Сьогодні день подання рукопису дисертації та даних для презентації в школу. Оскільки Сузуне, Ісорі й Тацуя не хотіли робити все в останню хвилину, носій для подання записали ще вчора.
Причиною цього зібрання, під час обіду, є офіційна перевірка і підсумковий огляд, головним чином щодо подання, а не змісту. Після перевірки й обміну думками, трійка людей погодились з порадою Харуки, що Сузуне повинна передати матеріали особисто.
– Невже з порадою Оно-сенсей, не відправляти роботу он-лайн, і вчорашніми ідеями є щось спільне?
Завершивши свою частину роботи, пробурмотів Ісорі.
– Можливо і так.
Відповів тихим голосом Тацуя, що вже закінчив свою роботу (як для першокурсника навантаження на ньому було немале), щоб не заважати Сузуне.
– Якщо ви хочете заглянути в шкільну мережу, найлегше влізти зі школи.
– Але все-таки це не просто.
Знизав плечима Ісорі, на зауваження Тацуї.
У супроводі звуків старомодної клавіатури (звук класичної механічної клавіатури Сузуне), Сузуне обернулася.
– Це справді була учениця нашої школи?
Завершивши перевірку, складаючи матеріали, вона приєдналась до розмови.
– Ні, поки можна сказати «можливо».
– Якщо захочете отримати шкільну форму це не складно.
Почувши відповідь Тацуї та Ісорі, Сузуне прийняла задумливу позу.
– ...Ісорі-кун, ви та пані Чійода маєте можливість перевірити списки студентів?
Ісорі обіймав посаду в студентській раді, а Канон - голова дисциплінарного комітету, що вповноважені переглядати базу даних студентів. Звичайно, не пов’язана з їх обов’язками конфіденційна інформація була закритою, але перевірити світлини можна було досить просто.
– Обличчя бачила лише Канон... я просто, мигцем, бачив її профіль, тож не зможу пізнати по фото. До того ж навіть якщо говорити що це дівчина, у школі триста учениць... доки список не звузиться знайти її не можливо.
Ісорі говорив це не гіпотетично. Насправді спробувавши сьогодні в ранці, Канон видала роздратований звук, визнаючи свою поразку.
– Крім того, вона може сказати, що вчора утікала, тому що її переслідували. Навіть якщо ми знатимемо, хто це, в кращому випадку, ми можемо лише організувати стеження, це теж саме що нічого не робити.
Сузуне та Ісорі прекрасно розуміли, про що говорить Тацуя.
Якщо встановити стеження, за студентом, який не зробив нічого поганого (хоча можна думати, що проблема в тому, що вона використала спалах), ви самі можете стати переслідувачем.
На цьому не було іншого вибору, окрім як нічого не робити, та бути настороженим.
◇ ◇ ◇
Коли Тацуя повернувся до класу, на його місці сиділа Еріка.
– О, сьогодні ти рано.
Вона швидко помітила появу Тацуї й негайно встала.
Замість того, щоб продовжувати нахабно сидіти, вона встала, а коли Тацуя сів за свій стіл, вона не сіла за свій, вперлась в край свого столу, демонструючи відносну делікатність в цій сцені.
– Про що говорите?
Однак, як і сказала Еріка, сьогодні він трохи ранувато.
Замість того, щоб негайно підсунутись до термінала, він сів з боку і з посмішкою заговорив з Мідзукі.
Він звернувся до Мідзукі, бо у неї було неспокійне обличчя
– Вона відчуває на собі погляд.
Але відповіла Еріка.
– Погляд?
Коли він знову запитав, Мідзукі нерішуче кивнула.
– Сьогодні в ранці я відчула на собі поганий погляд. Моторошний погляд, що, ніби підкрадається з тіні.
– Якийсь сталкер?
– Я не з тих людей, кого будуть переслідувати.
Він висловив перший найймовірніший варіант, але Мідзукі спокійно похитала головою, ніби розвіюючи непорозуміння.
– Це не так, наче він націлився на мене, а більше, ніби я була частиною великої сітки...
Невпевненим тоном говорила вона, певно, тому що не могла добре висловити те, що хотіла сказати.
Тацуя все ж зміг цілковито зрозуміти, що вона мала на увазі.
– Цілю був не один учень, а кілька учнів чи викладачів у нашій школі.
– Ага, так... Можливо це моє непорозуміння.
Така невпевненість була рисою характеру, підтвердження в них не було, тож може й ні.
– Ні, я не думаю що це непорозуміння пані Шібати.
Однак, Мікіхіко заговорив впевнено, щоб компенсувати відсутність впевненості Мідзукі.
– Цього ранку Духи в школі не природно шуміли. Думаю, можливо, хтось прикликав Шикі.
Оскільки Еріка сиділа на стільчику Тацуї, Лео, який сидів обличчям уперед, замість звичної спини, повернув усе своє тіло до Мікіхіко.
– Шикі, це духовна істота, на зразок Шикіґамі?
Запитав у Мікіхіко Лео.
– Моя техніка, схоже, відрізняється, тому я не можу повністю розуміти їхню, але немає сумнівів, що заклинатель когось шукав.
– Хіба це так не звичайно?
У скептицизмі Еріки була причина.
Хоча це старша школа, у неї є термінал доступу до Університету Магії, і вона мала доступ до багатьох цінних документів, Перша старша, як школа де багато талановитих магів серед вчителів, завжди була цілю тих, хто покладався на магічні техніки.
– Зазвичай, коли їх блокувала оборона техніка розставлена по околицях, вони більше не поверталися того ж дня, сьогоднішні противники, здається, безперервно атакують, незалежно від того, скільки разів їх відбивали. Це, звичайно, не рідкість, щоб тут щось розшукували, та це в перше на моїй пам’яті, щоб хтось був такий наполегливий.
Однак, Мікіхіко спокійно заперечив Еріці, від чого він звучав переконливо.
– Мікіхіко, щойно, ти сказав, що це була інша техніка, ніж твоя?
– Так, саме так.
Відчувши серйозну стурбованість в голосі Тацуї, Мікіхіко позитивно відповів на його питання з напруженим обличчям.
– Тобто, їх система відрізняється від синтоїстської системи? Або вона відрізнялась від традиційної магії цієї країни?
Від значення слів, що випадково просочилися, вираз Мікіхіко став серйознішим.
– ...Я не думаю, що це не техніка не нашої країни.
– Що, це шпигун не з нашої країни?
– Хіба це не зрозуміло?
Тон Лео, з округленими очима, контрастував зі світлим - Еріки, та було зрозуміло, що думають вони про одне і теж.
– Дуже помітна поведінка.
– Роблять все, що забажають. Чим займається поліція?
Від слів Тацуї, Еріка направила своє обурення на поліцію.
Замість того, щоб докоряти державним органам, з її голосу, здавалося, що вона розчарована нехлюйством своїх родичів, Тацуя та Мікіхіко подумали «А?»
◇ ◇ ◇
Якраз в цей момент, інспектор Чіба з префектурної поліції Канагави (направлений департаментом поліції Канагави до поліції префектури), без жодної попередньої домовленості, безпричинно чхнув.
– ...Що сталося, інспекторе. Чого це ви раптом заозиралися.
Помічник інспектора Інаґакі, що займався розслідуванням, збираючи свідчення в околицях пірса порту Йкоґама, де відбулося проникнення нелегалів, з підозрою глянув на поведінку свого начальника?
– Нічого, щось раптово стало зимно...
– Все гаразд? Будь ласка, не прикидайтесь хворим в такий напружений момент.
– Я, прикинутися хворим, ти...
Як і очікувалося, в голосі Чіба звучав докір, але Інаґакі відвернувся, проігнорувавши це, немов вітер.
– ...Інаґакі ти повинен зважати на субординацію.
Після слів Чіби, Інаґакі скептично поглянув на нього.
На його обличчі було написано, «не тобі це говорити», але промовив він інші слова.
– Все ж, бажаєте продовжувати збирати свідчення? Думаю, що свідки не знайдуться, навіть якщо ми продовжимо.
Як зазначив Інаґакі, не було отримано жодних свідчень щодо нелегалів, не зважаючи на щоденні збори свідчень.
Чіба з цинічною посмішкою поглянув на Інаґакі, в якому бачив партнера, а не підлеглого.
– Свідки є. Просто не говорять.
– Інспектор, невже...
Відчувши значення делікатного тону свого начальника, Інаґакі примружився.
– Ей, ей, не лякай нікого.
– Інспектор, ви тут єдиний, кого бояться. Ви щось відчуваєте?
Не хвилюйся, я не збираюся робити чогось незаконного. Знаєш, як кажуть змії повзають по зміїних стежках. Тож, я збираюся відвідати зміїну нору.
Почувши наміри Чіби, Інаґакі невдоволено нахмурився.
– ...Це не законне розслідування, навіть якщо за лаштунками.
– Все ж, це в межах прийнятого, хіба ні? І зараз не час про таке хвилюватися.
– О... справді.
Не даючи часу Інаґакі на спростування, Чіба радісно сів на водійське сидіння, поліцейського автомобіля без розпізнавальних знаків, припаркованого на платній парковці. Впевнившись, що партнер сів на пасажирське сидіння, Чіба направив авто до розкішного житлового району, де мешкали іноземці.
◇ ◇ ◇
Ціллю поліцейської машини, без розпізнавальних знаків, з інспекторами Чіба та Інаґакі на борту була стоянка біля кав’ярні перед пагорбом Йокогами. Коли Чіба заглушив двигун, Інаґакі поглянув на нього з гірким обличчям.
– Інспекторе... Я не проти іноді робити перерву, але ми ж їхали у «зміїну нору»?
Чіба з обуренням на обличчі поглянув на підлеглого, що звинувачував його в раптовому зволіканні.
– Це і є «зміїна нора».
– Е?
Поспішно наздогнавши свого начальника, що вже вийшов з машини, і дистанційно закривши авто, Інаґакі знову поглянув на кав’ярню.
Вона була схоже на звичайний спокійний заклад. Дизайном нагадувала гірський будинок, на вікнах і дверях якого були ставні, що зараз були відкриті і нічого не приховували.
– Що ж, називати господаря змією буде грубістю. Тутешній господар має широку інформаційну мережу і жодної судимості.
– ...Ти маєш на увазі, що це велика риба, на хвіст якої ще не наступили.
– Його варто назвати не великою рибою, а великим майстром.
Знизив плечима інспектор Чіба і відчинив двері під вивіскою «Ротер Вальд10».
День був буднім та обідній час вже минув, завдяки його розташуванню, неподалік популярних туристичних місць, тут досі залишалося трохи клієнтів.
Однак, тут було не гамірно.
Чи було це зумовлено атмосферою закладу, чи характером господаря, усі клієнти тихо нахиляли свої чашки. Загалом, вони усі були старшої вікової групи. Не розумно припускати, що більшість з них туристи, це могли бути постійні відвідувачі, що полюбляли цей заклад.
Чіба сів на другий стілець від краю біля стійки (Інаґакі сів в кінці) і почекавши доки господар повернеться, замовив два купажі11.
Чіба добре знав, що крім показаної майстерності, у господаря є таємна робота. Але поки не буде готова кава, поговорити не вийде. Тож, очікуючи, інспектор Чіба оглядав приміщення.
На стійці стояла не допита чашка кави. Можливо, замовник пішов, не допивши каву. Поки свідомість Чіби заповнила думка що така чудова кава просто холоне, замовник, який нібито пішов, швидко повернувся і сів через два місця, біля своєї чашки.
Молода жінка, його віку, сіла за стійку.
Він перевів погляд перед собою, але продовжував стежити за жінкою периферійним зором.
На перший погляд, вона не виділялася надзвичайною красою. На ній були звичайна блузка і спідниця.
Але придивившись уважніше, можна було побачити тонкі риси обличчя і гарну фігуру.
У Чіби виникло враження, що вона навмисно використала легкий макіяж.
Відзначивши все це, він перевів погляд у перед.
Він картав себе за свою слабкість.
«Я не проводжу опитування по роботі, виправдовуючись не помітністю, але те, що щойно зробив, хіба це не повноцінний флірт», думав він.
Підозрілий погляд Інаґакі завдавав болю.
Тихий і стриманий на вид господар, мовчки готував каву.
Чіба щиро чекав, коли буде готова його кава.
Раптово пролунав тихенький сміх, «хі-хі»
Коли він поглянув, то побачив, що вона схилилася в перед, а її плечі тряслися.
– ...Вибачте. Я все думала, як заговорити з вами, але ви ніяк не наважувалися заговорити. Ви не дуже добрі в спілкуванні з жінками, нащадок сім’ї Чіба.
Інспектора Чібу здивувало не те, що вона вірно вгадала, його характер.
І те, що він є спадковим головою сім’ї Чіба, теж не було секретом.
Та він не намагався піаритися, тому було мало можливостей побачити його фотографію.
Якщо говорити про публічність, то його брат має бути більш відомим.
Не так багато людей, окрім пов’язаних з поліцією і злочинцями, могли сказати, що це Чіба Тошікадзу, просто побачивши його обличчя.
Іншими словами, лише ті, хто живуть у світі магічних битв.
– Ви...
Рада познайомитися з вами, інспектор Чіба Тошікадзу. Моє ім’я Фудзібаяші Кійоко.
Цього разу, Чіба онімів насправді.
Перед ним безтурботно посміхалася, дочка роду Фудзібаяші, відомого своєю древньою магією, до того ж онука Кудо Рецу, патріарха магічного світу Японії.
◇ ◇ ◇
Минуло багато часу, як Тацуя та група з восьми людей проходили шкільні ворота разом.
– Пан Тацуя, ви готові до конкурсу дисертацій?
Попри те, що вісім людей давно не ходили разом, питання чомусь поставила Хонока, що працювала з Міюкі в студентській раді й тому, щодня поверталась до дому разом з Тацуєю.
– Можу лише сказати, що на цей час все залагоджено. Є ще багато дрібних деталей, як репетиція, виготовлення моделей для демонстрації, коректування демонстраційної техніки тощо.
– Звучить складно... До речі, Мідзукі, ти ж допомагаєш зі створенням моделей?
Не будучи членом студентської ради чи керівником клубної діяльності, Еріка була на диво проінформована, сьогодні її волосся було заплетене в хвостик, який хитнувся, коли вона заглянула в обличчя Мідзукі.
– Ага, так, допомагаю семпаям другого року. Але майже нічого не роблю...
– Виготовлення моделей покладено на Ісорі-семпая, тому природно, що центральну роботу виконують другокурсники.
– Хм... Тоді що робиш ти, Тацуя?
Лео звернувся до Тацуї, що підтримав Мідзукі, задавши природнє питання яке, можна сказати, підтримувало потік розмови.
Я коректую налаштування демонстраційної техніки.
– ...Я думала, зазвичай усе навпаки.
Першою думку, що відвідала всіх, висловила Шізуку.
– Справді? Я думаю, що у створенні об’єктів Ісорі-семпай на кілька пунктів кращий ніж я
– Ну... Безумовно, Кей-семпай більше схожий на «алхіміка», ніж на «відьмака». – Можливо, він правильна людина на правильному місці.
З кривою посмішкою, Еріка погодилась з Тацуєю, схиливши шию.
– Алхімік? RPG?
Наступною схилила голову на бік Шізуку.
– Дотримуючись цієї аналогії, ким буде пан Тацуя?
Раптово поставила питання Мідзукі.
«Ну він божевільний вчений» (Еріка), «Це не з RPG» (Шізуку), «тоді, мудрець-відлюдник, що передає знання на далекій горі» (Еріка), «бойовий Мудрець (Лео), «Злий чарівник, який таємно планує підкорити світ?» (Еріка), «точніше Король Демонів» (Мікіхіко), «Ні, ні, після того, як перемогли Короля демонів, він виявився натхненником, схожий же на останнього боса, що стоїть перед героєм?» (Лео), «ніхто не представляє його героєм?» (Хонока), «Усе нормально, Хонока. Посланець правосуддя - це не моя постать» (Тацуя), «Старший брате, сила і є справедливість» (Міюкі), «Ого, як і очікувалося від сестри великого короля демонів» (Еріка).
...Так почав розростатися великий гомін.
Тацуя не забував про пильність, навіть тоді, коли ходив ось так, як учень. На вході, на алею, що вела до його улюбленого закладу, Тацуя відвернувся на зад, щоб не повертати голову в напрямку ознак хвоста.
– Хочете піти туди?
Запропонувавши це, Тацуя намагався зробити крюк і розібратися з хвостом.
– Згода!
– З завтрашнього дня Тацуя знову буде зайнятий.
– Так, не хочете випити трохи чаю?
Згода Еріки, Лео та Мікіхіко повернулась, трохи надто агресивно. ...Ну, у кожного з трійки могли бути свої думки. Не турбуючись їх неприроднім ставленцям, Тацуя відчинив двері кав’ярні «Ейнебрізе12».
На жаль, два звичних подовжених місця для чотирьох осіб не були доступні, тому вісім людей розділились і сіли за стійку і найближчий до неї столик.
Тацуя, Міюкі, Хонока, Міюкі сіли за стійкою (В наступному порядку - Мідзукі, Міюкі, Тацуя, Хонока).
За столом сіли Еріка і Шізуку, а навпроти них Лео та Мікіхіко.
...З погляду стороннього спостерігача, Тацуя, в оточені багатьох прекрасних дівчат, повинен був виглядати сволотою гаремником.
– Привіт, ласкаво просимо. Ти як завжди популярний, Тацуя-кун.
Ні, не тільки сторонній спостерігач, але й господар, який знав їх стосунки, легко кинув холодний погляд з іншого боку прилавка.
– Хазяїн, я впевнений, ви теж будете популярні, якщо збриєте борідку.
Відбив назад Тацуя, навмисно використовуючи мертве слово «популярний».
– Вірно... Хазяїн, ця борідка - марнотратство. Ви виглядаєте старим.
Завдяки своїй невинній природі (?), Мідзукі продемонструвала природну палку підтримку.
– Хм, старий... Мідзукі нещадна, чи не так.
Сумно погладжував свою сіру борідку, що була схожа на не стрижену стерню, господар.
Хоч вона була сірою, але він не був настільки старим, як його назвала Мідзукі. Він був достатньо молодий. Йому було приблизно тридцять, чи навіть не було.
Сірий колір його борідки та волосся був спадковим. Господар мав четверть крові північних німців (Назва кав’ярні теж німецька, що означала «вітер», що було близько серцю Лео, що зробило його постійним клієнтом).
Однак, на його іноземне походження вказував лише колір волосся. Хоча в нього було гарне чоловіче обличчя, наче в господаря певний комплекс відносно нього. Тож він ретельно доглядав за своїм волоссям і борідкою, щоб сформувати більш мужній образ.
Та все ж Тацуя та його колеги висловили думку, що йому не личить, однак, смак кави цілковито це компенсував. Природно, біля кожного з вісімки стояла кава.
– А... Так ти в команді на конкурс дисертацій.
З перебільшенням кивнув господар, після того, як поцікавився чому давно не бачив його, поки закипала вода для кави.
– Хоча ти ще першокласник, хіба це не чудово?
Здається це були не лестощі. Господар не мав жодних магічних навичок, але оскільки він відкрив свій заклад на шляху до старшої школи магії, було зрозуміло, що він знайомий зі світом магії. Нерідко, під час коротких розмов, траплялося, що він дивував Тацую і компанію, останніми новинами, про які їм ще не доводилося чути.
– Цього ж року, черга Йокогами на проведення? Дім моїх батьків розташований в Йокогамі. Місце проведення Міжнародний конференц-центр, як завжди? Тоді, це близько від дому моїх батьків.
Продовжував говорити господар, розливаючи каву з кавника по чашках.
– А де це в Йокогамі?
Поцікавилась Мідзукі, що підвелася, щоб подати каву чотирьом людям, замість офіціанта, приймаючи тацю з рук господаря.
Це кав’ярня під назвою «Ротер Вальд» на пів шляху на пагорб Йокогами.
– Так дім ваших батьків також кав’ярня?
– Так. Якщо у вас буде час, зайдіть. Я був би радий почути ваші щирі думки, чия кава смачніша, мого батька, чи моя.
– Господар ви гарний торговець.
Різко відповіла Шізуку, повертаючи тацю замість Мідзукі, і по обидві сторони стійки пролунав сміх.
Коли в чашці Тацуї залишилося третина кави, Еріка допила свою, проковтнувши усе одним ковтком, і без жодного звуку повернула чашку на тацю (це те місце, де вона не могла приховати гарне виховання) і різко встала.
– Еріка-чан?
– Піду зберу квіточок.
Відповівши Мідзукі, що зацікавлено підняла голову, вона легкими кроками попрямувала до задньої частини закладу.
– Ох.
Відразу після цього, підвівся Лео, тримаючи руку на кишені.
– Нічого собі, телефонний дзвінок.
Так Лео вийшов з головного входу.
– ...Що ти робиш, Мікіхіко?
Перевівши погляд від Лео, що поводився на диво ввічливо, Тацуя помітив, що Мікіхіко розкрив під рукою зошит (чи маленький записник).
– Ну, вирішив записати, доки не забув...
Сказав Мікіхіко не перестаючи рухати рукою.
– Якщо твої рухи будуть занадто виразними, тебе помітять. Тримайся розмірено.
Сказавши так, Тацуя примруженим поглядом стежив за спиною Мікіхіко, а не руками, і піднявши чашку до рота, сперся спиною на стійку, ніби нічого не сталося.
◇ ◇ ◇
– Старий, не розважишся зі мною?
Попри те, що в провулку було мало людей, почувши подібні слова, коли ще сонце не сіло, чоловік мало не згубив напій, що тримав у руках.
Коли він озирнувся, побачив дівчину волосся якої було зв’язано у хвостик, яку він міг описати лише як «красуня», тримаючи обидві руки за спиною, вона з посмішкою стояла біля входу на алею, що вела до задніх дверей кав’ярні за якою він стежив.
Однак, як тільки він впізнав її обличчя, чоловік відчув хвилювання іншого ґатунку.
– Що ти говориш? Більше думай про себе.
– Е? Що ви маєте на увазі, я всього лише сказала «розважитися».
Дівчина з невинною, на перший погляд, усмішкою, схилила голову, демонструючи свою тонку шоколадну шийку. Вона однозначно супутниця того хлопця, за яким він стежить.
– Не смійся над дорослими. Не ошивайся тут, іди додому.
Він не міг зупинити холодний піт в душі, але зберіг професійне обличчя і продовжив грати чоловіка, який вважає себе скривдженим дитячими пустощами.
– Вже пізно. Якщо ходитимеш в таких малолюдних місцях, на тебе може напасти фантомний вбивця.
Сказавши це, він повернувся до дівчини спиною.
Але наступного кроку зробити не зміг.
– ...Під фантомним вбивцею, ви маєте на увазі такого хлопця?
Коли він розвернувся, там стояв хлопчик з гарною статурою, що вийшов з кав’ярні й зараз посміхався ударяючи кулаки в чорних рукавицях.
– Ти не знав? Фантомний вбивця - маг що живе по «законах вулиці».
Відчувши тривожні звуки в радісному голосі дівчини, що відповіла хлопцеві, чоловік знову розвернувся, назад.
В руці дівчини був телескопічний кийок, в бойовій готовності.
Дівчина протягнула руку з кийком.
В цей момент, від дівчини відчувався все більший і більший тиск.
Якщо навіть трохи втратити пильність, можна від тремтіння впасти на коліна... Чоловік знав значення цього «тиску».
Це бойовий дух.
Хвиля готовності до чистого бою, а не крові, тобто вбивства противника.
– Лячно... То ти з таких жінок.
Почувся радісний голос ззаду.
Він не бачив цього, бо стояв до нього спиною, але хлопець позаду повинен всміхатися, оголивши зуби.
– Допоможіть! Грабують!
Розсудивши, що не зможе втекти, чоловік, кричав, щоб привернути увагу.
Він знав свої можливості.
Він не був дуже вмілим, та не думав, що п’ятнадцятирічні діти, зможуть йому нашкодити.
Але через нинішню місію, він повинен був уникати ризику і не мав можливості їм протистояти.
– Вау, яка слабкодухість...
– Ні, може варто його похвалити за швидкість прийняття рішення?
Схоже, обрані чоловіком дії розчарували хлопця і дівчину.
Але дівчина не опустила дубинку, а хлопець - кулаки.
І ніхто не відгукнувся на крик людини, що просила допомоги.
– О, я що забув сказати, марно кликати на допомогу? Зараз сюди ніхто не може прийти.
– Точніше сюди не можна наблизитись. Оскільки це бар’єр на основі нашого «визнання», ви не зможете вийти, не позбавивши нас свідомості, зрозуміло?
Після слів дівчини, чоловік помітив, що перехожі зникли.
Його розкрили.
І у нього залишився лише один вибір.
Чоловік викинув пляшку з напоєм, що тримав в руці й випростувався.
Одягнений в тонку куртку, піднявши високо руки, він прийняв позу захисту голови... І раптово змінив напрямок тіла різко обернувшись до Лео, зігнувши ліву руку під прямим кутом і опустив її на висоту живота.
– Хм... Стиль боксера вбивці? Я думав, що ти маєш зброю.
– Дурень, те що її не видно, не означає, що він її не має!
На попередження Еріки, чоловік клацнув язиком.
Щобільше, він не проявив поспіху.
Не було часу демонструвати.
Чоловік середнього віку, що нещодавно кричав, став сміливим бійцем і кинувся до Лео.
Зігнута низько опущена рука нанесла по удар по Лео, наче батіг.
Кулеподібний кулак націлився у лице Лео.
Плавний, безперервний напад красномовно говорив проте, що ця людина - не вівця, а вовк.
Однак, Лео та Еріка цьому не здивувалися.
У Еріки була інтуїція, вироблена в багаторічних тренуваннях, а Лео мав вроджений інстинкт, і вони знали, що ця людина вовк, ні, гарно навчений мисливський пес.
Дивовижна швидкість.
Сила.
І щобільше, продемонстрована швидкість, що перевищує фізичні здібності людини, не мала жодної ознаки магії.
Десятки ударів прилетіли менше ніж за десять секунд, а обидві руки захисту рухалися то вліво, то в право, не допускаючи удару.
Нарешті кулак, який пройшов крізь оборону Лео, вловило обличчя.
«Бах», пролунав звук лускання гумової кулі й тіло Лео відкинулося назад.
Не витрачаючи часу на перевірку результату бою, чоловік різко розвернувся на п’яті.
Коли він обернувся, скориставшись доцентровою силою, кинув кинджал у бік Еріки.
Пролунав глухий металевий звук.
Еріка заблокувала кинджал дубинкою.
Кийком махнули з середини на зовні, тож в центрі оборони утворилася прогалина.
Одразу, до обличчя Еріки полетів лівий удар.
Щоб уникнути удару кийком, що галантно повернувся б швидше за кулак чоловіка, він відвів удар на пів шляху.
Крім відтягування кулака, чоловік з силою відскочив назад. ...Відразу, після цього.
– Гах!
Його спина зловила зустрічний удар плечем, і він впав обличчям, прямо на дорожнє покриття.
– …О, боляче. Цей тип - не звичайна людина. Я не відчув машин під час контакту... Це хімічне зміцнення?
Вдаривши ззаду, Лео погладжував своє підборіддя, але пильності не втрачав.
– ...Так ти ж теж не звичайний. Тобі ж щойно пристойно так вмазали.
Сказала Еріка, підозріло поглянувши на Лео, а не на чоловіка що намагався непомітно підвестися.
– Звісно, я ж що найменше на четверть маг, завдяки науковій лабораторії. Я не збираюся наполягати, що всі мої гени стовідсотково природного походження.
Криво посміхнувся Лео від пильного погляду Еріки й копнув ногою чоловіка що майже підвівся навкарачки.
– Ух!
– Лежіть тихо. Ми не намагаємося вас убити. Нам просто цікаво, чому ви за нами стежите.
Лео підняв ногу, а Еріка дивилася на нього, вражена настільки грубою поведінкою.
Мета була очевидною.
– ...Зачекай... Гаразд здаюся... З самого початку... Я вам не ворог... Це не варте... Мого життя…
– Добре. Але з такою атакою, якби це був не я, то вже помер би.
– Те саме... Стосується і вас...
Відповідаючи між кашлями, чоловік сів.
– Якби я не зміцнив своє тіло, удар розірвав би мені внутрішні органи.
Біль минула майже одразу, тож коли чоловік сів, заговорив більш спокійно.
– Якби я не думав, що ви зміцнитеся, то б не вчинив так.
В тоні Лео не було жодного гніву.
– Якщо ви не ворог, то може швиденько все поясните. Ми не можемо тримати цей бар’єр вічно.
– Було б добре. Я не збирався привертати увагу.
Прийнявши рішення, чоловік зітхнув.
– Тоді, може, для початку представитеся? Ви ж уже знаєте наші імена.
– Дзіро Маршал.
Він відповів на питання Лео, але чи назвав він справжнє ім’я, дізнатись було не можливо
– Я не можу повідомити подробиці, але я не належу до жодної урядової організації. Як я вже сказав, я вам не ворог.
– Іншими словами, ви таємний агент.
Зробила висновок Еріка, нащо чоловік не відповів «так», чи «ні».
– ...Ну і? Незалежно хто ви є, ви все одно не скажете правду, тож може скажете, з якою метою ви тут.
Моя робота полягає у стеженні за старшокласниками, щоб передові магічні технології не спливли на Сході, також маю стежити, щоб там не з’явилися будь-які магічні технології, що можуть становити військову загрозу.
Коли Лео запитав зі стомленим обличчям, чоловік що назвався Дзіро, відповів офіційним тоном.
Лео та Еріка знали, що Схід - це термін який, після останньої великої війни, вподобали розвідка і військові USNA13.
Але це не означало, що цей чоловік є агентом USNA. Можливо він навмисно використовував регіональні терміни, щоб ввести в оману відносно своєї приналежності.
В крайньому разі, ваш роботодавець не з цієї країни? Чому ви маєте про це турбуватися?
Коли Лео, запитав, вказуючи на те, що не може йому довіряти, чоловік похитав головою, «ех».
– Я думав, що в цій країні мирна наївність вилікувана, але, мабуть, не варто очікувати цього від підлітків... Військовий світовий баланс, це не питання однієї нації. Якщо практичні технології цієї країни потраплять на схід, захід втратить свою перевагу. Новий Радянський Союз, який зосереджений на покращеннях своїх магічних послідовностей, Великий Азійський Союз, що присвятив себе вдосконаленню древньої магії і розвитку сучасної, прибули сюди, щоб скористатися досягненням магічної інженерії для військових цілей. Не тільки в цій країні, але й в USNA і в країнах Західної Європи спостерігається сплеск шпигунів, що полюють за продуктами магічної інженерії. Ваша школа також стала цілю Сходу.
– «Мирна наївність», старомодний термін десятирічної давнини. Якщо ви хотіли за нами стежити, потрібно було бути більш обережним. Вас не можливо було не помітити.
Невдоволений тон Еріки був зумовлений зверхнім відношенням чоловіка, вона не намагалася сперечатися відносно його слів.
– Я не шпигун, моє задання зупиняти їх діяльність. Я не ваш ворог, між нами немає конфлікту інтересів.
Чоловік піднявся з дороги й удав ніби струшував пил.
Коли чоловік, зчистив штани (насправді, у нього було зверхності лише відсотків тридцять), він знову випрямився. В його руці з’явився пістолет, що можна легко сховати в долоні, який він націлив на Еріку.
– Е!
– Чорт!
– Те що я не скористався ним раніше, означає що я вам не ворог.
– ...Просто використання пістолета все погіршує. Оскільки залишиться багато доказів.
Гнівно сказала Еріка, чоловіку, що посміхався.
– ...І через це теж. Я думаю, ми поговорили про все що потрібно. Я б хотів, щоб ви мене випустили, може скажете вашим друзям, щоб зняли бар’єр.
Попри його жартівливі тон і поведінку, в його стійці не було жодних прогалин. Ні Еріка, ні Лео не були настільки не досвідченими, щоб допускати авантюри в такій ситуації.
З розвитком CAD, магія могла протистояти вогнепальній зброї. Але це не означає що вона швидша за неї. Не можна навіть сказати «швидша ніж пістолет». Пістолет випустить кулю, що проб’є плоть, лиш натисни на курок, сучасна магія ж, потребує зчитування послідовності активації і побудови магічної послідовності. Магія має вищий ступінь свободи, ніж куля, вона потужніша і може створити силове поле, що зупиняє кулю, тому її можна перевершити лише різницею в швидкості. В ситуації коли куля може вбити або вивести з битви, навіть найменша різниця в швидкості означатиме перемогу чи поразку. Ось яка ситуація склалася.
Напевно він спостерігав за ними, використовуючи свої навички. Хоч Еріка і Лео нічого не сказали, бар’єр було знято.
– Що ж, прошу вибачення. О так. Дозвольте дати вам останню пораду. Скажіть вашим друзям бути постійно обережними. Не втрачайте пильності навіть в школі.
Сказавши це, чоловік дістав з куртки невеличкий контейнер.
Натиснув кнопку на кришці й кинув в центр трикутника, що склали ці троє.
Еріка і Лео одночасно відстрибнули на зад.
З невеликим вибухом, піднявся густий білий дим.
Коли двоє заплющили очі і прикрили рот, остерігаючись отруйних речовин, людина, що назвалася Дзіро Маршал, стала безформною тінню і зникла.
◇ ◇ ◇
Інспектор Чіба і Фудзібаяші продовжували розмову в кав’ярні Ротер Вальд, на пагорбі Йокогами. Фудзібаяші, так подобалося, що вона продовжувала говорити, Чіба навіть не міг поговорити проте, для чого прийшов. Фудзібаяші вміло вела розмову, а він з задоволенням слухав її. До такої міри, що Чіба не вважав, що це заважає розслідуванню. Хоча у його напарника Інаґакі була протилежна думка.
І коли Чіба майже забув, для чого прийшов, задзвонив мобільний термінал Фудзібаяші. Це було не настільки голосно, щоб заважати іншим клієнтам, але й не настільки тихо, щоб він не міг почути.
Фудзібаяші дістала мобільний термінал з сумочки й прочитала повідомлення. Миттєво повернула термінал до сумочки й посміхнулася Чібі. Цей вираз розкрив її істину красу, що вже не можна було приховати за простеньким макіяжем.
Серце Чіби забилося зі швидкістю, зовсім не підходящою для його віку.
– Вибачте, пане Інспекторе. Дозвольте не надовго покинути вас.
Ні виглядом, ні жестом Фудзібаяші не показувала що це щось особливе. Однак, Чіба зрозумів, що це пов’язано з роботою Фудзібаяші.
– Так, не соромтесь.
Вона встала і поклонилась Чібі, потім передала кредитну картку господареві, після чого попрямувала до свого електрокупе на стоянці.
Сівши на водійське сидіння, Фудзібаяші простягнула руку і перемкнула екран консолі в режим інформаційного термінала.
Самохідні транспортні засоби були позбавлені керма, замість нього був контролер. Звісно, оскільки контролер виконує функції газу, гальма і керма. Перехід на контролер спрямоване на більш інтуїтивне керування, але побічним аспектом було усунення керма, що заважає огляду, вся панель приладів перед водієм була перетворена на екранну консоль (консоль панелі приладів), її можна використовувати як багатофункціональну панель. Залежно від модифікацій її можна було перетворити на повноцінний домашній термінал.
Автомобіль Фудзібаяші був переповнений функціями, що випереджали інформаційні термінали на десятиліття. Це невеличке купе мало таку ж потужність обробки, що і командирська машина. Обладнана потужним надчутливим комунікатором. В поєднані з магічними здібностями Фудзібаяші її можна назвати «електронним танком», для якого електронна війна незначна справа. Саме зараз Фудзібаяші намагалася задіяти свої здібності.
– Друзі Тацуї потрапили в біду.
Це було не несвідоме буркотіння, а сказаним навмисно, щоб визначити ціль для магії. Інформаційна мережа Ідеї накладалася на електрону інформаційну мережу, використовуючи «зв’язок» як маркер.
– Йошіда Мікіхіко. Раніше відомий як геній сім’ї Йошіда... Він став більш здібним ніж в дитинстві, але хотілося б, що він був більш охайним в місті.
Імена символізували сутності. Називаючи їх, можна було виокремлювати сутності. Зосередивши увагу на сутності, що використовує магію, назвавши її ім’я можна було прослідкувати її дії та стан, а також імена людей, що знаходяться на духовній відстані навколо сутності.
– Навіть древня магія залишає сліди в системі спостереження.
Вважається, що у порівняні з сучасною магією, древню магію, особливо такого типу як магію духів або магію SB14 важче виявити системою спостереження, що прикріплена до вуличних камер. Однак зафіксувати саму магію не важко, важко сказати, хто її використав, а запис що вона використана залишиться. Підробка записів і була задачею що покладалася на Фудзібаяші.
Хоч приховування не санкціонованого використання магії не входило в обов’язки Фудзібаяші, але вона розуміла, що потрібно уникати привернення зайвої уваги до Тацуї. Якщо залучено занадто багато людей, існує ймовірність, що важлива здобич не наблизиться. Іншими словами, Казама і його люди повинні прикривати Тацую.
«Та, здається, він не проти?»
Подумки прошепотівши це, «Електронна відьма» активувала свої рідкісні навички.
◇ ◇ ◇
Таємний агент Дзіро Маршал, попри посилення ніг, пробіг лише до наступної станції. Не тому, що вважав що небезпека минула, а тому, що був ризик, що він стане занадто помітним, оскільки біг зі швидкістю скакуна.
Та розгубленість виникла з іншої причини.
Було щось, що переслідувало його, з якою б швидкістю він не біг, звичайна людина, наскільки б тренованою вона не була, на таке була не здатна. Він ще не підтвердив появу «цього». Але Дзіро Маршал не підозрював, що «те», що переслідувало його було людиною.
Не було потреби переконуватися, чи то та парочка. Він був не настільки шокованим, щоб не помітити, чи переслідують його ті з ким зіштовхнувся лицем до лиця. Не важливо, маг то чи зміцнена людина, без сумніву, це ворог. Маршал - оперативник самітник, на цьому завдані не було команди. Якби це була незапланована підтримка, йому б повідомили завчасно, щоб уникнути дружнього вогню. Однак, він не отримував жодного подібного повідомлення, відколи взявся за цю роботу.
«...Де ти?»
Тихо прошепотів Маршал і прислухався. З досвіду Маршал знав, те що називають «присутністю», насправді було ознаками трьох вимірного звуку. Але він не зміг виявити того хто йшов за ним, ні, переслідував його. Тож він розсудив, що той повинен ховатися в невидимому місті.
Але його здогад був помилковим.
Відчувши «присутність», Дзіро Маршал підняв голову.
Перед ним, без жодного звуку, стояв чоловік.
Тож він зрозумів, усі звуки, що надходили спереду були заблокованими. Щось накрило всі п’ять чуттів Маршала немов крига.
Це був високий азіат з міцним тілом. На ньому був непримітний одяг, сері спортивні штани з лампасами, куртка того ж кольору і темний светр, під нею. Зовні звичайний і, безумовно, людина, та в маршала склалося враження що він протистоїть звіру людожеру.
Маршалу було відоме обличчя цього хлопця.
– Тигр людожер.
Та це не означає, що вони зустрічалися раніше. Це була їх перша особиста зустріч.
– Люй Ґанху…
Людина, ім’я якої він промовив несвідомо, була першою в списку, особливо небезпечних, що йому дали перед завданням. За чутками кращий в Великому Азійському Союзі, коли мова йде про вбивство в ближньому бою, елітний маг підрозділу спеціальних операцій.
Перш ніж він сам усвідомив це, права рука Маршала тримала пістолет націлений на Люй Ґанху. Тіло, Маршала, що пройшло незлічену кількість тренувань, обирало правильну поведінку, ще до того як він подумає про це.
Однак, палець Маршала не зміг натиснути на курок.
Перш ніж він натиснув на гачок, палець Люй Ґанху проштрикнув зап’ястя Маршала.
Внутрішній бік зап’ястя пробили великим пальцем і пістолет випав з руки Маршала.
Маршал міг лише приголомшено спостерігати за цим.
Коли проштрикнули зап’ястя? Ні, коли він наблизився?
Маршал взагалі не бачив рухів Люй Ґанху.
Перш ніж біль, пересиливши здивування досягла свідомості, Маршал поринув у вічну темряву.
Люй Ґанху витягнув праву руку, що роздерла горло Маршала.
Пальці були забарвлені свіжою кров’ю. Однак, крові було напрочуд мало.
Лівою рукою, не забрудненою кров’ю Люй Ґанху дістав, з кишені на грудях, складений аркуш паперу. Ретельно витерши ним пальці правої руки.
Люй Ґанху кинув просякнутий кров’ю папір на тіло Маршала. Падаючи папір розкрився до розмірів хустинки й прилип до тіла Маршала.
Ще більш просякнувши кров’ю, папір, спалахнув полум’ям, червонішим, ніж свіжа кров. Виникнувши в центрі паперу, полум’я поширилося за його межі.
В центрі нічого не залишилося. Там не було ні попелу від паперу, ні залишків одягу, плоті, чи навіть кісток.
Полум’я, що випалило папір, все ще ширилося трупом.
Полум’яне кільце пожирало труп.
Побачивши, що полум’я згасає, а труп зник, Люй Ґанху розвернувся на каблуках.
Людська присутність зникла. Ні голосу, ні кроків, жодних ознак присутності людей.
Лише вулична камера, яку повністю знищили, бачила ці події.
Далі
Том 6. Розділ 5 - [5]
[5] Міюкі трохи здивувалася, побачивши сердите обличчя Еріки, коли прийшла в їдальню, на обід. – Еріка, ти все ще турбуєшся про вчорашнє? До того як вони розділилися на станції, Еріка дуже жалкувала, що чоловік, який може бути таємним агентом розвідки USNA, втік в останню мить. Хоч вона не висловлювала незадоволення, її поведінка була промовистою. Це було не звично для неї, хто приховує свої справжні емоції за жартівливою посмішкою, але більш не звичним, було те, що це тривало і наступного дня. Відповідь Еріки, на запитання Міюкі, була на пів позитивною, на пів негативною. – Не хвилююся, він же майстерно втік. Словом «майстерно», вона висловила своє невдоволення, але не лише ним. – Я хвилююся стосовно того що сказав, той тип... «Не розслабляйтеся навіть в школі», значить, що серед учнів... Здається, Мікіхіко та Хонока, що не дуже сильно були причетні до квітневого інциденту, не зрозуміли, але Тацуя і Міюкі відразу зрозуміли, що на серці в Еріки. Тоді Саяку використовували іноземні агенти, під виглядом терористів. Саяка не змогла повністю від цього оговтатись. – Я хочу позбутися цього поганого присмаку. Тацуя, це знав і розумів, тому зважаючи на почуття Еріки сказав те, що не було в його характері. – Але, якщо вони нічого не зробили, як нам їх ловити? – Це так... Хоч вона так і сказала, але її тон говорив, що вона не переконана, та все ж Тацуя подумав, «добре хоч відмовив її гратися в детектива». Еріку не назвеш «добродушною», але коли це стосується близьких друзів, навіть якщо не безпосередньо, вона «змінить тему». – Але, хіба не бути пасивним, це погано? Це ефективно при прямій атаці, але чи буде так при пограбуванні... – Але ми не можемо постійно про це хвилюватись... Сміючись, похитав головою Тацуя, заспокоюючи схвильованих Лео і Мікіхіко. – Ми не носимо дані в своїх терміналах, тому фізично нас не пограбувати. До того ж чи не смішно турбуватися про викрадення, чи пограбування на території школи. Ну, можливість, що нас фотографуватимуть є, але це не стосується конкурсу. Якщо викрадати дані в школі, краще обрати каталоги з найнижчим рівнем безпеки, але ми не настільки дурні. Чи не здається вам, що нам підсунули дезінформацію? – Цілком можливо... Але вчорашній хлопець відрізняється від тих хто цікавиться конкурсом. Ми маємо бути пильними, а краще настороженими. – ...Звісно. Хоч і висловив заперечення на слова Тацуї, здається, Мікіхіко задоволений поясненням. Та все ж Тацуї здалося, що Еріці та Лео, все ще є що сказати, але вони мовчали. ◇ ◇ ◇ Для Турніру дев’яти шкіл, обирають п’ятдесят два члени команди, тоді як для Конкурсу дисертацій лише трьох. Різниця настільки велика, що їх порівняння здається безглуздою справою. Проте, Конкурс дисертацій вважається не менш важливою подією, ніж Турнір дев’яти шкіл. З одного боку це продовження змагання за лідерство між дев’ятьма школами магії. Зокрема, школи, що показали не значні результати на Турнірі дев’яти шкіл, палали бажанням змити ганьбу поразки. З іншого боку, в Конкурсі дисертацій, крім трьох обраних представників, участь могла взяти велика кількість студентів. Найбільша різниця від конкурсів доповідей та науково-дослідних презентацій не магічних старших шкіл, полягає в тому, що, на «Національному Конкурсі магічних дисертацій» в презентацію входила практична демонстрація. Іншими словами, публікація статті включає побудову магічного пристрою і демонстрація його на сцені. Хоч це модель лише для презентацій, це не могло бути якесь пап’є-маше. Пристрій має працювати, або хоча б імітувати потрібну поведінку, ось такий Конкурс дисертацій старших шкіл магії. Розробити магічний пристрій, створити технічну документацію, програмне забезпечення, для керування ним, каркас куди все вмонтувати, якщо потрібно, підготовка цілі, підготовка технічного персоналу, команди забезпечення безпеки... Для цього, перед змаганням залучають не тільки технічні та мистецькі клуби, а й чисто теоретичні клуби й найкращих практиків. Кількість людей, які беруть участь в підготовці до презентації, перевищує кількість учасників Турніру дев’яти шкіл. Конкурс відбудеться у неділю, через два тижні, тож не тільки після школи, але й в час що відведений для «індивідуальної практики» і «самостійних занять», школу наповнювали гуркіт (звуками верстатів) і гудіння (шумами активації магії). В шкільному дворі прототипи, вимірювальні пристрої, верстати заповнювали вузький простір, навіть групи підтримки сформовані з дівчат волонтерів, носили напої та перекуси, частуючи всіх задіяних. Для їх підтримки, клуб дослідників роботів навіть надав гуманоїдного 3H (Humanoid Home Helper). – О, ось вони. Ціль Еріки стояла посеред цієї метушні. – Ей, Тацуя-кун. Стоячи поряд з Ерікою, що кричала і розмахувала руками, Лео відвернувся в інший бік. Мікіхіко тримався від неї на достатній відстані в два метри, теж глядячи в протилежний бік. Ці двоє прикидалися, ніби не знали її. – Еріка, не заважай йому... Мідзукі що не була настільки безсоромною, як Лео, сіпнула подругу за рукав, хоч і знала, що це не допоможе. ...Як і очікувалося, це було не ефективно. Побачивши, що до нього весело крокує Еріка, Тацуя припинив свої маніпуляції й гірко посміхнувся, ніби говорячи, «їй не допомогти», але, звісно, не всі були задоволені зупинкою експерименту. – Чіба... Тобі варто бути стриманішою і зважати на атмосферу. Кіріхара, який виступав як охоронець, був одним з незадоволених. – О, Сая, ти теж прийшла провідати? Однак людиною, якій відповіла Еріка, була Саяка, що стояла поруч з Кіріхарою. – Отож. – Ері-чан... Голос Кіріхари звучав безсило, а Саяка гірко всміхнулась. Оскільки Кіріхара не почав репетувати, мабуть, він подорослішав. – Еріка, здається ти прийшла не тільки подивитися. Щось сталося? Сказав Тацуя, щоб взяти ситуацію під контроль, оскільки помітив, що терпіння не лише Кіріхари, але та інших старшокласників, вже на межі. – Мідзукі покликали на допомогу і я її супроводжую. Навіть якщо в неї на думці були власні думки, міркувала вона не повільно. Тому, піймавши попередження в голосі, вона дала швидку і лаконічно відповідь. Почувши її, Тацуя поглянув на Мідзукі, що опустила голову перед семпаями з мистецького клубу. – Еріка, сюди. В цей момент, як не дивно, Міюкі вхопила Еріку за руку і потягнула у натовп глядачів. Саяка теж відійшла від Кіріхари, ставши біля Еріки і біля магічного пристрою, за командою Ісорі, відновилася робота. – Так з чим вони там експериментують? Схоже на величезну лампочку. Прозора сфера діаметром приблизно ста двадцяти сантиметрів на чотирьох ніжках, створювала враження величезної лампочки. Однак в цю епоху «лампочки» зникли з домашніх домогосподарств, тому на зауваження Еріки, Мідзукі продемонструвала здивування. – Генератором плазми, кімнатної температури. Міюкі знала, що таке «лампочка», але проігнорувала жартівливе порівняння Еріки й відповіла серйозно. – Кімнатної температури? Це термоядерний синтез? Запитав Мікіхіко, що як і Лео прикидався їм не знайомим, але почувши дивну фразу відмовився від цього (До речі, Мікіхіко все ще використовував офіційний тон, звертаючись до Міюкі). Еріка, схоже, намагалася перевірити свої знання про науку і після того, як у неї виник знак питання над головою, мала питання. – Термоядерний синтез - це тип реакції, і, здається, вона не завжди повинна бути дуже гарячою. – ... – ...Пробач, Йошіда. Я не розуміюся на деталях, тому гадаю, краще пізніше поговори зі старшим братом. Додала Міюкі, побачивши порожній погляд Мікіхіко, і він похитав головою, ніби говорячи «не смертельно». Еріка щось пролопотіла Саяці, глядячи в бік Мікіхіко, Міюкі посміхнулася (але цього ніхто не помітив) і поспішно прикрила рот. З самого початку Лео мовчки, з цікавістю дивився на експериментальний пристрій Посеред цієї тиші, Ісорі послав сигнал Сузуне. Сузуне почала вливати сайони в стаціонарний CAD, за яким спостерігав Тацуя. Ця система працювала швидше і масштабніше, ніж невеликі CAD, що зазвичай носять з собою, активізувалася складна магічна формула з безліччю шарів процесів. Водень під високим тиском перетворювався на плазму, а вивільнені електрони стикалися з люмінесцентним склом, випромінюючи світло. Це явище можна було пояснити елементарним електростатичним ефектом, але їм вдалося розділити електрони без подачі енергії, крім того, процедура випромінювання електронів, ігноруючи електромагнітну силу, надзвичайно складна техніка що потребує постійної зміни події. – Так це насправді лампочка? На щастя, грубі слова що прошепотіла Еріка, перекрили гучні вигуки, – Відмінно! – Перше місце гарантовано! Їх заглушили викрики радості, що звучали то тут, то там. Міюкі, що була упевнена в успіху, тихо усміхалася, спостерігаючи за іншими, Лео стиснув кулак на грудях, Мікіхіко аплодував, Саяка підскакувала і плескала в долоні. Світіння скляної сфери тривало десять секунд. Водночас як світло зникло, затих шквал хвилювання. Це всього-на-всього найбільший елемент, їм залишилося зробити ще багато дрібних речей. Помічники, що зібралися для експерименту, повернулися до своїх справ. Еріка помітила, що Саяка дивилася в один з кутків. – Що сталося? – Та дитина... Вона не відповіла, а промовила лише два слова. – Е, щось не так?! – Ей, Мібу?! Еріка і Кіріхара попрямували за Саякою, що раптово побігла. Лео зреагував з затримкою. Міюкі лиш спостерігала, поки не помітила, що Саяка переслідує дівчину з двома хвостиками. ◇ ◇ ◇ – Стій, зачекай! Учениця зупинилася на подвір’ї вкритому травою, почувши, що їй сказав переслідувач, або зрозумівши, що з її швидкістю вона не впорається з переслідуванням. – Що таке? Обернувшись, впевнено запитала вона. Як не дивно, в неї був доволі сміливий тон. – Ти першокурсниця? У формі різних років, не було жодної різниці. Саяка запитала, припустивши з її статури та обличчя. – ...Вірно. Ви другокурсниця Мібу-семпай, вірно? – Так. Другий «E», Мібу Саяка. Учениця другого потоку, як і ти. Єдина різниця в формі - наявність чи відсутність емблеми. Тільки це показувало різницю, між першим і другим потоком. – ...Перший «G», Хіракава Чіакі. Старшокласниця попросила представитись, і учениця не розгубилася. Позаду почулися кроки, що зупинилися за її спиною. Її наздогнала Еріка. І почула як учениця представилась. У той момент за спиною почувся шепіт Кіріхари, «Хіракава?». Саяка не чула цього прізвища, але Кіріхарі воно було знайоме. Однак, Саяка не могла залишити цю ученицю першого року, тому що ніколи не чула її прізвища чи імені, тому не мало значення, чи чула вона його коли-небудь. Вона не мала часу про це хвилюватися. – Пані Хіракава, пристрій у вашій руці... Бездротовий дешифратор паролів. Вказала Саяка, Хіракава Чіакі зблідла, прикрила мобільний термінал у своїй руці й сховала його за спиною. – Я знаю, навіть якщо від тебе приховали. Я також користувалась цією моделлю. На слова Саяки, очі Чіакі широко відкрилися. Дешифратор паролів - це пристрій зі шкідливим програмним забезпеченням, що викрадає паролі, всупереч своїй назві, це машина, що автоматично вимикає системи аутентифікації, а не лише паролі, і викрадає файли з інформацією. Використовувати його можна лише в злочинних цілях. Іншими словами, користуючись цим пристроєм... – ...Вірно. Я також була шпигуном. Обличчя Саяки показало біль, але вона продовжувала говорити не зводячи погляду з Чіакі. – Тож раджу тобі. Залиш це зараз. Чим довше ти продовжуватимеш з ними бачитись, тим більше страждатимеш пізніше. – ...Мої страждання не твоя справа, семпай. Відвернувши обличчя від Саяки, кричущим тоном, відповіла Чіакі. Безкомпромісна відмова. Однак Саяка не могла в цьому поступитися. – Я не можу спокійно залишити подібного! Жорсткішим тоном і більш жорстким виразом крикнула до Чіакі Саяка. Навіть зараз, коли минуло пів року, іноді я не можу перестати тремтіти. Я навіть не помічала, що прикушувала губи або втискала нігті в долоні. Насправді тіло Саяки тремтіло. – Я не знаю з якими людьми ти сплуталась, але я однозначно можу сказати. Вони ніколи не думатимуть про тебе. Просто використають і викинуть. Щиро сказала Саяка. Вона щиро відкрила справжні думки, а не займалась моралізаторством. Однак ненависть, що гніздилася в серці Чіакі, була глибша, ніж думала Саяка. – Я це знаю! Від саморуйнування і ненависті в голосі, у Саяки перехопило подих. – Хіба не природно, що злочинці та терористи не думають про людей, яких вони використовують. Семпай приєдналися до них, не знаючи цього? Думаю, що це грубо, але семпай ще зовсім дитина. Ці гіркі слова дали зрозуміти Саяці, що ця першорічка, зовсім відрізняється від неї. У Саяки була мета, якої вона хотіла досягти, але вона не знала як цим скористалися. Напевно, вона була безнадійно наївною. Саяка не могла цього заперечити. Однак, вона не вважала, цю першорічку більш зрілою від себе. Що робити потім, коли досягнеш своєї цілі, навіть приєднавшись до злочинців. Повернутися до повсякденного життя в старшій школі, ніби нічого не сталося, або продовжити працювати зі злочинною організацією. Саяка відчувала, що ця першорічка не бере до уваги своє майбутнє. Здавалося, ніби вона вперто відмовляється прислухатися до інших. – Навіть якщо відмовитеся від себе, ви нічого не отримаєте, нічого не залишиться?! Але Саяка не могла не сказати цього. З власного досвіду, вона була переконана, що іноді хтось повинен зупинити це. – Семпай не розуміє. Я зв’язалася з ними не, тому що хочу чогось отримати. Однак, знову отримала рішучу відмову у відповідь. Саяка тонко усвідомлювала, що вона не хоче бути переконаною. Тому що, одного разу, сама була такою ж. Переконання можна відкласти. Якщо їй дати звідси втекти, ця дитина більше ніколи не повернеться на «цей бік». Якщо над цим подумати, нічого не поробиш, треба стати трохи грубішою. Так вирішила Саяка. – Кіріхара-кун. – Так. Кіріхара відразу зрозумів наміри Саяки. Нажаль у них не було нічого корисного під рукою, але їх це не хвилювало. Ця першорічка не знає бойових мистецтв і не має досвіду в єдиноборствах. Обоє мали «набите око», щоб побачити її рівень. Якщо вони удвох, атакують одночасно, це має бути легко. Навіть з об’єктивного погляду, помилок у суджені Саяки та Кіріхари не було. ...Якщо противник не має зброї. Люди, що використовували Чіакі, були набагато гіршими, ніж бандити чи терористи. Коли Саяка і Кіріхара синхронно рушили в перед, Чіакі кинула маленький контейнер. – Лягай! Крикнула Еріка, що швидко це помітила. Двоє рефлекторно прикрилися руками. Яскравий спалах пройшов між пальцями й засліпив очі, навіть через повіки. Якби хтось міг розгледіти через світло, то помітив би, що повіки Чіакі пофарбовані червоним. Затіняюча фарба, замаскована тушу, та тінями для повік, запобігала світловому спалаху. Права рука Чіакі націлилась на Саяку. З-під манжета рукава, завдяки пружинному механізму, вилетів дротик. Еріка, якій вдалося перекрити спалах світла, прикривши очі, підвівшись, вдарила довгий веретеноподібний дротик, гілкою, яку звідкись узяла. З розбитого дротика поширився фіолетовий дим. Відштовхнувши Саяку, Еріка прикрила рот рукавом блейзера. Кіріхара, який не оговтався від спалаху, вдихнув дим, що став майже прозорим. Несподівано, його тіло злегка похитнулося і він безсило впав на коліно. «Нервово-паралітичний газ.» Еріка не промовила, а лише подумки клацнула язиком. Супротивник був більш підготовлений, ніж очікувалося. У школі, де заборонено використовувати CAD, не можливо ефективно використовувати магію Прискорення. Навіть якщо ви виграєте в чисельності, озброєний має перевагу перед беззбройним. А у ситуації, коли ви не знаєте, якою зброєю володіє опонент, не можливо діяти недбало. ...Однак тут була одна людина, що не дотримуватися цієї логіки. Лео, який лежав на траві (що було результатам буквального виконання попередження Еріки) дико кинувся в бік Чіакі. Від цієї сили, Чіакі не змогла стримати вигук «Хі!» Вона підняла праву руку і направила її на Лео. Можливо дротики були перезарядні, або вона використовувала іншу метальну зброю. Зараз цього не можна було сказати. Раптом, Лео з ник з поля Чіакі. У наступний момент, коли вона заклякла, відчула сильний удар в талію, від якого вона безсило впала на спину, вдарилася потилицею і втратила свідомість. – ...Перестарався? Лео що відштовхнув Чіакі обома руками, трохи підвівся і запитуючи, озирнувся назад. – Саме так... Швидше вставай. А то схоже на те, що ти намагаєшся її зґвалтувати. – Ха!.. Це не так! – Так, так, я розумію. Еріка цілком серйозним поглядом дивилась на Лео, погляд якого був збентеженим. Очі Еріки дивилися на Лео, який встав, а не на Чіакі, яка впала. Це був погляд професійного гравця на скачках, що оцінює чистокровного скакуна. ◇ ◇ ◇ Канон, вислухавши доповідь (як глава дисциплінарного комітету) про те що сталося, кинулася до медпункту і побачивши ученицю першого року у ліжку без свідомості, та пару другокурсників, які лікували подряпини, зітхнула з полегшенням. – Ви, перестаралися... Знову зітхнула Канон, вислухавши обставини від Саяки. Зазвичай, Кіріхарі та Саяці не хотілося б чути визначення «перестаралися», від Канон, що, здається, щодня виходить з-під контролю, але оскільки зараз їх опонент без свідомості, від удару головою, вони не могли нічого сказати. – То що вона зробила? Щойно я чула, що вона просто мала нелегальну електроніку, і фактично не зробила жодних незаконних дій і жодної шкоди. Це також було незаперечне свідчення. Саяка з самого початку була серйозною, а Кіріхара не знав що сказати. Але тут були не лише люди, яких можна було залякати таким напором. – Хіба не законного пристрою для зламу не достатньо, щоб її затримати? Провокаційним тоном запитала Еріка, Канон різко глянула на неї. – ...Я кажу, проблема в тому, що ви перестаралися. Злочин і покарання повинні бути співвідносні. – Заза-агалом〜, ми піймали, не щоб покарати її. Я просто хотіла захистити однолітка, якого використовують брудні дорослі. Ви оглушили того, кого хотіли захистити. Вона вдарилась головою. Вона опиралася прихованою зброєю, тут нічого не поробиш. У мене немає жодних причин допомагати людям, ціною власних травм. Канон та Еріка протистояли одна одній. Саяка відчула напруження від раптової зміни атмосфери, але медсестра не проявляла бажання розбиратися, тож вона відмовилась від можливості, щось сказати. – Отже, глава Чійода. Подбайте про це, будь ласка. Перебив їх саме Лео, що стояв підперши стіну. – Ходімо. – Стривай, чого це раптом? Еріка, якій було запропоновано швидко залишити кімнату, переключила свій гнів на Лео. Але цього разу вона на нього не розсердилась. На мить на обличчі Лео з’явилося обурення і він відвернувся. – Відтепер, це робота дисциплінарного комітету. Я не знаю як, але усе нормально, якщо іскра не долетить до Тацуї, Мідзукі та Мікіхіко. – Постривай! Наздоганяючи Лео, який залишив її позаду, відвернувшись, Еріка також вийшла з медпункту. Коли гамірні першорічки (принаймні одна особливо галаслива) зникли, Канон трохи заспокоїлась. Вона знову поглянула на обличчя першорічки, що лежала на ліжку. Її профіль щось викликав в пам’яті Канон, але доки та без свідомості вона не могла це підтвердити. Канон поглянула на лікаря. – То в якому стані ця дитина, сенсей? Почувши питання Канон, лікар Асука Сатомі посміхнулась миролюбною посмішкою. – Не хвилюйся. Немає жодної аномалії ні в мозку, ні в кістках. Вона сама незабаром прокинеться. Асука була особливим лікарем, здатним до візуально біологічного випромінювання та виявляти аномалії тіла. Вона мала можливість поставити більш точний діагноз, ніж найточніший прилад в лікарні, лише поглянувши на пацієнта. Якщо вона каже, що все нормально, в цьому можна бути впевненим. – Ну тоді, чи можете зв’язатися зі мною, коли ця дитина прокинеться. – Добре. О, але не скаржтесь, якщо ця дитина втече, добре? У мене не має бойових навичок. На напівжартівливі слова Асуки, що вона прошепотіла з посмішкою, Канон усміхнулася і кивнула. – Хіба може сенсей дозволити постраждалому втекти? Канон залишила медпункт разом з Саякою і Кіріхарою, чиє лікування завершили. ◇ ◇ ◇ Канон - голова дисциплінарного комітету і, одночасно, вона відповідала за супровід Ісорі. В охороні Конкурсу дисертацій використовували систему, в якій за один об’єкт відповідало кілька охоронців, тож у супроводі Ісорі, був принаймні ще один студент другого року, але Канон не мала наміру залишати цю роль іншим. Ось чому вона повернулась на подвір’я, де проводився експеримент, не чекаючи доки отямиться першорічка, покази якої вона повинна була вислухати. Тут вона знову зустріла проблемну ученицю першого року (одним словом Еріку), що була втягнута в нову історію. Один учень стежив за нею з суровим виразом на обличчі. Еріка здавалося слухала його з безтурботним виразом, не звертаючи уваги. Хоча про себе нагадав головний біль, вона не могла просто не помічати цього, і Канон поцікавилась про ситуацію у найближчого члена дисциплінарного комітету. – Ей, Шіба-кун, що тут відбувається? Тацуя, безумовно є членом дисциплінарного комітету, який очолює Канон, але зараз він також бере участь в експерименті, як один з представників на Конкурсі дисертацій. Попри те, що він зараз під охороною, вона як супровід не повинна відволікати його, коли він активно набирав на клавіатурі, та схоже Канон не усвідомлювала цього. Звичайно, Міюкі, що стояла за Тацуєю підняла свої брови, але він обернувся, відволікшись від екрана і не здавався особливо ображений. – Здається, Секімото-семпаю не сподобалося, що Еріка та Лео тут тиняються. Почувши це і ще раз поглянувши на ситуацію, їй стало зрозуміло, що більше роздратованих поглядів було направлено на Секімото, ніж на Еріку. Канон, з роздратованим виразом на обличчі, підійшла до двох учасників суперечки. – …Що сталося, пане Секімото? Члени дисциплінарного комітету не мали терміну повноважень. Якщо вони самі не подавали у відставку, то залишалися членом дисциплінарного комітету до закінчення школи. Марі й Тацумі подали у відставку, скориставшись зміною студентської ради, як приводом, а от Секімото залишився в рядах комітету. Наразі, він був єдиним учнем третього року в дисциплінарному комітеті. – Чійода... ні, це не так вже важливо. Вони не члени дисциплінарного комітету і не призначені клубним комітетом, тож я попередив, щоб вони не заважали охороні, тиняючись тут. Канон хотілося схопитися за голову, хоча це їй не властиво. Чому цей семпай настільки хвилюється, щиро, подумала вона. – ...Немає жодних причин заважати учням першого року спостерігати за експериментом для підготовки на наступний рік чи навіть рік по тому. Якщо вони будуть заважати охороні, ми будемо обережні. Пане Секімото, оскільки, цього разу, ви не були призначені для супроводу, можете залишити це нам. На слова Канон його очі раптово звузились, але, не даючи йому часу на заперечення, вона звернулась до Еріки. – Чому б вам сьогодні не піти до дому? Якщо поглянути з іншого боку, ваші сьогоднішні дії можуть бути розцінені, як напад чотирьох людей на одного. Побачивши, що Канон, намагається використати попередню подію, щоб втримати ситуацію під контролем, Еріка з насмішкою посміхнулася. Зрозумівши, що це просто звичайний трюк, Канон відчула прилив крові до голови. Однак якби вона продовжила, ситуація лише погіршиться б. Перш ніж Канон стиснула зуби, Еріка безцеремонно розвернулась до неї спиною. – Мені час повертатися до дому. Тацуя-кун, Міюкі, до завтра. – ...Я теж до дому. Побачимося, Тацуя. Побачивши, що два першорічки швидко ідуть геть, Канон з полегшення видихнула. В цей момент, її термінал завібрував, повідомляючи про вхідне повідомлення. Поглянувши на його зміст, вона проігнорувала Секімото, який, здавалося, щось хотів сказати й розвернувшись попрямувала назад до медпункту. – О, Канон, зачекай. Ісорі, що здійснював централізований моніторинг даних, що надходили з вимірюваних приладів, на інформаційному терміналі, побіг за Канон. Хоча це виглядало, ніби він залишив обов’язки, під час експерименту, ніхто його не винив. Секімото повернув зацікавлений погляд на екран термінала, який Ісорі не встиг закрити. ...Звідкись протягнулася рука і пристрій вимкнувся. – Ічіхара. – Секімото-кун, я гадала, тебе не цікавить ця практична тема досліджень. Секімото, що повернувся з похмурим виразом, відповіла з непроникним обличчям Сузуне, ніби її тіло взагалі не випромінювало тепла. – Моя думка, що слід дотримуватися базових теорій, як Кардинальний код, і вдосконалювати самі техніки, не змінилася, але це не означає, що я не цікавлюся практичними технологіями. – Я не збираюся нехтувати базовою теорією. Щоб зменшити ризики, пов’язані з практичним застосуванням, необхідно перевіряти базову теорію, а не вивчати теорію заради теорії. – Перевірка і дослідження різняться. Дослідження це створення. Перевірка не створює нічого нового. – Теорія що не несе користі для людей, нічого не вартує. Лише теорію, що може використовуватись на практиці, можна називати теорію. – Хоча зараз це здається марним, дослідження базової теорії принесуть більше плодів у майбутньому. – Великі плоди в майбутньому не є підґрунтям для відмови від незначного прогресу сьогодні. Майбутнє це накопичення досягнень сьогодення. Двоє учнів третього року спокійно, але вперто сперечалися. Спостерігаючи за їх фігурами, поглядом поверх монітора, Тацуя пригадав чутки. Що на шкільному відборі на Конкурс дисертацій Секімото насправді зайняв не четверте місце, а друге, відразу, після Сузуне, її нинішня відмова, що нагадувала ворожнечу, складала велике значення. Тоді йому стало трохи цікаво, чому Сузуне так не подобається кандидат на Конкурс дисертацій - Секімото, та побачивши настільки явне протистояння в базових позиціях, Тацуї усе стало зрозуміло. І як бачив Тацуя, тут Секімото був більш ворожим. «Секімото все ж вважає, що він більше підходить на роль представника...», склалося враження у Тацуї. Занадто велика гордість іноді може викликати втрату здорового глузду. Він би не сказав, що Секімото заспокоїть сварка, загорнута в обллат15. Наскільки він зараз бачив це навряд чи буде кінцем. Можна бути впевненим, наступного разу він перейде до прямолінійніших дій. І немає гарантій, що це буде законно і мирно. «Не хотілося б, щоб це було проблемою». Хоча у нього було сильне передчуття, що бажання не здійсниться, Тацуя не міг не сподіватися. ◇ ◇ ◇ Лео вийшов через шкільні ворота і мовчки йшов за Ерікою. Однак, у нього не було думки йти разом до дому Від шкільних воріт до станції йшла майже пряма дорога. Просто не було гострої потреби йти в перед. Він гадав, що в Еріки повинні бути схожі обставини. Вони йшли в одному напрямку і в одному темпі, це просто випадковість. – Лео. Тож, коли вона раптово назвала його ім’я, Лео несподівано зупинився. Еріка теж зупинилась. – У тебе є час сьогодні? Лео не зміг зрозуміти сенсу питання відразу, тож стояв, втративши мову. Еріка розвернулася. Її спідниця затанцювала, але очі Лео були прикуті до її очей В них не було солодкого погляду. Не було жодних пустощів. Це був сталевий погляд, що здавалося, розріже його. – То, як? Знову, коротко, запитала Еріка. Це розвіяло прокляття Лео. – ...Конкретних планів не має. – Тоді, ходи зі мною. Знову різко розвернувшись на п’яті, Еріка жваво рушила у перед. Лео мовчки узяв той же темп. Усе виглядало так само як і раніше. Але сенс змінився на сто вісімдесят градусів. ◇ ◇ ◇ Канон почекала Ісорі та увійшла до медпункту, Асука, що відправила повідомлення, привітала їх ніжним голосом. Та, коли вона побачила фігурку Чіакі що боролася в її руках, відчуття «ніжності» розсіялося як туман. – Учителю... У вас же «немає бойових навичок», хіба ні? Це не вперше, коли вона так недбало запитує те, чого не розуміє. – Ей, це лікування Хіба це схоже на бій? – ... – ... Не тільки у Канон був здивований погляд, але й у ще однієї людини, що не наважувалася увійти. – Ем... Я хочу поговорити з цією дитиною, відпустіть її й дозвольте сісти. – Добре. Вони просто в одну мить полишили дотепності, якими обмінювались і Асука, широко посміхнувшись Чіакі, відпустила її. «Щоб трапилося якби розмова і далі продовжилася у цьому руслі?», з холодом подумала Канон. Аби позбутися від цього, Канон перевела погляд на Чіакі, що повільно підвелася розмахуючи головою. – Позавчора ти не постраждала? На запитання Канон, Чіакі розплющила очі від несподіванки й швидко спробувала сховати вираз на обличчі. Вона, схоже, зрозуміла, що однією з тих, хто переслідував її перед станцією, була Канон. – Позавчора та й сьогодні, це було безрозсудство. Якби ти помилилася, то отримала б серйозну травму. В тоні Канон не було жодного відтінку перехресного допиту. Швидше, це був ніжний голос. – Але я не можу просто спостерігати за подальшою ескалацією. Я повинна тебе зупинити, саме тому, що ти нічого не зробила. Це було найдалі, куди могла відступити Канон. Оскільки їй доручили посаду глави дисциплінарного комітету, у неї зародилося почуття обов’язку підтримувати молодшокласників. Якби не це, вона б вже про все забула, через свій природний темперамент. – Ти сказала Мібу, що нічого не хочеш. Тоді, чому ти вирішила викрасти наші дані? Не зважаючи настільки м’яко вона намагалася постелити, опонент, здавалося, бачила усе по іншому. – ...Я не збиралася красти данні. Моєю цілю було переписати програму роботи магічного пристрою для презентації, щоб його більше не можна було використовувати. Для цього я і запозичила дешифратор паролів. – Ти хотіла, щоб наша презентація провалилася? Всередині, за стриманим турботливим виразом, Канон миттю скипіла. Бо вона намагалася завадити сяйву Ісорі (особистій мотивації Канон). Сьогодні вона справді терпляча. – Зовсім ні! Я не думала що вона повинна провалитися! Однак реакція Чіакі трохи відрізнялася від очікувань Канон. Канон зосередилась на своїх плечах, концентруючись на почуттях, що гризли, щоб вони не вибухнули. У словах Чіакі, яка сказала неочікуване, не було брехні. Принаймні Канон відчула, що Чіакі не хотіла призвести до провалу презентації. – ...Мені шкода, але, напевне, той хлопець усе виправив би. У цього хлопця стільки талантів. Однак я подумала, що він трохи панікуватиме, якщо програма зазбоїть прямо перед запуском. Я подумала, що було б не погано, якби він провів багато безсонних ночей. Мені просто хотілося б побачити його несподіване обличчя! – То це переслідування?.. На щастя, не сталося нічого серйозного, але якби щось сталося, тебе могли б виключити зі школи. – Це немає значення! Якщо я можу шокувати того хлопця! Не можу дозволити, щоб тільки у цього хлопця були добрі очі!.. Прокричала Чіакі, ридаючи на ліжку. Канон з розгубленим обличчям поглянула на Ісорі. Ісорі, що слухав розмову неподалік від ліжка, кивнув Канон і підійшовши, сів на стілець біля ліжка. – Хіракава Чіакі... Ти молодша сестра Хіракави Кохару, вірно? Тремтячі плечі Чіакі здригнулися і затремтіли з іншої причини. Ісорі, що був техніком на Турнірі дев’яти шкіл, природно був знайомий з Хіракавою Кохару, що була частиною тієї ж інженерної команди. – Ти думаєш, що саме через Шібу-куна твоя сестра опинилась в такій ситуації. Ісорі, що був присутній на місці інциденту, через який Хіракава Кохару задумалась про те, щоб кинути школу, одразу зрозумів, хто «та людина» та «той хлопець», про якого говорить Чіакі. – ...Хочете сказати це не так? У відповідь на питання Ісорі з вуст Чіакі пролунав тихий голос, немов прокляття. – Хоча він міг запобігти трагедії з пані Кобаякавою, він цього не зробив. Той хлопець не врятував пані Кобаякаву і моя сестра повинна була взяти на себе відповідальність... Ісорі обережно поклав свою руку на плече Чіакі, але вона їх швидко скинула. Глядячи на скинуту руку, Ісорі продовжив говорити неймовірно гірким тоном. – Якщо Шіба-кун несе відповідальність за цей нещасний випадок, то я також винен. Бо я не помітив цей трюк. Винні усі техніки, включаючи мене. Це не лише відповідальність Шіби-куна. Він сказав це не лише для того, щоб захистити Тацую. Як один з техніків, що був присутній на матчі Ілюзорної битви Турніру дев’яти шкіл, на якому, через аварію, Кобаякава впала і тепер не в змозі відновити свої магічні здібності, Ісорі відчував вину і відповідальність. – Не смішіть мене. Однак Чіакі висміяла такі думки Ісорі, продовжуючи тримати голову в низ. Ісорі підняв руку, зупинивши Канон, що скочила на ноги. – Навіть моя сестра цього не знала. Ісорі-семпай точно не міг зрозуміти. Лише той хлопець міг помітити пристрій. Та людина так і сказала. Не зважаючи на це, хлопець нічого не зробив, тому що він не мав нічого спільного з сестрою! Канон розгублено поглянула на Ісорі В Ісорі був такий же вираз. Зі слів Чіакі не було зрозуміле ставлення до нього. Здається, Чіакі хвалить Тацую. Схоже вона навіть захоплюється ним. Слова «та людина», через велику плутанину в їх головах, пройшло повз свідомості двох людей. – Він міг зробити що завгодно і за звичкою нічого не зробив... Напевно він насміхається над некомпетентністю інших. У відповідь на погляд Канон, Ісорі похитав головою, нічого не сказавши. Він якось зрозумів почуття Чіакі. Коли вас зраджує той у кого ви вірили, у вас виникне глибша ненависть, ніж ненависть, до ворогів, з якими ви боретесь. Навіть якщо це була одностороння віра. – Насправді, він може вільно використовувати магію, він навмисно прикидається не здатним, щоб бути учнем другого потоку і топтати гордість першого та другого потоків, щоб насміхатися над ними, саме така він людина! – Так, так, досить. Поки Канон і Ісорі втратили дар мови, від продемонстрованих неймовірних ненависті і марення, розслаблений голос перебив промову Чіакі. – Це наказ лікаря. Пані Чійода продовжимо завтра. – Асука-сенсей... – Ми ще залишимо її на ніч, потримаємо її в лікарні при університеті. Я зв’яжуся з батьками, ви двоє повертайтесь до підготовки. У вас же вже не залишається днів. Канон, здавалося, хотіла щось заперечити Асуці, та Ісорі зупинив її й вони вийшли з медпункту. ◇ ◇ ◇ Еріка сиділа поруч з Лео у двомісній кабіні. На одинці з однокласницею, у тісній машині. Навіть Лео, що віддавав перевагу їжі більше, ніж жіночій компанії, не міг залишатися спокійним. Навіть знаючи, що інша сторона це Еріка, йому було трохи незручно. І з іншого боку була Еріка, тому це і було незручно. Об’єктивно кажучи, Еріка була рідкісною красунею. Навіть її груба поза, яку вона прийняла, щоб дивитися у вікно, опершись ліктем у нього, виглядала красивою, через її хорошу фігуру чи у результанті заняття бойовими мистецтвами. Мало того, від неї відчувався солодкий запах. Сидячи поруч, він не міг дивитися прямо на неї, але й повністю ігнорувати це теж не міг, його очі іноді знову зосереджувалися на ній. Лео почав шкодувати, що прийняв запрошення, перш ніж дізнався про місце призначення. На щастя, тиша, що посилювала незручність, тривала не довго. – ...Не думаєш, що це надзвичайно просто? – Що саме? Після успішної відповіді на раптове питання, Лео подумки полегшено видихнув. – Вчора нас попередили про невідомого інформатора не відомих ворожих іноземців, а сьогодні ми знаходимо ученицю зі шпигунським обладнанням. І це було настільки погано, ніби вона говорила, «будь ласка, знайдіть мене». – Пробач... Я думаю, це було важко. – Дурню. Важко було піймати її. Не звичною є легковажність з якою вона відкрито носила пристрій для зламу. – Зрештою, вона аматор. – Ум... Хоча вона швидко кивнула, у відповідь на слова, що прошепотів Лео, Еріка, здавалося, не була переконаною. – Що не так? Від незвично похмурого ставлення Еріки, Лео нарешті зрозумів, що вона відчуває, що це не можна сприймати як жарт. – Це ще не кінець... Ця дитина може бути першою пробою. – Це приманка, щоб нас відволікти, а злочинець хтось інший? Цього разу мовчання було згодою. – ...То, насправді ти взяла мене, щоб ми як детективи вирахували справжнього злочинця? – Це не можливо. Коли Еріка відрізала, повернувшись до себе звичайної, Лео відчув більше полегшення, а ніж розізлився. Така ситуація у тісному салоні на самоті, здається, нашкодить психіці Лео. – Я не чекаю, що ти будеш працювати головою. – Ей, що? Як і очікувалося, таку грубість він не міг не помітити. – Ні я, ні ти, не призначені для розумової роботи. Такого роду справи залишимо Тацуї-куну? Однак, слова, «не підходимо для розумової роботи», було важко спростувати. – Замість того щоб прикидатися, для нас є більш підходяща робота. Зі звуком «Пін!». Схоже, що двоє думали однаково. Хоча вони двоє будуть рішуче заперечувати це. – Охорона. ...Ціль ворога Конкурс дисертацій. Навіть якщо навмисно не шукати їх, коли почнеться Конкурс дисертацій, вони самі себе проявлять. – Пріоритет контратака, а не захист. ...Потрібно просто почекати. – Страшна жінка... Ти збираєшся зробити Тацую приманкою? ...Поки нічого серйозного не станеться, усе добре. – Тацуя-кун не помре, навіть якщо вони спробують. Навіть якщо вони на це налаштовані, Тацуя не постраждає. – Ха, вірно. Ми повинні зробити все можливе, щоб притиснути шпигуна. Лео та Еріка домовилися, за допомогою несказаних слів між рядків. У тісній кабіні зазвучав злий людський сміх. Якби Тацуя це почув, він би розірвав би з ними стосунки, на щастя, його тут не було. Однак, сміх раптово припинився. – Але для цього дечого не вистачає. Повернувшись, стала серйозною Еріка. – Чого не вистачає? Припустивши що це серйозна тема, Лео уважно прислухався. – Лео у тебе першокласний потенціал, як піхотинця. Якщо ти використовуватимеш комбінацію з пістолета та короткого меча, я думаю ти будеш кращим за Хаторі-семпая і Кіріхару-семпая. Раптом отримавши високу оцінку, Лео не зрадів і не завагався, а занурився в депресію. – У тебе непогані вроджені якості, в бою на відстані поля зору ти переможеш. Однак минуло лише кілька секунд, коли він усе обдумав. – ...Тож? Хочеш сказати, що існує проблема з моїми нинішніми можливостями. На різку відповідь в Лео, Еріка кивнула без жодного подиву. – Ти сказала, що чогось не вистачає? – У тебе немає вирішального фактора. – Вирішального фактора? Ти можеш називати його, вирішальною або смертельною технікою. Техніка, що надійно знешкодить опонента. Техніка, що змушуватиме опонента відчути велику загрозу. Навіть якщо ти насправді не використовуватимеш її, вона надасть тобі перевагу, лише своєю наявністю. У тебе її не має. – ...У тебе є? – Так. Мені потрібна спеціальна «мітла», але з нею у мене є таємний меч, який неодмінно розтрощить супротивника. – Хе... – У тебе немає навичок що дозволять точно вбити противника? Короткий двокомпонентний меч, що створив Тацуя-кун, залежно від використання і налаштувань, може мати велику вбивчу силу. Кабіна перейшла на смугу низької швидкості. Вони наближалися до місця призначення. – ...Авжеж. У мене не має техніки, що передбачає вбивство противника. Навіть у квітневому інциденті, Лео залишився позаду і насправді не бився з членами Бланш. На відміну від Кіріхари та Еріки, він не знав насильства, розрізання чи розривання людської плоті. – Готовий її освоїти? Погляд Еріки пострілом дивися прямо в очі Лео. – Ти готовий забруднити руки людською кров’ю? Наступний ворог, певно, буде таким противником. Можливо нам не доведеться цього робити. Вчителі, семпаї чи навіть Тацуя-кун можуть про це подбати. Але якщо ти не просто сторонній спостерігач, а збираєшся серйозно діяти, маєш бути готовим вбити один одного. – Дурне питання. Лаконічно і коротко відповів Лео, не відводячи очі від погляду Еріки. Кабіна уповільнилася, в’їхала на платформу станції й зупинилася. Відкривши двері, Еріка вийшла на зовні. У ніс Лео вдарив запах припливу. Перш ніж підтвердити назву станції, він подумав, що вони не далеко від кордону з Канагавою і зовсім близько до моря. Еріка зупинилася й озирнулася назад. – Тоді, я покажу тобі. Через плече, через яке вона озирнулася, проникали промені світла. – Секретний меч - Усуба Каґеро. Це ідеальна для тебе техніка. Заявила Еріка. ◇ ◇ ◇ Сонце вже сіло і весь шлях до станції був освітлений вуличними ліхтарями. Сьогодні з ними, замість Лео та Еріки, йшли Канон та Ісорі. – ...Зрозуміло, це і було мотивом. З переконаним виразом кивнув Тацуя, вислухавши обставини від Канон, що здавалася не рішучою. – Що ж це! Це ж просто образа! – Хіба це не більше спалаху гніву? Відразу, в допитливості, схилила голову Шізуку, на слова обуреної Хоноки. Для них двох історія не мала переконливості. – Можливо інакше вона не могла впоратися з цим усім... – Я впевнена, що вона дуже любить свою сестру... Я не можу прийняти того, що намагалася зробити пані Хіракава, але я можу трохи зрозуміти її почуття. На відміну від них, Мікіхіко та Мідзукі говорили зі співчуттям. Тацуя дуже зацікавили контрастні думки учнів першого і другого потоку, але звісно ні словом, ні виразом він не показав цього. – Але тоді, здається, не проблема, якщо ми дамо їй спокій. Тацуя сказав не те, що думав про інцидент, а те що потрібно робити далі. Почувши думку Тацуї, Канон та Ісорі разом схилили голову. – Ти ж ціль? Запитала Канон більш з хвилюванням, ніж здивуванням. Тацуя, з вибаченням у погляді, похитав головою. – Саме так... Усі були втягнуті, бо я був цілю. Але це не викличе проблем. Захист не настільки слабкий, що б його можна було зламати грубим дешифратором паролів. – Ні, я не хвалюся, оскільки обладнання контролюється не тільки системою безпеки, ми ще співпрацюємо з клубом роботехніки... Якщо вони дізнаються, що прогалини не створити, їм доведеться збільшити натиск. Якщо усе через Хіракаву-семпай, гадаю краще щоб семпай її й переконала, в кращому випадку вона задумається... Нахмуривши брови, від такого сурового (милого) виразу більшість людей охопило б хвилювання, Ісорі запропонував найефективніше рішення, але Тацуя все ж похитав головою. – Давайте не будемо втягувати Хіракаву семпай у цю справу. Хоча вони сестри, вона не має до цього жодного стосунку і відповідальності. Хоч старша сестра Хіракави не була пов’язана з ситуацією, та вона, як мінімум, була причиною того, чому її сестра вийшла з-під контролю. Однак Ісорі, здавалося вразили слова Тацуї, який говорив, що це не має значення. – Ей, то ти м’яка людина. Це був не жарт, Канон дійсно здивувалась. Тацуя похитав головою сильніше, ніж два попередніх рази, Міюкі ховалася там де її випадковий похмурий погляд не попадався на очі старших учнів. – Відчуваю, що це буде клопітно. І, до того ж навколо нас останнім часом крутилася не лише молодша сестра Хіракави. Після цих слів, обличчя присутніх раптово напружилися, Канон, Ісорі та Мікіхіко, забігали навкруги очима. Хоча жодних підозрілих фігур виявити не вдалося, Ісорі та Мікіхіко відчули незначні коливання на місцевості беззмістовні брижі сайонів. – ...Зрештою, може візьмеш охорону? Запитала Канон, що підтвердила правдивість слів не через коливання в просторі, а через вагання, що плавало на обличчі Ісорі. – Ні. Без сприятливих здібностей сприйняття Саєгуси-семпай, буде важко спіймати хвіст. Вказуючи, що більше немає того, кого можна залучити, Тацуя похитав головою в четверте. ◇ ◇ ◇ Тимчасом, в будівлі для оренди різними організаціями в Ікебукурі, однак це не був розкішний ресторан у китайському кварталі. Йокогами. В приватній кімнаті в Шинаґаві, чоловіки близько сорока років і близько двадцяти п’яти років, зустрілися з молодим чоловіком старше двадцяти. – Вибачте, я змусив вас чекати? Молодий чоловік щойно прийшов. Як показували його слова, він вибачався за це. Однак, не було схоже, що він принижувався, в поєднанні з ввічливою зовнішністю, його тон створював аристократичний образ. – Ні, ми щойно прийшли. Відповів старший чоловік, слова його були тактовними, але тон був зверхнім і недбалим. Він не був занадто неввічливим, але інакше, як надмірно грубим, його відношення не назвеш. Молодику було байдуже, чи вважають його грубим, чи ні. І останнім сів молодий чоловік років двадцяти п’яти, зберігаючи мовчання. – До справ, старший Чжоу. Звернувся до молодика чоловік. – З дівчинкою, схоже, усе пішло не так. – Я розумію стурбованість шановного Ченя. Молодик, на ім’я Чжоу, спокійно сприйняв залякування чоловіка. – Однак дівчина не знає про нас нічого особливого, тому, схоже, ризику інформації не має. – Ха? На впевнений тон молодого Чжоу, Чень пильно поглянув на нього. – То ви попрацювали над нашою співучасницею, вірно? – У такому віці вони чисті і пристрасні. Вони хочуть більше говорити ніж слухати, щоб показати свою значущість і зосередити увагу на собі. В цей період, відчуття для них важливіші, ніж знання. Завдяки цьому, вони розповіли їй досить багато, але Чжоу легковажно посміхався, тож Чень з підозрою поглянув на нього. Але в голосах не було огиди, що виражала б внутрішній конфлікт. – Якщо містер Чжоу так каже, усе буде добре. Я сподіваюся шансів не буде. – Зрозумів. Перевірю ситуацію найближчим часом. Задоволено, спостерігаючи за тим, як молодий Чжоу люб’язно вклонився, Чень похитав дзвіночок на столі. Молодий Чжоу помітив різкий погляд іншого молодика Люй Ґанху, направлений на нього, але його вираз на обличчі незмінно легко усміхався.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!