Міюкі трохи здивувалася, побачивши сердите обличчя Еріки, коли прийшла в їдальню, на обід.
– Еріка, ти все ще турбуєшся про вчорашнє?
До того як вони розділилися на станції, Еріка дуже жалкувала, що чоловік, який може бути таємним агентом розвідки USNA, втік в останню мить. Хоч вона не висловлювала незадоволення, її поведінка була промовистою. Це було не звично для неї, хто приховує свої справжні емоції за жартівливою посмішкою, але більш не звичним, було те, що це тривало і наступного дня.
Відповідь Еріки, на запитання Міюкі, була на пів позитивною, на пів негативною.
– Не хвилююся, він же майстерно втік.
Словом «майстерно», вона висловила своє невдоволення, але не лише ним.
– Я хвилююся стосовно того що сказав, той тип... «Не розслабляйтеся навіть в школі», значить, що серед учнів...
Здається, Мікіхіко та Хонока, що не дуже сильно були причетні до квітневого інциденту, не зрозуміли, але Тацуя і Міюкі відразу зрозуміли, що на серці в Еріки.
Тоді Саяку використовували іноземні агенти, під виглядом терористів.
Саяка не змогла повністю від цього оговтатись.
– Я хочу позбутися цього поганого присмаку.
Тацуя, це знав і розумів, тому зважаючи на почуття Еріки сказав те, що не було в його характері.
– Але, якщо вони нічого не зробили, як нам їх ловити?
– Це так...
Хоч вона так і сказала, але її тон говорив, що вона не переконана, та все ж Тацуя подумав, «добре хоч відмовив її гратися в детектива».
Еріку не назвеш «добродушною», але коли це стосується близьких друзів, навіть якщо не безпосередньо, вона «змінить тему».
– Але, хіба не бути пасивним, це погано? Це ефективно при прямій атаці, але чи буде так при пограбуванні...
– Але ми не можемо постійно про це хвилюватись...
Сміючись, похитав головою Тацуя, заспокоюючи схвильованих Лео і Мікіхіко.
– Ми не носимо дані в своїх терміналах, тому фізично нас не пограбувати. До того ж чи не смішно турбуватися про викрадення, чи пограбування на території школи. Ну, можливість, що нас фотографуватимуть є, але це не стосується конкурсу. Якщо викрадати дані в школі, краще обрати каталоги з найнижчим рівнем безпеки, але ми не настільки дурні. Чи не здається вам, що нам підсунули дезінформацію?
– Цілком можливо... Але вчорашній хлопець відрізняється від тих хто цікавиться конкурсом. Ми маємо бути пильними, а краще настороженими.
– ...Звісно.
Хоч і висловив заперечення на слова Тацуї, здається, Мікіхіко задоволений поясненням.
Та все ж Тацуї здалося, що Еріці та Лео, все ще є що сказати, але вони мовчали.
◇ ◇ ◇
Для Турніру дев’яти шкіл, обирають п’ятдесят два члени команди, тоді як для Конкурсу дисертацій лише трьох. Різниця настільки велика, що їх порівняння здається безглуздою справою. Проте, Конкурс дисертацій вважається не менш важливою подією, ніж Турнір дев’яти шкіл.
З одного боку це продовження змагання за лідерство між дев’ятьма школами магії. Зокрема, школи, що показали не значні результати на Турнірі дев’яти шкіл, палали бажанням змити ганьбу поразки.
З іншого боку, в Конкурсі дисертацій, крім трьох обраних представників, участь могла взяти велика кількість студентів.
Найбільша різниця від конкурсів доповідей та науково-дослідних презентацій не магічних старших шкіл, полягає в тому, що, на «Національному Конкурсі магічних дисертацій» в презентацію входила практична демонстрація.
Іншими словами, публікація статті включає побудову магічного пристрою і демонстрація його на сцені. Хоч це модель лише для презентацій, це не могло бути якесь пап’є-маше. Пристрій має працювати, або хоча б імітувати потрібну поведінку, ось такий Конкурс дисертацій старших шкіл магії.
Розробити магічний пристрій, створити технічну документацію, програмне забезпечення, для керування ним, каркас куди все вмонтувати, якщо потрібно, підготовка цілі, підготовка технічного персоналу, команди забезпечення безпеки... Для цього, перед змаганням залучають не тільки технічні та мистецькі клуби, а й чисто теоретичні клуби й найкращих практиків.
Кількість людей, які беруть участь в підготовці до презентації, перевищує кількість учасників Турніру дев’яти шкіл.
Конкурс відбудеться у неділю, через два тижні, тож не тільки після школи, але й в час що відведений для «індивідуальної практики» і «самостійних занять», школу наповнювали гуркіт (звуками верстатів) і гудіння (шумами активації магії). В шкільному дворі прототипи, вимірювальні пристрої, верстати заповнювали вузький простір, навіть групи підтримки сформовані з дівчат волонтерів, носили напої та перекуси, частуючи всіх задіяних. Для їх підтримки, клуб дослідників роботів навіть надав гуманоїдного 3H (Humanoid Home Helper).
– О, ось вони.
Ціль Еріки стояла посеред цієї метушні.
– Ей, Тацуя-кун.
Стоячи поряд з Ерікою, що кричала і розмахувала руками, Лео відвернувся в інший бік. Мікіхіко тримався від неї на достатній відстані в два метри, теж глядячи в протилежний бік. Ці двоє прикидалися, ніби не знали її.
– Еріка, не заважай йому...
Мідзукі що не була настільки безсоромною, як Лео, сіпнула подругу за рукав, хоч і знала, що це не допоможе. ...Як і очікувалося, це було не ефективно.
Побачивши, що до нього весело крокує Еріка, Тацуя припинив свої маніпуляції й гірко посміхнувся, ніби говорячи, «їй не допомогти», але, звісно, не всі були задоволені зупинкою експерименту.
– Чіба... Тобі варто бути стриманішою і зважати на атмосферу.
Кіріхара, який виступав як охоронець, був одним з незадоволених.
– О, Сая, ти теж прийшла провідати?
Однак людиною, якій відповіла Еріка, була Саяка, що стояла поруч з Кіріхарою.
– Отож.
– Ері-чан...
Голос Кіріхари звучав безсило, а Саяка гірко всміхнулась. Оскільки Кіріхара не почав репетувати, мабуть, він подорослішав.
– Еріка, здається ти прийшла не тільки подивитися. Щось сталося?
Сказав Тацуя, щоб взяти ситуацію під контроль, оскільки помітив, що терпіння не лише Кіріхари, але та інших старшокласників, вже на межі.
– Мідзукі покликали на допомогу і я її супроводжую.
Навіть якщо в неї на думці були власні думки, міркувала вона не повільно. Тому, піймавши попередження в голосі, вона дала швидку і лаконічно відповідь.
Почувши її, Тацуя поглянув на Мідзукі, що опустила голову перед семпаями з мистецького клубу.
– Еріка, сюди.
В цей момент, як не дивно, Міюкі вхопила Еріку за руку і потягнула у натовп глядачів. Саяка теж відійшла від Кіріхари, ставши біля Еріки і біля магічного пристрою, за командою Ісорі, відновилася робота.
– Так з чим вони там експериментують? Схоже на величезну лампочку.
Прозора сфера діаметром приблизно ста двадцяти сантиметрів на чотирьох ніжках, створювала враження величезної лампочки. Однак в цю епоху «лампочки» зникли з домашніх домогосподарств, тому на зауваження Еріки, Мідзукі продемонструвала здивування.
– Генератором плазми, кімнатної температури.
Міюкі знала, що таке «лампочка», але проігнорувала жартівливе порівняння Еріки й відповіла серйозно.
– Кімнатної температури? Це термоядерний синтез?
Запитав Мікіхіко, що як і Лео прикидався їм не знайомим, але почувши дивну фразу відмовився від цього (До речі, Мікіхіко все ще використовував офіційний тон, звертаючись до Міюкі).
Еріка, схоже, намагалася перевірити свої знання про науку і після того, як у неї виник знак питання над головою, мала питання.
– Термоядерний синтез - це тип реакції, і, здається, вона не завжди повинна бути дуже гарячою.
– ...
– ...Пробач, Йошіда. Я не розуміюся на деталях, тому гадаю, краще пізніше поговори зі старшим братом.
Додала Міюкі, побачивши порожній погляд Мікіхіко, і він похитав головою, ніби говорячи «не смертельно».
Еріка щось пролопотіла Саяці, глядячи в бік Мікіхіко, Міюкі посміхнулася (але цього ніхто не помітив) і поспішно прикрила рот.
З самого початку Лео мовчки, з цікавістю дивився на експериментальний пристрій
Посеред цієї тиші, Ісорі послав сигнал Сузуне.
Сузуне почала вливати сайони в стаціонарний CAD, за яким спостерігав Тацуя.
Ця система працювала швидше і масштабніше, ніж невеликі CAD, що зазвичай носять з собою, активізувалася складна магічна формула з безліччю шарів процесів.
Водень під високим тиском перетворювався на плазму, а вивільнені електрони стикалися з люмінесцентним склом, випромінюючи світло. Це явище можна було пояснити елементарним електростатичним ефектом, але їм вдалося розділити електрони без подачі енергії, крім того, процедура випромінювання електронів, ігноруючи електромагнітну силу, надзвичайно складна техніка що потребує постійної зміни події.
– Так це насправді лампочка?
На щастя, грубі слова що прошепотіла Еріка, перекрили гучні вигуки, – Відмінно! – Перше місце гарантовано! Їх заглушили викрики радості, що звучали то тут, то там. Міюкі, що була упевнена в успіху, тихо усміхалася, спостерігаючи за іншими, Лео стиснув кулак на грудях, Мікіхіко аплодував, Саяка підскакувала і плескала в долоні.
Світіння скляної сфери тривало десять секунд.
Водночас як світло зникло, затих шквал хвилювання.
Це всього-на-всього найбільший елемент, їм залишилося зробити ще багато дрібних речей. Помічники, що зібралися для експерименту, повернулися до своїх справ. Еріка помітила, що Саяка дивилася в один з кутків.
– Що сталося?
– Та дитина...
Вона не відповіла, а промовила лише два слова.
– Е, щось не так?!
– Ей, Мібу?!
Еріка і Кіріхара попрямували за Саякою, що раптово побігла.
Лео зреагував з затримкою.
Міюкі лиш спостерігала, поки не помітила, що Саяка переслідує дівчину з двома хвостиками.
◇ ◇ ◇
– Стій, зачекай!
Учениця зупинилася на подвір’ї вкритому травою, почувши, що їй сказав переслідувач, або зрозумівши, що з її швидкістю вона не впорається з переслідуванням.
– Що таке?
Обернувшись, впевнено запитала вона. Як не дивно, в неї був доволі сміливий тон.
– Ти першокурсниця?
У формі різних років, не було жодної різниці. Саяка запитала, припустивши з її статури та обличчя.
– ...Вірно. Ви другокурсниця Мібу-семпай, вірно?
– Так. Другий «E», Мібу Саяка. Учениця другого потоку, як і ти.
Єдина різниця в формі - наявність чи відсутність емблеми. Тільки це показувало різницю, між першим і другим потоком.
– ...Перший «G», Хіракава Чіакі.
Старшокласниця попросила представитись, і учениця не розгубилася.
Позаду почулися кроки, що зупинилися за її спиною.
Її наздогнала Еріка.
І почула як учениця представилась.
У той момент за спиною почувся шепіт Кіріхари, «Хіракава?».
Саяка не чула цього прізвища, але Кіріхарі воно було знайоме.
Однак, Саяка не могла залишити цю ученицю першого року, тому що ніколи не чула її прізвища чи імені, тому не мало значення, чи чула вона його коли-небудь. Вона не мала часу про це хвилюватися.
– Пані Хіракава, пристрій у вашій руці... Бездротовий дешифратор паролів.
Вказала Саяка, Хіракава Чіакі зблідла, прикрила мобільний термінал у своїй руці й сховала його за спиною.
– Я знаю, навіть якщо від тебе приховали. Я також користувалась цією моделлю.
На слова Саяки, очі Чіакі широко відкрилися.
Дешифратор паролів - це пристрій зі шкідливим програмним забезпеченням, що викрадає паролі, всупереч своїй назві, це машина, що автоматично вимикає системи аутентифікації, а не лише паролі, і викрадає файли з інформацією. Використовувати його можна лише в злочинних цілях. Іншими словами, користуючись цим пристроєм...
– ...Вірно. Я також була шпигуном.
Обличчя Саяки показало біль, але вона продовжувала говорити не зводячи погляду з Чіакі.
– Тож раджу тобі. Залиш це зараз. Чим довше ти продовжуватимеш з ними бачитись, тим більше страждатимеш пізніше.
– ...Мої страждання не твоя справа, семпай.
Відвернувши обличчя від Саяки, кричущим тоном, відповіла Чіакі.
Безкомпромісна відмова.
Однак Саяка не могла в цьому поступитися.
– Я не можу спокійно залишити подібного!
Жорсткішим тоном і більш жорстким виразом крикнула до Чіакі Саяка.
Навіть зараз, коли минуло пів року, іноді я не можу перестати тремтіти. Я навіть не помічала, що прикушувала губи або втискала нігті в долоні.
Насправді тіло Саяки тремтіло.
– Я не знаю з якими людьми ти сплуталась, але я однозначно можу сказати. Вони ніколи не думатимуть про тебе. Просто використають і викинуть.
Щиро сказала Саяка. Вона щиро відкрила справжні думки, а не займалась моралізаторством.
Однак ненависть, що гніздилася в серці Чіакі, була глибша, ніж думала Саяка.
– Я це знаю!
Від саморуйнування і ненависті в голосі, у Саяки перехопило подих.
– Хіба не природно, що злочинці та терористи не думають про людей, яких вони використовують. Семпай приєдналися до них, не знаючи цього? Думаю, що це грубо, але семпай ще зовсім дитина.
Ці гіркі слова дали зрозуміти Саяці, що ця першорічка, зовсім відрізняється від неї.
У Саяки була мета, якої вона хотіла досягти, але вона не знала як цим скористалися.
Напевно, вона була безнадійно наївною. Саяка не могла цього заперечити.
Однак, вона не вважала, цю першорічку більш зрілою від себе.
Що робити потім, коли досягнеш своєї цілі, навіть приєднавшись до злочинців. Повернутися до повсякденного життя в старшій школі, ніби нічого не сталося, або продовжити працювати зі злочинною організацією. Саяка відчувала, що ця першорічка не бере до уваги своє майбутнє.
Здавалося, ніби вона вперто відмовляється прислухатися до інших.
– Навіть якщо відмовитеся від себе, ви нічого не отримаєте, нічого не залишиться?!
Але Саяка не могла не сказати цього. З власного досвіду, вона була переконана, що іноді хтось повинен зупинити це.
– Семпай не розуміє. Я зв’язалася з ними не, тому що хочу чогось отримати.
Однак, знову отримала рішучу відмову у відповідь.
Саяка тонко усвідомлювала, що вона не хоче бути переконаною. Тому що, одного разу, сама була такою ж.
Переконання можна відкласти. Якщо їй дати звідси втекти, ця дитина більше ніколи не повернеться на «цей бік». Якщо над цим подумати, нічого не поробиш, треба стати трохи грубішою. Так вирішила Саяка.
– Кіріхара-кун.
– Так.
Кіріхара відразу зрозумів наміри Саяки.
Нажаль у них не було нічого корисного під рукою, але їх це не хвилювало.
Ця першорічка не знає бойових мистецтв і не має досвіду в єдиноборствах. Обоє мали «набите око», щоб побачити її рівень.
Якщо вони удвох, атакують одночасно, це має бути легко.
Навіть з об’єктивного погляду, помилок у суджені Саяки та Кіріхари не було. ...Якщо противник не має зброї.
Люди, що використовували Чіакі, були набагато гіршими, ніж бандити чи терористи.
Коли Саяка і Кіріхара синхронно рушили в перед, Чіакі кинула маленький контейнер.
– Лягай!
Крикнула Еріка, що швидко це помітила.
Двоє рефлекторно прикрилися руками.
Яскравий спалах пройшов між пальцями й засліпив очі, навіть через повіки.
Якби хтось міг розгледіти через світло, то помітив би, що повіки Чіакі пофарбовані червоним. Затіняюча фарба, замаскована тушу, та тінями для повік, запобігала світловому спалаху.
Права рука Чіакі націлилась на Саяку. З-під манжета рукава, завдяки пружинному механізму, вилетів дротик.
Еріка, якій вдалося перекрити спалах світла, прикривши очі, підвівшись, вдарила довгий веретеноподібний дротик, гілкою, яку звідкись узяла.
З розбитого дротика поширився фіолетовий дим.
Відштовхнувши Саяку, Еріка прикрила рот рукавом блейзера.
Кіріхара, який не оговтався від спалаху, вдихнув дим, що став майже прозорим. Несподівано, його тіло злегка похитнулося і він безсило впав на коліно.
«Нервово-паралітичний газ.»
Еріка не промовила, а лише подумки клацнула язиком.
Супротивник був більш підготовлений, ніж очікувалося.
У школі, де заборонено використовувати CAD, не можливо ефективно використовувати магію Прискорення.
Навіть якщо ви виграєте в чисельності, озброєний має перевагу перед беззбройним. А у ситуації, коли ви не знаєте, якою зброєю володіє опонент, не можливо діяти недбало.
...Однак тут була одна людина, що не дотримуватися цієї логіки. Лео, який лежав на траві (що було результатам буквального виконання попередження Еріки) дико кинувся в бік Чіакі.
Від цієї сили, Чіакі не змогла стримати вигук «Хі!»
Вона підняла праву руку і направила її на Лео.
Можливо дротики були перезарядні, або вона використовувала іншу метальну зброю.
Зараз цього не можна було сказати.
Раптом, Лео з ник з поля Чіакі.
У наступний момент, коли вона заклякла, відчула сильний удар в талію, від якого вона безсило впала на спину, вдарилася потилицею і втратила свідомість.
– ...Перестарався?
Лео що відштовхнув Чіакі обома руками, трохи підвівся і запитуючи, озирнувся назад.
– Саме так... Швидше вставай. А то схоже на те, що ти намагаєшся її зґвалтувати.
– Ха!.. Це не так!
– Так, так, я розумію.
Еріка цілком серйозним поглядом дивилась на Лео, погляд якого був збентеженим.
Очі Еріки дивилися на Лео, який встав, а не на Чіакі, яка впала.
Це був погляд професійного гравця на скачках, що оцінює чистокровного скакуна.
◇ ◇ ◇
Канон, вислухавши доповідь (як глава дисциплінарного комітету) про те що сталося, кинулася до медпункту і побачивши ученицю першого року у ліжку без свідомості, та пару другокурсників, які лікували подряпини, зітхнула з полегшенням.
– Ви, перестаралися...
Знову зітхнула Канон, вислухавши обставини від Саяки.
Зазвичай, Кіріхарі та Саяці не хотілося б чути визначення «перестаралися», від Канон, що, здається, щодня виходить з-під контролю, але оскільки зараз їх опонент без свідомості, від удару головою, вони не могли нічого сказати.
– То що вона зробила? Щойно я чула, що вона просто мала нелегальну електроніку, і фактично не зробила жодних незаконних дій і жодної шкоди.
Це також було незаперечне свідчення.
Саяка з самого початку була серйозною, а Кіріхара не знав що сказати.
Але тут були не лише люди, яких можна було залякати таким напором.
– Хіба не законного пристрою для зламу не достатньо, щоб її затримати?
Провокаційним тоном запитала Еріка, Канон різко глянула на неї.
– ...Я кажу, проблема в тому, що ви перестаралися. Злочин і покарання повинні бути співвідносні.
– Заза-агалом〜, ми піймали, не щоб покарати її. Я просто хотіла захистити однолітка, якого використовують брудні дорослі.
Ви оглушили того, кого хотіли захистити. Вона вдарилась головою.
Вона опиралася прихованою зброєю, тут нічого не поробиш. У мене немає жодних причин допомагати людям, ціною власних травм.
Канон та Еріка протистояли одна одній.
Саяка відчула напруження від раптової зміни атмосфери, але медсестра не проявляла бажання розбиратися, тож вона відмовилась від можливості, щось сказати.
– Отже, глава Чійода. Подбайте про це, будь ласка.
Перебив їх саме Лео, що стояв підперши стіну.
– Ходімо.
– Стривай, чого це раптом?
Еріка, якій було запропоновано швидко залишити кімнату, переключила свій гнів на Лео.
Але цього разу вона на нього не розсердилась.
На мить на обличчі Лео з’явилося обурення і він відвернувся.
– Відтепер, це робота дисциплінарного комітету. Я не знаю як, але усе нормально, якщо іскра не долетить до Тацуї, Мідзукі та Мікіхіко.
– Постривай!
Наздоганяючи Лео, який залишив її позаду, відвернувшись, Еріка також вийшла з медпункту.
Коли гамірні першорічки (принаймні одна особливо галаслива) зникли, Канон трохи заспокоїлась.
Вона знову поглянула на обличчя першорічки, що лежала на ліжку. Її профіль щось викликав в пам’яті Канон, але доки та без свідомості вона не могла це підтвердити. Канон поглянула на лікаря.
– То в якому стані ця дитина, сенсей?
Почувши питання Канон, лікар Асука Сатомі посміхнулась миролюбною посмішкою.
– Не хвилюйся. Немає жодної аномалії ні в мозку, ні в кістках. Вона сама незабаром прокинеться.
Асука була особливим лікарем, здатним до візуально біологічного випромінювання та виявляти аномалії тіла. Вона мала можливість поставити більш точний діагноз, ніж найточніший прилад в лікарні, лише поглянувши на пацієнта. Якщо вона каже, що все нормально, в цьому можна бути впевненим.
– Ну тоді, чи можете зв’язатися зі мною, коли ця дитина прокинеться.
– Добре. О, але не скаржтесь, якщо ця дитина втече, добре? У мене не має бойових навичок.
На напівжартівливі слова Асуки, що вона прошепотіла з посмішкою, Канон усміхнулася і кивнула.
– Хіба може сенсей дозволити постраждалому втекти?
Канон залишила медпункт разом з Саякою і Кіріхарою, чиє лікування завершили.
◇ ◇ ◇
Канон - голова дисциплінарного комітету і, одночасно, вона відповідала за супровід Ісорі.
В охороні Конкурсу дисертацій використовували систему, в якій за один об’єкт відповідало кілька охоронців, тож у супроводі Ісорі, був принаймні ще один студент другого року, але Канон не мала наміру залишати цю роль іншим.
Ось чому вона повернулась на подвір’я, де проводився експеримент, не чекаючи доки отямиться першорічка, покази якої вона повинна була вислухати.
Тут вона знову зустріла проблемну ученицю першого року (одним словом Еріку), що була втягнута в нову історію. Один учень стежив за нею з суровим виразом на обличчі. Еріка здавалося слухала його з безтурботним виразом, не звертаючи уваги.
Хоча про себе нагадав головний біль, вона не могла просто не помічати цього, і Канон поцікавилась про ситуацію у найближчого члена дисциплінарного комітету.
– Ей, Шіба-кун, що тут відбувається?
Тацуя, безумовно є членом дисциплінарного комітету, який очолює Канон, але зараз він також бере участь в експерименті, як один з представників на Конкурсі дисертацій.
Попри те, що він зараз під охороною, вона як супровід не повинна відволікати його, коли він активно набирав на клавіатурі, та схоже Канон не усвідомлювала цього.
Звичайно, Міюкі, що стояла за Тацуєю підняла свої брови, але він обернувся, відволікшись від екрана і не здавався особливо ображений.
– Здається, Секімото-семпаю не сподобалося, що Еріка та Лео тут тиняються.
Почувши це і ще раз поглянувши на ситуацію, їй стало зрозуміло, що більше роздратованих поглядів було направлено на Секімото, ніж на Еріку. Канон, з роздратованим виразом на обличчі, підійшла до двох учасників суперечки.
– …Що сталося, пане Секімото?
Члени дисциплінарного комітету не мали терміну повноважень. Якщо вони самі не подавали у відставку, то залишалися членом дисциплінарного комітету до закінчення школи. Марі й Тацумі подали у відставку, скориставшись зміною студентської ради, як приводом, а от Секімото залишився в рядах комітету. Наразі, він був єдиним учнем третього року в дисциплінарному комітеті.
– Чійода... ні, це не так вже важливо. Вони не члени дисциплінарного комітету і не призначені клубним комітетом, тож я попередив, щоб вони не заважали охороні, тиняючись тут.
Канон хотілося схопитися за голову, хоча це їй не властиво. Чому цей семпай настільки хвилюється, щиро, подумала вона.
– ...Немає жодних причин заважати учням першого року спостерігати за експериментом для підготовки на наступний рік чи навіть рік по тому. Якщо вони будуть заважати охороні, ми будемо обережні. Пане Секімото, оскільки, цього разу, ви не були призначені для супроводу, можете залишити це нам.
На слова Канон його очі раптово звузились, але, не даючи йому часу на заперечення, вона звернулась до Еріки.
– Чому б вам сьогодні не піти до дому? Якщо поглянути з іншого боку, ваші сьогоднішні дії можуть бути розцінені, як напад чотирьох людей на одного.
Побачивши, що Канон, намагається використати попередню подію, щоб втримати ситуацію під контролем, Еріка з насмішкою посміхнулася.
Зрозумівши, що це просто звичайний трюк, Канон відчула прилив крові до голови. Однак якби вона продовжила, ситуація лише погіршиться б.
Перш ніж Канон стиснула зуби, Еріка безцеремонно розвернулась до неї спиною.
– Мені час повертатися до дому. Тацуя-кун, Міюкі, до завтра.
– ...Я теж до дому. Побачимося, Тацуя.
Побачивши, що два першорічки швидко ідуть геть, Канон з полегшення видихнула.
В цей момент, її термінал завібрував, повідомляючи про вхідне повідомлення.
Поглянувши на його зміст, вона проігнорувала Секімото, який, здавалося, щось хотів сказати й розвернувшись попрямувала назад до медпункту.
– О, Канон, зачекай.
Ісорі, що здійснював централізований моніторинг даних, що надходили з вимірюваних приладів, на інформаційному терміналі, побіг за Канон. Хоча це виглядало, ніби він залишив обов’язки, під час експерименту, ніхто його не винив.
Секімото повернув зацікавлений погляд на екран термінала, який Ісорі не встиг закрити. ...Звідкись протягнулася рука і пристрій вимкнувся.
– Ічіхара.
– Секімото-кун, я гадала, тебе не цікавить ця практична тема досліджень.
Секімото, що повернувся з похмурим виразом, відповіла з непроникним обличчям Сузуне, ніби її тіло взагалі не випромінювало тепла.
– Моя думка, що слід дотримуватися базових теорій, як Кардинальний код, і вдосконалювати самі техніки, не змінилася, але це не означає, що я не цікавлюся практичними технологіями.
– Я не збираюся нехтувати базовою теорією. Щоб зменшити ризики, пов’язані з практичним застосуванням, необхідно перевіряти базову теорію, а не вивчати теорію заради теорії.
– Перевірка і дослідження різняться. Дослідження це створення. Перевірка не створює нічого нового.
– Теорія що не несе користі для людей, нічого не вартує. Лише теорію, що може використовуватись на практиці, можна називати теорію.
– Хоча зараз це здається марним, дослідження базової теорії принесуть більше плодів у майбутньому.
– Великі плоди в майбутньому не є підґрунтям для відмови від незначного прогресу сьогодні. Майбутнє це накопичення досягнень сьогодення.
Двоє учнів третього року спокійно, але вперто сперечалися. Спостерігаючи за їх фігурами, поглядом поверх монітора, Тацуя пригадав чутки.
Що на шкільному відборі на Конкурс дисертацій Секімото насправді зайняв не четверте місце, а друге, відразу, після Сузуне, її нинішня відмова, що нагадувала ворожнечу, складала велике значення.
Тоді йому стало трохи цікаво, чому Сузуне так не подобається кандидат на Конкурс дисертацій - Секімото, та побачивши настільки явне протистояння в базових позиціях, Тацуї усе стало зрозуміло. І як бачив Тацуя, тут Секімото був більш ворожим. «Секімото все ж вважає, що він більше підходить на роль представника...», склалося враження у Тацуї.
Занадто велика гордість іноді може викликати втрату здорового глузду. Він би не сказав, що Секімото заспокоїть сварка, загорнута в обллат15. Наскільки він зараз бачив це навряд чи буде кінцем. Можна бути впевненим, наступного разу він перейде до прямолінійніших дій. І немає гарантій, що це буде законно і мирно.
«Не хотілося б, щоб це було проблемою».
Хоча у нього було сильне передчуття, що бажання не здійсниться, Тацуя не міг не сподіватися.
◇ ◇ ◇
Лео вийшов через шкільні ворота і мовчки йшов за Ерікою.
Однак, у нього не було думки йти разом до дому
Від шкільних воріт до станції йшла майже пряма дорога.
Просто не було гострої потреби йти в перед.
Він гадав, що в Еріки повинні бути схожі обставини.
Вони йшли в одному напрямку і в одному темпі, це просто випадковість.
– Лео.
Тож, коли вона раптово назвала його ім’я, Лео несподівано зупинився.
Еріка теж зупинилась.
– У тебе є час сьогодні?
Лео не зміг зрозуміти сенсу питання відразу, тож стояв, втративши мову.
Еріка розвернулася.
Її спідниця затанцювала, але очі Лео були прикуті до її очей
В них не було солодкого погляду.
Не було жодних пустощів.
Це був сталевий погляд, що здавалося, розріже його.
– То, як?
Знову, коротко, запитала Еріка.
Це розвіяло прокляття Лео.
– ...Конкретних планів не має.
– Тоді, ходи зі мною.
Знову різко розвернувшись на п’яті, Еріка жваво рушила у перед.
Лео мовчки узяв той же темп.
Усе виглядало так само як і раніше.
Але сенс змінився на сто вісімдесят градусів.
◇ ◇ ◇
Канон почекала Ісорі та увійшла до медпункту, Асука, що відправила повідомлення, привітала їх ніжним голосом. Та, коли вона побачила фігурку Чіакі що боролася в її руках, відчуття «ніжності» розсіялося як туман.
– Учителю... У вас же «немає бойових навичок», хіба ні?
Це не вперше, коли вона так недбало запитує те, чого не розуміє.
– Ей, це лікування Хіба це схоже на бій?
– ...
– ...
Не тільки у Канон був здивований погляд, але й у ще однієї людини, що не наважувалася увійти.
– Ем... Я хочу поговорити з цією дитиною, відпустіть її й дозвольте сісти.
– Добре.
Вони просто в одну мить полишили дотепності, якими обмінювались і Асука, широко посміхнувшись Чіакі, відпустила її. «Щоб трапилося якби розмова і далі продовжилася у цьому руслі?», з холодом подумала Канон.
Аби позбутися від цього, Канон перевела погляд на Чіакі, що повільно підвелася розмахуючи головою.
– Позавчора ти не постраждала?
На запитання Канон, Чіакі розплющила очі від несподіванки й швидко спробувала сховати вираз на обличчі. Вона, схоже, зрозуміла, що однією з тих, хто переслідував її перед станцією, була Канон.
– Позавчора та й сьогодні, це було безрозсудство. Якби ти помилилася, то отримала б серйозну травму.
В тоні Канон не було жодного відтінку перехресного допиту. Швидше, це був ніжний голос.
– Але я не можу просто спостерігати за подальшою ескалацією. Я повинна тебе зупинити, саме тому, що ти нічого не зробила.
Це було найдалі, куди могла відступити Канон. Оскільки їй доручили посаду глави дисциплінарного комітету, у неї зародилося почуття обов’язку підтримувати молодшокласників. Якби не це, вона б вже про все забула, через свій природний темперамент.
– Ти сказала Мібу, що нічого не хочеш. Тоді, чому ти вирішила викрасти наші дані?
Не зважаючи настільки м’яко вона намагалася постелити, опонент, здавалося, бачила усе по іншому.
– ...Я не збиралася красти данні. Моєю цілю було переписати програму роботи магічного пристрою для презентації, щоб його більше не можна було використовувати. Для цього я і запозичила дешифратор паролів.
– Ти хотіла, щоб наша презентація провалилася?
Всередині, за стриманим турботливим виразом, Канон миттю скипіла. Бо вона намагалася завадити сяйву Ісорі (особистій мотивації Канон). Сьогодні вона справді терпляча.
– Зовсім ні! Я не думала що вона повинна провалитися!
Однак реакція Чіакі трохи відрізнялася від очікувань Канон. Канон зосередилась на своїх плечах, концентруючись на почуттях, що гризли, щоб вони не вибухнули. У словах Чіакі, яка сказала неочікуване, не було брехні. Принаймні Канон відчула, що Чіакі не хотіла призвести до провалу презентації.
– ...Мені шкода, але, напевне, той хлопець усе виправив би. У цього хлопця стільки талантів. Однак я подумала, що він трохи панікуватиме, якщо програма зазбоїть прямо перед запуском. Я подумала, що було б не погано, якби він провів багато безсонних ночей. Мені просто хотілося б побачити його несподіване обличчя!
– То це переслідування?.. На щастя, не сталося нічого серйозного, але якби щось сталося, тебе могли б виключити зі школи.
– Це немає значення! Якщо я можу шокувати того хлопця! Не можу дозволити, щоб тільки у цього хлопця були добрі очі!..
Прокричала Чіакі, ридаючи на ліжку.
Канон з розгубленим обличчям поглянула на Ісорі.
Ісорі, що слухав розмову неподалік від ліжка, кивнув Канон і підійшовши, сів на стілець біля ліжка.
– Хіракава Чіакі... Ти молодша сестра Хіракави Кохару, вірно?
Тремтячі плечі Чіакі здригнулися і затремтіли з іншої причини.
Ісорі, що був техніком на Турнірі дев’яти шкіл, природно був знайомий з Хіракавою Кохару, що була частиною тієї ж інженерної команди.
– Ти думаєш, що саме через Шібу-куна твоя сестра опинилась в такій ситуації.
Ісорі, що був присутній на місці інциденту, через який Хіракава Кохару задумалась про те, щоб кинути школу, одразу зрозумів, хто «та людина» та «той хлопець», про якого говорить Чіакі.
– ...Хочете сказати це не так?
У відповідь на питання Ісорі з вуст Чіакі пролунав тихий голос, немов прокляття.
– Хоча він міг запобігти трагедії з пані Кобаякавою, він цього не зробив. Той хлопець не врятував пані Кобаякаву і моя сестра повинна була взяти на себе відповідальність...
Ісорі обережно поклав свою руку на плече Чіакі, але вона їх швидко скинула.
Глядячи на скинуту руку, Ісорі продовжив говорити неймовірно гірким тоном.
– Якщо Шіба-кун несе відповідальність за цей нещасний випадок, то я також винен. Бо я не помітив цей трюк. Винні усі техніки, включаючи мене. Це не лише відповідальність Шіби-куна.
Він сказав це не лише для того, щоб захистити Тацую. Як один з техніків, що був присутній на матчі Ілюзорної битви Турніру дев’яти шкіл, на якому, через аварію, Кобаякава впала і тепер не в змозі відновити свої магічні здібності, Ісорі відчував вину і відповідальність.
– Не смішіть мене.
Однак Чіакі висміяла такі думки Ісорі, продовжуючи тримати голову в низ.
Ісорі підняв руку, зупинивши Канон, що скочила на ноги.
– Навіть моя сестра цього не знала. Ісорі-семпай точно не міг зрозуміти. Лише той хлопець міг помітити пристрій. Та людина так і сказала. Не зважаючи на це, хлопець нічого не зробив, тому що він не мав нічого спільного з сестрою!
Канон розгублено поглянула на Ісорі В Ісорі був такий же вираз. Зі слів Чіакі не було зрозуміле ставлення до нього. Здається, Чіакі хвалить Тацую. Схоже вона навіть захоплюється ним. Слова «та людина», через велику плутанину в їх головах, пройшло повз свідомості двох людей.
– Він міг зробити що завгодно і за звичкою нічого не зробив... Напевно він насміхається над некомпетентністю інших.
У відповідь на погляд Канон, Ісорі похитав головою, нічого не сказавши. Він якось зрозумів почуття Чіакі. Коли вас зраджує той у кого ви вірили, у вас виникне глибша ненависть, ніж ненависть, до ворогів, з якими ви боретесь. Навіть якщо це була одностороння віра.
– Насправді, він може вільно використовувати магію, він навмисно прикидається не здатним, щоб бути учнем другого потоку і топтати гордість першого та другого потоків, щоб насміхатися над ними, саме така він людина!
– Так, так, досить.
Поки Канон і Ісорі втратили дар мови, від продемонстрованих неймовірних ненависті і марення, розслаблений голос перебив промову Чіакі.
– Це наказ лікаря. Пані Чійода продовжимо завтра.
– Асука-сенсей...
– Ми ще залишимо її на ніч, потримаємо її в лікарні при університеті. Я зв’яжуся з батьками, ви двоє повертайтесь до підготовки. У вас же вже не залишається днів.
Канон, здавалося, хотіла щось заперечити Асуці, та Ісорі зупинив її й вони вийшли з медпункту.
◇ ◇ ◇
Еріка сиділа поруч з Лео у двомісній кабіні.
На одинці з однокласницею, у тісній машині. Навіть Лео, що віддавав перевагу їжі більше, ніж жіночій компанії, не міг залишатися спокійним.
Навіть знаючи, що інша сторона це Еріка, йому було трохи незручно.
І з іншого боку була Еріка, тому це і було незручно.
Об’єктивно кажучи, Еріка була рідкісною красунею. Навіть її груба поза, яку вона прийняла, щоб дивитися у вікно, опершись ліктем у нього, виглядала красивою, через її хорошу фігуру чи у результанті заняття бойовими мистецтвами.
Мало того, від неї відчувався солодкий запах.
Сидячи поруч, він не міг дивитися прямо на неї, але й повністю ігнорувати це теж не міг, його очі іноді знову зосереджувалися на ній.
Лео почав шкодувати, що прийняв запрошення, перш ніж дізнався про місце призначення.
На щастя, тиша, що посилювала незручність, тривала не довго.
– ...Не думаєш, що це надзвичайно просто?
– Що саме?
Після успішної відповіді на раптове питання, Лео подумки полегшено видихнув.
– Вчора нас попередили про невідомого інформатора не відомих ворожих іноземців, а сьогодні ми знаходимо ученицю зі шпигунським обладнанням. І це було настільки погано, ніби вона говорила, «будь ласка, знайдіть мене».
– Пробач... Я думаю, це було важко.
– Дурню. Важко було піймати її. Не звичною є легковажність з якою вона відкрито носила пристрій для зламу.
– Зрештою, вона аматор.
– Ум...
Хоча вона швидко кивнула, у відповідь на слова, що прошепотів Лео, Еріка, здавалося, не була переконаною.
– Що не так?
Від незвично похмурого ставлення Еріки, Лео нарешті зрозумів, що вона відчуває, що це не можна сприймати як жарт.
– Це ще не кінець... Ця дитина може бути першою пробою.
– Це приманка, щоб нас відволікти, а злочинець хтось інший?
Цього разу мовчання було згодою.
– ...То, насправді ти взяла мене, щоб ми як детективи вирахували справжнього злочинця?
– Це не можливо.
Коли Еріка відрізала, повернувшись до себе звичайної, Лео відчув більше полегшення, а ніж розізлився.
Така ситуація у тісному салоні на самоті, здається, нашкодить психіці Лео.
– Я не чекаю, що ти будеш працювати головою.
– Ей, що?
Як і очікувалося, таку грубість він не міг не помітити.
– Ні я, ні ти, не призначені для розумової роботи. Такого роду справи залишимо Тацуї-куну?
Однак, слова, «не підходимо для розумової роботи», було важко спростувати.
– Замість того щоб прикидатися, для нас є більш підходяща робота.
Зі звуком «Пін!». Схоже, що двоє думали однаково. Хоча вони двоє будуть рішуче заперечувати це.
– Охорона.
...Ціль ворога Конкурс дисертацій. Навіть якщо навмисно не шукати їх, коли почнеться Конкурс дисертацій, вони самі себе проявлять.
– Пріоритет контратака, а не захист.
...Потрібно просто почекати.
– Страшна жінка... Ти збираєшся зробити Тацую приманкою?
...Поки нічого серйозного не станеться, усе добре.
– Тацуя-кун не помре, навіть якщо вони спробують.
Навіть якщо вони на це налаштовані, Тацуя не постраждає.
– Ха, вірно.
Ми повинні зробити все можливе, щоб притиснути шпигуна.
Лео та Еріка домовилися, за допомогою несказаних слів між рядків.
У тісній кабіні зазвучав злий людський сміх.
Якби Тацуя це почув, він би розірвав би з ними стосунки, на щастя, його тут не було.
Однак, сміх раптово припинився.
– Але для цього дечого не вистачає.
Повернувшись, стала серйозною Еріка.
– Чого не вистачає?
Припустивши що це серйозна тема, Лео уважно прислухався.
– Лео у тебе першокласний потенціал, як піхотинця. Якщо ти використовуватимеш комбінацію з пістолета та короткого меча, я думаю ти будеш кращим за Хаторі-семпая і Кіріхару-семпая.
Раптом отримавши високу оцінку, Лео не зрадів і не завагався, а занурився в депресію.
– У тебе непогані вроджені якості, в бою на відстані поля зору ти переможеш.
Однак минуло лише кілька секунд, коли він усе обдумав.
– ...Тож? Хочеш сказати, що існує проблема з моїми нинішніми можливостями.
На різку відповідь в Лео, Еріка кивнула без жодного подиву.
– Ти сказала, що чогось не вистачає?
– У тебе немає вирішального фактора.
– Вирішального фактора?
Ти можеш називати його, вирішальною або смертельною технікою. Техніка, що надійно знешкодить опонента. Техніка, що змушуватиме опонента відчути велику загрозу. Навіть якщо ти насправді не використовуватимеш її, вона надасть тобі перевагу, лише своєю наявністю. У тебе її не має.
– ...У тебе є?
– Так. Мені потрібна спеціальна «мітла», але з нею у мене є таємний меч, який неодмінно розтрощить супротивника.
– Хе...
– У тебе немає навичок що дозволять точно вбити противника? Короткий двокомпонентний меч, що створив Тацуя-кун, залежно від використання і налаштувань, може мати велику вбивчу силу.
Кабіна перейшла на смугу низької швидкості. Вони наближалися до місця призначення.
– ...Авжеж. У мене не має техніки, що передбачає вбивство противника.
Навіть у квітневому інциденті, Лео залишився позаду і насправді не бився з членами Бланш. На відміну від Кіріхари та Еріки, він не знав насильства, розрізання чи розривання людської плоті.
– Готовий її освоїти?
Погляд Еріки пострілом дивися прямо в очі Лео.
– Ти готовий забруднити руки людською кров’ю? Наступний ворог, певно, буде таким противником. Можливо нам не доведеться цього робити. Вчителі, семпаї чи навіть Тацуя-кун можуть про це подбати. Але якщо ти не просто сторонній спостерігач, а збираєшся серйозно діяти, маєш бути готовим вбити один одного.
– Дурне питання.
Лаконічно і коротко відповів Лео, не відводячи очі від погляду Еріки.
Кабіна уповільнилася, в’їхала на платформу станції й зупинилася.
Відкривши двері, Еріка вийшла на зовні.
У ніс Лео вдарив запах припливу.
Перш ніж підтвердити назву станції, він подумав, що вони не далеко від кордону з Канагавою і зовсім близько до моря.
Еріка зупинилася й озирнулася назад.
– Тоді, я покажу тобі.
Через плече, через яке вона озирнулася, проникали промені світла.
– Секретний меч - Усуба Каґеро. Це ідеальна для тебе техніка.
Заявила Еріка.
◇ ◇ ◇
Сонце вже сіло і весь шлях до станції був освітлений вуличними ліхтарями.
Сьогодні з ними, замість Лео та Еріки, йшли Канон та Ісорі.
– ...Зрозуміло, це і було мотивом.
З переконаним виразом кивнув Тацуя, вислухавши обставини від Канон, що здавалася не рішучою.
– Що ж це! Це ж просто образа!
– Хіба це не більше спалаху гніву?
Відразу, в допитливості, схилила голову Шізуку, на слова обуреної Хоноки. Для них двох історія не мала переконливості.
– Можливо інакше вона не могла впоратися з цим усім...
– Я впевнена, що вона дуже любить свою сестру... Я не можу прийняти того, що намагалася зробити пані Хіракава, але я можу трохи зрозуміти її почуття.
На відміну від них, Мікіхіко та Мідзукі говорили зі співчуттям.
Тацуя дуже зацікавили контрастні думки учнів першого і другого потоку, але звісно ні словом, ні виразом він не показав цього.
– Але тоді, здається, не проблема, якщо ми дамо їй спокій.
Тацуя сказав не те, що думав про інцидент, а те що потрібно робити далі.
Почувши думку Тацуї, Канон та Ісорі разом схилили голову.
– Ти ж ціль?
Запитала Канон більш з хвилюванням, ніж здивуванням.
Тацуя, з вибаченням у погляді, похитав головою.
– Саме так... Усі були втягнуті, бо я був цілю. Але це не викличе проблем. Захист не настільки слабкий, що б його можна було зламати грубим дешифратором паролів.
– Ні, я не хвалюся, оскільки обладнання контролюється не тільки системою безпеки, ми ще співпрацюємо з клубом роботехніки... Якщо вони дізнаються, що прогалини не створити, їм доведеться збільшити натиск. Якщо усе через Хіракаву-семпай, гадаю краще щоб семпай її й переконала, в кращому випадку вона задумається...
Нахмуривши брови, від такого сурового (милого) виразу більшість людей охопило б хвилювання, Ісорі запропонував найефективніше рішення, але Тацуя все ж похитав головою.
– Давайте не будемо втягувати Хіракаву семпай у цю справу. Хоча вони сестри, вона не має до цього жодного стосунку і відповідальності.
Хоч старша сестра Хіракави не була пов’язана з ситуацією, та вона, як мінімум, була причиною того, чому її сестра вийшла з-під контролю.
Однак Ісорі, здавалося вразили слова Тацуї, який говорив, що це не має значення.
– Ей, то ти м’яка людина.
Це був не жарт, Канон дійсно здивувалась.
Тацуя похитав головою сильніше, ніж два попередніх рази, Міюкі ховалася там де її випадковий похмурий погляд не попадався на очі старших учнів.
– Відчуваю, що це буде клопітно. І, до того ж навколо нас останнім часом крутилася не лише молодша сестра Хіракави.
Після цих слів, обличчя присутніх раптово напружилися, Канон, Ісорі та Мікіхіко, забігали навкруги очима.
Хоча жодних підозрілих фігур виявити не вдалося, Ісорі та Мікіхіко відчули незначні коливання на місцевості беззмістовні брижі сайонів.
– ...Зрештою, може візьмеш охорону?
Запитала Канон, що підтвердила правдивість слів не через коливання в просторі, а через вагання, що плавало на обличчі Ісорі.
– Ні. Без сприятливих здібностей сприйняття Саєгуси-семпай, буде важко спіймати хвіст.
Вказуючи, що більше немає того, кого можна залучити, Тацуя похитав головою в четверте.
◇ ◇ ◇
Тимчасом, в будівлі для оренди різними організаціями в Ікебукурі, однак це не був розкішний ресторан у китайському кварталі. Йокогами. В приватній кімнаті в Шинаґаві, чоловіки близько сорока років і близько двадцяти п’яти років, зустрілися з молодим чоловіком старше двадцяти.
– Вибачте, я змусив вас чекати?
Молодий чоловік щойно прийшов. Як показували його слова, він вибачався за це. Однак, не було схоже, що він принижувався, в поєднанні з ввічливою зовнішністю, його тон створював аристократичний образ.
– Ні, ми щойно прийшли.
Відповів старший чоловік, слова його були тактовними, але тон був зверхнім і недбалим. Він не був занадто неввічливим, але інакше, як надмірно грубим, його відношення не назвеш. Молодику було байдуже, чи вважають його грубим, чи ні. І останнім сів молодий чоловік років двадцяти п’яти, зберігаючи мовчання.
– До справ, старший Чжоу.
Звернувся до молодика чоловік.
– З дівчинкою, схоже, усе пішло не так.
– Я розумію стурбованість шановного Ченя.
Молодик, на ім’я Чжоу, спокійно сприйняв залякування чоловіка.
– Однак дівчина не знає про нас нічого особливого, тому, схоже, ризику інформації не має.
– Ха?
На впевнений тон молодого Чжоу, Чень пильно поглянув на нього.
– То ви попрацювали над нашою співучасницею, вірно?
– У такому віці вони чисті і пристрасні. Вони хочуть більше говорити ніж слухати, щоб показати свою значущість і зосередити увагу на собі. В цей період, відчуття для них важливіші, ніж знання.
Завдяки цьому, вони розповіли їй досить багато, але Чжоу легковажно посміхався, тож Чень з підозрою поглянув на нього. Але в голосах не було огиди, що виражала б внутрішній конфлікт.
– Якщо містер Чжоу так каже, усе буде добре. Я сподіваюся шансів не буде.
– Зрозумів. Перевірю ситуацію найближчим часом.
Задоволено, спостерігаючи за тим, як молодий Чжоу люб’язно вклонився, Чень похитав дзвіночок на столі.
Молодий Чжоу помітив різкий погляд іншого молодика Люй Ґанху, направлений на нього, але його вираз на обличчі незмінно легко усміхався.
Далі
Том 6. Розділ 6 - [6]
[6] Обідній час, учнівський кафетерій. Тільки тому, що це старша школа магії, вона нічим не відрізняється від художньої чи наукової школи. (Мали різницю, якщо це освітній заклад спрямований на освіту старшокласників, дітей чи жінок). Хаотичні звуки, перекривалися між собою, створюючи суєту. Однак серед цього простору хаосу був неочікуваний простір порядку. Куточок біля входу на мить заспокоївся, перетворившись на направлене захоплення. Тим хто мав вплив змінити атмосферу в цілому кутку (домінувати над іншими) була Міюкі, чия краса, останнім часом, стала ще яскравішою. Міюкі не вагаючись попрямувала прямо до столика Тацуї, мимохідь очей спрямованих на неї. – Старший брат, я змусила вас чекати. Тацуя похитав головою і посміхнувся Міюкі, що вклонилася йому. Вслід за Міюкі, злегка вклонилася Хонока, Шізуку ж, кивнула настільки не помітно, що можна було не помітити, як би він не був зосереджений. Те, що Тацуя з компанією займають столик першими, а компанія Міюкі приєднується пізніше не було якоюсь сталою умовою. Зворотне теж досить звичне явище, зі співвідношенням чотири до шести. Однак практично не бувало, щоб Міюкі не приходила туди де знаходиться Тацуя. – О, пані Міюкі. Ви вже прийшли? – Ми щойно прийшли, Мідзукі. Підійшли Мідзукі та Мікіхіко, що відійшли за їжею. – Тоді й ми сходимо. Тацуя підвівся, помінявшись з Мідзукі, що сіла, і закликав поглядом, «ходімо». Коли Міюкі, Хонока і Шізуку попрямували до буфету, Тацуя, в їх супроводі, збирав зовсім інші погляди, ніж Міюкі. Четвірку, що повернулася чекали лише Мідзукі та Мікіхіко. – Еріка і Сайдзьо-кун ще на заняттях? Безтурботно запитала Хонока, про двох людей, яких не було видно. Вона не сильно хвилювалася про це. Бували випадки, коли вони не всі збиралися на обіді, до прикладу, Тацуя що останні декілька днів займався монтажем обладнання для презентації (точніше, налаштуванням керуючої програми), не мав часу обідати в їдальні (звісно, Міюкі слідувала за Тацуєю). У певному сенсі, при сучасній системі освіти, досить звичним було бачити, що при завершені занять студенти розходяться по своїх справах. Здається, Хонока запитала це, лиш для того, щоб розпочати розмову, замість штамового «сьогодні гарна погода». – О, ці двоє, мабуть, відпочивають сьогодні. Від несподіваної відповіді Тацуї, очі Хоноки засяяли. – Е, ці двоє, разом? – Разом. Бачачи очікування в очах (?) Хоноки, Тацуя відразу зрозумів, що вона не правильно це зрозуміла. У будь-якому випадку, вона змінила вираз на зловісну посмішку і злегка кивнула. – Дивно... Але, можливо, це не так? Ніби собі під ніс прошепотіла Шізуку, схиливши голову. Тон був байдужим, але в очах була цікавість. – Е, невже?! – Мідзукі, навіть якщо ти питаєш, я не знаю, що відповісти. Міюкі відповіла Мідзукі, що округлила очі, і посміхнулась. Міюкі була в тому ж класі, а Мідзукі - ні, тому її відповідь була природньою. – О вірно... Розгублена Мідзукі забігала очима, в пошуках свого «рятувального човна». – ... – ... – ... – Що? Ні, я не думаю, що тут щось подібне... Ніби змовившись, погляди чотирьох дівчат зосередилися на Мікіхіко, який поспіхом дав відповідь. – Якщо говорити про це, учора вони знову пішли до дому у двох. Підлив масла у вогонь Тацуя. Нічого собі, вау, ух ти, на фоні схвильованих друзів, Міюкі дивилася спокійним і теплим поглядом на брата. «Ви сильно втомилися?» Запитував її погляд, Тацуя мимохідь відвів очі. Але, чому насправді Еріка і Лео. – Вірно. Вони ніколи раптово не хворіли, тільки не ці двоє. Як тільки їжа в лотках була з’їдена, прийшла черга обіцяного чаю, і здавалося усе заспокоїлося, знову з’явилася підозра «ті двоє відпочивають разом». – Хочеться сказати, що ми занадто хвилюємося... Але я згоден. До вчорашнього дня, я не бачив жодних ознак поганого самопочуття. Мікіхіко і Тацуя зробили висновок, що вони не хворі. – Звичайно, є ймовірність хвороби... Слова Хоноки були спрямовані до Тацуї, але відповіла Шізуку. – Є ймовірність, що це не випадковість. – Вірно... Після можливого повернення можливості, Хонока змінила співрозмовника з Тацуї на Шізуку. – По-перше, чи могло так статися, що це не «випадковість»? – Я не думаю що це дивно, навіть якщо це станеться, але... – Е, я теж так думаю. Сказала Мідзукі, спитавши Шізуку поглядом, «що думаєш?». – Але якщо припустити, що ті двоє зараз разом... Що вони зараз роблять? Після того як Міюкі схиливши шию і спокійно прошепотіла ці слова, Мідзукі та Мікіхіко залилися червоним. – ...Що ви обидва уявили? – Н-ні, ні нічого. – Пра-правильно! Нічого! – ...Ну гаразд. Зітхнула Міюкі, двом, які показали чітку і зрозумілу реакцію, і поглянула на брата. – Вірно... Це необґрунтована думка, що виникла на основі припущень... Несподівано, що Лео та Еріка думають однаково. Підморгнув Тацуя, сигналізуючи, що це жарт. – Ага ймовірно, що так. Посміхнулася Міюкі. ◇ ◇ ◇ Тацуя не мав навички «Всевидяче око». Однак міг зробити щось подібне. Так само як фізична відстань безпосередньо не впливає на магію, вона не є прямою перешкодою для сприйняття інформаційного виміру. Якщо ви зможете визначити ціль в інформаційному вимірі, ви можете «бачити», незалежно від того наскільки далеко ви знаходитесь. Наприклад, як астрономічний телескоп з великим збільшенням може побачити Місяць і розгледіти місяцехід, визначити його стан на місячній поверхні (такого оптичного телескопа, з такою роздільною здатністю, насправді не існує). Але він не просто таємно підглядав, що робить Еріка та інший, це був цілковитий збіг. – Давай! Ти знову зажмурився! Кричала Еріка на іншу людину, що трималася за голову, біля її ніг. – О господи... Я вже казав багато разів! Користуйся ротом, перш ніж протягати руки. Для чого по-твоєму він потрібен! – Тому що ти не зрозумієш, якщо скажу. – Думаєш зрозумію, якщо вдариш. Протест Лео втратив імпульс і згас. Не лише через становище в якому зараз перебував, звісно він був розчарований в собі, що в нього не виходило, скільки б разів він би не повторював. Ну... Це теж правда. Відпочинемо. Але Еріка не вважала, що Лео був малодушним. Напевно, вона знає, наскільки важко засвоювати нові навички – Так. – О, нічого собі. Еріка, одягнена у відповідний одяг для кендо, передала Лео, що сидів на підлозі додзьо, схрестивши ноги, не надто холодну склянку. – В тебе добре виходило, коли ти був у тому плащі... Зрештою все інакше? Еріка промовила ці слова без жодного умислу, але лице Лео стало не радісним. – ...Під час гри на Турнірі дев’яти шкіл? Незалежно від результату змагання, в його пам’яті було дещо, що він хотів забути. Однак, зрозуміло, що це пов’язано з технікою, яку він вивчав, тому він не міг удати, що забув про це. – Тоді він не був рівним, немов залізо. Попри те, що в ньому були якісь невеликі пастки, але не було функції, щоб він виступав як щит. Сама тканина мала техніку, що сприяла розтягненню. Еріка сіла, підперши пальцем підборіддя. – Хм... Тут також можуть вбудувати техніки підтримки, але зрештою Тацуя-кун зробить це швидше. – Так не піде. Лео несхвально помахав головою на сказане Ерікою. – Якщо ми зараз потурбуємо Тацую, усе буде марним. Якщо це якийсь спосіб виклику, усе що мені потрібно - це активувати його. – ...Як по-чоловічому. Еріка розсміялась «Хі хі хі» і посміхнулась. Посмішка була неймовірно яскравою, настільки, що Лео відвів очі. ◇ ◇ ◇ Сьогодні була субота, але у школі не відпочивали. У старших школах магії не дотримувалися формату п’ятиденного робочого тижня. Хоча сьогодні у нього заняття (включаючи практичні), все ж Тацуя сьогодні вранці відвідав храм Якумо. Міюкі супроводжувала його і цього разу. Власне, Якумо відремонтував тренувальне поле для «атак на дистанції» і запросив його спробувати. Мало місць, де можна практикувати магічну стрільбу справжніми патронами. Особливо для Тацуї, що не може скористатися шкільною практикою, (оскільки не може показувати Туманне розсіювання). На відміну від брата, Міюкі не мала підстав приховувати свої здібності, але доступ до тренувальних майданчиків був не настільки вільним, як для учнів в клубах. Окрім того, магія на якій вона спеціалізується скоріше для атаки по площі, ніж для невеликої одинокої цілі. З цієї причини Тацуя зауважив, що це хороша можливість, оскільки він зазвичай не багато практикується в стрільбі. Стрілецький зал храму розташувався у підвалі головної будівлі. – Ой! Це! Як і очікувалося, потайна тренувальна зала для ніндзюцу трохи відрізнялася від шкільних споруд. На скроні Міюкі, що відмовлялася визнавати поразку виступив піт, а подих став важчим. Їй довилося кілька разів перевернутися і її доглянуте волосся розкуйовдилося. Підлога мала форму широкого квадрата. Через нескінчену кількість отворів, з трьох боків стелі та чотирьох стін, одна за одною з’являлися цілі. Причина того, що вони не з’являлися з чотирьох боків, схоже, полягала в тому, що ситуація повного оточення ворогами мало ймовірна, в реальному бою її слід уникати, до того як це станеться. Мало того, десятки цілей одночасно з’являлися і ховалися за секунду. Проте, завдання полягало не лише у звичайному прицілюванні на цілі, усе було ускладнено дратівливими кульками, залежно від кількості цілей, в які ви стріляли. Міюкі не могла б ухилитися від них усіх, але усі дратівливі кулі були заблоковані магією, та все ж вона декілька раз повторила схему одночасного ухилення і нападу і їй довелося перекотитися. – Так, зупинимося! Одночасно з тим, як Якумо подав сигнал, пристрій зупинився, той факт, що Міюкі безсило опустилася на підлогу, показував наскільки складним був рівень цього тренування. – Гарна робота. – О, старший брате, пробачте. Тацуя запропонував рушник і Міюкі вибачаючись простягнула руку. Замість того щоб дати рушник, Тацуя другою рукою узяв руку сестри й легенько підняв її граціозне тіло. – Д… Дякую. – Здається, травм не має. Оглянувши кінцівки сестри, одягненої в тонку тренувальну сорочку і шорти до колін, Тацуя посміхнувся Міюкі, що намагалася відновити дихання. Обличчя Міюкі почервоніло не лише через інтенсивне тренування, але чи помітив це Тацуя? Відповіді на це питання не було. Кивнувши на коротку відповідь сестри, «я в порядку», Тацуя попрямував до центру майданчика. На таке відчужене ставлення Міюкі не показала не задоволення. Він прийшов не гратися. Якби Тацуя надто піклувався про Міюкі, вона б докорила йому. Звісно, цього не станеться. Жваво крокуючи він підняв перед грудьми свій улюблений CAD. Все ще тримаючи лікті зігнутими, він став напоготів. Як тільки Міюкі відійшла від майданчика, тренувальна програма запустилась, без жодного попередження. З трьох стін з’явилися кульові мішені. І всі одночасно перетворилися на пил. Тацуя витягнув праву руку, прийнявши позицію для стрільби. Курок був спущений лише раз - лише один перемикач CAD. Так двадцять цілей вразила магія розпаду. Безперервно, зі стін і стелі з’являлися нові цілі. Цього разу їх було двадцять чотири. Тацуя не цілився в жодну ціль, просто натискав курок нерухомого CAD. Повернувшись, ухилився від пилу з синтетичної смоли. Обертаючись, він підняв праву руку і натиснув курок. Маленькі сфери показувалися одна за одною, ніби щоб заповнити прогалини між кульками, що розсипалися. Частота з якою натискається перемикач збільшилася до двох поспіль. Але поки не закінчилося, жодного пострілу у відповідь не відбулося. – Старший брате, ви дивовижні! Пристрій зупинився і Міюкі кинулася до Тацуї, що опустив CAD – Ну, ідеальне виконання... Все-таки цього не достатньо? З враженим виразом на обличчі, заду підійшов Якумо. Тацуя відповів Міюкі усмішкою і з гірким виразом повернувся до Якумо. – Це моя спеціалізація. І все-таки це була гранична межа. Хто вигадав такий паршивий алгоритм, що використовує сліпу зону? – Схему контролю дав мені Казама-кун. – Зрозуміло, пан Санада розробив... Тихо пробурмотів Тацуя, пригадавши щиро усміхнене обличчя технічного офіцера, найпідступнішої людини в Окремому магічному батальйоні. Коли Якумо розслабив вираз, щоб приховати його реакцію, між ними двома стала Міюкі. – До речі, старший брате, коли ви збільшили одномоментне влучання до тридцяти цілей? Однак запитала вона, не тому, що турбувалася за брата, а скоріше тому, що не могла стримати своє збудження. – Я думала, що три місяці тому межею було двадцять чотири цілі. Міюкі говорила про кількість цілей, яку можна поцілити магією в один момент. Спеціалізований CAD мав форму пістолета, але магія не виходила з його ствола. Моделі загального призначення навіть не мали нічого схожого на ствол. Справжня природа сучасної магії, що базується на Восьми типах і Чотирьох системах, це переписування інформації, що описує подію, а не стрільба по цілях магічними кулями. Тому один і той же ефект може бути накладений на декілька подій одночасно, доки ціль можна визначити. Однак, для цього потрібно було визначити декілька координат одночасно. Замість того, щоб розпізнавати цілі партіями та модифікувати їх пакетом, як групи, необхідно вміти визначати дрібні відмінності між цільовими подіями, щоб розпізнавати цілі індивідуально і використовувати магію індивідуально. Якщо кількість цілей до одного десятка, залежно від навичок, з ними може впоратися кожен, але якщо їх більше, потрібен інший вид талантів - не магія, і кажуть, якщо ціль збільшиться лише на одну, це буде досить важко. Те, що у Міюкі світилися очі, було не лише через її «комплекс братика». Однак, засміявшись на питання сестри, Тацуя похитав головою. – Ні, цього разу вони були налаштовані очікувати, результату чи відстріляється опонент, чи ні. Якщо вони не чекатимуть, то ліміт все ще двадцять чотири. – Не будьте таким скромним. Якщо говорити про це, я можу поцілити лише по шістнадцяти одночасно, навіть у тренувальній установці, яка буде чекати доки я відстріляюся. Старший брате, ви дивовижний. – Гей, ти нічого не отримаєш, навіть якщо леститимеш. Ти можеш застосовувати магію на більшій площі, і ти могла б впоратися, якби увесь час не поглядала на мене, в обороні ти краще, хіба ні? – Якщо вже говорити про це, ви набагато сильніші за мене, старший брат має більшу силу втручання. Якумо гірко усміхнувся на таємничу розмову між ними. – Ви ж двоє пам’ятаєте, що стіни мають вуха? Двоє зніяковіло, поглянули один на одного і на їх вустах з’явилися чаруючі посмішки. Тацуя і ще двоє людей, перемістилися з тренувального майданчика в підвалі на веранду кухні храму, де знаходилася особиста кімната Якумо. Не треба і згадувати, що привів їх сюди Якумо. Звичайно, він запросив їх на чай після тренувань, але він рідко запрошував на задню веранду, замість основної зали. Тацуя думав, що можливо сталося щось не звичайне. – Вам ще до школи, давайте коротко. Сказав Якумо, що сам приніс чай для трьох, сівши біля Тацуї. – Схоже у тебе є не звична річ. Не було потреби підтверджувати, що «незвична річ», про яку говорив Якумо, стосується Ніномаґатами. Не було ні здивування, ні шоку. Певно не можна було спілкуватися з Якумо, якщо вас дивують подібні слова з його вуст. – Ви про річ у мене на збережені? Тацуя визнав припущення Якумо, хоча опосередковано. Йому було добре відомо, що безглуздо «напускати туман» проти Якумо. До того ж Тацуя знав, що той не з тих, хто з захопленням розкриває таємниці інших. – Тоді, краще поверни її як найшвидше. Якщо ти не можеш її повернути принаймні перевези до іншого місця, не тримай в дома. Хоча попередження Якумо було очікуваним, але голос був більш серйозним, ніж очікував Тацуя. Від збудження через здивування, Тацуя сів назад у позу, повернувши тіло по діагоналі, від попередньої позиції, так що лише шия була повернута до Якумо. – Я не помітив, що на нас націлились. Цими словами Тацуя хотів запитати, «нас дійсно переслідують?». Після нападу на Саюрі, він отримав болісний урок (у фізичному розумінні), тож був зосереджений на своїй безпеці більше ніж раніше. Але крім незначних неприємностей, він не помітив подібної загрози, що хвилювала Якумо. – Тому що вони діють обережно. Крім того, їх майстерність вище середньої. Своєю відповіддю Якумо попереджав про надзвичайну майстерність противника і натякнув, що стеження все ж є. – Хто... Напевно марно питати. – Ну, не зовсім марно. Якумо відповів надмірно награно, але Тацую це не хвилювало. З іншого боку, Якумо зрозумів, що Тацуя не проковтнув наживку і повільно промовив, – що ж виглядає саме так. – Дозволь дати тобі ще одну пораду. Коли будете стояти перед ворогом, будьте обережні, щоб не випустити їх з поля зору. – З поля зору? Тим хто запитав його була Міюкі. Тацуя мовчки поглянув на Якумо, чекаючи відповіді на запитання Міюкі. – А чи не за дорого це для вас? Однак Якумо не відповів на її запитання. Бачачи злісну посмішку Якумо, Тацуя вирішив припинити подальші розпитування. ◇ ◇ ◇ Один день і один тиждень до Конкурсу дисертацій. Не буде перебільшенням сказати, що підтримку у створені презентації, надавала вся школа. Експериментальне обладнання для презентації було готове. Однак, з метою, більш стабільної роботи та надійності, проводилися безкінечні перевірки на збої, вдосконалення і коригування. Були ті хто брав участь у створені демонстраційного обладнання, ті хто відпрацьовував сценічний виступ, той хто відігравав глядачів, хтось організовував перевезення та готував обіди... Учні школи, що не могли взяти участь в Турнірі дев’яти шкіл, повною мірою використовували свої таланти. З іншого боку, студенти атлети теж готувалися виконати свої місії. Навіть ті, кому, за звичай, не потрібно було тренуватися, на повну викладалися на тренуваннях, щоб бути корисним у випадку неприємностей. На пагорбі, що прилягав до школи, знаходилися збудовані зовнішні тренувальні майданчики. Старші школи магії це не школи військової чи поліцейської підготовки, але багато хто піде цими шляхами, то ж там було багато відкритих і закритих тренувальних майданчиків. У цьому штучному лісі, Мікіхіко, затамувавши подих, спостерігав за старшокласником, що був його партнером по тренуваннях. Він тренувався в тінях дерев, а його опонент вийшов на відкриту ділянку посеред лісу. Навіть при тому, що він не дивився в сторону Мікіхіко, його достойний вигляд тиснув на нього. Його партнером був колишній голова Клубного комітету, Дзюмондзі Катсуто. На цьому Конкурсі дисертацій, Катсуто виконуватиме обов’язки голови служби безпеки всіх дев’яти шкіл. Оскільки відповідатиме за зустріч всіх дев’яти шкіл, він мав підготувати лідерів груп, це піднімало моральний дух студентів відібраних в команду безпеки. Мікіхіко був обраний його опонентом по практиці, оскільки міг гарно відволікати на Турнірі дев’яти шкіл. Однак Мікіхіко був не єдиним, хто відігравав цю функцію для Катсуто. Спочатку їх було дев’ять проти одного. З моменту початку минуло тридцять хвилин, а семеро вже вибули. Мікіхіко вже кілька разів атакував і хоча в нього ще не влучили, він потів. І холодний піт на додачу. «...Зарано?» Коли він почув, що його обрали партнером для практики, то ледь не підскочив від радості. Першорічку, до того ж з другого потоку, який не вступив до жодного магічного клубу, просять стати партнером по практиці наступного глави сім’ї Дзюмондзі. Мікіхіко не тільки кілька разів кивнув Савакі, що повідомив йому про це, але й вдячно вклонився. Він знав, що зовсім не суперник йому, але збирався зробити все можливе, щоб ускладнити тренування. Але... «Заспокойся, ти. Це не справжній бій». Постійно повторював собі Мікіхіко. Катсуто акуратно контролював свою силу. Сім чоловік, що він вже вибив, не постраждали. Навіть знаючи про це, Мікіхіко все одно був роздавлений тиском що випускав Катсуто. Це не тому, що Мікіхіко був слабким. Більш того він досить успішно переносив цей тиск. Щойно, приблизно три хвилини тому, першокурсник, член однієї зі Ста сімей, не зміг стриматися і здійснив безрозсудний напад. Не усвідомлено, дихання Мікіхіко стало важким. Подих став чутним. Він поспішив затримати дихання. Він видав лише два, три гучні вдихи. Це не повинно було бути досить гучно, щоб його почули в приміщені, в радіусі метра. Однак, Катсуто дивився прямо на дерева, за якими ховався Мікіхіко. По спині знову покотився холодний піт. Відновивши спокійне дихання, Мікіхіко зосередився на слуху і дотику. Він не насмілювався провести магічне спостереження. Навіть знаючи, що його сховище розкрито, він не міг насмілитися показатися. Поки противник не буде прямо перед ним. Він прислухався і вловлював кожен порух повітря. Стоячи на одному коліні, через тканину штанини, він міг відчувати найменші вібрації землі. Але цього було не достатньо. Очі вловлювали найменші зміни заломлення світла, викликане турбулентністю повітря, а ніс і язик аналізували зміни хімічного складу. Мікіхіко мобілізував всі п’ять чуттів, зібравши інформацію воєдино і передавши в шосте чуття і перевірив обстановку. Крок за кроком, не поспішаючи й не сильно насторожуючись, Катсуто наближався до Мікіхіко. «Три, два, один, зараз!» Подумки відрахувавши, Мікіхіко опустив праву руку на землю. Він послав мисленнєві частки з закляттям через землю. Магія що активується за умовою, яку він встановив, перш ніж сховатися за деревами, прийшла вдію, отримавши сигнал від оператора. Навколо Катсуто з’явилося чотири земляні стовпи. Стовпи були розташовані точно на південному сході, південному заході, північному сході, північному заході, тобто вони розташовувалися так, що символізуючи «землю», «людину», «небо», та «демона» своїми вершинами. В наступний момент, земля, де стояв Катсуто, прогнулася у формі чаші. Древня магія «Земляний обвал». Ця техніка не призначена для приховування себе в земляних утвореннях, а опускання противника в яму зменшуючи йому огляд обсипаючи його землею і піском, обмежуючи можливість для втечі. Якщо противник слабший, його можна стримати та нейтралізувати, але Мікіхіко не був настільки впевнений, щоб сподіватися хоч трохи стримати Дзюмондзі Катсуто. Не витрачаючи часу на перевірку ефективності техніки, Мікіхіко з усіх ніг кинувся геть. Рішення було правильним. Коли пил осів, в круглому отворі земля і пісок розташувалися по колу, посеред якого стояв Катсуто без жодної пилинки на собі. Його магічний бар’єр повністю нейтралізував атаку ґрунтом. Але й правда і те, що він випустив опонента зі свого поля зору і той утік. Катсуто посміхнувся і використовуючи відштовхувальну силу бар’єра, підскочив і приземлився на поверхні. Під час тренувального магічного бою, з метою запобігання нещасним випадкам і забезпечення медичної допомоги у разі травм, за зовнішніми та внутрішніми майданчиками спостерігав спеціальний персонал. – Хе... Вигукнула Марі, спостерігаючи за монітором. Вже за те, що першорічка досі протримався, вміння Мікіхіко заслуговувало похвали. Хоч на Турнірі дев’яти шкіл він вже довів що його навички відмінні від першого і другого потоку. Однак, коли знову стали свідками його бою, то зрозуміли, що його практичні техніки вражають більше ніж унікальні магічні навички. – Це інший вид майстерності, ніж у Тацуї-куна? Серед першорічок цього року багато цікавих діток. На слова Маюмі, Марі іронічно посміхнулася. – Як не іронічно, але другий потік більш багатообіцяючий. Маюмі гірко посміхнулася на ці слова. – Це не так, Марі. Якщо говорити про колективну силу, то перший потік все ще випереджає. Таке вражене складається лише через те, що цього року виділяються дітки з унікальними навичками. Можливо, тому що слова Маюмі потрапили в точку. Марі кивнула, «Зрозуміло», і знову повернулася до монітора. – ...Однак, немає сумнівів, що цей хлопчина більш «корисний», ніж інші студенти першого курсу. Як то кажуть, рибак рибака бачить здалеку, у хорошому сенсі. – Вчителі також кажуть що Йошіда-кун швидко сильно виріс після пережитого на Турнірі дев’яти шкіл. Я б хотіла, щоб цей позитивний ефект поширювався і далі. – Та він не з тих, хто бере на себе лідерство. Я б сказала, він з тих хто створює собі ворогів. На моніторі системи спостереження, поряд з Марі і Маюмі, ось-ось мав з’явитися Мікіхіко, якого загнали в глухий кут і який збирався дати відчайдушний опір. ◇ ◇ ◇ Підготовка до можливої надзвичайної ситуації проходила не лише в школі. Додзьо клану Чіба, «Магічний меч», одного зі ста сімей. Лео прийшов до цього додзьо з самого ранку, замість школи. Пітніючи всім тілом, він махав бокуто протягом восьми годин з невеликою перервою на обід. Довгий бокуто мав товсту залізну серцевину, тож навіть досвідчені учні могли махати ним не більше трьох годин Навіть Еріка, яка зазвичай сильно критикувала його, була вражена його витривалістю і духовною концентрацією. – Так, зупинимося. За сигналом Еріки, Лео опустив руку і голосно видихнув. Еріка передала рушник і він витер піт. – Хай там як, ти гарно попрацював. У тебе дійсно, мало досвіду роботи з мечем? Хоч це і не ввічливо, слова Еріки не були схожі на забаву. Це був тон чесного висловлювання вражень. Схоже Лео це розумів, але трохи сором’язливо знизавши плечима, навмисно відповів не задоволено. – Що ж, порівняно з тутешніми, я однозначно початківець. Хоч це і меч, зазвичай, під час клубної діяльності, я часто махаю кирками чи льодорубами. – Льодоруб це я розумію, але кірка... Що це за скелелазіння такий. – Ну, точно не знаю, я навіть не замислювався про це... І якщо я важко працював, то ти не менше. Як він і сказав, Еріка не просто спостерігала за помахами Лео. Вона стояла перед ним і займалася змахами як і він. Лео намагався повторити її змахи, спостерігаючи за нею. – Це виглядало схоже, але мій набагато легший. Якби мій був як у тебе, я б давно здалася. Сказавши це, Еріка кинула йому бокуто яким користувалася. Рефлекторно спіймавши меч, що раптово в нього полетів, Лео змахнув ним однією рукою, щоб перевірити вагу. Переконавшись, на його обличчі відобразилося збентеження. – Безумовно легкий... Але він занадто легкий і, здається, ним важко махати обома руками. – Є хитрість. Сказала вона без зайвої скромності і не переживаючи про свій вигляд, перекинула рушник за шию. Щоб трохи позбутися від спеки вона припідняла комір одягу для кендо і почала махати ним. Хоч білизни й шкіри було не розгледіти, Лео відвів погляд. Він зробив це обережно, щоб Еріка не помітила цього, та навіть якщо вона розгледіла підозрілу поведінку Лео, то не показала ні збентеження і настороженості. Вони були однокласниками вже пів року, Тож Еріка знала, що цей хлопчина, що поводиться як грубіян насправді напрочуд наївний і впертий. Еріка оцінювала його так: якщо хтось не до кінця закриє двері жіночої роздягальні, він не підглядатиме, навіть якщо залишиться на самоті. ...По правді кажучи, коли Лео так відверто відвів погляд, Еріка відчула себе не зручно. – …Куди дивишся? – Е!? Лео не звично засмутився, від гнівного голосу і погляду Еріки. – Ні, ні, я нічого не бачив! Від такої реакції, вона зніяковіла ще більше, хоч причин для цього не було. Все ж таки, Еріка звичайна чуттєва дівчина. – Я знаю, що ти нічого не бачив! Я сказала, щоб ти не роззирався даремно. – О, о. Пробач. Між цими двома постала атмосфера незручності. Однак Еріка була не з тих, хто довго зважає на подібне. – ...Перейдімо до наступного етапу. Під гострим поглядом Еріки, Лео не напружився, а навпаки розслабився. – Далі будемо розрізати моківари. – Точно. Іди сюди. У кімнаті, куди його відвела Еріка, на них чекали ряди моківар. Ця кімната була створена, щоб демонструвати як розрізає лезо, залежно від того як тим замахнулися і практики розрізання. Траєкторія меча має бути ідеально рівною, без жодних відхилень. Якщо ви не зможете цього зробити, лезо не продемонструє всю свою ефективність. Зокрема, це було необхідно для техніки «Усуба Каґеро», яку збирався вивчити Лео. – Ось, будь обережним, оскільки цей серйозніший. Цього разу Еріка не збиралася кидати, обережно взяла за середину рукояті й передала оголений меч. Права рука під гардою, а ліва під лезом, Лео прийняв меч обома руками. – Ти зрозумів процедуру. – Так. Спочатку розрізаю верх моківари горизонтальним змахом. Потім міцно фіксую меч, готуючись до наступного удару. Потім завдаю другого удару. За ним третій. Після п’яти ударів переходжу до наступного ряду. Переходячи зліва на право. – Молодець. Я трохи відпочину в середині, покличеш мене коли дійдеш до правого краю. – А що зробити з мечем? – Бачиш піхви біля дверей? Еріка вказала у бік входу. Лео бачив як вона діставала меч, тому не мав необхідності переконуватися в її наявності, але все ж поглянув туди, куди вказував палець Еріки. – Просто поклади його туди. Ці піхви подбають про все інше. Якщо піхви дбають про меч, вони напевно оснащені функцією очищення і нанесення олії на лезо. Отримавши ствердний кивок від Лео, Еріка злегка змахнула рукою і вийшла з кімнати з моківарами. Наповнене духом лезо опускаючись блиснуло. На початку лезо застрягало, оскільки імпульс був не достатній, або запиналося на наступному етапі, та в кінці ряду він розправлявся з ними одним штрихом. Ось і остання. Цим він виконав завдання, що дала йому Еріка. Здається це не зайняло і десяти хвилин. Це трохи спантеличило Лео. Це занадто просто - ось що запам’яталося йому. Еріка, виходячи з кімнати, сказала, що б покликав її, коли усе закінчить. А вона трохи відпочине. Іншими словами принаймні Еріка подумала, що для завершення цього завдання знадобиться певний час Хоча цього часу фактично вистачило б лише щоб випити чаю. «Мабуть, я десь припуститися помилки». Так вирішив Лео. Але він не знав, що пішло не так. Скільки б він не думав, не міг зрозуміти, що Еріка не правильно оцінила його фізичні здібності. На щастя, Лео не вчинив по-дурному і не став даремно витрачати час на марні розмірковування. Лео вважав це безглуздим, бо скільки б не думав, не знав правильної відповіді. Еріка сказала: «покличеш мене коли закінчиш», і хоч він не думав, що «закінчив», але вирішив покликати її. Як було сказано, він поклав меч у піхви, а коли вийшов з кімнати в коридор, Лео зрозумів, що йому не сказали, де шукати Еріку. Подумавши, що це ідіотська історія, він озирнувся навколо, щоб знайти термінал HAR. Однак його не було. Навіть якби його вдалося знайти, сумнівно, що Лео отримає доступ до інформації, тож він відразу відмовився від пошуку пристрою. Він подумав повернутися до додзьо, може там хтось знає. Рухаючись назад по коридору, він зустрів молоду жінку, що зручно прийшла з головного будинку. Їй було близько двадцяти п’яти. Природно одягнена у кімоно зі спокійним малюнком (Лео не був знайомий з подібним видом), він не міг сказати чи одружена вона, чи ні. Зовні вона була звичайною, але подібне гідне ставлення не очікується від служниці. По-перше, в цьому особняку не повинно було бути молодих служниць. – Ого, незнайоме обличчя? З вище сказаного, Лео був переконаний, що вона член сім’ї Чіба. Вона не була схожа на Еріку, але Лео припустив, що Еріка більше схожа на матір, а вона на батька. – О... ти, певно, однокласник Еріки. Вона говорила ввічливим тоном, але Лео не почув в ньому привітливості. Лео вирішив, що вона старша сестра Еріки й у них погані сестринські стосунки. – Сайдзьо Леонхарт. Однак він не мав наміру змінювати свого ставлення, лише тому, що у неї погані стосунки з сестрою. Лео знав, що якщо він буде діяти гостро, це не приведе ні до чого хорошого. – Власне, Еріка сказала покликати її коли закінчу завдання. Він назвав її так, тому що подумав, що назвати її на прізвище було поганою ідеєю. Через це він говорив трохи дивним тоном, але жінку, що, схоже, була старшою сестрою Еріки, це не турбувало. – Пані Еріка сказала, де чекатиме? Схоже її турбували самі обставини, а не те, як він це сказав. Вона була серйозною людиною, Лео все ж здалося, що причина не лише в цьому. Хоча для цього не було підстав. – Вона лише сказала, що відпочине. – Так... Я думаю, вона, певно, відпочиває у вітальні. Старша сестра Еріки (ймовірна), дістала з сумочки невеликий мобільний термінал. Зробивши легкі маніпуляції, вона передала його Лео, сказавши: «я позичу». – Тобі просто потрібно діяти за цими інструкціями. Він відкриє двері. – ...Я можу увійти без дозволу? – Це ж Еріка сказала тобі прийти? – Так. Він був не зовсім упевнений, але він шукав Еріку, тому був впевнений, що це допоможе. Коли Лео переконав себе й узяв термінал, старша сестра Еріки (ймовірна), сказавши «не квапся», значення чого було незрозумілим, і попрямувала до додзьо. – Все ж це величезний особняк... Коли Лео брав термінал, він трохи сумнівався, але тепер він думав, «добре, що я його позичив». Звичайно це стосувалося термінала який він позичав у старшої сестри Еріки (ймовірної). Він так подумав, тому що шлях до вітальні було важко відшукати. Здавалося він робить великий крюк, але Лео пояснив це тим, що такою була специфічність плану цього будинку. У будь-якому випадку, пройшовши трохи більше п’яти хвилин, Лео нарешті зупинився перед дверима у вітальню. Хоча було сказано, що він може увійти, та він не наважувався. Еріка не була його сім’єю, ні коханою людиною, а однокласницею, з якою у нього були нетривалі стосунки (про слово «близькі» і думки не було). Спершу він постукав. – Ей, Еріка, ти тут? Покликав він, бо відповіді не було, але її не прозвучало і цього разу. – Я входжу. Ти точно тут? – Поставивши це питання, Лео приклав термінал, що тримав у руці, до зчитувача біля дверей. Почувся класичний електронний звук і двері відчинилися. Раптом, він почув шум з середини кімнати. Лео відкрив товсті розсувні двері без ручок, думаючи, що вона може бути там. – Зачекай хвилинку! Донеслося відразу після цього. – Еу? Дурний звук просочився з горла Лео. Та він цього не усвідомив. Зараз Лео не мав коли про це хвилюватися. Він навіть не думав про те, щоб рухнути пальцем чи закрити очі. Те саме стосувалося іншої сторони. Перед очима Лео, Еріка застигла у півоберті. Перед Лео постала наступна картина. Тіло Еріки було загорнуте лише у банний рушник, що прикривав її принади. До того ж через не природню позу, вузол на грудях розв’язався. Перед нею стояло масажне крісло з відкидною спинкою. Можливо, Еріка лежала на ньому, до того моменту як він відчинив двері. Позаду ж Еріки були двері з дерев’яною ручкою. Нарешті Лео зрозумів, що розсувні двері, які він відкрив - це аварійний вихід. І тут вузол повністю розв’язався, банний рушник зісковзнув. Потік часу уповільнився до частки. Ні, це його свідомість у кілька разів прискорилася. Рука Еріки швидко вхопила рушник, що падав. Закляття, що скувало тіло Лео, нарешті розвіялося. – Вау. – Розпусник, збоченець швидко відвернувся, дур-рень! На нього навалилася буря образливих слів, що полетіли швидше, ніж Лео встиг повернути свій в’ялий язик. Лео подався до дверей аварійного виходу, які поспіхом закрив. – Ця відстала хитра жінка... Схоже, було помилкою продовжувати вважати її старшою сестрою... Еріка тупала ногами по підлозі, розкидаючи прокляття, а по інший бік на обличчі Лео, насиченим червоним, палав слід від долоні. Це було результатом того, що Лео задовольнив прохання Еріки: «у будь-якому випадку, я повинна тебе вдарити». І все-таки вона била не кулаком, оскільки Лео також був жертвою обману, а не через те, що боялася болю в пальцях. Лео не жалівся на отриманий ляпас. Він вважав, що усе це його вина. Еріка розслабилася в масажному кріслі, через свою провину, що неправильно оцінила час, який знадобиться Лео, але, безумовно, зовсім інша справа, що він відкрив двері аварійного виходу. Він не бачив жодних важливих частин, але Лео не вважав, що це може служити виправданням. він подумав, що краще сьогодні піти до дому і спробував вибачитися перед Ерікою, ще раз. – Еріка. – Лео. Голоси перекрили один одного, коли вони покликали один одного. – Лео. Поки Лео закляк перед гострим поглядом її очей, Еріка знову назвала його ім’я. – Забудь про це. Однак, Лео подумав, що це не обґрунтоване прохання. Забути про таке не так просто. – ...Хоч я і розумію, що це не можливо. Але від цих розуміючих слів, Лео здригнувся, від передчуття що слідувало за ними. Його передчуття незабаром стало реальністю. – Я завалю тебе роботою, щоб у тебе не було часу думати про зайві речі. Не тільки Усубі Каґеро, сфокусуємося на основах майстерності меча. Це було важливо, тож хотілося б, щоб вона повторила двічі. Та, навколо Еріки була така аура, що Лео не міг про це попросити. – Від сьогодні ти залишишся на ніч. – ...Я не взяв з собою змінний одяг, зі мною лише один комплект одягу. Це було єдине, чим він зміг заперечити їй, але. – Ми підготуємо змінну спідню білизну. Не хвилюйся, гроші не проблема. Навіть це не зупинило Еріку. ◇ ◇ ◇ Навіть увечері, територія Першої старшої, була сповнена життям і заповнена учнями. Школа була охоплена суєтою, що нагадувала драйв підготовки до шкільного фестивалю. У Старших школах магії, що поєднували навчальну програму старшої школи та програму з підготовки магії, не проводять фестивалі. Тому що в навчальному році не було вільного місця. Зазвичай, вони беруть участь у зовнішніх іграх та змаганнях, але нажаль, в школі не було жодних подій, що проводяться між клубами та класами. На відміну від Турніру дев’яти шкіл, де під час підготовки й проведення виконавцями були найкращі, під час підготовки до Конкурсу дисертацій, для інших старшокласників, особливо учнів другого потоку, було багато можливостей показати себе, це був час насолодитися заходом, подібного до шкільного фестивалю. Підрозділ постачання, організований волонтерами-першокурсницями з культурного клубу, працював на повну, підтримуючи останній етап підготовки. Зазвичай, зараз настав би час повертатися до дому, але замість цього навколо бігали дівчата, розносячи обід. Серед них була Мідзукі, що належала до клубу мистецтв. Восени сонце сідає так само швидко, як відро опускається в колодязь. Як говорить ця ідіома, наприкінці жовтня сонце сідає рано. Небо на заході, що раніше, до цього часу палало червоним, зараз, було наповнене від світло-фіолетового до кольору смоли. «Ніч вже близько», подумав Мікіхіко, глядячи на зовнішній пейзаж. Сьогодні його покликали виступити партнером в тренуванні глави клубного комітету, Дзюмондзі Катсуто. Звичайно, не сам на сам. А одним з десяти в бою проти одного. Він не очікував, що усе закінчиться одним боєм, та Мікіхіко на це не розраховував. Будь-то Десять головних кланів, чи перший потік, сила Катсуто вразила його на Турнірі дев’яти шкіл. Навіть якщо це був тренувальний бій, не можна було сподіватися отримати можливість зійтися з таким сильним супротивником, як він. Усвідомити силу Катсуто і його слабкість на власній шкірі - це цінний досвід. З цієї нагоди, Мікіхіко жадібно прагнув навчитися в навчальному бою, як боротися проти операторів сучасної магії. Як і сподівався Мікіхіко було п’ять тренувальних боїв, і Катсуто п’ять разів його переміг. Лежачи на землі (певно він звалився з ніг) він був цілком задоволений тим, наскільки продуктивно він провів цей час. Вони почали тренування після полуденного суботнього зайняття, а коли вони перестали бути партнерами по тренуванню Катсуто, було вже шістнадцять тридцять. Організм, що під час обіду обійшовся простим перекусом, щоб уникнути блювання під час тренування, був справді голодним. Прищуривши очі, глядячи на сліпуче сонце, з думкою «ну, пішли додому?» він підвівся. Прозвучала команда «кінець перерви». Це розпоряджання було видане Савакі, що вирішив взяти на себе відповідальність за підрозділ охорони Першої старшої школи, від імені Катсуто, оскільки Катсуто став керівником команди охорони усіх дев’яти шкіл. Мікіхіко, що рефлекторно встав, був підштовхнутий імпульсом Савакі (швидкий, ошелешений), так він також брав участь в подальшому спільному тренуванні, в як зловмисник. Через одну годину. Тренування охоронців ще тривало, але першорічки, яких запросили в як опонентів, були вільні (старші роки ще не могли повертатися до дому). Змінивши брудний тренувальний одяг на форму, Мікіхіко попрямував до іншого тренувального залу (загально відомого як «арена»), де, в боях, тренувалася команда охорони. Хоча на поверхні він допомагав з тренуваннями, та, безсумнівно, більше користі від цього отримав сам Мікіхіко. Тож він хотів висловити вдячність. Щоб не заважати, він збирався відправитися до дому, після простого поклону. – Йошіда-кун, ти також можеш поїсти! Мікіхіко знову був спійманий Савакі. Група підтримки передала йому бенто. Мікіхіко подумав що це трохи не вчасно. Більша частина тих, хто залишився на арені, були другокурсниками. Серед обраних в охорону було не так багато першокурсників, але, на жаль, більшість з них сьогодні зустрілися вперше. Хоч, звісно, він був голодним. Тож, в цьому сенсі, час був вдалий. Однак Мікіхіко подумав, що їжа в такій компанії буде жахлива на смак і не дуже корисна для шлунку. Він замислився над тим, що сказати, щоб відмовитися. Але, як тільки він замислився, відчув на собі дивний погляд, від якого віяло полегшення і тривогою. Зазвичай, неможливо уявити, що «тривога» і «очікування» відчуваються одночасно, але в цьому погляді, однозначно, було «полегшення». Стривожений цим, Мікіхіко прослідкував лінію зору. Однак у той момент, коли їх очі зустрілися, знайома (як і очікувалося) дівчина швидко відвела погляд. Проте обличчя, яке Мідзукі знов повернула до Мікіхіко, було усміхнене, що здивувало його. Мікіхіко не зміг придумати виправдання, щоб втекти від Мідзукі, хоч, напевно, результат не змінився, яке б виправдання він не придумав, тож він приєднався до загального кола. Напевно це був останній пункт доставки, оскільки учениці з команди підтримки сіли в сейдза і відкрили свої бенто з сандвічами на своїх колінах (для хлопців були сандвічі та оніґірі з начинкою.) Можливо вони очікували чогось від представників команди охорони котрі не мали пари. Підтвердженням могло бути те, що учениці наливали чай і роздавали рушники учням, що сиділи по колу, перш ніж сісти на татамі у невеликому спортзалі, що перетворилася на залу дзюдо. Майже в той же час, коли Мікіхіко сів, команда підтримки виконала свої обов’язки. Одразу після того, як Мікіхіко, якого насильно затягли в це коло, сів негайно випрямившись відповідно тих правил, яких його навчали, дівчина що сіла поруч, передала йому бенто. Не потрібно уточнювати ким саме вона була. Тому що він стежив за всіма її рухами краєм ока. – Дякую, пані Шібата. Коли Мікіхіко подякував офіційним тоном, обличчя Мідзукі наповнилося хвилюванням. Було декілька старшокласників (в основному дівчата), які весело посміхнулися, побачивши цю ситуацію, але ніхто нічого не сказав. Учні престижної Першої старшої були досить поміркованими. Якщо сильно відреагувати, це веселе шоу може закінчитися. ...Мікіхіко і Мідзукі не могли помітити настрою оточуючих. Вони не могли собі цього дозволити. Вона сіла поруч не замислюючись, але, навіть якщо він був однокласником, Мідзукі не могла наважитися розпочати розмову з хлопцем, коли була оточена такою кількістю старшокласників. З іншого боку, в сім’ї Мікіхіко, стиль практикувало багато жінок (у цьому загальні традиції древньої магії і синтоїзму були схожими), тож говорити з дівчатами йому було не важко, але бачачи почервонілу Мідзукі, він відчував себе незручно і не знаходив моменту для розмови. В результаті, в очах сторонніх, виникла атмосфера «першого кохання». На них дивилися не лише дівчата, своїми (живими) теплими поглядами. В цій ситуації, навіть хлопці що налаштовані на бій і не мають якихось романтичних стосунків, помітили атмосферу, що панувала між Мікіхіко і Мідзукі. Коли Мідзукі, наливаючи чай Мікіхіко, швидко прибирала пальці, що ненароком торкалися до його, у момент коли виникала настільки театральна ситуація, мовчазні вбивчі наміри й безшумне схвалення доносилися з усіх сторін з різною інтенсивністю. До цього моменту, вони навіть не підозрювали про хвилювання оточуючих, «Щось дивне (що не так)?». Обидва мали однаковий рівень чутливості. Їм стало незручно, під поглядами, яких вони раніше не помічали. Особливо це стосувалося Мідзукі. Її неспокій і нервозність поступово посилювалася, врешті-решт Мідзукі підвелася з виразом «ем, я, цей», не знаючи що сказати. ...Ні, вона спробувала підвестись. До речі, культура сидіння на татамі в сучасній Японії була повністю скасована. Сидіти на стільцях стало загально прийнятим, а коло японців, що звикли так сидіти, обмежується лише тими, хто займається спеціальними тренуваннями, такими як бойові мистецтва і релігійні практики. Але суспільний стереотип, що «дівчата мають сидіти в сейдза» зберігся, тому учениці з групи підтримки сиділи належним чином. Однак старші учениці таємно використовували магію для зменшення ваги. Навіть другокурсники з другого потоку могли використовувати цю магію без CAD, оскільки вона не вимагає швидкості і точності. Однак ефект починав діяти через десять, тридцять хвилин, тому коли дівчата змовкали, вони читали заклинання «ваги». Хлопці це знали, тому не розмовляли з дівчатами, що раптом змовкали. Однак подібна процедура не доступна для Мідзукі, першокурсниці другого потоку. До того ж вона навіть не знала про хитрість «полегшувати свою вагу магією під час сидіння в сейдза». І не мала стосунку до жодних практик, що вимагають сидіння на татамі... – В-вай! ...То ж не дивно, що її ноги оніміли. Відразу як вона підвелася, ноги Мідзукі заплуталися і вона з криком почала падати. Мікіхіко швидко виставив руку, але було запізно. Хоча йому вдалося спіймати верхню частину тіла Мідзукі, ставши на коліна, вся його увага була зосереджена на тому щоб не впасти. У Мікіхіко не було часу замислюватися де і за що він тримається. На цю мить, падіння було зупинене, Мікіхіко зітхнув, зовсім близько до потилиці Мідзукі. Іншими словами, він охопив Мідзукі ззаду, щоб втримати. Зараз він відчував м’яке та об’ємне відчуття в обох руках... Мікіхіко хотів зупинити свої думки. Але вони зрадили його і визначили, що він тримає в правій і лівій руках. Разом з тим, застиглий розум Мідзукі перезапустився й усвідомив, в якій ситуації вона опинилася. – …?! – Про-ба-ач! Мідзукі беззвучно викрикнула і почала викручуватися, Мікіхіко поспіхом відпустив її. Мідзукі поклала обидві руки на татамі і одразу усвідомила її позу, рачки, з поверненими стегнами до Мікіхіко, що викликало ще більшу паніку. Вона забула, що її ноги оніміли й встала, але обернувшись назад знову впала. Через цей незрозумілий рух її спідниця сильно задерлася. Відкривши погляду ноги одягнені в легінси й навіть трохи стегон. Мідзукі була настільки швидкою, що сама не могла уявити, сівши в позу правильного сидіння, про яку кажуть «так повинні сидіти дівчата» і притисла спідницю обома руками. Її й так червоне обличчя, ще більше розчервонілося, здавалося, що воно горить. Зі сльозами на очах, знову вставши, цього разу вона вибігла з зали, не впавши. – На що дивишся! Біжи за нею, Йошіда! До Мікіхіко що закляк глядячи на спину Мідзукі, долетіли слова старшокласниці, імені якої він не знав. Мікіхіко поспіхом підвівся, кинувся до взуттєвої шафи, щоб взутися, прихопивши сандалі для Мідзукі, що втекла босоніж і вискочив під зоряне небо, шукаючи спину утікачки.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!