Темна ніч це місце де могли ширяти лише тіні тих, хто живе в темряві.
Причиною того, що ті закони не загрожували цивільним громадянам, принаймні їм не загрожували хулігани, було те, що в тій же темряві бій хаосу давали апостоли порядку.
Однак, не всі вони старанні «Апостоли порядку». Навіть зараз молодий чоловік, що опікувався порядком, скаржився на свого колегу.
– Що ж проблеми одна за іншою...
– ....
– Хіба наш поганий рік не закінчився минулого року?
– ....
– Щось мало трапитись? Це все ще не просто зрозуміти, контрабандисти це чи іноземне вторгнення.
– ...Наша робота розслідувати це. Завдяки цьому інциденту, ми не безробітні, тож не скаржтесь!
Даючи пораду своєму начальнику, що досі продовжував бурмотіти, «цього взагалі не повинно було трапитись...», він видихнув.
– Так, це Інаґакі.
Відповів на дзвінок Інаґакі, почувши сигнал від приймача, причепленому на вусі, короткими словами й розвіяв напругу.
– ...Гаразд. Негайно вирушаємо на місце події.
Вимкнувши комунікатор, Інаґакі перевів погляд на свого начальника, який цікавився що сталося, хоча досі залишався в’ялим.
– Інспектор, п’ята людина. Причина смерті не природня, як і у попередніх жертв. Як і раніше без травм.
Почувши відповідь лейтенанта Інаґакі, інспектор Чіба Тошікадзу зайняв позу споглядання неба.
– І так само уся кров зникла. – ...Дійсно, п’ять трупів за місяць. Придушення засобів масової інформації повинно бути на межі.
Не говорячи ні про жертву, ні злочинця, інспектор Чіба Тошікадзу зітхнув. На його роздратованому обличчі лише обидва ока блиснули гострим поглядом мисливця.
◇ ◇ ◇
Ангеліна Шіелдс сенсаційно дебютувала в першій старшій школі.
Перш за все, через її зовнішність не було жодного учня що з першого дня не знав про появу учня за кордону.
До цього часу, найкрасивішою дівчиною в школі була Міюкі. Це був свого роду консенсус, як серед учнів, так і серед учениць.
Але з приєднанням Ліни, титул «королева» перетворився на «близнючок».
Оскільки у двох людей було багато шансів працювати разом, «гарний вигляд, зрівняний з Шібою Міюкі» складав сильне враження.
Золотисте волосся, що сяяло на сонячному світлі. Очі, що сяяли яскравіше сапфіру.
Прямі чорні пасма волосся, темніше за нічне небо. Чорні очі, ясніші за чорні перлини.
Ліна і Міюкі, що мали однакову і контрастну красу, виглядали ще яскравіше, стоячи поруч.
Такої краси було достатньо, щоб стати темою для розмов.
– Міюкі, я йду.
– Будь ласка, будь-коли. Залишу відлік на тебе, Ліна.
Ця пара стояла на відстані трьох метрів, одна на проти одної.
Між ними, на тонкому стержні, лежала металева кулька діаметром в тридцять сантиметрів.
Подібне обладнання було зайняте по всій тренувальній залі, але усі однокласники зупинили свої руки та спостерігали за Міюкі та Ліною.
Ні, не лише однокласники..
Місця на балконі були заповнені третьокурсниками, що могли вільно обирати заняття в школі.
Серед них були Маюмі та Марі.
– ...Ти вважаєш, що магічна сила зрівнянна з Шібою.
– У певному розумінні, вона приїхала до Японії від імені Америки, тож думаю це можливо. Але в це важко повірити. Що хтось має таку ж майстерність, як пані Міюкі, у її віці.
– Згодна.. Як кажуть, «треба почути, щоб судити», я не можу повірити, не побачивши на власні очі.
– Саме тому ми тут, щоб перевірити це.
Зміст практики полягає в тому, щоб одночасно активувавши CAD першим захопити контроль, це просте тренування з елементами суперницького духу.
Саме завдяки цій простоті, легко виявити різницю в силі, між двома людьми.
У цій вправі, що почалася з минулого місяця, жоден однокласник не зміг перевершити Міюкі. Різниця в магічній силі Міюкі та однокласниками була настільки велика, що інструктор повинен був визнати, не має потреби практикувати дисципліну протистояння один проти одного.
Старі і нові члени студентської ради, що почули про це (плюс голова дисциплінарного комітету) по черзі викликали в опоненти Міюкі, але опонентів більше не лишилося і тепер це був загально відомий секрет.
Однак, кажуть, що учениця по обміну грала нарівно проти Міюкі.
Старшокласники без жодних зусиль втратили лице (Міюкі не торжествувала, а навпаки відчувала зніяковіння), тож природно, що Маюмі та Марі прийшли в гості.
– Три, два, один.
Навчальні CAD - це стаціонарний тип у вигляді панелі.
При цьому, коли Ліна сказала один вони поклали руки на панель.
– Go!
Що до останнього сигналу, його виголосили двоє людей,
Міюкі доторкнулася до панелі пальцями, а Ліна вдарила по панелі долонею.
Це була стартова дія, в якій відобразилась їх істина натура.
Однак, це продемонструвало лише фізичний аспект.
Над позицією маленької сфери блиснув вибух мисленнєвих часток.
Оскільки його не видно не озброєним оком, не було ефекту закриття повік. Спостерігачі, що не вміли пригнічувати магічне втручання трималися за скроні та хитали головою.
На мить блиск зник. Металева куля покотилася у напрямку Ліни.
– Ой, я знову програла!
– Ага, тепер я на дві перемоги попереду, Ліна.
Тоді як Ліна дуже сильно опиралася програшу, Міюкі легко посміхнулася, ніби відчувши полегшення.
Як видно з реакції цих двох, в поточному змаганні (хоча це не було змаганням) переможницею була Міюкі. Однак, ні в словах «на дві перемоги по переду», ні в тоні, яким це було сказано, Міюкі не було відчуття перемоги. Мало того...
– ...Це була ідеальна рівність, чи не так?
– Скоріше, за швидкістю активації учениця по обміну була трохи швидшою, хіба ні?
– Так. Але Міюкі перевершила втручанням і взяла контроль ще до того, як магія була готова. Незалежно від того, чи відданий пріоритет швидкості або потужності.... Я думаю, тут більше стратегічна перемога, ніж перемога в чистій силі.
З погляду Маюмі та Марі, магічні сили двох людей були принаймні рівні, з позиції постої сили, оціненої в єдиній системі.
...Після цього, та сама вправа повторилася чотири рази й з кінцевим результатом два-два, сьогоднішнє тренування закінчилося лідерством Міюкі з двома перемогами по переду.
Опівдні, звичайна учнівська їдальня.
Сьогодні Ліна була з ними, але таке було не кожного дня. Через тиждень після переведення, у неї звідусіль були запрошення, і вона щоразу їла з іншою групою.
Можна сказати, що це зразкове ставлення для іноземних учнів у швидкому поглибленні обміну. Це було вперше, з дня переведення, коли вона їла з групою Тацуї.
Ти дуже популярна, Ліна.
– Дякую. Я рада, що усі так люб’язні.
На простий комплімент Еріки, без будь-якої задньої та передньої думки, без жодної безглуздої сором›язливості або смирення, Ліна відповіла з радістю. Незалежно, чи було це зумовлено її характером, чи етнічною приналежністю, Тацуя і компанія (за винятком Еріки) однозначно відчули в цьому новизну атмосфери.
– Однак, Ліна виявилася більш дивовижною, ніж очікувалося. Я припускав, що її обрали для навчання закордоном, тому що вважалося, що вона мала значний талант, але я дійсно не думав, що вона буде конкурувати з пані Міюкі.
– Насправді це я здивована.
У відповідь на похвалу Мікіхіко, Ліна округлила очі та надмірним жестом висловила здивування. ...Окрім того, Мікіхіко, здавалося, було легше розмовляти з Ліною, ніж з Міюкі, хоча з Міюкі він все ще тримався «шанобливо», з Ліною він говорив більш не формально.
– Попри це, я не програвала на рівні старшої школи Штатів. Я не можу перемогти Міюкі, Хоноку я зможу перемогти в різноманітті навичок, але не в точності контролю, як і очікувалося, Японія потужна в магічних технологіях.
– Ліна, це всього лише практика, а не змагання. Я думаю, що не варто, так сильно, замислюватися над перемогою чи поразкою.
– Змагатися важливо. Навіть у практичній підготовці дуже важливо обирати вправи де можна виграти або програти, я думаю, що такі люди розвиваються.
На м’яке зауваження Міюкі, Ліна висловила пряме заперечення не побоюючись конфлікту.
Мабуть, такий її стиль. Від цього тут стало трохи свіжіше.
– Змагальний дух важливий лише під час змагання. Але не потрібно його натягувати на щось інше, вірно? Практикум - це лише практика і відрізняється від практичних іспитів, що ведуть до оцінювання.
Ось чому, Тацуя вирішив висловити свою думку.
– ...Вірно. Можливо, як каже Тацуя. Можливо, я занадто запалилася.
– Розпалитися це не погано. Міюкі також мотивована новим суперником. У цьому відношенні, ми повинні дякувати Ліні.
Спочатку Ліна слухняно кивала, тепер відхилилася назад з порожнім поглядом.
– З›явилося, коментар Тацуї викликаний сестролюбством.
Еріка, що сиділа поруч з ними, сказала це і навмисно кивнула.
– О, ах зрозуміла... Тацуя і Міюкі в гарних відносинах.
Тацуя відчув, що в цих словах не має шкоди для нього, температура в очах Ліни, коли вона дивилась на нього знизилась.
– До речі, Ліна, та це не важливо....
Він відчув, що розмова йде в поганому напрямі, тому спробував змінити тему.
– Що таке?
На нього поглянули холодними очима, Але це не означає, що це зневага, можливо, в ньому була тінь акторської гри, зумовленої жартом Еріки.
Не було гарантії, що він видає бажане за дійсне, але Тацуя не був настільки делікатним, щоб залишити це при собі й закрити рота.
– Здається Ангеліну кличуть Анджі, чи я помиляюся?
Це питання не повинно було викликати незручність.
Принаймні так думали Еріка, Мідзукі та Хонока, що сиділи з ними.
Але обличчя Ліни, однозначно, на мить проявило розпач.
– Ні, ти не помиляєшся. Але скорочення Ліна не так незвичне. Елементарно, ну, у нас в класі. у початковій школі. була дитина, на ім’я Анджеліна і її називали Анджі.
– Тож Ліну стали називати Ліною. замість Анджі.
Тацуя з розумінням кивнув.
Він помітив засмучення Ліни, не показавши на це жодного натяку.
◇ ◇ ◇
В першій старшій не було гуртожитку.
Через те що у всій країні усього дев’ять шкіл, неминуче, що деякі учні їхали здалеку.
Враховуючи це, здавалося не було б дивно, навіть якщо він був, але з початком цієї епохи, крім спеціалізованих шкіл, з системою проживання в гуртожитках, що були ними оснащені, ніхто більше не бачив гуртожитків. У нинішню епоху, коли серед домогосподарств популярні HAR, а покупки товарів для повсякденного користування обмежується замовленням через Інтернет та доставкою від дверей до дверей, у гуртожитку не має потреби, оскільки окреме життя не викликало незручностей у учнів.
Тож більшість учнів, що не могли їздити до дому, орендували житло біля школи. Тож це не протиприродно, якщо закордонна учениця орендує квартиру. Її житло знаходилося за дві станції від школи, тож завдяки сучасній дорожній ситуації вона жила близько. Причина оренди квартири сімейного типу для малої сім’ї, а не однокімнатної, для однієї людини чи студента, полягала в тому, що вона проживала не одна.
З поверненням, Ліна.
– Сильві, ти вже повернулася?
Коли вона відчинила двері квартири, прапорщик Сильвія, що була підтримкою у цій місії, вийшла до входу, ніби чекала на неї.
– Вже пізній вечір, чи не так?
Ліна, що повернулася об’їзним шляхом, криво посміхнулася у відповідь. Попрямувавши до їдальні, не змінивши форму. І там.
– Міа, ти приїхала?
Молода жінка зустріла Ліну з напруженим обличчям. Стоячи перед столом, можливо, тому, що щойно говорила з Сильвією.
– Так майор, вибачте за турботи.
Відповіла жорстким тоном жінка, на ім’я Міа. Ліна зніяковіло посміхнулася і спершу сіла за стіл.
– Сідай, Міа, Сильві, будь ласка, приготуй чаю.
Сильвія, зазвичай, проігнорувала б різницю у звані й сказала; «Оскільки ти дівчина, приготуй собі чай сама.» Але вона була з тих жінок, що легко читають атмосферу.
Чай з молоком підійде? Міа, хочеш чашечку?
– Ох, так, дякую.
Схоже, вона злякалася запитання Сильвії, але Міа, з деякою напругою, все ж відповіла.
Її звали Мікаела Хонґо. Міа, було її прізвиськом. Японо-американка, як і Ліна, але на відміну від неї зовнішністю майже не відрізняється від японок. Хіба що колір шкіри трохи темнуватий? Однак, у Японії це не було особливою рідкістю.
Вона одна з агентів розвідки, що були відправлені до Японії перед Ліною. Однак, вона не професійний шпигун. Її головна роль дослідник магії при Міністерстві оборони, що вивчала магію системи Виділення, вона була талановитим учасником експерименту з чорними дірами в Далласі у листопаді. Вона взяла участь у цій місії в пошуках підказок «перетворення енергії маси без знищення», як альтернатива експерименту в Далласі, результати якого виявилися не поганими.
Як і багато дослідників магії, вона також є магом, і на відміну від фальшивих студентів, що приїхали до Японії для спільних досліджень цього місяця, вона проникла до Магічного Університету, як інженер з продажу «Хонґо Міа» філії Максимільян Девайсес Джапан. До речі, її резиденція знаходилася поруч з квартирою, яку знімала Ліна. Вона, не була ні бойовим агентом, ні агентом розвідки, а лише частиною підтримки, але якщо підсумувати її місце тут, вона була однією з «головних сил», яка, діючи за лаштунками, брала активну участь в розвідувальній діяльності, що діяли перед ними.
– Щось дізналися?
Спершу Ліна поцікавилася у Сильві, що поставила чашки з чаєм і сіла.
– Я перевірила публічну базу даних, поки не має нової інформації.
– Ось як. Не думаю, що це буде так швидко
Тепер вона звернулася до Мікаели.
– Як у тебе Міа?
Все так само... Мені шкода.
Мікаела, що, здавалося, трохи розслабилася, знову стиснулася.
Вона так нервувала, ніби над нею знущалися, Ліна не хотіла цього. Однак, коли Ліна приїхала до Японії наприкінці року, Мікаела, що зустрілася з нею, була більш нервова, ніж зараз. Попри відмінності між дослідниками та бійцями, Ліна, в серединні підліткового віку, стояла на вершині магів USNA, як «Сіріус». Зайве говорити, щоб вона не нервувала. Через два тижні після приїзду до Японії, з нею можна встановити розмову з незначною привітністю, але це обмежується категорією щоденних розмов. Ліна була переконана, що за такий час у них не може бути таких тісних професійних стосунків, як з Сильвією.
– Як що до тебе, Ліна? Ти трохи наблизилася до цілі?
На запитання Сильвії, обличчя Ліни заклякло.
– Я думаю, я трохи ближче...
Ліна зітхнула і боязко посміхнулася.
– Ще не має нічого важливого. Схоже, моє прикриття розкриють першим.
– ...Що сталося?
– Тацуя запитав мене: «Чи Анджі - це не скорочення від Ангеліни». Я злякалася до трепету серця.
– Можливо, це випадковість?
– Я не знаю. Простачка. Можливо, мені це не підходить...
Сильвія долила чай з молоком у чашку Ліни, коли вона зітхнула. Сильвія та Мікаела, у двох стурбовано поглянули на неї. Від чого Ліна знайшла в собі нове дихання.
– ...Все гаразд. Мій опонент учень старшої школи. Він не зможе розкрити мене як Сіріуса. Навіть, якщо має підозри, він не зможе на щось вийти.
В її словах була відвага, але було зрозуміло, що це ілюзія. По-перше, Ліна повинна була ідентифікувати ціль за будь-яких обставин, тож слова «він не зможе на щось вийти» не мали особливого значення. Сильвія це знала, але нічого не сказала вважаючи, «це краще ніж депресія». Мало того, вона не могла сказати, що опонент був просто старшокласником.
◇ ◇ ◇
Накинувши халат сестрі, що лише в одній білизні підвелася з ліжка, в якого було вбудовано пристрій вимірювання мисленнєвих часток. Обличчя Тацуї, яке зашив звичний беземоційний вираз, як в андроїда, проявляло незначне занепокоєння, але настільки що не змогло уникнути очей Міюкі.
– ...Щось не так? Прошу, не соромтесь, старший брате. Міюкі прийме, що завгодно, що скаже старший брат.
Ця реакція не була надмірною, просто занадто енергійною. Тацуя, що так подумав, не знаючи що сказати і який вираз обрати, сухо усміхнувся
– Ні, якщо щось не пішло не так, причина це я. Верхня межа рівня побудови магічної послідовності зросла понад очікуваного. З цієї причини, потужність обробки CAD не може йти в ногу з твоєю магічною силою. Я збирався зробити налаштування, щоб забезпечити достатньо місця... Діапазон сприйняття замалий.
– Вибачте....
– За що ти вибачаєшся? Таке заслуговує похвали.
Погладивши волосся сестри, що опустила голову, Тацуя лагідно посміхнувся Міюкі, коли вона підняла її.
Міюкі взяла приклад з брата, або ж посміхнулась братові у відповідь, що чого часу усе було нормально...
«...Зараз не час ніяковіти».
Відбиваючи небезпеку тиші, переважно через груди, що виглядали через щілину в халаті, Тацуя швидко продовжував говорити.
– Схоже, що Ліна, переведена до твого класу, це хороший стимул.
Як тільки прозвучало ім’я Ліни, очі Міюкі прояснилися.
– Вірно... Це може прозвучати трохи зарозуміло, але я не зустрічала нікого настільки чудового, як вона.
І це не тому, що вона образилася.. Міюкі не настільки примхлива дівчина, щоб її настрій погіршувався щоразу, коли з вуст Тацуї виходить ім’я іншої дівчини. ЇЇ вираз був холодним і зосередженим з іншої причини.
Очі Міюкі наповнилися тихим бойовим духом.
– До речі, старший брате, що значило ваше питання під час обіду?
– Ти помітила?
Легко посміхнувся він.
– Звичайно, я думаю, що Ліна - Сіріус.
Відповів Тацуя, коли його не виразність змінилася усмішкою.
– Справді, від Міюкі нічого не можна приховати.
Тацуя знову посміхнувся і підняв руки, Міюкі також змінила вираз і вказуючи на нього пальцем весело посміхнулась.
– Звісно ж. Міюкі більше за всіх дивиться на старшого брата.
Тацуя навмисно гучно розсміявся, бо подумав, що Міюкі жартує, чи перетворюючи це на жарт.
Сміючись разом з братом, вона думала, що хоче дізнатися справжні наміри Тацуї.
Хоча підвал (що можна було охарактеризувати, як підвальне приміщення) обладнаний кондиціонером, та тоненький халат, одягнений поверх білизни не давав заспокоїтися. Після того як Міюкі переодяглася у своїй кімнаті, вони перемістилися до вітальні.
Пухкенькі і стрункі ніжки Міюкі покривали не чорні гетри, ні колготки, а довгі шкарпетки. Зверху був одяг з широким подолом, в проміжку між дуже короткою спідницею і шкарпетками то з’являлася, то ховалася її біленька шкіра.
«Коли вона сідала, нагиналася чи ставала прямо, хіба це не погана ситуація?» - так думав Тацуя, не усвідомлюючи, що це було «погано».
Не знаючи думок брата - вона не могла бути переконаною що він думає насправді - Міюкі поставила чашку кави перед братом, і лише сьогодні вона сіла на передньому дивні, а не поруч з Тацуєю.
Схрестивши ногу, не прийнявши позу лотоса.
Елегантно зіставивши коліна і закинула ногу за ногу.
Це було набагато таємничіше, ніж заглядати під спідницю.
Тацуя, що не розумів наміру Міюкі (хоч поверхнево здогадувався про нього, але не розумів, що за цим приховується) вирішив не хвилювався.
Як тільки він вирішив не хвилюватися, вагання зникло з його погляду.
Міюкі, по той бік столу, показала невдоволений вираз, зваживши на це, Тацуя просто поглянув на Міюкі та заговорив.
– Як я вже говорив раніше, я думаю, що, з великою ймовірністю, Ліна це Анджі Сіріус.
Минулого місяця, їх тітка, Йотсуба Мая, сказала, що загін військових магів USNA з’ясовує істину особистість оператора магії стратегічного класу «Матеріал бурст». Тоді Мая також сказала, що Тацуя та Міюкі, як підозрювані, потраплять в інформаційну війну. Тацуя припускав, Ліна навчається закордоном в Першій старшій, як частина цього.
– Те чого я не розумію, це те, що я не бачу наміру приховати справжню особу «Сіріуса». Крім того, це виглядає наче вони збираються виявити особистість тут.
Природно, він не знав особистість Ліни, а мав на увазі, що психічна оборона була слабшою, ніж очікувалося від військових USNA, причина була не зрозумілою, скільки б Тацуя не розмірковував про це.
– Тоді...
Якби він знав правду, можливо, лише розсміявся б, але зараз Тацуя продовжив розмірковувати з серйозним видом.
– Чому USNA відправили Сіріуса, козир.
Міюкі вже повернулась до реальності й ніби за прикладом Тацуї, її тон став серйозним.
– Саме так. ...За моїми спостереженнями протягом тижня, здібності Ліни не підходять для розмітки. Можливо, вона діє окремо, використовуючи це як прикриття.
– Сіріус занадто велика риба...
– Якщо припустити, що Ліна є Сіріус... А далі шпигунську місію, з цього всього. Справжня місія окрема.
– Місія, що змусила USNA відправити Сіріус за кордон... Що ж це?
На цей момент, вони занадто багато розмірковували, але, на щастя, вони двоє досі були у невіданні.
– Я не знаю... Але не думаю, що нам потрібно турбуватися, на цьому етапі.
Напруга раптово зникла з тону Тацуї, який робив, з погляду Бога, необґрунтовані міркування
– Америка наполегливо пропонує вам гарного суперника. Міюкі.
Однак, серйозність не пропала.
– Так, старший брат.
На щирі тон і погляд брата, Міюкі змінила свій тон.
– Змагайся з Ліною з усіх сил. Ми вже говорили це в полудень, добре буде подбати про програш і поразку. Це підштовхне тебе на вищий рівень.
– Так.
– Для Ліни змагання таке саме паливо для зростання. Але не треба про це хвилюватися. Такий шанс випадає рідко.
На потужні слова Тацуї, Міюкі мала тиху посмішку, без тіні сумніву.
– Так. І у Міюкі є старший брат. Поки старший брат на моєму боці, я не побоюся, навіть якщо супротивником стане Сіріус.
Те про що говорив Тацуя це суперництво, а не ворожнеча.
Слова Міюкі трохи відходили від теми.
Але на непохитну віру Міюкі Тацуя кивнув не вагаючись.
◇ ◇ ◇
Після уроків у Тацуї було багато варіацій. Існувало дві основні схеми чи залишатися в шкільній бібліотеці, чи обходити школу як член дисциплінарного комітету, в основній схемі відбувалося багато чого.
Чи не була це якась змова? Це викликало подібні сумніви.
Сьогодні це відчувалося найбільш помітно.
Члени дисциплінарного комітету мали привілей постійно носити CAD, на території школи, однак, за винятком роботи в комітеті, Тацуя не користувався цим правом.
Спершу CAD були інструментом для прискорення активації магії Чотирьох систем, і водночас інших заклинань, з зовнішньої, несистемної та тої що в класифікації відрізняється від древньої магії, можна використовувати несистемні заклинання, зокрема, навіть якщо вони досить прості, щоб вивільнити мисленнєві частки, CAD не може бути зайвим.
Тацуя, який самостійно викрив, що може використати Переривання техніки на Турнір дев’яти шкіл, з другого семестру використовував переважно не системно позакласову магію. Її було достатньо, тому носити CAD практично не було потреби.
Носіння CAD, як обладнання комітету під час патрулювання, має сильне значення. І оскільки нерозумно ігнорувати ефект стримування, Тацуя заходив до штаб-квартири, перед обходом школи та одягав CAD на обидва зап’ястя. Це була звичка.
Як завжди, після закінчення уроків, Тацуя увійшов до дисциплінарного комітету і зустрів там Ліну. Навіть на відстані, цю чудову блондинку не можливо сплутати. Йому хотілося розвернутися, щоб уникнути проблем, але подавивши бажання, Тацуя намагався говорити звичним тоном.
– Доброго ранку.
Він звик до привітання членів дисциплінарного комітету й ігнорував час доби. Пройшовши скрізь натовп, хоча це було всього п’ять людей, він намагався швидко здійснити приготування.
– О, Шіба-кун, на хвилинку?
Нажаль Тацуя був спійманий Канон.
В результаті щоденних тренувань, на обличчі не було розчарування.
– Щось трапилося?
Голос Тацуї не мав ні суб›єктивного, ні об’єктивного ентузіазму. Однак, гарною стороною і недоліком Канон, було те, що вона не зосереджувала увагу на подібному.
– Ви знайомі з пані Шіелдс, вірно?
Стверджувальна форма запитання. Звісно у Тацуї не було іншого вибору, як кивнути.
– Пані Шіелдс каже, що хоче побачити діяльність Дисциплінарного комітету. Вона хоче побачити учнівське самоврядування старших шкіл магії Японії. Шіба-кун, ти сьогодні чергуєш? Можеш взяти її сьогодні?
Тацуя подумав, що це клопітно. Він не знав намірів Ліни, але відчував, що ймовірно це клопітно. Це гарантовано, що вони зустрінуть погляди хлопців (усіх старшокласників), що захоплюються Ліною. Здається, зараз не помітно ревнощів, тому що тут лише члени дисциплінарного комітету, він не уявляє наскільки буде колоти око, коли гулятиме по школі у двох з Ліною. Однак, запит Ліни й призначення Тацуї були досить обґрунтованими.
– Зрозумів.
Тацуя не мав іншого вибору, як прийняти те, від чого відмовлявся і погодитись.
Оскільки вона нещодавно почала навчатися за кордоном - це не дивно, але це вперше, коли він був з Ліною на одинці. Власне кажучи, з учнями, що ходили по школі, вони не були на одинці, але незручність залишилася, незалежно від того, чи були вони на самоті, чи ні.
На захист Тацуї, незручність виникала не тому, що Ліна була гарненькою дівчиною. Ліна не повністю приховувала свою розвідувальну діяльність. Навіть якщо вона час від часу мала намір приховати погляд що іноді кидала на нього, з погляду Тацуї, це не повне приховування.
При цьому він не міг запитати, «ти шпигун» і туманне напруження зростало не мов у вулкані, що збирався вибухнути.
– У Школи Ліни не було такої системи?
Він навіть не зміг витримати цього мовчання (хоча вони пройшли лише приблизно десять метрів від входу до кімнати комітету). Думаючи, яка важка тиша, Тацуя проявив відчуття громадянського обов’язку, яке рідко демонстрував. ...Зараз, коли він подумав про це, питання було досить зле.
– Що? Ага...
Він зрозумів, що воно зле, бо побачив знервованість в очах Ліни.
Ходять чутки, що з покоління в покоління Сіріус це бойовий маг передової лінії, але Ліна взагалі не проходила психологічної підготовки, Тацуя відчув слабке тепло.
– ...Це лише перший рік, нічого не поробиш, з тим, що ти нічого не знаєш.
Йому було шкода дивитися на Ліну, Тацуя спробував злегка вказати вихід. Не варто було розкривати її особистість, її розкриття завдасть не потрібного клопоту.
– Так... Так, саме так. Тому я хотіла дізнатися про нововведення цієї школи, що учень першого року бере участь в подібних заходах.
Тацуя подумав, що хоч вона не дуже гарна в хитрощах, але розумна.
Навіть достатньо розумна, щоб вловити сенс.
Тацуя подумав, що така швидка кмітливість, можливо, перевищую його власну молодшу сестру.
Звісно ж, на них кидали пронизливі погляди, але схоже, побоюючись показати себе в поганому світлі перед закордонною ученицею, жоден учень не наважувався діяти.
Так у супроводі Ліни вони, головним чином, пройшли по кімнатах практики та лабораторіях. Патрулювання з коментарями наче перетворилося на екскурсію по школі.
Ліна зупинилася в кінці спеціалізованої будівлі, де вишикувалися лабораторії, біля проходу, що спускався від будівлі лабораторії на задній двір.
– Втомилася? Повернешся назад?
Звичайно він знав, що це не причина її зупинки. Він просто сказав це, щоб почати розмову.
– Ні, усе добре.
Здавалося, їй складно почати розмову і вона зробила паузу.
– Що таке?
Після поштовху Тацуї, Ліна все ж висловила думки.
– Тацуя - заміна, або ж другий потік, чи не так?
– Це так?
Пройшов довгий час, як він чув це пряме питання. Замість думки «знову те саме, він відчув нове дихання і навмисно відповів з питанням.
– Коли я запитала, чому твоя форма відрізняється від усіх в класі «A», Міюкі відповіла незадоволеним тоном.
Згадавши той момент, Ліна розсміялась. Тацуя не мав іншого вибору, як розсміятися, ця ситуація схожа на Міюкі
– Але коли я деякий час тому запитала Канон, вона сказала, що Тацуя один з найбільших талантів в школі.
Тацуя почув «Канон» як «Канен», але інтерпретував це як Канон, замість гармати. ...Як очікувалося, «гармата», розізлила б Канон.
Він так про це задумався, що із запізненням зрозумів, що хоче сказати Ліна.
– Тацуя, чому ти прикидаєшся неповноцінним учнем? Чому, прикидаючись неповноцінним учнем, ти легко проявляєш свої здібності? Те, що ти робиш, насправді безглуздо, я не розумію, навіщо ти це робиш.
Вислухавши до кінця, він нарешті зрозумів, що хоче сказати Ліна.
– Я не знаю, що вам розповіла Чійода-семпай, але я не прикидаюся. Я справді бездарний.
На щастя з ввічливим поясненням її наміру йому не довилося витрачати час, щоб зібрати відповідь, ні інакше він міг бути необережним. Тацуя подумав, що повинен утриматися від думки про зайві речі.
– У практичному тесті оцінюється три речі: швидкість, масштаб і сила. Вони використовуються, відповідно до міжнародних стандартів. Однак, перемога чи поразка в реальному бою не визначається лише цими трьома перевагами. В першу чергу, важливим фактором, що визначає перемогу чи поразку, також є фізичні здібності. Я просто бездарний учень на практичному тесті, але з силою в реальному бою.
Він завжди використовував це виправдання, але також це беззаперечний факт. Тацуя розраховував, що цим можна допомогти, або відкласти питання.
– …Я згодна з думкою, що тести та бойові здібності це різні речі.
Тож, ці слова Ліни були зовсім не сподіваними. Що вона хотіла сказати.
– Я не шкільний геній, але хотіла б бути магом, котрий корисний в реальному житті.
Від Ліни почала підійматися підозріла аура, пекучий або випалений запах
– Це ж добре.
Тепло в погляді Тацуї зникло.
– Ти розумієш. Дивовижно.
Перед льодовим, ні, скоріше, сталевим поглядом, Ліна яскраво посміхнулася.
Не квітучою посмішкою, а посмішкою з красою загостреного леза.
Рука Ліни злетіла в гору.
Тацуя зловив її розкритою долонею.
Він схопив Ліну за зап’ястя правої руки, що різко вилетіла з мінімальним рухом.
Долонька направлена до підборіддя Тацуї, зупинена ним перед горлом.
Ліна стиснула схоплену праву руку і виставила вказівний палець, створивши форму пістолета.
Гарно стрижений ніготь націлився на обличчя Тацуї.
Він викрутив праву руку Ліни на зовні.
Ліна нахмурилася, коли світло мисленнєвих часток, що зібралися на кінчику виставленого пальця, розсіялося ще до того, як вона вистрілила.
– Це небезпечно.
– Я думала, що ти зможеш від цього ухилитися.
— Я думаю, ви могли б пояснити.
– Не відпустиш спочатку? Це досить боляче. І ця поза трохи бентежить.
Через вивернуту руку, тіла Ліни та Тацуї знаходилися досить щільно одне до одного. Збоку це виглядало, що Тацуя напав на Ліну, ніби змушуючи до поцілунку.
Тацуя відразу відпустив її.
Однак, сорому на його обличчі не було.
– Все ж боляче. Навіть синяк... А немає. Точний контроль сили?
Лівою рукою схопившись за праве зап›ястя, вона засукала рукав і показала здивування.
– Ти спробувала зробити дірку в обличчі людини. Думаю, це природно, дати тобі відчути трохи болі?
Не було фізичної проникаючої сили, це просто скупчення сайонів. У кращому випадку, він створював би ілюзію пострілу зі зброї.
– Хіба цього не достатньо, щоб виправдати жорстоке поводження?
Навіть коли вона посміхнулась, вираз Тацуї не розслабився.
Ліна зітхнула і підняла обидві руки.
– Зрозуміла, зрозуміла. Прошу вибачення, вельми шановний Тацуя.
Ліна, що змінила своє ставлення і ввічливо вклинившись, підняла обличчя, краї губ Тацуї, що були міцно стягнуті, дивно вигнулися.
– ...Ще щось?
– ...Ні цього достатньо. Тож говори нормально. Схоже, така елегантна манера не личить Ліні.
Мабуть, Тацуя припідняв край губ, бо подумав, що це їй не підходить
– Чому, я не елегантна!
– Характер інший.
Його хвилювало, чи може вона зрозуміти поняття «характер», але оскільки вона добре володіє японською мовою, Тацуя пропустив клопоти з роз›ясненнями.
І, на щастя, вона без проблем змогла це інтерпретувати.
– Нічого подібного! Мене ж навіть запрошують на чаювання з Президентом!
Ліна імпульсивно продовжувала наполягати на тому наскільки вона елегантна.
– Хо...
Почувши це, посміхнувся Тацуя. Від тієї посмішки віяло холодом.
Ліна рефлекторно прикрила рот рукою.
Вираз Тацуї нагадав їй усмішку Мефістофеля.
– Президент, ну...
Є люди з високими владними повноваженнями, що уникають магів, котрі можуть вбити без пістолета чи ножа. У Японії цей бар’єр досить низький, в деяких країнах, якщо ви не маг, що прийняв отруту повільної дії, яка потребує регулярного прийняття протиотрути, ви не можете наблизитися до особи з певним рівнем повноважень.
Маг, що може безпосередньо зустрічатися з президентом USNA, безумовно...
– Ти мене надув?...
Ліна, що, здавалося, засмутилася і насупилася на Тацую. Однак, тут більше прокололася Ліна.
– Це погана репутація Розмова пішла в цьому напрямку чисто випадково. А точне, хіба не Ліна кинула смертельну бомбу? Тому що ти перша почала.
Саме цю ситуацію називають «ні пари з вуст».
Єдине, що могла вона зробити - це продовжити з жалем дивитися на Тацую.
– Ну і? Можеш пояснити, для чого ти це зробила?
– ...Я просто хотіла знати здібності Тацуї.
– Мої здібності? Для чого?!
Ліна відвела погляд від Тацуї, що нахмурився.
– Нічого особливого... Просто цікаво.
– Цікавість... Тоді, залишмо усе як є.
Пробурмотів Тацуя, так ніби дивився крізь очевидну брехню.
Ліна ніби надувшись хмикнула, маленьким носом.
– ...А якщо все ж говорити.
Почала говорити Ліна, знову поглянувши на Тацую.
– Цікаво, не хотів би ти поїхати до Америки.
– Я, в Америку?
– Якщо у тебе є здібності, але їх неможливо оцінити, я думаю, вам захочеться потрапити туди, де їх оцінять і знайдуть застосування. В штатах рейтинг мага визначається здебільшого за міжнародним стандартом, але є місця, де це не так. Штати це вільна країна, більш різноманітна. Ти не будеш розглядатися як заміна, оскільки, годишся не лише для однієї області. Тацуя повинен мати можливість отримати оцінку достойну його.
– Це цікава історія.
Від несподіваного запрошення, ставлення Тацуї, здавалося, пом’якшало.
– Якщо так.
Почувши відповідь, Ліна пішла в наступ.
– Якщо це чиста правда.
Проте іронічний тон Тацуї здув її ініціативу.
– Ліна, де використовуються норми, що не відповідають загальним. Наприклад, Арлінгтон?
Арлінгтон, колись військовий навчальний заклад, тепер є основною базою постачання дослідників магії та магів для військових сил USNA.
– ...Вірно. Але тільки не це.
– Ліна. Стандарт оцінки ґрунтується на користі для програми.
Однак, хоч тон Тацуї іронічний, в ньому не було холоду, що змушував тремтіти.
– Арлінгтон та Японська Академія Національної Оборони не відрізнялися, з погляду відбору магів придатних для військових. Можливо, глибше є та різниця про яку ти говориш.
Це звучало, ніби він дразнив друга.
– Ну, гаразд.
– Що?...
Різким тоном пробурмотів Тацуя, через який пройшов намір, що насправді це не має значення.
Ліна, що не могла прослідувати зміну течії розмови, лише продемонструвати розгубленість голосом і виразом.
– Ти ж хотіла перевірити мою майстерність. Так же?
– Е, так...
– Коли так, зупинимось на цьому. І більше не роби подібного.
Чи не час повертатися? Обличчя Тацуї, що спонукало її до цього, мало його звичайний вираз
Принаймні, Ліна не могла відрізнити його від звичайного виразу.
– Не хочеш запитати?
Вона зрозуміла, що Тацуя намагався удати, ніби щойно нічого не сталося. Звичайно це було зручно і для Ліни. Але вона не розуміла, чому Тацуя має намір це зробити.
Хоча Тацуя намагався не запитувати, це могло усе зруйнувати, і знаючи це, Ліна не могла не запитати.
– Що?
– Що ти робиш коли, на приклад... Тобі не потрібно підтвердити хто я на справді?..
– Не хвилюйся. На світі є речі, яких краще не знати.
Ліна не знала чи пастка це, чи правда.
Ця людина, Шіба Тацуя, була занадто загадковою для Ліни.
– ...Ти дратівлива людина.
На слова Ліни, які вона сказала зі звинувачувальним блиском в очах, Тацуя знизав плечима і повернувся спиною.
Глядячи йому в спину, Ліна зрозуміла, що її слова «дратівливий» не були поверхневими.
Далі
Том 9. Розділ 4 - [4]
[4] Чотирнадцяте січня дві тисячі дев’яносто шостого року, Шібуя, двадцять третя година. Опівночі, в суботу, на вулиці не було автомобілів, там було повно молодих людей. Відсутність видимих автомобілів пов’язано зі зміною транспортних систем та робочих часів. Поїзд з кабінок, окремі кабінки, ніколи не зупинялися за двадцять чотири години. У такому великому районі, як Шібуя, не було потреби користуватися загальними транспортними засобами, але можна дістатися до станції скориставшись автоматичною доріжкою, що тягнулася під землею. Крім того, в нинішній час, коли розвинена інфраструктура роботи на добу, залишатися в офісі допізна не було потреби. У випадку термінової роботи, сучасні тенденції в бізнесі рухалися до того, щоб виконати її в дома і передати в офіс по окремій лінії зв’язку, не виходячи на роботу. Сучасний офіс - це місце для ділових переговорів, а не роботи з документами. В першу чергу, якщо ви займаєтеся чесним бізнесом, не має потреби в нічних переговорах. Нічна Шібуя це молодіжне місце, звідки зникають дорослі. Звичайно, те саме видовище можна спостерігати й в інших місцях. Шібуя, Сіндзюку, Роппонґі.... Шібуя - єдине місце, де молоді люди збираються і тусуються посеред ночі, ще до війни процвітала, як район орієнтований на молодь. В епоху хаосу, що охопила двадцять років, Сіндзюку, Ікебукуро та Роппонґі, в результаті руйнівних дій іноземців та бунтів молоді, викликаних діями іноземців, стали в край спустошеними. У процесі відновлення, було вжито ретельних заходів щодо відновлення безпеки, і ці райони стали густо населеними центрами, як і інші райони міста. Але Шібуя був винятком. Оскільки рівень спустошення поглибився ще до війни, конфлікти між молоддю посилився, вигнання іноземців тут пришвидшилося, з іншого боку, це врятувало його від повного руйнування, як інші місця. Але тема беззаконня ночі все ще була проігнорована, тож не можна сказати, що було краще. Якби це беззаконня тривало в день і в ночі, уряд та органи місцевого самоврядування, що стали менш толерантними до хаосу, ніж до війни, ініціювали б «перебудову». Нинішні адміністративні органи доволі жорстокі, що до обмежень приватної власності. Але Шібуя має зовсім інше обличчя, в день і ночі. Протягом дня це діловий район, зайняті офісні працівники. Вночі це район розваг для молодих людей, без нагляду. Оскільки вони не можуть спіймати усіх відразу, влада досі не може завершити перепланування. І сьогодні ввечері багато молодих людей зібралося на вулиці на початку Нового року, шумлячи, сміючись, фліртуючи та воюючи один з одним. Серед них був хлопець з грубими рисами обличчя і міцним тілом. У легкій куртці поверх спортивного светра, що здавалося легким одягом для зими, Лео не впевнено ходив нічною Шібуя. Хоча це названо невпевненою, ноги в джинсах і кросівках впевнено крокували по вулиці. Однак, в нього не було якогось конкретного місця призначення. У Лео було одне погане захоплення. Ні, звичка, а не захоплення Звичка блукати. Не ходити чи бігати та не горланити, а блукати в ночі. З наближенням ночі, йому хотілося прогулятися, без будь-якої цілі. Лео вважав, що це пов’язано з інстинктом закладеним у його генах. Він є третім поколінням «Бург Фолге21», серії розробленої в Німеччині, що перша в світі застосувала технологію маніпулювання магією шляхом генетичної маніпуляції. Бург Фолге - покращення фізичного тіла, розроблена з акцентом на підвищення міцності. У той час, коли замість посилення магічних здібностей, підсилювали здібності ближнього бою, що вважалося слабкістю мага, Бург Фолге генетично підсилили міцність тіла, що породило «розширену людину, що могла використовувати магію», замість того щоб бути скорегованим магом, це був «Супер солдат, що використовував магію». Хоча в процедуру не було включено методи хемеризації, не важко було здогадатися, що в процесі реконструювання генів було використано савця набагато більшого за людину. Замість того щоб знімати фізичні обмеження зовні - вже тоді було відомо, що заходи такого роду, з великою ймовірністю, зашкодять магічним навичкам - підвищили саму фізичну здібність. Внаслідок такої необґрунтованої модифікації, багато перших поколінь Бург Фолге померли в дитинстві, а більшість з них збожеволіли й померли, вже дорослими. Одним з небагатьох вцілілих був дід Лео. У Лео був страх. Поглянувши на нього зовні, цього не сказати, але схоже, що він живе з цим страхом глибоко в серці. «Одного разу, я теж збожеволію». З не людським фактором, що поїдає його людський фактор, він може зникнути. Він хотів бути вірним своїм покликам, оскільки вважав, що звільнення позову може відтягнути момент. Бо мав приклад вільного діда, що вів природнє життя. Тож він не чинив опору бажанню «блукати в ночі». Він ходив під місяцем, під зірками, під густо чорними хмарами. Одна ніч в місті, одна ніч в центрі міста, одна ніч у передмісті, та одна ніч у горах на самоті. Без місця призначення. Примхливо обираючи шлях під настрій дня. Це був збіг обставин, що сьогодні він приїхав до Шібуї. Його привабила фігура молодого чоловіка у чорному костюмі, поверх якого був сірий плащ, що хоч і був новим, тут і там був пом’ятий. – Ем? Старший брат Еріки, пан інспектор? Прохожий повз був випадковим знайомим. Та все ж, Лео окликнув молодого чоловіка. Це також просто примха, якщо він зустрічав знайомих він завжди зачіпав їх. В наступний момент, на нього кинулася хвиля піднятого шуму. Голос Лео аж ніяк не був гучним. Але достатньо, щоб зупинити похожого повз. Однак, з обох сторін вулиці на нього спрямувалися погляди, які не можна було назвати привітливими. – Ти, ходи зі мною на хвилинку. З критикою в голосі, звернувся чоловік, що йшов поруч зі «старшим братом Еріки». Лео також пригадав обличчя чоловіка у віці, коли його трохи важко було назвати молодим. Не лише обличчя, але й ім’я. – Пан Інаґакі, вірно? Чого так несподівано? Не відповівши на запитання, яке також можна було вважати грубим, Інаґакі схопив зап›ястя Лео. Його можна було легко струхнути, але Лео слухняно прослідував за Інаґакі. Місцем призначення був невеликий бар у кінці провулка. На вивісці був напис «BAR», але це був заклад, всередині якого Лео здалося, що не було необхідності використовувати західні написи. – Господар, я займу кімнату на горі.. Звернувшись до власника закладу, що протирав склянки за стійкою, він не чекаючи відповіді, піднявся по сходах. Вони прийшли до маленької тісної кімнати, де стояло всього чотири стільці, навколо круглого столу. У дверному отворі були товстенні герметичні двері, наче люк космічного корабля, що не відповідали старовинному інтер’єру. – Я, не повнолітній. Жартівливо проявив ініціативу Лео, перш ніж Інаґакі, повернувши герметичну ручку обома руками. Поруч з Інаґакі, обличчя якого виглядало наче він проковтнув гірку комаху, Чіба Тошікадзу весело, не заради сміху, а з цікавості - посміхався. – Сайдзьо-кун, вірно? Ти непогано нас виявив. А ми надійно приховали свою присутність. Тільки тепер Лео зрозумів, про що говорить Тошікадзу. – ...Невже, я завадив розслідуванню? Здається, гарна здогадка була несподіваною для Тошікадзу. – Гей... У тебе не лише м’язи. Ну, Еріка не трималася б тебе, якби замість мозку були просто м’язи. Лео незадоволено нахмурився, але чи було це сказано з доброти, чи зі зла, він пам’ятав, що його навчили різним технікам, позичили багато речей, тож не став сперечатися. – Чи не припустився помилки дім пана інспектора, у вихованні дочки? Контратака, у кращому випадку, могла мати форму лайки. – Певно, що так. Криво усміхнувся Тошікадзу. Однак, всупереч світлому тону, світло у прищурених очах змусили його відчути щось глибоко вкорінене. Відчувши небезпеку в продовжені, Лео закрив рот. – Не турбуйся про розслідування. Ми приховали присутність, щоб уникнути безглуздих проблем, а не зарази стеження. Оскільки зараз ніч, поліція може привернути неприємну увагу. – Неприємну... Це точно. Щось пригадавши, глибоко кивнув Лео. Цей жест підказував, що він більше симпатизує поліції, ніж молоді на вулицях. Якщо виявити прихильність, ставлення до вас покращиться, це один з законів між особистісних відносин. (Це не обов’язково трапляється у відносинах з протилежною статтю). Вираз з яким Інаґакі звернувся до Лео, також змінився на щось привітніше. – Інспекторе, хіба зараз не добрий час? Щоб запитати його? Звісно, Лео не знав що це означає, але не поспішав запитувати. Тошікадзу кивнув і повернувся до Лео, що очікував. Сайдзьо-кун, для чого ти сьогодні в Шібуї? – Я тут без особливої цілі. – Хм... Ти часто приїжджаєш до Шібуї? – Ну, не так вже й часто, але іноді приходжу. Також був тут напередодні нового року. – Два тижні тому.. Тоді, чи знаєш ти про дивні випадки в торгових районах міста? Інаґакі не зупинив Тошікадзу, що намагався розкрити деталі справи з обмеженням для розголошення. Інаґакі знав, що завтра це все одно стане «сенсацією». – Дивні випадки? Думаю, вони відбуваються щодня. До речі, хіба інспектор відповідає не за Йокогаму. Чому розслідуєте інцидент в Токіо. Ми належимо до Міністерства Внутрішніх Справ. Їздимо по Японії. Тож зараз ми розслідуємо інцидент з серією неприродних смертей в Токіо. Сказано це було легко і м’яко. Однак, цей тон не вів Лео в оману. – Неприродні смерті... Вбивства? Серія? Нахмуривши брови, запитав Лео. Тошікадзу не показав ознак цього на обличчі, але змінив оцінку Лео, підвищивши її. – Саме так. Ну, завтра про це стане відомо загалу... Сказавши це, Тошікадзу поглянув на Інаґакі. Інаґакі кивнув і вийняв з внутрішньої кишені свій мобільний пристрій. Відкривши складний термінал, відкрив зображення на екрані. Глядячи на фото у слайд шоу Лео видихнув зойк. Останню жертву знайшли три дні тому, в парку Догензака. Орієнтовний час смерті - між першою та другою ранку. – Посеред міста? Лео подумав, що «посеред міста» також звучить дивно, але не зміг підібрати жодних інших слів, які б точніше висловили його думки. Напевно, він уявляв, що такі таємниці явища відбуваються у віддалених районах. – Це може трапитися в місті та вдень, але все ж відбувається в ночі. Саме в цьому місці. Однак, Тошікадзу відповів з гірким обличчям і з цим можна було лише погодитись. Лео і сам знав нинішню двосторонню натуру Шібуї. – Я хотів би запитати тебе, чи не бачив ти когось дивного? Я не проти почути прості чутки. – Лише дивні люди блукають містом посеред ночі. Що саме ви хочете знати? На правомірну скаргу Лео, Тошікадзу, знаючи що це не той випадок, посміхнувся. – Звісно. Однак, якби у нас були прикмети злочинця, слідство проходило б набагато простіше.... Лео мовчки дивився на Тошікадзу, що думав, з чого почати – Правильно... Тіло жертв, ми тобі вже показали. Інаґакі не намагався вставити слово. Не зупиняв начальника, що розкривав секрети розслідування цивільним особам. – Причина смерті неприродна. На всіх, з семи жертв, не було жодної подряпини. – Не було травм? Отрута? На питання Лео, що змінив вираз, Тошікадзу похитав головою. – Реакція на всі відомі препарати негативна. І хоча ран немає, жертви втратили до десяти відсотків крові. – Усі? – Усі. Зрозуміло... Це дійсно «не природня смерть». Це не таємничі вбивства, а таємниче явище. Не злякавшись і не стривожившись зі спокійним тоном кивнув Лео. – Явище може здатися дивним, але інцидент справжній. Здивувавшись його відношенню, Тошікадзу повернувся до свого першого питання. – Отже, чи не має людей, що могли б виконувати якусь імітацію окультного? Хлопців, які нещодавно прилетіли з інших місць і про яких ходять дивні чутки? – Нещодавні чужоземці... Перед тим, як його знову запитали, Лео схрестив руки на грудях, але незабаром здався, і розвів схрещені руки. – Вибачаюсь, зараз ніхто на думку не спадає. Що за ввічливість? Це було сказано більш розгублено, ніж грубо, але це не здавалося недоречним, чи огидним. – Порозпитую приятелів. – Ні, ні, усе добре. Це поліцейська робота, тобі не потрібно рознюхувати. – Але пане інспекторе, це ж нічна Шібуя? Думаю, дорослому, ще й поліцейському, це буде важко. – ...Ні, може й так, але. Звичайно, це нагадування було зайве, Тошікадзу та Інаґакі усвідомлювали труднощі розслідування. Інакше вони б не розкрили секрети розслідування, хлопцеві, що був просто їх знайомим. – Я не збираюся совати носу в небезпеку. І навіть якщо це так виглядає, я впевнений в своєму нюхові. – Справді? Тоді! – Інспектор?! Однак, змушувати старшокласника співпрацювати в розслідувані, заходить занадто далеко і занадто небезпечно. Думаючи так, Інаґакі підвищив голос, щоб зупинити це, а Тошікадзу дістав з кишені візитну картку. – Коли щось дізнаєшся, напиши мені сюди. Ключ вводиться вручну лише один раз, далі він оновлюватиметься автоматично. Тошікадзу, і Лео проігнорували розсудливість Інаґакі – Досить суворо. Я дам знати, коли щось дізнаюсь. Лео встав, з легкістю повернув ручку герметичного замка, яку Інаґакі був змушений повертати обома руками та спустився сходами. ◇ ◇ ◇ Чотирнадцяте січня дві тисячі дев’яносто шостого року USNA Вашингтон, округ Колумбія, одинадцять тридцять, за місцевим часом. П’ятнадцяте січня, перша година за японським часом - після опівночі. Ліну, яка вже була в ліжку, розбудила сусідка по квартирі, Сильвія. – Сильві, що сталося? Ліна вже більше трьох років є регулярним солдатом, навіть якщо врахувати час коли вона була головнокомандувачем Зірок, її військова історія нараховувала півтора року. Вона вже звикла, що в екстрених випадках, її витягають з ліжка. Миттєво пробудивши свідомість, вона чітким голосом запитала у Сильвії деталі. – Терміновий дзвінок від майора Канопуса. Почувши відповідь Сильвії, Ліна мовчки побігла до комунікатора. – Дякуємо за очікування, Бен. Вибачте, що тільки голосом. – Це мені пробачте, що потурбував вас під час сну. Наскільки Ліна знала, Бенжамін Канопус був одним з найрозсудливіших людей серед Зірок. Можливо, у нього найбільше здорового глузду, серед Зірок першого класу. Він зателефонував Ліні, врахувавши різницю в часі, знаючи що, зараз північ. Тож це не було просто так. – Я не проти. Що ж сталося? – Ми дізналися місцезнаходження тих, хто втік минулого місяця. – Що?! Дезертирство Зірки першого класу Альфреда Фомальгаута, що сталося минулого місяця, не обмежилося скандалом всередині Зірок, але й сколихнуло військове керівництво USNA. Цей інцидент не закінчився ліквідацією старшого лейтенанта Фомальгаута, власне Ліною. Водночас з армії USNA втекли сім магів і магічних інженерів. До них входили і Зірки, хоча й найнижчого класу «Супутник». Місія, яку Ліна залишила майору Канопусу, полягала у відстеженні та ліквідації цих дезертирів. Саме їх місце знаходження було встановлено. – Де вони?! – В Японії. Після посадки в Йокогамі, схоже, зараз вони переховуються в Токіо. – Чому Японія... Більш того в Токіо?! Пробурмотіла приголомшена Ліна. Але Канопус не мав відповіді на це питання. Ліна не єдина, хто вдавався в це питання, і не лише Канопус не міг на нього відповісти. – ...Об›єднаний комітет Начальників Штабів вирішив направити додаткові пошукові групи. – Уряд Японії це знає? – Ні це таємна операція. Розвідувальна діяльність на чужій території і переслідування дезертирів з веденням бойових дій радикально відрізняє від пошукової активності при підтримці країни-партнера Це навіть можна сприйняти як серйозну провокацію щодо суверенітету і вимагати розриву дипломатичних відносин. Ліна вкотре зрозуміла наскільки серйозною цю справу вважає Пентагон. – Головнокомандувач, ось наказ від Генерального Штабу. Нинішній місії майора Анджі Сіріус надано вторинний пріоритет і надано пріоритет відстеженню дезертирів. – Ліна глибоко вдихнула, а потім сказала в комунікатор. – Бен. Передайте в штаб, я зрозуміла. – Вас зрозумів. Головнокомандувач, будьте обережні. На цих словах турботи, зв’язок було перервано. Ліна подумала, що сьогодні спати не збирається. ◇ ◇ ◇ В класній кімнаті, на початку тижня, гарячою темою стали містичні вбивства. Після того, як в неділю в ранці, одна за одною, на японських сайтах новин почали з’являтися низка сенсаційних статей, ЗМІ почали бенкет статей про серійні вбивства. Це шаленство виходило зі звички, розважати передплатників. Але з цим новина поширилася світом, мов пожежа. Однак, це була сенсація, оскільки головним чином наголошували на окультному аспекті. – Доброго ранку. Ей, ей, Тацуя-кун, бачив вчорашні новини? Однак, знаючи що ними маніпулюють, отримати з цього зиск, певно, могли лише люди приблизно віку Тацуї. Його подруга, котра здавалося, ніколи не обманювалася подібними штуками, з›явилася пританцьовуючи, як і очікувалося заговорила першою. – Новини, про вампірів? З ввічливості спробував підтвердити він, навіть якщо вже зрозумів. А Еріка, як і очікувалося, радісно кивнула. – Я не думаю, що тут єдиний злочинець, правда? Це професійно організована злочинність? Я ставлю на те, що це злочинна організація з «торгівлі кров’ю», торгівля органами. Перш ніж Тацуя сів на стілець, вона зайняла його і повернула тіло, щоб наблизити обличчя. В цей момент Тацуя подумав, про дещо не суттєве «Хоча це не важливо, але у неї дійсно гнучке тіло», і похитав головою з серйозним виразом. – Якщо так, не зрозуміло чому лише десять відсотків. Щоб не піднімати зайвої тривоги, влада точно хотіла б приховати цей факт, але те, що жертви втратили десять відсотків крові, стало відомо загалу з наріканням на «Інцидент з вампірами». – Не було наміру вбивати? Ти не думаєш, що їх можна було використовувати як фабрику крові, якщо залишити в живих?. – Тоді вони б не залишали тіла в місті. Також загадка в тому, що не має жодного сліду від забору крові. У деяких статтях писали про причетність мага, кажучи, що «після забору крові через ін’єкційні голки, сліди стирали за допомогою магії», але стерти сліди від голки на завжди, цілющою магією неможливо. – Хм, зрозуміло... Відсутність шрамів однозначно дивно. – Це вбивство з окультним підтекстом, як казали по телевізору. Нахмуривши брови з сусіднього місця, вступила в розмову, з трохи більш знервованим виразом, Мідзукі. – З окультним підтекстом... Якби вампіри справді існували б, мабуть, ми про це знали. У процесі систематизації сучасної магії ті, хто передавав стару магію, вийшли із завіси легенд. Якби існували міфічні істоти, їх існування розкрили разом з «відьмами». Принаймні, так вважав Тацуя. – Тож Тацуя вважає що це людський злочин, а не окультний інцидент? – А як думаєш ти, Мікіхіко. Думаєш, Йокаї та демони на це здатні? Він відповів Мікіхіко, таким же питанням. Мікіхіко, видавши «Хм», похитав головою з боку в бік. – ...Я не думаю, що це просто людська робота, але не можу стверджувати.... На невпевнену відповідь Мікіхіко, Тацуя показав неприємну посмішку. – Якщо говорити про окультизм, то лише сто років тому, магія була найяскравішим представником окультизму. Подалася в перед Еріка – Тацуя-кун, думаєш, що це відбувається за участі мага? – Це ще не зовсім зрозуміло. Радар мисленнєвих часток, у вуличних камерах, жодного разу не спрацював. Одразу після цих слів, Тацуя похитав головою, ніби переосмислив. – ...Однак, якщо це високорівневий маг, він міг би обдурити радар, якщо це оператор, що здатен використовувати позасистемну магію Психічного впливу, він, мабуть, зміг би скоїти злочин, непомітно для когось, посеред міста. – Неприємно. Сподіваюся, що такі тенденції, як вчення «Гуманізму», не посиляться. Похмуро пробурмотіла Мідзукі. Сучасний «Гуманізму» це своєрідний антимагічний рух. Християнський варіант, згідно з яким, магія це не сила дозволена людям (точніше Єресь). Рух з культовою ідеологією, що намагається заборонити використання магії. Він був названий «Гуманізмом» з самого початку, кажучи, що «люди можуть жити тільки з силою, дозволеною людям», і це фракція, що розростається в останні роки, головним чином, на Східному Узбережжі Америки. В цьому не було б шкоди, якби це означало лише «не використання магії», але екстремальні елементи «Гуманістів» використовували насильницькі акти для заперечення існування самих магів, навіть влада USNA стежить за цими організаціями як за кримінальним резервом. – До речі про це, один тарабанив таке по телевізору. – Ранку, про що розмова? Перервавши слова Еріки, на місце перед Тацуєю - природно не було «викладача», який би запропонував змінити місце - сів Лео. – Сьогодні, не запізно? Піднявши руку на скорочене (стисле) вітання, запитав Тацуя. Це може здатися дивним, якщо судити з його зовнішності, але Лео рідко приходив в притул до початку занять. – О, через дрібницю, я трохи пізно ліг... То про що говорили? – Обговорювали «інцидент з вампірами». Від відповіді Мідзукі, Лео нахмурився. З його вуст вилетів легкий шепіт «Знову...», але в цей час на терміналах з’явилося повідомлення, що вказувало на початок ранкових занять і через нестачу часу їх розмова була відкладена. ◇ ◇ ◇ Поруч з Міюкі, що з’явилася у шкільній їдальні, не було світловолосого супроводу. У них не було якихось домовленостей, тож він не відчував якогось невдоволення й у нього не виникало непорозумінь, з цього приводу. Тож це питання скоріше просто прийшло в його голову, ніж було проявом цікавості. – Сьогодні без Ліни? Але відповідь молодшої сестри виявилась для Тацуї несподіваною. – Сьогодні вона відсутня, старший брат. Раптом у неї з’явилися сімейні справи. – Хм..? «Відсутня відразу на початку навчання за кордоном?» Так подумав Тацуя, але він не знав жодного іншого учня мага по обміну, окрім неї, тому не міг сказати, що це незвично. Перш за все, якщо вона та, хто він думає, повинно бути багато речей, що мають пріоритет перед школою. Крім того, Ліна не могла назвати Міюкі та Хоноці іншої причини крім «домашніх справ». Тож Тацуя далі не розпитував. Еріка і Мідзукі демонстрували свою звичну поведінку - однак, різниця була в тому, що Мідзукі «хвилювалася», а Еріка випромінювала «цікавість», до того ж вони розуміли, що немає причин розпитувати Міюкі. Як завжди, з відсутністю однієї людини (Шізуки, а не Ліни) за столом сиділо семеро людей. – До речі, як справи у Шізуку? Перевела погляд на Хоноку, Еріка – Так, у неї все добре. Вона сказала, що заняття не надто складні. Не показавши ні хвилини роздумів з цього приводу, негайно відповіла Хонока. Для сучасної технології зв’язку відстань між двома сторонами Тихого океану не така вже і велика. – Вона була здивована, що там все ще є заняття дискусійного типу з викладачами. Всі були здивовані й зацікавлені цим моментом. Інформації про те, як проводять уроки в закордонних країнах, практично немає, адже студенти, що вивчають магію, практично припинили навчатися за кордоном. – Тоді, хіба Ліна не дивується через різні речі? – Схоже, це не так. Міюкі, з посмішкою заперечила занепокоєння Мідзукі. Насправді Ліна, здавалося, не мала жодних труднощів через різницю у викладанні в Америці та Японії. Схоже, вона ніколи не ходила до школи й старша школа магії в Японії була першою, Міюкі, потайки, неприємно посміхнулася. На щастя, посмішку кокетливого маленького чортеняти не помітили. Увага друзів була прикута до наступного зауваження-бомби, вибухової новини Хоноки. – Вчора ми трохи поговорили телефоном, але її здивувала новина про інцидент з вампірами. Щось подібне сталося в Америці. – Щ-що! Що, справді? – Я запитала те саме. Не на Західному узбережжі, де знаходиться Шізуку, схоже, це відбулося в центральній частині Південних околиць Далласу. – Вперше чую... Здивованим тоном пробурмотів Тацуя, що нещодавно, через попередження тітки, почав часто перевіряти новини пов’язані з USNA. – Схоже, що там є досить багато обмежуючих правил, щодо новин. Шізуку сказала що цього не було в новинах, вона чула це від учня, що до цього навчався за кордоном. Схоже, радіючи, що привернула увагу Тацуї, Хонока слабо посміхнулась, продовжуючи пояснення. В очах Тацуї, що кивнув, було яскраве світло надмірної цікавості. ◇ ◇ ◇ Коли Тацуя та його друзі були захоплені темою свого друга, що навчалася за кордоном, світловолоса учениця старшої школи, по обміну, перебувала на зустрічі в посольстві USNA. – Іншими словами, у Фреді, ні, в головному мозку лейтенанта Фомальгаута утворилася нейронна структура, що у звичайних людей, ніколи не спостерігалась? Зустріч перейшла в обідній час, але ніхто, включаючи Ліну, не просив перерви. – Вираз «звичайні люди» може вести в оману. Зауважив чоловік, що видавався вченим, котрий не носив білого халата. – В результаті розтину мозку Альфреда Фомальгаута, виявлено структуру нейронів, якої ніколи не спостерігалося в корі головного мозку людини, включаючи магів. Зокрема, у префронтальній корі утворилася тканина, схожа на дрібне мозолисте тіло. Побачивши багатьох учасників розмови з не однозначними виразами на обличчі (звісно Ліна була серед них) вчений почав пояснювати у стилі лекції. – Ви ж знаєте, що людський мозок поділяться на праву і ліву півкулю? Запитав вчений, поглянувши на всіх, та продовжив говорити. – Так, ліва і права півкулі з’єднанні мозолистим тілом, розташованим в центрі головного мозку. Якщо сказати по-іншому, мозок середньо статистичної людини має зв›язок між півкулями лише в центральній частині. – Переформатована кора - поверхнева частина головного мозку... По суті тут немає утворення, що з›єднувало ліву і праву сторону мозку? – Саме так. Іншими словами, в мозку лейтенанта Фомальгаута є те чого не повинно бути у людини. Нарешті Ліна зрозуміла, чому їй сьогодні потрібно було бути особисто. Звичайно, це не те, про що можна говорити телефоном. – Яку функцію воно виконує. Я чув, що префронтальна кора - це частина, тісно пов›язана з мисленням і судженням... Чи може утворення нових клітин мозку, вплинути на здатність мислити? – Серед нас, дослідників магії USNA, існує гіпотеза, що головний мозок не є незалежним органом мислення, це орган зв’язку, що отримує інформацію від Псіонового інформаційного тіла так званого «розуму», який є органом зв’язку, котрий сприймає і передає інформацію від тіла до розуму. Вчений з посмішкою похитав головою, на запитання старшого офіцера, що сидів з протилежного боку стола. – Якщо дотримуватися цієї гіпотези, вважається, що нового нейронна структура, сформована в головному мозку лейтенанта Фомальгаута, пов’язана з невідомою психічною функцією, що ніколи не завантажується. На обличчі присутніх виник сконфужений вираз. Ліна, що глибоко задумалась, підняла руку, щоб отримати слово. – Що? Навіть якщо вчений заохотив говорити, вона не могла заговорити відразу. Лише через три секунди Ліна запитала те що крутилося в її червоних вустах, чоловічі очі цього не помітили. – ...Докторе, невідома психічна функція, чи існує ймовірність зовнішнього втручання невідомою магією? Відповідь вченого була впевнена. – Я думаю, майор Сіріус каже, що лейтенантом Фомальгаутом маніпулювали, але на жаль такої можливості не має. Хоча це лише гіпотеза, але немає сумнівів, що розум і тіло діють як одне ціле. Хоча воно може впливати на розум, але не впливає на структуру головного мозку. Це не магія змінює структуру розуму інших. Від фрази «магія що змінює структуру розуму», Ліна пригадала легенду про одного мага. Але цей маг вже мертвий. Після двадцяти років госпіталізації, він повинен був покинути світ, не одужавши та не маючи дітей. Ліна легенько похитала головою, страхуючи свої думки. ◇ ◇ ◇ Ще перша по полудню, але третьокласники вже були вільні. Оскільки першокласники та другокласники застрягли в аудиторіях та навчальних кабінетах, двоє третьокурсників, хлопець і дівчина, таємно зустрілися в клубній кімнаті, де більше нікого не було. Однак, солодкої атмосфери там не було. Попри те, що батьки бачили в них шлюбну пару (Вони тільки один з багатьох кандидатів, один для одного). Звісно, ця таємна зустріч - це «таємна зустріч», але не «побачення». Катсуто та Маюмі прийшли сюди від імені сімей Дзюмондзі та Саєгуса, відповідно. – Чому ми повинні були зустрічатися тут? – Мені шкода. Я вирішив, що це найменш помітне місце. Як представник дому Дзюмондзі, я хотів би уникнути привертання уваги Йотсуби. – Ми та Йотсуба, останній місяць в стані холодної війни. І все тому, що цей старий хитрий лис зробив трохи зайвого. З посмішкою пожалівся Катсуто, у відповідь на невдоволений шепіт Маюмі, – Так само кажуть і Саєгуса. – О вибач, відволікся? Це було вульгарно? Коли Маюмі почала кокетувати, сміх Катсуто перетворився на гірку усмішку. – Коли я з тобою, часом мені здається, що в мені не бачать чоловіка. – Це непорозуміння? Дзюмондзі-кун найбільше видається чоловіком, серед моїх знайомих. Просто на просто. – Зараз у нас стосунки чоловіка та жінки? – Вже три роки, з часу вступного іспиту, ми суперники. Трохи посміявшись один над одним, вони одночасно змінили свій вираз. Попри те, що вони сміялися, між ними було сильне напруження, тому не можна сказати, що атмосфера змінилася. – Дзюмондзі-кун. Я хотіла б передати вам повідомлення від мого батька, ні глави дому Саєгуса, Саєгуси Коуічі. Сім’я Саєгуса сподівається на єдиний фронт з родиною Дзюмондзі. – Це не поспішно. Не «співпрацю», а раптово «спільний фронт». Раптово зупинившись, Катсуто поглядом попросив пояснень. Звичайно, Маюмі мала намір пояснити достатньо щоб ситуація була зрозумілою. – Скільки ти знаєш про інцидент з вампірами? – Я не знаю більше, ніж повідомлялося. У нас немає стільки прибічників, як у дому Саєгуса. На слова Катсуто, які можна було сприйняти за скромність, вуста Маюмі трохи розслабились. – Девіз дому Дзюмондзі, один за тисячу. А сім’я, Саєгуса, як відомо, лише багаточисельна. Маюмі багатозначно перервала свої слова. І продовжила, перш ніж Катсуто закликав продовжити. Жертв вампіра в тричі більше, від заявленого. Станом на вчора було підтверджено двадцять чотири жертви. Попри особистість Катсуто, він не міг не здивуватися. – ...Це лише район Токіо? У Токіо, до того ж зосереджено в центральних районах міста. Катсуто схрестив руки на грудях і задумався. Маюмі мовчки чекала, поки він не заговорить. – Сім’ї Саєгуса відомі жертви, про які не знає поліція. Мало того, шкода сталася на обмеженій території. ...Жертви пов’язані з Саєгусою? – Вірно на половину. Усі жертви, про які не знає поліція, маги, що співпрацюють з нами. Навіть недоведені жертви, це маги або люди з магічними здібностями. Наприклад студенти магічного університету. – Тобто. Обличчя Катсуто показало жахливий вираз. – Це значить, злочинці націлені на магів. – ...Дзюмондзі-кун, ти лякаєш. Однак, вплив цього виразу, здавалося був занадто сильним для учениці старшої школи. Не зважаючи на те чи був це справжній намір, чи гра. – Ммм.. пробач. І навіть якщо це була гра, ефекту було достатньо, щоб залишити слід на Катсуто. – Ми не знаємо, один винуватець у цих серійних вбивствах, чи декілька, але впевнені, що цей «вампір» все ж націлений на магів. Ніяк не реагуючи на вираз Катсуто, що ставав все більш похмурим, Маюмі повернулася до теми, мабуть, це був прояв істинної природи Маюмі, «маленького дияволятка». – Якщо говорити хронологічно, то ситуація виглядає так, першими зазнали нападу співробітники та студенти Магічного Університету, а люди з нашого дому проводили розслідування для відплати, і шкода поширилась. – Звісно, залишити цього не можна. Глибоко кивнув Катсуто, не звертаючи увагу на збитки, від надмірного виразу Маюмі. – Є зачіпки? Якщо є людина здатна нашкодити магу Саєгуси, це міг бути вдосконалений солдат чи маг. Велика ймовірність, що вони іноземці. Хтось хто в›їхав в країну до і після інциденту, або сумнівні іноземці, що приїхали до Токіо? На запитання Катсуто, Маюмі похитала головою. Напевно, подумавши про те саме, Саєгуса вже дослідила це питання. – Але щодо іноземців, що в’їхали в країну до і після інциденту... Тут Маюмі розгубилася, але на погляд Катсуто, що заохочував продовжувати, нерішуче продовжила говорити. – Є чимало студентів-магів та магічних інженерів з USNA. У нашій школі є учениця по обміну... Дзюмондзі-кун, ти вважаєш, вона підозріла? – Думаю вона підозріла, але не злочинець. Негайно відповів Катсуто. – Я не думаю, що вона абсолютно непов’язана, але поки що нормально залишити її в спокої. – Якщо так говорить Дзюмондзі-кун... Маюмі, здавалося не серйозно підозрювала Ліну. До Маюмі, що від невпевненості опустила погляд, Катсуто звернувся з питанням, що його цікавило. – Якщо це так, думаю, необхідно співпрацювати з Йотсубою. Настала черга Маюмі нахмуритися, зрозумівши пропозицію Катсуто. – Насправді, я теж так думаю... Але це порушить неписане правило. Думаю, що стосунки не відновляться, поки батько не схилить голову. – Але твій батько не має наміру вибачатися перед Йотсубою, хех... Я розумію, враховуючи колишню ворожнечу між шановним Коуічі та шановною Маєю... Однак, це рідкість, що Йотцуба зберігає неприязнь так довго. Йотсуба дотримувалася політики незалежності, більш відомої, як позиція само центризму (хоча її названо само центризмом, але аж ніяк не в поганому сенсі) і прийшли до позиції, що їм байдуже що роблять інші Клани. Вони як одержимі намагалися покращити свою ефективність, за своєю магічною силою вони були в одному ряду з Саєгуса, знаходячись на вершині і навіть серед Десяти головних кланів їх клан можна було назвати єретичним. Катсуто міг лише дивуватися, що вони роблять за лаштунками, однак, він знав, що їх конфронтація не настільки однозначна, щоб порушити взаємодію кланів. Він не міг сказати цього Маюмі, але насіння конфлікту створювали переважно Саєгуса. «Що ж сталося?» Певно, це питання відобразилося на його обличчі. – Я не знаю деталей... Неохоче, з гіркотою голосі промовила Маюмі. – Здається тато, той хитрий лис, вліз у відділ розвідки Збройних Сил під патронажем Йотсуба. І це викрили... – ...Зрозуміло. Так, жорстку позицію Йотсуби, можна зрозуміти. Катсуто міг відповісти Маюмі, що здавалося почне скреготати зубами, лише так. Можливо, в її серці було дев’яносто дев’ять слів до батька. Маюмі, що нарешті повернула спокійний вираз, через короткий проміжок часу, знову звернулася до Катсуто. – Тож що. Чи може родина Дзюмондзі боротися поряд з родиною Саєгуса? У відповідь Маюмі, що знову запитала своїм звичним тоном, Катсуто негайно кивнув. – Нумо співпрацювати. – Хоча це як завжди... Відповідь дійсно миттєва. Здивовано пробурмотіла Маюмі на відповідь Катсуто, що не вагався. – Я вже казав це раніше Позаяк я почув цю історію, сім’я Дзюмондзі не може залишитися осторонь. Звичайно, він би не був Катсуто, якби завагався.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!