[4]

[4]

Сьогодні день подання рукопису дисертації та даних для презентації в школу. Оскільки Сузуне, Ісорі й Тацуя не хотіли робити все в останню хвилину, носій для подання записали ще вчора.

Причиною цього зібрання, під час обіду, є офіційна перевірка і підсумковий огляд, головним чином щодо подання, а не змісту. Після перевірки й обміну думками, трійка людей погодились з порадою Харуки, що Сузуне повинна передати матеріали особисто.

– Невже з порадою Оно-сенсей, не відправляти роботу он-лайн, і вчорашніми ідеями є щось спільне?

Завершивши свою частину роботи, пробурмотів Ісорі.

– Можливо і так.

Відповів тихим голосом Тацуя, що вже закінчив свою роботу (як для першокурсника навантаження на ньому було немале), щоб не заважати Сузуне.

– Якщо ви хочете заглянути в шкільну мережу, найлегше влізти зі школи.

– Але все-таки це не просто.

Знизав плечима Ісорі, на зауваження Тацуї.

У супроводі звуків старомодної клавіатури (звук класичної механічної клавіатури Сузуне), Сузуне обернулася.

– Це справді була учениця нашої школи?

Завершивши перевірку, складаючи матеріали, вона приєдналась до розмови.

– Ні, поки можна сказати «можливо».

– Якщо захочете отримати шкільну форму це не складно.

Почувши відповідь Тацуї та Ісорі, Сузуне прийняла задумливу позу.

– ...Ісорі-кун, ви та пані Чійода маєте можливість перевірити списки студентів?

Ісорі обіймав посаду в студентській раді, а Канон - голова дисциплінарного комітету, що вповноважені переглядати базу даних студентів. Звичайно, не пов’язана з їх обов’язками конфіденційна інформація була закритою, але перевірити світлини можна було досить просто.

– Обличчя бачила лише Канон... я просто, мигцем, бачив її профіль, тож не зможу пізнати по фото. До того ж навіть якщо говорити що це дівчина, у школі триста учениць... доки список не звузиться знайти її не можливо.

Ісорі говорив це не гіпотетично. Насправді спробувавши сьогодні в ранці, Канон видала роздратований звук, визнаючи свою поразку.

– Крім того, вона може сказати, що вчора утікала, тому що її переслідували. Навіть якщо ми знатимемо, хто це, в кращому випадку, ми можемо лише організувати стеження, це теж саме що нічого не робити.

Сузуне та Ісорі прекрасно розуміли, про що говорить Тацуя.

Якщо встановити стеження, за студентом, який не зробив нічого поганого (хоча можна думати, що проблема в тому, що вона використала спалах), ви самі можете стати переслідувачем.

На цьому не було іншого вибору, окрім як нічого не робити, та бути настороженим.

◇ ◇ ◇

Коли Тацуя повернувся до класу, на його місці сиділа Еріка.

– О, сьогодні ти рано.

Вона швидко помітила появу Тацуї й негайно встала.

Замість того, щоб продовжувати нахабно сидіти, вона встала, а коли Тацуя сів за свій стіл, вона не сіла за свій, вперлась в край свого столу, демонструючи відносну делікатність в цій сцені.

– Про що говорите?

Однак, як і сказала Еріка, сьогодні він трохи ранувато.

Замість того, щоб негайно підсунутись до термінала, він сів з боку і з посмішкою заговорив з Мідзукі.

Він звернувся до Мідзукі, бо у неї було неспокійне обличчя

– Вона відчуває на собі погляд.

Але відповіла Еріка.

– Погляд?

Коли він знову запитав, Мідзукі нерішуче кивнула.

– Сьогодні в ранці я відчула на собі поганий погляд. Моторошний погляд, що, ніби підкрадається з тіні.

– Якийсь сталкер?

– Я не з тих людей, кого будуть переслідувати.

Він висловив перший найймовірніший варіант, але Мідзукі спокійно похитала головою, ніби розвіюючи непорозуміння.

– Це не так, наче він націлився на мене, а більше, ніби я була частиною великої сітки...

Невпевненим тоном говорила вона, певно, тому що не могла добре висловити те, що хотіла сказати.

Тацуя все ж зміг цілковито зрозуміти, що вона мала на увазі.

– Цілю був не один учень, а кілька учнів чи викладачів у нашій школі.

– Ага, так... Можливо це моє непорозуміння.

Така невпевненість була рисою характеру, підтвердження в них не було, тож може й ні.

– Ні, я не думаю що це непорозуміння пані Шібати.

Однак, Мікіхіко заговорив впевнено, щоб компенсувати відсутність впевненості Мідзукі.

– Цього ранку Духи в школі не природно шуміли. Думаю, можливо, хтось прикликав Шикі.

Оскільки Еріка сиділа на стільчику Тацуї, Лео, який сидів обличчям уперед, замість звичної спини, повернув усе своє тіло до Мікіхіко.

– Шикі, це духовна істота, на зразок Шикіґамі?

Запитав у Мікіхіко Лео.

– Моя техніка, схоже, відрізняється, тому я не можу повністю розуміти їхню, але немає сумнівів, що заклинатель когось шукав.

– Хіба це так не звичайно?

У скептицизмі Еріки була причина.

Хоча це старша школа, у неї є термінал доступу до Університету Магії, і вона мала доступ до багатьох цінних документів, Перша старша, як школа де багато талановитих магів серед вчителів, завжди була цілю тих, хто покладався на магічні техніки.

– Зазвичай, коли їх блокувала оборона техніка розставлена по околицях, вони більше не поверталися того ж дня, сьогоднішні противники, здається, безперервно атакують, незалежно від того, скільки разів їх відбивали. Це, звичайно, не рідкість, щоб тут щось розшукували, та це в перше на моїй пам’яті, щоб хтось був такий наполегливий.

Однак, Мікіхіко спокійно заперечив Еріці, від чого він звучав переконливо.

– Мікіхіко, щойно, ти сказав, що це була інша техніка, ніж твоя?

– Так, саме так.

Відчувши серйозну стурбованість в голосі Тацуї, Мікіхіко позитивно відповів на його питання з напруженим обличчям.

– Тобто, їх система відрізняється від синтоїстської системи? Або вона відрізнялась від традиційної магії цієї країни?

Від значення слів, що випадково просочилися, вираз Мікіхіко став серйознішим.

– ...Я не думаю, що це не техніка не нашої країни.

– Що, це шпигун не з нашої країни?

– Хіба це не зрозуміло?

Тон Лео, з округленими очима, контрастував зі світлим - Еріки, та було зрозуміло, що думають вони про одне і теж.

– Дуже помітна поведінка.

– Роблять все, що забажають. Чим займається поліція?

Від слів Тацуї, Еріка направила своє обурення на поліцію.

Замість того, щоб докоряти державним органам, з її голосу, здавалося, що вона розчарована нехлюйством своїх родичів, Тацуя та Мікіхіко подумали «А?»

◇ ◇ ◇

Якраз в цей момент, інспектор Чіба з префектурної поліції Канагави (направлений департаментом поліції Канагави до поліції префектури), без жодної попередньої домовленості, безпричинно чхнув.

– ...Що сталося, інспекторе. Чого це ви раптом заозиралися.

Помічник інспектора Інаґакі, що займався розслідуванням, збираючи свідчення в околицях пірса порту Йкоґама, де відбулося проникнення нелегалів, з підозрою глянув на поведінку свого начальника?

– Нічого, щось раптово стало зимно...

– Все гаразд? Будь ласка, не прикидайтесь хворим в такий напружений момент.

– Я, прикинутися хворим, ти...

Як і очікувалося, в голосі Чіба звучав докір, але Інаґакі відвернувся, проігнорувавши це, немов вітер.

– ...Інаґакі ти повинен зважати на субординацію.

Після слів Чіби, Інаґакі скептично поглянув на нього.

На його обличчі було написано, «не тобі це говорити», але промовив він інші слова.

– Все ж, бажаєте продовжувати збирати свідчення? Думаю, що свідки не знайдуться, навіть якщо ми продовжимо.

Як зазначив Інаґакі, не було отримано жодних свідчень щодо нелегалів, не зважаючи на щоденні збори свідчень.

Чіба з цинічною посмішкою поглянув на Інаґакі, в якому бачив партнера, а не підлеглого.

– Свідки є. Просто не говорять.

– Інспектор, невже...

Відчувши значення делікатного тону свого начальника, Інаґакі примружився.

– Ей, ей, не лякай нікого.

– Інспектор, ви тут єдиний, кого бояться. Ви щось відчуваєте?

Не хвилюйся, я не збираюся робити чогось незаконного. Знаєш, як кажуть змії повзають по зміїних стежках. Тож, я збираюся відвідати зміїну нору.

Почувши наміри Чіби, Інаґакі невдоволено нахмурився.

– ...Це не законне розслідування, навіть якщо за лаштунками.

– Все ж, це в межах прийнятого, хіба ні? І зараз не час про таке хвилюватися.

– О... справді.

Не даючи часу Інаґакі на спростування, Чіба радісно сів на водійське сидіння, поліцейського автомобіля без розпізнавальних знаків, припаркованого на платній парковці. Впевнившись, що партнер сів на пасажирське сидіння, Чіба направив авто до розкішного житлового району, де мешкали іноземці.

◇ ◇ ◇

Ціллю поліцейської машини, без розпізнавальних знаків, з інспекторами Чіба та Інаґакі на борту була стоянка біля кав’ярні перед пагорбом Йокогами. Коли Чіба заглушив двигун, Інаґакі поглянув на нього з гірким обличчям.

– Інспекторе... Я не проти іноді робити перерву, але ми ж їхали у «зміїну нору»?

Чіба з обуренням на обличчі поглянув на підлеглого, що звинувачував його в раптовому зволіканні.

– Це і є «зміїна нора».

– Е?

Поспішно наздогнавши свого начальника, що вже вийшов з машини, і дистанційно закривши авто, Інаґакі знову поглянув на кав’ярню.

Вона була схоже на звичайний спокійний заклад. Дизайном нагадувала гірський будинок, на вікнах і дверях якого були ставні, що зараз були відкриті і нічого не приховували.

– Що ж, називати господаря змією буде грубістю. Тутешній господар має широку інформаційну мережу і жодної судимості.

– ...Ти маєш на увазі, що це велика риба, на хвіст якої ще не наступили.

– Його варто назвати не великою рибою, а великим майстром.

Знизив плечима інспектор Чіба і відчинив двері під вивіскою «Ротер Вальд10».

День був буднім та обідній час вже минув, завдяки його розташуванню, неподалік популярних туристичних місць, тут досі залишалося трохи клієнтів.

Однак, тут було не гамірно.

Чи було це зумовлено атмосферою закладу, чи характером господаря, усі клієнти тихо нахиляли свої чашки. Загалом, вони усі були старшої вікової групи. Не розумно припускати, що більшість з них туристи, це могли бути постійні відвідувачі, що полюбляли цей заклад.

Чіба сів на другий стілець від краю біля стійки (Інаґакі сів в кінці) і почекавши доки господар повернеться, замовив два купажі11.

Чіба добре знав, що крім показаної майстерності, у господаря є таємна робота. Але поки не буде готова кава, поговорити не вийде. Тож, очікуючи, інспектор Чіба оглядав приміщення.

На стійці стояла не допита чашка кави. Можливо, замовник пішов, не допивши каву. Поки свідомість Чіби заповнила думка що така чудова кава просто холоне, замовник, який нібито пішов, швидко повернувся і сів через два місця, біля своєї чашки.

Молода жінка, його віку, сіла за стійку.

Він перевів погляд перед собою, але продовжував стежити за жінкою периферійним зором.

На перший погляд, вона не виділялася надзвичайною красою. На ній були звичайна блузка і спідниця.

Але придивившись уважніше, можна було побачити тонкі риси обличчя і гарну фігуру.

У Чіби виникло враження, що вона навмисно використала легкий макіяж.

Відзначивши все це, він перевів погляд у перед.

Він картав себе за свою слабкість.

«Я не проводжу опитування по роботі, виправдовуючись не помітністю, але те, що щойно зробив, хіба це не повноцінний флірт», думав він.

Підозрілий погляд Інаґакі завдавав болю.

Тихий і стриманий на вид господар, мовчки готував каву.

Чіба щиро чекав, коли буде готова його кава.

Раптово пролунав тихенький сміх, «хі-хі»

Коли він поглянув, то побачив, що вона схилилася в перед, а її плечі тряслися.

– ...Вибачте. Я все думала, як заговорити з вами, але ви ніяк не наважувалися заговорити. Ви не дуже добрі в спілкуванні з жінками, нащадок сім’ї Чіба.

Інспектора Чібу здивувало не те, що вона вірно вгадала, його характер.

І те, що він є спадковим головою сім’ї Чіба, теж не було секретом.

Та він не намагався піаритися, тому було мало можливостей побачити його фотографію.

Якщо говорити про публічність, то його брат має бути більш відомим.

Не так багато людей, окрім пов’язаних з поліцією і злочинцями, могли сказати, що це Чіба Тошікадзу, просто побачивши його обличчя.

Іншими словами, лише ті, хто живуть у світі магічних битв.

– Ви...

Рада познайомитися з вами, інспектор Чіба Тошікадзу. Моє ім’я Фудзібаяші Кійоко.

Цього разу, Чіба онімів насправді.

Перед ним безтурботно посміхалася, дочка роду Фудзібаяші, відомого своєю древньою магією, до того ж онука Кудо Рецу, патріарха магічного світу Японії.

◇ ◇ ◇

Минуло багато часу, як Тацуя та група з восьми людей проходили шкільні ворота разом.

– Пан Тацуя, ви готові до конкурсу дисертацій?

Попри те, що вісім людей давно не ходили разом, питання чомусь поставила Хонока, що працювала з Міюкі в студентській раді й тому, щодня поверталась до дому разом з Тацуєю.

– Можу лише сказати, що на цей час все залагоджено. Є ще багато дрібних деталей, як репетиція, виготовлення моделей для демонстрації, коректування демонстраційної техніки тощо.

– Звучить складно... До речі, Мідзукі, ти ж допомагаєш зі створенням моделей?

Не будучи членом студентської ради чи керівником клубної діяльності, Еріка була на диво проінформована, сьогодні її волосся було заплетене в хвостик, який хитнувся, коли вона заглянула в обличчя Мідзукі.

– Ага, так, допомагаю семпаям другого року. Але майже нічого не роблю...

– Виготовлення моделей покладено на Ісорі-семпая, тому природно, що центральну роботу виконують другокурсники.

– Хм... Тоді що робиш ти, Тацуя?

Лео звернувся до Тацуї, що підтримав Мідзукі, задавши природнє питання яке, можна сказати, підтримувало потік розмови.

Я коректую налаштування демонстраційної техніки.

– ...Я думала, зазвичай усе навпаки.

Першою думку, що відвідала всіх, висловила Шізуку.

– Справді? Я думаю, що у створенні об’єктів Ісорі-семпай на кілька пунктів кращий ніж я

– Ну... Безумовно, Кей-семпай більше схожий на «алхіміка», ніж на «відьмака». – Можливо, він правильна людина на правильному місці.

З кривою посмішкою, Еріка погодилась з Тацуєю, схиливши шию.

– Алхімік? RPG?

Наступною схилила голову на бік Шізуку.

– Дотримуючись цієї аналогії, ким буде пан Тацуя?

Раптово поставила питання Мідзукі.

«Ну він божевільний вчений» (Еріка), «Це не з RPG» (Шізуку), «тоді, мудрець-відлюдник, що передає знання на далекій горі» (Еріка), «бойовий Мудрець (Лео), «Злий чарівник, який таємно планує підкорити світ?» (Еріка), «точніше Король Демонів» (Мікіхіко), «Ні, ні, після того, як перемогли Короля демонів, він виявився натхненником, схожий же на останнього боса, що стоїть перед героєм?» (Лео), «ніхто не представляє його героєм?» (Хонока), «Усе нормально, Хонока. Посланець правосуддя - це не моя постать» (Тацуя), «Старший брате, сила і є справедливість» (Міюкі), «Ого, як і очікувалося від сестри великого короля демонів» (Еріка).

...Так почав розростатися великий гомін.

Тацуя не забував про пильність, навіть тоді, коли ходив ось так, як учень. На вході, на алею, що вела до його улюбленого закладу, Тацуя відвернувся на зад, щоб не повертати голову в напрямку ознак хвоста.

– Хочете піти туди?

Запропонувавши це, Тацуя намагався зробити крюк і розібратися з хвостом.

– Згода!

– З завтрашнього дня Тацуя знову буде зайнятий.

– Так, не хочете випити трохи чаю?

Згода Еріки, Лео та Мікіхіко повернулась, трохи надто агресивно. ...Ну, у кожного з трійки могли бути свої думки. Не турбуючись їх неприроднім ставленцям, Тацуя відчинив двері кав’ярні «Ейнебрізе12».

На жаль, два звичних подовжених місця для чотирьох осіб не були доступні, тому вісім людей розділились і сіли за стійку і найближчий до неї столик.

Тацуя, Міюкі, Хонока, Міюкі сіли за стійкою (В наступному порядку - Мідзукі, Міюкі, Тацуя, Хонока).

За столом сіли Еріка і Шізуку, а навпроти них Лео та Мікіхіко.

...З погляду стороннього спостерігача, Тацуя, в оточені багатьох прекрасних дівчат, повинен був виглядати сволотою гаремником.

– Привіт, ласкаво просимо. Ти як завжди популярний, Тацуя-кун.

Ні, не тільки сторонній спостерігач, але й господар, який знав їх стосунки, легко кинув холодний погляд з іншого боку прилавка.

– Хазяїн, я впевнений, ви теж будете популярні, якщо збриєте борідку.

Відбив назад Тацуя, навмисно використовуючи мертве слово «популярний».

– Вірно... Хазяїн, ця борідка - марнотратство. Ви виглядаєте старим.

Завдяки своїй невинній природі (?), Мідзукі продемонструвала природну палку підтримку.

– Хм, старий... Мідзукі нещадна, чи не так.

Сумно погладжував свою сіру борідку, що була схожа на не стрижену стерню, господар.

Хоч вона була сірою, але він не був настільки старим, як його назвала Мідзукі. Він був достатньо молодий. Йому було приблизно тридцять, чи навіть не було.

Сірий колір його борідки та волосся був спадковим. Господар мав четверть крові північних німців (Назва кав’ярні теж німецька, що означала «вітер», що було близько серцю Лео, що зробило його постійним клієнтом).

Однак, на його іноземне походження вказував лише колір волосся. Хоча в нього було гарне чоловіче обличчя, наче в господаря певний комплекс відносно нього. Тож він ретельно доглядав за своїм волоссям і борідкою, щоб сформувати більш мужній образ.

Та все ж Тацуя та його колеги висловили думку, що йому не личить, однак, смак кави цілковито це компенсував. Природно, біля кожного з вісімки стояла кава.

– А... Так ти в команді на конкурс дисертацій.

З перебільшенням кивнув господар, після того, як поцікавився чому давно не бачив його, поки закипала вода для кави.

– Хоча ти ще першокласник, хіба це не чудово?

Здається це були не лестощі. Господар не мав жодних магічних навичок, але оскільки він відкрив свій заклад на шляху до старшої школи магії, було зрозуміло, що він знайомий зі світом магії. Нерідко, під час коротких розмов, траплялося, що він дивував Тацую і компанію, останніми новинами, про які їм ще не доводилося чути.

– Цього ж року, черга Йокогами на проведення? Дім моїх батьків розташований в Йокогамі. Місце проведення Міжнародний конференц-центр, як завжди? Тоді, це близько від дому моїх батьків.

Продовжував говорити господар, розливаючи каву з кавника по чашках.

– А де це в Йокогамі?

Поцікавилась Мідзукі, що підвелася, щоб подати каву чотирьом людям, замість офіціанта, приймаючи тацю з рук господаря.

Це кав’ярня під назвою «Ротер Вальд» на пів шляху на пагорб Йокогами.

– Так дім ваших батьків також кав’ярня?

– Так. Якщо у вас буде час, зайдіть. Я був би радий почути ваші щирі думки, чия кава смачніша, мого батька, чи моя.

– Господар ви гарний торговець.

Різко відповіла Шізуку, повертаючи тацю замість Мідзукі, і по обидві сторони стійки пролунав сміх.

Коли в чашці Тацуї залишилося третина кави, Еріка допила свою, проковтнувши усе одним ковтком, і без жодного звуку повернула чашку на тацю (це те місце, де вона не могла приховати гарне виховання) і різко встала.

– Еріка-чан?

– Піду зберу квіточок.

Відповівши Мідзукі, що зацікавлено підняла голову, вона легкими кроками попрямувала до задньої частини закладу.

– Ох.

Відразу після цього, підвівся Лео, тримаючи руку на кишені.

– Нічого собі, телефонний дзвінок.

Так Лео вийшов з головного входу.

– ...Що ти робиш, Мікіхіко?

Перевівши погляд від Лео, що поводився на диво ввічливо, Тацуя помітив, що Мікіхіко розкрив під рукою зошит (чи маленький записник).

– Ну, вирішив записати, доки не забув...

Сказав Мікіхіко не перестаючи рухати рукою.

– Якщо твої рухи будуть занадто виразними, тебе помітять. Тримайся розмірено.

Сказавши так, Тацуя примруженим поглядом стежив за спиною Мікіхіко, а не руками, і піднявши чашку до рота, сперся спиною на стійку, ніби нічого не сталося.

◇ ◇ ◇

– Старий, не розважишся зі мною?

Попри те, що в провулку було мало людей, почувши подібні слова, коли ще сонце не сіло, чоловік мало не згубив напій, що тримав у руках.

Коли він озирнувся, побачив дівчину волосся якої було зв’язано у хвостик, яку він міг описати лише як «красуня», тримаючи обидві руки за спиною, вона з посмішкою стояла біля входу на алею, що вела до задніх дверей кав’ярні за якою він стежив.

Однак, як тільки він впізнав її обличчя, чоловік відчув хвилювання іншого ґатунку.

– Що ти говориш? Більше думай про себе.

– Е? Що ви маєте на увазі, я всього лише сказала «розважитися».

Дівчина з невинною, на перший погляд, усмішкою, схилила голову, демонструючи свою тонку шоколадну шийку. Вона однозначно супутниця того хлопця, за яким він стежить.

– Не смійся над дорослими. Не ошивайся тут, іди додому.

Він не міг зупинити холодний піт в душі, але зберіг професійне обличчя і продовжив грати чоловіка, який вважає себе скривдженим дитячими пустощами.

– Вже пізно. Якщо ходитимеш в таких малолюдних місцях, на тебе може напасти фантомний вбивця.

Сказавши це, він повернувся до дівчини спиною.

Але наступного кроку зробити не зміг.

– ...Під фантомним вбивцею, ви маєте на увазі такого хлопця?

Коли він розвернувся, там стояв хлопчик з гарною статурою, що вийшов з кав’ярні й зараз посміхався ударяючи кулаки в чорних рукавицях.

– Ти не знав? Фантомний вбивця - маг що живе по «законах вулиці».

Відчувши тривожні звуки в радісному голосі дівчини, що відповіла хлопцеві, чоловік знову розвернувся, назад.

В руці дівчини був телескопічний кийок, в бойовій готовності.

Дівчина протягнула руку з кийком.

В цей момент, від дівчини відчувався все більший і більший тиск.

Якщо навіть трохи втратити пильність, можна від тремтіння впасти на коліна... Чоловік знав значення цього «тиску».

Це бойовий дух.

Хвиля готовності до чистого бою, а не крові, тобто вбивства противника.

– Лячно... То ти з таких жінок.

Почувся радісний голос ззаду.

Він не бачив цього, бо стояв до нього спиною, але хлопець позаду повинен всміхатися, оголивши зуби.

– Допоможіть! Грабують!

Розсудивши, що не зможе втекти, чоловік, кричав, щоб привернути увагу.

Він знав свої можливості.

Він не був дуже вмілим, та не думав, що п’ятнадцятирічні діти, зможуть йому нашкодити.

Але через нинішню місію, він повинен був уникати ризику і не мав можливості їм протистояти.

– Вау, яка слабкодухість...

– Ні, може варто його похвалити за швидкість прийняття рішення?

Схоже, обрані чоловіком дії розчарували хлопця і дівчину.

Але дівчина не опустила дубинку, а хлопець - кулаки.

І ніхто не відгукнувся на крик людини, що просила допомоги.

– О, я що забув сказати, марно кликати на допомогу? Зараз сюди ніхто не може прийти.

– Точніше сюди не можна наблизитись. Оскільки це бар’єр на основі нашого «визнання», ви не зможете вийти, не позбавивши нас свідомості, зрозуміло?

Після слів дівчини, чоловік помітив, що перехожі зникли.

Його розкрили.

І у нього залишився лише один вибір.

Чоловік викинув пляшку з напоєм, що тримав в руці й випростувався.

Одягнений в тонку куртку, піднявши високо руки, він прийняв позу захисту голови... І раптово змінив напрямок тіла різко обернувшись до Лео, зігнувши ліву руку під прямим кутом і опустив її на висоту живота.

– Хм... Стиль боксера вбивці? Я думав, що ти маєш зброю.

– Дурень, те що її не видно, не означає, що він її не має!

На попередження Еріки, чоловік клацнув язиком.

Щобільше, він не проявив поспіху.

Не було часу демонструвати.

Чоловік середнього віку, що нещодавно кричав, став сміливим бійцем і кинувся до Лео.

Зігнута низько опущена рука нанесла по удар по Лео, наче батіг.

Кулеподібний кулак націлився у лице Лео.

Плавний, безперервний напад красномовно говорив проте, що ця людина - не вівця, а вовк.

Однак, Лео та Еріка цьому не здивувалися.

У Еріки була інтуїція, вироблена в багаторічних тренуваннях, а Лео мав вроджений інстинкт, і вони знали, що ця людина вовк, ні, гарно навчений мисливський пес.

Дивовижна швидкість.

Сила.

І щобільше, продемонстрована швидкість, що перевищує фізичні здібності людини, не мала жодної ознаки магії.

Десятки ударів прилетіли менше ніж за десять секунд, а обидві руки захисту рухалися то вліво, то в право, не допускаючи удару.

Нарешті кулак, який пройшов крізь оборону Лео, вловило обличчя.

«Бах», пролунав звук лускання гумової кулі й тіло Лео відкинулося назад.

Не витрачаючи часу на перевірку результату бою, чоловік різко розвернувся на п’яті.

Коли він обернувся, скориставшись доцентровою силою, кинув кинджал у бік Еріки.

Пролунав глухий металевий звук.

Еріка заблокувала кинджал дубинкою.

Кийком махнули з середини на зовні, тож в центрі оборони утворилася прогалина.

Одразу, до обличчя Еріки полетів лівий удар.

Щоб уникнути удару кийком, що галантно повернувся б швидше за кулак чоловіка, він відвів удар на пів шляху.

Крім відтягування кулака, чоловік з силою відскочив назад. ...Відразу, після цього.

– Гах!

Його спина зловила зустрічний удар плечем, і він впав обличчям, прямо на дорожнє покриття.

– …О, боляче. Цей тип - не звичайна людина. Я не відчув машин під час контакту... Це хімічне зміцнення?

Вдаривши ззаду, Лео погладжував своє підборіддя, але пильності не втрачав.

– ...Так ти ж теж не звичайний. Тобі ж щойно пристойно так вмазали.

Сказала Еріка, підозріло поглянувши на Лео, а не на чоловіка що намагався непомітно підвестися.

– Звісно, я ж що найменше на четверть маг, завдяки науковій лабораторії. Я не збираюся наполягати, що всі мої гени стовідсотково природного походження.

Криво посміхнувся Лео від пильного погляду Еріки й копнув ногою чоловіка що майже підвівся навкарачки.

– Ух!

– Лежіть тихо. Ми не намагаємося вас убити. Нам просто цікаво, чому ви за нами стежите.

Лео підняв ногу, а Еріка дивилася на нього, вражена настільки грубою поведінкою.

Мета була очевидною.

– ...Зачекай... Гаразд здаюся... З самого початку... Я вам не ворог... Це не варте... Мого життя…

– Добре. Але з такою атакою, якби це був не я, то вже помер би.

– Те саме... Стосується і вас...

Відповідаючи між кашлями, чоловік сів.

– Якби я не зміцнив своє тіло, удар розірвав би мені внутрішні органи.

Біль минула майже одразу, тож коли чоловік сів, заговорив більш спокійно.

– Якби я не думав, що ви зміцнитеся, то б не вчинив так.

В тоні Лео не було жодного гніву.

– Якщо ви не ворог, то може швиденько все поясните. Ми не можемо тримати цей бар’єр вічно.

– Було б добре. Я не збирався привертати увагу.

Прийнявши рішення, чоловік зітхнув.

– Тоді, може, для початку представитеся? Ви ж уже знаєте наші імена.

– Дзіро Маршал.

Він відповів на питання Лео, але чи назвав він справжнє ім’я, дізнатись було не можливо

– Я не можу повідомити подробиці, але я не належу до жодної урядової організації. Як я вже сказав, я вам не ворог.

– Іншими словами, ви таємний агент.

Зробила висновок Еріка, нащо чоловік не відповів «так», чи «ні».

– ...Ну і? Незалежно хто ви є, ви все одно не скажете правду, тож може скажете, з якою метою ви тут.

Моя робота полягає у стеженні за старшокласниками, щоб передові магічні технології не спливли на Сході, також маю стежити, щоб там не з’явилися будь-які магічні технології, що можуть становити військову загрозу.

Коли Лео запитав зі стомленим обличчям, чоловік що назвався Дзіро, відповів офіційним тоном.

Лео та Еріка знали, що Схід - це термін який, після останньої великої війни, вподобали розвідка і військові USNA13.

Але це не означало, що цей чоловік є агентом USNA. Можливо він навмисно використовував регіональні терміни, щоб ввести в оману відносно своєї приналежності.

В крайньому разі, ваш роботодавець не з цієї країни? Чому ви маєте про це турбуватися?

Коли Лео, запитав, вказуючи на те, що не може йому довіряти, чоловік похитав головою, «ех».

– Я думав, що в цій країні мирна наївність вилікувана, але, мабуть, не варто очікувати цього від підлітків... Військовий світовий баланс, це не питання однієї нації. Якщо практичні технології цієї країни потраплять на схід, захід втратить свою перевагу. Новий Радянський Союз, який зосереджений на покращеннях своїх магічних послідовностей, Великий Азійський Союз, що присвятив себе вдосконаленню древньої магії і розвитку сучасної, прибули сюди, щоб скористатися досягненням магічної інженерії для військових цілей. Не тільки в цій країні, але й в USNA і в країнах Західної Європи спостерігається сплеск шпигунів, що полюють за продуктами магічної інженерії. Ваша школа також стала цілю Сходу.

– «Мирна наївність», старомодний термін десятирічної давнини. Якщо ви хотіли за нами стежити, потрібно було бути більш обережним. Вас не можливо було не помітити.

Невдоволений тон Еріки був зумовлений зверхнім відношенням чоловіка, вона не намагалася сперечатися відносно його слів.

– Я не шпигун, моє задання зупиняти їх діяльність. Я не ваш ворог, між нами немає конфлікту інтересів.

Чоловік піднявся з дороги й удав ніби струшував пил.

Коли чоловік, зчистив штани (насправді, у нього було зверхності лише відсотків тридцять), він знову випрямився. В його руці з’явився пістолет, що можна легко сховати в долоні, який він націлив на Еріку.

– Е!

– Чорт!

– Те що я не скористався ним раніше, означає що я вам не ворог.

– ...Просто використання пістолета все погіршує. Оскільки залишиться багато доказів.

Гнівно сказала Еріка, чоловіку, що посміхався.

– ...І через це теж. Я думаю, ми поговорили про все що потрібно. Я б хотів, щоб ви мене випустили, може скажете вашим друзям, щоб зняли бар’єр.

Попри його жартівливі тон і поведінку, в його стійці не було жодних прогалин. Ні Еріка, ні Лео не були настільки не досвідченими, щоб допускати авантюри в такій ситуації.

З розвитком CAD, магія могла протистояти вогнепальній зброї. Але це не означає що вона швидша за неї. Не можна навіть сказати «швидша ніж пістолет». Пістолет випустить кулю, що проб’є плоть, лиш натисни на курок, сучасна магія ж, потребує зчитування послідовності активації і побудови магічної послідовності. Магія має вищий ступінь свободи, ніж куля, вона потужніша і може створити силове поле, що зупиняє кулю, тому її можна перевершити лише різницею в швидкості. В ситуації коли куля може вбити або вивести з битви, навіть найменша різниця в швидкості означатиме перемогу чи поразку. Ось яка ситуація склалася.

Напевно він спостерігав за ними, використовуючи свої навички. Хоч Еріка і Лео нічого не сказали, бар’єр було знято.

– Що ж, прошу вибачення. О так. Дозвольте дати вам останню пораду. Скажіть вашим друзям бути постійно обережними. Не втрачайте пильності навіть в школі.

Сказавши це, чоловік дістав з куртки невеличкий контейнер.

Натиснув кнопку на кришці й кинув в центр трикутника, що склали ці троє.

Еріка і Лео одночасно відстрибнули на зад.

З невеликим вибухом, піднявся густий білий дим.

Коли двоє заплющили очі і прикрили рот, остерігаючись отруйних речовин, людина, що назвалася Дзіро Маршал, стала безформною тінню і зникла.

◇ ◇ ◇

Інспектор Чіба і Фудзібаяші продовжували розмову в кав’ярні Ротер Вальд, на пагорбі Йокогами. Фудзібаяші, так подобалося, що вона продовжувала говорити, Чіба навіть не міг поговорити проте, для чого прийшов. Фудзібаяші вміло вела розмову, а він з задоволенням слухав її. До такої міри, що Чіба не вважав, що це заважає розслідуванню. Хоча у його напарника Інаґакі була протилежна думка.

І коли Чіба майже забув, для чого прийшов, задзвонив мобільний термінал Фудзібаяші. Це було не настільки голосно, щоб заважати іншим клієнтам, але й не настільки тихо, щоб він не міг почути.

Фудзібаяші дістала мобільний термінал з сумочки й прочитала повідомлення. Миттєво повернула термінал до сумочки й посміхнулася Чібі. Цей вираз розкрив її істину красу, що вже не можна було приховати за простеньким макіяжем.

Серце Чіби забилося зі швидкістю, зовсім не підходящою для його віку.

– Вибачте, пане Інспекторе. Дозвольте не надовго покинути вас.

Ні виглядом, ні жестом Фудзібаяші не показувала що це щось особливе. Однак, Чіба зрозумів, що це пов’язано з роботою Фудзібаяші.

– Так, не соромтесь.

Вона встала і поклонилась Чібі, потім передала кредитну картку господареві, після чого попрямувала до свого електрокупе на стоянці.

Сівши на водійське сидіння, Фудзібаяші простягнула руку і перемкнула екран консолі в режим інформаційного термінала.

Самохідні транспортні засоби були позбавлені керма, замість нього був контролер. Звісно, оскільки контролер виконує функції газу, гальма і керма. Перехід на контролер спрямоване на більш інтуїтивне керування, але побічним аспектом було усунення керма, що заважає огляду, вся панель приладів перед водієм була перетворена на екранну консоль (консоль панелі приладів), її можна використовувати як багатофункціональну панель. Залежно від модифікацій її можна було перетворити на повноцінний домашній термінал.

Автомобіль Фудзібаяші був переповнений функціями, що випереджали інформаційні термінали на десятиліття. Це невеличке купе мало таку ж потужність обробки, що і командирська машина. Обладнана потужним надчутливим комунікатором. В поєднані з магічними здібностями Фудзібаяші її можна назвати «електронним танком», для якого електронна війна незначна справа. Саме зараз Фудзібаяші намагалася задіяти свої здібності.

– Друзі Тацуї потрапили в біду.

Це було не несвідоме буркотіння, а сказаним навмисно, щоб визначити ціль для магії. Інформаційна мережа Ідеї накладалася на електрону інформаційну мережу, використовуючи «зв’язок» як маркер.

– Йошіда Мікіхіко. Раніше відомий як геній сім’ї Йошіда... Він став більш здібним ніж в дитинстві, але хотілося б, що він був більш охайним в місті.

Імена символізували сутності. Називаючи їх, можна було виокремлювати сутності. Зосередивши увагу на сутності, що використовує магію, назвавши її ім’я можна було прослідкувати її дії та стан, а також імена людей, що знаходяться на духовній відстані навколо сутності.

– Навіть древня магія залишає сліди в системі спостереження.

Вважається, що у порівняні з сучасною магією, древню магію, особливо такого типу як магію духів або магію SB14 важче виявити системою спостереження, що прикріплена до вуличних камер. Однак зафіксувати саму магію не важко, важко сказати, хто її використав, а запис що вона використана залишиться. Підробка записів і була задачею що покладалася на Фудзібаяші.

Хоч приховування не санкціонованого використання магії не входило в обов’язки Фудзібаяші, але вона розуміла, що потрібно уникати привернення зайвої уваги до Тацуї. Якщо залучено занадто багато людей, існує ймовірність, що важлива здобич не наблизиться. Іншими словами, Казама і його люди повинні прикривати Тацую.

«Та, здається, він не проти?»

Подумки прошепотівши це, «Електронна відьма» активувала свої рідкісні навички.

◇ ◇ ◇

Таємний агент Дзіро Маршал, попри посилення ніг, пробіг лише до наступної станції. Не тому, що вважав що небезпека минула, а тому, що був ризик, що він стане занадто помітним, оскільки біг зі швидкістю скакуна.

Та розгубленість виникла з іншої причини.

Було щось, що переслідувало його, з якою б швидкістю він не біг, звичайна людина, наскільки б тренованою вона не була, на таке була не здатна. Він ще не підтвердив появу «цього». Але Дзіро Маршал не підозрював, що «те», що переслідувало його було людиною.

Не було потреби переконуватися, чи то та парочка. Він був не настільки шокованим, щоб не помітити, чи переслідують його ті з ким зіштовхнувся лицем до лиця. Не важливо, маг то чи зміцнена людина, без сумніву, це ворог. Маршал - оперативник самітник, на цьому завдані не було команди. Якби це була незапланована підтримка, йому б повідомили завчасно, щоб уникнути дружнього вогню. Однак, він не отримував жодного подібного повідомлення, відколи взявся за цю роботу.

«...Де ти?»

Тихо прошепотів Маршал і прислухався. З досвіду Маршал знав, те що називають «присутністю», насправді було ознаками трьох вимірного звуку. Але він не зміг виявити того хто йшов за ним, ні, переслідував його. Тож він розсудив, що той повинен ховатися в невидимому місті.

Але його здогад був помилковим.

Відчувши «присутність», Дзіро Маршал підняв голову.

Перед ним, без жодного звуку, стояв чоловік.

Тож він зрозумів, усі звуки, що надходили спереду були заблокованими. Щось накрило всі п’ять чуттів Маршала немов крига.

Це був високий азіат з міцним тілом. На ньому був непримітний одяг, сері спортивні штани з лампасами, куртка того ж кольору і темний светр, під нею. Зовні звичайний і, безумовно, людина, та в маршала склалося враження що він протистоїть звіру людожеру.

Маршалу було відоме обличчя цього хлопця.

– Тигр людожер.

Та це не означає, що вони зустрічалися раніше. Це була їх перша особиста зустріч.

– Люй Ґанху…

Людина, ім’я якої він промовив несвідомо, була першою в списку, особливо небезпечних, що йому дали перед завданням. За чутками кращий в Великому Азійському Союзі, коли мова йде про вбивство в ближньому бою, елітний маг підрозділу спеціальних операцій.

Перш ніж він сам усвідомив це, права рука Маршала тримала пістолет націлений на Люй Ґанху. Тіло, Маршала, що пройшло незлічену кількість тренувань, обирало правильну поведінку, ще до того як він подумає про це.

Однак, палець Маршала не зміг натиснути на курок.

Перш ніж він натиснув на гачок, палець Люй Ґанху проштрикнув зап’ястя Маршала.

Внутрішній бік зап’ястя пробили великим пальцем і пістолет випав з руки Маршала.

Маршал міг лише приголомшено спостерігати за цим.

Коли проштрикнули зап’ястя? Ні, коли він наблизився?

Маршал взагалі не бачив рухів Люй Ґанху.

Перш ніж біль, пересиливши здивування досягла свідомості, Маршал поринув у вічну темряву.

Люй Ґанху витягнув праву руку, що роздерла горло Маршала.

Пальці були забарвлені свіжою кров’ю. Однак, крові було напрочуд мало.

Лівою рукою, не забрудненою кров’ю Люй Ґанху дістав, з кишені на грудях, складений аркуш паперу. Ретельно витерши ним пальці правої руки.

Люй Ґанху кинув просякнутий кров’ю папір на тіло Маршала. Падаючи папір розкрився до розмірів хустинки й прилип до тіла Маршала.

Ще більш просякнувши кров’ю, папір, спалахнув полум’ям, червонішим, ніж свіжа кров. Виникнувши в центрі паперу, полум’я поширилося за його межі.

В центрі нічого не залишилося. Там не було ні попелу від паперу, ні залишків одягу, плоті, чи навіть кісток.

Полум’я, що випалило папір, все ще ширилося трупом.

Полум’яне кільце пожирало труп.

Побачивши, що полум’я згасає, а труп зник, Люй Ґанху розвернувся на каблуках.

Людська присутність зникла. Ні голосу, ні кроків, жодних ознак присутності людей.

Лише вулична камера, яку повністю знищили, бачила ці події.