Ранок понеділка, другого тижня нового семестру.
– Доброго ранку.
Увійшовши до класу другого «E», Тацуя, як зазвичай, отримав ранкове привітання Мідзукі, що сиділа по сусідству.
– Доброго ранку, Мідзукі.
На відповідь Тацуї, Мідзукі посміхнулася. Однак посмішка була трохи незграбною.
Якби вона була природною, Тацуя, мабуть, подумав би, що запахло паленим.
Він був вдячний своїм друзям за те, що вони намагаються недбало посміхатися, навіть якщо змушують себе.
Тацуя вважав, що якби був на місці Мідзукі, то хотів би бути подалі від такої підозрілої людини, як він. Мідзукі не знайома з магічним світом. Тому неймовірно жахлива репутація Йотсуби має надзвичайно сильно лякати її. Мало того, підозріла особа, яка майже два роки приховувала свою особистість. І все-таки звичайна дівчина, як Мідзукі, намагається поводитися з ним як з другом. Тацуя не був настільки не чуттєвим, щоб сприймати це як належне.
З ледь помітною посмішкою на губах, він сів на своє місце.
Як тільки він сів, вікно зі сторони коридору, прямо біля Тацуї шумно відчинилося.
– Доброго ранку, Тацуя-кун.
– Доброго ранку, Еріко.
Через вікно його привітала Еріка. Сьогодні вона була без Лео. Але Тацуя цього не зазначив. Він пам’ятав, як раніше Еріка лаяла: «не роби нас парочкою». До того ж Вона та Лео не зустрічалися. Не дивно, вони не були разом.
– Доброго ранку, Мідзукі!
– Доброго ранку, Еріка-чан.
Еріка з посмішкою, що нагадувала весняне сонце, задоволено кивнула Мідзукі.
Це свідчило, що саме втручання Еріки змінило ставлення Мідзукі.
– Щось сталося, Еріка? У тебе гарний настрій.
Наважився запитати Тацуя.
– Е, нічого.
Відповіла Еріка, як він і передбачав.
◇ ◇ ◇
Після ранкового заняття, Міюкі підвелася і попрямувала до корпусу практичних занять, де зустрілася з Тацуєю. У приміщенні для практичних занять також була зала нарад для групових бойових інструктажів. В останні кілька днів, це було місце для обіду.
Минув майже тиждень, від коли вони почали обідати, уникаючи уваги громадськості. Їй було приємно побути наодинці з Тацуєю, але Міюкі почувалася трохи самотньою, здавалося вона усвідомлювала неблагопристойність їх стосунків.
– Міюкі.
Хай там як, Міюкі що квапилася вийти, щоб не змушувати Тацую чекати, гукнули заду.
– ...Хонока, щось сталося?
До неї звернулася Хонока.
Вона мала напружений вигляд.
Міюкі, маючи звичайний вираз обличчя, насправді нервувала. Минув майже тиждень, відтоді як вона обмінювалася словами з Хонокою, за винятком, паперових справ.
Ні, по правді кажучи, увесь другий «A», затаївши дихання, стежив за Міюкі та Хонокою, що дивилися одна на одну.
– О, час обіду, так? Ти не підеш до кімнати студентської ради?
Міюкі не змогла відразу відреагувати. Вона сама хотіла помиритися, але не очікувала, що Хонока підійде до неї.
– Можна я піду з вами?
Запитала збоку Шізуку, до того, як розгублений стан Міюкі став неприроднім, по прикладу, трактувався б як відмова. Ці слова були порятунком для Міюкі та Хоноки.
– Так можна.
Міюкі зі сліпучою посмішкою кивнула Хоноці та Шізуку.
На той час, коли Тацуя, з яким зв’язалися через мобільний термінал, увійшов до кімнати студентської ради, Міюкі, Хонока та Шізуку вже сиділи на місцях.
Однак, жодна з них ще не підняла палички. Міюкі не відкрила кришку ланч-боксу, а перед Хонокою та Шізуку нічого не стояло.
– Старший брате, ми чекали на вас.
– Пан Тацуя, сюди, будь ласка.
Міюкі та Хонока підвелися і запропонували Тацуї сісти. На місце поруч з Міюкі, навпроти Хоноки. Шізуку також встала, але пішла до столового сервера і дістала таці, що підтримувалися в теплі, для двох людей.
Четвірка гармонічно приступила до страв. Теми до столу пропонували лише Хонока і Шізуку, а Тацуя та його супутниця не піднімали ту тему. Здавалося, що Хонока і Шізуку уникали теми родини Йотсуба.
Тільки після того, як Тацуя та Міюкі повернули ланч-бокси у додаткову сумку, а Хонока з Шізуку повернули таці до столового сервера і коли Міюкі усім, включаючи себе, роздала чай, мирна атмосфера змінилась.
– Міюкі.
Підвівшись, звернулась до неї Хонока з напруженням на обличчі та в голосі.
– Так?
Міюкі також прибрала посмішку і з серйозним обличчям подивилася на Хоноку.
Шізуку дивилася на їхні профілі.
Тацуя поруч з Міюкі, також спостерігав за ними.
– Ем... Ем. Я...
Хонока з усіх сил намагалася видавити слова.
Міюкі чекала, ні на секунду не відводячи від неї погляду.
– Я не здамся!
Міюкі, Тацуя та Шізуку дивилися на Хоноку. Щоб переконатися в намірах Хоноки. Щоб побачити її рішучість.
– Я не відмовлюся від пана Тацуї!
Хонока не злякалася важкого погляду і сказала усе без запинки.
– Я не можу відступити.
Миттєво відповіла Міюкі.
Потім граціозно встала і простягнула праву руку Хоноці.
Рука була у жесті рукостискання.
– Я не відступлю.
Потиснула руку Міюкі Хонока. Її обличчя було сповнене бойовим духом.
Міюкі посміхнувся. Усміхнене обличчя з «приємною посмішкою», наповненою сильним духом.
Тацуя намагався гірко посміхнувся і виглядав так, наче зазнав поразки. Дві дівчини оголосили про своє суперництво. Природно, що він не знав, як себе поводити.
А Шізуку була більш невиразною, ніж зазвичай. Ні, вона не завжди невиразна, бо її вираз практично не змінюється. Зараз вони свідомо зникли.
По правді кажучи, Шізуку все ще хотіла, щоб Хонока негайно відмовилась від Тацуї. Однак та вирішила змагатися з Міюкі за його серце. Думаючи про тяжку тернисту дорогу, Шізуку відчайдушно стримувала обличчя, що ось-ось мало скривитися.
◇ ◇ ◇
Після занять, в кімнаті студентської ради, в перше за довгий час панувала дружня атмосфера. Ідзумі та Мінамі чутливо відчули зміну, але жодна з них не була дівчиною, що лізе в чужі справи. Їх міміка та жести показували, що вони відчули полегшення, від того що атмосфера була менш напруженою, ніж раніше.
Однак не всі люди могли бути уважними до цього. У старшій школі таких, скоріше, меншість.
– Ей, Ідзумі. Хіба атмосфера не інша?
Трохи заголосно потай запитала у неї Касумі, що піднялася по прямих сходах, коли майже прийшов час закриття воріт.
– Ось як? Усе як завжди, Касумі-чан.
Відповіла Ідзумі з непереборною силою в ніжних очах.
Касумі, яка, очевидно, зрозуміла, що розгнівала Ідзумі, кивнула і вирішила не торкатися цієї теми, не розуміючи причини цього.
– Що? ...О, зрозуміло.
Реакція Мікіхіко, що також прийшов зі штабу дисциплінарного комітету, була дещо обережнішою, ніж Касумі.
– Що саме?
Особливо, коли до нього звернувся Тацуя.
– Ні, нічого.
Він відповів таким же тоном, як і перед зимовими канікулами. ...На відміну від минулого тижня.
Тацуя подумав, що Еріка могла нагримати на того, але звісно, цього не сказав.
Однак його вуста неминуче здригнулися.
– Щось сталося, Тацуя? Це було щось хороше?
– Ну. Але це дрібниця.
Так це була дріб’язкова справа. Але це безумовно, «хороша річ». Для Міюкі та для нього.
Дійшовши до цього висновку, він перемкнувся на іншу думку.
– Краще покажи мені сьогоднішній звіт.
– Так, ось. У школі немає особливих проблем.
Тацуя швидко глянув на електронний папір переданий Мікіхіко й увів ключ підтвердження, знак завірення студентською радою.
– Чи є проблеми поза школою?
Поцікавився він у Мікіхіко повертаючи електронний папір. Він звернув увагу, що той додав уточнення «в школі».
– Так... Зросла кількість учнів, що помітили спостереження чи стеження за собою.
– Сталкери?
Для Тацуї це була несподівана новина. Останнім часом він так був зайнятий своїми справами, тож стежив лише за речами близькими до себе.
– Це сталкери, але... Здається це група «гуманістів».
– Хочеш сказати, на наших учнів націлились група антимагів?
В очах Тацуя спалахнуло різке світло.
Очі Міюкі та Хоноки, що базікали, готуючись повертатися додому, також були націлені на Мікіхіко.
– Здається, жодного студента не торкалися і не погрожували. Однак, почали з’являтися студенти, яких образили вербально.
Прикрим тоном відповів на запитання Тацуї Мікіхіко.
– Мінамі-чан.
Гукнула Міюкі та повернулася в крісло президента студентської ради.
– Так, президент.
Мінамі підвелася і збиралася стати перед Міюкі. Однак, Міюкі зупинила її, поглядом.
– Чи відомо студентській раді про те, про що говорить голова дисциплінарного комітету?
– Будь ласка, зачекайте хвилинку.
У відповідь на запитання Міюкі, Мінамі ввімкнула настільний термінал, який вже вимкнула. На відміну від інформаційних пристроїв півстоліття тому, час, необхідний для запуску дорівнював нулю. На екрані відразу з’явився робочий стіл.
Мінамі ввела параметри пошуку і зачитала відображені результати.
– Загалом є тридцять вісім випадків, двадцять чотири особи зверталися до студентської ради. Про те й інше повідомлено в поліцію, але про результати з конкретними затриманнями не повідомляли.
– Вони пустили це напризволяще.
Підвищила голос Хонока, наче не могла повірити в те, що говорила Мінамі.
– Важко розбиратися лише з образливими словами.
Зітхаючи відповіла Шізука.
– Якби там не було, досить важко довести випадки переслідування.
Так само розчаровано пробурмотів Мікіхіко.
Таких очевидних ворогів, як в інциденті в Йокогамі, можна контратакувати та розгромити. Однак ніяким чином не можна протидіяти туманним атакам тих хто розчинився серед добропорядних громадян. Якщо поворухнути хоч пальцем це стане злочином. Перш за все, не можливо визначити, хто є ворогом, не кажучи вже про того, кого слід перемогти.
– Потрібно попередити усіх учнів. Бути обережними до прямих нападів і не стати негідником через перевищення межі самооборони, щоб не стати злочинцем.
– Зрозуміла. Я негайно з цим впораюсь.
Відповіла Міюкі на стурбовані слова Тацуї.
◇ ◇ ◇
Субота, дев›ятнадцятого січня. Другі вихідні нового семестру.
Ранкові заняття закінчилися, і настав час клубних заходів і діяльності комітетів.
Перед цим, Касумі та Ідзумі прийшли до їдальні, щоб підкріпитися. Ідзумі хотіла пообідати з Міюкі в кімнаті студентської ради, але не змогла встояти перед наполегливістю Касумі: «давай іноді обідати разом».
Касумі та Ідзумі були популярними серед учнів першого року. Ні, вони були дуже популярними серед учнів, як другого та третього року, але серед першого року вони були особливо популярними. Вони не з того типу, про кого потрібно постійно турбуватися, тому вони не пов’язані з поняттями, як «Армія Касумі» чи «Гвардія Ідзумі» і, разом з тим, не були пов›язані з конфліктними фракціями, що шанували всіх як «ідолів». У цьому відношенні вони різко контрастували з Такумою, який, завдяки своїй хорошій турботі, формував «Фракцію Шіппо».
Тож оскільки не було конкретного оточення, було нескладно залишитися на самоті. Натомість навколо них, один за одним, збиралися першокурсники з тацями.
Характерним також було те, що серед цих учнів, більшість були дівчатами. Однак це не означало, що хлопці боялися до них підступитися, як до Міюкі, а те що їх любили як талісманів.
Таким чином, хоча навколо було багато людей, але ніхто особливо не заважав їх розмові. У такій обстановці, поїдаючи темпуру собу, вони вели відверті розмови.
Ідзумі відповідала своєму образу, але й Касумі також їла охайно. Розрізаючи оладки на шматочки на один укус і елегантно клала їх до рота. Вони не розмовляли з набитим ротом, тому розмова була досить повільною. Мабуть, було важко зрозуміти нитку розмови між цими двома під час спокійного обіду.
– Атмосфера в школі за останні два-три дні значно заспокоїлась.
– Ти про чутки про Міюкі-семпай та Шібу-семпая? Не слід турбуватися про настирливість таких плебеїв.
– ...«Плебеї» це хто?
– Це низькі та невиховані люди.
– О, іншими словами, вони не дотримуються манер через свою допитливість?
– Одним словом, так і є.
– Тоді так треба було і сказати.
– Я не хочу називати старших учнів та однокласників «сміттям». Тому що хочу вірити, що всі наші учні — пані та джентльмени.
– Я теж так думаю. Швидше, я думаю, що те як ти це кажеш Ідзумі, звучить жорстокіше.
– Це не так, Касумі-чан. Я думаю, що їх справжня натура не підла, просто іноді, вони захоплюються вульгарною цікавістю.
З незворушним обличчям сказала Ідзумі, беручи з таці маленьку мисочку з рисом (До слова, в меню шкільної їдальні Першої старшої були великі середні та малі порції).
– Не думаю, що тобі потрібно приховувати свої справжні думки, за складними словами.
Потайки пробурмотіла Касумі, поки очі й увага Ідзумі були зосереджені на її занятті. Якщо іноді таким чином не випускати пар, розмова з Ідзумі стане нестерпною, лише тому, що вона знала справжню природу своєї сестри-близнючки.
– Касумі-чан, ти щось сказала?
Однак вона поквапилась, і Ідзумі відірвала палички від чаші.
– Я нічого не казала.
Відповіла Касумі й, як і Ідзумі, взяла свою миску.
Касумі потягнула собу трохи швидше, ніж Ідзумі. Насупившись на таку реакцію сестри-близнючки, Ідзумі також почала рухати паличками.
Касумі, якій вдалося придумати нову тему своїм маневром, звернулася до Ідзумі, так, ніби нічого не сталося.
– До речі, що до враження від кімнати студентської ради? Наскільки я бачила, здається, там все мирно.
– Хоча вони трохи старші від нас, гадаю вони дорослі люди.
Відповіла Ідзумі, тоном що не містив лестощів.
– Зокрема, у Мітсуї-семпай може бути багато над чим слід подумати... Чудово, що Міюкі-семпай і Шіба-семпай поводяться весело
– Хм... Ну, здається, президент також скромна за ступенем липкості до Шіби-семпая, тож, мабуть, вона обережна.
Ідзумі насупилася на слово «липкості», але Касумі мала рацію, тому вона не могла скаржитися.
– Я впевнена, якими не були близькими друзі, не дбаючи один про одного, стосунки не будуть добрими.
– Близькі друзі також повинні бути ввічливими, так?
– Так. Здається, є багато людей, які не настільки близькі один до одного, але кидають свої недоброзичливі погляди й підхоплюють безвідповідальні чутки, це може бути неминуче, якщо атмосфера погіршиться.
Ідзумі зробила коротку паузу і ніби щось пригадала, додала.
– Це в загальному.
Однокласники, що слухали розмову між Касумі та Ідзумі, знітилися.
◇ ◇ ◇
Приблизно в той же час, їдальня кафедри Магічного Університету також була переповнена студентами, хоча в них було менше вільного часу.
Серед них також були й вільні слухачі, курсанти Академії Сил Самооборони. Одна зі студенток, що тут знаходилася, також була магом, яка проходила підготовку магічного офіцера в Академії оборони. Однак, просто подивившись на неї, ви не впізнали б в ній курсанта Національної академії оборони. Її яскраве усміхнене обличчя не відрізняло її від студентки загального університету, не кажучи вже про студентку Магічного Університету.
– Досить, Марі! Не треба так сміятися!
– Вибач. Ні, Маюмі, з ним...
Вибачилася вільна слухачка, колишня голова дисциплінарного комітету Першої старшої школи, Ватанабе Марі, плечі якої все ще тряслись. Навпроти неї, Саєгуса Маюмі, колишній президент студентської ради Першої старшої школи, дивилася на неї з яскраво червоним обличчям.
Воно стало червоним не від гніву, а сорому. Навіть якщо поглянути їй в очі, в них збиралися сльози, а зовсім не погроза.
– Досить!
– Ні, я справді вибачаюсь.
Зрештою, Марі припинилася сміятися, коли Маюмі, надувшись, відвернулася.
– Однак голова родина Саєгуса хоче одружити тебе та Тацую-куна.
– Заручити! – Не одружити!
Відвернувшись та склавши руки, причепилася до слів Марі Маюмі.
Природно, Марі дивувалася: «Яка різниця?», але вирішила залишити ці слова при собі.
– То чому ми говоримо про твої заручини з Тацуєю-куном?
На відміну від Академії оборони, Магічний університет гнучкіший з часом. Але навіть попри це, час для обіду був обмеженим. Тому, Марі вирішила прискорити розмову.
– Ти теж знаєш цю новину?
Маюмі, яка спочатку хотіла вислухати скарги, перейшла до цієї теми. Можливо, усвідомивши, що якщо вона продовжить опиратися, час вийде, вона знову повернула обличчя назад.
– Ти стосовно родини Йотсуба? Не можу сказати, що це було несподівано, чи що я цього очікувала, але у будь-якому разі, я здивувалася.
У цьому випадку несподівано чи очікувано було зовсім різні речі, але Маюмі не запитала «Як це?». Тому що вона відчувала те саме, що і Марі.
– Марі, як багато ти знаєш?
– Як багато... Ці брат і сестра є прямими нащадками родини Йотсуба, Шіба була призначена наступною головою Йотсуби, а Тацуя-кун став нареченим Шіби, вірно? Чи це не все?
Здивовано запитала Марі, на що Маюмі, заплющивши очі, похитала головою.
– Зрештою, це все що відомо. Власне, ця історія має продовження.
Маюмі нахилилася над столом.
Марі зацікавилася і наблизилася ближче.
– На наступний день після того, як сім’я Йотсуба оголосила про заручини Тацуї-куну та пані Міюкі, сім’я Ічідзьо висловила протест проти цих заручин.
– Протест проти заручин?
Хіба так можна? Запитував вираз Марі, нащо Маюмі гірко посміхнулась.
– Шлюб близьких кровних родичів, може пошкодити гени мага, що є цінним ресурсом нації.
– Ресурсом...
Вражено підвелася Марі. Ця ідея не така вже й неймовірна серед Десяти головних кланів, здається, це було дивним аргументом, коли мова йшла про магів зі Ста сімей та поза ними.
І, можливо, почуття Марі були більш правильними. Чи вірніше гідними. Ресурси, в цьому випадку, були синонімом активів. Називати свої гени активами, мало чим відрізнялося від визнання себе худобою. Якщо припуститися помилки, це може призвести до непередбачених політичних ідей генетичної вищості.
– Мені не подобається цей бік Десяти головних кланів.
– Коли говорити, подобається це мені чи не подобається, то ні, але це важлива причина. Однак це не означає, що правильно втручатися в приватну справу, таку як заручини.
– Ще щось?
Коли історія дійшла до кульмінації, Маюмі зітхнула.
– Сім’ї Ічідзьо подала заперечення на підставі близьких родинних стосунків і одночасно подала запит до родини Йотсуба про заручини їх старшого сина Масакі та пані Міюкі.
– Це... Хіба це не настільки ж нахабно або не чуттєво...
Побачивши, що Марі на межі втрати дару мови, Маюмі знизила плечима.
– Але, звичайно, я вважаю, що шлюб пані Міюкі та Масакі-куна є кращим, ніж її шлюб з Тацуєю-куном. Якщо знехтувати людськими почуттями.
– Це політичний шлюб, який благословить магічний світ.
Марі подумала, що це в›язка породистої худоби, а не політичний шлюб, але не наважилася так сказати.
– Вірно, але... Я не думаю, що це стовідсотково для зручності сім’ї. Оскільки Масакі-кун — старший син, він, як правило, міг привести дружину.
Сказавши це, Маюмі, чомусь, збентежено відвела погляд.
– Думаю, що причина, чому родина Ічідзьо повелася настільки обурливо, в тому, що Масакі-куну подобається пані Міюкі.
– ...Хааа.
Обличчя Марі, що увесь цей час хмурилася, яскраво посміхнулося.
– Ось як... Твій батько намагається вас заручити, бо тобі подобається Тацуя-кун?
– Звісно ні!
Маюмі залилася червоним і вдарила по столу обома руками. Якби в них не було звукоізоляційного поля, вона б привернула увагу студентів в їдальні. Настільки бурхливою була реакція.
– Той старий лис просто неправильно зрозумів! Тож лише намагається використати мене, щоб дістати Йотсубу!
– Ха?
– Чому таке не переконане обличчя! Я справді обурена!
– Тобі це не до вподоби?
Маюмі несвідомо втратила мову, від, схожих на підколку, слів Марі.
Нащо Марі підняла куточки губ.
Відчуваючи небезпеку, від того, що вона просто прийме слова Марі як є, Маюмі із зусиллям заворушила язиком.
– Мені це не до вподоби... Але я не бачу Тацую-куна в цьому статусі. Я не можу уявити заручини з Тацуєю-куном.
– Чому?
Швидко атакувала Марі.
– Чому...
– Звичайно, звичайний Шіба Тацуя не рівний Саєгусі Маюмі. Однак, якщо він насправді пряма лінія родини Йотсуба, це інша історія. Для чоловіка старшої дочки Саєгуси йому не бракує, як лінії крові, так і здібностей.
– Але ж Тацуя-кун на два роки молодший?!
– Не думаю, що різниця у віці близько двох років є великою проблемою... І на сам перед, чи виглядає він молодшим? Спостерігаючи за вами з Тацуєю збоку, ти виглядаєш молодшою.
– Ей, жахливо! Якщо говорити про це, ти сама не надто відрізняєшся, Марі!
– В якому місці я молодша за Тацую-куна!
– Ти часто поводилася з ним, як розпещена дитина, «Я не впораюсь з прибиранням», «термінал не працює», «я не можу написати звіт»! Власне, хіба не тобі подобається Тацуя-кун?!
– У мене є Нао!
– Від цього не залежить, подобається чи не подобається тобі Тацуя-кун!
Маюмі та Марі поглянули одна одній в очі й одразу ж відвели погляд.
Обличчя обох почервоніли. Зазвичай в таких випадках, вони б просто натягнуто посміхнулися і вирішили, що цієї суперечки не було.
Але цього разу так не сталося.
Марі, запальні слова якої відбили зворотною монетою, розгубилися, але незабаром вона зібралася і стала серйозною. На обличчі Марі, що знову поглянула на Маюмі, не було посмішки.
– Маюмі, чого ти насправді хочеш?
Маюмі здивувалася несподіваному голосу Марі й повернула до неї погляд.
– Чого так раптом?
Марі дивилася прямо на неї. Як на неї не дивись, вона не жартувала.
– В цьому немає нічого хорошого для сестри Тацуї-куна, але я не думаю, що це погано і для тебе.
– І що. Я і Тацуя-кун інша справа...
– Можеш помовчати й послухати.
Від настійливих слів Марі, Маюмі перервала свої виправдання.
– Думаю, я знаю, чому ти так і не знайшла коханого. Я думаю, це прихований супротив визначеному для тебе майбутньому, в якому тебе намагаються пов’язати з Дзюмондзі або старшим сином родини Іцува.
Маюмі не спростувала припущення Марі. Не тому, що та влучила в точку, вона вирішила до кінця вислухати, що хотіла сказати Марі.
– Ти часто говорила, що не бачиш Дзюмондзі своїм партнером? Чи не тому, що він повинен був це зрозуміти з самого початку? Для тебе Дзюмондзі був більше членом родини Дзюмондзі, з Десяти головних кланів, як і твоя, ніж однокласник. Тож він дивився на тебе не на як на дівчину зі старшої школи, а як на старшу дочку родини Саєгуса з Десяти головних кланів.
Маюмі нічого не сказала, не виявляючи ніякої реакції та слухала слова Марі, з виразом схожим на маску Но.
Незалежно від того чи підходить він в партнери, але він підходить, як член Десяти головних кланів. Тут не повинно виникнути почуття любові. Навіть якщо народиться повага, вона не стане коханням.
Продовжувала говорити Марі, не звертаючи увагу на відсутність реакції Маюмі.
– Але Тацуя-кун інший, чи не так? Спочатку ти познайомилася з ним, як з молодшим юнаком і поступово зблизилася з ним, після чого ти дізналася, що він з Десяти головних кланів. Думаю, що ця прихильність — це «зацікавленість» протилежної статі, але я цього не стверджую. Але, безсумнівно, він тобі подобається. Чи не так?
– Не заперечую. Не думаю, що моя симпатія до Тацуї-куна це закоханість, решта майже все так, як ти сказала.
Прямо відповіла Маюмі, і Марі кивнула:
– Людині, яка тобі випадково сподобалася, дозволили одружитися зі старшою дочкою сім’ї Саєгуса. У тебе вперше такий досвід.
– Так, вірно.
– Тож, що ти збираєшся робити в майбутньому? Ні, я не правильно запитала. Маюмі.
– Що?
– Ти просто пасивно хочеш чекати? Або ти хочеш щось зробити самостійно?
– Мені не до вподоби просто чекати? Але що я можу зробити?
– Я хотіла б тобі сказати, щоб ти думала сама, але це правильно. Наприклад, у тебе є можливість перевірити, що ти насправді відчуваєш до Тацуї-куна.
Збираючись сказати: «я знаю», Маюмі зупинилась.
– Що це значить?
– Якщо ти зрозумієш, що у тебе з Тацуєю любов, твої інтереси та інтереси твого батька співпадуть. Ти можеш вдати, що твій батько тебе використовує, і навпаки, використати його.
– Використати цього старого лиса... Привабливо.
Мало не посміхнувшись зловісною посмішкою, Маюмі схаменулася.
– ...Але як мені це зробити?
– Ти зможеш зрозуміти, коли почнеш зустрічатися з ним, вірно?
– З людиною, якого не люблю, ні зустрічатися з людиною про яку не відомо, люблю його чи ні?
Пішла на компроміс Маюмі, оскільки їй здавалося, що їй це не до вподоби, все знову піде по колу.
– Хіба це не дивно? Буде нормально, якщо сказати. Почнімо з дружби.
– Я не можу цього сказати, ми ж не незнайомці. Це неприродно для дружніх стосунків, які у нас з Тацуєю! Зробивши так, я ж по суті запропоную інші стосунки? Якщо ми почнемо зустрічатися, нас можуть заручити. Після всього, я не зможу сказати, що ми не можемо бути коханими!
– Так ось в чому справа?
– Звісно!
– Дійсно... Тоді нічого не залишається, як піти на побачення, потай від сестри Тацуї-куна.
– Чому це?!
– Ти ж хочеш переконатися. Що ти думаєш про Тацую-куна.
– Я ж сказала, що усе не так...
– То чому ти говориш про це зі мною?
Обличчя Маюмі напружилося.
– Ти ні разу не скаржилася мені на шлюб за домовленістю. Ну, можливо, це в перше, з тим хто вже має наречену, але хіба проблема не лише в тому, що ти не можеш закінчити все правильно? Якщо про це добре подумати, якщо це не можливо з тим хто має наречену, ти просто повинна відмовитись.
– ...Я й відмовилася. Однак, той старий лис продовжує наполягати.
– Мабуть, твій батько, помітив. Що ти насправді не проти.
– ...
– Маюмі. Такими темпами, ти будеш підхоплена ситуацією, не знаючи чого хочеш.
– Навіть якщо ти так кажеш...
Маюмі повністю розгубилася. Якщо на неї продовжити тиснути, вона може заплакати. Марі кинула погляд на військовий багатофункціональний годинник на правому зап’ясті.
– ...Час вийшов. Маюмі, тобі варто все добре обдумати.
– Так... Дякую, Марі.
Одночасно з тим, як Марі встала з місця, Маюмі також в’яло підвелася.
◇ ◇ ◇
Повернувшись зі школи, Тацуя нахмурився, побачивши електронний лист від несподіваної людини. Вірніше не електронний лист, а приватне повідомлення на форумі, на якому сиділи учні та випускники Першої старшої школи.
Відправником була Марі.
Тацуя подумав, що воно було призначене іншому адресату, але він не міг судити, помилка це, чи ні, не побачивши вміст. На якусь мить, він подумав, скористатися трюком, щоб відправник не дізнався про відкриття, але оскільки пізніше це зумовило б клопоти, він зупинився. Якби він знав, що ніколи не зустрінеться з Марі в майбутньому, не важливо відкриє він його, чи ні, але гарантії не було.
З передчуттям біди, Тацуя відкрив лист.
Перше в чому він переконався, це те що повідомлення, безумовно, було адресовано йому.
Воно починалося зі стандартного привітання в листуванні, із запитанням про життя і чим займається. Дивно, але це було чітке дотримання форми. Певно, це був результат підготовки офіцера.
Основне питання було простим.
Йшлося про зустріч з ним завтра у вечері.
Потрібно поважати таємницю листування.
Але це будо винятком. Не можна було зустрічатися на самоті з іншою жінкою, без дозволу своєї «нареченої».
Він не дав відповідь відразу, а постукав у двері сусідньої кімнати.
– Ватанабе-семпай, хоче зустрітися з вами, Старший брат?
Міюкі дивилася на нього поглядом, сповненим підозри. Сумнівів було не уникнути, але такий рівень недовіри здивував Тацую.
– Я теж здивувався такій раптовості. Останній раз я зустрічався з Ватанабе-семпай на випускній церемонії.
Ненав’язливо наполягав на невинності Тацуя.
– То яка її мета?
Міюкі не думала, що Тацуя обманює. Вона сумнівалася в Марі.
Тацуя дуже привабливий чоловік (з погляду Міюкі). Вона знала, що у Марі є коханий, але дуже ймовірно, що вона шукає Тацую, як партнера для роману (з погляду Міюкі).
– Явно не любовна інтрижка.
Наважився прямо сказати Тацуя, можливо, зрозумівши оману Міюкі.
Обличчя Міюкі відразу почервоніло.
Спостерігаючи за невинною реакцією сестри, Тацуя з непроникним обличчям продовжив свої слова.
– У Ватанабе-семпай є чудовий коханий, на ім’я Чіба Наоцуґу.
– ...Можливо вони посварилися.
Приховавши сором’язливість, злим тоном запитала Міюкі.
– Якщо вона хоче поскаржитися, то зателефонувала б Саєгусі-семпай.
Мила поведінка Міюкі, яку було легко прочитати, викликала у Тацуї посмішку.
– ...Ні, навпаки.
Раптом ставши серйозною, вона пробурмотіла:
– Навпаки, тобто це Саєгуса-семпай поскаржилася б Ватанабе-семпай?
Ставши серйозним, Тацуя кивнув на запитання Міюкі.
– Це не обмежується Ватанабе-семпай, але якщо у старших, що закінчили Першу старшу, є про що з нами говорити, в цей час, думаю, це лише теми пов’язані з родиною Йотсуба.
– Так, згідна...
«У світі є люди, що не беруть до уваги час та ситуацію, а просто підходять до проблеми, з позиції своєї зручності». Рефлекторно подумала Міюкі, але також розуміла, що є кілька винятків, і що тут нічого не поробиш.
– Гадаєш, не варто ігнорувати ці винятки?
І Тацуя легко помітив думки Міюкі.
– ...
Біла шкіра Міюкі знову залилася червоним.
Попри те, що сестра опустила голову, Тацуя продовжив свої міркування.
– Якщо хтось вживатиме заходи, у відповідь на повідомлення родини Йотсуба, цілком ймовірно, що це будуть саме Десять головних кланів. Цілком можливо, що голова родини Саєгуса щось планує, і до цього причетна Саєгуса-семпай. А, через їх стосунки, не дивно, що розгублена Саєгуса-семпай звернулася до Ватанабе-семпай за порадою.
– Не можливо!
Міюкі підняла все ще рум’яне обличчя. На ньому була люта тривога.
– Чому ти так схвилювалася?
Запитав Тацуя, перервавши свої міркування, не розуміючи, чому Міюкі раптово стала нетерплячою.
– Можливо... родина Саєгуса планує зробити семпай нареченою старшого брата?
Припущення Міюкі стало несподіванкою для Тацуї. Звичайно, ця ідея була тривожною для Міюкі.
– ...Чи не надто ти драматизуєш?
Це можливе припущення. Лише тому, що можливість не дорівнює нулю, однак Тацуя вважав, що це не можливо. Він не думав, що Маюмі, яку він знає, може спокійно задовольнитися політичним шлюбом.
– Це так?..
Міюкі теж не думала, що Маюмі могла легко стати маріонеткою батьків. Але якщо вона готова це зробити, якщо їй подобається Тацуя, це вже інша справа.
– Ні, це так.
Кивнула Міюкі, щоб позбутися своєї тривоги.
– Старший брате, то що з запрошенням Ватанабе-семпай?
– Це не можна ігнорувати. Крім того, мені цікаво дізнатися причину відправки повідомлення.
Щоб стримати почуття Міюкі, Тацуя наголосив, що тут нічого не поробиш.
◇ ◇ ◇
Наступного дня, о сімнадцятій п›ятдесят п’ять, Тацуя відвідав кав’ярню біля окремого корпусу Вивчення особливих тактичних навичок Академії Сил Самооборони.
Одним словом, це був корпус Академії Сил Самооборони вивчення роботи магів у військовій галузі та курсу підготовки магів-офіцерів. Тут проводилося багато спільних досліджень з Магічним Університетом і, завдяки його природі, він був облаштований в окремій будівлі академії біля Магічного Університету.
Студенти Академії Сил Самооборони були звільнені від проживання в гуртожитках. Однак Марі призначила зустріч в поблизу навчального корпусу, оскільки тренування проводилися і в неділю.
Тацуя прибув за п’ять хвилин до зустрічі. А о сімнадцятій п›ятдесят дев’ять з’явилася Марі.
– Привіт, вибач, що змусила чекати. Давно не бачилися, Тацуя-кун.
– Так, давно не бачилися.
Марі, що зняла пальто з піднятим коміром, була одягнута в цивільний одяг. Жіночний брючний костюм, був би доречним для співробітниці компанії або урядової установи, не кажучи вже про коледж, але якщо вона прийшла безпосередньо з Академії оборони, такою повинна бути у них форма.
– Я знімаю кімнату, тут не далеко.
Пояснила Марі, помітивши, що Тацуя дивиться на її одяг. Іншими словами, вона призначила зустріч не біля навчального закладу, а біля свого будинку.
– Правда і заняття у нас теж сьогодні були. Вибач, що покликала тебе в такий час.
– Яка у вас до мене справа?
Тацуя не хотів в чомусь звинувачувати Марі, але, як вона і сказала, вже було досить пізно, для зустрічі чоловіка і жінки наодинці. Не дивно, що вони скористалися закладом, який часто відвідують студенти Академії оборони. Щоб уникнути непорозумінь, він би хотів закінчити все як найшвидше.
– ...Вірно. У нас обох завтра заняття, тож попліткуємо іншим разом.
Сказавши так, вона замовила гарячу каву, через свій термінал.
– Але для початку щось вип’ємо. Почекай хвилинку.
Після цих слів, Марі мовчала, аж поки не прибули напої. Здавалося, що з цього моменту вона сконцентрувалася на розмові.
На щастя цей заклад не притримувався так званої «старої школи». Менше ніж за хвилину, з термінала, з якого зробили замовлення, пролунав звук дзвінка. Коли Марі, повернувшись від стійки, знову сіла перед Тацуєю, вона наблизила своє обличчя.
– Тацуя-кун, що ти думаєш про Маюмі?
Шепочучи, без жодних передмов, запитала вона.
– Думаю, що вона чудовий маг. Талант і досвіт також досить ідеальні. Також по-людськи розподіляє особисте та громадське використання магії, що викликає гарне враження.
Без затримки, відповів Тацуя, попри раптове запитання.
– ...Я ненавиджу цю твою сторону.
Марі, примружившись, поглянула на Тацую, котрий зрозумівши її наміри, намагався змінити тему, з видом, що нічого не зрозумів.
Тацуя без емоційно прийняв її погляд. І не змінюючи вираз, узяв свою чашку, не даючи їй часу.
– Для чого ви це питаєте?
Запитав він у Марі, що дивилася на нього.
Марі не відповіла на його запитання.
– Запитаю ще раз. Що ти думаєш про Маюмі, як про дівчину? Будь ласка, скажи подобається вона тобі чи ні.
– Не думаю, що почуття до протилежної статі настільки просто поділити таким чином.
– Все ж я наважуся запитати.
Тацуя не був зобов›язаний відповідати на її запитання. З його нинішньої думки, відповідь матиме більше недоліків, ніж переваг.
– Тоді, подобається.
Але він відповів. Не через її тиск чи прив’язаність, а щоб дізнатися, що буде далі.
– Як дівчина?
– Так.
– Зрозуміло...
Для Тацуї, почуття «любові до протилежної статі» не так важливі. Це було за межами його здатності обробки емоцій. Прихильність до протилежної статі значно поступалася любові до Міюкі. Але розповідати це Марі потреби не було.
– Це любов?
– Не так. Скоріше це сексуальне бажання.
Тацуя був спокійним. Марі зашарілася.
– У-у тебе теж є такі бажання.
Тацуя подумав, що вона зовсім не досвідчена. Навіть і цю епоху, коли дошлюбний секс жінок розглядався як табу, така недосвідчена реакція для тієї, хто протягом багатьох років зустрічається з коханим, була незвичною.
Звичайно Тацуя не настільки імпульсивний чи необережний, щоб робити такі сексуальні домагання.
– Є. Тому що це притаманний інстинкт продовження роду.
Він не брехав. Однак сексуальне тяжіння Тацуї мало верхню межу, воно не мало сили контролювати його дії. Це був результат перебудови його розуму, магією його матері, Мії.
Тож, у Тацуї «об’єкт сексуального тяжіння» не означав «бажання атаки», але й цього говорити потреби не було.
– Ватанабе-семпай... З якою метою ви запитали, що я думаю про Саєгусу-семпай?
Марі ще не оговталась від шоку, спричинений Тацуєю, але коли він спитав про її наміри, вона вилаяла себе, що не час соромитися.
– Тацуя-кун, ти б не хотів зустрітися з Маюмі?
– ...Маєте на увазі побачення? Семпай ви знаєте про мене і Міюкі?
Розчарована холодним поглядом Тацуї, Марі знову вилаяла себе.
– Я знаю, що ви з сестрою насправді двоюрідні й що ви заручені.
– Тоді ви знаєте, що я не можу зустрічатися з Саєгусою-семпай.
Холод очей Тацуї став ще більшим.
Магія холоду була спеціалізацією його сестри, але Марі докладала всіх зусиль, щоб не замерзнути. Вона б не замерзла до смерті, навіть якби заснула тут, але саме така ілюзія у неї виникла.
– Що до ваших заручин, родина Ічідзьо висловила протест. Вірно?
– Ви добре проінформовані. Почули від Саєгуси-семпай?
Інформація про протест родини Ічідзьо ще не повинна бути настільки широко відома. Тоді як заручини Тацуї та Міюкі визнані законними, зайве говорити, що якщо правда розкриється, її не признають і їх покарають за підробку документів, дії сім’ї Ічідзьо вже трактуються як скандал в певній частині магічного світу. Через його природу, про нього не говорять надто відкрито.
– О, так. Насправді такі ж розмови ходять і у Маюмі. Ні, ця фраза водить в оману Маюмі ось-ось нав’яжуть ту ж роль, що й у старшого сина родини Ічідзьо.
Холодний погляд, що випромінювали очі Тацуї, зник. Натомість почувся холод, від якого не можна було знайти місця.
– Ні... Це шокуюча історія.
Слова Тацуї були оцінкою намірів сім’ї Саєгуса, разом з тим, він відчув паніку, наче в битві з чимось іншим. Маюмі висунута кандидатом у наречені Тацуї. іншими словами, припущення Міюкі були правильними. Попри те, що вона все ще юна, Міюкі — теж жінка, а інтуїція жінок страшна... Тацуя навіть подумав наскільки це вражаюче.
– Я теж так думаю.
Випадкові слова Марі були зустрінуті пильним поглядом Тацуї.
– Ви справді розумієте?
– Що саме?
– Суспільство докорятиме Саягусі-семпай, а не мені.
В очах Марі з›явилося м’яке сяйво.
– Ти добрий.
– Я думаю що це природний рівень.
Погляд Тацуї не став м’якшим.
– Якби Маюмі про тебе не думала, я б також зупинилася. Я говорила, що не варто тягнути коротку соломину. Але Маюмі не розуміє своїх почуттів.
«І?» Запитував погляд Тацуї.
– Маюмі не може зрозуміти, що думає про тебе. Вона не знає, наскільки близькою хоче бути до тебе. Ні, вона не намагається зрозуміти. Відводячи погляд від того, що їй насправді подобається.
– Хіба не тому, що Саєгуса-семпай добре розуміє свою позицію?
– Звичайно вона розуміє свою позицію. Вона не може обрати свого партнера за власною волею. Кохання і шлюб різняться. Якщо так, то кохання ні до чого. Ось що вона думає.
– Чи не занадто багато ви хвилюєтеся, Ватанабе-семпай? Звичайно, існує традиція, що магам високого рівня не дозволяють залишатися самотніми, але зараз не та епоха, коли ви не можете обрати партнера для шлюбу.
– Як ти? Як твоя сестра?
Тепер настала черга Тацуї замовкнути.
Однак Марі більше не говорила про нього чи Міюкі.
– Я хочу, щоб вона відчула кохання. Це можуть бути зайві проблеми, але я не хочу, щоб вона здалася в подібній ситуації. Мабуть, ти з тих людей, що не зрозуміють цього.
– Так. Я не розумію.
– Дійсно... Але, будь ласка, спробуй зрозуміти. Маюмі визнала, що ти їй подобаєшся. Ти можеш бути першим і останнім чоловіком, якого Маюмі дозволила собі любити.
Слова Марі були сповнені пристрасті. Безумовно, вона щиро хвилювалася за свою подругу.
– Ви занадто багато думаєте.
Однією фразою відрізав Тацуя.
– Тацуя-кун, ти!
– Я не настільки добре знаю Саєгусу-семпай, як Ватанабе-семпай, але Саєгуса-семпай не виглядає такою слабкою.
Коли Марі хотіла щось сказати, Тацуя зупинив її своїм контраргументом.
– Вона не схожа на жінку, яка відмовиться від своїх думок і почуттів, та віддасть себе на милість батьків. Навіть якщо це не я, думаю, вона знайде свого коханого.
Тацуя підвівся і поглянув на абсолютно розчаровану Марі.
– До того ж.., що неможливо — те неможливе. Я наречений Міюкі.
Рахунок вже був оплачений.
Тож Тацуя відразу покинув кафе.
Далі
Том 17. Розділ 4 - [4]
[4] Реймонд С. Кларк. Учень другого року старшої школи в Берклі, штат Каліфорнія, USNA. Він був однокласником Шізуку, коли вона навчалась за кордоном. На відміну від японських старших шкіл магії, старша школа, яку він відвідував, не позиціонувалась як спеціалізований навчальний заклад з магії. Навчання та тренування магії пропонувалися як факультативні предмети школи. Однак такий же дефіцит вчителів і кількості шкіл в USNA, які могли відкрити курси пов’язані з магами, була обмеженою. Оскільки кількість вступників перевищувала можливості вчителів, учнів доводилося обирати, проводячи власні вступні іспити. Насправді старша школа, в яку ходив Реймонд, була «старшою школою магії» для виховання магів. Що й сказати, Реймонд ще був магом початківцем. Він був один з найталановитіших серед однокласників. Однак він був недостатньо талановитим, щоб увійти до Зірок. Його сила була в іншому. Таємне об›єднання «Сім Мудреців». Група, яку так називали спецслужби USNA, насправді не була монолітною організацією, а семи особами, що безпосередньо не знайомі між собою, але мали одну спільну річ. Хакерську систему «Глідск›яльв», заховану в глибинах системи перехоплення зв’язку «Ешелон III», що експлуатувалася армією USNA. Вони були сімкою операторів, що отримали право доступу. Спільним у «Семи Мудреців» було те, що вони були тими хто використовує Глідск›яльв для викрадення бажаної інформації з комунікаційних систем по всьому світі, з ефективністю, котра значно перевищувала ефективність звичних операторів «Ешелон III». Перш за все, лише один з операторів Глідск›яльв, використовував назву «Сім Мудреців». Ним був ні хто інший, як Реймонд, який назвався «Сімома Мудрецями», коли за власною примхою ділився відомостями про угруповання повстанців з владою USNA. Реймонд досі використовував Глідск›яльв для плавання в морі інформації. Він любив знання. Він любив шукати інформацію, але не з якоюсь метою, це було хобі збирати інформацію для себе. Глідск›яльв — був найкращою іграшкою Реймонда. Однак, зважаючи на характер Глідск›яльва, необхідно було задати деякі умови пошуку. Оскільки суть цієї системи давати відповіді на запитання. Промені світла ставали символами й задавалися умови пошуку. Термінал Глідск›яльва — це HMD VR-типу, що керувався мозковими хвилями та жестами. Камера фіксувала рухи кінчиків пальців і проєктувалася траєкторією у віртуальному образі. Оператор записував умови пошуку у віртуальному ефірі світловими символами та надсилали команди вибору та прийняття рішення за допомогою мозкових хвиль. Зараз Реймонд проводив пошук за широким запитом «скандал в армії USNA». У «вікнах», що відображалися в небі, відображалася велика кількість інформації. У віддалених «вікнах» відображалися лише заголовки, а у вікнах поруч відображався і вміст. У деяких «вікнах» був текст з діаграмами, деякі відображали лише зображення, а деякі — відео. Якщо сконцентруватися на ньому, «вікно» наблизиться, а якщо відвести погляд, воно віддалиться. У полі зору, куди не глянь, спливала незліченна кількість «вікон». Швидке читання та запам’ятовування, сильний бік Реймонда. Інформація з вікон, що перепліталися з десятками інших, одна за одною відкладалися в його голові. Однак він раптово зупинився. Увагу Реймонда привернула інформація, що відображалася в одному з «вікон». «На складі зброї загубили малу ракету старого покоління?..» Цей провал був великою новиною, якби був оригінальним. Однак, на жаль, не рідкісні випадки, коли стара зброя, під утилізацію, зникає. Втраченою ракетою — був переносний зенітний снаряд для піхоти, основним компонентом якого був CL-двадцять (циклотетраметилентетранітрамін3). Він використовувався у великій світовій війні в дві тисячі двадцятих роках, але зараз, досягнення в галузі нанотехнологій призвели до прориву рівня вибухової потужності й вона лише чекала утилізації. «Однак її можна використати в реальному бою... Не думаю, що це просто недбалість догляду». Відчувши запашок від справи, Реймонд облизнувся. Його сильною стороною було швидке читання та запам’ятовування. Але краще цього, він вмів добре відчути сумнівні справи. Події реального світу, були найкращим шоу для Реймонда. Чим масштабніший, чим серйозніший інцидент, тим видовищніше і цікавіше. Він знав, що не може бути надлюдиною. Його магічний талант прекрасний, але не першокласний. Він не міг бути магом, котрий вплине на світ. Він не міг бути героєм, який відігравав би активну роль у світі. Якби він не хотів. Раймонд був настільки обмежений у своїх можливостях. «Тоді, давай трохи допоможемо героям і відчуємо, ніби переживаємо пригоди з ними. І насолодимося переглядом великої сцени.» Так він розсудив. Це стало можливим завдяки Глідск›яльв. Глідск›яльв був для нього просто системою. «Перш за все, певно, перевірю стан системи зберігання». Навіть якщо він не очікувано знайде місце знаходження ракети, це не зможе стати вирішальним ударом. За кожним інцидентом стоїть людина. Хто міг би перенаправити зброю для утилізації. Він почав своє розслідування, зі знайомої процедури. ◇ ◇ ◇ Перш ніж Реймонд помітив втрату застарілої ракети, точніше за два дні до цього, справа стала проблемою армії USNA. Справа не обмежилася проблемою, збереженою всередині бази, бюро внутрішніх розслідувань Об›єднаного комітету начальників штабів USNA проводило розслідування. Воно було передане бюро, а не військовій поліції, через підозру у причетності до цього питання терористичної організації. Зброю їх армії викрали та передадуть або використають для терористичних актів. Якщо це стане реальністю і джерело зброї буде розкрито, це буде великим скандалом, який критикуватиме увесь світ. Ситуація, яку Пентагон повинен уникнути, за будь-яку ціну. Однак, станом на двадцять сьоме січня, через шість днів після виявлення інциденту, у розслідуванні було досягнуто незначного прогресу. Читаючи звіт, полковник Баланс, перший заступник директора Бюро внутрішніх розслідувань, яка все ще знаходилася в офісі, попри те, що була неділя, припускала певні підозри. У цій справі занадто мало підказок. З самого початку було зрозуміло, що існувала участь з середини. Перш за все, неможливо викрасти зброю, хоч і застарілу, з військового сховища, без внутрішньої співпраці. Однак навіть якщо командуючого підрозділу, що відповідав за збереження підкупили, неможливо, щоб вони не залишили жодного сліду, під час вивезення. При вході та виході предметів у сховищі зброї проводиться подвійна або й потрійна перевірка. В основному всі елементи керуються бездротовими мітками, а сховище відкривається і закривається через біометричну аутентифікацію, і його могли відкрити лише за присутності двох людей. Існує також кілька інших людських та механічних засобів безпеки. У всіх них відхилень не виявлено. Підозри Баланс викликало те, як виявили зникнення. Власне, нестачу виявили ручним оглядом. Однак, якщо дані у сховищі до такого рівня змогли підробити, чому вони не підробили данні обліку. Це застаріла зброя, що чекала утилізації. Втрати не виявили б, якби дані показували, що її утилізували. Ніби їм спеціально давали знати, про викрадення. Так думала Баланс. «Але хто і для чого? Ні, хто взагалі може таке зробити?» Для висновків, інформації не достатньо. Баланс це знала, але не могла про це не думати. Саме рингтон отримання електронного листа вирвав її з моря думок. Це був не звичайний електронний лист. Він був зашифрований кодом відомим лише вищим чинам інформаційного відділу. Баланс механічними рухами скопіювала зашифрований лист на спеціальний носій, який не можливо використовувати з наявним в продажі інформаційним обладнанням і прочитала. Ця процедура запобігала витоку розшифрованої інформації. Побачивши ім’я відправника розшифрованого електронного листа, Баланс була приголомшена. Було написано «Сім мудреців». Погляд Баланс змінився, коли вона читала електронне повідомлення. Вона читала відображену інформацію забувши дихати, і прочитавши все, багато разів, глибоко вдихнула. – Як таке можливо?.. У секретному повідомлені від «Семи мудреців» зазначалося, що до зникнення зброї був причетний заступник помічника президента. І її призначення. Якщо те, що написано тут, відповідає дійсності, цей виток зброї, що підлягала утилізації, є частиною більшої змови, ніж очікувала Баланс. Рука Баланс, що потягнулася до відеофону, зупинилась перед цифровою кнопкою. Вона задумалася, кому зателефонувати. Ні, вона не знала кому подзвонити. Баланс не знала, кому можна сказати чи кому довіряти. ◇ ◇ ◇ Ангеліна Сіріус, командувач Зірок, підрозділу магів під прямим підпорядкуванням Об›єднаного комітету начальників штабів армії USNA, насолоджувалася своїм рідким вихідним, займаючись покупками. Звичайно, не як маг стратегічного класу Анджі Сіріус, а як сімнадцятирічна дівчина Ліна. Вона подолала весь шлях до Альбукерке, а не до близького Розуелла, через наполегливу рекомендацію Сильвії Меркурії Фірст, більш відомої як Сильвія, що супроводжувала її. З часу їхньої місії в Японії минулого року, вони часто проводили особистий час разом. Як у друзів, у них була велика різниця у віці, але Сільвія дбала про Ліну, як молодшу сестру. На думку Сільві, Ліні не вистачало здорового глузду, як дівчині, що викликало у неї почуття місії й вона не могла залишити її одну. Навіть сьогодні Сільвія зробила її лялькою для переодягання. На щастя, Ліна теж насолоджувалася цим. Вона не мала гарного відчуття стилю, але вона любила одягатися. Можливо матеріал був настільки хорошим, що йому не доводилося відшліфовувати це відчуття. Це значно відрізняло її від Міюкі, яка мала того, перед ким хотіла хоч трохи виглядати кращою. Так чи інакше, Ліна повернулася до гуртожитку на базі у гарному настрої з великою кількістю здобичі. Можна сказати, це були повноцінні вихідні. Наразі не було завдань для Сіріуса, але завтра чекає суворе тренування. Сьогоднішній день був освіжаючим і Ліна була рада. Однак гарний настрій розвіявся, як тільки вона відкрила вхідну пошту на терміналі у своїй кімнаті. – Зашифроване повідомлення?! Це не настільки незвично, що зашифровані повідомлення, пов’язані з місією, надходили до особистої кімнати. Однак, до цього часу, повідомлення зі спеціальним кодуванням, яке використовувалося лише між капітанами Зірок, та начальниками й головнокомандувачами, ніколи не надсилалися до приватних кімнат. Це якась надзвичайна ситуація. У момент розчарування і знервованості Ліна, котра чекала кінця розшифровки, побачивши електронний лист зі звичайним текстом, здивовано вигукнула. – Сім мудреців?.. Відправником значилося «сім Мудреців». Ліна на мить здивувалася: «це жарт», але відразу відмовилась від цієї думки. Простий хакер-жартівник не міг використовувати спеціальний код Зірок. Крім того, за межами секції під безпосереднім контролем Об›єднаного комітету начальників штабів, ім’я «Семи Мудреців» не надто відоме. Ліна поспішно прочитала електронний лист. Там була інформація про інцидент, який здавалося не мав нічого спільного з її місією. – А?! Це Сірий Кардинал що стоїть за справою «паразитів»?! Але майже в кінці електронного листа з’явилася інформація, яка була щільно пов’язана з Ліною. Причиною відрядження Ліни до Японії було встановлення користувача магії стратегічного класу «Велика бомба» (назва Матеріал бурст, в армії USNA), яка була використана на південній окраїнні Корейського півострова тридцять першого жовтня, дві тисячі дев›яносто п’ятого року. Однак було виявлено, що члени Зірок, одержимі паразитами в USNA, стали дезертирами й сховалися в Японії, і їй було наказано «розібратися», оскільки це було першочерговим завданням головнокомандувача Зірок. Ліні сказали, що паразити виникли внаслідок нещасного випадку. Інцидент повинен був бути вичерпаний зі смертю останнього паразита. Але якщо справою паразитів хтось керував, саме ця людина змусила Ліну вбити своїх співвітчизників. Він був винен у тому, що їй довелося виконати надзвичайно моторошні вбивства. Це було не те що вона колись пробачить. – ...Сірий кардинал справи «Паразитів» намагається спричинити терористичний акт в Японії за допомогою викраденої застарілої ракети? Ви знущаєтесь?! Крикнула Ліна, коли закінчила читати електронний лист і зрозуміла що там написано. Характер і вміст інформації сумнівні. Немає гарантії, що це правда. Військовий профайлер USNA проаналізував менталітет «семи мудреців» і дійшов до висновку, що у них був позитивний злочинний характер. Навіть якщо цей електронний лист, безумовно, був від «Семи Мудреців», Ліна розуміла, що її могли дражнити хитромудрим трюком. Але вона вірила цій інформації. На завершальній фазі минулорічного інциденту з паразитами, як і сьогодні, вона отримала повідомлення електронною поштою від когось, хто стверджував, що він з «Семи Мудреців». Тоді не було підстав йому повірити. І все-таки вона вірила. Цього разу було так само. Не було підстав вірити. Не було підстав вірити в це. Але якщо вона проігнорує цю інформацію, не вживши жодних заходів і щось трапиться, вона про це гірко пошкодує. Набагато краще бути обдуреною, використаною і стати посміховиськом, ніж це. Якщо змова описана в електронному листі, є правдою і стане реальністю, USNA дуже заборгує Японії. Якщо в поточній ситуації, коли напруженість у відносинах з Японією зросла, зброя USNA буде використана в теракті на її території, буде не добре, якщо країну підозрюватимуть у використанні тероризму. Враховуючи національну силу Японії та USNA, навряд чи станеться війна. Однак це у тому випадку, коли сила обмежиться звичайною зброєю. – Та магія стратегічного класу, що створила «Палаючий Хеллоуїн». Якщо діапазон цієї магії перейде через Тихий океан, що малоймовірно, у світлі здорового глузду Ліни, яка також є магом стратегічного класу — може статися найгірше. Тож вона повірила. Вона твердо вирішила, що повинна зупинити цей терористичний акт. Не просто зупинити, вона хотіла знищити сірого Кардинала своїми руками. Однак, згідно з інформацією, яку надали «Сім Мудреців», сірий Кардинал — Дзідо Хейґу, вже втік з USNA і прямує до Японії. З іншого боку, Ліні було важко діяти за кордоном, а не лише в Японії. Ліна Вирішила поговорити з єдиною людиною, яка могла б їй допомогти що до поїздки в Японію. ◇ ◇ ◇ Відео фон, до якого Баланс протягнула руку і вагаючись не могла торкнутися, задзвонив. Це зняло напругу Баланс. Вона натиснула кнопку прийняття виклику. – Полковник, вибачте за раптовість. На екрані їй відсалютувала Ліна у фіолетово чорній уніформі Зірок. Побачивши, як добре сидить на Ліні форма, наче її щойно одягнули, Баланс відчула легку ностальгію. – Майоре Сіріус. Хіба у вас сьогодні не вихідний? На обличчі Ліни промайнула тінь здивування.. Вона думала, звідки та знає її розклад, адже вона не була її безпосереднім підлеглим. На думку Баланс, офіцеру що належить до об›єднаного комітету начальників штабів і займає певну посаду або вище, знати місце знаходження одного з магів стратегічного класу, одного з «Дванадцяти апостолів», найсильнішого мага армії USNA, головнокомандувача Зірок, звична справа. – Ні, нічого. Яка у вас до мене справа? Щиро вибачившись, що зайве відволіклась, запитала Баланс. – Так. Власне я хотіла б попросити полковника про допомогу зі звітом, який отримала. Сказала Ліна, після заклику Баланс. – Продовжуй. – Так. Власне, раніше, точніше кажучи, сьогодні між дев’ятою та шістнадцятою тридцять дві, коли мене не було на місці, я отримала зашифровану інформацію, від особи, що заявила, що є одним з Семи Мудреців. – Маєте на увазі тих самих «Сім мудреців»? Баланс приховала своє потрясіння за не надто виразним незворушним обличчям. – Так назвався відправник. Не знаю, чи це так. – Хм. Баланс кивнула і запропонувала продовжити. – Я звітую, припускаючи, що відправник це Сім Мудреців, але вони повідомили, що з викраденою у нашої армії зброєю, яку готували до утилізації, планується терористичний акт. Ціль — Японія. – Що за зброя? – Портативна зенітна ракета для піхоти. – ...Майоре, як ви думаєте, чи справді відбулося таке викрадення. – У мене не має фактів. Однак ходять чутки про викрадення зброї, яку мали утилізувати. Баланс зітхнула. Здається, що навіть ізольована від регулярних військ, Ліна, відома як «домашній офіцер», на зразок домашньої дівчини, відомо що прогалини в дисципліні щодо зберігання зброї не є винятком. – Полковник? На обличчі Ліни з’явилося хвилювання. Можливо вона хвилювалася, що розгнівала Баланс. Так інтерпретувала це Баланс. Їй стало прикро. – Ні, пробачте. Продовжуйте. – Так. Не має інформації про конкретну ціль, але було посилання на натхненника. Його звати Дзідо Хейґу. Політичний біженець в результаті знищення Дайкану, китайське ім’я Ґу Дзіе. Приблизний вік, від шістдесяти до дев’яноста років. Чорні очі, біле волосся, Східно-азійське походження, але має чорну шкіру. Особливо відзначалося, що він може бути вцілілим з Куньлу́нь. – Куньлу́нь? Це дослідницький інститут магів Дайкану, знищений Йотсубою? – Ваша підлегла думає теж саме. «Чи не планує він помститися Йотсубі невеликою ракетою?» Подумавши про це, Баланс відразу подумала, що це смішно. Якби Йотсубу можна було знищити таким чином, їх би не боялися як «недоторканих». – Також. Поки Баланс думала про це, Ліна продовжила звітувати. – Схоже, що Дзідо Хейґу був сірим Кардиналом справи паразитів. На обличчі Баланс з’явилося розуміння. – Тому ти мені зателефонувала? Ліна не злякалася, що її думки розкрили. – Полковник. Навіть якщо інформація про те, що Дзідо Хейґу є сірим кардиналом справи з паразитами, відповідає дійсності, невідомо наскільки він причетний. Можливо, вони просто використані дезертири й не мають нічого спільного з виникненням паразитів. Але якщо він хоч трохи причетний до цієї справи, ваша підлегла не може це ігнорувати. Якщо ваша підлегла не відплатить власними руками, вона не заспокоїться. – Майор Сіріус. Ви хочете поїхати до Японії? – Так точно, полковник. Баланс нахмурилась, наче від головного болю. Вивести Ліну з країни досить важко. Навіть відправка звичайного мага за кордон потребує ретельних суджень. Якщо це стратегічний маг і «Сіріус», ступінь складності значно зростає. Роланд Барт, один зі стратегічних магів USNA, перебуває на службі на британському Гібралтарі, але й він рідко залишає базу Гібралтару. Коли він йшов у відпустку, його навіть повертали до рідної країни. Відправлення Ліни до Японії минулого року було одним із винятків. Це розуміла і сама Ліна. Тому Баланс розуміла, чому вона їй зателефонувала. Баланс також розуміла її бажання схопити або розібратися з Хейґу своїми руками. – ...Я не можу відповісти відразу. Майоре, дайте мені день часу. Ліна поглянула в камеру по той бік екрана. Їй, хто вважала, що тут їй, швидше за все, відмовлять, Баланс не очікувано дала позитивну відповідь. – Так, дякую, полковник. В той момент, як Ліна віддала честь на екрані, відеофон згас. ◇ ◇ ◇ Тим часом Дзідо Хейґу, також відомий як Ґу Дзіе, був в морі. Лише нещодавно, він жив на колишньому західному узбережжі USNA, але він не мав їх громадянства. Батьківщиною Ґу Дзіе був Дайкан. Країна якої вже не існувало. Він належав до Куньлу́нь, установи розвитку фокусників Дайкану. Коли Дайкан розвалився, він був визнаний урядом USNA біженцем і його нинішнім статусом був політичний біженець. Однак у той час, коли він прибув на північноамериканський континент, у дві тисячі п›ятдесят четвертому році, країна все ще називалася США. Крах Дайкану відбувся в лютому дві тисячі шістдесят четвертого року, а знищення Куньлу́нь відбулося всього за рік до цього. Ґу Дзіе не приїхав в імміграцію до Північної Америки, бо Дайкан був зруйнований або його дім, Куньлу́нь, був розгромлений. Він втік з Дайкану. Вважалося, що Куньлу́нь був сучасним науково дослідним інститутом континентальної магії, що існував до того, як держави континенту Східної Азії розпалися на Великий Азійський Союз та Дайкан. Але це було не зовсім так. Куньлу́нь це континентальний державний інститут розвитку магів, що досліджував не лише сучасну магію. Там вивчали як давню, так і сучасну магію. Однак, як і в нинішніх країнах, між ними існував конфлікт. Дев’ята лабораторія в Японії спочатку була науково-дослідною установою, що мала на меті використовувати новітні розробки древньої магії для розвитку сучасної магії. Це не була установа, яка вивчала древню магію за допомогою сучасної, але, врешті-решт, це призвело до відштовхування древніх магів, а конфронтація збереглася навіть після закриття дев’ятої лабораторії. Таке було навіть у випадку організацій, які мали чітку керуючу структуру. В науково-дослідних інститутах, де розроблялася, як сучасна, так і древня магія, існувала жорстка конкуренція за лідерство, з погляду політики, бюджету та персоналу. У Куньлу́нь відбувалася битва за лідерство між сучасними та древніми магами. Конфлікт тривав навіть коли господарем став Дайкан. Ні, він навіть посилився і з часом наближалась катастрофа. В боротьбі перемогли сучасні маги й вигнали древніх з Куньлу́ня. Це сталося у дві тисячі п›ятдесят четвертому році. Ґу Дзіе — стародавній маг, який втік до Північної Америки разом зі своїми учнями, зокрема Чжоу Гонґцзінем. Отже, він від самого початку, не мав мститися Йотсубі та японським магам. Для нього Йотсуба, мали б бути «ворогом мого ворога», який роздавив інститут Куньлу́нь і від його імені знищив сучасних магів в інституті Куньлу́нь. Однак, після краху Дайкану, Ґу Дзіе зробив Йотсубу ціллю помсти японському магічному світу. Нікому не відомо, яка логіка спрацювала у нього на той час. Він, можливо, вже й не пам’ятає. Чи через патріотизм. Чи обурився тим фактом, що у нього відібрали ціль помсти. Чи йому потрібен був ворог, для підтримки згуртованості його підлеглих. Відомо лише, що Ґу Дзіе створив злочину мережу з біженців Дайкану, взяв під контроль підпільний світ і продовжував накопичувати силу для помсти. Зараз, це все що про нього було відомо. Як колись прокоментував Чжоу Гонґцзінь, одержимість Ґу Дзіе можна порівняти з одержимістю «мстивим духом». Оскільки в цьому не було логіки, це не можна було зупинити поняттями втрат та зиску. Втративши свого останнього учня та свого підлеглого Чжоу Гонґцзіня, він вирішив зробити усе сам. Однак особиста бойова сила Ґу Дзіе низька. Він користувач древньої континентальної магії, але магія яку він опанував не була придатною для прямого зіткнення з ворогом. Чжоу Гонґцзінь був кращим у ситуації прямого зіткнення з ворогом. Ґу Дзіе сам це визнавав. Він вмів створювати магічні інструменти, використовуючи людей, як частини, такі як «Сорсері Бустер», перетворюючи людей на інструменти, такі як «Генератори» і маніпулювати трупами. Він практикував один з найжахливіших аспектів магії, але навіть якщо відкинути моральний аспект, він не той тип мага, що б’ється в прямому бою. Насправді він досі відводив собі роль маніпулятора. Ґу Дзіе вирушив до Японії особисто, оскільки його загнали в глухий кут. Міжнародна антимагічна, політична організація «Бланш», яку він підтримував, була значно ослаблена, утисками та заходами здійсненими урядом. Міжнародний злочинний синдикат «Безглавий дракон», яким він керував, як опора лідера, був знищений у ході спільної операції Японії та спецслужб розвідки USNA (за мовчазної згоди Великого Азійського Союзу). І він втратив Чжоу Гонґцзіня, який працював у Японії, як його агент. Чжоу Гонґцзінь був останнім творінням Ґу Дзіе, який залишався з ним понад сорока років, після втечі з Дайкану. З його смертю, у Ґу Дзіе не було іншого вибору, як діяти самостійно. Чжоу вбили наприкінці жовтня минулого року. Ґу Дзіе відбув з порту Лос-Анджелеса в другій половині січня. Два місяці розриву не означало, що він оплакував смерть свого учня, або через те, що його план зруйнували. Це результат очікування найбільш підходящого моменту. Він дуже хотів негайно помститися, але якщо цього разу він зазнає невдачі, всьому буде кінець. Він це усвідомлював. У нього не має магічних навичок, які можна було б використати для нападу. Це не зовсім так, але вони недостатньо потужні, щоб мати справу з високорівневим магом. Тож йому довелося, для початку, запастись зброєю. Якби Бланш і Безглавий дракон були в строю, було б достатньо сказати слово, але, зараз, для отримання достатньої кількості знадобилося більше місяця. Паралельно організовуючи перехід корабля через Тихий океан. Усе це він організував сам. Точніше, він змінив зайнятого бандита, перетворивши того на одноразову маріонетку і дозволив йому усе зробити, але оскільки ляльці необхідно було давати детальні команди, це мало чим відрізнялося від того, наче він все робив самостійно. Для того, щоб лялька не привела до нього, він узяв її з собою, щоб позбутися у відкритому морі. – Старший Ґу. Очікується, що завтра зранку ми зможемо увійти до Йокосуки. Доповів капітан вантажного корабля Ґу Дзіе, який дивився на море перед кораблем під сонячними панелями, які повністю закривали палубу. – Все за планом. Ґу Дзіе не здавався втомленим довгою подорожжю і відповів твердим голосом. Зараз йому було дев’яносто сім років. Однак, з його зовнішності, йому можна дати лише п’ятдесят. Волосся було абсолютно білим, але глибоких зморшків, провисання чорної шкіри або вікових плям, характерних східній людині його віку, не було. – До речі, старший... Що до моєї винагороди. – Знаю. Як і обіцяв, завтра на світанку, я застосую свою магію. – Дуже дякую! Навіть після завершення цього плавання, я залишуся вірним старшому. Ґу Дзіе із задоволенням на обличчі кивнув. Насправді ховаючи за ним презирство до капітана, як до дурня. Нагорода, яку хотів капітан. Це безсмертя і довголіття. Звичайно, Ґу Дзіе міг використовувати техніку Вічна молодість. Підтвердження цьому, його зовнішність. Але хоча вона гарантує вічну молодість, вона не гарантує довголіття. Мало того, це не призводило до безсмертя. Ця техніка була розроблена Ґу Дзіе в Куньлу́нь, саме через цю магію, древні маги приєдналися до Куньлу́нь. Люди при владі, лідери Дайкану, шукали магічного безсмертя та довголіття. У відповідь, сучасні маги Куньлу́нь сказали, що це неможливо, а група древніх магів запевнили, що це можливо. Для табору древніх магів, які відставали від сучасних магів у розробці зброї, що було первісною метою інституту Куньлу́нь, це був крок спрямований, щоб надолужити. Саме Ґу Дзіе розробив найперспективнішу магію, серед стародавніх магів. Це і була техніка Вічної молодості. Саме у дві тисячі сорок п’ятому році він використав себе, як піддослідного, і застосував цю магію. Щоб перевірити безпеку магії, у дві тисячі п›ятидесятому році, він спробував ту ж техніку на дев’ятьох учнях. Минуло п’ять років і у дві тисячі п›ятдесят четвертому році було підтверджено, що старіння Ґу Дзіе припинилося. Учні також не виявили ознак старіння, і магія безсмертя та довголіття вважалася успішною. Однак у цій техніці були підводні камені. Звичайно, «техніка Вічна молодість» була магією, яка, здавалося, зупиняла старіння. Однак, якщо цю магію застосовували на непридатній людині, об’єкт раптово помирав, через три-шість місяців, ніби ціною збереження молодості було життя. Не існує магії, яка працює постійно. Це справедливо для сучасної та древньої магії. Суть техніки Вічна молодість в тому, що її об’єкт продовжує сам накладати магію. Ця магія була для древніх магів з якостями чаклунів. Що відбувалося з магом, який продовжує користуватися магією, яка йому не підходить? Що станеться, якщо магію буде змушений використовувати той хто не є магом? Техніка Вічна молодість дає одну молодість. Люди при владі запропонували «Експеримент з молодості та довголіття» і Ґу Дзіе мав можливість підтвердити недосконалість своєї магії, скориставшись ними, як експериментальними зразками. Результатом стала політична зачистка древніх магів Він швидко дізнався про невдачу в експерименті та втік зі своїми учнями до Північної Америки. Протягом наступних двадцяти років, він зрозумів, що створена ним магія не вплинула на тривалість його життя. Зі смертю учнів. Зрештою, розроблена ним техніка була не чим іншим, як зупинкою проявів старіння. Він дожив до цього віку, бо з самого початку мав довге життя. І капітан цього вантажного судна хотів цю недосконалу магію. Ґу Дзіе це видавалося смішним. Про техніку Вічна молодість капітану розповів ніхто інший як Ґу Дзіе. Він сказав: «існує таємна техніка, що збереже вас молодим, до самої смерті. Якщо ви співпрацюватимете зі мною, зможете отримати цю магію. Він не збрехав. Капітан, безсумнівно, залишиться молодим до самої смерті. Що можливо станеться протягом пів року. І час, що залишився самому Ґу Дзіе, вже не довгий. Він це усвідомлював. – З завтрашнього дня я буду зайнятим. – Я буду корисним і на суші. Наказуйте будь-що, старший. Гордо відгукнувся капітан на бурмотіння Ґу Дзіе, не знаючи справжніх намірів того. ◇ ◇ ◇ Баланс відповіла Лінні, просячи день на роздуми, але, після цього, діяла швидко. Домовилась про виїзд на один день з офісу завтра зранку. Пунктом призначення була штаб-квартира Зірок на околиці Розуелла, штату Нью-Мексіко. Позбулася термінової роботи на завтра, на своєму столі, поїхала додому та відправила електронний лист через шифрувальний пристрій, схований дома. Цей пристрій шифрування був наданий Куробою Аяко, а лист був надісланий Йотсубі Маї. Вміст його був майже таким, як і звіт Ліни. В Японії планується терористичний акт з використанням викраденої портативної ракети, і цілком можливо, що натхненник Хейґу, що вижив в інституті Куньлу́нь. Вона не додала жодної секретної інформації, яку отримала від Ліни. Це стосувалося скандалу в середині уряду USNA. Баланс була в союзі з родиною Йотсуба, але вона не повністю їм довіряла. Вона думала, що так саме стосується і її партнера. Вона не соромилась продавати своїх колег, але не могла нічого зробити, щоб нашкодити національним інтересам. Відповідь Маї вона отримала коли вечеряла. В листі були прості слова подяки за надану інформацію. Для Баланс це не мало сенсу, але вона була не проти. Оскільки метою листа було продемонструвати свої обов’язки щодо їх союзу. Нарешті, перевіривши розклад кожного капітана «Зірок», Баланс попрямувала до душової. ◇ ◇ ◇ Мая отримала Лист Баланс, о восьмій ранку понеділка, двадцять восьмого січня, за японським часом. – Пан Хаяма, схоже, залишки інституту Куньлу́нь планують терористичний акт в Японії. – Це важливо. Незворушно відповів Хаяма. Звичайно, він знав, що з Маєю зробили в інституті Куньлу́нь. З огляду на її почуття, було природно, що він не відразу знайшов, що відповісти. Навіть якщо тон Маї не містив гніву чи ненависті. – Важливо? Цей бездомний пес, який втратив свій дім? Хоча, деякі емоції все ж були присутніми. В голосі Маї прозвучала зневага. – Мадам, той факт, що хтось з інституту Куньлу́нь вижив, означає, що він зміг втекти з рук попереднього глави і його попередника. Докорив їй Хаяма. Точніше її гордість. – Ми не знаємо його здібностей. Думаю, краще бути насторожі. – Я знаю. Кажучи це, вуста Маї несмішливо скривилася. – Але що він може зробити з невеликою ракетою? Японія не є зоною конфлікту. Хіба це не те саме, що просити зловити вас, носячи щось настільки помітне? – В момент інциденту в Йокогамі, бойовики, що заздалегідь ховалися у місті, фактично використовували переносні ракети. – Це не тому, що у них був замаскований корабель? Рефлекторно спростувала Мая і негайно змінила свої слова. – ...Ні, немає жодних гарантій того, що ми зможемо повністю запобігти терористичному акту. – Навіть якщо це маг, якщо в нього влучить ракета, коли він не захищатиметься, то він помре.. Якщо ціль тероризм, малі ракети не завжди використовуються за прямим призначенням. Існує можливість вилучити лише боєголовку і використати її як бомбу. Насправді під час виру війн, такі вибухи смертників спостерігалися по всьому світі. Від такої кількості доводів, Мая не могла заперечити необхідність запобігти цьому. – Зрозуміла. – Пошукаймо Дзідо Хейґу, Ґу Дзіе. Я не думаю, що ми зможемо виділити багато сил, оскільки наближається Рада кланів. Наступного місяця, на початку лютого дві тисячі дев’яносто сьомого року, мала відбутися Рада кланів. Особливо цього разу, на другий день запланована Конференція Десяти головних кланів, яка проводиться раз на чотири роки. Зустріч для обрання Десяти головних кланів на наступні чотири роки. Двадцять вісім сімей, що мали право бути обраними Десятьма головними кланами, були на завершальній стадії підготовки, щоб мати перевагу при відборі. Оскільки відбір здійснюється шляхом виборів серед двадцяти восьми сімей, не існувало такого поняття, як широкомасштабна передвиборна діяльність, але відбувався бурхливий пошук підтримки та недоліків інших сімей. Навіть родина Йотсуба не могла ігнорувати привілеї Десяти головних кланів. Ні, протягом останніх чотирьох років, а раніше, вони вкладали багато робочих сил для перевірки, зібраної ними матеріалів для переговорів. – Чи варто поговорити про це з іншими сім’ями? На запитання Хаями, чи не хоче вона обговорити це з іншими Десятьма головними кланами та вісімнадцятьма сім’ями, Мая злегка похитала головою. – Я не хочу розкривати джерело інформації. Ну... Поширмо чутки, що терористи, націлені на магів, проникли з-за кордону. Так вони самі зроблять усе необхідне. Можете запустити усе до обіду? – Так, мадам. Почати можна за дві години. З подвійним значенням, пошук та маніпуляція інформацією, відповів Хаяма і відкланявся. ◇ ◇ ◇ О, дев’ятій ранку, двадцять восьмого січня, за японським часом, вантажне судно, з Ґу Дзіе на борту, прибуло до Йокосуки. Висадившись, Ґу Дзіе негайно зібрав необхідних людей. Однак домовленості були завершені ще до входу в порт. Навіть якщо він втратив «Безглавого дракона», він все ще мав зв’язки в злочинному світі, накопичені за часи, коли він панував, як таємний маніпулятор. Якщо не зважати на якість, людей зібрати не важко. Яким би процвітаючим не було суспільство, невдахи завжди знайдуться. Ціль була відома ще до відправлення. Місце проведення ради кланів трималося в таємниці, за винятком причетних. Але за допомогою Глідск›яльв, це було легко з’ясувати. «Супер хакерський інструмент, Глідск›яльв». Ґу Дзіе не мав звички легко видавати чомусь визначення «супер», але цей інструмент він міг охарактеризувати лише як «супер». Здатність Глідск›яльва збирати інформацію охоплювала весь світ. Ґу Дзіе знав що не може отримати доступ до офлайн інформації, але в сучасному світі, майже не було корисної інформації, яка ніколи не потрапляла в мережу. Глідск›яльв міг розшифрувати будь-який складний код. Навіть комунікація квантовою криптографією, яку в принципі неможливо розшифрувати, ґрунтуючись на тому, що правильний ключ не можливо перехопити, ставала претензійною. Хто створив цю систему? Хто і з якою метою, відправив йому термінал цієї системи. Спочатку Ґу Дзіе також насторожився. Він намагався викрити злочинні наміри системи за допомогою безрезультатного особистого розслідування. Досить швидко виявилися недоліки системи. Історія пошуку з використанням Глідск›яльв записувалася в систему. І його могли побачити інші оператори. Однак не було відомо хто це шукав. Все, що було відомо, це, «те, що було шукано. Тоді Ґу Дзіе був розчарованим. Від початку очікувалося, що постачальник системи буде знати, що він шукав. Існувало сім операторів Глідск›яльва, і їх особи невідомі, але Ґу Дзіе не був настільки наївним, щоб вірити в це. Адміністратор системи, який і надіслав пристрій, повинен знати, хто з якого пристрою отримує до нього доступ. Якщо використати систему, усвідомлюючи, що історія пошуку видима іншим операторам, це не матиме значення. Ґу Дзіе більше не вагався використовувати Глідск›яльв. Звичайно, він завжди мав на увазі можливість того, що система може збрехати. Він намагався зробити резервні, окремі копії будь-якої інформації. Існувало багато інформації, яку не вдалося використати, оскільки не можливо було зробити резервну копію. І все-таки Глідск›яльв був зручним і корисним інструментом. Цього разу, проблему викликало занепокоєння тим, що шукаючи готель, де збиралися Десять головних кланів, історія може навести на напад на Раду кланів. Ґу Дзіе не недооцінював силу Десяти головних кланів. Якщо серед людей, причетних до Десяти головних кланів або серед тих, хто поділяє їх інтереси, є оператор Глідск’яльва, цілком можливо, що на нього чекає засідка у місті проведення. Зазвичай, він був уважний в підборі ключових слів пошуку, і як завжди все йшло без проблем, але тільки тому, що це спрацьовувало, не означає, що це буде працювати й далі. Можливість цього також розглядалося, і навіть якщо він потрапить у засідку, було підготовлено декілька планів, що допоможуть досягти мети. Мета Ґу Дзіе — не вбивство глав Десяти головних кланів. А соціально поховати Десять головних кланів та родину Йотсуба, яка знищила Куньлу́нь. Таким був його план. Відправляючи ляльок, які почергово від›їжджали на вантажівках до Хоконе, Ґу Дзіе відчув підступ темної радості. Матеріалом для ляльок послужили бідні та добропорядні громадяни набрані в Йокосуці. ◇ ◇ ◇ Ліна, здивована раптовою зупинкою тренувань, згідно з наказом, прямувала до кабінету командувача бази. Її супутником був Бенжамін Канопус, капітан першого загону Зірок. Номер два серед Зірок, найнадійніша людина Ліни. – Бен, як думаєш, для чого нас викликали? На запитання Ліни, з тривогою в голосі, Канопус похитав головою. – Чесно кажучи, уявити не можу. Однак, останнім часом, ми нічого не псували, не думаю що командувач нас лаятиме. Зірок часто лаяли за псування речей під час тренувань. Під псування потрапляли такі речі, як обладнання, транспортні засоби, тренуванні приміщення і тому подібне. Певною мірою, тут нічого не поробиш, оскільки це відбувалося під час бойової підготовки, у випадку Зірок, особливо командувачів першого класу, це виходило за рамки, «нічого не поробиш». Ось чому командувач бази часто скаржився і недолюблював Ліну. – В-вірно. Канопус посміхнувся Ліні, що пошепки себе підбадьорювала. У нього була дочка, на два роки молодша за Ліну, що змушувало відчувати до неї батьківські почуття. Ліна занурена в себе, навпаки, не помітила як тепло дивиться на неї підлеглий, тому сильно стиснула кулаки та різко кивнула. Подібні дитячі жести дедалі більше підсилювали батьківські почуття Канопуса, але Ліна зовсім не помітила цього. Вона змусила себе подавити хвилювання глибоко в серці, постукала в двері командувача бази, з виразом солдата на обличчі, за її уявленням. Двері відчинилися зі словами командувача «увійдіть». Ліна, що сама відчинила двері, раптово окликнула несподівану фігуру. – Полковник Баланс?! В кабінеті керівника за столом сидів командувач бази, а на стільці поруч сиділа Баланс. – Майоре, що сталося! Заходьте. Після роздратованих слів командувача Уокера, також полковника, Ліна поспішно підійшла до столу. Канопус спокійно пройшов за Ліною. – Майор Сіріус, Майор Канопус, вільно. Сказав Уокер двом, що відсалютували перед його столом. – Так. Ліна і Канопус одночасно прийняли стійку «вільно». – З вами говоритиме полковник Баланс. Сказавши це, Уокер встав. – Тож, Полковник Баланс. Баланс також встала, слідом за Уокером. – Командуючий Уокер. Я ненадовго позичу ваш кабінет. Уокер і Баланс одночасно віддали честь і Уокер залишив кабінет. Замкнувши двері за допомогою пульта дистанційного керування, Баланс, нарешті, повернулась до Ліни. – Майоре Сіріус, я гадаю ви вже здогадалися, але я тут через вчорашнє. – Так. Як і говорила Баланс, Ліна здогадувалася, що це відповідь на вчорашнє прохання. – Вибачте, майор, але я не можу виконати ваше прохання. І відповідь була саме такою, як і очікувала Ліна. – Головнокомандувач Зірок і маг стратегічного класу не може легко покинути країну. З цієї причини Ліна звикла до цього, але насправді вона не була переконана. Коли її відправили до Японії минулого року, можна було подумати, що вона необхідна людина, але її початкова місія відрізнялася від сфери діяльності Ліни, і, здавалося, що підбір персоналу був безвідповідальним. З огляду на це, розібратися з нинішньою ситуацією, коли дружня країна знаходиться під загрозою теракту через промах власної, підходяща місія для Зірок. Принаймні так здавалося Ліні. Тим більше, що сірий Кардинал, швидше за все буде магом... – Це офіційна позиція. Однак розважливе невдоволення Ліни, відхилили наступні слова. – Вищі чини підозрюють, що майор може надмірно симпатизувати Японії. Деякі потрапляють у пастку підозр, що майор може втекти до Японії. – Прошу, зачекайте! Я поклялася у вірності своїй батьківщині! – Знаю. Зі спокійним виразом і тоном кивнула Баланс, Ліні що мимоволі заперечила. – Я не сумніваюсь у вашій лояльності, майоре. Однак є деякі, хто сумнівається у вашій лояльності, лише, тому що майор має японське походження і все ще є сімнадцятирічною дівчинкою. Ліна була розчарованою. Вона ніколи не зазнавала расового дискримінаційні упередження, частково тому, що у неї була майже ідеальна англосаксонська зовнішність. Однак такої дискримінації не було віч-на-віч, і коли подумала, що до неї мають таке упередження за лаштунками, вона наче закипіла. – Можу сказати, що це лише дурниця. Але саме тому ми не повинні давати таким дурницям шансу. Майоре, ви козир нашої країни. Однак, попри те, що вона потрапила в полон лютого гніву, від якого червоніла, Ліна не була настільки шаленою, щоб її вух, тренованого військового, не досягали слова вищого чину. Особливо, якщо ці слова мали сенс і були заради неї самої. Майору Сіріусу не можна відправитись до Японії. Однак також це факт, що це не ситуація, яку можна залишити без уваги. Баланс вдихнула і приклала багато зусиль до голосу. Тому в Японію має їхати майор Канопус. Майоре Сіріус, ви не проти? – ...Зрозуміла. Ваша підлегла відступить до наступних наказів. Ліна подавила своє незадоволення і відала честь Баланс.. Баланс кивнула, кажучи «Гаразд». – Зараз я розповім деталі місії майору Канопусу. Майоре Сіріус можете бути вільні. – Так. Тоді прошу вибачити, полковник. У неї було бажання особисто пояснити усе Канопусу, але вона не була впевнена, що бажання поїхати до Японії не повернеться, тому Ліна вийшла з кімнати. – ...Це все. Майор Канопус, у вас є питання? Запитала Баланс, пояснивши Канопусу про втрату ракети, яку повинні були утилізувати, та інформацію, надану Ліною від Семи Мудреців. – Ні, немає полковнику. Було невідомо, чи відбудеться теракт в Японії, а єдиним джерелом інформації є таємне повідомлення від «Семи мудреців», які могли бути дружніми або ні. Питання полягало у тому, чи був він незадоволений призначенням на місію, на основі такої недостовірної інформації, але Канопус не висловив жодних запитань чи скарг. – Правда? Тоді, майор Канопус, я маю вас дещо запитати. – Так, що це? Баланс уважно спостерігала за виразом обличчя Канопуса, але не помітила на ньому жодного засмучення. З відчуттям полегшення, а не досади, Баланс обережно запитала. Майор Канопус, ні, я можу звернутися до вас Майор Бенжамін Лоуес. Посеред запитання Баланс, брови Канопуса нахмурились. – Майор, ви часом не родич заступника помічника президента Кейнс Лоуес? – Так. Як вам, можливо, відомо, заступник помічника і мій батько — двоюрідні брати, а з матір’ю вони троюрідні. Іншими словами, в родині Лоуес одружувалися один з одним, але при такій кровній дистанції це вже не така незвична справа для вищих прошарків суспільства. Насправді в наданій «Семи Мудрецями» інформації було не лише те, що я розповіла раніше. Якщо це можливо, я хотіла б вірити, що це помилка, але... Від нерішучості Баланс Канопус змінився на обличчі. Це був слабкий вираз: «це не можливо». – Здається, заступник помічника Лоуес забезпечив допомогу витоку зброї під утилізацію, вивезення зброї за кордон та виїзду терористів. – ...Це означає, що помічника заступника президента підкупили терористи? У відповідь на запитання Канопуса, баланс з пригніченим поглядом похитала головою. – Якби все було так просто. – Є ще якісь занепокоєння? Нахмурившись, Баланс промовила. – Цілком можливо, що заступник помічника та пов›язані з ним члени конгресу намагаються використати Хейґу. Здивованому Канопусу, Баланс поставила питання, яке здавалося, не було пов’язане з інцидентом. – Майор. Що ви думаєте про гуманістів? Культовий рух християнського підвиду, загальне уявлення якого полягає в тому, що «людина повинна жити лише з власними силами, які їй дозволені». Або це був рух за знищення магів. Але відповідь Канопуса була простішою. – Це була масова істерія. Однак я думаю, що з силами, які намагаються це використати, потрібно бути обережними. – Ви відчуваєте загрозу, як маг? – Якщо ситуація загостриться, нам доведеться подумати про заходи. Ми, маги, не маємо права мовчати й задовольняти фальшивими звинуваченнями. – ...Здається, у вас є радикальні настрої. – Полковник, це непорозуміння. Я лише вважаю, що шкідливо для суспільства, забороняти громадянам реалізувати своє право на свободу. Ризик расової дискримінації та поділу нації через наклеп тих, хто заявляє, що є жертвами, ніколи не слід недооцінювати. – Я розумію вашу політичну ідею. Наразі це не має значення. Баланс гірко скривилась. – Заступник помічника Лоуес має інші думки, але схоже, він прийшов до того ж висновку, що і ви. Залишення гуманістів без нагляду може завдати серйозної шкоди державі. Баланс уважно стежила за виразом обличчя Канопуса, але він мав непроникний і беземоційний вираз. – Але це вільна країна. Свобода слова повинна бути гарантована повною мірою. Незалежно від причини, слід уникати придушення свободи слова. Принаймні, так вважають політики. – Я з вами згоден, полковник. – ...Тож група, до якої належить заступник помічника, намагалася спрямувати тягар гуманістів за кордон. – Значить вони задовольняють їх бурхливі пориви, здійсненням терористичного акту проти магів в Японії? – Не треба сарказму, майоре. Це не те що я можу проігнорувати. З похмурим обличчям, заперечила насмішку Канопуса Баланс. – Вибачте, полковнику. Слухняно вибачився Канопус, можливо, тому що подумав, що зайшов занадто далеко. Можливо, тому що вважала, що занадто бурхливо відреагувала, Баланс продовжила, не згадуючи про вибачення Канопуса. – І якщо інформація, надана «Семи Мудрецями» відповідає дійсності, то метою групи заступника Лоуеса є не тероризм в Японії. – Іншими словами? – Бомби практично не можливо націлити виключно на ціль атаки. Завжди знайдуться громадяни, які будуть втягнуті. – Не можливо... Вираз обличчя Канопуса, з моменту, як він увійшов до кабінету, вперше змінився – Боєголовка піхотної ракети не може вбити високорівневого мага, якщо це не буде несподівано. Але якщо підготувати десятки боєголовок, навіть членам Десяти головних кланів буде важко зупинити усі вибухи. Високорівневі маги можуть уникнути пошкоджень від вибуху завдяки об’єктному термостійкому бар’єру, але звичайні громадяни, що там опиняться, цього не можуть. У випадку атаки з багатьох сторін, захистити сторонніх громадян не можливо. Як результат, жертви будуть лише серед цивільних. Такий сценарій передбачили «Сім Мудреців». – Тоді Японські маги, що допустили смерть громадян, стануть новою цілю гуманістів. Їх енергія спрямується до Японії, і рух по ліквідації магів в Японії зменшить їх силу. При цьому, ризик загострення з гуманістами, що призведе до соціальних заворушень зменшаться, вірно? – Саме так. В очах Канопуса блиснув гострий блиск. – То моя місія, заздалегідь схопити Хейґу та запобігти тероризму? – Я хочу, щоб ви зробили більше. Зітхнувши сказала Баланс. – У зв’язку з інцидентом з паразитами, минулого року, японська влада також зацікавиться нашими діями. Слід вважати неможливим затримати Хейґу в Японії, без відома японської сторони. Тоді нас запитають, з якої причини ми схопили Хейґу. Потрібно буде зізнатися, що зброя терористів була з нашої армії. – Однак якщо терористичний акт стане реальністю, чи можна буде дізнатися, що була використана зброя нашої армії? Думаю, що це вигідніше, ніж схопити його заздалегідь. – Існує велика різниця між передачею терористам втраченої зброї через торговців і тим, що наша армія дозволила терористам викрасти нашу зброю. – ...То ми дозволимо вбивство японців? – Я вже передала своїм приватним каналам, що терористична група, очолювана Дзідо Хейґу, намагається сховатися в Японії. Канопус не був повністю переконаний словами Баланс. Однак йому довелося прийняти аргумент про те, що армія USNA повинна захистити свою позицію. Канопус, перш за все, був військовим, а не магом. Це була найбільша його відмінність від Ліни, яка була спочатку магом, а потім військовим і була доброю дівчиною. – Майор. Ваша місія — вбити Дзідо Хейґу до, або після, теракту. Якщо Хейґу вбити, терористичний акт не зупинити, але вам не доведеться про це турбуватися. За інформацією «Семи Мудреців», Хейґу не скористався повітряним транспортом. У морі ви зможете вжити «кричущі» заходи. Не дозвольте японцям схопити Хейґу. – Зрозумів. Баланс, з винуватим обличчям, поглянула на Канопуса, який прийняв наказ і віддав честь. – Пробачте, Майор. Я розумію, що подібна брудна робота не входить до ваших обов’язків, але оскільки супротивник, ймовірно, є особливим магом, нам також потрібно відправити високорівневого мага. Опустивши руку, Канопус, зі слабкою посмішкою, похитав головою. – Не турбуйтесь про свого підлеглого, полковник. Швидше, я вдячний за ваш вибір. Головнокомандувач... Я хочу, щоб Ліна якомога довше не виконувала моторошну роботу по вбивству. Ще раз віддавши честь, Канопус вийшов з кабінету командуючого. ◇ ◇ ◇ Двадцять дев’ятого січня, о вісімнадцятій годині, за японським часом, Канопус прибув на спільну японсько-американську базу в Йокосуці. Оскільки всі війська були повернуті до своїх країн під час виру війн упродовж двадцяти років, Американська військова база в Японії зникла. Однак, після того, як США стали USNA, японсько-американський союз змінив свою форму і продовжив існування. Бази, які могли вільно використовувати обидві сторони, були створені на території обох держав. База Йокосука — одна з них (однак японські Сили Самооборони рідко використовують спільні бази на території USNA). Звичайно, те що капітан першого загону Зірок прибув до Японії зберігалося в таємниці. Не виходячи з бази, він перейшов на есмінець Військово морських сил USNA, який якраз збирався покинути порт, і вийшов в море. Військовий корабель, з Канопусом на борту, рухався на південь по Саґамській затоці, проходячи повз невеликого крейсера загальною довжиною двадцять метрів, у водах між півостровом Босо та Осімою. Як тільки кораблі наблизились, Канопус стрибнув з есмінця на крейсер. На нього була накладена оптична маскувальна магія, яка дифузно відбивала світло, включаючи інфрачервоні промені. На камерах стратосферних супутників відобразилася б розмита тінь, але з неї було б не відомо, що це було. Таким чином, Канопус, успішно, незаконно проникнув до Японії. Крейсер, який належав посольству USNA для дозвілля керівників, був збільшений в потужності та зміцнений в корпусі, щоб його можна було використати для розвідки. Звичайно датчики не були найсучаснішими. На ньому не було зброї, але якщо на ньому є Канопус, це зовсім не проблема. Канопус спрямував крейсер до Саґамської затоки. Попрямувавши на південь уздовж півострова Ідзумі, повернувши назад від узбережжя Іродзакі та вирушив на північ, до затоки Суруга. Частково через те, що плив повільно, він знайшов шуканий корабель, близько півночі. Невелике вантажне судно, з дахом зі сонячних панелей, який повністю покривав палубу. Під час плавання, щогли, прикріплені по обох бортах корпусу, розкривалися і тонко-плівкові сонячні елементи, наче нагрудні плавники літаючої риби, розгорталися для збільшення кількості генерованої енергії. Такі не дорогі вантажні судна, побудовані на паливних елементах, оснащені водневою установкою з фотокаталізатором, як допоміжним джерелом енергії, що майже завжди використовували лише енергію вироблену від сонячного світила, процвітали як головна сила нової морської транспортної системи в другій половинні двадцять першого століття. Це вантажне судно було визначено за датою і часом коли Дзідо Хейґу, начебто, залишив USNA. Однак корабель повинен був прибути до Японії станом на вчора. Тому вони відмовились від пошуку у відкритому морі і вирішили обшукати порт де той став на якорі. Майор, це те судно? Запитав Канопуса, офіцер військово-морських сил USNA, що був капітаном, з сумішшю трепету і страху в голосі. Оскільки він тимчасово був підлеглим, йому повідомили хто такий Канопус. Він стояв поряд з офіцером що носив позивний першого порядку Зірок, що самі по собі були легендою. Він не знав що «Канопус» є другим кодовим ім’ям після «Сіріуса», але всеїдно це напружувало. Якби він дізнався ранг Канопуса, він би, певно, не зміг деякий час належним чином виконувати роботу. На запитання капітана Канопус гірко посміхнувся. Не помітивши в посмішці жодного залякування, капітан відчув, що трохи розслабився. – На жаль, я не спеціаліст в кораблях. Ви більше знайомі зі специфікою корпусів, ніж я, вірно? На неявне запитання: «ваші підлеглі не визначили», капітан виправив хребет. – Мої вибачення, сер. Це цей корабель, не має сумнівів. – Звичайно, я вам вірю. З серйозним обличчям кивнув Канопус і капітан полегшено видихнув. – Капітан. Так, майор. Усмішка Канопуса зникла і він звернувся до капітана належним тоном. – Слідкуйте за цим кораблем. Той факт, що він здійснив поїздку в обидва кінці, від Йокосуки до Номадзу, може означати, що він має намір ним скористатися, навіть під час втечі. – Зрозумів. Ми негайно повідомимо нашим місцевим операторам. – Ми спостерігатимемо за ним усю ніч. – Майоре, ви не підете на суходіл? – Встановлений час причалювання вже минув. В цій місії не варто привертати зайвої уваги. – Так, сер! Канопус мовчки кивнув і повернувся до вантажного судна. ◇ ◇ ◇ Переконана Баланс, Ліна витончено відмовилася від поїздки до Японії. Вона думала, що залишити це Канопусу було правильно. Якщо не враховувати вибух важкого металу, Канопус — маг-ветеран бойових дій, можливо сильніший за неї, Сіріус. Ліна казала собі, що він ніколи не провалить свою місію. І все-таки вона не могла терпляче сидіти, нічого не роблячи. – ...Так, я не буду це чіпати. Я тихо залишатимусь тут? Натомість не буде проблемою, якщо я попереджу дру... знайомих! Незважаючи, що її монолог ніхто не чув, Ліна поспіхом перефразувала слова, перш ніж сказала «друзів». З червоним обличчям озираючись по сторонах, від надмірного самоусвідомлення. Можливо усвідомивши, що це трохи по дитячому, вона закашлялась, що виглядало досить мило, і попрямувала до панелі відео фону. Зараз була друга година ночі. Іншими словами, до цього часу вона боролася з муками, але в Японії була вісімнадцята година. Вона не планувала, але це вдалий час. Вона вирішила зателефонувати, але коли справа дійшла до самого дзвінка, вона знову завагалася. Ліна, знову набравшись рішучості перед консоллю, обрала номер Міюкі. Через п’ять гудків екран засвітився. На ньому з’явилося обличчя суперниці, неймовірної краси, що виглядала все красивішою і яку вона не бачила з минулого року. – Боже! Ліна, давно не бачились. В її очах не було ревнощів, страху, лестощів чи захоплення, вони просто дивились на Ангеліну Ліна відчула, що лід котрий сковував її серце, почав танути. – Привіт, Міюкі. Давно не бачилися. Як ти? – Так, добре, дякую. Ліна ти схудла? Ти в порядку? Робота не забирає увесь час? Без жодних вагань, обов’язки головнокомандувача Зірок, Сіріуса, вона назвала «роботою»? Її природна мужність сподобалася Ліні. – Я ж набрала вагу. Мабуть, наростила м’язи. – Хм... Ти все у кращій і кращій формі. Я заздрю. – Міюкі... Коли це кажеш ти, здається що, це сарказм. І що з того, сама стала ще красивішою. Наскільки красивою ти хочеш бути? – Ліна, можу сказати тобі теж саме, з твоїх вуст це звучить як сарказм... Якщо я й виглядаю красиво, це, мабуть, завдяки Старшому брату. Ліна раптом похмурніла. «А у мене такого не має»... Почала шкодувати вона – ...До речі, ви ж з Тацуєю заручилися. Вітаю. – Дуже дякую, Ліна. Все ж новини розлітаються досить швидко. – Це ж заручини «принцеси» Йотсуба. Це не може не зацікавити. – Справді? То ти зателефонувала, щоб привітати? Щасливо і радісно посміхнулась Міюкі, на уїдливе зауваження Ліни. Тож вона згадала свою поточну ціль. – Ум, ні, вибач. Це не так! Побачивши на екрані вибачення Ліни, Міюкі з підозрою схилила голову на бік, а не образилась. – О, тоді у тебе важлива справа? «Чому вона зі мною така мила», напружила свій розум Ліна, хоча на думці у неї була підколка. – Так. Можливо, це дуже важливо. – ...Може варто покликати старшого брата. Подумавши менше секунди, Ліна кивнула на пропозицію Міюкі – Вірно. Здається, краще запросити Тацую. – Почекай хвилинку. Екран перейшов в режим очікування. Приблизно через тридцять секунд, екран знову показав прекрасну фігуру Міюкі. – Ліна, давно не бачились. – Привіт, Тацуя. Давно не бачились. Поруч з Міюкі сидів Тацуя. На відміну від очікування Ліни, відстань між Тацуєю та Міюкі не дорівнювала нулю. – Зараз хотілося б спокійно обговорити які у кого справи, але, здається, є якась важлива тема для обговорення. Залишімо підтримку старих дружніх стосунків на наступний раз, повідом нам цю важливу інформацію – Ти не змінюєшся, Тацуя. Думаю, така твоя прямолінійність мені більш до вподоби. Сказавши це, Ліна подумала: «опс». Фраза «до вподоби» на адресу Тацуї — це всеїдно, що розпалювати ревнощі Міюкі та заливати їх авіаційним паливом. Але знову, всупереч очікуванням Ліни, Міюкі була спокійно. Ліні від цього стало моторошно. – Ем... Міюкі. Ти не гніваєшся? – Так, а що? Коротко запитала Міюкі зі щирим виразом, що нічого не розуміє. Для неї було природно, що Тацуя був привабливий для жінок, чи принаймні викликав у них цікавість і вона не повинна хвилюватися. Але Ліна цього не знала. – Ні, пробач. Якщо вона не злиться, то це найкраща ситуація з можливих. Ліна вирішила скористатися вдачею і перейти до основної теми. – Тацуя, Міюкі, ви пам’ятаєте «Сімох Мудреців». Тацуя і Міюкі переглянулися. – Пам’ятаємо. Відповів Тацуя. – Ви отримали якусь інформацію від Семи мудреців? Запитав Тацуя Ліну, пригадавши обличчя Реймонда Кларка. Вона не повинна була знати справжні особистості «Семи Мудреців». І що Реймонд один із Семи Мудреців. – Так, вірно. Не володіючи телепатією чи подібною здібністю, Ліна не могла бачити, про що думав Тацуя. Ліна також не мала здібностей бачити крізь незворушний вираз Тацуї. – Згідно з інформацією Семи Мудреців, залишки Дайкану планують теракт в Японії. Ліна сприйняла відповідь Тацуї, як звичайне запитання і відповіла на нього. – Ім’я головного Дзідо Хейґу. Його китайське ім’я Ґу Дзіе. Вцілілий з інституту Куньлу́нь, якого вважають магом... Міюкі щось не так? Запитала Ліна, помітивши, що Міюкі, почувши ім’я Ґу Дзіе, збиралася щось сказати. – Куньлу́нь має для нас особливе значення... Перепрошую що перебила. По правді кажучи, вона була здивована, почувши ім’я ще одного з «Семи Мудреців», яке вона почула від Реймонда минулого року, але оскільки Тацуя взагалі не реагував, Міюкі придумала відмовку. – О, зрозуміло... Ліна знала про зв›язок між родиною Йотсуба та Куньлу́нь. Подумавши, що це неминуче для Міюкі, яка стала наступною головою Йотсуби, засмутитися, почувши назву Куньлу́нь, вона більше нічого не запитувала. – Можливо, ви вже здогадалися, але я думаю, що цілю Хейґу, швидше за все, буде Йотсуба. – Зрозуміло. Думаю, доречно так думати. Тому ти й зв’язалася з Міюкі. – Е, так, щось таке. Коли Тацуя продемонстрував, що у нього така ідея, Ліна безпідставно почала соромитись. – Звичайно, ми з Міюкі не можемо не мати з цим зв’язку. Існує ймовірність того, що Міюкі буде безпосередньою цілю... – Тацуя... Ніби тебе це не стосується. Навіть ти можеш бути мішенню Хейґу. Здивовано сказала Ліна.. – Було б не погано, якби він міг націлитися на мене. Безстрашно відповів Тацуя. – ...О, так. Якщо це станеться, це швидше закінчиться. Почувши його, погодилася Ліна. Вона досі не знала, в чому справжня сила Тацуї. Одного разу вона підозрювала Тацую, як ілюзіоніста, що спеціалізується на втручанні в психіку, але коли вони разом билися з Паразитом у фінальній битві, вона відчула, що все було інакше. Коротко кажучи, Тацуя, для Ліни, невідомий, таємничий маг. Однак Ліна також не могла сумніватися у його здібностях. Вона не могла уявити, щоб Тацую вбив маг, якому довелося покластися на застарілі ракети. – Ліна, що сталося? Раптом здалося, що тебе більше нічого не хвилює. Після того, як Міюкі недбало вказала на це, серце Ліни сильно підскочило. Чомусь, переконавшись, що Тацуя не буде вбитим, вона відчула полегшення. – Ні, це, розумієш. Її серце так сильно калатало, що вона не могла правильно говорити. – Знаєш, навіть якщо ти кажеш... Побачивши гірку посмішку Тацуї, Ліна відчула нетерплячість. – Ах, до цього! Розумієте, коротко кажучи, я маю на увазі Хейґу. Вона збиралася сказати, «я хотіла розповісти тобі про це», та перед цим помітила це і поспіхом закрила рот. – А... Ти мала на увазі, тобі не терпілося розповісти нам про Хейґу якомога швидше, і відчула полегшення коли це закінчилося. – Так, це все! Перебільшено відреагувала на рятувальне коло Тацуї, засмучена Ліна. – Ах... Ліна почервоніла, але. – Правда? Дуже дякую, Ліна. Тацуя про це не згадав і подякував їй. – А, дякую! Я просто думала, що якби цього не повідомила, то не могла спокійно спати! Що ж Тацуя, Міюкі, гуднайт! Забувши про різницю в часі, швидко сказала Ліна і поклала слухавку. Вона різко скинула одяг і залізла в ліжко, не одягнувши піжаму.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!