[4]

[4]

У П’ятницю, тридцять першого травня, дві тисячі дев’яносто сьомого року.

Штаб-квартира Фоур Леарс Технолоджі з самого ранку була наповнена представниками засобів масової інформації.

Само собою зрозуміло, що їх ціллю була пресконференція Тауруса Сілвера. За планом конференція мала розпочатися о десятій годині, але зала проведення була відкрита після дев’ятої години, оскільки велика група репортерів та операторів могла завадити дорожньому руху, і справам інших.

Великі традиційні газети, які зазвичай не виявляють великого інтересу до магічної індустрії, також організували велику кількість груп журналістів у першому ряду. Деякі з їх колег нахмурились від такої надмірної поведінки, але з погляду третьої сторони, між ними не було ніякої різниці.

Їх хаотичні розмови стихали, коли на сцені з’явилися працівники відділу працівників з громадськістю.

Затаївши подих, представники ЗМІ спостерігали як співробітники проводили останню перевірку мікрофонів та освітлення.

Цифровий годинник в залі показав десяту годину.

Передні двері відчинилися і на сцені з’явилися Тацуя та Ушіяма.

Під звуком затворів Тацуя став перед стійкою з мікрофоном. На центральній сцені не було стільців.

Позаду Тацуї, в передній частині залу був великий екран. На якому був розміщений напис «Проєкт енергетичного заводу на основі Зоряного реактора».

По залі поширився ажіотаж. Голоси цікавились чому відбувається презентація нового починання.

Попри усю цю плутанину, співробітник оголосив про початок пресконференції.

– Я — Шіба Тацуя, відповідаю за розробку програмного забезпечення проєктів Тауруса Сілвера.

Я — Ушіяма Кіндзі, відповідальний за розробку обладнання для проєктів Тауруса Сілвера.

Шум раптово став інтенсивнішим.

ЗМІ, які поспішали взяти інтерв’ю, вважали що молодий чоловік в костюмі (він ще школяр, але зовнішній вигляд Тацуї доречніше було описати, як молодий чоловік, а ніж хлопчик) - це справжня особистість Тауруса Сілвера. Чоловік у фабричному костюмі, також назвав себе Таурус Сілвер. Журналісти були абсолютно розгублені.

– Е-е, Таурус Сілвер це ім’я не одного розробника.

Продовжив говорити Ушіяма, оскільки репортери не ставили жодних питань.

– Це ім’я групи розробників, що складається з нього та мене. Оскільки особиста інформація заявника трохи раніше була оприлюднена, ви можете перевірити її в Японському патентному відомстві.

– ...Навіщо ви так обманюйте людей?

Схоже упорядкувавши думки, запитала одна репортерка. Ймовірно такий вираз і є нечутливим і позбавлений поваги до іншої людини.

– Ми не хотіли когось обманювати. Нерідкі випадки, коли заявка на патент подається під назвою організації, і зараз загальноприйнятою практикою є збереження конфіденційності особистої інформації її членів.

– Однак Тауруса Сілвера вважали геніальним інженером, який розвинув програмне забезпечення CAD на десятиліття всього за один рік, і ваша компанія не заперечувала цього.

– Ми ніколи не підтверджували завищені оцінки на зразок геніального інженера.

Репортери не могли сперечатися з беззаперечною відповіддю Тацуї.

– Чи зберігали особисту інформацію в таємниці, тому що молодий, ні цей Шіба неповнолітній, з тієї ж причини ми не давали інтерв’ю.

Поспішно продовжив за ним Ушіяма.

Захист неповнолітніх був стійким принципом в нинішню епоху. Навіть ЗМІ не могли прямо виступити проти.

– Отже, половина інформації сказаного у відео, особи якого називають «Першим Мудрецем», було правдою?

Запитав інший Репортер, тонко піднявши інше питання.

– Таурус Сілвер — це лише назва нашої з Ушіямою команди, тому повідомлення про те, що Таурус Сілвер — це я, Шіба Тацуя, є не правдивою новиною.

Тацуя змінив займенник першої особи на «ваташі» не для того, щоб посваритися з репортером. Однак відповідь мала ціль дати тому бій.

– Телебачення дало неправдиву новину?

– Новини повідомили неправдиву інформацію. Чи не називається це фальшива новина?

– Ви ж є Таурус Сілвер, правда!

На складні слова Тацуї, в іншої частини зали піднявся істеричний крик.

– Ми вже говорили, що Таурус Сілвер — це ім’я не однієї людини.

Глядячи прямо в обличчя репортера, спокійним голосом відповів Тацуя, але в ньому відчувалось нахабство.

Голоси заперечення стихли.

– Однак, те що світ був ведений в оману — це факт.

Невпевненим голосом, виправив ситуацію Ушіяма.

– Тому зараз ми оголошуємо про розпуск Тауруса Сілвера.

В залі піднявся шум.

– ...Що ви маєте на увазі?

– Це означає, що ми припиняємо діяти як Таурус Сілвер.

У певному сенсі Тацуя дав чітку відповідь на щире питання.

– Ви маєте на увазі, що припините розробку CAD?

Пролунало питання від репортера з медіа, що був знайомий з магічною індустрією.

– Ушіяма продовжить розробку CAD, але я займуся іншою справою.

Сказавши це, Тацуя рукою вказав на екран по заду.

– Це новий проєкт, який забезпечить практичне використання Магічного Зоряного Реактора та реактора термоядерного синтезу з використанням магії контролю гравітації, а також широко постачатиме енергію населенню та промисловості.

В групах преси піднялись розмови.

Тацуя мовчки спостерігав за цим, поки суєта не стихла.

– Структура самої установки не така вже й нова.

Пролунав голос Тацуї, в залі що повернулась до порядку.

ЗМІ не намагалися перебити його своїми питаннями.

– Установку планується побудувати на віддаленому острові або в морі. Електроенергія, вироблена Магічним Зоряним Реактором, використовуватиметься для виробництва водню з морської води та транспортуватиметься на суходіл. Одночасно з виробництвом водню ми хотіли б видаляти шкідливі речовини з морської води та повертати очищену в середовище.

На великому екрані демонструвалася анімація, яка демонструвала роботу заводу.

Відео коментувала співробітниця FLT, а не Тацуя.

Воно закінчилося, і по залі пройшовся легкий гул.

Репортер з журналу про промисловість підняв руку з інтригуючим поглядом.

– Чи думаєте ви про те, щоб передавати енергію безпосередньо з термоядерного реактора?

– Деякі люди можуть бути стурбовані стабільністю Магічної Зоряної Печі. Тому, з урахуванням втрат при передачі на далекі відстані, ми розробили схему перетворення енергії на водень.

– Припускаю, що для роботи термоядерного реактора знадобиться значна кількість магів.

Цього разу запитання пролунало від репортера спеціалізованого магічного журналу.

– Ви праві. Маги, що братимуть участь у проєкті, будуть переселені на острів, де знаходитиметься завод, або на морську платформу.

– Ви збираєтеся створити незалежну країну магів?!

Це питання пролунало від представника ЗМІ, що критикували магів.

– Через природу установки, її роботу не зможуть забезпечити виключно маги. Швидше, серед персоналу буде більше інженерів ніж магів.

– Чи означає це, що меншість магів домінуватиме над більшістю звичайного персоналу.

– Завод працюватиме відповідно до законів та нормативів.

Тацуя не стримав свою звичку розкривати тих хто має антипатію до магів. Однак він відповів точно, як по підручнику, на даному етапі, поки не має конкретних даних, не можна було робити подальші заяви.

– Як ви відповісте на запит про участь у проєкті Діона?

Можливо, це було «прикриття вогнем». З викликом, питання поставив репортер з компанії афілійованої зі ЗМІ попереднього.

– Національне Наукове Бюро USNA просило про участь старшокласника, який називає себе Таурус Сілвер. Однак оскільки Таурус Сілвер зник раніше, я не можу відповісти.

– Це каламбур!

Рефлекторно вигукнув репортер на колючу відповідь Тацуї.

Сам Тацуя також думав, що це просто відмовка, тому він не розгубився навіть коли йому на це вказали.

– Хіба Едвард Кларк, з Державного наукового департаменту USNA, просив про участь саме мене?

Цей контраргумент також був підготовлений заздалегідь.

Репортер не міг відповісти «так».

– Але зрозуміло ж, що під Таурусом Сілвером містер Кларк мав на увазі вас!

Ти не менш, репортер продовжив.

– Дійсно?

Тацуя розумів що те, що говорив репортер, було правдою, але громадськість цього не знала. Тацуя не відповів «Так» чи «Ні», а просто запитав.

Репортер висловив лише здогадку. Тож, коли його запитали «Справді?», він розгубився з відповіддю.

– Навіть якщо в майбутньому буде запрошення до проєкту «Діона», я не зможу прийняти його. Проєкт установки Магічного Зоряного реактора вже перейшов до стадії вибору місця побудови. У мене не має часу працювати над іншими проєктами.

Підсумував цим Тацуя.

◇ ◇ ◇

Пресконференцію Тацуї телебачення транслювало в прямому ефірі.

Телеканал не мав великого покриття. Це був невеликий кабельний канал новин. Націлений на аудиторію, магів та глядачів, які цікавляться магією, він мав багато новин пов’язаних з магією і транслював змагання під час Турніру дев’яти шкіл, використовуючи для цього розділений екран.

Кудо Мінору, який пропустив школу через погане самопочуття напередодні, дивився трансляцію зі свого ліжка.

– Пан Тацуя дивовижний...

Зітхнув Мінору, після завершення трансляції.

Він вимкнув телевізор і ліг на ліжко.

В голові Мінору крутилися думки від похвали й до захоплення Тацуєю.

Похвала за сам проєкт енергетичної установки на основі Зоряного реактора, на пресконференції Тацуя не використовував назву «Проєкт ESCAPES».

Захоплення за силу відбити тиск і скористатися увагою до нього на свою користь, в ситуації коли став ворогом світу.

Мінору з щирого серця заздрив Тацуї.

Тацуя зробив це використавши на повну свою мудрість і силу до світу, у протистоянні йому.

З іншого боку, він просто спостерігає за діями інших через екран, зі свого вузького ліжка.

Це було прикро.

Мінору задумався.

Він хотів би мати здорове тіло.

Мінору був впевнений, що він не настільки поступався Тацуї, будь-то розум, чи магія.

Це аж ніяк не була пиха Мінору.

Мінору визнавав здібності Тацуї й точно оцінював власні здібності.

Сам Мінору не єдиний, хто визнавав його здібності.

Його дід, Кудо Рецу, завжди цінувала його талант.

На щастя, на минулорічному Конкурсі дисертацій, йому вдалося уникнути поганого самопочуття, і хоча Тацуя не брав участь, він переміг в конкурсі, обійшовши Ігорі Бея з Першої старшої та Кічідзьодзі Шінкуро з Третьої старшої.

Згадавши Конкурс дисертацій, в його свідомості знову з’явився ланцюжок подій, що передували йому, менше ніж за місяць.

Їх першу зустріч в суботу, шостого жовтня.

Їх перший спільний бій стався наступного дня, сьомого жовтня.

Вони зустрілися знову через два тижні, двадцятого жовтня.

Наступного дня у нього піднялась температура, він спричинив незручності.

Двадцять сьомого жовтня. Заблокувавши шлях для втечі Чжоу Гонґцзіню, він думав, що йому вдалося віддячити за догляд за ним.

Мінору пригадав усі ці дні. Тоді він вперше комусь допоміг. Так розумів це Мінору...

Згадуючи, це заснув, ще до того, як зрозумів це.

Уві сні він повернувся у двадцять сьоме жовтня, дві тисячі дев’яносто шостого року, за день до конкурсу дисертацій.

Перед мостом Уджі стояв хлопець.

Уві сні, Мінору дивився на себе очима іншого.

На капоті машини, на якій він їхав, розліталися іскри.

Незадовго до того, як двигун вибухнув, він вистрибнув з машини й кинув лютий погляд на самого Мінору.

Мінору зрозумів, що зараз він Чжоу Гонґцзінь. Це те що йому снилося.

Він втікав в низ за течією річки Уджі.

Його атакувала «дівчина» з зачіскою Боб, котра раптово з’явилася.

Хоча він був уві сні, він відчув справжній біль.

Сцена, яку Мінору не повинен знати, досвід, якого він не повинен мати.

Попереду з’явився Ічідзьо Масакі, а ззаду — Тацуя.

Може йому відоме це місце подій того часу з повідомлення про подію. Попри сон, спокійно подумав Мінору.

Від атаки Масакі литки обох ніг вибухнули з середини.

Однак мені не вистачило мужності.

– Я не загину. Навіть якщо помру, я продовжу існувати!

Йому здалося, що це сказав його голос. Він був впевнений, що ті, хто помер з такими почуттями, стануть привидами й повернуться до цього світу.

Мінору, переживши смерть Чжоу Гонґцзіня, відчув таке співчуття.

Але на цьому сон не закінчився.

Свідомість Чжоу Гонґцзіня тривала.

Чжоу Гонґцзінь плив верх по течії ріки Удзі.

Привид Чжоу Гонґцзіня наблизився.

Перш ніж він це зрозумів, перспектива сну стала від особистості Мінору.

– Стань єдиним зі мною!

Закричав Чжоу Гонґцзінь і стрибнув на Мінору, котрий стояв на мосту Удзу.

Навколишні пейзажі зникали.

Міст під його ногами зник.

Мінору був над рікою.

Він зрозумів, що те що він бачить, це не сон про події сім місяців тому, а те, що відбувається зараз.

Згадуючи ті часи, він якось прийшов сюди.

Через більше ніж з пів року, Мінору зрозумів, що дух Чжоу Гонґцзіня помітив його.

– Будь своїм!

Пальці рук Чжоу Гонґцзіня вп’ялися в його груди.

Ні, вони втонули.

Щось намагалося проникнути в нього.

Попри це, Мінору був на диво спокійним.

На диво, він не боявся злого духу, який намагався його захопити.

Він знав, що робити, тому боятися не доводилося.

Мінору відразу зрозумів.

Те що намагається його поглинути, має таку ж природу, як і тіло того, що називають Паразитом.

Він беззаперечний геній, найсильніший оператор родини Кудо.

Брати та сестри цього не знали,

Батько може цього не визнавав.

Але дід повинен був знати.

У віці шістнадцяти років, Мінору вже освоїв усю магію родини Кудо.

– Геть, привид.

Мінору виконав атакуючу магію психічного втручання.

У своєму сні, він не мав засобу підтримки магії, натомість він не відчував незручностей під час здійснення магії, навіть якщо у нього не було тіла.

Частинки світла вирвалися з «тіла» Мінору і силою бурі, наче вітер, здули «тіло» Чжоу Гонґцзіня.

У цьому світі два тіла, Мінору та Чжоу Гонґцзіня, були фантомними. Їх розум був у формі ілюзії.

Його не можна здути потоком мисленнєвих часток, на зразок Переривання техніки, але він міг активувати та захиститися магією психічного втручання.

У «тіла» Чжоу Гонґцзіня, відділеного від Мінору, не було кистей. Обидві руки, які занурилися в тіло Мінору, було відрізано до зап’ястя.

– Віддай своє тіло!

І все ж, не злякавшись, Чжоу Гонґцзінь напав на Мінору.

– Хоч це зношене і не слухняне тіло, я не можу його віддати.

Мінору активував наступну магію.

З порожнечі виникли блискавки семи кольорів, які поцілили у фантомне тіло Чжоу Гонґцзіня.

У цьому світі магія активувалася лише однією думкою. Порівняно з реальним світом, Мінору відчував свободу.

– Віддай мені...

Тепер фантомне тіло Чжоу Гонґцзіня місцями обвуглилось, а його прекрасне обличчя покрилося чорнотою і втратило деякі деталі.

– ...Вибач, Чжоу Гонґцзінь. Час це припинити.

Мінору опанував усю магію родини Кудо.

Включаючи магію, пристосовану для створення Ляльки-паразита.

Включаючи техніку лояльності, яка зв’язує паразита.

– Підкорися мені, привид. Стань моєю їжею.

Мінору схопив Чжоу Гонґцзіня й активував магію поневолення духовного тіла.

Звичайна техніка лояльності полягає в тому щоб сплачувати певну ціну за дотримання певних умов.

Ціна, яку сплачують Паразиту це надання запасу мисленнєвих часток необхідних йому.

Умовою була абсолютна покірність. За непокори він буде позбавлений вже поглинених сайонів та шляху поглинання нових.

Ціна яку платив Мінору це проживання в ньому.

Умовою буде те, що той буде поглинутий ним.

Іншими словами, завдяки техніці лояльності Мінору поглинув Чжоу Гонґцзіня.

– ...Хороша робота. Дякую, що поділився знаннями.

Мінору зрозумів, що «приховані знання», пов’язані з «демонами», накопичені Чжоу Гонґцзінем, стали його власними.

Уві сні, Мінору сні посміхнувся «наче янгол».

Посмішка була такою ж прекрасною і зарозумілою, як в ангела, що дивився на землю з небес, і їй бракувало людяності.

◇ ◇ ◇

Тацуя подякував Ушіямі за участь у пресконференції й збирався залишити головний офіс разом з працівниками, які готували конференцію.

Він не збирався зустрічатися з батьком. Він не хотів з ним бачитись і його батько теж цього не хотів.

Здогадки про почуття батька не були помилковими.

Оскільки не підлеглий батька зупинив Тацую на підземний паркінг, куди він, переодягнувшись в роздягальні, прийшов, щоб не потрапити в тенета засобів масової інформації.

Жінка сказала, що є співробітницею Магічної асоціації.

– Це буде довга розмова?

Тацуя не мав поганого ставлення до Магічної асоціації. Він запитав з такою нетерпимістю, бо хотів покинути це місце як найшвидше. Він не недооцінював нюх ЗМІ.

– Я не відніму ваш час.. Я просто хочу отримати вашу відповідь...

Перелякано відповіла працівниця на питання Тацуї. Магічна асоціація відправила не чоловіка, а молоду жінку, можливо, з метою створити у Тацуї гарне враження.

Але очевидно це було неефективно. Схоже вона не мала великого досвіду з чоловіками (не в сексуальному плані), оскільки просто злякалась погляду Тацуї. Якщо співрозмовник не має певних інтересів це лише його образить.

У Тацуї не було хобі, залякувати й насміхатися з жінок, тому йому стало не зручно.

– Тоді, прошу в машину.

Коли він спонукав до цього співробітницю Магічної асоціації не можна сказати, що в цьому не було аспекту помсти.

– Завтра в день?..

Запит Магічної асоціації полягав в тому, щоб в асоціації він зустрівся з Едвардом Кларком, який приїде до Японії.

– Так! У другій половині дня, в зручний для пана Шіби час!

Відчайдушно благала Тацую співробітниця. Дивлячись на неї, здавалося, що вона не вміє поводитись, а не незнайома з чоловіками, іншими словами, у неї, схоже, андрофобія.

З яким наміром Магічна асоціація обрала цю жінку? Це точно була помилка розподілення ролей.

– Це досить не сподівана ситуація.

– Вибачте!

Зараз машина з автопілотом їхала сама, але Тацуя сидів на водійському сидінні, згідно з правилами.

А співробітниця асоціації на пасажирському сидінні, притискаючись до дверей..

Тацуя вирішив швидше закінчити розмову, але не через співчуття, а через її надокучливу поведінку.

– Нічого не поробиш.. Тож о чотирнадцятій у відділені Канто.

– Ви впевнені?

– Я ж не можу відмовитись.

Ці слова були не спробою торгуватися, а справжнім наміром Тацуї.

Едвард Кларк, хоч і не офіційно, попросив про зустріч від імені уряду USNA.

Яким буде результат зустрічі, він вирішив заздалегідь, відмова могла викликати значні дипломатичні проблеми. Тацуя не був ні зарозумілим, ні дитиною, настільки, що міг це ігнорувати.

– Ш-щиро вам дякую!

Перебільшено висловила свої емоції співробітниця.

Не витримавши роздратування від неї, Тацуя зупинив машину на узбіччі дороги й вигнав її з машини.

◇ ◇ ◇

Тацуя поїхав до Першої старшої школи. Спочатку він мав намір їхати прямо зі штаб-квартири FLT. Він не поїхав в об’їзд, але Тацуя відчував, що втратив додатковий час.

За винятком піджака, в решту форми він переодягнувся в роздягальні FLT. Змінивши піджак з ділового костюма на довгий блейзер форми старшокласника в машині, Тацуя замість класу пішов до офісу.

Повідомивши співробітнику офісу, що хоче зустрітися з директором.

Час був близький до опівдня і скоро мала початися обідня перерва.

Якби учень прийшовши до школи у такий час, раптом попросив зустрітися з директором, зазвичай він би отримав догану і був би вигнаний з офісу.

Однак, як і слід було очікувати, співробітники Першої старшої знали обставини Тацуї. У нинішній ситуації, дивно було б, якби вони не знали.

Директор випадково опинився вільним чи став вільним, почувши про його візит. Тацую миттєво відвели до кабінету директора.

– Дякую, що знайшли час, попри раптовість.

Перш за все, Тацуя ввічливо подякував йому.

– Я бачив трансляцію.

З іншого боку, директор Момояма сам почав розмову.

– То ти відмовився від участі в проєкті «Діона», бо в тебе на думці було те, про що ти розповів сьогодні?

Однак, коли Момояма запитав про це, самому Тацуї стало легше говорити.

– Вірно.

– Проєкт магічної установки «Магічного зоряного реактора»...Чи є якась коротка назва?

– Беручи до уваги план розташування установки, «План видобутку морських ресурсів та виведення шкідливих речовин у прибережній зоні Тихого океану Зоряним реактором», неофіційна назва Extract both useful and harmful Substances from the Coastal Area of the Pacific using Electricity generated by Stellar-generator, скорочено, проєкт ESCAPES.

– Ескапе? Цю назву не можна використовувати офіційно.

Момояма швидко зрозумів, що ця назва має на увазі втечу магів від долі військового.

– Так. Тому на пресконференції він був названий проєктом енергетичної установки на основі Магічного Зоряного Реактора.

– Хм… Тож наскільки просунувся твій проєкт?

Глядячи на Тацую, що стояв перед його столом, запитав Момояма, більшість учнів, що там стоять, відповідають тремтячим голосом.

– Ми вже переходимо до реалізації. Це не ідеальна відмовка для уникнення проєкту «Діона».

Момояма і підозрював, що це відмовка від участі у проєкті «Діона». – ...Вірю.

Саме слово «вірю» не означало, що він вірив насправді, але Момояма все одно сказав це Тацуї.

– Дуже дякую. Цього разу, хоч і не безпосереднього, оголошено про відмову про неучасть у проєкті «Діона», умови звільнення від занять...

– Звільнення від занять залишається.

Перервав Тацую Момояма.

– Я гарантую тобі статус випускника. І рекомендацію до Магічного Університету. Тож тобі слід зосередитись на розвитку проєкту ESCAPES.

– ...Ви впевнені?

Тацуя не міг не відчути підозри до слів Момоями.

Звільнення від занять було дано Тацуї, під тиском USNA, щоб він взяв участь в проєкті Діона. Тепер, коли він відмовився від участі, Момояма більше не повинен був ставитися до Тацуї особливо.

– Я бачив проєкт «Діона», як значущий, який дає магам почесний спосіб життя. Тож я закликав тебе приєднатися.

Момояма стверджував, що він би не ставився до Тацуї особливо, лише через тиск з боку USNA. Тацуя не знав чи це правда, чи намагання замаскувати сором, через те що він піддався політичному тиску.

– І цього разу я відчуваю, що проєкт ESCAPES, про який ти оголосив, також має значення для претензії магів на мирне життя. Я оцінюю, що його соціальне значення не поступається проєкту «Діона». Тому нема потреби змінювати ставлення до тебе.

– …Дуже вам дякуємо.

Навіть після цих пояснень, він все ще не міг зрозуміти справжніх намірів Момоями, але Тацуя подякував йому за його нібито оцінку.

– Удачі.

Уклонившись на заохочування Момоями, Тацуя залишив кабінет директора.

◇ ◇ ◇

Коли Тацуя залишив кабінет, до обіду залишалося менше десяти хвилин.

Спочатку він планував відразу повернутись до Ідзу, але трохи повагавшись, Тацуя прийняв рішення і рушив до кімнати студентської ради.

Пройшовши маршрутом, щоб його не помітили з класів де йшли уроки, він дістався до найдальшої кімнати на четвертому поверсі.

Його Id-ключ без проблем відкрив замок.

Він не так і давно не бував тут. Тацуя не відчув ностальгії, і як завжди сів на своє місце та запустив термінал.

Перевірив виконання роботи. Міюкі з колегами без будь-яких зволікань виконували роботу.

Після тривалої відсутності, він відволікся на справи не пов’язані з роботою, і незабаром настала обідня перерва.

Однак Міюкі та компанія прийдуть лише після обіду. Так думав Тацуя, але всупереч його очікуванням, Міюкі прийшла зовсім скоро.

– Старший брат, ні шановний Тацуя.

– Пан Тацуя?

Бурхливо відреагувала не лише Міюкі. Навіть Хонока, Шізуку, яка не є членом студентської ради, та Ідзумі, Касумі та Мінамі, які навчаються в різних аудиторіях прийшли до кімнати студентської ради майже одночасно.

– Ми бачились не так давно.

Сьогодні п’ятниця. Востаннє, ми зустрічалися в школі у понеділок, біля шкільних воріт. Не було впевненості, що привітання давно не бачились підходило.

Він розмовляв з Міюкі по відеофону, щовечора, тому точно, що «давно не бачилися» не підходить.

– ...Ви прийшли до школи, щоб повідомити про сьогоднішню пресконференцію?

Міюкі відразу оговталась від потрясіння в раптово вгадала правильну відповідь.

– Саме так. Ти вгадала?

– Я чула про пресконференцію, тож припустила, що так і є...

Як і сказала Міюкі, сьогодні їй повідомили про проведення пресконференції.

– Так. Я щойно розмовляв з директором. Навіть якщо я відмовився від участі у проєкті «Діона», звільнення від занять залишається.

– Ось як.

– …А що ви тут усі робите?

Не тільки Міюкі, але й Хонока, чомусь нервувала.

Здавалося їм було незручно. Таке враження склалося у Тацуї.

У кімнаті студентської ради зібралися Міюкі, Хонока, Шізуку, Ідзумі Касумі та Мінамі. За винятком Тацуї, що прийшов раніше, усі були дівчатами. Можливо, вони хотіли обговорити, щось дівоче.

– Ні, це... Ми думали подивитися тут пресконференцію пана Тацуї.

– ...Зрозуміло.

Пресконференція Тацуї відбувалась в час уроків. Відповідальні учні не можуть дивитися прямі трансляції в реальному часі.

Міюкі, яка знала про сьогоднішню пресконференцію, ймовірно, записала трансляцію на сервер кімнати студентської ради. Канал з новинами в області магії, мав контракти на трансляцію в школах.

– Я піду до бібліотеки, тож, зателефонуйте мені коли йтимете додому.

Навіть Тацуї було не зручно дивитися свою пресконференцію по телевізору.

Рятуючись від цього, він залишив кімнату студентської ради.

◇ ◇ ◇

Після уроків, Тацуя зустрівся з друзями в шкільному кафетерії. Не лише з Міюкі та тими кого бачив в кімнаті студентської ради, а й рештою їх звичної компанії. Сьогодні він приїхав на машині, тож вони не могли скористатися кав’ярнею, що розташовувалась на шляху до школи.

Погляди учнів з усіх сторін дратували. Але сьогодні нічого не поробиш. Запис пресконференції Тацуї транслювався не лише в кімнаті студентської ради. Його показували навіть на великому екрані в їдальні. Багато студентів записали та переглядали її на своїх терміналах. Вона була центром уваги.

– Тацуя, я бачив.

Природно, що його друзі теж бачили.

– Приєднуюсь до цього дурня.

– Пане Тацуя, лише ви таке могли придумати.

– Думаю, це справді дивовижно. Я б не зміг такого придумати.

Після Лео висловились Еріка, Мідзукі та Мікіхіко. Колишні однокласники були більш відкритими, ніж члени студентської ради.

Можливо тому, що у них не було зайвих емоцій.

Будівництво заводу з виробництва енергії, з використанням зоряної печі. Тацуя. Чи немає якоїсь простішої для вимови назви на зразок абревіатури.

Лео запитав приблизно теж, що й директор Момояма. Можливо про це думало багато людей.

– Неофіційно, але абревіатура проєкту ESCAPES.

- Ескапес? Що це значить?

– Extract both useful and harmful Substances from the Coastal Area of the Pacific using Electricity generated by Stellar-generator、 «E» від Extract、 «S» від Substances、 «C» та «A» від Coastal Area、 «P» від Pacific、 «E» від Electricity、і «S» від Stellar разом ESCAPES. Це абревіатура від «Видобуток морських ресурсів та видалення шкідливих речовин у прибережній зоні Тихого океану Зоряним реактором».

– Ха-ха... Думаю, ESCAPE відповідає цьому слову.

– Правильно.

Лео як завжди продемонстрував, здавалося б, не властиву йому кмітливість.

– Від чого тікаємо?

– Від військового використання

Слова Тацуї змусили Лео, який до цього радісно посміхався, стати серйозним.

– ...Навіть так?

Лео був нащадком мага з модифікованим тілом, розробленого як зброя. Він чітко розумів, «втеча від військового використання» - це «втеча від долі мага бути змушеним стати зброєю».

Не лише Лео. Так само виглядала і Мінамі, що була нащадком модифікованого мага, розробленого як зброя, інші з компанії також мали незвичні обличчя. Зокрема, Хонока, Касумі та Ідзумі, які, ймовірно були генетично модифіковані в поколінні батьків чи дідів, мали напружену міміку.

– Саме так.

Тацуя не приховував свого наміру. Не було сенсу приховувати, друзі й так здогадалися б.

– Якби там не було, ти повинен досягти успіху.

Сумним тоном сказав Тацуї Мікіхіко.

– Все в порядку, це ж Тацуя-кун.

Радісно сказала Еріка, щоб змінити атмосферу.

Це розслабило обличчя присутніх.

– Так. Якщо це пан Тацуя, все буде добре

– Ти сказав, що почали обирати місце, але коли ви насправді зможете почати будівництво?

Слідом за словами Хоноки, що були ближчі до віри, ніж до довіри, Мідзукі запитала про конкретні строки.

– Проєкт вже розпочали.

– Е-е? Тоді як щодо школи?

– Я звільнений від занять як і раніше, але я повернуся до школи, коли все ще трохи заспокоїться.

З легкою посмішкою відповів Тацуя Мідзукі, що дивилася з округленими очима.

– Правда. Як добре...

Перебільшено, з полегшенням зітхнула Хонока. Цей жест викликав у всіх, включаючи, молодшокласників посмішку.

– Пан Тацуя.

Звернулася до Тацуї Шізуку, що сиділа поряд з Хонокою.

– Що?

– Мій батько хоче зустрітися.

Касумі округлила очі від слів Шізуку. Не важко здогадатися в чому було непорозуміння, але сенс звісно був іншим..

– Гадаю, що це з приводу проєкту.

– Зрозуміло... Коли я повинен потурбувати вас?

Тацуя відразу здогадався, що тут приклав руку Тодоу. Однак не показав цього на обличчі, а просто з серйозним виразом запитав Шізуку.

– Він буде радий бачити вас в неділю.

– О котрій?

Конкретного часу не встановлено.

– Тоді чи можу я потурбувати вас в день?

– Гадаю, підійде. Я зателефоную, якщо будуть незручні обставини.

– Так, прошу.

Таким чином, ця звичайна перерва на каву стала несподівано значущою для Тацуї.

◇ ◇ ◇

Зрештою, Тацуя не поїхав на віллу в Ідзу, а повернувся до нового будинку в Тьофу.

Завтра він має зустрітися з Едвардом Кларком у філії Магічної асоціації в Канто, а післязавтра він повинен відвідати будинок Шізуку. Повертатися в Ідзу було не ефективно.

Тацуя вперше ночуватиме в будинку в Тьофу. Цей факт більше схвилював Міюкі, а не Тацую. Ні, якщо бути точним, Тацуя зовсім не хвилювався, а Міюкі єдина хвилювалась.

– Шановний Тацуя, шановна Міюкі, прошу вибачення..

О, відпочивай.

– Доброї ночі, Мінамі.

Весь верхній поверх будівлі був резиденцією Тацуї та співмешканок, але структура відповідала звичайним кондомініумам, з окремими входами.

До апартаментів де жили Тацуя та Міюкі та апартаментів де мешкала Мінамі. ...Іншими словами, Мінамі змінила роботу з «покоївки що живе в родині» на «покоївку за викликом».

Тобто Тацуя та Міюкі, вночі, залишаться в помешканні на самоті. Схоже, через це Міюкі в не могла впоратись з хвилюванням..

– Старший брат.

Вона змінила звернення до Тацуї на «Старший брат», відразу як вони сіли в машину з автопілотом і поблизу залишилися лише свої. Але це почалося не сьогодні. Вона постійно називала його так в телефонних розмовах. Виконуючи те, що сказала в суботу увечері на віллі в Ідзу.

Можливо, сама не усвідомлювала виконання своїх слів. Як сказала Міюкі, для неї називати його «старший брат» найбільш природно. З того дня на Окінаві, влітку, п’ять років тому.

– Йдіть у ванну першим.

– Добре.

Рекомендація Міюкі прийняти ванну, після того, як Мінамі повернулась до себе, не була результатом їх суперечки, хто займатиметься домашніми справами.

Ванна була повністю автоматичною, від миття до наповнення гарячою водою.

Так само було і в їх попередньому будинку. Цей будинок був більш автоматизований. Митися можна було навіть рукою не ворухнувши. Тацуя зрозумів це, як тільки увійшов до ванної.

Тацуя короткий час серйозно розмірковував чи не простіше скористатися «людською пральною машиною» (повністю автоматичною душовою кабінкою), але ванна кімната була розкішною і мала велику як саму ванну, так і зону для миття. Тому він вирішив вимити тіло традиційно.

Ну хоча це було «традиційно», тут і там все було автоматизовано.

– Душ.

Помивши волосся, не доводилося намацувати рукою, щоб знайти душову лійку. Просто після голосової команди, в потрібному місці лилася гаряча вода.

Коли він змив шампунь і потягнувся за мочалкою, щоб вимити тіло, Тацуя відчув як позаду, за дверима ванної наблизилась людина.

Він не відчув якоїсь особливої напруги.

Навіть якщо він був повернутий спиною, Тацуї було зрозуміло що там стоїть Міюкі, настільки наче він бачив це неозброєним оком.

– Старший брат.

Тим хто нервував була Міюкі. В голосі, яким вона звернулася, також було вагання.

– Що сталося?

Але він не мав уявлення чому. Ні, він не розумів причини розмовляти з ним поки він приймає ванну.

– ...Давайте я потру вам спину.

– Що?

Слова Міюкі було важко розчути. Не те щоб він не міг зрозуміти слів Міюкі.

Він не хотів розуміти.

Помити спину?

Хто?

Кому?

Дуже рідко Тацуя був настільки розгублений, що втратити здатність думати.

– Я помию вам спину.

Можливо, втративши терпимість, не отримавши відповіді, або побачивши шанс, не почувши відмову, Міюкі відчинила двері ванної.

Тацуя сильно пошкодував, що не замкнув двері.

Однак запізно.

Він чув кроки Міюкі.

Він вже не міг озирнутися.

На щастя, він зміг швидко дотягнутися до рушника.

Йому вдалося прикрити лише ту частину, що була нижче талії.

Ознаки Міюкі наблизилися.

Він не знав в якому вона зараз вигляді.

Замислившись на мить, якби було дзеркало, Тацуя поспіхом відмовився від цієї думку.

Ні, насправді було. Дзеркало.

Перед Тацуєю. Але зараз воно було закрите шторкою.

Тацуї пощастило, що він не має звички приймати ванну дивлячись в дзеркало.

– Перепрошую, Старший брате..

Біла рука Міюкі протягнулася збоку обличчя Тацуї на перед і взяла мочалку.

На мить її груди торкнулися його спини.

Тацуя відчув полегшення, хоч трохи, замість оголеної шкіри він відчув їх через рушник.

До спини притиснули намилену губку.

По спині повзали не лише губка, ай стрункі пальці Міюкі.

– Міюкі, чому ти раптово зробила щось подібне?

Нарешті, не в змозі мовчати, не озираючись, запитав Тацуя.

– Я спричиняю незручності...?

– Ні, жодних незручностей.

Правда в тому, що йому було дуже складно. Однак Тацуя розумів, що йому зараз не слід про це говорити.

– Добре …

Плачучий голос, прихований посмішкою, Міюкі, говорив, що якби він помилився, це була б катастрофа.

– ...Але спини буде достатньо.

Пальці Міюкі на його спині злегка затремтіли.

– Я хотіла б ще трохи побути з вами.

ЇЇ голос також тремтів від страху.

– Останнім часом, я не можу побути з вами... Хіба це погано?

Прошепотіла Міюкі солодким голосом.

Солодкі слова.

– ...Ні.

Тацуя пробурмотів, наче зачарований і під контролем.

Чи було це чиєсь захоплення, але ванна в новому домі була у двічі довша, за домашню ванну.

Тацуя і Міюкі сіли у ванну разом. ...Спиною до спини.

Ні, Тацуя, ні Міюкі не мали сміливості повернутися лицем.

Незалежно від того, що вона не була маленькою, місця для двох людей було замало. Зріст Тацуї був понад сто вісімдесят сантиметрів, а Міюкі була вищою за середньостатистичну жінку. Тай, у випадку Міюкі, ноги були довші, ніж у японок.

У ванній, обоє скинули рушники. Тацуя не міг заспокоїтися через оголену шкіру, що торкалася його спини, а у Міюкі було червоне обличчя не лише від гарячої води.

– ...Старший брат. Як довго ви залишатиметесь тут?

Запитала Міюкі, примушуючи голос звучати як завжди.

– Я повернусь до Ідзу в неділю, ввечері.

Голос Тацуї був досить твердим.

– Все ж... Хіба не можна повертатися до Першої старшої.

– Я не знаю, як поводитимуться USNA чи Новий Радянський Союз. Треба бути уважнішим.

– Ось як...

Пробурмотіла Міюкі, тоном, який не міг приховати розчарування. Але вона не сказала «повертайтесь скоріше».

– Тоді... Можна, я відвідаю вас в Ідзу.

– Звісно. Буду радий тебе бачити, якщо це не заважатиме навчанню.

– Ах. Старший брате, ви як мій опікун?

– Хіба старший брат не може бути опікуном. Навіть наречений, за сумісництвом, може бути опікуном.

Міюкі невимушено хихикнула, на поганий жарт Тацуї.

– Так. Я можу покластися лише на старшого брата.

– Покладись на мене.

Слова Міюкі мали гіркий підтекст, «батько в мене не надійний», але Тацуя удав, що не помітив цього.

Через це Міюкі було б боляче.

– В неділю... Можна я поїду з вами до Шізуку додому?

– Вірно... Було б краще, що б Міюкі теж була присутня.

Міюкі трохи здивувалась, бо тон Тацуї раптом став серйозним.

– Це означає... Я повинна бути присутньою на переговорах з батьком Шізуку, вірно?

– Привітатися зі спонсором справи, яка може стати роботою всього нашого життя. Було б краще разом.

«Робота нашого життя». Міюкі не могла зрозуміти сенс неправильно.

– Так, старший брат...

Кивнула Міюкі, на межі занурення в гарячу воду.

– … Міюкі? Ти в порядку?

З жахом запитав Тацуя, бо відчуття спини Міюкі, до якої він лише ледве торкався, раптово посилилося.

Міюкі навалилась на Тацую.

Якщо вона це робить навмисно, можна лише гірко посміхнутися, хоч це вже трохи занадто для жарту.

Але, якщо це не було навмисно?

– ...Що значить в порядку?..

Голос Міюкі, яким вона дала відповідь Тацуї, звучав дещо розм’яклим.

«Це не добре».

Подумав Тацуя. Невже Міюкі розморило в гарячій воді.

– Міюкі тобі краще вилізти.

– ...Так, правильно...

На застереження Тацуї, Міюкі просто погодилась невпевненим тоном. Без жодних ознак руху.

«...Що робити?»

Нести оголену Міюкі це вже крайній випадок.

Навіть якщо покликати на допомогу Мінамі, він повинен спочатку вибратися з ванни. У такому положенні, важко вилізти з ванни, не торкнувшись Міюкі, і, втративши підтримку, вона може потонути в гарячій воді.

Тацуя, можна сказати, розгубився.

Через більше ніж хвилину вагань, він відчинив отвір для зливу води.

...На щастя, цього дня ні Тацуя, ні Міюкі не застудилися від холодної води.