Понеділок, десятого червня.
Буденне життя безжально продовжувалось, навіть якщо лише вчора трапилася надзвичайна ситуація, така як далекобійна атака через море.
Хоча Міюкі хвилювалася за Мінамі, вона як завжди прийшла до школи.
– Хіба шановний Тацуя не зайнятий різними справами?..
Вибачаючись, запитала Тацую Мінамі, лежачи на ліжку. Крім того, вона все ще не могла підвестися самостійно, тому на верхній частині тіла був допоміжний екзоскелет (носимий силовий пристрій для медичного використання).
– Я звільнений від занять. – Тобі не потрібно про мене хвилюватися.
– Але...
– Між тим, може тобі краще лежати?
Скільки б він не говорив «не хвилюйся», Мінамі це не переконувало. Щоб припинити безглуздий діалог, Тацуя навмисно змінив тему.
Але не лише для того, щоб змінити напрямок розмови, а й тому, що був стурбований екзоскелетом на Мінамі.
– Ні. Лікар порекомендував мені, краще скористатися ним, ніж лежати в ліжку, щоб швидше повернутися до повсякденного життя.
– Але він не виглядає дуже зручним.
З самою функцією силової допомоги Тацуя був знайомий через мобільний костюм. Він знав, що дана допоміжна система має швидкий зворотний зв›язок, тому не заважає руху. За своїми показниками, вона може відрізнятися від сучасної військової апаратури, але принаймні не повинна сковувати рухи.
Стосовно ваги, екзоскелет сам підтримував власну вагу, через контакт з підлогою, тому користувач не повинен був її відчувати. Однак, оскільки він повинен бути міцно закріплений на тілі, неминуче повинне відчуватися здавлення. Це ні як не могло бути комфортним.
Так подумав Тацуя, але.
– Все гаразд... Чутливість шкіри ще повністю не відновилася, тому я не відчуваю незручності.
Його спантеличила несподівана відповідь Мінамі.
– Паралізувало тактильні відчуття?..
Тихим голосом запитав Тацуя, прибравши здивований погляд. Та тон голосу був не свідомим.
– Називати це паралічем — перебільшення... Вони трохи притупились.
Серйозний голос Тацуї дещо збентежив Мінамі, наче на неї трохи тиснули.
Однак, вона, здавалося, не особливо турбувалася тим, що цікавляться, що сталося з її тілом.
– Що сказав лікар?
– Мозок та нерви не пошкоджені, тому він сказав, що це тимчасова аномалія, через виснаження.
– Якщо так, тоді добре
Його вуста це сказали, але на обличчі ще була тривожність.
– Пан Тацуя... Можна вас запитати?
Потім Мінамі не могла зрозуміти, чому поставила це питання.
– Продовжуй.
Але в цей час вона не могла стримати це питання в думках.
– Шановний Тацуя, чому ви настільки хвилюєтесь за мене?
Спочатку Тацуя злегка нахмурився, можливо, тому, що не міг зрозуміти наміру за цим питанням. Однак незабаром він змінив вираз обличчя на розуміючий, і посміхнувся самопринизливою гіркою посмішкою.
– Звичайно, може видаватися дивним, що я, мало емоційний, хвилююся за сторонню людину.
– Ні, ні, я не про це!
Мінамі поспіхом спробувала виправити непорозуміння Тацуї.
– Це нормально. Ти все правильно зрозуміла.
Однак після цих його слів, як він і сказав, за цим запитанням однозначно стояло дане переконання.
Мінамі засоромилася свого невігластва.
Вона навіть могла виправдатись.
– Єдине в чому ти помиляєшся, Мінамі, це в тому, що я не вважаю тебе сторонньою людиною.
З вуст Мінамі вирвалося нестримне «що?..».
Незалежно як сприймати, ця реакція також була досить грубою?
Однак Тацуя не сприйняв це за грубість.
– Мінамі, скільки тобі відомо про мене?
Повернув питання Тацуя.
Однак, Мінамі не могла відповісти на це питання.
Тацуя, мабуть, теж це розумів. Він сам озвучив правильну відповідь.
– У мене не має справжніх емоцій, крім тих що стосуються Міюкі. Можливо, точніше буде сказати, що у мене немає сильних емоцій.
Мінамі про це знала. Тож не могла нічого відповісти.
Це була надто важлива таємниця, щоб про неї могли знати чужаки.
– І навіть Міюкі думає про тебе як про сестру. Мінамі, ти для Міюкі сім’я. Ось чому я визнаю дівчину, на ім’я Сакурай Мінамі, людиною глибоко пов’язаною з Міюкі. Я хвилююся за тебе, бо Міюкі щиро хвилюється за тебе. Можливо, для тебе це може прозвучати грубо, але я серйозно хвилююся за тебе, через те як про тебе думає Міюкі.
– ...Я вдячна, це честь для мене.
Міюкі думала про неї, як про сестру. За це вона і була «вдячною».
Тацуя турбувався за неї через свою любов до Міюкі. Це Мінамі й назвала «честь для мене». Мінамі розуміла, що як і сказав сам Тацуя, емоції пов’язані з його любов’ю до Міюкі, були до нього щирими.
– ...Я не зовсім розумію, але.
Тацуя, схоже, не розумів, через який логічний процес пройшли слова Мінамі.
– ...Мені шкода. Не хвилюйтесь.
Мінамі не була впевненою, що зможе пояснити свої думки. Замість того, щоб змушувати себе знайти відповідь, вона вирішила ухилитися від неї.
– ...Думаю, пізно ввечері, але ми з Міюкі ще зайдемо. Забудь про роботу й одужуй.
Тацуя не турбувався за те, щоб отримати відповідь.
– Так. Я зроблю, як ви сказали.
Мінамі злегка хитнула головою, показавши Тацуї уклін.
◇ ◇ ◇
Правду кажучи, Міюкі збиралася сьогодні пропустити школу.
Вона хвилювалася за Мінамі й не була впевненою, що зосередиться на навчанні. Швидше, вона не хотіла відходити від Мінамі.
Однак, навіть якщо вона там буде, це не допоможе лікуванню. Навпаки, коли вона довгий час перебуватиме поруч, їй не могли не сказати, що її несвідоме випромінювання мисленнєвих часток стимулює Область магічних операцій Мінамі та заважає одужанню.
Сама вона не мала наміру настільки необережно випромінювати сайонову хвилю. До того дня поки Клятва поїдала її магічну силу, не можна сказати, що подібного не траплялося. Однак тепер, коли вона відновила контроль своєї магії, вона не повинна без розбору чинити вплив на інших магів.
Однак, порівняно з Тацуєю, який повноцінно контролював свої мисленнєві частки, вона повинна визнати, що її контроль все ще слабуватий. Міюкі усвідомлювала, що у неї велика кількість мисленнєвих часток, хоча і не настільки велика, як у Тацуї, та набагато більша, ніж у середньостатистичного мага, тому вона не могла заперечувати можливості негативно вплинути на стан Мінамі.
Через це Міюкі відмовилась від ідеї потурбуватися за Мінамі, та як зазвичай, пішла до школи.
Як тільки вона увійшла до класної кімнати, до неї зі схвильованими обличчями підійшли Хонока та Шізуку, що прийшли раніше.
– Міюкі, ти в порядку?!
– Що?
Вона не прикидалась, що не розуміє. На запитання чи вона ціла, у Міюкі нічого не залишалося, як запитати «що?». Навіть якщо вона все правильно розуміла, якби все ж мова йшла не проте, вона могла, без потреби, розкрити секретну інформацію.
Але що стосується даної справи, така пильність була не потрібною.
– У вчорашній заяві уряду було назване місце де знаходиться вілла пана Тацуї?! Міюкі, ти ж казала, що збираєшся залишитися на ніч!
Зрештою, Хонока і Шізуку, розуміли що ціллю далекобійної магії був Тацуя.
– Так... Ми з шановним Тацуєю в порядку, але Мінамі-чан поранена та лежить в лікарні.
Сказала Міюкі, сідаючи на своє місце.
– Е-е?!
– ...Поранена?
Хонока стояла біля неї, а Шізуку запитувала сидячи збоку, розвернувши верхню частину тіла. ...Місце Шізуку знаходилося прямо перед Міюкі.
– Це не поранення... Щось подібне.
Розпливчасто відповіла на питання Шізуку Міюкі. Перегрів Області магічних операцій, характерний лише для магів і ще не включений до списку травм чи хвороб. І навіть якщо розум і тіло це різні речі, визначення «це щось на зразок травми» не далеке від істини та не було брехнею.
– Он як... Наскільки погано?
Шізуку не стала розпитувати про її стан. Однак запитала лише про важкість.
– Поки не відомо, коли вона зможе вийти з лікарні...
Обличчя Міюкі спохмурніло
– Он як... Я хвилююсь.
Хонока і Шізуку також мали стурбовані вирази на обличчях.
– Чи можна її відвідати в лікарні?
– Захворювання не інфекційне, тому я не думаю, що буде проблема. Я запитаю лікаря.
Міюкі не відразу відповіла на питання Шізуку. Вона була рада, що Мінамі хочуть відвідати, але, зважаючи на обставини, не могла дати дозвіл на власний розсуд.
– Вірно.
– Повідом якщо отримаєш дозвіл лікаря.
– Добре.
Міюкі злегка посміхнулась Хоноці, що присіла біля її робочого місця.
◇ ◇ ◇
На звук стуку у двері її приватної кімнати, Мінамі відповіла: «Хто там?».
Зараз було більше одинадцяти ранку. Тацуя повинен був бути в Ідзу, а Міюкі повинна була бути в Першій старшій.
Ця лікарня належала родині Йотсуба, але вона не була виключно для представників родини. Як загальна лікарня, вона також використовувалася пацієнтами для загального лікування. Однак Мінамі чула, що блок, де знаходилася ця палата, має пропускний режим.
Вона вважала, що можливість появи тут підозрілих людей, майже відсутня. Натомість вона підозрювала, що відвідувач, як вона, з Йотсуби, помилився палатою.
– Це Кудо Мінору.
Відповідь, що пролунала із-за дверей, виявилася несподіваною для Мінамі.
– Ш-шановний Мінору?!
Мінамі змусила себе дати хоч якусь змістовну відповідь, хоча вона змогла продовжити діалог, але в глибині душі кричала: «Звідки!».
Цей крик не привів до логічного запитання на кшталт: «звідки Мінору дізнався, що її госпіталізували?» і «звідки Мінору дізнався про цю лікарню», через зніяковіння її свідомість опустіла.
Однак вона розгубилася лише на мить. Манери дівчини її віку змусили пригадати, в якому вона зараз стані.
До того як Тацуя прийшов вранці, вона встигла причепуритися.
Але відтоді вона спала дрімаючи, тому волосся повинно було пом›ятися. До того ж вона не могла зустріти Мінору в такій недбалій позі...
– Будь ласка, зачекайте хвилинку!
Вона поспішно протягнула праву руку, яка не реагувала настільки швидко, і натиснула найбільшу кнопку на дротовому пульті.
Верхня частина ліжка піднялася і підняла лежаче тіло Мінамі.
Одночасно з тим як вона рухаючись, за допомогою лівої та правої частини екзоскелета, спина Мінамі злегка відірвалась від ліжка.
Частина ліжка була піднята в гору, тому між нею та спиною утворилась невелика щілина. Через цю щілину, права і ліва частина екзоскелета з’єдналася.
Допоміжний екзоскелет був закріплений на верхній частині тіла Мінамі й підтримував його.
За допомогою частин, що підтримували руки, Мінамі взяла до рук дзеркальце і гребінець.
Поспішно, поглянувши в дзеркальце, поправила розпатлане волосся.
Вона дуже хотіла зробити макіяж, але в лікарняній палаті довелося обмежитись зачіскою. До того ж вона більше не могла змушувати чекати.
– ...Вибачте, що змусила вас чекати. Будь ласка, заходьте.
Штучний інтелект в палаті проаналізував слова Мінамі та відчинив замок.
– Мої вибачення...
Нерішуче сказав Мінору й увійшов до палати.
В цей момент, палату осяяло священне світло.
У чистішому білосніжному яскравому світлі, з небес спустився небожитель. ...Така сцена, видавалося, виникла перед Мінамі.
– Пані Сакурай… як ви?
Сором›язливо запитав Мінору, не підозрюючи про дивний образ, в якому його бачить Мінамі, своїм поглядом.. А може не турбувався, бо часто ловив на собі такі погляди.
Завдяки звичайним словам Мінору, Мінамі змогла повернутися зі світу мрій до реальності.
Після того як вона зібралася з думками, питання, які раніше накривалися і розчинилися думками, нарешті набули форму.
...Звідки Мінору дізнався, що її госпіталізували?
...Звідки і як Мінору дізнався, що вона лікується в цій лікарні?
Однак з вуст Мінамі не вийшли питання, і розпитування Мінору.
– Так. Не має жодних проблем, таких як біль або страждання. Тіло ще не повернуло силу, але лікар сказав, що скоро покращає.
Це була покірна відповідь на його питання.
– Добре.
Посміхнувся Мінору.
Щоки Мінамі, в яких не вистачало крові, стали червонуватими.
Якби посмішка Мінору тривала ще трохи, Мінамі не змогла б зберегти свідомість і зовсім з іншої причини, ніж втома.
Мінору серйозно поглянув в обличчя Мінамі.
Вона навіть не змогла усвідомити, що її свідомість поступово віддалялася. Навіть банальне питання проте, що зі школою, вилетіло з її свідомості, коли вона почула голос за дверей.
– ...Пані Сакурай. Є ще якісь порушення?
– Т-так. Ще якісь?
«Запитав наче лікар». Така підозра застрягла у свідомості Мінамі
– Наприклад, затуманений зір або слабкий слух.
– ...
Звісно, суб’єктивно був симптом зниження тактильного відчуття. Але чи правильно говорити про це Мінору? Це ж не просто хвилювання. …Мінамі вагалася
– Відповідати мені не має сенсу. Думати так природно. Але це важливо. Пані Сакурай, я хочу, щоб ви відповіли чесно!
Однак навіть це вагання не могло протистояти щирому погляду Мінору.
– ...Відчуття шкіри трохи.
– Тактильні відчуття притупилися?!
Мінору наблизив обличчя до обличчя Мінамі.
Мінамі не встояла і відвела погляд. На цю мить, сильнішим було відчуття «не можу витримати прямий погляд», ніж «я не витримаю сорому». Не варто й згадувати, що вона в жодному разі не відвернулась від огиди.
– Т-так ...І ще, пане Мінору. Як я вже говорила раніше, будь ласка, називайте мене Мінамі.
Через несподіване прохання, увага Мінору, трохи відійшла від стану Мінамі.
Завдяки цьому, Мінору усвідомив в якій сумнівній позі він випадково опинився і відступив зі швидкістю, яку не можливо описати.
Лише відступивши на достатню відстань, він усвідомив чого хотіла Мінамі.
– Так, але...
Мінору був чарівним хлопцем, але у нього не було досвіду спілкування з протилежною статтю. Через його таємничу красу, дівчата здавались і навіть не підходили до нього.
Причина була зовсім протилежною від «не популярних хлопців», але Мінору, що не «користувався своєю популярністю», мав труднощі з тим щоб назвати милу дівчину на ім’я. Натомість коли перед ним стояла така ж красива дівчина, як Міюкі, опір відступав, але для хлопця другого року старшої школи, ні для Мінору була, Мінамі була просто «милою дівчиною», що викликає зніяковіння.
– Інакше мені доведеться називати вас «шановний Кудо»...
Додала Мінамі не відводячи від Мінору почервонілі очі.
Враховуючи статус Мінамі та Мінору, їй слід було звертатися до нього «шановний Кудо».
Перш за все, Мінамі називала Мінору «шановний Мінору», бо він називав Тацую та Мінамі на ім’я, оскільки звертання «Шіба-сан» не давало можливості їх розрізнити. Тому «шановний Кудо» було доречним зверненням, за відсутності Тацуї та Міюкі.
Схоже, Мінамі це розуміла. Хоча вона повинна була це розуміти, здавалося, вона не хотіла припиняти називати його «шановний Мінору».
– Добре, пані Мінамі.
Побачивши вираз обличчя Мінамі, Мінору забув про своє зніяковіння. Почувши її слова, Мінору відповів вже рефлекторно. Він також не хотів, щоб вона перестала називати його на ім›я.
– Так, шановний Мінору.
– ...
– ...
Однак відчуття сорому не зникло. І цього разу це стосувалося не лише Мінору. Зніяковіння двох людей викликало синергетичний ефект, і кімната наповнилась атмосферою юнацтва.
– ...Хм.., що сказав лікар про тактильні відчуття?
– О так це... Він не знайшов порушень в мозку або пошкоджень нервів, тому, мабуть, це тимчасова аномалія...
Почувши відповідь Мінамі, Мінору нахмурився.
Помітивши зміни в Мінору, тривога, придушена в серці Мінамі, почала підніматися. Вона поводилась, наче нічого не сталося, але насправді вона боялась цих порушень, що відбувалися в її тілі.
Родина Йотсуба повідомила Мінамі про нестабільність генномодифікованих. Вона також знала, що в якийсь момент, ця доля могла спіткати і її.
...І цей «в якийсь момент», можливо вже настав.
Було б брехнею сказати, що Мінамі про це не думала.
Якби це була просто в’ялість, вона б не турбувалася.
Однак, очевидно, що це незвичне порушення п’яти чуттів. Мінамі знала, що це зумовлено перевантаженням Області магічних операцій. Раптова смерть, яка приходить до модифікованих, також тісно пов’язана з надмірним використанням магії.
Вона зібрала усі свої сили, щоб захистити Міюкі. І про це не шкодувала. У той момент Мінамі була готова втратити життя, а не хизувалася, і досі не шкодувала про це.
Але, зрештою, вона боялась усвідомити смерть. Тож якомога довше намагалася не думати про це. Вона прикидалася спокійною й обманювала сама себе.
Однак зараз, коли вона побачила серйозний вираз обличчя Мінору, тривога яку вона гнала від себе наповнила Мінамі.
– Пані Мінамі, чи можу я доторкнутися?..
– ...Так, будь ласка.
В якийсь інший час, Мінамі не змогла б відповісти настільки спокійно. Тривога, що зростала в її серці, притупила її сором.
При підтримці екзоскелета, Мінамі протягнула Мінору праву руку. Скоріше збентеження було помічене у Мінору. Хоч це було його прохання, білі щоки Мінору почервоніли.
Він обережно поклав правицю під праву руку Мінамі
Крім того, поклав ліву руку на тильну сторону правої руки Мінамі. Затиснувши її руку між своїми.
Як і слід було очікувати, Мінамі також почервоніла.
Мінору повільно і злегка поворушив лівою рукою. З серйозним виразом, щоки стали ще червонішими.
Очі Мінору сповнені тепла, прикували погляд Мінамі.
Можливо, несвідомо, брови Мінору трохи нахмурились, ніби він помітив щось, про що не знали, ні лікар, ні Мінамі.
Проробивши це майже хвилину, Мінору відпустив руку Мінамі, глибоко вдихнув і видихнув. Мабуть, він був настільки зосереджений, що забув дихати.
Мінамі, потай, видихнула разом з ним, але це було через напруження. Мінору не помітив цієї її дії.
– ...Пані Мінамі. Вам може здатися, що це жорстоко, але ваша травма не загоїлась. Область магічних операцій залишається пошкодженою. Навіть якщо ви тимчасово одужаєте, не відомо коли хвороба повернеться.
– ...Зрозуміло
– Я розумію, що в це важко повірити.
Мінамі не здивувалась словам Мінору, вона просто подумала, «так і є».
Просто визнавши той факт, який слабо усвідомлювала. Так подумала Мінамі, коли усвідомила, те чого уникала.
– Але я хочу, щоб ви повірили.
Беззвучно, подумки, вона промовила: «що?»
В що він хоче, щоб вона повірила... Слова Мінору стали несподіваними для Мінамі.
Її сумніви були швидко вирішені.
– Я точно знайду спосіб лікування. Тож не здавайтесь.
Зараз в голові Мінамі виникло питання «Чому?».
Сьогодні вранці, Мінамі те саме запитала у Тацуї.
Однак вона вагалася поставити те ж питання Мінору.
– ...Так. Дякую, пане Мінору.
Відповідь Мінамі була несподіваною, як для Мінору, так і для неї самої.
◇ ◇ ◇
Тацуя, будучи зайнятим переїздом з вілли в Ідзу, обідав після тринадцятої години. Тацуя не повинен був мати справу з упаковкою та завантаженням речей, але він не міг залишити передачу даних досліджень іншим.
Кухня від початку була забезпечена кухонним приладдям, тож Піксі як завжди приготувала обід. Не лише кухонне приладдя, але й більшість посуду та одягу на цій віллі було підготовлено головним домом Йотсуба, тому речей для переїзду в кондомініуму, в Тьофу було не так багато. Обід затримався, бо він бачив кінець роботи.
За столом Тацуя був один. Інші робітники обідали в машині. Тацуя міг зрозуміти їх прагнення уникати контакту з «важливими людьми», тому не примушував йти до столу.
– Шановний Тацуя, вибачте, що турбую вас під час їжі.
Ханабіші Хійоґо прийшов вже після того, як Тацуя прибрав посуд і відпочивав з післяобідньою кавою. Сьогодні він носив робочі штани та джемпер, що нагадували форму транспортної компанії, а не звичайний костюм трійка. Можливо, через те, що він був молодим, така брутальна зовнішність йому підходила. У цій ситуації «підходила», означало «відсутність дискомфорту», а не «модно».
Ось чому, коли він, як завжди, ввічливо вклонився, не виникло відчуття невідповідності.
– Ні, я вже поїв. Щось трапилось?
– Прийшов звіт від відповідального в клініці Тьофу, Аоби.
Клініка Тьофу — це назва лікарні, куди госпіталізували Мінамі. Якусь мить, Тацуя схвилювався, що стан Мінамі раптово змінився, але відразу ж відкинув цю ідею. Якби це сталося, тон Хійоґо повинен був бути напруженим. В цьому плані, Хійоґо був турботливою людиною.
– Слухаю.
– Після одинадцятої ранку лікарняну палату Сакурай відвідав гість.
Для Хійоґо, Мінамі була однією з покоївок, що служать родині Йотсуба Він був дворецьким і мав вищу посаду. Для нього було природно, її так називати.
– Відвідувач? Відвідування ж повинно було бути обмеженим?
Здивувався і запитав Тацуя.
– Персонал лікарні це розуміє. Однак вони не могли бездумно випроводити його, і коли вони зв’язалися з головним домом, здається там дали дозвіл пропустити його.
– Хто це був?
Оскільки його не розвернули, стало зрозуміло, що це не простий відвідувач. Крім того, головний дім дав дозвіл. Тацуя уявлення не мав, хто цей гість.
– Це Кудо Мінору, третій син родини Кудо.
Мінору був наймолодшим серед п’яти братів і сестер. По старшинству, він був п’ятим після сестри, брата, сестри брата і був третім сином.
– Мінору?..
Першим на думку Тацуї спало очевидне питання, чому Мінору прийшов у будній день.
Не було потреби особливо розмірковувати, звідки Мінору дізнався про госпіталізацію Мінамі.
Йому, мабуть, розповіла Фудзібаяші. ...Тацуя відразу ж прийшов до цього висновку. Спочатку ця інформація повинна була зберігатися в середині армії, але Фудзібаяші була дещо поблажливою до Мінору. Якщо Мінору проситиме, певна інформація повинна була просочитись. Ця інформація не з того розряду, щоб Сили Самооборони зберігали її в таємниці.
Однак, усвідомлюючи це, Тацуя не зовсім розумів, чому той прийшов її провідати, навіть пропустивши школу. Мінору та Мінамі провели разом менше трьох днів. Звичайно вони гарно спрацювались, але особливої прихильності між ними двома не було.
Можливість того, що через те що Мінамі опікувалась Мінору в Кіото, викликало у нього якісь почуття до неї, не дорівнює нулю. Але навіть так, це надто сміливо.
Тацуя не знав його характер настільки, щоб сказати, що це не схоже на Мінору. Однак вважав що така імпульсивна поведінка, пропустити школу та приїхати з Нари до Токіо, не відповідала образу Мінору.
– Тож Мінору, все ще в лікарні?
Якщо він все ще перебуває в клініці Тьофу, Тацуя думав напряму запитати про його наміри.
– Ні, він вже пішов. Здається, він перебував в палаті лише близько двадцяти хвилин.
На жаль, все пішло не за планом Тацуї.
Незважаючи на це, Тацуя подумав, що він провів там досить мало часу.
Тацуя не міг сказати, двадцять хвилин це багато чи мало, порівняно зі звичайним часом відвідування пацієнта. Однак, враховуючи пристрасне прагнення відвідати її в лікарні, що варте пропустити школу, складалося враження, що це занадто поспішно.
«Чи була якась інша мета, окрім співчуття?»
Занадто мало даних, щоб зробити висновок про справжні наміри Мінору.
– З Мінору все зрозуміло. Ще щось?
– Нічого.
Він жестом відпустив Хійоґо, який зігнувся у ввічливому поклоні.
Залишившись на самоті, Тацуя звернувся до Піксі, що наче лялька чекала в кутку їдальні.
– Піксі, принеси інформаційний термінал.
– Слухаюсь
Відповівши через акустичну систему машини, а не телепатію, Піксі негайно принесла термінал.
Тацуя обмінявся контактами з Мінору минулої осені. З того часу, як справа з Чжоу Гонґцзінем була вирішена, вони не спілкувалися, але якщо Мінору не змінив ідентифікатор, з ним можна зв’язатись.
Але і тут очікування Тацуї не виправдались. Оскільки з динаміків лунали гудки, ідентифікатор не був не дійсним. Оскільки ідентифікатор зв›язку, прив›язаний до інформаційного термінала, його не можна повторно використовувати, зміна ідентифікатора робить попередній не дійсним. Тобто замість дзвінка надійшло б повідомлення про не дійсний ідентифікатор.
Навіть якщо термінал вимкнений, пролунало б відповідне повідомлення. Іншими словами, чи Мінору зараз не міг відповісти на дзвінок, або удавав що не може.
«... Не думаю, що він прикидається».
Однак через нестачу інформації, це були лише здогадки.
Тацуя вирішив відкласти сумніви, що до дій Мінору.
◇ ◇ ◇
Коли Тацуя зателефонував Мінору, той вже був у вагоні «трейлері» потягу далекого прямування, що прямував до Нари.
Але це не причина, чому він не міг відповісти на телефонний дзвінок.
Трейлер — це варіант автомобільного потягу, в якому розміщались індивідуальні кабінки. Пасажири зазвичай виходять на платформу трейлера, щоб витягнути кінцівки, але також можуть залишитися у своїй індивідуальній кабінці. Мінору так і вчинив.
У середині індивідуальної кабінки знаходилась цілковито приватна територія. Відповівши на дзвінок, він би нікому не завадив.
Тож чому Мінору не відповів на дзвінок? Зрештою він не помітив мелодію дзвінка.
В цей час Мінору якраз спілкувався у своїх думках.
Це була не техніка міркування, наче розмовляєш сам з собою. Зосередившись на розмові зі «знаннями», що колись були привидом Чжоу Гонґцзіня, поглинений позасистемною магією, він не зміг почути звук.
Мінору запитав, як вилікувати Мінамі.
– Відповідь «знання» була нещадною.
“Область магічних операцій важко відновити”.
«Її не вилікувати? Чому? Голова родини Ічідзьо стабільно одужує».
Причина хвороби Ічідзьо Ґокі приховувалась, але серед Десяти головних кланів було загальне уявлення про те, що це, мабуть, перегрів Області магічних операцій. Родина Ічідзьо оголосила, що він стабільно одужує, і цей факт підтвердила родина Кудо.
“Пошкодження Ічідзьо Ґокі, мабуть, не було настільки серйозним.”
«Хочете сказати, що пані Мінамі залишиться такою?!»
“Думаю, фізично вона одужає. З цього приводу лікар не збрехав.”
«Фізично?»
“Якщо вона відпочиватиме, її фізичне самопочуття та тактильні відчуття швидко відновляться.”
Почувши це, Мінору трохи відчув полегшення.
Але занепокоєння відразу ж повернулося.
«Але ж фізичні розлади спричинені пошкодженням Області магічних операцій? Якщо не усунути причину, усе повториться?»
“Навряд чи це повториться спонтанно. На відміну від «мене», вона не завжди надмірно активує свої Мисленнєві частки, чого тіло фізично і не витримало”.
Спокійне зауваження «знання» ще більше збудило нерви Мінору. Загалом, висока активність мисленнєвих часток є свідченням хорошого мага. Але у випадку Мінору, це були кайданки, що приковували його до ліжка.
Мінору подавив свій гнів безвиході. Зараз пріоритетом було лікування Мінамі. Це не той випадок, коли можна поринати у власні вади.
«Це означає, що якщо збільшити активність мисленнєвих часток, її фізичний стан знову погіршиться?»
Використання магії активізує мисленнєві частки, в тілі мага. Чим сильніша магія, тим вища активність. Якщо збільшення активності мисленнєвих часток завдає шкоди організму, це означає, що Мінамі буде собі шкодити, кожного разу, коли використовуватиме потужну магію. Просунута магія їй не доступна.
«Точно. На відміну від «мене» умови чіткі, тому проблем у повсякденному житті не буде. Однак як і в «мене» активність мага буде обмежена.
Мінору несвідомо стиснув зуби.
Він не міг активно виконувати роль мага. І це мучило його.
Для нього це було нестерпно.
Але як що до Мінамі?
Чи буде їй прикро, що вона не може використовувати магію.
«...Чи зможе вона нормально жити, якщо не використовуватиме магію?»
“На жаль стверджувати не можна. Її гени модифіковані. Ймовірно, обидва батьки походять з модифікованих геніїв. Навіть якщо вона сама не намагатиметься використовувати магію, цілком можливо, що Область магічних операцій вийде з-під контролю і перевищить її фізичну витривалість.”
«Як і в мене?»
«Якщо все саме так, ситуація серйозніша, ніж у «мене». «Моя» душа не досить сильна, але разом з тим має високу здатність відновлення. Тому навіть якщо вона часто руйнується, це не призводить до смерті. Але в її випадку, як тільки душа буде зламана, її життя може зникнути”.
«... Але цього разу воно не втрачене».
“Хтось зміг відновити душу на місці.”
Інтуїція сказала Мінору, що це був Тацуя.
Мінору не знав усього об’єму здібностей Тацуї.
Однак він бачив Код моноліту, Дивізіону новачків два роки тому, по телевізору.
У тому матчі, Тацуя потрапив під надмірну атаку Ічідзьо Масакі, яка призвела б до смертельного поранення, але він дивовижно відновився і продемонстрував неймовірний бій.
Враховуючи таку ситуацію, Тацуя мав високий рівень самовідновлення. Мабуть, він має можливість передавати її іншим.
«Тоді якщо рецидив трапиться за відсутності цього «Хтось»...»
“Вона не виживе. Ця трагедія переслідує модифікованих протягом усього життя, але у випадку з «пані Мінамі», очікується, що це, швидше за все, станеться.”
«Остаточний метод лікування той же, що й у мене?..»
“Злиття з паразитом. Видається найефективнішим.”
Мінору припинив розмову із «знанням»
Щоб врятувати Мінамі, вона повинна бути заражена паразитом.
Мінору вважав це немислимим.
Але це та ситуація, що й у нього. Думаючи про це, Мінору здалося, що це прийнятно.
◇ ◇ ◇
Як і сказав раніше, Тацуя з Міюкі прийшов до Мінамі у вечері і почув від неї чому приходив Мінору.
– Мінору сказав, що знайде ліки?
– Так, шановний Тацуя.
Зрештою, схоже, це було не просто відвідування. Почувши відповідь Мінамі, Тацуя злегка кивнув.
Коли він почув, що той тримав її за руку та торкався тильної сторони долоні, він запідозрив того у недобросовісному намірі, але Тацуя був переконаний, що справжнім наміром Мінору було вилікувати Мінамі.
– Старший брате, чи має Мінору-кун, такі знання?
Зацікавлено запитала Міюкі, яка слухала розповідь Мінамі разом з ним.
Область магічних операцій є складною проблемою, над якою родина Йотсуба працює вже протягом багатьох років, і мета ще навіть не видна.
– Не можна сказати, що їх не має. Як можна було бачити на минулорічному Конкурсі дисертацій, розуміння Мінору «розуму» далеко виходить за рівень старшої школи. Крім того, магія колишньої Дев’ятої лабораторії, включає елементи древньої магії, та багато прийомів психічного втручання. Не виключно, що Мінору має уявлення про лікування Області магічних операцій з результатів досліджень колишньої Дев’ятої лабораторії.
– Однак дослідження Області магічних операцій були постійною темою дослідників Йотсуби, ще з часів колишньої Четвертої науково-дослідної лабораторії. І все ж, лікування не знайдено. Крім того, у самого Мінору дисбаланс між Областю магічних операцій і тілом. Якщо у нього є ці знання, чому б спочатку не зайнятися власним лікуванням.
– Гадаю, що він особливо добре знайомий з цією темою, бо має подібні проблеми.
Тацуя негативно похитав головою, відхиливши спробу Міюкі заперечити.
-- Немає сенсу обговорювати здібності Мінору тут і зараз. Каже, знайде ліки для Мінамі. Нумо вважати намір Мінору, за добру волю.
– ...Вірно. Перепрошую, що сказала дурницю.
Тацуя кивнув Міюкі та повернувся до Мінамі.
– Тутешні лікарі також наполегливо працюють над лікуванням Мінамі. Здається, головний дім теж підключив свої дослідження, і я не збираюся сидіти, склавши руки. Будь спокійною і чекай хороших новин.
Сказав Тацуя, з наміром заспокоїти Мінамі.
– Так. Ем, пан Тацуя...
Однак Мінамі відповіла тривожним голосом, він злегка пошкодував: «Це мало зворотний ефект?».
– Що?
Звичайно він цього не показав. Спокійним голосом та виразом, він заохотив її продовжувати.
– Якщо у вас буде можливість, не могли б ви сказати шановному Мінору не перестаратися.
«Що?» Подумки пробурмотів Тацуя. Здається, Мінамі хвилювалася за Мінору, а не за успіх лікування.
– Ти щось відчула у Мінору?
– Так... Здавалося, він був дуже напруженим. Виглядало... Наче він не лише хвилювався за мене, але й приховував деякі інші серйозні турботи.
– У Мінору ж не погіршилося самопочуття?
– Так. Тіло, здавалося, не було особливо слабким.
– ...Я хвилююсь, старший брате.
Міюкі наче перейнявши хвилювання Мінамі, з тривожним поглядом поглянула в обличчя Тацуї.
– Мінору — розумний хлопець. Я не думаю, що він чинитиме не розумно...
Сказавши це, Тацуя сам не був достатньо впевненим.
До того ж він не знав характер Мінору. Попри це, міг сказати, що Мінору, з яким він познайомився восени минулого року, не буде чинити дурниць. Та все ж, сьогоднішня поведінка Мінору не відповідала образу Мінору того часу. Таке смутне відчуття було у Тацуї.
Далі
Том 25. Розділ 4 - [4]
[4] Шлях від найближчої станції до Першої старшої школи, був прямим маршрутом. Були бічні дороги, але можна сказати, що, по факту, це була єдина пряма дорога. Більшість старшокласників йшли цим шляхом, прямуючи до школи та повертаючись з неї. Єдиним винятком були учні, що жили у межах пішої досяжності від школи. У вівторок, вранці, одинадцятого червня. Серед учнів, що йшли вищезгаданим шляхом, піднявся шум. Це було пов’язано з тим, що всім відома, серед учнів, президент студентської ради Шіба Міюкі, йшла притиснувшись до хлопця. Хлопець настільки ж знаменитий, як і президент студентської ради. Зараз, він був більш відомим в суспільстві. І звали цього учня Шіба Тацуя. Він прийшов до школи в перше, за довгий час. – Пан Тацуя! Від шкільних воріт до головної будівлі йшла пряма алея, обсаджена деревами. І як тільки вони ступили на алею, Тацую покликали спереду. В натовпі учнів, що прямував до школи, з’явилась фігура, яка йшла назад і вона була не одна. – Пан Тацуя, ви повернулись?! Хонока, не звертаючи ні нащо уваги, кинулася до Тацуї, ті, хто знали ситуацію дивились на це поглядом, що казав: «нічого не поробиш..», а погляди учнів, що не знали ситуації, дивились з подивом. – Так. Від сьогодні знову розраховую на тебе. Зі злегка гіркою посмішкою відповів Хоноці Тацуя, не демонструючи ніякого хвилювання. Він підійшов і поглянув за спину Хоноки. Шізуку, що стояла за нею, зі зніяковілим виразом обличчя, поглядом привіталась з ним. А позаду неї, стояли Еріка, Лео, Мікіхіко та Мідзукі, з полегшенням на обличчі. Еріка помітила погляд Тацуї й легенько помахала рукою. З Міюкі з лівого боку і Хонокою, що пристроїлася з правого, Тацуя вирушив до шкільного корпусу. Вхід до класів курсу магічної інженерії знаходився зі сторони приміщень другого потоку. Це пов’язано з тим, що класи від «A» до «D» і від «E» до «H» мали окремі входи й через структуру школи, цього було не уникнути. Розділившись з Міюкі, Хонокою, Шізуку та Мікіхіко у передньому дворі, Тацуя пішов до класу з Ерікою, Лео та Мідзукі. Вже довгий час він не заходив до третього «E». Еріка та Лео були з класу «F», але вони прийшли з ним до класу «Е». – Парту залишили. Сказав, Тацуя зайнявши своє місце біля вікна, це була не іронія, а його щире враження. Еріка та інші нічого не сказали, а лише показали гірку посмішку. Мідзукі сіла на своє місце поряд з ним і повернувшись боком, повернулася до Тацуї. – Нормально, що ви тут, а як же проєкт Зоряного реактора? – Ні, звичайно, я зайнятий. Тож мені буде важко ходити до школи щодня. Почувши відповідь Тацуї, Мідзукі виглядала самотньою. Однак вона швидко приховала це за посмішкою. – Ось як. Але я рада, що ви іноді приходитимете. Еріка, що схилилась над підвіконням з іншого боку, закивала на слова Мідзукі, проговорюючи: «Так-так». Нічого страшного, якщо ти просто зранку приводитимеш Міюкі, як супровід, і відразу залишатимеш школу. Зрештою, Тацуя-кун, без тебе чогось не вистачає. – «Супровід» Міюкі. Тацуя не міг не посміхнутися на репліку Еріки, яка повністю ігнорувала суть відвідування школи. Але те, що сказала Еріка, напрочуд було близьким до істини. До речі, Тацуя, а з Сакурай усе погано? Лео хвилювався про відсутність Мінамі, оскільки вона була його кохаєм з клубу. – Лікар каже, що ускладнень не має. Але, схоже, це займе трохи часу. – Зрозуміло... Лео піклувався про стан Мінамі, але у Тацуї це була не єдина проблема. Звичайно, сподівання на одужання, по суті, не було брехнею. Проте, разом з тим, Тацуя також хвилювався, що робити з супроводом Міюкі. Вчора вона пішла і повернулась зі школи одна. Мало магів і не магів можуть нашкодити Міюкі, а Тацуя може захистити її навіть якщо його не має поруч. Однак є деякі проблеми, яких можна уникнути лише тому, що поряд з нею хтось є. Навіть родині Йотсуба було б важко зараз відправити людину в школу. Ні, це можливо, як вчителя або співробітника, але не можливо організувати учня, який завжди буде поруч. Тацуя думав про те, щоб проводжати до школи, і до дому самостійно, ще до того, як про це сказала Еріка. ◇ ◇ ◇ Тацуя повернувся до Першої старшої не тому, що сум’яття пов’язане з проєктом «Діона», стихло. Через контрзаходи прийняті Тацуєю минулого тижня, конфлікт досить розігрівся. Те, що навколо Першої старшої не можна було побачити засоби масової інформації, можливо, пов’язано зі спробою вбивства, з використанням вогнепальної зброї. Оскільки особистість «Тауруса Сілвера» вже розкрита, можливо не було потреби напружуватись, щоб отримати інформацію. Здавалося, сум›яття зараз вийшло за межі оточення Тацуї, поширившись по всьому світу. З чотирьох основних впливових держав, Федеративні Республіки СРСР підтримали проєкт USNA, Діона, тоді як Індо-Перська Федерація фактично підтримала проєкт ESCAPES, хоча уряд і не виступив з офіційною заявою. Великий Азійський Союз ще не показав свого ставлення. Якщо говорити про інших: Європейські країни, як правило підтримували проєкт Діона, Західна Азія та Південно-східна Азія підтримали проєкт ESCAPES, а Бразилія та Австралія не розкрили свого ставлення, зберігаючи мовчання, як і Великий Азійський Союз. Те, що два табори не демонстрували відкритої ворожості, викликало плутанину. Проєкти Діона та ESCAPES співпадали в тому, що орієнтувалися на мирне використання магії. І жоден з них не намагався витиснути суперника. Судячи з опублікованих матеріалів, реалізація проєкту Діона не означає неможливість розвитку проєкту ESCAPES, і навпаки. Просто один маг не може брати участь у двох проєктах одночасно. Визнання, що ці два проєкти сумісні, призвело до промо-війни між Кларком та Тацуєю з перевагою другого. Це зумовлено не перевагою Тацуї в інтелекті, а з «затримкою ходу», це була гра без арбітра. Незважаючи на запізнілий хід це чи спроба обману, важлива лише перемога. Едвард Кларк, який поступався в битві, теоретично розраховував на політичний вплив. ◇ ◇ ◇ Під час першого уроку в Першій старшій, керівник Бригади один-нуль-один Сил Самооборони Генерал-майор Саекі Хіромі відвідала урядову будівлю Міністерства оборони. Тут також розташоване об›єднане військове командування, але сьогодні вона відвідала цивільний відділ. Саекі, повернувшись на базу ще до обіду, викликала Казаму, відразу як зайшла в кабінет командувача. – ...Тацуя, ні, Шіба Тацуя. – Непотрібно виправлятись, підполковник. Для Саекі було незвично перебивати співрозмовника подібним чином. Вона навіть не намагалася приховати свого настрою. Казаму, що стояв перед столом, це не спантеличило, скоріше, йому довелося докладати зусиль, щоб не посміхнутись. – … Вибачте. Вам наказали переконати Тацую взяти участь у проєкті Діона? – Начальник відділу Міністерства закордонних справ не має повноважень наказувати мені. В залі нарад Міністерства оборони, Саекі чекав начальник бюро з питань Північної Америки Міністерства закордонних справ. Як і сказала Саекі, Міністерство закордонних справ не має повноважень розпоряджатися Силами Самооборони. Слова, що прозвучали в залі нарад, також були у формі запиту. Однак тодішня заява, в присутності службовця Міністерства оборони, була не що інше, як фактичний примус, тобто наказ. Військові ненавидять коли в їх систему командування втручаються. А в офіцерів це спостерігається ще сильніше, і Саекі не була винятком. Її насупленість багато в чому і була зумовлена цим. – Прохання озвучили Вашій Ясновельможності, тому, що Тацуя є спеціальним лейтенантом О’Ґурорі Юя. – Схоже на те. Казама зітхнув, перед Саекі в граничній межі невдоволення. – Очевидно, бюрократи не знають причину, чому Тацуї надано звання «Офіцера зі спеціальними повноваженнями». Статус спеціального лейтенанта О’Ґурорі, в певному сенсі, поза законом. Тож не дивно, що клерки нічого не знають. Як і сказала Саекі, у теперішній системі звань Сил Самооборони, не має звання «Офіцера зі спеціальними повноваженнями». В першу чергу, історично було неправильно називати Тацую «Офіцером зі спеціальними повноваженнями». – Було б доречним назвати його «ополченець з визнаними повноваженнями офіцера регулярної армії на загальних засадах, а не тимчасово». Оскільки підходящого для цього звання не існувало, для зручності, його просто назвали «Офіцером зі спеціальними повноваженнями». Тому люди, що не знали справжню ситуацію, можливо, сприймали Тацую, виходячи з поточного значення службового звання, як звичайного солдата. – Думаю вони повинні це знати, оскільки є державними службовцями під юрисдикцією правової системи. Юридичні питання вирішувалися в рамках Сил Самооборони, але ця проблема була «поза правовою». У процесі, звичайно, була отримана згода бюрократів, тому вони не можуть виправдатися недбалістю Міністерства оборони, сказавши, що вони нічого не знали. – Ваша думка правильна, підполковник, але зараз слід розглянути ще один момент. – Вибачте. Питання в тому, чи можна переконати Тацую і, чи потрібно його переконувати? Вибачившись, що відволікся, Казама перерахував дві проблеми. – Вірно. На що Саекі кивнула. – Перш за все, чи відомо Міністерству оборони та Міністерству закордонних справ, що Тацуя є оператором Матеріал бурст? – З урахуванням відчуття від сьогоднішньої розмови, до них не дійшло. – Зрозуміло. Якщо так, я можу зрозуміти, звідки такі дивні інструкції. Тацуя — найбільша магічна сила Японії, ні, сила загалом. Джокер, який сам змінює військовий світовий баланс, п’ятий туз, який створює найсильнішу руку3. Хоча використання цієї проблемної карти може бути обмежено правилами, проте використання джокера світу не заборонити. Тож відмовлятися від нього не розумно. Якби вони знали, що Тацуя був найсильнішим стратегічним магом, вони б й не подумали брати участь у проєкті Діона. – Як щодо визнання Тацуї чотирнадцятим апостолом? На обличчі Саекі з›явилося здивування. Однак мовчання тривало лише один вдих. – ...Не погана ідея. – Ваша Ясновельможність? Від цих слів Казама був здивований більше. Він же просто пожартував. – Якщо ситуація погіршиться, можливо, нам доведеться розглянути цей варіант. Якщо стане зрозуміло, що він стане стратегічним магом, бюрократи не наполягатимуть, що його слід передати USNA. – Це так, але... – Ну це залежить від ситуації в майбутньому. Розбиратимемось з проблемами у міру їх надходження. Сказавши це, Саекі змінила вираз обличчя на стомлене лице. – Поки що залишимо плюси та мінуси цього, підполковник Казама, як ви гадаєте, ви зможете переконати Шібу-куна? – Це не можливо. Навіть якби це було можливо, Казама не пропонував би Тацуї їхати до Америки, але Тацуя відразу відповів, що саме вмовляння не можливе. Останнім часом наші стосунки з Тацуєю не дуже добрі. Це була моя груба помилка, але наше таємне спостереження, днями, також збільшило його настороженість. – Це помилка й моїх суджень. У будь-якому випадку, якщо ми спробуємо його переконати, шансів на успіх не має, й навпаки, це лише погіршить наші з ним стосунки. – Я теж так вважаю. У Саекі не було заперечень судженню Казами. Тоді, як ви думаєте, чи можемо ми збільшити прихильність Шіби-куна, відмовивши в проханні Міністерства закордонних справ? – Хм... Хто знає. З іншого боку Казама не міг погодитися на ідею Саекі. Щоб ми не робили, Тацуя не братиме участь у проєкті Діона. Він не був би вдячний за це. Мабуть, найкращий варіант, у цьому випадку, нічого не робити. – Зрозуміло.. Саекі опустила погляд вниз, на власні руки й задумалась. Казама нерухомо стояв перед столом і чекав її наступних слів. – Погодьмося з вашою думкою. – Це означає, що ви нічого не робитимете? – Вірно. Прохання Міністерства закордонних справ було неформальним, без офіційних процедур. Не буде проблем, якщо ми нічого не робитимемо. Хоча вона так сказала, Казама вважав, що Саекі з самого початку мала намір ігнорувати прохання Міністерства закордонних справ. Його покликали, щоб дізнатися його думку, чи можна використати цю справу, щоб натомість отримати прихильність Тацуї. Так це зрозумів Казама. – Підполковник, дякую за допомогу – Так. Мої вибачення. На цьому Казама залишив кабінет командувача. В голові промайнула думка, чи не попередити йому Тацую і він негайно відкинув її. Замисли Міністерства закордонних справ та Сил Самооборони для Тацуї не мали значення. Це далеко не матеріал для відновлення стосунків. Швидше треба було дізнатися думку Тацуї щодо оголошення чотирнадцятого «апостола». Тацуя вже отримав не бажану для нього популярність Тауруса Сілвера. Виходу на публіку, як раніше, не уникнути. Однак Казама був впевнений, що на запитання, чи хоче Тацуя бути офіційно визнаним Магом стратегічного класу, той відповість «ні». Тут не годиться помилитися та образити його. ...Казама серйозно захвилювався про те, що їх стосунки з Тацуєю стали настільки відчуженими, що йому доводиться думати про це. ◇ ◇ ◇ Міністерство закордонних справ не єдине метушилося між Тацуєю та Едвардом Кларком. Міністерство промисловості зазнало тиску з боку правлячої партії, оскільки її міністр був їхнім представником. Колись воно називалось Міністерством міжнародної торгівлі та промисловості, торгівля є важливою сферою юрисдикції Міністерства промисловості. Навіть у цю епоху USNA все ще є важливим торговим партнером, тому бюрократи Міністерства промисловості хотіли якомога старанніше усунути всі причини для ускладнень. Для них було не жартом посваритися з USNA через виїзд цивільного громадянина, і їх справжнім наміром було, щоб Тацуя негайно поїхав до Штатів. Однак сьогодні вранці з Кабінету міністрів прийшов запит на законодавчі заходи, необхідні для реалізації проєкту «Енергетичної установки на основі магічного Зоряного реактора». Що означало докласти зусиль, щоб вони не брали участі в програмі Діона штатів. По-перше, ні проєкт Діона, ні проєкт «Магічного зоряного реактора» не є публічним проєктом ініційованим урядом, тому Японія не бажала брати в них участь. Навіть у Новому Радянському Союзі, який вважається одним найбільш активним прибічником, про участь заявив не уряд, а Академія. Навіть якщо японський уряд з цим нічого не зробить, на цьому етапі USNA не зможуть їх в чомусь звинуватити. Оскільки проєкт заводу є внутрішньою ініціативою, можна сказати, що першочергова ціль Міністерства промисловості полягає в розгляді його правових аспектів. Однак Кабінет міністрів чинив тиск, зробити все можливе для «підтримки». Міністерство промисловості вже провело розслідування чому це сталося. В Кабінет міністрів прийшли петиції. Вони були від багатьох корпоративних груп, котрі були джерелом фінансування правлячої партії. Оскільки мова йшла не про весь діловий світ, схоже, що було багато ділових людей, які виступали проти проєкту заводу, який ймовірно міг би спричинити напруження з USNA. Однак Міністерство промисловості зрозуміло, що проєкт запропонований старшокласником, набирає обертів і розділить діловий світ. В цілому, співробітники Міністерства промисловості, зайняті роботою, задумувались звідки у нього такі зв’язки та як він залучив цих старих впливових бізнесменів. ◇ ◇ ◇ Тацуя не виходив з класу, до закінчення ранкових занять. На третьому році збільшилася кількість спеціальних уроків, пов’язаних з магією. Проте кількість загальних предметів не дорівнювала нулю. Тацуя інтенсивно проходив їх теми, які він пропустив за своєї відсутності, з потрійною швидкістю. На жаль, їх не охопити за півдня, але він і не думав, що зможе надолужити пропущене за весь день. Зараз була обідня перерва, тож він підвівся, щоб вийти пообідати. – Пан Тацуя, ви обідати... – Шіба-кун. Мідзукі, за сусідньою партою, що хотіла запитати: «ти обідати?» перебив голос хлопця. Голос належав Томіцуці. – Мідзукі, будь ласка, йди до їдальні першою. Відповівши це Мідзукі, Тацуя звернувся до Томіцуки. – Томіцука, ти щось хотів? – ...Я хотів би про дещо поговорити. Продемонструвавши легке вагання, Томіцука відповів з важкістю в голосі. – Це довга розмова? На відміну від Томіцуки, Тацуя, схоже, не горів бажанням. – Напевно. – Може після школи? Однак, він демонстрував готовність вислухати. – По можливості, хотілося б зараз. – Це ж буде складна розмова? – Це... Так. Приглушено пробурмотів Томіцука. – Чого так запишався. Тобі потрібно лише вислухати. Тут в розмову втрутився істеричний голос. – Пані Хіракава?.. Тацую поглядом свердлила Хіракава Чіакі. Та розгубився від цього не Тацуя, а Томіцука. – Говорити таке!.. Пан Тацуя, ж не сказав, що не слухатиме! Чіакі заперечила Мідзукі, яка залишилась, на противагу вказівці йти до їдальні. Назріваюча сварка між ученицями закінчилася стриманими словами Тацуї, «припини, Мідзукі». – Мідзукі. Вибач, але сьогодні я проведу обід з Томіцукою. Можеш передати це решті. – ...Зрозуміла. З невдоволеним виразом, Мідзукі вклонилася Тацуї та вийшла з класу. – Томіцука, де поговоримо? – Хм, давай на даху. Тацуя злегка підняв брови, бо на даху їх також могли почути інші студенти. – Зрозумів. Але якщо Томіцука був не проти, Тацуї було байдуже. – Пані Хіракава, дякую. Тихо сказав Томіцука Чіакі, що вже відвернулась і сиділа підперши голову кулаком, і поспішив за Тацуєю, який вже залишив клас. Всупереч очікуванню Тацуї, дах був порожнім. Минулого тижня в Токіо почався сезон дощів і сьогодні було хмарно і, схоже, збирався дощ. Тож відсутність в учнів бажання пообідати на даху було природним. На даху були лавиці, але ні Тацуя, ні Томіцука не виявили бажання сісти. Обидва стояли обличчям один до одного. – То про що ти хотів запитати? Почав розмову Тацуя. – ...Днями моїй матері стало погано. – Здається, голова Магічної асоціації Томіцука Хісуі, була госпіталізована. Я чув від Міюкі. Томіцука, відчувши, у Тацуї тон наче його це не стосується, нахмурився. – Вибач, але це проблема між президентом Магічної асоціації та Міністерством закордонних справ. Мені не має причин скаржитись. – Я не говорив нічого такого! Безжалісні слова Тацуї викликали гнівний крик Томіцуки. – У бійці з молодшою дівчиною теж «нічого такого». Однак Томіцука злякався надмірно жорстокої іронії Тацуї. Він вперше помітив в очах Тацуї холодний гнів. – І так, Томіцука? Твоя справа в тому, щоб пожертвувати мною, щоб позбавити президента Магічної асоціації проблем. – Я не говорив жертвувати! – Але ж ти хочеш вигнати мене до USNA? – Вигнати... Уїдливість в голосі Тацуї перевищувала очікування Томіцуки. – Я... Я думаю, що цей проєкт дійсно буде корисним магам... – Томіцука. Ти не розумієш справжньої мети проєкту Діона? Цього разу в голосі Тацуї прозвучало легке роздратування. Розгубившись, не розуміючи чому Тацуя це сказав, Томіцука почав забувати свій гнів на безжалісне ставлення Тацуї. – Справжня мета?.. – Справжня мета проєкту Діона вигнати магів з Землі та прив’язати їх до орбіти Юпітера, поясу астероїдів та орбіти Венери. – ...Що? – Маги також будуть розміщені на супутникових орбітах, але це будуть маги USNA Нового Радянського Союзу та Британії. Якби я взяв участь у проєкті Діона, то не зміг би повернутися від орбіти Юпітера більше десяти років. Це наче висилка на все життя. Іронічний натяк Тацуї, що це висилка не на острів, а «висилка на зірку», не досягла усвідомлення Томіцуки. – Ні, неможливо щоб все було настільки... Шіба-кун, чи не перебільшуєш ти?.. – Я не кажу тобі вірити моїм словам. Сам ще раз перечитай опубліковані матеріали. Тоді продовжимо розмову. Сказав Тацуя і повернувся до Томіцуки спиною. Позаду його не покликали. Навіть якщо Томіцука вирішить, що проєкт Діона буде корисним, і знову підійде до Тацуї, той не прийме його умовлянь. Він не братиме участь у проєкті. Він не залишить Міюкі на Землі та не вийде в космос. Він нікуди не відправиться, залишивши Міюкі. Це його рішення ніхто не зможе змінити. Те, що зараз зробив Тацуя, це просто виграв час. Однак не було неправдою і те, що він хотів би, щоб Томіцука помітив зловмисний намір, прихований в проєкті Діона. Томіцука, який приголомшено проводжував проводжати спину Тацуї, деякий час не рухався, навіть після того, як той зник. – ...Що це значить? Пробурмотів Томіцука, прийшовши до тями, відчувши краплі дощу, що падали з неба. – Справжня мета? Вигнання в космос? Хм, це що територія змови? З насмішкою, пробурмотів він. Однак, як би він не намагався їх заперечити, слова Тацуї глибоко засіли в його розумі. Незабаром дощ посилився. Томіцука стояв на даху, не турбуючись, що намокне під дощем, а, можливо, не усвідомлюючи цього. – Я не чув нічого подібного. Про це ніхто не говорив. Якщо бути точним, ніхто з його оточення не говорив про це. В програмі, яку він дивився, не висловлювали такої думки. Не було нічого подібного.. Незалежно від того, наскільки розповсюджена інформація, існує обмеження її об’єму, який може охопити одна людина. Зрештою, власні думки лягають в основу. – Це була справжня мета? Це перебільшення. Громадська думка не може допустити заслання в космос. Однак, «власне мислення» це не те що ви формуєте самостійно. Воно формується під впливом інформації, яку ви отримуєте. У Тацуї та Томіцуки були занадто різні досвід, отримана інформація та накопичені думки. В них не було не достатку чи недоліків, вони просто були різними. Для нинішнього Томіцуки, висновки Тацуї були не прийнятними. Можливо, Томіцука є більш нормальним. Можливо, його несприйняття, буде поділятиметься багатьма. ◇ ◇ ◇ Після провальної атаки на високогір’я Ідзу, Едвард Кларк багаторазово телефонував Безобразову, але не зміг застати його. – Як і очікувалося, ви не змогли зв’язатися з доктором Безобразовим. – Так, сер Вільям. Зараз Кларк розмовляв з Маклаудом, котрий знаходився в Англії. У Кларка в Лос-Анджелесі була опівніч, а в Лондоні у Маклауда був ранній ранок, але Кларк, не знаючи де зараз знаходиться Безобразов, в Москві чи на Далекому сході, не міг підібрати час. – На жаль, доктор Безобразов, схоже, відмовляється з нами спілкуватися. – Нічого не поробиш... Доктор — представник сходу, який до нас ворожий. Він і ми маємо різні прагнення, живучи на одній планеті. Доктора Безобразова, який вирішив чинити на власний розсуд, з самого початку не можливо було контролювати. – Тоді, зрештою, Безобразов не відмовився від повторного нападу. Звернення Кларка змінилося з «доктор Безобразов» на «Безобразов» – Правильно. Гадаю, що він з усіх сил збирається поховати магію перетворення маси в енергію. – Я б хотів, щоб він ще трохи почекав... Кларк не свідомо, інтенсивно розтріпав своє волосся. – Сер Вільям Маклауд... Чи є шанс на успіх? – Гадаю що шанс є. Але він п’ятдесят на п’ятдесят. Минулого разу, здавалося, що ми загнали його в глухий кут, але ми не знаємо усіх здібностей Шіби Тацуї. – Це залежить від магічної сили Шіби Тацуї? ...Звісно ви праві. Припущення Маклауда звучало ненадійно, але у Кларка не залишалося іншого вибору, як погодитись. – Докторе Кларк. Навіть з вашим Глідск’яльвом, ви не знаєте реальних здібностей Шіби Тацуї? – ...На жаль. – Схоже, прізвисько «Недоторкані» було дане не просто так. – «Недоторкані» - прізвисько родини Йотсуба. Ще до того як на сцені з’явився Тацуя, Кларк націлився на родину Йотсуба, як на ворога, якого потрібно знищити за будь-яку ціну. По правді кажучи, причиною того, що термінал Глідск›яльва був наданий Маї, була в тому, що Кларк міг зібрати інформацію про родину Йотсуба. Однак глава родини Йотсуба не вчинила так, як очікував Кларк. З історії запитів Маї Йотсуби він навряд чи зміг би зрозуміти здібності Шіби Тацуї та інших їх магів. – Ось як… Розчаровано зітхнув Маклауд. Маклауд не мав намір ображати, але гордість Кларка сильно постраждала. – У цьому випадку, нам нічого не залишається, як молитися за успіх повторної атаки доктора Безобразова... Докторе Кларк, вибачте за настільки пізню телефонну розмову. – Ні, це ж я зателефонував. Вибачте що настільки рано. – Це звичайний час для мене, коли я прокидаюсь. Тоді, докторе, доброї ночі. – Так, Сер Вільям. Гарного дня. Маклауд завершив телефону розмову. В кінці Маклауд сказав шаблонне «доброї ночі». Але Кларку було зовсім не до спокійного сну.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!