[17]

[17]

Навіть Ліна, яка не мала способу бачити основне тіло демона, могла відчути, що Єднання було знищене. «Стоп»... Скупчення «інформації» завмерло і розсипалося. Оскільки маги маніпулюють інформаційним тілом мисленнєвими частками в інформаційному вимірі, неминуче, що маг найвищого рівня, «Сіріус», помітила велику кількість сайонів, що розсіялася в мить.

– Місячна магія?..

Навіть не маючи можливості користуватися магією психічного впливу, завдяки активній магічній чутливості, Ліна все одно могла здогадатися, чим скористалися.

Місячною магією англомовні маги називають особливу магію психічних перешкод, яка безпосередньо атакує свідомість, назва походить від однієї з найвідоміших позасистемних магій психічної атаки «Місячний удар».

Місячний удар це не рідкісна позасистемна магія психічних перешкод, оскільки мала повністю систематизовані процеси, тож, на випадок зіткнення з користувачем цієї магії, Зірки «першого ласу», вивчають техніку Місячного удару, щоб засвоїти як запобігати та боротися з нею.

Тож природно, що Ліна, бачила Місячний удар багато разів і завдяки своєму досвіду, незважаючи, що з першого погляду, не могла зрозуміти механізм Кокіта, правильно здогадалася, що це магія, яка безпосередньо шкодить духам.

І що це вплив саме Міюкі.

– Така потужна Місячна магія... Міюкі, ти... Ні ви, брат і сестра одне ціле.

Приголомшено бурмотіла Ліна, присівши на землі.

«Якби ця магія була використана під час поєдинку...» ця думка не виникла в її свідомості. Зараз, занадто велика несподіванка окупувала її розум.

Насправді Міюкі була у схожому в стані.

Знаходячись на половину в екстазі, вона досі притискалася тілом до грудей Тацуї. Крім того, що вона на повну скористалася своєю магією, яку стримувала тривалий час, вона чи не вперше бачила поглядом Тацуї, мабуть, саме від кількості інформації вона була оп’янілою.

Це був шанс, у ситуації коли двоє, що були в поганому настрої втратили здоровий глузд. Тацуя витягнув з вуха комунікатор і вимкнув його.

– Ліна, забудь те, що щойно бачила.

Глядячись в низ, низько, лякаючим тоном промовив він.

– Чого б раптом.?..

Для неї такі заяви з високим тиском були б контрпродуктивними. Але як і очікував Тацуя, Ліна не була у своєму звичайному стані.

Піддавшись великому стресу, коли напруження нагадувало туго натягнуту нитку, в момент коли вона втратила мету, вона опинилася в розгубленості. Вона була в ідеальному стані для переконання.

– Натомість, я клянусь мовчати про особу Анджі Сіріус. Ця обіцянка стосується не лише мене та Міюкі, але й усіх людей з цього боку, що замішані у сьогоднішній справі.

Ліна не відповіла.

У відповідь на погляд Тацуї, що дивився в низ, дивилися сині очі. В цей час Тацуя міг бачити, що її здатність до мислення поступово повертається.

Обов’язок.

Підозра.

Захист.

Виправдання.

Різні думки пройшли в погляді Лини й було зроблено спробу (психологічної) раціоналізації. Тацуя не мав чіткого розуміння, остільки не мав навичок психоаналізу або емпатії, але інтуїтивно знав, що Ліна намагається себе переконати.

Внутрішній конфлікт Ліни тривав не довго.

– У мене ж не має вибору, чи не так?

– Нічого подібного.

Заперечив Тацуя, Ліні що висловила готовність здатися. Але він не сказав, що буде, якщо вона відмовиться.

Підозра породжує занепокоєння. Останнім поштовхом для Ліни, були не ті слова що промовили, а ті що не вимовили.

– Гаразд... Якщо ви мовчатимете, для мене на краще. Я мовчатиму про Тацую і Міюкі... Якби там не було, ніхто і не слухатиме.

Останню фразу вона пробурмотіла так, що Тацуя і не почув. Тацуя не став просити повторити.

Він тримав тіло Міюкі, що досі не могла стояти на ногах і повернувся спиною до Ліни, сказавши сестрі, що почала приходити до тями та вириватися, – будь тихою.

Повернувся, але не йшов.

І безпосередньо перед тим, як у неї виникли підозри, і вона спробувала щось сказати.

– Ліна.

Він першим промовив її ім’я.

– Що ще?

Зі слів можна подумати що вона ще супиться, але голос не був таким невдоволеним, як слова.

Відчуття, що її загнали, яке існувало раніше, зникло, так ніби розвалилося.

– Якщо хочеш піти з Зірок.

– Е?

– Якщо хочеш перестати бути солдатом, думаю, я можу допомогти. Ні у мене не має багато влади, але знаю людей, які знають тих, хто може допомогти.

– Тацуя? Хлопче, ти про що?

Ліна не розсердилася, сказавши «це зайва турбота» чи сміялася, сказавши, «це дурня».

– Я не особливо хочу виходити із Зірок... Не думаю, що хочу перестати бути «Сіріусом».

Вона просто здивовано відповіла.

– Зрозуміло.

Тацуя не озирнувся, а коротко відповів, і рушив.

– Чекай, Тацуя! Чому ти про це запитав?!

Зрештою, він так і не озирнувся до Ліни, що голосно зупиняла.

– Вибач, сказав щось дивне.

Спокійно сказав Тацуя і пішов далі.

Механічна лялька, що йшла за ним, природно, теж не дивилася на Ліну.

Лише Міюкі, на руках Тацуї поглянула на неї співчутливим поглядом через плече брата.

◇ ◇ ◇

Фігура Тацуї зникла в темряві ночі й Ліна швидко повернулася до себе колишньої.

Зрозумівши, що дивиться Тацуї в спину і не рухається, вона поспіхом підірвалася і встала.

«Чому мої очі стежили за спиною Тацуї»... Такі думки йшли в голову, і Ліна енергійно похитала головою.

«Чому Тацуя сказав дивну річ. Це ж очевидно».

Поки не усвідомила, вона просто слідкувала очима за спиною.

Як тільки вона зрозуміла свої дії, вона відчула, що її серце б’ється швидше і їй жаркіше.

Насправді це просто «непорозуміння», викликане її думками, але Ліна, яка потрапила у власну пастку, не могла спокійно аналізувати, щоб зробити усе об’єктивним. Тепер вона опинилася в пасці, подібній до ефекту підвісного мосту.

Щоб відволікти свою свідомість від «любові», якої не існує, вона намагалася придумати щось інше. В результаті, природно, думки привели до останнього питання.

Таємничої пропозиції Тацуї.

Дивуючись чому він це сказав, Ліна знову покрутила головою.

Тому що, коли вона зазнала нападу демонів і розбиралася зі своїми співвітчизниками, чи виглядало її обличчя болісним?

Якщо так, то Ліна вважала це непорозумінням.

Правда, що коли цілишся у «земляка», болить у грудях.

«...Але краще дати їм спокійно спати, ніж бути монстром».

Ліна вважала це милосерднішим. Вона вірила, що це стане її порятунком.

Її вчили, що гідність людської душі більш дорогоцінна.

Це важка робота, але це робота, яку хтось повинен виконувати.

Вона не збиралася від цього тікати.

Якщо маг зі сильною магією потоне у злі, роботу з перемоги над ним може виконати лише Сіріус, найсильніший маг, тобто, лише вона...

«...Лише я?»

Однак, думки Ліни спіткнулися у несподіваному місці.

Ліквідувати божевільного мага, не допустивши нових жертв. Її місія, безумовно, найкраще підходила їй, найсильнішому магу.

У цьому не було жодних сумнівів - дотепер.

Тепер вона знає, що це не завжди так.

Навіть якщо вона цього не зробила, це зробили вони.

Навіть якщо вона не відчула болю, навіть якщо вона не зазнала вини вбивства своїх земляків, ті двоє є іноземцями...

«Так... Тому я розгубилася і була не терплячою».

Відчуття пригніченості, що майже місяць сиділо в її голові, раптом почало розвіюватися.

Навіть якщо вона цього не робитиме, зробить хтось інший.

Це було несподіване відкриття для Ліни.

Вона виявила, що майбутнє, яке вона вважала визначеним, котре вона не могла змінити, насправді мало вибір. Дорога, яку вона завжди вважала прямою, раптом розгалужувалася перед її очима, на те що можна порівняти з очікуванням, і тривогою.

Свідомість Ліни була зовсім розгублена, оскільки вона щойно врятувалася від одного вагання.

◇ ◇ ◇

Тацуя прямував до місця, де вони затримали та успішно запечатали двох Паразитів. Але гості його вже випередили.

Одна з одною зіштовхнулися дві групи.

З одного боку - група в чорному, на чолі зі старим чоловіком, з міцною, рівною поставою, та глибоко вирізаними зморшками, що свідчили про накопичені роки.

Інша група в чорному, на чолі з гарною дівчиною, у розкішній, чорній сукні.

Тільки те, що вони зіштовхнулися не означає що в них вороже ставлення. Принаймі група, яку очолює дівчина, не мала ворожості до групи очолюваної літнім чоловіком. Можливо тому, що, головна дівчина не мала ворожості до старого.

Вона дивилась на старого досить шанобливо. Принаймі ззовні.

– Це честь зустріти Вашу Ясновельможність Кудо.

Дівчина вийшла вперед і здійснила елегантний реверанс. Однак стриманості чи навіть витонченості в цьому не було. Світло в очах було занадто сильним, щоб оцінити його як стриманість.

– Мене звуть Куроба Аяко. Скромний член родини Йотсуба, служу нашій господині Маї.

Піднявши голову, посміхнулася Аяко.

Провокаційна, але захоплююча посмішка.

Однак, як і очікувалося, Кудо Рецу не ворухнувся.

– Ви від імені шановної Йотсуби. Розумні та тверді, попри юність. Ви, здається, знаєте мене. Або я повинен відрекомендуватися.

Близькі, не в значені хороших друзів, Кудо і людина яку він назвав «Мая» в одному суспільному класі - голова одного з Десяти головних кланів. Словосполучення «шановної Йотсуби» також було підтвердженням, що він дивився на Аяко, що віком як онучка, як на рівного «ворога».

– Ні, не це зайве.

Погляд Кудо наповнився світлом, відповідним до його намірів. Але навіть після цього, досить миле ставлення Аяко не зруйнувалося.

– До речі, Ваша Ясновельможність, у нас не так багато часу, я хотіла б дещо обговорити.

Попри подібне нетерпляче ставлення, старійшина Кудо не показав жодного дискомфорту. Він не думав, що це буде так швидко, але теж хотів закінчити все швидко.

– Продовжуй.

– Дякую вам.

На кивок старійшини, Аяко знову награно вклонилась і поглянула прямо йому в очі.

– Боюся намір Вашої Ясновельможності, забрати монстра під назвою Паразит, якого тут запечатано, але ми отримали таке ж завдання.

– Хо.

Світло в погляді Кудо стало інтенсивнішим і різким.

Аяко, що піддалася впливу цього світла, показала злегка налякане обличчя, але вираз відразу змінився на вперту посмішку.

– ...На щастя, тут дві запечатані посудини. Як вам таке, один Вашій Ясновельможності, а інший нам?

Аяко стійко дивилася прямо в очі старійшини, з не змінною впертою посмішкою, і чекала відповіді.

Кудо раптом розсміявся.

Голосно і з насолодою.

– Ні, ні... Це велика справа. Ви точно учениця середньої школи?

Аяко не говорила Кудо свого віку. Це значило, що ще до того як Аяко представилася, старійшина вже знав, хто вона.

Однак не було ознак що Аяко засмутилася. Вона знала, що нічого дивного в тому, що Кудо Рецу розвідав про такого пішака Йотсуби.

Вона сама знала, що сьогодні тут з’явиться, Кудо Рецу, тож природно що він був проінформований в тій же мірі.

– Дуже добре. Помирімося і візьмемо по одному.

– Дякую, Ваша Ясновельможність.

Аяко полегшено зітхнула, не змінюючи виразу.

Вона не переоцінювала свою магію. Це не означало, що Аяко може використовувати лише певну магію, як Тацуя, але вона не універсальна як у Міюкі. Скоріше вона з того типу магів, чиї слабкі і сильні сторони чітко розділені. І вона не дуже добра в магії на короткій дистанції і ближнього бою. Вона зіштовхнулася з магом якого колись називали «найсильніший в світі» і ніколи не думала, що зможе перемогти.

Аяко мовчки подякувала, що здобичі виявилося дві.

І...

«Пан Тацуя, здається, завдяки вам, я зможу виконати завдання безпечно».

Попри те, що Тацуя не погоджувався на співпрацю і в них навіть не було можливості попросити його про допомогу, злукавила в серці Аяко.

◇ ◇ ◇

Міюкі вмостилася в обіймах Тацуї.

Скільки б вона не просила, сьогодні брат не мав наміру випускати її з рук. Міюкі не дуже мініатюрна дівчина. Яким би тренованим він не був, йому мало бути важко, тримати її постійно, але рука Тацуї, якою він тримав тіло Міюкі, не тремтіла. Навпаки, він тримав її так обережно, що Міюкі, всупереч нерівностям гірського лісу, не могла відчути погойдувань.

Зважаючи на їх звичні слова і дії, може здатися природним, що Міюкі звикла до настільки тісного контакту. Однак Міюкі навіть не вчепилася за шию Тацуї, лиш міцно притисла руки до грудей і тремтіла від сорому.

Мовчання було болючим.

Не болісним, але болючим.

Якщо затамує подих, серце лусне, з погляду сторонніх це, мабуть, вважається перебільшенням, але сама Міюкі була досить нетерплячою і відчайдушно прокручувала думки в голові, змушуючи себе «щось сказати»

– Старший брате, Ліна, вона...

В результаті вийшла така тема.

Тацуя дуже турбувався про Ліну. Принаймі, більше простої, дружньої турботи.

Знаючи про це, Міюкі подумала, що насправді, не дуже хоче говорити про Ліну перед братом.

Але зараз не було інших тем, які можна було швидко обговорити.

– Так?

– Ліна... Чи сприйме вона слова брата як належне?

А зараз Міюкі хвилювалася про Ліну.

– Не знаю. І не можу знати. Оскільки, я не вона.

В тоні Тацуї відчувалася певна насмішка, можливо, тому що, він не бажав лізти у чужі справи.

Звісно Міюкі знала, що в словах брата немає нічого такого. Навіть з погляду Міюкі, добра та чутлива Ліна не підходить для війська. Вона могла не хвилюватися про це, але відчуває себе дуже знервованою, коли бачить Ліну.

– У Ліни мають бути власні обставини. Вона не єдина, хто не може знайти свій шлях.

– І все-таки старший брат простягнув їй руку?.. – Чому?

– І справді, чому?

Міюкі зрозуміла, що розмова зайшла на незвідану ним територію. Якщо зупинятися, то зараз.

Однак Міюкі не зупинилася.

– Старший брат... чому ви хочете допомогти Ліні? До Ліни... Це тому, що у вас особливі почуття?

Очі Тацуї розширилися, коли він почув слова сестри, але лише на мить.

– Здається, є деякі непорозуміння...

Гірко посміхнувся Тацуя. Але потім став серйозним. Здавалося, що він принаймні намагається дати чесну відповідь на питання сестри.

– Лише Ліна, як і ти й сказала, Міюкі, я вперше зустрів таку людину, як Ліна. Досі єдиними військовими, були набагато старші за мене, ті хто обрав роль солдата як професію.

Він один за одним, ретельно розпутував непорозуміння.

– Почуття, які я відчуваю до Ліни, не ті, які ти думаєш. Простіше кажучи, я просто думаю, що в майбутньому Ліні краще вийти з Зірок. Сподіваюся вона не тільки залишить армію, алей емігрує сюди. Було б краще, якщо вона натуралізується16 в Японії.

В словах Тацуї не відчувалося фальші. Будучи настільки близько, вони могли відчувати один одного. Міюкі точно бачила, чи є якась брехня в словах брата.

– Звісно, це не означає, що я їй не симпатизую. У чомусь ми з Ліною дуже схожі. Чи краще сказати, належимо до однієї категорії.

Очі Тацуї дивилися кудись у далечінь.

– У нас з Ліною, практично не було вибору, ми де-факто опинилися на «нинішній посаді». І я не був обмежений у виборі, оскільки отримав можливість поступити до Першої старшої, та у Ліни, мабуть, не було такого банального вибору.

Очі все ще дивилися на Міюкі, але його погляд був десь далі.

– Врешті-решт я зробив вибір і створив варіант, якого мені не надали. Відмовився від визначеної «ролі» і зійшов з призначеної сцени. Якщо Ліна хоче зробити те саме, я думав допомогти своїми зв’язками...

Тацуя, що розгубився, знову зосередив погляд на Міюкі та незручно посміхнувся.

– Мабуть, це було зайве втручання, чи не так?

Тон Тацуї був неспокійним, і не без причини.

Міюкі, яка до цього часу знаходилася в його обіймах, обійняла його за шию з такою силою, що аж перехопило подих.

Не замислюючись, Тацуя опустив сестру.

Та він не випустив її раптово, наче під впливом записаних дій, він ніжно опустив Міюкі на землю.

Та навіть ставши на землю, вона не випустила його шиї зі своїх обійм.

– Це не зайве втручання... Турбота старшого брата, безумовно, безумовно досягне Ліни у не далекому майбутньому.

Тацуя відчув, що слова його сестри, що відбивалися в його грудях, глибоко занурилися в його серце.

– Тому що Ліна, напевно, сумнівається у своєму нинішньому становищі. Хоч трохи простачка, Ліна розумна дитина. Вона настільки глибоко була пов’язана зі справами брата, не можливо, що у неї не виникло сумнівів.

– «Простачка», як бездушно.

Міюкі підняла голову і поклала руки на плечі Тацуї.

Брат і сестра посміхнулися і пішли пліч-о-пліч.

Хоч будучи машиною, Піксі прочитала атмосферу (?) і перетворившись на блукаючу статуетку, мовчки йшла слідом.

◇ ◇ ◇

Тепла атмосфера навколо брата і сестри змінилася, коли вони побачили це.

Місце де вони вперше запечатали Паразитів було абсолютно порожнім. Двох запечатаних Паразитів хтось забрав.

– Вибачте, пан Тацуя, я не хотіла відводити погляд.

– Прошу вибачення, пан Тацуя.

– Тацуя не звинувачуй пані Шібату та пані Мітсуї. Я запевняю, що вони не відводили очей. Запечатані посудини забрали, а я навіть не помітив. Це моя печать...

– Ви, троє, не звинувачуйте себе так сильно. Мене це зовсім не хвилює.

Почувши в комунікаторі зовсім пригнічений голос, сповнений самозвинувачення і голос, який, здається, висловлював шкодування, Тацуя намагався відповісти якомога яснішим голосом.

– Пан Тацуя...

Напевно, вони помилково вирішили, що він намагається підбадьорити їх. Відношення Тацуї, це не хвилювання про інших, його просто це не дуже турбувало.

...Як і очікувалося, він був вражений.

– Схоже, наш стейк викрали під час обсмаження, але це лиш означає, що вони були кращими. Тай ми і не замислювалися що робитимемо з уловом, після запечатування, тому не потрібно зациклюватися на цьому.

Як і сказав Тацуя, у них не було конкретних планів що до того, «що робити після того, як їх спіймають». Він подумував «Чи нормально буде передати їх голові родини Мікіхіко?», і не мав уявлення як використовувати запечатаних Паразитів.

У певному сенсі, ті хто забрав їх, використають їх ефективніше. Вони ж не зроблять такої дурниці, як допуск втечі Паразитів.

«Але, о Боже... Це ж не є їхньою метою?»

– Старший брат?

Вона навіть не правильно зрозуміла його мовчання. Тацуя похитав головою, схвильованій Міюкі та нічого не сказав.

З реакції Тацуї, Міюкі зрозуміла, що він має уявлення про винуватця. Вона подумала, що він, ймовірно, скористався силою інформаційної ретроспекції, щоб знайти винуватця

...Тацуя безумовно скористався «поглядом». В результаті він знає що, приблизно, тут сталося.

Але перед цим, було повідомлення одного з «зловмисників», для Тацуї. Саме через нього, він був безсилим.

Порив вітру підняв і проніс опале листя, яке повернулося на землю, але завмерло у певній формі.

Очі Тацуї, що могли бачити вночі, помітили домішані чорного, мабуть, пір’я, схоже, на вороняче.

◇ ◇ ◇

Коли Тацуя приєднався до дуету Еріки та Лео, Наоцуґу та загін мечників вже відкликали.

Вони подякували один одному і не заглиблюючись у те, що сталося пішли додому.

Піксі залишилася, як завжди, у шкільному гаражі.

Щоб увійти до школи, їм довелося перестрибнути через паркан, а потім повернутися до шкільних воріт, але ні Еріка, ні Лео не сказали, «це зайві клопоти, я повертаюся до дому»

Четвірка приєдналася до групи Мікіхіко та інших, і вони залишили школу в сімох, як і прийшли.

У цей час, виходячи зі шкільних воріт, вони виглядали дещо підозріло в очах охорони, але маючи заздалегідь підготовлене виправдання, у вигляді експериментального магічного ритуалу, який не можливо провести раніше та розкішні посмішки дівчат, змогли втекти без зайвих. проблем.

Таким чином закінчилася одна довга ніч.

Тацуя не міг знати, що сьогоднішня подія започаткувала новий розділ в історії боротьби людей, демонів, та духів у тіні людського життя.