Шлях від найближчої станції до Першої старшої школи, був прямим маршрутом. Були бічні дороги, але можна сказати, що, по факту, це була єдина пряма дорога.
Більшість старшокласників йшли цим шляхом, прямуючи до школи та повертаючись з неї. Єдиним винятком були учні, що жили у межах пішої досяжності від школи.
У вівторок, вранці, одинадцятого червня. Серед учнів, що йшли вищезгаданим шляхом, піднявся шум. Це було пов’язано з тим, що всім відома, серед учнів, президент студентської ради Шіба Міюкі, йшла притиснувшись до хлопця.
Хлопець настільки ж знаменитий, як і президент студентської ради. Зараз, він був більш відомим в суспільстві.
І звали цього учня Шіба Тацуя.
Він прийшов до школи в перше, за довгий час.
– Пан Тацуя!
Від шкільних воріт до головної будівлі йшла пряма алея, обсаджена деревами.
І як тільки вони ступили на алею, Тацую покликали спереду.
В натовпі учнів, що прямував до школи, з’явилась фігура, яка йшла назад і вона була не одна.
– Пан Тацуя, ви повернулись?!
Хонока, не звертаючи ні нащо уваги, кинулася до Тацуї, ті, хто знали ситуацію дивились на це поглядом, що казав: «нічого не поробиш..», а погляди учнів, що не знали ситуації, дивились з подивом.
– Так. Від сьогодні знову розраховую на тебе.
Зі злегка гіркою посмішкою відповів Хоноці Тацуя, не демонструючи ніякого хвилювання.
Він підійшов і поглянув за спину Хоноки.
Шізуку, що стояла за нею, зі зніяковілим виразом обличчя, поглядом привіталась з ним.
А позаду неї, стояли Еріка, Лео, Мікіхіко та Мідзукі, з полегшенням на обличчі. Еріка помітила погляд Тацуї й легенько помахала рукою.
З Міюкі з лівого боку і Хонокою, що пристроїлася з правого, Тацуя вирушив до шкільного корпусу.
Вхід до класів курсу магічної інженерії знаходився зі сторони приміщень другого потоку. Це пов’язано з тим, що класи від «A» до «D» і від «E» до «H» мали окремі входи й через структуру школи, цього було не уникнути.
Розділившись з Міюкі, Хонокою, Шізуку та Мікіхіко у передньому дворі, Тацуя пішов до класу з Ерікою, Лео та Мідзукі.
Вже довгий час він не заходив до третього «E». Еріка та Лео були з класу «F», але вони прийшли з ним до класу «Е».
– Парту залишили.
Сказав, Тацуя зайнявши своє місце біля вікна, це була не іронія, а його щире враження.
Еріка та інші нічого не сказали, а лише показали гірку посмішку.
Мідзукі сіла на своє місце поряд з ним і повернувшись боком, повернулася до Тацуї.
– Нормально, що ви тут, а як же проєкт Зоряного реактора?
– Ні, звичайно, я зайнятий. Тож мені буде важко ходити до школи щодня.
Почувши відповідь Тацуї, Мідзукі виглядала самотньою.
Однак вона швидко приховала це за посмішкою.
– Ось як. Але я рада, що ви іноді приходитимете.
Еріка, що схилилась над підвіконням з іншого боку, закивала на слова Мідзукі, проговорюючи: «Так-так».
Нічого страшного, якщо ти просто зранку приводитимеш Міюкі, як супровід, і відразу залишатимеш школу. Зрештою, Тацуя-кун, без тебе чогось не вистачає.
– «Супровід» Міюкі.
Тацуя не міг не посміхнутися на репліку Еріки, яка повністю ігнорувала суть відвідування школи.
Але те, що сказала Еріка, напрочуд було близьким до істини.
До речі, Тацуя, а з Сакурай усе погано?
Лео хвилювався про відсутність Мінамі, оскільки вона була його кохаєм з клубу.
– Лікар каже, що ускладнень не має. Але, схоже, це займе трохи часу.
– Зрозуміло...
Лео піклувався про стан Мінамі, але у Тацуї це була не єдина проблема.
Звичайно, сподівання на одужання, по суті, не було брехнею. Проте, разом з тим, Тацуя також хвилювався, що робити з супроводом Міюкі.
Вчора вона пішла і повернулась зі школи одна. Мало магів і не магів можуть нашкодити Міюкі, а Тацуя може захистити її навіть якщо його не має поруч.
Однак є деякі проблеми, яких можна уникнути лише тому, що поряд з нею хтось є. Навіть родині Йотсуба було б важко зараз відправити людину в школу. Ні, це можливо, як вчителя або співробітника, але не можливо організувати учня, який завжди буде поруч. Тацуя думав про те, щоб проводжати до школи, і до дому самостійно, ще до того, як про це сказала Еріка.
◇ ◇ ◇
Тацуя повернувся до Першої старшої не тому, що сум’яття пов’язане з проєктом «Діона», стихло. Через контрзаходи прийняті Тацуєю минулого тижня, конфлікт досить розігрівся.
Те, що навколо Першої старшої не можна було побачити засоби масової інформації, можливо, пов’язано зі спробою вбивства, з використанням вогнепальної зброї. Оскільки особистість «Тауруса Сілвера» вже розкрита, можливо не було потреби напружуватись, щоб отримати інформацію.
Здавалося, сум›яття зараз вийшло за межі оточення Тацуї, поширившись по всьому світу. З чотирьох основних впливових держав, Федеративні Республіки СРСР підтримали проєкт USNA, Діона, тоді як Індо-Перська Федерація фактично підтримала проєкт ESCAPES, хоча уряд і не виступив з офіційною заявою.
Великий Азійський Союз ще не показав свого ставлення.
Якщо говорити про інших: Європейські країни, як правило підтримували проєкт Діона, Західна Азія та Південно-східна Азія підтримали проєкт ESCAPES, а Бразилія та Австралія не розкрили свого ставлення, зберігаючи мовчання, як і Великий Азійський Союз.
Те, що два табори не демонстрували відкритої ворожості, викликало плутанину. Проєкти Діона та ESCAPES співпадали в тому, що орієнтувалися на мирне використання магії. І жоден з них не намагався витиснути суперника. Судячи з опублікованих матеріалів, реалізація проєкту Діона не означає неможливість розвитку проєкту ESCAPES, і навпаки. Просто один маг не може брати участь у двох проєктах одночасно.
Визнання, що ці два проєкти сумісні, призвело до промо-війни між Кларком та Тацуєю з перевагою другого. Це зумовлено не перевагою Тацуї в інтелекті, а з «затримкою ходу», це була гра без арбітра. Незважаючи на запізнілий хід це чи спроба обману, важлива лише перемога.
Едвард Кларк, який поступався в битві, теоретично розраховував на політичний вплив.
◇ ◇ ◇
Під час першого уроку в Першій старшій, керівник Бригади один-нуль-один Сил Самооборони Генерал-майор Саекі Хіромі відвідала урядову будівлю Міністерства оборони. Тут також розташоване об›єднане військове командування, але сьогодні вона відвідала цивільний відділ.
Саекі, повернувшись на базу ще до обіду, викликала Казаму, відразу як зайшла в кабінет командувача.
– ...Тацуя, ні, Шіба Тацуя.
– Непотрібно виправлятись, підполковник.
Для Саекі було незвично перебивати співрозмовника подібним чином. Вона навіть не намагалася приховати свого настрою.
Казаму, що стояв перед столом, це не спантеличило, скоріше, йому довелося докладати зусиль, щоб не посміхнутись.
– … Вибачте. Вам наказали переконати Тацую взяти участь у проєкті Діона?
– Начальник відділу Міністерства закордонних справ не має повноважень наказувати мені.
В залі нарад Міністерства оборони, Саекі чекав начальник бюро з питань Північної Америки Міністерства закордонних справ. Як і сказала Саекі, Міністерство закордонних справ не має повноважень розпоряджатися Силами Самооборони. Слова, що прозвучали в залі нарад, також були у формі запиту. Однак тодішня заява, в присутності службовця Міністерства оборони, була не що інше, як фактичний примус, тобто наказ.
Військові ненавидять коли в їх систему командування втручаються. А в офіцерів це спостерігається ще сильніше, і Саекі не була винятком. Її насупленість багато в чому і була зумовлена цим.
– Прохання озвучили Вашій Ясновельможності, тому, що Тацуя є спеціальним лейтенантом О’Ґурорі Юя.
– Схоже на те.
Казама зітхнув, перед Саекі в граничній межі невдоволення.
– Очевидно, бюрократи не знають причину, чому Тацуї надано звання «Офіцера зі спеціальними повноваженнями».
Статус спеціального лейтенанта О’Ґурорі, в певному сенсі, поза законом. Тож не дивно, що клерки нічого не знають.
Як і сказала Саекі, у теперішній системі звань Сил Самооборони, не має звання «Офіцера зі спеціальними повноваженнями». В першу чергу, історично було неправильно називати Тацую «Офіцером зі спеціальними повноваженнями». – Було б доречним назвати його «ополченець з визнаними повноваженнями офіцера регулярної армії на загальних засадах, а не тимчасово». Оскільки підходящого для цього звання не існувало, для зручності, його просто назвали «Офіцером зі спеціальними повноваженнями».
Тому люди, що не знали справжню ситуацію, можливо, сприймали Тацую, виходячи з поточного значення службового звання, як звичайного солдата.
– Думаю вони повинні це знати, оскільки є державними службовцями під юрисдикцією правової системи.
Юридичні питання вирішувалися в рамках Сил Самооборони, але ця проблема була «поза правовою». У процесі, звичайно, була отримана згода бюрократів, тому вони не можуть виправдатися недбалістю Міністерства оборони, сказавши, що вони нічого не знали.
– Ваша думка правильна, підполковник, але зараз слід розглянути ще один момент.
– Вибачте. Питання в тому, чи можна переконати Тацую і, чи потрібно його переконувати?
Вибачившись, що відволікся, Казама перерахував дві проблеми.
– Вірно.
На що Саекі кивнула.
– Перш за все, чи відомо Міністерству оборони та Міністерству закордонних справ, що Тацуя є оператором Матеріал бурст?
– З урахуванням відчуття від сьогоднішньої розмови, до них не дійшло.
– Зрозуміло. Якщо так, я можу зрозуміти, звідки такі дивні інструкції.
Тацуя — найбільша магічна сила Японії, ні, сила загалом. Джокер, який сам змінює військовий світовий баланс, п’ятий туз, який створює найсильнішу руку3.
Хоча використання цієї проблемної карти може бути обмежено правилами, проте використання джокера світу не заборонити. Тож відмовлятися від нього не розумно. Якби вони знали, що Тацуя був найсильнішим стратегічним магом, вони б й не подумали брати участь у проєкті Діона.
– Як щодо визнання Тацуї чотирнадцятим апостолом?
На обличчі Саекі з›явилося здивування. Однак мовчання тривало лише один вдих.
– ...Не погана ідея.
– Ваша Ясновельможність?
Від цих слів Казама був здивований більше. Він же просто пожартував.
– Якщо ситуація погіршиться, можливо, нам доведеться розглянути цей варіант. Якщо стане зрозуміло, що він стане стратегічним магом, бюрократи не наполягатимуть, що його слід передати USNA.
– Це так, але...
– Ну це залежить від ситуації в майбутньому. Розбиратимемось з проблемами у міру їх надходження.
Сказавши це, Саекі змінила вираз обличчя на стомлене лице.
– Поки що залишимо плюси та мінуси цього, підполковник Казама, як ви гадаєте, ви зможете переконати Шібу-куна?
– Це не можливо.
Навіть якби це було можливо, Казама не пропонував би Тацуї їхати до Америки, але Тацуя відразу відповів, що саме вмовляння не можливе.
Останнім часом наші стосунки з Тацуєю не дуже добрі. Це була моя груба помилка, але наше таємне спостереження, днями, також збільшило його настороженість.
– Це помилка й моїх суджень. У будь-якому випадку, якщо ми спробуємо його переконати, шансів на успіх не має, й навпаки, це лише погіршить наші з ним стосунки.
– Я теж так вважаю.
У Саекі не було заперечень судженню Казами.
Тоді, як ви думаєте, чи можемо ми збільшити прихильність Шіби-куна, відмовивши в проханні Міністерства закордонних справ?
– Хм... Хто знає.
З іншого боку Казама не міг погодитися на ідею Саекі.
Щоб ми не робили, Тацуя не братиме участь у проєкті Діона. Він не був би вдячний за це. Мабуть, найкращий варіант, у цьому випадку, нічого не робити.
– Зрозуміло..
Саекі опустила погляд вниз, на власні руки й задумалась.
Казама нерухомо стояв перед столом і чекав її наступних слів.
– Погодьмося з вашою думкою.
– Це означає, що ви нічого не робитимете?
– Вірно. Прохання Міністерства закордонних справ було неформальним, без офіційних процедур. Не буде проблем, якщо ми нічого не робитимемо.
Хоча вона так сказала, Казама вважав, що Саекі з самого початку мала намір ігнорувати прохання Міністерства закордонних справ. Його покликали, щоб дізнатися його думку, чи можна використати цю справу, щоб натомість отримати прихильність Тацуї. Так це зрозумів Казама.
– Підполковник, дякую за допомогу
– Так. Мої вибачення.
На цьому Казама залишив кабінет командувача.
В голові промайнула думка, чи не попередити йому Тацую і він негайно відкинув її.
Замисли Міністерства закордонних справ та Сил Самооборони для Тацуї не мали значення. Це далеко не матеріал для відновлення стосунків.
Швидше треба було дізнатися думку Тацуї щодо оголошення чотирнадцятого «апостола».
Тацуя вже отримав не бажану для нього популярність Тауруса Сілвера. Виходу на публіку, як раніше, не уникнути. Однак Казама був впевнений, що на запитання, чи хоче Тацуя бути офіційно визнаним Магом стратегічного класу, той відповість «ні». Тут не годиться помилитися та образити його.
...Казама серйозно захвилювався про те, що їх стосунки з Тацуєю стали настільки відчуженими, що йому доводиться думати про це.
◇ ◇ ◇
Міністерство закордонних справ не єдине метушилося між Тацуєю та Едвардом Кларком.
Міністерство промисловості зазнало тиску з боку правлячої партії, оскільки її міністр був їхнім представником. Колись воно називалось Міністерством міжнародної торгівлі та промисловості, торгівля є важливою сферою юрисдикції Міністерства промисловості. Навіть у цю епоху USNA все ще є важливим торговим партнером, тому бюрократи Міністерства промисловості хотіли якомога старанніше усунути всі причини для ускладнень. Для них було не жартом посваритися з USNA через виїзд цивільного громадянина, і їх справжнім наміром було, щоб Тацуя негайно поїхав до Штатів.
Однак сьогодні вранці з Кабінету міністрів прийшов запит на законодавчі заходи, необхідні для реалізації проєкту «Енергетичної установки на основі магічного Зоряного реактора». Що означало докласти зусиль, щоб вони не брали участі в програмі Діона штатів.
По-перше, ні проєкт Діона, ні проєкт «Магічного зоряного реактора» не є публічним проєктом ініційованим урядом, тому Японія не бажала брати в них участь. Навіть у Новому Радянському Союзі, який вважається одним найбільш активним прибічником, про участь заявив не уряд, а Академія. Навіть якщо японський уряд з цим нічого не зробить, на цьому етапі USNA не зможуть їх в чомусь звинуватити.
Оскільки проєкт заводу є внутрішньою ініціативою, можна сказати, що першочергова ціль Міністерства промисловості полягає в розгляді його правових аспектів. Однак Кабінет міністрів чинив тиск, зробити все можливе для «підтримки».
Міністерство промисловості вже провело розслідування чому це сталося. В Кабінет міністрів прийшли петиції. Вони були від багатьох корпоративних груп, котрі були джерелом фінансування правлячої партії.
Оскільки мова йшла не про весь діловий світ, схоже, що було багато ділових людей, які виступали проти проєкту заводу, який ймовірно міг би спричинити напруження з USNA. Однак Міністерство промисловості зрозуміло, що проєкт запропонований старшокласником, набирає обертів і розділить діловий світ.
В цілому, співробітники Міністерства промисловості, зайняті роботою, задумувались звідки у нього такі зв’язки та як він залучив цих старих впливових бізнесменів.
◇ ◇ ◇
Тацуя не виходив з класу, до закінчення ранкових занять. На третьому році збільшилася кількість спеціальних уроків, пов’язаних з магією. Проте кількість загальних предметів не дорівнювала нулю. Тацуя інтенсивно проходив їх теми, які він пропустив за своєї відсутності, з потрійною швидкістю.
На жаль, їх не охопити за півдня, але він і не думав, що зможе надолужити пропущене за весь день. Зараз була обідня перерва, тож він підвівся, щоб вийти пообідати.
– Пан Тацуя, ви обідати...
– Шіба-кун.
Мідзукі, за сусідньою партою, що хотіла запитати: «ти обідати?» перебив голос хлопця.
Голос належав Томіцуці.
– Мідзукі, будь ласка, йди до їдальні першою.
Відповівши це Мідзукі, Тацуя звернувся до Томіцуки.
– Томіцука, ти щось хотів?
– ...Я хотів би про дещо поговорити.
Продемонструвавши легке вагання, Томіцука відповів з важкістю в голосі.
– Це довга розмова?
На відміну від Томіцуки, Тацуя, схоже, не горів бажанням.
– Напевно.
– Може після школи?
Однак, він демонстрував готовність вислухати.
– По можливості, хотілося б зараз.
– Це ж буде складна розмова?
– Це... Так.
Приглушено пробурмотів Томіцука.
– Чого так запишався. Тобі потрібно лише вислухати.
Тут в розмову втрутився істеричний голос.
– Пані Хіракава?..
Тацую поглядом свердлила Хіракава Чіакі. Та розгубився від цього не Тацуя, а Томіцука.
– Говорити таке!.. Пан Тацуя, ж не сказав, що не слухатиме!
Чіакі заперечила Мідзукі, яка залишилась, на противагу вказівці йти до їдальні.
Назріваюча сварка між ученицями закінчилася стриманими словами Тацуї, «припини, Мідзукі».
– Мідзукі. Вибач, але сьогодні я проведу обід з Томіцукою. Можеш передати це решті.
– ...Зрозуміла.
З невдоволеним виразом, Мідзукі вклонилася Тацуї та вийшла з класу.
– Томіцука, де поговоримо?
– Хм, давай на даху.
Тацуя злегка підняв брови, бо на даху їх також могли почути інші студенти.
– Зрозумів.
Але якщо Томіцука був не проти, Тацуї було байдуже.
– Пані Хіракава, дякую.
Тихо сказав Томіцука Чіакі, що вже відвернулась і сиділа підперши голову кулаком, і поспішив за Тацуєю, який вже залишив клас.
Всупереч очікуванню Тацуї, дах був порожнім. Минулого тижня в Токіо почався сезон дощів і сьогодні було хмарно і, схоже, збирався дощ. Тож відсутність в учнів бажання пообідати на даху було природним.
На даху були лавиці, але ні Тацуя, ні Томіцука не виявили бажання сісти.
Обидва стояли обличчям один до одного.
– То про що ти хотів запитати?
Почав розмову Тацуя.
– ...Днями моїй матері стало погано.
– Здається, голова Магічної асоціації Томіцука Хісуі, була госпіталізована. Я чув від Міюкі.
Томіцука, відчувши, у Тацуї тон наче його це не стосується, нахмурився.
– Вибач, але це проблема між президентом Магічної асоціації та Міністерством закордонних справ. Мені не має причин скаржитись.
– Я не говорив нічого такого!
Безжалісні слова Тацуї викликали гнівний крик Томіцуки.
– У бійці з молодшою дівчиною теж «нічого такого».
Однак Томіцука злякався надмірно жорстокої іронії Тацуї.
Він вперше помітив в очах Тацуї холодний гнів.
– І так, Томіцука? Твоя справа в тому, щоб пожертвувати мною, щоб позбавити президента Магічної асоціації проблем.
– Я не говорив жертвувати!
– Але ж ти хочеш вигнати мене до USNA?
– Вигнати...
Уїдливість в голосі Тацуї перевищувала очікування Томіцуки.
– Я... Я думаю, що цей проєкт дійсно буде корисним магам...
– Томіцука. Ти не розумієш справжньої мети проєкту Діона?
Цього разу в голосі Тацуї прозвучало легке роздратування.
Розгубившись, не розуміючи чому Тацуя це сказав, Томіцука почав забувати свій гнів на безжалісне ставлення Тацуї.
– Справжня мета?..
– Справжня мета проєкту Діона вигнати магів з Землі та прив’язати їх до орбіти Юпітера, поясу астероїдів та орбіти Венери.
– ...Що?
– Маги також будуть розміщені на супутникових орбітах, але це будуть маги USNA Нового Радянського Союзу та Британії. Якби я взяв участь у проєкті Діона, то не зміг би повернутися від орбіти Юпітера більше десяти років. Це наче висилка на все життя.
Іронічний натяк Тацуї, що це висилка не на острів, а «висилка на зірку», не досягла усвідомлення Томіцуки.
– Ні, неможливо щоб все було настільки... Шіба-кун, чи не перебільшуєш ти?..
– Я не кажу тобі вірити моїм словам. Сам ще раз перечитай опубліковані матеріали. Тоді продовжимо розмову.
Сказав Тацуя і повернувся до Томіцуки спиною.
Позаду його не покликали.
Навіть якщо Томіцука вирішить, що проєкт Діона буде корисним, і знову підійде до Тацуї, той не прийме його умовлянь.
Він не братиме участь у проєкті.
Він не залишить Міюкі на Землі та не вийде в космос.
Він нікуди не відправиться, залишивши Міюкі.
Це його рішення ніхто не зможе змінити.
Те, що зараз зробив Тацуя, це просто виграв час.
Однак не було неправдою і те, що він хотів би, щоб Томіцука помітив зловмисний намір, прихований в проєкті Діона.
Томіцука, який приголомшено проводжував проводжати спину Тацуї, деякий час не рухався, навіть після того, як той зник.
– ...Що це значить?
Пробурмотів Томіцука, прийшовши до тями, відчувши краплі дощу, що падали з неба.
– Справжня мета? Вигнання в космос? Хм, це що територія змови?
З насмішкою, пробурмотів він.
Однак, як би він не намагався їх заперечити, слова Тацуї глибоко засіли в його розумі.
Незабаром дощ посилився.
Томіцука стояв на даху, не турбуючись, що намокне під дощем, а, можливо, не усвідомлюючи цього.
– Я не чув нічого подібного. Про це ніхто не говорив.
Якщо бути точним, ніхто з його оточення не говорив про це.
В програмі, яку він дивився, не висловлювали такої думки.
Не було нічого подібного..
Незалежно від того, наскільки розповсюджена інформація, існує обмеження її об’єму, який може охопити одна людина.
Зрештою, власні думки лягають в основу.
– Це була справжня мета? Це перебільшення. Громадська думка не може допустити заслання в космос.
Однак, «власне мислення» це не те що ви формуєте самостійно. Воно формується під впливом інформації, яку ви отримуєте.
У Тацуї та Томіцуки були занадто різні досвід, отримана інформація та накопичені думки.
В них не було не достатку чи недоліків, вони просто були різними.
Для нинішнього Томіцуки, висновки Тацуї були не прийнятними.
Можливо, Томіцука є більш нормальним.
Можливо, його несприйняття, буде поділятиметься багатьма.
◇ ◇ ◇
Після провальної атаки на високогір’я Ідзу, Едвард Кларк багаторазово телефонував Безобразову, але не зміг застати його.
– Як і очікувалося, ви не змогли зв’язатися з доктором Безобразовим.
– Так, сер Вільям.
Зараз Кларк розмовляв з Маклаудом, котрий знаходився в Англії. У Кларка в Лос-Анджелесі була опівніч, а в Лондоні у Маклауда був ранній ранок, але Кларк, не знаючи де зараз знаходиться Безобразов, в Москві чи на Далекому сході, не міг підібрати час.
– На жаль, доктор Безобразов, схоже, відмовляється з нами спілкуватися.
– Нічого не поробиш... Доктор — представник сходу, який до нас ворожий. Він і ми маємо різні прагнення, живучи на одній планеті. Доктора Безобразова, який вирішив чинити на власний розсуд, з самого початку не можливо було контролювати.
– Тоді, зрештою, Безобразов не відмовився від повторного нападу.
Звернення Кларка змінилося з «доктор Безобразов» на «Безобразов»
– Правильно. Гадаю, що він з усіх сил збирається поховати магію перетворення маси в енергію.
– Я б хотів, щоб він ще трохи почекав...
Кларк не свідомо, інтенсивно розтріпав своє волосся.
– Сер Вільям Маклауд... Чи є шанс на успіх?
– Гадаю що шанс є. Але він п’ятдесят на п’ятдесят. Минулого разу, здавалося, що ми загнали його в глухий кут, але ми не знаємо усіх здібностей Шіби Тацуї.
– Це залежить від магічної сили Шіби Тацуї? ...Звісно ви праві.
Припущення Маклауда звучало ненадійно, але у Кларка не залишалося іншого вибору, як погодитись.
– Докторе Кларк. Навіть з вашим Глідск’яльвом, ви не знаєте реальних здібностей Шіби Тацуї?
– ...На жаль. – Схоже, прізвисько «Недоторкані» було дане не просто так.
– «Недоторкані» - прізвисько родини Йотсуба. Ще до того як на сцені з’явився Тацуя, Кларк націлився на родину Йотсуба, як на ворога, якого потрібно знищити за будь-яку ціну. По правді кажучи, причиною того, що термінал Глідск›яльва був наданий Маї, була в тому, що Кларк міг зібрати інформацію про родину Йотсуба.
Однак глава родини Йотсуба не вчинила так, як очікував Кларк. З історії запитів Маї Йотсуби він навряд чи зміг би зрозуміти здібності Шіби Тацуї та інших їх магів.
– Ось як…
Розчаровано зітхнув Маклауд.
Маклауд не мав намір ображати, але гордість Кларка сильно постраждала.
– У цьому випадку, нам нічого не залишається, як молитися за успіх повторної атаки доктора Безобразова... Докторе Кларк, вибачте за настільки пізню телефонну розмову.
– Ні, це ж я зателефонував. Вибачте що настільки рано.
– Це звичайний час для мене, коли я прокидаюсь. Тоді, докторе, доброї ночі.
– Так, Сер Вільям. Гарного дня.
Маклауд завершив телефону розмову.
В кінці Маклауд сказав шаблонне «доброї ночі».
Але Кларку було зовсім не до спокійного сну.
Далі
Том 25. Розділ 5 - [5]
[5] В середу, четвер та п’ятницю не було особливого руху, як всередині країни, так і на міжнародному рівні. І битва між Тацуєю та Едвардом Кларком, здавалося, перейшла до затишшя. Але за цим неухильно набирав обертів задум Реймонда Кларка. В суботу, п’ятнадцятого червня, в передмісті Далласа, штаті Техас, Сполучних Штатів Північної Америки. Тут знаходився Національний інститут прискорення часток з довгим прискорювачем, загальною довжиною тридцять кілометрів. Навколо прискорювача з ранку йшла підготовка до таємного експерименту. Суть експерименту — створення та випаровування мікрочорної діри, на основі теорії додаткового виміру. Востаннє цей самий експеримент проводився в грудні дві тисячі дев’яносто п’ятого року. Однак цього разу, цілю було не спостереження за енергією, що генерується випаровуванням мікрочорних дір. Утворення мікрочорної діри не повинно бути успішним. Сьогоднішній таємний експеримент був для того, щоб виманити шпигуна, який, як передбачається, проникнув до лабораторії. Але, для вчених, це цінна можливість нарешті отримати дозвіл на повторний експеримент. Вони захоплено проводили короткий період підготовки, щоб не втратити цю можливість. Шпигуном займуться ні агенти розвідки, ні контртерористичний загін. А Зірки, магічний підрозділ, під безпосереднім підпорядкуванням Об›єднаного комітету начальників штабів армії. Якщо шпигун дійсно існує, вважається, що у нього високий рівень магічних навичок. Це одна з причин, чому були задіяні Зірки, а відсутність інших підрозділів пояснювалася тим, що операція від початку була запропонована Зірками. – Джек, є якісь проблеми? – Нічого незвичного, командир. Досі я навіть не бачу людини, яка могла б бути шпигуном. Капітан Олександр Арктур, командир Третього загону Зірок, знаходився в кімнаті охорони, звідки можна було стежити за всією лабораторією. Він спілкувався з лейтенантом Джейкобом Регулом, зіркою Першого класу Третього підрозділу. Регул знаходився в диспетчерській запуску прискорювача, щоб знайти шпигуна, який би поводився дивно. – Зрозумів. Продовжуйте спостереження. – Так точно. – Командир. З Арктуром, який відірвав вуста від комунікатора, звернувся член загону класу Сузір’я. Ієрархію Зірок складали, зірки Першого класу, зірки Другого класу, Сузір’я, Планети та Супутники. Вона була відокремлена від чинів, і під час операцій молодший офіцер класу Сузір’я часто був під командуванням старшого офіцера класу Планета. – Що? Арктур відповів на слова підлеглого одним словом і поглядом закликав продовжити. – Чи є докази, що Японія замішена у справі лейтенанта Фомальгаута? Чесно кажучи, я не думаю, що японські агенти настільки талановиті. На цьому етапі почали виникати питання, що ґрунтувалися на відчуттях, оскільки не було жодних ознак шпигуна. На сьогодні, члени класу Сузір’я стали учасниками Національного інституту прискорення часток. Це тривало з наступного дня, після прийняття рішення про проведення експерименту, тобто з цієї неділі. І коли вони можуть помітити, ні тіні, ні натяку на ворога, безпосередньо перед експериментом, природно бути трохи скептичним. – Торік японським військовим вдалося розробити автономну гуманоїдну зброю на основі Паразитів. Арктур вирішив розкрити підлеглим менш конфіденційну інформацію, щоб запобігти зниженню моралі. – Автономна зброя, що використовує Паразитів? – За таких умов, можна думати, що це було підготовлено заздалегідь. Хоча це непряма підстава, але цілком можливо, що японські військові брали участь у справі лейтенанта Фомальгаута. В ці міркування закралася помилка. Автоматична зброя з використанням паразитів, Ляльки-паразити, спочатку була концепцією на техніці створення та контролю Шікіґамі. Однак, хоча Шікіґамі та штучні духи могли рухати механічним тілом, вони не могли продемонструвати очікувані магічні навички й не могли отримати перевагу перед машинами, керованими електричним мозком. З цієї причини, вони не вважалися практичними, поки до рук не потрапили Паразити. Іншими словами, Паразити використовувалися для зброї, що вже майже завершена, і Ляльки-паразити спочатку не розроблялися, з розрахунком на використання паразитів. І не лише це, усі «підстави» надані Регулу та передані ним Арктуру та командувачу бази Уокеру були поверхневими фактами з додаванням викривлених «обставин». Таким чином, вони увірували, що у повторному експерименті з мікрочорними дірами «візьме участь японський шпигун». – Ось воно як... Вибачте! Цей представник класу Сузір’я також не засумнівався у цих підставах. До речі, підозріла людина, яку досі не знайшли, вже вдерлась в лабораторію. Ні, якщо бути точним, його не виявили, а не визнали підозрілою людиною. Це природно. Підозріла людина, що здійснила вторгнення, мала пропуск, виданий Управлінням з питань науки та технологій. Реймонд, який, за допомогою батька, отримав пропуск не відвідувача, а тимчасового працівника, дивився на прискорювач з офісної будівлі лабораторії. Саме Реймонд, вигадав неіснуючого «японського шпигуна» і спонукав проведення цього експерименту. Він вирішив ще раз призвати Паразитів, щоб створити силу проти Тацуї. І для цього використав помсту Регула. Він дав напрям виходу гніву Регула, який не змирився з жорстокою стратою свого друга Фомальгаута. Лише це змусило Регула діяти згідно з очікуваннями Реймонда. Регул та Арктур, що набагато перевершують його, як маги, грали у цьому фарсі за його сценарієм. Маги, елітної групи під назвою Зірки, яких йому ніколи не досягнути, грають в комедії згідно з його сценарієм. Реймонд прийшов, щоб подивитися її. Однак ця комедія матиме серйозний кінець, з якого не можна сміятися. Реймонд прийшов, щоб побачити його. Його не задовольнила б трансляція через Глідск›яльв, тому прийшов побачити це власними очима. Просто для того, щоб задовольнити свою цікавість і отримати почуття досягнення. Усі справжні працівники розпочали експеримент з мікрочорними дірами, який, як вони вважали, у них ніколи не було можливості здійснити. Ніхто не звертав увагу на Реймонда, який нічого не робив, а стояв впершись ліктям об перила на даху. Одинадцята година ранку. Запланований час Зірки не брали участі в самому експерименті. Регул, що знаходився в кімнаті керування прискорювачем, теж не втручався. Він не мав наміру брати участь в експерименті. Успіх чи провал його не цікавили. У його думках була помста тим, через того загинув Фомальгаут. Не лише про шпигуна, що надихнув на експеримент для виклику Паразита. Впіймавши шпигуна, вони знайдуть організацію, що за ним стоїть і розгромлять їх. Він щиро в це вірив. Поки Регул шукав когось, хто поводився підозріло, вчені відповідальні за експеримент, оголосили про запуск прискорювача. Лінійний прискорювач, поглинаючи велику кількість електроенергії, вийшов в робочий режим. З обох кінців прискорювача водилися протонні промені та направлялись точно один в одного. Експеримент закінчився в одну мить. Експеримент повинен був повторюватися знову і знову, поки не будуть отримані потрібні данні, але сьогодні була лише перша спроба, других не було. Проблем з прискорювачем не було. Просто експеримент був успішним з першого разу. В той же момент, як Регул в кімнаті керування прискорювачем, почув оголошення про початок експерименту, його поле зору затопила темрява. Він на мить подумав про відключення електроенергії. Однак підозра тривала лише мить. Наступної миті він відчув сильний біль і пригнічення. «Щось» розмивало його «Я». Воно намагалось примусити його. Не фізично. інтуїтивно він зрозумів, що це вторгнення не в фізичне тіло. Біль абсолютно відрізнялася від психічного втручання, яке він отримував на тренуванні. Якби Регул був досвідченою жінкою, він міг би порівняти його з болем від дефлорації. Але він чоловік. І не мав уявлення з чим це порівняти. Регул намагався втекти не лише від болю, але й неприємного відчуття і виштовхнув це «щось» назад. Він не був придатний для магії психічного втручання і не знав як рухати кінцівкам через маніпуляції розуму. Натомість він спробував оперувати мисленнєвими частками, що заважає магії психічного втручання, потім скористався поза системною магією і навіть застосував на собі магією блискавки, в якій був особливо добрий, вдаривши себе електричним струмом. Однак контртехніка проти магії психічного втручання та несистемною магією не мали впливу на зловмисника. Суїцидальна магія Блискавки навіть не активізувалася. Вторгнення продовжувалося. Він не відчув волі у цьому «щось», що здійснило вторгнення. Однак це «щось» зливалося з ним. «Вторгнення» змінилося на «асиміляцію» ще до того, як він це зрозумів. Біль зникла. Відчуття пригнічення також поступово зникло. «... Невже це Паразит?!» В ньому раптово спалахнув страх. «Его» Регула кричало. Але це нагадувало останній спалах свічки, що згасала. Раптом все заспокоїлось. Страх і гнів на вигаданого шпигуна потонули в глибинах свідомості, і в його розум прийшов спокій. «... Я Джейкоб Регул». «Я/ми, у цьому світі називаємося «Паразити»». Таким чином Регул став паразитом. Відразу після експерименту, Арктур, в кімнаті охорони, чітко усвідомив, що щось вторгається в його психіку. «Духи?..» Він не відчув болю та пригнічення, як Регул, бо був духовним магом. Хоча Арктур добре володів магією Руху, він також володів древньою магією заклинателя духів. Древня магія, що закликала духів в його тіло, щоб він міг використовувати їх силу. З погляду сучасних людей, ця магія виглядає наче магія бере під контроль монстра і використовує його силу. Арктур звик до відчуття, що в ньому живе ще щось, окрім нього самого. Навіть якщо «щось» вторгнулось незалежно від його волі, він не розгубився. Тому що мав засоби боротьби з тим що проникло в його розум. Прорахунок Арктура був в тому, що зловмисник, паразит, не мав «Его». Це «щось» мало іншу духовну сутність, окрему від свого власного. Однак в ній самій не було волі. Тож його не можна відокремити від себе самого. Не маючи жодного наміру, воно просто входило в середину. Воно входить у вашу сутність, наче просочується в суху тканину. Коли він усвідомив, що відомі йому техніки не працюють проти зловмисника, страх охопив свідомість Арктура. Він викликав духа і спробував позбутися цього «щось». Однак дух не відгукнувся на його поклик. «Середина» Арктура була заповнена цим зловмисником. Щось чуже, копошилося в ньому. Щось чуже змішувалося з ним. «Вторгнення» змінилося на «асиміляцію» ще до того, як він це зрозумів. Арктур відчув, що його щось заповнює. Справжнє почуття єдності, яке не можливо отримати, заклинаючи духів. «... Це істинне злиття людини та духа...» Такою була остання думка суто Арктура. «Я Олександр Арктур» «Я/ми, у цьому світі називаємося «Паразити»». Таким чином, Арктур став паразитом. – Боляче, боляче, боляче. Реймонд качався по даху офісної будівлі. – Боляче, боляче, боляче. Він безперервно, вголос, жалівся на біль. Сильний біль, при якому «щось» чуже розмивало його розум. Для Реймонда, який ніколи не проходив підготовку протидії магії психічного втручання, це був нестерпний біль. Зосереджений на болі, він не підозрював про гнітюче відчуття від «щось» що проникало в нього. Однак, сильне Его Реймонда рішуче відмовлялося бути чимось іншим, чужим, що роз’їдало його розум. Чим інтенсивніший опір, тим інтенсивніший біль. Він не міг це зупинити, бо не знав засобів супротиву. – Боляче, боляче, боляче. Від цього постійного болю розум почав ламатись. Певно, Реймонду пощастило, що це послабило його Его. Опір Его зменшився, а швидкість проникнення зросла. Реймонд втратив сили крутитися і несила вимовити «боляче», безсило лежав на даху. Він став нагадувати труп, бо його Его було мертве. Проникнення було швидким. Асиміляція пройшла миттєво. «Щось», що вторгалось в нього, поглинуло його волю, як є, бо не було жодного спротиву. Це «Щось» оформилось у волю Реймонда. Не маючи сили, Реймонду довелося відмовитись від ролі героя. Але, йому дуже хотілося бути героєм. Реймонд хотів бути героєм наче в героїчній сазі. Підкоряючи всесвіт магією. Він думав, що це дуже романтично. А Шіба Тацуя, який йшов проти його саги, був для нього перепоною. Неможливо, щоб Шіба Тацуя піддався силі одного. Навіть сила «Сіріуса», найсильнішого серед Зірок не була йому рівною. Тож він шукав сили паразита. Якщо маги Зірок будуть одержимими паразитами, вони повинні отримати можливість підкорити Шібу Тацую. ...Так думав Реймонд. Тому він і підготував цю сцену. Щоб перемогти Шібу Тацую силою паразита. «Таке Реймондове/наше бажання. «Реймонд/Ми бажаємо перемогти Шібу Тацую» «Моє ім’я Реймонд Кларк» «Я/Ми, люди цього світу називають нас «Паразитами»» «Реймонд/Ми не поступимося Шібі Тацуї» Таким чином, спотворена надія Реймонда стала обіцянкою. Паразитів знову запросили у цей світ. Регул, Арктур та Реймонд не єдині хто асимілювався з паразитом. Троє людей з шостого загону Зірок «Команди Оріон», що вели спостереження біля будівлі також були перетворені на Паразитів. Після експерименту п’ятеро людей, окрім Реймонда повернулися на базу штаб-квартири Зірок у Нью-Мексико, з оточення ніхто нічого не помітив. Реймонд, з усміхненим обличчям, повернувся до свого будинку в Каліфорнії. ◇ ◇ ◇ Неділя, шістнадцяте червня. Кудо Мінору знову опинився на складі, де зберігалися Ляльки-паразити. Ще був світанок, і зовні ще була темрява та тиша. Ніхто в родині не знав, що він тут. Батько, брати та слуги повинні думати, що Мінору ще спить у своїй кімнаті. Днями він взяв вихідний в школі та з’їздив до Токіо на один день, щоб провідати Мінамі, та дома йому ніхто не дорікнув. Лише дідусь, Кудо Рецу, з побоюванням поцікавився обставинами, але коли він пояснив причину, той переконливо сказав лише одне «ясно». На відміну від діда, батько та брати не цікавилися ним. Так подумав Мінору, побачивши їх реакцію. І, як очікувалося, з наступного дня на нього звертали увагу більше ніж коли-небудь. Можливо вони помилково подумали, що Мінору нарешті потонув у відчаї. Або не знаючи, коли він може померти, можливо вирішили дати йому робити все, що захоче. Мінору був вдячний за це непорозуміння. Зараз він шкодував час витрачений на спілкування з родиною та слугами. Він хотів вилікувати Мінамі Думки про це заповнювали його розум. Він не розумів чому так старається. Ні, він міг це зрозуміти, але намагався це не усвідомлювати. Можливо він був вмотивований наївним почуттям, почуттям закоханості за три дні, еквівалентним коханню з першого погляду. На відміну від минулого разу, він зайшов на склад, скориставшись магією Розблокування. Ця магія була зразком використання на практиці магії «Електричний золотий шовкопряд», знайденої серед знань Чжоу Гонґцзіня. Цю магію Чень Сян Шень використав, коли проникнув у відділення Магічної асоціації Канто, але дана була складною, ніж техніка Ченя і техніка не спрацювала. Прохолодне і сухе повітря огортало тіло Мінору. Як і минулого разу, дихання духів тут не було. – Зрештою залишається лише це... Несвідомо вирвалося з вуст Мінору. Відповідь з нього не пролунала. Ці слова були не питанням, а рішенням. Мінору підійшов до «труни» в задній частині складу. В ній в замороженому стані лежало тіло чоловіка зі східної Азії. Це один з паразитів, запечатаних Тацуєю та Мікіхіко в тренувальному лісі Першої старшої школи, минулої зими. Це була не кома та літургічний сон, а справжній труп. Шкіра тіла була покрита гравюрами символів та візерунків, щоб втримати Паразитів. Цей труп був джерелом Паразитів, які використовувалися для Ляльок паразитів. Коли печать слабшала, щоб Паразит міг частково вийти, Паразит, що знаходився в трупі, відправляв свою копію, намагаючись створити нову «особу». Копія розміщувалася в геноїді, а труп запечатувався. Таким чином, дослідники колишньої Дев’ятої науково-дослідної лабораторії, нині Дев’ята лабораторія розвитку магії, виготовляли Ляльок-паразитів. Навіть зараз, коли виробництво Ляльок-паразитів заморожено, оператори родини Кудо продовжували оновлювати цей метод запечатування, кожні дванадцять годин. Оновлення проводилося о шостій ранку та о шостій вечора. Зараз була четверта ранку. Час коли ефективність техніки почала слабшати. Мінору натиснув перемикач на стінці гробу. Кришка гробу автоматично відкрилася. Тіло було одягнене в біле. Для Мінору це було як запрошення. Йому не хотілося бачити огидне голе тіло чоловіка, ще й мертве. Мінору поклав праву руку на груди замороженого тіла. Воно відчувалося твердим, але серцебиття, звичайно, не відчувалося. Зі своєї долоні Мінору направив в заморожене тіло мисленнєві частки. Після затримки в кілька секунд виникли вібрації духовних часток. Сплячий в тілі Паразит, прокинувся. Мінору глитнув і видихнув. Потім щільно стиснув зуби, міцно стиснув губи та затримав дихання. Подолавши короткочасне вагання. Мінору зняв печать на трупі. В наступний момент. Від трупа. Вискочив слиз зі світла. Сцену яка предстала очам Мінору, можна було описати лише таким чином. Нематеріальна аморфна істота, яка світилась тьмяним світлом. З погляду розміру, то доцільніше описати її як «слиз», а не як «амеба». «Слиз» атакувала Мінору. Мінору не ухилися від неї. Навпроти, він розставив руки, запрошуючи слиз — паразита. На літньому светрі Мінору, в центрі грудей, з›явилися геометричні фігури та символи. Це була магічна формація, яку Мінору наклав на свій светр. Паразит стрибнув в магічне коло наче, всмоктавшись в нього. З вуст Мінору просочився голос агонії. Він сів на підлогу, насупивши брови від відчуття чужого тіла. Сівши, він схрестив ноги, закинувши праву ногу на ліве стегно. Зайнявши позу так званого «напівлотоса». Зберігаючи позу, терплячи біль Мінору наклав магію охолодження. Магія, знизила температуру тіла і ввела його в стан літургійного сну. Цілю магії був він сам. Наблизивши своє тіло до стану близького до смерті, Мінору спрямував свою свідомість в середину себе. Стан близький до смерті був необхідний для придушення відторгнення паразита, як живої істоти. Зберігши свідомість, він не втратив ініціативу. Мінору намагався контролювати паразита, що розмивав його розум. Він не мав наміру віддавати паразиту хоча б одну частинку своєї волі. Він мав намір отримати силу Паразита, зберігши себе. «Не програю істоті без Его!» Він застосував техніку поневолення на Паразиті всередині себе, приділяючи пильну увагу, щоб не знищити його. «Я не можу дозволити собі втратити це почуття» «Якщо хоч трохи втратити це почуття, не було сенсу відмовлятися від людяності!» Кричав Мінору у своєму серці, ведучи бій з обмеженими можливостями проти Паразита. «Якщо я не зможу зберегти себе, як я зможу зберегти її!» Він вирішив стати Паразитом, бо не міг дозволити Мінамі померти. Він позбувся свого слабкого тіла. Але, з цієї причини він не хотів відмовлятися від своєї особистості. Він не піддався спокусі отриманої зі знань Чжоу Гонґцзіня. Він хотів переконатися, що зможе зберегти свій розум та Его, навіть якщо він стане Паразитом. Тільки, якщо буде підтверджено, що людський розум може перемогти Паразита, навіть якщо тіло буде під його контролем, цей метод можна використати для лікування Мінамі Це була свого роду самопожертва, при якій він використав себе як тіло для експерименту. Або ж. Це ритуал — жертвування свого тіла для отримання сили демонів. Можливо він прийняв це рішення, бо вже махнув рукою на своє життя. Однак у Мінору був шанс на перемогу. Ні, він мав намір досягти успіху. Він не зміг знайти іншого шляху. Оскільки він отримав знання Чжоу Гонґцзіня, він розумів, що іншого шляху не існує. Якщо іншого шляху не існує, ця техніка може бути лише успішною. Поразка не прийнятна. Це сильне почуття було найбільшою зброєю Мінору сьогодні. Якщо цілю було вбити психічну форму життя, ця техніка може стати вирішальним фактором. Наприклад така, як «Кокіт» Міюкі, яка знищила об›єднане тіло паразитів. Однак якщо ціль взяти духовне життя під контроль, однієї техніки недостатньо. Супротивником є привид, а не уламки залишків Чжоу Гонґцзіня, який втратив своє життя. Хоча вона не має матеріальної форми, це була істота, що мала інстинкт полювання та розмноження. Для того, щоб приручити її, як частину себе, потрібно мати силу волі, яку противнику не «прогризти». Сліпе бажання змусило Мінору піти на цю дурість. Але його тверда віра ось-ось виграє цю, здавалося б, безрозсудну ставку. «Підкорися мені та стань частиною мене!» Одночасно з ревом Мінору, асиміляція паразита закінчилась. «Я Кудо Мінору» «... Я чую голос, який намагається зв’язатися зі мною». «... Він шепоче, станемо одним цілим». «... Але». «... Я — це я». «А не ми». Навіть після асиміляції з паразитом, Мінору залишився «Кудо Мінору». Він розвіяв магію холоду на своєму тілі та ліг на спину. Обмороження миттєво зажило. Ця цілюща та регенеративна здатність, можна сказати, була корисним бонусом, щоб становлення паразитом. Він якось зрозумів, що в його лобній долі утворився орган, якого раніше не існувало. Але поки він не впливав на свідомість Мінору. Його накрив приступ сміху. Лежачи на підлозі складу, Мінору весело розсміявся.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!