[3]

[3]

Ранок понеділка, другого тижня нового семестру.

– Доброго ранку.

Увійшовши до класу другого «E», Тацуя, як зазвичай, отримав ранкове привітання Мідзукі, що сиділа по сусідству.

– Доброго ранку, Мідзукі.

На відповідь Тацуї, Мідзукі посміхнулася. Однак посмішка була трохи незграбною.

Якби вона була природною, Тацуя, мабуть, подумав би, що запахло паленим.

Він був вдячний своїм друзям за те, що вони намагаються недбало посміхатися, навіть якщо змушують себе.

Тацуя вважав, що якби був на місці Мідзукі, то хотів би бути подалі від такої підозрілої людини, як він. Мідзукі не знайома з магічним світом. Тому неймовірно жахлива репутація Йотсуби має надзвичайно сильно лякати її. Мало того, підозріла особа, яка майже два роки приховувала свою особистість. І все-таки звичайна дівчина, як Мідзукі, намагається поводитися з ним як з другом. Тацуя не був настільки не чуттєвим, щоб сприймати це як належне.

З ледь помітною посмішкою на губах, він сів на своє місце.

Як тільки він сів, вікно зі сторони коридору, прямо біля Тацуї шумно відчинилося.

– Доброго ранку, Тацуя-кун.

– Доброго ранку, Еріко.

Через вікно його привітала Еріка. Сьогодні вона була без Лео. Але Тацуя цього не зазначив. Він пам’ятав, як раніше Еріка лаяла: «не роби нас парочкою». До того ж Вона та Лео не зустрічалися. Не дивно, вони не були разом.

– Доброго ранку, Мідзукі!

– Доброго ранку, Еріка-чан.

Еріка з посмішкою, що нагадувала весняне сонце, задоволено кивнула Мідзукі.

Це свідчило, що саме втручання Еріки змінило ставлення Мідзукі.

– Щось сталося, Еріка? У тебе гарний настрій.

Наважився запитати Тацуя.

– Е, нічого.

Відповіла Еріка, як він і передбачав.

◇ ◇ ◇

Після ранкового заняття, Міюкі підвелася і попрямувала до корпусу практичних занять, де зустрілася з Тацуєю. У приміщенні для практичних занять також була зала нарад для групових бойових інструктажів. В останні кілька днів, це було місце для обіду.

Минув майже тиждень, від коли вони почали обідати, уникаючи уваги громадськості. Їй було приємно побути наодинці з Тацуєю, але Міюкі почувалася трохи самотньою, здавалося вона усвідомлювала неблагопристойність їх стосунків.

– Міюкі.

Хай там як, Міюкі що квапилася вийти, щоб не змушувати Тацую чекати, гукнули заду.

– ...Хонока, щось сталося?

До неї звернулася Хонока.

Вона мала напружений вигляд.

Міюкі, маючи звичайний вираз обличчя, насправді нервувала. Минув майже тиждень, відтоді як вона обмінювалася словами з Хонокою, за винятком, паперових справ.

Ні, по правді кажучи, увесь другий «A», затаївши дихання, стежив за Міюкі та Хонокою, що дивилися одна на одну.

– О, час обіду, так? Ти не підеш до кімнати студентської ради?

Міюкі не змогла відразу відреагувати. Вона сама хотіла помиритися, але не очікувала, що Хонока підійде до неї.

– Можна я піду з вами?

Запитала збоку Шізуку, до того, як розгублений стан Міюкі став неприроднім, по прикладу, трактувався б як відмова. Ці слова були порятунком для Міюкі та Хоноки.

– Так можна.

Міюкі зі сліпучою посмішкою кивнула Хоноці та Шізуку.

На той час, коли Тацуя, з яким зв’язалися через мобільний термінал, увійшов до кімнати студентської ради, Міюкі, Хонока та Шізуку вже сиділи на місцях.

Однак, жодна з них ще не підняла палички. Міюкі не відкрила кришку ланч-боксу, а перед Хонокою та Шізуку нічого не стояло.

– Старший брате, ми чекали на вас.

– Пан Тацуя, сюди, будь ласка.

Міюкі та Хонока підвелися і запропонували Тацуї сісти. На місце поруч з Міюкі, навпроти Хоноки. Шізуку також встала, але пішла до столового сервера і дістала таці, що підтримувалися в теплі, для двох людей.

Четвірка гармонічно приступила до страв. Теми до столу пропонували лише Хонока і Шізуку, а Тацуя та його супутниця не піднімали ту тему. Здавалося, що Хонока і Шізуку уникали теми родини Йотсуба.

Тільки після того, як Тацуя та Міюкі повернули ланч-бокси у додаткову сумку, а Хонока з Шізуку повернули таці до столового сервера і коли Міюкі усім, включаючи себе, роздала чай, мирна атмосфера змінилась.

– Міюкі.

Підвівшись, звернулась до неї Хонока з напруженням на обличчі та в голосі.

– Так?

Міюкі також прибрала посмішку і з серйозним обличчям подивилася на Хоноку.

Шізуку дивилася на їхні профілі.

Тацуя поруч з Міюкі, також спостерігав за ними.

– Ем... Ем. Я...

Хонока з усіх сил намагалася видавити слова.

Міюкі чекала, ні на секунду не відводячи від неї погляду.

– Я не здамся!

Міюкі, Тацуя та Шізуку дивилися на Хоноку. Щоб переконатися в намірах Хоноки. Щоб побачити її рішучість.

– Я не відмовлюся від пана Тацуї!

Хонока не злякалася важкого погляду і сказала усе без запинки.

– Я не можу відступити.

Миттєво відповіла Міюкі.

Потім граціозно встала і простягнула праву руку Хоноці.

Рука була у жесті рукостискання.

– Я не відступлю.

Потиснула руку Міюкі Хонока. Її обличчя було сповнене бойовим духом.

Міюкі посміхнувся. Усміхнене обличчя з «приємною посмішкою», наповненою сильним духом.

Тацуя намагався гірко посміхнувся і виглядав так, наче зазнав поразки. Дві дівчини оголосили про своє суперництво. Природно, що він не знав, як себе поводити.

А Шізуку була більш невиразною, ніж зазвичай. Ні, вона не завжди невиразна, бо її вираз практично не змінюється. Зараз вони свідомо зникли.

По правді кажучи, Шізуку все ще хотіла, щоб Хонока негайно відмовилась від Тацуї. Однак та вирішила змагатися з Міюкі за його серце. Думаючи про тяжку тернисту дорогу, Шізуку відчайдушно стримувала обличчя, що ось-ось мало скривитися.

 

◇ ◇ ◇

Після занять, в кімнаті студентської ради, в перше за довгий час панувала дружня атмосфера. Ідзумі та Мінамі чутливо відчули зміну, але жодна з них не була дівчиною, що лізе в чужі справи. Їх міміка та жести показували, що вони відчули полегшення, від того що атмосфера була менш напруженою, ніж раніше.

Однак не всі люди могли бути уважними до цього. У старшій школі таких, скоріше, меншість.

– Ей, Ідзумі. Хіба атмосфера не інша?

Трохи заголосно потай запитала у неї Касумі, що піднялася по прямих сходах, коли майже прийшов час закриття воріт.

– Ось як? Усе як завжди, Касумі-чан.

Відповіла Ідзумі з непереборною силою в ніжних очах.

Касумі, яка, очевидно, зрозуміла, що розгнівала Ідзумі, кивнула і вирішила не торкатися цієї теми, не розуміючи причини цього.

– Що? ...О, зрозуміло.

Реакція Мікіхіко, що також прийшов зі штабу дисциплінарного комітету, була дещо обережнішою, ніж Касумі.

– Що саме?

Особливо, коли до нього звернувся Тацуя.

– Ні, нічого.

Він відповів таким же тоном, як і перед зимовими канікулами. ...На відміну від минулого тижня.

Тацуя подумав, що Еріка могла нагримати на того, але звісно, цього не сказав.

Однак його вуста неминуче здригнулися.

– Щось сталося, Тацуя? Це було щось хороше?

– Ну. Але це дрібниця.

Так це була дріб’язкова справа. Але це безумовно, «хороша річ». Для Міюкі та для нього.

Дійшовши до цього висновку, він перемкнувся на іншу думку.

– Краще покажи мені сьогоднішній звіт.

– Так, ось. У школі немає особливих проблем.

Тацуя швидко глянув на електронний папір переданий Мікіхіко й увів ключ підтвердження, знак завірення студентською радою.

– Чи є проблеми поза школою?

Поцікавився він у Мікіхіко повертаючи електронний папір. Він звернув увагу, що той додав уточнення «в школі».

– Так... Зросла кількість учнів, що помітили спостереження чи стеження за собою.

– Сталкери?

Для Тацуї це була несподівана новина. Останнім часом він так був зайнятий своїми справами, тож стежив лише за речами близькими до себе.

– Це сталкери, але... Здається це група «гуманістів».

– Хочеш сказати, на наших учнів націлились група антимагів?

В очах Тацуя спалахнуло різке світло.

Очі Міюкі та Хоноки, що базікали, готуючись повертатися додому, також були націлені на Мікіхіко.

– Здається, жодного студента не торкалися і не погрожували. Однак, почали з’являтися студенти, яких образили вербально.

Прикрим тоном відповів на запитання Тацуї Мікіхіко.

– Мінамі-чан.

Гукнула Міюкі та повернулася в крісло президента студентської ради.

– Так, президент.

Мінамі підвелася і збиралася стати перед Міюкі. Однак, Міюкі зупинила її, поглядом.

– Чи відомо студентській раді про те, про що говорить голова дисциплінарного комітету?

– Будь ласка, зачекайте хвилинку.

У відповідь на запитання Міюкі, Мінамі ввімкнула настільний термінал, який вже вимкнула. На відміну від інформаційних пристроїв півстоліття тому, час, необхідний для запуску дорівнював нулю. На екрані відразу з’явився робочий стіл.

Мінамі ввела параметри пошуку і зачитала відображені результати.

– Загалом є тридцять вісім випадків, двадцять чотири особи зверталися до студентської ради. Про те й інше повідомлено в поліцію, але про результати з конкретними затриманнями не повідомляли.

– Вони пустили це напризволяще.

Підвищила голос Хонока, наче не могла повірити в те, що говорила Мінамі.

– Важко розбиратися лише з образливими словами.

Зітхаючи відповіла Шізука.

– Якби там не було, досить важко довести випадки переслідування.

Так само розчаровано пробурмотів Мікіхіко.

Таких очевидних ворогів, як в інциденті в Йокогамі, можна контратакувати та розгромити. Однак ніяким чином не можна протидіяти туманним атакам тих хто розчинився серед добропорядних громадян. Якщо поворухнути хоч пальцем це стане злочином. Перш за все, не можливо визначити, хто є ворогом, не кажучи вже про того, кого слід перемогти.

– Потрібно попередити усіх учнів. Бути обережними до прямих нападів і не стати негідником через перевищення межі самооборони, щоб не стати злочинцем.

– Зрозуміла. Я негайно з цим впораюсь.

Відповіла Міюкі на стурбовані слова Тацуї.

◇ ◇ ◇

Субота, дев›ятнадцятого січня. Другі вихідні нового семестру.

Ранкові заняття закінчилися, і настав час клубних заходів і діяльності комітетів.

Перед цим, Касумі та Ідзумі прийшли до їдальні, щоб підкріпитися. Ідзумі хотіла пообідати з Міюкі в кімнаті студентської ради, але не змогла встояти перед наполегливістю Касумі: «давай іноді обідати разом».

Касумі та Ідзумі були популярними серед учнів першого року. Ні, вони були дуже популярними серед учнів, як другого та третього року, але серед першого року вони були особливо популярними. Вони не з того типу, про кого потрібно постійно турбуватися, тому вони не пов’язані з поняттями, як «Армія Касумі» чи «Гвардія Ідзумі» і, разом з тим, не були пов›язані з конфліктними фракціями, що шанували всіх як «ідолів». У цьому відношенні вони різко контрастували з Такумою, який, завдяки своїй хорошій турботі, формував «Фракцію Шіппо».

Тож оскільки не було конкретного оточення, було нескладно залишитися на самоті. Натомість навколо них, один за одним, збиралися першокурсники з тацями.

Характерним також було те, що серед цих учнів, більшість були дівчатами. Однак це не означало, що хлопці боялися до них підступитися, як до Міюкі, а те що їх любили як талісманів.

Таким чином, хоча навколо було багато людей, але ніхто особливо не заважав їх розмові. У такій обстановці, поїдаючи темпуру собу, вони вели відверті розмови.

Ідзумі відповідала своєму образу, але й Касумі також їла охайно. Розрізаючи оладки на шматочки на один укус і елегантно клала їх до рота. Вони не розмовляли з набитим ротом, тому розмова була досить повільною. Мабуть, було важко зрозуміти нитку розмови між цими двома під час спокійного обіду.

– Атмосфера в школі за останні два-три дні значно заспокоїлась.

– Ти про чутки про Міюкі-семпай та Шібу-семпая? Не слід турбуватися про настирливість таких плебеїв.

– ...«Плебеї» це хто?

– Це низькі та невиховані люди.

– О, іншими словами, вони не дотримуються манер через свою допитливість?

– Одним словом, так і є.

– Тоді так треба було і сказати.

– Я не хочу називати старших учнів та однокласників «сміттям». Тому що хочу вірити, що всі наші учні — пані та джентльмени.

– Я теж так думаю. Швидше, я думаю, що те як ти це кажеш Ідзумі, звучить жорстокіше.

– Це не так, Касумі-чан. Я думаю, що їх справжня натура не підла, просто іноді, вони захоплюються вульгарною цікавістю.

З незворушним обличчям сказала Ідзумі, беручи з таці маленьку мисочку з рисом (До слова, в меню шкільної їдальні Першої старшої були великі середні та малі порції).

– Не думаю, що тобі потрібно приховувати свої справжні думки, за складними словами.

Потайки пробурмотіла Касумі, поки очі й увага Ідзумі були зосереджені на її занятті. Якщо іноді таким чином не випускати пар, розмова з Ідзумі стане нестерпною, лише тому, що вона знала справжню природу своєї сестри-близнючки.

– Касумі-чан, ти щось сказала?

Однак вона поквапилась, і Ідзумі відірвала палички від чаші.

– Я нічого не казала.

Відповіла Касумі й, як і Ідзумі, взяла свою миску.

Касумі потягнула собу трохи швидше, ніж Ідзумі. Насупившись на таку реакцію сестри-близнючки, Ідзумі також почала рухати паличками.

Касумі, якій вдалося придумати нову тему своїм маневром, звернулася до Ідзумі, так, ніби нічого не сталося.

– До речі, що до враження від кімнати студентської ради? Наскільки я бачила, здається, там все мирно.

– Хоча вони трохи старші від нас, гадаю вони дорослі люди.

Відповіла Ідзумі, тоном що не містив лестощів.

– Зокрема, у Мітсуї-семпай може бути багато над чим слід подумати... Чудово, що Міюкі-семпай і Шіба-семпай поводяться весело

– Хм... Ну, здається, президент також скромна за ступенем липкості до Шіби-семпая, тож, мабуть, вона обережна.

Ідзумі насупилася на слово «липкості», але Касумі мала рацію, тому вона не могла скаржитися.

– Я впевнена, якими не були близькими друзі, не дбаючи один про одного, стосунки не будуть добрими.

– Близькі друзі також повинні бути ввічливими, так?

– Так. Здається, є багато людей, які не настільки близькі один до одного, але кидають свої недоброзичливі погляди й підхоплюють безвідповідальні чутки, це може бути неминуче, якщо атмосфера погіршиться.

Ідзумі зробила коротку паузу і ніби щось пригадала, додала.

– Це в загальному.

Однокласники, що слухали розмову між Касумі та Ідзумі, знітилися.

◇ ◇ ◇

Приблизно в той же час, їдальня кафедри Магічного Університету також була переповнена студентами, хоча в них було менше вільного часу.

Серед них також були й вільні слухачі, курсанти Академії Сил Самооборони. Одна зі студенток, що тут знаходилася, також була магом, яка проходила підготовку магічного офіцера в Академії оборони. Однак, просто подивившись на неї, ви не впізнали б в ній курсанта Національної академії оборони. Її яскраве усміхнене обличчя не відрізняло її від студентки загального університету, не кажучи вже про студентку Магічного Університету.

– Досить, Марі! Не треба так сміятися!

– Вибач. Ні, Маюмі, з ним...

Вибачилася вільна слухачка, колишня голова дисциплінарного комітету Першої старшої школи, Ватанабе Марі, плечі якої все ще тряслись. Навпроти неї, Саєгуса Маюмі, колишній президент студентської ради Першої старшої школи, дивилася на неї з яскраво червоним обличчям.

Воно стало червоним не від гніву, а сорому. Навіть якщо поглянути їй в очі, в них збиралися сльози, а зовсім не погроза.

– Досить!

– Ні, я справді вибачаюсь.

Зрештою, Марі припинилася сміятися, коли Маюмі, надувшись, відвернулася.

– Однак голова родина Саєгуса хоче одружити тебе та Тацую-куна.

– Заручити! – Не одружити!

Відвернувшись та склавши руки, причепилася до слів Марі Маюмі.

Природно, Марі дивувалася: «Яка різниця?», але вирішила залишити ці слова при собі.

– То чому ми говоримо про твої заручини з Тацуєю-куном?

На відміну від Академії оборони, Магічний університет гнучкіший з часом. Але навіть попри це, час для обіду був обмеженим. Тому, Марі вирішила прискорити розмову.

– Ти теж знаєш цю новину?

Маюмі, яка спочатку хотіла вислухати скарги, перейшла до цієї теми. Можливо, усвідомивши, що якщо вона продовжить опиратися, час вийде, вона знову повернула обличчя назад.

– Ти стосовно родини Йотсуба? Не можу сказати, що це було несподівано, чи що я цього очікувала, але у будь-якому разі, я здивувалася.

У цьому випадку несподівано чи очікувано було зовсім різні речі, але Маюмі не запитала «Як це?». Тому що вона відчувала те саме, що і Марі.

– Марі, як багато ти знаєш?

– Як багато... Ці брат і сестра є прямими нащадками родини Йотсуба, Шіба була призначена наступною головою Йотсуби, а Тацуя-кун став нареченим Шіби, вірно? Чи це не все?

Здивовано запитала Марі, на що Маюмі, заплющивши очі, похитала головою.

– Зрештою, це все що відомо. Власне, ця історія має продовження.

Маюмі нахилилася над столом.

Марі зацікавилася і наблизилася ближче.

– На наступний день після того, як сім’я Йотсуба оголосила про заручини Тацуї-куну та пані Міюкі, сім’я Ічідзьо висловила протест проти цих заручин.

– Протест проти заручин?

Хіба так можна? Запитував вираз Марі, нащо Маюмі гірко посміхнулась.

– Шлюб близьких кровних родичів, може пошкодити гени мага, що є цінним ресурсом нації.

– Ресурсом...

Вражено підвелася Марі. Ця ідея не така вже й неймовірна серед Десяти головних кланів, здається, це було дивним аргументом, коли мова йшла про магів зі Ста сімей та поза ними.

І, можливо, почуття Марі були більш правильними. Чи вірніше гідними. Ресурси, в цьому випадку, були синонімом активів. Називати свої гени активами, мало чим відрізнялося від визнання себе худобою. Якщо припуститися помилки, це може призвести до непередбачених політичних ідей генетичної вищості.

– Мені не подобається цей бік Десяти головних кланів.

– Коли говорити, подобається це мені чи не подобається, то ні, але це важлива причина. Однак це не означає, що правильно втручатися в приватну справу, таку як заручини.

– Ще щось?

Коли історія дійшла до кульмінації, Маюмі зітхнула.

– Сім’ї Ічідзьо подала заперечення на підставі близьких родинних стосунків і одночасно подала запит до родини Йотсуба про заручини їх старшого сина Масакі та пані Міюкі.

– Це... Хіба це не настільки ж нахабно або не чуттєво...

Побачивши, що Марі на межі втрати дару мови, Маюмі знизила плечима.

– Але, звичайно, я вважаю, що шлюб пані Міюкі та Масакі-куна є кращим, ніж її шлюб з Тацуєю-куном. Якщо знехтувати людськими почуттями.

– Це політичний шлюб, який благословить магічний світ.

Марі подумала, що це в›язка породистої худоби, а не політичний шлюб, але не наважилася так сказати.

– Вірно, але... Я не думаю, що це стовідсотково для зручності сім’ї. Оскільки Масакі-кун — старший син, він, як правило, міг привести дружину.

Сказавши це, Маюмі, чомусь, збентежено відвела погляд.

– Думаю, що причина, чому родина Ічідзьо повелася настільки обурливо, в тому, що Масакі-куну подобається пані Міюкі.

– ...Хааа.

Обличчя Марі, що увесь цей час хмурилася, яскраво посміхнулося.

– Ось як... Твій батько намагається вас заручити, бо тобі подобається Тацуя-кун?

– Звісно ні!

Маюмі залилася червоним і вдарила по столу обома руками. Якби в них не було звукоізоляційного поля, вона б привернула увагу студентів в їдальні. Настільки бурхливою була реакція.

– Той старий лис просто неправильно зрозумів! Тож лише намагається використати мене, щоб дістати Йотсубу!

– Ха?

– Чому таке не переконане обличчя! Я справді обурена!

– Тобі це не до вподоби?

Маюмі несвідомо втратила мову, від, схожих на підколку, слів Марі.

Нащо Марі підняла куточки губ.

Відчуваючи небезпеку, від того, що вона просто прийме слова Марі як є, Маюмі із зусиллям заворушила язиком.

– Мені це не до вподоби... Але я не бачу Тацую-куна в цьому статусі. Я не можу уявити заручини з Тацуєю-куном.

– Чому?

Швидко атакувала Марі.

– Чому...

– Звичайно, звичайний Шіба Тацуя не рівний Саєгусі Маюмі. Однак, якщо він насправді пряма лінія родини Йотсуба, це інша історія. Для чоловіка старшої дочки Саєгуси йому не бракує, як лінії крові, так і здібностей.

– Але ж Тацуя-кун на два роки молодший?!

– Не думаю, що різниця у віці близько двох років є великою проблемою... І на сам перед, чи виглядає він молодшим? Спостерігаючи за вами з Тацуєю збоку, ти виглядаєш молодшою.

– Ей, жахливо! Якщо говорити про це, ти сама не надто відрізняєшся, Марі!

– В якому місці я молодша за Тацую-куна!

– Ти часто поводилася з ним, як розпещена дитина, «Я не впораюсь з прибиранням», «термінал не працює», «я не можу написати звіт»! Власне, хіба не тобі подобається Тацуя-кун?!

– У мене є Нао!

– Від цього не залежить, подобається чи не подобається тобі Тацуя-кун!

Маюмі та Марі поглянули одна одній в очі й одразу ж відвели погляд.

Обличчя обох почервоніли. Зазвичай в таких випадках, вони б просто натягнуто посміхнулися і вирішили, що цієї суперечки не було.

Але цього разу так не сталося.

Марі, запальні слова якої відбили зворотною монетою, розгубилися, але незабаром вона зібралася і стала серйозною. На обличчі Марі, що знову поглянула на Маюмі, не було посмішки.

– Маюмі, чого ти насправді хочеш?

Маюмі здивувалася несподіваному голосу Марі й повернула до неї погляд.

– Чого так раптом?

Марі дивилася прямо на неї. Як на неї не дивись, вона не жартувала.

– В цьому немає нічого хорошого для сестри Тацуї-куна, але я не думаю, що це погано і для тебе.

– І що. Я і Тацуя-кун інша справа...

– Можеш помовчати й послухати.

Від настійливих слів Марі, Маюмі перервала свої виправдання.

– Думаю, я знаю, чому ти так і не знайшла коханого. Я думаю, це прихований супротив визначеному для тебе майбутньому, в якому тебе намагаються пов’язати з Дзюмондзі або старшим сином родини Іцува.

Маюмі не спростувала припущення Марі. Не тому, що та влучила в точку, вона вирішила до кінця вислухати, що хотіла сказати Марі.

– Ти часто говорила, що не бачиш Дзюмондзі своїм партнером? Чи не тому, що він повинен був це зрозуміти з самого початку? Для тебе Дзюмондзі був більше членом родини Дзюмондзі, з Десяти головних кланів, як і твоя, ніж однокласник. Тож він дивився на тебе не на як на дівчину зі старшої школи, а як на старшу дочку родини Саєгуса з Десяти головних кланів.

Маюмі нічого не сказала, не виявляючи ніякої реакції та слухала слова Марі, з виразом схожим на маску Но.

Незалежно від того чи підходить він в партнери, але він підходить, як член Десяти головних кланів. Тут не повинно виникнути почуття любові. Навіть якщо народиться повага, вона не стане коханням.

Продовжувала говорити Марі, не звертаючи увагу на відсутність реакції Маюмі.

– Але Тацуя-кун інший, чи не так? Спочатку ти познайомилася з ним, як з молодшим юнаком і поступово зблизилася з ним, після чого ти дізналася, що він з Десяти головних кланів. Думаю, що ця прихильність — це «зацікавленість» протилежної статі, але я цього не стверджую. Але, безсумнівно, він тобі подобається. Чи не так?

– Не заперечую. Не думаю, що моя симпатія до Тацуї-куна це закоханість, решта майже все так, як ти сказала.

Прямо відповіла Маюмі, і Марі кивнула:

– Людині, яка тобі випадково сподобалася, дозволили одружитися зі старшою дочкою сім’ї Саєгуса. У тебе вперше такий досвід.

– Так, вірно.

– Тож, що ти збираєшся робити в майбутньому? Ні, я не правильно запитала. Маюмі.

– Що?

– Ти просто пасивно хочеш чекати? Або ти хочеш щось зробити самостійно?

– Мені не до вподоби просто чекати? Але що я можу зробити?

– Я хотіла б тобі сказати, щоб ти думала сама, але це правильно. Наприклад, у тебе є можливість перевірити, що ти насправді відчуваєш до Тацуї-куна.

Збираючись сказати: «я знаю», Маюмі зупинилась.

– Що це значить?

– Якщо ти зрозумієш, що у тебе з Тацуєю любов, твої інтереси та інтереси твого батька співпадуть. Ти можеш вдати, що твій батько тебе використовує, і навпаки, використати його.

– Використати цього старого лиса... Привабливо.

Мало не посміхнувшись зловісною посмішкою, Маюмі схаменулася.

– ...Але як мені це зробити?

– Ти зможеш зрозуміти, коли почнеш зустрічатися з ним, вірно?

– З людиною, якого не люблю, ні зустрічатися з людиною про яку не відомо, люблю його чи ні?

Пішла на компроміс Маюмі, оскільки їй здавалося, що їй це не до вподоби, все знову піде по колу.

– Хіба це не дивно? Буде нормально, якщо сказати. Почнімо з дружби.

– Я не можу цього сказати, ми ж не незнайомці. Це неприродно для дружніх стосунків, які у нас з Тацуєю! Зробивши так, я ж по суті запропоную інші стосунки? Якщо ми почнемо зустрічатися, нас можуть заручити. Після всього, я не зможу сказати, що ми не можемо бути коханими!

– Так ось в чому справа?

– Звісно!

– Дійсно... Тоді нічого не залишається, як піти на побачення, потай від сестри Тацуї-куна.

– Чому це?!

– Ти ж хочеш переконатися. Що ти думаєш про Тацую-куна.

– Я ж сказала, що усе не так...

– То чому ти говориш про це зі мною?

Обличчя Маюмі напружилося.

– Ти ні разу не скаржилася мені на шлюб за домовленістю. Ну, можливо, це в перше, з тим хто вже має наречену, але хіба проблема не лише в тому, що ти не можеш закінчити все правильно? Якщо про це добре подумати, якщо це не можливо з тим хто має наречену, ти просто повинна відмовитись.

– ...Я й відмовилася. Однак, той старий лис продовжує наполягати.

– Мабуть, твій батько, помітив. Що ти насправді не проти.

– ...

– Маюмі. Такими темпами, ти будеш підхоплена ситуацією, не знаючи чого хочеш.

– Навіть якщо ти так кажеш...

Маюмі повністю розгубилася. Якщо на неї продовжити тиснути, вона може заплакати. Марі кинула погляд на військовий багатофункціональний годинник на правому зап’ясті.

– ...Час вийшов. Маюмі, тобі варто все добре обдумати.

– Так... Дякую, Марі.

Одночасно з тим, як Марі встала з місця, Маюмі також в’яло підвелася.

◇ ◇ ◇

Повернувшись зі школи, Тацуя нахмурився, побачивши електронний лист від несподіваної людини. Вірніше не електронний лист, а приватне повідомлення на форумі, на якому сиділи учні та випускники Першої старшої школи.

Відправником була Марі.

Тацуя подумав, що воно було призначене іншому адресату, але він не міг судити, помилка це, чи ні, не побачивши вміст. На якусь мить, він подумав, скористатися трюком, щоб відправник не дізнався про відкриття, але оскільки пізніше це зумовило б клопоти, він зупинився. Якби він знав, що ніколи не зустрінеться з Марі в майбутньому, не важливо відкриє він його, чи ні, але гарантії не було.

З передчуттям біди, Тацуя відкрив лист.

Перше в чому він переконався, це те що повідомлення, безумовно, було адресовано йому.

Воно починалося зі стандартного привітання в листуванні, із запитанням про життя і чим займається. Дивно, але це було чітке дотримання форми. Певно, це був результат підготовки офіцера.

Основне питання було простим.

Йшлося про зустріч з ним завтра у вечері.

Потрібно поважати таємницю листування.

Але це будо винятком. Не можна було зустрічатися на самоті з іншою жінкою, без дозволу своєї «нареченої».

Він не дав відповідь відразу, а постукав у двері сусідньої кімнати.

– Ватанабе-семпай, хоче зустрітися з вами, Старший брат?

Міюкі дивилася на нього поглядом, сповненим підозри. Сумнівів було не уникнути, але такий рівень недовіри здивував Тацую.

– Я теж здивувався такій раптовості. Останній раз я зустрічався з Ватанабе-семпай на випускній церемонії.

Ненав’язливо наполягав на невинності Тацуя.

– То яка її мета?

Міюкі не думала, що Тацуя обманює. Вона сумнівалася в Марі.

Тацуя дуже привабливий чоловік (з погляду Міюкі). Вона знала, що у Марі є коханий, але дуже ймовірно, що вона шукає Тацую, як партнера для роману (з погляду Міюкі).

– Явно не любовна інтрижка.

Наважився прямо сказати Тацуя, можливо, зрозумівши оману Міюкі.

Обличчя Міюкі відразу почервоніло.

Спостерігаючи за невинною реакцією сестри, Тацуя з непроникним обличчям продовжив свої слова.

– У Ватанабе-семпай є чудовий коханий, на ім’я Чіба Наоцуґу.

– ...Можливо вони посварилися.

Приховавши сором’язливість, злим тоном запитала Міюкі.

– Якщо вона хоче поскаржитися, то зателефонувала б Саєгусі-семпай.

Мила поведінка Міюкі, яку було легко прочитати, викликала у Тацуї посмішку.

– ...Ні, навпаки.

Раптом ставши серйозною, вона пробурмотіла:

– Навпаки, тобто це Саєгуса-семпай поскаржилася б Ватанабе-семпай?

Ставши серйозним, Тацуя кивнув на запитання Міюкі.

– Це не обмежується Ватанабе-семпай, але якщо у старших, що закінчили Першу старшу, є про що з нами говорити, в цей час, думаю, це лише теми пов’язані з родиною Йотсуба.

– Так, згідна...

«У світі є люди, що не беруть до уваги час та ситуацію, а просто підходять до проблеми, з позиції своєї зручності». Рефлекторно подумала Міюкі, але також розуміла, що є кілька винятків, і що тут нічого не поробиш.

– Гадаєш, не варто ігнорувати ці винятки?

І Тацуя легко помітив думки Міюкі.

– ...

Біла шкіра Міюкі знову залилася червоним.

Попри те, що сестра опустила голову, Тацуя продовжив свої міркування.

– Якщо хтось вживатиме заходи, у відповідь на повідомлення родини Йотсуба, цілком ймовірно, що це будуть саме Десять головних кланів. Цілком можливо, що голова родини Саєгуса щось планує, і до цього причетна Саєгуса-семпай. А, через їх стосунки, не дивно, що розгублена Саєгуса-семпай звернулася до Ватанабе-семпай за порадою.

– Не можливо!

Міюкі підняла все ще рум’яне обличчя. На ньому була люта тривога.

– Чому ти так схвилювалася?

Запитав Тацуя, перервавши свої міркування, не розуміючи, чому Міюкі раптово стала нетерплячою.

– Можливо... родина Саєгуса планує зробити семпай нареченою старшого брата?

Припущення Міюкі стало несподіванкою для Тацуї. Звичайно, ця ідея була тривожною для Міюкі.

– ...Чи не надто ти драматизуєш?

Це можливе припущення. Лише тому, що можливість не дорівнює нулю, однак Тацуя вважав, що це не можливо. Він не думав, що Маюмі, яку він знає, може спокійно задовольнитися політичним шлюбом.

– Це так?..

Міюкі теж не думала, що Маюмі могла легко стати маріонеткою батьків. Але якщо вона готова це зробити, якщо їй подобається Тацуя, це вже інша справа.

– Ні, це так.

Кивнула Міюкі, щоб позбутися своєї тривоги.

– Старший брате, то що з запрошенням Ватанабе-семпай?

– Це не можна ігнорувати. Крім того, мені цікаво дізнатися причину відправки повідомлення.

Щоб стримати почуття Міюкі, Тацуя наголосив, що тут нічого не поробиш.

◇ ◇ ◇

Наступного дня, о сімнадцятій п›ятдесят п’ять, Тацуя відвідав кав’ярню біля окремого корпусу Вивчення особливих тактичних навичок Академії Сил Самооборони.

Одним словом, це був корпус Академії Сил Самооборони вивчення роботи магів у військовій галузі та курсу підготовки магів-офіцерів. Тут проводилося багато спільних досліджень з Магічним Університетом і, завдяки його природі, він був облаштований в окремій будівлі академії біля Магічного Університету.

Студенти Академії Сил Самооборони були звільнені від проживання в гуртожитках. Однак Марі призначила зустріч в поблизу навчального корпусу, оскільки тренування проводилися і в неділю.

Тацуя прибув за п’ять хвилин до зустрічі. А о сімнадцятій п›ятдесят дев’ять з’явилася Марі.

– Привіт, вибач, що змусила чекати. Давно не бачилися, Тацуя-кун.

– Так, давно не бачилися.

Марі, що зняла пальто з піднятим коміром, була одягнута в цивільний одяг. Жіночний брючний костюм, був би доречним для співробітниці компанії або урядової установи, не кажучи вже про коледж, але якщо вона прийшла безпосередньо з Академії оборони, такою повинна бути у них форма.

– Я знімаю кімнату, тут не далеко.

Пояснила Марі, помітивши, що Тацуя дивиться на її одяг. Іншими словами, вона призначила зустріч не біля навчального закладу, а біля свого будинку.

– Правда і заняття у нас теж сьогодні були. Вибач, що покликала тебе в такий час.

– Яка у вас до мене справа?

Тацуя не хотів в чомусь звинувачувати Марі, але, як вона і сказала, вже було досить пізно, для зустрічі чоловіка і жінки наодинці. Не дивно, що вони скористалися закладом, який часто відвідують студенти Академії оборони. Щоб уникнути непорозумінь, він би хотів закінчити все як найшвидше.

– ...Вірно. У нас обох завтра заняття, тож попліткуємо іншим разом.

Сказавши так, вона замовила гарячу каву, через свій термінал.

– Але для початку щось вип’ємо. Почекай хвилинку.

Після цих слів, Марі мовчала, аж поки не прибули напої. Здавалося, що з цього моменту вона сконцентрувалася на розмові.

На щастя цей заклад не притримувався так званої «старої школи». Менше ніж за хвилину, з термінала, з якого зробили замовлення, пролунав звук дзвінка. Коли Марі, повернувшись від стійки, знову сіла перед Тацуєю, вона наблизила своє обличчя.

– Тацуя-кун, що ти думаєш про Маюмі?

Шепочучи, без жодних передмов, запитала вона.

– Думаю, що вона чудовий маг. Талант і досвіт також досить ідеальні. Також по-людськи розподіляє особисте та громадське використання магії, що викликає гарне враження.

Без затримки, відповів Тацуя, попри раптове запитання.

– ...Я ненавиджу цю твою сторону.

Марі, примружившись, поглянула на Тацую, котрий зрозумівши її наміри, намагався змінити тему, з видом, що нічого не зрозумів.

Тацуя без емоційно прийняв її погляд. І не змінюючи вираз, узяв свою чашку, не даючи їй часу.

– Для чого ви це питаєте?

Запитав він у Марі, що дивилася на нього.

Марі не відповіла на його запитання.

– Запитаю ще раз. Що ти думаєш про Маюмі, як про дівчину? Будь ласка, скажи подобається вона тобі чи ні.

– Не думаю, що почуття до протилежної статі настільки просто поділити таким чином.

– Все ж я наважуся запитати.

Тацуя не був зобов›язаний відповідати на її запитання. З його нинішньої думки, відповідь матиме більше недоліків, ніж переваг.

– Тоді, подобається.

Але він відповів. Не через її тиск чи прив’язаність, а щоб дізнатися, що буде далі.

– Як дівчина?

– Так.

– Зрозуміло...

Для Тацуї, почуття «любові до протилежної статі» не так важливі. Це було за межами його здатності обробки емоцій. Прихильність до протилежної статі значно поступалася любові до Міюкі. Але розповідати це Марі потреби не було.

– Це любов?

– Не так. Скоріше це сексуальне бажання.

Тацуя був спокійним. Марі зашарілася.

– У-у тебе теж є такі бажання.

Тацуя подумав, що вона зовсім не досвідчена. Навіть і цю епоху, коли дошлюбний секс жінок розглядався як табу, така недосвідчена реакція для тієї, хто протягом багатьох років зустрічається з коханим, була незвичною.

Звичайно Тацуя не настільки імпульсивний чи необережний, щоб робити такі сексуальні домагання.

– Є. Тому що це притаманний інстинкт продовження роду.

Він не брехав. Однак сексуальне тяжіння Тацуї мало верхню межу, воно не мало сили контролювати його дії. Це був результат перебудови його розуму, магією його матері, Мії.

Тож, у Тацуї «об’єкт сексуального тяжіння» не означав «бажання атаки», але й цього говорити потреби не було.

– Ватанабе-семпай... З якою метою ви запитали, що я думаю про Саєгусу-семпай?

Марі ще не оговталась від шоку, спричинений Тацуєю, але коли він спитав про її наміри, вона вилаяла себе, що не час соромитися.

– Тацуя-кун, ти б не хотів зустрітися з Маюмі?

– ...Маєте на увазі побачення? Семпай ви знаєте про мене і Міюкі?

Розчарована холодним поглядом Тацуї, Марі знову вилаяла себе.

– Я знаю, що ви з сестрою насправді двоюрідні й що ви заручені.

– Тоді ви знаєте, що я не можу зустрічатися з Саєгусою-семпай.

Холод очей Тацуї став ще більшим.

Магія холоду була спеціалізацією його сестри, але Марі докладала всіх зусиль, щоб не замерзнути. Вона б не замерзла до смерті, навіть якби заснула тут, але саме така ілюзія у неї виникла.

– Що до ваших заручин, родина Ічідзьо висловила протест. Вірно?

– Ви добре проінформовані. Почули від Саєгуси-семпай?

Інформація про протест родини Ічідзьо ще не повинна бути настільки широко відома. Тоді як заручини Тацуї та Міюкі визнані законними, зайве говорити, що якщо правда розкриється, її не признають і їх покарають за підробку документів, дії сім’ї Ічідзьо вже трактуються як скандал в певній частині магічного світу. Через його природу, про нього не говорять надто відкрито.

– О, так. Насправді такі ж розмови ходять і у Маюмі. Ні, ця фраза водить в оману Маюмі ось-ось нав’яжуть ту ж роль, що й у старшого сина родини Ічідзьо.

Холодний погляд, що випромінювали очі Тацуї, зник. Натомість почувся холод, від якого не можна було знайти місця.

– Ні... Це шокуюча історія.

Слова Тацуї були оцінкою намірів сім’ї Саєгуса, разом з тим, він відчув паніку, наче в битві з чимось іншим. Маюмі висунута кандидатом у наречені Тацуї. іншими словами, припущення Міюкі були правильними. Попри те, що вона все ще юна, Міюкі — теж жінка, а інтуїція жінок страшна... Тацуя навіть подумав наскільки це вражаюче.

– Я теж так думаю.

Випадкові слова Марі були зустрінуті пильним поглядом Тацуї.

– Ви справді розумієте?

– Що саме?

– Суспільство докорятиме Саягусі-семпай, а не мені.

В очах Марі з›явилося м’яке сяйво.

– Ти добрий.

– Я думаю що це природний рівень.

Погляд Тацуї не став м’якшим.

– Якби Маюмі про тебе не думала, я б також зупинилася. Я говорила, що не варто тягнути коротку соломину. Але Маюмі не розуміє своїх почуттів.

«І?» Запитував погляд Тацуї.

– Маюмі не може зрозуміти, що думає про тебе. Вона не знає, наскільки близькою хоче бути до тебе. Ні, вона не намагається зрозуміти. Відводячи погляд від того, що їй насправді подобається.

– Хіба не тому, що Саєгуса-семпай добре розуміє свою позицію?

– Звичайно вона розуміє свою позицію. Вона не може обрати свого партнера за власною волею. Кохання і шлюб різняться. Якщо так, то кохання ні до чого. Ось що вона думає.

– Чи не занадто багато ви хвилюєтеся, Ватанабе-семпай? Звичайно, існує традиція, що магам високого рівня не дозволяють залишатися самотніми, але зараз не та епоха, коли ви не можете обрати партнера для шлюбу.

– Як ти? Як твоя сестра?

Тепер настала черга Тацуї замовкнути.

Однак Марі більше не говорила про нього чи Міюкі.

– Я хочу, щоб вона відчула кохання. Це можуть бути зайві проблеми, але я не хочу, щоб вона здалася в подібній ситуації. Мабуть, ти з тих людей, що не зрозуміють цього.

– Так. Я не розумію.

– Дійсно... Але, будь ласка, спробуй зрозуміти. Маюмі визнала, що ти їй подобаєшся. Ти можеш бути першим і останнім чоловіком, якого Маюмі дозволила собі любити.

Слова Марі були сповнені пристрасті. Безумовно, вона щиро хвилювалася за свою подругу.

– Ви занадто багато думаєте.

Однією фразою відрізав Тацуя.

– Тацуя-кун, ти!

– Я не настільки добре знаю Саєгусу-семпай, як Ватанабе-семпай, але Саєгуса-семпай не виглядає такою слабкою.

Коли Марі хотіла щось сказати, Тацуя зупинив її своїм контраргументом.

– Вона не схожа на жінку, яка відмовиться від своїх думок і почуттів, та віддасть себе на милість батьків. Навіть якщо це не я, думаю, вона знайде свого коханого.

Тацуя підвівся і поглянув на абсолютно розчаровану Марі.

– До того ж.., що неможливо — те неможливе. Я наречений Міюкі.

Рахунок вже був оплачений.

Тож Тацуя відразу покинув кафе.