[5]

[5]

Цього річний Турнір дев’яти шкіл мав наступний розклад: вітальна вечірка третього серпня, відкриття п’ятого, а закриття п’ятнадцятого. Виходячи з цього графіку змагання триватимуть на день довше, ніж минулого року.

Однак, на відміну від днів, місце проведення не змінилося. Як завжди команда Першої старшої збереться у школі за день до турніру, о восьмій тридцять, а потім дістанеться великим автобусом та вантажним транспортом для інженерів до готелю, що розташований поряд з місцем проведення.

Загальна кількість учасників делегації п’ятдесят чотири особи, з них дванадцять в основному дивізіоні, дев’ять - дивізіоні новачків, вісім - технічному персоналі та чотири - стратегічному штабі. На два більше, ніж торік. Це пов’язано зі змінами правил змагань. Однак, навіть з цими двома, у великому автобусі залишалися місця. Ще минулого року весь технічний персонал пересувався на вантажному транспорті, але цього року лиш одна людина в кожній вантажівці, тож лише четверо їхали вантажівкою, інші четверо будуть в автобусі. Двоє з тих що поїдуть автобусом, це Тацуя та Ісорі. Само собою зрозуміло, хто наполягав на їхній поїздці в автобусі, хоча, зважаючи на те, що окрім роботи техніка, вони виконували роль стратега, вони мали їхати в автобусі, як решта членів штабу.

Цього року, в технічному персоналі двоє першорічок. Хлопець і дівчина. Учень з захопленням стежив за Тацуєю, тоді як учениця кидала на нього прохолодний погляд.

– Чому той хлопець бере робослужницю на Турнір дев’яти шкіл?

Невдоволено пробурмотіла Касумі, спостерігаючи за тим, як Піксі сідала біля заднього люка вантажівки, до якої призначений Кенто.

– Касумі-чан, це грубо, називати Шібу-семпая «той хлопець». І це не робопокоївка. Це гуманоїдний домашній помічник.

Розгубленим голосом Ідзумі докорила Касумі. Деякий час тому відношення Касумі до Тацуї трохи покращилося, через один випадок перед черговими іспитами, її погані почуття до нього посилилися.

Ідзумі не зовсім розуміла, чому Касумі терпіти не може Тацую. В тому інциденті половина провини лежить на Касумі. Однак навіть Ідзумі вважала, що контратака Тацуї була надто жорстокою, тож логічно, що вони не ладнають один з одним. Тому Ідзумі нічого не говорила про саме бурчання Касумі.

Але вона не хотіла, щоб її сестру близнючку ненавиділа Міюкі. Як мінімум, Міюкі поважає свого старшого брата і не списала б подібне на простий поганий жарт. Коротко кажучи, увага Ідзумі до Касумі була обумовлена егоїстичним небажанням, щоб у її любого семпая склалося погане враження.

– Робопокоївка, 3H чи ще щось подібне. Суті не міняє.

На щастя, Касумі не було відомо про інтриги її сестри. Не тому, що, вона була не розумною чи наївною, просто вся її увага була прикута до Тацуї.

– Інтерфейс HAR, не обов’язково має бути в образі гарної дівчинки.

– Зовнішність 3H відповідає жінці двадцяти п’яти років. Називати її дівчинкою, це якось...

– Не-не в цьому проблема! Я кажу, що не треба робити її такою гарною! Головні користувачі HAR - це жінки, тож достатньо було зробити її звичайною тітонькою.

Ідзумі не зовсім погоджувалася з думкою Касумі, але вважала що цьому є причина, тому нічого не сказала... Тай, щоб вона не сказала, це не досягне розбурханої свідомості.

– Зрештою, 3H створені прекрасними жінками та дівчатами, щоб задовольнити збочених чоловіків, які хочуть «щоб чарівна дівчина піклувалася про мене»! Привезти таку річ на Турнір дев’яти шкіл...

– Касумі.

Касумі так захопилася своєю пристрастю, що не помітила старшу ученицю, що наблизилася з заду, поки та не заговорила. Вона випрямилася і різко розвернулася.

– Чого ти така схвильована?

Це була здивована Шізуку.

– Ні, ні, нічого.

– Невже? Вже пора.

Мабуть, Касумі полегшало, що її слова не почули. Озирнувшись навколо, й старшокласники, й однорічки вже сіли в автобус.

– Вибачте, Кітаяма-семпай!

– Вибачте за незручності.

Мабуть, Шізуку заговорила з Ідзумі зі своєю соратницею з дисциплінарного комітету, Касумі, коли просто проходила повз.

Близнючки жахнулися, і відразу сіли в автобус.

◇ ◇ ◇

Цього року в дорозі не сталося жодних аварій, ніщо не потривожило атмосфери в автобусі, команда Першої старшої вдало дісталася до готелю. Все пройшло по плану без найменших проблем, тож зараз всі готувалися до вечірки.

Тацуя вже прийшов на місце проведення. На відміну від попереднього року, він носив власну форму. Поглянувши на нашиту на плечі емблему з восьми зубчастою шестернею, Міюкі, що стояла поруч, радісно посміхнулася.

– Міюкі, чого посміхаєшся?

Тацуя міг точно сказати справжня чи награна посмішка Міюкі. Йому стало цікаво, чому сестра раптово посміхнулася, тому він і запитав.

– Міюкі щаслива, оскільки має добрий вигляд зі своїм старшим братом, у формі магічного інженера.

– Чого раптом... Хіба ти не бачиш її вже протягом останніх чотирьох місяців?

Тацуя виглядав трохи збентеженим. ...У Мінамі, що стояла позаду Міюкі, був холодний погляд, який наче говорив «про що вона говорить», у цей момент вона була у меншості.

– Я теж так думаю, пане Тацуя!

– Я також.

Шізуку, а за нею і Хонока, з ентузіазмом погодилася зі словами Міюкі.

– Угу. Цікаво, це тому, що минулорічна була позичена? Минулого року відчувалося, що щось не так.

На слова Субару, Емі багаторазово кивнула, говорячи «так, так і є». Усі гравці, з того ж року, здавалося, погоджувалися з Міюкі.

Гравці Основного дивізіону обираються не тільки з учнів другого року, але й третього. Хоча нинішні другорічки завоювали переважну кількість досягнень дивізіону новачків, минулого року, було обрано лише п’ять з дванадцяти представниць.

Міюкі індивідуально в Руйнуванні стовпів, Шізуку в парі з Канон, Хонока та Субару в Ілюзорній битві, Емі в парних Роар енд ганер. Окрім цієї п’ятірки в оточені Тацуї знаходилася першорічка Мінамі. Хоч Тацуя з цим не погодився б, збоку здавалося, що він в оточені гарему. Другорічок, Томіцуку, Морісакі, та Мікіхіко, які обрані учасниками Коду моноліту, перехопив Савакі, семпай з дисциплінарного і клубного комітету, та потягнув до трирічок.

Тацуя не був поганий в поводженні з жінками. Швидше вони його не хвилювали. Однак ситуація, коли на нього одного було аж шість дівчат, до того ж милих, все ж була незручною. Напередодні минулорічної вечірки, Субару та Емі цуралися Тацуї, тож вже це змінилося, якщо не все. Однак, виходячи з зауважень Субару, здається, що його тоді просто перевіряли.

Замість того, щоб дивитися на дівчат, Тацуя оглядав місце проведення. Там він знайшов знайомого, що був оточений студентками, як і він.

Інша сторона, також помітила Тацую. Можливо він зміг відчути його погляд. Ічідзьо Масакі рушив у напрямку Тацуї, з групою дівчат у формі Третьої старшої.

Тацуя теж рушив, щоб привітати його. Хонока та Емі розступилися і Тацуя та Масакі зустрілися один з одним в оточені студенток. Однак Масакі був не єдиним хлопцем, поруч з ним був Кічідзьодзі Шінкуро.

– Давно не бачились, пані Шіба.

Однак Масакі спочатку звернувся до Міюкі.

– Так, давно, пане Ічідзьо.

На відміну від Масакі, що мав напружену посмішку, Міюкі відповіла чарівною доброзичливою посмішкою, у всіх був порожній погляд. До того як поширилася незграбна атмосфера, заговорив Кічідзьодзі.

– З часів Йокогами. Здається, ти не змінився, Шіба Тацуя-кун.

– Здається з тобою теж все гаразд, Кічідзьодзі.

Хоч формулювання було тривіальне, Тацуя відповів доброзичливим тоном і повернувся до іншого обличчя.

– Як й Ічідзьо. Ти відзначився в Йокогамі. Як і очікувалося від Багрового принца.

– ...Ні, не говори так.

Коли Тацуя промовив його прізвисько серйозним голосом, Масакі трохи нахмурився.

– Тобі не приємно? Я не насміхаюся.

– Я не люблю помпезності. Чи неможна просто Ічідзьо?

– Зрозуміло.

Покірно, чи навіть байдуже кивнув Тацуя. Від чого у Масакі промайнуло здивування. Але що його здивувало, він не сказав.

– До речі, Шіба... Чи можу я тебе так називати?

– Звичайно.

Дівчата з Першої старшої та Третьої старшої вже почали перемішуватися. Дівчата Третьої старшої здавалися трохи настороженими (не потрібно уточнювати стосовно кого), але все ж почалася гармонічна розмова. Голоси студенток перетворилися на фоновий шум, а Масакі знизив голос і заговорив з Тацуєю.

– Невже з цього річним Турніром дев’яти шкіл щось не так?

Ця тема почалася раптово, але обличчя Масакі було серйозне. У Кічідзьодзі вираз був схожим.

– Щось не так? Я знаю лише минулорічний Турнір дев’яти шкіл.

В словах Тацуї була лише половина правди. Насправді він здогадувався що хвилює Масакі. Однак не було гарантії, що здогадка вірна. Тацуя хотів почути чіткіше формулювання

– Зміни дисциплін цілком зрозумілі.

– Зміна дисциплін адміністрацією Турніру дев’яти шкіл цілком допустима.

Здавалося Кічідзьодзі не мав наміру закінчити все лише привітанням, тому долучився до розмови.

– Схоже, вони трохи військово-орієнтовані, але це досить розумно, враховуючи нинішню ситуацію.

– Але остання дисципліна, Крос з перешкодами, відрізняється.

– Вірно. Це щось зовсім інше... Вони зайшли занадто далеко.

– Спочатку вона застосовувалася армією для підготовки ведення війни в лісовій місцевості, дивно називати її змаганням. Про неї не багато інформації, тому я зміг зрозуміти лише грубі факти... Дистанція чотири кілометри застосовується лише для масштабних навчань, які навіть діючі військові рідко проводять.

Це надто ризиковано для змагання старших шкіл, до того ж в останній день, коли всі втомляться.

– Крім того, участь можуть брати всі друго- та трирічки. Хоч участь добровільна, кожен може отримати бали, якщо закінчить протягом години, не знайдеться гравців, які не братимуть участь.

– Є й інші дивацтва. Не добре так говорити, але Турнір дев’яти шкіл це своєрідне шоу. Немає сумнівів, маги подобаються суспільству саме цим.

– Але на Кросі з перешкодами не можливо побачити подібного змагання. – Навіть на лісовій локації Коду моноліту можна побачити битву перед самим монолітом. Але не в бігу з перешкодами.

– Я не думаю, що вона призначена для показу глядачам, тут якась інша мета.

– Відчуваю, що Турнір дев’яти шкіл, в якому дозволені та проводяться такі змагання, має дещо інший намір, окрім перевірки магічних навичок учнів старших шкіл.

Слухаючи пояснення Масакі та Кічідзьодзі, Тацуя був серйозно здивований. Він почав заглядати за лаштунки цього річного Турніру дев’яти шкіл після повідомлення невідомого. Однак вони відчули намір втрутитися в Турнір дев’яти шкіл, ймовірно, лише завдяки власним мислиннєвим здібностям.

– Це результат розслідування родини Ічідзьо?

– Хм? Ні, нічого такого... Вважаєш, що це потрібно?

– Якщо вас щось цікавить і є можливість перевірити, ви повинні це зробити. Але якщо у вас немає ресурсів, щоб задіяти їх в цій справі.

Відповів Тацуя. Він не збирався його провокувати, але Масакі неминуче сприйняв це саме так.

– Звісно ми завжди маємо необхідні ресурси! Я говорю про те, чи варто це робити?

– Вислів «дечого краще не знати» - брехня. У мене були проблеми з нестачею знань, але я ніколи не стикався з випадками, коли знання заважали. А в тебе Ічідзьо?

– Не було такого, я не про це...

До останнього дня Турніру дев’яти шкіл, до Бігу з перешкодами, залишилося дванадцять днів. Цього не достатньо, але я не думаю, що ми маємо відмовлятися, лиш тому, що нічого не можемо зробити.

Масакі, я думаю Шіба-кун правий.

Заспокоююче кивнув Кічідзьодзі до Масакі, що вже стиснув губи.

– Це поза нашим контролем, але Пан Ґокі, можливо, може щось знати.

Ґокі - ім’я голови родини Ічідзьо, іншими словами, батька Масакі. Слова Кічідзьодзі підтримали думку Тацуї.

– ...Зрозумів. Хай члени родини проведуть розслідування.

Відповів Масакі, але не Кічідзьодзі, а Тацуї.

Думаючи, що Тацуя, Масакі та Кічідзьодзі ведуть серйозну розмову, яка не підходить цьому місцю, ні дівчата Першої старшої, ні дівчата Третьої старшої, не намагалися їм завадити та насолоджувалися своїми бесідами. Коли звернувся учень четвертої старшої.

– Пані Шізуку.

– Брат Харумі.

Звернулися до Шізуку. Хонока, здається знає цього хлопця, Нарусе Харумі, тож вони вклонилися один одному.

Коли Шізуку звернулася «брат», Міюкі пригадала, що кузен Шізуку навчається в Четвертій старшій. Пригадавши це, їй вдалося удати, що вона не знає двох першорічок Четвертої старшої, що слідували за хлопцем.

Обмінявшись зі своїм кузеном кількома словами, кілька разів кивнувши, відійшовши від групи, Шізуку повернулася до Міюкі.

– Міюкі, у мене прохання.

У Шізуку був вираз, ніби вона вибачається.

– Що сталося?

Мій брат хоче познайомити Тацую зі своїми кохаями.

– Старшим братом?

Зробивши здивований вираз, Міюкі подумала «ось чому вони прийшли».

– Угу. Мій двоюрідний брат відвідує Четверту старшу, але його кохаї чули про пана Тацую і хотіли б познайомитися.

Кожна магічна школа має свій колорит. Перша та Друга старші школи забезпечують освіту відповідно до міжнародних стандартів оцінювання. Третя старша надає освіту в традиціях мілітаризму, визначаючи магію як засіб бою. Четверта старша, навпаки, схиляється до магічної інженерії та магічних технік, які можна вивчати в лабораторії. Не дивно, що Тацуя, який на минулорічному турнірі продемонстрував передові навички інженера CAD, привернув увагу її нових учнів.

– Залежить від рішення старшого брата, я не думаю що він буде проти.

Відповіла Міюкі та підійшла до Тацуї. Зручно, що розмова з Масакі та іншими, тільки-но закінчилася.

– Старший брат, ви не зайняті? Першорічки Четвертої старшої хочуть привітатися зі старшим братом.

– Зі мною? О, гаразд.

Масакі і Кічідзьодзі були задоволені ідеєю Тацуї з іншої причини. Оскільки «Четверта старша» і «досягнення Тацуї» моли високу спорідненість.

– Пан Ічідзьо, пан Кічідзьодзі, чи можу я позичити старшого брата ненадовго.

– Е, що. Все добре. Ми вже закінчили розмову.

Після того як з освіжаючою посмішкою подякувала Масакі, що знову занервував, Міюкі повела Тацую до місця, де його чекала Шізуку.

– Ще побачимося Ічідзьо.

На останні слова Тацуї не відповіли. Вся свідомість Масакі була прикована до посмішки Міюкі

– Я Куроба Фумія. – Приємно познайомитись, Шіба-семпай.

– Приємно познайомитись, мене звуть Куроба Аяко. Сестра близнючка Фумії. Подбайте про мене, Шіба-семпай.

Представлені кузеном Шізуку, Фумія та Аяко, вперше привіталися з Тацуєю. Вітання не мало нічого дивного.

– Приємно познайомитись, я Шіба Тацуя.

Однак так вчинив і Тацуя.

– Але я учень Першої старшої. Я не ваш семпай.

– Попри те, що школа інша, пан Шіба наш семпай в магії.

– Попри те, що ми з Четвертої старшої, ми з братом, не дуже добрі в інженерії і якщо ви не проти, чи могли б ви дати нам кілька порад? І я, і мій брат були вражені майстерністю Шіби-семпая.

Звичайно, це була вистава, щоб полегшити контакт Фумії та його сестри з Тацуєю, за необхідності. Тож Міюкі не сказала нічого, що б зіпсувати її й оскільки у них не було необхідності прикидатися кимось іншими, вони прийшли самі собою.

– Насправді, під час Турніру дев’яти шкіл це буде не можливо, але я не проти за наступної можливості.

– Правда!

– Дуже вам дякую. За все.

Було трохи не природно, що ці двоє, особливо Фумія, як хлопець, не хотів поговорити з такою красивою дівчиною як Міюкі, але не настільки, щоб зіпсувати враження першої зустрічі. Фумія, та його компанія, повернулися до групи учнів Четвертої старшої, залишивши враження, що Тацуя з ним не знайомий.

Святковий фуршет вітальної вечірки не передбачав розподілу по столах, але оскільки це щорічна подія, кожна школа, зазвичай, займала свій стіл. Коли Масакі повернувся до столу своєї школи, учениці Третьої старшої повернулися з ним.

Зараз якраз мали розпочатися привітання гостей. Ні з ким більш не спілкуючись, Тацуя, в оточені групи учениць, повернувся до школи Першої старшої.

– Тацуя щойно розмовляв з учнями Четвертої старшої.

Тільки-но він повернувся до нього підкрався і заговорив Мікіхіко.

– Ті першорічки?

Звичайно, Тацуя усвідомлював, що до нього підкрадаються. Тому не панікував, коли до нього зненацька заговорили й відповідав спокійно.

– Так... Здається вони назвалися Куроба.

– Ти навіть по губах читаєш?

Голос Тацуї був колючий, ніби він сварив. Звичайно це було навмисно.

– Вибач, що підслуховував.

З іншого боку, винуватий голос Мікіхіко не був фальшивим. Мікіхіко мав відвертий характер, тож не був схильний виправдовуватися винний він чи ні.

– Все гаразд. Ми не говорили ні про що серйозне.

Заспокоїв його Тацуя і Мікіхіко трохи полегшало.

Однак незабаром він знов напружився і нахмурився.

– З ними щось не так?

Передавши стакан води Тацуї, Мікіхіко вагався, але заговорив.

З цієї весни, подейкують... Схоже, під контролем родини Йотсуба є гілка, сім’я Куроба. Здається, Куроба є найпотужнішою гілкою сім’ї Йотсуба.

– Цієї весни, так не очікувано... Думаєш що вони пов’язані з Йотсуба?

– Я не впевнений.

– Звісно, прізвище Куроба доволі розповсюджене, ми ж не можемо сказати що вони саме ті?

– Якщо так, то і Йотсуба не дуже рідкісне.

Спокійний підхід Тацуї, Мікіхіко заблокував тією ж логікою.

Здається це викликало протилежний ефект. Тож Тацуя змінив напрямок розмови.

– Розумію. Тож ти хочеш сказати, що не варто підходити до цих брата і сестри?

Якщо говорити про причини.... Ні, не зовсім так. Принаймні, не підходь до них.

– Чи нормально якщо вони самі підійдуть?

– Біда завжди приходить до Тацуї, це неминуче.

Тацуї здалося, що це жорстоко. Він подумував якось відповісти, навіть якщо це не сподобається, але, нажаль, не встиг. Світло в залі згасло і почалося привітання гостей.

Спочатку коротка промова від командувача бази, яка забезпечувала місце для проведення Турніру дев’яти шкіл, зміст був близьким до інструктажу, після нього, на сцену піднявся директор Магічної асоціації та замісник ректора Магічного Університету. Зазвичай учням старшої школи не випадає нагоди бачити їх, далі мав би виступити Кудо Рецу, зі своєю щорічною промовою.

Однак Цьогорічне привітання закінчилось без виступу Патріарха.

По залу прокотився звук здивування. Не тільки серед учнів, але і гостей.

Учні Першої старшої не були винятком. Однак були деякі студенти, які обговорювали винятковість ситуації.

– Патріарх, мабуть, не добре почувається.

До Хоноки, що розгублено оглядалася по сторонах, заду підійшла і заговорила Шізуку.

– ...Справді, Шізуку?

Коли Хонока озирнулася і здивовано запитала, Шізуку кивнула.

– Я почула це там.

Там куди вказала Шізуку, стояли представник секретаріату Магічної асоціації, що спілкувався з членом парламенту. Від кого з них вона це почула... Міюкі, що стояла поруч, вирішила що від обох.

◇ ◇ ◇

Серед учениць Першої старшої, п’ять другорічок. Сім трирічок. Номери готелю двомісні. Тому мала бути одна пара з трирічки та другорічки. (До речі, оскільки учасниць першорічок дев’ять, їх теж не парна кількість, та цього року, як підмайстра, в команду техніків, взяли одну першорічку, тож загалом їх було десять, і їм не довелося ділити кімнату зі старшокласницею.)

Другорічки розселилися так: Хонока з Шізуку, Емі з Субару. Залишилися Міюкі з другого року та Канон з третього, тож їх поселили разом.

До речі, в технічному персоналі три учні третього року, одна учениця, по одному учню та учениці з другого і першого років. Учень і учениця будуть поселені зі студентами другого та третього року. В результаті, Тацуя опинився в одній кімнаті з Ісорі.

Що ж тоді відбулося?

Під час проведення Турніру дев’яти шкіл не було такого поняття як нічна перекличка. Оскільки це військовий об’єкт, для охорони проводилися патрулі, але вони не заходили до приміщень. Отже, Міюкі та Канон знаходяться в одній кімнаті. Тацуя та Ісорі в іншій.

Ніяких ускладнень. Принаймні, представники Першої старшої, окрім першорічок, вважали це цілком логічним. Повернувшись до кімнати, замість, Ісорі Тацуя застав Міюкі.

Його Ясновельможність Кудо відсутній.

Біля ніг Міюкі, що розмовляла з Тацуєю, поки той переодягався, стояла валіза з її одягом. Вона б їй не знадобилася, як би прийшла просто поговорити чи пограти.

– Відповідно до того, що чула Шізуку, він недобре почувається.

– Це брехня. Ні, можливо, є якісь психологічні чи фізичні аномалії, але є ще одна причина, чому він був відсутній на вечірці.

Іншими словами, Кудо Рецу збожеволів. Твердження Тацуї шокувало Міюкі. Попри те, що зараз в кімнаті лише брат і сестра, це надто смілива заява, відносно старійшини японського магічного світу.

Однак Тацуя був здивований і шокований набагато більше за неї. Якби її не вмовляла Канон, з Ісорі вони були лише нареченими, тож це допомога чоловіку і жінці провести ніч разом до шлюбу.

Він не дорікав, що доведеться спати в одній кімнаті з Міюкі. Навпаки, він не був проти. Єдине, що хвилювало Тацую, що це становище нашкодить репутації його сестри. З іншого боку, він вважав, що зручніше бути в одній кімнаті з Міюкі ніж Ісорі. Тому не прогнав Міюкі.

– ...Однак, якщо причиною названо хворобу, він має закритися дома. Принаймні, він не має бути тут. Я не знаю, що він планує, але це зручно що Кудо Рецу тут немає.

Майже в дев’яносто років. Вихід магії і тривалість не повинні були бути як раніше, однак магічна техніка, того про якого колись говорили «наймайстерніший в світі» - це загроза. Та й, з огляду на його майстерність рік тому, з якою він продемонстрував магію психічного втручання, що змогла накрити усю залу вітальної вечірки та розпізнання Електричний золотий шовкопряд, що був захований в змагальних CAD, титул «наймайстерніший у світі» не є минулим. Якщо зіткнутися з ним як з ворогом, це противник, з яким не можливо не насторожуватися при лобовому зіткненні, і навіть при захисті під час відступу. Ні це хитрун, якого не можна ігнорувати, навіть якщо ви не насторожилися. Маги родини Кудо теж насторожували, але без Рецу Тацуї було комфортніше.

– Міюкі, я пішов.

Сказав Тацуя, переодягнувшись в чорний костюм. Йому б хотілося мати маскувальний костюм, або вдосконалений мобільний костюм з функцією стелс, але Тацуя розумів, що у його цього не має.

– Будьте обережні, старший брате.

Відповіла йому Міюкі, підвівшись з ліжка. Вона не сказала «я піду з тобою», оскільки усвідомлювала обмеженість своїх здібностей. Її очі говорили, що вона дуже хоче піти з ним, але Тацуя удав, що не помічає цього.

– Міюкі, будь обережна, щоб ніхто не довідався, що ти знаходишся в цій кімнаті. Якщо тебе викриють, чесно поясни, що ти не могла протистояти проханням Чійоди-семпай.

Те, про що говорив Тацуя це факт, а не покарання чи перекладання відповідальності. Однак беззастережне бажання Тацуї покласти усю відповідальність на старшокласників, з подібним невдоволенням, змусило Міюкі посміхнутися і розсміятися.

Те, що намагався розвідати Тацуя, це щось про Крос з перешкодами. Звісно, він не думав що зброя P, Ляльки-паразити, вже розгорнуті. І все ж, він подумав, що якщо досконало знатиме місцевість, зможе передбачити, де встановлюватимуться пастки та організовуватимуться засідки.

Однак Тацуя не зміг туди дістатися.

«Як же ви дозволили Безглавому дракону проникнути сюди минулого року, маючи таку міцну систему безпеки?»

Подумки обурювався Тацуя, розглядаючи групу сигнальних систем, що були розставлені так щільно, що мураха не може пролізти. Відразу зрозумівши свою помилку.

«Ні, можливо, минулого року вона такою не була...»

В старі часи, якби персонал бази дозволив би проникнення злочинної організації, то мав би вбити себе. А командування було б так принижено, що краще обрала б смерть. Ця параноїдальна настороженість, мабуть, викликана минулорічним інцидентом.

Обережно розширивши свій «погляд», щоб не помітили військові маги. «Погляд» Тацуї неможливо зафіксувати сенсором мисленнєвих часток, та можливо на варті є людина, яка здатна сприймати за межами п’яти чуттів. Потайки, так що міг розірвати доступ у будь-який момент, він пронизав поглядом цей світ.

На краю розширеного погляду він вловив знайомі сутності. Тацуя бачив інформацію, а не зображення. Структурна інформація тіл перетворювалася на символи, які свідомість легко розуміла в зоні несвідомого. В матеріальному вимірі координати не так далекі. Фізично вони близько, та інформаційно далеко, це було ознакою техніки приховування. «Як і очікувалося», подумки аплодуючи, Тацуя рушив на зустріч двом. Через П’ять хвилин ходьби, він окликнув тіні, що ховалися в темряві.

– Аяко, Фумія.

Коли їх раптово окликнули, з’явились ознаки здивування. Відразу після цього, тіні затверділи та отримали форму. В темряві ночі Тацуя побачив здивовану Аяко і щасливого Фумію.

– Пан Тацуя... Не лякайте так.

– Я не хотів цього.

– Тоді не роби такий страшний голос.

Протестувала Аяко великим відсотком серйозності. Короткий видих здавався зітханням, можливо рефлекторно, в кутку очей з’явилися невеликі сльозинки.

Тацуя не став заперечувати на звинувачення Аяко. Хоча він зараз не в бою, у нього був подібний психологічний стан. Він усвідомлював, що говорив досить грубо.

– Ви прийшли оглянути маршрут?

Але не вибачився.

– ...Так. Однак вони дуже обережні.

– Ми не змогли проникнути в середину.

Додав Фумія те, чого не змогла сказати Аяко.

– Навіть з магією Аяко не вдалося проникнути?

Шокований подібним сюрпризом, Тацуя поставив питання, яке не слід було виголошувати.

– О, ні, мені шкода. Я не хотів звинувачувати тебе.

Побачивши, що Аяко опустила погляд, він відразу вибачився. Без необхідності підтвердження, було зрозуміло, що Аяко шкодує більше, ніж Тацуя здивований.

Спеціалізація Аяко це унікальна магія під назвою «Досконала дифузія», широко відома як «Абсолютна чистота». Магія, яка усереднює розподіл будь-якого газу, рідини чи фізичної енергії у зазначеній області та робить їх нерозпізнаними.

З погляду класифікації «Абсолютна чистота» належить до магії конвергенції. Її можна описати як послідовність активації й в цьому сенсі це звичайна магія. Однак якось значимо використовувати її в реальності практично не можливо. Загалом маг може використовувати лише слабку версію «Абсолютної чистоти», «Розмивання». Аяко єдиний користувач «Абсолютної чистоти» відомий Тацуї.

Наприклад, у випадку «усереднення» звуки, голоси, музика стають плавними шумами і їх значення розпізнати не можливо. Однак шум, тобто те, що генерує звук неможливо приховати. Це на рівні «Розмивання».

Розширюючи рівень усереднення, поки інтенсивність звуку не опуститься нижче рівня чутливості. Тільки тоді магія «Розмивання» стає «Абсолютною чистотою». Хоча Аяко поступалася Міюкі як в швидкості магії, так і втручанням в подію, вона перевершує її в об›ємі області, в якій може змінювати подію, і цим може вважатися найталановитішою серед Йотсуба.

Територія Аяко, найкраще проявляє себе в ночі, коли інтенсивність світла низька. Свої або команди, відбиті чи випромінювальні хвилі, миттєво, шляхом вибіркового усереднення, губилися в темряві. Уникаючи слухового та нюхового виявлення шляхом розмивання та усереднення змін звукових хвиль та повітряних потоків. Потім вони розвіються в нічному повітрі. Кодове ім’я «Йору7» використовувала одну літеру її справжнього імені, але водночас було характеристикою для її унікальної магії.

Щоб вона та не могла прорватися до штучного лісу, що занурений у темряву ночі. Не дивно, що Тацуя здивований і що Аяко з жалем сумує.

– Брат Тацуя, ви теж прийшли провести розвідку?

Запитав Тацую Фумія, але не для того, щоб відволікти увагу від Аяко. Він серйозно думав, що Тацуя міг би це зробити, навіть якщо для них це не можливо.

«Розпад» Тацуї та «Абсолютна чистота» Аяко мають подібні напрямки модифікації події. Розкладання речовин на складові елементи означає руйнування структури матеріалу, з іншого боку означає порушення структури речовини та розташування складових елементів розвіяних в неструктурованому стані. Магія Розпаду може розглядатися як менш масштабна Абсолютна чистота, яка збільшила глибину.

Насправді саме Тацуя, який разом з нею тренувався в родині Йотсуба, створив причину, чому Аяко може використовувати магію Абсолютна чистота. В той час він ще був учнем початкової школи, але вже міг використовувати магію Розпаду та Відновлення, щоб об›єднуватися з дорослими для тренувань. Не рідко, своїм противником його обирали маги Куроба. Аяко практикувалася з одним із підлеглих свого батька і досі переживала, що не розуміє характеристик своєї магії, Тацуя, на легкому прикладі, продемонстрував їй розпад.

Спостерігаючи за нею через Елементальний зір, Тацуя зрозумів, що має схожі магічні характеристики. Тому, ще будучи малим, щоб подружитися з нею, він показав Аяко як користуватися «Абсолютною чистотою», на основі «Розпаду».

«Абсолютна чистота» Аяко була точно такою, як їй показав Тацуя. Не буде перебільшенням сказати, що Тацуя створив Куробу Аяко, яка зарекомендувала себе серед магів Йотсуба.

Тому Аяко ніколи не дивилася на Тацую, як на простого охоронця. Це одна з причин, чому Фумія обожнював Тацую. Разом з тим, це було однією з причин того, що брат і сестра Куроба переоцінювали Тацую.

– Ага. Але я застряг, тому що не зміг пробратися.

Спеціалізація Тацуї - бій та вбивство. Техніка проникнення в тил противника близька до першокласної, але оскільки йог цього навчав Якумо, з погляду можливостей він не так далеко від Аяко. Тацуя не міг проникнути в область, куди Аяко не могла потрапити непоміченою.

– Ось як...

З розчаруванням пробурмотів Фумія.

– Хочете спробувати це раз? Якщо ми зі старшим братом працюватимемо разом, можливо.

Однак він негайно зробив позитивну пропозицію. Хоч суттєвих підстав не було.

– Ні, підняти метушню це найгірший сценарій. Сьогодні в ночі потрібно тихо відступити.

– Вірно.

На слова Тацуї відповів не Фумія, і не Аяко.

– Хто тут?!

На різкий голос Аяко з лісу виринула струнка фігура.

– Майстре, будь ласка, з’являйтесь більш нормально.

Як і сказав Тацуя, цією особистістю був Якумо.

– Як і сказав Тацуя-кун, сьогодні краще відступитися.

Замість відповіді на скаргу Тацуї, продовжив Якумо.

– ...Пан Тацуя, невже це?

Аяко запитала, чи вірно вона думає про особистість Якумо і послабила настороженість.

– Все як ти й думаєш Аяко.

– Тоді ця людина, Коконоє Якумо-сенсей.

Цього разу, різко кивнув Фумія. Здається, що ім’я Якумо має велике значення для наступного покоління Куроба, розвідувальної гілки Йотсуби.

– Ви щось знайшли, майстре?

У відповідь на питання Тацуї, Якумо похитав головою.

– Ні. На маршруті ще нічого не встановили.

– Ви проникли на маршрут?!

Інстинктивно вигукнула Аяко, запанікувала і прикрила рот рукою. Такий дитячий жест викликав легку посмішку Тацуї. Однак він швидко стер її та звернувся до Якумо.

– Ми відступили через систему безпеки, але як і очікувалося.

Тацуя поглянув на обличчя Аяко. В неї був винуватий вираз, але не здавалося, що вона звинувачує себе.

– Ні, ні, в цьому немає нічого такого.

З іншого боку, Якумо був гордовитий без жодної крихти самоконтролю. Тацуя подумав, що він для цього застарий, але може він робив це навмисно, щоб вразити Аяко.

– Отже, що там? Ви сказали, що нічого не має.

Пасивні датчики можна звести нанівець магією Аяко. Проблема в активних датчиках. Було б дивно якби Тацуя не цікавився, як йому вдалося внести в оману активні датчики. Однак зрозуміло, що навіть якщо він запитає, йому не скажуть. Якумо не може так легко розкривати карти. Тацуя вважав, що слід надати пріоритет першочерговій цілі.

– Те що там є. Зараз це просто штучний ліс для тренувань, із плановими регулярними перешкодами.

– Можете передбачити де розмістять Ляльок-паразитів.

– Не можу. Де б не розмістили, нічого сильно не зміниться. Так там все побудовано.

– Іншими словами, Ляльок-паразитів можна використовувати незалежно до місцевості.

– Все ж, як кажуть, вони розроблені для бою.

Зрештою, здається виходити сьогодні увечері з готелю, було марною втратою часу. Тацуя подякував Якумо, попрощався з Фумією та Аяко та повернувся до кімнати.

◇ ◇ ◇

Тацуя та друзі провели марну ніч, але ситуація без зупину продовжувала розвиватися. Може інцидент і станеться в цьому місці. Але підготовка відбувалася далеко звідси.

Командуючий бригади 1-0-1, генерал-майор Саекі прокидалася рано в ранці та лягала пізно в вечорі. Вона сміялася, бо прожила довге життя працівника, якого пригнічувало начальство, але її підлеглих це смішило ще більше. Персонал бригади за звичкою каже «робота командуючого -- приходити рано у звичний час». Навіть сьогодні, опівночі, вона переглядала звіт формування військ, які будуть відправлені на Турнір дев’яти шкіл, в залі командування.

Вона надавала перевагу паперовим документам, наголошуючи на конфіденційності, а звіти з низьким пріоритетом вона читала на сучасних екранах. Побачивши в одному кутку екрана сповіщення про вхідний відео зв›язок, Саекі нахмурила брови.

У Бригади 10-1 не має зони відповідальності. Важко думати, що виклик головнокомандувача в цей час, безпосередньо через лінію начальника бригади, це не надзвичайна ситуація, наприклад, несподівана атака. Тим більше якщо це виклик від Міністерства оборони. «Хто це може бути...», подумала Саекі та відповіла на виклик.

– Ваша Ясновельможність Саекі, вибачте за пізній час.

На екрані з’явився старий джентльмен, старший за неї. Саекі знала прізвище старого.

– Шановний Хаяма з Йотсуба. Давно не бачилися.

– О, яка велика честь, що генерал-лейтенант Збройних Сил Ясновельможність Саекі, пам’ятає ім’я такого незначного як я.

«Така банальність?» подумала Саекі, не змінивши виразу. Потрібно сказати, що вона знала Хаяму, оскільки це він привів Тацую в Окремий магічний батальйон. «Приймаючи» Тацую, як головнокомандуючий, вона разом з Казамою, безпосередньо брала участь у переговорах. У той час Хаяма був їх безпосереднім партнером. Вона особисто зустрічалася і з Маєю, але окрім привітання, особливо з нею не розмовляла. Саме цей старий відповідав за переговори між Бригадою 1-0-1 та Йотсубою.

– Сьогодні, ми потурбували вас в такий час, оскільки є деяка конфіденційна розмова, якщо ви зайняті, ми зателефонуємо в інший час.

Поки Саекі занурилася у спогади, Хаяма знову запитав, чи їй зручно. Саекі вже збиралася відмовитися, але поспішно зупинилася.

– Я вислухаю вас.

– Дуже дякую. Тоді я передаю слово.

Перш ніж зрозуміла значення сказаних слів, Саекі затамувала подих.

Уклонившись на екрані, Хаяма зник.

– Давно не бачилися ваша Ясновельможність Саекі.

Камера, переключившись, показала красуню в багряній сукні, близьку до чорної. Її гарна зовнішність зовсім не зав’яла, порівняно з тією, що була три роки та десять місяців тому.

– ...Давно не бачилися, пані Йотсуба.

Безсвідоме напруження пробігло по спині Саекі. Голова сім’ї Йотсуба, Йотсуба Мая. Завдяки своїй довгій кар’єрі офіцера інформаційного бюро, Саекі добре усвідомлювала силу «Йотсуби»

– Я розумію що Ваша Ясновельможність теж зайнята, тому хотіла б коротко дещо обговорити.

Голос Маї звучав більш привітливо, ніж ввічливо. Навіть ніжна посмішка, яка виглядає набагато молодшою за фактичний вік, не справляла жахливого враження.

Однак Саекі напружила свій слух і зір, щоб досконало запам’ятати всю інформацію. Між фізичною дистанцією та діапазоном магії не має прямого зв’язку. Досягає магія чи ні залежить від відстані в інформаційному вимірі, а не фізичному. Насправді кажуть що попередній глава сім’ї Йотсуба, батько Маї, Йотсуба Ґендзо, знищив опонента в операції, показавшись через камеру. Таким чином, Йотсуба Мая, можливо, зможе вбити вас, просто підключившись через відео лінію. Не зважаючи на те, з яким віщим чи старшим офіцером він має справу, Саекі не хвилювалася, будуть її хвалити чи лаяти. Однак вона мала бути обережною з тими, хто буквально має право вбивати чи не вбивати.

– ...Що у вас за справа.

– Про змову, в яку збирається потрапити ваша бригада.

Саме її сміливість дозволила Саекі зберегти вираз обличчя не змінним. Однак якби вона не була обережною з самого початку, то, можливо, їй би не вдалося приховати своє засмучення.

– Зокрема, на Загально національному турнірі старших шкіл, в Кросі з перешкодами, планується ціле направлена терористична атака.

– ...Ви знаєте хто змовники?

Питання про те наскільки ці данні точні, з вуст Саекі не вийшло. Навіть якби це була не Мая, вона б не жартувала з цього приводу.

– Передбачається, що це група, яку очолює полковник Сакай з Генерального штабу армії самооборони, і так звана радикальна група противників Великого Азійського Союзу

Сказавши це, Мая неголосно засміялася. Це було ніщо інше як натяк, що існує ще один, справжній, натхненник, але Саекі не стала уточнювати. Зрозуміло, що навіть якщо запитає, відповіді не отримає.

– І роль яка відводиться бригаді Вашої Ясновельможності це підрозділ страти.

– Я не збираюся бути чиєюсь лялькою.

Не правдою буде сказати, що Саекі не відчула полегшення. Вона мала на увазі, що не настільки дурна, щоб потрапити в таку очевидну пастку, вона вважала, що і її підлеглі не настільки дурні.

– Я теж так думаю. Ось чому попросила вашого часу.

Можливо це було похвалою Маї. Але Саекі не була щасливою. Яким би найсильнішим магом в світі вона не була, Мая на десятки років молодша за Саекі. Крім того, Саекі є експертом в змовах, про яку зараз йдеться. Вона була вдячна за інформацію, але зверхність аж смерділа.

Але вона мовчала про це. Саекі не така оригінальна.

– Про що ви хочете запитати?

– Вони мають намір втягнути й мого родича.

– Ви маєте на увазі спеціального лейтенанта О’Ґурорі.

– Дуже, дякую за розуміння. Ну, через характер цієї дитини це неминуче.

На екрані просочилося зітхання, це не було схоже на акторську гру. Саекі була тієї ж думки, що і Мая, то ж почувалася подібно.

– Однак ми не маємо наміру грати призначену роль.

– Мені його зупинити?

– Ні. Оскільки все підготовлено настільки ретельно, виникають сумніви, чи справді за цим всім стоять радикали.

Саекі поглянула на обличчя Маї на екрані. Однак навіть так вона не змогла розгледіти справжнього наміру Маї

Проте, якщо сказати що вона нічого не зрозуміла, то це було не так. Було зрозуміло, що Йотсуба чомусь хоче знищити полковника Сакая.

Саекі вже певний час відчувала неприємний присмак від цих радикалів. Звичайно, якщо зараз розпочати війну, вони зможуть перемогти Великий Азійський Союз. Але світ складається не лише з Японії та Великого Азійського Союзу. Саме з цієї причини вона одного разу стала на сторону Казами. Тодішня група, що протистояла Великому Азійському Союзу у В›єтнамському конфлікті, та нинішні радикали по відношенню Великого Азійського Союзу, були сторонами однієї монети, що занадто просто. Військові дії повинні розглядатися як елемент багатосторонньої дипломатії.

Саекі не вважала, що «військовослужбовці не повинні говорити про внутрішні справи та дипломатію». Очевидно, що вони повинні виконувати накази, але вона не думала, що варто піддавати себе самоконтролю, доки наказ не віддано. Але навіть так, їй здавалося, що полковник Сакай відступив від поміркованості солдата.

Але це лише внутрішні справи Сил Самооборони. У Йотсуби не повинно було бути потреби, а ні переваги, в зачищенні групи Сакай. Саекі добре знала, що вони не мають тяги до влади. Вона одна з небагатьох військовослужбовців високого класу з прямою лінією зв’язку з Йотсубою. Саекі була впевнена, що Йотсуба не буде використовувати свою силу на основі власних інтересів для самозахисту та помсти.

Схоже, є сила що стоїть за Йотсубою, яка бажає усунути фракцію радикалів.

І вона не могла запитати про це просто зараз.

– З цим я хотіла б попросити вашої співпраці.

Перш ніж вона встигла запитати їй відповіли проханням.

– Ви просите... Відправити солдат?

– Ні, прибрати. Ми не можемо показатися.

Це була смілива заява, м’яко кажучи. Оскільки вони збиралися попросити генерал-майора обнишпорити усі Сили Самооборони та прибрати сліди.

– Що я з цього отримаю?

Але Саекі не проявила емоцій. Вона попросила реальної вигоди.

На запитання Саекі, Мая загадково посміхнулась.

– Можна послабити втручання Десяти головних кланів в Сили Самооборони.

Було зрозуміло, навіть без пояснень, що під «Десятьма головними кланами» Мая мала не всі Десять головних кланів, а Рецу Кудо.

Саекі заплющила очі, щоб врятуватися від усмішки Маї, і подумавши кивнула.

– Все гаразд, мадам.

Запитав у Маї Хаяма, коли переговори із Саекі завершилися.

– Що?

Навмисно запитала на запитання Мая, розуміючи намір питання.

Якби це був не Хаяма, хтось інший на цьому б і зупинився. Однак подібне не працювало на старому дворецькому.

– Участь шановного Кудо, досі залишається припущенням.

– Тож хіба я згадувала ім’я вчителя? До того ж.

Після хвастливих слів, Мая зло посміхнулась.

– Якщо так, то у нас не має прямих доказів жорсткого тероризму.

Хаяма не ворухнув жодною бровою, він просто кивнув.

– Швидше, це хибні звинувачення. Але навіть так. Ліквідація радикалів - це наказ тієї людини.

З попередньою посмішкою, Мая кивнула на слова старого дворецького.

– Вірно. Ми не можемо піти проти наміру спонсора. Без цього нам довелося б перейти до грубих засобів.

Між ними були відносини співучасників, а не господаря та слуги.

– У цьому сенсі, дії таємничої людини Чжоу Гонґцзінь, також будуть корисними. Єдине що викликає занепокоєння це прикриття шановного Тацуї.

– Яскраве шоу, як минулого року, буде складністю... Хотілося б, щоб він залишався слухняним хоча б пів року, до Нового року.

Сказавши, показово видихнула Мая.

– Однак, якщо іскри долетять до пані Міюкі, ми не можемо сказати, щоб він нічого не робив.

– Мадам, думаєте її ясновельможність Саекі допоможе шановному Тацуї?

– Усе гаразд. Я не можу це зупинити, тому у мене не залишається іншого вибору як протягнути руку допомоги. Схоже, Сили Самооборони мають сміливість недбало ставитися до цієї дитини, що стала найвдалішою і найбільш провальною магічною зброєю.

Хаямі здалося, що він почув беззвучне бурмотіння, зі словами, бо навіть у мене її не має.

◇ ◇ ◇

День після нічної вечірки. Хонока і Шізуку запросили Тацую пообідати в кімнаті, не в його кімнаті, а в кімнаті Хоноки, коли вони четверо, включаючи Міюкі, до Тацуї, у переповненому учнями фоє, що прибули, щоб підтримати гравців, звернувся друг.

– Яхо.

Ситуація здавалася знайомою, але одяг який вона носила, був набагато більш зрілим, ніж минулого року. Еріка що помахала йому рукою була в сорочці без рукавів та бриджах.

– Ти приїхала нас підтримати?

– Звичайно. О, інші двоє теж прибули.

Якраз як вона це сказала, позаду за нею, підійшов Лео.

– Ти можеш тягнути свій багаж сама... ось. Привітик, Тацуя.

Сумки яскравого кольору, що висіли в його руках, схоже, були багажем Еріки.

– Еріка-чан, ключ... О, пан Тацуя, пані Міюкі, Пані Хонока, Пані Шізуку, вітаю.

Позаду, тягнучі дорожню сумку на колесах, з’явилася Мідзукі.

– Обідали?

– Ще ні.

На пряме запитання, коротко відповіла Еріка

– Ви й Мікіхіко покликали?

Для такої кількості людей, двомісний номер був занадто малим. Тацуя та його друзі рушили до столиків на терасі кафе, що було відкрите для команд Турніру дев’яти шкіл.

Вже був полудень, тому вісімка змогла зайняти місця, не чекаючи доки звільниться столик. Як тільки вони розсілися, Мікіхіко раптово поцікавився.

– Здається, ви прибули пізніше, ніж планували, щось сталося?

Мікіхіко звернувся до Мідзукі. Але першою на його слова відреагувала Еріка.

– Хм...

– Сч-що?

Посмішка з якою посміхнулася Еріка була жорсткою, від чого Мікіхіко напружив поперек

Але помилка зроблена, і було вже пізно.

– Ти чув про плани від Мідзукі.

– Я отримав електронний лист. От і все

Відповів Мікіхіко зі стривоженим виразом. Оскільки він продемонстрував свою нетерплячість, це мало зворотний ефект.

– Що? Мікі, ти обмінюєшся з Мідзукі електронними листами.

– Ми обмінялися електронними адресами. Ми друзі.

На різку відповідь Мікіхіко, Еріка перевила погляд на Лео що сидів поряд.

У тебе є електронна адреса Мідзукі?

– Ні. Він мені не потрібен.

У нинішній час були популярні групові чати за допомогою відео дзвінків, а якщо є бажання спілкуватися текстовими повідомленнями, зазвичай використовували дошку оголошень, до якої могла отримати доступ лише встановлена група людей. Перевага електронної пошти була в тому, що можна було надіслати партії даних і таємно спілкуватися з детальним позначенням адресату. До речі, Тацуя знав адресу Еріки та адресу Мідзукі, але він не намагався повідомити це Мікіхіко. Через неправильне розуміння, що знати електрону адресу дівчини, це те чого варто соромитися, обличчя Мікіхіко повністю почервоніло.

А Еріка тепер посміхалася яскравою посмішкою. Мідзукі поряд з Мікіхіко, з таким же червоним обличчям, як у нього відвела погляд (щоб уникнути непорозуміння, вони сиділи навколо двох круглих столів, приставлених один до одного, в наступному порядку: Еріка, Мідзукі, Мікіхіко, Лео, Шізуку, Хонока, Тацуя, Міюкі).

Мікіхіко, не витримавши цієї ситуації, нарешті вибухнув.

– Що це за непорозуміння? Я не єдиний у кого є електрона адреса пані Шібати. Пані Міюкі, пані Мітсуї та пані Кітаяма, теж її знають!

Але ухиляючись, він ще більше занурив себе в болото.

– Тацуя-кун?

– Я ні.

Мікіхіко поглянув на Тацую, що говорив «зрадник», але це хибне звинувачення не потурбувало його.

– До речі, Еріка.

Вирішив змінити тему Тацуя, але не заради Мікіхіко, атому, що здавалося, що Мідзукі вже на межі.

– Це правда, що ви спізнилися?

На запитання Тацуї, Еріка нахмурилась.

– Ну, так.

З сучасною системою наземного транспорту, що структурно усувала затори, затримки, що перевищують межу похибки, означали проблеми на дорозі. Це, мабуть, були проблеми, які не можна було ігнорувати. Увага Еріки переключилась з Мікіхіко.

– Автобус з групою підтримки на в’їзді до бази зіштовхнувся з протестувальниками.

Можливо, бачачи це як шанс звільнитися, вставила слово Мідзукі.

– Протестувальниками?

Запитала у Мідзукі Хонока, оскільки готель був достатньо далеко від в’їзду на базу, і важко було почути шум, навіть якщо там голосно кричать.

– Так, це... гуманісти.

На відповідь Мідзукі, у всіх, не тільки у Тацуї та його товаришів, яких там не було, але й у Лео та Еріки, з’явилась відраза на обличчі.

– Це завжди так.

Голос Еріки продемонстрував її поганий настрій..

«Не правильно, що більшість учнів старшої школи магії йдуть в армію», «прокиньтесь, армія просто використовує вас, прокиньтесь» - казали вони. Це не ваша справа.

Еріка все більше і більше ставала схвильованою і злилася. На противагу їй, Лео, що мав небажані спогади, нічого не сказав.

– Яка більшість? В чому сенс сумувати коефіцієнт зарахування після закінчення середньої школи та рівень зайнятості після закінчення університету. Це співвідношення розраховане з різних груп, тому потрібно розуміти, що не можна додавати, віднімати, множити чи ділити.

Незвично логічно підсумувала Еріка, хоч це і було не логічно. Якщо залишити її з такими емоціями, здавалося, вона буде жалітися вічно. Тацуя не мав іншого вибору, як розпочати гасіння пожежі.

– В демонстрації та агітації необхідна не точність, а сила впливу. Навіть вони знають, що це софізм. Мало того, певно, що сорок п’ять відсотків випускників магічного університету працюють у Силах Самооборони та споріднених організаціях, що є досить високим співвідношенням, тому тут не має місця для спекуляцій.

– Що? Тацуя-кун, ти на їх боці?

– Я? У жодному разі.

Гірка посмішка Тацуї говорила «хіба я вже не в армії?»

– Вірно. Вибач...

Звісно Еріка це розуміла. Вона смутно підозрювала, що у нього не було іншої альтернативи.

– Однак, Мікі.

– Моє ім’я Мікіхіко.

Прочитавши намір Еріки, змінити атмосферу, Мікіхіко наважився відродити старе кліше.

– Ти все ще називаєш її пані Шібата? Міюкі ти називаєш «пані Міюкі», тому повинен називати й Мідзукі на ім›я.

– Зараз це не важливо!

Однак цікавість Еріки повернула роздратування Мікіхіко.