[5]

[5]

В середу, четвер та п’ятницю не було особливого руху, як всередині країни, так і на міжнародному рівні.

І битва між Тацуєю та Едвардом Кларком, здавалося, перейшла до затишшя.

Але за цим неухильно набирав обертів задум Реймонда Кларка.

В суботу, п’ятнадцятого червня, в передмісті Далласа, штаті Техас, Сполучних Штатів Північної Америки.

Тут знаходився Національний інститут прискорення часток з довгим прискорювачем, загальною довжиною тридцять кілометрів.

Навколо прискорювача з ранку йшла підготовка до таємного експерименту.

Суть експерименту — створення та випаровування мікрочорної діри, на основі теорії додаткового виміру. Востаннє цей самий експеримент проводився в грудні дві тисячі дев’яносто п’ятого року.

Однак цього разу, цілю було не спостереження за енергією, що генерується випаровуванням мікрочорних дір. Утворення мікрочорної діри не повинно бути успішним. Сьогоднішній таємний експеримент був для того, щоб виманити шпигуна, який, як передбачається, проникнув до лабораторії.

Але, для вчених, це цінна можливість нарешті отримати дозвіл на повторний експеримент. Вони захоплено проводили короткий період підготовки, щоб не втратити цю можливість.

Шпигуном займуться ні агенти розвідки, ні контртерористичний загін. А Зірки, магічний підрозділ, під безпосереднім підпорядкуванням Об›єднаного комітету начальників штабів армії.

Якщо шпигун дійсно існує, вважається, що у нього високий рівень магічних навичок. Це одна з причин, чому були задіяні Зірки, а відсутність інших підрозділів пояснювалася тим, що операція від початку була запропонована Зірками.

– Джек, є якісь проблеми?

– Нічого незвичного, командир. Досі я навіть не бачу людини, яка могла б бути шпигуном.

Капітан Олександр Арктур, командир Третього загону Зірок, знаходився в кімнаті охорони, звідки можна було стежити за всією лабораторією. Він спілкувався з лейтенантом Джейкобом Регулом, зіркою Першого класу Третього підрозділу. Регул знаходився в диспетчерській запуску прискорювача, щоб знайти шпигуна, який би поводився дивно.

– Зрозумів. Продовжуйте спостереження.

– Так точно.

– Командир.

З Арктуром, який відірвав вуста від комунікатора, звернувся член загону класу Сузір’я. Ієрархію Зірок складали, зірки Першого класу, зірки Другого класу, Сузір’я, Планети та Супутники. Вона була відокремлена від чинів, і під час операцій молодший офіцер класу Сузір’я часто був під командуванням старшого офіцера класу Планета.

– Що?

Арктур відповів на слова підлеглого одним словом і поглядом закликав продовжити.

– Чи є докази, що Японія замішена у справі лейтенанта Фомальгаута? Чесно кажучи, я не думаю, що японські агенти настільки талановиті.

На цьому етапі почали виникати питання, що ґрунтувалися на відчуттях, оскільки не було жодних ознак шпигуна. На сьогодні, члени класу Сузір’я стали учасниками Національного інституту прискорення часток. Це тривало з наступного дня, після прийняття рішення про проведення експерименту, тобто з цієї неділі. І коли вони можуть помітити, ні тіні, ні натяку на ворога, безпосередньо перед експериментом, природно бути трохи скептичним.

– Торік японським військовим вдалося розробити автономну гуманоїдну зброю на основі Паразитів.

Арктур вирішив розкрити підлеглим менш конфіденційну інформацію, щоб запобігти зниженню моралі.

– Автономна зброя, що використовує Паразитів?

– За таких умов, можна думати, що це було підготовлено заздалегідь. Хоча це непряма підстава, але цілком можливо, що японські військові брали участь у справі лейтенанта Фомальгаута.

В ці міркування закралася помилка. Автоматична зброя з використанням паразитів, Ляльки-паразити, спочатку була концепцією на техніці створення та контролю Шікіґамі.

Однак, хоча Шікіґамі та штучні духи могли рухати механічним тілом, вони не могли продемонструвати очікувані магічні навички й не могли отримати перевагу перед машинами, керованими електричним мозком. З цієї причини, вони не вважалися практичними, поки до рук не потрапили Паразити.

Іншими словами, Паразити використовувалися для зброї, що вже майже завершена, і Ляльки-паразити спочатку не розроблялися, з розрахунком на використання паразитів.

І не лише це, усі «підстави» надані Регулу та передані ним Арктуру та командувачу бази Уокеру були поверхневими фактами з додаванням викривлених «обставин». Таким чином, вони увірували, що у повторному експерименті з мікрочорними дірами «візьме участь японський шпигун».

– Ось воно як... Вибачте!

Цей представник класу Сузір’я також не засумнівався у цих підставах.

До речі, підозріла людина, яку досі не знайшли, вже вдерлась в лабораторію.

Ні, якщо бути точним, його не виявили, а не визнали підозрілою людиною.

Це природно.

Підозріла людина, що здійснила вторгнення, мала пропуск, виданий Управлінням з питань науки та технологій.

Реймонд, який, за допомогою батька, отримав пропуск не відвідувача, а тимчасового працівника, дивився на прискорювач з офісної будівлі лабораторії.

Саме Реймонд, вигадав неіснуючого «японського шпигуна» і спонукав проведення цього експерименту. Він вирішив ще раз призвати Паразитів, щоб створити силу проти Тацуї. І для цього використав помсту Регула.

Він дав напрям виходу гніву Регула, який не змирився з жорстокою стратою свого друга Фомальгаута. Лише це змусило Регула діяти згідно з очікуваннями Реймонда.

Регул та Арктур, що набагато перевершують його, як маги, грали у цьому фарсі за його сценарієм. Маги, елітної групи під назвою Зірки, яких йому ніколи не досягнути, грають в комедії згідно з його сценарієм. Реймонд прийшов, щоб подивитися її.

Однак ця комедія матиме серйозний кінець, з якого не можна сміятися. Реймонд прийшов, щоб побачити його.

Його не задовольнила б трансляція через Глідск›яльв, тому прийшов побачити це власними очима. Просто для того, щоб задовольнити свою цікавість і отримати почуття досягнення.

Усі справжні працівники розпочали експеримент з мікрочорними дірами, який, як вони вважали, у них ніколи не було можливості здійснити. Ніхто не звертав увагу на Реймонда, який нічого не робив, а стояв впершись ліктям об перила на даху.

Одинадцята година ранку. Запланований час

Зірки не брали участі в самому експерименті. Регул, що знаходився в кімнаті керування прискорювачем, теж не втручався.

Він не мав наміру брати участь в експерименті. Успіх чи провал його не цікавили.

У його думках була помста тим, через того загинув Фомальгаут.

Не лише про шпигуна, що надихнув на експеримент для виклику Паразита. Впіймавши шпигуна, вони знайдуть організацію, що за ним стоїть і розгромлять їх. Він щиро в це вірив.

Поки Регул шукав когось, хто поводився підозріло, вчені відповідальні за експеримент, оголосили про запуск прискорювача.

Лінійний прискорювач, поглинаючи велику кількість електроенергії, вийшов в робочий режим.

З обох кінців прискорювача водилися протонні промені та направлялись точно один в одного.

Експеримент закінчився в одну мить. Експеримент повинен був повторюватися знову і знову, поки не будуть отримані потрібні данні, але сьогодні була лише перша спроба, других не було.

Проблем з прискорювачем не було.

Просто експеримент був успішним з першого разу.

В той же момент, як Регул в кімнаті керування прискорювачем, почув оголошення про початок експерименту, його поле зору затопила темрява.

Він на мить подумав про відключення електроенергії.

Однак підозра тривала лише мить.

Наступної миті він відчув сильний біль і пригнічення.

«Щось» розмивало його «Я». Воно намагалось примусити його.

Не фізично. інтуїтивно він зрозумів, що це вторгнення не в фізичне тіло.

Біль абсолютно відрізнялася від психічного втручання, яке він отримував на тренуванні.

Якби Регул був досвідченою жінкою, він міг би порівняти його з болем від дефлорації. Але він чоловік. І не мав уявлення з чим це порівняти.

Регул намагався втекти не лише від болю, але й неприємного відчуття і виштовхнув це «щось» назад. Він не був придатний для магії психічного втручання і не знав як рухати кінцівкам через маніпуляції розуму. Натомість він спробував оперувати мисленнєвими частками, що заважає магії психічного втручання, потім скористався поза системною магією і навіть застосував на собі магією блискавки, в якій був особливо добрий, вдаривши себе електричним струмом.

Однак контртехніка проти магії психічного втручання та несистемною магією не мали впливу на зловмисника. Суїцидальна магія Блискавки навіть не активізувалася.

Вторгнення продовжувалося.

Він не відчув волі у цьому «щось», що здійснило вторгнення.

Однак це «щось» зливалося з ним.

«Вторгнення» змінилося на «асиміляцію» ще до того, як він це зрозумів.

Біль зникла.

Відчуття пригнічення також поступово зникло.

«... Невже це Паразит?!»

В ньому раптово спалахнув страх.

«Его» Регула кричало.

Але це нагадувало останній спалах свічки, що згасала.

Раптом все заспокоїлось.

Страх і гнів на вигаданого шпигуна потонули в глибинах свідомості, і в його розум прийшов спокій.

«... Я Джейкоб Регул».

«Я/ми, у цьому світі називаємося «Паразити»».

Таким чином Регул став паразитом.

Відразу після експерименту, Арктур, в кімнаті охорони, чітко усвідомив, що щось вторгається в його психіку.

«Духи?..»

Він не відчув болю та пригнічення, як Регул, бо був духовним магом.

Хоча Арктур добре володів магією Руху, він також володів древньою магією заклинателя духів.

Древня магія, що закликала духів в його тіло, щоб він міг використовувати їх силу. З погляду сучасних людей, ця магія виглядає наче магія бере під контроль монстра і використовує його силу.

Арктур звик до відчуття, що в ньому живе ще щось, окрім нього самого. Навіть якщо «щось» вторгнулось незалежно від його волі, він не розгубився. Тому що мав засоби боротьби з тим що проникло в його розум.

Прорахунок Арктура був в тому, що зловмисник, паразит, не мав «Его».

Це «щось» мало іншу духовну сутність, окрему від свого власного.

Однак в ній самій не було волі.

Тож його не можна відокремити від себе самого.

Не маючи жодного наміру, воно просто входило в середину.

Воно входить у вашу сутність, наче просочується в суху тканину.

Коли він усвідомив, що відомі йому техніки не працюють проти зловмисника, страх охопив свідомість Арктура.

Він викликав духа і спробував позбутися цього «щось».

Однак дух не відгукнувся на його поклик.

«Середина» Арктура була заповнена цим зловмисником.

Щось чуже, копошилося в ньому.

Щось чуже змішувалося з ним.

«Вторгнення» змінилося на «асиміляцію» ще до того, як він це зрозумів.

Арктур відчув, що його щось заповнює.

Справжнє почуття єдності, яке не можливо отримати, заклинаючи духів.

«... Це істинне злиття людини та духа...»

Такою була остання думка суто Арктура.

«Я Олександр Арктур»

«Я/ми, у цьому світі називаємося «Паразити»».

Таким чином, Арктур став паразитом.

– Боляче, боляче, боляче.

Реймонд качався по даху офісної будівлі.

– Боляче, боляче, боляче.

Він безперервно, вголос, жалівся на біль.

Сильний біль, при якому «щось» чуже розмивало його розум.

Для Реймонда, який ніколи не проходив підготовку протидії магії психічного втручання, це був нестерпний біль.

Зосереджений на болі, він не підозрював про гнітюче відчуття від «щось» що проникало в нього.

Однак, сильне Его Реймонда рішуче відмовлялося бути чимось іншим, чужим, що роз’їдало його розум.

Чим інтенсивніший опір, тим інтенсивніший біль.

Він не міг це зупинити, бо не знав засобів супротиву.

– Боляче, боляче, боляче.

Від цього постійного болю розум почав ламатись.

Певно, Реймонду пощастило, що це послабило його Его.

Опір Его зменшився, а швидкість проникнення зросла.

Реймонд втратив сили крутитися і несила вимовити «боляче», безсило лежав на даху.

Він став нагадувати труп, бо його Его було мертве.

Проникнення було швидким.

Асиміляція пройшла миттєво.

«Щось», що вторгалось в нього, поглинуло його волю, як є, бо не було жодного спротиву.

Це «Щось» оформилось у волю Реймонда.

Не маючи сили, Реймонду довелося відмовитись від ролі героя.

Але, йому дуже хотілося бути героєм.

Реймонд хотів бути героєм наче в героїчній сазі.

Підкоряючи всесвіт магією. Він думав, що це дуже романтично.

А Шіба Тацуя, який йшов проти його саги, був для нього перепоною.

Неможливо, щоб Шіба Тацуя піддався силі одного.

Навіть сила «Сіріуса», найсильнішого серед Зірок не була йому рівною.

Тож він шукав сили паразита.

Якщо маги Зірок будуть одержимими паразитами, вони повинні отримати можливість підкорити Шібу Тацую. ...Так думав Реймонд.

Тому він і підготував цю сцену.

Щоб перемогти Шібу Тацую силою паразита.

«Таке Реймондове/наше бажання.

«Реймонд/Ми бажаємо перемогти Шібу Тацую»

«Моє ім’я Реймонд Кларк»

«Я/Ми, люди цього світу називають нас «Паразитами»»

«Реймонд/Ми не поступимося Шібі Тацуї»

Таким чином, спотворена надія Реймонда стала обіцянкою.

Паразитів знову запросили у цей світ.

Регул, Арктур та Реймонд не єдині хто асимілювався з паразитом. Троє людей з шостого загону Зірок «Команди Оріон», що вели спостереження біля будівлі також були перетворені на Паразитів.

Після експерименту п’ятеро людей, окрім Реймонда повернулися на базу штаб-квартири Зірок у Нью-Мексико, з оточення ніхто нічого не помітив.

Реймонд, з усміхненим обличчям, повернувся до свого будинку в Каліфорнії.

◇ ◇ ◇

Неділя, шістнадцяте червня.

Кудо Мінору знову опинився на складі, де зберігалися Ляльки-паразити.

Ще був світанок, і зовні ще була темрява та тиша. Ніхто в родині не знав, що він тут. Батько, брати та слуги повинні думати, що Мінору ще спить у своїй кімнаті.

Днями він взяв вихідний в школі та з’їздив до Токіо на один день, щоб провідати Мінамі, та дома йому ніхто не дорікнув. Лише дідусь, Кудо Рецу, з побоюванням поцікавився обставинами, але коли він пояснив причину, той переконливо сказав лише одне «ясно».

На відміну від діда, батько та брати не цікавилися ним.

Так подумав Мінору, побачивши їх реакцію.

І, як очікувалося, з наступного дня на нього звертали увагу більше ніж коли-небудь. Можливо вони помилково подумали, що Мінору нарешті потонув у відчаї. Або не знаючи, коли він може померти, можливо вирішили дати йому робити все, що захоче.

Мінору був вдячний за це непорозуміння. Зараз він шкодував час витрачений на спілкування з родиною та слугами.

Він хотів вилікувати Мінамі

Думки про це заповнювали його розум.

Він не розумів чому так старається. Ні, він міг це зрозуміти, але намагався це не усвідомлювати. Можливо він був вмотивований наївним почуттям, почуттям закоханості за три дні, еквівалентним коханню з першого погляду.

На відміну від минулого разу, він зайшов на склад, скориставшись магією Розблокування. Ця магія була зразком використання на практиці магії «Електричний золотий шовкопряд», знайденої серед знань Чжоу Гонґцзіня. Цю магію Чень Сян Шень використав, коли проникнув у відділення Магічної асоціації Канто, але дана була складною, ніж техніка Ченя і техніка не спрацювала.

Прохолодне і сухе повітря огортало тіло Мінору.

Як і минулого разу, дихання духів тут не було.

– Зрештою залишається лише це...

Несвідомо вирвалося з вуст Мінору.

Відповідь з нього не пролунала.

Ці слова були не питанням, а рішенням.

Мінору підійшов до «труни» в задній частині складу.

В ній в замороженому стані лежало тіло чоловіка зі східної Азії.

Це один з паразитів, запечатаних Тацуєю та Мікіхіко в тренувальному лісі Першої старшої школи, минулої зими. Це була не кома та літургічний сон, а справжній труп. Шкіра тіла була покрита гравюрами символів та візерунків, щоб втримати Паразитів.

Цей труп був джерелом Паразитів, які використовувалися для Ляльок паразитів.

Коли печать слабшала, щоб Паразит міг частково вийти, Паразит, що знаходився в трупі, відправляв свою копію, намагаючись створити нову «особу».

Копія розміщувалася в геноїді, а труп запечатувався.

Таким чином, дослідники колишньої Дев’ятої науково-дослідної лабораторії, нині Дев’ята лабораторія розвитку магії, виготовляли Ляльок-паразитів.

Навіть зараз, коли виробництво Ляльок-паразитів заморожено, оператори родини Кудо продовжували оновлювати цей метод запечатування, кожні дванадцять годин.

Оновлення проводилося о шостій ранку та о шостій вечора.

Зараз була четверта ранку.

Час коли ефективність техніки почала слабшати.

Мінору натиснув перемикач на стінці гробу.

Кришка гробу автоматично відкрилася.

Тіло було одягнене в біле. Для Мінору це було як запрошення. Йому не хотілося бачити огидне голе тіло чоловіка, ще й мертве.

Мінору поклав праву руку на груди замороженого тіла.

Воно відчувалося твердим, але серцебиття, звичайно, не відчувалося.

Зі своєї долоні Мінору направив в заморожене тіло мисленнєві частки.

Після затримки в кілька секунд виникли вібрації духовних часток.

Сплячий в тілі Паразит, прокинувся.

Мінору глитнув і видихнув.

Потім щільно стиснув зуби, міцно стиснув губи та затримав дихання.

Подолавши короткочасне вагання.

Мінору зняв печать на трупі.

В наступний момент.

Від трупа.

Вискочив слиз зі світла.

Сцену яка предстала очам Мінору, можна було описати лише таким чином. Нематеріальна аморфна істота, яка світилась тьмяним світлом. З погляду розміру, то доцільніше описати її як «слиз», а не як «амеба».

«Слиз» атакувала Мінору.

Мінору не ухилися від неї.

Навпроти, він розставив руки, запрошуючи слиз — паразита.

На літньому светрі Мінору, в центрі грудей, з›явилися геометричні фігури та символи.

Це була магічна формація, яку Мінору наклав на свій светр.

Паразит стрибнув в магічне коло наче, всмоктавшись в нього.

З вуст Мінору просочився голос агонії.

Він сів на підлогу, насупивши брови від відчуття чужого тіла.

Сівши, він схрестив ноги, закинувши праву ногу на ліве стегно. Зайнявши позу так званого «напівлотоса».

Зберігаючи позу, терплячи біль Мінору наклав магію охолодження.

Магія, знизила температуру тіла і ввела його в стан літургійного сну.

Цілю магії був він сам.

Наблизивши своє тіло до стану близького до смерті, Мінору спрямував свою свідомість в середину себе.

Стан близький до смерті був необхідний для придушення відторгнення паразита, як живої істоти.

Зберігши свідомість, він не втратив ініціативу.

Мінору намагався контролювати паразита, що розмивав його розум.

Він не мав наміру віддавати паразиту хоча б одну частинку своєї волі.

Він мав намір отримати силу Паразита, зберігши себе.

«Не програю істоті без Его!»

Він застосував техніку поневолення на Паразиті всередині себе, приділяючи пильну увагу, щоб не знищити його.

«Я не можу дозволити собі втратити це почуття»

«Якщо хоч трохи втратити це почуття, не було сенсу відмовлятися від людяності!»

Кричав Мінору у своєму серці, ведучи бій з обмеженими можливостями проти Паразита.

«Якщо я не зможу зберегти себе, як я зможу зберегти її!»

Він вирішив стати Паразитом, бо не міг дозволити Мінамі померти.

Він позбувся свого слабкого тіла. Але, з цієї причини він не хотів відмовлятися від своєї особистості.

Він не піддався спокусі отриманої зі знань Чжоу Гонґцзіня.

Він хотів переконатися, що зможе зберегти свій розум та Его, навіть якщо він стане Паразитом.

Тільки, якщо буде підтверджено, що людський розум може перемогти Паразита, навіть якщо тіло буде під його контролем, цей метод можна використати для лікування Мінамі

Це була свого роду самопожертва, при якій він використав себе як тіло для експерименту.

Або ж.

Це ритуал — жертвування свого тіла для отримання сили демонів.

Можливо він прийняв це рішення, бо вже махнув рукою на своє життя.

Однак у Мінору був шанс на перемогу. Ні, він мав намір досягти успіху.

Він не зміг знайти іншого шляху.

Оскільки він отримав знання Чжоу Гонґцзіня, він розумів, що іншого шляху не існує.

Якщо іншого шляху не існує, ця техніка може бути лише успішною.

Поразка не прийнятна.

Це сильне почуття було найбільшою зброєю Мінору сьогодні.

Якщо цілю було вбити психічну форму життя, ця техніка може стати вирішальним фактором. Наприклад така, як «Кокіт» Міюкі, яка знищила об›єднане тіло паразитів.

Однак якщо ціль взяти духовне життя під контроль, однієї техніки недостатньо.

Супротивником є привид, а не уламки залишків Чжоу Гонґцзіня, який втратив своє життя.

Хоча вона не має матеріальної форми, це була істота, що мала інстинкт полювання та розмноження.

Для того, щоб приручити її, як частину себе, потрібно мати силу волі, яку противнику не «прогризти».

Сліпе бажання змусило Мінору піти на цю дурість.

Але його тверда віра ось-ось виграє цю, здавалося б, безрозсудну ставку.

«Підкорися мені та стань частиною мене!»

Одночасно з ревом Мінору, асиміляція паразита закінчилась.

«Я Кудо Мінору»

«... Я чую голос, який намагається зв’язатися зі мною».

«... Він шепоче, станемо одним цілим».

«... Але».

«... Я — це я».

«А не ми».

Навіть після асиміляції з паразитом, Мінору залишився «Кудо Мінору».

Він розвіяв магію холоду на своєму тілі та ліг на спину.

Обмороження миттєво зажило.

Ця цілюща та регенеративна здатність, можна сказати, була корисним бонусом, щоб становлення паразитом.

Він якось зрозумів, що в його лобній долі утворився орган, якого раніше не існувало.

Але поки він не впливав на свідомість Мінору.

Його накрив приступ сміху.

Лежачи на підлозі складу, Мінору весело розсміявся.