийшла. Шізуку поглянула на залишений термінал дисциплінарного комітету. – Хонока. Можна залишити його тут? – Без проблем. У понеділок Касумі чекає дещо неприємне. Думаючи про це, Хонока знизала плечима, розсудивши, що це її не стосуються. – То, що робитимемо? Сидіти та спостерігати, склавши руки, як радить Тацуя? На провокаційне питання Лео, Еріка простогнала. – Якщо він просить довірити це поліції, давайте так і зробимо. Однак ми не складемо рук. – Еріка, що ти збираєшся робити?.. Стривожено запитав Мікіхіко. Він стривожився, бо мав уявлення про те, що вона збирається робити, але не розумів її наміри. – Ще не вирішила. В додзьо ж багато поліцейських? – Зловживання владою у власних цілях. – Це нормально. На цукомі Шізуку, Мікіхіко напружив обличчя. – Якщо є зв’язки, треба ними скористатися. Колишня Еріка у цей момент, посміхнулася б, нагадуючи пустотливу дитину. Але нинішня Еріка не посміхалася. ◇ ◇ ◇ Місце, в яке Маюмі запросила Тацую та Маюмі, було традиційним японським рестораном в Акасуці. Тацуя та його супутники, могли б відповідати цьому місцю, якби були в тричі старші. І не достатньо просто постаріти, для цього потрібен статус, слава, багатство, або усе це разом. Тацуя та його супутниці прибули до ресторану за три хвилини до обіцяного часу. Співробітник закладу провів трьох молодих людей, що не відповідали закладу, не демонструючи жодної іншої міміки, крім посмішки. О п’ятій годині, Тацуя Міюкі та Мінамі увійшли до кімнати з татамі, саме в цьому порядку. Там їх чекав один Катсуто. – Ми змусили вас чекати? Запитав Тацуя, сівши на місце, не чекаючи дозволу. – Ні, ви вчасно. Катсуто за це не докорив. Міюкі сіла за мить після Тацуї, а Мінамі за мить після неї. Міюкі сіла на подушку поряд з Тацуєю, а Мінамі позаду неї, прямо на татамі. Всі четверо сиділи рівно. Ніхто не демонстрував зайвих рухів, такі як погойдування на стегнах, або перехрещування пальців ніг. Всі були звиклі сидіти правильно. – Пробачте! Як тільки Тацуя і Катсуто зустрілися поглядами, які говорили «Ну», двері відчинилися і з’явилися Маюмі та Марі. Ми змусили вас чекати? – Ні, ми щойно прийшли. Миттєво відповів на питання Маюмі Тацуя. Катсуто, з гірким виразом, хотів щось сказати, але врешті закрив рот, нічого не сказавши. Маюмі з виразом полегшення сіла на коліна навпроти Міюкі, поруч з Катсуто. Марі сіла поряд з Маюмі. Сейза Маюмі вирізнялася серед інших студенток університету, але порівняно з Тацуєю, Маюмі та Катсуто, була трохи незграбною. І навіть Марі була вправнішою. – Тож, відразу до справи... Маюмі спробувала почати обговорення (краще сказати переконання), але по той бік почувся голос «вибачте», ніби говорили із закритим носом. На відповідь Маюмі «Так, будь ласка», з’явилася не офіціантка, як очікувалося, а молода власниця. – Вас хочуть побачити люди, які кажуть що прийшли з вами. Сказала молода власниця з обличчям, що не могло приховати розгубленість. Зніяковіння було природнім, бо всі, хто мав, вже були присутні. – Е-е, і хто це? Маюмі також розгубилася. – Шановні Саєгуса Касумі та Ідзумі. – …Е?! Маюмі на мить завмерла, а потім звернулася до Тацуї та Міюкі, зі словами «дозвольте вийти на хвилинку», попрямувала до виходу ресторану, не чекаючи супроводу молодої власниці. Молода власниця чемно вклонилася і, зі словами «Вибачте», закрила розсувні двері. Під час очікування, Міюкі запитала, у Тацуї: «Це з того приводу?». – В чому справа? Тацуя-кун, ти здогадуєшся, чому молодші сестри Маюмі тут з’явилися? Почувши сказане, запитала Тацую Марі. Катсуто нахмурився на ставлення Марі, що не змінилося з часів в Першій старшій, але Тацуя не мав заперечень і недбало відповів. – Так. Можливо, сьогодні з Першої старшої забрали молодшу дочку родини Міцуя, є можливість викрадення. Ось в чому справа. – Викрали? Марі злегка розплющила очі, демонструючи подив. – Може Шіїна, наймолодша в родині Міцуя? – Ватанабе-семпай, ви теж з нею знайомі? – Трохи знайомі, через Маюмі. Значить, цього року Шіїна вступила до Першої старшої. – Вірно. – І що значить, була викрадена. Тацуя коротко розповів, відомі йому обставини. – Хіба це не важливо! Тацуя-кун і Шіба що ви тут робите?! Марі здавалося немислимо, що президент студентської ради та фактичний член студентської ради, в ситуації коли учень може бути втягнутий в кримінал, нічого не робить. – Щоб ви не говорили... Однак у Тацуї не було іншого вибору, як криво посміхнутися. Його сюди запросили. Хоча вона була учасницею, вона була з боку тих хто запрошував і тому не мала права звинувачувати. – Шіба. Звернулася до Тацуї Катсуто. – Що таке? – Чи можу я говорити як семпай, з кохаєм Першої старшої, а не як член родини Дзюмондзі з родиною Йотсуба з тих же Десяти головних кланів. – Я не проти. Одночасно з тим, як Тацуя кивнув, присутність Катсуто збільшилося в масі. – Відкладемо ці розмови. Вам треба, віддати пріоритет першокласниці, яку можливо викрали. Тацуя знову гірко посміхнувся. Вираз мав більше іронії, ніж попередній. – Дзюмондзі-семпай — наважуся так до вас звернутися. В це місце мене, як учасника, представника родини Йотсуба, запросила дочка родини Саєгуса, спільно з іменем голови родини Дзюмондзі. Тому відкладання цієї дискусії — це не що інше, як зауваження родини Дзюмондзі з Десяти головних кланів. Тацуї здалося, що Катсуто затамував подих. – Крім того, якщо ви хочете відкласти цю зустріч, ні я особисто, ні Міюкі не маємо заперечень. Говорячи це, Тацуя дивився на Міюкі. Міюкі злегка витончено вклонилась, ніби бажаючи сказати, що це знак схвалення. – Однак, здається, не має сенсу це відкладати. – ...Що ти маєш на увазі? – Навіть невідомо, чи справді ситуація з пані Міцуя є злочином. Відомо що вона залишала Першу старшу, легко з’ясувати куди її завезли, якщо з повноваженнями поліції, перевірити записи з вуличних камер. Почувши це, Марі роздратовано вставила слово. – Якщо ти так багато знаєш, чому нічого не робиш? – Це могло статися з власної волі людини. Легким тоном відповів Тацуя. – Однозначно, що хтось забрав пані Міцую. Але якщо це зроблено з її згоди, тоді спроба виступити їй на допомогу, може викликати звинувачення у втручання в особистий простір. – Це не в стилі Тацуї-куна, який без жодних питань зайшов у схованку Бланш. З явним сарказмом заперечила Марі. Однак не лише Тацуя, але й Міюкі не проявили жодної емоційної реакції. Бо було очевидно, що сарказм Марі це не логічний аргумент, а болюча спроба пошуку аргументів. – Тоді мені не довелося перевіряти, чи вільний я, чи зайнятий. Контраргумент Марі можна розбити лише цими словами. Тацуя знову перевів погляд з Марі, що стиснула зуби, на Катсуто збоку від неї. – Як учні Першої старшої, ми нічого не зможемо зробити публічно. Якщо ви все ж хочете відкласти цю зустріч, ми не будемо проти. Схрестивши руки на грудях, Катсуто задумався. В цей момент, розсувні двері різко і з шумом відчинилися. – Шіба-семпай, ви помиляєтесь! – Касумі-чан, почекай! – Касумі-чан... О, мені дуже шкода Міюкі-семпай, Шіба-семпай! Маюмі, яка не зробила жодного кроку, щоб заспокоїти Касумі, Ідзумі, зблідла і вибачалась. Саме три сестри Саєгуса ввірвалися в кімнату. – Касумі-чан, у всякому разі, ходімо додому. А? Маюмі намагалася заспокоїти сестру, розмовляючи з нею, як з маленькою дівчинкою, але погляд Касумі був прикутий до Тацуї. – Це не те що можна мовчки ігнорувати! Ви готові кинути Шіїну?! Це було питання, на яке не можливо відповісти саме так. – Ти чула розмову? Замість відповіді, Тацуя поставив питання. – Чула. Я підслухала! Це погано?! З червоним обличчям, Касумі, в розпачі, відповіла нахабним тоном. – Підслуховувати — це погано. Звичайним тоном, відповів очевидне Тацуя. – ...Е! – Але якщо ти чула, все буде простіше. Шіїна неповнолітня. Навіть якщо це було за згодою Шіїни, поліція може захистити її на прохання опікуна. – І що?! – Касумі-чан. Шіба-семпай, каже що він не та людина. Сказала Ідзумі, привертаючи увагу, потягнувши Касумі за руку. – Не та людина? – Шіба-семпай каже, що ми повинні говорити з родиною Шіїни, а не з ним. – Про що говорити?! Ідзумі схопила Касумі за праву руку. – Ходімо. Шіба-семпай дав нам ціну пораду, не турбуватимемо його більше. – Вірно. Маюмі схопила Касумі за ліву руку. – Ідзумі? Старша сестра? Ей... Що ви робите?! – Тацуя-кун, пані Міюкі, я знаю, що це грубо після того, як сама вас запросила, але можемо завершити сьогодні? Я компенсую це в майбутньому. – Так, добре. Атмосфера, що склалася, не сприяла серйозній розмові. Тацуя був готовий прийняти вибачення Маюмі. – Касумі-чан, ходімо. – Гаразд, йдемо. Маюмі та Ідзумі потягнули Касумі, не запитуючи її думку. Тацуя і Катсуто переглянулися та одночасно зітхнули. – Дзюмондзі-семпай, перепрошуємо за це. З серйозним обличчям, схиливши голову, сказала Міюкі, яка досі майже не говорила. – Вибачаюся перед вами обома. Це все що залишалося сказати Катсуто. Марі навіть роту відкрити не змогла. Таким чином, приватна розмова між родинами Йотсуба, Дзюмондзі та Саєгуса закінчилася без конкретних розмов. ◇ ◇ ◇ Час наближався до шостої години вечора. Незабаром буде захід сонця. Еріка та Лео залишили школу і знаходились у додзьо Чіба. – Еріка, вибач, за очікування.. З’явився Мікіхіко у супроводі своїх учнів. – Ти, як слід, провів Мідзукі? – Я провів її додому. Мікіхіко, киваючи на запитання Еріки, здається, трохи соромився. – Он як. Однак Еріка миттєво перейшла через наївну реакцію Мікіхіко. – А що у вас, Еріка? Знайшли якісь підказки? – Зараз, ми вивчаємо записи вуличних камер спостереження. – Розумію. Якщо вони скористалися автомобілем припаркованим біля Першої старшої, можна відслідкувати його через вуличні камери, навіть якщо він поїде на авто поїзді. Звісно, і чому ми про це не подумали раніше? Звинуватив себе у недалекоглядності Мікіхіко. Однак Еріка з незацікавленим виразом відвернулась. Тож уточнювати довелося у Лео. – Це Ідзумі, надіслала повідомлення, в якому попросила перевірити записи вуличних камер. – Пані Ідзумі? Так, тому тут не має чому дивуватися. Мікіхіко подумки порівняв параметри Касумі та Ідзумі. – Однак, здається, Ідзумі це порадив Тацуя. – Ха-ха... Мікіхіко зрозумів причину поведінки Еріки. Те що це була порада Тацуї, було лише здогадкою Лео, але тут про це ніхто не знав і, певно, це добре, – Вибачте, пробачте за вторгнення. Цього разу прийшов Сабуро. – Сабуро, що там в сім’ї Міцуя? Після запитання Еріка, Сабуро нахмурився. За цим ховалося не лише розчарування, а й злість. – ...Здається, ні шановний голова родини, ні шановний Мотохару поки не бачать потреби метушитися. – Мотохару це? – Старший брат пані Міцуї. Шепотались між собою Лео та Мікіхіко, але здається Сабуро їх не чув. – Якось... дивно! Підозріло це! Сабуро опинився в пастці своїх сумнівів і розгубленості. – Ну, члени сім’ї Шіїни, зазвичай залишають її на себе саму! Комендантська година не надто сувора! Це тому, що у неї справжня охорона, замість мене. Не знають куди вона пішла, і кажуть «не метушися», не розумію! – Можливо, її охорона приховано слідує за нею? На запитання Лео, Сабуро енергійно похитав головою. Я запитував у родини Яґурума. Поки вони повністю втратили Шіїну з виду. Еріка виглядала так, ніби їй щось спало на думку, але нічого не сказала. – То що робитимеш далі, Сабуро? – Будь ласка, дозвольте мені почекати тут. Заради цього я й прийшов. – От як. Ну, добре. Кількість людей в додзьо зросла. Наближався час вечірнього тренування, орієнтованого на працюючих людей. Батько Еріки також мав з’явитися як тренер. – Ви троє, за мною. Не чекаючи відповіді, Еріка залишила додзьо. Вона відвела їх до невеликої прибудови, де була кімната Еріки. – Сюди. Висота дверного отвору розсувних дверей, які відчинила Еріка, була менше ста сімдесяти сантиметрів. У кімнаті в чотири з половиною татамі, в центрі, була піч, а в токономі14 висів сувій. – Ей, то це чайна. – Як смішно. Витончена атмосфера кендзюцу. Хоча традиційне кендзюцу і те, що ми робимо відрізняється. Висміяла захоплення Лео Еріка. І це була насмішка не над собою, а над іншими. Мікіхіко, помітивши, що в її ворожнечі з родиною не з’являється натяків на вирішення, спохмурнів. – Я думав, що дверний отвір чайної менший. Лео цього не помітив, або прикинувся що не помітив, і повністю проігнорував ненависть Еріки. – Маєш на увазі, маленькі дверці15? Якщо хочеш спробувати протиснутися, прошу зайди тудою. Еріка вказала на маленькі розсувні дверці, висотою менше сімдесяти сантиметрів і зникла за розсувною стіною-дверима, що стояла навпроти дверей, якими вони увійшли. – Чому б вам не сісти, чого стояти? Знову з’явившись, Еріка тримала тацю з чашками для кожного з присутніх. Вона плавно опустилася на коліна, поставивши чашки на чотирьох людей прямо на татамі. Хлопці сіли перед чашками розставленими на блюдцях. Під поглядами хлопців, що вона скаже, Еріка відпила чай і підняла голову. – Що? Ви хотіли, щоб я провела вам чайну церемонію? Троє хлопців швидко похитали головами. Еріка, злегка примруживши очі, по черзі поглянула на обличчя кожного. – Не хочу займатися такою клопіткою справою. – А ха-ха-ха... І справді. Вираз Мікіхіко говорив «Мені дуже шкода», але Еріка це проігнорувала. Деякий час панувала тиша. Потім Еріка відійшла, зі словами «зачекайте хвилинку» і відразу ж повернулася з оберемком манджю16, після цього четвірка сиділа майже нерухомо. В основному, тому що були рухи носіння тістечко до рота. Наступний розвиток подій почався близько восьмої години. – Панна Еріка Зовні маленьких дверцят пролунав голос молодого чоловіка. Еріка підвелася і відійшовши до дверцят, встала на коліна, відчинивши їх. Зовні просунули тонкий електронний папір. Еріка, поглянувши на екран, повернулася в центр кімнати. – ...Що там? Пошепки запитав Мікіхіко, коли Еріка закінчила читати електронний папір. – Визначили пункт призначення автомобіля, який увіз Шіїну. Почувши це, Сабуро нахилився вперед опершись руками на татамі. Ніхто не сказав йому заспокоїтися. Еріка, Лео та Мікіхіко добре розуміли, як Сабуро чекав ці новини. – Машина проїхала до Каруїдзави, без жодних зупинок і пересадок по дорозі. – Напрочуд не близько... Слова Лео містили нюанс «було б добре, якби ми зрозуміли це раніше». – Треба більше часу, щоб приготуватися. Ця фраза говорила, що було важко отримати доступ до даних з камер спостереження. На відповідь Еріки, Лео злегка знизав плечима. Еріка повернула електронний папір, щоб вміст було видно всім. – Ця будівля у західному стилі, нагадує місця де ось-ось з’являться привиди. – Мікі. Коли це кажеш ти, це не звучить як жарт. Сказавши це, Еріка, схоже, не заперечувала проти тієї частини «що ось-ось з’являться привиди». Чи можна отримати картографічні дані? Сабуро що поїдав доповідь поглядом, підняв погляд і запитав Еріку. – Добре. Однак, сьогодні ти не можеш піти за ними. – Чому?! Гнівно закричав на Еріку Сабуро. Для Сабуро, який хотів якомога швидше врятувати Шіїну, слова Еріки були абсолютно неприйнятними. – З двох причин. По-перше, ми не готові. – Я готовий! – Ти збираєшся йти один? Припиняй. Цим ти викопаєш собі могилу. Не програєш, а викопаєш собі могилу. Лише від цих слів, Сабуро нарешті зрозумів, що існує ймовірність того, що це підготовлена пастка. – Однак ми її знайшли! – Її ми ще не знайшли. Просто знаємо, що автомобіль, який перевозив Шіїну, припаркований біля цього будинку, в західному стилі. Ми за ним стежимо, тож я дізнаюся, коли він почне рухатися. – ... Побачивши, що Сабуро нарешті замовк, Еріка озвучила другу причину. – По-друге, ми ще не домовилися з поліцією. Може ти й не проти опинитися за ґратами, але я не хочу бачити дурня, що нехтує необхідністю підготуватися. Зрозумівши натяк, що його можуть відправити у в’язницю для магів злочинців, Сабуро більше не міг нічого сказати. Сам Сабуро був готовий пожертвувати життям заради Шіїни. Однак він не міг вимагати подібного від Еріки, що була лише їх семпаєм зі школи. А він один, мабуть, нічого не зробить. – Сабуро, повертайся додому і поговори з людьми родини. Було б не погано заручитися підтримкою людей Міцуя. У гіршому випадку, не думай діяти самостійно. – ...Зрозумів. Звичайно, це саме те що зараз потрібно. Його дії можуть спричинити неприємності його сім’ї й тим самим, родині Міцуя. Сабуро нагадав собі, що він не може діяти вільно. ◇ ◇ ◇ У цей час, Шіїна неквапливо розслаблялась у ванні. – Хм... Сабуро-кун, мабуть, хвилюється. Факт що вона зайшла так далеко, нічого не сказавши йому, мучив Шіїну більше ніж провина за те, що вона залишила школу, нічого не сказавши семпаям зі студентської ради, що сиділо в її горлі, наче рибна кістка. Напруга, що зникала від ніження у ванній, знову виникала в її свідомості. Але з цим вона нічого не могла вдіяти. В приймальній школи, Цукаса, уклонившись, попросила, щоб вона зберегла в таємниці, що сил Самооборони займаються подібним. Якщо це «тренування» класифікується як військова таємниця, природно, що зв’язок заборонений. Вона не мала уявлення, чому потрібно тримати в таємниці, залучення старшокласниці. Однак вона не бажала суперечити вказівкам Цукаси. Мало того, вона не могла сказати «ні», дорослій, майже на десять років старшій за неї, що схилила голову. Виправдала себе цим Шіїна і зосередила свою увагу на ванні, щоб більше не було потреби хвилюватися. На жаль, у домі в західному стилі, де вона перебувала під домашнім арештом, не було великої ванни, як на гарячих джерелах. Натомість тут була старовинна ванна з вигнутими ніжками. Розмірами, вона була орієнтованою на європейців, тому значно більша за стандартну японську ванну. З маленьким ростом Шіїни, вона могла зручно витягнути ноги. Тому, їй доводилося турбуватися, щоб не втопитися, якщо розслабити ноги. В пару домішувався слабкий аромат кунжутного масла, доданого в гарячу воду. Від цього аромату, її розум, здавалося, поволі розосереджувався. Вона трохи хвилювалася, чи це не ароматичний наркотик, але незабаром це не мало значення. Само собою зрозуміло, на час прийняття ванни, Шіїна зняла навушники, що слугували берушами. Навіть звук води, що стікала з мокрого волосся, звучав для Шіїни як сильний дощ, але з цим нічого не поробиш. Розуміючи що її магічні навички погіршаться, вона використала магію блокування звуку, поки мила волосся. Однак натомість занурившись в гарячу воду, намагаючись не створювати зайвого шуму води, вона могла зіштовхнутися зі світом на пряму, без вушних затичок. Це не тільки час, коли її гострий слух загострювався на повну, але й час, коли суб’єктивно загострювалося і її магічне сприйняття. Все що потрібно — це покласти голову на руку на краю ванни, і всі вібрації на території цього будинку у західному стилі досягнуть «вух» Шіїни. Перед дверима у ванну кімнату стояла охорона, жінка-солдат. Слабка хвиля мисленнєвих часток, що йшла від неї — це шум, що виникає, коли CAD перебуває в режимі очікування. Іншими словами, ця військова бойовий маг. Підійшла не лише вона. Усі жінки та чоловіки, що рухалися внизу, були магами, а їх CAD перебували в режимі очікування, щоб вони могли негайно перейти у стан бою. Натомість лише одна людина, з п’яти людей, що патрулювали зовні будівлі, була магом. Також випромінювана ним хвиля мисленнєвих часток була стриманішою, ніж у військових в середині. Можливо це була обережність, щоб зовні не зрозуміли, що в цьому будинку є маги. ...Стільки інформації могла отримати Шіїна в розслабленому стані. Це ще не все, що вона помітила. Хвилі, що випускали маги, які чергували в приміщенні, досить агресивні. Відчувалося, що вони чекали прибуття ворога. Здавалося, що митою перехоплення є знищення або захоплення, а не відбиття. Це не суперечило поясненню Цукаси, при отриманні цього «підробітку». Цукаса попросила Шіїну зіграти роль важливої особи, яку рятуватимуть під час з тренування рятувальної операції Vip-персони. Іншими словами, основна роль відведена стороні порятунку, групі що «прийде рятувати Шіїну». Схоже, що викрадачі зараз перебувають в середині та насторожено чекають групи порятунку. Поводження з Шіїною здавалося не відповідало заручниці, але воно повинно відповідати ролі «важливої особи». Задумавшись так далеко, Шіїна зрозуміла дещо важливе. Виконуючи роль заручниці, вона не знає коли прибуде команда порятунку. Можливо, прямо зараз. Якщо вона не встигне вийти, її можуть витягнути, загорнувши лише у банний рушник. Це не той випадок, коли можна неквапливо вимокати у ванній. Шіїна схопилася за край ванни й зі швидкістю, що не створювала зайвого шуму. ◇ ◇ ◇ Ніби відзначаючи їх прихід, як тільки Тацуя з дівчатами повернувся до дому, пролунав сигнал відеофону. Висвітливши контакт голови родини Йотсуба, Маї. На щастя, вони щойно повернулися і ніхто ще не переодягнувся. Тацуя поглянув на Міюкі й натиснув кнопку прийому. – Доброго вечора, пан Тацуя., пані Міюкі. О, ви кудись ходили? Сказала Мая на екрані. Вона і сьогодні, була дружньою, на перший погляд. – Так, нас запросила панна Саєгуса Маюмі. Чесно зізнався Тацуя, бо не було потреби це приховувати. – О, з сім’єю Саєгуса? – Ні, голова родини Дзюмондзі, також був присутній, тож, можливо, вони мали що сказати з приводу зустрічі. – Ха-ха, це в дусі цієї панночки. Тацуя погодився з нею в тому сенсі, що це було схоже на Маюмі. – Сталася невелика неприємність і нам довелося скасувати вечерю, як тільки ми увійшли до кімнати з татамі. – ...Гадаю, це знову буде грубо, але що сталося? Тацуя коротко пояснив ситуацію зі зникненням Шіїни Маї. – Панянка з сім’ї Міцуя.. Цікава історія, але зараз не має часу про це турбуватися. Іншими словами, була термінова справа.. Це недивно, оскільки, саме в такі моменти Мая телефонувала особисто. Тацуя стояв струнко і чекав наступних слів. – Вчора на пана Тацую і пані Міюкі було здійснено напад, але виявилося, що інцидент спричинив Департамент розвідки Сил Самооборони, промивши мізки американським військовим оперативникам, що проникли в країну. – Це робота відділу розвідки? Для Тацуї, якого попередив Якумо, це було лише підтвердження історії, але він не вразився силою збору інформації за лаштунками, якій знадобилося лише один день. – Здається, що багато американських військових оперативників все ще знаходяться під арештом. Тацую цікавило, що шукали тут ці оперативники. Він припустив, що, швидше за все, це був маг, який використовував Матеріал бурст, тобто цілю був саме він, але він не хотів переривати розповідь Маї, щоб впевнитися. – Тож я хочу, щоб Тацуя їх врятував. – Ви про американських військових оперативників? З великим здивуванням, уточнив Тацуя. Відділ розвідки, який напав на Міюкі, пробачити неможливо. І він збирався якось їм про це нагадати. Але затримувати іноземних оперативників, що здійснюють нелегальну діяльність — це їх робота. Було б не правильно заважати з цим, заради помсти. – Серед оперативників є члени Зірок. Це також відповідало очікуванням Тацуї. – Правда він вважав, що Зірки складають основну, а не меншу частину. – Буде ж нескладно не лише звільнити, але й допомогти з втечею, чи не так? – Вас зрозумів. Іншими словами, між Маєю та Зірками існує якийсь зв’язок. І цим шляхом прийшов запит на порятунок. Зараз інтереси родини Йотсуба та користь для Міюкі пов’язані. Якщо це буде корисно Міюкі, це не проблема. Тацуя прийняв наказ Маї, чітко «відділивши» його від подій минулого вечора. ◇ ◇ ◇ Рано в ранці, наступний день після викрадення Шіїни. Лео, Мікіхіко та Сабуро відвідали додзьо родини Чіба. – Сабуро. Ти поговорив з домашніми? Закінчивши переодягатися, запитала Еріка. – Так. Мені сказали робити, що хочу. – ...От і добре. Це було те саме, що й сказати, що він марний, але Еріці було все одно. Важливо було, щоб Сабуро став раціональнішим, далі все залежить від нього. – Я знала, що Лео хоче взяти участь у веселощах, але не очікувала, що і Мікі прийде. – Моє ім’я Мікіхіко. Можливо він не міг цього не повторювати. Після стандартного зауваження Еріці. – Я вже в це і так втягнутий, тож як я міг не з’явитися? Додав він серйозним тоном. – Хахаха... Який до-брень-кий. – ...Кажи що хочеш. Це краще, ніж бути негідником. – Ну, може, і так. Ходімо. Після цих слів, Еріка сіла на пасажирське сидіння поліцейської машини, припаркованої на дорозі перед додзьо. Троє хлопців запакувалися на задньому сидінні, і поліцейська машина рушила. – До речі... Це нормально? Запитав Лео у поліцейського у формі, що зараз сидів за кермом. – Безрозсудність панни Еріки не новина. Відповів поліцейський, не змінившись на обличчі. Лео відчув, що це не через обожнювання Еріки, а, тому що не міг більше посміхатися. Лео таємно поклявся, що ніколи не стане таким. Поліцейська машина поїхала на автопоїзді до вокзалу Каруїдзава -(це швидше та економічніше, ніж по шосе), де приєдналася до місцевої поліції. Що й сказати, усі вони поліцейські під заступництвом родини Чіба. Лео подумав, що сім’я Чіба насправді страшніша за сім’ю Йотсуба, але не був настільки не обачним, щоб сказати про це. У Сабуро, якого безпосередньо стосувалася ця ситуація, не було часу хвилюватися про подібне. Трохи попереду була стара будівля, яку він бачив у поліцейському звіті, вчора у вечорі. Сабуро гнівно дивився на будівлю в західному стилі. Ні, можливо, він намагався обстежити її якоюсь магією. Еріка була зайнята роздаванням вказівок поліцейським, що тут зібралися. Тому природно, що саме Мікіхіко, який був найбільше розслаблений в групі Еріки, першим помітив їх. – Хіба це не пані Касумі та пані Ідзумі? Два однакових обличчя поглянули туди звідки лунав інстинктивний голос Мікіхіко. Зачіски та настрій абсолютно різні, але їх риси дійсно схожі. – Йошіда-семпай. Чіба-семпай, Сайдзьо-семпай? – Сабуро-кун теж прийшов? Близнючки Саєгуса підійшли до Мікіхіко та інших, подалі від дорослих, що тут зібралися. – Ви теж за пані Міцуя? – Так Багато питань та відповідей було пропущено, але жоден з них не міг не правильно зрозуміти, про що говорить інший. – Буде смішно, якщо ми заважатимемо один одному, то може об’єднаємося? Запропонувала Еріка, позаду Мікіхіко. – Згода. Кивнула Ідзумі. Касумі не заперечила. Ні Ідзумі, ні Касумі не сумнівалися, що те, що сказала Еріка було правильним. Через що Лео та Мікіхіко почувалися не зручно. Подібна розсудливість не властива Еріці, яку вони знали. У такому випадку, минулорічна Еріка, просто відкинула б будь-яку тактику і кинулася б у прорив грубою силою. Але зараз все не так. І Лео і Мікіхіко вважали, що це швидше підхід Тацуї. А проте, не було сенсу звертати на це увагу. Як і сказала Еріка, на цій сцені краще узгодити свої дії, щоб уникнути дружнього вогню. Ці двоє увійшли в коло обговорення, з деяким не приємним відчуттям в серці. ◇ ◇ ◇ Коли вона розплющила повіки, перш ніж зрозуміла, зовні було яскраво. Одночасно з пробудженням, свідомість заповнив нестерпний шум. Шіїна поспіхом надягла навушники. Аномальний слух Шіїни працює лише тоді, коли її свідомість пробуджена. Коли сонливість перевищує певний рівень, звук стає нормальної гучності. Це і стало причиною гіпотези що надмірний слух зумовлений магічними ефектами. Шіїна розуміла її поточну ситуацію, зрештою, здається, її не вдалося врятувати вчора ввечері. Від Цукаси, вона чула, що вони працюватимуть неповний день, приблизно пів дня, але, мабуть, графік було подовжено. Шіїна зголодніла. Однак не настільки щоб шлунок бурчав. Вона вирішила переодягнутися у форму, щоб її можна було вивезти в будь-який час. Ця кімната, швидше особистий простір, виділений Шіїні на другому поверсі, нагадував розкішний готель, тут був туалет ванна і гардероб. Одягнувши лише сукню, в гардеробі вона займалася вже звичним, що ранковим ритуалом, пораючись зі скуйовдженим неслухняним волоссям. Оскільки тут була така сама косметика, якою вона зазвичай користувалася (хоч залишалося питання звідки вони дізналися), після перевірки, за допомогою магії, на наявність шкідливих речовин, вона швидко закінчила з макіяжем. Саме в цей час розпочалося сум’яття. На коридорі залунали поспішні кроки. Бажаючи побачити, що відбувається, Шіїна торкнулася ручки дверей. Старовинна ручка не опустилася. «Я у пастці?!... вірно». Її рефлекторне здивування тривало лише хвилину. Згадавши, що вона в ролі «викраденої важливої особи», Шіїна заспокоїлася. Сказавши собі, що нічого страшного. CAD не забрали. Тож вона могла без проблем користуватися магією. У випадку надзвичайної ситуації вона може пробитися крізь вікно, або стелю, щоб вирватися. Думки про це були свідченням того, що Шіїна починала відчувати ситуацію, в якій опинилася. Однак вона силою відкинула сумніви щодо Цукаси й вирішила погодитися на трохи більше, ніж на «полонену принцесу». «Я голодна...» При цьому, без особливої напруги, відволікаючись на подібні думки. ◇ ◇ ◇ Зображення з камер спостереження відновлено! – Це спеціальний магічний штурмовий загін поліції? Чому поліція нас атакує? Лейтенант, командувач операції (цього разу Цукаса нібито не відповідала за це) кричав з виразом повного нерозуміння. Спеціальна штурмова група, широко відома як SMAT. Це група в якій зібрані бойові маги поліції, організована у відповідь на роздуми, що поліція не могла реагувати на інциденти в Йокогамі, два роки тому. Хоча рішення було прийняте відразу після інциденту, після встановлення перемир’я з Великим Азійським Союзом з усіх боків почали лунати голоси протидії, то ж його уклали лише минулого місяця, після лютневого теракту в Хаконе. Хоч за ним спостерігають великі ЗМІ, це доволі жалюгідний відділ, який некомерційна преса (Nonprofit Press) звинувачує у «дуже довгому створені». Попри погану репутацію, моральний дух його членів високий. І найбільша особливість полягала в тому, що майже всі вони з додзьо Чіби. Другий лейтенант, призначений командуючим цією операцією, належав до іншого відділу, Ніж Цукаса. Його не повідомили про обставини цієї операції. А обставини, що лежали на поверхні, він не дуже розумів. Той факт, що підрозділ, який оточує будівлю в західному стилі, це SMAT, має певний сенс. «...Значить втрутилася шибайголова родини Чіба» Подумки зітхнула Цукаса, думаючи «як же клопітно...». Використовуючи Шіїну, як приманку, припускали можливість втручання не лише двох представників родини Йотсуба, Тацуї та Міюкі, але й Саєгуса. – Цукаса знає, що близнючки Саєгуса люблять Шіїну. Ось чому голова, Саєгуса Коуічі, опинився в Кіото, для спілкування з важливими людьми. Як і слід було очікувати, з’явилося лише кілька магів сім’ї Саєгуса. Сім’я Саєгуса не зумовить особливого впливу на план цієї операції. Якби не втручання поліції, точніше, родини Чіба. Однак, навіть якщо це головний тривожний фактор, участь сім’ї Чіба не є прорахунком, що спричинить значну шкоду операції. Значна помилка, яка відсутня в корені операції. «Я не бачу Шібу Тацую, але... Не заковтнув приманку?» А саме, що основна ціль не з’явилася. «Я вважала, що він буде більш егоїстичним, але він, несподівано схожий на звичайного громадянина...». Учениця молодших класів викрадена зі школи, в якій президентом учнівської ради є наступна голова родини Йотсуба. Цукаса передбачала, що прийти та врятувати її, це справа честі для Тацуї. За результатами позавчорашнього нападу на школу, Цукаса проаналізувала, що Тацуя абсолютно впевнений у своїй силі. Якщо він з такого, самовпевненого, типу, цілком логічно вважати, що чоловіча честь для нього понад усе. За теорією Цукаси, він вважає жертвування чоловічою честю тотожним поразці, що притаманне лише дітям і стариганям. Однак, схоже, хлопчик, на ім’я Шіба Тацуя був особистістю, що не дбав про нудну чоловічу гордість. Цукаса визнала свій прорахунок. У процесі порятунку Шіїни, вона мала намір спостерігати, як Тацуя цінує державну владу. Якби він взагалі не дбав про авторитет Сил Самооборони, вона б рекомендувала б його виключення, як небезпечної для держави людини. Але, на жаль, здається, в неї не вийде побачити, чи буде він агресивним, знаючи, що противником є Сили Самооборони. – Шкода, але не завжди буває так, що все йде за планом... Розчаровано пробурмотіла Цукаса. Після чого підійшла до командуючого лейтенанта. – Командувач. – Що таке, старший сержант Тоояма? – Будь ласка, дозвольте мені, як вашій підлеглій, зайнятися наглядом, за нашим військовополоненим. Термін «військовополонений» чітко визначене за Військовими законами. Однак нерідкі випадки, коли військові, за домовленістю, вживають термін «військовополонений» у значені «полонений». За старих часів коні, що були захоплені у ворожої армії, записувалися, як «військовополонені». Іншими словами, не дивно, що лейтенант не правильно зрозумів, що «військовополонений» згаданий Цукасою в цій ситуації, це дівчина захоплена в цій будівлі, Шіїна. – Дозволяю. – Дякую. Цукаса мала намір спершу зайти до кімнати Шіїни. Але не збиралася там залишатися. З дозволу командувача, вона мала намір втекти туди, де захоплені «військовополонені», американські військові оперативники. ...Насправді, вони ще не є «військовополоненими». Є правило, згідно з яким таємні агенти не стануть «військовополоненими», поки полонені не визнають, що вони є ув’язненими, або затриманими. ◇ ◇ ◇ – До початку штурму три хвилини. – Зрозуміла. Залишаю командування на вас. – Це велика честь, для мене. Засміявся командир взводу SMAT, який розмовляв з Ерікою. Раніше, ще перебуваючи в додзьо Чіби, він був головою «гвардії Еріки». Згадавши себе в минулому, Еріка відчула якусь сором’язливість, і відвернулася від посмішки командира. Касумі та Ідзумі, яких захищала група магів родини Саєгуса, повернули свої напружені погляди на особняк. Еріка відчула, що вони не зможуть рухатися, якщо так нервуватимуть, але вирішила залишити це, оскільки це нормально. Вона чула про це раніше. Для них це перший фактичний бій. Вони мали справу з безпорадними активістами, але ніколи з такими ж озброєними ворогами. Навіть якщо ви учні старшої школи магії, старшокласники зазвичай не зіштовхуються з реальними битвами. Для тих, хто тільки поступив, смішно прагнути на місце бойових дій, де навколо літають кулі. В хаосі подій, що відбулися після її вступу, Еріка пожартувала «я думала що старша школа більш нудною, ніж середня». Оглядаючись назад, тепер це був не жарт. Що це не жарт, в слух вона не сказала. А лише подумала. Озброєні терористи, які вторгалися в школу, раптовий напад армії Великого Азійського Союзу, Паразити та Зірки та вітчизняні древні маги, що стали прислужниками іноземця. Весь цей галас викликала не вона. В це все вона була втягнута. Так само було і з Тацуєю. Однак Еріка думала. Відбувається інцидент і до нього причетний Тацуя. Втягується Тацуя і втягується і вона. Нещастя завжди притягує Тацуя. І нарешті сім’я... – Пані Еріко, що сталося? – Нічого такого. На схвильоване запитання члена SMAT, Еріка похитала головою. Це був ще один, крім командира, представник «Гвардії Еріки». – До речі, вже майже час. – Так, ще двадцять... П’ятнадцять секунд. Ти не програєш приреченості. Ти станеш сильніше. Але... Не можна бути лише сильнішим. Навіть якщо ти сам бог чуми. Минулого літа дехто теж потрапив до подібної ситуації. Той хлопець сильний. Тож він не дуже хвилювався про це. Якщо стати сильним. Ви не боятиметеся долі, а уникнути трагедії, обвівши бога чуми навколо пальця. Якщо Тацуя притягає нещастя, він зміцнює причетних до цього людей. Тож ви можете здолати всі біди з посмішкою. «Тож, Сабуро... Ти повинен бути сильним. Навіть якщо твій друг дитинства потрапив у біду, ти маєш впоратися з посмішкою». Подумки звернулася Еріка до хлопчини, який вже не міг стримуватися і, здавалося, наступної миті рвоне вперед. Еріці здавалося, що дівчина, на ім’я Міцуя Шіїна народилася під бурхливою зіркою. Такою ж як і Тацуя, хоч і не дуже схожа на нього. Щоб Шіїна не потрапила в біди, які притягує, Сабуро повинен стати сильнішим. Для Еріки тренування Сабуро було тестом. Щоб вона могла помститися. ...Той кого хотіла здивувати Еріка — це «доля». ◇ ◇ ◇ Почувши звук відмикання дверей, Шіїна підняла обличчя. Це не було її уявою. – Пані Цукаса. – Шіїна-чан, вибач, що так довго затримуємо тебе. – Нічого страшного, тут доволі комфортно. – Он як, добре. Посміхнулася Шіїні Цукаса. В її посмішці не було провини. – Оскільки ми вже на завершальному етапі навчання, затримайся тут ще трохи. Через деяку помилку в графіку, виникла певна затримка, тож коли рятувальники прийдуть до цієї кімнати, це закінчиться. – Значить мене нікуди не переміщуватимуть? – Так. На обличчі Шіїни відобразилося розслаблення. Шіїна не сумнівалася в словах Цукаси, що її батько погодився, але вона думала, що він хвилюватиметься, якщо вона пізно повернеться. – Я повертаюся на свій пост, тому не зможу тебе провести. – Ох, так. Дякую за вашу роботу. – Може й зарано, але, Шіїна-чан дякую за твої старання. Шіїна не сумнівалася в Цукасі до кінця. ◇ ◇ ◇ Почалася битва між Силами Самооборони та поліцією, підрозділом SMAT. Хоча це називається битвою насправді билася невелика кількість людей. Поліція проривала облогу невеликою кількістю елітних бійців. Перш за все, у Сил Самооборони не було стільки солдатів. Однак вони були більш професійними. Обидві сторони атакували несмертельною зброєю і поки що, у SMAT було більше втрат. – Священний вітер! – Панцер! Серед них виділялася битва Лео та Мікіхіко. Мікіхіко прикликав прозорого демона з вітру, який розмахував повітряним молотом і розносив барикади, а Лео, окутавшись магічною бронею, вривався туди де виникав прорив. – Шіїна! Де ти! Кричав Сабуро, що вирвався перед Лео, від чого зловив магічну атаку від військового мага, що зайшов з тилу. Солдат, у формі з міським камуфляжем і бронежилеті, різко прискорився магією Самоприскорення та одночасно магією Руху вистрілив маленькою кулею. Отримавши в живіт металевою кулькою, розміром з кульку для пінг-понгу, Сабуро зупинився. Військовий маг вихопив оглушаючий кийок. На відміну від кийків на ринку, це бойова модель, що має силу дроблячої зброї. Короткий меч Еріки, що з’явився ще до того як хтось щось зрозумів, підскочив до кийка, що наближався до шиї Сабуро. Наступним рухом, вона вдарила солдата в обличчя, тильною стороною меча. Замість сильного замаху, вона хльоснула, як батогом. Хоч зубів не вилетіло, але тіло солдата впало прямо вперед, замість того, щоб завалитися назад. – Сабуро, не будь таким не терплячим. Від цього в тебе багато помилок. – Зрозумів! Вибачте! Відділ розвідки міг подумати, що це був вирішальний момент. Вони сконцентрували свої сили на вході на сходи. Їх магічна майстерність була на високому рівні. Вони мали більше магічної сили, ніж SMAT, який зібрав серед поліцейських лише магів з чудовою магічною силою. – Мікіхіко, ти не думаєш, що ці хлопці якісь дивні?! – Можливо, це препарат, що тимчасово збільшує магічну силу. Це були відчуття Мікіхіко, що атакував магією і Лео, який бив кулаками. Не було сумнівів, що це допінг. – Хух, ледь не влучили! Відбила коротким мечем снаряд Еріка. Через коротку відстань до противника і «кулі», що летіли з усіх боків, поліції стало важко битися магією. Початкова швидкість кулі, в кращому випадку, складала двісті кілометрів за годину. Зроблені з легкого матеріалу, вони мають малий діапазон враження. Оскільки швидко втрачають швидкість і пробивну силу. Якщо влучать з близької відстані, може зламати кістку, але якщо перебувати на відстані двох метрів, отримаєте лише синця. Проблема полягала в «опіках». В момент, коли наконечник влучає, генерується струм великої напруги, що знерухомлює людей навіть через верхній одяг. Іншими словами, це куля, бездротовий електрошокер. І Сили Самооборони та поліція стримувалися проти такого самого представника японської влади. Атаки, які можуть вбити суперника, неминуче будуть стримуватися. В такій битві свою перевагу в зручності використання демонструє зброя, з якою не потрібно турбуватися про можливість вбити супротивника. Особливо коли дві сторони мають однакову силу, включаючи магію, існує ймовірність того, що результат битви буде вирішений в момент коли хтось перестане вагатися. Цю рівновагу порушили дві мініатюрні дівчини, яких захищали кілька союзників. – Ідзумі, ходімо! – Так, Касумі-чан! Почувши ці голоси Еріка, Лео та Мікіхіко відстрибнули в сторони. « Три», «два», «один». – Активую! Зворотний відлік. Сигнал активації магії, звучав двома голосами в унісон. У вузькому коридорі піднявся шквальний вітер. Коли здавалося, що вітер, який дме зверху, просто обдує ворогів і союзників насправді він вдарив з усіх боків, розкидавши і військових і поліцейських. Встояти на ногах, під ударом шаленого вітру, змогли лише ті, хто зміг поспіхом розгорнути герметичний магічний бар’єр. «Азотний буревій». Гіпоксія, спричинена повітрям зі значно підвищеною щільністю азоту, нейтралізувала частину бойових магів. – Далі! Крикнула Касумі. – Мультиплікативна магія «Близнят Саєгуса» активує одну і ту саму магію розподіляючи побудову магічної послідовності та втручання в подію. Хоча їх здібності в магії ідентичні, Касумі часто відповідає за побудову магічної послідовності, а Ідзумі за силу втручання в подію. І знову ж таки, Касумі має право вирішувати, яку магію задіяти. Вибором Касумі стала магія «Суха хуртовина». Магія збору вуглекислого газу, формування сухого льоду в повітрі, що витісненні активацією Азотного буревію. Газонепроникний щит, що блокує газ не міг запобігти твердому сухому льоду. В цей момент, жоден солдат, в обороні, не встояв. – Касумі-чан! – Я знаю! Останньою магією активованою Ідзумі, була «Киснева камера». Ця магія «Киснева капсула», в англомовній версії, створена для лікування гіпоксії, що створювала область високої концентрації кисню. – Йошіда-семпай, Сайдзьо-семпай, будь ласка, потурбуйтесь про затримання ворогів! Поліцейські які впали від «задушливої гіпоксії», приходили до певної тями й підводилися. З іншого боку, Лео, Мікіхіко та поліцейські, які випадково опинилися поза діапазоном активації магії, затримали солдатів Сил Самооборони, які впали, бо не могли скористатися «Кисневою камерою». – Що... сталося? Сабуро, що оговтався від напівнепритомного стану, невпевненою ходою підійшов до Еріки – Ого, ці двоє, трохи божевільні.~ – А? – Нічого. Відповіла Еріка, що ненавмисно допустила переляк у свій голос, говорячи про близнюків, що забрали все найсмачніше, Сабуро, що скривив обличчя. – Краще, йди до Шіїни. – Так! Залишивши все поліції, Еріка рушила наверх із Сабуро. Перед кімнатою, в якій, здавалося, була Шіїна, стояла жінка-солдат. Еріка націлила на неї короткий меч. Безпосередньо перед тим, як вона збиралася підскочити за допомогою магії Самоприскорення, жінка-солдат, на варті, кинула до ніг зброю з інтегрованим CAD і підняла руки. – ...Що, здаєшся? Еріка не очікувала відповіді. – Ніби так. Однак жінка-солдат легко відповіла їй. – Після моєї капітуляції, ці навчання закінчуються перемогою сил порятунку. – Ха? Навчання? Однак наступні слова були не зрозумілими ні Еріці, ні Сабуро. Жінка-солдат відімкнула і відчинила двері. Все ще не зрозумівши ситуацію, до того, як його свідомість наздогнала події, тіло Сабуро кинулося до кімнати в пошуках Шіїни. Сабуро оглянув ситуацію. Перш ніж його очі знайшли Шіїну. – Сабуро-кун?! До його вух долинув її голос. – Шіїна! Сабуро кинувся вперед, але його ноги відразу заклякли. Він, не замислюючись, намагався обійняти Шіїну. Але силою волі зупинився. Не втримавшись на місці, тіло Сабуро, за інерцією, наблизилося до Шіїни. – Що ти робиш, Сабуро! Здивовано, широко відкривши очі, запитала Шіїна Сабуро, який зупинився прямо перед нею. – Я прийшов на допомогу! Шіїна, ти не поранена? З тобою нічого поганого не зробили? – На допомогу? Чому? Знову, здивовано запитала Шіїна. Але Сабуро, така реакція, здивувала ще більше. – Невже, промивання мізків?.. – Я не дуже розумію, про що ти говориш, Сабуро. Я ж всього лише допомагала з навчаннями Сил Самооборони? Сабуро розкрив рот. – Навчаннями?.. Навіть після бурчання верхня і нижня щелепи залишилися розімкнутими. Еріка звернулася до жінки-солдата, яка, відчинивши двері, знову підняла руки. – Чи не могли б ви пояснити, що це означає? З поглядом гострим як меч, вона націлила на жінку-солдата короткий меч. – Це допит військовополоненого? Спокійно запитала жінка-солдат. – Вірно! – Якщо так, то, будь ласка, опустіть меч. Погроза заподіяння шкоди військовополоненим заборонена військовими законами. – Ах, ти! Мимоволі закричала Еріка, але побачивши очі жінки-солдата, цокнула язиком і опустила меч. – Так нормально? – То я можу опустити руки? – ...Гаразд. Жінка-солдат опустила руки, не змінюючи виразу обличчя, і прийняла «розслаблену» позу. – Темою навчань є порятунок ВІП-персони. Ми розділилися на рятівників і тих хто захищатиметься, початковою умовою був порятунок ВІП-персони з цієї будівлі до вісімнадцятої години сьогоднішнього дня. Однак через непередбачувані обставини, з боку сил порятунку, умови були змінені, що все закінчиться, коли рятівники досягнуть цієї кімнати. Еріка взялася за голову лівою рукою, вільною від вакідзаші. – Тобто? Шіїна виконувала роль «важливої особи»? – Відповідь, так. Пані Міцуя співпрацює з учорашнього дня. – ...Ми не з Сил Самооборони. – Ми знаємо. Однак повідомлення про припинення тренування не було, тому ми продовжили вправу з вами, як стороною порятунку. – Хммм! Не приховуючи роздратування, Еріка розтріпала волосся. – ...Можете йти. Я не ворог Сил Самооборони, тому не маю потреби у військовополонених. – Мої вибачення. Жінка-солдат віддала честь Еріці й швидко пішла коридором. При чому залишила свою зброю на підлозі, щоб довести, що з її сторони також немає ворожості. – Господи... Який нещирий фарс. Приглушено пробурчала Еріка. – Шіїна... Це все правда? Все ще з недовірою в голосі, запитав Шіїну Сабуро. – Ти про навчання? Усе так. Мене попросила пані Цукаса і я співпрацювала з військовими. – Пані Цукаса? – Пані Тоояма Цукаса. Старший сержант департаменту розвідки Сил Самооборони. Сабуро-кун, ти з нею не зустрічався? Вона часто приходить до Третьої лабораторії. – ...Я її не знаю. – Важливіше! Шіїна втупилася в Сабуро, з виразом на кшталт «я зрозуміла щось важливе». – Чому ти втрутився у військові тренування?! Ти міг серйозно постраждати! Крім того, а що, якби тебе звинуватили у перешкоді державним справам. – Ми не завадили виконанню державних справ. Сказала Еріка збоку. – Чіба-семпай... Сором’язливо зашарілася Шіїна, згадавши про присутність ще однієї людини. Навіть Силам Самооборони заборонено буйство в околицях міста. Вони не подали заявки та не отримали дозволу на тренування, тому радше їх затримає поліція. – Хм... Чи неприпустиме це припущення і до семпая, що також брала участь в безпорядках? – Ми співпрацюємо з поліцією. До речі, пані Міцуя, ти мене знаєш? Співпраця з поліцією не дає права бігати містом розмахуючи мечем, але на обличчі Еріки не було і сліду провини. Раптом вона зрозуміла, що це фактично їх перша зустріч з Шіїною. – Будь ласка, звертайтесь до мене без формальностей. Якщо це можливо, я була б вдячною, якби ви називали мене Шіїна. ...Чіба-семпай відома навіть серед першорічок. – Он як. Тоді Шіїна. Я не захищаю Сабуро, але думаю, що для нього нормально так хвилюватися, так? Він же вважав, що Шіїну викрали. – Е!? Шіїна окам’яніла. Через кілька секунд незграбно обернулася до Сабуро і запитала: «Справді». – Так! Тут не тільки Чіба-семпай, але й пані Касумі та пані Ідзумі. Семпаї Мітсуя та Кітаяма дуже хвилювалися... Ще був великий переполох. – Як так... Пані Цукаса сказала, що розповість усім кому потрібно. – Шіїна, я не кажу що ти винна. У будь-якому разі, мабуть, було б краще розповісти раніше. – Оуу... Мило простогнала Шіїна, зрозумівши не явно сказане «легковірна». ...Наскільки б мило це не було, на щастя, Еріка не мала повадок «старшої сестри» школи для дівчат, обожнювання «молодшої сестрички», тому це не створило дивну атмосферу. – Але, попроси вибачення за хвилювання. – Так. – Чіба-семпай, мені страшенно шкода. Щиро схилила голову Шіїна. Еріка також зменшила натиск. – ...Ні, не переді мною. Перед Хонокою, Шізуку, Ідзумі та іншими. – Так, я розумію. – ...Це буде досить важко. Прошепотіла Еріка. Це було не настільки природно, як з Мідзукі. Шіїна була занадто невинною, щоб Еріка могла з нею впоратись. На щастя, Шіїна не могла почути бурчання Еріки. – Змінимо тему. – Так – Шіїна, ти раніше сказала «відділ розвідки»? – Так, як я чула, пані Цукаса працює в контррозвідці, у Департаменті розвідки Сил Самооборони. І що? З таким запитанням в погляді Шіїна дивилась на Еріку. – Відділ розвідки... Ні я нічого не мала на увазі. Вона думала, що це може бути упереджене ставлення до департаменту розвідки. Але не могла позбутися відчуття неприємного запаху від всього цього.